2022 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37883

Browse

Now showing 1 - 20 of 117

Improvement of the procedure for the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Маленко, О. В.; Malenko, O.
У статті автором досліджуються теоретичні та практичні проблеми сучасного стану нормативно-правового регулювання кримінального процесуального інституту судового розгляду кримінального провадження без участі обвинуваченого у зв’язку з його видаленням із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. На основі аналізу положень чинного КПК України визначено характерні ознаки відповідного правового поняття та здійснено його відмежування від заочної кримінальної процесуальної форми, хоча й відзначено наявність у них деяких спільних рис. Автором констатовано факт досить поверхневої правової регламентації порядку видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду й наголошено на значних дискреційних повноваженнях головуючого судді (колегії суддів) при вирішенні відповідного питання, що може призвести до порушення прав та законних інтересів обвинуваченого. Крім того, обґрунтована наявність лише однієї підстави для видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду – порушення порядку в залі судового засідання, оскільки не підкорення розпорядженням головуючого повністю охоплюється категорією «забезпечення порядку в залі судового засідання». З метою удосконалення нормативно-правового регулювання відповідного кримінального процесуального інституту пропонується доповнити положення чинного КПК України, зокрема щодо можливості перший раз видалити обвинуваченого з зали судового засідання лише тимчасово (до стадії судових дебатів). Наголошено на необхідності встановлення «граничних меж» тимчасового видалення (календарний період, кількість судових засідань тощо). Повторне ж видалення обвинуваченого можливе як тимчасово, так і на весь час судового розгляду за розсудом суду. Запропоновано забезпечити можливість обвинуваченому, якого видалено із зали судового засідання, переглядати відеозапис судових засідань у режимі реального часу (онлайн) або ж у записі з метою повної поінформованості про розгляд відповідного кримінального провадження, що забезпечить наявність додаткових гарантій захисту його прав та законних інтересів у кримінальному провадженні. In the article, the author examines the theoretical and practical problems of the current state of legal regulation of the criminal procedural institution of the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial. On the basis of the analysis of the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, the characteristic features of the corresponding legal concept were determined and it was distinguished from the in absentia criminal procedural form, although the presence of some common features was noted. The author stated the fact of a fairly superficial legal regulation of the procedure for removing the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial and emphasized the significant discretionary powers of the presiding judge (college of judges) when deciding the relevant issue, which may lead to a violation of the rights and legitimate interests of the accused. In addition, the presence of only one reason for the removal of the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial is substantiated – violation of order in the courtroom, since disobedience to the order of the presiding judge is fully covered by the category of "maintaining order in the courtroom." In order to improve the legal regulation of the relevant criminal procedural institution, it is proposed to supplement the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, regarding the possibility to remove the accused from the courtroom for the first time only temporarily (until the stage of court debates). The need to establish "boundaries" of temporary removal (calendar period, number of court hearings, etc.) is emphasized. Repeated removal of the accused is possible both temporarily and for the entire duration of the trial at the discretion of the court. It is proposed to provide an opportunity for the accused, who has been removed from the courtroom, to view the video recording of court sessions online or in the recording in order to fully inform him about the consideration of the relevant criminal proceedings, which will ensure the availability of additional guarantees of protection of his rights and interests in criminal proceedings.
Адміністративно-правове забезпечення національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Левківська, В. М.; Levkivska, V.
У статті пропонується визначення адміністративно-правового забезпечення національної безпеки, розглядаються його особливості у сучасних умовах. Встановлено, що правове забезпечення національної безпеки у широкому сенсі охоплює всю сукупність соціально-правових елементів і весь процес вироблення юридично значущих заходів (засобів, прийомів, способів) та використання їх у практичній діяльності суб’єктів права щодо впливу на предмет юридичного регулювання для досягнення фактичних результатів у практиці захисту та охорони національної безпеки держави. Обгрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення національної безпеки це діяльність уповноважених суб’єктів, що здійснюється у рамках єдиної державної політики у сфері забезпечення національної безпеки спрямовану на формування адміністративно-правової основи забезпечення національної безпеки, на закріплення у ній системи адміністративно-правових засобів (адміністративно-правових норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень та ін.), за допомогою яких досягається результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб забезпечення національної безпеки країни, створення та підтримки необхідного рівня захищеності об’єктів безпеки держави. Встановлено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, що досягається застосуванням системи заходів політичного, економічного, організаційного, правового, військового, ідеологічного та іншого характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, що забезпечує їх стійкий прогресивний розвиток. Автор приходить до висновку, що забезпечення національної безпеки, безпеки особистості, громадської безпеки та охорона громадського порядку мають здійснюватися в процесі єдиної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і насамперед адміністративно-наглядової. The article proposes a definition of administrative and legal provision of national security, considers its features in modern conditions. It has been established that the legal provision of national security in a broad sense covers the entire set of social and legal elements and the entire process of developing legally significant measures (means, techniques, methods) and their use in the practical activities of legal subjects in relation to the impact on the subject of legal regulation to achieve actual results in the practice of protection and protection of national security of the state. It is well-founded that the administrative-legal provision of national security is the activity of authorized subjects, which is carried out within the framework of a unified state policy in the field of national security, aimed at forming the administrative-legal basis for national security, and establishing a system of administrative-legal means (administratively – legal norms, legal relations, individual orders, etc.), with the help of which an effective, normative and organizational influence on social relations is achieved with the aim of their regulation, protection, development in accordance with the social needs of ensuring the national security of the country, creating and maintaining the necessary level of security about objects of state security. It has been established that national security is the protection of the vital interests of the individual, society and the state from external and internal threats, which is achieved by applying a system of measures of a political, economic, organizational, legal, military, ideological and other nature, adequate to threats to the vital interests of the individual and society and the state, which ensures their sustainable progressive development. The author comes to the conclusion that the provision of national security, personal security, public security and protection of public order should be carried out in the process of the unified activity of state authorities, local selfgovernment bodies and, above all, administrative and supervisory.
Адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
В даній науковій статті розглянуто особливості адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія. Здійснено розмежування понять «біженець» та «вимушено переміщена особа». Акцентовано увагу на особливостях правового регулювання даного статусу. Порядок отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія включає наступні стадії: І. Подача документів. Особи з України, які бажають отримати статус тимчасового захисту повинні звернутися до МУПу (місцеве управління поліції) для подачі пакету документів та здійснення інших засвідчувальних дій. До пакету документів включено: 1. Заповнення заяви від особи-заявника. 2. Фото особи заявника та ксерокс паспорта. Акцентовано увагу, що усі особи старше 18 років подають заявку індивідуально, батьки додатково звертаються для дітей до 18 років. У разі наявності у заявника малолітніх та/чи неповнолітніх дітей такі заяви заповнює один з батьків чи законний представник. На заяві в кінці біля підпису власноруч робиться надпис з зазначенням рівня спорідненості (наприклад, мати, законний представник). Особа, яка отримала тимчасовий захист має право на: 1) дозвіл на проживання на період тимчасового захисту (на 1 рік з можливістю продовження); 2) доступ до роботи (вимоги очікування 6 місяців на відміну від отримання статусу біженця в цьому випадку не має); 3) доступ до освіти. Діти до 18 років мають право навчатись у закладах освіти на рівні громадян країни перебування; 4) забезпечення житлом (заселення у центр чи надання засобів для проживання); 5) доступ до соціального забезпечення; 6) доступ до медичного обслуговування; 7) право на відповідну інформацію про тимчасовий захист; 8) можливість отримати статус біженця у майбутньому; 9) можливість повернутися в країну громадянства в будь-який момент. This scientific article considers the peculiarities of administrative and legal regulation of obtaining temporary protection for persons from Ukraine who cannot return to the country and were forced to leave due to the armed conflict with the aggressor country in the Republic of Montenegro. A distinction is made between the concepts of "refugee" and "forcibly displaced person". Emphasis is placed on the peculiarities of the legal regulation of this status. The procedure for obtaining temporary protection for persons from Ukraine who cannot return to the country and were forced to leave due to an armed conflict with the aggressor country in the Republic of Montenegro includes the following stages: I. Submission of documents. Persons from Ukraine who wish to obtain the status of temporary protection must apply to the MUP (local police department) to submit a package of documents and perform other certification actions. The package of documents includes: 1. Completion of the application from the applicant. 2. Photograph of the applicant's identity and photocopy of passport. It is emphasized that all persons over 18 years of age apply individually, parents additionally apply for children under 18 years of age. If the applicant has minor and / or minor children, such applications are filled in by one of the parents or the legal representative. The statement at the end of the signature is handwritten with an indication indicating the level of kinship (eg, mother, legal representative). A person who has received temporary protection has the right to: 1) a residence permit for the period of temporary protection (for 1 year with the possibility of extension); 2) access to work (there is no requirement to wait 6 months in contrast to obtaining refugee status in this case); 3) access to education. Children under the age of 18 have the right to study in educational institutions at the level of the citizens of the host country; 4) provision of housing (settlement in the center or provision of means of subsistence); 5) access to social security; 6) access to medical care; 7) the right to relevant information on temporary protection; 8) the opportunity to obtain refugee status in the future; 9) the opportunity to return to the country of citizenship at any time.
