Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Екстратериторіальне застосування міжнародного права прав людини
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Замрига, Артур Вікторович; Zamryha, Artur
В даній статті розкрито питання екстратериторіального застосування міжнародного права прав людини.
Екстратериторіальне застосування норм — це обов’язок держави дотримуватися міжнародних зобов’язань з прав людини за межами своєї території в тих випадках, коли вона фактично або юридично здійснює ефективний контроль (територіальний, персональний або функціональний) над об’єктом, територією чи особою. Таким чином, юрисдикція в цьому контексті розуміється не як суто географічна категорія, а як вияв влади держави, незалежно від просторових меж.
Для України, що перебуває в стані збройного конфлікту внаслідок агресії Російської Федерації, питання екстратериторіальної відповідальності є критичним: йдеться про зобов’язання держави щодо осіб, які перебувають під її контролем у межах або поза межами території (напр. військовополонені, окуповані території); важливим є також питання відповідальності Російської Федерації за дії на території України.
У цьому положенні чітко простежується прив’язка зобов’язань не лише до територіального суверенітету, а й до фактичного контролю над особами, тобто державна відповідальність може виникати не лише у межах національних кордонів. Це положення демонструє зрушення від традиційного, суто територіального розуміння юрисдикції до функціонального підходу, згідно з яким ключовим є не стільки місцезнаходження особи, скільки здатність держави здійснювати владу чи вплив на її становище.
Аналізуючи формулу "в межах її території та під її юрисдикцією", необхідно розмежовувати два виміри: територіальний: охоплює всі особи, які фізично перебувають на державній території, незалежно від громадянства, правового статусу або мотивів перебування. Тут застосовується презумпція повноти державного суверенітету та контролю. Персональний (функціональний): охоплює випадки, коли держава здійснює ефективний контроль над особою або територією поза своїми межами, наприклад, через збройні сили, окупацію, дії дипломатичних установ, затримання або ув’язнення. В цьому випадку міжнародна відповідальність держави виникає за будь-яке порушення прав, передбачених Пактом, навіть за межами її територіальної юрисдикції.
Відзначено, що юрисдикція у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права — це динамічна та багатовимірна правова категорія, що визначає просторові й функціональні межі дії міжнародних гарантій прав людини. Вона виходить за рамки суверенітету й територіальності, визнаючи за державами обов’язок дотримуватися прав навіть поза межами їхньої фізичної присутності, якщо наявний елемент ефективного контролю.
This article discusses the issue of extraterritorial application of international human rights law.
Extraterritorial application of norms is the obligation of a state to comply with international human rights obligations beyond its territory in cases where it actually or legally exercises effective control (territorial, personal or functional) over an object, territory or person. Thus, jurisdiction in this context is understood not as a purely geographical category, but as a manifestation of state power, regardless of spatial boundaries.
For Ukraine, which is in a state of armed conflict as a result of the aggression of the Russian Federation, the issue of extraterritorial responsibility is critical: it concerns the obligations of the state towards persons who are under its control within or outside the territory (e.g. prisoners of war, occupied territories); the issue of the responsibility of the Russian Federation for actions on the territory of Ukraine is also important.
This provision clearly links obligations not only to territorial sovereignty but also to actual control over persons, meaning that State responsibility may arise not only within national borders. This provision demonstrates a shift from the traditional, purely territorial understanding of jurisdiction to a functional approach, according to which the key is not so much the location of a person as the ability of the State to exercise power or influence over his or her situation. When analyzing the formula "within its territory and under its jurisdiction", it is necessary to distinguish between two dimensions: territorial: covers all persons who are physically present on the territory of the State, regardless of their nationality, legal status or reasons for being there. Here, the presumption of complete State sovereignty and control applies. Personal (functional): covers cases where the State exercises effective control over a person or territory beyond its borders, for example, through armed forces, occupation, actions of diplomatic institutions, detention or imprisonment. In this case, the international responsibility of the State arises for any violation of the rights provided for in the Covenant, even outside its territorial jurisdiction.
It is noted that jurisdiction in the International Covenant on Civil and Political Rights is a dynamic and multidimensional legal category that determines the spatial and functional limits of the action of international human rights guarantees. It goes beyond sovereignty and territoriality, recognizing the obligation of States to respect rights even beyond their physical presence, if there is an element of effective control.
