Кафедра соціоекономіки та управління персоналом
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Відповідальне ШІ-лідерство як тренд менеджменту персоналу: етичні засади алгоритмічних рішень(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026-04-15) Кравчук, Оксана Іванівна; Kravchuk, OksanaВідповідальне ШІ-лідерство розглянуто як важливий тренд HRM в умовах поширення алгоритмічних рішень. Розкрито виміри алгоритмічної справедливості, соціотехнічну природу алгоритмічної упередженості та значення AI Act ЄС як нормативної основи відповідального використання ШІ. Доведено, що відповідальне ШІ-лідерство стає структурним елементом професійної ролі HR-керівника. Responsible AI leadership is viewed as a key HRM trend amid the spread of algorithmic decision-making. The study outlines dimensions of algorithmic fairness, explains the sociotechnical nature of algorithmic bias in recruitment, selection, appraisal, and career management, and highlights the EU AI Act as a legal framework that turns AI ethics into binding obligations. It is defined as a structural element of the HR manager’s role.Item Реінжиніринг фінансового управління у сфері менеджменту персоналу в умовах цифрової трансформації(Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2025-04-10) Кравчук, Оксана Іванівна; Kravchuk, Oksana; Варіс, Ірина Олександрівна; Varis, IrynaItem Формування та руйнування довіри в колективі в умовах сучасних соціально-гуманітарних викликів(Державний податковий університет, 2026-03-26) Даниленко, Олена Авксентіївна; Danylenko, OlenaItem Сутність та значення менторства в процесі адаптації персоналу(Державний податковий університет, 2026-03-26) Леонтенко, Ольга Михайлівна; Leontenko, Olha; Куліков, Антон ЄвгеновичItem Чинники формування соціально-психологічного клімату в колективі(Державний податковий університет, 2026-03-26) Леонтенко, Ольга Михайлівна; Leontenko, Olha; Кондрахіна, Юлія ЕдуардівнаItem Ветеранська політика у системі геобезпеки держави: фінансові механізми соціальної підтримки та професійної реінтеграції(Західноукраїнський національний університет, 2026-05) Лопушняк, Галина Степанівна; Lopushniak, HalynaItem Розвиток лідерства в бізнес-організації: проєктування ефективних програм та оцінювання результативності(Мукачівський державний університет, 2026) Лопушняк, Галина Степанівна; Lopushniak, Halyna; Кравчук, Оксана Іванівна; Kravchuk, Oksana; Миляник, Руслан Васильович; Mylianyk, RuslanУ статті досліджено розвиток лідерства в бізнес-організаціях в умовах цифрових трансформацій, післяпандемічної нестабільності та воєнних викликів. Методологічну основу становлять аналіз сучасних теорій лідерства, порівняльний аналіз форматів розвитку управлінських компетентностей і узагальнення міжнародних емпіричних даних. Запропоновано концептуальну модель системного проєктування лідерських програм та багаторівневу систему метрик оцінювання. Обґрунтовано доцільність використання гібридних форматів розвитку лідерства й окреслено напрями адаптації міжнародних практик до українських умов. Систематизовано організаційні виклики впровадження лідерських програм та визначено напрями їх подолання. Практична значущість результатів полягає у можливості застосування запропонованої моделі в діяльності сучасних організацій. The findings of the study indicate that the effectiveness of leadership development programmes is determined not by individual tools or educational formats, but by the coherence of all elements of their design and implementation within a unified managerial logic. In contemporary organisations, leadership should be viewed not as a set of individual traits, but as an organisational capability shaped through systematic efforts at the strategic, organisational, and individual levels of management. An analysis of existing leadership development formats confirms the absence of universal solutions: programme effectiveness depends on alignment with the company’s strategic objectives, its stage of development, participant characteristics, organisational needs, and the actual conditions of operation. A key challenge lies in balancing the scalability of programmes with the preservation of individualised development trajectories. The most significant difficulties arise when strategic grounding, personalisation, and the connection between learning and real managerial situations are lacking. Middle-level managers play a decisive role in transferring learning outcomes into practice, as they shape the organisation’s everyday managerial behaviour. The proposed conceptual model emphasises the importance of cyclicality, continuous feedback, and programme adaptability, which enable timely adjustments in response to changes in the external and internal environment. The organisational nature of the identified challenges suggests that technological and methodological solutions alone are insufficient without transforming organisational culture and managerial practices. The complexity of measuring programme effects should not be a reason to abandon evaluation; rather, it underscores the need for more precise, multi-level, and context-sensitive assessment methods. A comparison of international approaches with the Ukrainian context confirms the relevance of adaptation rather than mechanical adoption of managerial models. Under martial-law conditions, priority is given to strengthening organisational resilience, integrating digital and human-centred competencies, addressing the