Адміністративно-правовий статус волонтера у період дії воєнного стану в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Горінов, П. В.; Horinov, P.
Стаття є дослідженням адміністративно-правового статусу волонтера у період дії воєнного стану в Україні. Зокрема, було з’ясовано, що початок російсько-української війни став своєрідним підґрунтям для суспільного піднесення населення України. Особливістю волонтерського руху під час подій Революції гідності, початку російсько-української війни – стала самоорганізація певної частини населення, основна мета яких полягала в тому, щоб допомогти учасникам Революції гідності, військовим і добровольцям. Волонтерська діяльність є добровільною, соціально спрямованою, неприбутковою діяльністю, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. Визначено, що важливим правовим аспектом волонтерства є те, що така діяльність викликає довіру населення. Таким чином, вона допомагає державі виконувати функції, що покладені на неї. Варто зазначити, що основна мотивація волонтерів ґрунтується саме на тому, що вони відчувають громадянський обов’язок перед власним народом, бійцями, крім того, вони відчувають моральний обов’язок перед людьми, які безпосередньо беруть участь у бойових діях. Волонтерська діяльність регулюється Законом України «Про волонтерську діяльність». Узагальнено, що на сьогоднішній день, в умовах повномасштабної війни, що розпочала російська федерація проти України, волонтери щодня докладають зусилля, аби допомогти тим громадянам, які мають у цьому потребу. Основними принципами волонтерської діяльності є: законність, гуманність, рівність, добровільність, безоплатність, неприбутковість. Можемо стверджувати, що на сьогоднішній день, волонтери замінили деякі державні структури. Вони стають своєрідною впливовою силою, з якою слід рахуватись певним державним структурам. Попри це, в сучасних реаліях є незначні проблеми, що виникли між волонтерами, органами державної влади та суспільством, що стосується зокрема комунікації, взаємної співпраці та формуванні подальшої стратегії. Досвід волонтерів та їх діяльності є досить цінною та важливою при формуванні державної політики у сферах, що стосуються національної безпеки, гуманітарного та соціального забезпечення тощо. The article is a study of the administrative and legal status of a volunteer during the period of martial law in Ukraine. In particular, it was found that the beginning of the Russian-Ukrainian war became a kind of basis for the social upliftment of the population of Ukraine. A feature of the volunteer movement during the events of the Revolution of Dignity and the beginning of the Russian-Ukrainian war, was the self-organization of a certain part of the population, the main purpose of which was to help the participants of the Revolution of Dignity, the military, and volunteers. Volunteer activity is a voluntary, socially oriented, non-profit activity carried out by volunteers through the provision of volunteer assistance. It was determined that an important legal aspect of volunteering is that volunteering generates trust in the population. Thus, it helps the state to perform the functions assigned to it. It is worth noting that the main motivation of volunteers is based precisely on the fact that they feel a civic duty to their own people, the soldiers, in addition, they feel a moral duty to people who are directly involved in hostilities. Volunteer activity in Ukraine is regulated by the Law of Ukraine "On Volunteer Activity". It is summarized that today, in the conditions of a full-scale war launched by the Russian Federation against Ukraine, volunteers make every effort to help those citizens who need it. The main principles of volunteer activity are legality, humanity, equality, voluntariness, non-payment, and non-profit. We can claim that to date, volunteers have replaced some state structures. They become a kind of influential force with which certain state structures should be reckoned. Despite this, in modern realities there are minor problems that have arisen between volunteers, state authorities and society, which in particular relate to communication, mutual cooperation and the formation of further strategy. The experience of volunteers and their activities is quite valuable and important in the formation of state policy in areas related to national security, humanitarian and social security, etc.
Аналіз законодавчих змін, рекомендацій та законопроектів, спрямованих на удосконалення адміністративного судочинства в Україні під час дії воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii; Цвиркун, Юрий Иванович
У статті подано аналіз новел законодавства, рекомендацій Верховного Суду та Ради суддів України, а також зареєстрованих Верховною Радою України законопроектів, спрямованих на удосконалення адміністративного судочинства в Україні під час воєнного стану. Наголошено, що, незважаючи на умови воєнного стану, конституційне право на судовий захист не може бути обмеженим. Навіть в цих непростих умовах право фізичних та юридичних осіб щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке гарантоване статтею 55 Конституції України, має бути забезпечене державою. Звернено увагу на зусилля, вчинені органами системи правосуддя та іншими органами влади щодо покращення ситуації у сфері судочинства у період воєнних дій та на перешкоди у цій сфері, які, зокрема, парламент намагається усунути шляхом прийняття змін до законодавства, у тому числі і до Кодексу адміністративного судочинства України. Аргументовано на необхідності створення дієвих механізмів на рівні закону, які б працювали і забезпечували доступність до правосуддя у воєнний час, сприяли справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду й вирішенню адміністративних справ та ефективному захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Акцентується, що оперативне вироблення нових концепцій адміністративного судочинства та перспективи їх подальшої практичної реалізації залежать від розв’язання назрілих проблем в правовому полі та адміністративної і судової практики. Проаналізована діяльність судів у період з 24.02.2022 по 02.05.2022. Розглянуто способи удосконалення норм матеріального і процесуального права щодо здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану. The article presents an analysis of new legislation, recommendations of the Supreme Court and the Council of Judges of Ukraine, as well as bills registered by the Verkhovna Rada of Ukraine aimed at improving administrative justice in Ukraine during martial law. It is emphasized that despite the conditions of martial law, the constitutional right to judicial protection cannot be limited. Even in these difficult conditions, the right of individuals and legal entities to appeal in court against decisions, actions or omissions of public authorities, local governments, officials and officials, which is guaranteed by Article 55 of the Constitution of Ukraine, must be guaranteed by the state. Attention is drawn to the efforts made by the judiciary and other authorities to improve the situation in the field of justice during hostilities and to obstacles in this area, which, in particular, Parliament is trying to eliminate by amending legislation, including the Code of Administrative Procedure justice of Ukraine. It is argued that it is necessary to create effective mechanisms at the level of law that would work and ensure access to justice in wartime, promote fair, impartial and timely consideration and resolution of administrative cases and effective protection of human rights, freedoms and interests from violations by government officials powers. It is emphasized that the prompt development of new concepts of administrative proceedings and the prospects for their further practical implementation depend on the solution of pressing problems in the legal field and administrative and judicial practice. The activity of courts in the period from 24.02.2022 to 02.05.2022 is analyzed. Ways to improve the rules of substantive and procedural law on the conduct of justice or martial law are considered.
Аналіз судової практики притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Богдан, Богдана Володимирівна; Bohdan, Bohdana; Богдан, Богдана Владимировна
В представленій науковій статті здійснено спробу розкрити сутність адміністративної відповідальності як одного із засобів адміністративно-правової охорони населення від інфекційних хвороб та дослідити практику притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Визначено, що в умовах сьогодення механізм притягнення до адміністративної відповідальності як засіб адміністративно-правової охорони населення від інфекційних хвороб потребує належного законодавчого врегулювання, оскільки відсутність чіткого формулювання, абстрактний, а в деяких випадках – бланкетний зміст диспозиції окремих норм законодавства надають підстави для винесення неоднозначних судових рішень при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей. Акцентовано увагу на протилежних за змістом резолютивної частини судових рішеннях, які були винесені до та під час оголошення воєнного стану при розгляді справ про адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Доведено на підставі проаналізованих прикладів судової практики, що в умовах сьогодення в Україні відсутній однаковий правовий підхід щодо притягнення до адміністративної відповідальності при вирішенні справ про адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Запропоновано авторське визначення терміну «адміністративна відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони населення від інфекційних хвороб», обґрунтовано доцільність його законодавчого закріплення, виокремлено особливі риси адміністративної відповідальності за порушення законодавства у даній сфері. На підставі аналізу змісту норм адміністративного процесуального законодавства та наведених судових рішень обґрунтовано доцільність та необхідність внесення змін до ст. 44³ Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також доповнення його новою ст. 444 «Порушення правил та умов самоізоляції і примусової ізоляції». An attempt to reveal the essence of administrative responsibility as one of the means of administrative and legal protection of the population from infectious diseases and to investigate the practice of prosecute to administrative responsibility persons who committed administrative violations of the rules on quarantine of people is carried out in the presented scientific article. It is determined that in the present days, the mechanism of prosecute to administrative responsibility as a means of administrative and legal protection of the population from infectious diseases requires proper legislative regulation, since the lack of clear wording, abstract, and in some cases – the sended off content of the disposition of certain legislation norms provides grounds for making ambiguous court decisions when considering cases on prosecute to administrative responsibility for violation of the rules regarding people's quarantine. Emphasis is placed on the opposite content of the resolutionary part of the court decisions that were made before and during the declaration of martial law in the consideration of cases on administrative violations of the rules for quarantine of people. It is proved on the basis of analyzed examples of judicial practice that in today's Ukraine there is no identical legal approach to bringing to administrative responsibility in deciding cases on administrative violations of the rules on quarantine of people. The author's definition of the term "administrative liability for violation of legislation in the sphere of protection of the population from infectious diseases" is proposed, the expediency of its legislative consolidation is justified, special features of administrative responsibility for violation of legislation in this sphere are distinguished. Based on the analysis of the content of administrative procedural legislation and court decisions, the expediency and necessity of amendments to Article 44³ of the Code of Ukraine on Administrative Offenses are substantiated, as well as the addition of it with the new Article 444 «Violation of the rules and conditions of self-isolation and forced isolation».
