Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Адміністративно-правові засади безперервного професійного розвитку медичних працівників в Україні
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2026) Титикало, Роман Сергійович; Tytykalo, Roman; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
В даній статті визначено, що адміністративно-правові засади безперервного професійного розвитку медичних працівників в Україні мають конституційне підґрунтя, оскільки реалізація гарантій, закріплених у ст. 49 Конституції України, об’єктивно залежить від наявності компетентних і професійно підготовлених кадрів. Безперервний професійний розвиток у цьому зв’язку слід розглядати як інструмент забезпечення публічного інтересу - доступності, ефективності та якості медичної допомоги, а не як суто освітню діяльність.
Відзначено, що нормативна архітектура безперервного професійного розвитку сформована на рівні Основ законодавства України про охорону здоров’я (Розділ X), де встановлено: а) кваліфікаційні передумови доступу до професійної діяльності (ст. 74); б) обов’язок здійснювати безперервний професійний розвиток та делегування Кабінету Міністрів України й МОЗ повноважень щодо деталізації процедур, реєстрації провайдерів і заходів БПР (ст. 75); в) поєднання безперервного професійного розвитку як права та обов’язку медичних працівників із вимогами професійної етики й безперервного оновлення знань, у тому числі цифрових компетентностей (ст.ст. 77–78). Така модель відображає державно-управлінський характер БПР як елементу публічного адміністрування.
Підзаконний рівень регулювання є системоутворюючим для практичної реалізації безперервного професійного розвитку. Положення, затверджене постановою КМУ № 725, конкретизує засади функціонування системи безперервного професійного розвитку, визначає форми заходів, механізми обліку результатів (кредити/бали/реєстри), суб’єктний склад (працівники, роботодавці, провайдери, органи управління) та спрямоване на забезпечення публічного інтересу. Водночас наказ МОЗ № 650 (16.04.2025) інституціоналізує безперервний професійний розвиток як юридично значущий факт у межах атестаційного провадження, трансформуючи професійний розвиток із добровільної практики в обов’язковий елемент адміністративно-правового статусу медичного працівника.
Акцентовано увагу, що цифровий компонент безперервного професійного розвитку набуває визначального значення, оскільки Порядок функціонування електронної системи забезпечення безперервного професійного розвитку працівників сфери охорони здоров’я створює єдиний державний інформаційний ресурс для обліку, накопичення та верифікації результатів професійного розвитку, ведення портфоліо та реєстрації провайдерів/заходів. Електронізація підвищує прозорість і підзвітність системи, однак вимагає сталих гарантій захисту персональних даних і процедурної визначеності доступу та перевірки інформації.
З урахуванням міжнародної практики (UEMS, GMC та ін.) обґрунтовано, що перспективним напрямом удосконалення національної моделі є перехід від формального підходу до компетентнісно-орієнтованого безперервного професійного розвитку, що передбачає: зв’язок заходів безперервного професійного розвитку із професійними стандартами та клінічними компетентностями; індивідуальні плани розвитку залежно від спеціальності й умов роботи; застосування якісних індикаторів (самооцінювання, peer review, клінічний аудит).
Окремої уваги потребує закріплення безперервного професійного розвитку як складової трудових гарантій (навчальний час у межах робочого часу, мінімальні гарантії фінансування, спеціальна підтримка для первинної ланки, сільських територій, екстреної допомоги та працівників у кризових умовах).
This article establishes that the administrative and legal foundations of continuing professional development (CPD) of medical workers in Ukraine have a constitutional basis, since the implementation of the guarantees enshrined in Article 49 of the Constitution of Ukraine objectively depends on the availability of competent and professionally trained personnel. In this regard, continuing professional development should be regarded as an instrument for ensuring the public interest-namely, the accessibility, efficiency, and quality of medical care-rather than merely as an educational activity.
It is noted that the regulatory architecture of continuing professional development is formed at the level of the Fundamentals of Health Care Legislation of Ukraine (Chapter X), which establishes: a) qualification prerequisites for access to professional activity (Article 74); b) the obligation to carry out continuing professional development and the delegation of powers to the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Ministry of Health of Ukraine to detail procedures and register CPD providers and activities (Article 75); c) the combination of continuing professional development as both a right and an obligation of medical workers, together with requirements of professional ethics and continuous updating of knowledge, including digital competencies (Articles 77–78). This model reflects the state-administrative nature of CPD as an element of public administration.
