2021 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37215

Browse

Now showing 1 - 20 of 105

Про співвідношення юридичних понять «переривання» і «припинення давнісного строку»
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Цю працю присвячено науковому дослідженню актуального питання про теоретичне і фактичне відмежування юридичних понять «переривання позовної давності» та «дострокове припинення давнісного строку». Піддано критиці застарілий і такий, що не відповідає реальній сутності регульованих матеріальних відносин, коментар правила ст. 264 Цивільного кодексу, згідно з яким позовна давність переривається у разі будь-якого пред’явлення позову за тими самими вимогами до того ж відповідача. Крім того, критично оцінено намагання науковців прив’язати тривалість позовного домагання (позовної давності) не до матеріального права на позов, а до особливостей процесу, що є невірним. Насправді реалізація права на судовий захист, яке виникло після порушення, може відбутись, якщо управнена особа протягом встановленого (давнісного) строку звернулася до суду. Водночас позовна давність не стосується строку примусового здійснення судом позовної вимоги, а лише регулює час дії домагання. Право на позов, як і всіляке інше, обмежене присічним строком, може бути реалізованим лише один раз, після цього воно вичерпується і не має подальшої здатності до реалізації. Чинне законодавство не містить таких юридичних конструкцій, які б дозволили вести мову про повторний захист того ж права після закінчення процесу. Рішення суду (по суті спору) вирішує питання про захист і знімає питання про повторний спір. Тому слід визнати відсутність перебігу позовної давності після пред’явлення та під час розгляду позову. Отже, із кожного порушення може виникнути лише одне право на позов, змістом якого є матеріально-правова вимога. Оскільки вона вже реалізована, інша позовна вимога виникнути не може, відтак не буде існувати і новий перебіг давності. Таким чином, належне пред’явлення позову припиняє позовну давність за вимогами певної особи того ж змісту і до того ж боржника, а не перериває її. This paper is devoted to the research of the topical issue of theoretical and factual separation of legal concepts of interruption of the statute of limitations and early termination of the statute of limitations. The commentary on the rule of Art. 264 of the Civil Code, according to which the statute of limitations is interrupted in case of any filing of a claim under the same requirements to the same defendant. Researchers' efforts to link the duration of a claim (statute of limitations) not to the substantive right to sue, but to the specifics of the process, which is incorrect, have also been criticized. In fact, the exercise of the right to judicial protection that arose after the violation may occur if the entitled person has applied to the court within the established (statute of limitations) period. In this case, the statute of limitations does not apply to the period of enforcement of the claim by the court, but only regulates the duration of the claim. The right to sue, as well as everything else, limited by the cut-off period, can be exercised only once, after which it is exhausted and has no further capacity to exercise. The current legislation does not contain such legal constructions that would allow to talk about the re-protection of the same right after the process. The decision of the court on the merits of the dispute resolves the issue of protection and removes the issue of re-dispute. Therefore, it is necessary to recognize the absence of the statute of limitations after filing and in the process of consideration of the claim. Thus, from each violation may arise only one right to sue, the content of which is a substantive claim. Since it has already been implemented, no other claim can arise, so there will be no new statute of limitations. Thus, the proper filing of a lawsuit terminates the statute of limitations at the request of a certain person of the same content and to the same debtor, and does not interrupt it.
Правовий статус закордонних дипломатичних представництвяк суб’єктів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Омельченко, Андрій Володимирович; Omelchenko, Andrii
У статті наведено загальний теоретичний аналіз системи органів державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності, проаналізовано правовий статус, завдання і функції Міністерства закордонних справ України та закордонних дипломатичних представництв у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України здійснюють державне управління у відповідних сферах (галузях) державного управління. Вони є призначуваними, єдиноначальними, постійно діючими, вищими органами функціональної, галузевої та міжгалузевої компетенції у системі органів виконавчої влади, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, юрисдикція яких поширюється на всю територію держави, що виконують правотворчі та правозастосовчі функції. Особливістю державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні є те, що функції по його здійсненню розподілені між рядом центральних органів виконавчої влади як функціональної, галузевої, так і міжгалузевої компетенції. Це обумовлено комплексним міжгалузевим характером такого об’єкта державного управління, як зовнішньоекономічна діяльність. Міністерство закордонних справ України відноситься до центральних органів виконавчої влади функціональної компетенції, до функцій яких відноситься державне управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні. Воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин. До основних завдань Міністерства закордонних справ України, серед інших, відноситься участь у забезпеченні в межах повноважень, передбачених законом, реалізації державної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції національної економіки до світової економічної системи та інші завдання. Міністерство закордонних справ України здійснює керівництво органами дипломатичної служби України. Статус, система, завдання та функції закордонних дипломатичних установ України визначаються Законом України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 р. No 2449-VIII. The article presents a general theoretical analysis of the system of public administration in the field of foreign economic activity, analyzes the legal status, tasks and functions of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine and foreign diplomatic missions in the field of foreign economic activity.Ministries and other central executive bodies of Ukraine carry out public administration in the relevant areas (branches) of public administration. They are appointed, single, permanent, higher bodies of functional, sectoral and intersectoral competence in the system of executive bodies, subordinated to the Cabinet of Ministers of Ukraine, whose jurisdiction extends to the entire territory of the state, performing law-making and law enforcement functions.The peculiarity of public administration of foreign economic activity in Ukraine is that the functions of its implementation are distributed among a number of central executive bodies of both functional, sectoral and intersectoral competence. This is due to the complex intersectoral nature of such an object of public administration as foreign economic activity. The Ministry of Foreign Affairs of Ukraine belongs to the central executive bodies of functional competence, the functions of which include the state management of foreign economic activity in Ukraine. It is the main body in the system of central executive bodies, which ensures the formation and implementation of state policy in the field of foreign relations. The main tasks of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, among others, include participation in ensuring, within the powers provided by law, the implementation of state foreign economic policy, the policy of integration of the national economy into the world economic system and other tasks.The Ministry of Foreign Affairs of Ukraine manages the bodies of the diplomatic service of Ukraine. The status, system, tasks and functions of foreign diplomatic missions of Ukraine are determined by the Law of Ukraine «On Diplomatic Service» of 07.06.2018 No 2449-VIII.
Проблеми правового регулювання «податкової амністії» в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Майка, М. Б.; Maika, M.; Глива, А. О.; Hlyva, A.
У статті досліджено механізм правового регулювання податкової амністії в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету» від 15 червня 2021 року No 1539-ІХ. Наведено проблеми нормативного регулювання правовідносин у зазначеній сфері, серед яких слід назвати нестабільність податкового законодавства, колізії між правовими нормами, недостатній рівень фактичних та правових гарантій не притягнення суб’єктів декларування за виявлені порушення та злочини у сфері податків та обігу валюти; неоднозначне правове регулювання процедури декларування віртуальних активів, не сформований порядок визначення суми, на яку застосовується «податкова амністія» за умови перевищення у платника податків розміру готівки, яка перебуває у власності, суми 400 тисяч гривень, недосконалість бюджетної системи та системи контролю за використанням бюджетних коштів, а також недоліки правоохоронної системи. Формування культури оподаткування є важливим елементом процвітаючого та сильного суспільства. Задля цього сформовано висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення Закону України від 15 червня 2021 року No 1539-ІХ, а також на покращення ефективності податкової амністії. Вказано на необхідність продовження дії цього Закону, встановлення чіткого механізму правового регулювання процедури декларування віртуальних активів та визначення їх вартості, визначення механізму обчислення вартості майна, майнових прав, фінансових інструментів, які є предметом декларування, формулювання правових наслідків, які будуть виникати, якщо платники податків не подали відповідну декларацію, але склад і обсяг їх майна перевищує закріплений у п. 10 підрозділу 9-4 «Перехідних положень» Податкового кодексу України. Наголошено на потребі ухвалення законодавчого акту, яким буде внесено зміни саме до Кримінального кодексу України та Кодексу України. The mechanism of legal regulation of tax amnesty in the wording of the Law of Ukraine of June 15, 2021 No1539-IX “On Amendments to the Tax Code of Ukraine to stimulate the de-shadowing of income and increase the tax culture of citizens by introducing one-time (special) voluntary declaration of their due assets and payment of a one-time fee to the budget”. The problems of normative regulation of legal relations in this area are indicated, including: instability of tax legislation, conflicts between legal norms, insufficient level of factual and legal guarantees of non-involvement of declaring subjects for revealed violations and crimes in the field of taxes and currency circulation; ambiguous legal regulation of the procedure for declaring virtual assets, there is no procedure for determining the amount to which the “tax amnesty” applies if the taxpayer exceeds the amount of cash owned, the amount of 400 thousand hryvnias, imperfection of the budget system and control system , as well as the shortcomings of the law enforcement system. Forming a culture of taxation is an important element of a prosperous and strong society. For this purpose, conclusions and proposals were formed aimed at improving the Law of Ukraine of June 15, 2021 No 1539-IX, as well as improving the effectiveness of the tax amnesty. It is pointed out the need to: continue the operation of this law, establish a clear mechanism of legal regulation of the procedure for declaring virtual assets and determine their value, determine the mechanism for calculating the value of property, property rights, financial instruments that are subject to declaration, formulate legal consequences if the taxpayers have not filed the relevant declaration, but the composition and volume of their property exceeds that specified in paragraph 10 of subsection 9-4 of the “Transitional Provisions” of the Tax Code of Ukraine. Emphasis was placed on the need to adopt a legislative act that will amend the Criminal Code of Ukraine and the Code of Ukraine.
