Prohibition and restriction of the right to freedom of peaceful assembly: constitutional and international perspective
No Thumbnail Available
Date
2025
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Видавничий дім «Гельветика»
Abstract
This article examines the right to freedom of peaceful assembly as a fundamental human right in a democratic society, focusing on ECHR jurisprudence and the constitutional approaches of various states. Its aim is to analyze ECHR case law and national legal frameworks to clarify how “restrictions” and “prohibitions” on assembly are defined and enforced, especially under emergency conditions (the COVID-19 pandemic and martial law).Any interference with assembly must be lawful, pursue a legitimate aim (such as security, public health or others’ rights), and be “necessary in a democratic society”. In particular, the Court has emphasized that a blanket prohibition on public gatherings is an “extremely serious” interference that requires a particularly compelling justification (for example, the ECtHR found an indiscriminate ban on mass rallies without adequate justification to be a disproportionate restriction).Comparative analysis reveals significant variation among constitutions. Some states simply guarantee assembly rights with few details, while others enumerate specific grounds for limiting them. For example, in Ukraine or Germany a mere notification suffices to hold a spontaneous gathering (subject to ex post judicial review), whereas in other countries organizers must seek prior permission – making any unsanctioned event effectively unlawful.Crucially, the terminology matters: when a law speaks of a “prohibition,” authorities tend to bar an assembly outright, but when it speaks of a “restriction,” they generally mean imposing conditions (on time, place or conduct) without denying the right itself. These legal distinctions are reflected in practice and shape how democracies tolerate or constrain public demonstrations.The study pays particular attention to crisis situations. It notes that the COVID-19 pandemic and wartime emergencies prompted many governments to impose strict rules (participant limits, social distancing) or even temporary total bans on gatherings. Several states officially derogated from international assembly obligations during these emergencies. Throughout, the principle of proportionality remains paramount: measures may not exceed what is objectively necessary, and once the crisis abates any overly broad prohibitions should be lifted or eased. This analysis highlights the delicate balance between protecting public order or health and preserving civil liberties in times of crisis.By systematizing these comparative approaches, this article contributes to human rights theory and doctrine.It clarifies that authorities must weigh each restriction against its necessity and distinguishes permissible constraints from impermissible bans. This framework has practical implications: a clear distinction between valid restrictions and prohibited actions will facilitate correct implementation of Article 11 of the Convention at the national level.Looking ahead, these findings can guide courts and policymakers by clarifying criteria and terminology for assembly restrictions even under emergency powers. The study argues that striking a principled balance between security requirements and fundamental freedoms is achievable under the rule of law. Its insights are therefore poised to inform ongoing legal debates and the evolving doctrine on civil liberties during extraordinary times.
У цій статті розглядається право на свободу мирних зібрань як одне з основних прав людини в демократичному суспільстві, з особливим акцентом на судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та конституційних підходах різних держав. Мета статті – проаналізувати судову практику ЄСПЛ та національні правові рамки з метою з’ясування, як визначаються та застосовуються «обмеження» та «заборони» щодо зібрань, особливо в надзвичайних умовах (пандемія COVID-19 та воєнний стан). Будь-яке втручання у збори має бути законним, переслідувати законну мету (таку як безпека, охорона здоров’я населення або права інших осіб) і бути «необхідним у демократичному суспільстві». Зокрема, Суд наголосив, що загальна заборона публічних зібрань є «надзвичайно серйозним» втручанням, яке вимагає особливо переконливого обґрунтування (наприклад, ЄСПЛ визнав безрозбірливу заборону масових мітингів без належного обґрунтування непропорційним обмеженням).Порівняльний аналіз показує значні відмінності між конституціями. Деякі держави просто гарантують права на зібрання без деталізації, тоді як інші перелічують конкретні підстави для їх обмеження. Наприклад, в Україні чи Німеччині для проведення спонтанного зібрання достатньо простого повідомлення (з подальшим судовим переглядом), тоді як в інших країнах організатори повинні отримати попередній дозвіл, що фактично робить будь-яку несанкціоновану подію незаконною.Важливо, що термінологія має значення: коли в законі йдеться про «заборону», влада, як правило, повністю забороняє зібрання, але коли йдеться про «обмеження», зазвичай мається на увазі встановлення умов (щодо часу, місця або поведінки) без заперечення самого права. Ці юридичні відмінності відображаються на практиці і визначають, як демократичні держави толерують або обмежують публічні мирні зібрання.У дослідженні особлива увага приділяється кризовим ситуаціям. У ньому зазначається, що пандемія COVID-19 та надзвичайні ситуації воєнного часу спонукали багато урядів запровадити суворі правила (обмеження кількості учасників, соціальне дистанціювання) або навіть тимчасові повні заборони на зібрання. Декілька держав офіційно відступили від міжнародних зобов’язань щодо зібрань під час цих надзвичайних ситуацій. При цьому принцип пропорційності залишається найважливішим: заходи не можуть виходити за межі об’єктивно необхідного, а після закінчення кризи будь-які надмірно широкі заборони повинні бути скасовані або пом’якшені. Цей аналіз підкреслює делікатний баланс між захистом громадського порядку або здоров’я та збереженням громадянських свобод у кризові часи.Систематизуючи ці порівняльні підходи, ця стаття робить внесок у теорію та доктрину прав людини.Вона роз’яснює, що органи влади повинні зважувати кожне обмеження з огляду на його необхідність, та розрізняє допустимі обмеження від недопустимих заборон. Ця концепція має практичне значення: чітке розмежування між дійсними обмеженнями та забороненими діями сприятиме правильному виконанню статті 11 Конвенції на національному рівні. У перспективі ці висновки можуть слугувати орієнтиром для судів та політиків, прояснюючи критерії та термінологію щодо обмежень зібрань навіть у разі надзвичайних повноважень. У дослідженні стверджується, що досягнення принципового балансу між вимогами безпеки та основними свободами є можливим за умов верховенства права. Отже, його висновки можуть стати основою для поточних юридичних дебатів та розвитку доктрини щодо громадянських свобод у надзвичайних ситуаціях.
Description
Keywords
freedom of peaceful assembly, European Court of Human Rights, constitutional regulation, restriction of rights, prohibition of rights, martial law, proportionality, свобода мирних зібрань, Європейський суд з прав людини, конституційне регулювання, обмеження прав, заборона прав, воєнний стан, пропорційність
Citation
Sinhaievska O. І. Prohibition and restriction of the right to freedom of peaceful assembly: constitutional and international perspective / Sinhaievska O. І. // Київський часопис права : наук. журн. / М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана, Навч.-наук. ін-т «Юрид. ін-т» ; [редкол.: О. В. Кузьменко (голов. ред.) та ін.]. – Київ : Вид. дім «Гельветика», 2025. – № 3. – С. 61–67.