Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України щодо незалежності судової влади
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii
У статті здійснено аналіз рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах проти України, які стосуються незалежності судової влади. Акцентовано увагу на тому, що в Рішення ЄСПЛ вже тривалий період часу, зокрема, зі вступом України в 1995 році до Ради Європи, сприяють гармонізації національної правової системи із правовою системою Європейського Союзу (далі – ЄС). ЄСПЛ відведено особливу роль інституційного гаранта верховенства права, який, окрім іншого, формує національну правозастосовну практику. Ураховуючи низку наукових досліджень, відмічено, що міжнародні правові стандарти поділяються на: 1) міжнародні стандарти, які містяться у загальносвітових документах; 2) регіональні, наприклад, європейські стандарти, які закріплені в європейських міжнародних правових актах. Крім цього, у сфері правосуддя міжнародні стандарти в науковій літературі класифікуються на: 1) базові – універсальні міжнародні стандарти, закріплені в основоположних документах, що визначають стандарти правової держави; 2) спеціальні – галузеві міжнародні стандарти у сфері правосуддя; 3) міжнародні стандарти, втілені у практиці міжнародних юрисдикційних органів. При цьому зроблено висновок, що європейські стандарти справедливого суду закріпленні у низці європейських міжнародних документів – міжнародних договорах, які, в залежності від їх юридичної сили, є обов’язковими для України або мають рекомендаційних характер. Що ж до рішень ЄСПЛ, то вони теж містять відповідні міжнародні стандарти, але відносяться не до базових чи спеціальних, а до тих, які втілені у практиці міжнародних юрисдикційних органів. Розкрито зміст рішень ЄСПЛ у таких справах «Совтрансавто-Холдинг проти України», «Агрокомплекс проти України», «Волков проти України», «Денісов проти України», «Куликов та інші проти України», «Гуменюк та інші проти України», «Овчаренко та Колос проти України», «Головчук проти України» тощо. Звернено увагу на порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція, ЄКПЛ), які допущено Україною у цих справах. Разом з тим, підкреслено, що аналіз указаних вище Рішень ЄСПЛ говорить про те, що гарантії незалежності судді, які закріплені, зокрема, в статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» часто не забезпечуються на практиці, а також про наявність в Україні системних порушень щодо незалежності судової влади. Також відмічено, що вітчизняні суди при ухваленні рішень вже частіше застосовують норми Конвенції та протоколів до неї, а також правові позиції ЄСПЛ, що викладені в проаналізованих Рішеннях та які гарантують право на справедливий суд (стаття 6), право на ефективний засіб юридичного захисту (стаття 13), право на захист власності (стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ). За результатами викладеного дослідження зроблено висновки, що критерії, які визначають незалежність суду, що викладені в рішеннях ЄСПЛ, мають бути взятими до уваги і сприйматися буквально посадовими особами та органами, які причетні до сфери судоустрою та формування суддівського корпусу в Україні. Також зауважено, що забезпечення верховенства права, справедливого суду та дотримання базових прав людини є невід’ємними складовими політичних вимог для вступу України до ЄС. Україна має синхронізувати своє законодавство з правом Євросоюзу (Acquis communautaire) і для цього, за різними аналізами, необхідно ухвалити близько тисячі законопроєктів. Однак, щоб це забезпечити Україна повинна продовжувати реформи в царині правосуддя з урахуванням положень ЄКПЛ та зі звірянням до практики ЄСПЛ.
