Browse
Recent Submissions
Item Епоха відродження й гуманізму про інтелектуальний потенціал людини(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Манойло, Н. Г.; Manoilo, N.Зміст статті є реакцією на небезпечні кризові явища, що визначають сучасний стан людства: зростання насильства й нетерпимості, розмивання ціннісних орієнтирів, інформаційні маніпуляції, екологічні та соціально-політичні загрози. У центрі уваги – питання, чому за умов високого науково-технічного розвитку людство дедалі частіше виявляється інтелектуально й морально беззахисним перед викликами, які само ж і продукує. Автор обґрунтовує, що подолання цих загроз неможливе без повернення до рівня мислення, здатного відрізняти суб’єктне розуміння від поспішно сформованої суб’єктивної думки. Йдеться про таку форму раціональності, яка поєднує критичність, відповідальність і здатність до самообмеження, а не лише ефективність та інструментальність. Стаття акцентує, що необхідним є відновлення світоглядно-методологічної сили людського інтелекту – здатності мислити принципово, бачити цілісність проблеми, враховувати межі знання та наслідки практичних рішень. Саме ця інтелектуальна установка свого часу спричинила настання епохи Відродження й Гуманізму, коли довіра до розуму поєднувалася з культом гідності людини, свободою пошуку істини та орієнтацією на загальнолюдські цінності. Підкреслюється, що сучасні кризи мають не лише економічну чи технологічну, а насамперед антропологічну природу: вони пов’язані з деградацією мислення, підміною аргументу емоцією, знання – інформацією, а відповідальності – реактивною позицією. У підсумку стаття пропонує розглядати відродження гуманістично зорієнтованого критичного мислення як умову збереження цивілізаційної перспективи. Такий підхід передбачає культуру сумніву, інтелектуальну чесність, діалогічність і методологічну дисципліну, що здатні перетворити індивідуальні погляди на зріле суб’єктне розуміння та стати підґрунтям для конструктивних рішень у глобальному масштабі. Instead of statistics, it is a reaction to the unsafe crisis phenomena that indicate the current state of humanity: the increase in violence and intolerance, the erosion of value guidelines, information manipulation, environmental and socio-political threats. At the center of respect is nutrition, which is why, due to the minds of high scientific and technological development, humanity more often appears intellectually and morally defenseless in the face of the shouts that they themselves produce. The author points out that it is impossible to overcome these threats without turning them around to the level of thought, which allows the subject to understand the subject from a hastily formed subjective thought. We are talking about a form of rationality that promotes criticality, reliability, and commitment to self-destruction, and not lack of effectiveness and instrumentality. The article emphasizes that it is necessary to renew the clear-methodological power of the human intellect – the ability to think in principle, to understand the integrity of the problem, to embrace inter-knowledge and practical heritage decision. This very intellectual attitude of its time caused the rise of the Renaissance era of Humanism, when it was fully embraced by the cult of the goodness of man, the freedom of the search for truth and the orientation towards the underground people values. It is emphasized that the current crises are not only economical and technological, but rather anthropological in nature: the stench is associated with the degradation of the mind, the substitution of argument with emotion, knowledge – information, and reliability – a reactive position. In summary, the article proposes to consider the revival of humanistically oriented critical thinking as a mental preservation of the civilizational perspective. This approach conveys a culture of questioning, intellectual honesty, dialogue and methodological discipline that effectively transforms individual perspectives on the mature subject of understanding and status. support for constructive decisions on a global scale.Item Реабілітація жертв війни як міжнародно-правовий обов’язок держави: стандарти ООН та виклики для України(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Шевцова, А. В.; Shevtsova, A.Стаття присвячена аналізу міжнародно-правових стандартів реабілітації жертв збройних конфліктів, закріплених у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 60/147 «Основні принципи та керівні положення щодо права на засіб правового захисту та відшкодування», та їх застосування в умовах повномасштабної збройної агресії проти України. Автор обґрунтовує, що реабілітація є не допоміжним елементом, а самостійним міжнародно-правовим обов’язком держави, що становить невід’ємну складову комплексного права жертв на відшкодування поряд із компенсацією, реституцією, сатисфакцією та гарантіями не повторення. У статті досліджено механізми імплементації стандартів реабілітації на національному рівні, зокрема процедури виконання рішень про відшкодування, систему гарантій не повторення, інформаційний компонент забезпечення прав жертв та принцип недискримінації. Особлива увага приділена інтеграції норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини як комплементарних систем захисту жертв війни. Проаналізовано еволюцію міжнародно-правової доктрини від жорсткого розмежування цих правових режимів до їх паралельного та взаємодоповнюючого застосування. Автор розглядає специфіку застосування стандартів реабілітації у контексті грубих порушень міжнародного права, які за своєю природою становлять образу людської гідності. Дослідження охоплює аналіз колективного характеру віктимізації під час збройних конфліктів, співвідношення індивідуального та колективного підходів до реабілітації, а також зв’язок між кримінальним переслідуванням винних осіб та психологічним відновленням жертв. Обґрунтовано, що для України імплементація Резолюції 60/147 має стати основою для формування системи перехідного правосуддя, де реабілітація розглядається як інвестиція у відновлення суспільної довіри, соціальної стабільності та верховенства права. Підкреслюється необхідність поєднання реабілітаційних послуг з інституційними реформами, утвердженням незалежність судової влади, захистом правозахисників як умови створення безпечного середовища для ефективного відновлення постраждалих. This article analyzes the international legal standards for the rehabilitation of victims of armed conflicts, as enshrined in UN General Assembly Resolution 60/147 “Basic Principles and Guidelines on the Right to a Remedy and Reparation,” and their application in the context of the full-scale armed aggression against Ukraine. The author substantiates that rehabilitation is not an auxiliary element but rather an independent international legal obligation of the state, constituting an integral component of the comprehensive right of victims to reparation alongside compensation, restitution, satisfaction, and guarantees of non-repetition. The article examines mechanisms for implementing rehabilitation standards at the national level, including procedures for executing decisions on reparation, the system of guarantees of non-repetition, the informational component of ensuring victims’ rights, and the principle of non-discrimination. Particular attention is given to the integration of international humanitarian law and international human rights law as complementary systems for protecting war victims. The evolution of international legal doctrine from strict separation of these legal regimes to their parallel and mutually complementary application is analyzed. The author examines the specifics of applying rehabilitation standards in the context of gross violations of international law, which by their nature constitute an affront to human dignity. The study encompasses an analysis of the collective nature of victimization during armed conflicts, the relationship between individual and collective approaches to rehabilitation, and the connection between criminal prosecution of perpetrators and the psychological recovery of victims. It is argued that for Ukraine, the implementation of Resolution 60/147 should become the foundation for forming a transitional justice system, where rehabilitation is viewed as an investment in restoring public trust, social stability, and the rule of law. The necessity of combining rehabilitation services with institutional reforms, establishing judicial independence, and protecting human rights defenders as conditions for creating a safe environment for effective recovery of victims is emphasized.Item Діяльність ОБСЄ та формування правових вимог у сфері інформаційної війни(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Кушнір, В. В.; Kushnir, V.У статті підкреслено, що за поточної ситуації масштабної російської агресії вимір протидії пропаганді та дезінформації у її різних складових та форматах й водночас шляхи управлінського та процесуального реагування на відповідні процеси стали у вітчизняній правничій доктрини дуже актуальним питанням, оскільки тотальне поширення агресором дезінформації та мови ненависті набуло за останні чотири роки безпрецедентного характеру. Автор наголошує, що Україна є державою-учасницею ОБСЄ й відповідно максимально важливою залишається системна підтримка цієї структури та її органів та посадових осіб у контексті протидії російській агресії та запобігання ескалації інших конфліктів на європейському просторі. Серед іншого українські дипломати, експерти та громадянські діячі постійно викривають у діяльності ОБСЄ провокації агресора у сфері поширення дезінформації, мови ненависті, расистських та нацистських проявів. За цих обставин неможливим вбачається ігнорування документальної та доктринальної бази, яка склалася внаслідок діяльності ОБСЄ та її інституцій саме у вимірі інформаційної війни, та, відповідно системний аналіз дослідження документальної та доктринальної бази ОБСЄ у вимірі інформаційної війни, наразі стає максимально витребуваним питанням для української правової науки, констатується у статті. У статті автором проведене аналіз специфіки документальної та доктринальної бази ОБСЄ у вимірі інформаційної війни та формування відповідних наднаціональних правових стандартів реагування на поширення й розповсюдження інформації як контексту відповідної війни. Для цього у статті досліджене акти керівних органів ОБСЄ щодо протидії дезінформації та мові ненависті, динаміку відповідних стандартів, опрацьованих під егідою ОБСЄ, та висвітлене їх відображення у методичній та доктринальній літературі, опрацьованій в рамках ОБСЄ із сукупності відповідних питань. Автором доведене, що сприйняття ОБСЄ загроз й викликів у сфері інформаційної війни є суміжним як з ризиками у сфері мови ненависті та дезінформації, так у контексті штучного інтелекту та сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Формування цих стандартів із самого початку діяльності ОБСЄ носило вимір віднесення категорій інформаційної війни саме до мілітарного та безпекового сектору, водночас за останнє десятиріччя еволюція відповідних підходів у діяльності ОБСЄ значно уповільнилася. The article emphasizes that in the current situation of large-scale Russian aggression, the dimension of countering propaganda and disinformation in its various components and formats, and at the same time the ways of managerial and procedural response to the relevant processes, have become a very relevant