Випуск № 2 (39)

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/45943

Browse

Now showing 1 - 8 of 8

Інноваційна політика країн: аналіз та ключові тренди розвитку
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Лиськова, Леся Миколаївна; Lyskova, Lesia; Подзігун, Сніжана Олександрівна; Podzihun, Snizhana
У роботі комплексно досліджено сутність інноваційної політики та її вплив на конкурентоспроможність країн. Згруповано види інноваційної політики країн за багатьма критеріями, зокрема за стратегією інноваційного розвитку, об’єктом орієнтації, ступенем регулювання та за спрямуванням. У досліджені було зазначено, що для формування ефективної інноваційної політики варто поєднувати різні види, спираючись на ступінь розвитку країни, ресурсний потенціал та цілі країни. Виокремлено та узагальнено інструментарій реалізації інноваційної політики, виявлено тенденцію до зростання застосування непрямих фінансових інструментів. Запропоновано використання низки індексів та баз даних для здійснення оцінки результатів інноваційної політики, а саме — Глобальний інноваційний індекс, Глобальний індекс конкурентоспроможності, Інноваційна шкала ЄС, Індекс готовності до передових технологій. Проведено аналіз інноваційної політики таких країн як США, Китай та Німеччина, виокремлено їх ключові характеристики та вплив на формування конкурентоспроможності. Інновації формують конкурентні переваги країн, забезпечуючи їх лідерство на світовій арені. Досліджено напівпровідникову галузь як ключову у сфері інноваційної конкурентної боротьби США та Китаю. Проаналізовано показники розвитку інноваційної екосистеми обраних країн за Глобальним індексом конкурентоспроможності. Висвітлено проблеми формування та реалізації інноваційної політики в Україні: недостатнє держане фінансування, формальність законодавства, бюрократичні процедури, несприятливий інвестиційний клімат, відтік мізків та брак знань у сфері управління інноваціями. Висвітлено місце України у глобальних індексах та надано рекомендації щодо покращення інноваційного розвитку та формування інноваційної політики. Підкреслено роль інновацій у соціально-економічному розвитку країн. Порушено основні соціальні проблеми, що варто враховувати під час формування інноваційної політики, зокрема проблема інклюзії, гендерної нерівності в інноваційній сфері, вирішення глобальних проблем. Підкреслено, що інноваційні рішення мають бути покликані допомагати у досягнені цілей сталого розвитку, зокрема декарбонізації та забезпеченні нульових викидів. The article comprehensively studies the essence of innovation policy and its impact on the competitiveness of countries. The types of innovation policy of countries are grouped by many criteria, in particular, by the strategy of innovation development, object of orientation, degree of regulation and direction. The study notes that in order to form an effective innovation policy, it is necessary to combine different types, based on the level of development of the country, resource potential and goals of the country. The instruments for implementing the innovation policy have been allocated and generalised, and a tendency to increase the use of indirect financial instruments has been identified. It is proposed to use a number of indices and databases to evaluate the results of innovation policy, namely the Global Innovation Index, the Global Competitiveness Index, the European Innovation Scoreboard, and the Frontier Technology Readiness Index. The article analyses the innovation policies of such countries as the USA, China and Germany, identifies their key characteristics and impact on competitiveness. Innovations shape the competitive advantages of countries, ensuring their leadership on the world stage. The semiconductor industry is studied as a key one in the field of innovative competition between the USA and China. The indicators of development of the innovation ecosystem of the selected countries according to the Global Competitiveness Index are analysed. The problems of forming and implementing innovation policy in Ukraine are highlighted: insufficient state funding, formal legislation, bureaucratic procedures, unfavourable investment climate, brain drain and lack of knowledge in the field of innovation management. The article highlights Ukraineʼs place in global indices and provides recommendations for improving innovation development and innovation policy. The role of innovation in the socio-economic development of countries is emphasised. The main social problems that should be taken into account when formulating innovation policy are raised, in particular, the problem of inclusion, gender inequality in the innovation sphere, and solving global problems. It is emphasised that innovative solutions should be designed to help achieve the goals of sustainable development, in particular decarbonisation and zero emissions.
Кластерне моделювання зайнятості трудових ресурсів в умовах глобалізації
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Іващенко, Катерина Русланівна; Ivashchenko, Kateryna; Матвійчук, Андрій Вікторович; Matviichuk, Andrii
У статті досліджено сутність явища, стан та динаміку розвитку безробіття у структурі сучасної економіки, проаналізовано літературні джерела щодо прогнозування зайнятості трудових ресурсів. Запропоновано новий підхід до вирішення задачі аналізу та прогнозування розвитку ринку праці та показників зайнятості трудових ресурсів із використанням інструментарію самоорганізаційних карт Кохонена. Підґрунтям даного підходу є обмеженість рядів даних за окремими країнами для отримання значущих висновків чи прогнозів. Тож для підвищення точності моделювання доцільно розширити інформаційну базу відповідними даними по інших країнах. Але, враховуючи суттєві відмінності між різними країнами, виникає потреба у виокремленні груп країн, подібних між собою за станом і розвитком ринку праці. З цією метою якраз і стає у нагоді застосування кластеризаційних методів. У ході дослідження було відібрано понад 40 первинних показників, що визначають рівень безробіття, зайнятості, стан ринку праці, демографічні та макроекономічні характеристики 203 країн світу за 12-річний період з 2010 по 2021 рр. В результаті проведеної фільтрації даних залишилось 173 країни, на основі яких проводиться подальший аналіз та кластеризація. При заповненні пропусків за цими країнами було взято середні значення за відповідним показником по групам країн з одним рівнем людського розвитку. Також було аргументовано доцільність застосування при кластеризації показників, що мають відносну форму, для забезпечення можливості порівняння різних за масштабом країн. Відповідно, до остаточного переліку факторів був відібраний ряд відносних показників із первинного переліку, а на основі інших було сконструйовано низку нових відносних предикторів. Загалом 30 індикаторів використовувалися для побудови самоорганізаційної карти Кохонена, яка дозволила сегментувати країни за їхнім рівнем соціальноекономічного розвитку та потенціалом трудових ресурсів. У результаті численних експериментів було виявлено, що найбільш ефективний розподіл, при якому показники країн зберігають найбільшу схожість у групах, спостерігається при розбитті країн світу на 12 кластерів. При такому розподілі Україна потрапляє у кластер з такими країнами: Греція, Польща, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія та ін. Положення України на самоорганізаційній карті свідчить про високий рівень розвитку ринку праці. Причому у 2018 році Україна змінила своє положення в межах одного кластера, наблизившись до групи більш розвинених країн. The article examines the essence of the phenomenon, the state and dynamics of unemployment in the structure of the modern economy, analyses the literature on forecasting the employment of labour resources. A new approach to solving the problem of analysing and forecasting the development of the labour market and indicators of labour force employment using the Kohonen self-organising maps is proposed. The basis of this approach is the limited data series for individual countries to obtain meaningful conclusions or forecasts. Therefore, to improve the accuracy of the modelling, it is advisable to expand the information base with relevant data for other countries. However, given the significant differences between different countries, there is a need to identify groups of countries that are similar in terms of the state and development of the labour market. This is where clustering methods come in handy. The study selected more than 40 primary indicators that determine the level of unemployment, employment, labour market conditions, demographic and macroeconomic characteristics of 203 countries over the 12-year period from 2010 to 2021. As a result of the data filtering, 173 countries remained, on the basis of which further analysis and clustering are carried out. When filling in the gaps for these countries, the average values for the corresponding indicator for groups of countries with the same level of human development were taken. The authors also argued for the expediency of using relative indicators in clustering to enable comparison of countries of different sizes. Accordingly, a number of relative indicators from the original list were selected for the final list of factors, and a number of new relative predictors were constructed on the basis of others. A total of 30 indicators were used to build the Kohonen self-organising map, which allowed segmenting countries by their level of socio-economic development and labour force potential. As a result of numerous experiments, it was found that the most effective distribution, in which the indicators of countries retain the greatest similarity in groups, is observed when dividing the worldʼs countries into 12 clusters. In this case, Ukraine falls into a cluster with the following countries: Croatia, Czech Republic, Greece, Hungary, Poland, Slovenia, etc. Ukraineʼs position on the self-organising map indicates a high level of labour market development. Moreover, in 2018, Ukraine changed its position within the same cluster, moving closer to the group of more developed countries.
Теоретична концепція інтенсифікації іноземного інвестування
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Грамотнєв, Віталій Едуардович; Hramotniev, Vitalii
У статті аналізуються теоретичні питання сутності поняття «інтенсифікація іноземного інвестування» на основі вивчення сформованих різними науковими школами поглядів на складові зазначеної термінологічної конструкції, зокрема, в першу чергу, «інтенсифікація» та «іноземне інвестування». Нагальна потреба у такому дослідженні зумовлена важливістю іноземного приватного капіталу як джерела прискорення відбудови української економіки на повоєнному етапі. Іноземні інвестиції є загальновизнаним засобом не лише розширення доступу національних економік до фінансових ресурсів, але й запозичення ними новітніх технологій та «ноу-хау», що є неодмінною умовою структурної та якісної модернізації таких економік, підвищення їх продуктивності й конкурентоспроможності на глобальних ринках товарів та послуг. Тому вирішення завдань покращення інвестиційного клімату та впровадження стимулів для збільшення притоку іноземного капіталу в національну економіку є важливим елементом економічної політики переважної частини країн світу. У той же час не меншою є значущість завдання збільшення віддачі від іноземних інвестицій в контексті посилення позитивного соціальноекономічного ефекту від таких інвестицій для приймаючих країн. Особливої ваги набуває ефективне розв’язання зазначеної проблеми в умовах загальносвітової економічної рецесії, що зараз триває та супроводжується звуженням глобальних потоків іноземних інвестицій та, відповідно, зростанням конкурентної боротьби за них між державами світу. Результативне провадження діяльності, спрямованої на одночасне нарощення притоку іноземних інвестицій та збільшення їх соціального ефекту, що саме й є корінним змістом інтенсифікації іноземного інвестування, потребує наукового осмислення економічної сутності цієї категорії, надання їй чіткого та зрозумілого визначення. Вирішення цих питань є необхідною передумовою визначення системи показників, які уможливлять кількісну оцінку рівня інтенсифікації іноземного інвестування, науково-обґрунтованого планування з її підвищення. Виявлене розмаїття підходів, визначень, думок у розумінні сутності та механізмів інтенсифікації як такої, та інвестиційної діяльності зокрема, дало змогу дійти висновків про незавершеність формування теорії у цьому питанні та необхідність її подальшого уточнення й розробки. Систематизація різних підходів до визначення понять «інтенсифікація», «іноземне інвестування» уможливило їх обґрунтоване з’єднання в єдину конструкцію та розкриття її економічної сутності. Виходячи з наведених у дослідженні висновків запропоновано авторське визначення вищезгаданого поняття як «такого стану іноземного інвестування, при якому забезпечується формування більшого соціального ефекту на одиницю іноземних інвестицій у порівнянні з його значенням, досягнутим в інший проміжок часу». The article analyses the theoretical issues of the essence of the concept of “intensification of foreign investment” on the basis of studying the views on the components of this terminological construction formed by different scientific schools, in particular, first of all, “intensification” and “foreign investment”. The urgent need for such a study is due to the importance of foreign private capital as a source of accelerating the reconstruction of the Ukrainian economy in the post-war period. Foreign investment is a widely recognised means not only of expanding the access of national economies to financial resources, but also of borrowing the latest technologies and know-how, which is a prerequisite for the structural and qualitative modernisation of such economies, increasing their productivity and competitiveness in global markets for goods and services. Therefore, improving the investment climate and introducing incentives to increase the inflow of foreign capital into the national economy is an important element of the economic policy of most countries. At the same time, the task of increasing the return on foreign investment in the context of enhancing the positive social and economic effect of such investments for host countries is equally important. An effective solution to this problem is especially important in the context of the ongoing global economic recession, which is accompanied by a narrowing of global foreign investment flows and, accordingly, increased competition for them among countries. Effective implementation of activities aimed at simultaneously increasing the inflow of foreign investment and increasing its social effect, which is the root meaning of foreign investment intensification, requires a scientific understanding of the economic essence of this category, providing it with a clear and understandable definition. Addressing these issues is a prerequisite for defining a system of indicators that will enable quantitative assessment of the level of foreign investment intensification and science-based planning for its increase. The identified variety of approaches, definitions, and opinions in understanding the essence and mechanisms of intensification in general, and investment activity in particular, has led to the conclusion that the theory on this issue is incomplete and needs to be further clarified and developed. The systematisation of different approaches to the definition of the concepts of “intensification” and “foreign investment” made it possible to combine them into a single construct and to reveal its economic essence. Based on the conclusions presented in the study, the authorʼs own definition of the above concept is proposed as such a state of foreign investment that ensures the formation of a greater social effect per unit of foreign investment compared to its value achieved in a different period of time.
Моделювання глобального фондового ринку: методологія та інструментарій
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Бурмака, Микола Олексійович; Burmaka, Mykola; Приходько, Борис Вікторович; Prykhodko, Borys
Стаття присвячена обґрунтуванню нових наукових підходів в дослідженні і аналізі релевантних процесів моделювання глобальних фондових ринків з використанням міждисциплінарного інструментарію в рамках існуючих закономірностей та з урахуванням особливостей еволюції соціально-економічних систем і глобально значимих ринкових факторів. Розглянуто фундаментальні принципи моделювання фондових ринків, які окрім структурного компоненту визначаються типологією інвестиційного процесу в економіці і обумовлюються постіндустріальними факторами розвитку, зокрема процесами цифровізації, мережевізації, платформізації, технологізації і інтелектуалізації. Це призводить до формування якісно нових станів фондового ринку, яким притаманні внутрішня подібність процесів функціонування, логічність і схематичність опису, певна послідовність і наступність розвитку. З цією метою в статті сформулювано ієрархічний видовий ряд моделей фондового ринку, надано їм сутнісні характеристики і побудовано «спіраль» еволюції моделей фондового ринку. На цій основі запропоновано механізм прогнозування фондового ринку з використанням ресурсів різних моделей, послідовною зміною видів моделей в рамках системної ієрархії етапів розвитку ринку. В результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що при поступовому ускладненні виду моделі, взаємозв’язків між компонентами моделі та параметрами цих компонент, формується загальна парадигма розвитку глобальних фондових ринків, яка дозволяє аналізувати тенденції, закономірності, особливості, фактори, ринкові процеси, а також закладає можливості їхнього прогнозування. Цей методологічний підхід може бути використаний для моделювання та прогнозування розвитку інших соціально-економічних систем, які функціонують на засадах ринку та ринковості. The article is devoted to substantiation of new scientific approaches to the study and analysis of relevant processes of modelling global stock markets using interdisciplinary tools within the framework of existing patterns and taking into account the peculiarities of evolution of socio-economic systems and globally significant market factors. The article considers the fundamental principles of stock market modelling, which, in addition to the structural component, are determined by the typology of the investment process in the economy and are determined by post-industrial development factors, in particular, the processes of digitalisation, networking, platformisation, technologicalisation and intellectualisation. This leads to the formation of qualitatively new states of the stock market, which are characterised by internal similarity of functioning processes, logical and schematic description, and a certain sequence and continuity of development. To this end, the article formulates a hierarchical species range of stock market models, provides their essential characteristics and builds a “spiral” of evolution of stock market models. On this basis the article offers a mechanism of forecasting the stock market with the use of resources of different models and successive change of types of models within the system hierarchy of stages of development of the market. As a result of the study, it is concluded that with the gradual complication of the type of model, the relationship between the model components and the parameters of these components, a general paradigm of global stock market development is formed, which allows analysing trends, patterns, features, factors, market processes, and also provides opportunities for their forecasting. This methodological approach can be used for modelling and forecasting the development of other socio-economic systems that operate on the basis of the market and marketability.
Наукова дипломатія у реалізації державами концепту «м’якої сили»
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Столярчук, Ярослава Михайлівна; Stoliarchuk, Yaroslava; Ільницький, Денис Олександрович; Ilnytskyi, Denys; Хоманець, Володимир Анатолійович; Khomanets, Volodymyr
Розглянуто форми розвитку концепції публічної дипломатії, яка перетворилась як на ефективний механізм просування національних інтересів держав, так і може розглядатись в якості критерію стратифікації країн за рівнем розвитку. Визначено, що висока інтелектуальна інтенсивність наукової та дипломатичної діяльності виступає тією спільною характеристикою, яка обумовила на певному історичному етапі їх поєднання у вигляді наукової дипломатії, як форми поєднання діяльності держави та управління національним інтелектуальним капіталом та яка класифікується як провідний механізм трансляції державами «м’якої сили». Продемонстровано взаємозв’язок між рівнем економічного розвитку, обсягами витрат та результативністю зусиль з реалізації інструментів наукової дипломатії, теоретичний дискурс щодо якої розвивається в трьох ключових функціональних вимірах (наука у дипломатії, дипломатія для науки та наука для дипломатії). Окреслено, що інституціоналізація наукової дипломатії відкриває можливість цілеспрямованої діяльності щодо управління науковою дипломатією її акторів, а також підвищення ефективності та результативності цієї діяльності. Узагальнено домінуючі формати наукової дипломатії з фокусуванням на особливостях міжнародних академічних і наукових обмінів, державних програм, міжнародної академічної мобільності, а також емерджентної науково-освітньої дипломатії (на просторах глобального ринку онлайн-освіти, університетів світового класу, міжнародних колективів співавторів). Виявлено новітні інституційні форми конкупераційної взаємодії суб’єктів наукової дипломатії, до яких відносимо платформи професійного співробітництва наукових аташе різних держав, науково-дипломатичні та діаспорські мережі, а також інститут технологічних послів. Запропоновано розглядати домінуючі та новітні формати наукової дипломатії, а також спільну науково-дослідну інфраструктуру та практики гібридного комбінування державами механізмів та інструментів наукової дипломатії в якості компонентів розбудови глобальної моделі міжнародного економічного порядку. Країнам, що розвиваються, запропоновано фокусуватися на використанні потенціалу неінституціоналізованих наукових дипломатів для просування національних інтересів. Підсумовано, що економічний потенціал науки та її інтернаціональна природа знайшли активний прояв у використанні різних інституційних форм міжнародного академічного підприємництва та конкупераційної взаємодії, які розвивають та найбільш активно намагаються скористатись ті країни, які найбільше інвестують в проведення наукових досліджень. Перспективними визначено такі предмети досліджень як кліматична дипломатія, продовольча дипломатія та інші різновиди публічної дипломатії, розвиток яких пов’язано з інтенсифікацією науково-дослідницьких зусиль на шляху до розв’язання глобальних проблем. The article considers the forms of development of the concept of public diplomacy, which has become both an effective mechanism for promoting the national interests of states and can be considered as a criterion for stratifying countries by the level of development. It is determined that the high intellectual intensity of scientific and diplomatic activities is the common characteristic that led to their combination at a certain historical stage in the form of science diplomacy as a form of combining the activities of the state and management of national intellectual capital, and which is classified as a leading mechanism for the transmission of soft power by states. The authors demonstrate the relationship between the level of economic development, the volume of expenditures and the effectiveness of efforts to implement the instruments of science diplomacy, the theoretical discourse on which is developing in three key functional dimensions (science in diplomacy, diplomacy for science, and science for diplomacy). It is outlined that the institutionalisation of science diplomacy opens up the possibility of targeted activities to manage the science diplomacy of its actors, as well as to increase the efficiency and effectiveness of this activity. The article summarises the dominant formats of science diplomacy with a focus on the peculiarities of international academic and scientific exchanges, government programmes, international academic mobility, and emergent science and education diplomacy (in the global online education market, world-class universities, international teams of collaborators). The newest institutional forms of competitive interaction between the subjects of science diplomacy are identified, which include platforms for professional cooperation of scientific attaches of different states, scientific, diplomatic and diaspora networks, as well as the institute of technological ambassadors. It is proposed to consider the dominant and newest formats of science diplomacy, as well as joint research infrastructure and practices of hybrid combination of mechanisms and instruments of science diplomacy by states as components of the development of a global model of the international economic order. The authors suggest that developing countries should focus on using the potential of non-institutionalised science diplomats to promote their national interests. It is concluded that the economic potential of science and its international nature are actively manifested in the use of various institutional forms of international academic entrepreneurship and competitive interaction, which are developed and most actively sought to be used by those countries that invest most in research. The article identifies such research subjects as climate diplomacy, food diplomacy and other types of public diplomacy as promising, the development of which is associated with the intensification of research efforts to solve global problems.
Цифровий імператив розвитку глобальної економіки
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Лук’яненко, Дмитро Григорович; Lukianenko, Dmytro; Павловський, Дмитро; Pavlovskyi, Dmytro; Сидоренко, Олександр; Sydorenko, Oleksandr
У статті обґрунтовується гіпотеза щодо безальтернативності цифрової трансформації бізнесу, державного управління, суспільства у цілому у сучасній композиції науково-технологічних трендів глобального розвитку. Системно ідентифіковано цифрові технології, що базуються на великих даних, грід обчисленнях, блокчейні і реально впроваджуються у глобальному бізнесі як промисловий інтернет, робототехніка, цифровий маркетинг, фінтех, говтех, Е-медицина і освіта тощо. Акцентовано, що саме вони є ключовими драйверами цифрової економіки як новітнього феномену і нової реальності. Узагальнено понятійно-категоріальний апарат і показано архетипи цифрової економіки. Проілюстровано її стан у форматі показників впливових глобальних індексів. Констатовано очевидні позитиви цифровізації економіки — доступність, прозорість і ефективність використання ресурсів, висока продуктивність і здешевлення сервісів, швидкісний доступ до ринків, мобільність комунікації, енергоефективність і екологічність і показано її можливі негативи, внаслідок кіберзлочинності, електроенергетичних шоків, безробіття, незахищеності особистої інформації, дискредитації традиційних культурних і поведінкових цінностей. Проведено СВОТ-аналіз цифровізації української економіки за індексами Глобальної цифрової конкурентоспроможності і мережевої готовності і окреслено шляхи і пріоритетні завдання її інтенсифікації у євроінтеграційному напрямі розвитку — покриття мобільним зв’язком 4G, доступність чистої енергії, нейтралізація високих інвестиційних ризиків, належне правове регулювання інтелектуальної власності та ІКТ-діяльності. Обґрунтовано ключову роль стратегій і практик Е-врядування у процесі цифрової трансформації національних економік на основі порівняльного міжкраїнового аналізу. Представлену авторську логіку трансформації цифрової економіки, виходячи із перспективних науково-технологічних трендів, генерованих нано-, біо-, нейро-, кванто- технологіями та штучним інтелектом. Обґрунтовано об’єктивну зумовленість становлення розумної економіки насамперед у форматі розумних підприємств, міст і спільнот. The article substantiates the hypothesis that there is no alternative to digital transformation of business, public administration, and society as a whole in the current composition of scientific and technological trends in global development. The article systematically identifies digital technologies based on big data, grid computing, blockchain and actually implemented in global business, such as the industrial Internet, robotics, digital marketing, fintech, govtech, e-medicine and education, etc. It is emphasised that they are the key drivers of the digital economy as a new phenomenon and a new reality. The author summarises the conceptual and categorical apparatus and shows the archetypes of the digital economy. Its status is illustrated in the format of indicators of influential global indices. The article states the obvious positive aspects of digitalisation of the economy – accessibility, transparency and efficiency of resource use, high productivity and cheaper services, fast access to markets, communication mobility, energy efficiency and environmental friendliness – and shows its possible negative aspects, such as cybercrime, electricity shocks, unemployment, insecurity of personal information, discrediting traditional cultural and behavioural values. A SWOT analysis of the digitalisation of the Ukrainian economy according to the Global Digital Competitiveness and Network Readiness indices is carried out and the ways and priority tasks of its intensification in the European integration direction of development are outlined – 4G mobile coverage, availability of clean energy, neutralisation of high investment risks, proper legal regulation of intellectual property and ICT activities. The key role of e-governance strategies and practices in the process of digital transformation of national economies is substantiated on the basis of a comparative cross-country analysis. The authorʼs own logic of digital economy transformation is presented, based on promising scientific and technological trends generated by nano-, bio-, neuro-, quantum- and artificial intelligence. The author substantiates the objective conditionality of the formation of a smart economy, primarily in the format of smart enterprises, cities and communities.
Міжнародний банкінг в Україні: детермінація, генеза та європейський вектор
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Буряченко, Андрій Євгенович; Buriachenko, Andrii; Тихий, Олексій Геннадійович; Tykhyi, Oleksii
Пандемія Covid-19 та війна в Україні сприяли уповільненню банківської інтернаціоналізації, однак зростаючий тренд ринків, що розвиваються, до міжнародних рухів капіталу, технологічних інновацій у фінансовому секторі та стійких торговельних зв'язків, посилює актуалізацію дослідження міжнародного банкінгу в Україні. В роботі на основі аналізу історичного екскурсу поглядів на глобальний банкінг в останні декади ХХ та перші декади ХХІ сторіччя, визначено дефініційні особливості міжнародного банкінгу. У статті наголошено на важливості іноземної конкуренції вітчизняного банківського сектору. В цьому сенсі проведено ретроспективний зріз входження іноземного банківського капіталу на внутрішній ринок України та виявлено стратегії проникнення іноземних банків та форми їх присутності з позиції еволюції розвитку банківської системи та трансформації нормативного середовища в Україні. Зазначено вплив вектору європейської інтеграції на інтервенційні можливості міжнародних банків на вітчизняному ринку та вихід вітчизняних учасників на європейський ринок, а також окреслена реакція фінансової системи на похідні внутрішні та зовнішні потрясіння. У рамках загальних перетворень, спрямованих на наближення вступу України в ЄС, відмічено, що наслідками приходу іноземних банків є впровадження нових фінансових продуктів та інструментів, особливий фокус надано конвергенції регуляторного режиму на основі гармонізованого набору пруденційних вимог та концепції еквівалентності. Зазначено, що вітчизняний банківський сектор на сьогодні, зважаючи на всі зовнішні і внутрішні виклики та загрози, має значні резерви в аспекті капіталізації, і іноземні банки є її опорою, а також обґрунтована необхідність продовження ефективної політики актракції іноземного капіталу з дотриманням вимог і стандартів ЄС. The Covid-19 pandemic and the war in Ukraine have contributed to a slowdown in banking internationalisation, but the growing trend of emerging markets towards international capital movements, technological innovations in the financial sector, and sustainable trade relations is increasing the relevance of international banking research in Ukraine. Based on an analysis of the historical overview of views on global banking in the last decades of the twentieth and first decades of the twenty-first century, the article defines the definitional features of international banking. The article emphasises the importance of foreign competition for the domestic banking sector. In this sense, a retrospective analysis of the entry of foreign banking capital into the domestic market of Ukraine is carried out and the strategies of foreign banksʼ penetration and forms of their presence are identified from the point of view of the evolution of the banking system development and transformation of the regulatory environment in Ukraine. The author notes the impact of the European integration vector on the intervention capabilities of international banks in the domestic market and the entry of domestic participants into the European market, and outlines the reaction of the financial system to the resulting internal and external shocks. As part of the overall transformations aimed at bringing Ukraineʼs accession to the EU closer, the author notes that the entry of foreign banks results in the introduction of new financial products and instruments, with a special focus on the convergence of the regulatory regime based on a harmonised set of prudential requirements and the concept of equivalence. It is noted that the domestic banking sector today, given all external and internal challenges and threats, has significant reserves in terms of capitalisation, and foreign banks are its support, and the author substantiates the need to continue an effective policy of foreign capital attraction in compliance with EU requirements and standards.
Інституційно-регуляторна архітектура глобальної екосистеми фінансових інновацій
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Нечипорчук, Михайло Олександрович; Nechyporchuk, Mykhailo
Статтю присвячено комплексному дослідженню процесів розвитку фінансових інновацій та визначенню ефектів їх реалізації, а також характеристиці ключових інституцій, рівнів та інструментів у регуляторній архітектурі національних фінансових ринків та окресленні трендів розвитку глобальної екосистеми фінансових інновацій. Обґрунтовано, що фінансові інновації не тільки суттєво розширюють ресурсні можливості економічних суб’єктів щодо подолання запроваджених регуляторами ринку дискреційних обмежень, але й забезпечують найбільш продуктивне використання фінансового капіталу та прискорений вихід національних економік з рецесійного стану; крім того, проникаючи на національні ринки спричиняють радикальні модернізації світової фінансової інфраструктури та чинних фінансових сервісів, а також переводять їх на якісно вищий щабель розвитку. Констатовано, що масштабна цифровізація усіх сфер людської життєдіяльності, як одна із всезагальних форм світогосподарського розвитку, упродовж останніх десятиліть справляє потужний вплив на структурну динаміку розвитку фінансових інновацій, що набуває форм прояву у динамічному поширенні діджитал-каналів фінансово-банківського обслуговування суб’єктів господарювання; перетворенні класичних фінансових посередників у високотехнологічні корпоративні структури з диверсифікованим спектром клієнтських сервісів; загальнопланетарному поширенні механізмів дистанційного надання економічним суб’єктам фінансових послуг, електронних комерційних операцій, систем онлайн-кредитів, онлайн-платежів й онлайн-інвестування тощо. Зазначено, що глобальний етап світогосподарського поступу, що базується на цифровій парадигмі, характеризується системним, агаторівневим і багатокомпонентним впливом на розвиток фінансових інновацій цілої системи універсальних та специфічних чинників. Визначено, що глобальна екосистема фінансових інновацій, як якісно нове ціннісне пропонування інноваційних розробок фінансового профілю та група взаємопов’язаних і взаємодіючих інституцій, що забезпечують їх створення і ринковий обіг, в сучасних умовах перебуває на етапі формування своєї інституційно-регуляторної архітектури. За результатами дослідження процесів інноватизації світового фінансового сектору підсумовано, що національні фінансові ринки тяжіють до двох основних й концептуально відмінних між собою моделей, а саме: централізованої та децентралізованої, окремі риси яких нині чітко виявляються у багатьох країнах світу. Підтверджено, що головними інституціями у регуляторній архітектурі національних фінансових ринків традиційно є, з одного боку, національні (центральні) банки, а з другого — власне фінансові інституції у їх самостійному статусі і у взаємозв’язку зі створеними саморегулівними організаціями. Зазначено, що діюче у різних державах світу фінансове регулювання справляє неоднозначний (а подекуди і чітко виражений дуалістичний) вплив на розвиток фінансових інновацій. Так, з одного боку, жорсткий регуляторний режим може суттєво підвищити довіру ринку до фінансових інновацій, а з другого — послаблення регуляторного тиску здатне активізувати інноваційну діяльність. Наголошено, що попри те, що в останні десятиліття в архітектурі регулювання сфери фінансових інновацій виокремлюють декілька інституційних рівнів — національний, регіональний та наднаціональний — основні зусилля все ж таки докладаються на національному рівні, на якому спостерігається використання регуляторних «пісочниць» в якості інструментів регулювання фінансових інновацій на національному рівні. Підсумовано, що до ключових завдань функціонування інституцій у сфері регулювання ринкового обігу фінансових інновацій слід віднести як традиційне забезпечення цілісності та продуктивності фінансового ринку, так і всебічну підтримку його інноватизації, а також навчання та тестування нових технологій у контрольованому середовищі. The article is devoted to a comprehensive study of the processes of development of financial innovations and determination of the effects of their implementation, as well as to the characterisation of key institutions, levels and instruments in the regulatory architecture of national financial markets and outlining trends in the development of the global financial innovation ecosystem. It is substantiated that financial innovations not only significantly expand the resource capabilities of economic entities to overcome the discretionary restrictions imposed by market regulators, but also ensure the most productive use of financial capital and accelerate the recovery of national economies from recession; in addition, by penetrating national markets, they cause radical modernisation of the global financial infrastructure and existing financial services, and also bring them to a qualitatively higher level of development. It is stated that large-scale digitalisation of all spheres of human life, as one of the universal forms of global economic development, has had a powerful impact on the structural dynamics of financial innovation in recent decades, which takes the form of manifestation in the dynamic spread of digital channels of financial and banking services for business entities; transformation of classical financial intermediaries into high-tech corporate structures with a diversified range of client services; and global spread of It is noted that the global stage of the world economic development based on the digital paradigm is characterised by a systemic, multi-level and multicomponent influence on the development of financial innovations of the whole system of universal and specific factors. It is determined that the global ecosystem of financial innovations, as a qualitatively new value proposition of innovative developments of financial profile and a group of interconnected and interacting institutions that ensure their creation and market circulation, is at the stage of forming its institutional and regulatory architecture in modern conditions. Based on the results of the study of the processes of innovation in the global financial sector, the author concludes that national financial markets tend to follow two main and conceptually different models, namely, centralised and decentralised, some features of which are now clearly manifested in many countries. It is confirmed that the main institutions in the regulatory architecture of national financial markets are traditionally, on the one hand, national (central) banks, and on the other hand, financial institutions in their independent status and in connection with the established self-regulatory organisations. It is noted that financial regulation in different countries of the world has an ambiguous (and sometimes a clearly expressed dualistic) impact on the development of financial innovations. Thus, on the one hand, a strict regulatory regime can significantly increase market confidence in financial innovations, and on the other hand, the easing of regulatory pressure can intensify innovation. It is noted that despite the fact that in recent decades several institutional levels have been distinguished in the architecture of regulation of financial innovation – national, regional and supranational – the main efforts are still made at the national level, where regulatory sandboxes are used as instruments for regulating financial innovation at the national level. It is concluded that the key tasks of institutions in the field of regulating the market circulation of financial innovations should include both traditional ensuring of the integrity and productivity of the financial market and comprehensive support for its innovation, as well as training and testing of new technologies in a controlled environment.

Browse

Browsing Випуск № 2 (39) by Issue Date

Results Per Page

Sort Options