Browsing by Author "Khomanets, Volodymyr"
Now showing 1 - 3 of 3
Results Per Page
Sort Options
Item Наукова дипломатія у реалізації державами концепту «м’якої сили»(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Столярчук, Ярослава Михайлівна; Stoliarchuk, Yaroslava; Ільницький, Денис Олександрович; Ilnytskyi, Denys; Хоманець, Володимир Анатолійович; Khomanets, VolodymyrРозглянуто форми розвитку концепції публічної дипломатії, яка перетворилась як на ефективний механізм просування національних інтересів держав, так і може розглядатись в якості критерію стратифікації країн за рівнем розвитку. Визначено, що висока інтелектуальна інтенсивність наукової та дипломатичної діяльності виступає тією спільною характеристикою, яка обумовила на певному історичному етапі їх поєднання у вигляді наукової дипломатії, як форми поєднання діяльності держави та управління національним інтелектуальним капіталом та яка класифікується як провідний механізм трансляції державами «м’якої сили». Продемонстровано взаємозв’язок між рівнем економічного розвитку, обсягами витрат та результативністю зусиль з реалізації інструментів наукової дипломатії, теоретичний дискурс щодо якої розвивається в трьох ключових функціональних вимірах (наука у дипломатії, дипломатія для науки та наука для дипломатії). Окреслено, що інституціоналізація наукової дипломатії відкриває можливість цілеспрямованої діяльності щодо управління науковою дипломатією її акторів, а також підвищення ефективності та результативності цієї діяльності. Узагальнено домінуючі формати наукової дипломатії з фокусуванням на особливостях міжнародних академічних і наукових обмінів, державних програм, міжнародної академічної мобільності, а також емерджентної науково-освітньої дипломатії (на просторах глобального ринку онлайн-освіти, університетів світового класу, міжнародних колективів співавторів). Виявлено новітні інституційні форми конкупераційної взаємодії суб’єктів наукової дипломатії, до яких відносимо платформи професійного співробітництва наукових аташе різних держав, науково-дипломатичні та діаспорські мережі, а також інститут технологічних послів. Запропоновано розглядати домінуючі та новітні формати наукової дипломатії, а також спільну науково-дослідну інфраструктуру та практики гібридного комбінування державами механізмів та інструментів наукової дипломатії в якості компонентів розбудови глобальної моделі міжнародного економічного порядку. Країнам, що розвиваються, запропоновано фокусуватися на використанні потенціалу неінституціоналізованих наукових дипломатів для просування національних інтересів. Підсумовано, що економічний потенціал науки та її інтернаціональна природа знайшли активний прояв у використанні різних інституційних форм міжнародного академічного підприємництва та конкупераційної взаємодії, які розвивають та найбільш активно намагаються скористатись ті країни, які найбільше інвестують в проведення наукових досліджень. Перспективними визначено такі предмети досліджень як кліматична дипломатія, продовольча дипломатія та інші різновиди публічної дипломатії, розвиток яких пов’язано з інтенсифікацією науково-дослідницьких зусиль на шляху до розв’язання глобальних проблем. The article considers the forms of development of the concept of public diplomacy, which has become both an effective mechanism for promoting the national interests of states and can be considered as a criterion for stratifying countries by the level of development. It is determined that the high intellectual intensity of scientific and diplomatic activities is the common characteristic that led to their combination at a certain historical stage in the form of science diplomacy as a form of combining the activities of the state and management of national intellectual capital, and which is classified as a leading mechanism for the transmission of soft power by states. The authors demonstrate the relationship between the level of economic development, the volume of expenditures and the effectiveness of efforts to implement the instruments of science diplomacy, the theoretical discourse on which is developing in three key functional dimensions (science in diplomacy, diplomacy for science, and science for diplomacy). It is outlined that the institutionalisation of science diplomacy opens up the possibility of targeted activities to manage the science diplomacy of its actors, as well as to increase the efficiency and effectiveness of this activity. The article summarises the dominant formats of science diplomacy with a focus on the peculiarities of international academic and scientific exchanges, government programmes, international academic mobility, and emergent science and education diplomacy (in the global online education market, world-class universities, international teams of collaborators). The newest institutional forms of competitive interaction between the subjects of science diplomacy are identified, which include platforms for professional cooperation of scientific attaches of different states, scientific, diplomatic and diaspora networks, as well as the institute of technological ambassadors. It is proposed to consider the dominant and newest formats of science diplomacy, as well as joint research infrastructure and practices of hybrid combination of mechanisms and instruments of science diplomacy by states as components of the development of a global model of the international economic order. The authors suggest that developing countries should focus on using the potential of non-institutionalised science diplomats to promote their national interests. It is concluded that the economic