До питання про правову природу публічного контролю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Буханевич, О. М.; Івановська, А. М.; Ivanovska, A.
Стаття присвячена дослідженню правової природи публічного контролю, визначенню його характерних рис і видів. На основі аналізу доктринальних підходів до розуміння сутності контролю загалом і публічного контролю зокрема зроблено висновок, що публічний контроль потрібно розглядати в аспекті регулювання всієї публічної сфери життєдіяльності суспільства як систему організаційно-правових форм забезпечення законності в діяльності публічної адміністрації, як механізм забезпечення публічності й ефективності її діяльності. З урахуванням наукових поглядів щодо обсягу поняття «публічний контроль» із пози-ції суб’єктів його здійснення аргументовано доцільність виділення таких різновидів публічного контролю, як державний, муніципальний і громадський контроль.Стверджується, що державний контроль тією чи іншою мірою виконують усі державні органи з предметів свого відання, які мають право здійснювати контрольні повноваження або давати обов’язкові вказівки. З урахуванням широкого підходу до питання суб’єктів державного контролю залежно від органів які його здійснюють, визначено види державного контролю, а саме: контроль законодавчої влади, президентський контроль, контроль виконавчої влади, конституційний контроль, судовий контроль, контроль омбудсмена, фінансовий контроль, контроль центральних виборчих органів. Громадський контроль запропоновано розглядати як вияв волі громадян щодо актів і дій публічної адміністрації, який полягає в ефективній системі доступу громадськості до всіх аспектів діяльності держави й інститутів громадянського суспільства. Основними видами громадського контролю визначено: контроль, котрий здійснюється громадськими організаціями, громадські експертизи, громадські слухання. Муніципальний контроль визначено як діяльність відповідних органів місцевого самоврядування та їхніх голів, спрямована на забезпечення законності в роботі муніципальних органів і виконання ними завдань місцевого самоврядування. Обґрунтовується недоцільність виділення як окремого виду публічного контролю міжнародного на тій підставі, що контроль міжнародних організацій є інститутом міжнародного права, тоді як публічний контроль містить сукупність внутрішньо-державних засобів і методів впливу на публічну адміністрацію та інститути громадянського суспільства. Наголошується, що публічний контроль є важливою функцією держави, реалізація якої сприяє забезпеченню законності в діяльності публічної адміністрації, реалізації та захисту прав і свобод громадян. The article is devoted to the study of the legal nature of public control, the definition of its characteristics and types. Based on the analysis of doctrinal approaches to understanding the essence of control in general and public control, in particular, it is concluded that public control should be considered in terms of regulating the entire public sphere of society as a system of organizational and legal forms of legality in the activities of public administration, as a mechanism to ensure publicity and efficiency of its activities. Taking into account the scientific views on the scope of the concept of “public control” from the standpoint of the subjects of its implementation it was argued the expediency of allocating such types of public control as state, municipal and public control.It is claimed that state control is to some extent exercised by all state bodies in matters within their competence, which have the right to exercise control powers or give mandatory instructions. Taking into account the broad approach to the issue of subjects of state control, depending on the bodies that exercise it, the types of state control are identified, namely: control of the legislature, presidential control, control of the executive, constitutional control, judicial control, ombudsman control, financial control, control of central election bodies. It is proposed to consider public control as a manifestation of the will of citizens to acts and actions of public administration, which consists in an effective system of public access to all aspects of the state and civil society institutions. The main types of public control are defined: control carried out by public organizations, public examinations, public hearings. Municipal control is defined as the activity of the relevant local self-government bodies and their heads, which is aimed at ensuring legality in the activities of municipal bodies and their performance of local self-government tasks. The inexpediency of allocating international control as a separate type of public control is substantiated on the grounds that control of international organizations is an institution of international law, while public control includes a set of domestic means and methods of influencing public administration and civil society institutions. It is emphasized that public control is an important function of the state, the implementation of which contributes to ensuring the rule of law in the activities of public administration, implementation and protection of the rights and freedoms of citizens.
Суб’єктивне цивільне право на репродукцію (відтворення) як юридична основа договірних відносин сурогатного материнства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Чернобаєва, А. Д.; Chernobaieva, A.
У статті проаналізовано визначення сурогатного материнства і репродуктивних суб’єктивних цивільних прав, які отримали закріплення у проєктах нормативно-правових актів, доктринальних положеннях та інших джерелах. Автор піддає кропіткому науковому аналізу окремі суб’єктивні цивільні права, що відносяться сучасними джерелами до репродуктивних. Визначено зміст репродуктивної функції людини, яка забезпечує можливість зачаття, виношування і народження дитини. Сформовано визначення репродуктивного суб’єктивного цивільного права особи (у вузькому розумінні), тобто права на відтворення, як визначеної міри можливої поведінки особи щодо реалізації репродуктивної функції шляхом природного або штучного зачаття та/або виношування і народження дитини.Обґрунтовано, що, будучи пов’язаною з фізіологічними властивостями і можливостями організму людини, репродуктивна функція існує незалежно від інших осіб, що дає підстави віднести суб’єктивне цивільне право на репродукцію до абсолютних суб’єктивних цивільних прав. Водночас специфіка природного процесу зачаття потомства передбачає необхідність використання у цьому процесі клітин осіб жіночої і чоловічої статі. У зв’язку з цим ефективне здійснення репродуктивної функції на стадії зачаття обумовлює необхідність вступу у відносні цивільні правовідносини з іншою особою (протилежної статі) або з юридичною особою, у власності якої перебувають необхідні репродуктивні клітини. Визначено, що у межах договірних цивільних правовідносин сурогатного материнства репродуктивну функцію реалізовують особи жіночої і чоловічої статі, репродуктивні клітини яких використані у процесі зачаття дитини, а також сурогатна мати, яка забезпечує виношування і народження дитини. У зв’язку з цим названі особи виступають суб’єктами, які здійснюють свої репродуктивні суб’єктивні цивільні права. The article is devoted to research of surrogacy legal relationships as well as subjective civil right to reproduction as legal basis for such relationships. The definitions of surrogacy and of the reproductive subjective rights contained in the projects of regulatory instruments, doctrine provisions and other sources are considered. The author analyzes comprehensively separate subjective civil rights, related by modern sources to reproductive rights. The essence of human reproductive function that provide possibility to conceive, to carry and to born a baby is defined. The definition of reproductive subjective civil right (in narrow sense) is formulated. According to it such right is defined as behavior measures of a person to realize reproductive function by natural or artificial conceive and/or carrying and birth of a child.It is substantiated that being correlated with physiological features and abilities of human health reproductive functions exists regardless of other persons and this let to relate subjective civil right to reproduction to absolute rights. At the same time the specificity of natural process of conceiving provides necessity to use in such process the reproductive cells of human female and male. That is why the effective realization of reproductive function at the stage of conceiving determines the necessity to enter the relationships with the person of other gender or with the legal person who owns the necessary reproductive cells.It is defined that within contractual civil legal relationships of surrogacy reproductive function is realized by person of female gender and person of male gender whose reproductive cells are used in conceiving process as well as surrogate mother who provides carrying and birth of a baby. Thus these persons realize their reproductive rights.
Особливості складання досудової доповіді у кримінальному провадженні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Гусак, А. П.; Husak, A.
