Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Сучасна політика стимулювання іноземних інвестицій в країнах світу
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023-12-18) Арапова, Катерина Олександрівна; Arapova, Kateryna; Машина, Юлія Павлівна
Дипломна робота складається з 3 невід'ємних частин. У першій частині описані теоретичні підходи до визначення та класифікації іноземних інвестицій, а також аналіз стимулів, які використовують країни та особливо уряди для ефективного залучення іноземного капіталу. Друга частина присвячена аналізу факторів, що визначають привабливість держави в очах інвесторів, та світовому досвіду залучення ПІІ, як у розвинутих країнах, так і в країнах в період післявоєнної відбудови. Аналіз, проведений у другій частині, застосовано при розробці програми реформ для України в період післявоєнної відбудови в частині третій. У третій частині представлені вже існуючі стимули та реформи/закони, спрямовані на залучення ПІІ, аналіз викликів і перспектив, виявлених під час війни, і подальший план реформ.
The diploma thesis consists of 3 integral parts. The first part describes theoretical approaches to the determination and classification of foreign deposits, as well as the analysis of incentives used by the countries and especially governments to effectively attract foreign capital. The second part focuses on the analysis of factors that determine state`s attractiveness in investors eyes and global experience of attracting FDI, both in developed countries, and countries in the periods of postwar reconstruction. The analysis conducted in the second part is applied in the development of program of reforms for Ukraine in its postwar reconstruction period in part three. The third part presents already existed incentives and reforms/ laws aimed at the attraction of FDI, the analysis of challenges and perspectives revealed during the war and subsequently the plan of reforms.
Нормативно-правове забезпечення реалізації права на посмертне відтворення військовослужбовців та інших осіб: зарубіжний досвід та регламентація в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Лебедєва, Ю. В.; Lebedieva, Yu.
Наукова стаття присвячена аналізу нормативно-правового забезпечення права на біологічне батьківство військовослужбовців та інших осіб, перспективам урегулювання цього права в Україні через крізь поточної демографічної ситуації та повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Автор акцентує увагу на тому, що основним ризиком військової служби є ризик смерті, і, якщо особа скористалася програмами збереження репродуктивних клітин для військовослужбовців або раніше проходила програму лікування та зберегла репродуктивний матеріал в кріобанку, може виникнути проблема з посмертною репродукцією, що наразі не заборонена, але і не регламентована чинним законодавством України. У статті проаналізовано зарубіжний досвід впровадження процедури посмертного відтворення, зокрема, розкрито правові аспекти розпорядження репродуктивним матеріалом у разі смерті особи. Акцентовано увагу на тому, що наразі в законотворчій діяльності спостерігається стійка тенденція до легалізації посмертної репродукції. Для належного правового врегулювання посмертного відтворення в Україні запропоновано регламентувати: надання дозволів чи заборони посмертного відтворення репродуктивного матеріалу, вилученого у померлої особи за життя, та визначення можливості вилучення репродуктивного матеріалу у померлої особи; встановлення чітких вимог щодо застосування посмертного відтворення, порядку надання згоди тощо; встановлення терміну допустимого посмертного зберігання та використання репродуктивного матеріалу та/або кріоконсервованих клітин померлої особи; врегулювання спадкових прав дитини, народженої шляхом посмертного відтворення; встановлення батьківства/материнства померлої особи щодо дитини, народженої внаслідок посмертного відтворення; можливість використання цього методу допоміжної репродуктилогії іноземцями та допустимість вивезення репродуктивного матеріалу з території України за кордон, можливість використання методу посмертного відтворення за громадянами України за кордоном.
The scientific article is devoted to the analysis of the normative and legal provision of the right to biological parentage of military personnel and other persons, the prospects for the regulation of this right in Ukraine through the prism of the current demographic situation and the full-scale invasion of the Russian Federation into Ukraine. The author emphasizes the fact that the main risk of military service is the risk of death, and if a person used reproductive cell preservation programs for military personnel or previously underwent a treatment program and stored reproductive material in a cryobank, there may be a problem with posthumous reproduction, which is currently not prohibited. but it is not regulated by the current legislation of Ukraine. The article analyzes the foreign experience of implementing the procedure of posthumous reproduction, in particular, reveals the legal aspects of disposal of reproductive material in the event of a person’s death. Attention is focused on the fact that there is currently a steady trend towards the legalization of posthumous reproduction in legislative activity. For the proper legal regulation of posthumous reproduction in Ukraine, it is proposed to regulate: granting or prohibiting posthumous reproduction of reproductive material removed from a deceased person during his lifetime, and determining the possibility of removing reproductive material from a deceased person; establishing clear requirements for the use of posthumous reproduction, the procedure for granting consent, etc.; establishing the period of permissible postmortem storage and use of reproductive material and/or cryopreserved cells of a deceased person; settlement of inheritance rights of a child born through posthumous reproduction; establishment of paternity/maternity of a deceased person with respect to a child born as a result of posthumous reproduction; the possibility of using this method of assisted reproduction by foreigners on the territory of Ukraine and the admissibility of exporting reproductive material from the territory of Ukraine abroad, the possibility of using the method of posthumous reproduction by citizens of Ukraine abroad.
