Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Конституційно-правове регулювання регіонального розвитку: зарубіжний досвід та доктринальні підходи в країнах ЄС
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Рудік, Н. В.; Rudik, N.
У статті здійснено комплексний аналіз конституційно-правового регулювання регіонального розвитку держав – членів Європейського Союзу з урахуванням сучасних викликів, що постають перед Україною в умовах євроінтеграційного поступу та повоєнного відновлення. Актуальність дослідження зумовлена стратегічним пріоритетом України щодо набуття членства в ЄС та необхідністю гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами, зокрема acquis communautaire у сфері регіональної політики. У роботі проаналізовано ключові моделі конституційно-правового регулювання, що функціонують у державах – членах ЄС: централізовану, децентралізовану та змішану, які визначають специфіку розподілу повноважень між центральною владою та регіонами, ступінь автономії територій, інституційні механізми формування та реалізації регіональної політики. Особливу увагу приділено доктринальним підходам і практичним інструментам, що формувалися під впливом політики згуртування ЄС, спрямованої на зменшення диспропорцій розвитку, підтримку проблемних територій, розширення можливостей для інновацій та сталого зростання. Здійснений огляд дозволяє визначити релевантні для України елементи зарубіжних моделей, серед яких – багаторівневе врядування, розвиток ендогенного потенціалу регіонів, стратегічне планування, державно-приватне партнерство та інституційна підтримка через регіональні агентства розвитку. Показано, що успішна адаптація цих інструментів можлива лише з урахуванням українських реалій: нерівномірності соціально-економічного розвитку, екологічних загроз, необхідності постконфліктної відбудови та дотримання принципів субсидіарності. Стаття формує теоретичну основу для модернізації національної моделі регіонального розвитку, акцентуючи на важливості конституційно-правового забезпечення децентралізаційних процесів, зміцнення місцевого самоврядування та підвищення конкурентоспроможності територій. Отримані результати можуть слугувати базою для розробки практичних рекомендацій, спрямованих на формування ефективної, стійкої та інтегрованої з європейськими стандартами регіональної політики України.
The article presents a comprehensive analysis of the constitutional and legal regulation of regional development in the Member States of the European Union, taking into account the contemporary challenges facing Ukraine in the context of its European integration progress and post-war recovery. The relevance of the study is conditioned by Ukraine’s strategic priority of obtaining EU membership and the need to harmonize national legislation with European standards, in particular the acquis communautaire in the field of regional policy. The paper examines the key models of constitutional and legal regulation functioning in EU Member States – centralized, decentralized, and mixed – which determine the specifics of the distribution of powers between central authorities and regions, the degree of territorial autonomy, and the institutional mechanisms for shaping and implementing regional policy. Special attention is devoted to doctrinal approaches and practical instruments shaped under the influence of the EU cohesion policy aimed at reducing development disparities, supporting disadvantaged territories, and expanding opportunities for innovation and sustainable growth. The conducted review makes it possible to identify elements of foreign models that are relevant for Ukraine, including multilevel governance, development of endogenous regional potential, strategic planning, public– private partnerships, and institutional support through regional development agencies. It is demonstrated that successful adaptation of these instruments is feasible only with consideration of Ukraine’s specific circumstances: uneven socio-economic development, environmental threats, the need for post-conflict reconstruction, and adherence to the principles of subsidiarity. The article provides a theoretical foundation for modernizing the national model of regional development, emphasizing the importance of constitutional and legal support for decentralization processes, strengthening local self-government, and enhancing territorial competitiveness. The findings may serve as a basis for developing practical recommendations aimed at shaping an effective, resilient, and EU-aligned regional policy for Ukraine.
