Browse
Recent Submissions
Item Правові наслідки серйозних порушень Женевських конвенцій у міжнародному гуманітарному праві(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Микитюк, С. О.; Mykytiuk, S.; Микитюк, В. О.; Mykytiuk, V.У статті акцентовано увагу на тісному взаємозв’язку норм міжнародного гуманітарного права з нормами міжнародного кримінального права та міжнародного права з прав людини. До серйозних порушень прав людини належать злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Особливу категорію становлять воєнні злочини, які, окрім положень Римського статуту, детально регламентуються Чотирма Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 року та Додатковими протоколами (І, ІІ, ІІІ) до них. Зазначені міжнародні акти покладають на держави обов’язок криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у національному законодавстві. В Україні ця вимога реалізована, зокрема, шляхом включення відповідних статей до Кримінального кодексу України. Воєнні злочини не мають строку давності, а їх безкарність є неприпустимою. Держава зобов’язана виявляти (розшукувати) осіб, які вчинили такі злочини, та притягати їх до суду незалежно від їхнього громадянства або передавати іншим державам разом із доказами для обвинувачення. При цьому має бути гарантовано справедливий судовий розгляд, що відповідає міжнародним стандартам належного судочинства. Держави несуть відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права у випадках, коли вони не виконують зобов’язань щодо захисту цивільного населення та обмеження методів ведення війни, а також коли надають допомогу чи підтримку сторонам, які порушують ці норми. У міжнародному гуманітарному праві серйозні порушення Женевських конвенцій визнаються воєнними злочинами. Важливу роль у забезпеченні невідворотності покарання відіграють механізми міжнародної юрисдикції, зокрема діяльність Міжнародного кримінального суду та національних судових органів. Правові наслідки таких злочинів спрямовані не лише на притягнення винних до відповідальності, а й на запобігання новим злочинам і зміцнення міжнародного правопорядку. The article emphasizes the close interrelation between the norms of international humanitarian law, international criminal law, and international human rights law. Serious human rights violations include the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes, and the crime of aggression. A distinct category is constituted by war crimes, which, in addition to the provisions of the Rome Statute, are comprehensively regulated by the four Geneva Conventions of 12 August 1949 and the Additional Protocols (I, II, and III) thereto. These international instruments impose on states the obligation to criminalize grave breaches of international humanitarian law within their national legal systems. In Ukraine, this requirement has been implemented, in particular, by incorporating relevant provisions into the Criminal Code of Ukraine. War crimes are not subject to any statute of limitations, and their impunity is inadmissible. A state must identify (search for) individuals who have committed such crimes and bring them to justice, regardless of their nationality, or extradite them to other states together with the evidence required for prosecution. At the same time, a fair trial must be guaranteed in accordance with international standards of due process. States bear responsibility for violations of international humanitarian law when they fail to fulfill their obligations to protect the civilian population and to restrict the means and methods of warfare, as well as when they provide assistance or support to parties that breach these norms. Under international humanitarian law, serious violations of the Geneva Conventions are recognized as war crimes. Mechanisms of international jurisdiction, particularly the activities of the International Criminal Court and national judicial authorities, play a crucial role in ensuring the inevitability of punishment.The legal consequences of such crimes are aimed not only at holding perpetrators accountable but also at preventing future offenses and strengthening the international legal order.Item Морально-етичні вимоги як елемент доступу до професії адвоката: досвід країн Європейського Союзу як орієнтир для України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Клименко, Г. О.; Klymenko, H.Стаття присвячена дослідженню морально-етичних вимог як ключового елементу доступу до адвокатської професії, аналізу їх застосування в країнах Європейського Союзу та розробці пропозицій щодо імплементації відповідних стандартів в Україні. Морально-етичні вимоги для представників правничих професій розглядаються як фундаментальна основа для забезпечення довіри суспільства до правничих професій, зокрема адвокатури, яка відіграє важливу роль у реалізації принципів справедливості, верховенства права та захисту прав людини. У статті наголошується, що доброчесність і бездоганна репутація є невід’ємними умовами для формування авторитету правосуддя та легітимності його інститутів. Дослідження підкреслює, що в Україні вимога доброчесності вже інституціоналізована для суддів і прокурорів, де вона закріплена на законодавчому рівні та перевіряється через декларації доброчесності й кваліфікаційні процедури. Водночас Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить чітких морально-етичних критеріїв для осіб, які прагнуть отримати статус адвоката, обмежуючись формальними підставами для відмови. Це створює прогалину в системі професійного добору, що не відповідає сучасним викликам і європейським стандартам. Окрему увагу приділено аналізу наукових позицій щодо необхідності перевірки моральних якостей осіб, які прагнуть отримати право на заняття адвокатською діяльністю, зокрема пропозиціям впровадження психологічного тестування або використання поліграфа, які, утім, виявляються методологічно вразливими та не відповідають стандартам правозастосування. Доведено, що у вітчизняній доктрині бракує уніфікованих критеріїв визначення доброчесності, що зумовлює потребу вивчення європейського досвіду. На основі аналізу досвіду окремих країн Європейського Союзу встановлено, що морально-етичні вимоги, такі як бездоганна репутація, етичність, чесність, відсутність аморальних проступків чи дій, що підривають довіру до професії, є обов’язковими для доступу до адвокатської діяльності. В свою чергу, процедура не обмежуються перевіркою відсутності судимості, а охоплює ширший спектр характеристик, зокрема поведінку у попередній професійній діяльності, добросовісність у суспільних відносинах, відповідність стилю життя задекларованим доходам. На основі проведеного дослідження пропонується внести зміни до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», запровадивши морально-етичні вимоги як окремий критерій доступу до професії. Також, рекомендовано запровадити механізм подання декларації доброчесності для осіб, що прагнуть набути право на заняття адвокатською діяльністю, з презумпцією достовірності поданих відомостей і обов’язком кваліфікаційних органів здійснювати їх реальну перевірку. Такий підхід дозволить не лише формально закріпити критерій моральності, але й забезпечити його дієве застосування, що наблизить українську модель доступу до адвокатської професії до європейських стандартів та сприятиме утвердженню незалежної, доброчесної й авторитетної адвокатури. The article is devoted to the study of moral and ethical requirements as a key element of access to the legal profession, analysis of their application in European Union countries, and development of proposals for the implementation of relevant standards in Ukraine. Moral and ethical requirements for representatives of the legal profession are considered a fundamental basis for ensuring public trust in the legal profession, in particular the bar, which plays an important role in the implementation of the principles of justice, the rule of law and the protection of human rights. The article emphasises that integrity and an impeccable reputation are essential conditions for establishing the authority of justice and the legitimacy of its institutions.The study highlights that in Ukraine, the requirement of integrity is already institutionalised for judges and prosecutors, where it is enshrined in law and verified through integrity declarations and qualification procedures.At the same time, the Law of Ukraine “On the Bar and Legal Practice” does not contain clear moral and ethical criteria for persons seeking to obtain the status of a lawyer, limiting itself to formal grounds for refusal. This creates a gap in the professional selection system that does not meet modern challenges and European standards.Particular attention is paid to the analysis of scientific positions on the need to verify the moral qualities of persons seeking to obtain the right to practise law, in particular proposals to introduce psychological testing or the use of polygraphs, which, however, prove to be methodologically vulnerable and do not meet law enforcement standards. It has been proven that domestic doctrine lacks unified criteria for determining integrity, which necessitates the study of European experience.The article is based on the analysis of the experience of some European Union countries and establishes that moral and ethical requirements, such as an impeccable reputation, ethics, honesty, and the absence of immoral misconduct or actions that undermine trust in the profession, are mandatory for access to the legal profession. In turn, the procedure is not limited to checking for a criminal record, but covers a wider range of characteristics, including behaviour in previous professional activities, integrity in social relations, and consistency of lifestyle with declared income.Based on the research conducted, it is proposed to amend the Law of Ukraine “On the Bar and Legal Practice” by introducing moral and ethical requirements as a separate criterion for access to the profession.It is also recommended to introduce a mechanism for submitting declarations of integrity for persons seeking to obtain the right to practise law, with a presumption of the accuracy of the information provided and an obligation on the part of the qualifying bodies to verify it. This approach will not only formally establish the criterion of morality, but also ensure its effective application, bringing the Ukrainian model of access to the legal profession closer to European standards and contributing to the establishment of an independent, honest and authoritative bar.Item Роль Ради Європи у забезпеченні відшкодування україні збитків, завданих російською агресією(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Городиський, І. М.; Horodyskyi, I.