issue in the domestic legal doctrine, since the total spread of disinformation and hate speech by the aggressor has become unprecedented over the past four years. The author emphasizes that Ukraine is a participating state of the OSCE and, accordingly, the systematic support of this structure and its bodies and officials in the context of countering Russian aggression and preventing the escalation of other conflicts in the European space remains extremely important. Among other things, Ukrainian diplomats, experts and civil society activists constantly expose the aggressor’s provocations in the field of disinformation, hate speech, racist and Nazi manifestations in the activities of the OSCE. Under these circumstances, it is impossible to ignore the documentary and doctrinal base that has developed as a result of the activities of the OSCE and its institutions in the dimension of information warfare, and, accordingly, a systematic analysis of the study of the documentary and doctrinal base of the OSCE in the dimension of information warfare is currently becoming the most sought-after issue for Ukrainian legal science, the article states. In the article, the author analyzes the specifics of the documentary and doctrinal base of the OSCE in the dimension of information warfare and the formation of relevant supranational legal standards for responding to the dissemination and dissemination of information as the context of the relevant war. To this end, the article examines the acts of the OSCE governing bodies on countering disinformation and hate speech, the dynamics of relevant standards developed under the auspices of the OSCE, and highlights their reflection in the methodological and doctrinal literature developed within the OSCE framework on a set of relevant issues. The author proves that the OSCE’s perception of threats and challenges in the field of information warfare is related both to the risks in the field of hate speech and disinformation, and in the context of artificial intelligence and modern information and communication technologies. The formation of these standards from the very beginning of the OSCE’s activities was based on the attribution of information warfare categories to the military and security sectors, while over the past decade the evolution of relevant approaches in the OSCE’s activities has slowed down significantly.Item Юридичні процедури прийняття рішень ЄС(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, IhorПрийняття рішень у Європейському Союзі складається з кількох різних процедур. Це означає, що різні інституції та установи цього Союзу виконують різні ролі залежно від компетентності. Як правило, прийняття рішень передусім забезпечують три інституції: Європейський Парламент, Рада та Комісія. Однак інші інституції та установи, такі як Рахункова палата, Європейський центральний банк, Економічний і фінансовий комітет, Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів, також відіграють помітну роль у прийнятті рішень у відповідних сферах. Різні органи діють у межах повноважень, наданих їм засновницькими договорами. Ця стаття присвячена вивченню інституційної та процедурної динаміки, яка відбувається через десятиліття після Лісабонського договору, що дає можливість проаналізувати вплив інституційних та процедурних реформ, запроваджених тоді, а також дослідити ширші тенденції щодо інституційної архітектури ЄС: постійне посилення ролі Європейського Парламенту у зростаючій кількості сфер; зсув до Європейської Ради в контексті врегулювання численних криз; прагнення Європейської Комісії бути більш «політичною», яке отримало несподіваний поштовх від Brexit, й водночас відсіч через масштабування популізму в межах континенту; уповільнення законодавчої діяльності, що підриває офіційні повноваження Ради міністрів щодо прийняття рішень, що посилюється процедурами, які переносять відповідальність на спеціальні комітети (наприклад, щодо статті 50 Договору про функціонування Європейського Союзу); відхід від законотворчості до впровадження нових юридичних процедур з ухвалення рішень, наприклад, у сфері свободи, безпеки, упровадження санкцій та правосуддя. Усім інституціям доводилося боротися з геополітичною напруженістю та зростанням кризового мислення в більшості політичних сфер. Decision-making in the European Union involves several different procedures. This means that different institutions play different roles depending on the subject under consideration. Typically, three institutions are mainly involved in decision-making: the European Parliament, the Council and the Commission. However, other institutions and bodies, such as the Court of Auditors, the European Central Bank, the Economic and Financial Committee, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions, also play a role in certain specific areas. The different bodies act within the limits of the powers conferred on them by the Treaties. This article examines the institutional and procedural dynamics of EU decision-making. It takes place a decade after the Lisbon Treaty and provides an opportunity to analyse the impact of the institutional and procedural reforms introduced at that time, as well as to examine broader trends in the EU’s institutional architecture: the steady growth of the role of the European Parliament in an increasing number of areas; the shift towards the European Council in the context of managing multiple crises; the European Commission’s desire to be more ‘political’, which received an unexpected boost from Brexit but also a pushback as populism grew across the continent; the slowdown in legislative activity, which undermines the formal decision-making powers of the Council of Ministers, reinforced by procedures that shift responsibility to special committees (e.g. on Article 50 TFEU); and the shift away from law-making towards implementation and operations (e.g. in the area of freedom, security and justice). All institutions have had to contend with geopolitical tensions and the rise of crisis thinking in most policy areas.Item Імплементація рішень міжнародних трибуналів у національні правові системи: теоретико-правовий аспект(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Аванесян, Г. М.; Avanesian, H.; Лісний, І. А.; Lisnyi, I.; Коваленко, В. Ф.; Kovalenko, V.Статтю присвячено дослідженню теоретико-правових аспектів імплементації рішень міжнародних трибуналів у національні правові системи держав. Актуальність обраної теми зумовлена посиленням ролі міжнародного судочинства в умовах глобалізації, зростанням значення міжнародно-правових стандартів у сфері прав людини, міжнародної безпеки та верховенства права, а також необхідністю забезпечення ефективної взаємодії між міжнародним і національним правопорядками. У статті проаналізовано правову природу рішень міжнародних трибуналів, з’ясовано їх місце в системі джерел права та визначено основні теоретичні підходи до розуміння механізмів їх імплементації на національному рівні. Особливу увагу приділено співвідношенню принципів державного суверенітету та міжнародних зобов’язань держав, а також ролі конституційних норм у забезпеченні виконання рішень міжнародних судових органів. Обґрунтовано, що імплементація рішень міжнародних трибуналів не зводиться виключно до формального виконання міжнародних зобов’язань, а виступає складним правовим процесом, який впливає на трансформацію національного законодавства, правозастосовної практики та правосвідомості. Доведено, що ефективність такого впливу значною мірою залежить від рівня інтегрованості міжнародного права в національну правову систему та від наявності дієвих внутрішньодержавних механізмів реалізації міжнародних рішень. Зроблено висновок, що імплементація рішень міжнародних трибуналів є важливим чинником розвитку сучасних правових систем і потребує подальшого теоретичного осмислення в межах теорії держави і права та міжнародного права. The article is devoted to the study of theoretical and legal aspects of the implementation of decisions of international tribunals in the national legal systems of states. The relevance of the chosen topic is due to the strengthening of the role of international justice in the context of globalization, the growing importance of international legal standards in the field of human rights, international security and the rule of law, as well as the need to ensure effective interaction between international and national legal orders. The article analyzes the legal nature of decisions of international tribunals, clarifies their place in the system of sources of law and identifies the main theoretical approaches to understanding the mechanisms of their implementation at the national level. Particular attention is paid to the correlation of the principles of state sovereignty and international obligations of states, as well as the role of constitutional norms in ensuring the implementation of decisions of international judicial bodies. It is substantiated that the implementation of decisions of international tribunals is not limited to the formal fulfillment of international obligations, but is a complex legal process that affects the transformation of national legislation, law enforcement practice and legal consciousness. It is proven that the effectiveness of such influence largely depends on the level of integration of international law into the national legal system and on the availability of effective domestic mechanisms for the implementation of international decisions. It is concluded that the implementation of decisions of international tribunals is an important factor in the development of modern legal systems and requires further theoretical understanding within the framework of the theory of state and law and international law.Item Інтерпретація пауз у судовій експертизі голосу та мовлення(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Черниш, А. Є.; Chernysh, A.