Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Правова природа та класифікація адміністративних послуг у сфері екології та природних ресурсів: проблеми платності та реєстрового підходу
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Гурба, В. В.; Hurba, V.
У статті досліджено правову природу адміністративних послуг у сфері екології та природних ресурсів України, а також запропоновано їх системну класифікацію з урахуванням особливостей дозвільно-погоджувальних, реєстраційних та інформаційних процедур у сегментах надрокористування і земельних відносин. Обґрунтовано, що чинна модель надання адміністративних послуг у природо- ресурсній сфері характеризується нормативною фрагментарністю та неоднорідністю, що проявляється у відсутності уніфікованого підходу до визначення переліків послуг, їх правових наслідків, процедурних стандартів і критеріїв платності на рівні законодавства та підзаконних актів. Акцентовано, що співвідношення платних і безоплатних послуг у надрокористуванні та земельному адмініструванні має не лише фінансово-організаційний, а й антикорупційний вимір. З одного боку, безоплатність або мінімальна плата сприяють доступності дозвільних процедур, з іншого – занижений фінансовий еквівалент адміністративних рішень, які мають значну комерційну цінність, формує дисбаланс між публічним інтересом та приватною вигодою і потенційно підвищує корупційні ризики. На прикладі окремих дозвільних і ліцензійних процедур у сфері надрокористування показано, що економічна «вага» адміністративного акта не завжди корелює з встановленою платою за послугу, що потребує нормативного балансування. Встановлено, що адміністративні послуги у сфері екології та природних ресурсів можуть бути класифіковані за правовими наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі), суб’єктом- споживачем, видом адміністративного акта, складністю процедур, а також за критерієм платності. Окремо проаналізовано обмеження «реєстрового підходу»: функціонування державних реєстрів як інструменту прозорості саме по собі не усуває колізій правового регулювання та не замінює необхідності законодавчої узгодженості. Виявлено проблеми дублювання компетенції, формальності участі ЦНА- Пів та корупційні ризики на стадії формування землеустрою. Зроблено висновок про доцільність подальшої уніфікації правового регулювання шляхом закріплення єдиного, вичерпного переліку адміністративних послуг у природоресурсній сфері, визначення уповноважених суб’єктів їх надання, процедурних стандартів, а також розвитку цифровізації та відкритості реєстрів із мінімізацією контактів із посадовими особами та економічно обґрунтованою платою.
The article examines the legal nature of administrative services in the field of ecology and natural resources of Ukraine, and also proposes their systematic classification taking into account the peculiarities of permitting and approval, registration and information procedures in the segments of subsoil use and land relations. It is substantiated that the current model of providing administrative services in the natural resource sector is characterized by regulatory fragmentation and heterogeneity, which is manifested in the absence of a unified approach to determining the lists of services, their legal consequences, procedural standards and payment criteria at the level of legislation and by-laws It is emphasized that the ratio of paid and free services in subsoil use and land administration has not only a financial and organizational, but also an anti-corruption dimension. On the one hand, free or minimal fees contribute to the accessibility of permitting procedures, on the other hand, the underestimated financial equivalent of administrative decisions that have significant commercial value creates an imbalance between public interest and private benefit and potentially increases corruption risks. The example of individual permitting and licensing procedures in the field of subsoil use shows that the economic «weight» of an administrative act does not always correlate with the established fee for the service, which requires regulatory balancing. It is established that administrative services in the field of ecology and natural resources can be classified by legal consequences (law-creating, law-amending, law-terminating), consumer entity, type of administrative act, complexity of procedures, as well as by the payment criterion. The limitations of the «register approach» are separately analyzed: the functioning of state registers as a transparency tool in itself does not eliminate conflicts of legal regulation and does not replace the need for legislative consistency. Problems of duplication of competence, formalities of participation of ASNs and corruption risks at the stage of land management formation were identified. A conclusion was made on the feasibility of further unification of legal regulation by establishing a single, exhaustive list of administrative services in the natural resource sector, determining authorized entities for their provision, procedural standards, as well as developing digitalization and openness of registers with minimizing contacts with officials and economically justified fees.
