Випуск № 2 (43)

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/54239

Browse

Browsing Випуск № 2 (43) by Subject "327:001.83"

Now showing 1 - 1 of 1
  • No Thumbnail Available
    Item
    Наукова дипломатія в розвитку архітектури глобального партнерства
    (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2025) Козачок, Тетяна Сергіївна; Kozachok, Tetiana; Фурсова, Олена Вікторівна; Fursova, Olena; Маргуліс, Деніел Ігор; Marhulis, Deniel
    У статті досліджено сучасний зміст наукової дипломатії як одного з ключових інструментів трансформації міжнародних відносин в умовах глобальних геополітичних змін, зростання транснаціональних викликів і ускладнення системи глобального управління. Обґрунтовано, що наукова дипломатія виходить за межі допоміжної функції зовнішньої політики та набуває ознак системного, багаторівневого феномену, який поєднує політичні, економічні, технологічні та соціокультурні виміри міжнародної взаємодії. На основі аналізу ключових міжнародних ініціатив показано процес інституціоналізації наукової дипломатії на глобальному, регіональному та міжрегіональному рівнях, а також зростання ролі науки у формуванні політик і ухваленні міжнародних рішень. Окрему увагу приділено Глобальному міністерському діалогу з питань наукової дипломатії, організованому ЮНЕСКО, як платформі консолідації політичної підтримки, координації науково-дипломатичних підходів і визначення пріоритетів міжнародної співпраці. Проаналізовано результати експертних обговорень та опитувань, що засвідчують домінування інституційно-управлінського підходу до розвитку наукової дипломатії. Наукова дипломатія дедалі частіше виконує інтеграційну функцію у системі глобального управління, забезпечуючи координацію зусиль держав, міжнародних організацій, наукової спільноти та недержавних акторів у вирішенні глобальних проблем — від зміни клімату й охорони здоров՚я до технологічної безпеки та сталого розвитку. Зроблено висновок, що наукова дипломатія є важливим чинником формування партнерської архітектури міжнародних відносин, зміцнення миру, безпеки та забезпечення довгострокового соціально-економічного розвитку у глобальному вимірі. Окрему увагу приділено аналізу наукової дипломатії як інструменту «м՚якої сили», що розширює можливості держав у просуванні власних інтересів через співпрацю, а не конфронтацію. Підкреслено значення залучення науковців та експертів до процесів ухвалення зовнішньополітичних рішень, зокрема у сфері міжнародних переговорів і розроблення багатосторонніх угод. Доведено, що інституціоналізація наукової дипломатії сприяє підвищенню ефективності міжнародного діалогу, формуванню інклюзивних партнерств і зміцненню довіри між учасниками міжнародних відносин, що є необхідною передумовою сталого та збалансованого розвитку глобальної спільноти. Особливого значення наукова дипломатія набуває у контексті післявоєнної відбудови України: залучення українських науковців до міжнародних дослідницьких програм, консорціумів і грантових ініціатив сприяє інтеграції України до світового наукового простору, забезпечує трансфер знань, технологій і найкращих практик у сферах енергетики, екології, цифровізації, медицини та безпеки. Обґрунтовано, що розвиток наукової дипломатії створює передумови для консолідації міжнародної спільноти та підвищення адаптивності глобальної системи до сучасних викликів на засадах взаємної відповідальності, солідарності, наукової етики та довгострокового стратегічного бачення. Значне місце в дослідженні відведено Плану дій ЮНЕСКО з підтримки та відновлення наукової екосистеми України, який розглядається як приклад застосування наукової дипломатії для консолідації міжнародної допомоги, збереження людського капіталу та інтеграції національної науки у глобальний дослідницький простір. Зроблено висновок, що наукова дипломатія формує підґрунтя для нової партнерської архітектури міжнародних відносин, заснованої на знаннях, довірі та спільній відповідальності, і відіграє важливу роль у забезпеченні миру, безпеки та сталого розвитку у ХХІ столітті.