Browse
Recent Submissions
Item Об’єкт зобов’язання як теоретико-правова категорія(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Богданець, Аліна Вікторівна; Bohdanets, Alina; Богданец, Алина ВикторовнаВ даній науковій статті розкрито сутності теоретико-правової категорії об’єкта зобов’язання. Відзначено, що однією із ключових цивільно-правових категорій, яка з давніх часів привертає до себе увагу законодавців та науковців є зобов’язання. На сьогодні відсутня однозначна позиція до визначення вказаного поняття. У зв’язку із чим дослідження наукових доктринальних поглядів та положень чинних нормативно-правових актів є актуальним. В законодавстві та юридичній доктрині наявні різноманітні підходи до визначення основних категорій у сфері зобов’язальних правовідносин. Зобов’язання – це правовідносини, в яких управомочена особа з метою реалізації своїх цивільних прав має потребу у сприянні іншої сторони ‒ зобов’язаної особи. На практиці це проявляється наступним чином. Так, наприклад, покупець може фактично отримати придбану ним річ лише за сприяння продавця. Зроблено висновок про те, що зобов’язальні правовідносини мають майновий характер; є відносними правовідносинами; є багатоманітними ринковими відносинами; в переважній більшості на боржників покладається обов’язок вчинення активних (позитивних) дій в межах зобов’язання; не можливість допущення односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов; сутністю суб’єктивного права за зобов’язанням є можливість вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи; ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та інші. Здійснено класифікацію зобов’язальних правовідносин. Аргументовано, що залишаються досі не вирішеними проблемні питання щодо об’єкту на змісту зобов’язальних відносин, їх суб’єктного складу, що призводить, в свою чергу, до неоднозначної судової практики у зазначеній сфері. Доведено, що об’єкт зобов’язальних відносин можуть бути позитивними та негативними. Більшість зобов’язань характеризуються об’єктом, який виступає активними діями. Проте, існують випадки, в яких дії, які вважаються об’єктом зобов’язання є негативними та зазвичай існують паралельно з активними діями, тобто виконують роль додаткового об’єкта зобов’язальних відносин. Але, в окремих ситуаціях зазначені негативні дії можуть виступати самостійним об’єктом зобов’язання. Прикладом таких зобов’язань є утримання боржником від дії за умов створення загрози завдання шкоди. This scientific article reveals the essence of the theoretical and legal category of the object of obligation. It is noted that one of the key categories of civil law, which has long attracted the attention of legislators and scholars, is commitment. Today there is no unambiguous position to define this concept. In this regard, the study of scientific doctrinal views and provisions of current regulations is relevant. There are various approaches to the definition of the main categories in the field of binding legal relations in the legislation and legal doctrine. Obligations are legal relations in which an authorized person, in order to exercise his civil rights, needs the assistance of another party - the obligated person. In practice, this is manifested as follows. For example, the buyer can actually get the thing he bought only with the help of the seller. It is concluded that the binding legal relationship is of a property nature; are relative legal relations; are diverse market relations; in the vast majority of debtors are obliged to take active (positive) actions within the obligation; not the possibility of allowing a unilateral waiver of the obligation or unilateral change of its terms; the essence of the subjective right to the obligation is the ability to demand certain behavior from the obligated person; based on the principles of good faith, reasonableness and justice, and others. The classification of obligatory legal relations is carried out. It is argued that the problematic issues concerning the object on the content of the obligatory relations, their subject composition, remain unresolved, which, in turn, leads to ambiguous case law in this area. It has been proven that the object of a binding relationship can be positive or negative. Most liabilities are characterized by an object that is active. However, there are cases in which the actions that are considered the object of the obligation are negative and usually coexist with the active actions, ie act as an additional object of the obligation. However, in some situations, these negative actions may be an independent obligation. An example of such an obligation is to keep the debtor from acting in the event of a threat of harm.Item Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері цифрової економіки та цифрового суспільства(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Омельченко, Андрій Володимирович; Omelchenko, AndriiУ даній статті міститься загальна характеристика системи законодавства України у сфері розвитку цифрової економіки та цифрового суспільства, висвітлені проблеми системи законодавства у сфері розвитку цифрової економіки та цифрового суспільства, проведено аналіз систематизації законодавства ЄС та Великобританії у сфері цифровізації економіки та суспільства, запропоновано шляхи удосконалення законодавства України у досліджуваній сфері. Аналіз законодавства свідчить про те, що на сьогодні не можна вести мову про створення системи ефективного правового регулювання суспільних відносин у сфері розвитку цифрової економіки та суспільства. Тривалий час відбувалося кількісне зростання законодавчих актів, що фрагментарно охоплюють різні сфери регульованих відносин. Невизначеність державної політики в окремих сферах суспільних відносин створює їх різноспрямовану та суперечливу регламентацію. Метою удосконалення законодавства у досліджуваній сфері є визначення на законодавчому рівні правових, організаційних, економічних і фінансових умов створення та розвитку