2022 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37883

Browse

Now showing 1 - 20 of 117

Сучасний стан імплементації міжнародних кліматичних угод у національне законодавство держав
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Котвицька, К.; Kotvytska, K.
У статті досліджуються питання імплементації положень кліматичних угод у національне законодавство держав на сучасному етапі. Кліматична криза торкнулась кожного напрямку земної кулі і на сучасному етапі з’явилась реальна загроза для життя в цілому. На сьогоднішній день ми стали свідками негативних наслідків глобального потепління і маємо змогу спостерігати за надзвичайно напруженою ситуацією майже на свій планеті, а не в окремому регіоні або конкретній державі. Наразі постає питання належного міжнародно-правового регулювання у сферах, які охоплюють міжнародне співробітництво держав у покращенні клімату на планеті, безпечній підприємницькій діяльності та імплементації положень у національне законодавство. Дотримання загальноприйнятих положень міжнародних угод в сфері захисту навколишнього середовища та якісна реалізація на практиці є обов’язком кожної цивілізованої держави. Проте, процес імплементації у національне законодавство можливий лише при умовах суворого виконання всіх взятих на себе державою зобов’язань. Фундаментальним міжнародно-правовим документом стала Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату 1992 року. Це стало новим етапом посиленої співпраці держав з метою збереження планети і населення. У статті проаналізовано результати діяльності кліматичних самітів, на яких були підписані угоди про необхідність використання вуглецю в підприємницькій діяльності заради недопущення руйнування озонового шару та низка кліматичних угод які мають величезний вплив на міжнародне співробітництво держав. Проведений аналіз дає підстави зазначити про численні недоліки та не доопрацювання в існуючих міжнародних актах та про необхідність негайної редакції їх положень задля майбутнього всього людства. Усі діючи кліматичні угоди мають пройти обов’язкову редакцію виходячи із сьогоднішніх реалій. The article examines the issues of implementing the provisions of climate agreements into the national legislation of states at the current stage. The climate crisis has affected every direction of the globe and at the current stage, a real threat to life as a whole has appeared. To date, we have witnessed the negative consequences of global warming and have the opportunity to observe an extremely tense situation almost on our planet, and not in a separate region or a specific state. Currently, there is a question of proper international legal regulation in areas that include international cooperation of states in improving the climate on the planet, safe business activities and implementation of provisions in national legislation. Compliance with generally accepted provisions of international agreements in the field of environmental protection and quality implementation in practice is the duty of every civilized state. However, the process of implementation into national legislation is possible only under the conditions of strict fulfillment of all obligations undertaken by the state. The UN Framework Convention on Climate Change of 1992 became a fundamental international legal document. This became a new stage of enhanced cooperation of states with the aim of preserving the planet and the population. The article analyzes the results of climate summits, at which agreements were signed on the need to use carbon in business activities to prevent the destruction of the ozone layer, and a number of climate agreements that have a huge impact on the international cooperation of states. The conducted analysis gives reason to point out numerous shortcomings and lack of refinement in existing international acts and the need for immediate revision of their provisions for the future of all mankind. All current climate agreements must undergo a mandatory revision based on today’s realities.
Правові питання лібералізації міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Деркач, E. M.; Derkach, Ye.
У статті висвітлено найбільш важливі проблеми, пов’язані із здійсненням міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, та обґрунтування шляхів щодо їхнього подолання. Підкреслюється багаторівневе правове регулювання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом як трансграничної діяльності: 1) національний рівень (законодавство України, зокрема Закон України «Про автомобільний транспорт», та законодавство країни, територією якої здійснюється перевезення вантажу,); 2) міжнародному рівні (дво- та багатосторонні міжнародні договори, зокрема Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (1956); Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (1970); Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (1957) та ін.). Стверджується, що автомобільний транспорт забезпечує значну частину торгівлі товарами між Україною та ЄС та є важливою умовою для ефективного функціонування Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Співпраця України із країнами ЄС у секторі автомобільних перевезень, окрім Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), регулюється низкою дво- та багатосторонніх договорів. Зроблено висновок, що лібералізація міжнародних автомобільних перевезень вантажів потребує вирішення за допомогою комплексу заходів, зокрема: підписання спеціальної угоди з ЄС відповідно до ст. 136 Угоди про асоціацію (спеціальна угода замінить чинну систему щорічних двосторонніх переговорів із країнами ЄС щодо квот дозволів для здійснення міжнародних вантажних автомобільних перевезень); гармонізація законодавства України у сфері автомобільного транспорту із законодавством ЄС в частині вимог, що ставляться до автомобільних перевізників; підвищення прозорості розподілу та обліку дозволів на міжнародні вантажні автомобільні перевезення шляхом цифровізації. The article highlights the most challenging issues related to the international carriage of goods by road, as well as provides the ways to overcome them. It is emphasized the multilevel legal framework for the international road haulage as a cross-border activity: 1) at the national level (Ukrainian legislation, in particular the Law of Ukraine «On Road Transport»; the legislation of the country in which the goods have being transported); 2) at the international level (bilateral and multilateral international agreements, in particular the Convention on the Contract for the International Carriage of Goods by Road (CMR,1956); the European Agreement concerning the Work of Crews of Vehicles Engaged in International Road Transport (AETR, 1970); The European Agreement concerning the International Carriage of Dangerous Goods by Road (ADR, 1957) etc). It is argued that road transport provides a significant share of trade in goods between Ukraine and the EU and is an important condition for the effective functioning of the Deep and Comprehensive Free Trade Area between Ukraine and the EU. Besides the Association Agreement between the European Union and its Member States, of the one part, and Ukraine, of the other part, there is a number of bilateral and multilateral agreements in order to provide Ukraine’s cooperation with EU countries regarding the road transport sector. It is concluded that a set of measures should be provided in order to liberalize international carriage of goods by road, in particular: 1) to sign a special agreement with the EU in accordance with Art. 136 of the EU – Ukraine Association Agreement (the special agreement may replace the current system of annual bilateral negotiations with EU countries on permit quotas for international road haulage); 2) to harmonize the Ukrainian road transport legislation with the EU legislation in terms of requirements for road carriers; 3) to digitalize the system of distributing and accounting permits for international road haulage in order to provide its transparency.
Кримінально-правовий механізм передачі засудженого для обміну як військовополоненого: актуальні проблеми та способи їх розв’язання
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Вознюк, А. А.; Vozniuk, A.; Письменський, Є. О.; Pysmenskyi, Ye.
У статті досліджено актуальні проблеми звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого та сформульовано на цій основі пропозицій щодо їх розв’язання у спосіб удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України. Аналіз механізму передачі засудженого для обміну як військовополоненого через його звільнення від відбування покарання показує, що він має низку слабких місць, які здатні негативно впливати на розвиток кримінально-правових відносин в Україні. З-поміж іншого ідеться про таке: 1) відсутні належні умови, за наявності яких уможливлюється звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ті, які на сьогодні передбачені, не впливають на ефективність такого звільнення, не сприяють усталеній диференціації кримінально-правового впливу); 2) звільнення від відбування покарання згідно зі ст. 84-1 КК не залежить від того, чи досягнута (або може бути досягнута) мета призначеного покарання, і фактично становить акт прощання особи, що визначається єдиною потребою вивільнення осіб, яких полонила держава-агресор. Зазначені та інші недоліки кримінально-правової норми про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого сигналізують про те, що встановлений механізм такої передачі потребує істотного вдосконалення. Тому проаналізовано різні варіанти унормування кримінально-правового забезпечення обміну полонених. Найбільш оптимальним визнано комплексне розв’язання порушеної проблеми, за якого до засудженого, який передається для обміну як військовополоненого, застосовуватимуться диференційовані засоби кримінально-правового та кримінально-процесуального реагування залежно від категорії вчиненого злочину, а також інших релевантних факторів. До таких засобів може належати спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням та відстрочення виконання вироку (покарання). Водночас визнано недоцільним застосування в досліджуваних випадках помилування, амністії, політико-правового рішення або видачі чи передачі осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. The article examines issues of release from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision to hand over a convicted person for exchange as a prisoner of war and formulates, based on this, proposals for their solution in the way of improving criminal and criminal procedural law of Ukraine. Analysis of the mechanism of the transfer of a convicted person for exchange as a prisoner of war due to his release from serving his sentence shows that it has a number of weak points, which can negatively affect the development of criminal law relations in Ukraine. Among other things, it is about the following: 1) there are no proper conditions, in the presence of which it is possible to be released from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision to hand over a convicted person for exchange as a prisoner of war (those currently valid do not address the effectiveness such release, do not contribute to the established differentiation of criminal law influence); 2) exemption from serving a sentence in accordance with Art. 84-1 of the Criminal Code does not depend on whether the purpose of the punishment has been achieved (or can be achieved), and in fact constitutes an act of pardoning a person, determined by the sole need to release persons, who have been captured by the aggressor state. The specified and other shortcomings of the criminal law provision on release from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision on the transfer of a convicted person for exchange as a prisoner of war signal that the established mechanism of such transfer needs significant improvement. Various options for normalization of the criminal law input for the exchange of prisoners have been analyzed. The complex solution of the raised issues, according to which differentiated means of criminal law and criminal procedural response will be applied to the convict, who is transferred for exchange as a prisoner of war, depending on the category of the crime committed, as well as other relevant factors, is recognized as the optimal one. Such means may include a special type of exemption from serving a sentence with probation and a postponement of the sentence (punishment) execution. At the same time, the use of pardons, amnesties, political and legal decisions or the extradition or transfer of persons who have committed criminal offenses, was recognized as inappropriate in the investigated cases.