Наукову статтю присвячено актуальним проблемам дослідження процесуальних аспектів вирішення питання про складання досудової доповіді у кримінальному провадженні. Метою роботи є наукове дослідження практичних аспектів процесуального порядку вирішення питання про доручення складання досудової доповіді у кримінальному провадженні. Автором здійснено аналіз наукових праць із цього питання; розкрито поняття, зміст і значення досудової доповіді. Проаналізовано вітчизняне кримінальне процесуальне та кримінально-виконавче законодавство, розглянуто порядок складання досудової доповіді. Особливу увагу приділено дослідженню проблемних питань щодо впровадження досудової доповіді в Україні, які виникають на практиці під час доручення складання досудової доповіді; запропоновано шляхи їх вирішення. Нині для застосування досудової доповіді у кримінальному провадженні є труднощі, пов’язані зі швидкістю та якістю обігу документів між органами з питань пробації та судами щодо дотримання раціональних строків. Автор уважає, що невчасне подання досудової доповіді нівелює її призначення і можливість досягнення поставленої мети. Значний час витрачається на отримання органом пробації ухвали суду про доручення скласти досудову доповідь, а судом – на отримання підготовленої доповіді. Автор уважає, що для вирішення зазначеної проблеми доцільно створити систему електронного документообігу між судами та органами з питань пробації. Під час створення такої системи органи з питань пробації зможуть невідкладно розпочати роботу зі складення досудової доповіді, а суд, у свою чергу, зможе вчасно розпочати розгляд кримінального провадження. Автор згадує популярне нині поняття «діджиталізація» і пропонує застосувати його у сучасному судочинстві, наприклад, упровадження електронного документообігу між органами судової влади та органами служб пробації. The article is devoted to the study of the current state of pre-trial report compiling in the criminal proceeding by the representative of the probation body in Ukraine. The purpose of the article is to highlight the peculiarities, problems and technologies of pre-trial report compiling in criminal proceeding by the representative of the probation body. The author presents the analysis of the scientific works devoted to the problems of pre- trial report compiling in the criminal proceeding, defines the essence and the role of the pre-trial report in the criminal proceeding. A special attention is paid to the problems of implementation of a pre-trial report compiling in criminal proceeding in Ukraine, to the procedure for compiling a pre-trial report. The main problem in the procedure for compiling a pre-trial report in criminal proceeding is the inability to ensure a rapid and high-quality exchange of documents between courts and probation authorities and compliance with deadlines. The author claims that untimely submission of the pre-trial report by the representative of the probation body to the court eliminates the purpose and ability to achieve the intended purpose. The pre-trial report can influence the judge’s decision, the sentencing and the further fate of the juvenile offender. A lot of time is spent on getting a court decision on the order to make a pre-trial report by the probation authorities and the court to receive the prepared report. The author goes on to say that this problem can be solved by creating an electronic document management system between courts and probation authorities. The author mentions the concept of digitalization in litigation and suggests applying it to modern justice.
Процесуальні особливості розгляду справ про спадкування на тимчасово окупованій території України: судова практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Дяченко, С. В.; Diachenko, S.; Гонцовська, Л. В.; Hontsovska, L.
Статтю присвячено визначенню загальних особливостей розгляду справ про спадкування, з’ясуванню процесуальних особливостей розгляду справ про спадкування на тимчасово окупованій території України, а також аналізу судової практики. Визначено поняття «спадкування» як перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Зазначено, що розгляд справ про спадкування є юрисдикційною формою захисту спадкових прав. Розгляд справ про спадкування може здійснюватись у порядку позовного та окремого провадження, коли провадження відкривається на підставі подання відповідно позовної заяви та заяви. Виявлено, що Цивільний процесуальний кодекс України донині не містить закріпленого поняття «спадковий позов» та його предмету. Констатовано, що для вступу у спадщину на тимчасово окупованій території Україні не потрібно мати довідку внутрішньо переміщеної особи або прописку. Під час дослідження розглянуто певну проблему, яка полягає у тому, що досить часто спадкоємцям потрібно ініціювати судовий процес задля отримання рішення суду про встановлення факту смерті спадкодавця на тимчасово окупованій території України. Виявлено, що фактично існує закріплене відхилення від правила про оформлення спадщини за останнім місцем проживання спадкодавця. А відтак спадкоємці можуть звернутися до будь-якого нотаріуса поза тимчасово окупованої території України із заявою про прийняття спадщини, тоді місцем відкриття спадщини буде місце подання першої заяви. Проаналізовано судову практику в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Розглянуто судові рішення, в одному з яких останнім місцем проживання спадкодавця була територія Автономної Республіки Крим, а в іншому – територія Луганської області, які наразі є тимчасово окупованими Російською Федерацією. З’ясовано, що більшість таких справ про спадкування стосується встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, отримання свідоцтва про смерть і визначення місця відкриття спадщини. The article is devoted to the definition of the peculiarities of the consideration of cases of inheritance, clarification of the procedural features of the consideration of cases of inheritance in the temporarily occupied territory of Ukraine, as well as the analysis of judicial practice. The concept of "inheritance" is defined as the transfer of rights and obligations (inheritance) from a natural person who has died (the testator) to other persons (heirs). It is noted that the consideration of cases of inheritance is a jurisdictional form of protection of inheritance rights. Consideration of inheritance cases may be carried out in the order of claim and separate proceedings, where the opening of proceedings is carried out on the basis of the filing of the statement of claim and the statement, respectively. It was found that the Civil Procedure Code of Ukraine still does not contain a fixed concept of inheritance lawsuit and its subject.It is stated that in order to inherit in the temporarily occupied territory of Ukraine it is not necessary to have a certificate of an internally displaced person or a residence permit. The study examines a problem, which is that quite often the heirs need to initiate legal proceedings to obtain a court decision to establish the death of the testator in the temporarily occupied territory of Ukraine. It was revealed that in fact there is a fixed deviation from the rule of registration of inheritance at the last place of residence of the testator. Therefore, the heirs may apply to any notary outside the temporarily occupied territory of Ukraine with a statement of acceptance of the inheritance, and the place of opening the inheritance will be the place of submission of the first application.Judicial practice in the Unified State Register of Court Decisions is analyzed. Court decisions are considered, in one of which the last place of residence of the testator was the territory of the Autonomous Republic of Crimea, and in the other – the territory of Luhansk region, which are currently temporarily occupied by the Russian Federation. It turned out that most of these cases of inheritance concern the establishment of the fact of death in the temporarily occupied territory, obtaining a death certificate and determining the place of discovery of the inheritance.
Соціально-психологічні аспекти менеджменту організацій
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Пєтков, В. П.; Pietkov, V.; Іванов, І. Є.; Ivanov, I.
У статті наголошено, що менталітет нації може виступати, по-перше, як чинник внутрішнього соціального регулятора самозбереження нації як соціуму, по-друге, як чинник деструктивного консерватизму, що не дає змоги внести якісь зміни зовні доти, доки не виникне потреба в цьому самого суспільства. Саме це не дає змоги організаціям та суспільству досягти стабілізації інтересів. Отже, на сучасному етапі основною проблемою менталітету є формування принципів менеджменту, які б утілювали інтереси як окремої людини, так і суспільства загалом. Визначено, що соціально-психологічні аспекти менеджменту організації включають профілактику, умови та методи роботи, спрямовані на досягнення добробуту суспільства, та зобов’язання суспільства з конкретними потребами його громадян. Стратегічними напрямами соціально-психологічних аспектів менеджменту в Україні є формування національної гідності; подолання суперечностей у свідомості людей, пов’язаних із зародженням нових соціальних ідей та ідеалів; побудова такої моделі суспільства, у якій би поєднувалися потреби членів суспільства з потребами та цілями держави. Зроблено висновок, що керування людськими ресурсами складається з розроблення плану задоволення майбутніх потреб у людських ресурсах; створення резерву потенційних кандидатів на посади; вивчення кандидатів на робочі місця й відбору кращих із резерву, створеного під час набору; визначення заробітної плати і пільг; розроблення структури заробітної плати та пільг із метою залучення, найму та збереження службовців; уведення працівників, які були найняті в організацію та її підрозділи, розвиток, розуміння того, що очікує від них організація і яка праця в ній позитивно оцінюється; розроблення програм для набуття трудових навичок, необхідних для ефективного виконання роботи; розроблення методик оцінки трудової діяльності, доведення їх до працівників; розроблення методів переміщення працівників на посаді з більшою або меншою відповідальністю, розвитку їхнього професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади або ділянки роботи, а також процедур припинення договору найму; підготовки менеджерів, керування просуванням по службі: розроблення програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів. The article emphasizes that the mentality of the nation can act, firstly, as a factor of internal social regulator of self-preservation of the nation as a society, and secondly, as a factor of destructive conservatism, which does not allow to make any changes from the outside until needed in this society itself. This is what does not allow organizations and society to achieve the stabilization of interests. Thus, at the present stage the main problem of the mentality is the formation of management principles that would embody the interests of both the individual and society as a whole. It is determined that the socio-psychological aspects of the organization’s management include prevention, conditions and methods of work aimed at achieving the welfare of society, and the obligations of society with the specific needs of its citizens. Strategic directions of socio-psychological aspects of management in Ukraine are the formation of national dignity; overcoming contradictions in the minds of people associated with the emergence of new social ideas and ideals; building such a model of society, which would combine the needs of members of society with the needs and goals of the state. It is concluded that human resource management consists of developing a plan to meet future human resource needs; creation of a reserve of potential candidates for positions; study of candidates for jobs and selection of the best from the reserve created during the recruitment; determination of wages and benefits; developing the structure of salaries and benefits in order to attract, hire and retain employees; introduction of employees who were hired in the organization and its departments, development, understanding of what the organization expects from them and what work in it is positively assessed; development of programs for the acquisition of work skills necessary for effective performance of work; development of methods for assessing employment and bringing it to employees; development of methods for transferring employees to positions with more or less responsibility, development of their professional experience by transferring to other positions or areas of work, as well as procedures for termination of the employment contract; training of managers, management of promotion: development of programs aimed at developing skills and improving the efficiency of management.
Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Андрушко, А. В.; Andrushko, A.
У статті на підставі аналізу доступної емпіричної бази (300 матеріалів кримінальних проваджень) розроблено кримінологічну характеристику осіб, які вчинили торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації. Встановлено, що серед 401 засудженого за торгівлю людьми, вчинену з метою експлуатації людини, 332 особи (82,8%) засуджено за вчинення розглядуваного діяння з метою сексуальної експлуатації. З’ясовано, що поміж засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації переважають жінки, яких 57,8%, тоді як осіб чоловічої статі лише 42,2%. Вік засуджених за розглядуване діяння, вчинене з метою сексуальної експлуатації, розподілився так: до 18 років – 0,9%, від 18 до 24 років – 12,3%, 25–29 років – 29,5%, 30–39 років – 31,3%, 40–49 років – 15,4%, 50–59 років – 6,6%, 60 років і старше – 3,9%. Встановлено, що для засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації характерний високий рівень освіти: 20,5% мали вищу освіту, 5,8% – незакінчену вищу, 8% – середню технічну, 19,6% – середню спеціальну, 37% – повну загальну середню, 8% – неповну середню освіту, ще 0,9% не мали ніякої освіти. Переважна більшість (74,4%) засуджених за торгівлю людьми, вчинену з метою сексуальної експлуатації, ніде не працювала. Найманими працівниками були 13% засуджених за цей злочин, 5,7% займалися дрібною підприємницькою діяльністю, 4,2% були пенсіонерами, 2,7% – студентами вищих навчальних закладів. Серед засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації у шлюбі перебували лише 29,5%, тоді як не мали сім’ї 70,5%. Поміж досліджуваної категорії осіб дітей на утриманні мали 41,9%. З’ясовано, що серед засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації 88,6% були громадянами України, 11,1% – громадянами інших держав, 0,3% – біпатридами. Поміж іноземців, які вчинили вказаний злочин, найбільше громадян Росії – 37,8%. Серед засуджених за торгівлю людьми, вчинену з метою сексуальної експлуатації, мешканцями міст були 80,7%, сіл – 15,7%, селищ міського типу – 3,6%. Поміж засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації судимості не мали 93,4%. 75,3% осіб, засуджених за цей злочин, вчинили його за попередньою змовою групою осіб, 14,8% – організованою групою. Одноособово вказане діяння вчинили 9,9% осіб. Встановлено, що особам, які вчинили торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, притаманні такі негативні морально-психологічні риси, як прагнення до наживи й забезпечення власного благополуччя будь-якою ціною, егоцентризм, цинізм, емоційна холодність, нездатність співпереживати, а також підприємливість, енергійність, цілеспрямованість, організаторські здібності, вміння переконувати інших. The article on the basis of the analysis of the available empirical base (300 materials of criminal cases) develops the criminological profile of persons who committed human trafficking for the purpose of sexual exploitation. The article establishes that among 401 persons convicted for trafficking in human beings for the purpose of exploitation of humans, 332 persons (82,8%) were convicted for committing this act for the purpose of sexual exploitation. It was found that among persons convicted of trafficking for sexual exploitation 57,8% are women, while only 42,2% are male. The age of convicts for the act of trafficking for sexual exploitation is distributed as follows: up to 18 years – 0,9%, from 18 to 24 years – 12,3%, 25–29 years – 29,5%, 30–39 years – 31,3%, 40–49 years – 15,4%, 50–59 years – 6,6%, 60 years and older – 3,9%. The article finds that those convicted of trafficking for sexual exploitation are characterized by a high level of education: 20,5% have higher education, 5,8% – incomplete higher education, 8% – technical secondary, 19,6% – special secondary, 37% – complete general secondary education, 8% – incomplete secondary education, another 0,9% have no education. The vast majority (74,4%) of those convicted of trafficking in human beings for the purpose of sexual exploitation do not work anywhere. 13% of those convicted of this crime were employees, 5,7% were engaged in small business activities, 4,2% were retired, and 2,7% were students of higher educational institutions. Among those convicted of trafficking for sexual exploitation, only 29,5% were married, while 70,5% had no family. Among the investigated category of people, 41,9% had dependent children. The article finds that among those convicted of trafficking for sexual exploitation, 88,6% were citizens of Ukraine, 11,1% – citizens of other countries, 0.3% – bipatrids. Among foreigners who committed this crime, the largest number were Russian citizens – 37,8%. Among those convicted of trafficking for sexual exploitation, 80,7% were urban dwellers, 15,7% were rural residents, and 3,6% were small towns dwellers. Among persons convicted of trafficking for sexual exploitation 93,4% did not have a criminal record. 75,3% of persons convicted of this crime committed it by prior conspiracy by a group of persons, 14,8% – by an organized group. 9,9% of persons committed this act alone. It has been established that persons who committed a crime of human trafficking in human beings for the purpose of sexual exploitation possess such negative moral and psychological traits as the desire to make money and ensure their own well-being at any cost, egocentrism, cynicism, emotional coldness, inability to empathize, as well as entrepreneurship, energy, purposefulness, organizational skills, ability to persuade others.
Юридичні особи як сторони договору купівлі-продажу нерухомого майна на українських землях Російської імперії
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ковальова, С. Г.; Kovalova, S.
У статті показано, що юридичні особи за російським імперським законодавством, яке діяло й на українських землях, могли бути сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна. Установлено, що перелік юридичних осіб був наведений у Х томі Повного зводу законів Російської імперії, присвяченому цивільному праву, але окремі норми, що регулювали обсяг правосуб’єктності юридичних осіб, містилися в Торговому та Кредитному статутах. Доведена певна невпорядкованість цих норм і з’ясовано, що на практиці виникали справи, щодо врегулювання яких законодавство не виробило чіткої позиції, тож певну роль в уточненні обсягу права набуття, володіння та розпорядження нерухомим майном відігравали офіційні роз’яснення законодавства, надані Цивільним касаційним департаментом Урядового сенату. Хоча офіційна юридична доктрина Російської імперії не включала до джерел права юридичну практику, але офіційне тлумачення спиралося на неї при роз’ясненні законодавства щодо купівлі-продажу землі юридичними особами. Установлено, що на українських землях Російської імперії юридичними особами, які могли купувати та продавати землю й інше нерухоме майно, були не лише суб’єкти підприємницької діяльності. Купівлею-продажем землі займалися й численні станові корпорації – дворянські, селянські, корпорації містян і духовенства. Навіть після проведення ліберальних реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. становість українського суспільства Російської імперії не була подолана. Юридична нерівність населення диктувалася релігійним і національним розмаїттям населення українських земель. Імперська політика держави, спрямована на посилення російського та православного елементу в землеволодінні, відобразилася в обмеженнях правосуб’єктності іновірців та інородців, а відтак і створених ними юридичних осіб як учасників земельних відносин, аж до заборони володіти землею. Виявлено, що, незважаючи на численні законодавчі обмеження та перепони, юридичні особи на українських землях були активними учасниками процесу обігу землі в тому числі шляхом купівлі-продажу. Разом з іншими чинниками це сприяло демографічним, економічним, соціальним змінам на українських теренах. The article shows that legal entities under Russian imperial law, which also applied to Ukrainian lands, could be parties to a contract of sale of real estate. It is established that the list of legal entities was given in the 10th volume of the Complete Code of Laws of the Russian Empire, devoted to civil law, but some rules governing the legal personality of legal entities were contained in the Trade and Credit Statutes. Therefore, a certain disorder of these norms was proved and it was found that in practice there were cases on the settlement of which the legislation did not develop a clear position, so a certain role in clarifying the right to acquire, own and dispose of real estate played official explanations of the law carried out by Civil Department of the Government Senate. Although the official legal doctrine of Russian Empire did not regard legal practice as the sources of law, the official interpretation was based on it in clarifying the legislation on the transfer of land by legal entities. It has been established that in the Ukrainian lands of the Russian Empire, legal entities that could buy and sell land and other real estate were not only business entities. Numerous estates of the corporation – nobles, peasants, corporations of citizens and the clergy – were engaged in the purchase and sale of land. Even after the liberal reforms of the 60's and 70's of the XIX century that situation hasn`t changed. Legal inequality of the population was dictated by the religious and national diversity of the population of Ukrainian lands. The imperial policy of the state, aimed at strengthening the Russian and Orthodox elements in land tenure, was reflected in the restrictions to infidels and foreigners, and hence to the legal entities created by them to participate in land relations, up to the ban on land ownership. It was found that, despite numerous legal restrictions and obstacles, legal entities in the Ukrainian lands were active participants in the process of land circulation, including its purchase and sale. Together with other factors, it contributed to demographic, economic and social changes in Ukraine of XIX century.