consequences of traumatic experiences, and enhancing leaders’ ability to act in crisis situations and high uncertainty. The recommendations presented in the article form a coherent strategic framework that enables a shift from fragmented initiatives to a systemic approach to leadership development in modern business organisations.Item Systemic integration of crisis-affected workforce as a mechanism for preserving labor potential(Мукачівський державний університет, 2026) Petrova, Iryna; Петрова, Ірина Леонідівна; Tahikilanidamavandi, Liiusa; Тагікіланідамаванді, ЛіюсаThe war creates conditions that significantly affect the structure of the labor market, leading to the depletion of human capital, human potential losses and mismatch, and regional structural imbalances. The study proposes the systemic integration of affected labor forces during times of crisis as an economic and social tool for promoting business continuity and sustainability, especially when the already available structures for such integrations are deemed insufficient. Technological advancements, such as artificial intelligence and automation, are expected to transform job roles and skills needed in many industries, thus further raising the stakes for labor-market mismatch. Systemic labor force integration, therefore, ought to serve as a transition infrastructure. The authors evaluate the ways through which labor force integration structures can offset threats of economic disturbance and enhance labor force adaptability and skills rejuvenation during times of war and technological change. Умови, сформовані тривалою війною, істотно деформують структури ринку праці, що призводить до системного виснаження людського капіталу. Зрештою це знижує здатність економічних систем підтримувати життєво важливу діяльність. Війна є драматичною формою системної кризи, за якої втрата та невідповідність навичок трудового потенціалу стають критичними економічними викликами. На ринку праці загострилися суперечності, що проявилися у нарастанні кадрового дефіциту у різних сферах економічної діяльності, регіональних диспропорціях, кількісно-якісному дисбалансу робочої сили. Технологічні компанії стикнулися з проблемою нестачі робочої сили з принципово новими компетентностями, які відповідають сучасним технологічним викликам. Разом з тим на ринку праці сформувалися численні категорії соціально вразливої робочої сили, які мають проблеми з працевлаштуванням. Для їх інтеграції у виробничі процеси компанії повинні трансформувати корпоративну культуру у напрямку її відкритості, інклюзіі та адаптивності. Оцінювання обраних компаній за цими параметрами показало суттєві відмінності між ними. У статті обґрунтовано доцільність системної інтеграції постраждалої робочої сили в умовах кризи як економічного інструменту забезпечення безперервності та стійкості бізнесу шляхом стабілізації продуктивного потенціалу в умовах війни та тривалої кризової нестабільності. Очікується, що технологічний розвиток, зокрема штучний інтелект і автоматизація, зумовлюватиме трансформацію трудових завдань і вимог до навичок у багатьох секторах економіки, підвищуючи ризик невідповідності людського потенціалу потребам бізнесу. Тому системна інтеграція робочої сили має також виконувати функцію інфраструктури переходу. На основі теорій антикризового управління та людського капіталу автори розкривають зміст механізмів інтеграції, які можуть знижувати ризики економічної переривчастості та нестабільності, підтримувати оновлення навичок і підвищувати адаптивність робочої сили в умовах війни та технологічної перебудови. Саме поєднання інтеграції з цільовою перекваліфікацією робочої сили сприяє підвищенню економічної стабільності та збереженню людського потенціалу в умовах тривалої кризи.Item Conceptualization of social security within the sustainable development paradigm: an ecosystem-based model(Мукачівський державний університет, 2026) Poplavska, Oksana; Поплавська, Оксана МиколаївнаThe aim of the article is to conceptualize social security in the coordinates of sustainable development and to substantiate the ecosystem structural model. The paper demonstrates that existing approaches to interpreting social security are fragmentary and insufficiently integrated into the framework of sustainable development. The article proposes a definition of social security as an ecosystem, which is determined by interrelated components: economic, social, environmental, behavioral, evolutionary, and regulatory, and has two levels of provision. The author's approach is to include the behavioral component as a corrective mechanism of social security to harmonize individual and collective responsibility. It is concluded that social security functions as a systemic characteristic of socio-economic systems and as a prerequisite for their long-term stability, cohesion, and adaptive capacity in conditions of global uncertainty. Актуальність дослідження зумовлена посиленням глобальної нестабільності, спричиненої цифровою трансформацією, зміною клімату, військовими конфліктами та соціально-економічною турбулентністю, що перешкоджають сталому розвитку, де соціальна безпека набуває нового значення. Метою дослідження є концептуалізація соціальної безпеки в координатах сталого розвитку та обґрунтування екосистемної структурної моделі, яка відображає її багатовимірну природу. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному, екосистемному та людиноцентричному підходах і використовує методи аналізу, синтезу, абстракції, систематизації та концептуального моделювання. У дослідженні систематизовано чотири домінуючі підходи до тлумачення соціальної безпеки в сучасному науковому дискурсі: конструктивістський, релятивістський, аналітичний та формалізований. Показано, що існуючі інтерпретації є фрагментарними та недостатньо інтегрованими в рамки сталого розвитку. У статті обґрунтовано, що соціальну безпеку в умовах багатовимірної невизначеності не можна тлумачити виключно як елемент національної безпеки чи як механізм політики соціального захисту, а слід розуміти як екосистему, що складається з шести взаємопов'язаних компонентів: економічного, соціального, екологічного, поведінкового, еволюційного та регуляторного. Запропоновано структурну модель соціальної безпеки, яка розрізняє базовий та прогресивний рівні розвитку та наголошує на стійкості, гнучкості та безпеці як ключових атрибутах. Новизна підходу полягає у включенні поведінкової складової як коригувального механізму для прийняття вузько раціональних рішень та у підкресленні важливості гармонізації індивідуальної та колективної відповідальності. Зроблено висновок, що базова модель відображає мінімально необхідні умови для збереження системної стабільності, а прогресивний рівень соціальної безпеки характеризує соціально-економічну систему, здатну не лише до адаптації та відтворення, але й до еволюційної трансформації. У цій конфігурації соціальна безпека перетворюється на рушійну силу сталого розвитку, а не лише як захисний механізм.Item Удосконалення системи соціальної реабілітації осіб з інвалідністю(Мукачівський державний університет, 2026) Поплавська, Оксана Миколаївна; Poplavska, Oksana; Василенко, Яна Миколаївна; Vasylenko, YanaУ статті досліджено проблеми та напрями удосконалення системи соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в Україні в умовах воєнного стану. Обґрунтовано необхідність переходу від медичної до соціальної (безбар’єрної) моделі реабілітації, орієнтованої на інтеграцію особи у суспільство та ринок праці. Проаналізовано інституційну структуру системи соціальної реінтеграції, виявлено її ключові дисфункції, зокрема фрагментованість послуг, кадровий дефіцит та територіальні диспропорції. Окрема увага приділена потребам ветеранів війни та осіб з інвалідністю. Визначено роль цифровізації, кейс-менеджменту та державно-приватного партнерства у підвищенні ефективності соціальної політики. Запропоновано напрями розвитку інклюзивного середовища, спрямовані на забезпечення автономії, зайнятості та підвищення якості життя осіб з інвалідністю та ветеранів війни. Introduction. The ongoing war in Ukraine has led to a significant increase in the number of people with disabilities, including war veterans, creating unprecedented challenges for the national social protection system. Existing approaches remain largely fragmented, which limits the opportunities for full social integration of this category of the population. These conditions require a comprehensive transformation of the social rehabilitation system towards an inclusive (barrier-free) model. Purpose. The purpose of the study is to substantiate the theoretical and methodological foundations and develop practical recommendations for improving the social rehabilitation system of people with disabilities and war veterans in Ukraine under martial law and post-war recovery. Methods. The study is based on a combination of general scientific and special methods, including theoretical generalization and systematization, comparative analysis, institutional analysis. Results. The study identifies key shortcomings of the current rehabilitation system, in particular fragmentation of services, lack of coordination between institutions, insufficient level of human resources and significant territorial disparities in access to services. It is established that individual rehabilitation programs often remain formal and do not reflect real needs. The role of digitalization and the possibility of further use of modern technologies (artificial intelligence) to form a barrier-free space is substantiated. It is proven that public-private partnership is able to increase the effectiveness of social rehabilitation. Particular attention is paid to employment as a key factor of social integration. It also emphasizes the need to strengthen the role of local communities and involve non-governmental organizations. Among the identified problems on the way to building an inclusive environment, the problem of staff shortage is indicated. Conclusion. The transformation of the social rehabilitation system requires the construction of a person-centered and inclusive model of social reintegration, which involves the involvement of social managers, the use of case management in work, and changes in the culture of interaction between business, the state, and the community.Item Ветеранська політика в світі: досвід Хорватії(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2026-05-21) Кирилюк, Володимир Вікторович; Kyryliuk, Volodymyr; Рябоконь, Іван Олександрович; Riabokon, IvanItem Інтеграція зелених практик управління персоналом з цілями сталого розвитку: теоретична модель, заснована на підході AMO(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Лопушняк, Галина Степанівна; Lopushniak, Halyna; Миляник, Руслан Васильович; Mylianyk, RuslanУ статті розроблено теоретичну модель інтеграції Green HRM-практик із Цілями сталого розвитку на