2021 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37215

Browse

Now showing 1 - 20 of 105

Jus limitis кордонне (прикордонне) право в системі права України: щодо постановки проблеми
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Крижановський, А. Ф.; Kryzhanovskyi, A.; Матвєєв, О. В.; Matvieiev, O.
Стаття має на меті постановку й обґрунтування назви корпусу правових норм, які регулюють правовий режим державного кордону як кордонного (прикордонного) права, а також дослідження його ознак, які дають підстави для визнання кордонного (прикордонного) права окремою комплексною галуззю права України. Використовувана в сучасних умовах термінологія у сфері охорони державних кордонів (прикордонник, прикордонне законодавство, прикордонні органи тощо), утворена за допомогою кореня «прикордон», отримує відволікаюче непряме смислове навантаження, яке акцентує всі позначувані нею явища як такі, що мають місце «при кордоні». Насправді ж ці процеси локалізуються, здійснюються, проходять саме «на кордоні». У мовах західних сусідів (польська, румунська, чеська, німецька тощо) ця термінологія утворюється від кореня «кордон». За таким же принципом установлено назву органу охорони кордонів Української Народної Республіки – Окремого корпусу кордонної охорони УНР. У статті автори користуються експериментальним терміном «кордонне право». Виходячи за рамки «класичного» підходу до конструювання внутрішньої структури системи права (виділення галузей та інститутів права за предметом і методом правового регулювання), автори вдаються до вже апробованого вітчизняними науковцями використання правового режиму як системоутворюючої категорії щодо спільностей правових норм, які характеризуються багатопредметністю регульованих ними суспільних відносин. Висновок щодо визнання кордонного права комплексною галуззю права України ґрунтується на тому, що у сфері правового регулювання відносин щодо правового статусу й охорони державного кордону утворилася відносно відокремлена спільність правових норм, ядро яких становить Конституція й органічні закони, а також чинне законодавство. Особливої самобутності кордонне право набуває завдяки утвердженню в ньому комплексного правового режиму, який поєднує правові режими кількох галузей права – адміністративного, військового права, міжнародного права та оперативно-розшукової діяльності. The article aims to establish and justify the name of the corps of the legal norms that govern the legal regime of the state border as border law, as well as to study its features, which give grounds for recognition of border law as separate complex branch of the law of Ukraine. The terminology used in modern conditions in the field of protection of state borders (border guard, border legislation, border authorities, etc.) is created with the help of the root “border”, receives the distracting indirect semantic load that emphasizes all the phenomena marked by it as having a place “at the border”. In fact, these processes are localized, carried out, passed precisely “at the border”. In the languages of western neighbours (Polish, Romanian, Czech, German, etc.), this terminology is derived from the root “border”. According to the same principle, the name of the Ukrainian border protection authority was established the name of the border protection body of the Ukrainian People's Republic – separate corps of border protection of the Ukrainian People's Republic. In this article, the authors use the experimental term “border law”. Going beyond the “classical” approach to the design of the internal structure of the law system (allocation of branches and institutions of law on the subject and method of legal regulation), authors resort to the already tested by domestic scientists the use of the legal regime as a system-forming category regarding the commonalities of legal norms, which are characterized by the multidisciplinary public relations regulated by them. The conclusion on the recognition of border law as a complex branch of law of Ukraine is based on the fact that in the field of legal regulation of relations on the legal status and protection of the state border a relatively separate commonality of legal norms was formed, the core of which is the Constitution and organic laws, as well as current legislation. Border law acquires special originality due to the establishment of a comprehensive legal regime in it, which combines the legal regimes of several branches of law – administrative, military law, international law and operational and search activities.
Legal support of artificial intelligence
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Biehova, T.; Бєгова, Т. І.
This article examines the problems of legal qualification and status of artificial intelligence, analyzes case law and scientific approaches to the interpretation of the legal status of artificial intelligence to determine the model of legal regulation of intellectual property rights to objects created by artificial intelligence. The main directions of introduction of the process of digitalization in the field of artificial intelligence in Ukraine are revealed, attention is focused on the main features of the introduction of artificial intelligence in Ukraine and the world. Possible areas for improving the legal regulation of the status of artificial intelligence in Ukraine are identified, and also the main perspective directions of development of the legislation in the field of artificial intelligence are forecasted. Artificial intelligence has been identified as an object of study in a number of scientific disciplines and is a rather complex technical and philosophical phenomenon, and therefore the definitions proposed in science to define the concept of artificial intelligence are very heterogeneous. Emphasis is also placed on the main characteristics of artificial intelligence: technical (software) nature, ability to self-study in data processing, automated nature of such training, autonomy in decision-making, focus on achieving results that people achieve in the process of their intellectual activity. Given the isolated features that allow to establish the closeness of the nature of artificial intelligence to the nature of the computer program, given the dynamic and continuous development of artificial intelligence and the inadmissibility of this definition due to an exhaustive list of technologies that can lead to excessive narrowing of the term and lead to the need for its constant revision, as well as given the requirement for technological neutrality of regulatory definitions, we propose for legal purposes to define the concept of "artificial intelligence" as a computer program based on – algorithms of data analysis and algorithms of formation on the basis of such analysis of algorithms of autonomous decision-making for achievement of the certain purpose. We consider it inexpedient for the purposes of legal regulation to classify artificial intelligence into weak and strong, because the only thing that distinguishes these scientifically defined types of artificial intelligence is the functional content, which is not important in this case to determine the legal status of artificial intelligence. У цій статті досліджено проблеми правової кваліфікації та статусу штучного інтелекту, проаналізовано судову практику і наукові підходи до тлумачення правового статусу штучного інтелекту задля визначення моделі правового регулювання права інтелектуальної власності на об’єкти, створені штучним інтелектом. Розкрито основні напрямки запровадження процесу діджиталізації у сфері обігу штучного інтелекту в Україні, акцентовано увагу на основних особливостях введення в обіг штучного інтелекту в Україні і світі. Визначено можливі напрямки вдосконалення правового регулювання статусу штучного інтелекту в Україні, а також спрогнозовано основні перспективні напрямки розвитку законодавства у сфері штучного інтелекту. Визначено штучний інтелект як об’єкт дослідження низки наукових дисциплін, який є досить складним технічним і філософським явищем, а тому пропоновані в науці дефініції щодо визначення поняття «штучний інтелект» є дуже неоднорідними. Крім того, акцентовано увагу на таких основних характерних ознаках штучного інтелекту: технічний (програмний) характер; здатність до самонавчання під час оброблення даних; автоматизований характер такого навчання; автономність у прийнятті рішень; орієнтованість на досягнення результатів, які людина досягає під час своєї інтелектуальної діяльності. З огляду на виокремлені ознаки, які дозволяють установити близькість природи штучного інтелекту до природи комп’ютерної програми, з огляду на динамічний і безперервний розвиток явища штучного інтелекту і неприпустимість через це визначення такого поняття через вичерпний перелік технологій роботи, що може призвести до надмірного звуження терміну та необхідності його постійного перегляду, а також з огляду на вимогу до технологічної нейтральності нормативних дефініцій, ми пропонуємо в цілях правового регулювання визначити поняття «штучний інтелект» як комп’ютерну програму, в основі якої знаходяться алгоритми аналізу даних та алгоритми формування на основі такого аналізу алгоритмів автономного прийняття рішень задля досягнення визначеної мети. З метою правового регулювання ми вважаємо недоцільною класифікацію штучного інтелекту на слабкий і сильний, адже єдине, що відрізняє ці науково визначені види штучного інтелекту, – це функціональна наповненість, яка не є у цьому випадку важливою для визначення правового статусу штучного інтелекту.
Synergy of administrative, juridical, and institutional policiesfor successful implementation of transborder cooperationin higher education in Ukraine
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Voroniatnikov, O. O.; Воронятников, О. О.; Kostiuk, T. O.; Костюк, Т. О.
