Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Поняття та зміст правового регулювання проходження військової служби в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Яремчук, А. А.; Yaremchuk, A.
У статті розкрито поняття та зміст правового регулювання проходження військової служби в Україні крізь поєднання теоретико-правового та нормативного підходів. Показано багатозначність категорійного визначення терміну «служба» та обґрунтовано доцільність його комплексного розуміння. Що передбачає перебування особи на мілітарних посадах в Збройних силах, інших силах безпеки оборони України. Щодо виконання військового обов’язку у різни формах (за контрактом, мобілізацією), що відображає публічно-правову природу відповідних відносин і зв’язок із конституційним обов’язком захисту держави. Висвітлено загальні засади правового регулювання суспільних відносин як упорядкування поведінки учасників за допомогою юридичних засобів, наголошено на його системності, формальній визначеності, забезпеченості державним примусом та стадійності, що охоплює формування нормативної основи, виникнення суб’єктивних прав і обов’язків та їх реалізацію. Акцентовано на розмежуванні нормативного й індивідуального правового регулювання, а також на ролі дозволяння, зобов’язування і заборони як способів встановлення меж правомірної поведінки. Обґрунтовано розуміння військової служби як державної служби особливого характеру та професійної діяльності придатних за станом здоров’я і віком осіб, пов’язаної з обороною країни, її незалежності та територіальної цілісності, із визначенням особливостей правового статусу осіб, які проходять службу. Узагальнено зміст військового обов’язку як комплексу взаємопов’язаних стадій і станів, що включає підготовку до служби, військовий облік, прийняття або призов, безпосереднє проходження служби, перебування в запасі та участь у резерві. Відображено різноманітність форм проходження служби, зумовлених добровільністю або обов’язковістю, а також диференціацію видів служби залежно від умов мирного часу, мобілізації, особливого періоду та воєнного стану. Окрему увагу приділено організаційно-правовим аспектам, пов’язаним із документальним оформленням служби, управлінням особовим складом, медичними оглядами, підготовкою та виконанням визначених вимог. Підкреслено значення зарахування часу служби до різних видів стажу як елемента соціально-правових гарантій.
The article reveals the concept and content of the legal regulation of military service in Ukraine through a combination of theoretical-legal and normative approaches. The multiplicity of meanings of the categorical definition of the term “service” is demonstrated, and the expediency of its comprehensive understanding is substantiated. This understanding presupposes a person’s holding of military positions in the Armed Forces and other security and defense forces of Ukraine, as well as the performance of military duty in various forms (by contract, through mobilization), which reflects the public-law nature of the relevant relations and their connection with the constitutional duty to defend the state. The general principles of legal regulation of social relations are highlighted as the ordering of participants’ behavior through legal means, with emphasis on its systemic character, formal certainty, enforcement by state coercion, and staged nature, encompassing the formation of the normative framework, the emergence of subjective rights and obligations, and their implementation. Attention is focused on the distinction between normative and individual legal regulation, as well as on the role of permission, obligation, and prohibition as methods for establishing the boundaries of lawful behavior. The understanding of military service as a form of state service of a special nature and as professional activity of persons fit by health and age is substantiated, being connected with the defense of the country, its independence, and territorial integrity, with identification of the specific features of the legal status of persons undergoing such service. The content of military duty is generalized as a set of interrelated stages and conditions, including preparation for service, military registration, enlistment or conscription, direct performance of service, placement in the reserve, and participation in the reserve forces. The diversity of forms of military service is reflected, conditioned by voluntariness or obligatoriness, as well as the differentiation of types of service depending on peacetime conditions, mobilization, the special period, and martial law. Particular attention is paid to organizational and legal aspects related to the documentary formalization of service, personnel management, medical examinations, training, and fulfillment of established requirements. The importance of counting periods of service toward various types of service record is emphasized as an element of social and legal guarantees.
Окремі суб’єкти забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Шерстюк, Г.; Sherstiuk, H.
