Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
error.top-level-communites
Recent Submissions
Детермінанти, що впливають на вчинення кримінальних правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Лекарь, А. С.; Lekar, A.
У статті здійснено комплексне кримінологічне дослідження детермінант, що впливають на вчинення кримінальних правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ, зокрема кредитних спілок, з урахуванням сучасних соціально-економічних і правових трансформацій в Україні. Обґрунтовано, що встановлення причинно-умовних зв’язків між особливостями функціонування фінансового сектору, поведінкою його суб’єктів та проявами протиправної діяльності є необхідною передумовою формування ефективної кримінологічної політики та переходу від описового аналізу злочинності до розуміння її внутрішніх механізмів. Доведено, що детермінація кримінальних правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ має складний, багаторівневий і системний характер, що зумовлюється сукупністю взаємопов’язаних факторів. Виокремлено та проаналізовано основні групи детермінант, серед яких: воєнно-політичні, фінансово-економічні, організаційно-правові та морально-психологічні. Встановлено, що в умовах воєнного стану їх вплив істотно посилюється, що проявляється у зниженні фінансової стійкості установ, зростанні соціальної вразливості населення, ускладненні механізмів державного контролю та трансформації криміногенних процесів. Особливу увагу приділено фінансово-економічним чинникам, серед яких визначено макроекономічну нестабільність, інфляційні процеси, зниження платоспроможності населення, дисбаланс кредитних портфелів і обмеженість капіталізації кредитних спілок. Обґрунтовано, що зазначені фактори формують підґрунтя для зловживань, маніпуляцій фінансовими ресурсами та поширення корисливо мотивованих правопорушень. Розкрито вплив організаційно-правових детермінант, пов’язаних із недосконалістю нормативного регулювання, слабкістю систем внутрішнього контролю, фрагментарністю інформаційного забезпечення та недостатнім рівнем взаємодії між суб’єктами фінансового нагляду. Окремо акцентовано увагу на морально-психологічних чинниках, які проявляються у низькому рівні правової культури, деформації ціннісних орієнтацій та схильності до раціоналізації протиправної поведінки. Визначено також зростаючу роль технологічних детермінант, зокрема кіберризиків і цифровізації фінансових процесів, які створюють нові форми і способи вчинення правопорушень. Зроблено висновок, що ефективне запобігання кримінальним правопорушенням у сфері діяльності небанківських фінансових установ потребує системного підходу, спрямованого на усунення криміногенних факторів, удосконалення державного регулювання, посилення фінансового моніторингу, розвитку внутрішнього контролю та підвищення рівня правової і фінансової культури учасників ринку.
The statistics have a comprehensive criminological investigation of the determinants that contribute to the commission of criminal offenses in the sphere of activity of non-banking financial institutions, credit balances, and settlements. current socio-economic and legal transformations in Ukraine. It is concluded that the establishment of causal links between the peculiarities of the functioning of the financial sector, the behavior of its subjects and manifestations of illegal activities and the necessary rethinking effective criminological policy and the transition from a descriptive analysis of malignancy to an understanding of internal mechanisms. It has been proven that the determination of criminal offenses in the sphere of activity of non-banking financial institutions is complex, rich and systemic in nature, which implies a combination of mutually related factors. The main groups of determinants have been strengthened and analyzed, including: military-political, financial-economic, organizational-legal and moral-psychological. It has been established that in the minds of the military, their influx is intense, which is manifested in the reduced financial stability of institutions, the growing social disparity of the population, the complicated mechanisms of the sovereign control and transformation of criminogenic processes. Particular respect is given to financial and economic officials, among whom are macroeconomic instability, inflationary processes, reduced paying capacity of the population, imbalance of credit portfolios and regionalization capitalization of credit shares. It is established that the designated factors form the basis for fraud, manipulation of financial resources and the expansion of maliciously motivated crimes. There is an obvious influx of organizational and legal determinants related to the inadequacy of regulatory regulation, the weakness of internal control systems, the fragmentation of information security and insufficient level of mutual cooperation. between subjects of financial visibility. There is a strong emphasis on moral and psychological officials, which manifest themselves in low-level legal culture, deformation of value orientations and the tendency to rationalize unlawful behavior. The growing role of technological determinants, the eradication of cyber crises and the digitalization of financial processes, which create new forms and methods of committing crime, has also been identified. It has been established that effectively eliminating criminal offenses in the sphere of activity of non-banking financial institutions will require a systematic approach aimed at eliminating crime-related factors, strengthening government regulation, strengthening financial monitoring, developing internal control and improving the level of legal and financial culture of market participants.