Інформаційні права людини та їх місце в системі прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Тополевський, Р. Б.; Topolevskyi, R.
Стаття присвячена визначенню місця інформаційних прав у системі прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у процесі інтенсивного розвитку протягом останніх десятиліть у таких трьох аспектах, як правова доктрина, міжнародно-правові договори, національне законодавство та судова практика (як національна, так і міжнародна). Підкреслено, що основний масив інформаційних прав у практиці Європейського суду з прав людини розглядається та захищається в межах ст. 10 (свобода вираження поглядів) та ст. 11 (право на приватність) Європейської конвенції з прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у тісних зв’язках з іншими правами людини. Колізії інформаційних прав із правами людини встановлюють межі цих прав, відкриваючи нові грані та аспекти інформаційних прав. Зазначено, що найбільш динамічним у сфері інформаційних прав є розвиток цифрових прав, що пов’язано зі стрімким зростанням ролі цифрових гаджетів та обігу інформації (в тому числі, персональної). Прогнозовано ймовірність порушення інформаційних та, зокрема, цифрових прав. У зв’язку з цим варто звернути особливу увагу на збір інформації соціальними мережами та окремими застосунками, розвиток нейромереж (штучного інтелекту), оброблення Big Data та побудову профілів особи з маркетинговими цілями. Однак найбільшою загрозою демократії може стати намагання використати інструменти електронного доступу для проведення виборів, оскільки відсутні засоби захисту зробленого вибору, а наявні засоби кібербезпеки не дають повних гарантій достовірності результатів. Підкреслено, що саме розвиток «цифрових» прав виступає «точкою зростання» системи інформаційних прав та можливих порушень. В сучасному світі відповідь на питання про те, де проходить межа втручання в «цифрове» життя, набуває все більшого значення для сучасного розуміння прав людини. The article describes the place of information rights in the human rights system. It points that information rights have been in the process of intensive development over the last decades in the following three areas: legal doctrine, international legal treaties, national legislation, and case law (both national and international). The article emphasizes that in the area of the European Court of Human Rights case-law; most of the information rights are covered and protected under Article 10 (freedom of expression) and Article 11 (right to privacy) of the European Convention on Human Rights. The author states the information rights are closely related to other human rights. Collisions between information rights and other human rights let us set rights margins. In this way, we open up new facets and aspects of information rights. The information rights are developing at the three levels. They are the level of legal doctrinal recognition, the level of international law recognition, and the level of national recognition. The article notes that the development of digital rights is most dynamic in the set of information rights. This point results from the rapid growth of the role of digital gadgets and information (including personal data). The author forecasts the probability of information and digital rights violations. In this regard, it is worth paying attention to the collection of information, mainly through social networks and individual applications, developed neural networks (artificial intelligence), processing Big Data, and building personal profiles for marketing purposes. However, the greatest threat to democracy may attempt to use electronic access tools for elections. Because there is no means to protect the choice, and the available instruments of cybersecurity do not provide full guarantees of the reliability of the results. The article emphasizes that the development of digital rights is the “growth point” of the system of information rights and possible violations. In today’s world, the answer as to the limit of interference in “digital” life passes is becoming real considerable for the modern understanding of human rights.
Судовий захист іноземців та осіб без громадянства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Світличний, О. П.; Svitlychnyi, O.
Судовий захист прав і свобод та законних інтересів – це один із видів державного захисту іноземців та осіб без громадянства. Важливу роль у судовому захисті особи належить імперативним нормам Конституції України, згідно зі статтею 8 Конституції, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Право на судовий захист установлено статтею 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному, зокрема й іноземцям та особам без громадянства, гарантується судовий захист їхніх прав і свобод. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Доведено, що, окрім Основного закону, у якому закріплено основні права і свободи людини, гарантії їх реалізації та юридичні засоби захисту, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і будь-яке кримінальне обвинувачення (ч. 3 ст. 124 Конституції України), інші законодавчі акти, зокрема, вітчизняне процесуальне адміністративне, цивільне, господарське, кримінальне законодавство гарантує захист прав і свобод та законних інтересів іноземців і осіб без громадянства в судах, що є важливим показником механізму правового забезпечення, демократичності та соціальної спрямованості української держави. Акцентується увага на тому, що правовий захист іноземців та осіб без громадянства закріплений і в міжнародних угодах, ратифікованих Україною, а тому ніхто з іноземців і осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, не тільки не може бути позбавлений права на звернення до суду, але й видворений за межі України без рішення суду. Judicial protection of rights and freedoms and legitimate interests is one of the types of state protection of foreigners and stateless persons. An important role of judicial protection of a person belongs to the imperative norms of the Constitution of Ukraine, according to Article 8 of the Constitution recourse to the court to protect the constitutional rights and freedoms of man and citizen directly on the basis of the Constitution of Ukraine is guaranteed. The right to judicial protection is established by Article 55 of the Constitution of Ukraine, according to which the rights and freedoms of man and citizen are protected by the court. This means that everyone, including foreigners and stateless persons, is guaranteed judicial protection of their rights and freedoms. The court may not refuse justice if a citizen of Ukraine, a foreigner, a stateless person believes that their rights and freedoms have been violated or are being violated, obstacles to their realization have been created or are being created or other violations of rights and freedoms are being violated. The court’s refusal to accept claims and other applications, complaints filed in accordance with applicable law, is a violation of the right to judicial protection, which according to Article 64 of the Constitution of Ukraine can not be limited. It is proved that in addition to the Basic Law, which enshrines fundamental human rights and freedoms, guarantees of their implementation and remedies, the jurisdiction of courts extends to any legal dispute and any criminal charge (Part 3 of Article 124 of the Constitution of Ukraine), other legislative acts, in particular, domestic procedural legislation (administrative, civil, economic, criminal) guarantee protection of rights and freedoms and legitimate interests of foreigners and stateless persons in courts, which is an important indicator of the mechanism of legal security, democracy and social orientation of the Ukrainian state. It is emphasized that the legal protection of foreigners and stateless persons is enshrined in international agreements ratified by Ukraine, and therefore none of the foreigners and stateless persons staying in Ukraine legally can not only be deprived of the right to go to court, but also expelled from Ukraine without a court decision.
Особливості поміщення осіб в місця тимчасового тримання Державної прикордонної служби України в контексті дотримання їх прав
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Король, М. О.; Korol, M.