Адміністративно-правові засади становлення публічної служби в Україні: ретроспективний аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Россіхін, В. В.; Rossikhin, V.; Россіхіна, Г. В.; Rossikhina, H.; Хабарова, Т. В.; Khabarova, T.; Надобко, С. В.; Nadobko, S.
Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу становлення адміністративно-правових засад публічної служби в Україні за допомогою синтезу методів та засобів ретроспективного аналізу.
Аргументовано показано, що питання становлення та розвитку публічної служби в Україні, як і в будь-якій іншій державі, неможливо розглядати у відриві від хоча б найбільш загальної характеристики основних етапів формування, власне, самої державності. Головною причиною виникнення публічної служби став процес затвердження централізованої держави, який розгорнувся на тлі досить складного зовнішньополітичного становища країни, адже попри велику територію, слабкість товарно-грошових зв’язків, господарської роз’єднаності окремих частин держави, потреба у здійсненні організуючої діяльності існувала постійно. Історико-правові джерела свідчать, проте що, як особливий вид діяльності, заснований на правових нормах, публічна служба не виділялась, а була представлена як державна служба, що сформувалася на території України надзвичайно давно. Діючі норми позитивного права визначали її як службу, яку мала нести кожна «служива» людина. Зі зміною юридичного становища служивого стану зазнавав зміни й характер служби, яка уособлювалась як виконання обов’язку на благо правителя, а дещо згодом й особливою сферою професійної діяльності.
В контексті зародження української державності, звернуто увагу на той факт, що необхідність реалізації державного примусу й окремих функцій продержавних утворень зумовили становлення державної служби. Очевидно, що сутність державного устрою та ладу кожного із таких утворень, які існували на українських землях, визначали зміст та спрямованість діяльності органів публічної влади та осіб, які виконували такі функції. Процес становлення якісно-нової, професійної та цілеспрямованої державної служби охоплює досить тривалий проміжок часу та зумовлений особливостями кожного етапу історико-правового етапу становлення української державності.
The scientific article is devoted to the research and comprehensive analysis of the formation of the administrative and legal foundations of the public service in Ukraine using the synthesis of retrospective analysis methods and tools.
It is argued that the question of the formation and development of the public service in Ukraine, as well as in any other state, cannot be considered in isolation from at least the most general characteristics of the main stages of the formation of statehood itself. The main reason for the emergence of the public service was the process of approving a centralized state, which unfolded against the background of a rather complicated foreign policy situation of the country, because despite the large territory, the weakness of commodity and money ties, the economic disunity of certain parts of the state, the need for organizing activities constantly existed. Historical and legal sources testify, however, that public service was not distinguished as a special type of activity based on legal norms but was presented as a state service that was formed on the territory of Ukraine a very long time ago. Current norms of positive law defined it as a service that every “serving” person had to carry. With the change in the legal status of the civil service, the character of the service also underwent changes, which was embodied as the fulfillment of a duty for the benefit of the ruler, and somewhat later as a special field of professional activity.
In the context of the emergence of Ukrainian statehood, attention was drawn to the fact that the need to implement state coercion and certain functions of pro-state organizations led to the formation of the civil service. It is obvious that the essence of the state system and order of each such entity that existed on Ukrainian lands determined the content and direction of the activities of public authorities and persons who performed such functions. The process of forming a qualitatively new, professional, and purposeful civil service covers a rather long period of time and is determined by the peculiarities of each stage of the historical and legal stage of the formation of Ukrainian statehood.
Медіатехнології створення глобального бренду країни
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023-12-20) Рогожа, Станіслав Олегович; Rohozha, Stanislav; Іщенко, Анна Володимирівна
Розвиток медіатехнологій, що у суспільстві найчастіше розглядають як союз інтерактивно-комунікативних технологій і цифрових засобів трансляції постійно розвиваються. Комунікація здійснюється на всіх можливих рівнях контакту. Зрозуміло, що чим кращий імідж і репутація об’єкта, тим впливовішим він є, не виключенням стають країни на міжнародній арені. Тому, для визначення та дослідження особливостей розвитку бренду країни в глобальному середовищі необхідно визначити його сутність та основних критеріїв. Існує велика кількість наукових розробок, яка свідчить про зацікавленість науковців даним напрямом дослідження, але існують і дискусійні питання, що зумовлюють різне бачення та трактування поняття «бренд» та визначення їх концептуальних основ. Застосування і використання медіатехнологій при розвитку глобального бренду України є вкрай актуальним питанням на сьогодні.