У статті розглянуто адміністративно-правові засади забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів в Україні крізь призму системи окремих суб’єктів та організаційно- правових механізмів їх взаємодії, що дозволяє простежити логіку формування і реалізації безпекових рішень на різних рівнях публічної влади та за участю інститутів громадянського суспільства, оскільки масові заходи характеризуються підвищеною ризиковістю для публічної безпеки у зв’язку з концентрацією людей у публічному просторі, складністю прогнозування поведінки натовпу та наявністю зовнішніх чинників, що актуалізує необхідність поєднання превентивних і примусових інструментів, завчасного планування, постійного моніторингу обстановки й оперативного реагування на інциденти. При цьому нами зроблено акцент на тому, що ефективність охорони громадського порядку має бути узгоджена з конституційними гарантіями свободи мирних зібрань і вимогами законності та пропорційності втручання, а управлінські рішення у сфері безпеки повинні спиратися на процедурну визначеність, прозорі алгоритми координації та передбачуваність дій уповноважених суб’єктів. Саме такий підхід зробив можливим охарактеризувати систему суб’єктів забезпечення громадського порядку під час масових заходів за певними рівнями, зокрема політико-стратегічним, секторальним, операційним, юрисдикційним, територіальним і громадським, що має принципове значення для визначення меж участі кожного окремого суб’єкта з урахуванням загального рівня безпеки, який формується не лише обсягом залучених сил, а й якістю підготовки місця проведення, змістом і дотриманням внутрішніх правил, належністю пропускних процедур, ефективністю інформаційного забезпечення та рівнем організаційної дисципліни, а також з урахуванням додаткових ризиків масових подій, пов’язаних із інфраструктурними вимогами та підвищеною динамікою поведінки окремих груп людей, що об’єктивно потребує більш деталізованої координації та уніфікованих стандартів дій. Отже, за результатами дослідження визначено, що результативність охорони громадського порядку під час масових заходів визначається не кількістю задіяних інституцій, а узгодженістю управлінських і правоохоронних дій, чітким розмежуванням повноважень і відповідальності, належною комунікацією з організаторами та учасниками, процедурною визначеністю прийняття рішень і контролем законності застосовуваних превентивних та деекскалаційних заходів.
The article examines the administrative and legal basis for ensuring public order during mass events in Ukraine through the prism of a system of separate entities and organizational and legal mechanisms for their interaction, which allows tracing the logic of the formation and implementation of security decisions at various levels of public authority and with the participation of civil society institutions, since mass events are characterized by increased risks to public safety due to the concentration of people in public spaces, the complexity of predicting crowd behavior, and the presence of external factors, which highlights the need to combine preventive and coercive tools, advance planning, constant monitoring of the situation, and rapid response to incidents. At the same time, we emphasize that the effectiveness of public order protection must be consistent with constitutional guarantees of freedom of peaceful assembly and the requirements of legality and proportionality of intervention, and that management decisions in the field of security must be based on procedural certainty, transparent coordination algorithms, and the predictability of the actions of authorized entities. It is this approach that has made it possible to characterize the system of public order enforcement entities during mass events according to specific levels, in particular political-strategic, sectoral, operational, jurisdictional, territorial, and public, which is of fundamental importance for determining the limits of participation of each individual entity, taking into account the overall level of security, which is formed not only by the volume of forces involved, but also by the quality of preparation of the venue, the content and observance of internal rules, the appropriateness of admission procedures, the effectiveness of information support and the level of organizational discipline, as well as taking into account the additional risks of mass events associated with infrastructure requirements and the increased dynamics of the behavior of certain groups of people, which objectively requires more detailed coordination and unified standards of action. Thus, the results of the study show that the effectiveness of public order protection during mass events is determined not by the number of institutions involved, but by the coordination of management and law enforcement actions, a clear division of powers and responsibilities, proper communication with organizers and participants, procedural certainty in decision-making, and control over the legality of preventive and de-escalation measures applied.
Філософсько-правові засади інструментів публічного адміністрування в умовах російсько-української війни
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Фелик, О. В.; Felyk, O.
У статті здійснено науковий аналіз філософсько-правових засад інструментів публічного адміністрування в умовах російсько-української війни крізь призму динамічного розуміння права як соціального явища. Показано еволюцію уявлень про правореалізацію від форматного застосування норм адміністративного права до аргументованого вибору між альтернативами з урахуванням соціального контексту. Обґрунтовано, що за таких умов зростає значення тлумачення, мотивування та оцінки наслідків адміністративних рішень. Висвітлено трансформацію інструментів публічного адміністрування від формально-нормативних до контекстуально орієнтованих форм впливу. Наголошено на необхідності збереження правових меж втручання як умови легітимності рішень у період війни. Визначено, що інструменти публічного адміністрування у воєнних умовах набувають функціонального характеру, спрямованого на забезпечення стійкості держави та захист базових публічних цінностей. Проаналізовано роль нормативно-правових актів воєнного часу, спеціальних адміністративних режимів та прискорених процедур ухвалення рішень як основи правового реагування на загрози. Доведено, що їх застосування не може зводитися до автоматичного виконання приписів без оцінки реальних обставин і потребує поєднання з прогнозуванням, плануванням та контролем. Окреслено поєднання класичних і новітніх інструментів у сфері оборони та безпеки, зокрема через цифровізацію, децентралізацію та мережеву координацію. Систематизовано, що інструменти публічного адміністрування у воєнний період не можуть бути ціннісно нейтральними, оскільки безпосередньо пов’язані з легітимністю, пропорційністю та суспільним сприйняттям управлінських рішень. Обґрунтовано застосування критерію суворої необхідності та вимоги співмірності обмежень прав і свобод як філософсько-правової основи адміністративних втручань. Встановлено посилення ролі публічного обґрунтування дій адміністративних органів як елемента легітимації рішень. Розкрито інституційну відповідальність адміністративних органів за наслідки застосування інструментів публічного адміністрування і потребу корекції рішень через контроль, нагляд та процедури оскарження.