Due to the fact that Ukraine is at the same time the country of origin, destination and transit of migrants, the territory of various scales, characters and vectors migratory flows, it appears difficult to ensure the overall sound State regulation in the field of migration. The solution requires a comprehensive and systematic approach. Among all the factors influencing the public administration of migration processes, its legal background, the issue of the impact of university education on the attraction of foreign capital (in various forms) for the progress of the nation is of the highest interest in this survey. The academic publishing on public administration traditionally emphasizes the theories or mechanisms of management and governance. Significant part of the researchers is considering topical issues by sectors of the public administration system. But nowadays societal development needs multilevel solution with engagement of different fields providing a synergy on administrative, managerial and institutional potential of the State. Equally, sound public administration in one field will boost some other fields and it underlines the necessity of adequate qualification, competences and experience of the policymakers and public administrators. Indeed, in the given paper we provide analysis of interdependence of the migration and educational processes with close consideration of common impact on the development of other sectors of societal life. It is proven that there is a causal link between the educational processes, lawmaking and public administration activity in framework of the migration monitoring and governance. The synergy of the state bodies’ efforts shapes its image, attractiveness for foreigners and, thus, the economic growth. Thus, the cross-disciplinary analysis of a complex set of forces led to the fact that adequate migration policy is needed in order to ensure effectiveness of the internationalization policy, to revive national economics, to preserve the managerial potential of the State. Через те, що Україна одночасно є країною походження, призначення та транзиту мігрантів, територією різного масштабу, характером та переносом міграційних потоків, представляється важким забезпечити загальне надійне державне регулювання у сфері міграції. Рішення вимагає комплексного та систематичного підходу. Серед усіх факторів, що впливають на державне управління міграційними процесами, головним є його правове підґрунтя. Питання впливу університетської освіти на залучення іноземного капіталу (у різних формах) для прогресу нації представляє найбільший інтерес у цьому опитуванні. В академічних публікаціях про державне управління традиційно наголошується на теоріях або механізмах управління та управління. Значна частина дослідників розглядає актуальні питання за секторами системи державного управління. Але в наш час суспільний розвиток потребує багаторівневого вирішення із залученням різних галузей, що забезпечують синергію адміністративного, управлінського та інституційного потенціалу держави. Подібним чином надійне державне управління в одній галузі сприятиме підвищенню деяких інших галузей, і це підкреслює необхідність належної кваліфікації, компетенції та досвіду політиків та державних адміністраторів. Справді, у цій роботі ми проводимо аналіз взаємозалежності міграційних та освітніх процесів з пильним розглядом спільного впливу на розвиток інших секторів суспільного життя. Доведено, що існує причинно-наслідковий зв'язок між освітніми процесами, законотворчістю та діяльністю державного управління в рамках моніторингу та управління міграцією. Синергія зусиль державних органів формує їх імідж, привабливість для іноземців і, отже, економічне зростання. Таким чином, міждисциплінарний аналіз складної сукупності сил призвів до того, що необхідна адекватна міграційна політика для забезпечення ефективності політики інтернаціоналізації, відродження національної економіки, збереження управлінського потенціалу держави.
Актуальні питання інституту визнання необґрунтованими активів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Вороніжський, Я. В.; Voronizhskyi, Ya.
Наукову статтю присвячено актуальним науковим і практичним проблемам функціонування інституту цивільної конфіскації в Україні. Автором за допомогою поняття і суті цивільно-правової санкції, цивільно-правової відповідальності, способів захисту цивільних прав та інтересів визначено місце санкції визнання необґрунтованими активів та їхнє стягнення в дохід держави серед підстав припинення права власності. Висвітлено специфіку норм і принципів, які здійснюють правове регулювання зазначеного інституту конфіскації непояснених активів, та з’ясовано роль і місце цього інституту у протидії корупційним правопорушенням і правопорушенням, пов’язаним із корупцією. За допомогою характерних ознак цивільної конфіскації сформовано її поняття і вказано її наслідки. Крім того, встановлено, що інститут визнання необґрунтованими активів є міжгалузевою санкцією за невиконання вимог до антикорупційного законодавства особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, що має не лише цивільно-правові наслідки, але й адміністративні та дисциплінарні. Крім цього, автором вивчено винятки, характерні для визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід держави з таких правил цивільного права і цивільного процесу: змагальності цивільного процесу, презумпції правомірності набуття права власності та правомірності володіння майном. Проаналізовано розвиток інституту визнання необґрунтованими активів в історичному аспекті та з’ясовано досвід іноземних держав, а також зроблено висновки, що цей захід не є покаранням. У науковій праці також вивчено поняття «активи», їхнє виявлення, розшук та управління, їхні законодавчі розбіжності у різних нормативно-правових актах, а також акцентовано увагу на необхідності внесення змін до визначення можливості уповноваженої особи прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними та поняттю доручення у примітці до статті 368-5 КК України і статті 290 ЦПК України. Звернено увагу на роль Вищого антикорупційного суду у розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їхнє стягнення в дохід держави. The paper is devoted to relevant scientific and practical problems of the functioning of the institute of civil confiscation in Ukraine. The author used the definition and essence of civil sanctions, civil liability and methods of protection of civil rights and interests to determine the place of penalty for unexplained assets and their compulsory expropriation among the basis for the termination of ownership rights. The specifics of norms and principles that regulate the institution of confiscation of unexplained assets was examined, as well as the role and place of this institution in combating corruption and corruption-related offenses. The term “civil confiscation” was defined based on the properties characteristic to it, and its consequences were identified. It was also established that the institute of recognition of unexplained assets is an inter-sectoral penalty for non-compliance with anti-corruption legislation by state officials, that has not only civil, but also administrative and disciplinary consequences. In addition, the author studied the exceptions for recognition of unexplained assets and their compulsory expropriation from the following rules of civil law and civil procedure: adversarial nature of civil proceedings, presumptions of legal acquiring property right and legality of property possession. The development of the institute of recognition of unexplained assets was analyzed in the historical context, as well as the experience of foreign states; it was concluded that this measure is not a punishment. The paper examines the concept of "assets", their detection, search and management, as well as discrepancies in their treatment by various legal acts, emphasizing the need to make changes that establish the ability of an authorized person to directly or indirectly act on assets in the manner equivalent to the authority to dispose of them or per procurationem as indicated in the note to Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine and Article 290 of the CPC of Ukraine. The role of the High Anti-Corruption Court of Ukraine was noted in considering cases of recognition of unexplained assets and their confiscation.
Актуальні проблеми об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Щербіна, М. Г.; Shcherbina, M.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. Правильне визначення об’єкта кримінального правопорушення має як теоретичне, так і практичне значення. Він є обов’язковим конструктивним елементом будь-якого складу кримінального правопорушення, без якого відсутні склад, кримінальне правопорушення і кримінальна відповідальність за нього. В юридичній літературі питанням об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів приділялась увага у працях певних вчених. Однак у роботах цих науковців саме об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, досліджувався недостатньо. Метою статті є вирішення актуальних проблем об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. На підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства досліджено об’єкт злочину, передбаченого статтею 321-1 КК України. Не вступаючи в полеміку щодо концепцій визначення об’єкта кримінального правопорушення, беремо за основу ту, що визначає його як суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом та яким заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння. Загальним об’єктом кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів є не конкретні суспільні відносини, а вся їх сукупність (система), що поставлені під охорону кримінального закону і яким завдається шкоди або щодо яких створюється загроза заподіяння такої шкоди. Родовим об’єктом цього кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші суспільні відносини у сфері здоров’я населення. Основний езпосередній об’єкт кримінально-протиправного посягання, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, – це встановлений законом порядок виготовлення та обігу лікарських засобів. Додатковими об’єктами виступають життя та здоров’я особи, а також право власності. This scientific article is devoted to topical issues of the object of criminal offense in the form of falsification of medicines or trafficking in falsified medicines. The correct definition of the object of a criminal offense has both theoretical and practical significance. It is an obligatory constructive element of any composition of a criminal offense without which this corpus delict, criminal offense and criminal liability for it is absent. In the legal literature, the issue of the object of a criminal offense in the form of falsification of drugs or the circulation of falsified drugs has been addressed in the works of certain scholars. However, in the works of these scientists, the object of the criminal offense provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine was insufficiently studied. The purpose of the article is to solve current problems of the object of criminal offense in the form of falsification of drugs or trafficking in falsified drugs. On the basis of the analysis of scientific views, theoretical positions and the legislation the object of the crime provided by Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is investigated. Without entering into controversy over the concepts of defining the object of a criminal offense, it is taken as the basis and defines it as public relations, which are protected by criminal law and which cause harm or threaten to cause it. The general object of a criminal offense in the form of falsification of medicinal products or circulation of falsified medicinal products is not specific social relations, but their totality (system), which are placed under the protection of criminal law and which cause (cause) harm or threaten to cause such damage. The generic object of this criminal offense is public relations in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors and other public relations in the field of public health. The main direct object of criminal encroachment provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is the procedure established by law for the manufacture and circulation of medicines. An additional object is the life and health of the person, as well as property rights.
Актуальні проблеми осіб з обмеженими можливостямипри здобуванні вищої освіти
(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Черная, Виктория Григорьевна; Брода, А. Ю.; Broda, A.