Особливості травмочутливого допиту потерпілих і свідків у кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Карапиш, Т. В.; Karapysh, T.
У статті розглядаються особливості проведення травмочутливого допиту потерпілих і свідків у кримінальних провадженнях, пов’язаних із воєнними злочинами. Акцент робиться на психологічних, правових та процесуальних аспектах, що визначають специфіку взаємодії слідчих та учасників провадження, які зазнали або стали свідками тяжких насильницьких дій. Автори аналізують сучасні підходи до організації допиту, зокрема методи мінімізації психологічного стресу, забезпечення безпеки та створення умов для максимально достовірного та повного отримання доказів. Висвітлюються ризики вторинної травматизації потерпілих під час допиту, а також проблеми, що виникають через специфіку воєнних злочинів, такі як страх перед репресіями, високий рівень емоційного навантаження, необхідність врахування культурних та мовних особливостей. У статті здійснено порівняльний аналіз національної практики допиту з міжнародними стандартами, зокрема з правилами Міжнародного кримінального суду щодо допиту свідків та потерпілих. Розглянуто рекомендації щодо адаптації процесуальних норм та слідчих методик для забезпечення ефективного правосуддя та водночас захисту психічного та фізичного стану учасників процесу. Особлива увага приділяється ролі психологічної підготовки слідчих, використанню спеціалізованих технік опитування, дистанційних форм допиту та комплексного супроводу потерпілих правовою та соціальною підтримкою. Автор також виділяє практичні проблеми, що виникають під час проведення травмочутливого допиту, зокрема документування свідчень, забезпечення їх допустимості у суді та уникнення маніпулювання свідомістю свідків. На основі дослідження пропонуються рекомендації щодо внесення змін до кримінального процесуального законодавства України для вдосконалення процедури допиту в справах воєнних злочинів, підвищення його гуманності та відповідності міжнародним стандартам.
The article examines the features of trauma-informed interviewing of victims and witnesses in criminal proceedings related to war crimes. The focus is placed on psychological, legal, and procedural aspects that determine the specifics of interaction between investigators and participants in proceedings who have experienced or witnessed severe acts of violence. The authors analyze contemporary approaches to organizing interviews, including methods for minimizing psychological stress, ensuring safety, and creating conditions for the most reliable and comprehensive collection of evidence. The article highlights the risks of secondary traumatization of victims during interviews, as well as challenges arising from the specifics of war crimes, such as fear of reprisals, high levels of emotional strain, and the need to consider cultural and linguistic characteristics. A comparative analysis of national interview practices with international standards is conducted, particularly with the rules of the International Criminal Court regarding the examination of witnesses and victims. Recommendations are provided for adapting procedural norms and investigative methodologies to ensure effective justice while simultaneously protecting the mental and physical well-being of participants. Special attention is given to the role of psychological preparation of investigators, the use of specialized interview techniques, remote forms of questioning, and comprehensive support for victims through legal and social assistance. The author emphasizes the importance of establishing psychological rapport, creating a safe atmosphere during interviews, and applying a trauma-informed approach that minimizes the risk of retraumatization and enhances the quality of obtained evidence. Practical recommendations are provided for considering individual psychological characteristics, and comprehensive amendments to the Criminal Procedure Code of Ukraine are proposed to ensure the rights of victims and witnesses, introduce the participation of psychologists, and regulate remote forms of interviewing.
Посягання у сфері довкілля, вчинені у співучасті
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Йовенко, І. І.; Yovenko, I.