The article analyzes the decisions of the European Court of Human Rights (hereinafter – ECtHR) in cases against Ukraine related to the independence of the judiciary. Attention is focused on the fact that the ECtHR Decision has been promoting the harmonization of the national legal system with the legal system of the European Union (hereinafter – EU) for a long period of time, in particular, with the accession of Ukraine to the Council of Europe in 1995. The ECtHR has a special role as an institutional guarantor of the rule of law, which, among other things, shapes national law enforcement practice. Taking into account a number of scientific studies, it is noted that international legal standards are divided into: (1) international standards, which are contained in global documents; (2) regional, for example, European standards, which are enshrined in European international legal acts. In addition, in the field of justice, international standards in the scientific literature are classified into: 1) basic – universal international standards enshrined in the fundamental documents defining the standards of the rule of law; 2) special – industry international standards in the field of justice; 3) international standards embodied in the practice of international jurisdictional bodies. It was concluded that European fair trial standards are enshrined in a number of European international documents – international treaties, which, depending on their legal force, are binding for Ukraine or have a recommendatory nature. As for the decisions of the ECtHR, they also contain relevant international standards, but do not refer to basic or special ones, but to those embodied in the practice of international jurisdictional bodies. The content of the decisions of the ECtHR in such cases «Sovtransavto-Holding v. Ukraine», «Agrocomplex v. Ukraine», «Volkov v. Ukraine», «Denisov v. Ukraine», «Kulikov and others v. Ukraine», «Humenyuk and others v. Ukraine», «Ovcharenko and Kolos v. Ukraine», «Golovchuk v. Ukraine», etc. Attention was drawn to the violation of the norms of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (hereinafter – Convention, ECHR), which were committed by Ukraine in these cases. At the same time, it is emphasized that the analysis of the above-mentioned Decisions of the ECtHR indicates that the guarantees of the independence of the judge, which are enshrined, in particular, in Article 48 of the Law of Ukraine «On the Judiciary and the Status of Judges», are often not ensured in practice, as well as the presence of systemic violations in Ukraine regarding the independence of the judiciary. At the same time, it was noted that domestic courts, when making decisions, more often apply the norms of the Convention and its protocols, as well as the legal positions of the ECtHR, which are set out in the analyzed Decisions and which guarantee the right to a fair trial (Article 6), the right to an effective means of legal protection (Article 13), the right to property protection (Article 1 of the First Protocol to the ECHR). Based on the results of the presented study, it was concluded that the criteria that determine the independence of the court, which are set out in the decisions of the ECtHR, should be taken into account and taken literally by officials and bodies involved in the sphere of the judicial system and the formation of the judicial corps in Ukraine. It is also noted that ensuring the rule of law, a fair trial and compliance with basic human rights are integral components of political requirements for Ukraine’s accession to the EU. Ukraine must synchronize its legislation with the law of the European Union (Acquis communautaire) and for this, according to various analyzes, it is necessary to adopt about a thousand draft laws. However, in order to ensure this, Ukraine must continue reforms in the field of justice, taking into account the provisions of the ECHR and comparing it to the practice of the ECHR.
Відповідальність за злочини проти людяності: сучасні тенденції розвитку міжнародного кримінального права
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Лісний, І. А.; Lisnyi, I.; Коваленко, В. Ф.; Kovalenko, V.
У статті здійснено комплексне дослідження сучасних тенденцій розвитку міжнародного кримінального права в контексті притягнення до відповідальності за злочини проти людяності як однієї з найтяжчих категорій міжнародних злочинів. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює відповідну сферу, зокрема положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, практику міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc (для колишньої Югославії та Руанди), а також новітню судову практику міжнародних і національних судів. Особливу увагу приділено еволюції підходів до визначення поняття «злочини проти людяності» як у міжнародно-правовій доктрині, так і в позитивному праві, що дозволило виявити наявні суперечності та прогалини правового регулювання. У роботі детально досліджено елементи складу злочинів проти людяності, включаючи контекстуальні ознаки, об’єктивну та суб’єктивну сторони, а також питання кваліфікації окремих діянь у світлі сучасних міжнародних стандартів. Розглянуто механізми реалізації принципу невідворотності покарання, зокрема через діяльність Міжнародного кримінального суду, універсальну юрисдикцію національних судів та розвиток міждержавного співробітництва у кримінально-правовій сфері. Окремий акцент зроблено на проблематиці притягнення до відповідальності держав та їхніх посадових осіб, включаючи питання імунітету, співвідношення міжнародного та національного права, а також політико-правові виклики, що виникають у процесі здійснення правосуддя. Проаналізовано перспективи кодифікації відповідних норм у рамках окремої конвенції ООН про злочини проти людяності. Обґрунтовано висновок, що сучасний розвиток міжнародного кримінального права характеризується інституційним зміцненням механізмів відповідальності, розширенням юрисдикції міжнародних судових органів, підвищенням ролі національних правових систем у забезпеченні міжнародної кримінальної юстиції та посиленням глобальної координації у протидії найтяжчим злочинам проти людства.
