2021 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37215

Browse

Now showing 1 - 20 of 105

Сутність терміну «закордонні дипломатичні установи України»: співвідношення назви та значення
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Маркарян, Марина Валеріївна; Markarian, Maryna; Маркарян, Марина Валерьевна
У науковій статті розкривається зміст та сутність терміна «закордонні дипломатичні установи України», що використовується в сучасному вітчизняному законодавстві у сфері дипломатичних і консульських відносин.Здійснено короткий огляд еволюції терміна «закордонні дипломатичні установи України» на прикладі Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. (втратив чинність 19.12.2018 р.) та Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 р., який чинний нині. Проаналізовано, що до 2018 року термін «закордонні дипломатичні установи України» використовувалася лише для означення родового поняття, що відповідало категоріям «дипломатичні представництва України в інших державах», «консульські установи України в інших державах» та «представництва при міжнародних організаціях».На основі виокремлення основних ознак закордонних дипломатичних установ України автором пропонується викласти в новій редакції частину 4 статті 5 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 р., що полягає у заміні визначення до терміна «закордонні дипломатичні установи України». Запропоновані зміни, передусім, викликані законодавчою новацією щодо передбачення нового виду закордонної дипломатичної установи – Посольства України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві та порушенням мовних законів, що зустрічаються у наведеному визначенні.Крім того, з огляду на досягнення вітчизняної юридичної науки, враховуючи законодавчу базу та досвід зарубіжних країн підіймається питання про недоцільність використання терміна «закордонні дипломатичні установи України» та пропонується замінити його на термін «закордонні дипломатичні інституції України». Насамперед це викликано тим, що у теоретико-правовій науці та чинному законодавстві України категорії «установа» та «державний орган» не є тотожними поняттями, а відтак неприпустимо державний орган називати установою.З огляду на зазначене, автором робиться висновок про необхідність проведення подальшого реформування законодавства у сфері дипломатичних і консульських відносин, зокрема в контексті узгодження понятійно-категоріального апарату. The scientific article reveals the meaning and essence of the term "foreign diplomatic establishment of Ukraine", which is used in modern domestic legislation in the field of diplomatic and consular relations.A brief review of the evolution of the term "foreign diplomatic establishment of Ukraine" on the example of the Law of Ukraine "On Diplomatic Service" of 20.09.2001 (repealed on 19.12.2018) and the Law of Ukraine "On Diplomatic Service" of 07.06.2018 (valid today) was made. It was analysed that until 2018 the term "foreign diplomatic establishment of Ukraine" was used only to denote a generic concept that corresponded to the categories "diplomatic missions of Ukraine in other countries", "consulates of Ukraine in other countries" and "representation in international organizations".Based on the separation of the main features of foreign diplomatic missions of Ukraine, the author proposes to set out in the new version of Part 4 of Article 5 of the Law of Ukraine "On Diplomatic Service" of 07.06.2018, which is to replace the definition of "foreign diplomatic establishment of Ukraine". First of all, the proposed changes are related of a legislative innovation to provide for a new type of foreign diplomatic mission – the Embassy of Ukraine at the residence of the Extraordinary and Plenipotentiary Ambassador of Ukraine in Kyiv and violation of language rules. In addition, given the achievements of domestic legal science, the legislation base and experience of foreign countries raises the question of the unavailability of the use of the term "foreign diplomatic establishment of Ukraine" and proposes to replace it with the term "foreign diplomatic institutions of Ukraine". First of all, this is taken into account by the fact that in the theoretical and legal scientific and current legislation of Ukraine the category "establishment" and "state body" are not identical concepts, and from an inadmissible state body is called an establishment.In view of the above, the author concludes that it is necessary to further reform the legislation in the field of diplomatic and consular relations, in particular in the context of defining the conceptual and categorical apparatus.
Методологічні засади дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Старинський, М. В.; Starynskyi, M.; Миргород-Карпова, В. В.; Myrhorod-Karpova, V.; Shlapko, T.
Стаття присвячена характеристиці методологічних засад дослідження механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення права особи на охорону здоров’я. В процесі дослідження автори доходять висновку, що методологія дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я – це теоретичне обґрунтування доцільності застосування відповідних підходів і способів, які використовуються для проведення теоретико-юридичного дослідження державної політики іноземного інвестування, а також дібрана на науковій основі для зазначеної мети система прийомів і способів, тобто відповідних методів. Під час вибору тієї чи іншої методології дослідник має враховувати філософську і світоглядну складові частини розвитку суспільства; політико-правову основу функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я; ієрархічність відносин та правового регулювання права на охорону здоров’я, включаючи міжнародний елемент. Автори зазначають, що світоглядна, філософська та соціокультурна складові частини методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я має включати весь набір філософсько-світоглядних методів дослідження й пізнання, які використовуються в наукових дослідженнях, оскільки вони є фундаментом для отримання науково обґрунтованих результатів. Врахування політико-правової основи функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я, забезпечується методами історизму та компаративізму. Також автори доводять, що елемент складної ієрархічності відносин охорони здоров’я спонукає дослідника до того, що під час визначення методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я ним має бути використаний весь методологічний інструментарій дослідження функціонування держави та її органів як на території держави, так і за її межами. Автори переконані, що врахування виявлених особливостей вибору методології під час дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я дасть можливість не лише отримати об’єктивні та науково обґрунтовані результати, але й значно підвищити дослідницький потенціал здійснюваної науковцем роботи. The article is devoted to the characteristics of the methodological bases of the research of the mechanism of administrative and legal regulation of ensuring the person’s right to healthcare. In the course of the research the authors come to the conclusion that the methodology of research of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare is a theoretical substantiation of expediency of application of appropriate approaches and methods used for theoretical and legal research of state policy of foreign investment, as well as a system of appropriate techniques and methods selected on a scientific basis for this purpose.When choosing a methodology, the researcher must take into account: a) the philosophical and ideological component of the development of society; b) the political and legal basis for the functioning of the state on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place; c) hierarchy of relations and legal regulation of the right to healthcare, including international experience.The authors note that the ideological, philosophical and socio-cultural component of the research methodology of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare should include the whole set of philosophical and ideological methods of research and cognition used in scientific research, because they are the foundation for obtaining scientifically sound results. Taking into account the political and legal basis of the functioning of the state, on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place is provided by the methods of historicism and comparativism. The authors also argue that the element of complex hierarchy of healthcare relations encourages the researcher to use all the methodological tools for studying the functioning of the state and its bodies both on the territory of the state and abroad when determining the research methodology of studying the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare.The authors are convinced that taking into account the identified features of the choice of methodology in the study of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare will not only obtain objective and scientifically sound results, but also significantly increase the research potential of the scientist’s work.
