Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Формування міжнародно-правових стандартів гуманного поводження із пораненими під час війни: генеза та значення женевської конвенції 1864 року
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Шевцова, А. В.; Shevtsova, A.
Стаття присвячена історико-правовому аналізу становлення міжнародних гуманітарних норм на прикладі Женевської конвенції 1864 року – першого міжнародного договору, що започаткував правову кодифікацію принципу гуманності у збройних конфліктах. У роботі розглядаються передумови її ухвалення, зокрема вплив битви при Сольферіно 1859 року та діяльність Анрі Дюнана, який ініціював створення Женевського комітету допомоги пораненим, що пізніше трансформувався у Міжнародний комітет Червоного Хреста. Автор простежує, як Конвенція перетворила моральні ідеї співчуття, милосердя й взаємодопомоги на обов’язкові міжнародно-правові норми. увагу приділено аналізу змісту окремих статей Конвенції, які визначили базові гуманітарні принципи: нейтралітет шпиталів (ст. 1), захист медичного і духовного персоналу (ст. 2), право цивільного населення на надання допомоги пораненим (ст. 5), недискримінаційність медичної допомоги (ст. 6) та запровадження розпізнавального знака – червоного хреста на білому тлі (ст. 7). Зазначено, що ці норми започаткували концепцію «захищених осіб» і створили основу для подальшого розвитку системи міжнародного гуманітарного права, закріпленої у Женевських конвенціях 1906, 1929 та 1949 років і Додаткових протоколах 1977 року. У статті підкреслюється, що принципи Конвенції 1864 року залишаються актуальними в умовах сучасної російсько-української війни. Їх реалізація простежується у нормах національного законодавства України, зокрема у статті 438 Кримінального кодексу, а також у діяльності державних і громадських структур, які забезпечують захист поранених, медичного персоналу та цивільних. Автор робить висновок, що Женевська конвенція 1864 року стала історичним переломним моментом, який утвердив у праві принцип людяності, перетворивши гуманізм із моральної категорії на юридичний обов’язок держав. Її положення становлять морально-правовий орієнтир для сучасного світу та мають особливе значення для України у контексті захисту жертв війни.
The article is devoted to the historical and legal analysis of the formation of international humanitarian norms based on the example of the Geneva Convention of 1864 – the first international treaty that initiated the legal codification of the principle of humanity in armed conflicts. The paper examines the prerequisites for its adoption, in particular the impact of the Battle of Solferino in 1859 and the activities of Henry Dunant, who initiated the creation of the Geneva Committee for the Relief of the Wounded, later transformed into the International Committee of the Red Cross. The author traces how the Convention transformed the moral ideas of compassion, mercy, and mutual assistance into binding international legal norms.Particular attention is paid to the analysis of specific articles of the Convention that defined the basic humanitarian principles: neutrality of hospitals (Art. 1), protection of medical and religious personnel (Art. 2), the right of civilians to assist the wounded (Art. 5), non-discriminatory provision of medical care (Art. 6), and the introduction of the distinctive emblem – the red cross on a white background (Art. 7). It is emphasized that these provisions laid the foundation for the concept of “protected persons” and became the cornerstone for the further development of the system of international humanitarian law, codified in the Geneva Conventions of 1906, 1929, and 1949, as well as in the Additional Protocols of 1977.The article underlines that the principles of the 1864 Convention remain relevant in the context of the ongoing Russian–Ukrainian war. Their implementation can be traced in the norms of Ukrainian national legislation, particularly in Article 438 of the Criminal Code, as well as in the activities of governmental and non-governmental organizations that ensure the protection of the wounded, medical personnel, and civilians.The author concludes that the Geneva Convention of 1864 became a historical turning point that affirmed the principle of humanity in law, transforming humanitarianism from a moral notion into a legal obligation of states.Its provisions serve as a moral and legal guideline for the modern world and have particular importance for Ukraine in the context of protecting war victims.
Перші міжнародно-правові стандарти супутникового зв’язку (1960-ті – 1980-ті роки)
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Поп-Стасів, В. Г.; Pop-Stasiv, V.