В даній наукові статті розкрито актуальні проблеми осіб з обмеженими можливостями при здобуванні вищої освіти. Проблема вільного здобуття особами з особливими потребами вищої освіти є досить актуальною. З огляду на те, що інвалідизація населення, нажаль, має негативну динаміку до кількісного збільшення, то все активнішої уваги привертає до себе забезпечення рівного та вільного доступу до освіти всіх категорій населення, а особливо осіб з особливими потребами. Автором акцентовано увагу на наявних бар’єрах при отриманні вищої освіти особами з інвалідністю (невиконанням законодавчих вимог щодо організації процесу навчання осіб з особливими освітніми потребами, наприклад, переважна відсутність у структурі вищих навчальних закладів спеціальних навчально-реабілітаційних підрозділів; відсутність спеціального науково-методичного матеріалу та навчальної літератури для отримання знань; складність в організації процесу навчання для різних категорій осіб з особливими освітніми потребами залежно від їхніх особливостей, що передбачає варіативний підхід та обов’язкову наявність спеціально обладнаних аудиторій; пасивна політика на загальнодержавному ріні та політика вищих навчальних закладів щодо забезпечення права осіб з особливими потребами на освіту; відсутність програм перспективного розвитку щодо задоволення особливих освітніх потреб осіб з інвалідністю; необхідно створити умови для зміни негативних стереотипів і ставлення до неповносправних людей в українському суспільстві на основі досягнення соціальної солідарності і соціальної справедливості тощо). Визначено, що оптимізації процесу здобуття особами з особливими потребами вищої освіти, безумовним, є впровадження та сприяння подальшому розвитку глобалізаційних процесів, розвитку відео зв’язку, застосування та популяризація мультимедійних технологій тощо, що допоможе покращити процес навчання. Саме тому актуальності набуває потреба в визначенні проблем, з якими стикаються особи з обмеженими можливостями під час реалізації свого конституційного права на вищу освіту. This scientific article reveals the current problems of people with disabilities in higher education.The problem of free access to higher education for people with special needs is quite relevant. Given that the disability of the population, unfortunately, has a negative trend to increase in numbers, it is increasingly attracting equal and free access to education for all categories of the population, especially people with special needs. The author focuses on the existing barriers to higher education for persons with disabilities (non-compliance with legal requirements for the organization of the education process of persons with special educational needs, for example, the predominant absence of special educational and rehabilitation units in the structure of higher education institutions; lack of special scientific and methodological material and educational literature for knowledge, the difficulty in organizing the learning process for different categories of people with special educational needs depending on their characteristics, which provides a variable approach and the mandatory availability of specially equipped classrooms, passive policy at the national level and higher education policy to ensure the right of persons with special needs to education, the lack of long-term development programs to meet the special educational needs of persons with disabilities, it is necessary to create conditions for changing negative stereotypes and attitudes towards people with disabilities in country society on the basis of achieving social solidarity and social justice, etc.).It is determined that the optimization of the process of obtaining access to higher education for people with special needs is the introduction and promotion of further globalization processes, video communication, application and promotion of multimedia technologies, etc., which will help improve the learning process.That is why the need to identify the problems faced by people with disabilities in exercising their constitutional right to higher education is becoming urgent.
Актуальні проблеми отримання послуг в режимі діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів
(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Чорная, Виктория Григорьевна
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам отримання послуг в режимі діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів. Розкрито основні напрямки запровадження процесу діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні, акцентовано увагу на позитивних та негативних моментах діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні. Визначено можливі напрямки удосконалення діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні, а також акцентовано увагу на необхідності удосконалення правового регулювання діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні з метою захисту прав та інтересів отримувачів послуг в сфері обігу лікарських засобів. Актуальним питанням розвитку процесу діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні залишається матеріально-технічне забезпечення даного процесу. Так, слід відзначити, що значна частина території України не має належного інтернет з’єднання. Дана обставина ускладнює чи навіть унеможливлює діджиталізацію по всій території України, а територіальна ознака є основною, адже діджиталізація повинна бути доступна у кожному найменшому населеному пункті України. Лише тоді можна говорити про успішність реалізації реформи діджиталізації в сфері обігу лікарських засобів в Україні. За результатами проведення реєстраційної діяльності у сфері обігу лікарських засобів центральний орган виконавчої влади, який безпосередньо формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері обігу лікарських засобів (Державний експертний центр, Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками) та центральний орган виконавчої влади, який формує та забезпечує реалізацію державної політики загалом у сфері охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров’я України), формують та забезпечують: а) процедуру проведення експертизи та реєстрації перереєстрації лікарських засобів; б) ведення державних реєстрів лікарських засобів; в) надання інформації з реєстрів зацікавленим особам. Наголошено на необхідності існування архівного сховища для інформації, що оброблюється, зберігається та накопичується в процесі електронного переформатування. This scientific article is devoted to the current problems of obtaining services in the mode of digitalization in the field of circulation of medicines. The main directions of introduction of the digitalization process in the sphere of medicines circulation in Ukraine are revealed, the attention is focused on the positive and negative moments of digitalization in the sphere of medicines circulation in Ukraine. Possible areas for improving digitalization in the field of circulation of medicines in Ukraine are identified, as well as the need to improve the legal regulation of digitalization in the field of circulation of medicines in Ukraine in order to protect the rights and interests of recipients of services in the field of medicines. The material and technical support of this process remains an urgent issue in the development of the digitalization process in the field of medicines circulation in Ukraine. Yes, it should be noted that a significant part of the territory of Ukraine does not have a proper Internet connection. This circumstance complicates or even makes digitalization impossible throughout Ukraine, and the territorial feature is the main one, because digitalization should be available in every smallest settlement of Ukraine. Only then can we talk about the success of the digitalization reform in the field of medicines in Ukraine. According to the results of registration activities in the field of circulation of medicines, the central executive body, which directly formulates and ensures the implementation of state policy in the field of circulation of medicines (State Expert Center, State Service for Medicines and Drug Control) and the central executive body forms and ensures the implementation of state policy in general in the field of health care (Ministry of Health of Ukraine), forms and ensures: a) the procedure for examination and registration of re-registration of medicines; b) maintaining state registers of medicines; c) providing information from the registers to interested persons. Emphasis is placed on the need for an archival repository for information that is processed, stored and accumulated in the process of electronic reformatting.
Вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сокиринська, Людмила Анатоліївна; Sokyrynska, Liudmyla; Сокиринская, Людмила Анатольевна; Статкевич, Денис І.; Statkevych, Denys; Статкевич, С. І.; Statkevych, S.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам правотворчості в Україні на фоні глобалізаційних процесів. Здійснено аналіз праць багатьох учених, які вивчали ці питанням. Автори статті акцентують увагу на принципово новому підході до глобалізації, виділяють її умовний поділ на три етапи, де першим є економічна глобалізація, другим – правова глобалізація, третім – культурна глобалізація. Цей підхід можна визначити науковою новизною, що спонукає до подальших досліджень зазначеної теми за кожним із етапів. Робота акцентована на дослідженні правової глобалізації та її впливу на правотворчість в Україні, формуванні нових джерел права вітчизняного законодавства. Перш за все поринання в історію аргументує виділення економічних глобалізаційних процесів як перший етап глобалізації. Основний обсяг роботи присвячено другому етапу, а саме правовій глобалізації, ідея якої полягає в об’єднанні держав із різними правовими системами до єдиної світової держави з єдиними загальними нормами та правилами поведінки у суспільних відносинах. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні шляхом визначення низки дискусійних та спірних джерел права, а саме новітньої рецепції римського права, що полягає перш за все у творінні нового права; упровадження принципів міжнародного права як частини національної правової системи; міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України; встановлення підзаконних актів органами виконавчої влади; правового (судового) прецеденту, адже рішення судів починають впливати на різні правовідносини в більшості сфер суспільного життя. Щодо кожного зазначеного елементу проведено аналіз їх впливу на правотворчість в Україні та надано власні позиції. З огляду на тенденцію висвітлено думки про інтернаціоналізацію національних систем права, яка зводиться до неминучого повного планетарного об’єднання в єдину правову систему. Описано можливий та вірогідний третій етап глобалізації, такий як культурна глобалізація, по завершенню якої відбудеться зрівняння різноманітності націй, багатоманітності держав, різності культур та традицій до єдиної світової держави з єдиними загальними правилами та нормами поведінки у суспільних відносинах. The scientific article is devoted to current problems of lawmaking in Ukraine against the background of globalization processes. It’s an analysis of the works of many scientists who have worked on similar issues. The authors emphasize a fundamentally new approach to globalization; distinguish its conditional division into three stages: the first – economic globalization, the second – legal globalization, the third – cultural globalization. This approach can be defined by scientific novelty, which encourages further research on this topic at each stage. The work focuses on the study of legal globalization and its impact on lawmaking in Ukraine, the formation of new sources of domestic law. To begin with, immersion in history argues for the allocation of economic globalization processes as the first stage of globalization. The main volume of work is devoted to the second stage – legal globalization, the idea of which is to unite states with different legal systems into a single world state with common norms and rules of conduct in public relations. The influence of globalization processes on law-making in Ukraine has been studied by identifying a number of debatable and controversial sources of law, namely: the latest reception of Roman law, which consists primarily in the creation of new law; implementation of the principles of international law as part of the national legal system; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; establishment of bylaws by executive authorities; legal (judicial) precedent, because court decisions begin to affect various legal relations in most spheres of public life. For each of these elements, an analysis of their impact on lawmaking in Ukraine and provided their own positions on each of them. Given the trend, the views on the internationalization of national legal systems, which is reduced to the inevitable full planetary unification into a single legal system. The possible and probable third stage of globalization is described – cultural globalization, after which the diversity of nations, diversity of states, diversity of cultures and traditions will be compared to a single world state with common general rules and norms of behavior in public relations.