Юридична відповідальність за примушування до шлюбу неповнолітнього: міжнародно правовий аспект
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Кожура, Людмила Олександрівна; Kozhura, Liudmyla
У сучасному світі примушування до шлюбу, зокрема за участю неповнолітніх осіб, розглядається не лише як порушення прав людини, а й як серйозне міжнародно-правове правопорушення, що має багатовимірні наслідки для фізичного, психічного, соціального та правового становища дитини. У контексті міжнародного гуманітарного та міжнародного права прав людини це явище трактується як форма гендерного насильства, експлуатації та дискримінації, що суперечить основоположним принципам поваги до людської гідності та недоторканності. Попри значний масив міжнародних правових зобов’язань, проблема залишається невирішеною в багатьох країнах світу, включаючи ті, які формально ратифікували відповідні міжнародні договори.
Примушування до шлюбу неповнолітніх має тісний зв’язок з системними соціокультурними та релігійними практиками, які переважають у певних регіонах і мають глибоке коріння в традиційних уявленнях про роль дівчат і жінок у суспільстві. Водночас, відповідні держави, що підписали міжнародні договори про захист прав дитини та протидію насильству, зобов’язані вживати дієвих заходів щодо криміналізації таких дій, належного правового реагування та запобігання безкарності. Таким чином, міжнародно-правове регулювання повинно не лише містити заборону, а й гарантувати ефективні механізми реалізації норм на національному рівні.
Аналіз національних законодавств окремих держав засвідчує наявність значних розбіжностей у тлумаченні правових категорій, що стосуються віку згоди на шлюб, примусу, згоди дитини, юридичної відповідальності осіб, причетних до організації чи нав'язування шлюбу. Це породжує складності для правозастосування, а також для міжнародного співробітництва у сфері боротьби з транснаціональними проявами цього явища. Брак уніфікованого підходу знижує ефективність застосування міжнародно-правових норм і створює прогалини у захисті неповнолітніх осіб.
Особливого значення проблема примусового шлюбу набуває в умовах збройних конфліктів, міграційних криз, гуманітарних катастроф, коли державні механізми контролю послаблені, а ризики насильства зростають. У таких обставинах неповнолітні, зокрема дівчата, стають особливо вразливою категорією, позбавленою реального захисту. Міжнародні інституції, зокрема Організація Об'єднаних Націй, неодноразово закликали держави-учасниці вживати спеціальних заходів щодо криміналізації примусового шлюбу, посилення відповідальності та захисту жертв. Проте ефективність таких зусиль значною мірою залежить від правового реагування на національному рівні.
Зазначена проблема є актуальною у світлі зобов’язань держав у межах міжнародного права прав людини, зокрема Конвенції про права дитини, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також у контексті цілей сталого розвитку, які передбачають ліквідацію всіх форм насильства щодо дітей. Примус до шлюбу неповнолітніх вимагає не лише морального осуду, а й чіткого юридичного реагування як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівнях, що обумовлює потребу в глибокому правовому дослідженні проблеми юридичної відповідальності за такі діяння.
In the modern world, forced marriage, particularly involving minors, is regarded not only as a violation of human rights but also as a serious international legal offence with multifaceted consequences for the physical, psychological, social, and legal well-being of the child. In the context of international humanitarian law and international human rights law, this phenomenon is classified as a form of gender-based violence, exploitation, and discrimination that contradicts the fundamental principles of respect for human dignity and inviolability. Despite the considerable body of international legal obligations, the issue remains unresolved in many countries, including those that have formally ratified the relevant international treaties.
The practice of forcing minors into marriage is closely linked to systemic socio-cultural and religious practices prevailing in certain regions, which are deeply rooted in traditional perceptions of the role of girls and women in society. At the same time, states that have signed international treaties on the protection of the rights of the child and on combating violence are obliged to undertake effective measures to criminalize such conduct, ensure appropriate legal responses, and prevent impunity. Accordingly, international legal regulation should not only provide for prohibition, but also guarantee the implementation of effective mechanisms at the national level.