Антикорупційне судочинство в період воєнного стану: аналіз кримінальних процесуальних змін
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Дубас, В. М.; Dubas, V.
Актуальність дослідження зумовлена змінами до деяких положень кримінального процесуального законодавства України, які ухвалено в період введення в Україні воєнного стану і які стосуються судочинства у справах про корупційні кримінальні правопорушення. Актуальність проблематики не зменшується на фоні зростання показників кримінальних правопорушень, учинених в умовах воєнного стану. Метою даного дослідження є аналіз змін до кримінального процесуального закону, їх вплив на стан антикорупційного судочинства та вияв основних негативних тенденцій у цій сфері. Структурний метод використано для опису основних законодавчих змін до Кримінального процесуального кодексу України, прийнятих під час воєнного стану в Україні. Використання системного методу дозволило охарактеризувати поточні межі законодавчих нововведень у їх взаємозв’язку з іншими нормами Кримінального процесуального кодексу України. А формально-правовий метод дав змогу проаналізувати правову сутність нових положення Кримінального процесуального кодексу, спрямованих на боротьбу з корупційними правопорушеннями загалом. У статті обгрунтовано, що реалізація антикорупційної політики – важливий складник політики у сфері боротьби зі злочинністю і гарантування національної безпеки. Проаналізовано низку змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо повноважень прокурора та керівника органу прокуратури, положень про докази і доказування. Розкрито зміст нововведень про строки в кримінальному провадженні, зупинення судового розгляду провадження та процесуальної новели про доступ слідчого, прокурора до змісту кореспонденції, інших персональних даних, що зберігаються в телефонах та комп’ютерах. Виявлено, що зміни до кримінального процесуального закону розширюють повноваження органу державного обвинувачення, що зумовлено воєнним станом і необхідністю швидкого й ефективного судочинства. У статті представлена думка про уповільнення темпів розгляду судових справ щодо корупційних кримінальних правопорушень і зазначено, що дотримання розумних строків розгляду справ навіть в умовах надзвичайного правового режиму є вимогою кримінального процесуального законодавства України. Практична цінність дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані як у правозастосуванні – при складанні процесуальних документів з урахуванням чинного процесуального законодавства, так і в науковій діяльності – при аналізі змін та формуванні нових міркувань щодо вдосконалення антикорупційного процесуального законодавства. The article analyzes the provisions of the criminal procedure legislation of Ukraine, which were adopted during of military state in Ukraine and which relate to proceedings a cases of corruption. Accented that an implementation of anti-corruption policy is one of the components the crime policy and ensuring national security. The urgency of this issue is not diminishing against the background of increasing rates of criminal offenses committed during military state. Were analyzed a number of a corrections to the Procedure Code of Ukraine, which amended a powers of the prosecutor and the head of the prosecutor's office, provisions on evidence and proof, deadlines in criminal proceedings, suspension of proceedings and procedural novels about access of investigators, prosecutors to correspondence and other personal data, stored on phones and computers. It is alleged that the adopted amendments to the Criminal Procedure Code expand the powers of the public prosecutor, due to military state and the need for prompt and efficient proceedings. The article draws attention to the slowdown a consideration of court cases on corruption offenses during military state. Also stated that a compliance of reasonable time limits for the consideration of cases, even in the conditions of extraordinary legal regime, is a requirement of criminal procedural legislation of Ukraine. The structural method was used to describe the main legislative changes to the Criminal Procedure Code of Ukraine adopted during the military state in Ukraine. The use a system method made it possible to characterize a current limits of legislative innovations in their relationship with other norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine. And the formal-legal method allowed the author to analyze a legal essence of the new provisions of the Criminal Procedure Code, which are aimed at fighting corruption offenses in general. The practical significance of this research is due to the significant public interest to the implementation of anti-corruption proceedings, as well as the need to continue to implement effective anti-corruption policy of Ukraine even during the emergency legal state. Author is emphasizes that in the conditions of military state, observance of the rule of law and other general principles of criminal proceedings should remain an invariable canon of criminal procedural activity of the state, in order to ensure a reasonable balance between public and private interests.
Взаємодія слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у криміналістичному та кримінальному процесуальному вимірах (методологічні та праксеологічні проблеми)
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Стаття присвячена виявленню проблемних питань нормативного врегулювання відносин щодо взаємодії органів досудового розслідування з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність під час досудового розслідування кримінальних правопорушень на основі результатів аналізу відповідної слідчої і судової практики та формулюванню відповідних криміналістичних рекомендацій, а також теоретичних положень, спрямованих на вдосконалення нормативного регулювання взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами на досудовому провадженні. Уточнено дефініцію поняття «взаємодії», котре пропонується розглядати як обумовлену завданнями кримінального провадження узгоджену за цілями та задачами, місцем та часом, здійснювану під єдиним керівництвом діяльність слідчого (дізнавача) та оперативних підрозділів, що реалізується за допомогою раціонального поєднання цими суб’єктами методів і засобів, направлену на виконання функцій розслідування кримінальних правопорушень та кримінального переслідування, який реалізується у нормативно визначених формах. Виокремлено процесуальні форми взаємодії слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність: письмове доручення слідчого, дізнавача відповідним оперативним підрозділам; залучення до участі в слідчій (розшуковій) дій та іншій процесуальній дії посадової особи іншого органу досудового розслідування; проведення досудового розслідування слідчою групою. Запропоновані порядки дій слідчих (дізнавачів) та уповноважених оперативних підрозділів: під час ведення оперативно-розшукової справи та направлення оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування або прокурора; під час проведення досудового розслідування. Обґрунтовано доцільність використання під час вирішення задач досудового розслідування окремих інструментів пошуку інформації Open-Source Intelligence (OSINT). The article is devoted to identifying problematic issues of interaction of pre-trial investigation bodies with units that carry out operational and investigative activities during the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp based on analysis of relevant investigative practice and formulation of relevant forensic recommendations. The definition of the concept of «interaction» is formulated, which is proposed to be considered as regulated by the criminal procedure legislation, agreed on the goals and objectives, place and time, carried out under a single leadership a combination of methods and means inherent in these subjects in order to increase the effectiveness of the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp. Procedural and organizational forms of interaction of the investigator with operational units are systematized, taking into account the peculiarities of pre-trial proceedings on the facts of criminal offenses in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors. The procedures for actions of investigators and employees of operational units during the operational and investigative case and sending the operational unit materials on the results of operational and investigative activities to the pre-trial investigation body or prosecutor, as well as actions of employees of investigative and operational units during the pre-trial investigation. Procedural forms of interaction of the investigator (inquirer) with units that carry out operational and investigative activities are distinguished: written assignment of the investigator, inquirer to the relevant operational units; involving an official of another pre-trial investigation body to participate in investigative (search) actions and other procedural actions; conducting a pre-trial investigation by an investigative team. Proposed procedures for the actions of investigators (investigators) and authorized operative units: during the conduct of an operative-investigative case and the dispatch of materials by the operative unit based on the results of operative-investigative activities to the pre-trial investigation body or the prosecutor; during the pre-trial investigation. The expediency of using certain Open-Source Intelligence (OSINT) information search tools when solving pretrial investigation tasks is substantiated.