цифрової економіки та цифрового суспільства в Україні, а також державного регулювання у даній сфері. Законодавство має містити сучасні положення щодо механізмів створення та розвитку цифрової економіки та цифрового суспільства, які містяться в нормативних документах ООН, Міжнародного союзу електрозв’язку, директивах та інших нормативних документах ЄС, інших міжнародних організацій. Слід також враховувати позитивний досвід законодавчого регулювання створення та розвитку цифрової економіки та цифрового суспільства на рівні національного законодавства окремих країн. У процесі удосконалення законодавства України важливим є сучасний зарубіжний досвід кодифікації законодавства у сфері створення цифрової економіки та цифрового суспільства. Важливими кодифікованими актами у цій сфері є Європейський Кодекс електронних комунікацій (Директива ЄС 2018/1972 Європейського Парламенту та Ради від 11 грудня 2018 року) та Закон Великої Британії про цифрову економіку, прийнятий у 2017 році. This article contains a general description of the system of legislation of Ukraine in the field of digital economy and digital society, highlights the problems of the system of legislation in the field of digital economy and digital society, analyzes the systematization of EU and UK legislation in the field of digitalization of economy and society, suggested ways to improve the legislation of Ukraine in the study area. Analysis of the legislation shows that today it is impossible to talk about creating a system of effective legal regulation of public relations in the field of digital economy and society. For a long time there has been a quantitative increase in legislation, fragmentarily covering various areas of regulated relations. Uncertainty of state policy in certain areas of public relations creates their divergent and contradictory regulation. The purpose of improving the legislation in the research area is to determine at the legislative level the legal, organizational, economic and financial conditions for the creation and development of the digital economy and digital society in Ukraine, as well as state regulation in this area. Legislation should contain modern provisions on the mechanisms for the creation and development of the digital economy and digital society, which are contained in the regulations of the UN, the International Telecommunication Union, directives and other regulations of the EU and other international organizations. The positive experience of legislative regulation of the creation and development of the digital economy and digital society at the level of national legislation of individual countries should also be taken into account. In the process of improving the legislation of Ukraine, modern foreign experience in codifying legislation in the field of creating a digital economy and digital society is important. Important codified acts in this area are the European Electronic Communications Code (EU Directive 2018/1972 of the European Parliament and of the Council of 11 December 2018) and the UK Digital Economy Act, adopted in 2017.Item Класифікація суб’єктів адміністративно-правового забезпечення виконавчого провадження в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Булик, І. Л.; Bulyk, I.В науковій статті досліджено класифікацію суб’єктів адміністративно-правового забезпечення виконавчого провадження в Україні. Автором розкрито поняття «суб’єкти виконавчого процесу», «суб’єкти виконавчого провадження», «учасники виконавчого провадження» та їх співвідношення. Визначено, що суб’єкти виконавчого процесу – це всі можливі учасники виконавчих процесуальних правовідносин, що беруть участь у процесі примусового виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів. Вони займають різне процесуальне становище, наділені різними процесуальними правами та обов’язками і залежно від критерію класифікації поділяються на відповідні групи. Суб’єкти виконавчого провадження – це фізичні, юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, які мають виконавчі процесуальні права та здатні нести виконавчі процесуальні обов’язки у процесі примусового виконання конкретного виконавчого документа, ухваленого чи виданого за рішенням суду або іншого юрисдикційного органу. Більш вужчим поняттям є «учасники виконавчого провадження», яким у розділ 3 Закону України «Про виконавче провадження» оперує законодавець. Учасниками виконавчого провадження мають бути лише ті особи (фізичні, юридичні, громадяни – підприємці), які мають заінтересованість у результатах виконавчого провадження (особисту, державну, службову) і роль яких є активною у провадженні щодо виконання рішень, тобто вони можуть впливати на процес вчинення виконавчих дій. Всі ж інші особи – не учасники, а суб’єкти виконавчого провадження, оскільки вони не заінтересовані в його результаті, а лише сприяють проведенню виконавчих дій. Їх роль у виконавчому провадженні не активна, а пасивна». Найбільш вдалою є наступна класифікація суб’єктів адміністративно-правового забезпечення виконавчого провадження: за ступенем обов’язковості участі у процесі; за підставами залучення у процес; за кількісним складом осіб, які вчиняють виконавче провадження; за процесуальним становищем та характером процесуальної діяльності. Наведені критерії класифікацій у дослідженні мають суттєве теоретичне значення, оскільки дозволяють більш детально дослідити специфіку суб’єктів виконавчого процесу та їх правовий статус у виконавчому процесі, з урахуванням останніх тенденцій розвитку теорії виконавчого процесу. The scientific article examines the classification of subjects of administrative and legal support of enforcement proceedings in Ukraine. The author reveals the concepts of "subjects of enforcement proceedings", "subjects of enforcement proceedings", "participants in enforcement proceedings" and their relationship. It is determined that the subjects of the executive process are all possible participants in the executive