Момент початку захисту права кредитора у зобов’язанні з невизначеним строком
No Thumbnail Available
Date
2023
Authors
Гуйван, П. Д.
Huivan, P.
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Видавничий дім «Гельветика»
Abstract
Робота присвячена науковому дослідженню актуального питання про визначення початкового моменту перебігу позовної давності для вимог за зобов’язаннями, у яких невизначений строк
виконання. Встановлено, що невдале нормативне формулювання правила ч. 5 ст. 261 ЦК України дозволяє по-різному тлумачити початковий термін цього строку. Найбільш спірним моментом є можливість
обрахування давнісного строку від часу укладення договору. Адже, якщо розуміти прописане у законі
слово «вимога» як регулятивне повноваження вимагати виконання передбаченого сторонами обов’язку,
то таке право належить вірителю саме від початку дії договору. Автор публікації наполегливо та переконливо підкреслює, що у ч. 5 ст. 261 ЦКУ мова йде про охоронну вимогу, яка виникає у кредитора
тільки після порушення його права. Саме такий зміст «вимоги» узгоджується з головними началами
цивілістики, згідно з якими право на захист (право на позов), а відтак і позовна давність може виникнути
тільки після правопорушення. Зрештою, такий сенс початковому моменту давнісного перебігу надають
і національні правозастосовні органи. Та попри це редакція законодавчого правила залишається незмінною. Звісно, викликають занепокоєння випадки безкінечно довгого не пред’явлення саме регулятивної
вимоги про початок виконання таких зобов’язань, що вкрай небажано з точки зору розвитку динаміки
ділового обороту. Дійсно, занадто довга тривалість можливості звернення до суду зменшує дисципліну
учасників, надає їхнім відносинам характеру невизначеності, мінімізує об’єктивні можливості судового
захисту і, отже, суперечить суспільним інтересам. Але обраний нормотворцем спосіб уникнення такого
негативу шляхом початку і закінчення позовної давності (погашення домагання) без фіксації факту порушення є вкрай невдалим. Не підходить і обстоювана в доктрині та в окремих легіслатурах позиція, за
якої позовна давність починається, коли кредитор не пред’явив регулятивної вимоги в розумний строк,
бо, позаяк розумнй строк є різновидом визначеного, взагалі не діє інститут унормування невизначених
строків. Тож, автором пропонується внести зміни в закон, встановивши максимальний термін для заявлення регулятивної вимоги вірителя та зазначивши, що у разі не пред’явлення до цієї дати такої вимоги
починається перебіг пільгового семиденного чи іншої тривалості строку.
The work is devoted to the scientific study of the topical issue of determining the initial moment
of the statute of limitations for claims for obligations that have an indefinite performance period. It has
been established that the normative wording of the rule of Part 5 of Art. 261 of the Civil Code of Ukraine
allows different interpretations of the initial term of this term. The most controversial point is the possibility
of calculating the statute of limitations from the time of conclusion of the contract. After all, if we understand
the word “requirement” written in the law as a regulatory authority to demand the fulfillment of the obligation
stipulated by the parties, then such a right belongs to the creditor precisely from the beginning of the contract.
The author of the publication persistently and convincingly emphasizes that in Part 5 of Art. 261 of the Civil
Code, we are talking about a protective claim that arises from the creditor only after his right has been violated.
This content of the “requirement” is consistent with the main principles of civil law, according to which the
right to defense (the right to sue), and hence the statute of limitations, can arise only after an offense has
been committed. After all, national law enforcement bodies also give such a meaning to the initial moment of
the ancient course. Despite this, the wording of the legislative rule remains unchanged. Of course, cases of
an endlessly long non-presentation of the regulatory requirement to start fulfilling such obligations, which is
extremely undesirable from the point of view of the development of the dynamics of business turnover, are
cause for concern. Indeed, too long duration of the opportunity to appeal to the court reduces the discipline of
the participants, gives their relations the character of uncertainty, minimizes the objective possibilities of judicial
protection and, therefore, is against the public interest. But the method chosen by the lawmaker to avoid such a negative by starting and ending the statute of limitations (extinguishment of harassment) without fixing the
fact of violation is extremely unsuccessful. The position advocated in the doctrine and in individual legislatures,
according to which the statute of limitations begins when the creditor has not presented a regulatory claim
within a reasonable period, is also not suitable, because, since a reasonable period is a type of definite period,
the institution of normalization of indefinite periods does not work at all. Therefore, the author proposes to
amend the law by establishing a maximum term for filing a creditor’s regulatory claim and noting that if such a
claim is not submitted by this date, the preferential seven-day or other period begins.
Description
Keywords
початок перебігу, позовна давність, вимога, строк, beginning of the period, statute of limitations, demand, term
Citation
Гуйван П. Д. Момент початку захисту права кредитора у зобов’язанні з невизначеним строком / Гуйван П. Д. // Київський часопис права : наук. журн. / М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана, Навч.-наук. ін-т «Юрид. ін-т» ; [редкол.: О. В. Кузьменко (голов. ред.) та ін.]. – Одеса : Вид. дім «Гельветика», 2023. – № 2. – С. 50–56.