The development of media technologies, which in society is most often considered as a union of interactive communication technologies and digital means of broadcasting, is constantly developing. Communication is carried out at all possible levels of contact. It is clear that the better the image and reputation of the object, the more influential it is, and countries on the international arena are no exception. Therefore, in order to determine and study the specifics of the country's brand development in the global environment, it is necessary to determine its essence and main criteria. There is a large number of scientific developments, which indicates the interest of scientists in this direction of research, but there are also debatable issues that lead to different visions and interpretations of the concept of "brand" and the definition of their conceptual foundations. The application and use of media technologies in the development of the global brand of Ukraine is an extremely relevant issue today.
«Напередодні та після Нісібіса»: міжнародно-правові особливості римсько-іранської мирної угоди 363 року
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Мельник, В. М.; Melnyk, V.
Стаття презентує результати комплексного текстологічного та наративного дослідження Нісібіської мирної угоди 363 року. Договір уклали між собою повноважні представники Римської імперії та Сасанідського Ірану. Він був результатом невдалої військової кампанії римлян, що проводилася впродовж 363 року. Ідеологічною основою для походу римських сил у межі Персії стало прагнення підкорити значну частину іранських земель. Прикладом наслідування в римських аристократичних колах вважався Александр Македонський (336–323 рр. до н. е.). Отже, Імператорський Рим ставив собі на меті повний і безповоротний розгром Династії Сасанідів (на кшталт знищення Династії Ахеменідів Александром у 330 р. до н. е.). Зрештою, імператор Юліан Відступник (361–363) зумів наблизитися до перської столиці (місто Ктесифон), але був убитий. Як наслідок, потужний експедиційний римський корпус відступив і потрапив у пастку основних сил персів. Військова рада швидко обрала нового імператора. Однак, саме Іовіан (363–364) погодив із правителем Ірану Шапуром ІІ (308–380) ключові умови римсько-перських домовленостей. По-перше, Римська імперія відмовлялася від «історичних прав» на володіння в Месопотамії. По-друге, персам передавалися ключові фортифікаційні пункти прикордонної лінії, що суттєво послаблювало оборонну систему імперії. По-третє, угода передбачала депортацію греко-римського населення з Месопотамії до Сирії. Їх мали замінити іранські колоністи. По-четверте, римляни передавали Велику Вірменію в залежність від Ірану терміном на тридцять років. Крім того, римський імператор поклявся не допомагати Вірменії у разі усного чи письмового звернення її базилевса до офіційного Константинополя. Стаття характеризує ключову дискусію між перськими та римськими інтелектуалами з приводу терміну вірменської залежності від Персії. Змальовується ставлення римських коментаторів до факту та обставин укладення угоди. Підкреслюються хитрощі, до яких вдався імператор Іовіан у випадку з тлумаченням юридичного статусу Великої Вірменії. При цьому, Нісібіський мирний договір 363 року виявився ключовим документом для історії міжнародного права IV століття. Наприкінці конкретизуються наслідки прийнятих умов для зовнішньополітичного курсу імператорів-правонаступників.
The article presents the results of a comprehensive textual and narrative study of the Nisibis Perso-Roman Peace Treaty of 363 AD. The agreement was concluded between the authorized representatives of the Roman Empire and Sasanian Iran. It was the result of an unsuccessful military campaign of the Romans, which was carried out during 363 AD. The ideological basis for the march of the Roman forces to the borders of Persia was the desire to conquer a large part of the Iranian lands. Alexander the Great (336–323 BC) was considered an example of imitation in Roman aristocratic circles. Therefore, Imperial Rome aimed at the complete and irreversible defeat of the Sasanian Dynasty (like the destruction of the Achaemenid Dynasty by Alexander the Great in 330 BC). In the end, the emperor Julian the Apostate (361–363) managed to approach the Persian capital (Ctesiphon) but was killed. As a result, the powerful Roman expeditionary corps retreated and was trapped by the main forces of the Persians. The military council quickly elected a new emperor.
However, it was Jovian (363–364) who agreed with the Iranian ruler Shapur II (308-380) on the key terms of the Roman-Persian agreements. First, the Roman Empire renounced its “historical rights” to possession in Mesopotamia. Secondly, key fortification points of the borderline were handed over to the Persians, which significantly weakened the defense system of the empire. Thirdly, the agreement provided for the deportation of the Greco-Roman population from Mesopotamia to Syria. They were to be replaced by Iranian colonists. Fourthly, the Romans made Greate Armenia dependent on Iran for thirty years. In addition, the Roman emperor swore not to help Armenia in the event of an oral or written appeal by its basileus to official Constantinople. The article characterizes the key debate between Persian and Roman intellectuals regarding the Armenian dependence on Persia. The attitude of Roman commentators to the facts and circumstances of the conclusion of the agreement is depicted. The tricks used by Emperor Jovian in the case of interpretation of the legal status of Greate Armenia are emphasized. At the same time, the Nisibis Peace Treaty of 363 AD turned out to be a key document for the history of international law of the 4th century. In the end, the consequences of the accepted conditions for the foreign policy course of the successor emperors are specified.