Ясинок, Д. М.Yasynok, D.2022-12-132022-12-132021Ясинок Д. М. Уніфікація процесуального законодавства у сфері судової правотворчості та її меж / Ясинок Д. М. // Київський часопис права : наук. журн. / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана», Навч.-наук. ін-т «Юрид. ін-т» ; [редкол.: О. В. Кузьменко (голов. ред.) та ін.]. – Одеса : Вид. дім «Гельветика», 2021. – № 3. – С. 98–102.2786-5037https://ir.kneu.edu.ua:443/handle/2010/38570У статті проаналізовано особливості уніфікації процесуального законодавства у сфері судової правотворчості та її меж із точки зору цивільного, адміністративного та господарського права в Україні. Автор доводить, що судова правотворчість є природною закономірністю, оскільки законодавець ніколи не зможе досягти такого рівня законотворення, за якого, з одного боку, була б абсолютна однозначність норм права, а з іншого боку, таке законодавство мало би незмінний, стабільний характер. Оскільки судова право-творчість як правова категорія має нелінійний, несистемний характер, то вона може бути лише тоді, коли наявні законодавчі прогалини (щілини), з одного боку, та неможливість їх подолання за рахунок правових аналогій, з іншого боку. Водночас така правотворчість має для суду зобов’язальний характер, хоча вона не залежить від волі законодавця, оскільки така воля не має свого закріплення в процесуальному законодавстві. Безумовним фактом є те, що судова правотворчість є характерною для загального права, але її проникнення у сферу дії континентального права поступово приводить до зближення цих правових систем та їх традицій. Прискорення такого процесу у сфері зближення двох правових систем породжено, з одного боку, вкрай стрімким розвитком суспільних відносин і відставанням законотворчого процесу від реалій суспільного життя, через що виникає надмірне старіння поточного законодавства, а з іншого боку, наявністю законодавчих упущень внаслідок стилістичних помилок чи не врегулювання певних відносин, про які законодавець, приймаючи те чи інше законодавство, просто не міг знати. Судова правотворчість – це остання межа, де відбувається подолання законодавчих прогалин (щілин) за рахунок формування певної правової формули задля якомога точнішої юридичної кваліфікації спірних відносин, коли застосувати певний вид правових аналогій неможливо. Безумовно, судова правотворчість не є індульгенцією суду для створення підстав до упередженого розгляду справи. Це окрема процесуально-правова категорія, яка існує лише там і тоді, де виникає необхідність подолання законодавчих прогалин (щілин) чи є певна законодавча неповнота, спірність або стилістична чи правова невизначеність. The article analyzes the features of unification of procedural legislation in the field of judicial lawmaking and its boundaries in terms of civil, administrative and commercial law in Ukraine.The author argues that judicial lawmaking is a natural pattern, because the legislator will never be able to reach a level of legislation at which there would be on the one hand absolute unambiguity of law, and on the other such legislation would be unchanged, stable. Since judicial lawmaking as a legal category is not linear, not systemic, it can take place only when there are legislative gaps (cracks) on the one hand and the impossibility of overcoming them by legal analogies – on the other. At the same time, such law-making is binding on the court, although it does not depend on the will of the legislator, as such a will is not enshrined in procedural law. It is an unconditional fact that judicial lawmaking is characteristic of common law, but its penetration into the scope of continental law gradually leads to the convergence of these legal systems and their traditions.Acceleration of this process in the field of convergence of the two legal systems is caused on the one hand by the rapid development of social relations and the lag of the legislative process from the realities of public life and on these grounds excessive aging of current legislation, and on the other – the presence of legislative omissions due to stylistic errors relations, about which the legislator, adopting this or that legislation, simply could not know. Judicial law-making is the last limit where legislative gaps (gaps) are overcome by forming a certain legal formula for the purpose of the most accurate legal qualification of disputable relations, when it is impossible to apply a certain type of legal analogies. Of course, judicial lawmaking is not an indulgence of the court to create grounds for a biased trial. This is a separate procedural category, which takes place only where and when there is a need to overcome legislative gaps (gaps) or there is a certain legislative incompleteness, controversy or stylistic or legal uncertainty.ukсудова правотворчістьцивільне судочинствозаконодавчі прогалини (щілини)межі судової правотворчостіjudicial lawmakingcivil proceedingslegislative gaps (cracks)boundaries of judicial lawmakingArticle340.142