У статті описано роль і внесок Ради Європи у формування міжнародного компенсаційного механізму для відшкодування збитків Україні, завданих збройною агресією Російської Федерації. Мета статті – з’ясувати правові та інституційні інструменти, через які Рада Європи забезпечує перехід від політичних декларацій до практичних рішень у сфері репарацій. Показано, що після 24 лютого 2022 року Рада Європи зайняла однозначну позицію щодо притягнення до відповідальності держави-агресора й стала лідером у започаткуванні відповідних механізмів, зокрема у сфері відшкодування збитків завданих агресією. Першим результатом стало створення під її егідою Реєстру збитків для України (як першого елементу майбутнього міжнародного компенсаційного механізма), як розпочав прийом заяв навесні 2024 року. Аргументовано, що інституційна модель Ради Європи – через Розширену часткову угоду – забезпечує відкритість для приєднання третіх держав і правову легітимність механізму, а також створює підґрунтя для наступних етапі – Компенсаційної (Претензійної) комісії та Компенсаційного фонду, а також узгодження діяльності з майбутнім Спеціальним трибуналом щодо злочину агресії (в частині перерахування конфіскованих коштів осіб, визнаних винними на користь компенсаційного механізму).Системно висвітлено роль Ради Європи як інституційної платформи, спроможної замістити дефіцит ефективності універсальних міжнародних організацій. Зроблено висновок, що, попри тривалість процесу і виклики виконання (джерела фінансування, координація з національними конфіскаційними режимами), обрана модель створює реалістичну рамку для забезпечення справедливості та відновлення прав постраждалих, зміцнюючи віру в дієздатність міжнародного права. The article examines the role and contribution of the Council of Europe in shaping an international compensation mechanism for damages caused to Ukraine by the armed aggression of the Russian Federation.The purpose of the study is to identify the legal and institutional instruments through which the Council of Europe facilitates the transition from political declarations to practical decisions in the field of reparations.It is demonstrated that after February 24, 2022, the Council of Europe adopted a clear stance on holding the aggressor state accountable and emerged as a leader in launching relevant mechanisms, particularly in the area of compensation for war damages. The first tangible outcome was the establishment, under its auspices, of the Register of Damage for Ukraine (as the initial element of the future international compensation mechanism), which began accepting claims in the spring of 2024. It is argued that the institutional model of the Council of Europe–through the Enlarged Partial Agreement–ensures openness to the accession of third states and provides the mechanism with legal legitimacy, while also laying the groundwork for subsequent stages: the Compensation (Claims) Commission and the Compensation Fund, as well as coordination with the future Special Tribunal for the Crime of Aggression (regarding the transfer of confiscated assets of convicted persons to the compensation mechanism). The article highlights the systemic role of the Council of Europe as an institutional platform capable of filling the efficiency gap of universal international organizations. It concludes that, despite the length of the process and implementation challenges (sources of funding, coordination with national confiscation regimes), the chosen model creates a realistic framework for ensuring justice and restoring the rights of victims, thereby strengthening confidence in the effectiveness of international law.Item Типові слідчі ситуації та програми дій слідчого на початковому етапі розслідування колабораційної діяльності(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Скічко, І. А.; Skichko, I.; Капелюха, А. В.; Kapeliukha, A.Криміналістична методика виникла в результаті інтеграції та диференціації наукових знань та охоплює передові досягнення криміналістичної техніки й тактики, зокрема щодо оптимальної організації розслідування кримінальних правопорушень і судового розгляду певних категорій проваджень. Визначаючи, що наука криміналістика передбачає систематизацію характерних рис конкретному кримінальному правопорушенню та надання слідчому найбільш ефективного алгоритму дій, слід зауважити, що важливим є встановлення переліку й детальна систематизація цих характерних рис. Тож метою нашого дослідження є розгляд типових слідчих ситуацій та програми дій слідчого на початковому етапі розслідування такого кримінального правопорушення як колабораційна діяльність. На наш погляд, слід визначити, що типовою слідчою ситуацією під час здійснення досудового розслідування колабораційної діяльності є такі обставини, за яких особа-колабораціоніст є відомою, проте перебуває на окупованій території й відповідно фізичний доступ до неї є неможливим. Другою типовою слідчою ситуацією є вчинення колабораційної діяльності на підконтрольній Україні території, що зумовлює потребу в застосуванні слідчим іншого криміналістичного інструментарію для доведення вини злочинця та притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, звернуто увагу на здійснення досудового розслідування щодо особи, яка залишила територію України (in absentia). На нашу думку, така типова слідча ситуація може розглядатися вченими й дослідниками як окремий вектор, що потребує нестандартного підходу слідчого до розв’язання поставлених криміналістичних завдань з метою забезпечення притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила це діяння та залишила територію України. Також слід наголосити на тому, що в цьому разі важливу роль відіграє взаємодія слідчого й прокурора в досудовому розслідуванні, оскільки саме органи прокуратури є уповноваженими суб’єктами на міжнародну взаємодію під час здійснення досудового розслідування. Зроблено висновок, що зміст і сутність програмування дій слідчого на основі узагальнених рис і ознак типових слідчих ситуацій полягає в можливості ефективізації процесів здійснення досудового розслідування на основі діючої слідчої та судової практики з уникненням тих прорахунків і прогалин, що вже були допущені відповідними суб’єктами в інших кримінальних провадженнях. Слід звернути увагу на те, що використання досвіду здійснення досудового розслідування суміжних з колабораційною діяльністю кримінальних правопорушень (таких як державна зрада, шпигунство тощо) є доречним під час формування засад криміналістичної методики доказування в кримінальних провадженнях щодо колабораційної діяльності. Criminalistic methodology arose as a result of the integration and differentiation of scientific knowledge and covers the latest achievements in criminalistic techniques and tactics, in particular regarding the optimal organization of criminal investigations and court proceedings in certain categories of cases. Given that the science of criminalistics involves systematizing the characteristics of a specific criminal offense and providing investigators with the most effective algorithm of actions, it should be noted that it is important to establish a list and detailed systematization of these characteristics. Therefore, the purpose of our study is to consider typical investigative situations and the investigator’s program of actions at the initial stage of investigating such a criminal offense as collaboration. In our opinion, it should be determined that a typical investigative situation during a pre-trial investigation of collaboration is one in which the collaborator is known but is located in occupied territory and, accordingly, physical access to them is impossible. The second typical investigative situation is the commission of collaborationist activity in territory controlled by Ukraine, which necessitates the use of other forensic tools by the investigator to prove the guilt of the offender and bring them to criminal responsibility. In addition, attention is drawn to the conduct of a pre-trial investigation of a person who has left the territory of Ukraine (in absentia). In our view, it should be determined that a typical investigative situation during a pre-trial investigation of collaboration activities is one in which the collaborator is known but is located in occupied territory and, accordingly, physical access to them is impossible. The second typical investigative situation is the commission of collaborationist activities in territory controlled by Ukraine, which necessitates the use of other forensic tools by the investigator to prove the guilt of the criminal and bring them to criminal responsibility. In addition, attention is drawn to the conduct of a pre-trial investigation of a person who has left the territory of Ukraine (in absentia). In our opinion, such a typical investigative situation can be considered by scientists and researchers as a separate vector that requires a non-standard approach by the investigator to solving the forensic tasks set in order to ensure the criminal prosecution of the person who committed the act and left the territory of Ukraine. It should also be emphasized that in this case, the interaction between the investigator and the prosecutor in the pre-trial investigation plays an important role, since it is the prosecutor’s office that is authorized to engage in international cooperation during the pre-trial investigation.It was concluded that the content and essence of programming the actions of an investigator based on the generalized features and characteristics of typical investigative situations lies in the possibility of streamlining the processes of conducting a pre-trial investigation based on current investigative and judicial practice, avoiding the mistakes and omissions that have already been made by the relevant subjects in other criminal proceedings. in other criminal proceedings. It should be noted that the use of experience in conducting pre-trial investigations of criminal offenses related to collaboration (such as treason, espionage, etc.) is relevant when forming the principles of criminalistic methods of evidence in criminal proceedings concerning collaboration.Item Теоретико-правова характеристика поняття та сутності пробації у кримінальному процесі(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Розуменко, В. В.; Rozumenko, V.У статті проведено комплексне дослідження теоретико-правових засад поняття та сутності пробації у кримінальному процесі України. Пробація розглядається як відносно новий для вітчизняної правової системи інститут, який поєднує кримінально-правові, кримінально-процесуальні та кримінально-виконавчі механізми з метою забезпечення ресоціалізації правопорушників і запобігання рецидивній злочинності. Наголошено, що сутність пробації полягає у балансі між контролем і виховним впливом, а її запровадження відповідає загальноєвропейським тенденціям гуманізації кримінальної юстиції. Здійснено аналіз нормативного закріплення пробації у Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах України, а також у Законі України «Про пробацію». Визначено місце пробації у системі кримінальних засобів впливу та окреслено її основні функції: ресоціалізаційну, превентивну, відновну та гуманістичну. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам, зокрема Європейським правилам пробації (2010 р.), які суттєво вплинули на формування національної моделі. У роботі підкреслено проблемні аспекти реалізації пробації: відсутність єдності у науковому визначенні цього поняття, недостатню матеріально-технічну базу органів пробації, кадровий дефіцит та неповне використання потенціалу соціальних програм. Запропоновано шляхи удосконалення законодавства та практики, зокрема посилення координації між судами, органами пробації та соціальними службами. Робота має як теоретичне, так і практичне значення: теоретично вона сприяє уточненню категорійного апарату кримінального процесу, а практично – може бути використана для вдосконалення правозастосовної діяльності у сфері пробації. Доведено, що теоретико-правова характеристика поняття та сутності пробації у кримінальному процесі свідчить про її подвійний характер: з одного боку, як інструменту реалізації кримінальної відповідальності, а з іншого – як соціально-правового інституту, спрямованого на ресоціалізацію особи. Подальший розвиток української системи пробації повинен ґрунтуватися на гармонізації національних норм із європейськими стандартами, підвищенні ефективності практичної діяльності пробаційних органів та посиленні взаємодії з інституціями громадянського суспільства. The article provides a comprehensive study of the theoretical and legal foundations of the concept and essence of probation in the criminal process of Ukraine. Probation is considered a relatively new institution for the domestic legal system, combining criminal law, criminal procedure, and criminal enforcement mechanisms to ensure the resocialization of offenders and prevent recidivism. It is emphasized that the essence of probation lies in the balance between control and educational influence, and its introduction is in line with the general European trends of humanization of criminal justice.An analysis of the normative consolidation of probation in the Criminal and Criminal Procedure Codes of Ukraine, as well as in the Law of Ukraine “On Probation” has been carried out. The place of probation in the system of criminal measures of influence is determined and its main functions are outlined: resocialization, prevention, rehabilitation, and humanization. Particular attention is paid to international standards, in particular the European Probation Rules (2010), which have significantly influenced the formation of the national model.The paper highlights problematic aspects of probation implementation: lack of unity in the scientific definition of this concept, insufficient material and technical resources of probation authorities, staff shortages, and incomplete use of the potential of social programs. Ways to improve legislation and practice are proposed, in particular, strengthening coordination between courts, probation authorities, and social services. The work has both theoretical and practical significance: theoretically, it contributes to the clarification of the categorical apparatus of criminal procedure, and practically, it can be used to improve law enforcement activities in the field of probation.It is proven that the theoretical and legal characteristics of the concept and essence of probation in the criminal process indicate its dual nature: on the one hand, as a tool for implementing criminal responsibility, and on the other – as a socio-legal institution aimed at the resocialization of a person. Further development of the Ukrainian probation system should be based on the harmonization of national norms with European standards, increasing the effectiveness of the practical activities of probation bodies and strengthening interaction with civil society institutions.Item Особливості призначення та проведення судових експертиз під час розслідування пропаганди війни(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Борухов, Д. О.; Borukhov, D.Стаття присвячена комплексному дослідженню проблем призначення та проведення судових експертиз у кримінальних провадженнях щодо пропаганди війни. Обґрунтовано, що застосування спеціальних знань у цій категорії кримінальних правопорушень посідає центральну роль в процесі розбудови окремої методики розслідування пропаганди війни, оскільки забезпечує підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення, встановлення його обставин, виявлення способів підготовки і реалізації протиправної поведінки. З урахуванням специфіки пропаганди війни своєчасне призначення та проведення судових експертиз виступає ключовою умовою ефективного розслідування. На основі аналізу матеріалів судової-слідчої практики доведено, що найбільш поширеними під час розслідування пропаганди війни є проведення лінгвістичних експертиз (семантико-текстуальні та авторознавчі), комп’ютерно-технічної, експертизи відео- та звукозапису, а також, у разі необхідності, проведення комплексної психолого-лінгвістичної експертизи. Особлива увага зосереджена на проведення семантико-текстуальної експертизи, спрямованої на встановлення наявності у повідомленнях ознак публічних закликів до агресивної війни чи збройного конфлікт, крім того проблеми дослідження креолізованих текстів, де поєднання вербальних і невербальних компонентів суттєво посилює пропагандистський вплив. У висновках підкреслено необхідність розбудови структурного елемента методики розслідування пропаганди війни, пов’язаного з визначенням типових судових експертиз, які доцільно призначати у цій категорії кримінальних правопорушень. Реалізація цього підходу у поєднанні із ситуаційним підходом дозволить враховувати конкретні слідчі ситуації, правильно визначати перелік необхідних судових експертиз та сформулювати належні питання експертам. Це, у свою чергу, сприятиме удосконаленню всього процесу досудового розслідування пропаганди війни, підвищенню ефективності взаємодії слідчого з особами які володіють спеціальними знаннями та забезпеченню належного доказування у кримінальних провадженнях цієї категорії. The article is devoted to a comprehensive study of the issues of appointing and conducting forensic examinations in criminal proceedings concerning war propaganda. It is substantiated that the use of special knowledge in this category of criminal offenses plays a central role in the development of a separate methodology for investigating war propaganda, since it ensures confirmation of the fact of committing a criminal offense, establishment of its circumstances, and identification of the methods of preparing and implementing unlawful behavior. Taking into account the specifics of war propaganda, the timely appointment and conduct of forensic examinations is a key condition for effective investigation.Based on the analysis of judicial and investigative practice, it has been proven that the most common examinations in the investigation of war propaganda are linguistic examinations (semantic-textual and authorship analysis), computer-technical examinations, video and audio recording examinations, and, if necessary, comprehensive psychological and linguistic examinations. Particular attention is focused on the conduct of semantic-textual examination aimed at establishing the presence in messages of signs of public calls for aggressive war or armed conflict, as well as on the problems of studying creolized texts, where the combination of verbal and non-verbal components significantly enhances propagandistic influence. The conclusions emphasize the need to develop a structural element of the methodology for investigating war propaganda related to determining the typical forensic examinations that should be appointed in this category of criminal offenses. Implementation of this approach, combined with a situational approach, will make it possible to take into account specific investigative situations, correctly determine the list of necessary forensic examinations, and formulate appropriate questions for experts. This, in turn, will contribute to improving the entire process of pre-trial investigation of war propaganda, enhancing the effectiveness of the investigator’s interaction with persons possessing special knowledge, and ensuring proper evidence in criminal proceedings of this category.Item Причини корупційних ризиків у кримінальному досудовому провадженні(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бондаренко, В. В.; Bondarenko, V.У статті проаналізовано основні чинники, що зумовлюють виникнення корупційних ризиків у кримінальному досудовому провадженні в Україні. На підставі опрацювання наукових підходів, положень Кримінального процесуального кодексу України, судової практики та емпіричних спостережень встановлено, що ці ризики мають багатофакторний характер і формуються у взаємодії нормативних, правозастосовних та фінансово-технічних чинників. Одним із ключових джерел їх виникнення визначено нормативно-правову невизначеність, зокрема нечіткість регламентації меж повноважень слідчих, прокурорів і слідчих суддів, відсутність автоматизованого розподілу кримінальних проваджень, прогалини у процедурах визначення підслідності, затримання без ухвали слідчого судді та застосування запобіжних заходів. Такі недоліки створюють умови для ухвалення суб’єктивних і непрозорих рішень без належного правового обґрунтування та посилюють дискреційний характер процесуальної діяльності. Правозастосовні чинники охоплюють випадки вибіркового або упередженого застосування процесуальних норм, свідомого порушення встановлених процедур, зловживання повноваженнями з метою досягнення особистої вигоди чи захисту корпоративних інтересів, штучного формування доказів, а також неналежного виконання обов’язків через низький рівень професійної підготовки. До фінансово-технічних чинників віднесено недостатній рівень матеріального забезпечення слідчих і дізнавачів, надмірне службове навантаження, залежність органів досудового розслідування від фінансування з місцевих бюджетів, а також технічні обмеження цифровізації кримінального провадження й проблеми у сфері електронного декларування. Зроблено висновок, що корупційні ризики є проявом комплексної управлінсько-правової проблеми, усунення якої потребує одночасного вдосконалення законодавчого регулювання, підвищення професійної та етичної компетентності кадрів і запровадження ефективних механізмів незалежного контролю. The article analyzes the main factors that determine the emergence of corruption risks in criminal pre-trial proceedings in Ukraine. Based on the study of scholarly approaches, the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine, judicial practice, and empirical observations, it is established that these risks have a multifactorial nature and are formed through the interaction of normative, law-enforcement, and financial- technical factors. One of the key sources of their emergence is identified as regulatory uncertainty, in particular the lack of clarity in defining the scope of powers of investigators, prosecutors, and investigative judges, the absence of an automated allocation of criminal cases, gaps in the procedures for determining jurisdiction, detention without a judge’s order, and the application of preventive measures. Such deficiencies create conditions for making subjective and non-transparent decisions without proper legal justification and reinforce the discretionary nature of procedural activities.Law-enforcement factors include instances of selective or biased application of procedural norms, deliberate violations of established procedures, abuse of powers to obtain personal gain or protect corporate interests, artificial fabrication of evidence, as well as inadequate performance of duties due to insufficient professional training.Financial-technical factors include the low level of material support for investigators and inquiry officers, excessive workload, the dependence of pre-trial investigation bodies on funding from local budgets, as well as technical limitations in the digitalization of criminal proceedings and problems in the field of electronic asset declaration. It is concluded that corruption risks are manifestations of a complex administrative and legal problem, the elimination of which requires simultaneous improvement of legislative regulation, enhancement of the professional and ethical competence of personnel, and the introduction of effective mechanisms of independent oversight.Item Методи дослідження та діагностики кримінальних перверсій як чинників злочинної поведінки(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Аркуша, Л. І.; Arkusha, L.; Цільмак, О. М.; Tsilmak, O.; Чернов, О. В.; Chernov, O.