The by-law level of regulation is system-forming for the practical implementtation of continuing professional development. The Regulation approved by Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine No. 725 specifies the principles of functioning of the CPD system, defines the forms of activities, mechanisms for accounting results (credits/points/registers), the range of subjects (workers, employers, providers, administrative bodies), and is aimed at ensuring the public interest. At the same time, Order of the Ministry of Health of Ukraine No. 650 (16 April 2025) institutionalizes continuing professional development as a legally significant fact within the certification procedure, transforming professional development from a voluntary practice into a mandatory element of the administrative and legal status of a medical worker.
Attention is focused on the fact that the digital component of continuing professional development is becoming decisive, as the Procedure for the functioning of the electronic system for ensuring CPD of healthcare workers creates a unified state information resource for accounting, accumulation, and verification of professional development results, maintaining portfolios, and registering providers and activities.
Digitalization increases transparency and accountability of the system but requires sustainable guarantees of personal data protection and procedural certainty regarding access to and verification of information.
Taking into account international practice (UEMS, GMC, etc.), it is substantiated that a promising direction for improving the national model is the transition from a formal approach to a competency-based continuing professional development model, which provides for: linking CPD activities to professional standards and clinical competencies; individual development plans depending on specialty and working conditions; and the use of qualitative indicators (selfassessment, peer review, clinical audit). Special attention should be paid to consolidating continuing professional development as a component of labor guarantees (training time within working hours, minimum funding guarantees, special support for primary care, rural areas, emergency care, and workers in crisis conditions).
Трансформація адміністративно-правового статусу ІТ-підрозділів органів публічної влади в процесі цифрового відновлення України
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2026) Воронятніков, Олександр Олександрович; Voroniatnikov, Oleksandr; Васечко, Володимир Олександрович; Vasechko, Volodymyr
Статтю присвячено комплексному адміністративно-правовому аналізу трансформації правового статусу структурних підрозділів з питань інформаційних технологій (цифровізації) в органах публічної влади України в умовах повоєнного відновлення держави. Обґрунтовано, що сучасні процеси відбудови, які здійснюються з активним використанням цифрових інструментів та інформаційно-аналітичних систем, зумовлюють докорінну зміну ролі ІТ-підрозділів, що виходить за межі традиційного сприйняття їх як допоміжних або сервісних структур.
У статті доведено, що чинна нормативна база, зокрема типові положення про структурні підрозділи, не повною мірою відповідає сучасним викликам реалізації масштабних цифрових проєктів відновлення, таких як екосистема DREAM (Digital Restoration Ecosystem for Accountable Management). Акцентовано увагу на необхідності переосмислення адміністративно-правового статусу ІТ-підрозділів шляхом переходу від моделі «технічного забезпечення» до моделі «стратегічного цифрового управління», що охоплює управління даними, контроль їх цілісності, забезпечення кібербезпеки та координацію міжвідомчої цифрової взаємодії.
На основі аналізу доктринальних підходів до визначення елементів адміністративно-правового статусу (цільового, компетенційного та організаційно-структурного блоків) обґрунтовано необхідність їх перегляду з урахуванням специфіки цифрового відновлення України. Особливу увагу приділено ролі інституту заступників керівників органів влади з питань цифрового розвитку (CDTO) як ключових агентів інституційної трансформації та координаторів цифрових змін. Окремо досліджено вплив воєнного стану на зміст повноважень ІТ-підрозділів, зокрема у сфері захисту державних реєстрів, управління доступом до інформаційних ресурсів та адміністрування процедур, що мають юридично значущі наслідки у процесі відбудови. Доведено, що в умовах євроінтеграції адміністративно-правовий статус ІТ-підрозділів має бути гармонізований з вимогами права Європейського Союзу (GDPR, eIDAS, Interoperable Europe Act), що зумовлює запровадження функцій внутрішнього цифрового аудиту та комплаєнсу.