У науковій статті здійснено комплексний кримінально-правовий аналіз посягань у сфері довкілля, вчинених у співучасті, як однієї з найбільш небезпечних та латентних форм сучасної екологічної злочинності. Обґрунтовано, що в умовах зростання антропогенного навантаження на довкілля, інтенсифікації використання природних ресурсів та трансформації економічних відносин екологічні правопорушення дедалі частіше набувають організованого характеру, що обумовлює необхідність їх комплексного наукового осмислення. Розкрито сутність співучасті як форми множинності суб’єктів кримінального правопорушення та визначено її специфіку у сфері екологічних посягань, яка полягає у високому рівні узгодженості дій, розподілі функцій між учасниками та спрямованості на отримання економічної вигоди від незаконного використання природних ресурсів. Проаналізовано основні форми співучасті, зокрема вчинення правопорушень групою осіб за попередньою змовою, організованими групами та злочинними організаціями, а також їх вплив на кваліфікацію кримінальних правопорушень проти довкілля. Окрему увагу приділено характеристиці ролей співучасників у механізмі вчинення екологічних правопорушень. Визначено, що організатор відіграє ключову роль у плануванні та координації протиправної діяльності, виконавець безпосередньо реалізує об’єктивну сторону правопорушення, підбурювач формує намір до його вчинення, а пособник сприяє реалізації злочинного задуму шляхом надання ресурсів, інформації чи усунення перешкод. Наголошено, що така диференціація ролей ускладнює процес доказування та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Встановлено, що найбільш поширеними видами посягань у сфері довкілля, які вчиняються у співучасті, є незаконна порубка лісу, незаконний видобуток корисних копалин, забруднення водних об’єктів та атмосферного повітря, а також порушення правил екологічної безпеки у процесі господарської діяльності. Обґрунтовано, що співучасть підвищує суспільну небезпечність таких діянь, сприяє їх системності, масштабності та латентності, а також забезпечує стійкість протиправних схем. Доведено, що детермінантами посягань у сфері довкілля, вчинених у співучасті, виступають економічна зацікавленість, недосконалість державного контролю, корупційні чинники, високий попит на природні ресурси та низький рівень екологічної правосвідомості. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність удосконалення кримінально-правових норм щодо відповідальності за організовані форми екологічних правопорушень, а також впровадження ефективних кримінологічних заходів запобігання, спрямованих на нейтралізацію причин і умов їх вчинення.
The scientific article contains a comprehensive criminal and legal analysis of crimes committed in the area of dowkill, as one of the most dangerous and latent forms of daily environmental pollution. malice. It is concluded that in the minds of the growing anthropogenic impact on the world, the intensification of the extraction of natural resources and the transformation of economical resources, environmental crimes are increasingly on the rise organized in nature, which implies the need for their comprehensive scientific understanding. The essence of voluntary participation as a form of multiplicity of subjects of criminal offenses is revealed and its specificity is identified in the sphere of environmental violations, which is considered to have a high level of usefulness of actions, divisions functions between participants and directivity to reap economic benefits from illegal exploitation of natural resources. Analyzed the main forms of participation, including crime committed by a group of individuals behind the front line, organized groups and malicious organizations, as well as their influence on the qualification of criminal offenses against dovkilla. We pay special attention to the characteristics of the roles of spies in the mechanism of committing environmental crimes. It is indicated that the organizer plays a key role in the planned and coordination of criminal activity, and finally implements the objective side of the crime, the driller forms the intention before its commission, and The accomplice is committed to the implementation of a malicious plan through the provision of resources, information and the removal of codes. It is clear that such differentiation of roles complicates the process of proving and attracting guilty individuals to criminal status. It has been established that the most widespread types of encroachment in the area of dowcillia, which are carried out in the wild, are illegal logging, illegal species of bark copalina, obstruction of water bodies and atmospheric wind, as well as violation of environmental safety rules in the process of government activity. It is ensured that it is necessary to foresee the serious insecurity of such acts, to accommodate their systematicity, scale and latency, and also to ensure the stability of criminal schemes. It has been proven that the determinants of encroachment in the sphere of dovkillya, in the sphere of private participation, are economical pressure, lack of government control, corrupt officials, high consumption of natural resources and low revenue. environmental justice. In connection with this, there is a need to improve criminal law norms to ensure the organization of forms of environmental crimes, as well as to promote effective criminological approaches fear, aimed at neutralizing the causes and minds of their actions.