У статті розглядається складний феномен кримінальних перверсій як одного з чинників, що формують злочинну поведінку. Наголошується на міждисциплінарному характері цієї проблеми, оскільки її дослідження потребує інтеграції знань кримінології, криміналістики, психології, психіатрії та соціології. Кримінальні перверсії визначаються як стійкі відхилення у сфері потреб, потягів та поведінкових моделей, що мають деструктивну спрямованість і безпосередньо впливають на механізм злочину. У роботі окреслено основні методи дослідження цього явища: психологічні (тести, інтерв’ю, проективні методики), кримінологічні (аналіз статистики та соціального контексту), криміналістичні (реконструкція способів вчинення злочину, дослідження слідів), соціологічні (опитування, анкетування), а також міждисциплінарні підходи, що забезпечують комплексне бачення проблеми. Особливу увагу приділено методам діагностики у судово-слідчій практиці та судово-психологічній експертизі, які дозволяють виявити вплив девіантних схильностей на формування мотивів злочину, оцінити осудність і рівень суспільної небезпечності особи. Окремо наголошується на сучасних технологіях діагностики, серед яких поліграф, нейровізуалізація та комп’ютеризовані системи аналізу когнітивних реакцій, що відкривають нові перспективи у виявленні прихованих перверсивних нахилів. Разом із тим підкреслюється необхідність дотримання етичних та правових стандартів при їх застосуванні. Зроблено висновок, що ефективна система дослідження та діагностики кримінальних перверсій повинна мати не лише науково-теоретичне, але й практичне значення: допомагати у розслідуванні злочинів, проведенні експертиз, а також у профілактиці девіантної та злочинної поведінки. The article examines the complex phenomenon of criminal perversions as one of the factors that shape criminal behaviour. The interdisciplinary nature of this problem is emphasised, as its study requires the integration of knowledge from criminology, criminalistics, psychology, psychiatry and sociology. Criminal perversions are defined as persistent deviations in the sphere of needs, desires and behavioural patterns that are destructive in nature and directly influence the mechanism of crime. The paper outlines the main methods of researching this phenomenon: psychological (tests, interviews, projective techniques), criminological (analysis of statistics and social context), criminalistic (reconstruction of crime methods, trace examination), sociological (surveys, questionnaires), as well as interdisciplinary approaches that provide a comprehensive view of the problem. Particular attention is paid to diagnostic methods in judicial and investigative practice and forensic psychological examination, which allow identifying the influence of deviant tendencies on the formation of crime motives, assessing sanity and the level of public danger of a person.Special emphasis is placed on modern diagnostic technologies, including polygraphs, neuroimaging, and computerised cognitive response analysis systems, which open up new perspectives in detecting hidden perverse tendencies. At the same time, the need to comply with ethical and legal standards when using these technologies is emphasised.It was concluded that an effective system for researching and diagnosing criminal perversions should have not only scientific and theoretical significance, but also practical significance: it should assist in the investigation of crimes, the conduct of expert examinations, and the prevention of deviant and criminal behaviour.Item Використання штучного інтелекту в запобіганні вчинення засудженими в установах виконання покарань України кримінального правопорушення(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Хайнацький, Є. С.; Khainatskyi, Ye.У статті досліджується використання штучного інтелекту в запобіганні вчинення засудженим в установах виконання покарань нового кримінального правопорушення. Висловлено застереження, що застосування в установах виконання покарань України має відповідати Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні, оскільки не професійне його використання може причинити ризики та завдати шкоді в процесі соціалізації, ресоціалізації та реінтеграції осіб, які відбувають покарання в пенітенціарних закладах України. Виокремлено проблемні та відповідно не вирішені питання щодо використання штучного інтелекту в запобіганні вчинення засудженим в установах виконання покарань нового кримінального правопорушення, зокрема: нейтралізація ризиків при застосування ШІ персоналом установ виконання покарань ДКВС України у роботі із засудженими; визначення особливого статусу ШІ в частині запобігання вчинення засудженим в установах виконання покарань нового кримінального правопорушення; аналіз іноземних практик використання ШІ в пенітенціарних системах зарубіжних країн з метою впровадження його кращих практик в пенітенціарну систему України. Сформульовано авторське визначення спеціалізований технічний засіб (СТЗ) – це один із інструментів ШІ, який застосовуються персоналом установ виконання покарань ДКВС України для запобігання вчиненню засудженими нових кримінальних правопорушень шляхом спостереження та контролю за їхньою поведінкою, моніторингу пересувань, зав'язків та інших дій, що можуть свідчити про наміри вчинення засудженим нового кримінальне правопорушення. The article examines the use of artificial intelligence in preventing the commission of new criminal offenses by convicts in penal institutions. A warning is expressed that the application of artificial intelligence in the penal institutions of Ukraine must comply with the Concept for the Development of Artificial Intelligence in Ukraine, since its unprofessional use may create risks and cause harm in the processes of socialization, resocialization, and reintegration of persons serving sentences in Ukraine’s penitentiary facilities. Problematic and unresolved issues regarding the use of artificial intelligence in preventing new criminal offenses by convicts in penal institutions are identified, in particular: the neutralization of risks associated with the use of AI by the staff of the State Criminal-Executive Service of Ukraine in working with convicts; the determination of the special status of AI in the area of preventing new criminal offenses in penal institutions; the analysis of foreign practices of AI implementation in penitentiary systems abroad with the aim of adopting their best practices into Ukraine’s penitentiary system. An authorial definition is proposed: a specialized technical means (STM) is one of the tools of AI, which is applied by the personnel of the penal institutions of the State Criminal-Executive Service of Ukraine to prevent convicts from committing new criminal offenses through observation and control of their behavior, monitoring of movements, connections, and other actions that may indicate intentions to commit a new criminal offense.Item Соціально-економічні чинники піратства і правові механізми протидії(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Подобний, О. О.; Podobnyi, O.У статті досліджено соціально-економічні чинники морського піратства та правові механізми його протидії в міжнародному і національному контексті. Піратство розглядається як складне багатовимірне явище, що поєднує економічні, соціальні, правові й безпекові фактори. Показано, що бідність, безробіття, нерівний доступ до ресурсів, деградація морських екосистем та «ресурсне прокляття» формують сприятливе середовище для криміналізації прибережних спільнот. Наголошено на зростанні ролі гібридних моделей піратства, що поєднують традиційні атаки з кіберінструментами, зокрема GPS-спуфінгом та маніпуляцією AIS. У правовому аспекті проаналізовано ключові міжнародні документи ‒ Конвенцію ООН з морського права 1982 р. (UNCLOS), Конвенцію SUA 1988 р., а також рекомендації Міжнародної морської організації (IMO) і кращі морські практики (BMP). Підкреслено проблеми юрисдикції та переслідування піратських злочинів, які ускладнюються колізіями національного законодавства і браком міжнародної координації. Особливу увагу приділено українському контексту, де головні загрози в Чорному морі мають військово-політичний характер, але глобальні тренди піратства істотно впливають на страхування, фрахтові ставки, кадрову політику судноплавних компаній та безпеку моряків. Запропоновано напрями вдосконалення державної політики: імплементація рекомендацій IMO і BMP у національні стандарти безпеки, посилення кримінально-процесуальних механізмів переслідування, проведення тренінгів для екіпажів і менеджерів безпеки, участь у міжнародних координаційних центрах, розвиток співпраці з зацікавленими міжнародними організаціями, а також підвищення кіберстійкості портової та суднової інфраструктури. Отримані результати доводять, що ефективна протидія піратству можлива лише за умови інтеграції соціально-економічних і правових стратегій. The article examines the socio-economic factors of maritime piracy and the legal mechanisms for its prevention in both international and national contexts. Piracy is considered as a multidimensional phenomenon that combines economic, social, legal, and security aspects. It is shown that poverty, unemployment, unequal access to resources, degradation of marine ecosystems, and the “resource curse” create a favorable environment for the criminalization of coastal communities. The study highlights the growing importance of hybrid piracy models that combine traditional attacks with cyber tools, such as GPS spoofing and AIS manipulation. In the legal dimension, key international instruments are analyzed ‒ the 1982 United Nations Convention on the Law of the Sea (UNCLOS), the 1988 SUA Convention, as well as recommendations of the International Maritime Organization (IMO) and Best Management Practices (BMP). The article emphasizes the challenges of jurisdiction and prosecution of piracy-related crimes, which are complicated by inconsistencies in national legislation and insufficient international coordination. Special attention is paid to the Ukrainian context, where the main threats in the Black Sea are military-political in nature, but global piracy trends significantly affect insurance costs, freight rates, crew safety, and the personnel policy of shipping companies. The proposed directions of state policy include the implementation of IMO and BMP recommendations into national safety standards, strengthening procedural mechanisms of criminal prosecution, developing training programs for crews and maritime security managers, expanding participation in international monitoring and coordination centers, enhancing cooperation with relevant international organizations, and improving the cyber resilience of port and vessel infrastructure. The findings demonstrate that effective counter-piracy measures require the integration of socio-economic and legal strategies.Item Шахрайство з фінансовими ресурсами(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Оксентюк, А. М.; Oksentiuk, A.