Browsing by Author "Blyzniuk, Viktoriia"
Now showing 1 - 3 of 3
Results Per Page
Sort Options
Item Institutional determinants of employment quality: a comparative analysis of Ukraine and Lithuania(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2025) Blyzniuk, Viktoriia; Близнюк, Вікторія Валеріївна; Skuchiene, Daiva; Скучєне, Дайва; Huk, Larysa; Гук, Лариса Павлівна; Khaustov, Volodymyr; Хаустов, Володимир КириловичIn the context of post-crisis recovery and the digital transformation of labor markets, the issue of employment quality has gained renewed analytical relevance. It reflects the institutional systemʼs capacity to ensure stability, protection, and motivation for workers across diverse employment formats. In Ukraine, employment quality remains uneven, particularly for those engaged in non-standard forms such as freelancing, platform-based work, and care labor, which often fall outside the scope of legal regulation. The compensatory role of households, fragmented regulatory frameworks, limited digital integration, and restricted access to social dialogue point to insufficient institutional capacity. Moreover, the mechanisms through which labor systems adapt to emerging employment formats remain underexplored, as does the correlation between household resilience and labor market stability. This study aims to identify the institutional determinants of employment quality in Ukraine and Lithuania, assess their effectiveness, and formulate recommendations for modernizing Ukrainian employment policy. The article presents a comparative analysis of regulatory coverage, institutional accessibility, digital infrastructure, mechanisms of social dialogue, and the financial resilience of households. Particular attention is paid to non-standard employment formats and the role of families as informal welfare agents. The Lithuanian model demonstrates higher regulatory coherence, digital integration, and normative flexibility, while the Ukrainian system requires legal renewal, broader coverage, and recognition of emerging labor arrangements. The findings support a strategic reorientation of employment policy based on the principles of social quality of work, institutional sustainability, and inclusive labor governance. Recommendations include updating the legal framework to reflect European directives on algorithmic management and employment presumption, expanding access to social protection for non-standard workers, and strengthening digital infrastructure within employment services. Further research should focus on developing indicators of social quality, evaluating the effectiveness of household-based welfare mechanisms, and modeling the impact of institutional accessibility on labor productivity in transitional contexts. У період посткризового відновлення та цифрової трансформації ринку праці питання якості зайнятості набуває особливої значущості. Вона визначає здатність інституційної системи забезпечувати стабільність, соціальний за-хист і професійну мотивацію. В українському контексті якість зайнятості залишається нерівномірною: значна частина працівників у нестандартних форматах — зокрема фріланс, доглядова та платформна праця — перебуває поза межами правового регулювання. Компенсаторна роль домогосподарств, фрагментарність нормативного поля, слабка цифрова інтеграція та обмежений доступ до соціального діалогу свідчать про недостатню інституційну спроможність. Водночас вплив інституційних механізмів на здатність системи праці адаптуватися до нових форматів зайнятості залишається недостатньо дослідженим. Так само потребує уваги питання ресурсної спроможності домогосподарств як чинника трудової стабільності. Метою дослідження є ідентифікація ключових інституційних детермінантів якості зайнятості на прикладі України та Литви, оцінка їх ефективності та формулювання рекомендацій для модернізації української політики зайнятості. У межах порівняльного аналізу розглянуто нормативне охоплення, інституційну доступність, цифрову інфраструктуру, механізми соціального діалогу та фінансову стійкість домогосподарств. Особливу увагу приділено нестандартним форматам праці та ролі сім'ї як компенсаторного механізму добробуту. Литовська модель демонструє вищу узгодженість регуляторних інструментів, цифрову інтеграцію та нормативну гнучкість, тоді як українська система потребує оновлення правової бази, розширення охоплення та визнання нових форматів трудової участі. Запропоновано стратегічні напрями вдосконалення політики зайнятості з урахуванням принципів соціальної якості праці, викликів посткризового розвитку та по-треби в інституційній стійкості. Перспективи подальших