Digital transformation in the civil service sphere
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Shevchenko, Liubov; Шевченко, Любов Василівна
The article examines the digitalization of the civil service as one of the priority areas of its reform in Ukraine in the context of the transformation of the public administration system. The main attention is focused on revealing the content and significance of the digital transformation of the civil service, as well as on the analysis of the institutional, organizational and legal foundations of its provision. The evolution of approaches to the digitalization of the civil service is considered. It is found that it opens up new opportunities for increasing the efficiency, transparency and accessibility of public services, which allow for a more prompt response to the needs of citizens. The functional capabilities of key information and communication technologies introduced into the civil service system, which are used in the processes of personnel management, organization of entry into the civil service, evaluation of performance and professional development of civil servants are characterized. The main areas of digitalization are analyzed, in particular, the provision of electronic administrative services, the development of e-government, the use of state registers and the implementation of the concept of «state as a platform». It is proven that successful digitalization of the civil service is an important factor in increasing the efficiency of public administration, transparency of the activities of state authorities, quality and accessibility of public services, as well as strengthening citizens’ trust in public institutions. The article focuses on the key challenges and risks of the digital transformation of the civil service, in particular in the field of personal data protection, information security, overcoming digital inequality and forming an appropriate level of digital competencies of civil servants. The conclusion is made about the feasibility of further improving the regulatory framework, institutional support and strategic planning of the digital transformation of the civil service, taking into account the conditions of martial law and the tasks of post-war reconstruction of Ukraine.
У статті досліджується цифровізація державної служби як один із пріоритетних напрямів її реформування в Україні в умовах трансформації системи публічного управління. Основна увага зосереджується на розкритті змісту та значення цифрової трансформації державної служби, а також на аналізі інституційних, організаційних і правових засад її забезпечення. Розглянуто еволюцію підходів до цифровізації державної служби. З’ясовано, що вона відкриває нові можливості для підвищення ефективності, прозорості та доступності державних послуг, які дозволяють більш оперативно реагувати на потреби громадян. Охарактеризовано функціональні можливості ключових інформаційно-комунікаційних технологій, запроваджених у систему державної служби, що застосовуються у процесах управління персоналом, організації вступу на державну службу, оцінювання результатів службової діяльності та професійного розвитку державних службовців. Проаналізовано основні напрями цифровізації, зокрема надання електронних адміністративних послуг, розвиток електронного урядування, використання державних реєстрів і впровадження концепції «держава як платформа». Доведено, що успішна цифровізація державної служби є важливим чинником підвищення ефективності публічного управління, прозорості діяльності органів державної влади, якості та доступності публічних послуг, а також зміцнення довіри громадян до інститутів публічної влади. У статті акцентується увага на ключових викликах і ризиках цифрової трансформації державної служби, зокрема у сфері захисту персональних даних, інформаційної безпеки, подолання цифрової нерівності та формування належного рівня цифрових компетентностей державних службовців. Зроблено висновок про доцільність подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, інституційного забезпечення та стратегічного планування цифрової трансформації державної служби з урахуванням умов воєнного стану та завдань післявоєнного відновлення України.
Розбіжності у підходах до визначення постійного представництва нерезидента: між розвиненими державами та державами, що розвиваються
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Український, А. В.; Ukrainskyi, A.