Дана стаття присвячена дослідженню кримінально-правової характеристики шахрайства з фінансовими ресурсами.В статті зауважено, визначено, що шахрайство, як базове кримінальне правопорушення, полягає у заволодінні майном шляхом обману або зловживання довірою та підкреслено, що шахрайство має численні спеціальні видив залежності від об’єкту злочинного посягання. Зауважено, що ключова відмінність шахрайства від інших кримінальних правопорушень проти власності полягає в тому, що потерпілий добровільно передає майно винній особі внаслідок обману або зловживання довірою, а у випадку інших кримінальних правопорушень проти власності безпосереднє вилучення майна злочинцем здійснюється у більшості випадків без згоди власника. Здійснено кримінально-правову кваліфікацію шахрайства, яка охоплює об’єкт (право власності), предмет (чуже майно), об’єктивну сторону (заволодіння майном або придбання права на нього шляхом обману та/або зловживання довірою), суб’єктивну сторону (прямий умисел і корисливий мотив) та суб’єкт кримінального правопорушення (осудна фізична особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності). Підкреслено, що шахрайство з фінансовими ресурсами у кримінальному законодавстві визначено як спеціальний склад кримінального правопорушення, що відрізняється від загального шахрайства специфічним предметом – чітко визначеними видами фінансових ресурсів на яке здійснюється злочинне посягання. Зауважено, що в об’єктивна сторона шахрайства з фінансовими ресурсами набуває нових, складніших форм, які використовують можливості інформаційних технологій для приховування злочинної діяльності та полегшення доступу до відповідних фондів. Підкреслено, що формами вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами з використання інформаційних технологій може включати подання неправдивих електронних документів, використання вразливостей програмного забезпечення або баз даних, застосування методів соціальної інженерії у цифровому просторі, а також створення фіктивних компаній для отримання бюджетних коштів та інше. The article noted that the development of information technologies has significantly changed the nature of fraud with financial resources, which makes it relevant to study its criminal aspects. It is determined that fraud, as a basic criminal offense, is the seizure of property by deception or abuse of trust and emphasized that fraud has numerous special views of dependence on the object of criminal encroachment. It is noted that the key difference between fraud and other criminal offenses against property is that the victim voluntarily transfers the property to the guilty person as a result of deception or abuse of trust, and in the case of other criminal offenses against property, the direct seizure of property by the offender is carried out in most cases without the owner’s consent. The criminal law qualification of fraud, which covers an object (property right), subject (alien property), objective side (seizure of property or acquisition of the right to it by deception and/or abuse of trust), subjective side (direct intent and selfish motive) and subject of criminal law. It is emphasized that fraud with financial resources in criminal law is defined as a special composition of a criminal offense, which differs from general fraud with a specific subject – clearly defined types of financial resources on which criminal assault is carried out.It is noted that in the context of information technology development, the objective side of fraud with financial resources takes on new, more complex forms that use the possibilities of information technologies to conceal criminal activity and facilitate access to the relevant funds. It is emphasized that the forms of fraud with financial resources for the use of information technology may include the submission of false electronic documents, the use of software or databases, the use of social engineering methods in digital space, as well as the creation of fictitious companies for budgetary funds and more.Item Окремі питання проблем кваліфікації насильства над населенням у районі воєнних дій(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Морозюк, Н. С.; Moroziuk, N.Стаття присвячена дослідженню кримінально-правових аспектів насильства над населенням у районі воєнних дій, передбаченого ст. 433 КК України. У контексті повномасштабної агресії російської федерації проти України актуалізується проблема кваліфікації таких злочинів, що вчиняються військовослужбовцями проти цивільного населення. Розкриваються об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, його співвідношення з іншими злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, зокрема зі ст. 438 КК України. Особлива увага приділяється аналізу міжнародних джерел права –Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р., які формують міжнародно-правові стандарти захисту цивільного населення. Підкреслюється значення рішень Верховного Суду України щодо тлумачення диспозиції ст. 433 КК, зокрема в частині розмежування фізичного та психічного насильства, а також проблеми відмежування від злочинів проти власності. Акцентується увага на складнощах правозастосування, зумовлених широкою та узагальненою диспозицією статті, що створює проблеми для кваліфікації діянь. Запропоновано напрями вдосконалення кримінального законодавства: деталізація диспозиції ст. 433 ККУ, чітке визначення поняття «воєнна необхідність», введення кваліфікуючих ознак. Підсумовується те, що модернізація норми сприятиме юридичній визначеності, уніфікації правозастосовної практики, забезпеченню захисту прав людини в умовах війни та ефективному притягненню винних до відповідальності. Акцентується увага на тому, що подальше вдосконалення законодавства має бути спрямоване на конкретизацію диспозиції статті 433 Кримінального кодексу України. Наголошується на необхідності вдосконалення національного кримінального законодавства з метою забезпечення ефективного захисту цивільного населення, створення дієвих механізмів розслідування та притягнення винних до відповідальності. Запропоновано шляхи гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами, що дозволить гарантувати дотримання прав людини в умовах збройних конфліктів, а також посилить правові механізми протидії воєнним злочинам. The article is devoted to the study of the criminal law aspects of violence against the civilian population in the area of hostilities, as provided for in Article 433 of the Criminal Code of Ukraine. In the context of the full-scale aggression of the Russian Federation against Ukraine, the issue of qualifying such crimes committed by servicemen against civilians becomes particularly relevant. The article reveals the objective and subjective elements of the crime, its correlation with other crimes against peace, human security, and international legal order, in particular with Article 438 of the Criminal Code of Ukraine. Special attention is paid to the analysis of international legal sources – the Geneva Conventions of 1949 and the Additional Protocols of 1977, which establish international legal standards for the protection of civilians. The importance of the Supreme Court of Ukraine’s decisions regarding the interpretation of Article 433, in particular in distinguishing between physical and psychological violence, as well as the problems of delimitation from crimes against property, is emphasized. The focus is placed on the difficulties of law enforcement caused by the broad and generalized wording of the article, which creates challenges for the qualification of acts. The article proposes directions for improving criminal legislation: detailing the wording of Article 433 of the Criminal Code of Ukraine, clearly defining the concept of “military necessity,” and introducing qualifying elements. It is concluded that the modernization of the provision will contribute to legal certainty, unification of law enforcement practice, protection of human rights in wartime, and effective prosecution of offenders. It is emphasized that further improvement of legislation should be aimed at concretizing the wording of Article 433 of the Criminal Code of Ukraine. The necessity of improving national criminal legislation in order to ensure effective protection of the civilian population, creating effective mechanisms for investigation and prosecution of perpetrators, is highlighted. The article suggests ways of harmonizing Ukrainian legislation with international standards, which will guarantee respect for human rights in armed conflicts and strengthen legal mechanisms for countering war crimes.Item Родовий обʼєкт та класифікація кримінальних правопорушень, що вчиняються медичними працівниками в України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Дякур, М. Д.; Diakur, M.В статті аналізується родовий об’єкт кримінальних правопорушень, що вчиняються у сфері медичної діяльності. Пропонується авторська класифікація кримінальних правопорушень, які вчиняються медичними працівниками. Вказується, що окремі кримінальні правопорушення, пов’язані із виконанням медичними працівниками своїх обов’язків розміщені в інших розділах національного кримінального законодавства, що свідчить про те, що їх родовим об’єктом законодавцем визначено суспільні відносини, які безпосередньо не пов’язані із захистом здоров’я населення. Відзначається, що непоодинокими є випадки, коли кримінальні правопорушення, які вчиняються медичними працівниками у сфері здійснення безпосередніх повноважень неправильно кваліфікуються за іншими статтями кримінального законодавства, зокрема – як протиправні діяння у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг. Така ситуація часто зумовлена тим, що родовим, а також обов’язковим безпосереднім об’єктом таких протиправних діянь не є здоров’я особи, а визначені інші суспільні відносини та блага, зокрема – воля (наприклад, незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги), право на приватність особистого життя (наприклад, розголошення медичним працівником таємниці усиновлення (удочеріння)), особисті права (порушення права на безоплатну медичну допомогу), встановлений законом порядок обігу лікарських засобів (фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів) тощо. Підсумовується, що наявність диференційованих по різних розділах кримінального законодавства кримінальних правопорушень, що вчиняються у медичній сфері свідчить про те, що законодавець залишає за можливе вважати, що такі діяння можуть посягати не лише на суспільні відносини у сфері забезпечення права на отримання належної медичної допомоги. The article analyzes the generic object of criminal offenses committed in the field of medical activity. The author’s classification of criminal offenses committed by medical workers is proposed. It is indicated that individual criminal offenses related to the performance of their duties by medical workers are placed in other sections of the national criminal legislation, which indicates that the legislator has defined their generic object as public relations that are not directly related to the protection of public health. It is noted that there are frequent cases when criminal offenses committed by medical workers in the field of exercising direct powers are incorrectly classified under other articles of criminal legislation, in particular, as unlawful acts in the field of official activity and professional activity related to the provision of public services. This situation is often due to the fact that the generic and mandatory direct object of such unlawful acts is not the health of the person, but certain other social relations and benefits, in particular – the will (for example, illegal placement in a psychiatric care institution), the right to privacy of personal life (for example, disclosure by a medical professional of the secret of adoption), personal rights (violation of the right to free medical care), the procedure for the circulation of medicines established by law (falsification of medicines or circulation of falsified medicines), etc.It is summarized that the presence of differentiated criminal offenses committed in the medical field under different sections of the criminal legislation indicates that the legislator leaves it possible to believe that such acts may encroach not only on social relations in the field of ensuring the right to receive proper medical care.Item Судовий контроль в адміністративному судочинстві як конституційна гарантія захисту прав у публічно-правовій сфері(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Шкелебей, О. В.; Shkelebei, O.У статті розглянуто судовий контроль як одну з ключових функцій адміністративного судочинства, яка забезпечує дотримання принципів верховенства права, законності та справедливості у відносинах між публічною владою та приватними особами. Вказано, що у демократичній правовій державі судовий контроль слугує інструментом, що гарантує захист прав, свобод та інтересів громадян від можливих зловживань або перевищення повноважень органами державної влади, місцевого самоврядування чи іншими суб’єктами владних повноважень. Виокремлено проблеми меж судового контролю, до яких, зокрема віднесено: 1) розмежування дискреційних і недискреційних повноважень; 2) невизначеність у питаннях політичного характеру; 3) обмеженість доступу до інформації; 4) ризик надмірного втручання в діяльність органів влади. Звернуто увагу на те, що у своїй діяльності адміністративні суди керуються низкою принципів, які визначають межі та порядок здійснення судового контролю. До таких принципів, передусім, віднесено: принцип верховенства права, адже суд повинен забезпечувати відповідність рішень суб’єктів владних повноважень Конституції України та законам держави; принцип презумпції правомірності дій суб’єктів владних повноважень, оскільки судовий контроль не може перетворюватися на втручання в дискреційні повноваження органів влади, якщо такі дії здійснені в межах закону; принцип пропорційності – суд має обов’язково враховувати баланс між публічними інтересами та правами особи; принцип незалежності суду, з огляду на те, що адміністративний суд не підпорядковується органам виконавчої влади і діє виключно в межах законодавства. Зроблено висновок, що ефективність судового контролю залежить від дотримання низки принципів, зокрема названих нами вище, а також від готовності держави до постійного вдосконалення механізмів правового регулювання. У цьому контексті необхідно продовжувати дослідження теоретичних та практичних аспектів судового контролю для забезпечення його відповідності сучасним викликам і потребам суспільства. The article examines judicial review as one of the key functions of administrative justice, which ensures compliance with the principles of the rule of law, legality and justice in relations between public authorities and private individuals. It is indicated that in a democratic state governed by the rule of law, judicial review serves as a tool that guarantees the protection of the rights, freedoms and interests of citizens from possible abuse or excess of powers by state authorities, local governments or other subjects of power. The problems of the boundaries of judicial review are highlighted, which include, in particular: 1) the delimitation of discretionary and non-discretionary powers; 2) uncertainty in matters of a political nature;3) limited access to information; 4) the risk of excessive interference in the activities of government bodies. Attention is drawn to the fact that in their activities, administrative courts are guided by a number of principles that determine the boundaries and procedure for exercising judicial control. Such principles include, first of all, the following: the principle of the rule of law, since the court must ensure that the decisions of public authorities comply with the Constitution of Ukraine and the laws of the state; the principle of presumption of legality of the actions of public authorities, since judicial control cannot be transformed into interference with the discretionary powers of government bodies if such actions are carried out within the framework of the law; the principle of proportionality – the court must necessarily take into account the balance between public interests and individual rights; the principle of independence of the court, given that the administrative court is not subordinate to the executive authorities and acts exclusively within the framework of the legislation. The conclusion is made that the effectiveness of judicial review depends on compliance with a number of principles, in particular those mentioned above, as well as on the state’s readiness to constantly improve the mechanisms of legal regulation. In this context, it is necessary to continue research into the theoretical and practical aspects of judicial control to ensure its compliance with modern challenges and needs of society.Item Щодо основних аспектів адміністративного захисту права на державну службу в митних органах(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Чердинцев, Ю. Г.; Cherdyntsev, Yu.Статтю присвячено характеристиці особливостей нормативного регулювання адміністративного захисту права на державну службу в митних органах. Встановлено існування двох форм захисту (адміністративної і судової), передбачених ст. 11 Закону «Про державну службу», яка поширюється на посадових осіб митних органів, що займають посади категорій «Б» і «В», а ст. 570-2 МК лише фрагментарно торкається цього питання, передбачаючи тільки судовий захист права на державну службу в митному органі особою, яка займає посаду державної служби категорії «А» (Голови Держмитслужби).Адміністративний захист права на державну службу має свої особливості у залежності від категорій посад державної служби в митних органах. Захист права на державну службу є: виключно правом (а не обов’язком) державного службовця; правом саме державного службовця, а не іншої особи в інтересах державного службовця. Встановлено, що адміністративний захист права на державну службу в митних органах слід розглядати у двох підходах: широкому і вузькому розумінні. Широке розуміння передбачає сукупність всіх можливостей адміністративного захисту свого права на державну службу, передбачене як загальним законодавством для фізичних осіб – йдеться про громадян України, так і спеціальним законодавством для окремих видів фізичних осіб – йдеться про державних службовців у цілому, і посадових осіб митних органів зокрема. Охарактеризовано процедуру розгляду скарги і запропоновано доповнити МК ст. 570-4 «Захист права на державну службу». The article is devoted to the characteristics of the features of legal regulation of administrative protection of the right to civil service in customs bodies. It has been established that there are two forms of protection (administrative and judicial) provided for in Art. 11 of the Law «On Civil Service», which applies to officials of customs bodies holding positions of categories «B» and «V», and art. 570-2 of the Customs Code of Ukraine touches on this issue only in fragments, providing only for judicial protection of the right to civil service in the customs body by a person who holds the position of civil service of category «А» (Head of the State Customs Service). Administrative protection of the right to civil service has its own characteristics depending on the categories of civil service positions in customs bodies. The protection of the right to public service is: solely the right (and not the duty) of a civil servant; the right of a civil servant itself and not of another person in the interests of a civil servant.It has been established that the administrative protection of the right to civil service in customs bodies should be considered in two approaches: broad and narrow. A broad understanding provides for a set of all possibilities of administrative protection of one’s right to civil service, provided both by general legislation for individuals – we are talking about citizens of Ukraine, and by special legislation for certain types of individuals – we are talking about civil servants in general, and officials of customs bodies in particular. The procedure for considering a complaint is characterized and it is proposed to supplement the Customs Code of Ukraine of Art. 570-4 «Protection of the right to civil service».Item Адміністративно-правові засоби контролю та нагляду за експертною діяльністю в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Тополя, Р. В.; Topolia, R.У статті проаналізовано адміністративно-правову природу контролю та нагляду у сфері судово-експертної діяльності як складових публічного адміністрування. Визначено сутність понять «контроль» і «нагляд» через їхнє тлумачення у правовій теорії та практиці. Контроль подається як ширший інститут, що охоплює перевірку виконання завдань і функцій підконтрольними суб’єктами, а також виконання інформаційно-аналітичної й корегувальної ролі. Нагляд має вужчий характер і застосовується у сферах підвищеної суспільної небезпеки, поєднуючи профілактику та можливість адміністративного примусу. Обґрунтовано, що судова експертиза є одним із ключових засобів доказування у кримінальному, цивільному та адміністративному процесах, тому результати експертних досліджень повинні перебувати під контролем. Незважаючи на гарантії незалежності експерта, законодавство передбачає низку організаційних і правових механізмів перевірки його діяльності. Проаналізовано порядок атестації та державної реєстрації методик проведення експертиз, ведення державного реєстру атестованих експертів, а також дисциплінарні заходи впливу. Особливу увагу приділено міжвідомчій координації та науково-методичному забезпеченню, які реалізуються через спеціально уповноважені органи. Судова практика підтверджує важливість контролю та нагляду у вигляді призначення експертиз, перевірки належності доказів, попередження експертів про відповідальність і зупинення провадження до отримання висновків. Зроблено висновок, що поєднання незалежності експерта з ефективними зовнішніми механізмами контролю створює оптимальний баланс між гарантіями професійної самостійності та забезпеченням об’єктивності результатів. Підкреслюється, що сучасна модель контролю й нагляду поєднує правові, організаційні та практичні засоби, які потребують подальшого розвитку, зокрема вдосконалення процедур рецензування, підвищення кваліфікації фахівців та запровадження єдиних стандартів оцінки якості. The article analyzes the administrative and legal nature of control and supervision in the field of forensic activity as components of public administration. The essence of the concepts “control” and “supervision” is defined through their interpretation in legal theory and practice. Control is presented as a broader institution covering the verification of the performance of tasks and functions by controlled entities, as well as the performance of informational-analytical and corrective roles. Supervision has a narrower character and is applied in areas of increased social danger, combining preventive measures and the possibility of administrative coercion. It is substantiated that forensic examination is one of the key means of proof in criminal, civil, and administrative proceedings; therefore, the results of expert research must be subject to control. Despite the guarantees of the expert’s independence, legislation provides a number of organizational and legal mechanisms for verifying his or her activity. The procedure for the certification and state registration of forensic methodologies, the maintenance of the state register of certified experts, as well as disciplinary measures, is analyzed. Special attention is paid to interdepartmental coordination and scientific-methodological support, which are implemented through specially authorized bodies. Judicial practice confirms the importance of control and supervision in the form of appointing examinations, verifying the admissibility of evidence, warning experts about liability, and suspending proceedings until conclusions are obtained. It is concluded that combining the independence of the expert with effective external control mechanisms creates an optimal balance between guarantees of professional autonomy and ensuring the objectivity of results. It is emphasized that the modern model of control and supervision combines legal, organizational, and practical tools, which require further development, particularly the improvement of review procedures, professional training, and the introduction of unified quality assessment standards.Item Вплив цифрової трансформації на методологію досліджень у науці адміністративного права(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Соломаха, А. Г.; Solomakha, A.У статті досліджується вплив цифрової трансформації на методологію наукових досліджень у сфері адміністративного права. Наголошується, що цифровізація стала одним із провідних чинників розвитку сучасного суспільства, суттєво змінивши як публічне управління, так і юридичну науку. Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, електронного урядування, штучного інтелекту, блокчейну та аналітики великих даних формує нову якість адміністративно-правових відносин та актуалізує потребу у відповідному теоретико-методологічному забезпеченні. Розкрито, що цифрова трансформація зумовлює не лише модернізацію публічного сектору, а й зміну предмета та методів адміністративно-правової науки. Акцент зроблено на необхідності поєднання філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів пізнання, а також на проблемі методологічного плюралізму, що одночасно відкриває нові можливості й породжує виклики для наукової системності. Вказано, що цифрова епоха вимагає інтеграції міждисциплінарних підходів, зокрема методів інформатики, теорії систем, статистики та кібернетики, що забезпечує більш комплексне дослідження нових явищ у публічному управлінні.Особлива увага приділена появі нових інструментів дослідження: аналізу великих масивів даних, моделюванню, використанню комп’ютерних технологій і алгоритмів машинного навчання для опрацювання судової практики та адміністративних процедур. Показано, що традиційні якісні методи поступово доповнюються емпіричними, орієнтованими на вимірювані результати. Підкреслюється, що цифровізація ставить під сумнів окремі класичні доктрини адміністративного права, зокрема щодо правосуб’єктності штучного інтелекту, і стимулює появу нових концепцій відповідальності та контролю. У висновках обґрунтовано, що цифрова трансформація впливає на методологію подвійно: по-перше, розширює арсенал методів і підходів, роблячи дослідження більш емпірично орієнтованими; по-друге, трансформує дослідницьку парадигму, яка поступово переходить від традиційної нормативістської моделі до сучасної системної, людиноцентричної та інформаційно орієнтованої доктрини, що забезпечує здатність науки адміністративного права адекватно реагувати на виклики цифрової доби. The article examines the impact of digital transformation on the methodology of scientific research in the field of administrative law. It emphasizes that digitalization has become one of the leading drivers of modern society, fundamentally reshaping both public administration and legal science. The introduction of information and communication technologies, e-government, artificial intelligence, blockchain, and big data analytics has created a new quality of administrative and legal relations and highlighted the need for appropriate theoretical and methodological support.It is revealed that digital transformation leads not only to the modernization of the public sector but also to changes in the subject matter and methods of administrative law as a science. Special attention is given to the need for combining philosophical, general scientific, and specifically legal methods of cognition, as well as to the issue of methodological pluralism, which simultaneously opens up new opportunities and poses challenges for scientific coherence. The article notes that the digital era requires the integration of interdisciplinary approaches, particularly those of computer science, systems theory, statistics, and cybernetics, ensuring a more comprehensive study of new phenomena in public administration. The emergence of new research tools is analyzed, including the use of big data analytics, modeling, computer technologies, and machine learning algorithms for the study of judicial practice and administrative procedures. It is demonstrated that traditional qualitative methods are gradually being complemented by empirical approaches focused on measurable outcomes.The article also highlights that digitalization challenges certain classical doctrines of administrative law, particularly with regard to the legal personality of artificial intelligence, and stimulates the development of new concepts of responsibility and control.The conclusions substantiate that digital transformation influences methodology in two key ways: first, it expands the range of methods and approaches, making research more empirically oriented; second, it transforms the research paradigm, which is gradually shifting from a traditional normativist model to a modern systemic, human-centered, and information-oriented doctrine. This ensures the ability of the science of administrative law to adequately respond to the challenges of the digital age.Item Вирішення конфліктних ситуацій у сфері ритуальних послуг під час війни, визнання невідомих поховань в умовах особливого періоду(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Силенко, Л. М.; Sylenko, L.В статті розкрито правові та організаційні засади вирішення конфліктних ситуацій у сфері ритуальних послуг під час війни і процедури визнання невідомих поховань в умовах особливого періоду. Обґрунтовано, що поєднання форс-мажорних обставин, дефіциту ресурсів і перетину компетенцій центральних органів, органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, правоохоронних і судово-медичних установ породжує спори щодо доступу до послуг, тарифів, черговості й місця поховання, дотримання релігійних обрядів, поводження з персональними/медичними даними родин загиблих.Запропоновано модель публічного адміністрування, що включає: кризові SOP і міжвідомчі протоколи (повідомлення про смерть, ідентифікація, ексгумація/перепоховання, транспортування), прозорі методики тарифоутворення та механізми державного/муніципального замовлення базових послуг, єдиний цифровий кабінет звернень родин, інтегровані реєстри з GIS-картографуванням місць поховань і просте- жуваністю ланцюга зберігання доказів (chain of custody), а також канали ADR/медіації за участю НУО та релігійних громад. Наголошено на процесуальних гарантіях: право бути поінформованим і вислуханим, доступ до правової допомоги, незалежний нагляд (омбудсман, громадські ради), оскарження рішень без автоматичного зупинення критичних дій, дотримання вимог щодо захисту персональних даних. Окремо розкрито алгоритми визнання невідомих поховань: класифікація локацій (масові/поодинокі/польові), стандартизоване документування, судово-медична ідентифікація (ДНК, стоматологічні та антропологічні ознаки), збереження речових доказів і відповідність міжнародним гуманітарним та правозахисним стандартам. Запропоновано створити регіональні координаційні центри і мобільні групи, забезпечити MHPSS-підтримку родин, уніфікувати договори з приватними надавачами послуг, передбачити PSO-контракти для мінімального гарантованого пакета. Для управління результатами визначено KPI: своєчасність ідентифікації, частка вирішених спорів у досудовому порядку, повнота реєстрації та маркування поховань, дотримання культурно-релігійних практик, якість комунікації з родинами. Висновок: системна, нормативно закріплена модель з прозорими процедурами, цифровими інструментами та міжвідомчою координацією знижує конфліктність, забезпечує гідність поховання та посилює довіру до інституцій у період війни. The article sets out the legal and organizational foundations for resolving conflict situations in the funeral services sector during war and the procedures for recognizing unknown burials in a special period. It argues that the combination of force-majeure circumstances, resource constraints, and overlapping competences of central authorities, local self-government bodies, military administrations, law-enforcement and forensic institutions generates disputes over access to services, tariffs, the sequence and location of burial, observance of religious rites, and the handling of families’ personal/medical data. A public-administration model is proposed that includes: crisis SOPs and interagency protocols (death notification, identification, exhumation/reburial, transport), transparent tariff-setting methodologies and mechanisms for state/municipal commissioning of basic services, a single digital portal for family requests, integrated registers with GIS mapping of burial sites and chain-of-custody traceability, as well as ADR/mediation channels involving NGOs and religious communities. Emphasis is placed on procedural guarantees: the right to be informed and heard, access to legal aid, independent oversight (ombudsman, public councils), avenues for appeal without automatically staying critical actions, and compliance with personal data protection requirements. The article separately details algorithms for the recognition of unknown burials: classification of locations (mass/single/field graves), standardized documentation, forensic identification (DNA, dental and anthropological markers), preservation of physical evidence, and alignment with international humanitarian and human-rights standards. It proposes establishing regional coordination centers and mobile teams, providing MHPSS support to families, standardizing contracts with private providers, and introducing PSO contracts for a minimum guaranteed package. For results-based management, KPIs are defined: timeliness of identification, share of disputes resolved pre-trial, completeness of registration and marking of burials, observance of cultural- religious practices, and quality of communication with families. The conclusion is that a systemic, normatively anchored model with transparent procedures, digital tools, and interagency coordination reduces conflict, ensures dignified burial, and strengthens trust in institutions during wartime.Item Принципи та гарантії діяльності суб’єктів публічної адміністрації в умовах воєнного стану(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Пєшков, В. В.; Pieshkov, V.Стаття окреслює принципи та гарантії діяльності суб’єктів публічної адміністрації в умовах воєнного стану як правову рамку, що дозволяє діяти швидко, але правомірно й підзвітно. До базових принципів віднесено: верховенство права за режиму дерогацій (чіткі межі тимчасових відступів від прав людини), законність і спеціальну компетенцію (дії лише в межах наданих повноважень), необхідність, пропорційність і строковість втручань (із sunset-критеріями та тригерами деескалації), підзвітність і контрольованість (внутрішній і зовнішній нагляд), належну адміністрацію та процесуальну справедливість у межах можливого (audi alteram partem, мотивованість рішень), недискримінацію та повагу до гідності, прозорість і ефективну комунікацію, єдність командування та субсидіарність (координація цивільних і військових адміністрацій), ризик-орієнтованість і доказовість (data-driven управління), безперервність публічних послуг, цифровізацію та кіберрезильєнтність, захист персональних даних і державної таємниці, а також доброчесність і антикорупційний комплаєнс. Гарантії запропоновано розглядати у наступних вимірах: Нормативні: конституційні засади, закон про воєнний стан і спецзакони, формалізація дерогацій, чіткі підстави та межі обмежень. Інституційні: розмежування повноважень між КМУ, військовими/військовими адміністраціями та ОМС; незалежний контроль Омбудсмана, парламентський і фінансовий аудит, внутрішні служби комплаєнсу. Процедурні: стандартизовані SOP, план безперервності (BCP/DRP), електронний документообіг і audit trail, вимога мотивованості та реєстрації актів, доступні канали скарг і судовий контроль (без автоматичного зупинення критично потрібних дій), механізми медіації, захист викривачів. Окремо наголошено на соціально-правових гарантіях для службовців (безпека праці, MHPSS-підтримка, страхування). Запропоновано KPI результативності: своєчасність і якість надання послуг, частка обґрунтованих скарг, рівень виконання судових рішень, інциденти кібербезпеки, прозорість закупівель. Зроблено висновок, що поєднання названих принципів і гарантій забезпечує баланс публічної безпеки та прав людини, підвищує довіру до влади й створює передумови для швидкого повернення до звичайного правопорядку після скасування воєнного стану. The article outlines the principles and guarantees governing the activities of public administration entities under martial law as a legal framework that enables action that is swift yet lawful and accountable. The core principles include: the rule of law under a regime of derogations (clear limits on temporary departures from human rights); legality and special competence (acting strictly within conferred powers); necessity, proportionality, and temporality of interventions (with “sunset” criteria and de-escalation triggers); accountability and controllability (internal and external oversight); good administration and procedural fairness to the extent possible (audi alteram partem, reasoned decisions); non-discrimination and respect for dignity; transparency and effective communication; unity of command and subsidiarity (coordination of civil and military administrations); risk-based and evidence-driven management; continuity of public services; digitalisation and cyber-resilience; protection of personal data and state secrets; as well as integrity and anti-corruption compliance.Guarantees are considered in three dimensions. Normative guarantees: constitutional foundations, the law on martial law and special acts, formalisation of derogations, and clear grounds and limits for restrictions.Institutional guarantees: delineation of powers among the Cabinet of Ministers, military/military-civil administrations, and local self-government; independent oversight by the Ombudsperson, parliamentary and financial audit, and internal compliance units. Procedural guarantees: standardised SOPs, business-continuity and disaster-recovery plans (BCP/DRP), e-document flow and audit trails, requirements for reasoned and registered acts, accessible complaint channels and judicial review (without automatically staying critically needed actions), mediation mechanisms, and whistleblower protection. The article also highlights social-legal guarantees for officials (occupational safety, MHPSS support, insurance). Proposed KPIs include timeliness and quality of service delivery, share of well-founded complaints, rate of execution of court decisions, cybersecurity incidents, and procurement transparency. It concludes that combining these principles and guarantees balances public security with human rights, strengthens trust in government, and creates preconditions for a swift return to ordinary legal order after martial law is lifted.Item Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення прав та свобод людини і громадянина в системі правосуддя України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Пеліхос, Є. М.; Pelikhos, Ye.В статті сформовано поняття та розкрито зміст адміністративно-правового забезпечення прав та свобод людини і громадянина в системі правосуддя України. Доведено, що це система норм, засад (принципів), засобів, адміністративних процедур (проваджень) та положень адміністративного процесу спрямованих на визначення, гарантування, реалізації на справедливий і ефективний захист судовими органами (в пергу чергу системою адміністративних судів) прав та свобод людини і громадянина від усіх видів публічних і приватних загроз вирішення яких законодавством покладається на правосуддя України. Актуалізовано, що конституційні засади адміністративно-правового забезпечення прав та свобод людини і громадянина в системі правосуддя України відображають принципи верховенства права, незалежності судів, рівності перед законом, права на судовий захист та будь-якої форми дискримінації. Підтверджено висновок, що судова система має виключну компетенцію у вирішенні правових спорів та кримінальних обвинувачень, забезпечуючи незалежність суддів та засади справедливого судочинства, а прокуратура та адвокатура відіграють головну роль у забезпеченні балансу між публічним обвинуваченням і правовою допомогою громадянам, забезпечуючи ефективний захист прав та свобод. Розкриті європейські засади адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина відображають важливі принципи справедливості, доступності та незалежності судових органів. Доведено, що правове забезпечення судового захисту прав та свобод людини і громадянина в системі правосуддя України має включати актуалізацію правових засад і принципів, коли вони формують основи судового захисту, зокрема таких як верховенство права, незалежність судів та права на судовий захист. Визначення ролі місця адміністративного судочинства в функціональному призначенні захисту прав фізичних і юридичних осіб, а також контролю за законністю дій органів виконавчої влади. In the article, the concept is formulated and the administrative-legal provision of human and citizen rights and freedoms in the judicial system of Ukraine is disclosed. It is proved that this is a system of norms, principles, means, administrative procedures, and provisions of the administrative process aimed at defining, guaranteeing, and implementing a fair and effective protection by judicial bodies (primarily the system of administrative courts) of the rights and freedoms of humans and citizens from all types of public and private threats, the resolution of which is entrusted to the justice system of Ukraine by legislation. It is emphasized that the constitutional principles of administrative-legal provision of human and citizen rights and freedoms in the judicial system of Ukraine reflect the principles of the rule of law, judicial independence, equality before the law, the right to judicial protection, and the prohibition of any form of discrimination. It is confirmed that the judiciary has exclusive competence in resolving legal disputes and criminal charges, ensuring the independence of judges and the principles of fair trial, while the prosecutor’s office and the bar play a major role in ensuring the balance between public prosecution and legal assistance to citizens, ensuring effective protection of rights and freedoms. The disclosed European principles of administrative-legal provision of human and citizen rights and freedoms reflect important principles of fairness, accessibility, and independence of judicial bodies. It is proven that the legal provision of judicial protection of human and citizen rights and freedoms in the justice system of Ukraine should include the actualization of legal principles and foundations when they form the basis of judicial protection such as the rule of law, judicial independence, and the right to judicial protection. The role and place of administrative proceedings in the functional purpose of protecting the rights of individuals and legal entities, as well as controlling the legality of the actions of executive authorities, are determined.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »