Вітаємо в інституційному репозитарії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана!
З питань розміщення публікацій звертайтесь до Наукової бібліотеки ім. М. В. Довнар-Запольського КНЕУ ім. В. Гетьмана (кімната № 401, тел. +38 044 503 84 46) або на електронну адресу:
- lib.szfir@kneu.edu.ua
Нормативні документи
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Prohibition and restriction of the right to freedom of peaceful assembly: constitutional and international perspective
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Sinhaievska, O.; Сінгаєвська, О. І.
This article examines the right to freedom of peaceful assembly as a fundamental human right in a democratic society, focusing on ECHR jurisprudence and the constitutional approaches of various states. Its aim is to analyze ECHR case law and national legal frameworks to clarify how “restrictions” and “prohibitions” on assembly are defined and enforced, especially under emergency conditions (the COVID-19 pandemic and martial law).Any interference with assembly must be lawful, pursue a legitimate aim (such as security, public health or others’ rights), and be “necessary in a democratic society”. In particular, the Court has emphasized that a blanket prohibition on public gatherings is an “extremely serious” interference that requires a particularly compelling justification (for example, the ECtHR found an indiscriminate ban on mass rallies without adequate justification to be a disproportionate restriction).Comparative analysis reveals significant variation among constitutions. Some states simply guarantee assembly rights with few details, while others enumerate specific grounds for limiting them. For example, in Ukraine or Germany a mere notification suffices to hold a spontaneous gathering (subject to ex post judicial review), whereas in other countries organizers must seek prior permission – making any unsanctioned event effectively unlawful.Crucially, the terminology matters: when a law speaks of a “prohibition,” authorities tend to bar an assembly outright, but when it speaks of a “restriction,” they generally mean imposing conditions (on time, place or conduct) without denying the right itself. These legal distinctions are reflected in practice and shape how democracies tolerate or constrain public demonstrations.The study pays particular attention to crisis situations. It notes that the COVID-19 pandemic and wartime emergencies prompted many governments to impose strict rules (participant limits, social distancing) or even temporary total bans on gatherings. Several states officially derogated from international assembly obligations during these emergencies. Throughout, the principle of proportionality remains paramount: measures may not exceed what is objectively necessary, and once the crisis abates any overly broad prohibitions should be lifted or eased. This analysis highlights the delicate balance between protecting public order or health and preserving civil liberties in times of crisis.By systematizing these comparative approaches, this article contributes to human rights theory and doctrine.It clarifies that authorities must weigh each restriction against its necessity and distinguishes permissible constraints from impermissible bans. This framework has practical implications: a clear distinction between valid restrictions and prohibited actions will facilitate correct implementation of Article 11 of the Convention at the national level.Looking ahead, these findings can guide courts and policymakers by clarifying criteria and terminology for assembly restrictions even under emergency powers. The study argues that striking a principled balance between security requirements and fundamental freedoms is achievable under the rule of law. Its insights are therefore poised to inform ongoing legal debates and the evolving doctrine on civil liberties during extraordinary times.