Легітимність права: дескриптивні та прескриптивні підходи
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
У статті досліджено дескриптивні та прескриптивні підходи до категорії легітимності права. Зазначено, що стосовно легітимності права проблема, що має центральне теоретичне і практичне значення, полягає в проведенні відмінності між дескриптивними і прескриптивними судженнями. Наголошено, що використання поняття «легітимність» для дискурсу про обов’язок підпорядкування публічної влади створюваному нею праву привносить в обговорення уявну позитивність у вигляді опори нормативних суджень на соціальні факти, а саме на факт (не)визнання, хоча насправді ідеальне й фактичне вимірювання легітимності один від одного не залежать. Обґрунтовано, що визнання може розглядатися як соціальний факт, який визначає соціально-психічний механізм правового впливу на поведінку людей, але нормативною умовою дії права не є. Зазначено, що з точки зору різних підходів до права прийняття (визнання) може виступати або як частина поняття «зобов’язуюча сила права», або як фактична умова такої сили й може означати абсолютно різні речі – від соціологічного факту визнання (довіру населення до права, згоду з правовим регулюванням, готовність і бажання використовувати офіційне право для вирішення проблем і спорів тощо) до ідеальної моделі обов’язку розумних осіб прийняти розумне право або нормативної моделі наділення права зобов’язуючою силою через його загальне використання населенням і владними інститутами як стандарту поведінки. Визначено, що ракурси проблематики прийняття права часто залишаються осторонь, коли право і його зобов’язуюча сила некритично виводяться з поняття «визнання», у яке автори відповідних дискурсів закладають різні й часто взаємовиключні значення. Доведено, що розгляд визнання як достатньої ознаки норми права означатиме повернення або до емотивістського розуміння зобов’язуючої сили права (якщо визнання розглядається як соціально-психологічний факт), або до чергового природно-правового аспекту «правильного права» (якщо визнання розуміти як раціональний дискурс, що подумки конструюється). Наголошено, що можлива і третя ситуація, при якій визнання розглядається лише як факультативна умова дії права (або, відповідно, факультативна ознака поняття права): право володіє юридичною силою за фактом його належного встановлення й за умови правильності (справедливості) його змісту, але визнання права покращує його якість і підвищує його ефективність у суспільстві, у цьому випадку визнання не буде ні нормативною умовою дії права, ні концептуальною умовою визначення права. Визначено, що в такому ракурсі легітимність права буде лише одним із численних пунктів у міркуваннях про правову політику. The article examines descriptive and prescriptive approaches to the category of legitimacy of law. It is noted that in relation to the legitimacy of law, the problem of central theoretical and practical significance is to distinguish between descriptive and prescriptive judgments. It is noted that the use of the concept of “legitimacy” for the discourse on the duty of subordination of public power to the right created by it brings to the discussion an imaginary positivity in the form of reliance of normative judgments on social facts, namely on the fact of (non-) recognition, although in fact the ideal and actual measurement of legitimacy do not depend on each other. It is proved that recognition can be considered as a social fact that determines the socio-mental mechanism of legal influence on people's behavior, but it is not a normative condition for the operation of law. It is noted that the points of view of different approaches to the right of acceptance (recognition) can act either as part of the concept of “binding force of law”, or as an actual condition for such force and can mean completely different things – from the sociological fact of recognition (public confidence in the law, agreement with legal regulation, willingness and desire to use official law to resolve problems and disputes, etc.) to the ideal model of the duty of reasonable persons to accept reasonable law or the normative model of giving law binding force through its general use by the population and power institutions as a standard of conduct. It is determined that the perspectives of the problem of law acceptance are often left out when law and its binding force are uncritically derived from the concept of “recognition”, in which the authors of the relevant discourses lay different and often mutually exclusive meanings. It is proved that considering recognition as a sufficient feature of a rule of law will mean a return either to an emotivist understanding of the binding power of law (if recognition is considered as a socio-psychological fact), or to another natural-legal aspect of “right law” (if recognition is understood as a rational discourse that is mentally constructed). It is noted that a third situation is also possible, in which recognition is considered only as an optional condition for the operation of a right (or, accordingly, an optional feature of the concept of law) – a right has legal force upon its proper establishment and subject to the correctness (fairness) of its content, but recognition of a right improves its quality and increases its effectiveness in society, in this case recognition will be neither a normative condition for the operation of the right, nor a conceptual condition for determining the right. It is determined that from this perspective, the legitimacy of law will be only one of the many points in the discussion of legal policy.
Особливості нормативно-правового забезпечення службової дисципліни в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Залуговська, Г. П.; Zaluhovska, H.
Статтю присвячено дослідженню правового регулювання службової дисципліни в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС України). Проаналізовано нормативне визначення понять «службова дисципліна» і «трудова дисципліна», розглянуто їхні складники, здійснено порівняльний аналіз особливостей правового забезпечення дотримання вимог Конституції України, законів України, підзаконних нормативно-правових актів, виконання службових і трудових обов’язків для різних категорій персоналу ДКВС України. Завдяки аналізу чинного законодавства виявлено характерні особливості правового регулювання службової дисципліни в органах та установах ДКВС України, зумовлені поділом персоналу на 3 категорії, а також їхньою галузевою приналежністю, завдяки чому надмірна кількість нормативно-правових актів, прийнятих із великими часовими проміжками, здійснює правове забезпечення службової дисципліни в органах та установах ДКВС України. Зосереджено увагу на тому, що розгалуженість нормативно-правового регулювання службової дисципліни персоналу ДКВС України зумовлена різновидами державної служби, яку проходить персонал ДКВС України, завдяки чому законодавець дає декілька визначень службової дисципліни. Проте жодне з них, на нашу думку, повною мірою не розкриває цього поняття. Завдяки дослідженню складників службової дисципліни, визначених нормативно-правовими актами, та беручи до уваги соціальний аспект роботи у ДКВС України, запропоновано авторське визначення службової дисципліни в органах та установах ДКВС України. У статті розкрито значення правового забезпечення службової дисципліни в органах та установах ДКВС України для функціонування державних органів виконавчої влади, визначено його як пріоритетний напрям забезпечення якості функціонування ДКВС України і Міністерства юстиції України. Унаслідок проведеного дослідження виявлено, що правове регулювання забезпечення дисципліни персоналу ДКВС України здійснюється в межах двох галузей права: адміністративного і трудового. Виявлено складники системи правового регулювання службової дисципліни в органах та установах ДКВС України. Обґрунтовано необхідність внесення змін до системи правового регулювання службової дисципліни в органах та установах ДКВС України шляхом оновлення положень Кодексу законів про працю у частині забезпечення трудової дисципліни персоналу ДКВС України та розробленням і прийняттям Закону України «Про Дисциплінарний статут ДКВС України» одночасно із фактичною реалізацією забезпечення службової дисципліни шляхом стимулювання заходами заохочення. The article is devoted to studying of the legal regulation of official discipline in the bodies and institutions of the State Criminal and Executive Service of Ukraine (hereinafter – SCES of Ukraine). The normative definition of the concepts of “official discipline”, “labour discipline” were analyzed and their components were considered. Comparative analysis of the peculiarities of regulatory compliance with the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, bylaws and performance of duties and responsibilities for different categories of the personnel of the SCES Ukraine were carried out. Due to the analysis of the current legislation the characteristic features of legal regulation of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine were revealed. These peculiarities were caused by division of personnel into 3 categories, as well as their branch affiliation. Due to this fact, official discipline in bodies and institutions of the SCES of Ukraine is supported regulatory with the help of the excessive number of normative legal acts adopted at long intervals. Attention is focused on the fact that the branching of statutory and regulatory support of official discipline of the personnel of the SCES of Ukraine is predetermined by the types of civil service provided by the SCES of Ukraine. Due to this fact the legislator gives several definitions of official discipline, however, none of them, doesn’t reveal this concept fully in our opinion. Due to the study of the components of official discipline, defined by regulations and taking into account the social aspect of work in the SCES of Ukraine, the author's definition of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine is proposed. The importance of regulatory support of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine for functioning of state executive bodies was revealed in the article and it was identified to be a priority area for ensuring the quality of functioning of the SCES of Ukraine and the Ministry of Justice of Ukraine. As a result of the study, it was found out that the legal regulation of the discipline of personnel of the SCES of Ukraine was carried out within two branches of law. They are: administrative and labor. The components of the system of legal regulation of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine were identified. The necessity of making changes to the system of legal regulation of official discipline in bodies and institutions of the SCES S of Ukraine by updating provisions of the of Labour Code concerning maintenance of labour discipline of the personnel of SCES of Ukraine and development and adoption of the Law of Ukraine "On the Disciplinary Statute of the SCES of Ukraine" simultaneously with the actual implementation of the provision of official discipline by stimulating incentives.
Розвиток аварійно-рятувальної діяльності на морі та забезпечення безпеки мореплавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Балобанов, О. О.; Balobanov, O.; Пальченко, А. А.; Palchenko, A.