основі AMO-підходу. Проведено бібліометричний аналіз 484 публікацій Scopus за 2013–2025 роки, що виявив експоненційне зростання наукового інтересу до проблематики та географічну концентрацію досліджень в Азії. Систематизовано Green HRM-практики за компонентами AMO-теорії: здатності (зелений рекрутинг, навчання), мотивація (управління результативністю, компенсація), можливості (залучення, наділення повноваженнями). Обґрунтовано медіаторну роль екологічної поведінки працівників – рольової та добровільної – у зв'язку між Green HRM та організаційними результатами. Побудовано матрицю зв'язків Green HRM-практик із SDG 8, SDG 12, SDG 13. Сформульовано шість пропозицій для емпіричної верифікації моделі. The article develops a theoretical model for integrating Green Human Resource Management (Green HRM) practices with the Sustainable Development Goals (SDGs) based on the AMO (Ability-Motivation-Opportunity) approach. The relevance of the study is determined by the global crisis in achieving the 2030 Agenda: according to the Sustainable Development Report 2025, none of the 17 SDGs is on track for full achievement, while 18% of indicators show regression compared to the 2015 baseline. A bibliometric analysis of 484 Scopus publications for 2013–2025 revealed an exponential growth of scientific interest in Green HRM: while no more than 20 articles were published annually until 2018, 203 publications (42% of the total) appeared in 2024–2025. The geographical concentration of research in Asia and the Middle East was identified, with Central and Eastern European countries, including Ukraine, remaining underrepresented. Green HRM practices were systematized according to AMO theory components: Ability (green recruitment and selection, green training and development), Motivation (green performance management, green compensation and rewards), and Opportunity (green employee involvement, green empowerment). The synergistic effect of the three components was substantiated: maximum impact on employee environmental behavior is achieved when all three components act simultaneously. The mediating role of employee environmental behavior in the relationship between Green HRM and organizational outcomes was justified. Two types of behavior were distinguished: task-related environmental behavior (compliance with formal environmental requirements) and Organizational Citizenship Behavior for the Environment (voluntary initiatives beyond job duties). Both types are necessary for achieving SDGs but are formed by different AMO components. A matrix of connections between Green HRM practices and SDG 8 (decent work and economic growth), SDG 12 (responsible consumption and production), and SDG 13 (climate action) was constructed. The differentiated impact of AMO components on different SDGs was revealed: Ability has universal significance, while Motivation and Opportunity demonstrate variable impact depending on the target SDG. Six propositions (P1–P6) were formulated for empirical verification of the model. The practical significance of the results lies in the possibility of targeted selection of Green HRM practices depending on the organization's priority SDGs, which is particularly relevant for Ukrainian enterprises implementing ESG standards under resource constraints.Item Мотиваційний клімат організації в умовах цифровізації: гібридний підхід до оцінювання(Класичний приватний університет, 2026) Кравчук, Оксана Іванівна; Kravchuk, Oksana; Головінов, Владислав О.; Holovinov, VladyslavСтаттю присвячено цифровій трансформації оцінювання мотиваційного клімату організації як чинника залученості, лояльності та психологічної стійкості персоналу. Узагальнено підходи до вимірювання залученості й мотиваційних програм та зіставлено традиційні методики EES, eNPS, Gallup Q12 і JD-R з практиками їх цифрового доповнення. Показано зсув від епізодичних опитувань до регулярних «пульс»-вимірювань і дашбордів, а також посилення уваги до цифрових чинників демотивації: техностресу, перевантаження комунікаціями та недовіри до алгоритмізованих рішень. Обґрунтовано гібридну модель на основі Gallup Q12, eNPS і JD-R, що поєднує кількісні метрики з контекстним аналізом і обов’язковим післяопитувальним супроводом. Практична цінність полягає у критеріях вибору інструментарію та послідовності впровадження цифрових вимірювань для підвищення якості управлінських рішень. The article explores the digital transformation of motivational climate assessment in organizations where hybrid work, rapid operational change, and higher expectations for timely personnel decisions make periodic diagnostics insufficient. The topic is relevant because motivational climate is closely linked to employee engagement, loyalty, and work-related strain, yet traditional annual or semi-annual surveys often do not reflect short-term shifts that arise in digitally mediated work settings. The purpose of the study is to systematize and critically compare widely used approaches to motivational climate assessment and to substantiate a hybrid methodological approach that combines standardized measurement with digitally supported monitoring and mandatory managerial follow-up. The study uses a structured review and synthesis of current methodological practices, comparative analysis of key instruments (Employee Engagement Survey, eNPS, Gallup Q12, and the Job Demands–Resources logic), and conceptual modeling to build an integrated assessment architecture