У статті розглянуто окремі питання функціонування місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, зокрема щодо дотримання прав іноземців та осіб без громадянства під час їх поміщення у відповідні підрозділи. Акцентовано увагу на тому, що вибір вектору розвитку України вимагає від правоохоронних органів дотримання прав людини, зокрема тих, що стосуються недопущення катування або жорстокого, нелюдського чи принижуючого гідність особи поводження або покарання. Зазначених положень повинні дотримуватись усі правоохоронні органи, особливо ті, які обмежують права людини внаслідок затримання та поміщення до місць тимчасового тримання. Відповідно, основним у цій сфері є питання про ефективні юридичні засоби захисту такої категорії осіб від незаконних дій органів і посадових осіб, які здійснюють таке затримання, тому зараз забезпечення прав і законних інтересів особи під час її поміщення в місця тимчасового тримання Державної прикордонної служби України вимагає концептуально нових підходів до правових засад функціонування цієї системи, гуманізації діяльності органів та підрозділів охорони державного кордону, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і законних інтересів особи. Досліджено сучасний стан нормативно-правового регулювання здійснення тримання в органах та підрозділах Державної прикордонної служби України. Розглянуто призначення місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, окремі засади їх функціонування, значення режимних правил у загальній системі норм, що врегульовують питання протидії нелегальній міграції та недопущення порушень прав осіб у цій сфері. Встановлено, що адміністративне затримання та, як наслідок, тримання осіб – це заходи забезпечен-ня, що полягають у застосуванні примусу до осіб; проведено аналіз міжнародних та національно-правових гарантій прав для осіб, що перебувають у місцях тимчасового тримання; проаналізовано систему міжнародних нормативно-правових актів у сфері тримання. На основі проведеного аналізу автором зроблено висновок, що більшість міжнародних гарантій відображено в національному законодавстві та виконується підрозділами тримання Державної прикордонної служби України. The article considers some issues about functioning detention facilities of the State Border Service of Ukraine, in particular regarding the observance of the rights of foreigners and stateless persons when they are placed in the relevant units.It was emphasized that the choice of the Ukraine’s development vector requires law enforcement agencies observance of human rights, especially those related to the prevention of torture; cruel, inhuman or violation of human dignity attitude or punishment. These provisions must be complied with by all law enforcement agencies, without exception, especially those that restrict human rights as a result of apprehension and placement in detention facilities. Therefore the main issue in this sphere is the question about effective legal means to protect this category of persons from illegal actions of bodies and authorities who carry out such apprehension. Therefore, ensuring the rights and legitimate interests of the individual during placement in the detention facilities of the State Border Guard Service of Ukraine now requires conceptually new approaches to the legal framework for the functioning of this system, humanization of bodies and units of state border guard, improving forms, methods and means to provide the interests of the person. The current state of legal regulation of detention in the bodies and departments of the State Border Guard Service of Ukraine has been studied. It has been considered the appointment of detention facilities of the State Border Guard Service of Ukraine, some principles of their functioning, the importance of regime rules in the general system which resolve combating illegal migration sphere and, at the same time, prevention of violations of human rights in this area.It has been established that administrative apprehension and, as a consequence, apprehension of persons are security measures and consist of the usage of coercion to persons; international and national legal guarantees of rights for persons in detention facilities and the system of international normative legal acts in the field of detention are analyzed. Based on the analysis, the author concluded that most of the international guarantees is reflected in the national legislation and are implemented by the units of the State Border Guard Service of Ukraine.
Інформаційне право України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Коваленко, Л. П.; Kovalenko, L.
Розкриваються поняття «гармонізація законодавства», «цифрова трансформація», «захист прав людей», «європейське право», «цифрові технології», «цифрові права людей», «цифрові послуги», «цифрова освіта», «право на доступ до мережі інтернет». Пропонуються авторські дефініції наведених правових категорій. Значна увага приділяється з’ясуванню системи, функцій, принципів інформаційного права, визначаються їх зміст і класифікація. Наводяться аргументи на корить того, що найбільш витриманими в теоретичному плані й найбільш придатними для української системи правового забезпечення функціонування національного інформаційного суспільства є прийняття Інформаційного кодексу України. Статтю присвячено проблемам гармонізації національного інформаційного законодавства в епоху цифрової трансформації суспільства з європейським правом щодо інформаційної сфери. Визначено теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з європейським правом в інформаційній сфері. Обґрунтовано систему заходів, функції та принципи гармонізації національного законодавства в епоху цифрової трансформації суспільства з європейським правом в інформаційній сфері. Названо етапи гармонізації законодавства України з європейським правом в інформаційній сфері. У зв’язку із цим окреслюються концептуальні підходи до розвитку законодавства в інформаційній сфері, указуються конкретні пропозиції щодо його вдосконалення. Уточнюються система, завдання, функції й повноваження суб’єктів інформаційного права, напрями їх взаємодії та шляхи підвищення ефективності інформаційного законодавства і практики його застосування. Здійснено порівняльний аналіз законодавчого регулювання прав людей в епоху цифрової трансформації в Україні й у зарубіжних державах, на підставі чого опрацьовано пропозиції щодо можливостей використання зарубіжного досвіду в законотворчій діяльності держави. The concepts of harmonization of legislation, digital transformation, protection of human rights, European law, digital technologies, digital human rights, digital services, digital education, the right to access the Internet are revealed. Author's definitions of the given legal categories are offered. Much attention is paid to clarifying the system, functions, principles of information law, determine their content and classification. Arguments are made that the adoption of the Information Code of Ukraine is the most theoretically sound and the most suitable for the Ukrainian system of legal support for the functioning of the national information society. The article is devoted to the problems of harmonization of national information legislation in the era of digital transformation of society with European law in the field of information. Theoretical problems of harmonization of the legislation of Ukraine with the European law in the information sphere are defined. The system of measures, functions and principles of harmonization of national legislation in the era of digital transformation of society with European law in the information sphere is substantiated. The stages of harmonization of the legislation of Ukraine with the European law in the information sphere are named. In this regard, the conceptual approaches to the development of legislation in the information sphere are outlined, specific proposals for its improvement are indicated. The system, tasks, functions and powers of subjects of information law, directions of their interaction and ways of increase of efficiency of information legislation and practice of its application are specified. The comparative analysis of legislative regulation of human rights in an epoch of digital transformation in Ukraine and abroad proposals on the possibilities of using foreign experience in the legislative activity of the state.
Поняття та значення прикордонної безпеки держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ксензюк, А. Я.; Ksenziuk, A.
Наукова стаття присвячена проблемам установлення сутності та змісту поняття «прикордонна безпека держави», що є досить складною та комплексною правовою категорією. Відзначено, що державний кордон і його безпека, без сумніву, є й залишається тим складником, що має найважливіше значення для територіальної цілісності та суверенітету будь-якої держави. Належний рівень правопорядку й безпеки на державному кордоні досягається різними засобами правового характеру. Установлено, що в сучасних умовах термін «прикордонна безпека» набрав доволі широкого розповсюдження й активно використовується як українськими, так і зарубіжними дослідниками. Він є одним із критеріїв щодо обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина. Прикордонна безпека має власну видову специфіку, що спрямована на забезпечення державного суверенітету й територіальної цілісності держави, захист національних інтересів у прикордонній сфері, що й варто вважати основною метою прикордонної безпеки. З огляду на це, наголошується, що проблема забезпечення прикордонної безпеки має надважливе значення для утвердження державності, суверенітету й територіальної цілісності – основним прагненням як окремо взятої людини, так і суспільства й держави, а також відповідною метою такої безпеки. На основі аналізу доктринальних джерел і нормативно-правових актів у відповідній сфері запропоновано під прикордонною безпекою держави розуміти збалансований стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства й держави в прикордонні сфері. Зазначене поняття дає змогу розкрити мету, завдання й об’єкт діяльності, спрямованої на забезпечення прикордонної безпеки, а також окреслити подальші наукові пошуки в цьому напрямі. This scientific Article is devoted to the problems of establishing the essence and content of the definition of “state border security”, which is a very complicated and complex legal category. It is noted that the state border and its security without doubts appears and continues to remain that component playing an important role for the territorial integrity and sovereignty of any State. The proper level of law and order and security at the state border is achieved by various legal means. It is established that in modern conditions the term “border security” has become quite widespread and is actively used by both Ukrainian and foreign researchers. It is one of the criteria for restricting the constitutional rights and freedoms of a human being and a citizen. Border security has its own species specificity, aimed at ensuring state sovereignty and territorial integrity of a State, protection of national interests in the border area, which should be considered as the main goal of border security. In view of this, it is emphasized that the problem of ensuring border security plays crucial role in establishment of statehood, sovereignty and territorial integrity that are the main aspirations of a separate individual and society and State, as well as the appropriate purpose of such security. Based on the analysis of doctrinal origins and regulations in the relevant field, it is proposed to understand the state border security as a balanced status of protection of state sovereignty, territorial integrity, as well as protected by state border legislation interests of a human being, society and State in the border sphere. This definition makes it possible to reveal the purpose, objectives and object of activities aimed at ensuring border security, as well as to outline further directions of scientific research in this area.