Призначення суддів Президентом України: основні аспекти вітчизняної судової практики
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Мосійчук, Л. М.; Mosiichuk, L.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам реалізації процедури призначення суддів Президентом України після конституційної реформи 2016 р., зокрема основним аспектам судової практики по позовах щодо визнання протиправною бездіяльності Президента України, яка полягала у невидачі указу про призначення на посаду судді у встановлені законом строки. Конституція України та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» закріплюють виключне повноваження Президента України призначати суддів за поданням ВРП у тридцятиденний строк шляхом видання указу. Порушення Президентом України передбаченого законом тридцятиденного строку видання указу про призначення на посаду судді стало причиною подання позовів про оскарження такої бездіяльності та сприяло формуванню відповідної судової практики, ключові момент якої відобразились у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду. Аналіз судової практики та правових позицій Великої Палати Верховного Суду після судової реформи 2016 р. показує різні підходи до оцінки несвоєчасного видання указів. Спочатку несвоєчасне видання указу Президентом України про призначення особи на посаду судді не завжди визнавалось протиправною бездіяльністю та бралась до уваги завантаженість глави держави. Згодом зроблено акцент на посиленні захисту прав позивачів, визнавши бездіяльність Президента як триваюче порушення, що може бути оскаржене незалежно від строків. Водночас незмінною лишилась позиція про те, що належним способом захисту порушеного права є вимога визнання протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення на посаду судді та зобов’язання Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя. Зазначена динаміка судової практики свідчить про посилення ролі судової влади у забезпеченні верховенства права та балансу між гілками влади.
This scientific article is devoted to the topical issues of the implementation of the procedure for the appointment of judges by the President of Ukraine after the 2016 constitutional reform, in particular, the main aspects of judicial practice in lawsuits regarding the recognition of the inaction of the President of Ukraine as unlawful, which consisted in the failure to issue a decree on the appointment of a judge within the time limits established by law. The Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges” establish the exclusive power of the President of Ukraine to appoint judges upon the recommendation of the High Council of Justice within thirty days by issuing a decree. The violation by the President of Ukraine of the thirty-day period provided for by law for issuing a decree on the appointment of a judge gave rise to lawsuits challenging such inaction and contributed to the formation of relevant judicial practice, the key points of which are reflected in the legal positions of the Grand Chamber of the Supreme Court. An analysis of the judicial practice and legal positions of the Grand Chamber of the Supreme Court after the 2016 judicial reform shows different approaches to assessing the untimely issuance of decrees. Initially, the untimely issuance of a decree by the President of Ukraine appointing a person to the position of judge was not always recognized as unlawful inaction, and the workload of the head of state was taken into account. Further emphasis was placed on strengthening the protection of plaintiffs’ rights, recognizing the President’s inaction as a continuing violation that can be appealed regardless of the time limits. At the same time, the position remained unchanged that the proper way to protect the violated right is to demand that the inaction of the President of Ukraine regarding the failure to issue a decree on the appointment of a judge be recognized as unlawful and that the President of Ukraine be obliged to consider the submission of the High Council of Justice. This dynamic in judicial practice indicates a strengthening of the role of the judiciary in ensuring the rule of law and balance between the branches of government.
Методологічні та світоглядні засади правової діяльності в сучасному суспільстві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Костюкевич, О. К.; Kostiukevych, O.
У статті здійснено комплексний аналіз правової діяльності як динамічного соціокультурного явища, що функціонує на стику філософії, юриспруденції та соціальних наук. Дослідження актуалізує проблему постійної трансформації правової діяльності під впливом сучасних глобальних викликів, зокрема цифровізації, кіберзагроз, міграційних криз та змін у суспільній свідомості. Автор обґрунтовує необхідність переосмислення традиційних підходів до розуміння правової діяльності через призму її методологічних, онтологічних та аксіологічних засад. Особлива увага приділяється аналізу діяльності як філософської категорії, що пройшла еволюцію від класичних метафізичних уявлень до сучасних інтерпретацій як відкритої, динамічної системи. У правовому вимірі ця категорія розглядається через три взаємопов’язані аспекти: правотворчість (нормотворчі процеси), правореалізацію (механізми застосування норм) та правозастосування (судову та адміністративну практику). Доводиться, що кожен з цих аспектів має власну онтологічну специфіку, але підпорядкований загальним закономірностям правової діяльності. Методологічний блок дослідження включає критичний аналіз традиційних (формально-юридичний, історико-правовий) та інноваційних (соціологічний, когнітивний) підходів до вивчення правової діяльності. Автор пропонує інтегративну модель методології, що поєднує філософсько-правову рефлексію з емпіричними соціальними дослідженнями. Підкреслюється роль міждисциплінарності у сучасних правових дослідженнях, зокрема використання досягнень когнітивних наук, штучного інтелекту та соціальної психології. Важливий розділ присвячено світоглядним детермінантам правової діяльності. Доводиться, що ціннісні орієнтири суб’єктів права (законодавців, суддів, правозастосовників) є ключовим фактором формування правових норм та їх реалізації. На прикладах ліберального, комунітарного та постмодерністського дискурсів показано, як світоглядні парадигми впливають на праворозуміння та правозастосування. Стаття містить цікаву позицію щодо перспектив розвитку правової діяльності в умовах цифрової трансформації. Особливо цінним є аналіз новітніх викликів, таких як автоматизація правозастосування, кіберзлочинність, проблеми регулювання штучного інтелекту. У висновках обґрунтовується необхідність розробки нової методології дослідження правової діяльності, яка б враховувала динамічний характер сучасних соціальних процесів.