The article provides a scholarly analysis of the philosophical and legal foundations of the instruments of public administration in the context of the Russian–Ukrainian war, viewed through a dynamic understanding of law as a social phenomenon. It demonstrates the evolution of conceptions of law enforcement from a formalistic application of administrative law norms toward an argument-based choice among alternatives that takes the social context into account. It substantiates that, under such conditions, the importance of interpretation, reasoning, and assessment of the consequences of administrative decisions increases. The transformation of public administration instruments from formally normative to context-oriented forms of influence is highlighted. Emphasis is placed on the necessity of preserving the legal limits of interference as a condition for the legitimacy of decisions during wartime. It is determined that, in wartime conditions, public administration instruments acquire a functional character aimed at ensuring state resilience and protecting fundamental public values. The role of wartime normative legal acts, special administrative regimes, and accelerated decision-making procedures is analyzed as the basis for legal responses to threats. It is proven that their application cannot be reduced to the automatic execution of prescriptions without assessing real circumstances and requires integration with forecasting, planning, and control. The combination of classical and innovative instruments in the fields of defense and security is outlined, in particular through digitalization, decentralization, and network-based coordination. It is systematized that public administration instruments during the wartime period cannot be value-neutral, as they are directly linked to the legitimacy, proportionality, and public perception of administrative decisions. The application of the criterion of strict necessity and the requirement of proportionality of restrictions on rights and freedoms is substantiated as a philosophical and legal foundation of administrative interventions. An increased role of public justification of actions by administrative bodies is established as an element of decision legitimation. The institutional responsibility of administrative bodies for the consequences of applying public administration instruments is revealed, along with the need to adjust decisions through mechanisms of control, supervision, and appeal procedures.
Нормативне регулювання використання цифрових сервісів як інструменту здійснення електронного урядування
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Стиранка, М. Б.; Styranka, M.
У статті досліджено нормативне регулювання використання цифрових сервісів як інструменту здійснення електронного урядування в Україні через призму адміністративно-правового режиму. Обґрунтовано, що такий режим є цілісною системою норм, інституцій і процедур, яка визначає правові рамки створення, надання, супроводу та контролю публічних е-послуг і забезпечує баланс між прозорістю та захистом інформації. Розкрито зміст його трьох взаємопов’язаних компонентів: нормативного (повноваження суб’єктів, правові підстави обробки даних, стандарти е-ідентифікації й автентифікації, інтероперабельність реєстрів та API, правила електронного діловодства і доказування), процедурного (оцінка потреб, проєктування з урахуванням приватності, публічні консультації, тестування доступності, аудит безпеки, регламентація життєвого циклу сервісів) і технологічного (управління ризиками, криптографічний захист, сегментація інфраструктури, журналювання, безперервний моніторинг інцидентів і плани відновлення). Показано, що ключовими принципами режиму є законність, відкритість, підзвітність, технологічна нейтральність, інклюзивність, інтероперабельність та безпека «за замовчуванням», а також дотримання вимог щодо мінімізації персональних даних, пропорційності обробки, розмежування доступу та прозорості для суб’єктів даних. Висвітлено інституційну архітектуру (органи виконавчої влади, спеціалізовані регулятори з кібербезпеки, захисту даних і довірчих послуг, внутрішній контроль, зовнішній аудит, механізми адміністративного й судового оскарження) і підходи до вимірювання ефективності за KPI доступності, швидкості, якості, безпеки та задоволеності користувачів. Аргументовано, що гармонізація з acquis ЄС (е-ідентифікація, довірчі послуги, відкриті дані, кіберстійкість) і імплементація сучасних підходів захисту персональних даних потребують подолання фрагментарності національного регулювання та кодифікації у формі Цифрового кодексу України. Наукова новизна полягає в концептуалізації адміністративно-правового режиму цифрових сервісів як інтегральної конструкції, що поєднує нормативні, процедурні та технологічні елементи й забезпечує правову визначеність, підзвітність і довіру до держави; практичне значення – у наданні методологічних орієнтирів для проєктування, запуску та аудиту е-послуг, а також для розроблення кодифікованих актів у сфері цифрових правовідносин.