Міжнародна практика в сфері надрокористування
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Баркалов, Олександр Олександрович; Barkalov, Oleksandr
У статті проаналізовано міжнародні практики у сфері надрокористування з акцентом на підходи держав Європейського Союзу, де політика сировинної безпеки поєднується з високими стандартами охорони довкілля та процедурної справедливості. Метою роботи є узагальнення правових та інституційних механізмів доступу до надр і визначення інструментів, що мінімізують екологічні й соціальні ризики видобутку. Дослідження ґрунтується на порівняльно-правовому аналізі права ЄС і національних моделей (ліцензії/концесії) у низці країн ЄС, а також на систематизації практик нагляду й звітності. Встановлено, що «європейська модель» має комплексний характер: гірничий дозвіл не є самодостатнім і реалізується у зв’язці з процедурою оцінки впливу на довкілля, водоохоронними вимогами, режимами охорони біорізноманіття, правилами управління відходами видобувної промисловості та механізмами екологічної відповідальності за шкоду. Показано значення фінансових гарантій рекультивації та планів закриття, які переводять витрати на відновлення територій у передбачуваний елемент проєктної моделі. Обґрунтовано, що прозорість платежів і розкриття інформації про надрокористування підсилюють підзвітність держави й компаній та знижують корупційні ризики. Окрему увагу приділено тренду ЄС щодо критичної сировини, який стимулює прискорення дозвільних процедур через координацію («єдині точки контакту»), цифровізацію та паралелізацію етапів без зниження екологічних стандартів. Зроблено висновок, що ефективне надрокористування в ЄС забезпечується поєднанням стабільних правил, науково обґрунтованих критеріїв допустимості впливів, дієвого контролю та участі громад на ранніх стадіях прийняття рішень. Практичне значення статті полягає у формуванні рекомендацій для удосконалення національного регулювання: прозорі конкурси на ділянки надр, інтегрований моніторинг, відкриті реєстри дозволів і платежів та обов’язкові фінансові гарантії відновлення довкілля. Також окреслено типові інституційні рішення для підвищення якості контролю.
This article analyzes international practices in the field of subsoil use, focusing on approaches adopted by European Union Member States, where raw-material security policies are combined with high standards of environmental protection and procedural fairness. The aim of the study is to synthesize the legal and institutional mechanisms governing access to subsoil resources and to identify tools that minimize the environmental and social risks associated with extraction. The research is based on a comparative legal analysis of EU law and national models (licenses/concessions) in a number of EU countries, as well as on a systematization of oversight and reporting practices. It is established that the “European model” is comprehensive in nature: a mining permit is not self-sufficient and is implemented in conjunction with environmental impact assessment procedures, water-protection requirements, biodiversity conservation regimes, rules on the management of waste from extractive industries, and mechanisms of environmental liability for damage. The study highlights the significance of financial guarantees for reclamation and mine-closure plans, which transform restoration costs into a predictable element of the project model. It is substantiated that transparency of payments and disclosure of information on subsoil use strengthen the accountability of both the state and companies and reduce corruption risks. Particular attention is paid to the EU trend concerning critical raw materials, which encourages faster permitting through coordination (“single points of contact”), digitalization, and parallelization of stages without lowering environmental standards. The article concludes that effective subsoil use in the EU is ensured by a combination of stable rules, scientifically grounded criteria for the acceptability of impacts, effective supervision, and early public participation in decision-making. The practical value of the article lies in developing recommendations for improving national regulation: transparent tenders for subsoil plots, integrated monitoring, open registers of permits and payments, and mandatory financial guarantees for environmental restoration. Typical institutional solutions for improving the quality of oversight are also outlined.
Правове регулювання використання поліграфа: досвід США для України
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Рядінська, В. О.; Riadinska, V.
Статтю присвячено аналізу правового регулювання використання поліграфа у Сполучених Штатах Америки та оцінці еволюції регулювання відносин у сфері такого використання в цій країні. Зазначено, що сучасні законодавчі ініціативи та нові безпекові виклики в Україні актуалізували дискусію про допустимість, наукову обґрунтованість (валідність) і правові межі застосування поліграфа. Розкрито етапи американського регулювання: від масового й фактично неконтрольованого використання поліграфа (під час працевлаштування, перевірки лояльності, проведення внутрішніх розслідувань) до федеральних обмежень, закріплених Законом США «Про захист працівників від поліграфа» (Employee Polygraph Protection Act, 1988 (EPPA)). Систематизовано ключові елементи EPPA: загальну заборону використання «детектора брехні» роботодавцями приватної сфери; перелік винятків; вимоги до процедури опитування; права осіб, що проходять тестування; правила зберігання інформації, отриманої в результаті опитування із використанням поліграфа; механізми контролю та юридичної відповідальності за порушення. Показано, що доктринальна критика валідності поліграфа, відображена у звіті OTA (1983) та огляді NRC (2003), істотно вплинула на нормативну архітектуру обмежень, а допустиме використання у США «компенсується» системою стандартів використання поліграфа. Зроблено висновок, що американський досвід доцільно використовувати для України не як аргумент «за/проти» поліграфа загалом, а як вказівник для побудови набору правових гарантій, симетричних масштабам його застосування: уніфікованих процедурних стандартів, спеціального режиму інформації, вимог до кваліфікації поліграфологів, ефективних механізмів оскарження, незалежного контролю та реальної відповідальності тощо.