potential of science and its international nature are actively manifested in the use of various institutional forms of international academic entrepreneurship and competitive interaction, which are developed and most actively sought to be used by those countries that invest most in research. The article identifies such research subjects as climate diplomacy, food diplomacy and other types of public diplomacy as promising, the development of which is associated with the intensification of research efforts to solve global problems.Item Особливості застосування державами санкційного інструментарію фінансової дипломатії(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Хоманець, Володимир Анатолійович; Khomanets, VolodymyrСтаття присвячена комплексному дослідженню сучасної практики застосування державами санкційного інструментарію фінансової дипломатії та оцінці його політико-економічної результативності. Визначено роль економічних санкцій у системі фінансових інструментів дипломатичної діяльності держав та досягненні ними стратегічних цілей щодо прискорення макроекономічного зростання та підвищення матеріального добробуту населення. Значну увагу приділено ідентифікації функціонального призначення економічних санкцій та розкриттю їх місця у сучасному регуляторному інструментарії міжнародних організацій, регіональних інтеграційних угрупувань та національних урядів. Доведено, що економічні санкції активно впроваджуються в останні десятиліття в якості одного із засобів політичного тиску на ті держави, котрі порушують систему міжнародного порядку та загрожують національним інтересам значної кількості суверенних країн. Економічні санкції кваліфікуються також як важливий механізм досягнення державами цілої низки політичних та економічних цілей, деескалації світових і регіональних конфліктів, а також стримування країн від агресивної поведінки на міжнародному поприщі. Виявлено, що останні роки характеризуються значним посиленням уваги дослідників до питання щодо підвищення ефективності застосовуваного державами санкційного інструментарію фінансової дипломатії. Розкрито тенденції щодо значного зростання абсолютної та відносної поширеності санкційного інструментарію у фінансовій дипломатії країн; диверсифікації застосовуваних у цій сфері важелів та механізмів; поетапної ескалації накладання економічних санкцій на окремі країни; масштабності їх наслідків для держав-агресорів щодо відтоку капіталу та гальмівного впливу на структурну динаміку окремих секторів їх національних економік. Доведено, що попри відсутність миттєвого економічного ефекту у застосуванні країнами санкційних заходів фінансової дипломатії та доволі високу їх ціну для приватного бізнесу, у більшості випадків вони є доступним механізмом реагування світової спільноти на агресію, а також гідною альтернативою військовим методам розв’язання різного роду конфліктів на регіональному і міжнародному рівнях. Зроблено висновок щодо доцільності застосування економічних санкцій у комплексі взаємопов’язаних дипломатичних стратегічних заходів. Доведено, що економізація класичного інструментарію дипломатичної діяльності держав обумовлює доцільність включення до нього диверсифікованих механізмів фінансової дипломатії з метою посилення країнами геополітичного і геоекономічного впливу на своїх партнерів. Особливої уваги у майбутніх дослідженнях потребує запровадження контролю за процесом імплементації економічних санкцій із застосуванням значних обмежувальних заходів щодо унеможливлення їх обходу, ускладнення пошуку альтернативних фінансових донорів та стримуванням інвесторів з нейтральних країн. The article is devoted to a comprehensive study of the modern practice by states of the sanctions toolkit of financial diplomacy and an assessment of its political and economic effectiveness. The role of economic sanctions in the system of financial instruments of diplomatic activity of states and their achievement of strategic goals related to accelerating macroeconomic growth and improving the material well-being of the population are defined. Considerable attention is paid to identifying the functional purpose of economic sanctions and revealing their place in the modern regulatory toolkit of international organizations, regional integration groups, and national governments. It has been proven that economic sanctions have been actively implemented in recent decades as one of the means of political pressure on those states that violate the system of international order and threaten the national interests of a significant number of sovereign states. Economic sanctions are also qualified as an important mechanism for states to achieve a number of political and economic goals, de-escalation of global and regional conflicts, as well as deterring countries from aggressive behavior in the international arena. It was found that recent years have been characterized by a significant increase in the attention of researchers to the issue of increasing the effectiveness of the sanctions tools of financial diplomacy used by states. Various trends have been revealed regarding a significant increase in the absolute and relative prevalence of sanctions instruments in the financial diplomacy of countries; diversification of levers and mechanisms used in this field; gradual escalation of the imposition of economic sanctions on individual countries; the scale of their consequences for the aggressor states in terms of capital outflow and the inhibitory effect on the structural dynamics of individual sectors of their national economies. It has been proven that despite the lack of immediate economic effect in