У статті осмислено теоретичні погляди на категорію паузи в усному мовленні. Означено важливість пауз в аналізі голосу й усного мовлення у судових експертизах відео-, звукозапису. Встановлено, що характеристики пауз залежать від фонетико-артикуляційної, акустичної та психолінгвістичної природи. Аналіз пауз важливий у судових фоноскопічних експертизах, здійснених мовознавчими методами. З’ясовано, що спостереження за особливостями пауз у криміналістичній експертизі усного мовлення дозволяє розпізнавати індивіда за голосом і мовленням. Акустична природа пауз сприяє їхньому розрізненню на мовчазні, заповнені, гезитаційні паузи, а також паузи дихання і паузи, поява яких зумовлена синтаксично-граматичними вимогами усного мовлення. У представленій студії на основі наукових праць А. Багмут, Ф. Бацевича, Е. Звонік, Є. Кривокапіч, О. Кривнової, Н. Вербич та ін. з’ясовано, що паузи набувають не меншої важливості у мовленні, аніж слова, оскільки вони є невід’ємною частиною комунікативного акту, часто перебираючи на себе семантичне навантаження розмов. Встановлено, що вони роблять мовлення логічним, допомагають структурувати його, виділяти смислові частини. Особливу увагу у статті приділено теоретичному означенню пауз гезитації, або пауз вагання, сумніву, обдумування. Зазначено, що в експертизах звукозапису вони є маркерами ідентифікації особи за голосом і мовленням, оскільки виражають специфічні мовленнєві особливості. У процесі інтерпретації пауз гезитації враховано теоретичні підходи Г. Маклея, Ч. Осгуда, Дж. Мала та ін. Важливого значення в експертизах звукозапису набуває розрізнення мовчазних пауз, пауз тиші, тобто тих акустичних моментів беззвуччя, що можуть бути заповнені звуками дихання, зітхання, сопіння, кашляння, сміху або будь-якої іншої голосової активності, не виражаючи сумнівів, вагань, невпевненості у висловлюваннях, що зазвичай кваліфікуються в усному мовленні паузами гезитації. Разом із тим встановлено, що гезитаційні паузи не завжди є факторами вагання, а можуть виражати бажання мовця продовжувати тримати слово у процесі комунікації. The article considers theoretical views on the category of pauses in oral speech. The importance of pauses in the analysis of voice and oral speech in forensic examinations of video and audio recordings is determined. It is established that the characteristics of pauses depend on their phonetic-articulatory, acoustic, and psycholinguistic nature. The analysis of pauses is important in forensic phonoscopic examinations carried out using linguistic methods. It has been established that observing the characteristics of pauses in forensic examinations of oral speech allows individuals to be identified by their voice and speech. The acoustic nature of pauses facilitates their differentiation into silent, filled, hesitation pauses, as well as breathing pauses and pauses caused by syntactic and grammatical requirements of oral speech. In the presented study, based on the scientific works of A. Bagmut, F. Bacevich, E. Zvonik, E. Krivokapich, O. Krivnova, N. Verbych, and others it has been established that pauses are no less important in speech than words, as they are an integral part of the communicative act, often taking on the semantic load of conversations. It has been established that they make speech logical, help to structure it, and highlight meaningful parts. It has been established that they make speech logical, help to structure it, and highlight meaningful parts. The article pays particular attention to the theoretical definition of hesitation pauses, or pauses of wavering, doubt, and reflection. It is noted that in audio recording examinations, they are markers for identifying a person by their voice and speech, as they express specific speech characteristics. The interpretation of hesitation pauses takes into account the theoretical approaches of Н. Maclay, C. Osgood, J. Mahl, and others. An important factor in audio recording analysis is the distinction between silent pauses, pauses of silence, i.e., those acoustic moments of silence that can be filled with sounds of breathing, sighing, sniffing, coughing, laughing, or any other vocal activity, without expressing doubt, hesitation, or uncertainty in statements, which are usually classified in oral speech as hesitation pauses. At the same time, it has been established that hesitation pauses are not always factors of hesitation, but can express the speaker’s desire to continue speaking in the process of communication.Item Щодо проблеми правової регламентації строку дізнання(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Ошедша, А. Д.; Oshedsha, A.Стаття присвячена дослідженню проблеми правової регламентації строку дізнання як спрощеної форми досудового розслідування кримінальних проступків у контексті забезпечення принципу правової визначеності. Виявлено невідповідність окремих норм кримінального процесуального закону загальним строкам дізнання, що проявляються в їх неузгодженості зі строками реалізації процесуальних повноважень прокурора на етапі закінчення дізнання. Звернуто увагу на те, що наявні положення чинного кримінального процесуального законодавства не містять чіткого механізму узгодження строків дізнання із строками, необхідними для прийняття рішень прокурором, що зумовлює неоднозначність правозастосування. Вказано, що така ситуація не сприяє забезпеченню процесуальної економії, швидкості досудового розслідування та ефективності кримінального провадження у справах про кримінальні проступки, що суперечить головному призначенню дізнання. Зазначено, що спеціальні норми не повинні суперечити загальним положенням кримінального процесуального закону та засадам кримінального провадження. Обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до кримінального процесуального закону щодо врегулювання вказівки, відповідно до якої строки виконання процесуальних повноважень прокурора не можуть виходити за межі граничних строків дізнання. Доведено, що підстава збільшення строку дізнання, коли підозрюваний не визнає вину, є абстрактною, яка не має визначеного змісту і потребує законодавчої конкретизації. Встановлено, що для збільшення строку дізнання у разі невизнання вини підозрюваним має тлумачитися з урахуванням його конкретної поведінки та власної позиції щодо пред’явленого обвинувачення. Констатовано, що підстава у вигляді «необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій» потребує чіткого визначення, оскільки за відсутності єдиного підходу виникають ризики формального обґрунтування продовження строку дізнання. The article is devoted to the study of the problem of legal regulation of the term of inquiry as a simplified form of pre-trial investigation of criminal offenses in the context of ensuring the principle of legal certainty. Discrepancies have been identified between certain provisions of criminal procedural law and the general time limits for preliminary investigations, manifested in their inconsistency with the time limits for the exercise of the prosecutor’s procedural powers at the stage of completion of the preliminary inquiry. Attention is drawn to the fact that the existing provisions of the current criminal procedural legislation do not contain a clear mechanism for coordinating the terms of inquiry with the terms necessary for the prosecutor to make decisions, which leads to ambiguity in the application of the law. It is stated that this situation does not contribute to procedural economy, the speed of pre-trial investigation, and the effectiveness of criminal proceedings in cases of criminal offenses, which contradicts the main purpose of preliminary investigation. It is noted that special rules should not contradict the general provisions of criminal procedural law and the principles of criminal proceedings. The need to amend and supplement criminal procedural law to regulate the provision that the time limits for the exercise of the prosecutor’s procedural powers cannot exceed the time limits for preliminary investigation is justified. It has been proven that the grounds for extending the term of preliminary investigation when the suspect does not admit guilt are abstract, have no specific content, and require legislative clarification. It has been established that in order to extend the period of preliminary investigation in cases where the suspect does not admit guilt, his specific behavior and his own position regarding the charges brought against him must be taken into account. It has been established that the ground of “the need to conduct additional investigative (search) actions” requires a clear definition, since in the absence of a unified approach, there is a risk of formal justification for extending the term of the investigation.Item Використання матеріалів, одержаних у результаті оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях, відкритих за ознаками терористичних актів(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Бондар, В. С.; Bondar, V.Актуальність статті полягає в тому, що для розв’язання багатьох слідчих ситуацій початкового етапу розслідування злочинів, передбачених ст. 258 Кримінального кодексу України (далі – КК України) необхідним є проведення заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про контррозвідувальну діяльність», а також проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД). З’ясовано, що правильне оформлення процесу та результатів оперативно-розшукової й контррозвідувальної діяльності дозволяє: 1) здійснювати оцінку отриманих відомостей та приймати необхідні рішення в процесі розробки та її завершення; 2) контролювати дії осіб, які беруть участь в розробці та весь хід діяльності в оперативно-розшуковій/ контррозвідувальній справі; 3) закріплювати та зберігати виявлені відомості про кримінально-протиправну-діяльність розроблюваних для правильного вирішення питання щодо відкриття кримінального провадження за ознаками терористичного акту та використання отриманих матеріалів в процесі досудового розслідування та судового розгляду. Систематизовані специфічні відомості даної категорії злочинів, пошук та виявлення яких дозволяють встановити зв’язок осіб, які безпосередньо вчиняють терористичний акт зі співробітниками спецслужб рф (фсб, гру, тощо). Обґрунтовано, що у провадженнях даної категорії проводяться такі НСДР: зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем; аудіо- відеоконтроль особи (з обладнанням засобів аудіо- відеоконтролю за місцем мешкання фігуранти та в транспортних засобах учасників оперативної розробки); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (з метою ідентифікації та локалізації засобів зв’язку фігурантів, у тому числі й задіяних для комунікації із представниками спецслужб російської федерації); спостереження за особою (з використанням відеозапису, фотозйомки, спеціальних технічних засобів для спостереження), річчю або місцем; обстеження публічно недоступного місця, житла чи іншого володіння особи; накладення арешту на кореспонденцію); контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту. The relevance of the article lies in the fact that in order to resolve many investigative situations of the initial stage of the investigation of crimes stipulated by Art. 258 of the Criminal Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Code of Ukraine), it is necessary to carry out measures stipulated by the Laws of covert investigative (investigative) actions (hereinafter referred to as the NSRD). It was found that the correct registration of the process and results of operational and investigative and counterintelligence activities allows: 1) to evaluate the information received and make the necessary decisions during the development and completion process; 2) to control the actions of persons participating in the development and the entire course of activities in the operational and investigative/counterintelligence case; 3) to fix and store the identified information about the criminal and illegal activities developed for the correct resolution of the issue of opening criminal proceedings on the grounds of a terrorist act and the use of the obtained materials in the process of pre-trial investigation and trial. Systematized specific information of this category of crimes, the search and detection of which allow establishing the connection of persons who directly commit a terrorist act with employees of the Russian Federation’s special services (FSB, GRU, etc.). It is substantiated that in proceedings of this category the following NSDR are carried out: removal of information from electronic communication networks; removal of information from electronic information systems; audio-video surveillance of a person (with the equipment of audio-video surveillance means at the place of residence of the person involved and in the vehicles of the participants in the operational development); establishment of the location of a radio-electronic device (in order to identify and localize the means of communication of the persons involved, including those used for communication with representatives of the Russian Federation’s special services); surveillance of a person (using video recording, photography, special technical means for surveillance), a thing or a place; inspection of a publicly inaccessible place, home or other property of a person; seizure of correspondence); control over the commission of a crime in the form of a special investigative experiment.Item Оцінні поняття в практиці Конституційного Суду України: правова визначеність, дискреція та конституційні гарантії(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Бараннік, Р. В.; Barannik, R.