Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Financial strategies for post-war recovery in Ukraine and Europe
(Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи», 2026) Hramotniev, Vitalii; Грамотнєв, Віталій Едуардович; Tsyhankova, Tetiana; Циганкова, Тетяна Михайлівна; Buriachenko, Andrii; Буряченко, Андрій Євгенович; Lohvinov, Pavlo; Логвінов, Павло Вадимович; Mozghovyi, Oleh; Мозговий, Олег Миколайович
Post-conflict reconstruction is a fiscal and financial policy challenge: governments must mobilize large resources for recovery while preserving fiscal sustainability, external balance, and financial stability. This article investigates the determinants of reconstruction strategies and their outcomes, focusing on how actors’ strategic priorities align with the economic and financial instruments they deploy. The purpose is to specify the conditions under which reconstruction is effective and to identify the risks posed by ill-suited strategies. Building on comparative evidence from major post-war settlements, the study distinguishes two ideal-type configurations: (i) a control/extraction template that relies on reparations-style claims, compensation mechanisms, and restrictive trade and settlement arrangements, and (ii) an integration/investment template that relies on coordinated multi-year financing, trade normalization, risk-sharing instruments, and institution-building that supports credit intermediation and private capital formation. Principal results indicate that two drivers are pivotal in shaping strategy choice and performance: the magnitude of wartime damage and rivalry among principal actors. Outcomes, however, hinge on the depth of institutional design underpinning the financing architecture — credible economic rationale, enforceable commitments, and coordination capacity over a long horizon. A causal-dynamic framework is proposed to map shifts between templates under these drivers and to derive reconstruction scenarios for Europe and Ukraine following the Russian–Ukrainian war. The main conclusion is that a drift toward a weakly institutionalized, control-oriented configuration raises debt vulnerabilities and instability risks, whereas an institutionally robust, integration-oriented program with predictable funding and effective risk-sharing is more likely to sustain recovery, investment, and durable peace.
Постконфліктне відновлення є викликом для фінансово-кредитної політики: уряди мають мобілізувати значні ресурси для відбудови, зберігаючи фіскальну стійкість, рівновагу зовнішніх рахунків і фінансову стабільність. У роботі досліджено чинники, що визначають вибір стратегій відновлення та їхні результати з акцентом на тому, як стратегічні пріоритети ключових акторів узгоджуються з економічними й фінансовими інструментами, які вони застосовують. Мета полягає у визначенні умов, за яких відновлення є результативним, а також у виявленні ризиків, що виникають у разі вибору невідповідних стратегій. Спираючись на порівняльні дані ключових випадків повоєнних урегулювань, дослідження виокремлює два узагальнені підходи: (i) домінаційно-орієнтований, що ґрунтується на репараційній логіці вимог, механізмах компенсації та обмежувальних торговельних і розрахункових домовленостях; та (ii) інтеграційно-інвестиційний, що передбачає скоординоване багаторічне фінансування, нормалізацію торгівлі, інструменти розподілу ризиків та інституційне будівництво, яке підтримує кредитне посередництво й формування приватного капіталу. Основні результати свідчать, що вирішальними детермінантами вибору стратегії та її результативності є два чинники: масштаб воєнних руйнувань і суперництво між ключовими акторами. Водночас остаточні результати визначаються глибиною інституційного проєктування, що лежить в основі архітектури фінансування: наявністю переконливого економічного обґрунтування, неухильного дотримання зобов’язань і спроможності до координації на довгостроковому горизонті. Запропоновано причиново-динамічну рамку для відображення переходів між підходами за цих умов і для формування сценаріїв відновлення Європи та України після російсько-української війни. Головний висновок полягає в тому, що дрейф у бік слабко інституціоналізованої, домінаційно-орієнтованої конфігурації підвищує боргову вразливість і ризики нестабільності, водночас інституційно стійка інтеграційно-орієнтована програма з передбачуваним фінансуванням і дієвими механізмами розподілу ризиків із більшою ймовірністю забезпечує стале відновлення, інвестиції та тривалий мир.