Завдання початкового етапу судового провадження та методи його реалізації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Мирошниченко, Ю. М.; Myroshnychenko, Yu.
У статті сформовано завдання початкового етапу судового провадження, на якому суддя має спрогнозувати розвиток судової ситуації та вибрати варіанти своїх дій, здатні забезпечити оптимальний хід з’ясування встановлених під час досудового провадження обставин і перевірку їх доказами. В процесі оцінювання ситуації, що склалась на момент закінчення розслідування та віддзеркалена в обвинувальному акті, суддя закладає фундамент програми судового розгляду. З огляду на відсутність у розпорядженні суду матеріалів кримінального провадження констатовано дефіцит інформації, необхідної для ефективної організації своєї діяльності, та пов’язану з цим складність підготовки до судового розгляду, забезпечення його безперервності та оперативності. Наголошено на важливості розроблення в межах базової судової методики рекомендацій, які б сприяли оптимізації судового розгляду кримінальних справ від моменту отримання суддею обвинувального акта. Запропоновано методи подолання негативного впливу фактору інформаційної невизначеності на реалізацію судом завдань підготовчого провадження, алгоритми дій та рішень головуючого щодо забезпечення дотримання встановленого законом строку призначення справи до розгляду. Наголошено на тому, що суддям слід вимагати від професійних представників сторін безумовного дотримання узгодженого з ними графіку судового розгляду, бути наполегливими у донесенні до їх розуміння того, що змінити його може лише суддя, головуючий у справі, а не визначені сторонами чи іншими судами будь-яких інстанцій пріоритети. В результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про те, що використання запропонованих у статті підходів до вивчення обвинувального акта, досудової доповіді, інших документів, наданих суду учасниками кримінального провадження, аналізу їхньої поведінки під час підготовчого судового засідання, а також характеру заявлених ними клопотань та результатів їх обговорення дасть змогу суду отримати орієнтуючу інформацію, необхідну для прогнозування тактики сторін, ситуацій судового розгляду та оптимізує його організацію. The article formulates the task of the initial stage of the trial, in which the judge must predict the development of the court situation and choose options for their actions that can ensure the optimal course of clarifying the circumstances established during the pre-trial proceedings and verifying them with evidence. In assessing the situation at the end of the investigation and reflected in the indictment, the judge lays the foundation for the trial program. Due to the fact that the court does not currently have the materials of the criminal proceedings, there is a lack of information necessary for the effective organization of its activities, and the associated difficulty of preparation for the trial, ensuring its continuity and efficiency. Emphasis is placed on the importance of developing recommendations within the basic judicial methodic that would help to optimize the trial of criminal cases from the moment a judge receives an indictment. Methods of overcoming the negative impact of the factor of information uncertainty on the implementation by the court of the tasks of the preparatory proceedings, algorithms of actions and decisions of the chairman to ensure compliance with the statutory deadline for the appointment of the case for consideration. It is emphasized that judges should require the professional representatives of the parties to adhere unconditionally to the agreed schedule of proceedings, to be persistent in informing them that it can be changed only by the presiding judge, and not by the parties or other courts of any instance. As a result of the study, the author concludes that the use of the approaches proposed in the article to study the indictment, pretrial report, other documents provided to the court by participants in criminal proceedings, analysis of their behavior during the preparatory hearing, as well as the nature of their motions and results their discussion will allow the court to obtain indicative information needed to predict the tactics of the parties, the situations of the trial and optimize its organization.
Окремі аспекти теорії та практики екстрадиції
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сенченко, Н. М.; Senchenko, N.; Кравченко, В. Я.; Kravchenko, V.
Стаття присвячена докладному дослідженню інституту екстрадиції в Україні відповідно до кримінального процесуального законодавства. Розглянуто основні наукові підходи до визначення особливостей виникнення екстрадиційних відносин. Виокремлено періоди розвитку цих відносин та досліджено їх особливості на кожному з них. Здійснено співвідношення понять «екстрадиція» та «видача», пояснено різницю між ними. Наведено погляди науковців на визначення поняття «екстрадиція» та, відповідно до проаналізованих думок, виокремлено два основні аспекти, в яких може розглядатись екстрадиція. Крім того, розглянуто міжнародне законодавство, що регулює екстрадицію як форму міжнародного співробітництва, та надано перелік документів, що регулюють екстрадиційні відносини. Для повного, ретельного дослідження здійснено поділ процесу екстрадиції на декілька етапів, на кожному з яких зроблено акцент на позитивних та негативних моментах їх реалізації. Зосереджено увагу на диференціації гарантій прав осіб, що залучені до екстрадиційного провадження, на кожному з етапів такої процедури. Обґрунтовано, що позитивним моментом Кримінального процесуального кодексу України можна вважати передбачення спрощеного порядку видачі осіб з України, оскільки відсутність такого порядку значно затягувала вирішення питання екстрадиції. Відповідно до цього, здійснено аналіз процедури видачі осіб (екстрадиції) у спрощеному порядку. Приділено увагу принципам та гарантіям, спрямованим на забезпечення прав особи в процесі здійснення спрощеного порядку видачі осіб, здійснено огляд принципів, що закріплені на національному та міжнародному рівнях, здійснено їх класифікацію, відповідно до чого зроблено висновок, що метою спрощеного порядку є посилення захисту людства та окремих осіб, а також забезпечення прав людини та ресоціалізація осіб, що вчинили кримінальне правопорушення. В процесі дослідження проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо гарантій дотримання основоположних прав та свобод особи під час екстрадиції. На підставі проведеного дослідження сформовано відповідні висновки. The article is devoted to a detailed study of the extradition institute in Ukraine in accordance with the criminal procedural legislation. The main scientific approaches to determining the characteristics of extradition relations are considered. The periods of development of these relations are distinguished and their features are investigated on each of them. The relationship between “extradition” and “issuance” is carried out; the difference between them is explained. In the work, the views of scholars regarding the definition of “extradition” and in accordance with the analyzed thoughts, two main aspects, which may be considered “extradition”, are outlined. In addition, international legislation regulating extradition as a form of international cooperation is considered and a list of documents regulating extradition relations is provided. For a complete, thorough study, a separation of the extradition process is carried out in several stages and on each of them emphasis on the positive and negative moments of their implementation. Attention is focused on the differentiation of guarantees of the rights of persons involved in extradition proceedings, at each stage of such a procedure. It is substantiated that the positive aspect of the Criminal Procedural Code of Ukraine can be considered the possibility of a simplified procedure for issuing individuals from Ukraine, since the absence of this order significantly delayed the issue of extradition. Accordingly, an analysis of the procedure for issuing persons (extradition) in a simplified manner is carried out. The attention is paid to the principles and guarantees aimed at ensuring the rights of a person in the course of a simplified procedure for issuing individuals. The overview of the principles enshrined at the national and international level, their classification was carried out, and in accordance with this it is concluded that the purpose of the simplified way is to strengthen the protection of mankind and individuals, as well as the provision of human rights and the resocialization of persons who committed a criminal offense. In the course of the study, the practice of the European Court of Human Rights on guarantees of observance of fundamental person’s rights and freedoms during extradition is analyzed. The relevant conclusions, based on the study, are distinguished.