Стаття присвячена дослідженню становлення міжнародно-правових стандартів супутникового зв’язку у 1960–1980-х роках – періоду, коли відбувалася інституціоналізація глобального управління космічним сегментом радіочастотного спектра. У роботі проаналізовано ключові міжнародні договори, резолюції та нормативні акти, що заклали правові засади використання штучних супутників Землі для цілей зв’язку. Особливу увагу приділено ролі Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) як центральної міжурядової організації, відповідальної за координацію розподілу орбітально-частотних ресурсів. Розкрито взаємозв’язок положень Договору про принципи діяльності держав у дослідженні та використанні космічного простору 1967 р., Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами 1972 р., та Конвенції про реєстрацію космічних об’єктів 1975 р. із регулятивними нормами Радіорегламенту МСЕ. Окремо проаналізовано діяльність міжнародних організацій INTELSAT та INMARSAT, створених під егідою ООН і МСЕ, які запровадили договірно-правові моделі спільного користування супутниковими системами зв’язку. Встановлено, що практика укладення багатосторонніх угод у цій сфері започаткувала концепцію спільної спадщини людства щодо орбітально-частотних ресурсів. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок про те, що у 1960–1980-ті роки сформувалися основні принципи сучасного міжнародного режиму супутникового зв’язку – справедливого доступу, ефективного використання радіочастотного спектра, міжнародної координації орбіт, технологічної сумісності та відповідальності держав за діяльність приватних операторів.
The article examines the formation of international legal standards for satellite communications during the 1960s–1980s – a period marked by the institutionalization of global governance over the space segment of the radio-frequency spectrum. The study analyses key international treaties, resolutions and regulatory instruments that established the legal foundations for the use of artificial Earth satellites for communication purposes. Particular attention is devoted to the role of the International Telecommunication Union (ITU) as the central intergovernmental organization responsible for coordinating the allocation of orbital-frequency resources. The article explores the interrelation between the provisions of the 1967 Outer Space Treaty, the 1972 Convention on International Liability for Damage Caused by Space Objects, and the 1975 Convention on Registration of Objects Launched into Outer Space and the regulatory norms of the ITU Radio Regulations. Special consideration is given to the activities of INTELSAT and INMARSAT, international organizations established under the auspices of the United Nations and the ITU, which introduced treaty- based models for the shared use of satellite communication systems. The study concludes that the practice of adopting multilateral agreements in this field laid the groundwork for the concept of the common heritage of humankind with respect to orbital and frequency resources. The analysis demonstrates that during the 1960s–1980s the core principles of the modern international regime governing satellite communications were formed, including equitable access, efficient use of the radio-frequency spectrum, international coordination of orbits, technological interoperability, and state responsibility for the activities of private operators.
Теоретичні та практичні аспекти формування фінансової звітності підприємства та оцінка його фінансового стану
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2025-12-15) Першикова, Валерія Віталіївна; Pershykova, Valeriia; Коршикова, Рената Сергіївна
Об’єктом дослідження є система фінансової звітності підприємства як інформаційна база для оцінки його фінансового стану.
Предметом дослідження є методологічні, організаційні та практичні аспекти формування фінансової звітності підприємства та методи оцінки його фінансового стану на основі звітних показників. Метою дослідження є критичний аналіз теоретичних та практичних аспектів процесу формування фінансової звітності підприємства й оцінки його фінансового стану, а також розробка рекомендацій щодо підвищення фінансової стабільності підприємства.
The object of the study is the financial reporting system of the enterprise as an information base for assessing its financial condition.
The subject of the study is the methodological, organizational and practical aspects of the formation of the enterprise's financial reporting and methods for assessing its financial condition based on reporting indicators. The purpose of the study is a critical analysis of the theoretical and practical aspects of the process of forming the enterprise's financial reporting and assessing its financial condition, as well as developing recommendations for improving the financial stability of the enterprise.