Диспозиція окремих країн АТЕС в глобальному економічному середовищі
(Ужгородський національний університет, 2023) Цимбал, Людмила Іванівна; Tsymbal, Liudmyla; Москалюк, Наталія Петрівна; Moskaliuk, Nataliia; Громенкова, Світлана Вячеславівна; Hromenkova, Svitlana
Формування нового глобального устрою та системна глобальна взаємозалежність генерує нові чинники конкурентоспроможності суб’єктів ринку, зумовлюючи відповідну їх стратегічну поведінку для забезпечення високих конкурентних позицій та лідерства. Цим обумовлена актуальність теми дослідження. Метою дослідження є визначення особливостей розвитку окремих країн світу та ключових детермінант випереджального розвитку країн Азії, які входять до Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. В статті використовувались наступні методи дослідження: моделі багатофакторної регресії, кластерного аналізу, методи компаративного аналізу. За допомогою моделі багатофакторної регресії та кластерного аналізу виділено чотири кластери країн за ключовими показниками інтелектуального лідерства. На основі авторської методики оцінки інтелектуального лідерства країн визначено кластеризацію країн глобальної економіки та визначено, що країни Азії характеризуються відмінними від інших країн світу особливостями розвитку, що визначаються історичними та економічними передумовами.
The formation of a new global system and systemic global interdependence generates new factors of competitiveness of market participants, determining their appropriate strategic behavior to ensure a high competitive position and leadership. This determines the relevance of the research topic. The aim of the study is to determine the peculiarities of the development of individual countries and key determinants of advanced development in Asia which are members of the Asia-Pacific Economic Cooperation. The following research methods were used in the article: models of multifactor regression, cluster analysis, methods of comparative analysis. Method (methodology). Using a multifactor regression model and cluster analysis, four clusters of countries were identified according to key indicators of intellectual leadership. For each cluster, the specialization of the two countries in terms of merchandise exports was analyzed, namely, 1 cluster – the United States and Germany; 2nd cluster – Israel and Italy; 3rd cluster – Brazil and Ukraine; Cluster 4 – China and the Republic of Korea. Based on the author’s methodology for assessing the intellectual leadership of countries, the clustering of countries in the global economy is determined. The evaluation algorithm was based on three stages: first – the resource level; secondly – the level of intermediate results of intellectual activity; third – the level of the final results of overall progress. Based on clustering, it is determined that Asian countries are characterized by different from other countries features of development, determined by historical and economic preconditions. addition, the normative basis for the development of human resources in Asian countries which are members of the Asia-Pacific Economic Cooperation, the peculiarities of the production of high-tech goods and the rating of high-tech exports of selected countries are determined. The superdynamic development of Asian countries indicates the formation of a specific cluster on the global economic map, characterized by faster development, significant attention to the development of key factors of intellectualization and increasing their own positions in global rankings.
Формирование нового глобального устройства и системная глобальная взаимозависимость генерирует новые факторы конкурентоспособности субъектов рынка, вызывая соответствующую их стратегическое поведение для обеспечения высоких конкурентных позиций и лидерства. Этим обусловлена актуальность темы исследования. Целью исследования является определение особенностей развития отдельных стран мира и ключевых детерминант опережающего развития стран Азии, входящих в Азиатско-Тихоокеанское экономическое сотрудничество. С помощью модели многофакторной регрессии и кластерного анализа выделены четыре кластера стран по ключевым показателям интеллектуального лидерства. На основе авторской методики оценки интеллектуального лидерства стран определены кластеризацию стран глобальной экономики. На основе кластеризации определено, что страны Азии характеризуются отличными от других стран мира особенностями развития, определяются историческими и экономическими предпосылками.
Strategy for promoting innovative products in international markets
(Akademické sdružení MAGNANIMITAS, 2023) Prygara, Olga; Nagachevska, Tetiana; Starostina, Alla; Kuzioma, Olena; Moskaliuk, Nataliia; Москалюк, Наталія Петрівна
The study proposes methodological approaches for promoting innovative products in international markets. Peculiarities of international promotion and barriers to innovation diffusion in the market have been identified. The proposed strategy formation model for promoting innovations in international markets takes into consideration the characteristics of the innovation, consumer behavior patterns, and consumer resistance to innovations. A specific innovative product in the US market is selected to test the model, and marketing research is conducted. The marketing research outcomes include insights into consumer motivations, and perception of innovations in the US plant-based meat market, which can serve as valuable input for companies while their promotion.
Екстратериторіальне застосування міжнародного права прав людини
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Замрига, Артур Вікторович; Zamryha, Artur
В даній статті розкрито питання екстратериторіального застосування міжнародного права прав людини.
Екстратериторіальне застосування норм — це обов’язок держави дотримуватися міжнародних зобов’язань з прав людини за межами своєї території в тих випадках, коли вона фактично або юридично здійснює ефективний контроль (територіальний, персональний або функціональний) над об’єктом, територією чи особою. Таким чином, юрисдикція в цьому контексті розуміється не як суто географічна категорія, а як вияв влади держави, незалежно від просторових меж.