The article is dedicated to the analysis of the legal regulation of polygraph use in the United States of America and the evaluation of American approaches to forming a balanced model for regulating relations in this field. It is noted that modern legislative initiatives and new security challenges in Ukraine have actualized the discussion on the admissibility, scientific validity (validity), and legal boundaries of polygraph application. The evolution of American regulation is revealed: from mass and effectively uncontrolled use of the polygraph in the private sector (employment, loyalty checks, internal investigations) to federal restrictions enshrined in the US Employee Polygraph Protection Act (EPPA, 1988). The key elements of EPPA are systematized: the general prohibition on the use of «lie detectors» by private sector employers; the list of exceptions; requirements for the interrogation procedure; rights of persons undergoing testing; rules for storing information obtained as a result of polygraph interrogation; mechanisms of control and legal liability for violations. It is shown that doctrinal criticism of the polygraph’s validity, reflected in the OTA report (1983) and the NRC review (2003), significantly influenced the normative architecture of restrictions, while permissible use in the USA is «compensated» by a system of standards for polygraph application. The conclusion is drawn that the American experience should be utilized for Ukraine not as an argument «for/ against» the polygraph in general, but as a guide for building a set of legal guarantees symmetrical to the scale of its application: unified procedural standards, a special information regime, requirements for the qualification of polygraph examiners, effective appeal mechanisms, independent control, and real accountability, etc.
Окремі аспекти правового регулювання грошових виплат та кредитних пільг військовослужбовців
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Романов, О. І.; Romanov, O.
У науковій статті здійснено дослідження окремих практичних проблем соціального захисту військовослужбовців України в умовах воєнного стану. Актуальність теми зумовлена зростанням ролі соціальних гарантій у забезпеченні боєздатності та морально-психологічної стійкості Збройних Сил України в умовах повномасштабної війни. Встановлено, що, незважаючи на наявне нормативно-правове забезпечення, система соціального захисту характеризується фрагментарністю, неузгодженістю правових норм та відсутністю механізмів практичної реалізації окремих законодавчих положень. Проаналізовано сучасний стан законодавства у сфері соціального захисту та виявлено суттєві недоліки, які призводять до встановлення декларативності окремих правових норм. Досліджено практичні аспекти реалізації трьох наступних соціальних гарантій: виплати одноразової грошової допомоги при укладенні першого контракту; надання кредитних пільг (списання відсотків, штрафів, пені за користування кредитом); а також нарахування виплат військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні командира понад два місяці. У цьому контексті особливу увагу приділено проблематиці зниження рівня соціального захисту тих захисників, які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини, але через недосконалість регулювання процедури перебування у розпорядженні позбавлені належного матеріального забезпечення. Обґрунтовано, що підзаконні нормативно-правові акти створюють прогалину в нормативному регулюванні підстав для продовження виплати додаткової винагороди пораненим військовослужбовцям у випадку перебування в розпорядженні командира. Доведено, що відсутність гармонізації термінології у різних нормативно-правових актах створює ризики суттєвого зниження рівня матеріального забезпечення військовослужбовців. На основі проведеного аналізу розроблено пропозиції про необхідність вдосконалення чинного законодавства. Обґрунтовано необхідність розширення переліку підстав для виплати одноразової грошової допомоги при укладенні першого контракту з метою усунення дискримінації військовослужбовців, які служать до оголошення демобілізації. Запропоновано уніфікувати механізм надання кредитних пільг для контрактників та мобілізованих, скасувавши зайві обмеження. Крім того, аргументовано доцільність законодавчого закріплення гарантій щодо збереження допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні командира, незалежно від типу отриманої травми чи захворювання.