and selection criteria. The results show that established tools remain methodologically meaningful, but their practical value increasingly depends on digital supplementation: pulse formats for frequent measurement, automated processing of open comments, visualization through dashboards, and integration of engagement and loyalty signals with diagnostics of job demands, resources, and burnout risks. The article differentiates the roles of instruments within one system (baseline diagnosis, continuous monitoring, driver clarification, and effectiveness verification) and proposes criteria for choosing a toolset depending on organization size, HR maturity, and workforce configuration. It also highlights risks specific to digital assessment, including technostress, perceptions of excessive monitoring, unequal digital access across employee groups, and weaker interpretability when decisions rely on automated indicators without context. To mitigate these risks, the article proposes a hybrid model that keeps decision-making anchored in human judgment while using digital data to improve timeliness and consistency; the model relies on transparency, informed consent, proportional data collection, and an obligatory follow-up cycle that translates findings into actions and checks their effects. The practical value of the article lies in clear guidance for building a coherent measurement system, selecting complementary tools around Gallup Q12, eNPS, and JDR, and organizing implementation from basic survey digitalization to continuous monitoring and analytics-supported interventions, enabling HR teams to respond faster and more responsibly to motivational threats.Item Інтеграція механізму житлових субсидій в систему соціальних стабілізаторів повоєнного відновлення України(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Ємельяненко, Лариса Михайлівна; Yemelianenko, Larysa; Пантасенко, Володимир Володимирович; Pantasenko, VolodymyrУ статті аргументовано, що повоєнне відновлення житлового фонду України супроводжуватиметься дефіцитом ресурсів та загрозою поширення соціальної нерівності, якщо пріоритет надаватиметься виключно технічним критеріям відновлення, без врахування соціальної якості житлово-комунальних послуг. Особливого значення набуває забезпечення домогосподарств безпечною та інклюзивною житлово-комунальною інфраструктурою, з урахуванням рівня їхнього до-ходу, місця проживання та соціального статусу. Доведено, що руйнування житлово-комунальної інфраструктури має кумулятивний ефект, призводить до підвищення витрат домогосподарств, зниження якості життєдіяльності, мобільності робочої сили, ускладнює адаптацію внутрішньо переміщених осіб та повернення вимушених мігрантів. За відсутності інтегрованого підходу до відновлення існує ризик, що найбільш вразливі категорії громадян та громади залишаться поза фокусом політики відновлення. Сфокусовано увагу на тому, що незважаючи на наявність програм відновлення житла та інструментів соціального захисту, досі відкритим залишається питання функціонального включення житлових субсидій в систему повоєнної відбудови та їхнього впливу на соціально-економічну якість життєдіяльності населення. Потребує уточнення питання функцій житлових субсидій у зменшенні енергетичної бідності, підтримці платоспроможності домогосподарств, підвищення рівня дієвості держави та місцевих спільнот за стратегічними пріоритетами соціальної стабілізації. За метою статті обґрунтовано стратегічні пріоритети повоєнного відновлення житлово-комунальної інфраструктури України на засадах забезпечення соціальної якості, інтеграції механізму житлових субсидій у систему соціальних стабілізаторів відбудови та захисту соціально вразливих груп населення. У статті поглиблено трактування соціальної якості житлово-комунальних послуг як можливості забезпечення доступності, безпечності, енергоефективності, безбар’єрності та територіальної рівності. Запропоновано критеріальну матрицю пріоритизації проєктів відновлення за компонентами технічної критичності, соціальної вразливості та потенціалу довгострокового розвитку. Житлові субсидії розглянуто з позиції ключового стабілізаційного механізму, роль якого виходить за межі компенсації витрат в умовах тарифних змін і повоєнної трансформації. Продемонстровано, що ефективність програм житлового відновлення залежить від здатності їх узгодження з інструментами адресного субсидіювання, цифровими ініціативами та інституційними реформами у сфері житлової політики. Обґрунтовано інтегрований підхід до повоєнного відновлення житлово-комунальної інфраструктури, ефективність якого гарантуватиметься на синергії визначальних параметрів соціальної якості, адресного соціального захисту, інтеграції житлових субсидій у систему соціальних стабілізаторів. Запропоновано рекомендації щодо поєднання державної, місцевої та міжнародної підтримки у межах соціально орієнтованої моделі повоєнного відновлення. The article discusses that the post-war reconstruction of Ukraine’s housing stock will be accompanied by resource shortages and the risk of increased social inequality if the priority is given solely to technical criteria of reconstruction, without considering the social quality of housing and utility services. Special attention is given to ensuring that households have access to safe and inclusive housing and utility infrastructure, taking into account their income level, place of residence, and social status. It is demonstrated that the