Для України, що перебуває в стані збройного конфлікту внаслідок агресії Російської Федерації, питання екстратериторіальної відповідальності є критичним: йдеться про зобов’язання держави щодо осіб, які перебувають під її контролем у межах або поза межами території (напр. військовополонені, окуповані території); важливим є також питання відповідальності Російської Федерації за дії на території України.
У цьому положенні чітко простежується прив’язка зобов’язань не лише до територіального суверенітету, а й до фактичного контролю над особами, тобто державна відповідальність може виникати не лише у межах національних кордонів. Це положення демонструє зрушення від традиційного, суто територіального розуміння юрисдикції до функціонального підходу, згідно з яким ключовим є не стільки місцезнаходження особи, скільки здатність держави здійснювати владу чи вплив на її становище.
Аналізуючи формулу "в межах її території та під її юрисдикцією", необхідно розмежовувати два виміри: територіальний: охоплює всі особи, які фізично перебувають на державній території, незалежно від громадянства, правового статусу або мотивів перебування. Тут застосовується презумпція повноти державного суверенітету та контролю. Персональний (функціональний): охоплює випадки, коли держава здійснює ефективний контроль над особою або територією поза своїми межами, наприклад, через збройні сили, окупацію, дії дипломатичних установ, затримання або ув’язнення. В цьому випадку міжнародна відповідальність держави виникає за будь-яке порушення прав, передбачених Пактом, навіть за межами її територіальної юрисдикції.
Відзначено, що юрисдикція у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права — це динамічна та багатовимірна правова категорія, що визначає просторові й функціональні межі дії міжнародних гарантій прав людини. Вона виходить за рамки суверенітету й територіальності, визнаючи за державами обов’язок дотримуватися прав навіть поза межами їхньої фізичної присутності, якщо наявний елемент ефективного контролю.
This article discusses the issue of extraterritorial application of international human rights law.
Extraterritorial application of norms is the obligation of a state to comply with international human rights obligations beyond its territory in cases where it actually or legally exercises effective control (territorial, personal or functional) over an object, territory or person. Thus, jurisdiction in this context is understood not as a purely geographical category, but as a manifestation of state power, regardless of spatial boundaries.
For Ukraine, which is in a state of armed conflict as a result of the aggression of the Russian Federation, the issue of extraterritorial responsibility is critical: it concerns the obligations of the state towards persons who are under its control within or outside the territory (e.g. prisoners of war, occupied territories); the issue of the responsibility of the Russian Federation for actions on the territory of Ukraine is also important.
This provision clearly links obligations not only to territorial sovereignty but also to actual control over persons, meaning that State responsibility may arise not only within national borders. This provision demonstrates a shift from the traditional, purely territorial understanding of jurisdiction to a functional approach, according to which the key is not so much the location of a person as the ability of the State to exercise power or influence over his or her situation. When analyzing the formula "within its territory and under its jurisdiction", it is necessary to distinguish between two dimensions: territorial: covers all persons who are physically present on the territory of the State, regardless of their nationality, legal status or reasons for being there. Here, the presumption of complete State sovereignty and control applies. Personal (functional): covers cases where the State exercises effective control over a person or territory beyond its borders, for example, through armed forces, occupation, actions of diplomatic institutions, detention or imprisonment. In this case, the international responsibility of the State arises for any violation of the rights provided for in the Covenant, even outside its territorial jurisdiction.
It is noted that jurisdiction in the International Covenant on Civil and Political Rights is a dynamic and multidimensional legal category that determines the spatial and functional limits of the action of international human rights guarantees. It goes beyond sovereignty and territoriality, recognizing the obligation of States to respect rights even beyond their physical presence, if there is an element of effective control.
Юридична відповідальність за примушування до шлюбу неповнолітнього: міжнародно правовий аспект
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Кожура, Людмила Олександрівна; Kozhura, Liudmyla
У сучасному світі примушування до шлюбу, зокрема за участю неповнолітніх осіб, розглядається не лише як порушення прав людини, а й як серйозне міжнародно-правове правопорушення, що має багатовимірні наслідки для фізичного, психічного, соціального та правового становища дитини. У контексті міжнародного гуманітарного та міжнародного права прав людини це явище трактується як форма гендерного насильства, експлуатації та дискримінації, що суперечить основоположним принципам поваги до людської гідності та недоторканності. Попри значний масив міжнародних правових зобов’язань, проблема залишається невирішеною в багатьох країнах світу, включаючи ті, які формально ратифікували відповідні міжнародні договори.