Наукова новизна дослідження полягає у визначенні цифрового відновлення України як особливого адміністративно-правового режиму здійснення публічної влади, в межах якого ІТ-підрозділи виступають ключовими центрами управління змінами та гарантіями прозорості й підзвітності відбудовчих процесів.
The article is devoted to a comprehensive administrative and legal analysis of the transformation of the legal status of structural units responsible for information technologies (digitalisation) within public authorities of Ukraine in the context of the country’s post-war recovery. It is substantiated that contemporary reconstruction processes, which are increasingly implemented through digital tools and integrated information and analytical systems, necessitate a fundamental rethinking of the role of IT units, extending far beyond their traditional perception as auxiliary or technical support structures.
The study demonstrates that the existing regulatory framework, including standard regulations governing the activities of structural units, does not fully correspond to the current challenges associated with the implementation of large-scale digital recovery projects, such as the DREAM ecosystem (Digital Restoration Ecosystem for Accountable Management). Emphasis is placed on the need to transform the administrative and legal status of IT units by shifting from a “technical support” model to a model of “strategic digital governance”, encompassing data management, control over data integrity, cybersecurity, and coordination of interagency digital interaction.
Based on an analysis of doctrinal approaches to the elements of administrative and legal status, namely the functional, competency-based, and organisationalstructural components, the necessity of their revision in light of Ukraine’s digital recovery is substantiated. Particular attention is paid to the role of deputy heads of public authorities for digital development (Chief Digital Transformation Officers, CDTOs) as key agents of institutional transformation and coordinators of digital change.
The article also examines the impact of martial law on the scope of powers exercised by IT units, especially in the areas of protecting state registers, managing access to information resources, and administering procedures that produce legally significant consequences in the recovery process. It is argued that, within the framework of European integration, the administrative and legal status of IT units must be harmonised with EU legal standards (GDPR, eIDAS, Interoperable Europe Act), which objectively necessitates the introduction of internal digital audit and compliance functions.
The scientific novelty of the study lies in conceptualising Ukraine’s digital recovery as a specific administrative and legal regime of exercising public authority, within which IT units act as key centres of change management and as guarantors of transparency and accountability in reconstruction processes.
Ідентифікація та систематизація стратегічних бар’єрів розвитку екологічних інновацій агробізнесу
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2026) Андрющенко, Катерина Анатолівна; Andriushchenko, Kateryna; Петльована, Людмила Анатоліївна; Petlovana, Liudmyla
У статті здійснено комплексне дослідження стратегічних бар’єрів розвитку екологічних інновацій агробізнесу в умовах трансформації економічного середовища та посилення вимог до екологізації аграрного виробництва. Обґрунтовано, що екологічні інновації виступають ключовим чинником підвищення конкурентоспроможності, ресурсоефективності та довгострокової стійкості аграрних підприємств, однак їх практичне впровадження стримується системними обмеженнями стратегічного характеру. Встановлено, що такі бар’єри мають багаторівневу природу та проявляються у фінансовій, інституційній, організаційно-управлінській, кадровій та інформаційній площинах, формуючи комплекс перешкод для інтеграції екологічних інновацій у систему стратегічного управління агробізнесом.
У роботі уточнено зміст поняття «стратегічні бар’єри розвитку екологічних інновацій агробізнесу» як сукупності довгострокових обмежень зовнішнього й внутрішнього середовища, що знижують спроможність суб’єктів господарювання формувати та реалізовувати інноваційно орієнтовані стратегії розвитку. Запропоновано систематизацію стратегічних бар’єрів за рівнем їх впливу на стратегічне планування, інвестиційні рішення та організаційні трансформації аграрних підприємств. Визначено ключові чинники, що зумовлюють інституційну нестабільність, обмежений доступ до фінансових ресурсів, недостатню інтеграцію екологічних інновацій у корпоративні стратегії, дефіцит компетенцій та слабкий розвиток інноваційної інфраструктури.
Обґрунтовано доцільність застосування інтегрованого підходу до оцінювання сили впливу стратегічних бар’єрів із використанням узагальнюючого індексу, що дозволяє визначати їх пріоритетність та формувати ефективні напрями подолання. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використання при розробленні стратегій розвитку аграрних підприємств, удосконаленні механізмів державної підтримки екологічних інновацій та підвищенні результативності стратегічного управління в агробізнесі в умовах економічної нестабільності.