the application of financial diplomacy sanctions by countries and their rather high price for private business, in most cases they are a negotiable mechanism for the world community to respond to aggression, as well as a worthy alternative to military methods of resolving various types of conflicts on regional and international levels. A conclusion was made regarding the expediency of applying economic sanctions in a complex of interconnected diplomatic strategic measures. It has been proven that the economization of the classical instruments of diplomatic activity of states determines the expediency of enrichment them by diversified mechanisms of financial diplomacy in order to strengthen countries’ geopolitical and geoeconomic influence on their partners. Special attention in future research should be paid to the introduction of control over the process of implementation of economic sanctions with the use of significant restrictive measures aimed at preventing their circumvention, complicating the search for alternative financial donors and deterring investors from neutral countries.Item Постнеоліберальна модель світового економічного порядку(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Хоманець, Володимир Анатолійович; Khomanets, VolodymyrОстанні десятиліття характеризуються розвитком міжнародних відносин у загальному руслі неоліберальної моделі світового економічного порядку. Вона ґрунтується на повній абсолютизації механізмів ринкової економіки, значному послабленні національного економічного суверенітету країн, делегуванні ними частини традиційних функцій державного управління на міжнародний і наднаціональний рів-ні, дотриманні усіма державами світу «правил гри», запроваджених міжнародними організаціями, а також орієнтації глобальної бізнес-діяльності на максимізацію акціонерної вартості компаній і фірм як загального мірила внеску бізнесу у світовий соціально-економічний прогрес. У статті розкрито засадничі принципи неоліберальної моделі світового економічного порядку, її «вузькі місця» та дестабілізуючі для між-народних відносин наслідки. Доведено, що пануюча неоліберальна модель світового економічного порядку досягла у сучасних умовах своїх граничних меж, а відтак — її докорінна трансформація у постнеоліберальний формат є імперативно насущною. Констатовано, що постнеоліберальна модель світового економічного порядку має передбачати не стільки зміну конфігурації балансу сил найпотужніших держав, скільки зміну самої політико-економічної системи світового суспільства у зв’язку з наростаючим державним протекціонізмом, значним посиленням конфліктного потенціалу міжнародних відносин, суттєвим послабленням регуляторних можливостей міжнародних організацій, а також «розмиванням» домінуючої ролі західних країн у міжнародних фінансових інститутах у міру формування нових організацій. Зроблено висновок щодо доцільності реконфігурації світового економічного порядку на основі розбудови його «гібридних» форматів, котрі не мали аналогів у минулому. Констатовано, що навіть попри певну нестійкість гібридних форматів світового порядку та їх чітко виражений перехідний характер, вони відкривають величезні ресурсні можливості щодо конкурентного розвитку країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку в силу своєї високої гнучкості та адаптації до щонайменших змін у їх диспозиції на глобальних ринках. The last decades have been characterized by the development of international relations in the general direction of the neoliberal model of the world economic order. It is based on complete absolutizing of market economy mechanisms, significant weakening of national economic sovereignty of countries, delegation of some traditional functions of state administration to the international and supranational levels, compliance by all countries of the world with the «rules of the game» established by international organizations, and orientation of global business activities towards maximization of shareholder value of companies and firms as a general measure of business contribution to global socio-economic progress. The article reveals the fundamental principles of the neoliberal model of the world economic order, its bottlenecks and destabilizing consequences for international relations. It is proved that the dominant neoliberal model of the world economic order has reached its limits in modern conditions, and therefore its radical transformation into a post-neoliberal format is imperative. It is stated that the post-neoliberal model of the world economic order should involve not so much a change in the configuration of the balance of power of the most powerful states as a change in the political and economic system of the world society itself due to the growing state protectionism, a significant increase in the conflict potential of international relations, a significant weakening of the regulatory capabilities of international organizations, and the «erosion» of the dominant role of Western countries in international financial institutions as new organizations are formed. The author concludes that it is expedient to reconfigure the world economic order on the basis of developing its «hybrid» formats, which had no analogues in the past. It is stated that even despite a certain instability of the hybrid formats of the world order and their clearly expressed transitional nature, they open up enormous resource opportunities for the competitive development of countries with different levels of socio-economic development due to their high flexibility and adaptation to the slightest changes in their disposition in global markets.