У науковій статті розглядаються питання, що стосуються правових проблем забезпечення безпеки мореплавства, котрі тісно пов’язані зі здійсненням міжнародного співробітництва у сфері, установленням і використанням стандартів і технічних норм, компетенцією держави порту, прибережної держави й прапора, організацією рятування та пошуку на морі й упровадженням міжнародно-правових норм у національне законодавство. Мореплавання також є дуже ефективною комерційною діяльністю. Аварії та інциденти на морі є причиною людських і майнових втрат, а також завдають непоправної шкоди навколишньому середовищу. Тому, щоб уникнути таких тяжких наслідків, держави, під чиїми прапорами ходять судна, повинні вживати різних дієвих заходів, які сприятимуть забезпеченню безпеки мореплавання. Аварійно-рятувальна діяльність є однією з основ безпеки судноплавства. Найважливішими міжнародними нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини щодо рятування на морі, є Міжнародна конвенція про пошук і рятування на морі 1979 р. і Конвенція про рятування 1989 р., яку Україна ратифікувала 22 березня 2017 р. Дослідженню положень Конвенцій головним чином і присвячена публікація. Здійснено аналіз українського законодавства, а також судової практики. У статті викладена ефективність реалізації на національному рівні норм міжнародного права й визначені загальнообов’язкові умови для такої реалізації. Надано висновки, за якими визначається неможливість проведення позитивних змін для розв’язання проблеми безпеки мореплавства й рятування на морі без активної участі й сприяння всіх держав, котрі беруть участь у використанні Світового океану. На держави покладено перелік заходів, спрямованих на прийняття нормативної бази для визначення порядку проведення рятувальних операцій на морі, організації діяльності інспектуючих і контролюючих органів. This scientific article deals with issues related to legal issues of maritime safety, which are closely related to the implementation of international cooperation in this field and the establishment and use of standards and technical norms, the competence of the port state, coastal state and flag, rescue and search at sea, and the implementation of international law into national law. Navigation is also a very effective commercial activity. Accidents and incidents at sea are the cause of human and property losses, as well as causing irreparable damage to the environment. Therefore, in order to avoid such serious consequences, States whose flags are flown should take various effective measures to promote the safety of navigation. Emergency and rescue activities are one of the foundations of shipping safety. The most important international legal acts regulating the legal relationship on rescue at sea are the International Convention on Search and Rescue at Sea 1979, and the Rescue Convention 1989, which Ukraine ratified on 22.03.2017, the study of the provisions of these Conventions, mainly, and is the subject of this publication. The analysis of the Ukrainian legislation, and also judicial practice is carried out. The article highlights the effectiveness of the implementation of international law at the national level, and identifies the mandatory conditions for such implementation. Conclusions are given which determine the impossibility of making positive changes to solve the problem of maritime safety and rescue at sea without the active participation and assistance of all states involved in the use of the oceans. The states are responsible for the list of measures aimed at adopting a regulatory framework for determining the procedure for conducting rescue operations at sea, the organization of inspection and control bodies.
Теоретико-правова характеристика напрямів та видів сфери аквакультури
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Талдонова, Карина Геннадіївна; Taldonova, Karyna
У науковій статті схарактеризовано напрями та види сфери аквакультури. Відзначено, що аквакультура має розгалужену структуру та системний зміст. Класифікація видів аквакультури дає можливість не лише узагальнити наявну інформацію про види, а й відкриває особливості окремих видів аквакультури щодо їх дослідження та внесення пропозицій щодо вдосконалення їх публічного адміністрування. Аргументовано, що, спираючись на методи пізнання, класифікацію щодо сфери аквакультури, необхідно зазначити, що аквакультура за напрямами розподіляється на: – товарну – вирощування товарної риби та її реалізація; – відтворення водних біоресурсів – діяльність суб’єктів аквакультури, що пов’язана із вселенням у водні об’єкти гідробіонтів для відновлення їхніх популяцій та поповнення запасів риби; – надання рекреаційних послуг – діяльність, пов’язана з організацією відпочинку громадян, надання права спортивного та любительського рибальства, зелений туризм тощо [1]. Доведено, що напрями сфери аквакультури – це цілеспрямована реалізація поставлених завдань щодо створення, перероблення та реалізації об’єктів аквакультури з метою задоволення продовольчих потреб суспільства даним видом продукції. Охарактеризовано зміст напрямів та види сфери аквакультури, як-от: товарна аквакультура (означає зміст і особливості розведення, зокрема й вирощування, водних біоресурсів у напіввільних умовах або штучно створеному середовищі, їх видобутку (вилов) із подальшою реалізацією уловів водних біоресурсів); відтворення водних біоресурсів (проводиться шляхом розведення, вселення, переселення водних біоресурсів); рекреаційні послуги (будь-яка діяльність чи вигода, яку надають клієнтові на спеціалізованих територіях поза місцем його постійного проживання, і у вільний від роботи час, щоб відновити його фізичні та психологічні сили, задовольнити спортивні, оздоровчі, пізнавальні інтереси тощо); випасна аквакультура (в озерах, ріках та водосховищах являє собою найбільш економічний метод одержання рибної продукції завдяки використанню штучної кормової бази, сонячної енергії, круговороту речовин тощо); індустріальна аквакультура (відтворення та нагул цінних видів риб у водоймах-охолоджувачах, садкових та басейнових рибних господарствах; вирощування риби в системах із зворотним водопостачанням); марикультура, рекреаційна аквакультура та декоративна (направлена на вирощування водних тварин і рослин для прикраси невеликих природних і штучних водойм). This scientific article describes the directions and types of aquaculture. It is noted that aquaculture has a branched structure and systemic content. The classification of aquaculture species makes it possible not only to summarize existing information about their species, but also reveals the features of certain species of aquaculture for their research and, accordingly, make suggestions for improving their public administration. It is argued that, based on the methods of cognition, classification in the field of aquaculture, it should be noted that aquaculture by areas is divided into: – commodity – cultivation of commercial fish and its sale; – reproduction of aquatic bioresources – activities of aquaculture entities related to the introduction of aquatic organisms into water bodies to restore their populations and replenish fish stocks; – provision of recreational services – activities related to the organization of recreation, granting the right to sport and recreational fishing, green tourism, etc. It is proved that the directions of aquaculture are purposeful realization of the set tasks on creation, processing and realization of objects of aquaculture for the purpose of satisfaction of food needs of a society by this kind of production. The content of directions and types of aquaculture are characterized: commodity aquaculture (means the content and features of breeding, including cultivation, aquatic bioresources in semi-free conditions or artificially created environment, their production (catch) with the subsequent sale of catches of aquatic bioresources); reproduction of aquatic bioresources (carried out by breeding, resettlement, resettlement of aquatic bioresources); recreational services (any activity or benefit provided to the client in specialized areas outside his place of residence and in his free time to restore his physical and psychological strength, satisfy sports, health, cognitive interests, etc.); grazing aquaculture (in lakes, rivers and reservoirs is the most economical method of obtaining fish products through the use of artificial feed, solar energy, the cycle of substances, etc.); industrial aquaculture (reproduction and feeding of valuable fish species in cooling reservoirs, ponds and swimming pools; fish farming in systems with return water supply); mariculture, recreational aquaculture and ornamental (aimed at growing aquatic animals and plants to decorate small natural and artificial ponds).
Судове визнання факту батьківства. Судова практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Дяченко, С. В.; Diachenko, S.; Гордієнко, Т. С.; Hordiienko, T.
Стаття присвячена питанням юридичного інституту батьківства в системі права України, аналізу процедури встановлення батьківства в судовому порядку, дослідженню проблем цієї форми встановлення батьківства і висунення шляхів їх вирішення. Визначено, що встановлення батьківства є частиною передбаченого правом інституту закріплення походження дитини від конкретного батька. Також слід зазначити, що встановлення батьківства як юридичний факт має велику соціальну значимість, оскільки виступає основою для виникнення юридичних правовідносин між батьком та дитиною. Здійснено дослідження питань установлення батьківства в судовому порядку в законодавстві України та зарубіжному законодавстві, з’ясовано, що це є однією з основ ефективного захисту дитини, тобто системи заходів держави, що забезпечує охорону законних прав та інтересів дитини. Розглянуто важливість та необхідність установлення батьківства в судовому порядку. Проаналізовано питання, що найчастіше виникають з цієї теми. Звернено увагу на наявні прогалини у правовому регулюванні встановлення факту визнання батьківства. Проаналізовано наявні в літературі позиції з цього питання, досліджується судова практика. Розглянуто питання ухвалення судом до уваги всіх видів доказів батьківства, зокрема результати медичної, біологічної, генетичної експертизи. Встановлено важливість визнання батьківства, що покликано забезпечити можливість здійснення дитиною права знати свого батька, тобто своє походження, право на виховання. Однак аналіз чинного законодавства, судової практики виявляє масу недоліків і проблем визнання батьківства у судовому порядку, які вимагають усунення. Слід зазначити, що вивчення підходів до вирішення проблем визнання батьківства у судовому порядку свідчить про необхідність удосконалення чинного законодавства. he article is devoted to the issues of the legal institution of paternity in the legal system of Ukraine, the analysis of the procedure for establishing paternity in court, the study of the problems of this form of paternity and the nomination of ways to solve them. It is determined that the establishment of paternity is part of the institution provided by the law of consolidating the origin of the child from a particular parent. Also, it should be noted that the establishment of paternity, as a legal fact, has great social significance, as it serves as a basis for the emergence of legal relations between parent and child. A study of the establishment of paternity in court in the legislation of Ukraine and abroad and found that it is one of the foundations of effective protection of the child, ie the system of state measures to protect the legitimate rights and interests of the child. The importance and necessity of establishing paternity in court are considered. The most frequently asked questions on this topic are analyzed. Attention is drawn to the existing gaps in the legal regulation of establishing the fact of recognition of paternity. The opinions available in the literature on this issue are analyzed, the case law is studied. The issues of acceptance by the court of all types of evidence of paternity, in particular the results of medical, biological, genetic examination, are considered. The importance of recognition of paternity is established, designed to ensure the possibility for a child to exercise the right to know his father, i.e. his origin, the right to upbringing. However, the analysis of the current legislation, case law shows a lot of shortcomings and problems of recognition of paternity in court, which require their elimination. It should be noted that the study of approaches to addressing the issues of recognition of paternity in court indicates the need to improve existing legislation.