An analysis of the national legislation of individual countries reveals significant divergences in the interpretation of legal categories related to the age of consent for marriage, coercion, the child’s consent, and the legal liability of persons involved in organizing or imposing marriage. These divergences pose challenges to law enforcement and also hinder international cooperation in combating transnational manifestations of this phenomenon. The lack of a unified approach undermines the effectiveness of international legal norms and creates gaps in the protection of minors.
The problem of forced marriage becomes particularly acute in situations of armed conflict, migration crises, and humanitarian catastrophes, where state control mechanisms are weakened and the risks of violence increase. In such conditions, minors, especially girls, constitute an especially vulnerable group that lacks effective protection. International institutions, including the United Nations, have repeatedly called upon member states to adopt special measures for the criminalization of forced marriage, strengthening of legal liability, and protection of victims. However, the effectiveness of such efforts largely depends on the quality of legal responses at the national level.
This issue is of particular relevance in light of the international human rights obligations of states, including the Convention on the Rights of the Child, the Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women, as well as the Sustainable Development Goals, which envisage the eradication of all forms of violence against children. Forced marriage of minors demands not only moral condemnation but also a clear legal response at both international and domestic levels, which underscores the need for comprehensive legal research into the issue of legal responsibility for such acts.
Індустріальні парки як об’єкти публічного адміністрування: концептуально-правовий підхід
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Островський, Сергій Олександрович; Ostrovskyi, Serhii
У статті досліджено концептуально-правові засади визначення індустріальних парків як об’єктів публічного адміністрування. Підкреслено, що сучасне українське законодавство, хоча й фіксує загальні умови створення та функціонування індустріальних парків, однак не розкриває їх публічно-правової природи. Такий підхід зумовлює необхідність доктринального осмислення цього феномену в площині адміністративного права.
Розкрито ключові ознаки індустріального парку як об’єкта публічного адміністрування, що водночас виступає інструментом реалізації державної політики у сфері економічного розвитку, регіонального вирівнювання, модернізації промисловості та стимулювання інвестицій.
Аргументовано, що індустріальні парки мають не лише господарське, а й виразне адміністративно-організаційне значення.
Здійснено аналіз функціональної ролі органів публічної влади у процесі ініціювання, створення, підтримки та регуляторного супроводу індустріальних парків. Особливу увагу приділено нормативному оформленню делегованих повноважень, бюджетному стимулюванню, адміністративному нагляду та інституційному забезпеченню розвитку таких об’єктів.
Окреслено модель публічного адміністрування індустріальними парками як динамічного управлінського процесу, що включає стратегічне планування, узгодження публічних і приватних інтересів, правове регулювання інфраструктурного забезпечення та формування середовища для локалізації виробництва.
Підкреслено необхідність міжгалузевого підходу до формування правового режиму таких об’єктів.
Обґрунтовано наукову потребу в дослідженні індустріальних парків саме як публічно-правових інститутів, що функціонують в межах адміністративно-правової системи та підпорядковані принципам публічного інтересу, правової визначеності, підзвітності й ефективності. Установлено, що їх правовий статус потребує концептуального переосмислення з урахуванням сучасних викликів післявоєнного розвитку та інтеграції України до глобального економічного простору.
The article explores the conceptual and legal foundations for defining industrial parks as objects of public administration. It is emphasized that although current Ukrainian legislation outlines the general conditions for the establishment and operation of industrial parks, it fails to reveal their public-legal nature. This gap necessitates doctrinal interpretation of the phenomenon within the framework of administrative law.
The key features of an industrial park as an object of public administration are examined, emphasizing its role as a tool for implementing state policy in the spheres of economic development, regional equalization, industrial modernization, and investment stimulation. It is argued that industrial parks possess not only an economic and managerial character but also a pronounced administrative and organizational significance.
The article analyzes the functional role of public authorities in initiating, establishing, supporting, and providing regulatory oversight for industrial parks.
Particular attention is devoted to the normative formalization of delegated powers, budgetary incentives, administrative supervision, and the institutional support mechanisms for the development of such entities.
A model of public administration for industrial parks is outlined as a dynamic process involving strategic planning, reconciliation of public and private interests, legal regulation of infrastructural provision, and the formation of a favorable environment for industrial localization. The necessity of an intersectoral approach to the development of the legal regime for industrial parks is emphasized.
