Яновська, Олександра ГригорівнаЧугаєвська, Альона ВікторівнаChuhaievska, AlonaЧугаевская, Алёна Викторовна2022-05-302022-05-302020Чугаєвська А. В. Процесуальний порядок звільнення від відбування покарання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Чугаєвська Альона Вікторівна ; Нац. акад. внутр. справ, М-во внутр. справ Украни. – Київ, 2020. – 263 c.https://ir.kneu.edu.ua:443/handle/2010/37548У дисертації досліджено процесуальний порядок різних видів звільнення від відбування покарання. На підставі аналізу наукових праць українських й іноземних учених, законодавчих актів різних років виокремлено основні чотири етапи становлення інституту звільнення від відбування покарання, які своєю чергою поділяються на окремі періоди. Перший етап тривав з Х ст. до 1917 року (зародження інституту звільнення від кримінальної відповідальності й відбування покарання та подальший його розвиток); другий етап – з 1917-го до 1958 року (набуття чинності Основами кримінального законодавства Союзу Радянських Соціалістичних Республік і союзних республік); третій етап – з 1958-го до 2001 року (розроблено й ухвалено Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки 1960 року, період його чинності); четвертий – з 2001 року й донині (набрав чинності Кримінальний кодекс України). Сформульовано визначення поняття звільнення від відбування покарання як передбаченого чинним Кримінальним кодексом України правового механізму (форми) кримінальної відповідальності особи за вчинення нею злочину зі звільненням її цілком або частково (з умовою) від заходів примусу, що є змістом призначеного вироком суду покарання, який застосовують у випадках, коли мети й завдання кримінальної відповідальності можливо досягти без відбування особою покарання, і є формою реалізації кримінальної відповідальності в позитивному аспекті. Встановлено, що звільнення від відбування покарання є окремим інститутом кримінального права, який охоплює декілька субінститутів, що формуються за сукупністю різних ознак: звільнення від призначеного судом покарання (у Кримінальному кодексі України потлумачено як звільнення від покарання); звільнення від відбування покарання; заміна більш м’яким і пом’якшення покарання. Здійснено класифікацію різних видів звільнення від відбування покарання, удосконалено підстави для такої класифікації. Зокрема, запропоновано класифікувати звільнення від відбування покарання за наявністю певних умов звільнення; за стадією кримінального провадження, на якій його застосовують; за обов’язковістю застосування; за органом, який приймає рішення про його застосування; за видом покарання; за окремими характеристиками засуджених (стать, вік, рід занять, стан здоров’я). Обґрунтовано позицію, за якою процесуальний порядок звільнення від відбування покарання слід розглядати за взаємопов’язаними стадіями (етапами) з детальним аналізом кожної з них: 1-ша стадія (етап) – ініціювання питання звільнення від відбування покарання, який закінчується прийняттям процесуального рішення про відкриття провадження з цього питання чи про відмову; 2-га стадія (етап) – розгляд питання про звільнення від відбування покарання, який закінчується прийняттям процесуального рішення про звільнення від відбування покарання (з умовою чи без) або про відмову у звільненні та рішення щодо виконання/невиконання умов звільнення, викладених у ньому (для «умовних» видів звільнення); 3-тя стадія (етап) – перегляд рішення в разі його оскарження. Крім того, для кожного з видів звільнення від відбування покарання визначено перелік обставин, які підлягають встановленню на кожній зі стадій (етапів) розгляду питання про звільнення особи від відбування покарання. Увагу зосереджено на пробації загалом і досудовій доповіді зокрема. Досудова доповідь постає вагомим інструментом забезпечення індивідуалізації покарання та врахування особи порушника, що сприяє вирішенню питання про звільнення від відбування покарання. Сформульовано висновок, за яким складання досудової доповіді могло б бути перенесено на стадію досудового слідства, здійснюватися за ініціативою прокурора з обов’язком сторони обвинувачення надавати органу пробації зібраний нею доказовий матеріал, що стосується особи підозрюваного й має значення для складання досудової доповіді. Таку досудову доповідь має подавати до суду прокурор одночасно з обвинувальним актом. Покладення на прокурора обов’язку надати до суду досудову доповідь, складену органом пробації, і, відповідно, складання органом пробації досудової доповіді на вимогу сторони обвинувачення та надання її саме стороні обвинувачення усунуло б проблему надання цій доповіді статусу доказу. Визнання органу пробації суб’єктом доказування за такої моделі подання судової доповіді видається недоцільним. Уперше в українській науковій літературі досліджено процесуальний порядок застосування індивідуальної амністії. Індивідуальна амністія є новелою українського законодавства, яку запроваджено 2014 року. Правове регулювання цього інституту вкрай недосконале, що є наслідком нерозуміння правового змісту індивідуальної амністії, ототожнення їх в окремих випадках з помилуванням, а в інших – із реабілітацією незаконно засуджених осіб. Індивідуальна амністія може бути застосована лише щодо конкретної особи, інформацію про яку розміщують у відповідному законі про амністію. У цьому законі слід зазначати, у чому полягає індивідуальна амністія, оскільки вона може передбачати повне або часткове звільнення від покарання (як і загальна), а також заміну одного покарання іншим і зняття судимості. Проте індивідуальна амністія є обов’язковою для суду й не передбачає можливості з’ясування будь-яких додаткових обставин, крім особи засудженого. Підставою звільнення особи від покарання є відповідний закон про оголошення індивідуальної амністії щодо конкретної особи та рішення суду, ухвалене на цій підставі. Застосування індивідуальної амністії є небезпечним для основ правосуддя, оскільки в такий спосіб парламент перебирає на себе функції правосуддя, яке здійснюють виключно суди (ст. 124 Конституції України). Тому аргументовано, що інститут індивідуальної амністії має бути скасовано, оскільки до засуджених застосовують помилування, яке є виключною прерогативою Президента України. Процедуру звільнення «політичних в’язнів» доцільно реалізувати через систему правосуддя – суди загальної юрисдикції України в «загальному порядку» на підставі окремого закону про реабілітацію незаконно засуджених. The thesis examines the procedure for different types of discharge from serving a sentence. Based on the analysis of the academic works of domestic and foreign scientists, of the legislation of various years, the author identifies