Примушування до шлюбу неповнолітніх має тісний зв’язок з системними соціокультурними та релігійними практиками, які переважають у певних регіонах і мають глибоке коріння в традиційних уявленнях про роль дівчат і жінок у суспільстві. Водночас, відповідні держави, що підписали міжнародні договори про захист прав дитини та протидію насильству, зобов’язані вживати дієвих заходів щодо криміналізації таких дій, належного правового реагування та запобігання безкарності. Таким чином, міжнародно-правове регулювання повинно не лише містити заборону, а й гарантувати ефективні механізми реалізації норм на національному рівні.
Аналіз національних законодавств окремих держав засвідчує наявність значних розбіжностей у тлумаченні правових категорій, що стосуються віку згоди на шлюб, примусу, згоди дитини, юридичної відповідальності осіб, причетних до організації чи нав'язування шлюбу. Це породжує складності для правозастосування, а також для міжнародного співробітництва у сфері боротьби з транснаціональними проявами цього явища. Брак уніфікованого підходу знижує ефективність застосування міжнародно-правових норм і створює прогалини у захисті неповнолітніх осіб.
Особливого значення проблема примусового шлюбу набуває в умовах збройних конфліктів, міграційних криз, гуманітарних катастроф, коли державні механізми контролю послаблені, а ризики насильства зростають. У таких обставинах неповнолітні, зокрема дівчата, стають особливо вразливою категорією, позбавленою реального захисту. Міжнародні інституції, зокрема Організація Об'єднаних Націй, неодноразово закликали держави-учасниці вживати спеціальних заходів щодо криміналізації примусового шлюбу, посилення відповідальності та захисту жертв. Проте ефективність таких зусиль значною мірою залежить від правового реагування на національному рівні.
Зазначена проблема є актуальною у світлі зобов’язань держав у межах міжнародного права прав людини, зокрема Конвенції про права дитини, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також у контексті цілей сталого розвитку, які передбачають ліквідацію всіх форм насильства щодо дітей. Примус до шлюбу неповнолітніх вимагає не лише морального осуду, а й чіткого юридичного реагування як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівнях, що обумовлює потребу в глибокому правовому дослідженні проблеми юридичної відповідальності за такі діяння.
In the modern world, forced marriage, particularly involving minors, is regarded not only as a violation of human rights but also as a serious international legal offence with multifaceted consequences for the physical, psychological, social, and legal well-being of the child. In the context of international humanitarian law and international human rights law, this phenomenon is classified as a form of gender-based violence, exploitation, and discrimination that contradicts the fundamental principles of respect for human dignity and inviolability. Despite the considerable body of international legal obligations, the issue remains unresolved in many countries, including those that have formally ratified the relevant international treaties.
The practice of forcing minors into marriage is closely linked to systemic socio-cultural and religious practices prevailing in certain regions, which are deeply rooted in traditional perceptions of the role of girls and women in society. At the same time, states that have signed international treaties on the protection of the rights of the child and on combating violence are obliged to undertake effective measures to criminalize such conduct, ensure appropriate legal responses, and prevent impunity. Accordingly, international legal regulation should not only provide for prohibition, but also guarantee the implementation of effective mechanisms at the national level.
An analysis of the national legislation of individual countries reveals significant divergences in the interpretation of legal categories related to the age of consent for marriage, coercion, the child’s consent, and the legal liability of persons involved in organizing or imposing marriage. These divergences pose challenges to law enforcement and also hinder international cooperation in combating transnational manifestations of this phenomenon. The lack of a unified approach undermines the effectiveness of international legal norms and creates gaps in the protection of minors.
The problem of forced marriage becomes particularly acute in situations of armed conflict, migration crises, and humanitarian catastrophes, where state control mechanisms are weakened and the risks of violence increase. In such conditions, minors, especially girls, constitute an especially vulnerable group that lacks effective protection. International institutions, including the United Nations, have repeatedly called upon member states to adopt special measures for the criminalization of forced marriage, strengthening of legal liability, and protection of victims. However, the effectiveness of such efforts largely depends on the quality of legal responses at the national level.
This issue is of particular relevance in light of the international human rights obligations of states, including the Convention on the Rights of the Child, the Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women, as well as the Sustainable Development Goals, which envisage the eradication of all forms of violence against children. Forced marriage of minors demands not only moral condemnation but also a clear legal response at both international and domestic levels, which underscores the need for comprehensive legal research into the issue of legal responsibility for such acts.