The study substantiates the academic necessity of analyzing industrial parks as public-law institutions operating within the administrative-legal system and subordinated to the principles of public interest, legal certainty, accountability, and administrative efficiency. It is concluded that the legal status of industrial parks requires conceptual reassessment in light of the contemporary challenges of post-war recovery and Ukraine’s integration into the global economic space.
Співпраця банків і страхових компаній в контексті розвитку інтеграційних процесів і клієнтської політики у сучасних умовах
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Білошапка, Вікторія Степанівна; Biloshapka, Viktoriia; Охрименко, Ірина Борисівна; Okhrymenko, Iryna; Шуляк, Дмитро Антонович; Shuliak, Dmytro; Демидюк, Всеволод Борисович; Demydiuk, Vsevolod
Стаття піднімає питання модифікації та розширення спектрів діяльності банків і страхових компаній в напрямі інтеграційного співробітництва і розвитку клієнтської політики.
Авторами було досліджено теоретичні аспекти такого співробітництва в історичній ретроспективі. Розглянуто використання bancassurance з метою збільшення прибутку і розширення клієнтської бази для банків і страхових компаній.
Визначено стратегії взаємодії з клієнтом при bancassurance: одностороннє просування послуг, стратегію офіційного представництва, багатосторонню стратегію. Уточнено, що найбільш поширеною є ситуація, коли банк пропонує клієнтам спектр популярних продуктів, які можуть бути доповнені страховими пропозиціями. Розглянуто перехресні продажі та реалізацію послуг через виділені центри. Визначено, що для перехресного продажу необхідно об'єднання клієнтських баз сторін, що можливе в креативній групі («кишенькові» компанії єдиної фінансово-промислової групи) або у вигляді фінансового супермаркету.
Акцентовано, що на практиці найчастіше застосовуються пов'язані продажі: і банк, і страхова компанія через профільні відділи залучають клієнтів окремими каналами, пропонуючи послуги кредитування та страхування життя (доходу, здоров'я) позичальника.
Авторами вказується, що наразі основна увага в банкострахуванні в Україні акцентована на отримання прибутку, тоді як поза увагою лишаються важливі питання задоволеності клієнта обслуговуванням.
Наведено класичне економічне трактування страхового інтересу та зроблено висновок про часте зміщення реального страхового інтересу від отримувача послуг до банку в діючих форматах обслуговування, що має певний ситуаційний ефект від надання послуги банкострахування для банку і страхової компанії, проте не сприяє закріпленню таких результатів на постійній основі. Зроблено висновок, що підвищення загальної фінансової грамотності населення та формування лояльного ставлення до страхових послуг є на часі.
Наголошено, що у тривалій (а не одномоментній) співпраці з клієнтом має бути напряму зацікавлений спеціаліст банку, а менеджмент обох фінансових структур має сприяти розвитку довготривалих відносин з клієнтами.
Також наголошено на проблемі нехтування перспективністю відносин заради одномоментного прибутку, вказується про недостатню увагу розвитку банкострахової інтеграції в ув’язці з цілями клієнтської політики банків і страхових компаній.
Запропоновано стратегічне партнерство між банками і страховими компаніями як перспективний напрям розвитку банкострахової інтеграції в сучасних умовах, виділено концептуальні переваги і можливості такого формату співпраці.
The article raises the issue of modifying and expanding the scope of activities of banks and insurance companies in the direction of integration cooperation and customer policy development.
The authors researched the theoretical aspects of such cooperation in a historical retrospective. The use of bancassurance to increase profits and expand the customer base for banks and insurance companies is considered. Strategies for interacting with customers in bancassurance are identified: unilateral promotion of services, official representation strategy, multilateral strategy. It is clarified that the most common situation is when a bank offers its customers a range of popular products that can be supplemented with insurance offers. Cross-selling and the sale of services through dedicated centers are considered. It is determined that cross-selling requires the consolidation of the parties' customer bases, which is possible in a creative group (pocket companies of a single financial and industrial group) or in the form of a financial supermarket.
It is emphasized that in practice, tied sales are most often used: both banks and insurance companies attract customers through specialized departments using separate channels, offering lending and life insurance (income, health) services to borrowers.
The authors point out that currently, the main focus in bancassurance in Ukraine is on making a profit, while important issues of customer satisfaction with service are neglected.
A classic economic interpretation of insurance interest is given, and a conclusion is made about the frequent shift of real insurance interest from the service recipient to the bank in the current service formats, which has a certain situational effect from the provision of bancassurance services for the bank and insurance company, but does not contribute to the consolidation of such results on a permanent basis. It is concluded that it is timely to increase the overall financial literacy of the population and to foster a loyal attitude towards insurance services.
It is emphasized that a bank specialist should be directly interested in long-term (rather than one-off) cooperation with the customer, and the management of both financial institutions should promote the development of long-term relationships with customers. The problem of neglecting the prospects of relationships for the sake of one-time profits was also highlighted, and insufficient attention to the development of bank-insurance integration in line with the customer policy objectives of banks and insurance companies was pointed out. A strategic partnership between banks and insurance companies was proposed as a promising direction for development.
Суспільні відносини у сфері банківського регулювання і банківського нагляду як предмет адміністративно-правового регулювання
(Громадська наукова організація «Всеукраїнська Асамблея докторів наук із державного управління», 2025) Омельченко, Андрій Володимирович; Omelchenko, Andrii; Дмитренко, Емілія Станіславівна; Dmytrenko, Emiliia
Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що урегульовані нормами права. Залежно від предмету та методу правового регулювання окремих сфер суспільних відносин, система права поділяється на галузі, підгалузі, інститути права. Кожна із галузей права має свій предмет правового регулювання, у тому числі і галузь адміністративного права.
Дослідження суспільних відносин у сфері банківського регулювання і банківського нагляду як предмета адміністративно-правового регулювання має на меті підвищення ефективності функціонування її адміністративно-правового механізму, державного регулювання у сфері надання банківських послуг, створення належних організаційно-правових умов для покращення захисту прав та інтересів клієнтів банків та інших фінансових установ.
Метою статті є характеристика суспільних відносин у сфері банківського регулювання і банківського нагляду як предмета адміністративно-правового регулювання.
Законодавство України про банківське регулювання і банківський нагляд базується на законах України «Про Національний банк України», «Про адміністративну процедуру», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про кредитні спілки», «Про страхування».
Суспільні відносини у сфері банківського регулювання і банківського нагляду як предмет адміністративно-правового регулювання мають такі ознаки: це суспільні відносини з приводу здійснення банківського регулювання і банківського нагляду у банківській та фінансовій сферах; зазначені суспільні відносини мають публічно-правовий характер; суб’єктами діяльності у сфері банківського регулювання і банківського нагляду є Національний банк України, банки, кредитні спілки, страховики, інші особи, які здійснюють діяльність з надання фінансових та супровідних послуг; предмет діяльності у сфері банківського регулювання і банківського нагляду визначається змістом функцій Національного банку України у цій сфері.
The subject of legal regulation is social relations that are regulated by the norms of law. Depending on the subject and method of legal regulation of individual spheres of social relations, the legal system is divided into branches, subbranches, and legal institutions. Each of the branches of law has its own subject of legal regulation, including the branch of administrative law. The study of social relations in the sphere of banking regulation and banking supervision as a subject of administrative and legal regulation aims to increase the efficiency of the functioning of its administrative and legal mechanism, state regulation in the sphere of providing banking services, and the creation of appropriate organizational and legal conditions to improve the protection of the rights and interests of clients of banks and other financial institutions. The purpose of the article is to characterize social relations in the sphere of banking regulation and banking supervision as a subject of administrative and legal regulation.
The legislation of Ukraine on banking regulation and banking supervision is based on the laws of Ukraine «On the National Bank of Ukraine», «On Administrative Procedure», «On Principles of State Regulatory Policy in the Sphere of Economic Activity», «On Banks and Banking Activity», «On Financial Services and Financial Companies», «On Credit Unions», «On Insurance».
Public relations in the sphere of banking regulation and banking supervision as a subject of administrative and legal regulation have the following characteristics: these are public relations regarding the implementation of banking regulation and banking supervision in the banking and financial spheres; these public relations are of a public law nature; the subjects of activity in the sphere of banking regulation and banking supervision are the National Bank of Ukraine, banks, credit unions, insurers, other persons engaged in the provision of financial and supporting services; the subject of activity in the sphere of banking regulation and banking supervision is determined by the content of the functions of the National Bank of Ukraine in this area.