The article examines the regulatory regulation of the use of digital services as a tool for implementing e-government in Ukraine through the prism of the administrative-legal regime. It is substantiated that such a regime is a holistic system of norms, institutions and procedures that defines the legal framework for the creation, provision, support and control of public e-services and ensures a balance between transparency and information protection. The content of its three interrelated components is disclosed: regulatory (authority of subjects, legal grounds for data processing, e-identification and authentication standards, interoperability of registers and APIs, rules of electronic record-keeping and evidence), procedural (needs assessment, privacy-friendly design, public consultations, accessibility testing, security audit, regulation of the service life cycle) and technological (risk management, cryptographic protection, infrastructure segmentation, logging, continuous incident monitoring and recovery plans). It is shown that the key principles of the regime are legality, openness, accountability, technological neutrality, inclusiveness, interoperability and security by default, as well as compliance with the requirements for personal data minimization, proportionality of processing, delimitation of access and transparency for data subjects. The institutional architecture (executive bodies, specialized regulators for cybersecurity, data protection and trust services, internal control, external audit, administrative and judicial appeal mechanisms) and approaches to measuring effectiveness by KPIs of accessibility, speed, quality, security and user satisfaction are highlighted. It is argued that harmonization with the EU acquis (e-identification, trust services, open data, cyber resilience) and implementation of modern approaches to personal data protection require overcoming the fragmentation of national regulation and codification in the form of the Digital Code of Ukraine. The scientific novelty lies in the conceptualization of the administrative and legal regime of digital services as an integral structure that combines regulatory, procedural and technological elements and ensures legal certainty, accountability and trust in the state; the practical significance lies in providing methodological guidelines for the design, launch and audit of e-services, as well as for the development of codified acts in the field of digital legal relations.
Напрями удосконалення правового забезпечення касаційного оскарження в адміністративному судочинстві
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Самара, В. С.; Samara, V.
У статті здійснено комплексний аналіз правового забезпечення касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України з урахуванням конституційних засад, положень Кодексу адміністративного судочинства України та практики Верховного Суду і Європейського суду з прав людини. Досліджено правову природу касаційного перегляду як виняткового засобу судового захисту, обґрунтовано його роль у забезпеченні єдності судової практики та правильного застосування норм права. Окрема увага приділяється запровадженню касаційних фільтрів, інституту справ незначної складності та спеціальних підстав допуску касаційної скарги, визначених після змін процесуального законодавства 2020 року. Проаналізовано співвідношення цих обмежень із правом на доступ до суду та стандартами справедливого судочинства, сформульованими у практиці ЄСПЛ. Виявлено основні проблеми чинного регулювання, зокрема використання оціночних понять у критеріях допуску касації та наявність законодавчих неузгодженостей щодо касаційного оскарження окремих ухвал суду. На підставі проведеного аналізу запропоновано напрями удосконалення правового забезпечення касаційного оскарження, які полягають у конкретизації законодавчих критеріїв допустимості касаційної скарги, усуненні колізій у нормах процесуального закону та посиленні передбачуваності судової практики. Обґрунтовано, що подальший розвиток касаційного провадження має відбуватися шляхом оптимізації, а не скасування процесуальних фільтрів, з метою досягнення балансу між ефективністю судочинства і належним захистом прав учасників адміністративного процесу.
The article provides a comprehensive analysis of the legal support for cassation appeals in the administrative justice of Ukraine, taking into account the constitutional principles, provisions of the Code of Administrative Justice of Ukraine, and the practice of the Supreme Court and the European Court of Human Rights. The legal nature of cassation review as an exceptional means of judicial protection is investigated, its role in ensuring the unity of judicial practice and the correct application of legal norms is substantiated. Special attention is paid to the introduction of cassation filters, the institute of cases of minor complexity, and special grounds for the admission of a cassation appeal, determined after the changes in procedural legislation in 2020. The correlation of these restrictions with the right of access to court and the standards of fair trial formulated in the practice of the ECHR is analyzed. The main problems of the current regulation are identified, in particular, the use of evaluative concepts in the criteria for the admission of cassation appeals and the presence of legislative inconsistencies regarding the cassation appeal of individual court decisions. Based on the analysis, directions for improving the legal support of cassation appeals are proposed, which consist in specifying the legislative criteria for the admissibility of cassation appeals, eliminating conflicts in the norms of procedural law and strengthening the predictability of judicial practice. It is substantiated that the further development of cassation proceedings should occur through optimization, rather than the abolition of procedural filters, in order to achieve a balance between the efficiency of judicial proceedings and proper protection of the rights of participants in the administrative process.