Внутрішньопартійна демократія: поняття, складові та значення
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Песоцька, К. О.; Pesotska, K.
Стаття присвячена аналізу поняття і складових внутрішньопартійної демократії та визначення ролі цієї категорії у процесі правової інституціоналізації політичних партій в Україні. У статті надано огляд досліджень вітчизняних науковців у галузі права, а також напрацювань інших суспільних наук, які звертаються до аналізу поняття внутрішньопартійної демократії та вивчають її вплив на якісне виконання функцій таких об’єднань. Встановлено, що серед наукової спільноти існує спільне розуміння важливості демократичності внутрішнього функціонування партій. Проаналізовано різноманітні підходи до визначення складових внутрішньопартійної демократії та виокремлено два засадничих принципи цієї категорії, а саме: принципи залучення та децентралізації. Враховуючи існуючі наукові напрацювання, у статті пропонується авторське визначення терміну «внутрішньопартійна демократія», зокрема як системи нормативних положень, які регламентують відносини всередині організації політичної партії, що складаються між членами партії та/або статутними органами та які спрямовані на забезпечення прав членів політичної партії, що передбачені статутом та/або спеціальним законом про політичні партії. З огляду на збільшення ролі політичних партій України у системі здійснення державної влади, проаналізовано значення внутрішньопартійної демократії у процесі правової інституціоналізації цих об’єднань. Оскільки процес правової інституціоналізації сприяє формуванню правових умов діяльності партій, то норми правового регулювання мають бути спрямовані не лише на регламентацію зовнішньої діяльності партій, однак і на встановлення вимог щодо демократичності їхньої внутрішньопартійної організації. Обґрунтовано необхідність у застосуванні підходу людиноцентризму задля ціннісного наповнення положень спрямованих на забезпечення внутрішньопартійної демократії. The article focuses on the analysis of the definition and key components of the internal party democracy, as well as identifies the role of this concept in the process of legal institutionalization of political parties in Ukraine. The article provides an overview of the existing research of Ukrainian scholars in the field of law, as well as the recent developments of other social sciences, which are devoted to the analysis of the concept of internal party democracy and the study of its influence on the quality performance of the party's functions. It has been established that there is a common understanding of the importance of the democratic internal functioning of political parties among the scientific community. Considering the various approaches to the definition of the key components of internal party democracy, the article points out the two fundamental principles of this concept, namely: the principles of inclusiveness and decentralization. Taking into account the existing scientific research on the issue at hand, the author offers to define the term “internal party democracy” as the system of normative provisions that regulate the relations inside a political party, which are formed between party members and/or statutory bodies of a party and which are aimed at ensuring the members` rights, provided by the statute and/ or special law on political parties. In view of the increasing role of political parties of Ukraine in the state power system, the article analyses the importance of the concept of internal party democracy in the process of legal institutionalization of such associations. As the process of legal institutionalization contributes to the formation of legal conditions for the activities of parties, thus, the norms of legal regulation should be aimed not only at the regulations of the external parties` activities, but also at establishing the requirements regarding the democratic nature of their internal functioning. Therefore, the article argues to apply the human-centered approach in order to form value-oriented norms, aimed at ensuring internal party democracy.
Вплив російської військової агресії на державну політику охорони населення від інфекційних хвороб в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Богдан, Богдана Володимирівна; Bohdan, Bohdana; Богдан, Богдана Владимировна
В даній статті визначено вплив російської військової агресії на державну політику охорони населення від інфекційних хвороб в Україні. На превеликій жаль, отримати загальну картину захворваності коронавірусом в Україні на сьогодні не можливо. Саме тому держава не може не реагувати на такий стан речей і повинна змінити державну політику щодо протидії інфекційним захворюванням в умовах розв’язаної російсько-української війни. Зауважимо, що державна політика щодо охорони населення від інфекційних хвороб є частиною державної політики охорони здоров'я населення. Державну політику щодо охорони населення від інфекційних хвороб пропонується розглядати як систематичну діяльність держави, а також уповноважених нею органів публічного адміністрування, яка має здійснюватись з урахуванням міжнародних стандартів та спрямовуватись на запобігання і протидію поширення інфекційних хвороб серед населення України. Державна політика щодо охорони населення від інфекційних хвороб зокрема реалізується через систему органів державної влади. Ст. 14 Основи законодавства про охорону здоров'я визначає, що реалізацію державної політики охорони здоров'я покладено на органи виконавчої влади, до яких належить Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських селищних, міських рад. Однією з значних функцій даного міністерства, безумовно, є поінформованість громадян у сучасній епідеміологічній ситуації, яка на сьогодні майже не виконується. Це пов’язано з поганим налагодженням роботи між Міністерством охорони здоров’я та Національною службою здоров’я України. Сучасна державна політика щодо охорони населення від інфекційних хвороб повинна переналаштуватися на складні умови війни, та бути направлена на виправлення викладених проблем та лікування населення в складних умовах, зменшення його смертності. Акцентовано увагу, на проблемі збільшення навантаження на медичні заклади, що перебувають на вільній українській території, а також проблеми з забезпеченням кисню, оскільки основні джерела постачання знаходяться в окупованих частинах країни. This article determines the impact of Russian military aggression on the state policy of protecting the population from infectious diseases in Ukraine. Unfortunately, it is currently not possible to get a general picture of the incidence of coronavirus in Ukraine. That is why the state cannot help but react to such a state of affairs and must change the state policy on combating infectious diseases in the conditions of the unleashed Russian-Ukrainian war. It should be noted that the state policy on the protection of the population from infectious diseases is part of the state policy of public health protection. It is proposed to consider the state policy on the protection of the population from infectious diseases as a systematic activity of the state, as well as public administration bodies authorized by it, which should be carried out taking into account international standards and aimed at preventing and countering the spread of infectious diseases among the population of Ukraine. State policy on the protection of the population from infectious diseases is implemented in particular through the system of state authorities. Art. 14 Basics of legislation on health care determines that the implementation of the state health care policy is entrusted to the bodies of executive power, which include the Cabinet of Ministers of Ukraine, ministries and other central bodies of executive power, the Council of Ministers of the Autonomous Republic of Crimea, local state administrations, executive bodies of rural settlement and city councils. One of the significant functions of this ministry is, of course, the awareness of citizens in the current epidemiological situation, which is almost not fulfilled today. This is due to poor coordination between the Ministry of Health and the National Health Service of Ukraine. Modern state policy regarding the protection of the population from infectious diseases should be adjusted to the difficult conditions of war, and directed to the correction of the stated problems and the treatment of the population in difficult conditions, reducing its mortality. Attention was focused on the problem of increasing the load on medical facilities located in the free Ukrainian territory, as well as problems with the provision of oxygen, since the main sources of supply are in the occupied parts of the country.
Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, В. В.; Tkachenko, V.