Інформаційні права людини та їх місце в системі прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Тополевський, Р. Б.; Topolevskyi, R.
Стаття присвячена визначенню місця інформаційних прав у системі прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у процесі інтенсивного розвитку протягом останніх десятиліть у таких трьох аспектах, як правова доктрина, міжнародно-правові договори, національне законодавство та судова практика (як національна, так і міжнародна). Підкреслено, що основний масив інформаційних прав у практиці Європейського суду з прав людини розглядається та захищається в межах ст. 10 (свобода вираження поглядів) та ст. 11 (право на приватність) Європейської конвенції з прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у тісних зв’язках з іншими правами людини. Колізії інформаційних прав із правами людини встановлюють межі цих прав, відкриваючи нові грані та аспекти інформаційних прав. Зазначено, що найбільш динамічним у сфері інформаційних прав є розвиток цифрових прав, що пов’язано зі стрімким зростанням ролі цифрових гаджетів та обігу інформації (в тому числі, персональної). Прогнозовано ймовірність порушення інформаційних та, зокрема, цифрових прав. У зв’язку з цим варто звернути особливу увагу на збір інформації соціальними мережами та окремими застосунками, розвиток нейромереж (штучного інтелекту), оброблення Big Data та побудову профілів особи з маркетинговими цілями. Однак найбільшою загрозою демократії може стати намагання використати інструменти електронного доступу для проведення виборів, оскільки відсутні засоби захисту зробленого вибору, а наявні засоби кібербезпеки не дають повних гарантій достовірності результатів. Підкреслено, що саме розвиток «цифрових» прав виступає «точкою зростання» системи інформаційних прав та можливих порушень. В сучасному світі відповідь на питання про те, де проходить межа втручання в «цифрове» життя, набуває все більшого значення для сучасного розуміння прав людини. The article describes the place of information rights in the human rights system. It points that information rights have been in the process of intensive development over the last decades in the following three areas: legal doctrine, international legal treaties, national legislation, and case law (both national and international). The article emphasizes that in the area of the European Court of Human Rights case-law; most of the information rights are covered and protected under Article 10 (freedom of expression) and Article 11 (right to privacy) of the European Convention on Human Rights. The author states the information rights are closely related to other human rights. Collisions between information rights and other human rights let us set rights margins. In this way, we open up new facets and aspects of information rights. The information rights are developing at the three levels. They are the level of legal doctrinal recognition, the level of international law recognition, and the level of national recognition. The article notes that the development of digital rights is most dynamic in the set of information rights. This point results from the rapid growth of the role of digital gadgets and information (including personal data). The author forecasts the probability of information and digital rights violations. In this regard, it is worth paying attention to the collection of information, mainly through social networks and individual applications, developed neural networks (artificial intelligence), processing Big Data, and building personal profiles for marketing purposes. However, the greatest threat to democracy may attempt to use electronic access tools for elections. Because there is no means to protect the choice, and the available instruments of cybersecurity do not provide full guarantees of the reliability of the results. The article emphasizes that the development of digital rights is the “growth point” of the system of information rights and possible violations. In today’s world, the answer as to the limit of interference in “digital” life passes is becoming real considerable for the modern understanding of human rights.
Судовий захист іноземців та осіб без громадянства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Світличний, О. П.; Svitlychnyi, O.
Судовий захист прав і свобод та законних інтересів – це один із видів державного захисту іноземців та осіб без громадянства. Важливу роль у судовому захисті особи належить імперативним нормам Конституції України, згідно зі статтею 8 Конституції, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Право на судовий захист установлено статтею 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному, зокрема й іноземцям та особам без громадянства, гарантується судовий захист їхніх прав і свобод. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Доведено, що, окрім Основного закону, у якому закріплено основні права і свободи людини, гарантії їх реалізації та юридичні засоби захисту, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і будь-яке кримінальне обвинувачення (ч. 3 ст. 124 Конституції України), інші законодавчі акти, зокрема, вітчизняне процесуальне адміністративне, цивільне, господарське, кримінальне законодавство гарантує захист прав і свобод та законних інтересів іноземців і осіб без громадянства в судах, що є важливим показником механізму правового забезпечення, демократичності та соціальної спрямованості української держави. Акцентується увага на тому, що правовий захист іноземців та осіб без громадянства закріплений і в міжнародних угодах, ратифікованих Україною, а тому ніхто з іноземців і осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, не тільки не може бути позбавлений права на звернення до суду, але й видворений за межі України без рішення суду. Judicial protection of rights and freedoms and legitimate interests is one of the types of state protection of foreigners and stateless persons. An important role of judicial protection of a person belongs to the imperative norms of the Constitution of Ukraine, according to Article 8 of the Constitution recourse to the court to protect the constitutional rights and freedoms of man and citizen directly on the basis of the Constitution of Ukraine is guaranteed. The right to judicial protection is established by Article 55 of the Constitution of Ukraine, according to which the rights and freedoms of man and citizen are protected by the court. This means that everyone, including foreigners and stateless persons, is guaranteed judicial protection of their rights and freedoms. The court may not refuse justice if a citizen of Ukraine, a foreigner, a stateless person believes that their rights and freedoms have been violated or are being violated, obstacles to their realization have been created or are being created or other violations of rights and freedoms are being violated. The court’s refusal to accept claims and other applications, complaints filed in accordance with applicable law, is a violation of the right to judicial protection, which according to Article 64 of the Constitution of Ukraine can not be limited. It is proved that in addition to the Basic Law, which enshrines fundamental human rights and freedoms, guarantees of their implementation and remedies, the jurisdiction of courts extends to any legal dispute and any criminal charge (Part 3 of Article 124 of the Constitution of Ukraine), other legislative acts, in particular, domestic procedural legislation (administrative, civil, economic, criminal) guarantee protection of rights and freedoms and legitimate interests of foreigners and stateless persons in courts, which is an important indicator of the mechanism of legal security, democracy and social orientation of the Ukrainian state. It is emphasized that the legal protection of foreigners and stateless persons is enshrined in international agreements ratified by Ukraine, and therefore none of the foreigners and stateless persons staying in Ukraine legally can not only be deprived of the right to go to court, but also expelled from Ukraine without a court decision.
Окремі аспекти теорії та практики екстрадиції
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сенченко, Н. М.; Senchenko, N.; Кравченко, В. Я.; Kravchenko, V.