The article presents a comprehensive study of strategic barriers to the development of environmental innovations in agribusiness under conditions of economic transformation and increasing requirements for the ecological modernization of agricultural production. It is substantiated that environmental innovations serve as a key factor in enhancing competitiveness, efficiency, and long-term sustainability of agricultural enterprises; however, their practical implementation is constrained by systemic limitations of a strategic nature. It is proved that such barriers are multi-level in nature and manifest themselves in financial, institutional, organizational-managerial, personnel, and informational dimensions, forming a complex of obstacles to the integration of environmental innovations into the system of strategic management of agribusiness.
The paper clarifies the content of the concept of “strategic barriers to the development of environmental innovations in agribusiness” as a set of long-term constraints of the external and internal environment that reduce the capacity of business entities to formulate and implement innovation-oriented development strategies. A systematization of strategic barriers is proposed according to the level of their influence on strategic planning, investment decisions, and organizational transformations of agricultural enterprises. The key factors determining institutional instability, limited access to financial resources, insufficient integration of environmental innovations into corporate strategies, lack of competencies, and weak development of innovation infrastructure are identified.
The expediency of applying an integrated approach to assessing the strength of the impact of strategic barriers using a generalized index is substantiated, which makes it possible to determine their priority and to form effective directions for overcoming them. The practical significance of the research results lies in the possibility of their use in developing strategies for agricultural enterprises, improving mechanisms of state support for environmental innovations, and enhancing the effectiveness of strategic management in agribusiness under conditions of economic instability.
Адміністративно-правове забезпечення надання публічних послуг у сфері реалізації нумізматичної продукції в Україні
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2026) Воронятніков, Олександр Олександрович; Voroniatnikov, Oleksandr; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Кожура, Людмила Олександрівна; Kozhura, Liudmyla
У статті здійснено комплексний адміністративно-правовий аналіз діяльності Національного банку України з реалізації пам’ятних та інвестиційних монет у контексті розвитку сервісної функції держави та трансформації публічного адміністрування. Досліджено правову природу відповідних відносин, які формально оформлюються договором купівлі-продажу, проте виникають у межах реалізації виключної емісійної компетенції центрального банку та організації грошового обігу. Проаналізовано нормативні засади визначення тиражу, порядку розподілу, лімітів придбання, часових меж продажу та застосування механізмів електронної ідентифікації покупців, що формують спеціальний правовий режим доступу до нумізматичної продукції.
Встановлено, що на стадії формування умов доступу до відповідного державного ресурсу домінує адміністративно-правовий метод регулювання, який визначає імперативні параметри реалізації продукції та забезпечує контрольованість і передбачуваність процедур. Доведено, що цивільно-правова форма договору виконує похідну функцію матеріалізації результату адміністративної процедури та не змінює публічно-правової сутності відповідної діяльності. Обґрунтовано наявність подвійної структури правового режиму з пріоритетом владного регулювання умов доступу.
Окрему увагу приділено зв’язку реалізації нумізматичної продукції з інструментарієм монетарної політики та її впливу на економічний розвиток держави. Показано, що інвестиційні монети виступають специфічним фінансовим інструментом заощадження, сприяють формуванню внутрішнього ринку дорогоцінних металів, підвищенню довіри до національної валюти та зміцненню фінансової стабільності, що має опосередкований позитивний ефект для макроекономічної рівноваги. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному адміністративно-правовому обґрунтуванні кваліфікації реалізації нумізматичної продукції як адміністративної послуги сервісного типу у широкому публічно-правовому розумінні та концептуалізації поєднання її публічної природи з приватноправовою формою реалізації.
The article provides a comprehensive administrative and legal analysis of the activities of the National Bank of Ukraine concerning the sale of commemorative and investment coins within the context of the development of the service-oriented function of the state and the transformation of public administration.
The legal nature of the relevant relations is examined, which are formally structured as sales contracts but arise within the exercise of the exclusive issuing competence of the central bank and the organization of monetary circulation. The regulatory framework governing mintage determination, distribution procedures, purchase limits, sales timeframes, and mechanisms of electronic identification of buyers is analyzed as forming a special legal regime for access to numismatic products.