Цифрові технології удосконалення законодавства України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович; Риндюк, Віра Іванівна; Ryndiuk, Vira; Рындюк, Вера Ивановна
У статті зазначається, що ключовим елементом нормотворчості органів публічної влади щодо удосконалення змісту та/або форми законодавства є інформація про стан відповідних суспільних відносини, які потребують удосконалення їх правового регулювання, а також упорядкована інформація про законодавство, якими вони регулюються. Видами діяльності органів публічної влади, які дають можливість отримати таку інформацію, є правовий моніторинг, а також офіційний облік та інкорпорація законодавства. В умовах цифрової трансформації суспільних відносин ці види діяльності органів публічної влади мають здійснюватися з використанням сучасних інформаційно-аналітичних та інформаційно-пошукових технологій. Виходячи з аналізу законодавства, у будь-якому нормотворчому процесі можна виокремити декілька основних стадій: 1) ухвалення рішення про необхідність прийняття нормативно-правового акта; 2) підготовка проекта тексту; 3) офіційна процедура прийняття НПА; 4) його оприлюднення. Слід зазначити, що нормотворчість з удосконалення законодавства, залежно від характеру його змін, може бути спрямована лише на удосконалення тільки змісту законодавства без зміни його форми. Перш за все це змістовне оновлення нормативно-правових актів у зв’язку з потребами суспільного розвитку, тощо; або навпаки – зміни законодавства без зміни його змісту. У цьому випадку йдеться про консолідацію законодавства, його розчищення від нечинних, застарілих правових положень, усунення зайвого дублювання тощо; може бути також зміна як змісту, так і форми законодавства одночасно (наприклад, кодифікація законодавства або первинна нормотворчість). Відповідний характер змін законодавства визначає й зміст інформації, необхідної для прийняття рішення на першій стадії нормотворчого процесу пов’язаного з удосконаленням законодавства. Розкрито особливості офіційної та офіціозної (напівофіційна) інкорпорації. Зазначено, що інформаційні передумови удосконалення законодавства (щодо його змісту та/або форми) складаються з двох взаємопов’язаних складових: наявність інформації про стан відповідних суспільних відносини, що потребують удосконалення їх правового регулювання, та наявність повної та упорядкованої інформації про законодавство, якими вони регулюються. The article notes that the key element of rule-making by public authorities to improve the content and / or form of legislation is information on the state of relevant public relations, which need to improve their legal regulation, as well as streamlined information on the legislation they regulate. The activities of public authorities that make it possible to obtain such information are legal monitoring, as well as official accounting and incorporation of legislation. In the context of digital transformation of public relations, these activities of public authorities should be carried out using modern information-analytical and information-search technologies. Based on the analysis of legislation, in any rule-making process there are several main stages: 1) decision-making on the need to adopt a legal act; 2) preparation of the draft text; 3) the official procedure for the adoption of the NPA; 4) its promulgation. It should be noted that rule-making to improve legislation, depending on the nature of its changes, can be aimed only at improving only the content of legislation without changing its form. First of all, it is a substantial update of regulations in connection with the needs of social development, etc .; or vice versa – changes in legislation without changing its content. In this case, it is a matter of consolidating the legislation, clearing it of invalid, outdated legal provisions, eliminating unnecessary duplication, etc .; there may also be a change in both the content and form of legislation at the same time (for example, codification of legislation or primary rulemaking). The relevant nature of changes in legislation also determines the content of information needed to make a decision at the first stage of the rule-making process related to the improvement of legislation. Features of official and official (semi-official) incorporation are revealed. It is noted that the information prerequisites for improving the legislation (in terms of its content and / or form) consist of two interrelated components: the availability of information on the state of relevant public relations that need to improve their legal regulation, and the availability of complete and orderly information on legislation. are regulated.
Актуальні проблеми отримання послуг в режимі діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів
(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Чорная, Виктория Григорьевна
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам отримання послуг в режимі діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів. Розкрито основні напрямки запровадження процесу діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні, акцентовано увагу на позитивних та негативних моментах діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні. Визначено можливі напрямки удосконалення діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні, а також акцентовано увагу на необхідності удосконалення правового регулювання діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні з метою захисту прав та інтересів отримувачів послуг в сфері обігу лікарських засобів. Актуальним питанням розвитку процесу діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні залишається матеріально-технічне забезпечення даного процесу. Так, слід відзначити, що значна частина території України не має належного інтернет з’єднання. Дана обставина ускладнює чи навіть унеможливлює діджиталізацію по всій території України, а територіальна ознака є основною, адже діджиталізація повинна бути доступна у кожному найменшому населеному пункті України. Лише тоді можна говорити про успішність реалізації реформи діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні. За результатами проведення реєстраційної діяльності у сфері обігу лікарських засобів центральний орган виконавчої влади, який безпосередньо формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері обігу лікарських засобів (Державний експертний центр, Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками) та центральний орган виконавчої влади, який формує та забезпечує реалізацію державної політики загалом у сфері охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров’я України), формують та забезпечують: а) процедуру проведення експертизи та реєстрації перереєстрації лікарських засобів; б) ведення державних реєстрів лікарських засобів; в) надання інформації з реєстрів зацікавленим особам. Наголошено на необхідності існування архівного сховища для інформації, що оброблюється, зберігається та накопичується в процесі електронного переформатування. This scientific article is devoted to the current problems of obtaining services in the mode of digitalization in the field of circulation of medicines. The main directions of introduction of the digitalization process in the sphere of medicines circulation in Ukraine are revealed, the attention is focused on the positive and negative moments of digitalization in the sphere of medicines circulation in Ukraine. Possible areas for improving digitalization in the field of circulation of medicines in Ukraine are identified, as well as the need to improve the legal regulation of digitalization in the field of circulation of medicines in Ukraine in order to protect the rights and interests of recipients of services in the field of medicines. The material and technical support of this process remains an urgent issue in the development of the digitalization process in the field of medicines circulation in Ukraine. Yes, it should be noted that a significant part of the territory of Ukraine does not have a proper Internet connection. This circumstance complicates or even makes digitalization impossible throughout Ukraine, and the territorial feature is the main one, because digitalization should be available in every smallest settlement of Ukraine. Only then can we talk about the success of the digitalization reform in the field of medicines in Ukraine. According to the results of registration activities in the field of circulation of medicines, the central executive body, which directly formulates and ensures the implementation of state policy in the field of circulation of medicines (State Expert Center, State Service for Medicines and Drug Control) and the central executive body forms and ensures the implementation of state policy in general in the field of health care (Ministry of Health of Ukraine), forms and ensures: a) the procedure for examination and registration of re-registration of medicines; b) maintaining state registers of medicines; c) providing information from the registers to interested persons. Emphasis is placed on the need for an archival repository for information that is processed, stored and accumulated in the process of electronic reformatting.
Об’єкт кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Яковлєва, С. В.; Yakovlieva, S.
Стаття містить аналіз наукових досліджень проблем визначення об’єкта кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Авторка приділила увагу дискусійним питанням визначення об’єкта кримінального правопорушення, що є актуальними в теорії кримінального права України та вказала, що ціннісна концепція об’єкта кримінального правопорушення є найбільш оптимальною і дозволяє повно змоделювати об’єкт злочинів проти здоров’я населення. У науковій статті проаналізовані проблеми визначення родового, видового та безпосереднього об’єкта кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів. Відзначено, що визначення безпосереднього об’єкта вказаних кримінальних правопорушень, що вчиняються із залученням неповнолітнього, має свою специфіку, адже він стосується кримінально-правової охорони прав і законних інтересів неповнолітніх осіб. Підкреслено, що терміни «здоров’я особи» та «здоров’я населення» варто відмежовувати. В основу такого відмежування покладено не тільки кількісні показники, а й змістовні. Адже особливістю поняття «здоров’я населення» є те, що воно спирається не тільки на медичні характеристики, а й більшою мірою на соціальні його компоненти. Відзначається, що основним безпосереднім об’єктом кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, є здоров’я населення як врегульована нормами права сукупність суспільних відносин, що забезпечують певний ступінь фізичного, психічного і психологічного благополуччя невизначеного кола осіб. Окрім того, варто виділити додатковий безпосередній об’єкт, який в окремих кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах виступає обов’язковим – інтереси неповнолітніх, умови нормального розвитку і правильного морального виховання неповнолітніх, громадський порядок тощо. The article contains the analysis of scientific research on the problems of determination the object of criminal offenses committed by minors in the field of illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors. The author pays attention to the debatable issues of defining the object of criminal offense, which are relevant in the theory of criminal law of Ukraine. What is more, it is pointed out that the value concept of the object of criminal offense is the most optimal and allows to model the object of crimes against public health fully. The scientific article analyzes the problems of determination the generic, specific and direct object of criminal offenses in the field of illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors. It is noted that the definition of the direct object of these criminal offenses, which are committed with the involvement of a minor, have its own specifics, as it relates to the criminal protection of the rights and legitimate interests of minors. It is emphasized that the terms “personal health” and “public health” should be distinguished. The basis of such a distinction is based not only on quantitative indicators, but on the content. Thus, the peculiarity of the concept of “population health” is that it is based not only on medical characteristics, but also on its social components to a greater extent. It is noted that the main direct object of the criminal offenses committed by minors in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors, is public health, which is defined as a set of social relations that provide a certain degree of physical, mental and psychological well-being of an indefinite number of people, regulated by law. In addition, it is necessary to highlight the additional direct object, which in some qualified (especially qualified) warehouses is mandatory. It includes the interests of minors, the conditions of normal development and proper moral education of minors, public order, etc.

Browse

Browsing 2021 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options