the main four stages of the formation of the institution of the discharge from serving a sentence, which are also divided into certain periods. The first stage originated from the Rus’ka Pravda and lasted until 1917, when the emergence of the institutions of the discharge from criminal liability and from serving a sentence and their development took place. The second stage was from 1917 to 1958, that is, until the entry into force of the Fundamental Principles of Criminal Law of the USSR and the Union Republics. The third stage lasted from 1958 to 2001, during the Criminal Code of the Ukrainian SSR developing and being in operation. The fourth stage began in 2001, when the effective Criminal Code of Ukraine came into force, and is in progress today. The definition of discharge from serving a sentence, as provided in the effective Criminal Code of Ukraine legal mechanism (form) of criminal liability of a person for having committed a crime with the discharge from coercive measures fully or partially (on condition), which are the content of a sentence imposed by the court, has been given. It applies in such cases where the purpose and objectives of criminal liability can be achieved without serving a sentence by a person, and is a form of implementing criminal liability in a positive aspect. It has been established that the discharge from serving a sentence is a separate institution of criminal law including several sub-institutions formed on the set of different features, namely: discharge from punishment imposed by the court (in the Criminal Code refers to the discharge from punishment); discharge from serving a sentence; substitution of an imposed punishment by a milder punishment or mitigation of punishment Different types of discharge from serving a sentence have been classified, and the grounds for this classification have been improved. It is suggested to classify the discharge from serving a sentence by the existence of certain conditions of discharge; by the stage of criminal proceedings where it is applied; by the fact whether such application is mandatory; by the authority taking a decision on its application; by the type of punishment; by individual characteristics of convicted persons (sex, age, occupation, health condition). It is suggested that the procedure for the discharge from serving a sentence be considered at interrelated stages with a detailed analysis of each of them: 1) initiating the issue of the discharge from serving a sentence, which ends with making a procedural decision to commence proceedings on this issue or to deny it; 2) considering the issue of the discharge from serving a sentence, which ends with making a procedural decision on the discharge from serving a sentence (on condition or without any) or on the denial of such discharge and a decision on compliance or non-compliance with the conditions of the discharge set out therein (for the discharge on condition); 3) reconsidering the decision in case of its appeal. In addition, for each of the types of the discharge from serving a sentence, the author has identified a set of circumstances to be determined when considering this issue. Particular attention is paid to probation in general and a pre-trial report in particular. The pre-trial report is an important instrument for ensuring the individualization of punishment and taking the identity of the offender into account, which contributes to resolving the issue of the discharge from serving a sentence. It has been concluded that the preparation of the pre-trial report could be made on the stage of the pre-trial investigation and could be carried out at the initiative of the prosecutor with the obligation of the prosecution to provide the probation authority with the evidence collected, concerning the identity of the suspect and relevant to preparing a pre-trial report. This pre-trial report would have to be filed with the court along with the indictment by the prosecutor. Imposing the obligation to submit a pretrial report to the court on the prosecutor and, accordingly, preparing the pre-trial report by the probation authority at the request of the prosecution and providing the pre-trial report exactly to the prosecution would solve the issue of providing the report with the value of evidence. Recognizing the probation authority as the subject of proving in such a model of submitting a pre-trial report would be inappropriate. For the first time in the domestic scientific literature the author has examined the procedure for applying individual amnesty. Individual amnesty is an innovation of the Ukrainian legislation, it appeared in 2014. The legal regulation of this institution is extremely imperfect, which is a result of misunderstanding the legal nature of individual amnesty and equating them with pardon or with rehabilitation of the illegally sentenced persons. Individual amnesty may only be applied to a particular person the information about whom is specified in the relevant amnesty law. Accordingly, this law should also specify what individual amnesty is like, since it may provide for the full or partial discharge from punishment (as well as the general amnesty), as well as the substitution one punishment by another one and the revocation of conviction. However, individual amnesty is binding on the court and does not provide for the possibility of clarifying any additional circumstances other than the identity of a convicted person. The basis for the discharge of a person from punishment is the relevant law on granting individual amnesty with respect to a particular person and a court decision made on this basis. The application of individual amnesty is dangerous to the foundations of justice, since in such a way the Parliament assumes the functions of justice, which is administered exclusively by the courts (Article 124 of the Constitution of Ukraine). Therefore, the author has concluded that the institution of individual amnesty should be abolished, since pardon is applied to the convicts, which is exclusively the prerogative of the President of Ukraine. The procedure for the release of “political prisoners” was to be implemented through the justice system, by the courts of general jurisdiction of Ukraine in a “general way” on the basis of a separate law on the rehabilitation of illegally sentenced persons.ukзвільнення від відбування покаранняпроцесуальний порядоккримінальна відповідальністьпокаранняпробаціядосудова доповідьcriminal liabilitypunishmentrelease from punishmentrelease from serving a sentenceprocedurecircumstances to be determinedThesis343.1:343.242.4