procedural legal relations involved in the process of enforcement of court decisions and other jurisdictions. They occupy different procedural positions, are endowed with different procedural rights and responsibilities and are divided into appropriate groups depending on the classification criteria. The subjects of enforcement proceedings are individuals, legal entities, business entities that have executive procedural rights and are able to bear executive procedural responsibilities in the process of enforcement of a specific enforcement document adopted or issued by a court or other jurisdiction. A narrower concept is "participants in enforcement proceedings", which in section 3 of the Law of Ukraine "On Enforcement Proceedings" operates the legislator. Participants in enforcement proceedings should be only those persons (individuals, legal entities, citizens – entrepreneurs) who have an interest in the results of enforcement proceedings (personal, state, official) and whose role is active in the implementation of decisions, ie they can influence the process executive actions. All other persons are not participants, but subjects of enforcement proceedings, because they are not interested in its outcome, but only contribute to the implementation of enforcement actions. Their role in enforcement proceedings is not active, but passive". The most successful is the following classification of subjects of administrative and legal support of enforcement proceedings: the degree of mandatory participation in the process; on the grounds of involvement in the process; by the number of persons who carry out enforcement proceedings; by procedural position and nature of procedural activity. These criteria of classification in the study are of significant theoretical importance, as they allow a more detailed study of the specifics of the subjects of the executive process and their legal status in the executive process, taking into account the latest trends in the theory of the executive process.Item Теоретико-правові засади механізму охорони населеннявід інфекційних хвороб(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Богдан, Богдана Володимирівна; Bohdan, Bohdana; Богдан, Богдана ВладимировнаВ науковій статті досліджено концептуальні підходи до визначення таких понять, як «механізм», «організаційно-правовий механізм», «механізм адміністративного-правового регулювання», «механізм правового регулювання», «механізм державного регулювання», «механізм публічного адміністрування», «механізм охорони», проведено їх порівняльно-правовий аналіз, окреслено їх спільні та відмінні риси. Аргументовано, що термін «механізм» використовується у нерозривному поєднанні з іншими суміжними категоріями. На підставі здійсненого аналізу сформульовано поняття «механізм охорони населення від інфекційних хвороб», під яким пропонується розуміти сукупність адміністративних, організаційних, правових засобів, які застосовуються органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування з метою забезпечення прав населення на охорону від інфекційних хвороб. Виокремлено складові елементи механізму охорони населення від інфекційних хвороб, якими є норми права, що визначають форми та методи впливу держави на поведінку суб’єктів правовідносин, сукупність їх прав та обов’язків, правова культура і правова свідомість. Окреслено взаємозв’язок та взаємодію елементів механізму охорони населення від інфекційних хвороб. Визначено мету та наслідки належного функціонування механізму охорони населення від інфекційних хвороб як комплексного поняття, реалізація елементів якого сприятиме фіксуванню в державі благополучної епідемічної ситуації. Обґрунтовано, що правові засади функціонування механізму охорони населення від інфекційних хвороб потребують свого подальшого вдосконалення, оскільки реалізація даного механізму має на меті формування благополучної епідемічної ситуації в державі та убезпечення населення від поширення інфекційних хвороб в цілому. На підставі наведеного узагальнення теоретичних та правових засад механізму охорони населення від інфекційних хвороб сформульовано пропозиції щодо законодавчого закріплення поняття механізму охорони населення від інфекційних хвороб шляхом внесення змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». The scientific article explored conceptual approaches to the definition of such concepts as “mechanism”, “organizational and legal mechanism”, “mechanism of administrative and legal regulation”, “mechanism of legal regulation”, “mechanism of state regulation”, “mechanism of public administration”, “mechanism of protection”, their comparative legal analysis was carried out, their general and distinctive features are outlined. It is argued that the term “mechanism” is used in an inextricable combination with other related categories. Based on the analysis, the concept of “a mechanism of protection of the population from infectious diseases” is formulated, which is proposed to mean a set of administrative, organizational, legal means that are used by state authorities, as well as local authorities in order to ensure the rights of the population to protect against infectious diseases. The constituent elements of the mechanism of protection of the population from infectious diseases, which are the norms of law that determine the forms and methods of State influence on the conduct of subjects of legal relations, the set of their rights and duties, legal culture and legal consciousness, are identified. The relationship and interaction of the elements of the mechanism of protection of the population from infectious diseases are outlined. The objectives and consequences of the proper functioning of the mechanism of protection of the population from infectious diseases are defined as a comprehensive concept, the implementation of the elements of which will contribute to the recording of a safe epidemic situation in the state. It is justified that the legal