The article provides a comprehensive study of current trends in the development of international criminal law in the context of accountability for crimes against humanity as one of the gravest categories of international crimes. It analyzes the regulatory and legal framework governing this area, in particular the provisions of the Rome Statute of the International Criminal Court, the practice of ad hoc international criminal tribunals (for the former Yugoslavia and Rwanda), as well as recent case law of both international and national courts. Special attention is paid to the evolution of approaches to defining the concept of “crimes against humanity” in both international legal doctrine and positive law, which makes it possible to identify existing inconsistencies and gaps in legal regulation. The paper examines in detail the elements of crimes against humanity, including contextual elements, actus reus and mens rea, as well as issues of classification of specific acts in light of contemporary international standards. It also considers mechanisms for implementing the principle of inevitability of punishment, in particular through the activities of the International Criminal Court, the exercise of universal jurisdiction by national courts, and the development of interstate cooperation in the field of criminal law. Particular emphasis is placed on the issue of holding states and their officials accountable, including questions of immunity, the relationship between international and national law, and the political and legal challenges that arise in the administration of justice. The prospects for the codification of relevant norms within a separate UN Convention on Crimes against Humanity are also analyzed. It is substantiated that the modern development of international criminal law is characterized by the institutional strengthening of accountability mechanisms, the expansion of the jurisdiction of international judicial bodies, the increasing role of national legal systems in ensuring international criminal justice, and the enhancement of global coordination in combating the most serious crimes against humanity.
23 відсотки території України під загрозою як індикатор кризи правового регулювання протимінної діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Каптан, М. В.; Kaptan, M.
У науковій статті здійснено комплексний адміністративно-правовий аналіз системи регулювання протимінної діяльності в Україні в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації та значного мінного забруднення території держави. Обґрунтовано, що понад 23% території України перебуває під загрозою вибухонебезпечних предметів, що зумовлює необхідність удосконалення правової та інституційної моделі управління протимінною діяльністю. На основі аналізу законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, Національної стратегії протимінної діяльності до 2033 року, міжнародних стандартів IMAS, а також наукових і аналітичних джерел визначено структуру нормативно-правового забезпечення у досліджуваній сфері, охарактеризовано повноваження ключових суб’єктів державного управління та проаналізовано практичні проблеми їх взаємодії. Встановлено, що чинна система регулювання має ознаки інституційної фрагментації, дублювання функцій між органами виконавчої влади, нормативних колізій, недостатньої уніфікації процедур сертифікації операторів протимінної діяльності та обмеженості механізмів фінансового забезпечення гуманітарного розмінування. Окрему увагу приділено проблемам правового статусу постраждалих осіб, відсутності єдиного реєстру забруднених територій, неузгодженості земельного законодавства з нормами протимінної діяльності та недостатній гармонізації національних стандартів із міжнародними вимогами. На підставі проведеного дослідження визначено сім системних проблем правового регулювання та запропоновано напрями їх вирішення, зокрема створення єдиного центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, консолідацію сертифікаційних функцій, удосконалення компенсаційних механізмів, запровадження єдиної інформаційної системи обліку забруднених територій та посилення координації міжнародної допомоги. Зроблено висновок, що ефективна правова модернізація системи протимінної діяльності є необхідною передумовою відновлення економічного потенціалу України, забезпечення безпеки населення та повернення забруднених територій до продуктивного використання.