У статті здійснено комплексний аналіз підходів Конституційного Суду України до тлумачення та застосування оцінних понять у контексті принципу правової (юридичної) визначеності та меж суддівського розсуду. Особлива увага приділяється ролі оцінних понять у кримінальному процесі, де процесуальні рішення безпосередньо пов’язані з обмеженням фундаментальних прав і свобод людини. Обґрунтовується, що активне використання оцінної термінології у кримінальному процесуальному законодавстві та судовій практиці зумовлює підвищені ризики правової невизначеності та довільного правозастосування, що актуалізує стабілізаційну функцію конституційного судочинства. У роботі простежено еволюцію правових позицій Конституційного Суду України – від сприйняття оцінних понять як дефекту законодавчої техніки до їх розуміння як потенційно допустимого інструменту індивідуалізації правозастосування за умови наявності чітких нормативних і тлумачних меж. Проаналізовано ключові рішення Суду, у яких сформульовано критерії допустимості використання оцінних понять при обмеженні прав і свобод особи, а також визначено підходи до контролю дискреційних повноважень органів державної влади. Доведено, що допустимість оцінних понять у кримінальному процесі визначається не рівнем абстрактності правової норми, а її здатністю забезпечувати передбачуваність правових наслідків, запобігати свавільному втручанню у сферу прав людини та гарантувати баланс між гнучкістю правового регулювання і вимогами верховенства права. Зроблено висновок, що практика Конституційного Суду України формує систему конституційних орієнтирів, які обмежують оцінне судження рамками правової визначеності, пропорційності та інституційних гарантій незалежності судової влади. The article provides a comprehensive analysis of the approaches adopted by the Constitutional Court of Ukraine to the interpretation and application of evaluative concepts in the context of the principle of legal certainty and the limits of judicial discretion. Particular attention is paid to the role of evaluative concepts in criminal procedure, where procedural decisions directly affect the restriction of fundamental human rights and freedoms. The study substantiates that the extensive use of evaluative terminology in criminal procedural legislation and judicial practice entails increased risks of legal uncertainty and arbitrary law enforcement, thereby reinforcing the stabilizing function of constitutional adjudication. The paper traces the evolution of the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine, from perceiving evaluative concepts as deficiencies of legislative drafting to recognizing them as a potentially legitimate instrument of individualized law enforcement, provided that clear normative and interpretative boundaries exist. Key decisions of the Court are analyzed in which the criteria for the admissibility of evaluative concepts in cases involving restrictions of human rights and freedoms have been formulated, as well as approaches to controlling discretionary powers of public authorities. It is argued that the admissibility of evaluative concepts in criminal procedure is determined not by the degree of abstraction of a legal norm, but by its capacity to ensure the foreseeability of legal consequences, prevent arbitrary interference with human rights, and maintain a balance between the necessary flexibility of legal regulation and the requirements of the rule of law. The article concludes that the practice of the Constitutional Court of Ukraine establishes a system of constitutional guidelines that confine evaluative judgment within the framework of legal certainty, proportionality, and institutional guarantees of judicial independence.Item Тактичні особливості огляду місця авіаційної події в умовах складної місцевості та міської забудови(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Аркуша, Л. І.; Arkusha, L.; Чернов, О. В.; Chernov, O.; Хижняк, Є. С.; Khyzhniak, Ye.Статтю присвячено комплексному дослідженню тактичних особливостей огляду місця авіаційної події в умовах складної місцевості та щільної міської забудови як однієї з найбільш складних і відповідальних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Обґрунтовано, що авіаційні події формують багаторівневу, динамічну та фрагментовану слідову картину, яка зазнає істотного впливу природних, техногенних, просторових і соціальних чинників, що істотно ускладнює процес її виявлення, фіксації та інтерпретації. Особливу увагу приділено впливу рельєфу місцевості, обмеженої доступності окремих ділянок, вертикальної структури міського простору, інженерної інфраструктури та інтенсивного антропогенного навантаження на тактику організації й проведення огляду. У роботі доведено, що традиційні криміналістичні підходи до огляду місця події не повною мірою відповідають умовам розслідування авіаційних подій, що відбуваються в гірській, лісовій, водній місцевості або в межах міської забудови, де спостерігається багатосуб'єктність процесу, високий рівень небезпеки для учасників огляду, швидка зміна обстановки та значні ризики втрати або спотворення доказової інформації. Обґрунтовано необхідність розгляду огляду місця авіаційної події як складної системної діяльності, що поєднує криміналістичні, технічні, організаційні та безпекові елементи, а також потребує тісної взаємодії слідчого з аварійно-рятувальними, пожежними, медичними та інженерно-технічними службами. У статті проаналізовано тактичні завдання підготовчого етапу огляду, особливості зонування місця події, визначення меж огляду, вибору послідовності дій та пріоритетів фіксації об’єктів у ситуаціях підвищеної просторової складності. Розкрито значення сучасних технічних засобів фіксації, зокрема аерофотозйомки, 3D-моделювання та цифрової документації, для відтворення складної конфігурації слідової картини. Окрему увагу приділено проблемам збереження біологічних, матеріальних і цифрових слідів, роботі з уламками повітряного судна, пошкодженнями інфраструктурних об’єктів та джерелами відеоінформації в умовах міського середовища Зроблено висновок, що ефективність огляду місця авіаційної події в умовах складної місцевості та міської забудови безпосередньо залежить від науково обґрунтованої тактики, здатної мінімізувати ентропію слідової інформації, забезпечити її процесуальну надійність і створити об’єктивну основу для подальшої реконструкції механізму події та доказування у кримінальному провадженні. Сформульовані положення мають значення для розвитку криміналістичної методики та можуть бути використані у практичній діяльності органів досудового розслідування й у навчальному процесі. The article is devoted to a comprehensive study of the tactical features of inspecting the site of an aviation incident in difficult terrain and dense urban development as one of the most complex and responsible investigative (search) actions in criminal proceedings. It is substantiated that aviation incidents form a multi-level, dynamic and fragmented trace pattern, which is significantly influenced by natural, man-made, spatial and social factors, which greatly complicates the process of its detection, recording and interpretation. Particular attention is paid to the impact of terrain relief, limited accessibility of certain areas, the vertical structure of urban space, engineering infrastructure and intensive anthropogenic load on the tactics of organising and conducting inspections. The paper proves that traditional forensic approaches to crime scene investigation are not fully applicable to the investigation of aviation incidents occurring in mountainous, forest, or water areas, or within urban areas, where the process involves multiple parties, poses a high level of danger to those involved in the investigation, rapid changes in the situation, and significant risks of loss or distortion of evidence. The need to consider the examination of an aviation accident site as a complex systemic activity that combines forensic, technical, organisational and security elements, as well as requiring close cooperation between the investigator and emergency rescue, fire, medical and engineering services, is justified. The article analyses the tactical tasks of the preparatory stage of the inspection, the peculiarities of zoning the scene, determining the boundaries of the inspection, choosing the sequence of actions and priorities for recording objects in situations of increased spatial complexity. The importance of modern technical means of recording, in particular aerial photography, 3D modelling and digital documentation, for reproducing the complex configuration of the trace pattern is revealed. Particular attention is paid to the problems of preserving biological, material and digital traces, working with aircraft debris, damage to infrastructure objects and sources of video information in an urban environment. It was concluded that the effectiveness of examining the site of an aviation incident in complex terrain and urban areas directly depends on scientifically sound tactics capable of minimising the entropy of trace information, ensuring its procedural reliability and creating an objective basis for further reconstruction of the mechanism of the incident and evidence in criminal proceedings. The formulated provisions are important for the development of forensic methodology and can be used in the practical activities of pre-trial investigation bodies and in the educational process.Item Науковий аналіз праць вітчизняних вчених на проблему потрапляння до засуджених в Україні заборонених предметів в умовах воєнного стану(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Хайнацький, Є. С.; Khainatskyi, Ye.