framework for the functioning of the mechanism of protection of the population from infectious diseases requires further improvement, since the implementation of this mechanism is aimed at creating a prosperous epidemic situation in the State and ensuring the safety of the population against the spread of infectious diseases in general. On the basis of this synthesis of the theoretical and legal foundations of the mechanism of protection of the population from infectious diseases, proposals have been formulated to legislate the concept of a mechanism for protecting the population from infectious diseases by amending the Law of Ukraine «On protection of the population from infectious diseases».Item Актуальні проблеми отримання послуг в режимі діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Чорная, Виктория ГригорьевнаДана наукова стаття присвячена актуальним проблемам отримання послуг в режимі діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів. Розкрито основні напрямки запровадження процесу діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні, акцентовано увагу на позитивних та негативних моментах діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні. Визначено можливі напрямки удосконалення діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні, а також акцентовано увагу на необхідності удосконалення правового регулювання діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні з метою захисту прав та інтересів отримувачів послуг в сфері обігу лікарських засобів. Актуальним питанням розвитку процесу діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні залишається матеріально-технічне забезпечення даного процесу. Так, слід відзначити, що значна частина території України не має належного інтернет з’єднання. Дана обставина ускладнює чи навіть унеможливлює діджиталізацію по всій території України, а територіальна ознака є основною, адже діджиталізація повинна бути доступна у кожному найменшому населеному пункті України. Лише тоді можна говорити про успішність реалізації реформи діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні. За результатами проведення реєстраційної діяльності у сфері обігу лікарських засобів центральний орган виконавчої влади, який безпосередньо формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері обігу лікарських засобів (Державний експертний центр, Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками) та центральний орган виконавчої влади, який формує та забезпечує реалізацію державної політики загалом у сфері охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров’я України), формують та забезпечують: а) процедуру проведення експертизи та реєстрації перереєстрації лікарських засобів; б) ведення державних реєстрів лікарських засобів; в) надання інформації з реєстрів зацікавленим особам. Наголошено на необхідності існування архівного сховища для інформації, що оброблюється, зберігається та накопичується в процесі електронного переформатування. This scientific article is devoted to the current problems of obtaining services in the mode of digitalization in the field of circulation of medicines. The main directions of introduction of the digitalization process in the sphere of medicines circulation in Ukraine are revealed, the attention is focused on the positive and negative moments of digitalization in the sphere of medicines circulation in Ukraine. Possible areas for improving digitalization in the field of circulation of medicines in Ukraine are identified, as well as the need to improve the legal regulation of digitalization in the field of circulation of medicines in Ukraine in order to protect the rights and interests of recipients of services in the field of medicines. The material and technical support of this process remains an urgent issue in the development of the digitalization process in the field of medicines circulation in Ukraine. Yes, it should be noted that a significant part of the territory of Ukraine does not have a proper Internet connection. This circumstance complicates or even makes digitalization impossible throughout Ukraine, and the territorial feature is the main one, because digitalization should be available in every smallest settlement of Ukraine. Only then can we talk about the success of the digitalization reform in the field of medicines in Ukraine. According to the results of registration activities in the field of circulation of medicines, the central executive body, which directly formulates and ensures the implementation of state policy in the field of circulation of medicines (State Expert Center, State Service for Medicines and Drug Control) and the central executive body forms and ensures the implementation of state policy in general in the field of health care (Ministry of Health of Ukraine), forms and ensures: a) the procedure for examination and registration of re-registration of medicines; b) maintaining state registers of medicines; c) providing information from the registers to interested persons. Emphasis is placed on the need for an archival repository for information that is processed, stored and accumulated in the process of electronic reformatting.Item Народне волевиявлення в Україні та перспективи запозичення норм виборчого права Європейського Союзу до національного законодавства(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сагайдак, Юлія Вікторівна; Sagaidak, Yuliia; Сагайдак, Юлия ВикторовнаВиборче право в контексті сучасного конституціоналізму, представляє собою фундаментальне громадянське право. Воно є стиржнем політичної свободи та, разом із тим, відповідальності громадян. Виборче право, вдіповідно до міжнародно-правових актів та Конституції України (ст. 38) є основоположним правом громадян, оскільки воно дає можливість громадянам безпосередньо впливати на державні справи та будувати демократичну державу. Внутрішні та зовнішні політичні процеси не можуть не впливати на розвиток народного волевиявлення в