Стаття присвячена проблемам дослідження вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду. Вивчення історичного аспекту даної форми співучасті має важливе значення у контексті дослідження та оцінки відповідних положень чинного Кримінального кодексу України. Акцентується увага на тому, що чимало основних положень сучасної вітчизняної кримінально-правової науки є результатом плідної праці криміналістів XIX початку XX століття. Зазначається, що дореволюційній літературі не було вироблено загального підходу до тлумачення вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті. Це виявляється насамперед у різноманітності термінів, якими вона позначається. Вживається «співучасть за попередньою змовою групою осіб», «зговір», «змова», «комплот». Загалом, при характеристиці даної форми співучасті, науковці вважають за доцільне звернути увагу на момент вчинення кримінального правопорушення. Звертається увага, що науковці того періоду пишуть по різному, зокрема, одні вказують, що така змова може відбутися – заздалегідь домовленого злочину (В.В. Єсіпов, П.Д. Калмиков, О.Ф. Кістяківський); конкретніше висловлюється С. Будзинський – на стадії готування; ще інші – на місці вчинення злочину (С.В. Познишев, І.Я. Фойніцький – не тільки за умови попереднього формування змови, але й у випадку спільної злочинної діяльності пр. скопі, що раптово створився; окремі ж автори вважають, що вона може відбутися як до самого вчинення злочину, так і передувати йому (Л.С. Белогриць-Котляревський) Змісту самої змови як такої уваги не надається. Однак, С.В. Познишев зауважив про те, щоб кожен із учасників хоча б у загальних рисах знав про діяльність інших осіб. Змова може здійснюватися у формі конклюдентних дій (І.Я. Фойніцький), мовчазних вчинків (П.П. Пусторослєв). Завдяки аналізу різноманітних думок вчених дореволюційного періоду робиться загальний висновок, що вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб має всі ознаки сучасної форми співучасті. Така наближеність, вочевидь, доводить високий рівень розвитку дореволюційної кримінально-правової доктрини, причому не дивлячись на відсутність чіткості як у вживанні термінології, так і на її різноманітність. The article is devoted to the problems of researching the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons in the works of scientists of the pre-revolutionary period. Studying the historical aspect of this form of complicity is important in the context of research and assessment of relevant provisions of the current Criminal Code of Ukraine. Attention is focused on the fact that many of the main provisions of modern domestic criminal law science are the result of the fruitful work of criminologists of the 19th and early 20th centuries. It is emphasized that in the pre-revolutionary literature there was no general approach to the interpretation of the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons as a form of complicity. This is evident primarily in the variety of terms by which it is denoted. “complicity by prior conspiracy by a group of persons”, “conspiracy”, “conspiracy”, “conspiracy” is used. In general, when characterizing this form of complicity, scientists consider it expedient to pay attention to the moment of committing a criminal offense. Attention is drawn to the fact that scientists of that period write in different ways, in particular, some indicate that such a conspiracy can take place – a prearranged crime (V.V. Yesipov, P.D. Kalmykov, O.F. Kistyakivskyi); S. Budzynskii expresses himself more specifically – at the stage of preparation; still others – at the scene of the crime (S.V. Poznyshev, I.Ya. Foynitskyi – not only on the condition of the prior formation of a conspiracy, but also in the case of joint criminal activity of the pr. skopi, which was suddenly created; some authors believe that it can take place both before the commission of the crime itself and before it (L.S. Belogryts-Kotlyarevskyi) The content of the conspiracy itself is not given attention as such. However, S.V. Poznyshev noted that each of the participants, at least in general terms knew about the activities of other persons Conspiracy can be carried out in the form of conclusive actions (I.Ya. Foynitskyi), silent actions (P.P. Pustoroslev). Thanks to the analysis of various opinions of scientists of the pre-revolutionary period, a general conclusion is made that the commission of a criminal offense by a prior conspiracy by a group of persons has all the signs of a modern form of complicity. Such closeness obviously proves the high level of development of the pre-revolutionary criminal legal doctrine, despite the lack of clarity both in the use of terminology and its diversity.
Військова безпека: аналіз стану трансформації системи управління
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Лаврьонов, Р. П.; Lavronov, R.
У статті розглянуто підходи до вибору показників військової небезпеки з метою здійснення оцінки загроз національним інтересам держави. Акцентується увага на гострій необхідності уважного ставлення до аналізу динаміки змін військово-політичної ситуації та оцінки рівня військової небезпеки для України. Сформульовано необхідність використання наукового підходу до прогнозу рівня військової небезпеки для України як геополітичного гравця. Своєрідність сучасних підходів до захисту України від зовнішньої агресії, визначається характером змін глобальної та регіональної систем безпеки, перехідним станом пострадянських країн, до складу яких входить і Україна. На теперішній час на балансі Збройних Силах України перебуває значна кількість військових об’єктів, які викликають у собі визначену загрозу виникнення на них надзвичайних ситуацій або аварій техногенного характеру. До ключових об’єктів можна прирахувати склади, бази, арсенали (боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та інших небезпечних або отруйних речовин), а також виробничо-ремонтні підприємства, підпорядковані Міністерству оборони України, що мають на своїй території небезпечні технологічні об’єкти або на яких виконуються роботи по ремонту, обслуговуванню та утилізації боєприпасів та інших небезпечних речовин. Безпекове середовище довкола України складне та динамічне. Через збройний конфлікт на сході України, боротьбу за вплив на світові фінансові та енергетичні потоки посилюється глобальна воєнно-політична нестабільність. Провідні держави підвищують розміри воєнних витрат, активізують розробку нових зразків озброєння, підвищують інтенсивність військових навчань. Серед основних завдань, що вимагають пріоритету першочергового вирішення у процесі формування умов безпеки, особливу увагу заслуговують наступні: оптимальне співвідношення між різними факторами робочого середовища, що забезпечує мінімально несприятливі умови для співробітників; встановлення, легалізація певних правил виключення; розробка конкретних заходів щодо покращення умов праці та забезпечення їх безпеки на основі використання у виробництві новітніх досягнення науки та техніки. The article considers approaches to the choice of indicators of military danger in order to assess threats to the national interests of the state. Attention is focused on the urgent need for careful attention to the analysis of the dynamics of changes in the military-political situation and assessment of the level of military danger for Ukraine. The necessity of using a scientific approach to the forecast of the level of military danger for Ukraine as a geopolitical player is formulated. The peculiarity of modern approaches to the protection of Ukraine from external aggression is determined by the nature of changes in global and regional security systems, the transitional state of post-Soviet countries, including Ukraine. Currently, the Armed Forces of Ukraine have a significant number of military facilities that pose a certain threat of emergencies or man-made accidents. The key facilities include warehouses, bases, arsenals (of ammunition, fuel and lubricants and other hazardous or toxic substances), as well as production and repair enterprises subordinated to the Ministry of Defense of Ukraine, which have hazardous technological facilities on their territory or where works on repair, maintenance and disposal of ammunition and other hazardous substances are carried out. The security environment around Ukraine is complex and dynamic. Due to the armed conflict in eastern Ukraine, the struggle for influence on global financial and energy flows, global military and political instability is increasing. Leading states increase military spending, intensify the development of new weapons, increase the intensity of military exercises. Among the main tasks that require priority in the process of forming security conditions, the following deserve special attention Optimal correlation between different factors of the working environment, which ensures minimally unfavorable conditions for employees; Establishment, legalization of certain exclusion rules; Development of specific measures to improve working conditions and ensure their safety based on the use of the latest achievements of science and technology in production.
Деякі питання посилення ролі громадськості у функціонуванні судової влади
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Куліков, О. П.; Kulikov, O.
В статті досліджуються питання реалізації конституційної концепції народовладдя у судовій системі України через аналіз двох форм участі громадськості у формуванні судової влади, якими є народні вибори суддів та участь представників громадськості у складі органів, що здійснюють добір суддів. Перша форма участі громадськості у формуванні судової влади викликає інтерес з точки зору аналізу його ефективності та можливості використання в Україні з метою посилення демократичного контролю за судовою владою. Для цього досліджується досвід формування суддівського корпусу, який свого часу був актуальним на теренах України, зокрема в період 1980-х років радянської доби, а також окремі аспекти практики демократичного контролю за судовою владою, що використовується у Сполучених Штатах Америки (в частині припинення повноважень суддів). Друга форм участі громадськості у формуванні судової влади стосується можливості народу обирати суддів через інструменти більш глибшої інтеграції представників суспільства у склад основних інституцій в судовій системі, які здійснюють добір кандидатів на посади суддів, зокрема у склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. Ретельно аналізуються зміни, через які пройшла Вища кваліфікаційна комісія суддів України, як орган, що несе найблішу відповідальність за проведення добору суддів, на шляху до її сучасного вигляду. Вивчається питання про представницький склад цього органу та підходи до його формування, та яким чином вони змінювалися з роками. Автор статті послідовно підтримує ідею необхідності подальшої демократизації судової влади України, що відображатиме прогресивні тенденції та підходи до організації взаємодії між суспільством та судовими органами. Кроки з підвищення рівня контролю за діяльністю суддів з боку громадськості мають позивтивно відзначитися на функціонуванні судової системи в цілому та повернути втрачену довіру суспільства до судових органів. The article examines the implementation of the constitutional concept of people's power in the Ukrainian judicial system through the analysis of two forms of public participation in the formation of the judiciary, which are popular elections of judges and the participation of public representatives in bodies that select judges.The first form of public participation in the formation of the judiciary is interesting for us from the point of view of analyzing its effectiveness and the possibility of its use in Ukraine in order to strengthen democratic control over the judiciary. For this purpose, the article studies the experience of the judicial corps formation, which at one time was relevant on the territory of Ukraine, in particular in the period of the 1980s of the Soviet era, as well as certain aspects of the practice of democratic control over the judiciary, used in the United States of America (in terms of terminating the powers of judges).The second form of public participation in the formation of the judiciary concerns the possibility of the people to elect judges through the tools of deeper integration of society representatives into the composition of the main institutions in the judicial system, which carry out the selection of candidates for the positions of judges, in particular, the composition of the High Qualification Commission of Judges of Ukraine and the High Council of Justice. The changes through which the Higher Qualification Commission of Judges of Ukraine went through, as the body most closely responsible for the selection of judges, on the way to its modern appearance, are carefully analyzed. The issue of the representative composition of this body and approaches to its formation, and how they have changed over the years, are studied.The author of the article consistently supports the idea of the need for further democratization of the judicial power of Ukraine, which will reflect progressive trends and approaches to the organization of interaction between society and judicial bodies. Measures to increase the level of control over the activities of judges on the part of the public should have a positive effect on the functioning of the judicial system as a whole and return the lost trust of society to judicial bodies.
