Випуск № 35

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/45266

Browse

Browsing Випуск № 35 by Subject "339.9:332.14 — 043.86"

Now showing 1 - 1 of 1
  • No Thumbnail Available
    Item
    Неорегіональна парадигма розвитку глобального економічного простору
    (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Чужиков, Віктор Іванович; Chuzhykov, Viktor; Чужиков, Виктор Иванович
    Швидка диверсифікація глобалізаційних, цифрових, комунікативних та віртуальних процесів в світовій економіці суттєво вплинула на характер, структуру та тренди розвитку регіонів, що, з одного боку, дозволило вченим-регіоналістам зосередити свій науковий пошук на секторальних змінах в межах тих чи інших адміністративно-територіальних формувань з другого, різні дослідники регіонів концентрували свою увагу на створенні нових моделей розвитку трансрегіональних зв’язків в межах ідентифікованих урядами різновеликих локальних таксонів. Саме їх організація стала, важливим фактором підвищення глобальної конкурентоспроможності, котра не тільки забезпечувала відносну сталість локалітетів (нових регіонів), а й стимулювала подальше урізноманітнення міжрегіональних і міжнародних відносин. Реакція ж традиційних регіонів за таких умов виявилась доволі контрасною. Як результат, на рубежі століть виникли гіперінноваційні і, водночас, гіпердепресивні території («ведмежі кути», «асиметричні зони», а також — інноваційні моделі, кластери, технопарки, іннотехи тощо). При цьому вплив урядів чи місцевих громад попри їх бажання «сприяти розвитку» далеко не завжди приносив користь, а численні «фінансові вливання» викликали зростаючу залежність від так званих донорів. З огляду на це науковий світ поділився на регіональних неолібералів та регіональних неокейнсіанців, які формували свої концепції на базі добре відомих усім старих «надійних» теорій, а також нових парадигм, обґрунтування необхідності продукування яких ставало дедалі все більш суперечливою справою. Водночас попит на нову парадигму суттєво зростав, що й спонукало багатьох авторів виявити сутнісну основу неорегіональної парадигми, без якої, рух «вперед» був би суттєво загальмований. У пропонованій статті визначено особливості трансформації характеру, контенту, а також специфіка локальних концепцій та регіональних парадигм в процесі активного просування глобальних трендів економічного і соціального розвитку та поширення мультидисциплінарних досліджень. Розроблено графічну модель формування неорегіональних парадигм та сфокусовано увагу дослідників на її композитному складі та мультиструктурних ідентифікаційних підходах. The rapid diversification of globalization, digital, communicative, and virtual processes in the world economy has significantly influenced the nature, structure, and development trends of regions. On one hand, this allowed regional scholars to focus their scientific research on sectoral changes within various administrative-territorial formations; on the other hand, different regionalist researchers concentrated their attention on creating new models of transregional relations within the identified local taxonomies. The organization of these relationships became an important factor in increasing global competitiveness, which not only ensured the relative stability of localities (new regions) but also stimulated further diversification of interregional and international relations. The reaction of traditional regions under such conditions was quite contrasting. As a result, at the turn of the century, hyper-innovative and, at the same time, hyper-depressive territories emerged («bear corners», «asymmetric zones», as well as innovative models, clusters, technoparks, innotechs, etc.). Moreover, the influence of governments or local communities, despite their desire to «promote development», did not always bring benefits, and numerous «financial injections» caused increasing dependence on so-called donors. In view of this, the scientific community divided into regional neoliberals and regional neo-Keynesians, who formed their concepts based on well-known old «reliable» theories as well as new paradigms, the justification for the production of which became increasingly controversial. At the same time, the demand for a new paradigm significantly increased, prompting many authors to identify the substantive basis of the neoregional paradigm, without which progress would be significantly stalled. This article identifies the peculiarities of the transformation of the nature, content, and specificity of local concepts and regional paradigms in the process of active promotion of global trends in economic and social development and the spread of multidisciplinary research. A graphical model of the formation of neoregional paradigms is developed, focusing researchers’ attention on its composite composition and multi-structural identification approaches.