The scientific article provides a comprehensive administrative and legal analysis of the mine action regulation system in Ukraine in the context of full-scale armed aggression by the Russian Federation and significant mine contamination of the state territory. It is substantiated that more than 23% of the territory of Ukraine is under the threat of explosive objects, which necessitates the improvement of the legal and institutional model of mine action management. Based on the analysis of legislation, subordinate regulations, the National Mine Action Strategy until 2033, international IMAS standards, as well as scientific and analytical sources, the structure of regulatory and legal support in the studied area is determined, the powers of key subjects of state administration are characterized, and practical problems of their interaction are analyzed. It was found that the current regulatory system has signs of institutional fragmentation, duplication of functions between executive bodies, regulatory conflicts, insufficient unification of certification procedures for mine action operators and limited mechanisms for financial support for humanitarian demining. Particular attention is paid to the problems of the legal status of affected persons, the lack of a unified register of contaminated territories, inconsistency of land legislation with mine action norms and insufficient harmonization of national standards with international requirements. Based on the research, seven systemic problems of legal regulation were identified and directions for their solution were proposed, in particular, the creation of a single central executive body with a special status, consolidation of certification functions, improvement of compensation mechanisms, introduction of a single information system for accounting for contaminated territories and strengthening the coordination of international assistance. It is concluded that effective legal modernization of the mine action system is a necessary prerequisite for restoring Ukraine’s economic potential, ensuring the safety of the population, and returning contaminated territories to productive use.
Захист прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах збройного конфлікту: синергія Міжнародного гуманітарного права та національного законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Заставна, О. П.; Zastavna, O.
Стаття присвячена аналізу механізмів захисту прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в контексті збройного конфлікту в Україні. У дослідженні аналізується, як норми міжнародного гуманітарного права (МГП), зокрема IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, взаємодіють з чинним національним законодавством щодо статусу та прав ВПО. Особлива увага приділяється Керівним принципам ООН з питань внутрішнього переміщення (1998 р.), які, незважаючи на свій рекомендаційний статус, стали загальновизнаними стандартами у сфері захисту прав переміщених осіб. Розглянуто проблему паралельного впровадження на території України закріплених принципів у національне законодавство та практику їх застосування компетентними державними органами. У цій статті свавільне переміщення визнається порушенням норм МГП та міжнародного права прав людини, а також як посягання на встановлені правові гарантії, покликані забезпечити захист внутрішньо переміщених осіб від примусового виселення та надання їм права на безпечне повернення до місця постійного проживання. Особливу увагу приділено аналізу міжнародно-правових стандартів, які регулюють заборону таких дій, а також обов’язків держав щодо їх попередження та усунення наслідків. Досліджується відображення наведеної проблематики у судовій практиці та рішеннях міжнародних органів із захисту прав людини, що стосуються зафіксованих випадків порушень. Автори розглядають проблеми права осіб, переміщених з їхніх домівок, на надання їм альтернативного житла, механізми компенсації за втрату або пошкодження майна, перспективи реінтеграції ВПО в ситуації після завершення бойових дій, а також надають рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства у цій сфері. Існує потреба оцінити ступінь гармонізації норм МГП та національного законодавства та розробити подальші ініціативи щодо гармонізації, які передбачають не лише формальне включення міжнародних стандартів до законодавства, але й створення ефективних інституційних механізмів для їх впровадження. Підкреслюється необхідність міжвідомчої координації та, власне, участі громадянського суспільства в процесах реінтеграції переміщених осіб.