До питання про участь адвоката у сімейних спорах
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Фучеджі, В. Д.; Fuchedzhi, V.
У статті проаналізовано чинне законодавство, що визначає статус адвоката та його участь у розгляді та вирішенні сімейних спорів, наукові дослідження щодо окресленого кола питань та судову практики у сімейних справах. Проаналізовані види участі адвоката у справах, що виникають з сімейних правовідносин. Окреслено зміст та основні етапи консультування, як виду участі адвоката у сімейних спорах. Окреслено види адвокатської діяльності, які дають можливість виокремити дії, які має право вчиняти адвокат при наданні правничої допомого в межах окреслених форм. Серед форм адвокатської діяльності виокремлено та проаналізовано судову та позасудову діяльність адвоката як форми адвокатської діяльності. Виділено та охарактеризовано особливості, які притаманні судовому захисту сімейних прав (порівняно із захистом прав фізичних та юридичних осіб в інших галузях), до яких, зокрема, віднесено: переважно судовий порядок захисту сімейних прав; присутність елементів публічності (хоч це і є по суті диспозитивні відносини); розгляд та вирішення справ, що виникають з сімейних правовідносин, здійснюється в порядку позовного, наказного та окремого провадження; можливість неповнолітніх осіб звертатися до суду з метою захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу в сфері сімейного права; у більшості справ, що виникають з сімейних правовідносин, суд допускає негайне виконання. Висвітлені особливості представництва інтересів клієнта як виду адвокатської діяльності. Проаналізовано інститут судового представництва в цивільному судочинстві при розгляді справ, що виникають з сімейних правовідносин. Встановлено, що надання консультацій та роз’яснень адвокатом, як один з видів діяльності адвоката, допомагає вирішити певні завдання, які постають в процесі адвокатської діяльності, зокрема: збір інформації адвокатом про існуючий спір; аналіз такої інформації; кваліфікація відносин, що стали спірними, з боку адвоката та їх матеріально-правова та процесуально-правова оцінка; виокремлення найбільш прийнятних способів вирішення сімейного спору; визначення переваг та недоліків можливих способів вирішення сімейного спору. Визначено, не зважаючи на відсутність нормативного регулювання інституту медіації, доцільним є використання медіаційних процедур для врегулювання спорів, що виникають з сімейних правовідносин. The article analyzes the current legislation that determines the status of a lawyer and his participation in the consideration and resolution of family disputes, research on a specific range of issues and case law in family matters. The types of lawyer's participation in cases arising from family relationships are analyzed. The content and main stages of counseling as a type of lawyer's participation in family disputes are outlined. The types of advocacy activities are outlined, which make it possible to single out the actions that a lawyer has the right to perform when providing legal assistance within the outlined forms. Among the forms of advocacy, the judicial and extrajudicial activities of a lawyer as a form of advocacy are singled out and analyzed. The peculiarities inherent in the judicial protection of family rights (compared to the protection of the rights of individuals and legal entities in other areas) are highlighted and characterized, which include, in particular: mainly judicial protection of family rights; the presence of elements of publicity (although these are essentially dispositive relations); consideration and resolution of cases arising from family legal relations is carried out by way of claim, injunction and separate proceedings; the possibility of minors to apply to the court in order to protect the violated right or legally protected interest in the field of family law; in most cases arising from family relationships, the court allows immediate execution. The peculiarities of representing the client's interests as a type of advocacy are highlighted. The institute of judicial representation in civil proceedings in cases arising from family relationships is analyzed. It is established that the provision of advice and clarification by a lawyer, as one of the activities of a lawyer, helps to solve certain problems that arise in the process of advocacy, in particular: collecting information by a lawyer about the existing dispute; analysis of such information; qualification of the relations that have become disputable by the lawyer and their substantive and procedural assessment; identifying the most acceptable ways to resolve a family dispute; identifying the advantages and disadvantages of possible ways to resolve family disputes. Certainly, despite the lack of regulations on the institution of mediation, it is advisable to use mediation procedures to resolve disputes arising from family relationships.
Діяльнісний підхід як об’єкт гносеології правничої науки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Білозьоров, Є. В.; Bilozorov, Ye.
Стаття присвячена з’ясуванню стану дослідження вітчизняною правничою наукою діяльнісного підходу як теорії та засобу пізнання правових явищ. Висвітлюється проблематика діяльнісного підходу як елементу методології сучасного правознавства та здійснена класифікації наукових праць, об’єктом пізнання яких є діяльнісний підхід. Акцентується увага на тому, що розуміння права на основі положень нормативістського світогляду, за якого право сприймається лише як воля публічної влади, відображена у тексті законодавства, обумовлювало використання методів, спрямованих на з’ясування змісту правових явищ через дослідження юридичних приписів. Європейський вектор розвитку України та гармонізація національного законодавства з acquis communautaire є чинниками зміни методологічної парадигми сприйняття права. Наголошується, що використання діяльнісного підходу для дослідження правових явищ залишається недостатньо дослідженою тематикою; вітчизняні науковці переважно акцентують увагу на окремих аспектах використання діяльнісного підходу у царині права. Аналіз джерельної бази дослідження діяльнісного підходу як складової правознавства став підставою виокремлення двох груп джерел. Першу групу складають наукові роботи, об’єктом гносеології яких є діяльнісний підхід як структурний компонент сучасної правничої методології. Ця група наукових робіт поділя- ється на наступні підгрупи: джерела, у яких висвітлюється проблематика методології як засобу гносеології правових явищ; джерела, у яких висвітлюється проблематика безпосередньо діяльнісного підходу як складової частини методології. В науковій літературі наводяться як позитивні висловлювання щодо можливостей пізнання правових явищ методологічним інструментарієм, що ґрунтується на загальнонауковій парадигмі. Відсутній єдиний підхід щодо елементів методології сучасного правознавства. Другу групу входять наукові роботи, об’єктом гносеології яких є діяльнісний підхід як складова правознавства у контексті теорій розуміння права. Значна частина цих робіт присвячена комунікативній теорії права, основні положення і висновки якої можуть бути основою діяльнісного підходу до розуміння права. Резюмується, що природа правових явищ є фактором доцільності використання методологічного плюралізму та можливості застосування до пізнання права діяльнісного підходу. Окремі західні вчені, розглядаючи діяльність правників як джерело права, не акцентують увагу на положеннях діяльнісної теорії; діяльнісний підхід як засіб гносеології правових явищ є предметом уваги переважно вітчизняних науковців. The article is dedicated to clarifying the state of research of activity approach as a theory and means of cognition of legal phenomena by domestic law science. The problems of the activity approach as the modern jurisprudence methodology element are covered and the classification of scientific papers, the object of knowledge of which is the activity approach, is carried out. Emphasis is placed on the fact that the understanding of law based on the normative worldview provisions under which law is perceived only as the public authority’s will reflected in the text of the law stipulated the use of methods aimed at clarifying the legal phenomena’s sense. The European vector of Ukraine’s development and the harmonization of national legislation with the acquis communautaire are the factors in changing the methodological paradigm of the perception of law. It is emphasized that the use of the activity approach for the legal phenomena study remains an insufficiently researched thematics; domestic scholars mainly focus on certain aspects of the activity approach use in the field of law. Analysis of the activity approach source base study as a component of jurisprudence became the basis for distinguishing two groups of sources. The first group consists of scientific papers, the object of gnoseology of which is the activity approach as a modern legal methodology structural component. This group of scientific papers is divided into the following subgroups: sources covering the issues of methodology as a means of gnoseology of legal phenomena; sources directly explaining the issues of activity approach as methodology part. Positive statements about the possibilities of legal phenomena knowledge with methodological tools based on the general and scientific paradigm are given in the scientific literature. There is no single approach to the elements of the modern jurisprudence methodology The second group includes scientific papers, the object of gnoseology of which is the activity approach as a jurisprudence component in the context o of law understanding theories. A great number of these papers is dedicated to the communicative law theory, the fundamental provisions and conclusions of which might be the basis of the activity approach to understanding of law. It is summarized that the legal phenomena nature is a factor in the expediency of methodological pluralism using and the possibility of activity approach applying to cognition of law. Some Western scholars, considering lawyers’ activities as a source of law, do not focus on the activity’s theory provisions; activity approach as a means of legal phenomena gnoseology is mostly the subject of attention of domestic scholars.