Україні. Революція гідності, що відбулась у 2014 році та відкрила шлях до поглибленої євроінтеграції України у всіх сферах суспільно-політичного буття, має бути оцінена в політико-правовому полі та дати можливість Українській демократії повернутись до розвитку в лоні європейської спільноти. Тому у статті розглядаються актуальні питання щодо впровадження європейських стандартів, які регулюють виборчий процес в країнах ЄС до законодавства України після подій Майдану, вивчаються форми і можливості такого впровадження задля гарантування конституційно-політичних прав громадян України та розбудови демократії в українській державі та розвитку національного конституціоналізму. Із підписанням Угоди про асоціацію з Європейським союзом у 2014 р., Україна визначила для себе демократичні орієнтири європейської спільноти держав, до якої необхідно рухатись й українському суспільству, аби відродити ті європейсько-правові традиції державотворення, які були в Україні ще за часів Київської Русі, державі, що на медієвальній карті Європи була могутнім суспільно-політичним утворенням із власними традиціями та інтересами. Особливої актуальності питання набуває із недавнім прийняттям Виборчого Кодексу України від 14 лютого 2020 року та Закону України «Про Всеукраїнський референдум» від 26 січня 2021 року. Тому вирішено було розглянути перспективи запозиченння, перш за все основоположних міжнародно-правових принципів електорального права, які є традиційними для Європейського Союзу, вивчаючи висновки Венеціанської комісії та інших міжнародних нормативно-правових актів, досліджуючи зміст національного законодавства в сфері виборів та проведення референдумів. The article identifies the priority areas of state policy that have emerged in the field of popular will with the signing of the Association Agreement with the European Union, Ukraine has defined for itself the democratic guidelines of the European community, to which Ukrainian society must move. As is well known, the institution of democracy, which is decisive for the paradigm of constitutionalism in Ukraine, first of all, needs to be harmonized with European standards, especially in the field of suffrage. Currently, the issue of application of European legal standards in the electoral law of Ukraine is due to great legal and political intrigue among the political elites of Ukraine, as most Ukrainians see the legal practice of old Europe as a model of civilization and future development of Ukraine. The current issues of the implementation of European standards regulating the electoral process in the EU countries in the legislation of Ukraine are considered, and the forms and possibilities of such introduction for guaranteeing the constitutional and political rights of Ukrainian citizens and building democracy in the Ukrainian state are being studied. The article examines the legislation in the field of electoral and other political rights in the field of popular will. It is concluded that there are many gaps in the electoral legislation, internal conflicts and a significant gap from the law of European democracies. In addition, emphasis is placed on Ukraine's European integration in the development of constitutionalism, given the signing of the Agreement on Cooperation with the European Union and the state and legal traditions of Ukraine as the successor of Kievan Rus. As a result of the study, it is concluded that the European standards of suffrage should be implemented, taking into account the national peculiarities of the Ukrainian state, without direct imitation of texts, but with justification of historical and legal originality of the Ukrainian way of statehood. First of all, it is necessary to implement the so-called mandatory norms concerning the implementation of the principles of suffrage contained in universal international acts on human and civil rights and freedoms.Item Віртуальне дипломатичне представництво: адміністративно-правовий аналіз(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Маркарян, Марина Валеріївна; Markarian, Maryna; Маркарян, Марина ВалерьевнаУ науковій статті проаналізовано сучасні світові тенденції цифрової трансформації у сфері дипломатичних і консульських відносин, передусім щодо утворення віртуального дипломатичного представництва. Враховуючи, що в різних країнах назва цього інституту відрізняється, використовувався доречний на думку автора узагальнюючий термін – віртуальне дипломатичне представництво. З огляду на світову практику утворення віртуальних дипломатичних представництв було виокремлено основні випадки, у яких країни вирішують реалізовувати свою дипломатичну присутність саме в такій формі. З’ясовано особливості функціонування інституту віртуальних дипломатичних представництв Сполучених Штатів Америки (наприклад, в Ірані, Сан Марино, Республіці Сейшельські острови, Мальдівській Республіці тощо). Визначено відмінність Віртуального посольства США в Ірані від решти віртуальних посольств (Virtual Embassy) та інших віртуальних представництв (Virtual Presence Post). Здійснено огляд передового сінгапурського досвіду у досліджуваному питанні, як такого, що найбільше відповідає вітчизняним поки ще декларативним новаціям. У багатьох іноземних країнах Сінгапуром створенні посольства із резиденцією посла в Міністерстві закордонних справ Сінгапуру, зокрема такий формат посольства функціонує і в Україні. У статті висвітлюється позиція Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, а також вітчизняних науковців щодо перспектив впровадження таких інституцій в Україні. У прийнятому 7 червня 2018 році Законі України «Про дипломатичну службу» запроваджено новий вид закордонної дипломатичної установи – Посольства України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві. Однак аналіз чинного законодавства України дає підстави вважати, що правове забезпечення діяльності інституту «віртуальних дипломатичних представництв» в Україні наразі є недостатнім і не передбачає реального