The article provides a comprehensive analysis of legal activity as a dynamic socio-cultural phenomenon operating at the intersection of philosophy, jurisprudence and social sciences. The study highlights the problem of constant transformation of legal activity under the influence of modern global challenges, in particular, digitalization, cyber threats, migration crises and changes in public consciousness. The author substantiates the need to rethink traditional approaches to understanding legal activity through the prism of its methodological, ontological and axiological foundations. Particular attention is paid to the analysis of activity as a philosophical category which has evolved from classical metaphysical concepts to modern interpretations as an open, dynamic system. In the legal dimension, this category is considered through three interrelated aspects: lawmaking (rule-making processes), law implementation (mechanisms for applying rules) and law enforcement (judicial and administrative practice).It is proved that each of these aspects has its own ontological specificity, but is subject to the general laws of legal activity. The methodological block of the study includes a critical analysis of traditional (formal legal, historical and legal) and innovative (sociological, cognitive) approaches to the study of legal activity. The author proposes an integrative model of methodology that combines philosophical and legal reflection with empirical social research. The author emphasizes the role of interdisciplinarity in modern legal research, in particular, the use of achievements of cognitive sciences, artificial intelligence and social psychology.An important section is devoted to the ideological determinants of legal activity. The author argues that the value orientations of legal actors (legislators, judges, and law enforcement officers) are a key factor in the formation of legal norms and their implementation. The author uses the examples of liberal, communitarian and postmodern discourses to show how worldview paradigms influence law understanding and law application.The article contains an original position on the prospects for the development of legal activity in the context of digital transformation. The analysis of the latest challenges, such as automation of law enforcement, cybercrime, and the problems of regulating artificial intelligence, is particularly valuable. The article concludes by substantiating the need to develop a new methodology for researching legal activity which would take into account the dynamic nature of modern social processes.
Спеціальні методи у дослідженнях правових явищ
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Дударєва, Л. О.; Dudarieva, L.; Ляшук, Р. М.; Liashuk, R.
Статтю присвячено дослідженню загальних і спеціальних методів, що застосовуються у процесі вивчення правових явищ. Метою дослідницької роботи є з’ясування змісту та особливостей використання методологічного інструментарію юридичної науки, визначення його ролі в отриманні об’єктивного, науково обґрунтованого знання про функціонування права. У статті розкрито природу методології правових досліджень, наведено підходи до класифікації методів, окреслено взаємозв’язок між загальнонауковими та спеціальними методами. Особливу увагу зосереджено на аналізі сутності формально-юридичного, порівняльно-правового, методу правового моделювання, соціально-правового експерименту та статистичного методу. Підкреслено, що спеціальні методи є важливим інструментом для глибокої інтерпретації правових процесів та встановлення закономірностей їх розвитку. Окремо акцентовано значення системного підходу та міждисциплінарного характеру правових досліджень, які забезпечують комплексний розгляд права як складної соціальної системи. У роботі обґрунтовано доцільність застосування статистичного методу у дослідженнях діяльності Державної прикордонної служби України (далі ДПСУ), оскільки саме він дозволяє ідентифікувати тенденції у прикордонній сфері та оцінювати результативність правозастосування. Також окреслено потенціал контент-аналізу як допоміжного засобу кількісного й якісного вивчення нормативних документів. Зроблено висновок, що поєднання спеціальних методів значно підвищує наукову цінність та об’єктивність правових досліджень.