Електронні докази як джерела доказів у межах кримінального провадження: судова практика та нормативне регулювання інших процесуальних кодексів України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Музиченко, О. В.; Muzychenko, O.; Карандась, М. В.; Karandas, M.
У статті досліджується та аналізується судова практика та наукові розробки щодо використання електронних доказів у процесі доказування, а також процесуальні норми національного законодавства, що регулюють використання електронних доказів у господарському, адміністративному і цивільному судочинстві. На цій основі пропонується удосконалити кримінальне процесуальне законодавство на предмет чіткого визначення поняття та видів електронних доказів, віднесення електронних доказів до процесуальних джерел доказів, а також формування єдиного підходу у всіх процесуальних кодексах щодо застосування такої категорії як копія електронного доказу. Автори звертають увагу, що на відміну від Кодексу адміністративного судочинства, а також Господарського та Цивільного процесуального кодексів України, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить нормативного регулювання використання електронних доказів у процесі доказування у межах кримінального провадження, що зумовлює віднесення електронного доказу до таких процесуальних джерел як речовий доказ або документ. Крім того, констатується проблема щодо використання скріншотів як одного з видів електронних доказів у межах кримінальних проваджень. Зазначається про необхідність розробки критеріїв щодо допустимості електронних доказів не лише у кримінальному провадженні, а й у цивільному, господарському та адміністративному. На підставі аналізу судової практики встановлено розбіжності в розумінні такого поняття як копія електронного доказу в кримінальному судочинстві та цивільному, господарському і адміністративному. У цьому аспекті запропоновано закріпити єдиний підхід у всіх процесуальних кодексах положення про те, що у випадку зберігання інформації з електронним відображенням на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. The article examines and analyzes judicial practice and scientific developments regarding the use of electronic evidence in the process of proving, as well as procedural norms of national legislation regulating the use of electronic evidence in economic, administrative and civil proceedings. On this basis, it is proposed to improve the criminal procedural legislation on the subject of a clear definition of the concept and types of electronic evidence, the assignment of electronic evidence to procedural sources of evidence, as well as the formation of a unified approach in all procedural codes regarding the use of such a category as a copy of electronic evidence. The authors draw attention that unlike the Code of Administrative Procedure, as well as the Economic and Civil Procedural Codes of Ukraine, the Criminal Procedural Code of Ukraine does not contain normative regulation of the use of electronic evidence in the process of proof within the framework of criminal proceedings, which determines the classification of electronic evidence to such procedural sources as physical evidence or document, also, the lack of regulatory regulation of the use of electronic evidence in the process of proof within the framework of criminal proceedings, which determines the classification of electronic evidence to such procedural sources as physical evidence or a document. Based on the analysis of judicial practice, differences in the understanding of such a concept as a copy of electronic evidence in criminal proceedings and civil, economic and administrative proceedings were established. In addition, there is a problem with the use of screenshots as one of the types of electronic evidence in criminal proceedings. It is noted the need to develop criteria for the admissibility of electronic evidence not only in criminal proceedings, but also in civil, economic and administrative ones. On the basis of the analysis of court practice in criminal proceedings, it is proposed to enshrine a unified approach in all procedural codes of the provision that in the case of storing information with electronic display on several electronic media, each of the electronic copies is considered the original of the electronic document.
Забезпечення органами місцевого самоврядування прав людини в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Рижук, Юлія Миколаївна; Ryzhuk, Yuliia; Рыжук, Юлия Николаевна
Стаття присвячена питанням забезпечення прав людини органами місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. У роботі розкривається конституційні основи місцевого самоврядування та їх роль у забезпеченні прав людини. Зазначається, що Конституцією України закріплено, що людина, її життя та здоров’я, честь та гідність визнаються головною соціальною цінністю. Права та свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави та не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У роботі названо вичерпний перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану. В досліджені арґументовано, що з урахуванням сучасної парадигми конституційного права та в умовах правового режиму воєнного стану, забезпечення основоположних прав людини здійснюється органами місцевого самоврядування та набуває особливого значення. Окрема увага у роботі приділена питанню забезпечення та реалізації права на інформацію в контексті безпеки членів територіальних громад в умовах воєнного стану в Україні. Запропоновано ключові напрями функціонування органів місцевого самоврядування щодо забезпечення прав людини. У статті розкрито основні аспекти наступних напрямів функціонування: співпраця з військовими адміністраціями та командуванням щодо порядку роботи та виконання окремих повноважень; забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та функціонування органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях. В межах названих сфер виділено базові види прав людини, які забезпечуються органами місцевого самоврядування. Так, співпраця з військовими адміністраціями та командуванням щодо порядку роботи та виконання окремих повноважень передбачає забезпечення рівності конституційних прав і свобод, права на життя та права на недоторканість, а також забезпечення безпеки шляхом реалізації права на інформацію. Забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб пов’язується в першу чергу із забезпеченням реалізації права на соціальний захист та права на житло (це право в першу чергу стосуються внутрішньо переміщених осіб, але не обмежується у забезпеченні, за потреби, і членам територіальної громади). Функціонування органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях в першу чергу стосується забезпечення права на життя та забезпечення безпеки. The article is devoted to issues of ensuring human rights by local self-government bodies under martial law. The work reveals the constitutional foundations of local self-government and their role in ensuring human rights. It is noted that the Constitution of Ukraine stipulates that a person, his life and health, honor and dignity are recognized as the main social value. Human rights and freedoms determine the content and direction of the state’s activities and cannot be limited, except in cases provided for by the Constitution of Ukraine. The work contains an exhaustive list of rights and freedoms that cannot be restricted under conditions of war or state of emergency. In the research it is argued that taking into account the modern paradigm of constitutional law and under the conditions of the legal regime of martial law, the provision of fundamental human rights is carried out by local selfgovernment bodies and acquires special importance. Particular attention in the work is paid to the issue of ensuring and implementing the right to information in the context of the security of members of territorial communities in the conditions of martial law in Ukraine. The key directions of the functioning of local self-government bodies regarding the provision of human rights are proposed. The article reveals the key aspects of the following areas of operation: cooperation with military administrations and command regarding the order of work and the execution of certain powers; ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons and the functioning of local selfgovernment bodies in the temporarily occupied territories. Key types of human rights, which are ensured by local self-government bodies, are highlighted within the named spheres. Thus, cooperation with military administrations and command regarding the procedure of work and the execution of certain powers involves ensuring the equality of constitutional rights and freedoms, the right to life and the right to integrity, as well as ensuring security through the implementation of the right to information. Ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons is primarily connected with ensuring the realization of the right to social protection and the right to housing (this right primarily concerns internally displaced persons, but is not limited to ensuring, if necessary, also members of the territorial community). Functioning of local selfgovernment bodies in the temporarily occupied territories primarily concerns the provision of the right to life and security.
Забезпечення прав дітей засобами загальнотеретичної правничої науки: концептуальні засади
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Завгородня, Ю. С.; Zavhorodnia, Yu.