destruction of housing and utility infrastructure has a cumulative effect, leading to increased household costs, a reduction in quality of life, lower labor mobility, and complicating the adaptation of internally displaced persons and the return of involuntary migrants. In the absence of an integrated approach to recovery, there is a risk that the most vulnerable groups of citizens and communities will remain outside the focus of recovery policies. The article emphasizes that despite the existence of housing recovery programs and social protection tools, the issue of the functional integration of housing subsidies into the post-war reconstruction system and their impact on the socio-economic quality of life of the population remains unresolved. The role of housing subsidies in reducing energy poverty, supporting household solvency, and improving the effectiveness of the state and local communities in addressing strategic priorities for social stabilization requires further clarification. This article outlines the strategic priorities for the post-war reconstruction of Ukraine’s housing and utilities infrastructure, based on ensuring social quality, integrating the housing subsidy mechanism into the system of social stabilizers for reconstruction, and protecting socially vulnerable groups. This article provides an analysis of the social quality of housing and utility services as a means of ensuring accessibility, safety, energy efficiency, barrier-free access, and territorial equity. A criteria matrix for prioritizing reconstruction projects is proposed, based on the components of technical criticality, social vulnerability, and long-term development potential. Housing subsidies are examined as a key stabilization mechanism, whose role extends beyond cost compensation in the context of tariff changes and post-war transformation. It is shown that the effectiveness of housing recovery programs depends on their alignment with targeted subsidy instruments, digital initiatives, and institutional reforms in the field of housing policy. An integrated approach to the post-war reconstruction of housing and utility infrastructure is proposed, the effectiveness of which will be guaranteed through the synergy of key parameters of social quality, targeted social protection, and the integration of housing subsidies into the system of social stabilizers. Recommendations are made for combining state, local, and international support within the framework of a socially oriented post-war recovery model.Item Напрями фінансування соціальної відповідальності вітчизняних компаній(Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2026-04-16) Леонтенко, Ольга Михайлівна; Leontenko, OlhaItem Фінансові інструменти розвитку соціальної сфери(Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2026-04-16) Кирилюк, Володимир Вікторович; Kyryliuk, VolodymyrItem Теоретико-прикладні засади дослідження соціальної інклюзії у вищій освіті(ДНУ «Інститут освітньої аналітики», 2024) Цимбалюк, Світлана Олексіївна; Tsymbaliuk, SvitlanaУ статті наголошується, що імплементація пріоритету соціальної інклюзії має стати невід’ємною складовою політики закладів вищої освіти (ЗВО) у зв’язку зі збільшенням чисельності осіб, які мають проблеми зі здоров’ям, що створює бар’єри для здобуття освіти та продовження роботи за раніше здобутою професією. Метою дослідження є аналіз підходів до формування індикаторів соціальної інклюзії та розроблення методичних засад оцінювання соціальної інклюзії в закладах освіти. На основі критичного узагальнення сформульовано методичні засади розроблення інструментарію дослідження соціальної інклюзії у ЗВО. В основу методології формування такого інструментарію покладено сучасне бачення соціальної інклюзії в освіті як залучення всіх здобувачів, незалежно від їхніх характеристик. Виконано порівняльний аналіз підходів різних міжнародних організацій і науковців до розроблення індикаторів соціальної інклюзії. На основі узагальнення різних підходів до виокремлення зазначених індикаторів та з урахуванням сформованих методичних засад запропоновано індикатори соціальної інклюзії для ЗВО. Для формування індикаторів застосовано підхід «вхідні ресурси – процеси – результати». Індикатори вимірювання вхідних ресурсів сформовано за такими вимірами: політика, освітній простір і фінансові ресурси, комунікація, навчальні плани та матеріали, підготовка викладачів і лідерство, освітній менеджмент. Індикатори вимірювання освітнього процесу охоплюють показники в розрізі таких вимірів: клімат у ЗВО, викладання та дидактичні практики, організація навчання й індивідуальна підтримка. Індикатори вимірювання результатів містять показники, котрі характеризують залученість і успішність здобувачів. Для визначення достовірності та значущості сформованих індикаторів соціальної інклюзії використано метод експертного опитування. ЗВО можуть застосовувати запропонований інструментарій для оцінювання реалізації пріоритету соціальної інклюзії на інституційному рівні. Today, the implementation of the priority of social inclusion should become an integral part of the policy of higher education institutions (HEIs), due to the increasing number of people with health problems, which creates barriers to obtaining education and continuing to work in the previously acquired profession. The purpose of the study is to analyse approaches to developing social inclusion indicators and to develop methodological foundations for