У цій статті розглядається право на свободу мирних зібрань як одне з основних прав людини в демократичному суспільстві, з особливим акцентом на судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та конституційних підходах різних держав. Мета статті – проаналізувати судову практику ЄСПЛ та національні правові рамки з метою з’ясування, як визначаються та застосовуються «обмеження» та «заборони» щодо зібрань, особливо в надзвичайних умовах (пандемія COVID-19 та воєнний стан). Будь-яке втручання у збори має бути законним, переслідувати законну мету (таку як безпека, охорона здоров’я населення або права інших осіб) і бути «необхідним у демократичному суспільстві». Зокрема, Суд наголосив, що загальна заборона публічних зібрань є «надзвичайно серйозним» втручанням, яке вимагає особливо переконливого обґрунтування (наприклад, ЄСПЛ визнав безрозбірливу заборону масових мітингів без належного обґрунтування непропорційним обмеженням).Порівняльний аналіз показує значні відмінності між конституціями. Деякі держави просто гарантують права на зібрання без деталізації, тоді як інші перелічують конкретні підстави для їх обмеження. Наприклад, в Україні чи Німеччині для проведення спонтанного зібрання достатньо простого повідомлення (з подальшим судовим переглядом), тоді як в інших країнах організатори повинні отримати попередній дозвіл, що фактично робить будь-яку несанкціоновану подію незаконною.Важливо, що термінологія має значення: коли в законі йдеться про «заборону», влада, як правило, повністю забороняє зібрання, але коли йдеться про «обмеження», зазвичай мається на увазі встановлення умов (щодо часу, місця або поведінки) без заперечення самого права. Ці юридичні відмінності відображаються на практиці і визначають, як демократичні держави толерують або обмежують публічні мирні зібрання.У дослідженні особлива увага приділяється кризовим ситуаціям. У ньому зазначається, що пандемія COVID-19 та надзвичайні ситуації воєнного часу спонукали багато урядів запровадити суворі правила (обмеження кількості учасників, соціальне дистанціювання) або навіть тимчасові повні заборони на зібрання. Декілька держав офіційно відступили від міжнародних зобов’язань щодо зібрань під час цих надзвичайних ситуацій. При цьому принцип пропорційності залишається найважливішим: заходи не можуть виходити за межі об’єктивно необхідного, а після закінчення кризи будь-які надмірно широкі заборони повинні бути скасовані або пом’якшені. Цей аналіз підкреслює делікатний баланс між захистом громадського порядку або здоров’я та збереженням громадянських свобод у кризові часи.Систематизуючи ці порівняльні підходи, ця стаття робить внесок у теорію та доктрину прав людини.Вона роз’яснює, що органи влади повинні зважувати кожне обмеження з огляду на його необхідність, та розрізняє допустимі обмеження від недопустимих заборон. Ця концепція має практичне значення: чітке розмежування між дійсними обмеженнями та забороненими діями сприятиме правильному виконанню статті 11 Конвенції на національному рівні. У перспективі ці висновки можуть слугувати орієнтиром для судів та політиків, прояснюючи критерії та термінологію щодо обмежень зібрань навіть у разі надзвичайних повноважень. У дослідженні стверджується, що досягнення принципового балансу між вимогами безпеки та основними свободами є можливим за умов верховенства права. Отже, його висновки можуть стати основою для поточних юридичних дебатів та розвитку доктрини щодо громадянських свобод у надзвичайних ситуаціях.
Інноваційна держава у конституційно-правовому дискурсі: нова концепція або сучасний вимір соціальної держави?
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Кисельова, О. М.; Kyselova, O.
Стаття присвячена проблематиці конституціоналізації принципу інноваційної держави в Україні. Автором проаналізовано визначення інновацій у якості основного елементу інноваційної екосистеми держави, без належного функціонування якої неможливо досягти добробуту в суспільстві, оскільки вона сприяє досягненню цілей сталого розвитку. Висвітлюється нерозривний зв’язок Цілей Сталого Розвитку Організації Об’єднаних Націй та конституційного принципу соціальної держави. Розкривається місце права на інноваційну діяльність в Конституції України. Суть принципу інноваційної держави досліджується крізь призму поглядів експерта у галузі публічного управління та першого головного технічного директора Сполучених Штатів Америки (далі – США) Аніша Чопри. Наводяться практичні приклади дієвості інноваційної держави у США в бік піднесення благополуччя населення. Під час надання характеристики інноваційній державі автор наголошує на її кінцевій меті, яку пов’язують спільні ознаки з метою класичної соціальної держави. Перелічуються ознаки та інструменти інноваційної держави за А. Чопрою. У статті згадується криза соціальної держави та її причини згідно поглядів зарубіжних та українських вчених як одна із причин актуалізації конституційного тексту. Досліджені погляди українських вчених (зокрема, В. Речицького) щодо фіаско соціальної держави за чинною Конституцією України. Автором поставлено питання щодо необхідності відображення принципу інноваційної держави у конституційному дискурсі. Аналізується ймовірність розгляду інноваційної держави у якості неомоделі соціальної держави. Автор досліджує можливості відображення принципу інноваційної держави у тексті Основного Закону. Окрема увага акцентується на необхідності подальшого розвитку цієї тематики з урахуванням необхідності вирішення кризи соціальної держави, реформування конституційного тексту (наприклад, шляхом прийняття нової Конституції України), з огляду на процеси діджиталізації та стрімкий інноваційний прогрес, а також стимулювання активного суспільства, здатного себе забезпечувати.