It is established that at the stage of defining access conditions to the relevant state resource, the administrative law method of regulation predominates, determining the imperative parameters of product distribution and ensuring procedural predictability and controllability. The study demonstrates that the civil law form of the sales contract performs a derivative function of materializing the outcome of an administrative procedure and does not alter the public-law essence of the respective activity. The existence of a dual legal regime with the priority of authoritative regulation of access conditions is substantiated.
Particular attention is paid to the relationship between the sale of numismatic products and the instruments of monetary policy, as well as its impact on economic development. Investment coins are characterized as a specific financial savings instrument contributing to the development of the domestic precious metals market, strengthening confidence in the national currency, and enhancing financial stability, which indirectly supports macroeconomic balance. The scientific novelty of the research lies in the comprehensive administrative and legal substantiation of qualifying the sale of numismatic products as a service-type administrative service in a broad public-law sense and in conceptualizing the combination of its public nature with a private-law form of implementation.
Структура об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ): правовий аналіз органів управління
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2026) Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Островський, Сергій Олександрович; Ostrovskyi, Serhii
Стаття присвячена комплексному правовому аналізу структури об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) як форми житлового самоврядування. Основна увага зосереджена на визначенні правової природи, функціонального призначення та взаємозв’язків між органами управління ОСББ, до яких належать загальні збори співвласників, правління, голова правління, ревізійна комісія та управитель.
Здійснено систематизовану реконструкцію внутрішньої архітектоніки управлінських повноважень та їх нормативного закріплення в законодавстві України і статутних документах.
Окремо досліджено особливості делегування, представництва, підзвітності, процесуального оформлення рішень, а також юридичну легітимність діяльності кожного з органів.
У центрі аналізу перебуває питання відповідності чинної структури ОСББ принципам ефективного, прозорого й підконтрольного управління. Зокрема, обґрунтовано, що за відсутності чіткої регламентації функцій і процедур діяльності органів, відбувається деформація житлового самоврядування: голова правління узурпує функції колегіального органу, ревізійна комісія втрачає незалежність, управитель виходить за межі делегованих повноважень. У результаті знижується участь співвласників, нівелюються механізми колективного впливу та легітимації рішень, зростають внутрішні конфлікти.
У підсумку сформульовано комплекс пропозицій до законодавства, спрямованих на унормування правового статусу органів управління ОСББ, закріплення їх повноважень, процедур та відповідальності, підвищення ефективності внутрішнього контролю, забезпечення прозорості та участі співвласників. Наголошено, що саме структурна визначеність є передумовою не лише формальної правосуб’єктності ОСББ, а й реального демократичного управління спільною власністю у багатоквартирному будинку.
This article presents a comprehensive legal analysis of the organizational structure of a homeowners’ association (HOA) in Ukraine as a form of housing self-governance. The study focuses on identifying the legal nature, functional roles, and interrelations among the HOA’s governing bodies, including the general meeting of co-owners, the board, the chairperson of the board, the audit commission, and the property manager. Based on Ukrainian legislation and model statutes, the article reconstructs the internal architecture of governance authority and examines its normative consolidation. Particular attention is devoted to the issues of delegation, representation, accountability, decision-making procedures, and the legal legitimacy of each body’s activity.
At the heart of the analysis lies the issue of compliance between the current organizational structure of HOAs and the principles of effective, transparent, and accountable governance. The study argues that the absence of clearly defined functions and operational procedures leads to distortions of democratic self-governance: the board chairperson usurps collective authority, the audit commission loses its independence, and the manager exceeds the delegated scope of power. These dysfunctions reduce owner participation, undermine the legitimacy of decisions, and fuel internal conflicts.
The study concludes with a set of legislative proposals aimed at improving kraine’s regulatory framework: clarification of the legal status of HOA governing bodies, codification of their powers and responsibilities, strengthening internal control mechanisms, enhancing transparency, and ensuring meaningful owner participation.
The article emphasizes that structural legal certainty is not merely a matter of formal legal capacity, but a fundamental precondition for the realization of democratic housing governance in multi-apartment buildings.