assessing social inclusion in educational institutions. Based on critical generalisation, the methodological foundations for developing tools for studying social inclusion in HEIs have been formulated. The methodology for developing the tools is based on the modern vision of social inclusion in education as the involvement of all students regardless of their characteristics. A comparative analysis of the approaches of various international organisations and scholars to the development of social inclusion indicators has been carried out. Social inclusion indicators for HEIs have been proposed based on the generalisation of different approaches to selecting social inclusion indicators and the established methodological principles. To formulate the indicators, the "input resources - processes - results" approach has been used. Indicators for measuring input resources have been formed in the following dimensions: policy; educational environment and financial resources; communication; curriculum and teaching materials; teacher training and leadership and educational management. Indicators for measuring the educational process include indicators in the context of the following dimensions: climate in HEIs; teaching and didactic practices; organisation of education and individual support. Outcome indicators include indicators that characterise the engagement and success of students. The expert survey method has been used to determine the reliability and significance of the developed social inclusion indicators. HEIs can use the proposed tools to assess the implementation of social inclusion priorities at the institutional level.Item Аналіз сучасного стану інклюзивності українських закладів вищої освіти (травень – липень 2025 року)(Інститут вищої освіти НАПН України, 2025) Цимбалюк, Світлана Олексіївна; Tsymbaliuk, SvitlanaItem Social inclusion in higher education:assessment methodology(Національна академія педагогічних наук України, 2024) Tsymbaliuk, Svitlana; Цимбалюк, Світлана ОлексіївнаImplementation of the priority of social inclusion has become relevant for Ukrainian higher education institutions due to some external and internal factors, especially in the context of integration into the EU. The purpose of the article is to conduct a comparative analysis of the approaches of different international organizations and researchers to the elaborating indicators of social inclusion and to develop, based on the analysis, methodological principles and indicators for assessing social inclusion in higher education institutions. The methodology for developing the tools is based on the modern vision of social inclusion in education as the involvement of all students regardless of their characteristics. A comparative analysis of the approaches of different international organizations and researchers to elaborating social inclusion indicators has been performed. Social inclusion indicators for higher education institutions have been developed based on the generalisation of different researchers’ approaches and formulated methodological principles. The basic principles of the developing indicators are based on the “input — processes — outcomes” approach. Higher education institutions can use the proposed indicators to assess the implementation of the social inclusion priority at the institutional level. Реалізація пріоритету соціальної інклюзії стала актуальною для українських закладів вищої освіти через низку зовнішніх і внутрішніх чинників, особливо в контексті інтеграції до Європейського Союзу. Метою статті є здійснення порівняльного аналізу підходів різних міжнародних організацій та дослідників до розроблення індикаторів соціальної інклюзії та формування на його основі методологічних засад та індикаторів для оцінювання соціальної інклюзії у закладах вищої освіти. На основі критичного узагальнення сформульовано методичні засади розроблення інструментарію дослідження соціальної інклюзії в закладах вищої освіти. В основу методології формування інструментарію покладено сучасне бачення соціальної інклюзії в освіті як залучення усіх здобувачів незалежно від їхніх характеристик: віку, гендеру, раси, соціального статусу тощо. Здійснено порівняльний аналіз підходів різних міжнародних організацій та науковців до розроблення індикаторів соціальної інклюзії. На основі узагальнення різних підходів до виокремлення індикаторів соціальної інклюзії та з урахуванням сформованих методичних засад запропоновано індикатори соціальної інклюзії для закладів вищої освіти. В основу формування індикаторів покладено підхід «вхідні ресурси – процеси – результати». Для формулювання індикаторів використано також SMART підхід, відповідно до якого кожен індикатор має бути конкретним, вимірюваним, досяжним, релевантним та з часовими термінами. Індикатори вимірювання вхідних ресурсів сформовано за такими вимірами: політика; освітній простір і фінансові ресурси; комунікація; навчальні плани та матеріали; підготовка викладачів; лідерство й освітній менеджмент. Індикатори вимірювання освітнього процесу охоплюють показники у розрізі таких вимірів: клімат у закладі вищої освіти; викладання та дидактичні практики; організація навчання та індивідуальна підтримка. Індикатори вимірювання результатів містять показники залученості та успішності здобувачів. Стаття містить напрями реалізації пріоритету соціальної інклюзії в академічному середовищі. Заклади вищої освіти можуть використовувати запропоновані індикатори