This article analyses mechanisms for protecting the rights of internally displaced persons (IDPs) in the context of the armed conflict in Ukraine. The study analyses how the norms of international humanitarian law (IHL), in particular the Fourth Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War of 1949, interact with the current national legislation on the status and rights of IDPs. Particular attention is paid to the UN Guiding Principles on Internal Displacement (1998), which, despite their recommendatory status, have become universally recognised standards in the field of protecting the rights of displaced persons. The problem of the parallel implementation of the established principles in national legislation and their application by competent state bodies in Ukraine is considered. This article recognises arbitrary displacement as a violation of IHL and international human rights law, as well as an infringement of established legal guarantees aimed at protecting internally displaced persons from forced eviction and ensuring their right to safe return to their place of permanent residence. Particular attention is paid to the analysis of international legal standards governing the prohibition of such acts, as well as to the obligations of states to prevent them and address their consequences. The article also examines how this issue is reflected in judicial practice and in the decisions of international human rights bodies concerning documented violations. The authors examine the problems of the right of persons displaced from their homes to be provided with alternative housing, mechanisms for compensation for loss or damage to property, prospects for the reintegration of IDPs in the post-conflict situation, and provide recommendations for improving the current legislation in this area. There is a need to assess the degree of harmonisation between IHL and national legislation and to develop further harmonisation initiatives that provide not only for the formal incorporation of international standards into legislation, but also for the creation of effective institutional mechanisms for their implementation. The need for inter-agency coordination and, indeed, the participation of civil society in the reintegration processes of displaced persons is emphasised.
Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють оперативно-розшукову діяльність в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Тимошенко, В. А.; Tymoshenko, V.; Іванов, С. І.; Ivanov, S.
У статті здійснено ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів України, що регулюють оперативно-розшукову діяльність у період дії воєнного стану. В умовах збройної агресії проти України оперативно-розшукова діяльність набуває особливого значення як інструмент забезпечення національної безпеки, протидії диверсійно-розвідувальним загрозам, терористичним проявам та організованій злочинності. Досліджено положення Конституції України, Закону «Про правовий режим воєнного стану», Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», а також низки підзаконних актів, що визначають правові засади функціонування правоохоронних органів у надзвичайних умовах. Особливу увагу приділено співвідношенню між потребами держави у захисті суверенітету та правами і свободами громадян, які можуть бути обмежені під час воєнного стану. Виявлено ключові проблеми правозастосування, серед яких: прогалини у законодавстві, колізії між окремими нормативними актами, ризики зловживань повноваженнями та порушення прав людини. Наголошено на необхідності вдосконалення правового регулювання оперативно-розшукової діяльності шляхом гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері захисту прав людини та забезпечення балансу між інтересами держави й особи. У статті окреслено напрями подальшого розвитку нормативної бази, зокрема розробку додаткових гарантій правового захисту громадян, удосконалення механізмів контролю за діяльністю правоохоронних органів та підвищення ефективності оперативно-розшукових заходів. Результати дослідження мають практичне значення для формування сучасної моделі безпеки, що відповідає викликам воєнного часу та сприяє зміцненню правопорядку в державі.
The article provides a comprehensive analysis of the normative legal acts of Ukraine regulating operative-search activity during the period of martial law. In the context of armed aggression against Ukraine, operative-search activity acquires particular importance as an instrument for ensuring national security, countering sabotage and intelligence threats, terrorist manifestations, and organized crime. The study examines the provisions of the Constitution of Ukraine, the Law “On the Legal Regime of Martial Law,” the Law “On Operative-Search Activity,” as well as a number of subordinate acts that define the legal foundations of law enforcement functioning under extraordinary conditions. Special attention is paid to the correlation between the state’s need to protect sovereignty and the rights and freedoms of citizens, which may be restricted during martial law. Key problems of law enforcement are identified, including gaps in legislation, conflicts between certain normative acts, risks of abuse of authority, and violations of human rights. The necessity of improving the legal regulation of operative-search activity is emphasized through harmonization of national legislation with international human rights standards and ensuring a balance between the interests of the state and the individual. The article outlines directions for further development of the regulatory framework, in particular the elaboration of additional guarantees of citizens’ legal protection, improvement of mechanisms for controlling law enforcement activities, and enhancement of the effectiveness of operative-search measures. The results of the study have practical significance for shaping a modern security model that meets the challenges of wartime and contributes to strengthening law and order in the state.