Міжнародна підтримка України під час російської військової агресії (правові основи регулювання допомоги)
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Зима, Вікторія Миколаївна; Zyma, Viktoriia
8 травня 2022 на саміті країн «Великої сімки» було висловлено повну підтримку України в її боротьбі проти агресії Росії. Всі сім країн зобов'язалися надавати Україні військову допомогу, боротися з російською дезінформацією у світі, також G7 будуть допомагати відбудовувати Україну. Відповідно ними було взято зобов’язання поступово відмовляться від залежності від російської енергії, зокрема шляхом поступового припинення або заборони імпорту російської нафти. Вживати заходів, щоб заборонити або іншим чином не допустити надання ключових послуг, від яких залежить Росія, посилювати санкційну кампанію проти фінансових еліт і членів сім’ї. 9 травня 2022 Президент США підписав закон про ленд-ліз військової зброї для України. Востаннє аналогічна процедура діяла під час Другої світової війни. Зараз він може стати важливим фактором у російсько-українському протистоянні. Треба зауважити, що партнери з-за океану дають Україні не лише зброю і техніку, але й гроші на купівлю іншого озброєння. Рішення про передачу озброєння приймається за прискореною процедурою. Згідно із законом президент США уповноважує уряд надавати допомогу у тому розмірі, який необхідний. В той же час, програму ленд-лізу будуть виконувати не лише США, але й ключові союзники НАТО. І це озброєння буде виходити за межі поточних поставок протитанкових і легких зенітних ракет, включаючи системи протиповітряної оборони середньої та великої дальності, мобільну артилерію та військові безпілотники, а також продовольство, паливо, медичне обладнання та інше, щоб Україна могла підтримувати свою боротьбу. Досі залишається відкритим питання щодо відшкодування збитків громадянам України в результаті збройної агресії. Зауважено, що для дієвості відшкодування шкоди від військової агресії кожна країна у національне законодавство повинна ввести норму, про те що на державу-агресора покладається майнова відповідальність за будь- яку шкоду, заподіяну майну мирного населення в результаті бойових дій, незалежно від результатів цієї війни. У таких випадках майно держави-агресора та пов’язаних з нею осіб, яке знаходиться на території третіх країн, може бути використане для відшкодування збитків потерпілій державі, її муніципалітетам, приватним фізичним і юридичним особам та їх об’єднанням на підставі рішень судів відповідної країни. Запровадження таких норм значно спростить процедуру відшкодування збитків: потерпілим не потрібно буде доказувати кожен окремий факт порушення законів і звичаїв війни військовослужбовцями держави-агресора, відсутність військової необхідності в їхніх діях та причинно-наслідковий зв’язок між їх діями та завданою шкодою. Потерпілому достатньо буде довести факт вчинення агресії, який, по суті, є преюдиційним, та факт заподіяння шкоди в результаті бойових дій, які стали наслідком цієї агресії. На сьогодні в Україні зареєстровано пакет законопроєктів даного напрямку. On May 8, 2022, at the summit of the "Big Seven" countries, full support was expressed for Ukraine in its fight against Russian aggression. All seven countries have pledged to provide military aid to Ukraine, fight against Russian disinformation in the world, and the G7 will also help rebuild Ukraine. Accordingly, they undertook to gradually abandon dependence on Russian energy, in particular by gradually stopping or banning the import of Russian oil. Take steps to ban or otherwise prevent the provision of key services on which Russia depends, intensify the sanctions campaign against financial elites and family members. On May 9, 2022, the US President signed the law on lend-lease military weapons for Ukraine. The last time a similar procedure was used during the Second World War. Now he can become an important factor in the Russian-Ukrainian confrontation. It should be noted that overseas partners give Ukraine not only weapons and equipment, but also money for the purchase of other weapons. The decision on the transfer of weapons is made according to an accelerated procedure. By law, the President of the United States authorizes the government to provide assistance to the extent necessary. At the same time, the lend-lease program will be implemented not only by the USA, but also by key NATO allies. And these weapons will go beyond the current supply of anti-tank and light anti-aircraft missiles, including medium- and long-range air defense systems, mobile artillery and military drones, as well as food, fuel, medical equipment and more, so that Ukraine can sustain its fight. The issue of compensation for damages to Ukrainian citizens as a result of armed aggression still remains open. It is noted that for the effectiveness of compensation for damage caused by military aggression, each country must introduce into its national legislation a rule that the aggressor state is held liable for any damage caused to the property of the civilian population as a result of hostilities, regardless of the results of this war. In such cases, the property of the aggressor state and its related persons located on the territory of third countries can be used to compensate the injured state, its municipalities, private individuals and legal entities and their associations based on the decisions of the courts of the respective country . The introduction of such norms will greatly simplify the procedure for compensation for damages: the victims will not need to prove every single fact of violation of the laws and customs of war by the military personnel of the aggressor state, the absence of military necessity in their actions, and the cause-and-effect relationship between their actions and the damage caused. It will be enough for the victim to prove the fact of committing aggression, which is, in fact, prejudicial, and the fact of causing damage as a result of hostilities that were the result of this aggression. To date, a package of draft laws in this direction has been registered in Ukraine.
Зміст запиту про міжнародну правову допомогу
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коваль, О. І.; Koval, O.
Статтю присвячено сутності та аналізу змісту запиту про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні в стадії досудового розслідування відповідно до норм національного законодавства, з урахуванням міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених Україною з іноземними державами та ратифікованих Верховною Радою Україною, які є також його частиною. Водночас, міжнародне співробітництво виступає дієвим та легітимно-правовим способом досягнення завдання кримінального провадження, дотримання засад кримінального судочинства та забезпечення правопорядку на території державучасниць міжнародних договорів. Наголошено на тому, що задля досягнення основних цілей судочинства у кримінальному процесі, уповноважені органи України мають право звертатися за міжнародною правовою допомогою про проведення процесуальних дій у стадії досудового розслідування до компетентного органу іноземної держави. Окрім цього, Україна є стороною багатьох міжнародних договорів про правову допомогу, зокрема у кримінальних справах, у яких сформовано основні засади, обсяг, умови та види здійснення міжнародного співробітництва у кримінальному процесі. У статті досліджено та здійснено порівняльний аналіз змісту запитів про правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування за міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою та сформовано висновок про те, що більшість з них містить розширені умови, спрямовані на виконання, в повній мірі, запитуваних процесуальних дій. Водночас відмічено, що гарантією всебічного виконання запиту про правову допомогу, вчасного виявлення, фіксації та збирання необхідних доказів виступає повнота, якість та обґрунтованість його змісту. Відзначається, що проголошення Україною незалежності заклало основи для реформування всіх сфер суспільного життя, викорінення усталених правил поведінки та утворення нових, ефективних перспектив у розвитку, зокрема, кримінальних процесуальних правовідносин, з урахуванням інтеграційних процесів, а також вдосконалення вже існуючої співпраці. The article is devoted to the essence and analysis of the content of the request for international legal assistance when conducting procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation in accordance with the norms of national legislation, taking into account international agreements on legal assistance in criminal cases concluded by Ukraine with foreign countries and ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine. which are also part of it. At the same time, international cooperation acts as an effective and legitimate legal way to achieve the task of criminal proceedings, comply with the principles of criminal proceedings and ensure law and order in the territory of the states that are parties to international treaties. It is emphasized that in order to achieve the main goals of the judicial process in the criminal process, the admissible collection of evidence of criminal activity, the authorized bodies of Ukraine have the right to apply for international legal assistance on the conduct of procedural actions at the stage of pre-trial investigation to the competent body of a foreign state. In addition, Ukraine is a party to many international treaties on legal assistance, in particular in criminal cases, in which the basic principles, scope, conditions and types of international cooperation in the criminal process are formed. The article researched and carried out a comparative analysis of the content of requests for legal assistance during the conduct of procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation under international treaties of Ukraine, the consent of which was given to be binding by the Verkhovna Rada, and the conclusion was formed that most of them contain extended conditions , aimed at the full implementation of the requested procedural actions. At the same time, it was noted that the completeness, quality and reasonableness of its content is the guarantee of comprehensive fulfillment of the request for legal assistance, timely detection, recording and collection of the necessary evidence. It is noted that Ukraine’s declaration of independence laid the foundations for reforming all spheres of social life, eradicating established rules of conduct and creating new, effective perspectives in the development of, in particular, criminal procedural legal relations, taking into account integration processes, as well as improving existing cooperation.