Стаття присвячена докладному дослідженню інституту екстрадиції в Україні відповідно до кримінального процесуального законодавства. Розглянуто основні наукові підходи до визначення особливостей виникнення екстрадиційних відносин. Виокремлено періоди розвитку цих відносин та досліджено їх особливості на кожному з них. Здійснено співвідношення понять «екстрадиція» та «видача», пояснено різницю між ними. Наведено погляди науковців на визначення поняття «екстрадиція» та, відповідно до проаналізованих думок, виокремлено два основні аспекти, в яких може розглядатись екстрадиція. Крім того, розглянуто міжнародне законодавство, що регулює екстрадицію як форму міжнародного співробітництва, та надано перелік документів, що регулюють екстрадиційні відносини. Для повного, ретельного дослідження здійснено поділ процесу екстрадиції на декілька етапів, на кожному з яких зроблено акцент на позитивних та негативних моментах їх реалізації. Зосереджено увагу на диференціації гарантій прав осіб, що залучені до екстрадиційного провадження, на кожному з етапів такої процедури. Обґрунтовано, що позитивним моментом Кримінального процесуального кодексу України можна вважати передбачення спрощеного порядку видачі осіб з України, оскільки відсутність такого порядку значно затягувала вирішення питання екстрадиції. Відповідно до цього, здійснено аналіз процедури видачі осіб (екстрадиції) у спрощеному порядку. Приділено увагу принципам та гарантіям, спрямованим на забезпечення прав особи в процесі здійснення спрощеного порядку видачі осіб, здійснено огляд принципів, що закріплені на національному та міжнародному рівнях, здійснено їх класифікацію, відповідно до чого зроблено висновок, що метою спрощеного порядку є посилення захисту людства та окремих осіб, а також забезпечення прав людини та ресоціалізація осіб, що вчинили кримінальне правопорушення. В процесі дослідження проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо гарантій дотримання основоположних прав та свобод особи під час екстрадиції. На підставі проведеного дослідження сформовано відповідні висновки. The article is devoted to a detailed study of the extradition institute in Ukraine in accordance with the criminal procedural legislation. The main scientific approaches to determining the characteristics of extradition relations are considered. The periods of development of these relations are distinguished and their features are investigated on each of them. The relationship between “extradition” and “issuance” is carried out; the difference between them is explained. In the work, the views of scholars regarding the definition of “extradition” and in accordance with the analyzed thoughts, two main aspects, which may be considered “extradition”, are outlined. In addition, international legislation regulating extradition as a form of international cooperation is considered and a list of documents regulating extradition relations is provided. For a complete, thorough study, a separation of the extradition process is carried out in several stages and on each of them emphasis on the positive and negative moments of their implementation. Attention is focused on the differentiation of guarantees of the rights of persons involved in extradition proceedings, at each stage of such a procedure. It is substantiated that the positive aspect of the Criminal Procedural Code of Ukraine can be considered the possibility of a simplified procedure for issuing individuals from Ukraine, since the absence of this order significantly delayed the issue of extradition. Accordingly, an analysis of the procedure for issuing persons (extradition) in a simplified manner is carried out. The attention is paid to the principles and guarantees aimed at ensuring the rights of a person in the course of a simplified procedure for issuing individuals. The overview of the principles enshrined at the national and international level, their classification was carried out, and in accordance with this it is concluded that the purpose of the simplified way is to strengthen the protection of mankind and individuals, as well as the provision of human rights and the resocialization of persons who committed a criminal offense. In the course of the study, the practice of the European Court of Human Rights on guarantees of observance of fundamental person’s rights and freedoms during extradition is analyzed. The relevant conclusions, based on the study, are distinguished.
Завдання початкового етапу судового провадження та методи його реалізації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Мирошниченко, Ю. М.; Myroshnychenko, Yu.
У статті сформовано завдання початкового етапу судового провадження, на якому суддя має спрогнозувати розвиток судової ситуації та вибрати варіанти своїх дій, здатні забезпечити оптимальний хід з’ясування встановлених під час досудового провадження обставин і перевірку їх доказами. В процесі оцінювання ситуації, що склалась на момент закінчення розслідування та віддзеркалена в обвинувальному акті, суддя закладає фундамент програми судового розгляду. З огляду на відсутність у розпорядженні суду матеріалів кримінального провадження констатовано дефіцит інформації, необхідної для ефективної організації своєї діяльності, та пов’язану з цим складність підготовки до судового розгляду, забезпечення його безперервності та оперативності. Наголошено на важливості розроблення в межах базової судової методики рекомендацій, які б сприяли оптимізації судового розгляду кримінальних справ від моменту отримання суддею обвинувального акта. Запропоновано методи подолання негативного впливу фактору інформаційної невизначеності на реалізацію судом завдань підготовчого провадження, алгоритми дій та рішень головуючого щодо забезпечення дотримання встановленого законом строку призначення справи до розгляду. Наголошено на тому, що суддям слід вимагати від професійних представників сторін безумовного дотримання узгодженого з ними графіку судового розгляду, бути наполегливими у донесенні до їх розуміння того, що змінити його може лише суддя, головуючий у справі, а не визначені сторонами чи іншими судами будь-яких інстанцій пріоритети. В результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про те, що використання запропонованих у статті підходів до вивчення обвинувального акта, досудової доповіді, інших документів, наданих суду учасниками кримінального провадження, аналізу їхньої поведінки під час підготовчого судового засідання, а також характеру заявлених ними клопотань та результатів їх обговорення дасть змогу суду отримати орієнтуючу інформацію, необхідну для прогнозування тактики сторін, ситуацій судового розгляду та оптимізує його організацію. The article formulates the task of the initial stage of the trial, in which the judge must predict the development of the court situation and choose options for their actions that can ensure the optimal course of clarifying the circumstances established during the pre-trial proceedings and verifying them with evidence. In assessing the situation at the end of the investigation and reflected in the indictment, the judge lays the foundation for the trial program. Due to the fact that the court does not currently have the materials of the criminal proceedings, there is a lack of information necessary for the effective organization of its activities, and the associated difficulty of preparation for the trial, ensuring its continuity and efficiency. Emphasis is placed on the importance of developing recommendations within the basic judicial methodic that would help to optimize the trial of criminal cases from the moment a judge receives an indictment. Methods of overcoming the negative impact of the factor of information uncertainty on the implementation by the court of the tasks of the preparatory proceedings, algorithms of actions and decisions of the chairman to ensure compliance with the statutory deadline for the appointment of the case for consideration. It is emphasized that judges should require the professional representatives of the parties to adhere unconditionally to the agreed schedule of proceedings, to be persistent in informing them that it can be changed only by the presiding judge, and not by the parties or other courts of any instance. As a result of the study, the author concludes that the use of the approaches proposed in the article to study the indictment, pretrial report, other documents provided to the court by participants in criminal proceedings, analysis of their behavior during the preparatory hearing, as well as the nature of their motions and results their discussion will allow the court to obtain indicative information needed to predict the tactics of the parties, the situations of the trial and optimize its organization.
Вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сокиринська, Людмила Анатоліївна; Sokyrynska, Liudmyla; Сокиринская, Людмила Анатольевна; Статкевич, Денис І.; Statkevych, Denys; Статкевич, С. І.; Statkevych, S.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам правотворчості в Україні на фоні глобалізаційних процесів. Здійснено аналіз праць багатьох учених, які вивчали ці питанням. Автори статті акцентують увагу на принципово новому підході до глобалізації, виділяють її умовний поділ на три етапи, де першим є економічна глобалізація, другим – правова глобалізація, третім – культурна глобалізація. Цей підхід можна визначити науковою новизною, що спонукає до подальших досліджень зазначеної теми за кожним із етапів. Робота акцентована на дослідженні правової глобалізації та її впливу на правотворчість в Україні, формуванні нових джерел права вітчизняного законодавства. Перш за все поринання в історію аргументує виділення економічних глобалізаційних процесів як перший етап глобалізації. Основний обсяг роботи присвячено другому етапу, а саме правовій глобалізації, ідея якої полягає в об’єднанні держав із різними правовими системами до єдиної світової держави з єдиними загальними нормами та правилами поведінки у суспільних відносинах. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні шляхом визначення низки дискусійних та спірних джерел права, а саме новітньої рецепції римського права, що полягає перш за все у творінні нового права; упровадження принципів міжнародного права як частини національної правової системи; міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України; встановлення підзаконних актів органами виконавчої влади; правового (судового) прецеденту, адже рішення судів починають впливати на різні правовідносини в більшості сфер суспільного життя. Щодо кожного зазначеного елементу проведено аналіз їх впливу на правотворчість в Україні та надано власні позиції. З огляду на тенденцію висвітлено думки про інтернаціоналізацію національних систем права, яка зводиться до неминучого повного планетарного об’єднання в єдину правову систему. Описано можливий та вірогідний третій етап глобалізації, такий як культурна глобалізація, по завершенню якої відбудеться зрівняння різноманітності націй, багатоманітності держав, різності культур та традицій до єдиної світової держави з єдиними загальними правилами та нормами поведінки у суспільних відносинах. The scientific article is devoted to current problems of lawmaking in Ukraine against the background of globalization processes. It’s an analysis of the works of many scientists who have worked on similar issues. The authors emphasize a fundamentally new approach to globalization; distinguish its conditional division into three stages: the first – economic globalization, the second – legal globalization, the third – cultural globalization. This approach can be defined by scientific novelty, which encourages further research on this topic at each stage. The work focuses on the study of legal globalization and its impact on lawmaking in Ukraine, the formation of new sources of domestic law. To begin with, immersion in history argues for the allocation of economic globalization processes as the first stage of globalization. The main volume of work is devoted to the second stage – legal globalization, the idea of which is to unite states with different legal systems into a single world state with common norms and rules of conduct in public relations. The influence of globalization processes on law-making in Ukraine has been studied by identifying a number of debatable and controversial sources of law, namely: the latest reception of Roman law, which consists primarily in the creation of new law; implementation of the principles of international law as part of the national legal system; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; establishment of bylaws by executive authorities; legal (judicial) precedent, because court decisions begin to affect various legal relations in most spheres of public life. For each of these elements, an analysis of their impact on lawmaking in Ukraine and provided their own positions on each of them. Given the trend, the views on the internationalization of national legal systems, which is reduced to the inevitable full planetary unification into a single legal system. The possible and probable third stage of globalization is described – cultural globalization, after which the diversity of nations, diversity of states, diversity of cultures and traditions will be compared to a single world state with common general rules and norms of behavior in public relations.