механізму реалізації цієї новації. Доказом чого слугує і відсутність створених таких інституцій серед закордонних дипломатичних установ України. Тому автором акцентується увага на нагальній необхідності законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із утворенням та функціонуванням Посольств України з резиденцією Посла України в Києві. The scientific article analyses the current global trends of digital transformation in the field of diplomatic and consular relations, especially regarding the creation of a virtual diplomatic mission. The name of this institution differs in different countries, so the author decided to use an appropriate in his opinion generalizing term – virtual diplomatic mission. The main cases in which countries decide to implement their diplomatic presence in this form, based on the world practice of establishing virtual diplomatic missions, were identified. The peculiarities of the functioning of the institute of virtual diplomatic missions of the United States of America (for example, in Iran, San Marino, the Republic of Seychelles, the Republic of Maldives, etc.) are clarified. The difference between the US Virtual Embassy in Iran and other Virtual Embassies and virtual offices (Virtual Presence Post) is determined. The advanced Singaporean experience in the researched question is analyzed as such, which most fully corresponds to domestic innovations. In many foreign countries Singapore has established offices with the residence of the mission in the Ministry of Foreign Affairs of Singapore. Such format of representation operates in Ukraine too. The article considers the position of the Minister for Foreign Affairs of Ukraine Dmytro Kuleba and Ukrainian scientists on the prospects for the introduction such institutions in Ukraine The Law of Ukraine “On Diplomatic Service” adopted on June 7, 2018 provided for a new type of foreign diplomatic mission – the Embassy of Ukraine with the residence of the Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine in Kyiv. However, the analysis of the current legislation of Ukraine gives grounds to believe that the legal support of the institution of "virtual diplomatic missions" in Ukraine is currently insufficient and does not provide a real mechanism for implementing this innovation. Proof of this is the lack of such institutions among foreign diplomatic missions of Ukraine. Therefore, the author draws attention to the urgent need for legislative settlement of issues involved in the establishment and operation of the Embassies of Ukraine with the residence of the Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine in Kyiv.Item Публічне адміністрування права осіб з інвалідністюна охорону здоров’я: теоретико-правовий аналіз(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Кожура, Людмила Олександрівна; Kozhura, Liudmyla; Кожура, Людмила АлександровнаВ даній науковій статті розкрито ефективність публічного адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я. Відзначено, що запровадження системи правових, економічних, організаційних, адміністративних заходів щодо забезпечення права на охорону здоров’я особам з інвалідністю, на жаль, не означає одночасність їх виконання та дієвість. Визначення ефективності як відображення правильного вибору та дієвості відповідного заходу можливо лише на підставі встановлення показників та чинників ефективного публічного адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я. В той же час, варто говорити про оцінку ефективності, що проявляється у вигляді певного результату та дає уявлення про результативність застосованих заходів. Аргументовано, що поняття «ефект» виступає змістоутворюючим елементом. Під ефектом розуміють виконання, дію. Власне, розуміння терміну «ефективність» пов’язане з діями, які призводять до потрібних наслідків, тобто можемо стверджувати, що синонімом поняття «ефективність» є поняття «дієвий». Звідси випливає, що ефективність – це результативність, результат, наслідок певних причин, сил, дій. Доведено, що і поняття «ефективність», і поняття «результативність», відображають якісні характеристики певної управлінської діяльності. Однак, це все ж таки не слова-синоніми. Ефективність відображає якісні показники, тоді ж як результативність – кількісні. Ефективність становить собою відношення кількісних показників та початку запровадження заходів до етапу отримання кінцевого результату. Відзначено, що ефективність публічного адміністрування – це відношення її корисного результату (ефекту) та обсягу використаних або витрачених для цього ресурсів. Формування та реалізація корисного ефекту управлінської діяльності виступає як тривалий процес, розтягнутий інколи на місяці і навіть на роки. Процес публічного адміністрування слід розбити на окремі етапи та операції, виділяючи при цьому взаємопов’язані між собою проміжні (локальні) та кінцеві результати діяльності органу управління в цілому та його окремих ланок. Самі по собі управлінські рішення – це тільки передумова для отримання корисного ефекту публічного адміністрування. Не можна отримати високої ефективності, якщо прийнятий план або рішення погано обґрунтовані, не забезпечені ресурсами, але хороший план або рішення також може бути не виконаний у зв’язку з невисоким рівнем організаційної роботи на наступних етапах. Аргументовано, що ефективність публічного адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я в широкому значенні слід розглядати як систему показників цілеспрямованої та систематизованої діяльності державних органів влади та органів місцевого самоврядування, що спрямована на виконання визначених в нормативно-правових актах завдань щодо надання медичної допомоги, медичних і реабілітаційних послуг, забезпечення лікарськими засобами та препаратами, медичним доглядом тощо. This scientific paper reveals the effectiveness of public administration of the right of persons with disabilities to health care.It is noted that the introduction of a system of legal, economic, organizational, administrative measures to ensure the right to health care for persons with disabilities, unfortunately, does not mean the simultaneous implementation and effectiveness. The definition of effectiveness as a reflection of the correct choice and effectiveness of the relevant measure is possible only on the basis of establishing indicators and factors of effective public administration of the right of persons with disabilities to health care. At the same time, it is worth talking about the evaluation of effectiveness, which manifests itself in the form of a certain result and gives an idea of the effectiveness of the measures taken. It is argued that the concept of "effect" is a meaningful element. Under the effect understand the performance, action. In fact, the understanding of the term "efficiency" is associated with actions that lead to the desired consequences, ie we can say that the concept of "efficiency" is synonymous with the concept of "effective". It follows that efficiency is efficiency, result, consequence of certain reasons, forces, actions. It is proved that both the concept of "efficiency" and the concept of "effectiveness" reflect the qualitative characteristics of a particular management activity. However, these are still not synonymous words. Efficiency reflects qualitative indicators, while efficiency reflects quantitative ones. Efficiency is the ratio of quantitative indicators and the beginning of the implementation of measures to the stage of obtaining the final result. It is noted that the efficiency of public administration is the ratio of its useful result (effect) and the amount of resources used or spent for this purpose. The formation and implementation of the beneficial effect of management is a long process, sometimes stretching for months or even years. The process of public administration should be divided into separate stages and operations, highlighting the interconnected intermediate (local) and final results of the governing body as a whole and its individual parts. Management decisions in themselves are only a prerequisite for obtaining a useful effect of public administration. It is not possible to get high efficiency if the plan or decision is poorly justified, not provided with resources, but a good plan or decision may also not be implemented due to the low level of organizational work in the following stages. It is argued that the effectiveness of public administration of the right of persons with disabilities to health care in a broad sense should be considered as a system of indicators of purposeful and systematic activities of public authorities and local governments aimed at fulfilling the tasks defined in regulations on medical care, medical and rehabilitation services, provision of medicines and drugs, medical care, etc.Item Цифрові технології удосконалення законодавства України(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович; Риндюк, Віра Іванівна; Ryndiuk, Vira; Рындюк, Вера ИвановнаУ статті зазначається, що ключовим елементом нормотворчості органів публічної влади щодо удосконалення змісту та/або форми законодавства є інформація про стан відповідних суспільних відносини, які потребують удосконалення їх правового регулювання, а також упорядкована інформація про законодавство, якими вони регулюються. Видами діяльності органів публічної влади, які дають можливість отримати таку інформацію, є правовий моніторинг, а також офіційний облік та інкорпорація законодавства. В умовах цифрової трансформації суспільних відносин ці види діяльності органів публічної влади мають здійснюватися з використанням сучасних інформаційно-аналітичних та інформаційно-пошукових технологій. Виходячи з аналізу законодавства, у будь-якому нормотворчому процесі можна виокремити декілька основних стадій: 1) ухвалення рішення про необхідність прийняття нормативно-правового акта; 2) підготовка проекта тексту; 3) офіційна процедура прийняття НПА; 4) його оприлюднення. Слід зазначити, що нормотворчість з удосконалення законодавства, залежно від характеру його змін, може бути спрямована лише на удосконалення тільки змісту законодавства без зміни його форми. Перш за все це змістовне оновлення нормативно-правових актів у зв’язку з потребами суспільного розвитку, тощо; або навпаки – зміни законодавства без зміни його змісту. У цьому випадку йдеться про консолідацію законодавства, його розчищення від нечинних, застарілих правових положень, усунення зайвого дублювання тощо; може бути також зміна як змісту, так і форми законодавства одночасно (наприклад, кодифікація законодавства або первинна нормотворчість). Відповідний характер змін законодавства визначає й зміст інформації, необхідної для прийняття рішення на першій стадії нормотворчого процесу пов’язаного з удосконаленням законодавства. Розкрито особливості офіційної та офіціозної (напівофіційна) інкорпорації. Зазначено, що інформаційні передумови удосконалення законодавства (щодо його змісту та/або форми) складаються з двох взаємопов’язаних складових: наявність інформації про стан відповідних суспільних відносини, що потребують удосконалення їх правового регулювання, та наявність повної та упорядкованої інформації про законодавство, якими вони регулюються. The article notes that the key element of rule-making by public authorities to improve the content and / or form of legislation is information on the state of relevant public relations, which need to improve their legal regulation, as well as streamlined information on the legislation they regulate. The activities of public authorities that make it possible to obtain such information are legal monitoring, as well as official accounting and incorporation of legislation. In the context of digital transformation of public relations, these activities of public authorities should be carried out using modern information-analytical and information-search technologies. Based on the analysis of legislation, in any rule-making process there are several main stages: 1) decision-making on the need to adopt a legal act; 2) preparation of the draft text; 3) the official procedure for the adoption of the NPA; 4) its promulgation. It should be noted that rule-making to improve legislation, depending on the nature of its changes, can be aimed only at improving only the content of legislation without changing its form. First of all, it is a substantial update of regulations in connection with the needs of social development, etc .; or vice versa – changes in legislation without changing its content. In this case, it is a matter of consolidating the legislation, clearing it of invalid, outdated legal provisions, eliminating unnecessary duplication, etc .; there may also be a change in both the content and form of legislation at the same time (for example, codification of legislation or primary rulemaking). The relevant nature of changes in legislation also determines the content of information needed to make a decision at the first stage of the rule-making process related to the improvement of legislation. Features of official and official (semi-official) incorporation are revealed. It is noted that the information prerequisites for improving the legislation (in terms of its content and / or form) consist of two interrelated components: the availability of information on the state of relevant public relations that need to improve their legal regulation, and the availability of complete and orderly information on legislation. are regulated.Item Правове регулювання видатків на фізичну культуру та спорт в Україні: становлення та сучасний стан(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Власенко, Валентина Василівна; Vlasenko, Valentyna; Власенко, Валентина ВасильевнаУ статті досліджено становлення та сучасний стан правового регулювання видатків на фізичну культуру та спорт. Зокрема, проаналізувавши наукові підходи до розуміння поняття «правове регулювання» з’ясовано його сутність. Для визначення ролі видатків у фінансовому праві, охарактеризовано періоди розвитку фінансового права України у радянський період. Під час дослідження з’ясовано, що в цей час наука фінансового права будувалася на дослідженні публічних фінансів в умовах функціонування централізованих фінансових структур. Також важливими для формування сучасного фінансового права є тогочасні розробки проблем бюджетної компетенції, бюджетних повноважень, бюджетно-правового статусу адміністративно-територіальних одиниць. Акцентовано увагу на тому, що функціонування сфери фізичної культури та спорту в Україні, як сфери соціальної діяльності, регламентується нормативно-правовими актами. Крім того, реалізація державної політики в галузі спортивного руху забезпечується органами законодавчої (Верховна Рада України) та виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади). Президент України видає укази і розпорядження, які стосуються розвитку фізичної культури і спорту, які є обов’язковими до виконання на території України. Особлива роль відведена Міністерству молоді та спорту України як головному органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту. Проаналізувавши нормативно-правові акти, які стосуються видатків на фізичну культуру та спорт, виокремлено чотири етапи становлення правового регулювання цієї сфери з моменту незалежності України: І етап – становлення правового забезпечення фінансування фізичної культури та спорту (1991 – 1996 рр.); ІІ етап – побудови реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту (1997 – 2007 рр.); ІІІ етап – загальнодержавної цільової підтримки фізичної культури та спорту (2008 – 2014 рр.); ІV етап – соціальної спрямованості правового регулювання видатків сфери фізичної культури та спорту (з 2015 р.). The article examines the formation and current state of legal regulation of expenditures on physical culture and sports. In particular, analyzing scientific approaches to understanding the concept of «legal regulation» clarified its essence. To determine the role of expenditures in financial law, the periods of development of financial law of Ukraine in the Soviet period are characterized. The study found that at this time, the science of financial law was based on the study of public finance in the functioning of centralized financial structures. Also important for the formation of modern financial law are the then development of problems of budgetary competence, budgetary powers, budgetary and legal status of administrative-territorial units. Emphasis is placed on the fact that the functioning of the sphere of physical culture and sports in Ukraine, as a sphere of social activity, is regulated by regulations. In addition, the implementation of state policy in the field of sports movement is ensured by the legislative bodies (Verkhovna Rada of Ukraine) and the executive branch (Cabinet of Ministers of Ukraine, central and local executive bodies). The President of Ukraine issues decrees and orders concerning the development of physical culture and sports, which are binding on the territory of Ukraine. A special role is assigned to the Ministry of Youth and Sports of Ukraine as the main body in the system of central executive bodies, which ensures the formation and implementation of state policy in the field of physical culture and sports. After analyzing the legal acts related to expenditures on physical culture and sports, four stages of legal regulation of this area since the independence of Ukraine have been identified: I stage – the formation of legal support for financing physical culture and sports (1991 – 1996); Phase II – building the implementation of state policy in the field of physical culture and sports (1997 – 2007); Stage III – nationwide targeted support for physical culture and sports (2008 – 2014); Stage IV – the social orientation of the legal regulation of expenditures in the field of physical culture and sports (since 2015).