Правовий статус військ зв’язку та кібербезпеки в системі збройних сил України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Островський, С. О.; Ostrovskyi, S.
Основними завданнями військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України є: організація планування розгортання та нарощування, забезпечення функціонування системи зв’язку та інформаційних систем, систем бойового управління та оповіщення в мирний час, в особливий період, в умовах надзвичайного та воєнного стану; організація взаємодії з іншими складовими сил оборони, Національним центром оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами України та операторами електронних комунікацій (операторами зв’язку) з питань забезпечення зв’язком у ході виконання спільних завдань з оборони держави; створення (розгортання) єдиного інформаційного середовища Збройних Сил України з використанням сервісно-орієнтованої архітектури; надання сервісів зв’язку для забезпечення функціонування єдиного інформаційного середовища Збройних Сил України та досягнення оперативної й технічної взаємосумісності з іншими складовими сил оборони та держав – членів НАТО; забезпечення обміну інформацією в єдиному інформаційному середовищі Збройних Сил України; надання оперативному складу пунктів управління Збройних Сил України, а також іншим складовим сил оборони базових та функціональних сервісів через їх відповідні точки присутності; здійснення заходів з функціонування національної системи кібербезпеки; участь у заходах з кібероборони; ведення та/або участь у кіберопераціях, ведення кібердій; організація та керівництво технічним забезпеченням зв’язку у Збройних Сил України; здійснення військової співпраці зі збройними силами країн – членів НАТО; впровадження заходів із забезпечення кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури в умовах надзвичайного стану та особливого періоду та ін. Суб’єктами військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України є: Орган військового управління, структурні підрозділи Органу Військового Управління, військові частини (підрозділи), військові навчальні заклади. Чисельність військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України визначається Головнокомандувачем Збройних Сил України та утримується в межах чисельності Збройних Сил України. Визначено, система військ зв’язку та кібербезпеки має складну структуру та несе досить важливі функції та завдання. Саме тому, на сьогодні первинною задачею наблизити її до стандартів НАТО, з метою якісного виконання покладених на них обов’язків. The main tasks of the communication and cyber security forces of the Armed Forces of Ukraine are: organization of deployment and expansion planning, ensuring the functioning of communication and information systems, combat control and alert systems in peacetime, in a special period, in conditions of a state of emergency and war; organization of interaction with other components of the defense forces, the National Center for Operational- Technical Management of Telecommunication Networks of Ukraine and electronic communications operators (communication operators) on issues of providing communication during the implementation of joint tasks for the defense of the state; creation (deployment) of a unified information environment of the Armed Forces of Ukraine using a service-oriented architecture; provision of communication services to ensure the functioning of a unified information environment of the Armed Forces of Ukraine and to achieve operational and technical interoperability with other components of the defense forces and NATO member states; provision of information exchange in the unified information environment of the Armed Forces of Ukraine; provision of basic and functional services to the operational staff of the control points of the Armed Forces of Ukraine, as well as to other components of the defense forces through their respective points of presence; implementation of measures for the functioning of the national cyber security system; participation in cyber defense activities; conducting and/or participating in cyber operations, conducting cyber actions; organization and management of technical communication support in the Armed Forces of Ukraine; implementation of military cooperation with the armed forces of NATO member countries; implementation of measures to ensure cyber protection of critical information infrastructure in conditions of a state of emergency and a special period, etc. The subjects of the communications and cyber security forces of the Armed Forces of Ukraine are: the Military Management Body, structural subdivisions of the Military Management Body, military units (units), military educational institutions. The number of communications and cyber security forces of the Armed Forces of Ukraine is determined by the Commander-in-Chief of the Armed Forces of Ukraine and is kept within the limits of the number of the Armed Forces of Ukraine. It was determined that the system of communications and cyber security forces has a complex structure and carries quite important functions and tasks. That is why, today, the primary task is to bring it closer to NATO standards, with the aim of qualitatively fulfilling the duties assigned to them.
Європейський підхід до встановлення сутності адміністративно-правового механізму національної екологічної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кошля, А. О.; Koshlia, A.
Метою статті є визначення напрямів удосконалення нормативного визначення категорії «національна екологічна безпека», що має базуватися на дотриманні європейських стандартів реалізації та захисту права людини на безпечне довкілля. Автором підкреслено, що реалізація цілей сталого розвитку як пріоритетні засади формування державної політики України, що має визначатися як складова державної політики, про що було внесено відповідні зміни до нормативно-правових актах, що регламентують діяльність уряду та центральних органів виконавчої влади як адміністративних органів, уповноважених на здійснення стратегічних завдань держави. Автором підкреслено, що запровадження на національному рівні необхідності дотримання та впровадження цілей та завдань сталого розвитку, що визначило доцільність вироблення певної системи моніторингу ефективності здійснення повноважень з їх реалізації адміністративними органами. Автором встановлено, що до індикаторів забезпечення вимог національної екологічної безпеки України та досягнення цілей Сталого розвитку відносяться: забезпечення створення стійких систем виробництва продуктів харчування, що сприяють збереженню екосистем і поступово покращують якість земель та ґрунтів, в першу чергу за рахунок використання інноваційних технологій; забезпечення доступності якісних послуг з постачання безпечної питної води, будівництво та реконструкцію систем централізованого питного водопостачання із застосуванням новітніх технологій та обладнання; зменшення обсягів скидання неочищених стічних вод, у першу чергу з використанням інноваційних технологій водоочищення, на державному та індивідуальному рівнях стічних вод у водні об’єкти; частка скидів забруднених стічних вод у водні об’єкти у загальному обсязі скидів тощо; підвищення ефективності водокористування; розширення інфраструктуру та модернізація мереж для забезпечення надійного та сталого енергопостачання на основі впровадження інноваційних технологій. The purpose of the article is to determine directions for improving the normative definition of the category "national environmental security", which should be based on compliance with European standards for the implementation and protection of the human right to a safe environment. The author emphasized that the implementation of the goals of sustainable development as a priority basis for the formation of the state policy of Ukraine, which should be defined as a component of the state policy, about which appropriate changes were made to the normative legal acts regulating the activities of the government and central executive bodies as administrative bodies authorized on the implementation of strategic tasks of the state. The author emphasized that the introduction at the national level of the need to observe and implement the goals and objectives of sustainable development, which determined the expediency of developing a certain system of monitoring the effectiveness of the exercise of powers for their implementation by administrative bodies. The author established that the indicators of ensuring the requirements of national ecological security of Ukraine and achieving the goals of Sustainable Development include: ensuring the creation of sustainable food production systems that contribute to the preservation of ecosystems and gradually improve the quality of lands and soils, primarily through the use of innovative technologies; ensuring the availability of quality services for the supply of safe drinking water, construction and reconstruction of centralized drinking water supply systems using the latest technologies and equipment; reduction of the volume of discharge of untreated wastewater, primarily with the use of innovative water treatment technologies, at the state and individual levels of wastewater into water bodies; the share of discharges of polluted wastewater into water bodies in the total volume of discharges, etc.; increasing the efficiency of water use; expansion of infrastructure and modernization of networks to ensure reliable and sustainable energy supply based on the introduction of innovative technologies.
Принципи та правила правоінтерпретаційної технології
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Мочерад, А. М.; Mocherad, A.
Ця наукова стаття присвячена розгляду принципів та правил правоінтерпретаційної технології як порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності. Окреслено загальні принципи здійснення інтерпретаційної правової діяльності. Принципи правоінтерпретаційної технології визначено як основні процедурно-процесуальні засади здійснення інтерпретаційної правової діяльності. Встановлено, що до них належать: принцип законності порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності; принцип системності (єдності) порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності; принцип нормативного регулювання порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності; принцип компетентності уповноваженого суб’єкта в порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності; принцип об’єктивності (неупередженості) уповноваженого суб’єкта в порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності; стадійність порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності. Усі вони взаємопов’язані та взаємодоповнювальні. Наведено стадії здійснення інтерпретаційної правової діяльності та запропоновано правила правоінтерпретаційної технології, які мають застосовуватись на кожній зі стадій. Виокремлено такі стадії здійснення інтерпретаційної правової діяльності: 1) надходження звернення до уповноваженого суб’єкта здійснення інтерпретаційної правової діяльності; 2) прийняття уповноваженим на здійснення інтерпретаційної правової діяльності суб’єктом рішення щодо надання або ж відмови в наданні офіційного тлумачення змісту норм права; 3)здійснення офіційного тлумачення змісту норми права; 4) прийняття інтерпретаційного правового акта. Акцентується увага на важливості подальшого комплексного дослідження та нормативному закріпленні принципів і правил правоінтерпретаційної технології як порядку здійснення інтерпретаційної правової діяльності в Україні. This scientific article is devoted to the consideration of the principles and rules of interpretive legal technology as a procedure for implementing interpretive legal activity. The general principles of implementing interpretive legal activity are outlined. The principles of the interpretive legal technology are determined as the main procedural principles of implementing the interpretive legal activity. It was established that the following principles belong to them: the principle of legality of the procedure for implementing the interpretive legal activity; the principle of systematicity (unity) of the procedure for implementing the interpretive legal activity; the principle of normative regulation of the procedure for implementing the interpretive legal activity; the principle of competence of authorized subject in the procedure for implementing the interpretive legal activity; the principle of objectivity (impartiality) of the authorized subject in the procedure for implementing the interpretive legal activity; staging of the procedure for implementing the interpretive legal activity. All of them are interrelated and complementary. The stages of implementing the interpretive legal activity are given and the rules of interpretive legal technology that should be applied at each of the stages are proposed. The following stages of the implementing the interpretive legal activity are singled out: 1) receipt of applications to the authorized subject of the implementing the interpretive legal activity; 2) taking of the decision by the authorized subject on the implementing the interpretive legal activity regarding providing or refusing to provide an official interpretation of the content of the norms of law; 3) implementing the official interpretation of the content of the norms of law; 4) adoption of an interpretative legal act.Attention is focused on the importance of the further complex research and normative consolidation of the principles and rules of legal interpretive technology as a procedure for the implementing the interpretive legal activity in Ukraine.