The article is devoted to an issue of constitutionalizing the innovative state principle in Ukraine.The author analyzes the definition of innovation as a key element of the state’s innovative ecosystem, without the proper functioning of which it is impossible to achieve prosperity in society, as it contributes to the achievement of sustainable development goals. The article highlights the inextricable link between the United Nations’ Sustainable Development Goals and the constitutional welfare state principle. The author analyzes the place of the right to innovative activity in the Constitution of Ukraine and examines the essence of the innovative state principle through the prism of the views of Anish Chopra, an expert in public administration and the first Chief Technology Officer of the United States of America (hereinafter referred to as the USA). Practical examples of the effectiveness of an innovative state in the USA in terms of improving the well-being of the population are given. When describing the innovative state, the author emphasizes its ultimate goal, similar by its common features to the goal of the traditional welfare state. The article lists the characteristics and instruments of an innovative state according to A. Chopra. It mentions the crisis of the welfare state and its causes according to foreign and Ukrainian scholars as one of the reasons for updating the constitutional text. The author examines the views of Ukrainian scholars (in particular, V. Rechitsky) on the failure of the welfare state under the current Constitution of Ukraine. The author raises the question of the need to reflect the innovative state principle in constitutional discourse and analyzes possibility of considering the innovative state as a new model of the welfare state. The author explores the possibilities of reflecting the innovative state principle in the text of the Constitution of Ukraine. Particular attention is paid to the need for further development of this topic, taking into account the need to resolve the crisis of the welfare state, to reform the constitutional text (for example, by adopting a new Constitution of Ukraine), considering the processes of digitalization and rapid innovative progress, as well as stimulating an active society capable of providing for itself.
Щодо конституційності положень законодавства про компенсацію за зруйновані об’єкти нерухомого майна внаслідок збройної агресії російської федерації
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Денисенко, К. В.; Denysenko, K.; Борко, І. С.; Borko, I.
Стаття присвячена аналізу конституційності положень Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» від 23 лютого 2023 року, який був прийнятий у відповідь на масштабні руйнування житлового фонду України внаслідок збройної агресії російської федерації. В роботі обґрунтовано, що норма пункту 3 частини 3 статті 2 Закону, яка позбавляє спадкоємців осіб, до яких застосовані санкції або які мають судимість за злочини проти національної безпеки, права на отримання компенсації за зруйноване чи пошкоджене нерухоме майно, суперечить статті 61 Конституції України. Автори підкреслюють, що принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріплений у Конституції України та міжнародних договорах (Європейська конвенція з прав людини, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Хартія основних прав ЄС), унеможливлює перенесення негативних правових наслідків на спадкоємців, які не брали участі у злочинній діяльності спадкодавця. У статті проведено доктринальний та практичний аналіз сутності принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, наведені позиції науковців та практика Конституційного Суду України, яка підтверджує необхідність персоналізації застосування санкцій і покарань. Підкреслено, що виключення спадкоємців з кола отримувачів компенсації за зруйноване житло фактично ототожнює їх зі співучасниками діянь спадкодавця, що є дискримінаційним і суперечить основам правової держави. Запропоновано внесення змін до спірної норми Закону з метою уточнення випадків, коли спадкоємці дійсно можуть бути обмежені у праві на компенсацію, а саме – якщо об’єкти нерухомості були набуті спадкодавцем у спосіб, що суперечить національній безпеці та інтересам держави. Такий підхід дозволить досягти балансу між захистом прав громадян та державними інтересами, забезпечивши відповідність законодавства Конституції України та міжнародним стандартам у сфері прав людини.
The article is devoted to the analysis of the constitutionality of the provisions of the Law of Ukraine «On Compensation for Damage and Destruction of Certain Categories of Real Estate Objects as a Result of Hostilities, Terrorist Acts, Sabotage Caused by the Armed Aggression of the Russian Federation against Ukraine, and the State Register of Property Damaged and Destroyed as a Result of Hostilities, Terrorist Acts, Sabotage Caused by the Armed Aggression of the Russian Federation against Ukraine» of February 23, 2023, which was adopted in response to the large-scale destruction of Ukraine’s housing stock as a result of the armed aggression of the russian federation. The paper substantiates that the provision of paragraph 3 of part 3 of Article 2 of the Law, which deprives the heirs of persons subject to sanctions or convicted of crimes against national security of the right to receive compensation for destroyed or damaged real estate, contradicts Article 61 of the Constitution of Ukraine. The authors emphasize that the principle of individual legal responsibility, enshrined in the Constitution of Ukraine and international treaties (the European Convention on Human Rights, the Universal Declaration of Human Rights, the International Covenant on Civil and Political Rights, the Charter of Fundamental Rights of the EU), excludes the transfer of negative legal consequences to heirs who did not participate in the unlawful activities of the testator. The article provides a doctrinal and practical analysis of the essence of the principle of individualization of legal responsibility, outlines the positions of scholars, and cites the practice of the Constitutional Court of Ukraine, which confirms the necessity of personalizing the application of sanctions and punishments. It is stressed that the exclusion of heirs from the circle of recipients of compensation for destroyed housing effectively equates them with accomplices in the actions of the testator, which is discriminatory and contradicts the foundations of the rule of law. The authors propose amendments to the disputed provision of the Law in order to clarify the cases when heirs may indeed be restricted in the right to compensation, namely – if real estate objects were acquired by the testator in a manner that contradicts national security and state interests. Such an approach would make it possible to achieve a balance between protecting citizens’ rights and the interests of the state, ensuring the compliance of legislation with the Constitution of Ukraine and international human rights standards.
Політична функція держави як інструмент реалізації суспільнихінтересів
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Марущак, О. А.; Marushchak, O.
У статті досліджено політичну функцію держави як ключовий механізм реалізації суспільних інтересів у сучасному правовому полі. Автор аналізує зміст цієї функції, її взаємозв’язок з іншими функціями держави, а також значення у формуванні політичної стабільності, забезпеченні національної безпеки та досягненні суспільного консенсусу. Особливу увагу приділено трансформації політичної функції держави в умовах зовнішніх загроз, кризових явищ і викликів демократії. Обґрунтовано, що ефективне здійснення політичної функції держави сприяє зміцненню легітимності влади, активізації громадської участі та захисту основоположних прав людини. Визначено перспективи подальшого вдосконалення політичної функції в контексті побудови правової, демократичної та соціальної держави. Окремо розкрито специфіку та окремі наукові підходи до розуміння сутності політичної функції держави в умовах дії воєнного стану. Наголошено на тому, що в юридичній науці ця функція висвітлюється недостатньо системно, а найчастіше розглядається в контексті аналізу інших функцій держави. Автор підкреслює, що ключем до глибшого розуміння політичної функції сучасної української держави виступає характеристика державності – її суверенітет, який у період війни набуває особливого значення. Саме ця характеристика дозволяє чітко окреслити межі державної діяльності та диференціювати внутрішні й зовнішні функції. У таких обставинах функціонування української держави може бути спрямоване на забезпечення передбачуваності, ефективності та стабільного розвитку. У підсумку автор зазначає, що політична функція держави є однією з базових і визначальних у системі функцій держави, оскільки саме через її реалізацію відбувається формування, вираження та захист загальносуспільних інтересів, а також забезпечення політичної стабільності та легітимності влади. Ця функція виступає механізмом злагодження інтересів різних соціальних груп, інструментом впливу на політичну свідомість та участь громадян у державному управлінні, а також засобом реалізації державної політики, зокрема в умовах соціальних трансформацій чи загроз національній безпеці.
The article examines the political function of the State as a key mechanism for realization of public interests in the modern legal field. The author analyzes the content of this function, its interrelation with other functions of the State, as well as its importance in shaping political stability, ensuring national security and achieving social consensus. Particular attention is paid to the transformation of the political function of the state in the context of external threats, crises and challenges to democracy. It is substantiated that the effective exercise of the political function of the State contributes to strengthening the legitimacy of power, enhancing public participation and protecting fundamental human rights. The author identifies the prospects for further improvement of the political function in the context of building a legal, democratic and social state.The specifics and certain scientific approaches to understanding the essence of the political function of the State under martial law are separately disclosed. It is emphasized that in legal science this function is not covered systematically enough, and is most often considered in passing in the context of analysis of other functions of the State. The author emphasizes that the key to a deeper understanding of the political function of the modern Ukrainian state is the characteristic of statehood – its sovereignty, which is of particular importance in times of war. It is this characteristic that makes it possible to clearly define the boundaries of state activity and differentiate between internal and external functions. In such circumstances, the functioning of the Ukrainian state can be aimed at ensuring predictability, efficiency and stable development.In conclusion, the author notes that the political function of the State is one of the basic and defining functions of the State in the system of functions of the State, since it is through its implementation that the public interests are formed, expressed and protected, and political stability and legitimacy of the government are ensured. This function acts as a mechanism for reconciling the interests of different social groups, a tool for influencing political consciousness and participation of citizens in public administration, and a means of implementing the State policy, in particular, in the context of social transformations or threats to national security.
Соціально-психологічні чинники резильєнтності студентів в умовах війни
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2025-06-17) Шкуратова, Ірина Геннадіївна; Shkuratova, Iryna; Вельдбрехт, Оксана Олександрівна
У роботі досліджено соціально-психологічні чинники розвитку резильєнтності студентів в умовах війни. Здійснено теоретичний аналіз понять «резилієнс», «резильєнтність» і «життєстійкість», окреслено їх особливості та структуру. Резильєнтність визначається як здатність особистості адаптуватися, відновлюватися та розвиватися в умовах стресу, опираючись на внутрішні ресурси й зовнішню підтримку. В емпіричному дослідженні використано комплекс психодіагностичних методик. Встановлено, що більшість студентів мають середній рівень резильєнтності, достатності ресурсів і сприйнятого стресу. Рівень резильєнтності прямо пов’язаний з особистісними ресурсами та обернено — зі сприйнятим стресом. Надмірна підтримка з боку друзів може мати негативний ефект. Отримані результати мають практичне значення для розробки програм підтримки молоді в умовах кризи та збереження психічного здоров’я.
The paper investigates the socio-psychological factors of the development of students' resilience in wartime. A theoretical analysis of the concepts of «resilience» and «hardiness» is carried out, their features and structure are outlined. Resilience is defined as the ability of an individual to adapt, recover and develop in stressful conditions, relying on internal resources and external support. The empirical study used a set of psychodiagnostic methods. It was found that most students have an average level of resilience, resource adequacy and perceived stress. The level of resilience is directly related to personal resources and vice versa - to perceived stress. Excessive support from friends can have a negative effect. The results obtained have practical significance for the development of programs to support youth in times of crisis and to maintain mental health.