досліджень охоплюють розробку індикаторів соціальної якості, оцінку компенсаторних механізмів домогосподарств і моделювання впливу інституційної доступності на продуктивність зайнятості.Item Професійне навчання та працевлаштування як інструмент професійної адаптації ветеранів війни(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Близнюк, Вікторія Валеріївна; Blyzniuk, Viktoriia; Терюханова, Ірина Миколаївна; Teriukhanova, IrynaПрактика довела, що професійне навчання ветеранів війни є одним із інструментів політики адаптації ветеранів війни, формування адаптаційних навичок та повернення колишніх військових до мирного життя. Автори, підіймаючи цю актуальну тему, розглядають проблему ресоціалізації ветеранів та повернення їх на ринок праці як складову політики формування інклюзивного ринку праці. Ставлячи за мету дослідження розробку конкретних пропозицій та алгоритмів вдосконалення механізмів професійного навчання ветеранів війни та подальшого їх працевлаштування, автори проаналізували наявний зарубіжний досвід та бази соціологічних обстежень. У статті розглянуто теоретичні аспекти та підходи професійної адаптації ветеранів війни до цивільного життя у сучасних умовах. Розглянуто теоретичні конструкції дослідження, визначено особливості ветеранів війни та учасників бойових дій, які є особами з інвалідністю. Узагальнено можливості їх адаптації до цивільного життя в умовах відсутності загальної демобілізації. Доведено, що основним інструментом професійної адаптації ветеранів війни є професійне навчання, проте ефективність такого навчання обумовлюється подальшим працевлаштуванням після його завершення. З урахуванням аналізу ситуації щодо професійного навчання ветеранів війни, яке проводиться державною службою зайнятості, авторами виділені основні проблеми такого навчання та подальшого працевлаштування цієї категорії населення. Ігнорування проблем організації, законодавчого врегулювання професійного навчання ветеранів війни та їхнього подальшого працевлаштування негативно відобразяться на самих ветеранах, їхніх сім’ях та суспільстві в цілому, що підтверджується досвідом інших країн, які займалися питаннями адаптації ветеранів війни до цивільного життя. Запропоновано шляхи усунення проблем та перешкод професійного навчання ветеранів війни та їхнього працевлаштування для ефективної їхньої адаптації до цивільного життя, серед яких: на основі проведення анкетування ветеранів війни визначити їхні потреби у реабілітаційних, освітніх, соціальних, медичних послугах, послугах з працевлаштування та професійного навчання; проведення професійного навчання ветеранів війни з урахуванням сучасних військових та індивідуальних потреб ветеранів війни та інші. Practice has proven that professional training of war veterans is one of the tools of war veterans adaptation policy, formation of adaptation skills and return of ex-servicemen to peaceful life. The authors, raising this current topic, consider the problem of resocialization of veterans and their return to the labor market as a component of the policy of forming an inclusive labor market. With the goal of the research being the development of specific proposals and algorithms for improving the mechanisms of professional training of war veterans and their further employment, the authors analyzed the available foreign experience and bases of sociological surveys. The article examines theoretical aspects and approaches to the professional adaptation of war veterans to civilian life in modern conditions. The theoretical constructions of the study are considered, the characteristics of war veterans and combatants who are persons with disabilities are determined. The possibilities of their adaptation to civilian life in the absence of general demobilization are summarized. It has been proven that the main tool of professional adaptation of war veterans is professional training, but the effectiveness of such training is determined by further employment after its completion. Taking into account the analysis of the situation regarding the professional training of war veterans, which is conducted by the state employment service, the authors highlight the main problems of such training and further employment of this population category. Ignoring the problems of organization, legal regulation of professional training of war veterans and their further employment will have a negative impact on the veterans themselves, their families and society as a whole, which is confirmed by the experience of other countries that dealt with issues of adaptation of war veterans to civilian life. Ways to eliminate the problems and obstacles of professional