Постійне представництво нерезидента є одним із базових інститутів міжнародного податкового права, оскільки саме через нього здійснюється розмежування податкових повноважень між державою резидентства та державою джерела доходу. Незважаючи на тривалу еволюцію цієї концепції, сучасна практика її застосування виявляє суттєві теоретичні та прикладні проблеми, зумовлені як відмінностями у підходах міжнародних модельних конвенцій, так і трансформацією глобальних економічних процесів, зокрема цифровізацією. Метою дослідження є виявлення та системне осмислення розбіжностей у підходах до визначення постійного представництва нерезидента у Модельній податковій конвенції ОЕСР та Типовій конвенції ООН, а також оцінка їх впливу на формування балансу податкових інтересів між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Методологічну основу становлять порівняльно-правовий, системно-структурний та функціональний методи, що дозволили не лише зіставити нормативні конструкції, а й розкрити їх економіко-правове призначення. У статті обґрунтовано, що підходи ОЕСР і ООН відображають різні моделі розподілу податкової юрисдикції: тоді як модель ОЕСР орієнтована переважно на інтереси держав резидентства, підхід ООН спрямований на розширення можливостей держави джерела щодо оподаткування доходів нерезидентів. Встановлено, що розширення критеріїв постійного представництва в межах підходу ООН (зниження часових порогів, включення сервісного, агентського та страхового постійного представництва, перегляд переліку виключень) має системний характер і спрямоване на мінімізацію можливостей штучного уникнення податкової присутності. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному обґрунтуванні того, що підхід ООН формує більш ефективний інструментарій захисту податкової бази держави джерела за рахунок розширеного розуміння економічної присутності нерезидента, а також у виявленні взаємозв’язку між еволюцією концепції постійного представництва та розвитком цифрової економіки. Додатково аргументовано, що традиційна модель постійного представництва втрачає здатність адекватно відображати сучасні бізнес-моделі, що зумовлює необхідність переосмислення критеріїв податкового кодексу. У результаті дослідження зроблено висновок про доцільність подальшої трансформації концепції постійного представництва шляхом інтеграції елементів “віртуальної” або “цифрової” присутності, що дозволить забезпечити більш справедливий розподіл податкових прав у глобалізованій економіці. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання при вдосконаленні договірної практики держав, зокрема України, а також у формуванні національної податкової політики з урахуванням сучасних викликів міжнародного оподаткування.
A non-resident’s permanent establishment is one of the fundamental institutions of international tax law, as it is through this that tax jurisdiction is apportioned between the state of residence and the source state. Despite the long evolution of this concept, current practice in its application reveals significant theoretical and practical problems, caused both by differences in the approaches of international model conventions and by the transformation of global economic processes, in particular digitalisation. The aim of the study is to identify and systematically analyse the differences in approaches to defining a nonresident’s permanent establishment in the OECD Model Tax Convention and the UN Model Tax Convention, as well as to assess their impact on striking a balance between the tax interests of developed and developing countries. The methodological framework comprises comparative-legal, systemic-structural and functional methods, which have enabled not only a comparison of normative constructs but also an exploration of their economic and legal purpose. The article argues that the OECD and UN approaches reflect different models of tax jurisdiction allocation: whilst the OECD model focuses primarily on the interests of the states of residence, the UN approach aims to expand the source state’s ability to tax the income of non-residents. It has been established that the expansion of the criteria for permanent establishment within the UN approach (lowering time thresholds, including service, agency and insurance permanent establishments, and revising the list of exclusions) is systematic in nature and aimed at minimising opportunities for artificial avoidance of tax presence. The scientific novelty of the study lies in the comprehensive justification that the UN approach forms a more effective toolkit for protecting the source state’s tax base through an expanded understanding of a non-resident’s economic presence, as well as in identifying the interconnection between the evolution of the permanent establishment concept and the development of the digital economy. It is further argued that the traditional model of permanent establishment is losing its ability to adequately reflect modern business models, necessitating a rethinking of the criteria for tax nexus. The study concludes that it is advisable to further transform the concept of a permanent establishment by integrating elements of a ‘virtual’ or ‘digital’ presence, which will ensure a fairer allocation of taxing rights in a globalised economy. The practical significance of the findings lies in their potential application to improving the treaty practices of states, particularly Ukraine, as well as in shaping national tax policy in light of the current challenges of international taxation.