Актуальні питання міжнародно-правового захисту прав людини в контексті кліматичних змін
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Павко, Яна Анатоліївна; Pavko, Yana
Стаття присвячена вивченню взаємозв'язку між правами людини та зміною клімату, а також з'ясуванню особливостей міжнародно-правового захисту прав людини в контексті кліматичних змін. Проаналізовано міжнародні документи, у яких безпосередньо або опосередковано відображено зв’язок між кліматом та правами людини. Особливу вагу приділено резолюціям Ради ООН з прав людини, які торкаються даної проблематики. Зазначено, що неможливо досліджувати проблему зміни клімату окремо від проблеми захисту прав людини. Принципи та стандарти у сфері міжнародного права прав людини‚ які містяться в Загальній декларації прав людини 1948 р. й основних універсальних міжнародних договорах‚ є фундаментом для управління глобальною кліматичної політикою. Права людини повинні мати пріоритет та їх порушення не можна виправдати будь-якими протиправними діями держав. Міжнародно-правовий захист прав людини в контексті кліматичних змін здійснюється на підставі загального захисту основних прав людини, закріплених у міжнародно-правових актах. Автором звернено увагу на те, що міжнародні договори у сфері захисту прав людини мають охоплювати питання щодо захисту прав людини в умовах зміни клімату. Зокрема, вони повинні передбачати екологічні права людини. У сучасній практиці Європейського суду з прав людини забруднення навколишнього середовища розглядається в якості причини порушення основних прав людини згідно з Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Міжнародна судова практика ґрунтується на рішеннях, в яких доведено, що негативний вплив зміни клімату, спричинений діяльністю людини, може призвести до порушень таких основних прав людини, як право на життя, право на повагу до приватного і сімейного життя та ін. Вивчено рішення Європейського суду з прав людини щодо порушень прав людини через неналежне втілення державою кліматичної політики. Автор дійшов висновку, що діяльність Європейського суду з прав людини сприяє розвитку міжнародного права з питань захисту прав людини в контексті зміни клімату. Його рішення відображають нові стандарти відповідальності держав за кліматичні зміни та завдану шкоду довкіллю. Зауважено, що особливе значення для держав мають консультативні висновки Міжнародного суду ООН, незважаючи на їх юридично необов'язковий характер. Їх положення враховуються при виробленні міжнародно-правових норм у різних сферах, включаючи боротьбу зі зміною клімату. Очікуваний в 2025 році консультативний висновок Міжнародного суду ООН щодо міжнародно-правових зобов'язань держав із забезпечення захисту кліматичної системи та інших компонентів довкілля допоможе Україні визначити, яким чином притягнути рф, як державу-агресора, до міжнародної відповідальності за викиди парникових газів.
The article is dedicated to the study of the relationship between human rights and climate change, as well as clarifying the peculiarities of international legal protection of human rights in the context of climate change. International documents are analyzed that directly or indirectly reflect the link between climate and human rights. Particular attention is paid to the United Nations Human Rights Council resolutions that address this issue.It is noted that it is impossible to study the problem of climate change separately from the problem of human rights protection. The principles and standards of international human rights law, as contained in the Universal Declaration of Human Rights of 1948 and the main universal international treaties, are the foundation for the governance of global climate policy. Human rights must take precedence and their violation cannot be justified by any illegal actions of states. International legal protection of human rights in the context of climate change is based on the general protection of fundamental human rights enshrined in international legal instruments.The author draws attention to the fact that international human rights treaties should cover issues related to the protection of human rights in the context of climate change. In particular, they should include environmental human rights.In the current case law of the European Court of Human Rights, environmental pollution is considered as a cause of violation of fundamental human rights under the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950. International judicial practice is based on decisions that prove that the negative impact of climate change caused by human activity can lead to violations of such fundamental human rights as the right to life, the right to respect for private and family life, etc.The article examines the judgments of the European Court of Human Rights on human rights violations due to improper implementation of climate policy by the state. The author comes to the conclusion that the activities of the European Court of Human Rights contribute to the development of international law on human rights protection in the context of climate change. Its judgments reflect new standards of state responsibility for climate change and environmental damage.It is noted that advisory opinions of the International Court of Justice are of particular importance for states, despite their non-binding nature. Their provisions are taken into account when developing international legal norms in various areas, including the fight against climate change. The advisory opinion of the International Court of Justice expected in 2025 on the international legal obligations of states to protect the climate system and other environmental components will help Ukraine determine how to bring Russia, as an aggressor state, to international responsibility for greenhouse gas emissions.
Міжнародна практика надання міжнародної гуманітарної допомоги
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Замрига, Артур Вікторович; Zamryha, Artur; Мушенок, С. І.; Mushenok, S.