training of war veterans and their employment for their effective adaptation to civilian life are proposed, including: on the basis of conducting a questionnaire of war veterans, determine their needs in rehabilitation, educational, social, medical services, employment services and professional training; conducting professional training of war veterans taking into account modern military and individual needs of war veterans and others.Item Соціальна стійкість України: структурні опори та напрями політики(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2025) Близнюк, Вікторія Валеріївна; Blyzniuk, Viktoriia; Гук, Лариса Павлівна; Huk, Larysa; Хаустов, Володимир Кирилович; Khaustov, VolodymyrУ статті здійснено комплексний аналіз соціальної стійкості України в умовах війни та глобальних трансформацій, що охоплюють пандемію COVID-19, демографічну кризу, цифровізацію та «зелену» економічну перебудову. Соціальна стійкість визначається як інтегральна здатність суспільства витримувати потрясіння, адаптуватися та відновлюватися, і розглядається крізь призму чотирьох ключових опор: соціальнотрудового потенціалу, соціальної згуртованості, цифровізації та інституційної спроможності. У роботі використано системний підхід, що дозволяє оцінити взаємозалежність цих опор та їхній вплив на життєздатність суспільства. Проведено кількісну оцінку інтегрального індексу соціальної стійкості (ISR) за 2020–2025 роки, яка показала зростання з 0,46 до 0,53. Це свідчить про посилення стійкості, проте з нерівномірною динамікою: соціально-трудовий потенціал знизився з 0,55 до 0,42, інституційна спроможність залишилася майже незмінною (0,36 → 0,40), тоді як соціальна згуртованість та цифровізація стали головними драйверами зростання (0,48 → 0,68 та 0,44 → 0,61 відповідно). Виявлено структурні дисбаланси: демографічне виснаження та слабкість інституцій компенсуються зростанням горизонтальної солідарності та цифрової адаптивності. Аналітична інтерпретація результатів показує, що соціальна стійкість України у 2025 році є переважно горизонтальною, базується на мобілізації суспільства та розвитку цифрової економіки, тоді як вертикальна легітимність залишається слабкою. Це створює ризики для довгострокового розвитку, адже горизонтальні практики можуть вичерпати свій потенціал без інституційного закріплення. У статті обґрунтовано напрями державної політики, спрямовані на збалансування джерел стійкості: демографічне відновлення та стабілізація ринку праці, інституціоналізація соціальної згуртованості, інклюзивний розвиток цифрової економіки та системні інституційні реформи. Такий підхід дозволяє перетворити суспільну мобілізацію на довгострокову життєздатність і забезпечити інтеграцію України у глобальні системи. The article provides a comprehensive analysis of Ukraine’s social resilience under the conditions of war and global transformations, including the COVID-19 pandemic, demographic crisis, digitalization, and the transition to a «green» economy. Social resilience is defined as the integral capacity of society to withstand shocks, adapt, and recover, and is examined through four structural pillars: labor potential, social cohesion, digitalization, and institutional capacity. A systemic approach is applied to assess the interdependence of these pillars and their impact on societal viability. A quantitative assessment of the Social Resilience Index (ISR) for 2020–2025 reveals an increase from 0.46 to 0.53. This growth indicates enhanced resilience, yet with uneven dynamics: labor potential declined from 0.55 to 0.42, institutional capacity remained almost unchanged (0.36 → 0.40), while social cohesion and digitalization emerged as the main drivers of resilience (0.48 → 0.68 and 0.44 → 0.61 respectively). Structural imbalances are identified: demographic depletion and weak institutions are offset by rising horizontal solidarity and digital adaptability. Analytical interpretation demonstrates that Ukraine’s social resilience in 2025 is predominantly horizontal, relying on societal mobilization and the development of the digital economy, whereas vertical legitimacy remains weak. This creates long-term risks, as horizontal practices may exhaust their potential without institutional consolidation. The article substantiates policy directions aimed at balancing resilience sources: demographic recovery and labor market stabilization, institutionalization of social cohesion, inclusive digital economy development, and systemic governance reforms. Such an approach enables the transformation of societal mobilization into long-term viability and ensures Ukraine’s integration into global systems.