Вчинення кримінального правопорушення у зв'язку із виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку як обставина, що обтяжує покарання
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Боровик, А. В.; Borovyk, A.
У статті розкрито актуальні питання обставини, яка обтяжує покарання, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 67 КК України, – «вчинення кримінального правопорушення у зв'язку із виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку». Встановлено, що зазначена обставина може означати, що це кримінально протиправне діяння вчиняється: 1) з метою перешкоджання виконанню потерпілим службового або громадського обов'язку; 2) з мотивів помсти за виконання потерпілим службового або громадського обов'язку незалежно від часу, що минув із моменту виконання потерпілим обов’язку до моменту вчинення кримінального правопорушення через виконання потерпілим службового або громадського обов'язку; 3) під час виконання потерпілим службового або громадського обов’язку, переслідуючи інші мотиви чи мету. Аргументовано, що буквальне тлумачення положень п. 4 ч. 1 ст. 67 КК України дає підстави стверджувати, що потерпілим від кримінального правопорушення через виконання ним службового або громадського обов'язку може бути як сам потерпілий, який виконує службовий або громадський обов’язок, так і близькі до нього особи. Водночас із метою усунення підґрунтя для будь-яких спекуляцій під час правозастосування видається доцільним підтримати пропозицію про розширення потерпілих від кримінального правопорушення, про що йдеться у п. 4 ч. 1 ст. 67 КК України. Найбільш оптимальним терміном для цього видається термін «близька особа». Як зауважено в юридичній літературі, кримінально-правова природа – це термін, який охоплює визначення поняття (явища), його характерні ознаки і властивості, соціальну зумовленість, значення, мету, історію виникнення, становлення і розвитку, зміст, механізм правового регулювання, місце у системі кримінального права, відмінність від інших явищ, функції та підстави тощо [6, с. 433]. Звичайно, в межах цього дослідження неможливо звернути увагу на всі складники кримінально-правової природи. Тому слід зосередити увагу на кримінально-правовій характеристиці найважливіших для її правозастосування аспектах. Адже кримінально-правова характеристика, як слушно зауважують науковці, має значення не лише для кваліфікації кримінального правопорушення і призначення покарання, але і під час доказування [7, с. 64]. The article reveals topical issues of the circumstance aggravating the punishment provided by paragraph 4 of Part 1 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine, – “committing a criminal offense due to the performance of the victim’s official or public duty.” It is established that this circumstance may mean that this criminally illegal act is committed: 1) in order to prevent the victim from performing official or public duties; 2) on the grounds of revenge for the victim's performance of official or public duty, regardless of the time elapsed from the moment the victim performed his duty to the moment of committing a criminal offense in connection with the victim's performance of official or public duty; 3) during the performance of official or public duties by the victim, pursuing other motives or goals. It is argued that the literal interpretation of the provisions of paragraph 4 of Part 1 of Art. 67 of the Criminal Code of Ukraine gives grounds to claim that the victim of a criminal offense in connection with the performance of the victim's official or public duty may be the victim himself, who performs official or public duty, and his relatives. At the same time, in order to eliminate the basis for any speculation in law enforcement, it seems appropriate to support the proposal that the expansion of victims of criminal offenses referred to in paragraph 4 of Part 1 of Art. 67 of the Criminal Code of Ukraine. The most optimal term for this is the term “close person”. The legal literature states that criminal and law nature is a term that covers the definition of the concept (phenomenon), its characteristics and properties, social conditionality, meaning, purpose, history of origin, formation and development, content, mechanism of legal regulation, place in system of criminal and law nature, difference from other phenomena, functions and grounds, etc. [6, p. 433]. Of course, it is impossible to pay attention to all components of the criminal and law nature within the study. Therefore, we should focus on the criminal and law characteristics of the most important aspects of law enforcement. After all, the criminal and law characteristic,
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як захід цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ромась, Д. С.; Romas, D.
Статтю присвячено визначенню особливостей відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права. Встановлено, що метою відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права є компенсація за душевні страждання фізичній особі та посягання на ділову репутацію юридичної особи (оскільки такий суб’єкт авторського права не володіє психікою, не має духовного і психічного прояву). Цивільне законодавство застосовує поняття «моральна шкода» для фізичних осіб, тоді як для юридичних осіб більш характерною є відшкодування «немайнової» шкоди. Автору може завдаватися моральна (немайнова) шкода за порушення як особистих немайнових, так і майнових прав, тоді як іншим особам, яким передано авторське право, може бути завдана моральна (немайнова) шкода через порушення лише майнових авторських прав. У статті запропоновано закріпити на законодавчому рівні презумпцію моральної шкоди для автора стосовно всіх випадків порушення особистих немайнових авторських прав, яка означає, що під час порушення будь-яких авторських прав завжди буде завдано моральних страждань для автора. Водночас порушення майнових авторських прав у суді слід доводити автору та іншим суб’єктам авторського права. Зазначено, що лише грошове відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права занадто вузько характеризує негативні наслідки її завдання. Запропоновано внести відповідні зміни до закону щодо поширення на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права та інших способів. Запропоновано встановити мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди для автора, який зазнав порушення особистих немайнових авторських прав, у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що слугуватиме забезпеченням каральної та виховної функцій цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права. У статті доведено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права залежить від цільового призначення порушення авторського права, ступеня страждань суб’єкта авторського права або інших негативних наслідків, а також від характеру правопорушення. The article is devoted to determining the features of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement. It is established that the purpose of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement is compensation for mental suffering of an individual and encroachment on the business reputation of a legal entity (because such a subject of copyright has no psyche, no spiritual and mental manifestation). Civil law applies the concept of ‘non-pecuniary damage’ to individuals, while for legal entities is more typical compensation for ‘non-pecuniary’ damage. The author may suffer moral (non-pecuniary) damage for infringement of both personal non-proprietary and property rights, while other persons to whom copyright has been transferred may suffer non-pecuniary (non-pecuniary) damage for infringement of only property copyright. The article proposes to enshrine at the legislative level the presumption of moral damage to the author in all cases of infringement of personal non-property copyrights, which means that infringement of any copyright will always cause moral suffering to the author. In this case, the infringement of copyright must be proved in court to the author and other subjects of copyright. It is stated that only monetary compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement too narrowly characterizes the negative consequences of its task. It is proposed to make appropriate amendments to the law on the extension of moral (non-pecuniary) damages for copyright infringement and other means. The article proposes to establish a minimum amount of compensation for non-pecuniary damage for an author who has suffered a violation of personal non-property copyrights in the form of a living wage for able-bodied persons. This will serve to ensure the punitive and educational functions of civil liability for copyright infringement. The article proves that the amount of compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement depends on the purpose of copyright infringement, the degree of suffering of the subject of copyright or other negative consequences, the nature of the infringement.