Система інститутів громадянського суспільства як суб’єкти забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кошляк, Н. Е.; Koshliak, N.
У статті досліджено систему інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Наголошено, що розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні є актуальним завданням як у сфері наукового та суспільного, так і у сфері професійного дискурсу. Акцентовано, що на сучасному етапі спектр проблем формування громадянського суспільства в Україні може бути зведений до трьох концептуальних показників: системно-правового; структурно-інституційного; ціннісно-культурного. У формуванні інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб виявляються такі правові стратегії: необхідність якісного і повного правового регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО; позиціонування інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО та просування групових інтересів цієї категорії громадян за допомогою правових засобів; інституціоналізація громадянської поведінки як форми захисту прав і свобод ВПО в межах правових обмежень та альтернативного контролю громадянського суспільства за державною владою; інституціоналізація форм і моделей взаємодії інститутів громадянського суспільства з державою у напрямку забезпечення прав і свобод ВПО. Аналіз національного законодавства показав, що, незважаючи на позитивну тенденцію розвитку нормативно-правової бази, що регулює формування та функціонування інститутів громадянського суспільства ᴙᴋ суб’єктів забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб, все ще актуальним залишається питання про правовий статус як самого громадянського суспільства, так і його окремих інститутів. The article examines the system of civil society institutions as subjects of ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons. It is emphasised that the development of civil society institutions in Ukraine is an urgent task in the field of scientific, social, and professional discourse. It has been highlighted that at the present stage the range of problems of civil society formation in Ukraine can be reduced to three conceptual indicators: system-legal; structure-institutional; value-cultural. The following legal strategies are revealed in the formation of civil society institutions as subjects of ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons: the need for quality and full legal regulation of civil society institutions as subjects of ensuring the rights and freedoms of IDPs; positioning of civil society institutions as subjects of ensuring the rights and freedoms of IDPs and promoting the group interests of this category of citizens through legal means; institutionalization of civil behaviour as a form of protection of IDPs’ rights and freedoms within legal restrictions and alternative control of civil society over state power; institutionalization of forms and models of interaction of civil society institutions with the state in the direction of ensuring the rights and freedoms of IDPs. Analysis of national legislation has shown that, despite the positive trend in the development of the legal framework governing the formation and functioning of civil society institutions as subjects of rights and freedoms of internally displaced persons, the issue of legal status of civil society as well as its individual institutions remains relevant.
Історичний шлях реєстрації речових прав на нерухоме майно
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ярославський, Я. Ю.; Yaroslavskyi, Ya.
У науковій статті розглянуто та висвітлено історичний шлях розвитку реєстрації речових прав на нерухоме майно. Досліджено етапи перебігу формування процесу фіксації речових прав на нерухоме майно починаючи з правління царя Хаммурапі. Відзначено перші кроки до поняття реєстру речових прав, на прикладі діяльності писарів-канцеляристів та інституту табеліону Стародавнього Риму. Розглянуто зародження вітчизняної практики розуміння речових прав та перших регуляторних нормативних актів під час існування Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Наголошено на значимість перших писемних реєстрових актів за часів Литовсько-Польської державності, що мали прямий суспільний вплив на український народ. Приділено увагу регресивному руху у писемному закріплені прав на період Козацько-Гетьманської державності України та національно-визвольної війни 1648–1654 рр. Визначено роль воєводських канцелярії та іпотечних книг у розвитку нотаріального посвідчення прав. Відокремлення у ХІХ ст. нотаріату від судової системи в частині реєстрації прав на нерухоме майно. Наголошено на особливостях перебігу речових прав в цілому та реєстраційним процесам у часи Радянської України. Досліджено низку нормативно-правовий документів того часу. Проведено аналітичний огляд нормативно формування поняття речових прав на нерухомість у початковий період незалежності України. Деталізовано документарне підґрунтя опису реєстраційного процесу, наголошено на проблематиці швидкої реалізації дієвого механізму обліку речових прав та державного аудиту об’єктів нерухомості всіх форм власності. Проаналізовано та досліджено законодавчі акти, підзаконні нормативні документи, що здійснюють державне регулювання у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно. Розглянуто складові реєстраційної структури за суб’єктною ознакою, а також об’єктами які підлягають реєстрації. The scientific article examines and highlights the historical path of development of registration of property rights to real estate. The stages of the process of formation of the process of fixing property rights to immovable property starting from the reign of King Hammurabi were studied. The first steps towards the concept of the register of property rights were noted, using the example of the activities of clerks and the institution of the tabelion of Ancient Rome. The origin of the domestic practice of understanding property rights and the first regulatory normative acts during the existence of Kyivan Rus and the Galicia-Volyn principality is considered. The importance of the first written registration acts during the time of the Lithuanian-Polish statehood, which had a direct social impact on the Ukrainian people, is emphasized. Attention is paid to the regressive movement in written fixed rights for the period of the Cossack-Hetman statehood of Ukraine and the National Liberation War of 1648–1654. The role of voivodeship offices and mortgage books in the development of notarial certification of rights is determined. Separation in the 19th century. notary from the judicial system in terms of registration of rights to real estate. The peculiarities of the course of property rights in general and registration processes in the times of Soviet Ukraine are emphasized. A number of regulatory and legal documents of that time were studied. An analytical review of the normative formation of the concept of property rights to real estate in the initial period of Ukraine’s independence was conducted. The documentary basis for the description of the registration process is detailed, the problem of rapid implementation of an effective mechanism for recording property rights and state audit of real estate objects of all forms of ownership is emphasized. Legislative acts, by-laws and regulatory documents implementing state regulation in the field of registration of property rights to immovable property have been analyzed and researched. The components of the registration structure by subject feature, as well as objects that are subject to registration, are considered.