У статті здійснено поглиблений науковий аналіз праць вітчизняних вчених на проблему потрапляння до засуджених в Україні заборонених предметів в умовах воєнного стану. Зазначено, що потрапляння до засуджених заборонених предметів в умовах воєнного стану варто розглядати, як різновид фонових явищ, які негативно впливають на детермінанти вчинення кримінальних правопорушень засудженими в установах виконання покарань ДКВС України. Доведено, що проблеми потрапляння заборонених предметів, до засуджених в установах виконання покарань ДКВС України як фонового явища засвідчують негативну тенденцію впливу на вчинення кримінального правопорушення потрапляння заборонених предметів, до засуджених. Це пов’язано з тим, що з одного боку, за статистикою Міністерства юстиції України кількісний склад засуджених зменшується, а з іншого боку, якісний склад осіб, які вчинили кримінальне правопорушення погіршується, як результат потрапляння заборонених предметів, до засуджених в установах виконання покарань ДКВС України збільшується. Обґрунтовано висновок про те, що потрапляння заборонених предметів, до засуджених в установах виконання покарань ДКВС України негативно впливає на оперативну обстановку в УВП, а рівень організації запобігання на всіх чотирьох рівнях (загальносоціальному, регіональному, спеціально-кримінологічному та індівідуально-профілактичному) не відповідає вимогам воєнного часу. Проведений поглиблений науковий аналіз праць вітчизняних вчених на проблему потрапляння до засуджених в Україні заборонених предметів в умовах воєнного стану, що дозволить виокремити проблемні питання та запропонувати шляхи їх вирішення. The article provides an in-depth scientific analysis of the works of domestic scholars addressing the problem of prohibited items entering the possession of convicted persons in Ukraine under conditions of martial law. It is noted that the entry of prohibited items to convicted persons during martial law should be considered as a type of background phenomenon that negatively affects the determinants of criminal offenses committed by convicted persons in penal institutions of the State Criminal-Executive Service of Ukraine. It is proven that the problem of prohibited items entering the possession of convicted persons in penal institutions of the State Criminal-Executive Service of Ukraine, as a background phenomenon, demonstrates a negative trend in influencing the commission of criminal offenses by convicted persons. This is due to the fact that, on the one hand, according to statistics of the Ministry of Justice of Ukraine, the quantitative number of convicted persons is decreasing, while on the other hand, the qualitative composition of persons who have committed criminal offenses is deteriorating. As a result, the number of cases involving the entry of prohibited items to convicted persons in penal institutions of the State Criminal-Executive Service of Ukraine is increasing. The conclusion is substantiated that the entry of prohibited items to convicted persons in penal institutions of the State Criminal-Executive Service of Ukraine negatively affects the operational situation in penal institutions, while the level of organization of prevention at all four levels (general social, regional, special criminological, and individual preventive) does not meet the requirements of wartime conditions. The conducted in-depth scientific analysis of the works of domestic scholars on the problem of prohibited items entering the possession of convicted persons in Ukraine under martial law makes it possible to identify problematic issues and propose ways to address them.Item Міжнародно-правові стандарти відповідальності за геноцид та їх імплементація в Кримінальне право України(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Рощина, Інна Олександрівна; Roshchyna, Inna; Кришевич, О. В.; Kryshevych, O.Стаття присвячена комплексному дослідженню геноциду як одного з найтяжчих міжнародних злочинів, що посягають на основи миру та безпеки людства. Геноцид займає особливе місце в системі міжнародних злочинів, оскільки спрямований на повне або часткове знищення національних, етнічних, расових чи релігійних груп та належить до найбільш тяжких міжнародних злочинів, що посягають на існування окремих груп людей та підривають основи миру та безпеки людства. Міжнародний злочин геноциду неможливий без залучення державного механізму, зокрема виконавчої, судової та законодавчої гілок влади. Він належить до категорії злочинів, щодо яких не застосовуються строки давності, а кримінальна відповідальність за його вчинення встановлена нормами міжнародного та національного права незалежно від статусу суб’єкта злочину та наявності державної недоторканності. Його правове визнання як міжнародного злочину стало результатом тривалого історико-правового процесу, що сформувався у другій половині ХХ століття та ґрунтується на діяльності міжнародних трибуналів, актах міжнародного права та практиці їх застосування. Розвиток міжнародно-правового регулювання відповідальності за геноцид пройшов кілька етапів: «нюрнберзький», пов’язаний із запровадженням терміна «геноцид» та формуванням його юридичних ознак; «постнюрнберзький», що характеризується прийняттям ключових міжнародних документів – насамперед Конвенції ООН 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» і Конвенції 1968 року про незастосування строків давності; «гаазький», у межах якого практика Міжнародних трибуналів для Югославії та Руанди сприяла уточненню підходів до кваліфікації злочину; та «римський», пов’язаний зі створенням Міжнародного кримінального суду, до юрисдикції якого належить геноцид. У 1946–1947 роках Генеральна Асамблея ООН офіційно визнала геноцид міжнародним злочином, а з набранням чинності Конвенцією 1951 року його юридичне визначення отримало універсальний характер. Відтоді геноцидом можуть визнаватися лише діяння, вчинені після 12 квітня 1951 року. У сучасних умовах особливого значення набуває ухвалена 14 квітня 2022 року Верховною Радою України Заява про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні, у якій міжнародні організації та іноземні держави закликаються визнати злочинні дії РФ геноцидом українського народу та кваліфікувати їх як злочини проти людяності й воєнні злочини. The article is devoted to a comprehensive study of genocide as one of the most serious international crimes that encroach on the foundations of peace and security of humanity. The international crime of genocide is impossible without the involvement of the state mechanism, in particular the executive, judicial, and legislative branches of government. It belongs to the category of crimes for which statutes of limitations do not apply, and criminal liability for its commission is established by the norms of international and national law, regardless of the status of the subject of the crime and the presence of state immunity. Its legal recognition as an international crime was the result of a long historical and legal process that took shape in the second half of the 20th century and is based on the activities of international tribunals, acts of international law, and the practice of their application. The development of international legal regulation of responsibility for genocide has gone through several stages: “Nuremberg”, associated with the introduction of the term “genocide” and the formation of its legal features; “post- Nuremberg”, characterized by the adoption of key international documents – primarily the 1948 UN Convention “On the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide” and the 1968 Convention on the Non-Application of Limitation Periods; “Hague”, within the framework of which the practice of the International Tribunals for Yugoslavia and Rwanda contributed to the clarification of approaches to the qualification of the crime; and “Rome”, associated with the creation of the International Criminal Court, whose jurisdiction includes genocide. In 1946–1947, the UN General Assembly officially recognized genocide as an international crime, and with the entry into force of the 1951 Convention, its legal definition acquired a universal character. Since then, only acts committed after April 12, 1951, can be recognized as genocide. In modern conditions, the Statement on the commission of genocide by the Russian Federation in Ukraine, adopted by the Verkhovna Rada of Ukraine on April 14, 2022, is of particular importance, in which international organizations and foreign states are called upon to recognize the criminal actions of the Russian Federation as genocide of the Ukrainian people and to qualify them as crimes against humanity and war crimes.Item Правовий статус віртуальних активів та кримінально-правова кваліфікація діянь, пов’язаних з їх незаконним обігом в Україні / Резнік Ю. С.(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Резнік, Ю. С.; Reznik, Yu.У статті проведено всебічний юридичний аналіз правової природи віртуальних активів у контексті українського кримінального законодавства станом на 2026 рік. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровізацією економічних відносин та виникненням нових форм майнової злочинності, що потребують чіткої та системної правової оцінки. Автор детально розглядає еволюцію законодавчого підходу до визначення віртуальних активів, аналізуючи положення базового Закону України «Про віртуальні активи» та його взаємозв’язок із нормами Цивільного та Кримінального кодексів України. У роботі акцентовано увагу на специфічній природі криптовалют як нематеріальних благ, що мають економічну вартість, але не є законним засобом платежу на території України. Доведено, що попри відсутність фізичного втілення, віртуальні активи інтегруються у систему майна як об’єкти цивільних прав, що дозволяє розглядати їх як предмет злочинів проти власності. Особливий науковий інтерес становить аналіз проблем кримінально- правової кваліфікації. У статті критично переосмислено застосування традиційних норм про крадіжку та шахрайство до цифрових об’єктів. Окремий акцент зроблено на розмежуванні складів злочинів, передбачених ст. 185 та ст. 361 КК України, що виникає при несанкціонованому доступі до криптогаманців. Обґрунтовано, що для коректної кваліфікації необхідно враховувати не лише факт заволодіння активом, а й спосіб втручання в інформаційні системи. Розглянуто специфіку Digital Forensics у розслідуванні криптозлочинів, зокрема процесуальний порядок фіксації даних блокчейну та ідентифікації власників адрес за допомогою сучасних аналітичних платформ. Висновки статті містять практичні рекомендації для правоохоронних та судових органів щодо уніфікації підходів до оцінки цифрових доказів та визначення розміру збитків у гривневому еквіваленті на момент закінчення злочину. Окремо підкреслено сувору заборону використання будь- яких джерел країни-окупанта, що відповідає сучасним етичним та правовим стандартам української науки. Стаття пропонує науково обґрунтовану модель розв’язання дискусії щодо визнання віртуальних активів майном, спираючись на практику ЄСПЛ та динаміку вітчизняного законодавства. Додатково проаналізовано аспекти міжнародного співробітництва у сфері кібербезпеки та впровадження стандартів регламенту MiCA у вітчизняну практику. Дослідження також визначає шляхи вдосконалення процесуальних норм щодо арешту та конфіскації віртуальних активів, що є необхідним для ефективного правосуддя. The article provides a comprehensive legal analysis of the legal nature of virtual assets within the framework of Ukrainian criminal legislation as of 2026. The relevance of the study is driven by the rapid digitalization of economic relations and the emergence of new forms of property crime that require a clear and systematic legal assessment. The author examines in detail the evolution of the legislative approach to the definition of virtual assets, analyzing the provisions of the basic Law of Ukraine “On Virtual Assets” and its interaction with the norms of the Civil and Criminal Codes of Ukraine. The work emphasizes the specific nature of cryptocurrencies as intangible assets that have economic value but are not legal tender in Ukraine. It is proved that despite the absence of a physical manifestation, virtual assets are integrated into the property system as objects of civil rights, which allows them to be considered as the subject of crimes against property. A special scientific interest is the analysis of the problems of criminal law qualification. The article critically rethinks the application of traditional norms on theft and fraud to digital objects. A special emphasis is placed on the differentiation between the corpora delicti provided for by Art. 185 and Art. 361 of the Criminal Code of Ukraine, which arises in case of unauthorized access to crypto wallets. It is substantiated that for correct qualification it is necessary to consider not only the fact of seizure of the asset but also the method of interference in information systems. The specifics of Digital Forensics in the investigation of crypto crimes are considered, in particular the procedural order of fixing blockchain data and identifying address owners. The findings of the article contain practical recommendations for law enforcement and judicial authorities on the unification of approaches to the assessment of digital evidence and the determination of the amount of damage in hryvnia equivalent at the time of the completion of the crime. The prohibition of the use of any sources from the occupying country is strictly followed. The research is based on a modern understanding of property, including intangible digital assets, which aligns with European legal trends and the practice of the European Court of Human Rights. Moreover, the article discusses the impact of MiCA regulations on the domestic legal system and the necessity of harmonizing Ukrainian laws with international standards. The study further identifies prospects for improving procedural legislation regarding the seizure and confiscation of virtual assets, ensuring the comprehensive protection of property rights in the digital era. This scientific work contributes to the development of a unified legal doctrine regarding cryptographic assets.Item Актуальні питання кримінально-правового впливу на юридичних осіб за екологічні правопорушення(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Орловська, Н. А.; Orlovska, N.