Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Правові наслідки серйозних порушень Женевських конвенцій у міжнародному гуманітарному праві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Микитюк, С. О.; Mykytiuk, S.; Микитюк, В. О.; Mykytiuk, V.
У статті акцентовано увагу на тісному взаємозв’язку норм міжнародного гуманітарного права з нормами міжнародного кримінального права та міжнародного права з прав людини. До серйозних порушень прав людини належать злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Особливу категорію становлять воєнні злочини, які, окрім положень Римського статуту, детально регламентуються Чотирма Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 року та Додатковими протоколами (І, ІІ, ІІІ) до них. Зазначені міжнародні акти покладають на держави обов’язок криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у національному законодавстві. В Україні ця вимога реалізована, зокрема, шляхом включення відповідних статей до Кримінального кодексу України. Воєнні злочини не мають строку давності, а їх безкарність є неприпустимою. Держава зобов’язана виявляти (розшукувати) осіб, які вчинили такі злочини, та притягати їх до суду незалежно від їхнього громадянства або передавати іншим державам разом із доказами для обвинувачення. При цьому має бути гарантовано справедливий судовий розгляд, що відповідає міжнародним стандартам належного судочинства. Держави несуть відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права у випадках, коли вони не виконують зобов’язань щодо захисту цивільного населення та обмеження методів ведення війни, а також коли надають допомогу чи підтримку сторонам, які порушують ці норми. У міжнародному гуманітарному праві серйозні порушення Женевських конвенцій визнаються воєнними злочинами. Важливу роль у забезпеченні невідворотності покарання відіграють механізми міжнародної юрисдикції, зокрема діяльність Міжнародного кримінального суду та національних судових органів. Правові наслідки таких злочинів спрямовані не лише на притягнення винних до відповідальності, а й на запобігання новим злочинам і зміцнення міжнародного правопорядку.
The article emphasizes the close interrelation between the norms of international humanitarian law, international criminal law, and international human rights law. Serious human rights violations include the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes, and the crime of aggression. A distinct category is constituted by war crimes, which, in addition to the provisions of the Rome Statute, are comprehensively regulated by the four Geneva Conventions of 12 August 1949 and the Additional Protocols (I, II, and III) thereto. These international instruments impose on states the obligation to criminalize grave breaches of international humanitarian law within their national legal systems. In Ukraine, this requirement has been implemented, in particular, by incorporating relevant provisions into the Criminal Code of Ukraine. War crimes are not subject to any statute of limitations, and their impunity is inadmissible. A state must identify (search for) individuals who have committed such crimes and bring them to justice, regardless of their nationality, or extradite them to other states together with the evidence required for prosecution. At the same time, a fair trial must be guaranteed in accordance with international standards of due process. States bear responsibility for violations of international humanitarian law when they fail to fulfill their obligations to protect the civilian population and to restrict the means and methods of warfare, as well as when they provide assistance or support to parties that breach these norms. Under international humanitarian law, serious violations of the Geneva Conventions are recognized as war crimes. Mechanisms of international jurisdiction, particularly the activities of the International Criminal Court and national judicial authorities, play a crucial role in ensuring the inevitability of punishment.The legal consequences of such crimes are aimed not only at holding perpetrators accountable but also at preventing future offenses and strengthening the international legal order.
Морально-етичні вимоги як елемент доступу до професії адвоката: досвід країн Європейського Союзу як орієнтир для України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Клименко, Г. О.; Klymenko, H.