Віртуальне дипломатичне представництво: адміністративно-правовий аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Маркарян, Марина Валеріївна; Markarian, Maryna; Маркарян, Марина Валерьевна
У науковій статті проаналізовано сучасні світові тенденції цифрової трансформації у сфері дипломатичних і консульських відносин, передусім щодо утворення віртуального дипломатичного представництва. Враховуючи, що в різних країнах назва цього інституту відрізняється, використовувався доречний на думку автора узагальнюючий термін – віртуальне дипломатичне представництво. З огляду на світову практику утворення віртуальних дипломатичних представництв було виокремлено основні випадки, у яких країни вирішують реалізовувати свою дипломатичну присутність саме в такій формі. З’ясовано особливості функціонування інституту віртуальних дипломатичних представництв Сполучених Штатів Америки (наприклад, в Ірані, Сан Марино, Республіці Сейшельські острови, Мальдівській Республіці тощо). Визначено відмінність Віртуального посольства США в Ірані від решти віртуальних посольств (Virtual Embassy) та інших віртуальних представництв (Virtual Presence Post). Здійснено огляд передового сінгапурського досвіду у досліджуваному питанні, як такого, що найбільше відповідає вітчизняним поки ще декларативним новаціям. У багатьох іноземних країнах Сінгапуром створенні посольства із резиденцією посла в Міністерстві закордонних справ Сінгапуру, зокрема такий формат посольства функціонує і в Україні. У статті висвітлюється позиція Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, а також вітчизняних науковців щодо перспектив впровадження таких інституцій в Україні. У прийнятому 7 червня 2018 році Законі України «Про дипломатичну службу» запроваджено новий вид закордонної дипломатичної установи – Посольства України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві. Однак аналіз чинного законодавства України дає підстави вважати, що правове забезпечення діяльності інституту «віртуальних дипломатичних представництв» в Україні наразі є недостатнім і не передбачає реального механізму реалізації цієї новації. Доказом чого слугує і відсутність створених таких інституцій серед закордонних дипломатичних установ України. Тому автором акцентується увага на нагальній необхідності законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із утворенням та функціонуванням Посольств України з резиденцією Посла України в Києві. The scientific article analyses the current global trends of digital transformation in the field of diplomatic and consular relations, especially regarding the creation of a virtual diplomatic mission. The name of this institution differs in different countries, so the author decided to use an appropriate in his opinion generalizing term – virtual diplomatic mission. The main cases in which countries decide to implement their diplomatic presence in this form, based on the world practice of establishing virtual diplomatic missions, were identified. The peculiarities of the functioning of the institute of virtual diplomatic missions of the United States of America (for example, in Iran, San Marino, the Republic of Seychelles, the Republic of Maldives, etc.) are clarified. The difference between the US Virtual Embassy in Iran and other Virtual Embassies and virtual offices (Virtual Presence Post) is determined. The advanced Singaporean experience in the researched question is analyzed as such, which most fully corresponds to domestic innovations. In many foreign countries Singapore has established offices with the residence of the mission in the Ministry of Foreign Affairs of Singapore. Such format of representation operates in Ukraine too. The article considers the position of the Minister for Foreign Affairs of Ukraine Dmytro Kuleba and Ukrainian scientists on the prospects for the introduction such institutions in Ukraine The Law of Ukraine “On Diplomatic Service” adopted on June 7, 2018 provided for a new type of foreign diplomatic mission – the Embassy of Ukraine with the residence of the Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine in Kyiv. However, the analysis of the current legislation of Ukraine gives grounds to believe that the legal support of the institution of "virtual diplomatic missions" in Ukraine is currently insufficient and does not provide a real mechanism for implementing this innovation. Proof of this is the lack of such institutions among foreign diplomatic missions of Ukraine. Therefore, the author draws attention to the urgent need for legislative settlement of issues involved in the establishment and operation of the Embassies of Ukraine with the residence of the Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine in Kyiv.
Гарантування безпеки людини і суспільства як функція держави і монарха у середньовічній Європі
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Загуменна, Ю. О.; Zahumenna, Yu.
У статті досліджено, що ключовою політико-правовою підвалиною формування безпекового дискурсу у середньовічній європейській цивілізації була монопольна за своїм офіційним статусом християнська доктрина. Ця доктрина запропонувала цілісне і взаємозумовлене бачення права, держави, суспільства та їхніх зв’язків у встановленні, обґрунтуванні, легітимації і зміцненні засад безпечного існування соціуму. Вона мала внутрішньополітичний і зовнішньополітичний виміри, охоплювала своїм дискурсом взаємовідносини між різними суб’єктами політико-правових відносин, структурувала ці відносини довкола провідних центрів влади, якими у середньовічній Європі були монархічні, феодальні (великі територіальні магнати) і церковні (папство, єпископат) структури, а також сприяла інтегруванню середньовічних суспільств, особливо на етапах розпаду та занепаду інститутів центральної державної влади. Зазначена концепція багато в чому була побудована на синтезі пізньої античної політико-правової спадщини (уявлення про загальне благо, справедливість, мир тощо) із духовними засадами християнського віровчення (мир, злагода, порядок, ідеї боговстановленості влади, законослухняності тощо). Показано, що у добу Середньовіччя як цивілізації військово-релігійного типу на першому плані були такі сфери публічної безпеки, як воєнна та релігійна. З’ясовано, що політико-правова думка доби Середньовіччя значно змістила акценти у структуруванні суб’єктів гарантування публічної безпеки, поставивши на перше місце Бога і Церкву як Його земне втілення. Правова інституціоналізація публічної безпеки осмислювалась у політико-правовій думці як складне і динамічне явище, невіддільне від співтворчості Бога та людини: Бог як кінцева найвища інстанція гарантування публічної безпеки, гарант її високої аксіологічної цінності, тим не менш, віддає на розсуд людей досить широку сферу докладання власних зусиль для свідомого гарантування публічної безпеки поряд із іншими суспільними цінностями, такими як життя, справедливість, рівність усіх перед Богом, відповідальність, сумління тощо. Слабкість реалізації безпекової функції державою і центральною владою компенсувалась авторитетом і владою Церкви, яка поклала на себе таку безпекову функцію, як утілення Божої Волі та прообраз Граду Божого на Землі. The author shows that the key political and legal basis for the formation of security discourse in medieval European civilization was a monopoly on its official status Christian doctrine. This doctrine offered a holistic and interdependent vision of law, the state, society and their links in establishing, justifying, legitimizing and strengthening the principles of safe existence of society. It had domestic and foreign policy dimensions, covered with its discourse the relationship between the various subjects of political and legal relations, structured these relations around the leading centers of power, which in medieval Europe were monarchical, feudal (large territorial magnates) and church structures. ), as well as contributed to the integration of medieval societies, especially in the stages of decay and decline of the institutions of central government. This concept was largely based on the synthesis of late antiquity political and legal heritage (the idea of the common good, justice, peace, etc.) with the spiritual foundations of Christian doctrine (peace, harmony, order, ideas of godliness, obedience to the law, etc.). It is shown that, being a civilization of military-religious type, the Middle Ages brought to the fore such spheres of public security as military and religious security. It has been found that the political and legal thought of the Middle Ages significantly shifted the emphasis in structuring the subjects of guaranteeing public safety, bringing God and the Church as His earthly incarnation in the first place. Legal institutionalization of public safety was understood in political and legal thought as a complex and dynamic phenomenon, inseparable from the co-creation of God and man: being the ultimate highest authority for guaranteeing public safety, the guarantor of its high axiological value, God nevertheless making one's own efforts to consciously guarantee public safety, along with other social values such as life, justice, equality before God, responsibility, conscience, etc. The weakness of the implementation of the security function by the state and the central government was compensated by the authority and power of the Church, which assumes the security function as the embodiment of God's Will and the prototype of the City of God on earth.
Генезис розвитку адміністративно-правового захисту прав пацієнтів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Білий, Д. О.; Bilyi, D.
У цій науковій статті автором здійснено дослідження генезису розвитку адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Здійснено характеристику кожного періоду розвитку захисту прав пацієнтів. Автором визначено, що давньоруський період характеризувався відсутністю засобів лікування, появою нетрадиційних методів лікування з метою полегшення болю та лікування, диференціацією якості медичної допомоги залежно від соціального та економічного стану осіб. Період розвитку медицини і формування прав пацієнтів у правових актах характеризувався створенням спеціалізованих навчальних закладів для навчання лікарів; створенням лікарняних палат при монастирях і цілих монастирів лікувального спрямування; створенням медичних шкіл та появою аптек; необхідністю надання медичної допомоги не лише особам, які зазнали каліцтв, отримали рани та поранення під час бою, але і здійснення профілактики та боротьби з інфекційними хворобами. Новітній період характеризувався відкриттям низки медичних університетів і створенням періодичного медичного друку, а також професійними з’їздами лікарів. У радянському періоді сформувалася консервативна модель захисту прав пацієнтів. Визначено, що право пацієнтів на охорону здоров’я є головним конституційним правом особи. У період формування захисту прав пацієнтів в Україні відбулися такі зміни: формування законодавства щодо правової регламентації видів прав пацієнтів; виникнення можливості медичного страхування; поява централізованої системи органів публічної адміністрації із захисту прав пацієнтів, бюджетного і позабюджетного фінансування закладів охорони здоров’я, що безпосереднім чином впливає на якість та обсяг медичних послуг, які отримують пацієнти; виникнення можливості правової регламентації захисту пацієнтами своїх прав шляхом оскарження; поява судової практики захисту прав пацієнтів; переважання державної медицини над приватною; створення розгалуженої системи закладів охорони здоров’я. У сучасному періоді (із 2016 року по теперішній час) відбулись утвердження прав пацієнтів і здійснення реформаційних перетворень у системі охорони здоров’я; визнання системи прав пацієнтів та юридичних гарантій їх захисту; вдосконалення системи медичного страхування; запровадження системи спільного фінансування медичних послуг, що негативно вплинуло на захист прав пацієнтів; виникнення спеціалізації «медичне право»; поява судової практики захисту прав пацієнтів; упровадження соціальних програм захисту прав пацієнтів. In this scientific article, the author has added to the genesis of the development of the administrative-legal protection of the rights of patients. The characteristics of the skin period and the development of the protection of the rights of patients have been made. The author pointed out that the old Russian period was characterized by: the emergence of non-traditional methods of healing with the method of relieving pain and healing; differentiation of medical quality to help fallow in the social and economic status of the individual. The period of development of medicine and the formation of the rights of patients in legal acts was characterized by: the creation of special initial pledges for the education of doctors; creation of liquor chambers at monasteries and other monasteries of liquor directing; the creation of medical schools and the emergence of pharmacies; the need for medical assistance is not only for individuals, as they recognized the calculus, took away the wounded and wounded during the battle, but also the development of prevention and the fight against infectious epidemics. The new period was characterized by the opening of low medical universities and the creation of a periodical medical doctor, as well as professional awards of doctors. In the Radyansk period, a conservative model was formed for defending the rights of patients, it was determined that the right of patients to protect health is the main constitutional right of an individual. During the period of formation of the protection of the rights of patients in Ukraine, there was a formation of legislation on the legal regulation of the types of rights of patients; viniknennya possibility of medical insurance; a centralized system of public administration bodies appeared to protect the rights of patients; the presence of budgetary and extra-budgetary financing of mortgages for the protection of health, which indiscriminately contributes to the quality of the obligatory medical services, as a result of patients; blame the feasibility of legal regulation for the protection by patients of their rights by way of oskarzhennya; emergence of shipboard practice for defending the rights of patients; the importance of state medicine over self-financed; the creation of a galvanized system of mortgages for the protection of health. In the current period from 2016 to the present hour, the rights of patients and the reformation reforms in the health care system were approved; knowledge of the system of rights of patients and legal guarantees of their protection; improving the system of medical insurance; zaprovadzhennya system spivfinansuvannya medical services, which negatively vplinula on the protection of the rights of patients; viniknennya specialization "medical law"; emergence of shipboard practice for defending the rights of patients; promotion of social programs to protect the rights of patients.