У статті представлено узагальнення результатів дослідження низки концептуальних питань щодо кримінально-правових заходів, які можуть бути застосовані до юридичних осіб за правопорушення в екологічній сфері. Зазначені питання розглядаються в світлі надбань європейської та американської дослідницької практики. Показано, що в кримінологічній літературі склалося розуміння екологічної злочинності як глобальної транснаціональної діяльності, активними акторами якої є юридичні особи. Однак до сьогодні відсутня єдність правових позицій щодо кримінально-правового впливу на юридичних осіб за правопорушення в екологічній сфері як в контексті його доцільності, так і стосовно форми (з встановленням кримінальної відповідальності чи без неї). З’ясовано, що у цілому американський та європейський підходи демонструють тотожність переліку заходів кримінально-правового характеру (покарань) щодо юридичних осіб. Він включає монетарні та немонетарні заходи. Основним серед монетарних заходів є штраф. Серед немонетарних заходів виокремлюється пробаційний нагляд/моніторинг діяльності юридичної особи. Для формування загально- європейського стандарту в цій сфері особливе значення має Директива ЄС про екологічну злочинність. Зазначена доцільність удосконалення вітчизняного кримінального законодавства. У цьому сенсі запропоновано а) передбачити екологічні кримінальні правопорушення як підставу для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру; б) розширити перелік цих заходів, додавши до нього аналог пробаційного нагляду для юридичних осіб, який міг би включати зовнішній або внутрішній моніторинг дотримання відповідних правил та нормативів. Перспективними вбачаються порівняльно-правові міждисциплінарні дослідження, спрямовані на формування системного підходу до забезпечення екологічної безпеки засобами кримінального права, у тому числі, через вплив на юридичних осіб. This article summarises the results of research into several conceptual issues concerning criminal law measures that can be applied to legal entities for environmental offences. These issues are considered in light of the achievements of European and American research and law enforcement practices. The article demonstrates that criminological literature views environmental crim e as a global, transnational activity in which legal entities play an active role. However, there is currently no consensus on the criminal law impact on legal entities for environmental offences, in terms of both its expediency and form (with or without criminal liability). It has been established that, in general, the American and European approaches demonstrate an overlap in the list of criminal law measures (penalties) against legal entities. These measures can be monetary or non-monetary. The main monetary measure is a fine. Among the non-monetary measures, probationary supervision and monitoring of the activities of a legal entity are notable. The EU Directive on environmental crime is particularly important for establishing a pan-European standard in this area The need to improve domestic criminal legislation has been recognised. In this regard, the following proposals have been made: a) environmental criminal offences should be grounds for applying criminal law measures to legal entities; b) the list of these measures should be expanded to include an analogue of probation supervision for legal entities, which could include external or internal monitoring of compliance with relevant rules and regulations. Interdisciplinary comparative legal studies aimed at forming a systematic approach to ensuring environmental safety through criminal law, including influencing legal entities, are considered promising.Item Судові стандарти доказування причинного зв’язку між електронними іграми та насильницькими посяганнями в Україні і США(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Костюченко, А. В.; Kostiuchenko, A.У статті пропонується комплексний компаративний аналіз судових стандартів доказування причинного зв’язку між електронними іграми з насильницьким контентом та реальними кримінальними посяганнями у правових системах України та США. Аргументується, що відсутність науково обґрунтованих критеріїв встановлення такого зв’язку створює правову невизначеність для судового правозастосування та потенційні загрози конституційним гарантіям свободи вираження. Автором здійснено аналіз американської судової доктрини, яка встановила високі стандарти доказування безпосередньої причинності та конституційний захист відеоігор як форми захищеного вираження. Проаналізовано наукову літературу, що демонструє суперечливі висновки щодо впливу ігрового контенту на агресивну поведінку, зокрема розбіжності між мета-аналітичними дослідженнями та критичними переоцінками з корекцією публікаційної упередженості. Досліджено процесуальні вимоги щодо допустимості експертних висновків у контексті психологічних досліджень впливу медіа-контенту на поведінку. Розглянуто українське законодавче регулювання, включаючи конституційні гарантії свободи вираження, кримінально-правові принципи встановлення причинно-наслідкового зв’язку. Встановлено, що судові стандарти обох юрисдикцій формують практично недосяжний бар’єр доказування для покладення відповідальності на розробників ігор за дії користувачів, оскільки вимагають не просто кореляції, а прямої причинно-наслідкової зумовленості. Обґрунтовано превентивний підхід через вікове маркування та обмеження доступу як ефективну альтернативу репресивним заходам. Визначено необхідність подальших міждисциплінарних досліджень для формування науково обґрунтованої судової практики, що забезпечувала б баланс між захистом суспільства та конституційними правами на свободу творчості й вираження у контексті розвитку цифрових технологій. The article offers a comprehensive comparative analysis of judicial standards of proving a causal connection between electronic games with violent content and real criminal offenses in the legal systems of Ukraine and the USA. It is argued that the lack of scientifically sound criteria for establishing such a connection creates legal uncertainty for judicial enforcement and potential threats to constitutional guarantees of freedom of expression. The author analyzes the American judicial doctrine, which has established high standards of proving direct causation and constitutional protection of video games as a form of protected expression. The scientific literature is analyzed, demonstrating contradictory conclusions regarding the impact of game content on aggressive behavior, in particular, discrepancies between meta-analytic studies and critical reappraisals with correction for publication bias. The procedural requirements for the admissibility of expert opinions in the context of psychological research on the impact of media content on behavior are examined. Ukrainian legislative regulation is considered, including constitutional guarantees of freedom of expression, criminal law principles of establishing a causal relationship. It is established that the judicial standards of both jurisdictions form a practically unattainable barrier of proof for imposing liability on game developers for the actions of users, since they require not just correlation, but direct causality. A preventive approach through age marking and access restrictions is substantiated as an effective alternative to repressive measures. The need for further interdisciplinary research is identified to form scientifically sound judicial practice that would ensure a balance between the protection of society and the constitutional rights to freedom of creativity and expression in the context of the development of digital technologies.Item Національна безпека та держава як обʼєкти кримінально-правової охорони(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Колодін, Д. О.; Kolodin, D.У статті, у тому числі і в історичній ретроспективі, аналізуються поняття національної безпеки та держави, як об'єктів кримінально-правової охорони. Констатується, що вітчизняне кримінальне законодавство, не дивлячись на використання узагальнюючого терміну «державні злочини», традиційно диференціювало безпеку держави, тобто стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості державних кордонів та обороноздатності, що забезпечує саме існування суверенної і незалежної держави та державну безпеку, як стан захищеності життєво важливих інтересів держави, що забезпечує авторитет і нормальне функціонування її інституцій. Наголошується на обґрунтованості використання у чинному КК України поняття основ національної безпеки. Доводиться, що це поняття має обмежуватися безпекою держави (безпекою обороноздатності, державного суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості державних кордонів) та безпекою конституційного демократичного ладу (безпекою народного суверенітету). Аргументується, що державна безпека, як стан захищеності життєво важливих інтересів держави, що забезпечують її нормальне функціонування (а не можливість існування та самозбереження), не є складовою основ національної безпеки і має розглядатися як самостійний об'єкт кримінально-правової охорони. Звертається увага на те, що повернення до КК України такого об'єкта, як держава, в умовах виокремлення національної безпеки (саме цю ідею втілюють розробники проєкту нового КК) суттєво ускладнить, якщо взагалі не унеможливить, вирішення проблеми розмежування посягань на національну безпеку та державу. Робиться висновок, що для позначення життєво важливих інтересів, які забезпечують нормальне функціонування держави та її інституцій, доцільно використовувати категорію «державна безпека». The article analyzes, including in historical retrospect, the concepts of national security and the state as objects of criminal law