The article examines the general and special methods used in the study of legal phenomena. The purpose of the research is to clarify the essence and specifics of applying methodological tools in legal science and to determine their role in obtaining objective and scientifically grounded knowledge about the functioning of law. The article outlines the concept of research methodology and presents approaches to the classification of methods, emphasizing the relationship between general scientific and special methods.Particular attention is paid to the analysis of the formal-legal method, the comparative-legal method, legal modeling, socio-legal experimentation, and the statistical method. It is emphasized that special methods serve as an essential instrument for interpreting legal processes, identifying their internal patterns, and ensuring a deeper understanding of legal reality. The paper highlights the importance of the systemic approach and the interdisciplinary nature of legal research, which enable the consideration of law as a complex social system.The article substantiates the relevance of applying the statistical method in the study of the State Border Guard Service of Ukraine, as this method makes it possible to identify trends in the border sphere, assess the effectiveness of legal practice, and support evidence-based decision making. Additionally, the potential of content analysis as an auxiliary method for conducting quantitative and qualitative examination of legal documents is outlined. It is concluded that the combination of special methods significantly enhances the scientific quality, reliability, and depth of legal research.
Правові наслідки серйозних порушень Женевських конвенцій у міжнародному гуманітарному праві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Микитюк, С. О.; Mykytiuk, S.; Микитюк, В. О.; Mykytiuk, V.
У статті акцентовано увагу на тісному взаємозв’язку норм міжнародного гуманітарного права з нормами міжнародного кримінального права та міжнародного права з прав людини. До серйозних порушень прав людини належать злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Особливу категорію становлять воєнні злочини, які, окрім положень Римського статуту, детально регламентуються Чотирма Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 року та Додатковими протоколами (І, ІІ, ІІІ) до них. Зазначені міжнародні акти покладають на держави обов’язок криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у національному законодавстві. В Україні ця вимога реалізована, зокрема, шляхом включення відповідних статей до Кримінального кодексу України. Воєнні злочини не мають строку давності, а їх безкарність є неприпустимою. Держава зобов’язана виявляти (розшукувати) осіб, які вчинили такі злочини, та притягати їх до суду незалежно від їхнього громадянства або передавати іншим державам разом із доказами для обвинувачення. При цьому має бути гарантовано справедливий судовий розгляд, що відповідає міжнародним стандартам належного судочинства. Держави несуть відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права у випадках, коли вони не виконують зобов’язань щодо захисту цивільного населення та обмеження методів ведення війни, а також коли надають допомогу чи підтримку сторонам, які порушують ці норми. У міжнародному гуманітарному праві серйозні порушення Женевських конвенцій визнаються воєнними злочинами. Важливу роль у забезпеченні невідворотності покарання відіграють механізми міжнародної юрисдикції, зокрема діяльність Міжнародного кримінального суду та національних судових органів. Правові наслідки таких злочинів спрямовані не лише на притягнення винних до відповідальності, а й на запобігання новим злочинам і зміцнення міжнародного правопорядку.
The article emphasizes the close interrelation between the norms of international humanitarian law, international criminal law, and international human rights law. Serious human rights violations include the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes, and the crime of aggression. A distinct category is constituted by war crimes, which, in addition to the provisions of the Rome Statute, are comprehensively regulated by the four Geneva Conventions of 12 August 1949 and the Additional Protocols (I, II, and III) thereto. These international instruments impose on states the obligation to criminalize grave breaches of international humanitarian law within their national legal systems. In Ukraine, this requirement has been implemented, in particular, by incorporating relevant provisions into the Criminal Code of Ukraine. War crimes are not subject to any statute of limitations, and their impunity is inadmissible. A state must identify (search for) individuals who have committed such crimes and bring them to justice, regardless of their nationality, or extradite them to other states together with the evidence required for prosecution. At the same time, a fair trial must be guaranteed in accordance with international standards of due process. States bear responsibility for violations of international humanitarian law when they fail to fulfill their obligations to protect the civilian population and to restrict the means and methods of warfare, as well as when they provide assistance or support to parties that breach these norms. Under international humanitarian law, serious violations of the Geneva Conventions are recognized as war crimes. Mechanisms of international jurisdiction, particularly the activities of the International Criminal Court and national judicial authorities, play a crucial role in ensuring the inevitability of punishment.The legal consequences of such crimes are aimed not only at holding perpetrators accountable but also at preventing future offenses and strengthening the international legal order.