До питання причинно-наслідкового зв’язку як умови виникнення зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої атракціонами
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Бабійчук, В. М.; Babiichuk, V.
Статтю присвячено особливостям зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої атракціонами, а саме причинно-наслідковому зв’язку як одній із основоположних умов виникнення зобов’язання. Досліджено основні теорії причинно-наслідкового зв’язку. Встановлено, що для України основоположними є дві теорії: прямого причинного зв’язку, на якій побудована конструкція зобов’язань із відшкодування шкоди у судовій практиці, і теорія необхідних та випадкових зв’язків, яка переважає в українській цивільній доктрині. Проаналізовано визначення поняття «атракціон», виділено основні ланки причинно-наслідкового зв’язку, характерні для зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої атракціонами. Першою виділено та проаналізовано ланку «зв’язок між поведінкою організатора атракціону та його функціонуванням». Досліджено основний елемент ланки – обов’язок розумного догляду. Досліджено і проаналізовано ланку «зв’язок між функціонуванням атракціону і шкодою як наслідком». На основі теоретичних міркувань та судової практики виділено основні причини, характерні для зазначеної ланки: амортизація певного механізму; непередбачувана дія атракціону (помилка програмного забезпечення віртуального атракціону); помилка оператора та інші. Зауважено, що конкретну поведінку особи (її дії чи бездіяльність), яка обслуговує атракціон та надає дозвіл на його експлуатацію, варто виділити із загальної діяльності атракціону, що створює підвищену небезпеку для оточуючих. Акцентовано увагу на тому, що у діяльності атракціонів трапляються випадки, коли виділено три ланки (зв’язок між поведінкою організатора атракціону та його функціонуванням; між функціонуванням атракціону і шкодою як наслідком; між поведінкою особи, зобов’язаної здійснювати технічне обслуговування, та оглядом атракціону і шкодою, що настала), а також такі, що не містять причин завдання шкоди. На основі цього виділено четверту ланку – зв’язок між шкодою, що настала, і причинами, не пов’язаними із діяльністю атракціону. У такому випадку йдеться про непрямі причини. Досліджено та обґрунтовано існування п’ятої ланки причинно-наслідкового зв’язку у зобов’язаннях із відшкодування шкоди, завданої атракціонами – «зв’язок між діяльністю кількох атракціонів». Запропоновано доповнення до ЦК України новою правовою категорією «презумпція дублюючого причинно-наслідкового зв’язку». The article focuses on the peculiarities of obligations to compensate for damage caused by attractions, namely the causal link, as one of the fundamental conditions for the occurrence of the obligation. The main theories of causation are studied. It is established that two theories are fundamental for Ukraine: direct causation, on which the construction of obligations to compensate for damages in judicial practice, and the theory of necessary and accidental relations, which prevails in the Ukrainian civil doctrine. The definition of the concept of the attractions is analyzed, and the main links of causation are characterized by the obligation to compensate for the damage caused by the attractions. The firstly identify and analyze the link "relationship between the behavior of the organizer of the attractions and its operation." The main element of the link – the duty of care – has been studied. The link "the connection between the operation of the attractions and the damage as a result" has been studied and analyzed. On the basis of theoretical considerations and case law, the main reasons characteristic of this chain are identified: depreciation of a certain mechanism; unpredictable action of the attraction (error of the virtual attractions software); operator error, etc. It is noted that the specific behavior of a person (his actions or inaction), which directly serves the attractions and gives permission for its operation, should be distinguished directly from the general activities of the attractions, which creates an increased danger to others. Emphasis is placed on the fact that there are three links in the activities of attractions (the relationship between the behavior of the organizer of the attractions and its operation; between the operation of the attractions and the damage as a result; between the behavior of the person responsible for maintenance and inspection that occurred) do not contain the cause of the damage. The fourth link is based on the connection between the damage caused and the reasons not related to the activities of the attractions. In this case, we are talking about indirect causes. The existence of the fifth link of causation in the obligations to compensate for damage caused by the attractions – the link "the relationship between the activities of several attractions" was studied and substantiated. It is proposed to introduce in the Civil Code of Ukraine "presumptions of duplicate causation".
До питання про господарсько-торговельну політику України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Крупа, Л. В.; Krupa, L.
Наукова стаття присвячена дослідженню природи і змісту господарсько-торговельної політики України. Встановлено форми її реалізації. Досліджено компетенцію суб’єктів публічної влади, що реалізують господарсько-торговельну політику держави. Приділено увагу аналізу заходів стимулювання та обмеження торговельної діяльності. Розглянуто тенденції економічного розвитку України у ретроспективному та територіальному аспектах. Проаналізовано торговельну політику країн членів СОТ на підставі плану, затвердженого Міністерством економіки України. Приділено увагу аналізу чинної нормативної бази та законодавчих ініціатив щодо закріплення господарсько-торговельної політики. Проведено порівняльний аналіз економічної і господарсько-торговельної політики, встановлено, що остання є складовою частиною економічної. Досліджено зміст господарсько-торговельної політики, виділено її ознаки. В результаті цього визначено, що господарсько-торговельна політика – це спрямована на гармонізацію з єдиним світовим ринком стратегічна доктрина держави, що відбивається у системі засобів, які формують і запроваджують механізм правового регулювання торговельних відносин задля створення соціально спрямованого порядку здійснення господарсько-торговельної діяльності, що забезпечуватиме сталий розвиток національної економіки. Визначено такі напрями внутрішньої торговельної політики, як скорочення бюрократизму шляхом прозорості податкової політики і передбачуваності державного регулювання; захист прав інтелектуальної власності, зокрема торгових марок; гармонізація національних стандартів з міжнародними; середньорічний темп зростання ВВП. Виокремлено складові частини господарсько-торговельної політики, такі як правова й законодавча. Встановлено зв’язок господарсько-торговельної політики з національною торговельною безпекою. Визначено такі її рівні, як критичний мінімум товарного забезпечення; параметри економічного зростання; контроль порушень монополізму і добросовісної конкуренції; вимоги до ступеня інноваційності товарів. The scientific article is devoted to the study of the nature and content of economic and trade policy of Ukraine. Forms of its realization are established. The competence of public authorities that implement the economic and trade policy of the state has been studied. Attention is paid to the analysis of measures to stimulate and restrict trade activity. The tendencies of economic development of Ukraine in retrospective and territorial aspect are explained. The article analyzes the trade policy of WTO member countries on the basis of a plan approved by the Ministry of Economy of Ukraine.Attention is paid to the analysis of the current regulatory framework and legislative initiatives to consolidate economic and trade policy. A comparative analysis of economic and economic and trade policy, it is established that the latter is a component of economic. The content of economic and trade policy has been studied, its features have been singled out. The result was a definition of where economic and trade policy is aimed at harmonization with the single world market strategic doctrine of the state, reflected in the system of means that form and implement a mechanism of legal regulation of trade relations, in order to create a socially oriented economic and trade activities will ensure the sustainable development of the national economy. The directions of domestic trade policy are determined: reduction of bureaucracy, by means of transparency of tax policy and predictability of state regulation; protection of intellectual property rights, in particular trademarks; harmonization of national standards with international ones; average annual GDP growth rate. The components of economic and trade policy are singled out, namely legal and legislative. The connection between economic and trade policy and national trade security has been established. Its levels are defined: critical minimum of commodity supply; parameters of economic growth; control of violations of monopoly and fair competition; requirements for the degree of innovation of goods.