protection. It is stated that domestic criminal legislation, despite the use of the general term «state crimes», traditionally differentiated between state security, that is, the state of protection of state sovereignty, territorial integrity, inviolability of state borders and defense capability, which ensures the very existence of a sovereign and independent state, and state security, as the state of protection of the vital interests of the state, which ensures the authority and normal functioning of its institutions. The validity of the use of the concept of the foundations of national security in the current Criminal Code of Ukraine is emphasized. It is argued that this concept should be limited to state security (security of defense capability, state sovereignty, territorial integrity, inviolability of state borders) and the security of the constitutional democratic system (security of national sovereignty). It is argued that state security, as a state of protection of the vital interests of the state that ensure its normal functioning (and not the possibility of existence and self-preservation), is not a component of the foundations of national security and should be considered as an independent object of criminal law protection. Attention is drawn to the fact that the return to the Criminal Code of Ukraine of such an object as the state, in the conditions of the separation of national security (this is the idea embodied by the developers of the draft of the new Criminal Code) will significantly complicate, if not completely make impossible, the solution of the problem of distinguishing encroachments on national security and the state. It is concluded that to designate the vital interests that ensure the normal functioning of the state and its institutions, it is advisable to use the category of “state security”.Item Особливості слідової картини під час розслідування кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, пов’язаних з підробкою документів(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Гагач, В. А.; Hahach, V.Метою статті є дослідження наукових засад і прикладних особливостей слідової картини кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, пов’язаних із підробкою документів. Статтю присвячено дослідженню особливостей слідової картини кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, пов’язаних із підробкою документів, що ураховує сучасні тенденції розвитку документообігу, цифровізації економічних процесів та трансформації способів злочинної діяльності. У статті автором обґрунтовується, що документ у паперовій або електронній формі виступає основним носієм слідової інформації у зазначеній категорії кримінальних правопорушень. Проаналізовано підходи вітчизняних науковців до розуміння слідової картини підробки документів, зокрема щодо ролі матеріальних, ідеальних слідів, що стосуються організаційно-управлінських дій (рішень). Особливу увагу приділено аналізу типових ознак, які виявляються під час дослідження фінансово-господарських, планових, бухгалтерських і розпорядчих документів, а також їх невідповідності між собою та нормативно- правовими актами. У контексті сучасних умов наголошено на зростаючому значенні цифрових слідів, що формуються в інформаційно-комунікаційних системах у процесі створення, обробки, зберігання та використання електронних документів. Автором запропоновано розглядати типову слідову картину кримінальних правопорушень, пов’язаних із підробкою документів у сфері господарської діяльності, як систему взаємопов’язаних матеріальних, цифрових, та ідеальних слідів. Обґрунтовано, що комплексний аналіз зазначених груп слідів дозволяє встановити спосіб підробки, послідовність злочинних дій, роль кожного з учасників, а також сформувати обґрунтовані слідчі версії та визначити напрями подальшого розслідування. Зроблено висновок, що типову слідову картину кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, пов’язаних із підробкою документів складають такі основні групи слідів: 1) матеріальні сліди, що безпосередньо відображаються на документах у паперовій формі, зокрема сліди підчисток, дописувань, виправлень, переклеювання аркушів, невідповідності реквізитів, підроблені підписи, печатки, штампи, а також сліди використання технічних засобів виготовлення чи копіювання документів; 2) цифрові сліди, що виникають у процесі створення, зберігання, обробки та використання електронних документів і включають метадані файлів, історію змін, лог-файли доступу до інформаційно-комунікаційних систем, електронні підписи, часові мітки, цифрові ідентифікатори та інші технічні відомості, які фіксують факти втручання в електронний документообіг; 3) ідеальні сліди, що зберігаються у пам’яті осіб, причетних до створення, погодження, реєстрації або використання документів, а також свідків, зокрема працівників установ, контролюючих органів, контрагентів, які можуть повідомити про обставини підготовки документа, його невідповідність іншим документам або фактичним господарським операціям. The purpose of the article is to study the scientific principles and applied features of the trace pattern of criminal offenses in the field of economic activity related to document forgery. This article is devoted to the study of the features of the trace pattern in criminal offenses in the field of economic activity related to document forgery, taking into account modern trends in document circulation, the digitalization of economic processes, and the transformation of criminal methods. The author argues that a document, whether in paper or electronic form, serves as the main carrier of trace information in this category of criminal offenses. Approaches of domestic scholars to understanding the trace pattern of document forgery are analyzed, particularly regarding the role of material, ideal, and organizational-administrative traces. Special attention is paid to the analysis of typical indicators revealed during the examination of financial, planning, accounting, and administrative documents, as well as their inconsistencies with one another and with regulatory acts. In the context of modern conditions, the growing importance of digital traces formed in information and communication systems during the creation, processing, storage, and use of electronic documents is emphasized. The author proposes to consider the typical trace pattern of criminal offenses related to document forgery in economic activity as a system of interconnected material, digital, and ideal traces. It is argued that a comprehensive analysis of these groups of traces allows for the identification of the method of forgery, the sequence of criminal actions, the role of each participant, and the formulation of substantiated investigative hypotheses, as well as the determination of directions for further investigation. It was concluded that a typical trace pattern of criminal offenses in the field of economic activity related to document forgery consists of the following main groups of traces: 1) material traces that are directly reflected on documents in paper form, in particular traces of erasures, additions, corrections, regluing of sheets, inconsistencies of details, forged signatures, seals, stamps, as well as traces of the use of technical means of producing or copying documents; 2) digital traces that arise in the process of creating, storing, processing and using electronic documents and include file metadata, change history, log files of access to information and communication systems, electronic signatures, time stamps, digital identifiers and other technical information that record the facts of interference in electronic document flow; 3) ideal traces stored in the memory of persons involved in the creation, approval, registration or use of documents, as well as witnesses, in particular employees of institutions, regulatory authorities, and counterparties, who can report on the circumstances of the preparation of the document, its inconsistency with other documents or actual business transactions.Item Поняття та зміст правового регулювання проходження військової служби в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Яремчук, А. А.; Yaremchuk, A.У статті розкрито поняття та зміст правового регулювання проходження військової служби в Україні крізь поєднання теоретико-правового та нормативного підходів. Показано багатозначність категорійного визначення терміну «служба» та обґрунтовано доцільність його комплексного розуміння. Що передбачає перебування особи на мілітарних посадах в Збройних силах, інших силах безпеки оборони України. Щодо виконання військового обов’язку у різни формах (за контрактом, мобілізацією), що відображає публічно-правову природу відповідних відносин і зв’язок із конституційним обов’язком захисту держави. Висвітлено загальні засади правового регулювання суспільних відносин як упорядкування поведінки учасників за допомогою юридичних засобів, наголошено на його системності, формальній визначеності, забезпеченості державним примусом та стадійності, що охоплює формування нормативної основи, виникнення суб’єктивних прав і обов’язків та їх реалізацію. Акцентовано на розмежуванні нормативного й індивідуального правового регулювання, а також на ролі дозволяння, зобов’язування і заборони як способів встановлення меж правомірної поведінки. Обґрунтовано розуміння військової служби як державної служби особливого характеру та професійної діяльності придатних за станом здоров’я і віком осіб, пов’язаної з обороною країни, її незалежності та територіальної цілісності, із визначенням особливостей правового статусу осіб, які проходять службу. Узагальнено зміст військового обов’язку як комплексу взаємопов’язаних стадій і станів, що включає підготовку до служби, військовий облік, прийняття або призов, безпосереднє проходження служби, перебування в запасі та участь у резерві. Відображено різноманітність форм проходження служби, зумовлених добровільністю або обов’язковістю, а також диференціацію видів служби залежно від умов мирного часу, мобілізації, особливого періоду та воєнного стану. Окрему увагу приділено організаційно-правовим аспектам, пов’язаним із документальним оформленням служби, управлінням особовим складом, медичними оглядами, підготовкою та виконанням визначених вимог. Підкреслено значення зарахування часу служби до різних видів стажу як елемента соціально-правових гарантій. The article reveals the concept and content of the legal regulation of military service in Ukraine through a combination of theoretical-legal and normative approaches. The multiplicity of meanings of the categorical definition of the term “service” is demonstrated, and the expediency of its comprehensive understanding is substantiated. This understanding presupposes a person’s holding of military positions in the Armed Forces and other security and defense forces of Ukraine, as well as the performance of military duty in various forms (by contract, through mobilization), which reflects the public-law nature of the relevant relations and their connection with the constitutional duty to defend the state. The general principles of legal regulation of social relations are highlighted as the ordering of participants’ behavior through legal means, with emphasis on its systemic character, formal certainty, enforcement by state coercion, and staged nature, encompassing the formation of the normative framework, the emergence of subjective rights and obligations, and their implementation. Attention is focused on the distinction between normative and individual legal regulation, as well as on the role of permission, obligation, and prohibition as methods for establishing the boundaries of lawful behavior. The understanding of military service as a form of state service of a special nature and as professional activity of persons fit by health and age is substantiated, being connected with the defense of the country, its independence, and territorial integrity, with identification of the specific features of the legal status of persons undergoing such service. The content of military duty is generalized as a set of interrelated stages and conditions, including preparation for service, military registration, enlistment or conscription, direct performance of service, placement in the reserve, and participation in the reserve forces. The diversity of forms of military service is reflected, conditioned by voluntariness or obligatoriness, as well as the differentiation of types of service depending on peacetime conditions, mobilization, the special period, and martial law. Particular attention is paid to organizational and legal aspects related to the documentary formalization of service, personnel management, medical examinations, training, and fulfillment of established requirements. The importance of counting periods of service toward various types of service record is emphasized as an element of social and legal guarantees.Item Окремі суб’єкти забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Шерстюк, Г.; Sherstiuk, H.