Поняття та значення прикордонної безпеки держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ксензюк, А. Я.; Ksenziuk, A.
Наукова стаття присвячена проблемам установлення сутності та змісту поняття «прикордонна безпека держави», що є досить складною та комплексною правовою категорією. Відзначено, що державний кордон і його безпека, без сумніву, є й залишається тим складником, що має найважливіше значення для територіальної цілісності та суверенітету будь-якої держави. Належний рівень правопорядку й безпеки на державному кордоні досягається різними засобами правового характеру. Установлено, що в сучасних умовах термін «прикордонна безпека» набрав доволі широкого розповсюдження й активно використовується як українськими, так і зарубіжними дослідниками. Він є одним із критеріїв щодо обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина. Прикордонна безпека має власну видову специфіку, що спрямована на забезпечення державного суверенітету й територіальної цілісності держави, захист національних інтересів у прикордонній сфері, що й варто вважати основною метою прикордонної безпеки. З огляду на це, наголошується, що проблема забезпечення прикордонної безпеки має надважливе значення для утвердження державності, суверенітету й територіальної цілісності – основним прагненням як окремо взятої людини, так і суспільства й держави, а також відповідною метою такої безпеки. На основі аналізу доктринальних джерел і нормативно-правових актів у відповідній сфері запропоновано під прикордонною безпекою держави розуміти збалансований стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства й держави в прикордонні сфері. Зазначене поняття дає змогу розкрити мету, завдання й об’єкт діяльності, спрямованої на забезпечення прикордонної безпеки, а також окреслити подальші наукові пошуки в цьому напрямі. This scientific Article is devoted to the problems of establishing the essence and content of the definition of “state border security”, which is a very complicated and complex legal category. It is noted that the state border and its security without doubts appears and continues to remain that component playing an important role for the territorial integrity and sovereignty of any State. The proper level of law and order and security at the state border is achieved by various legal means. It is established that in modern conditions the term “border security” has become quite widespread and is actively used by both Ukrainian and foreign researchers. It is one of the criteria for restricting the constitutional rights and freedoms of a human being and a citizen. Border security has its own species specificity, aimed at ensuring state sovereignty and territorial integrity of a State, protection of national interests in the border area, which should be considered as the main goal of border security. In view of this, it is emphasized that the problem of ensuring border security plays crucial role in establishment of statehood, sovereignty and territorial integrity that are the main aspirations of a separate individual and society and State, as well as the appropriate purpose of such security. Based on the analysis of doctrinal origins and regulations in the relevant field, it is proposed to understand the state border security as a balanced status of protection of state sovereignty, territorial integrity, as well as protected by state border legislation interests of a human being, society and State in the border sphere. This definition makes it possible to reveal the purpose, objectives and object of activities aimed at ensuring border security, as well as to outline further directions of scientific research in this area.
Цифрові технології удосконалення законодавства України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович; Риндюк, Віра Іванівна; Ryndiuk, Vira; Рындюк, Вера Ивановна
У статті зазначається, що ключовим елементом нормотворчості органів публічної влади щодо удосконалення змісту та/або форми законодавства є інформація про стан відповідних суспільних відносини, які потребують удосконалення їх правового регулювання, а також упорядкована інформація про законодавство, якими вони регулюються. Видами діяльності органів публічної влади, які дають можливість отримати таку інформацію, є правовий моніторинг, а також офіційний облік та інкорпорація законодавства. В умовах цифрової трансформації суспільних відносин ці види діяльності органів публічної влади мають здійснюватися з використанням сучасних інформаційно-аналітичних та інформаційно-пошукових технологій. Виходячи з аналізу законодавства, у будь-якому нормотворчому процесі можна виокремити декілька основних стадій: 1) ухвалення рішення про необхідність прийняття нормативно-правового акта; 2) підготовка проекта тексту; 3) офіційна процедура прийняття НПА; 4) його оприлюднення. Слід зазначити, що нормотворчість з удосконалення законодавства, залежно від характеру його змін, може бути спрямована лише на удосконалення тільки змісту законодавства без зміни його форми. Перш за все це змістовне оновлення нормативно-правових актів у зв’язку з потребами суспільного розвитку, тощо; або навпаки – зміни законодавства без зміни його змісту. У цьому випадку йдеться про консолідацію законодавства, його розчищення від нечинних, застарілих правових положень, усунення зайвого дублювання тощо; може бути також зміна як змісту, так і форми законодавства одночасно (наприклад, кодифікація законодавства або первинна нормотворчість). Відповідний характер змін законодавства визначає й зміст інформації, необхідної для прийняття рішення на першій стадії нормотворчого процесу пов’язаного з удосконаленням законодавства. Розкрито особливості офіційної та офіціозної (напівофіційна) інкорпорації. Зазначено, що інформаційні передумови удосконалення законодавства (щодо його змісту та/або форми) складаються з двох взаємопов’язаних складових: наявність інформації про стан відповідних суспільних відносини, що потребують удосконалення їх правового регулювання, та наявність повної та упорядкованої інформації про законодавство, якими вони регулюються. The article notes that the key element of rule-making by public authorities to improve the content and / or form of legislation is information on the state of relevant public relations, which need to improve their legal regulation, as well as streamlined information on the legislation they regulate. The activities of public authorities that make it possible to obtain such information are legal monitoring, as well as official accounting and incorporation of legislation. In the context of digital transformation of public relations, these activities of public authorities should be carried out using modern information-analytical and information-search technologies. Based on the analysis of legislation, in any rule-making process there are several main stages: 1) decision-making on the need to adopt a legal act; 2) preparation of the draft text; 3) the official procedure for the adoption of the NPA; 4) its promulgation. It should be noted that rule-making to improve legislation, depending on the nature of its changes, can be aimed only at improving only the content of legislation without changing its form. First of all, it is a substantial update of regulations in connection with the needs of social development, etc .; or vice versa – changes in legislation without changing its content. In this case, it is a matter of consolidating the legislation, clearing it of invalid, outdated legal provisions, eliminating unnecessary duplication, etc .; there may also be a change in both the content and form of legislation at the same time (for example, codification of legislation or primary rulemaking). The relevant nature of changes in legislation also determines the content of information needed to make a decision at the first stage of the rule-making process related to the improvement of legislation. Features of official and official (semi-official) incorporation are revealed. It is noted that the information prerequisites for improving the legislation (in terms of its content and / or form) consist of two interrelated components: the availability of information on the state of relevant public relations that need to improve their legal regulation, and the availability of complete and orderly information on legislation. are regulated.
Об’єкт кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Яковлєва, С. В.; Yakovlieva, S.