Метою дослідження є акцентування уваги науковців на необхідності урахування положень загальнотеоретичної правничої науки при визначенні напрямів удосконалення діяльності щодо забезпечення прав дитини. На аналізі статистичних даних, відзначається, що проблематика протидії насиллю щодо дітей (зокрема, у контексті запобігання) є вкрай актуальною для українського суспільства та потребує нагального розв’язання. Увага науковців переважно зосереджена на вирішенні галузевих аспектів протидії насиллю щодо дітей. Вказується на важливість системного та послідовного реформування сфери забезпечення захисту дитини, яке має здійснюватися на науково обґрунтованих положеннях, що враховують здобутки загальнотеоретичної правничої науки. Застосування діяльнісного підходу дослідження правових явищ передбачає чітке розуміння мети заходів, що мають бути вжиті для забезпечення прав дитини. Передбачення лише кримінально-правових засобів протидії насиллю щодо дітей, без урахування адміністративно-правових, сімейно-правових та ін. не буде мати належного результату. Виокремлюється два основні положення загальнотеоретичної правничої науки, на яких має ґрунтуватися концепція протидії насиллю щодо дітей положеннях. Вихідною позицією здійснення реформування у сфері протидії насиллю щодо дітей має бути сприйняття дитини як людини з властивими їй людськими правами та основоположними свободами. До сьогодні дитина переважно сприймається як «об’єкт», який потребує «особливого» ставлення. Необхідно сприймати інтереси дитини та ураховувати їх при прийняття рішень, що впливають на становище дитини. Дитина в силу свого віку та особливостей організму і сприйняття потребує додаткового захисту. Саме у цьому контексті й варто вести мову про права дитини, які мають сприйматися як додаткові гарантії для усебічного розвитку дитини. Резюмується, що саме недостатність комплексних теоретико-правових досліджень проблеми протидії насиллю щодо дітей є тим фактором, що визначає неефективність відповідного напряму діяльності держави та вказує на потребу правничої науки ліквідувати існуючі прогалини у пізнанні окресленого предмету. Державне реформування соціальної сфери щодо забезпечення прав дитини має виходити з постулату про рівність у правах всіх людей, незалежно від віку, а права дитини є субсидіарним явищем, що ураховує особливості становища дитини та передбачає додаткові зобов’язання (негативні та значною мірою позитивні) органів публічної влади. The purpose of the study is focusing scholars’ attention on the need to take into account of general and theoretical law science’s provisions in determining areas for activities concerning the rights of the child provision improvement. According to the statistical data analysis, the issue of combating violence against children (particularly in the context of prevention) is extremely important for Ukrainian society and needs to be solved urgently. Researchers are mainly focused on addressing branch aspects of combating violence against children. The importance of systematic and consistent reform of the field of child protection, which should be carried out on scientifically sound provisions, taking into account the achievements of general and theoretical law science is noted. The application of the activity approach to the legal phenomena’s study implies a clear purpose understanding of the measures to be taken to ensure the rights of the child. Anticipation of only criminal and legal means of counteracting violence against children, without taking into account of administrative and law, family and law, and other means will not have the proper result. The two fundamental provisions of general and theoretical law science, which the concept of combating violence against children should be based on, are distinguished. The perception of the child as a person with inherent human rights and fundamental freedoms should be the starting point for reform in the field of combating violence against children. To this day, the child is mostly perceived as an “object” that needs “special” treatment. The interests of the child should be perceived and taken into account while making decisions that affect the child’s state. The child due to his age and human organism specialties and perception needs additional protection. It is in this context that the rights of the child that should be seen as additional guarantees for the comprehensive development of the child should be discussed. It is concluded that the lack of comprehensive theoretical and law research on the problem of combating violence against children is the factor determining the inefficiency of the state’s activity direction and indicating the need for legal science to eliminate existing gaps in study of the mentioned subject. State reform of the social sphere concerning the rights of the child should be based on the postulate of equality of all people in their rights, regardless of their age, and the rights of the child are a subsidiary phenomenon taking into account the situation of the child and provides additional obligations (negative and largely positive) of public authorities.
Заборона пропаганди війни в умовах воєнного стану: аналіз законодавчих новацій
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коруц, У. З.; Koruts, U.
Автор, на підставі аналізу положень міжнародно – правових актів, а також законодавства України зазначає, що будь-яка пропаганда війни, яка є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі чи насильства, а також будь-які виступи, які підтримують національну, расову чи релігійну ворожнечу, забороняються законом. Зазначена вище заборона стосується всіх видів пропаганди, які порушують статут організації об’єднаних націй з метою погрози, агресії чи порушення миру. Метою зазначеної статті є визначення шляхом системного аналізу наукових джерел, а також законодавства що регламентує заборону пропаганди віни вумовах воєнного стану. Автор приходить до висновку, що публічне заперечення протиправного характеру пропаганди війни проти України з боку росії, що є складовим елементом «пропаганди неонацистського російського тоталітарного режиму» передбаченим у законі № 2265-ІХ, який перегукується з раніше ухваленими законами, які може створити значні проблеми для правоохоронних органів і суперечити вимозі правової визначеності. Для прикладу: законодавство заборону про колабораціонізму визнає кримінально караним «публічне заперечення проведення збройної агресії проти України, утвердження та встановлення тимчасового окупаціійного режиму частини території України». Стаття 436-2 Кримінального Кодексу, яка нещодавно набула чинності також передбачає кримінальну відповідальність за «виправдання збройної агресії Російської Федерації в Україні, визнання законності, заперечення збройної агресії Російської Федерації, прославлення її учасників». Подібні питання виникли і в законодавстві, яке регулює телерадіомовлення. Відповідні специфікації повинні бути взаємно узгоджені для більш ефективного впровадження. При цьому при встановленні та застосуванні деліктної відповідальності також необхідно звертати увагу на принцип гарантійної пропорційності. The author, based on the analysis of the provisions of international legal acts, as well as the legislation of Ukraine, notes that any propaganda of war, which is an incitement to discrimination, enmity, or violence, as well as any speeches that support national, racial or religious enmity, are prohibited by law. the above prohibition applies to all types of propaganda that violate the charter of the organization of the united nations with the purpose of intimidation, aggression or breach of peace. The purpose of this article is to determine through a systematic analysis of scientific sources and legislation regulating the prohibition of propaganda under martial law. The author concluds that the public denial of the illegal nature of the propaganda of the war against Ukraine by Russia, which is a constituent element of the “propaganda of the neo-Nazi Russian totalitarian regime” provided for in the law № 2265-IX, which echoes the previously adopted laws, which can create significant problems for law enforcement agencies and contradict the requirement of legal certainty. For example the legislation prohibiting collaborationism criminalizes “public denial of armed aggression against Ukraine, approval, and establishment of a temporary occupation regime of part of the territory of Ukraine." Article 436-2 of the Criminal Code, which recently entered into force, also provides criminal liability for “justifying the armed aggression of the Russian Federation in Ukraine, recognizing the legality, denying the armed aggression of the Russian Federation, glorifying its participants." Similar issues arose in the legislation regulating television and radio broadcasting. Relevant specifications should be mutually agreed upon for more effective implementation. At the same time, when establishing and applying tort liability, it is also necessary to pay attention to the principle of guarantee proportionality.
Зарубіжний досвід забезпечення прав людини у сфері національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Чижов, Д. А.; Chyzhov, D.
Безперечно, виконання завдання щодо захисту прав людини та дотримання домовленостей залежить насамперед від рівня досягнень країни та механізмів, що існують на національному рівні. Чинні національні закони, політичні рішення, процесуальні норми та механізми є ключовими факторами для реалізації прав людини у кожній країні. Тому важливо, щоб права людини стали частиною національних конституційних та законодавчих систем, щоб професійні юристи вміли застосовувати на практиці стандарти прав людини, а порушення прав людини зазнавали засудження та санкцій. Національні стандарти мають більш прямий вплив, а національні процесуальні норми доступніші в порівнянні з регіональними та міжнародними. Проведення наукового дослідження полягає в проведенні комплексного аналізу теоретико-правових основ та зарубіжного досвіду забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Автор приходить до висновку, що система забезпечення прав людини у сфер національної безпеки має свої складові, серед яких: захист національного суверенітету та територіальної цілісності; забезпечення захисту прав і свобод людини; створення умов для політичної та економічної незалежності; забезпечення громадського порядку; боротьба зі злочинністю тощо. Очевидно, що всі ці дії здійснюються уповноваженими органами, які відповідно до своїх повноважень реалізують різноманітні національні плани, постанови, директиви, міжнародні договори та норми внутрішнього законодавства. Слід зазначити, що основним органом забезпечення національної безпеки є збройні сили різних країн і всі владні структури країни. Усі вони мають головне завдання, яке покладає на них держава – забезпечити високий ступінь захисту національних інтересів, а в цьому контексті – створити належні умови для стабільного розвитку кожної особистості, суспільства та країни. Необхідно підкреслити, що умовою ефективності цієї політики є надання пріоритету захисту прав і свобод людини ненасильницьким способом. Undoubtedly, the implementation of the task of protecting human rights and respecting agreements depends primarily on the level of the country’s achievements and the mechanisms that exist at the national level. Existing national laws, policy decisions, procedural rules and mechanisms are key factors for the realization of human rights in every country. It is therefore important that human rights become part of national constitutional and legal systems, that professional lawyers are able to apply human rights standards in practice, and that human rights violations are condemned and sanctioned. National standards have a more direct impact, and national procedural rules are more accessible than regional and international ones. The purpose of the research is to conduct a comprehensive analysis of the theoretical and legal framework and foreign experience of human rights in the field of national security. The author concludes that the system of human rights in the areas of national security has its components, including: protection of national sovereignty and territorial integrity; ensuring the protection of human rights and freedoms; creating conditions for political and economic independence; ensuring public order; fight against crime, etc. It is obvious that all these actions are carried out by authorized bodies, which in accordance with their powers implement various national plans, resolutions, directives, international treaties and norms of domestic law. It should be noted that the main body of national security is the armed forces of different countries and all government agencies. All of them have the main task assigned to them by the state - to ensure a high degree of protection of national interests, and in this context - to create appropriate conditions for the stable development of each individual, society and country. It should be emphasized that the condition for the effectiveness of this policy is to give priority to the protection of human rights and freedoms in a non-violent manner.

Browse

Browsing 2022 рік by Title

Results Per Page

Sort Options