Стаття присвячена дослідженню морально-етичних вимог як ключового елементу доступу до адвокатської професії, аналізу їх застосування в країнах Європейського Союзу та розробці пропозицій щодо імплементації відповідних стандартів в Україні. Морально-етичні вимоги для представників правничих професій розглядаються як фундаментальна основа для забезпечення довіри суспільства до правничих професій, зокрема адвокатури, яка відіграє важливу роль у реалізації принципів справедливості, верховенства права та захисту прав людини. У статті наголошується, що доброчесність і бездоганна репутація є невід’ємними умовами для формування авторитету правосуддя та легітимності його інститутів. Дослідження підкреслює, що в Україні вимога доброчесності вже інституціоналізована для суддів і прокурорів, де вона закріплена на законодавчому рівні та перевіряється через декларації доброчесності й кваліфікаційні процедури. Водночас Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить чітких морально-етичних критеріїв для осіб, які прагнуть отримати статус адвоката, обмежуючись формальними підставами для відмови. Це створює прогалину в системі професійного добору, що не відповідає сучасним викликам і європейським стандартам. Окрему увагу приділено аналізу наукових позицій щодо необхідності перевірки моральних якостей осіб, які прагнуть отримати право на заняття адвокатською діяльністю, зокрема пропозиціям впровадження психологічного тестування або використання поліграфа, які, утім, виявляються методологічно вразливими та не відповідають стандартам правозастосування. Доведено, що у вітчизняній доктрині бракує уніфікованих критеріїв визначення доброчесності, що зумовлює потребу вивчення європейського досвіду. На основі аналізу досвіду окремих країн Європейського Союзу встановлено, що морально-етичні вимоги, такі як бездоганна репутація, етичність, чесність, відсутність аморальних проступків чи дій, що підривають довіру до професії, є обов’язковими для доступу до адвокатської діяльності. В свою чергу, процедура не обмежуються перевіркою відсутності судимості, а охоплює ширший спектр характеристик, зокрема поведінку у попередній професійній діяльності, добросовісність у суспільних відносинах, відповідність стилю життя задекларованим доходам. На основі проведеного дослідження пропонується внести зміни до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», запровадивши морально-етичні вимоги як окремий критерій доступу до професії. Також, рекомендовано запровадити механізм подання декларації доброчесності для осіб, що прагнуть набути право на заняття адвокатською діяльністю, з презумпцією достовірності поданих відомостей і обов’язком кваліфікаційних органів здійснювати їх реальну перевірку. Такий підхід дозволить не лише формально закріпити критерій моральності, але й забезпечити його дієве застосування, що наблизить українську модель доступу до адвокатської професії до європейських стандартів та сприятиме утвердженню незалежної, доброчесної й авторитетної адвокатури.
The article is devoted to the study of moral and ethical requirements as a key element of access to the legal profession, analysis of their application in European Union countries, and development of proposals for the implementation of relevant standards in Ukraine. Moral and ethical requirements for representatives of the legal profession are considered a fundamental basis for ensuring public trust in the legal profession, in particular the bar, which plays an important role in the implementation of the principles of justice, the rule of law and the protection of human rights. The article emphasises that integrity and an impeccable reputation are essential conditions for establishing the authority of justice and the legitimacy of its institutions.The study highlights that in Ukraine, the requirement of integrity is already institutionalised for judges and prosecutors, where it is enshrined in law and verified through integrity declarations and qualification procedures.At the same time, the Law of Ukraine “On the Bar and Legal Practice” does not contain clear moral and ethical criteria for persons seeking to obtain the status of a lawyer, limiting itself to formal grounds for refusal. This creates a gap in the professional selection system that does not meet modern challenges and European standards.Particular attention is paid to the analysis of scientific positions on the need to verify the moral qualities of persons seeking to obtain the right to practise law, in particular proposals to introduce psychological testing or the use of polygraphs, which, however, prove to be methodologically vulnerable and do not meet law enforcement standards. It has been proven that domestic doctrine lacks unified criteria for determining integrity, which necessitates the study of European experience.The article is based on the analysis of the experience of some European Union countries and establishes that moral and ethical requirements, such as an impeccable reputation, ethics, honesty, and the absence of immoral misconduct or actions that undermine trust in the profession, are mandatory for access to the legal profession. In turn, the procedure is not limited to checking for a criminal record, but covers a wider range of characteristics, including behaviour in previous professional activities, integrity in social relations, and consistency of lifestyle with declared income.Based on the research conducted, it is proposed to amend the Law of Ukraine “On the Bar and Legal Practice” by introducing moral and ethical requirements as a separate criterion for access to the profession.It is also recommended to introduce a mechanism for submitting declarations of integrity for persons seeking to obtain the right to practise law, with a presumption of the accuracy of the information provided and an obligation on the part of the qualifying bodies to verify it. This approach will not only formally establish the criterion of morality, but also ensure its effective application, bringing the Ukrainian model of access to the legal profession closer to European standards and contributing to the establishment of an independent, honest and authoritative bar.