Стаття містить аналіз наукових досліджень проблем визначення об’єкта кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Авторка приділила увагу дискусійним питанням визначення об’єкта кримінального правопорушення, що є актуальними в теорії кримінального права України та вказала, що ціннісна концепція об’єкта кримінального правопорушення є найбільш оптимальною і дозволяє повно змоделювати об’єкт злочинів проти здоров’я населення. У науковій статті проаналізовані проблеми визначення родового, видового та безпосереднього об’єкта кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів. Відзначено, що визначення безпосереднього об’єкта вказаних кримінальних правопорушень, що вчиняються із залученням неповнолітнього, має свою специфіку, адже він стосується кримінально-правової охорони прав і законних інтересів неповнолітніх осіб. Підкреслено, що терміни «здоров’я особи» та «здоров’я населення» варто відмежовувати. В основу такого відмежування покладено не тільки кількісні показники, а й змістовні. Адже особливістю поняття «здоров’я населення» є те, що воно спирається не тільки на медичні характеристики, а й більшою мірою на соціальні його компоненти. Відзначається, що основним безпосереднім об’єктом кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, є здоров’я населення як врегульована нормами права сукупність суспільних відносин, що забезпечують певний ступінь фізичного, психічного і психологічного благополуччя невизначеного кола осіб. Окрім того, варто виділити додатковий безпосередній об’єкт, який в окремих кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах виступає обов’язковим – інтереси неповнолітніх, умови нормального розвитку і правильного морального виховання неповнолітніх, громадський порядок тощо. The article contains the analysis of scientific research on the problems of determination the object of criminal offenses committed by minors in the field of illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors. The author pays attention to the debatable issues of defining the object of criminal offense, which are relevant in the theory of criminal law of Ukraine. What is more, it is pointed out that the value concept of the object of criminal offense is the most optimal and allows to model the object of crimes against public health fully. The scientific article analyzes the problems of determination the generic, specific and direct object of criminal offenses in the field of illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors. It is noted that the definition of the direct object of these criminal offenses, which are committed with the involvement of a minor, have its own specifics, as it relates to the criminal protection of the rights and legitimate interests of minors. It is emphasized that the terms “personal health” and “public health” should be distinguished. The basis of such a distinction is based not only on quantitative indicators, but on the content. Thus, the peculiarity of the concept of “population health” is that it is based not only on medical characteristics, but also on its social components to a greater extent. It is noted that the main direct object of the criminal offenses committed by minors in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors, is public health, which is defined as a set of social relations that provide a certain degree of physical, mental and psychological well-being of an indefinite number of people, regulated by law. In addition, it is necessary to highlight the additional direct object, which in some qualified (especially qualified) warehouses is mandatory. It includes the interests of minors, the conditions of normal development and proper moral education of minors, public order, etc.
Технічний аспект механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Томчук, Г. О.; Tomchuk, H.
У статті розглянуто технічний аспект механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також його технічний бік, визначений законодавством. Під час учинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно варто приділяти увагу алгоритму ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На законодавчому рівні встановлено підстави для виникнення, зміни та припинення права власності на нерухоме майно, що підтверджує юридичний факт належності такого майна. Проте зазначений факт повинен буди правильно відображений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щоб у майбутньому в суб’єктів зазначених правовідносин не виникало сумніву щодо офіційного визнання і підтвердження такого державою факту. Шляхом нормативно-догматичного, системно-структурного та логіко-юридичних методів автором було проаналізовано алгоритм дій державного реєстратора. Зазначений аналіз здійснено не лише в аспекті офіційного визнання та підтвердження на підставі правовстановлюючих документів державного факту виникнення, переходу, припинення права власності, а й в аспекті технічного ведення Державного реєстру прав. На підставі чого можна стверджувати, що суб’єкти, уповноважені здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, зобов’язані не лише встановлювати законність та здійснювати реєстраційні дії, а й технічно правильно користуватись та вносити достовірні відомості до Державного реєстру прав. Технічна помилка під час учинення будь-якої реєстраційної дії, спрямованої на реєстрацію права власності або обтяження, веде до вагомих наслідків для всіх суб’єктів державної реєстрації. Отже, завдяки цьому дослідженню розглянуто технічну складову частину механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі прав. А також визначено поняття «механізм» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Запропоновано вдосконалення чинного законодавства України, яке покликано здійснювати регулювання правовідносин у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. This article is about a technical aspects of the mechanism of the state registration of a real property right, and about its technical side which is defined by legislatives. During the studying of state registration of real property rights, it should focus on an algorithm of managing the State register of a real property rights. At the legal level was established a basis for emergency, changes and termination of property rights for real state, which is confirm the fact of legal owning such property. However, the mentioned fact should be correct displayed in the State register of a real property rights, enough the subjects of the mentioned rights don’t emerge doubts about official recognition and confirmation such government fact in a future. By normative-dogmatic, system-structural andlogical-legal methods, the author analyzed the algorithm of actions state registrar. This analysis was carried out not only in terms of official recognition and confirmation on the basis of legal documents of the state of origin, transfer, termination of ownership, but also in terms of technical maintenance of the state register of rights. Based on what, it can be argued hat the subjects authorized to carry out state registration of real property rights are obliged not only to establish legality and registration, but also technically correct use and enter reliable information in the state register of Rights. A technical mistake in the performance of any registration action aimed at the registration of ownership or encumbrance, leads to significant consequences for all subjects of state registration. Thus, thanks to this study, the technical component of the mechanism of state registration of real property rights in the State Register of Rights is considered. Also, the concept of “mechanism” of state registration of real rights to immovable property is provided. It is proposed to improve the current legislation of Ukraine, which is designed to regulate legal relations in the field of state registration of real rights to immovable property.
Митний контроль щодо оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Петренко, Г. О.; Petrenko, H.; Бурковська, О. І.; Burkovska, O.
У статті досліджено питання правового регулювання сфери митного контролю щодо оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності. За результатами проведеного наукового дослідження запропоновано конкретизацію законодавчих положень, які регламентують дискреційні повноваження працівників митних органів щодо призупинення митного оформлення товарів за власною ініціативою. Обґрунтовано доцільність внесення змін до переліку об’єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону та підлягають реєстрації у митному реєстрі. Окреслено основні аспекти, що сприяють існуванню такого негативного явища, як патентний тролінг, та розглянуто можливі шляхи боротьби з ним. Актуалізовано питання запровадження адміністративної відповідальності за реєстрацію у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності задля створення перешкод добросовісній діяльності інших правовласників, а також наголошено на необхідності посилення відповідальності за ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території товарів із порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності. У рамках реалізації кон-цептуального завдання реформування сфери інтелектуальної власності щодо внесення змін до Митного кодексу України запропоновано удосконалити національне законодавство, спрямоване на боротьбу з контрафактним товаром, шляхом його узгодження зі взятими Україною зобов’язаннями перед Світовою організацією торгівлі та Європейським Союзом. Наголошено на необхідності врахування національної специфіки формування і розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності у процесі запозичення відповідного зарубіжного досвіду, пов’язаного зі створенням дієвих механізмів реалізації правових норм у цій сфері. The article examines the issues of legal regulation of customs control over the registration of goods containing intellectual property rights. According to the results of the research, it is proposed to specify the legislative provisions that regulate the discretionary powers of customs officers to suspend customs clearance of goods on their own initiative. The expediency of making changes to the list of intellectual property rights that are protected in accordance with the law and subject to registration in the register administered by the State Customs Service of Ukraine is justified. The scientific paper also outlines the main aspects that contribute to the existence of such a negative phenomenon as patent trolling, and considers possible ways to combat it. The issue of introducing administrative liability for registration of intellectual property rights in the customs register in order to create obstacles to the bona fide activities of other rights holders was raised, and the need to strengthen administrative responsibility for importing or exporting goods in violation of legally protected rights was stressed intellectual property. As part of the conceptual task of reforming the intellectual property sector, in part of the amendments to The Customs Code of Ukraine, it is proposed to improve national legislation aimed at combating counterfeit goods by aligning it with Ukraine’s commitments to The World Trade Organization and The European Union. Emphasis on the need for account the national specifics of the formation and development of the state system of legal protection of intellectual property in the process of borrowing relevant foreign experience related to the creation of effective mechanisms for implementing legal norms in the field of intellectual property.
Актуальні проблеми об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Щербіна, М. Г.; Shcherbina, M.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. Правильне визначення об’єкта кримінального правопорушення має як теоретичне, так і практичне значення. Він є обов’язковим конструктивним елементом будь-якого складу кримінального правопорушення, без якого відсутні склад, кримінальне правопорушення і кримінальна відповідальність за нього. В юридичній літературі питанням об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів приділялась увага у працях певних вчених. Однак у роботах цих науковців саме об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, досліджувався недостатньо. Метою статті є вирішення актуальних проблем об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. На підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства досліджено об’єкт злочину, передбаченого статтею 321-1 КК України. Не вступаючи в полеміку щодо концепцій визначення об’єкта кримінального правопорушення, беремо за основу ту, що визначає його як суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом та яким заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння. Загальним об’єктом кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів є не конкретні суспільні відносини, а вся їх сукупність (система), що поставлені під охорону кримінального закону і яким завдається шкоди або щодо яких створюється загроза заподіяння такої шкоди. Родовим об’єктом цього кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші суспільні відносини у сфері здоров’я населення. Основний езпосередній об’єкт кримінально-протиправного посягання, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, – це встановлений законом порядок виготовлення та обігу лікарських засобів. Додатковими об’єктами виступають життя та здоров’я особи, а також право власності. This scientific article is devoted to topical issues of the object of criminal offense in the form of falsification of medicines or trafficking in falsified medicines. The correct definition of the object of a criminal offense has both theoretical and practical significance. It is an obligatory constructive element of any composition of a criminal offense without which this corpus delict, criminal offense and criminal liability for it is absent. In the legal literature, the issue of the object of a criminal offense in the form of falsification of drugs or the circulation of falsified drugs has been addressed in the works of certain scholars. However, in the works of these scientists, the object of the criminal offense provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine was insufficiently studied. The purpose of the article is to solve current problems of the object of criminal offense in the form of falsification of drugs or trafficking in falsified drugs. On the basis of the analysis of scientific views, theoretical positions and the legislation the object of the crime provided by Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is investigated. Without entering into controversy over the concepts of defining the object of a criminal offense, it is taken as the basis and defines it as public relations, which are protected by criminal law and which cause harm or threaten to cause it. The general object of a criminal offense in the form of falsification of medicinal products or circulation of falsified medicinal products is not specific social relations, but their totality (system), which are placed under the protection of criminal law and which cause (cause) harm or threaten to cause such damage. The generic object of this criminal offense is public relations in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors and other public relations in the field of public health. The main direct object of criminal encroachment provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is the procedure established by law for the manufacture and circulation of medicines. An additional object is the life and health of the person, as well as property rights.