Філософсько-правова природа свавілля в міжнародних відносинах
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович
У статті із застосуванням сучасної методології пізнання теорії та практики міжнародно-правових відносин з’ясовується генеза та сутність свавілля як негативного соціального і правового явища в суспільних відносинах як окремих держав, так і в міжнародних відносинах. У науковому дослідженні застосовується науковий підхід, який надає можливість комплексно осягнути свавілля як антисоціальну і протиправну делінктовентну поведінку індивіда, її психолого-правові аспекти та мотиви, особливості репродукування в суспільній свідомості окремих соціальних спільнот, їх структуризації та легітимації в політичному процесі, приходу до влади, а також становлення свавільних авторитарних та вищих їх форм тоталітарних правових режимів. У статті викладені результати дослідження детермінантів, що сприяють появі свавілля в міжнародно-правових відносинах як в минулому, так і в сучасних умовах на межі XX−XXI сторіч. Серед них: юридична недосконалість системи світової і регіональної безпеки, яка була створена після другої світової війни та протистояння між військовими блоками НАТО і Варшавського договору, а також між ЄС і Радою економічної взаємодопомоги; зміна пріоритетів західними політиками у відношенні до системи соціальних цінностей і актуалізація питань економічної безпеки їх держав, розширення ними співпраці з авторитарними режимами в питаннях обміну передовими технологіями, товарами і послугами; тотальний страх керівників міжнародних організацій і країн західної демократії перед шантажем і погрозами з боку авторитарних держав; бездіяльність міжнародних безпекових організацій, неконкретність та суперечливість норм міжнародно-правових актів, що визначають юридичний статус цих організацій та процедуру застосування санкцій до суб’єктів правовідносин, що порушують міжнародний правопорядок; зниження ролі права і домінування політичного компонента в міжнародних відносинах; недосконала система превентивних заходів щодо обмеження свавілля, поширення зброї масового враження, денуклеаризації, що призвело до воєнного посилення авторитарних режимів, їх консолідації і протистояння з демократичним світом; деструктивна політика шредер-меркелізму в питаннях правового, політичного та економічного співробітництва між державами, примирення з державами – порушниками норм міжнародного права, заморожування регіональних конфліктів між суб’єктами міжнародного права. В статті окреслюються можливі юридичні процедури попередження та унеможливлення свавілля в міжнародних відносинах, порушення міжнародного і, зокрема, міжнародного гуманітарного права. Акцентується увага на інтеграції свавільних режимів сучасності, їх негативний вплив на діяльність міжнародних та міжнародно-безпекових організацій, міждержавні відносини, викладається авторська позиція щодо юридичних та політичних перспектив унеможливлення свавільної поведінки суб’єктів міжнародних відносин. The genesis and essence of arbitrariness as a negative social and legal phenomenon in social relations of both individual states and in international relations is clarified in the article using modern methodology of cognition of the theory and practice of international legal relations. The scientific research applies a scientific approach that makes it possible to holistically comprehend arbitrariness as an antisocial and unlawful tortious behavior of an individual, its psychological and legal aspects and motives. Also the peculiarities of reproduction in the public consciousness of individual social communities, their structuring and legitimization in the political process, coming to power, as well as the formation of arbitrary authoritarian and their highest forms of totalitarian legal regimes are applied. The results of the study of determinants that contribute to the emergence of arbitrariness in international legal relations both in the past and in modern conditions at the turn of XX–XXI centuries are set out in the article. Among them: legal imperfection of the system of global and regional security, which was created after the Second World War and the confrontation between the military blocs of NATO and the Warsaw Pact, as well as between the EU and the Council for Mutual Economic Assistance; change of priorities by Western politicians in relation to the system of social values and actualization of the issues of economic security in their states, expansion of cooperation with authoritarian regimes in the exchange of advanced technologies, goods and services; total fear of the leaders of international organizations and Western democracies of intimidation and threats from authoritarian states; inactivity of international security organizations, uncivilly and contradictory norms of international legal acts that define the legal status of these organizations and the procedure for applying sanctions to subjects of legal relations that violate the international legal order; reduction of the role of law and dominance of the political component in international relations; imperfect system of preventive measures to limit arbitrariness, proliferation of weapons of mass destruction, denuclearization, which led to the military strengthening of authoritarian regimes and their consolidation and confrontation with the all democratic world; destructive policy of Schroeder-Merkelism in the issues of legal, political and economic cooperation between states, reconciliation with states which are violators of international law, freezing of regional conflicts between subjects of international law. Possible legal procedures for preventing and making arbitrariness impossible in international relations, violations of international and, in particular, international humanitarian law are outlined. Attention is focused on the integration of arbitrary current regimes and their negative impact on the activities of international and international security organizations, interstate relations. The author’s position on the legal and political prospects of preventing arbitrary behavior of subjects of international relations is presented.
Проблеми застосування дискреційних повноважень у наданні адміністративних процедур
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коренев, А.; Korenev, A.; Горбалінський, В. В.; Horbalinskyi, V.
Стаття присвячена висвітленню проблемних питань застосування дискреційних повноважень у наданні адміністративних процедур. У статті звертається увага на те, що сучасне вітчизняне законодавство досить неоднозначно визначає поняття та зміст дискреційних повноважень при реалізації відповідних адміністративних процедур, здебільшого акцентуючи увагу на праві уповноваженої особи при ухваленні адміністративного акта, діяти за певних умов на власний розсуд. З’ясовується, що така свобода під час адміністративної процедури має відбуватися у межах, що визначені відповідним нормативно-правовим актом, яким регулюються повноваження органу публічної влади у певній сфері. У статті зазначається, що причини такого стану справ криються у недосконалому адміністративному законодавстві, яке регулює адміністративні процедури в діяльності публічної адміністрації, відсутності критеріїв та меж застосування дискреційних повноважень, умов, за якими вони мають бути реалізовані, відсутності сталої та єдиної практики стосовно тлумачення оціночних понять. Наголошується, що вирішенню проблемних питань застосування дискреційних повноважень при наданні адміністративних процедур сприяли б певні стандарти уніфікації правового оцінювання і тлумачення застосування оціночних понять під час реалізації дискреційних повноважень, уніфікації діяльності публічної адміністрації у цій сфері. У статті формулюється авторське визначення, що дискреційні повноваження при наданні адміністративних процедур представляють собою сукупність врегульованих нормами адміністративного права, повноважень суб’єкта публічної адміністрації, що дають йому можливість обирати на власний розсуд, тобто із кількох допустимих рішень, варіант поведінки при прийнятті відповідного адміністративного акту. The article is devoted to highlighting problematic issues of the application of discretionary powers in the provision of administrative procedures. The article draws attention to the fact that modern domestic legislation rather ambiguously defines the concept and content of discretionary powers in the implementation of relevant administrative procedures, mostly focusing on the right of an authorized person when adopting an administrative act to act under certain conditions at his own discretion. It turns out that such freedom during the administrative procedure must take place within the limits defined by the relevant normative legal act, which regulates the powers of the public authority in a certain area. That is why the issue of the content of discretionary powers in the provision of administrative procedures, the limits of the application of such discretion, need scientific understanding. The article notes that the reasons for this state of affairs lie in imperfect administrative legislation that regulates administrative procedures in the activity of public administration, the absence of criteria and limits for the application of discretionary powers, the conditions under which they should be implemented, and the absence of a stable and uniform practice regarding the interpretation of evaluation concepts . It is emphasized that certain standards of unification of legal evaluation and interpretation of the application of evaluation concepts during the exercise of discretionary powers, unification of the activities of public administration in this area would contribute to the solution of problematic issues of the application of discretionary powers in the provision of administrative services. The article formulates the author's definition that discretionary powers in the provision of public services represent a set of powers regulated by the norms of administrative law, the powers of the subject of public administration, which give him the opportunity to choose at his own discretion, that is, from several permissible decisions, an option for the implementation of the administrative service procedure and adoption the corresponding administrative act. Today, the optimal way to solve problematic issues in the exercise of discretionary powers in the provision of administrative procedures is to improve the legislation in the direction of developing criteria and conditions for their application, and specifying the responsibility of officials for abuse of discretionary powers.
Правове регулювання забезпечення прав суб’єктів правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бугаєць, А. С.; Buhaiets, A.
У статті звернено увагу, що одним з видів допоміжних репродуктивних технологій є метод сурогатного материнства, який, до речі, є був популярним в Україні серед іноземних громадян. Це відносно новий вид допоміжних репродуктивних технологій, який піднімає ряд етичних проблем, які потребують не просто констатації, а чіткого юридичного вирішення. У той же час, правове регулювання сурогатного материнства, у тому числі за участю іноземних елементів, в нашій державі не є достатньо врегульованим, внаслідок чого існує потенційна загроза порушення прав кожного з суб’єктів таких правовідносин (у тому числі найслабшої сторони – дитини, народженої сурогатною матір’ю). Дійсно, у цілому відповідні правовідносини врегульовані фрагментарно – різні сторони таких правовідносин регулюються різними нормативно-правовими актами. Автор приділив увагу дослідженню сучасного стану правового регулювання правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства, а також існуючих ризиків для забезпечення прав суб’єктів відповідних правовідносин. Констатовано, що на сьогодні правове регулювання забезпечення прав суб’єктів правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства вимагає бути кращим Зокрема, запропоновано встановити вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів про сурогатне материнство, а також пред’являти вимоги до віку і стану здоров’я потенційних батьків. Також звернено увагу, що колізійне регулювання відносин у сфері транскордонного сурогатного материнства призводить до того, що часом іноземцям доводиться звертатися до українських судів для захисту своїх прав у репродуктивній сфері. Як наслідок, іноземцям, в державах яких встановлено спеціальний порядок реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном, доводиться звертатися до українських судів, які переважно задовольняють вимоги заявників, сприяючи їм у реалізації репродуктивних прав. The article draws attention to the fact that one of the types of assisted reproductive technologies is the method of surrogate motherhood, which, by the way, is popular in Ukraine among foreign citizens. This is a relatively new type of assisted reproductive technology, which raises a number of ethical issues that require not just a statement, but a clear legal solution. At the same time, the legal regulation of surrogate motherhood, including with the participation of foreign elements, in our country is not sufficiently regulated, as a result of which there is a potential threat of violation of the rights of each of the subjects of such legal relations (including the weakest party – the child born surrogate mother). Indeed, in general, the relevant legal relations are regulated in a fragmentary way – different sides of such legal relations are regulated by different regulatory and legal acts. The author paid attention to the study of the current state of legal regulation of legal relations in the field of cross-border surrogate motherhood, as well as the existing risks for ensuring the rights of the subjects of the relevant legal relations. It was established that today the legal regulation of ensuring the rights of the subjects of legal relations in the field of cross-border surrogacy requires to be better In particular, it is proposed to establish requirements for mandatory notarization of contracts on surrogate motherhood, as well as to set requirements for the age and health status of potential parents. Attention was also drawn to the fact that conflict regulation of relations in the field of cross-border surrogacy leads to the fact that sometimes foreigners have to turn to Ukrainian courts to protect their rights in the reproductive field. As a result, foreigners whose countries have established a special procedure for registering paternity for children born through surrogate motherhood abroad have to turn to Ukrainian courts, which mostly satisfy the demands of the applicants, helping them to exercise their reproductive rights.
Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, В. В.; Tkachenko, V.
Стаття присвячена проблемам дослідження вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду. Вивчення історичного аспекту даної форми співучасті має важливе значення у контексті дослідження та оцінки відповідних положень чинного Кримінального кодексу України. Акцентується увага на тому, що чимало основних положень сучасної вітчизняної кримінально-правової науки є результатом плідної праці криміналістів XIX початку XX століття. Зазначається, що дореволюційній літературі не було вироблено загального підходу до тлумачення вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті. Це виявляється насамперед у різноманітності термінів, якими вона позначається. Вживається «співучасть за попередньою змовою групою осіб», «зговір», «змова», «комплот». Загалом, при характеристиці даної форми співучасті, науковці вважають за доцільне звернути увагу на момент вчинення кримінального правопорушення. Звертається увага, що науковці того періоду пишуть по різному, зокрема, одні вказують, що така змова може відбутися – заздалегідь домовленого злочину (В.В. Єсіпов, П.Д. Калмиков, О.Ф. Кістяківський); конкретніше висловлюється С. Будзинський – на стадії готування; ще інші – на місці вчинення злочину (С.В. Познишев, І.Я. Фойніцький – не тільки за умови попереднього формування змови, але й у випадку спільної злочинної діяльності пр. скопі, що раптово створився; окремі ж автори вважають, що вона може відбутися як до самого вчинення злочину, так і передувати йому (Л.С. Белогриць-Котляревський) Змісту самої змови як такої уваги не надається. Однак, С.В. Познишев зауважив про те, щоб кожен із учасників хоча б у загальних рисах знав про діяльність інших осіб. Змова може здійснюватися у формі конклюдентних дій (І.Я. Фойніцький), мовчазних вчинків (П.П. Пусторослєв). Завдяки аналізу різноманітних думок вчених дореволюційного періоду робиться загальний висновок, що вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб має всі ознаки сучасної форми співучасті. Така наближеність, вочевидь, доводить високий рівень розвитку дореволюційної кримінально-правової доктрини, причому не дивлячись на відсутність чіткості як у вживанні термінології, так і на її різноманітність. The article is devoted to the problems of researching the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons in the works of scientists of the pre-revolutionary period. Studying the historical aspect of this form of complicity is important in the context of research and assessment of relevant provisions of the current Criminal Code of Ukraine. Attention is focused on the fact that many of the main provisions of modern domestic criminal law science are the result of the fruitful work of criminologists of the 19th and early 20th centuries. It is emphasized that in the pre-revolutionary literature there was no general approach to the interpretation of the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons as a form of complicity. This is evident primarily in the variety of terms by which it is denoted. “complicity by prior conspiracy by a group of persons”, “conspiracy”, “conspiracy”, “conspiracy” is used. In general, when characterizing this form of complicity, scientists consider it expedient to pay attention to the moment of committing a criminal offense. Attention is drawn to the fact that scientists of that period write in different ways, in particular, some indicate that such a conspiracy can take place – a prearranged crime (V.V. Yesipov, P.D. Kalmykov, O.F. Kistyakivskyi); S. Budzynskii expresses himself more specifically – at the stage of preparation; still others – at the scene of the crime (S.V. Poznyshev, I.Ya. Foynitskyi – not only on the condition of the prior formation of a conspiracy, but also in the case of joint criminal activity of the pr. skopi, which was suddenly created; some authors believe that it can take place both before the commission of the crime itself and before it (L.S. Belogryts-Kotlyarevskyi) The content of the conspiracy itself is not given attention as such. However, S.V. Poznyshev noted that each of the participants, at least in general terms knew about the activities of other persons Conspiracy can be carried out in the form of conclusive actions (I.Ya. Foynitskyi), silent actions (P.P. Pustoroslev). Thanks to the analysis of various opinions of scientists of the pre-revolutionary period, a general conclusion is made that the commission of a criminal offense by a prior conspiracy by a group of persons has all the signs of a modern form of complicity. Such closeness obviously proves the high level of development of the pre-revolutionary criminal legal doctrine, despite the lack of clarity both in the use of terminology and its diversity.
Цифровізація підрозділів Укрбюро Інтерполу
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Чорний, С. В.; Chornyi, S.
В даній науковій статті розкрито основні засади цифровізації підрозділів Укрбюро Інтерполу. Відзначено, що всі правоохоронні органи України надають Укрбюро Інтерполу надають інформацію для внесення її до банку даних Інтерполу, з метою якісного співробітництва. Інформація, що вноситься має вимоги, що визначені міжнародною правоохоронною спільнотою, та допомагає розкрити злочини. На основі аналізу наданої правоохоронними органами інформації для Інтерполу дає можливість стверджувати, що на сьогодні виникає потреба в інформаційних базах даних публічно-правового характеру: 1. багато країн ввели на території своїх країн обов’язкову реєстрацію прайпед-абонентів. Вважаємо, доцільно створити міжнародну базу даних зареєстрованих прайпед-абонентів. В країнах, де реєстрація є не обов’язковою, додавати інформацію про тих абонентів, які добровільно прив’язали власну СІМ-карту до паспорта. Запропоновано для швидкого та якісного розкриття злочинів ввести інформаційні міжнародні бази даних засобів мобільного зв’язку. Так як засоби стільникового зв’язку є сьогодні все більш поліфункціональними, це джерела криміналістично значущої інформації, яку слід активно використовувати з метою виявлення, розкриття, розслідування та, звичайно ж, попередження злочинів. Стільниковий телефон це не тільки і не стільки засіб зв’язку, а й база даних різних сфер діяльності людини, і навіть знаряддя скоєння злочинів. Електронна комунікація, що здійснюється за допомогою мобільного зв’язку та мережі Інтернет, найчастіше є основним способом спілкування в рамках злочинної діяльності. Доведено необхідність створення міжнародних бази даних юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Даний інформаційний фонд з максимально повних, достовірних, захищених, оперативно обновлюваних даних про зареєстрованих юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців також буде сприяти розкриттю багатьох злочинів економічного характеру. This scientific article reveals the basic principles of digitalization of ukrbureau units of interpol. It is noted that all law enforcement agencies of ukraine provide ukrbureau interpol provide information for inclusion in the interpol database, for the purpose of quality cooperation. the information provided has requirements set by the international law enforcement community and helps to solve crimes. Based on the analysis of the information provided by law enforcement agencies to interpol, it is possible to state that today there is a need for information databases of public law nature: 1. many countries have introduced mandatory registration of pride subscribers in their countries. we believe it is advisable to create an international database of registered pride subscribers. in countries where registration is not required, add information about those subscribers who have voluntarily attached their own sim card to the passport. It is proposed to introduce international information databases of mobile communications for fast and high- quality crime detection. as cellular communications are increasingly multifunctional, they are a source of forensic information that should be actively used to detect, detect, investigate and, of course, prevent crime. the cell phone is not only and not so much a means of communication, but also a database of various spheres of human activity, as well as a tool for committing crimes. electronic communication through mobile communications and the internet is often the main way to communicate in criminal activities. The necessity of creating an international database of legal entities, natural persons – entrepreneurs and public formations has been proved. this information fund on the most complete, reliable, protected, promptly updated data on registered legal entities, individuals – entrepreneurs will also help to solve many crimes of an economic nature.
Розвиток європейської та вітчизняної наукової доктрини та правозастосування щодо діяльності органів кримінальної юстиції
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.