Стаття присвячена аналізу міжнародної практики надання міжнародної гуманітарної допомоги, зокрема правових підстав та основних особливостей цього процесу. Міжнародна гуманітарна допомога є одним із ключових інструментів підтримки осіб та країн, які постраждали від збройних конфліктів, природних катастроф чи інших надзвичайних ситуацій. У статті розглядаються міжнародні правові норми та договори, що визначають порядок надання такої допомоги, зокрема, норми міжнародного гуманітарного права, що закріплені в Женевських конвенціях та Допоміжних протоколах, а також механізми, через які гуманітарна допомога надається державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права. Особлива увага приділяється особливостям надання гуманітарної допомоги в контексті міжнародних зобов’язань, зокрема обов’язків держав і організацій дотримуватися принципів нейтральності, безпристрасності, незалежності та універсальності. У статті аналізуються також механізми моніторингу та контролю за використанням гуманітарних ресурсів, а також проблеми, які виникають при наданні гуманітарної допомоги, зокрема питання доступу до постраждалих територій, ефективність координації між державами, міжнародними агентствами та НУО, а також роль приватних осіб і компаній у цьому процесі. Названо особливості надання міжнародної гуманітарної допомоги: 1) надається відповідно до основних принципів міжнародного гуманітарного права, таких як нейтральність, безпристрасність, незалежність і універсальність. Це означає, що допомога повинна надаватися без дискримінації за національною, расовою чи релігійною ознакою та на засадах рівності для всіх постраждалих осіб, незалежно від їхнього соціального статусу або політичної ситуації; 2) вимагає тісної співпраці між державами, міжнародними організаціями (такими як ООН, Червоний Хрест), неурядовими організаціями (НУО) та приватними компаніями. Кожна зі сторін повинна виконувати свої обов’язки в межах міжнародних угод та протоколів; 3) гуманітарна допомога в умовах війни або збройних конфліктів має свої особливості, зокрема, дотримання Женевських конвенцій, які вимагають захисту цивільних осіб і забезпечення їх доступу до гуманітарної допомоги навіть у разі блокування території ворогуючими сторонами; 4) важливим аспектом надання міжнародної гуманітарної допомоги є механізми контролю та моніторингу, які дозволяють забезпечити ефективність допомоги та уникнути її використання в непризначених цілях. Міжнародні організації, як правило, здійснюють регулярні перевірки, щоб упевнитися, що допомога надходить до тих, хто її дійсно потребує; 5) в умовах конфліктів та криз часто виникають труднощі з доступом до постраждалих територій, особливо якщо вони знаходяться під контролем ворожих сил. Важливими аспектами є гарантування безпеки гуманітарних працівників та забезпечення їх можливості доставляти допомогу до нужденних. Стверджується, що міжнародна гуманітарна допомога – це сукупність ресурсів та послуг, що надаються державами, міжнародними організаціями, неурядовими організаціями (НУО), а також іншими суб’єктами міжнародного права, з метою пом’якшення гуманітарних наслідків збройних конфліктів, природних катастроф, епідемій або інших надзвичайних ситуацій. Вона включає медичну, продовольчу, матеріальну допомогу, а також послуги з відновлення житла, інфраструктури та засобів існування для осіб, що опинились у кризовій ситуації.
This article is devoted to the analysis of international practice in providing international humanitarian assistance, with a focus on the legal foundations and key features of this process. International humanitarian assistance is one of the key tools for supporting individuals and countries affected by armed conflicts, natural disasters, or other emergency situations. The article examines the international legal norms and agreements that govern the provision of such assistance, including the rules established in the Geneva Conventions and their Additional Protocols, as well as the mechanisms through which humanitarian aid is provided by states, international organizations, and other subjects of international law. Particular attention is given to the characteristics of providing humanitarian assistance in the context of international obligations, including the duties of states and organizations to adhere to the principles of neutrality, impartiality, independence, and universality. The article also analyzes the mechanisms for monitoring and controlling the use of humanitarian resources, as well as the problems that arise during the provision of humanitarian assistance, including access to affected areas, the effectiveness of coordination between states, international agencies, and NGOs, as well as the role of private individuals and companies in this process. The article outlines the following features of international humanitarian assistance: 1) іt is provided in accordance with the core principles of international humanitarian law, such as neutrality, impartiality, independence, and universality. This means that assistance should be provided without discrimination based on nationality, race, or religion and on the basis of equality for all affected individuals, regardless of their social status or political situation; 2) іt requires close cooperation between states, international organizations (such as the UN, Red Cross), non-governmental organizations (NGOs), and private companies. Each party must fulfill its obligations within the framework of international agreements and protocols; 3) humanitarian assistance in the context of war or armed conflicts has its own specifics, especially compliance with the Geneva Conventions, which require the protection of civilians and ensuring their access to humanitarian aid even in cases where the territory is blocked by hostile forces; 4) an important aspect of providing international humanitarian assistance is the monitoring and control mechanisms, which ensure the effectiveness of the aid and prevent its misuse.International organizations typically carry out regular checks to ensure that the aid reaches those who truly need it; 5) іn the context of conflicts and crises, difficulties often arise with access to affected areas, especially when they are under the control of hostile forces. Key issues include ensuring the safety of humanitarian workers and enabling them to deliver assistance to those in need.It is stated that international humanitarian assistance is a set of resources and services provided by states, international organizations, NGOs, and other subjects of international law to mitigate the humanitarian consequences of armed conflicts, natural disasters, epidemics, or other emergency situations. It includes medical, food, and material assistance, as well as services for restoring housing, infrastructure, and livelihoods for individuals who find themselves in a crisis situation.