The scientific article investigates specific practical problems regarding the social protection of military personnel of Ukraine under martial law. The relevance of the topic is driven by the increasing role of social guarantees in ensuring the combat readiness and moral-psychological resilience of the Armed Forces of Ukraine during a full-scale war. It has been established that, despite the existing legal framework, the social protection system is characterized by fragmentation, inconsistency of legal norms, and a lack of mechanisms for the practical implementation of certain legislative provisions. The current state of legislation in the field of social protection is analyzed, and significant shortcomings leading to the declarative nature of certain legal norms are identified. Practical aspects of realizing three specific social guarantees are investigated: the payment of one-time monetary assistance upon concluding the first contract; the provision of credit benefits (cancellation of interest, penalties, and fines); as well as the calculation of payments to military personnel remaining at the disposal of a commander for a period exceeding two months. In this context, particular attention is devoted to the issue of the diminished social protection of military personnel who sustained injuries (wounds, concussions, maiming) while defending the Motherland, but who are deprived of adequate material support due to imperfections in the regulation of the procedure for being placed “at the disposal” of a commander. It is substantiated that subordinate legal acts create a gap in the regulatory framework regarding the grounds for continuing the payment of additional remuneration to injured military personnel when they are placed at the disposal of a commander. It is proven that the lack of harmonization of terminology across various regulatory acts creates risks of a significant reduction in the level of material support provided to military personnel. Based on the conducted analysis, proposals regarding the necessity of improving current legislation have been developed. The necessity of expanding the list of grounds for paying one-time monetary assistance upon concluding the first contract is substantiated in order to eliminate discrimination against military personnel serving until the announcement of demobilization. It is proposed to unify the mechanism for granting credit benefits for military personnel under contract and mobilized personnel by abolishing unnecessary restrictions. Furthermore, the expediency of legislatively enshrining guarantees to preserve assistance for military personnel placed at the disposal of a commander, regardless of the type of injury or disease sustained, is substantiated.
Загальна характеристика структури права на зайнятість як суб’єктивного права
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Кіліміченко, А. О.; Kilimichenko, A.
У статті аналізується співвідношення права на працю та права на зайнятість, що проявляється в їх єдності, взаємодії та відмінностях. Зроблено висновок, що незважаючи на тісний взаємозв’язок зазначених прав, право на зайнятість є самостійним суб’єктивним правом особи, що є більш широким ніж право на працю, оскільки крім провадження трудової діяльності охоплює інші види діяльності, не заборонені законом. Виокремлюються та аналізуються окремі елементи структури права на зайнятість як самостійного суб’єктивного права. Обґрунтовується, що структура суб’єктивного права на зайнятість включає певні можливості (правомочності) особи. Саме в такому розумінні у структурі суб’єктивного права на зайнятість виділяються наступні правомочності особи: по-перше, право на власні дії, що передбачає право на вільно обрану зайнятість, вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять; по-друге, право на чужі дії, а саме дії з боку зобов’язаного суб’єкта; по-третє, право звертатися за захистом права на зайнятість у разі його порушення. Зазначається, що право на власні дії пов’язане з правомочністю особи на вільний вибір того чи іншого виду діяльності, не забороненого законом. Праву на чужі дії у структурі права на зайнятість кореспондують конкретні обов’язки зобов’язаних сторін, передбачені законами України, низкою підзаконних нормативно-правових актів. У разі порушення права на зайнятість необхідно закріпити на законодавчому рівні право особи звернутися зі скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.
The article analyses the relationship between the right to work and the right to employment, which manifests itself in their unity, interaction and differences. It concludes that despite the close interconnection between these rights, the right to employment is an independent subjective right of an individual, which is broader than the right to work, since, in addition to performing work activities, it covers other types of activities that are not prohibited by law. Individual elements of the structure of the right to employment as an independent subjective right are identified and analysed. It is argued that the structure of the subjective right to employment includes certain possibilities (powers) of a person. It is in this sense that the following powers of a person are identified in the structure of the subjective right to employment: firstly, the right to one’s own actions, which implies the right to freely chosen employment, free choice of place, type of activity and occupation; secondly, the right to the actions of others, namely the actions of the obligated entity; thirdly, the right to seek protection of the right to employment in case of its violation. It is noted that the right to one’s own actions is related to the right of a person to freely choose a particular type of activity that is not prohibited by law. The right to the actions of others in the structure of the right to employment corresponds to the specific obligations of the obligated parties, as provided for by the laws of Ukraine and a number of subordinate regulatory legal acts. In the event of a violation of the right to employment, it is necessary to enshrine in law the right of individuals to file a complaint with the central executive body responsible for implementing state policy in the field of supervision and control over compliance with labour legislation, and/or with the courts.