До питання про правову природу публічного контролю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Буханевич, О. М.; Івановська, А. М.; Ivanovska, A.
Стаття присвячена дослідженню правової природи публічного контролю, визначенню його характерних рис і видів. На основі аналізу доктринальних підходів до розуміння сутності контролю загалом і публічного контролю зокрема зроблено висновок, що публічний контроль потрібно розглядати в аспекті регулювання всієї публічної сфери життєдіяльності суспільства як систему організаційно-правових форм забезпечення законності в діяльності публічної адміністрації, як механізм забезпечення публічності й ефективності її діяльності. З урахуванням наукових поглядів щодо обсягу поняття «публічний контроль» із пози-ції суб’єктів його здійснення аргументовано доцільність виділення таких різновидів публічного контролю, як державний, муніципальний і громадський контроль.Стверджується, що державний контроль тією чи іншою мірою виконують усі державні органи з предметів свого відання, які мають право здійснювати контрольні повноваження або давати обов’язкові вказівки. З урахуванням широкого підходу до питання суб’єктів державного контролю залежно від органів які його здійснюють, визначено види державного контролю, а саме: контроль законодавчої влади, президентський контроль, контроль виконавчої влади, конституційний контроль, судовий контроль, контроль омбудсмена, фінансовий контроль, контроль центральних виборчих органів. Громадський контроль запропоновано розглядати як вияв волі громадян щодо актів і дій публічної адміністрації, який полягає в ефективній системі доступу громадськості до всіх аспектів діяльності держави й інститутів громадянського суспільства. Основними видами громадського контролю визначено: контроль, котрий здійснюється громадськими організаціями, громадські експертизи, громадські слухання. Муніципальний контроль визначено як діяльність відповідних органів місцевого самоврядування та їхніх голів, спрямована на забезпечення законності в роботі муніципальних органів і виконання ними завдань місцевого самоврядування. Обґрунтовується недоцільність виділення як окремого виду публічного контролю міжнародного на тій підставі, що контроль міжнародних організацій є інститутом міжнародного права, тоді як публічний контроль містить сукупність внутрішньо-державних засобів і методів впливу на публічну адміністрацію та інститути громадянського суспільства. Наголошується, що публічний контроль є важливою функцією держави, реалізація якої сприяє забезпеченню законності в діяльності публічної адміністрації, реалізації та захисту прав і свобод громадян. The article is devoted to the study of the legal nature of public control, the definition of its characteristics and types. Based on the analysis of doctrinal approaches to understanding the essence of control in general and public control, in particular, it is concluded that public control should be considered in terms of regulating the entire public sphere of society as a system of organizational and legal forms of legality in the activities of public administration, as a mechanism to ensure publicity and efficiency of its activities. Taking into account the scientific views on the scope of the concept of “public control” from the standpoint of the subjects of its implementation it was argued the expediency of allocating such types of public control as state, municipal and public control.It is claimed that state control is to some extent exercised by all state bodies in matters within their competence, which have the right to exercise control powers or give mandatory instructions. Taking into account the broad approach to the issue of subjects of state control, depending on the bodies that exercise it, the types of state control are identified, namely: control of the legislature, presidential control, control of the executive, constitutional control, judicial control, ombudsman control, financial control, control of central election bodies. It is proposed to consider public control as a manifestation of the will of citizens to acts and actions of public administration, which consists in an effective system of public access to all aspects of the state and civil society institutions. The main types of public control are defined: control carried out by public organizations, public examinations, public hearings. Municipal control is defined as the activity of the relevant local self-government bodies and their heads, which is aimed at ensuring legality in the activities of municipal bodies and their performance of local self-government tasks. The inexpediency of allocating international control as a separate type of public control is substantiated on the grounds that control of international organizations is an institution of international law, while public control includes a set of domestic means and methods of influencing public administration and civil society institutions. It is emphasized that public control is an important function of the state, the implementation of which contributes to ensuring the rule of law in the activities of public administration, implementation and protection of the rights and freedoms of citizens.
До питання тлумачення права на ефективний захист у кримінальному провадженні на підставі застосування судами України практики Європейського суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Волошанівська, Т. В.; Voloshanivska, T.
У статті на підставі огляду рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, зазначено про види зобов’язань, які накладаються на державу, до яких належать такі: вжити заходів для припинення порушення; вжити заходів загального характеру для припинення подібних порушень і запобігання майбутнім; компенсувати шкоду потерпілому за вчинене порушення для того, щоб відновити максимально можливою мірою ситуацію, що мала місце до такого порушення права (restitutio in integrum). На підставі здійсненого аналізу рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, автор приходить до висновку, що, на відміну від низки інших, найбільш поширених порушень Конвенції, зокрема порушень статті 3, яка визначає заборону катувань, за що ЄСПЛ, як правило, встановлює певний розмір відшкодування моральної шкоди, та у разі порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 вище визначеної статті визнання такого порушення ЄСПЛ вважається достатньою сатисфакцією та, як наслідок, призводить до перегляду рішень національних судів. У статті особлива увага приділяється реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України про обов’язкову участь у кримінальному провадженні захисника, що є необхідною для здійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження, у тому числі після набрання вироком законної сили. Нині перед судовою системою нашої держави постає важливе завдання – впровадження практики прямого застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду із прав людини як джерел права під час здійснення правосуддя у кримінальних справах. У статті здійснений аналіз рішень Верховного Суду про перегляд справ на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань під час вирішення справи судом. Під час аналізу було встановлено, що Верховний Суд вусвоїх резолютивних частинах рішень не містив посилань на норми Конвенції про захист прав людини, що стали підставою такого перегляду. На думку автора, вище визначені твердження є недоліком сучасного стану правозастосування у кримінальних провадженнях. The article, based on a review of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, indicated the types of obligations imposed on the state, which include the following: take measures to stop the violation; take general measures to stop such violations and prevent future ones; to compensate the victim for the violation in order to restore as much as possible the situation that took place before such a violation of the law (restitutio in integrum). Based on the analysis of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the author concludes that unlike a number of other, most common violations of the Convention, in particular, Article 3 prohibition of torture, for which the ECtHR normally sets a certain amount of compensation for non-pecuniary damage, and in violation of Article 6 § 3 in conjunction with Article 1 § 1, the ECtHR’s recognition of such violation courts. The article pays special attention to the implementation of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine on mandatory participation in criminal proceedings, which is necessary to protect a person at all statutory stages of criminal proceedings, including after the sentence enters into force. Today, the judicial system of our country faces an important task – the introduction of the practice of direct application of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights as sources of law in the administration of justice in criminal matters. The article analyzes the decisions of the Supreme Court on the review of cases, based on the establishment of an international judicial institution, whose jurisdiction is recognized by Ukraine, violations of international obligations in resolving the case by the court. The analysis found that the Supreme Court, in its operative parts of the judgments, did not contain references to the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights, which became the basis for such a review. According to the author, the above statements are a shortcoming of the current state of law enforcement in criminal proceedings.
До питання цивільно-правовї відповідальності за порушення виконання договору про надання послуг із централізовного опалення
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Цибань, А. А.; Tsyban, A.
Наукова стаття присвячена окремим аспектам настання цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання з надання послуг централізованого опалення суб’єктом господарювання споживачу, як іншій стороні відповідного зобов’язання. На підставі правових норм чинного законодавства визначено, що однією з основних вимог, яка висувається до належного виконання вказаного зобов’язання, є дотримання певних якісних та/або кількісних характеристик під час надання послуги із централізованого опалення, оскільки якість товару – це сукупність властивостей продукції, що характеризують її призначення, особливості, корисність та здатність задовольняти певні потреби суспільства, продукції, яка охоплює не тільки споживчі, а й технічні, технологічні властивості продукції, конструкторсько-художні особливості, надійність тощо. Визначено, що порушення виконання зобов’язання, тобто його невиконання чи неналежне виконання, може бути пов’язане з невідповідністю кількісних та/або якісних показники такої послуги, як теплопостачання, що пов’язується з відповідною температурою у квартирі. Так, настання цивільно-правової відповідальності, відповідно до визначеної законодавством парадигми, де кімнатна температура повітря, як кількісний та якісний показник, ставиться в залежність від наявного та реального постачання теплової енергії, є суперечливим та необґрунтованим, оскільки кімнатна температура повітря у 18 °С може зберігатись і за наявності та роботи окремих електричних приладів обігріву, товщини стін та інших чинників навіть без централізованого постачання теплової енергії. Запропоновано більш детально визначити механізм захисту прав споживачів у передбаченому зобов’язанні шляхом закріплення на законодавчому рівні більш чітких критеріїв для можливості визначення кількісних та якісних показників щодо отримання послуги з постачання теплової енергії, зокрема таких, як тиск подачі, амортизація устаткування тощо, відхилення та недотримання яких може слугувати підставою для настання цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. There is scientific article is devoted to certain aspects of the occurrence of civil liability for non-performance or improper performance of the obligation to provide district heating services by the business entity – the consumer, as the other party to the obligation. Based on the legal norms of current legislation, it is determined that one of the main requirements for the proper implementation of this obligation is compliance with certain qualitative and / or quantitative characteristics in the provision of district heating services, as product quality is a set of product properties characterize its purpose, features, usefulness and ability to meet certain needs of society and products that cover not only consumer but also technical, technological properties of products, design and artistic features, reliability, etc. It is determined that the breach of the obligation, ie its non-fulfillment or improper fulfillment, may be related to the mismatch of quantitative and / or qualitative indicators of such a service as heat supply, which in turn is associated with the corresponding temperature in the apartment. Thus, the onset of civil liability, according to the paradigm defined by law, where room temperature, as a quantitative and qualitative indicator, depends on the available and actual supply of heat, is contradictory and unreasonable, as room temperature of 18 °C, can be stored in the presence and operation of individual electric heaters, wall thickness and other factors, even without a centralized supply of thermal energy. It is proposed to define in more detail the mechanism of consumer protection in the envisaged obligation by establishing clearer criteria at the legislative level to determine quantitative and qualitative indicators for obtaining heat supply services, such as supply pressure, equipment depreciation, etc., deviations and non-compliance may serve as a basis for the occurrence of civil liability for non-performance or improper performance of the obligation.
Досвід організації процесу відбування покарання у виправних установах землі Баварія (Німеччина)
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іваньков, І. В.; Ivankov, I.; Іваньков, О. І.; Ivankov, O.
Наукова стаття присвячена висвітленню досвіду організації процесу відбування покарання у виправних установах землі Баварія (Німеччина). В основу кримінально-виконавчої політики Баварії покладено положення, закріплені в Мінімальних стандартних правилах ООН щодо поводження з ув’язненими 2015 р. та Європейських пенітенціарних правилах 2006 р. (у редакції 2020 р.), відповідно до яких цілями вироку до тюремного ув’язнення або до аналогічного позбавлення волі є головним чином захист суспільства від злочинців і скорочення випадків рецидивізму. Ці цілі можуть бути досягнуті лише в тому випадку, якщо термін ув’язнення використовується, наскільки це можливо, для забезпечення реінтеграції таких осіб у суспільство після їх звільнення, щоб вони могли вести законослухняний і самостійний спосіб життя. Зміст кримінально-виконавчої політики, окремі аспекти виконання покарання у вигляді позбавлення волі, вимоги до персоналу виправних установ у Баварії та Україні мають схожі риси. Зокрема, кримінально- виконавча система перебуває у віданні Міністерства юстиції; адміністрація не може впливати на чисельність засуджених у виправних установах; засуджені, які мають заборгованість за виконавчими документами (у Баварії всі засуджені повинні працювати), зобов’язані працювати як на території виправної установи, так і за її межами; наявність реабілітаційних заходів; надання відпустки під час відбування покарання. Водночас кримінально-виконавча система Баварії має й відмінні риси: між Міністерством юстиції та виправними установами немає органу управління середньої ланки (на кшталт Департаменту з питань виконання кримінальних покарань і його регіональних управлінь в Україні), що, на думку німецьких науковців і практиків, значно поліпшує процес управління й суттєво економить кошти. У Баварії існує інший принцип розподілу засуджених між установами виконання покарань (окремі установи для вперше засуджених і засуджених на строк не більше 3-х місяців, для засуджених до тривалих строків позбавлення волі (більше шести років), для засуджених до довічного позбавлення волі або превентивного ув’язнення на строк більше 6 років, ізольовані ділянки для засуджених жінок у виправних установах для чоловіків тощо. This scientific article is devoted to the highlighting the experience of organizing the process of serving sentences in correctional institutions of the state of Bavaria (Germany). The penitentiary policy of Bavaria is based on the provisions enshrined in the UN Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners in 2015 and the European Prison Rules 2006 (as amended in 2020). In accordance with these provisions, the objectives of a prison sentence are to protect society from criminals and reduce recidivism. These objectives can only be achieved if the term of imprisonment is used to ensure the reintegration of such persons into society after their release, so that they can lead a law-abiding and independent life. The content of the penitentiary policy, certain aspects of the execution of punishment in the form of deprivation of liberty, the requirements for the personnel of correctional institutions in Bavaria and Ukraine have similar features. 1. The penitentiary system is under the jurisdiction of the Ministry of Justice. 2. The administration cannot influence the number of convicts in correctional institutions. 3. Convicts who are in arrears on enforcement documents (in Bavaria all convicts must work) are required to work on the territory of the correctional institution or outside it. 4. Availability of rehabilitation measures. 5. Granting leave while serving a sentence. At the same time, the penitentiary system of Bavaria has distinctive features. Firstly, between the Ministry of Justice and correctional institutions there is no middle management body (like the Department for the Execution of Criminal Sentences and its regional departments in Ukraine), which, according to German scientists and practitioners, significantly improves the management process and significantly saves money. Secondly, in Bavaria, a different principle of distribution of convicts between institutions for the execution of sentences is applied (separate institutions for first-time convicts and those convicted for a period of not more than 3 months, for those sentenced to long terms of imprisonment (more than six years), for those sentenced to life imprisonment). freedom or preventive detention for more than 6 years, isolated areas for convicted women in correctional facilities for men, etc.).
Екологічне законодавство України та ЄС
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Данилюк, С. М.; Danyliuk, S.
Статтю присвячено дослідженню екологічного законодавства України і країн Європейського Союзу. Надзвичайно важливими і глобальними проблемами як сьогодення, так і недалекого майбуття є екологічні проблеми, про актуальність яких сказано вже немало. Екологічні стандарти є важливим засобом збереження природного середовища, добробуту і безпеки людини. У статті розглянуто законодавче закріплення екологічних норм в Україні та за кордоном – у країнах Європейського союзу, зокрема Франції, Швеції, Італії, де екологічне законодавство кодифіковано і врегульовано екологічними кодексами, та Німеччини, екологічне законодавство якої засновано тільки на еколого-орієнтованих принципах. На основі аналізу екологічного законодавства зазначених країн зроблено висновок, що завдяки кодифікації природоохоронних норм недоліки старих правових структур було усунено, скасовано неактивні або не досить ефективні стандарти, екологічні стандарти приведено у відповідність зі стандартами інших галузей права, а зменшення кількості загальних норм дозволило спростити застосування екологічного права. Вивчено проблеми системи і структури екологічного законодавства, проблему кодифікації екологічного законодавства, надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у галузі охорони навколишнього природного середовища, управління природними ресурсами та екологічної безпеки, аналізу доцільності кодифікації екологічного законодавства в Україні. Юридичне закріплення системного економічного підходу до екологічних питань є важливою операцією. Цей підхід має поєднувати не лише суворі та придатні до виконання покарання за звичну недбалість до навколишнього середовища, але і заохочувати розсудливу поведінку щодо охорони довкілля. Галузь екологічного права є не досить урегульованою в українському законодавстві, проте надзвичайно важливою для забезпечення реалізації прав громадян України на чисте навколишнє середовище та, врештірешт, здоров’я, тому тема статті все ж потребує подальшого наукового дослідження і вдосконалення аспектів практичної реалізації наукових пропозицій. The article is devoted to the study of environmental legislation of Ukraine and the European Union. Extremely important and global problems both today and in the near future are environmental problems, the urgency of which has not been said much. Environmental standards are an important means of preserving the natural environment, human well-being and safety. The article examines the legal consolidation of environmental standards in Ukraine and abroad – in the European Union, including France, Sweden, Italy, where environmental legislation is codified and regulated by environmental codes and Germany, whose environmental legislation is based solely on environmentally-oriented principles. Based on the analysis of environmental legislation of these countries, it was concluded that due to the codification of environmental regulations, the shortcomings of the old legal structures were eliminated, inactive or ineffective standards were abolished, environmental standards were brought into line with standards of other branches of law.. The problems of the system and structure of environmental legislation, the problem of codification of environmental legislation, proposals for improving the legislation of Ukraine in the field of environmental protection, natural resources management and environmental safety, analysis of the feasibility of codification of environmental legislation in Ukraine. Legal consolidation of a systematic economic approach to environmental issues is an important operation. This approach should not only combine severe and enforceable penalties for habitual neglect of the environment, but also encourage prudent environmental behavior. The field of environmental law is insufficiently regulated in Ukrainian legislation, but extremely important for ensuring the realization of the rights of Ukrainian citizens to a clean environment and, ultimately, health, and therefore the topic of the article still needs further research and improvement of practical implementation of scientific proposals.

Browse

Browsing 2021 рік by Title

Results Per Page

Sort Options