Роль Ради Європи у забезпеченні відшкодування україні збитків, завданих російською агресією
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Городиський, І. М.; Horodyskyi, I.
У статті описано роль і внесок Ради Європи у формування міжнародного компенсаційного механізму для відшкодування збитків Україні, завданих збройною агресією Російської Федерації. Мета статті – з’ясувати правові та інституційні інструменти, через які Рада Європи забезпечує перехід від політичних декларацій до практичних рішень у сфері репарацій. Показано, що після 24 лютого 2022 року Рада Європи зайняла однозначну позицію щодо притягнення до відповідальності держави-агресора й стала лідером у започаткуванні відповідних механізмів, зокрема у сфері відшкодування збитків завданих агресією. Першим результатом стало створення під її егідою Реєстру збитків для України (як першого елементу майбутнього міжнародного компенсаційного механізма), як розпочав прийом заяв навесні 2024 року. Аргументовано, що інституційна модель Ради Європи – через Розширену часткову угоду – забезпечує відкритість для приєднання третіх держав і правову легітимність механізму, а також створює підґрунтя для наступних етапі – Компенсаційної (Претензійної) комісії та Компенсаційного фонду, а також узгодження діяльності з майбутнім Спеціальним трибуналом щодо злочину агресії (в частині перерахування конфіскованих коштів осіб, визнаних винними на користь компенсаційного механізму).Системно висвітлено роль Ради Європи як інституційної платформи, спроможної замістити дефіцит ефективності універсальних міжнародних організацій. Зроблено висновок, що, попри тривалість процесу і виклики виконання (джерела фінансування, координація з національними конфіскаційними режимами), обрана модель створює реалістичну рамку для забезпечення справедливості та відновлення прав постраждалих, зміцнюючи віру в дієздатність міжнародного права.
The article examines the role and contribution of the Council of Europe in shaping an international compensation mechanism for damages caused to Ukraine by the armed aggression of the Russian Federation.The purpose of the study is to identify the legal and institutional instruments through which the Council of Europe facilitates the transition from political declarations to practical decisions in the field of reparations.It is demonstrated that after February 24, 2022, the Council of Europe adopted a clear stance on holding the aggressor state accountable and emerged as a leader in launching relevant mechanisms, particularly in the area of compensation for war damages. The first tangible outcome was the establishment, under its auspices, of the Register of Damage for Ukraine (as the initial element of the future international compensation mechanism), which began accepting claims in the spring of 2024. It is argued that the institutional model of the Council of Europe–through the Enlarged Partial Agreement–ensures openness to the accession of third states and provides the mechanism with legal legitimacy, while also laying the groundwork for subsequent stages: the Compensation (Claims) Commission and the Compensation Fund, as well as coordination with the future Special Tribunal for the Crime of Aggression (regarding the transfer of confiscated assets of convicted persons to the compensation mechanism). The article highlights the systemic role of the Council of Europe as an institutional platform capable of filling the efficiency gap of universal international organizations. It concludes that, despite the length of the process and implementation challenges (sources of funding, coordination with national confiscation regimes), the chosen model creates a realistic framework for ensuring justice and restoring the rights of victims, thereby strengthening confidence in the effectiveness of international law.
Типові слідчі ситуації та програми дій слідчого на початковому етапі розслідування колабораційної діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Скічко, І. А.; Skichko, I.; Капелюха, А. В.; Kapeliukha, A.
Криміналістична методика виникла в результаті інтеграції та диференціації наукових знань та охоплює передові досягнення криміналістичної техніки й тактики, зокрема щодо оптимальної організації розслідування кримінальних правопорушень і судового розгляду певних категорій проваджень. Визначаючи, що наука криміналістика передбачає систематизацію характерних рис конкретному кримінальному правопорушенню та надання слідчому найбільш ефективного алгоритму дій, слід зауважити, що важливим є встановлення переліку й детальна систематизація цих характерних рис. Тож метою нашого дослідження є розгляд типових слідчих ситуацій та програми дій слідчого на початковому етапі розслідування такого кримінального правопорушення як колабораційна діяльність. На наш погляд, слід визначити, що типовою слідчою ситуацією під час здійснення досудового розслідування колабораційної діяльності є такі обставини, за яких особа-колабораціоніст є відомою, проте перебуває на окупованій території й відповідно фізичний доступ до неї є неможливим. Другою типовою слідчою ситуацією є вчинення колабораційної діяльності на підконтрольній Україні території, що зумовлює потребу в застосуванні слідчим іншого криміналістичного інструментарію для доведення вини злочинця та притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, звернуто увагу на здійснення досудового розслідування щодо особи, яка залишила територію України (in absentia). На нашу думку, така типова слідча ситуація може розглядатися вченими й дослідниками як окремий вектор, що потребує нестандартного підходу слідчого до розв’язання поставлених криміналістичних завдань з метою забезпечення притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила це діяння та залишила територію України. Також слід наголосити на тому, що в цьому разі важливу роль відіграє взаємодія слідчого й прокурора в досудовому розслідуванні, оскільки саме органи прокуратури є уповноваженими суб’єктами на міжнародну взаємодію під час здійснення досудового розслідування. Зроблено висновок, що зміст і сутність програмування дій слідчого на основі узагальнених рис і ознак типових слідчих ситуацій полягає в можливості ефективізації процесів здійснення досудового розслідування на основі діючої слідчої та судової практики з уникненням тих прорахунків і прогалин, що вже були допущені відповідними суб’єктами в інших кримінальних провадженнях. Слід звернути увагу на те, що використання досвіду здійснення досудового розслідування суміжних з колабораційною діяльністю кримінальних правопорушень (таких як державна зрада, шпигунство тощо) є доречним під час формування засад криміналістичної методики доказування в кримінальних провадженнях щодо колабораційної діяльності.
Criminalistic methodology arose as a result of the integration and differentiation of scientific knowledge and covers the latest achievements in criminalistic techniques and tactics, in particular regarding the optimal organization of criminal investigations and court proceedings in certain categories of cases. Given that the science of criminalistics involves systematizing the characteristics of a specific criminal offense and providing investigators with the most effective algorithm of actions, it should be noted that it is important to establish a list and detailed systematization of these characteristics. Therefore, the purpose of our study is to consider typical investigative situations and the investigator’s program of actions at the initial stage of investigating such a criminal offense as collaboration. In our opinion, it should be determined that a typical investigative situation during a pre-trial investigation of collaboration is one in which the collaborator is known but is located in occupied territory and, accordingly, physical access to them is impossible. The second typical investigative situation is the commission of collaborationist activity in territory controlled by Ukraine, which necessitates the use of other forensic tools by the investigator to prove the guilt of the offender and bring them to criminal responsibility. In addition, attention is drawn to the conduct of a pre-trial investigation of a person who has left the territory of Ukraine (in absentia). In our view, it should be determined that a typical investigative situation during a pre-trial investigation of collaboration activities is one in which the collaborator is known but is located in occupied territory and, accordingly, physical access to them is impossible. The second typical investigative situation is the commission of collaborationist activities in territory controlled by Ukraine, which necessitates the use of other forensic tools by the investigator to prove the guilt of the criminal and bring them to criminal responsibility. In addition, attention is drawn to the conduct of a pre-trial investigation of a person who has left the territory of Ukraine (in absentia). In our opinion, such a typical investigative situation can be considered by scientists and researchers as a separate vector that requires a non-standard approach by the investigator to solving the forensic tasks set in order to ensure the criminal prosecution of the person who committed the act and left the territory of Ukraine. It should also be emphasized that in this case, the interaction between the investigator and the prosecutor in the pre-trial investigation plays an important role, since it is the prosecutor’s office that is authorized to engage in international cooperation during the pre-trial investigation.It was concluded that the content and essence of programming the actions of an investigator based on the generalized features and characteristics of typical investigative situations lies in the possibility of streamlining the processes of conducting a pre-trial investigation based on current investigative and judicial practice, avoiding the mistakes and omissions that have already been made by the relevant subjects in other criminal proceedings. in other criminal proceedings. It should be noted that the use of experience in conducting pre-trial investigations of criminal offenses related to collaboration (such as treason, espionage, etc.) is relevant when forming the principles of criminalistic methods of evidence in criminal proceedings concerning collaboration.
Теоретико-правова характеристика поняття та сутності пробації у кримінальному процесі
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Розуменко, В. В.; Rozumenko, V.
У статті проведено комплексне дослідження теоретико-правових засад поняття та сутності пробації у кримінальному процесі України. Пробація розглядається як відносно новий для вітчизняної правової системи інститут, який поєднує кримінально-правові, кримінально-процесуальні та кримінально-виконавчі механізми з метою забезпечення ресоціалізації правопорушників і запобігання рецидивній злочинності. Наголошено, що сутність пробації полягає у балансі між контролем і виховним впливом, а її запровадження відповідає загальноєвропейським тенденціям гуманізації кримінальної юстиції. Здійснено аналіз нормативного закріплення пробації у Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах України, а також у Законі України «Про пробацію». Визначено місце пробації у системі кримінальних засобів впливу та окреслено її основні функції: ресоціалізаційну, превентивну, відновну та гуманістичну. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам, зокрема Європейським правилам пробації (2010 р.), які суттєво вплинули на формування національної моделі. У роботі підкреслено проблемні аспекти реалізації пробації: відсутність єдності у науковому визначенні цього поняття, недостатню матеріально-технічну базу органів пробації, кадровий дефіцит та неповне використання потенціалу соціальних програм. Запропоновано шляхи удосконалення законодавства та практики, зокрема посилення координації між судами, органами пробації та соціальними службами. Робота має як теоретичне, так і практичне значення: теоретично вона сприяє уточненню категорійного апарату кримінального процесу, а практично – може бути використана для вдосконалення правозастосовної діяльності у сфері пробації. Доведено, що теоретико-правова характеристика поняття та сутності пробації у кримінальному процесі свідчить про її подвійний характер: з одного боку, як інструменту реалізації кримінальної відповідальності, а з іншого – як соціально-правового інституту, спрямованого на ресоціалізацію особи. Подальший розвиток української системи пробації повинен ґрунтуватися на гармонізації національних норм із європейськими стандартами, підвищенні ефективності практичної діяльності пробаційних органів та посиленні взаємодії з інституціями громадянського суспільства.
The article provides a comprehensive study of the theoretical and legal foundations of the concept and essence of probation in the criminal process of Ukraine. Probation is considered a relatively new institution for the domestic legal system, combining criminal law, criminal procedure, and criminal enforcement mechanisms to ensure the resocialization of offenders and prevent recidivism. It is emphasized that the essence of probation lies in the balance between control and educational influence, and its introduction is in line with the general European trends of humanization of criminal justice.An analysis of the normative consolidation of probation in the Criminal and Criminal Procedure Codes of Ukraine, as well as in the Law of Ukraine “On Probation” has been carried out. The place of probation in the system of criminal measures of influence is determined and its main functions are outlined: resocialization, prevention, rehabilitation, and humanization. Particular attention is paid to international standards, in particular the European Probation Rules (2010), which have significantly influenced the formation of the national model.The paper highlights problematic aspects of probation implementation: lack of unity in the scientific definition of this concept, insufficient material and technical resources of probation authorities, staff shortages, and incomplete use of the potential of social programs. Ways to improve legislation and practice are proposed, in particular, strengthening coordination between courts, probation authorities, and social services. The work has both theoretical and practical significance: theoretically, it contributes to the clarification of the categorical apparatus of criminal procedure, and practically, it can be used to improve law enforcement activities in the field of probation.It is proven that the theoretical and legal characteristics of the concept and essence of probation in the criminal process indicate its dual nature: on the one hand, as a tool for implementing criminal responsibility, and on the other – as a socio-legal institution aimed at the resocialization of a person. Further development of the Ukrainian probation system should be based on the harmonization of national norms with European standards, increasing the effectiveness of the practical activities of probation bodies and strengthening interaction with civil society institutions.