Соціально-психологічні аспекти менеджменту організацій
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Пєтков, В. П.; Pietkov, V.; Іванов, І. Є.; Ivanov, I.
У статті наголошено, що менталітет нації може виступати, по-перше, як чинник внутрішнього соціального регулятора самозбереження нації як соціуму, по-друге, як чинник деструктивного консерватизму, що не дає змоги внести якісь зміни зовні доти, доки не виникне потреба в цьому самого суспільства. Саме це не дає змоги організаціям та суспільству досягти стабілізації інтересів. Отже, на сучасному етапі основною проблемою менталітету є формування принципів менеджменту, які б утілювали інтереси як окремої людини, так і суспільства загалом. Визначено, що соціально-психологічні аспекти менеджменту організації включають профілактику, умови та методи роботи, спрямовані на досягнення добробуту суспільства, та зобов’язання суспільства з конкретними потребами його громадян. Стратегічними напрямами соціально-психологічних аспектів менеджменту в Україні є формування національної гідності; подолання суперечностей у свідомості людей, пов’язаних із зародженням нових соціальних ідей та ідеалів; побудова такої моделі суспільства, у якій би поєднувалися потреби членів суспільства з потребами та цілями держави. Зроблено висновок, що керування людськими ресурсами складається з розроблення плану задоволення майбутніх потреб у людських ресурсах; створення резерву потенційних кандидатів на посади; вивчення кандидатів на робочі місця й відбору кращих із резерву, створеного під час набору; визначення заробітної плати і пільг; розроблення структури заробітної плати та пільг із метою залучення, найму та збереження службовців; уведення працівників, які були найняті в організацію та її підрозділи, розвиток, розуміння того, що очікує від них організація і яка праця в ній позитивно оцінюється; розроблення програм для набуття трудових навичок, необхідних для ефективного виконання роботи; розроблення методик оцінки трудової діяльності, доведення їх до працівників; розроблення методів переміщення працівників на посаді з більшою або меншою відповідальністю, розвитку їхнього професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади або ділянки роботи, а також процедур припинення договору найму; підготовки менеджерів, керування просуванням по службі: розроблення програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів. The article emphasizes that the mentality of the nation can act, firstly, as a factor of internal social regulator of self-preservation of the nation as a society, and secondly, as a factor of destructive conservatism, which does not allow to make any changes from the outside until needed in this society itself. This is what does not allow organizations and society to achieve the stabilization of interests. Thus, at the present stage the main problem of the mentality is the formation of management principles that would embody the interests of both the individual and society as a whole. It is determined that the socio-psychological aspects of the organization’s management include prevention, conditions and methods of work aimed at achieving the welfare of society, and the obligations of society with the specific needs of its citizens. Strategic directions of socio-psychological aspects of management in Ukraine are the formation of national dignity; overcoming contradictions in the minds of people associated with the emergence of new social ideas and ideals; building such a model of society, which would combine the needs of members of society with the needs and goals of the state. It is concluded that human resource management consists of developing a plan to meet future human resource needs; creation of a reserve of potential candidates for positions; study of candidates for jobs and selection of the best from the reserve created during the recruitment; determination of wages and benefits; developing the structure of salaries and benefits in order to attract, hire and retain employees; introduction of employees who were hired in the organization and its departments, development, understanding of what the organization expects from them and what work in it is positively assessed; development of programs for the acquisition of work skills necessary for effective performance of work; development of methods for assessing employment and bringing it to employees; development of methods for transferring employees to positions with more or less responsibility, development of their professional experience by transferring to other positions or areas of work, as well as procedures for termination of the employment contract; training of managers, management of promotion: development of programs aimed at developing skills and improving the efficiency of management.
Проблемні питання захисту корпоративних прав під час оскарження рішень загальних зборів акціонерів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Стригунов, О. М.; Stryhunov, O.
Цю наукову статтю присвячено проблемним питанням обсягу та реалізації права на захист корпоративних прав акціонерів – власників простих і привілейованих акцій, що виникають під час оскарження рішень загальних зборів членів акціонерних товариств. З’ясовано ступінь участі загальних зборів акціонерного товариства та його акціонерів в управлінні компанією, зокрема у прямому управлінні. Автором досліджено наявні в Україні способи захисту акціонерами своєї власності та законодавчий механізм захисту корпоративних прав власників акцій під час оскарження рішень загальних зборів акціонерних товариств, установлено наявні в них недоліки і прорахунки, а також прогалини у правовому регулюванні зазначених питань. Наведено нормативно-правові джерела, що регулюють механізм захисту прав акціонерів, а також судову практику із корпоративних спорів, зокрема законодавчо визначену перспективу розгляду судами скарг акціонерів на рішення загальних зборів товариства. Досліджено дотримання Конституційних принципів непорушності права приватної власності, рівності всіх власників перед законом, права володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, заборони протиправного позбавлення права власності, а також права будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у нормативно-правових актах, які регулюють майнові відносини членів акціонерних товариств-власників акцій, а також у судовій практиці у справах зазначеної категорії. Зазначено наявні невідповідності підстав для подання акціонером скарги на рішення загальних зборів підставам, наявним у суді, для задоволення такої скарги відповідним судовим рішенням. Вивчено стан та якість врегулювання нормативно-правовими актами механізму захисту охоронюваних законом інтересів акціонера. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення правового регулювання захисту корпоративних прав акціонерів. Розроблено та обґрунтовано внесення змін (запропоновано нову редакцію) до статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» з метою усунення недоліків нормативно-правового регулювання і розширення прав корпоративного власника (акціонера) на захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів. This scientific article is devoted to problematic issues of the scope and implementation of the right to protection of corporate rights of shareholders – owners of ordinary and preferred shares, which arise during the appeal of the decisions of the general meeting of members of joint stock companies. The degree of participation of the general meeting of the company and its shareholders in the management of the company, including direct management. The author examines the existing ways in Ukraine to protect shareholders property and the legislative mechanism for protecting corporate rights of shareholders when appealing the decisions of the general meeting of joint stock companies, identified shortcomings, miscalculations and gaps in the legal regulation of these issues. The normative and legal sources regulating the mechanism of protection of shareholders rights, as well as case law on corporate disputes are given, including the legally defined perspective of consideration by courts of shareholders complaints against decisions of the general meeting of the company. The observance of the Constitutional Principles of Inviolability of the Right to Private Property, Equality of All Owners before the Law, the Right to Own, Use and Dispose of Their Property, Prohibition of Unlawful Deprivation 136Київський часопис права. 2021. No 4 of Property, and the Right to Protect Their Rights and Freedoms from Violations and Unlawful Infringements in normative legal acts regulating property relations of members of joint-stock companies – owners of shares, and also in judicial practice in cases of the specified category. The existing discrepancies between the grounds for the shareholders appeal against the decision of the general meeting and the grounds available to the court to satisfy such an appeal by the relevant court decision are indicated. The state and quality of regulation of the mechanism of protection of the interests of the shareholder protected by law are studied by normative legal acts. Emphasis is placed on the need to improve the legal regulation of protection of corporate rights of shareholders. Amendments to Article 50 of the Law of Ukraine “On Joint Stock Companies” have been developed and substantiated in order to eliminate shortcomings in legal regulation and expand the rights of corporate owners

Browse

Browsing 2021 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options