Стаття присвячена дослідженню діяльності органів кримінальної юстиції щодо розуміння доктринальної та правозастосовної практиці. Аналізується поняття доктрина в широкому та галузевому сприйняті дійсності, розглядається відмінність понять «право» та «форма права». Наводиться аналіз ґенези розуміння доктринальних понять починаючи з Августина та Фомі Аквінського до робіт римських юристів та практиків, а також англійських вчених. Крім аналізу історичного виникнення доктрини в статті аналізується ступінь впливу правових доктрин на законодавця та правотворчий процес, так само як і форми їх прояву в різних державах, далеко не завжди однакові, тож стаття розкриває особливості доктринальної думки Франції, Німеччини, Італії, Англії та США. Більшість країн використовують доктрину як основу судового рішення передбачає відсутність при розгляді справи судової прецеденту, необхідної норми статутного права чи звичаю. Тому при розгляді спірних питань сторони, які беруть участь у судовому процесі, зверталися до відомих юристів з проханням викласти свою думку щодо тих чи інших проблем застосування права. Проаналізовані особливості доктринального ставлення англосаксонської системі права та романо-германської системи права. Розглянуто як впливає трансформація поглядів на доктринальні погляди державі. Надалі проаналізовано Україну як незалежну країну, яка належить романо-германської системі права. Як наслідок різного трактування навіть однойменних правових інститутів, відторгнення практикою моделей, розроблених вітчизняним законодавцем на основі зарубіжного досвіду. Роль правової доктрини як джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття та конструкції, якими користуються як правотворчі, так і правозастосовні органи. Міжнародний досвід свідчить, що одним із основних суб’єктів нормотворчої діяльності в розвинутих демократичних країнах є міністерство юстиції. The article is devoted to the study of the activities of the criminal justice bodies regarding the understanding of doctrinal and law enforcement practice. The concept of doctrine in the broad and branch perception of reality is analyzed, the interchangeability of the concepts “law” and “form of law” is considered. An analysis of the genesis of the understanding of doctrinal concepts is given, starting with Augustine and Thomas Aquinas and ending with the works of Roman lawyers and practitioners, as well as English scientists. In addition to the analysis of the historical emergence of the doctrine, the article analyzes the degree of influence of legal doctrines on the legislator and the law-making process, as well as the forms of their manifestation in different states, which are far from always the same, so the article reveals the peculiarities of the doctrinal thought of France, Germany, Italy, England and the USA. Most countries use the doctrine as the basis of a court decision, which assumes the absence of a court precedent, a necessary rule of statutory law or custom when considering a case. Therefore, when considering controversial issues, the parties participating in the court process turned to well-known lawyers with a request to express their opinion on certain problems of the application of the law. The peculiarities of the doctrinal attitude of the Anglo-Saxon legal system and the Romano-Germanic legal system are analyzed. It is considered how the transformation of views affects the doctrinal views of the state. In the future, Ukraine is analyzed as an independent country belonging to the Romano-Germanic legal system. As a result of different interpretations even of legal institutions of the same name, the practice of rejecting models developed by the domestic legislator based on foreign experience. The role of legal doctrine as a source of law is manifested in the fact that it creates concepts and constructions that are used by both law-making and law-enforcing bodies. International experience shows that one of the main subjects of rule-making activity in developed democratic countries is the Ministry of Justice.
Концептуальні засади підготовки та діяльності персоналу органів і установ пенітенціарної системи
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Іваньков, І. В.; Ivankov, I.; Целуйко, М. Ф.; Tseluiko, M.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам реформування системи кадрового забезпечення діяльності органів та установ пенітенціарної системи України, що є складовою правоохоронних органів України, однією з найважливіших ланок цієї державної структури. Ефективність діяльності пенітенціарної системи безпосередньо залежить від стану кадрів, стабільності колективів співробітників, рівня їх кваліфікації, досвіду роботи, моральних і ділових якостей. Практика показує, що недоліки у роботі органів і установ пенітенціарної системи, надзвичайні події, корупція, ускладнення оперативної обстановки тісно пов’язані з недоліками у кадровому забезпеченні їхньої діяльності. З урахуванням завдань, які вирішує персонал органів і установ пенітенціарної системи, умови його роботи визнаються виключно складними, а праця дуже важливою та необхідною. Персонал органів і установ пенітенціарної системи повинен формуватися цілеспрямовано, що дозволить встановити його оптимальну професійну та структуру, забезпечити раціональний розподіл та завантаження співробітників. Робота з кадрового забезпечення включає, перш за все, набір, розстановку кадрів, їх професійне навчання, проведення атестації співробітників, їх перепідготовку і підвищення кваліфікації та формування резерву. Сучасні методи вдосконалення кадрового забезпечення повинні ґрунтуватись на активному використанні можливостей ринку праці, формуванні кадрової політики, удосконаленні механізмів інноваційного розвитку технологій управління кадрами в органах і установах пенітенціарної системи. Стратегія реформування пенітенціарної системи на період до 2026 р. визначає, що ефективність реформування пенітенціарної системи залежить від рівня підготовки її кадрового складу, тому реалізація стратегічної цілі передбачає формування вмотивованого та високопрофесійного персоналу органів і установ пенітенціарної системи, здатного виконувати функції виправлення і ресоціалізації засуджених на основі найсучасніших підходів і методів роботи, а також створення за новими стандартами належних умов праці та соціального захисту персоналу. This scientific article is devoted to the actual problems of reforming the system of staffing the activities of the organs and institutions of the penitentiary system of Ukraine, which is one of the most important parts of the law enforcement agencies of Ukraine. The penitentiary system is an integral part of the law enforcement agencies of Ukraine, one of the most important links in this state structure. The effectiveness of the penitentiary system directly depends largely on the state of personnel, the stability of staff teams, their level of qualification, work experience, moral and business qualities. Practice shows that omissions in the work of institutions of the penitentiary system, emergencies, corruption, complications of the operational situation are closely related to shortcomings in the staffing of their activities. Taking into account the tasks that the staff of penitentiary institutions solves, their working conditions are recognized as extremely difficult, and work is very important and necessary. The staff of the institution is formed purposefully. This allows you to establish its optimal professional and structure, to ensure the rational distribution and workload of employees. Work on staffing includes, first of all, recruitment, selection, placement of personnel, professional training of personnel, certification of employees, retraining and advanced training of employees, induction and formation of a reserve of personnel. Modern methods of improving the staffing of the penitentiary system are based on the active use of labor market opportunities, the formation of personnel policy, and the improvement of mechanisms for the innovative development of personnel management technologies in penitentiary institutions. Methods for improving the staffing of the penitentiary system are based on the principles of legal regulation and the development of standards for human resource management. The Strategy for reforming the penitentiary system until 2026 determines that the effectiveness of reforming the penitentiary system depends on the level of training of its personnel. Therefore, the implementation of the strategic goal involves the formation of motivated and highly professional personnel of the organs and institutions of the penitentiary system, capable of performing the functions of correction and resocialization of convicts based on modern approaches to working methods, as well as the creation of appropriate working conditions and social protection of personnel that meet modern standards.
Взаємодія слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у криміналістичному та кримінальному процесуальному вимірах (методологічні та праксеологічні проблеми)
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Стаття присвячена виявленню проблемних питань нормативного врегулювання відносин щодо взаємодії органів досудового розслідування з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність під час досудового розслідування кримінальних правопорушень на основі результатів аналізу відповідної слідчої і судової практики та формулюванню відповідних криміналістичних рекомендацій, а також теоретичних положень, спрямованих на вдосконалення нормативного регулювання взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами на досудовому провадженні. Уточнено дефініцію поняття «взаємодії», котре пропонується розглядати як обумовлену завданнями кримінального провадження узгоджену за цілями та задачами, місцем та часом, здійснювану під єдиним керівництвом діяльність слідчого (дізнавача) та оперативних підрозділів, що реалізується за допомогою раціонального поєднання цими суб’єктами методів і засобів, направлену на виконання функцій розслідування кримінальних правопорушень та кримінального переслідування, який реалізується у нормативно визначених формах. Виокремлено процесуальні форми взаємодії слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність: письмове доручення слідчого, дізнавача відповідним оперативним підрозділам; залучення до участі в слідчій (розшуковій) дій та іншій процесуальній дії посадової особи іншого органу досудового розслідування; проведення досудового розслідування слідчою групою. Запропоновані порядки дій слідчих (дізнавачів) та уповноважених оперативних підрозділів: під час ведення оперативно-розшукової справи та направлення оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування або прокурора; під час проведення досудового розслідування. Обґрунтовано доцільність використання під час вирішення задач досудового розслідування окремих інструментів пошуку інформації Open-Source Intelligence (OSINT). The article is devoted to identifying problematic issues of interaction of pre-trial investigation bodies with units that carry out operational and investigative activities during the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp based on analysis of relevant investigative practice and formulation of relevant forensic recommendations. The definition of the concept of «interaction» is formulated, which is proposed to be considered as regulated by the criminal procedure legislation, agreed on the goals and objectives, place and time, carried out under a single leadership a combination of methods and means inherent in these subjects in order to increase the effectiveness of the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp. Procedural and organizational forms of interaction of the investigator with operational units are systematized, taking into account the peculiarities of pre-trial proceedings on the facts of criminal offenses in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors. The procedures for actions of investigators and employees of operational units during the operational and investigative case and sending the operational unit materials on the results of operational and investigative activities to the pre-trial investigation body or prosecutor, as well as actions of employees of investigative and operational units during the pre-trial investigation. Procedural forms of interaction of the investigator (inquirer) with units that carry out operational and investigative activities are distinguished: written assignment of the investigator, inquirer to the relevant operational units; involving an official of another pre-trial investigation body to participate in investigative (search) actions and other procedural actions; conducting a pre-trial investigation by an investigative team. Proposed procedures for the actions of investigators (investigators) and authorized operative units: during the conduct of an operative-investigative case and the dispatch of materials by the operative unit based on the results of operative-investigative activities to the pre-trial investigation body or the prosecutor; during the pre-trial investigation. The expediency of using certain Open-Source Intelligence (OSINT) information search tools when solving pretrial investigation tasks is substantiated.
Системність як властивість змісту законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Риндюк, Віра Іванівна; Ryndiuk, Vira; Рындюк, Вера Ивановна
В даній науковій статті з’ясовується зміст поняття «системність законодавства», яке використовується у юридичній науці для характеристики організованості законодавства, у його співвідношенні з поняттям «упорядкованість (систематика) законодавства». Стверджується, що розуміння термінів «системність» та «упорядкованість» пов’язується з такими ключовими словами як «система» та «порядок» відповідно, що відображають їх понятійний зміст. Основними ознаками системи є структурованість, взаємні зв’язки складових елементів системи один з одним та цілісність, а для порядку характерною ознакою є відповідність стану об’єкта певним вимогам, правилам, норма, стандартам тощо. Відзначено, що законодавство, як і будь-яке інше явище, розкривається, зокрема, через такі парні категорії діалектики як зміст та форма, а отже такі властивості законодавства як системність та упорядкованість мають розглядатися не по відношенню до законодавства взагалі, а по відношенню щодо його змісту та/або форми. Стверджується, що змістом законодавства є система норм права, закріплених у нормативно-правових актах органів і посадових осіб публічної влади, а формою – ієрархічна сукупність нормативно-правових актів органів та посадових осіб публічної влади, в яких отримують текстуальний вираз ці норми права, та форма яких чітко визначена Конституцією та законами України. Аргументовано, що системність законодавства слід розглядати як властивість змісту законодавства, яка полягає в тому, що законодавство є формою зовнішнього виразу норм права організованих за галузями та інститутами законодавства. Оскільки система права (як сукупність норм права, об’єднаних в галузі та інституту права) складає змістовну основу законодавства, то законодавство як одна із форм зовнішнього виразу норм права системно організовує їх зміст. Щодо поняття упорядкованості (систематики) законодавства, то відзначено, що в формі законодавства, як ієрархічній підпорядкованості нормативно-правових актів органів публічної влади різної юридичної сили, має існувати певний порядок, його складові (нормативно-правові акти та їх структурні елементи) мають бути організовані з дотриманням відповідних вимог, правил, стандартів, норм тощо. Вказано, що основними методами нормотворчої техніки, які забезпечують системність законодавства в процесі нормотворчої діяльності органів публічної влади є нормативна побудова, юридична конструкція та галузева типізація. Метод нормативної побудови пов’язаний з зовнішнім виразом в законодавстві повної структури (гіпотези, диспозиції та санкції) норми права. Метод юридичних конструкцій має забезпечувати побудову того чи іншого інституту законодавства на основі відповідного інституту права як сукупності об’єктивно необхідних упорядкованих і взаємопов’язаних нормативно-правових приписів. Метод галузевої типізації забезпечує побудову галузі законодавства на основі відповідної галузі права. In this scientific article the meaning of the concept of “systematicity of legislation”, which is used in legal science to characterize the organization of legislation, in its relation to the concept of “orderliness (systematics) of legislation”, is clarified. It is argued that the understanding of the terms “systematicity” and “orderliness” is associated with keywords such as “system” and “order”, respectively, that reflect their conceptual meaning. The main features of the system are structure, interrelation of the constituent elements of the system with each other and integrity, and the order is characterized by compliance with the state of the object to certain requirements, rules, norms, standards and more. It is noted that legislation, like any other phenomenon, is revealed, in particular, through such paired categories of dialectics as content and form, and therefore such properties of legislation as systematicity and orderliness should be considered not in relation to the legislation in general, but in relation to its content and / or form. It is claimed that the content of the legislation is a system of legal norms enshrined in normative-legal acts of public authorities and their officials, and the form is a hierarchical set of normative-legal acts of public authorities and their officials, in which these legal norms are given textual expression, and the form of which is clearly defined by the Constitution and laws of Ukraine. It is argued that systematicity of legislation should be considered as a property of the content of legislation, which is that legislation is a form of external expression of the legal norms organized by branches and institutions of legislation. Since the system of law (as a set of legal norms, united in the branches and institutions of law) is the substantive basis of legislation, the legislation as one of the forms of external expression of legal norms systematically organizes their content. Regarding the concept of orderliness (systematics) of legislation, it is noted, that in the form of legislation, as a hierarchical subordination of normative-legal acts of public authorities of different legal force, there must be a certain order, its components (normative-legal acts and their structural elements) must be organized in compliance with relevant requirements, rules, standards, norms, etc. It is pointed that the main methods of rule-making techniques, that ensure the systematicity of legislation in the process of rule-making activities of public authorities, are normative structure, legal construction and branch typification. The method of normative structure is connected with the external expression in the legislation of the full structure (hypotheses, dispositions and sanctions) of the legal norm. The method of legal constructions should ensure the construction of a particular institution of legislation on the basis of the relevant institution of law as a set of objectively necessary orderly and interrelated normative-legal regulations. The method of branch typification provides construction of the branch of the legislation on the basis of the corresponding branch of law.
Особливості вчинення розбійних нападів на житло громадян під час воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Брисковська, О. М.; Bryskovska, O.; Дякін, Я. О.; Diakin, Ya.
У статті на підставі розгляду вироків єдиного державного реєстру судових рішень, аналізу матеріалів слідчої практики, науково-теоретичних поглядів українських вчених встановлено особливості вчинення розбійних нападів на житло громадян під час воєнного часу. Актуальність обраної теми дослідження полягає в тому, що в умовах воєнного стану в країні загострюється проблема розбійних нападів на житло громадян, що призводить до заподіювання шкоди здоров’ю (психічної, фізичної) та/або позбавлення чи можливості позбавлення життя власників майна. Відкритий характер і зухвалість вчинення розбоїв, враження, які вони справляють на потерпілих та очевидців, обумовлюють значний суспільний резонанс, цьому сприяє і порівняно низький рівень розслідування аналізованих кримінальних правопорушень. У статті зазначено, що ступінь суспільної небезпечності організованих груп, які вчиняють розбійні напади на помешкання громадян, підвищується внаслідок того, що у воєнний час імовірність наявності у зловмисників вогнепальної зброї істотно підвищується. Наукова новизна здійсненого дослідження полягає у висвітленні особливостей механізму вчинення розбійних нападів на житло громадян у воєнний час, встановленні суб’єктів і визначенні видів суб’єктів вчинення таких злочинів, знарядь та засобів, місця, часу, предмета й мети вчинення таких злочинів. Розглянувши та проаналізувавши обстановку вчинення розбійних нападів на помешкання громадян у воєнний час, можна констатувати, що умови на окупованих територіях є сприятливими для безперешкодного вчинення розбійних нападів на житло громадян. Виокремлені особливості вчинення розбійних нападів на житло громадян під час воєнного стану можуть бути підґрунтям для подальшого дослідження способів і механізму їх вчинення. Такі знання надають можливість працівникам правоохоронних органів вивчати, аналізувати та прогнозувати нагальну криміногенну обстановку, налагоджувати обмін інформацією про осіб – учасників організованих груп, які вчиняють такі незаконні заволодіння, а також факти їхньої протиправної діяльності. The article, based on the study of verdicts of the unified state register of court decisions, analysis of investigative practice materials, analysis of the scientific and theoretical views of domestic scientists, establishes the peculiarities of committing robbery attacks on the homes of citizens during wartime. The relevance of the chosen topic lies in the fact that in the conditions of the country's martial law, the problem of robbery attacks on citizens' homes is worsening, which leads to damage to health (mental, physical) and/or deprivation or the possibility of deprivation of life of property owners. The open nature and audacity of the commission of robberies, and the impression they make on the victims and eyewitnesses, cause a significant public resonance, this is also facilitated by the relatively low level of investigation of the specified criminal offenses. The article states that the public danger of organized groups that carry out robbery attacks on citizens' homes increases as a result of the fact that in wartime, the probability of criminals having firearms increases several times. The scientific novelty of the conducted research consists in revealing the features of the mechanism of committing robbery attacks on the homes of citizens in wartime, establishing the subjects and distinguishing the types of subjects committing such crimes, tools and means, place, time, object and purpose of committing such crimes. Having considered and analyzed the situation of committing robbery attacks on the homes of citizens in wartime, it can be stated that the conditions in the occupied territories contribute to the unimpeded commission of robbery attacks on the homes of citizens. The established features of committing robbery attacks on citizens' homes during martial law can be the basis for further scientific research into the methods and mechanism of their commission. Such knowledge enables law enforcement officials to study, analyze and further forecast the urgent criminogenic situation, establish an exchange of information about persons, members of organized groups who commit such illegal possessions, about the facts of their illegal activities.

Browse

Browsing 2022 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options