для оцінювання реалізації пріоритету соціальної інклюзії на інституційному рівні.Item Інклюзивна політика у закладах вищої освіти України: сучасні підходи та досвід впровадження(Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, 2025) Цимбалюк, Світлана Олексіївна; Tsymbaliuk, SvitlanaРозвиток вищої освіти передбачає впровадження принципів соціальної інклюзії, що забезпечує рівний доступ до якісної освіти для всіх громадян. Метою статті є аналіз стану та особливостей імплементації інклюзивних політик і практик у закладах вищої освіти України, виявлення сильних і слабких сторін наявних практик. Дослідження ґрунтується на результатах опитування науково-педагогічних працівників, керівників структурних підрозділів та здобувачів вищої освіти з різних типів та форм власності закладів вищої освіти України. Загальна кількість респондентів – 821 особа. Для комплексного аналізу інклюзивних політик і практик були застосовані кількісні та якісні методи дослідження. Результати засвідчили, що українські заклади вищої освіти мають значні здобутки у певних сферах. Зокрема, було виявлено високий рівень адаптивності освітнього процесу, що проявляється у використанні гнучких форм навчання та наданні можливостей для демонстрації знань у різний спосіб, що дозволяє враховувати індивідуальні потреби здобувачів. Наявність інституційної політики та механізмів, таких як квотування бюджетних місць, є важливим досягненням, яке підтверджує системний характер зусиль держави та закладів освіти. Позитивним є досвід проведення різних заходів зі збереження психічного здоров’я та надання психологічної допомоги, що є особливо актуальним в умовах воєнного стану. Разом з тим дослідження виявило системні прогалини та бар’єри, які стримують ефективну реалізацію інклюзивних політик і практик. Найбільш суттєвим недоліком є низька доступність інформації для осіб з порушеннями та іншомовних здобувачів, що є серйозним викликом для дотримання принципів інклюзивності. Високий відсоток відповідей «складно відповісти» стосовно звітності, фінансування та наявності відповідальних осіб свідчить про відсутність системного моніторингу та прозорої комунікації. Серйозною перешкодою для створення інклюзивного освітнього середовища є недостатній рівень професійної підготовки викладачів у сфері інклюзії. Для дієвої імплементації пріоритету соціальної інклюзії важливо усунути виявлені прогалини у сферах прозорості, доступності інформації та підготовки персоналу. Перспективи подальших досліджень можуть бути зосереджені на вивченні впливу впроваджених інклюзивних практик на академічну успішність та соціальну адаптацію здобувачів, аналізі бар’єрів, причин неналежної комунікації та мотивації й порівнянні досвіду України з іншими країнами з метою розроблення дієвих рекомендацій. The development of higher education involves implementing social inclusion principles, ensuring equal access to quality education for all citizens. The purpose of the article is to analyse the state and specific features of implementing inclusive policies and practices in higher education institutions in Ukraine, as well as to identify the strengths and weaknesses of existing approaches. The study is based on the results of a survey conducted among academic staff, heads of structural units, and students from various types and ownership forms of higher education institutions in Ukraine. A total of 821 respondents participated. Both quantitative and qualitative research methods were applied for a comprehensive analysis of inclusive policies and practices. The results show that Ukrainian higher education institutions have achieved significant progress in certain areas. In particular, a high level of adaptability in the educational process was observed, reflected in the use of flexible learning formats and opportunities for demonstrating knowledge in various ways, which accommodate the individual needs of students. The development of institutional policies and mechanisms, such as budgetary quotas, is an important achievement that demonstrates the systematic efforts of the state and educational institutions. Positive experience was also recorded in implementing mental health support and psychological assistance measures, which is especially relevant under martial law. However, the study also revealed systemic gaps and barriers hindering the effective implementation of inclusive policies and practices. The most significant issue is the low accessibility of information for persons with disabilities and foreign language students, which poses a serious challenge to the principles of inclusiveness. A high percentage of “difficult to answer” responses regarding reporting, funding, and the availability of responsible persons indicates a lack of systematic monitoring and transparent communication. Another serious obstacle is the insufficient professional training of academic staff in the field of inclusion. For the effective realisation of social inclusion priorities, it is crucial to address the identified shortcomings in transparency, information accessibility, institutionalisation of responsible positions, and staff training. Future research may focus on assessing the impact of implemented inclusive practices on students’ academic performance and social adaptation, analysing specific barriers and causes of poor communication and motivation, and comparing Ukraine’s experience with that of other countries to develop effective policy recommendations.