Сучасні практики формування залученості персоналу в компаніях

Abstract
Досліджено залученість працівників як одну з важливих концепцій сучасного менеджменту персоналу та напрям управління брендом роботодавця. Завданнями статті було дослідження сутності та складових залученості персоналу, а також визначення функцій фахівців з менеджменту персоналу, особливостей HR-процесів і прогресивних практик з точки зору формування високої залученості працівників у компаніях. Розроблено власне визначення залученості персоналу, під якою розуміють соціально-психологічний феномен взаємовідносин компанії та її персоналу, який проявляється у високому рівні віддачі та продуктивності працівників, їх ініціативності та емоційній прихильності до компанії, прагненні до постійного розвитку та професійного зростання, збільшенні власного внеску у досягнення цілей розвитку компанії та її конкурентоспроможності. Для дослідження прогресивних практик з точки зору формування високої залученості працівників у компаніях було проведено експертне опитування, яке показало, що рівень залученості персоналу на досліджуваних підприємствах складає близько 85 %. Безпосередню роль у цьому випадку зіграли фахівці з управління персоналом, адже рівень довіри до HR-менеджерів становить 81,3 %. Доведено, що вихідною точкою для визначення прогресивних практик формування залученості персоналу має стати оцінювання наявного рівня залученості працівників, виявлення вузьких місць, що має здійснюватися на постійній основі із забезпеченням зворотного зв’язку. Акцентовано увагу на тому, що усі HR процеси мають бути наскрізно наповнені корпоративною культурою залученості, а формування залученості персоналу має починатись з місії та стратегії управління персоналом.Виокремлено основні рекомендації до удосконалення HRМ-політик і практик формування ефективної організаційної діяльності щодо підвищення залученості працівників. The engagement of employees as one of the important conceptions of modern human resources management and also as a direction of employer brand management are researched. The article is aimed at researching the essence and components of staff engagement, as well as determining the functions of human resources management professionals, HR processes and progressive practices in terms of formation of high employee engagement in companies. The authors own definition of staff engagement is developed, by which is understood the socio-psychological phenomenon of the relationship between the company and its staff, manifested in the high level of return and productivity of employees, their initiative and emotional attachment to the company, the desire for continuous development and professional growth, increasing their own contribution to the development goals of the company and its competitiveness. In order to study progressive practices in terms of the formation of high employee engagement in companies, an expert survey was conducted, which showed that the level of staff engagement in the researched enterprises is about 85%. The direct role in this case was played by HR specialists, the level of trust in HR managers comprised 81,3%. It is proved that the starting point for determining progressive practices for developing the staff engagement should be evaluation of the current level of employee engagement with identifying bottlenecks, which should be carried out on an ongoing basis with feedback enabled. It is emphasized that all HR processes must in every way be charged with a corporate culture of engagement, and the formation of staff engagement should begin with a mission and HR strategy. The main recommendations for improving HRM policies and practices to develop efficient organizational activities to increase employee engagement are allocated. Исследована вовлеченность работников как одна из важных концепций современного менеджмента персонала и направление управления брендом работодателя. Задачами статьи были исследование сущности и составляющих вовлеченности персонала, а также определение функций специалистов по менеджменту персонала, особенностей HR-процессов и прогрессивных практик с точки зрения формирования высокой вовлеченности работников в компаниях. Разработано собственное определение вовлеченности персонала, под которой понимают социально-психологический феномен взаимоотношений компании и ее персонала, который проявляется в высоком уровне отдачи и производительности работников, их инициативности и эмоциональной привязанности к компании, стремлении к постоянному развитию и профессиональному росту, увеличении собственного вклада в достижении целей развития компании и ее конкурентоспособности. Для исследования прогрессивных практик с точки зрения формирования высокой вовлеченности работников в компаниях был проведен экспертный опрос, который показал, что уровень вовлеченности персонала на исследуемых предприятиях составляет около 85 %. Непосредственную роль в данном случае сыграли специалисты по управлению персоналом, ведь уровень доверия к HR-менеджерам составляет 81,3 %. Доказано, что исходной точкой для определения прогрессивных практик формирования вовлеченности персонала должны стать оценка существующего уровня вовлеченности работников, выявление узких мест, что должно осуществляться на постоянной основе с обеспечением обратной связи. Акцентировано внимание на том, что все HR-процессы должны быть всемерно наполнены корпоративной культурой вовлеченности, а формирование вовлеченности персонала должно начинаться с миссии и стратегии управления персоналом. Выделены основные рекомендации к совершенствованию HRМ-политик и практик формирования эффективной организационной деятельности по повышению вовлеченности работников.
Description
Keywords
залученість персоналу, лояльність персоналу, задоволеність роботою, мотивація, корпоративна культура залученості, staff engagement, staff loyalty, job satisfaction, motivation, corporate culture of engagement, вовлеченность персонала, лояльность персонала, удовлетворенность трудом, мотивация, корпоративная культура вовлеченности
Citation
Василик А. В. Сучасні практики формування залученості персоналу в компаніях / Василик А. В., Кравченко А. Є. // Бізнес Інформ. – 2020. – № 4. – С. 398–403.