Поняття правозастосування та його особливості у світлі професійно-правової свідомості суддів
No Thumbnail Available
Date
2026
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Abstract
В статті досліджуються питання правозастосування норм як матеріального, так і процесуального права з точки зору законодавця, який сподівається на те, що суд буде застосовувати зміст норм права так як він це передбачав, а відповідно і хотів. В той же час, реальність правозастосування у сфері правосуддя вказує на те, що жодна норма права ідеально не може охопити всю сукупність, а іноді і різновекторність тих чи інших суспільних правовідносин, які набули спірного характеру. Ось чому в правосудді широко застосовується формат тлумачення судом норм права з метою розширення меж змістовно-правової їх суті, а при відсутності норм права чи їх змістовної неповноти або неточності суд вдається до судової правотворчості. Разом з тим, правова політика Верховного Суду у сфері правосуддя спрямована у сферу класичного формату, яким є стабільність судових рішень та судової практики на основі єдиного праворозуміння норм права, а відтак і їх правозастосування. Безумовно ввесь правозастосовчий процес є комплексним питанням, оскільки він задіює в собі всю природно-правову суть професійної правосвідомості суддів, яка ґрунтується на професійних знаннях, морально-правовій, суспільно-правовій, економіко-правовій свідомості, відповідно до якої суд, ухвалюючи судові рішення, реально впливає на спірні правовідносини, придаючи їм статусу урегульованих. Отже, рушієм такого урегулювання є професійно-теоретичні знання суддів, які спрямовуються у сфері змісту конкретної норми права, де аналізуються і в подальшому співвідносяться до змісту тих чи інших спірних правовідносин. В той же час, на кожному етапі правозастосовчого процесу висновок судді, незалежно від того, є він позитивним чи негативним для однієї, чи іншої сторони він формується на основі внутрішнього його переконання. Змістом такого внутрішньо-правового переконання є емоційно-правова, психологічно-правова, філософсько-правова, логічно-правова єдність, на основі якої має місце усвідомлене розуміння норм як матеріального, так і процесуального права, що дає право суду на загальний висновок про справедливість чи несправедливість тих чи інших позовних вимог.
The article examines issues related to the application of both substantive and procedural law from the perspective of the legislator, who expects the court to apply the content of legal norms in the manner envisaged and intended by the legislator. At the same time, the reality of law enforcement in the sphere of justice indicates that no legal norm can ideally encompass the entire set – and sometimes the multidirectional nature – of particular social legal relations that have acquired a contentious character. Therefore, in the administration of justice, courts widely apply the interpretation of legal norms in order to expand the boundaries of their substantive legal meaning, and in the absence of legal norms or in cases of their substantive incompleteness or inaccuracy, courts resort to judicial law-making. At the same time, the legal policy of the Supreme Court in the field of justice is oriented toward a classical model, namely the stability of judicial decisions and judicial practice based on a unified understanding of legal norms and, consequently, their application. Undoubtedly, the entire law-application process is a complex issue, as it engages the full natural-law essence of judges’ professional legal consciousness, which is grounded in professional knowledge as well as moral-legal, social-legal, and economic-legal awareness. In accordance with this consciousness, courts, when delivering judicial decisions, genuinely influence disputed legal relations by conferring upon them the status of regulated relations. Thus, the driving force of such regulation is the judges’ professional and theoretical knowledge, which is directed toward the content of a specific legal norm, where it is analyzed and subsequently correlated with the content of particular disputed legal relations. At the same time, at every stage of the lawapplication process, a judge’s conclusion – regardless of whether it is favorable or unfavorable to one party or another – is formed on the basis of the judge’s inner conviction. The substance of such inner legal conviction is an emotional-legal, psychological-legal, philosophical-legal, and logical-legal unity, on the basis of which there arises a conscious understanding of both substantive and procedural law, enabling the court to reach a general conclusion as to the fairness or unfairness of particular claims.
Description
Keywords
праворозуміння, правозастосовча практика, суспільна правосвідомість, природне право, справедливість, суд, правосуддя, судочинство, внутрішнє переконання, емоційно-правова, психологічно-правова, філософсько-правова, культурологічно-правова складова, професійно-правова свідомість суддів, legal understanding, law-application practice, social legal consciousness, natural law, justice, court, administration of justice, judicial proceedings, inner conviction, emotional-legal, psychological-legal, philosophical-legal, cultural-legal component, judges’ professional legal consciousness
Citation
Бичков І. Г. Поняття правозастосування та його особливості у світлі професійно-правової свідомості суддів / Бичков І. Г. // Київський часопис права : наук. журн. / М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана, Навч.-наук. ін-т «Юрид. ін-т» ; [редкол.: О. В. Кузьменко (голов. ред.) та ін.]. – Київ : Вид. дім «Гельветика», 2026. – № 1. – С. 9–15.