У статті розглянуто адміністративно-правові засади забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів в Україні крізь призму системи окремих суб’єктів та організаційно- правових механізмів їх взаємодії, що дозволяє простежити логіку формування і реалізації безпекових рішень на різних рівнях публічної влади та за участю інститутів громадянського суспільства, оскільки масові заходи характеризуються підвищеною ризиковістю для публічної безпеки у зв’язку з концентрацією людей у публічному просторі, складністю прогнозування поведінки натовпу та наявністю зовнішніх чинників, що актуалізує необхідність поєднання превентивних і примусових інструментів, завчасного планування, постійного моніторингу обстановки й оперативного реагування на інциденти. При цьому нами зроблено акцент на тому, що ефективність охорони громадського порядку має бути узгоджена з конституційними гарантіями свободи мирних зібрань і вимогами законності та пропорційності втручання, а управлінські рішення у сфері безпеки повинні спиратися на процедурну визначеність, прозорі алгоритми координації та передбачуваність дій уповноважених суб’єктів. Саме такий підхід зробив можливим охарактеризувати систему суб’єктів забезпечення громадського порядку під час масових заходів за певними рівнями, зокрема політико-стратегічним, секторальним, операційним, юрисдикційним, територіальним і громадським, що має принципове значення для визначення меж участі кожного окремого суб’єкта з урахуванням загального рівня безпеки, який формується не лише обсягом залучених сил, а й якістю підготовки місця проведення, змістом і дотриманням внутрішніх правил, належністю пропускних процедур, ефективністю інформаційного забезпечення та рівнем організаційної дисципліни, а також з урахуванням додаткових ризиків масових подій, пов’язаних із інфраструктурними вимогами та підвищеною динамікою поведінки окремих груп людей, що об’єктивно потребує більш деталізованої координації та уніфікованих стандартів дій. Отже, за результатами дослідження визначено, що результативність охорони громадського порядку під час масових заходів визначається не кількістю задіяних інституцій, а узгодженістю управлінських і правоохоронних дій, чітким розмежуванням повноважень і відповідальності, належною комунікацією з організаторами та учасниками, процедурною визначеністю прийняття рішень і контролем законності застосовуваних превентивних та деекскалаційних заходів. The article examines the administrative and legal basis for ensuring public order during mass events in Ukraine through the prism of a system of separate entities and organizational and legal mechanisms for their interaction, which allows tracing the logic of the formation and implementation of security decisions at various levels of public authority and with the participation of civil society institutions, since mass events are characterized by increased risks to public safety due to the concentration of people in public spaces, the complexity of predicting crowd behavior, and the presence of external factors, which highlights the need to combine preventive and coercive tools, advance planning, constant monitoring of the situation, and rapid response to incidents. At the same time, we emphasize that the effectiveness of public order protection must be consistent with constitutional guarantees of freedom of peaceful assembly and the requirements of legality and proportionality of intervention, and that management decisions in the field of security must be based on procedural certainty, transparent coordination algorithms, and the predictability of the actions of authorized entities. It is this approach that has made it possible to characterize the system of public order enforcement entities during mass events according to specific levels, in particular political-strategic, sectoral, operational, jurisdictional, territorial, and public, which is of fundamental importance for determining the limits of participation of each individual entity, taking into account the overall level of security, which is formed not only by the volume of forces involved, but also by the quality of preparation of the venue, the content and observance of internal rules, the appropriateness of admission procedures, the effectiveness of information support and the level of organizational discipline, as well as taking into account the additional risks of mass events associated with infrastructure requirements and the increased dynamics of the behavior of certain groups of people, which objectively requires more detailed coordination and unified standards of action. Thus, the results of the study show that the effectiveness of public order protection during mass events is determined not by the number of institutions involved, but by the coordination of management and law enforcement actions, a clear division of powers and responsibilities, proper communication with organizers and participants, procedural certainty in decision-making, and control over the legality of preventive and de-escalation measures applied.Item Філософсько-правові засади інструментів публічного адміністрування в умовах російсько-української війни(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Фелик, О. В.; Felyk, O.У статті здійснено науковий аналіз філософсько-правових засад інструментів публічного адміністрування в умовах російсько-української війни крізь призму динамічного розуміння права як соціального явища. Показано еволюцію уявлень про правореалізацію від форматного застосування норм адміністративного права до аргументованого вибору між альтернативами з урахуванням соціального контексту. Обґрунтовано, що за таких умов зростає значення тлумачення, мотивування та оцінки наслідків адміністративних рішень. Висвітлено трансформацію інструментів публічного адміністрування від формально-нормативних до контекстуально орієнтованих форм впливу. Наголошено на необхідності збереження правових меж втручання як умови легітимності рішень у період війни. Визначено, що інструменти публічного адміністрування у воєнних умовах набувають функціонального характеру, спрямованого на забезпечення стійкості держави та захист базових публічних цінностей. Проаналізовано роль нормативно-правових актів воєнного часу, спеціальних адміністративних режимів та прискорених процедур ухвалення рішень як основи правового реагування на загрози. Доведено, що їх застосування не може зводитися до автоматичного виконання приписів без оцінки реальних обставин і потребує поєднання з прогнозуванням, плануванням та контролем. Окреслено поєднання класичних і новітніх інструментів у сфері оборони та безпеки, зокрема через цифровізацію, децентралізацію та мережеву координацію. Систематизовано, що інструменти публічного адміністрування у воєнний період не можуть бути ціннісно нейтральними, оскільки безпосередньо пов’язані з легітимністю, пропорційністю та суспільним сприйняттям управлінських рішень. Обґрунтовано застосування критерію суворої необхідності та вимоги співмірності обмежень прав і свобод як філософсько-правової основи адміністративних втручань. Встановлено посилення ролі публічного обґрунтування дій адміністративних органів як елемента легітимації рішень. Розкрито інституційну відповідальність адміністративних органів за наслідки застосування інструментів публічного адміністрування і потребу корекції рішень через контроль, нагляд та процедури оскарження. The article provides a scholarly analysis of the philosophical and legal foundations of the instruments of public administration in the context of the Russian–Ukrainian war, viewed through a dynamic understanding of law as a social phenomenon. It demonstrates the evolution of conceptions of law enforcement from a formalistic application of administrative law norms toward an argument-based choice among alternatives that takes the social context into account. It substantiates that, under such conditions, the importance of interpretation, reasoning, and assessment of the consequences of administrative decisions increases. The transformation of public administration instruments from formally normative to context-oriented forms of influence is highlighted. Emphasis is placed on the necessity of preserving the legal limits of interference as a condition for the legitimacy of decisions during wartime. It is determined that, in wartime conditions, public administration instruments acquire a functional character aimed at ensuring state resilience and protecting fundamental public values. The role of wartime normative legal acts, special administrative regimes, and accelerated decision-making procedures is analyzed as the basis for legal responses to threats. It is proven that their application cannot be reduced to the automatic execution of prescriptions without assessing real circumstances and requires integration with forecasting, planning, and control. The combination of classical and innovative instruments in the fields of defense and security is outlined, in particular through digitalization, decentralization, and network-based coordination. It is systematized that public administration instruments during the wartime period cannot be value-neutral, as they are directly linked to the legitimacy, proportionality, and public perception of administrative decisions. The application of the criterion of strict necessity and the requirement of proportionality of restrictions on rights and freedoms is substantiated as a philosophical and legal foundation of administrative interventions. An increased role of public justification of actions by administrative bodies is established as an element of decision legitimation. The institutional responsibility of administrative bodies for the consequences of applying public administration instruments is revealed, along with the need to adjust decisions through mechanisms of control, supervision, and appeal procedures.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »