2025 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/50227

Browse

Now showing 1 - 20 of 87

Кримінальне переслідування крізь призму теорії змагальності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Патрелюк, Д. А.; Patreliuk, D.
Статтю присвячено розгляду особливостей здійснення кримінального переслідування у взаємозв’язку з теорією змагальності. Обґрунтовано, що початок кримінального переслідування обумовлює появу реалізації функції захисту. Процесуальний конфлікт між стороною обвинувачення та стороною захисту виявляється у змагальній формі кримінального процесу. Визначено, що змагальна процедура у досудовому провадженні вимагає рівноваги між процесуальними можливостями сторін обвинувачення та захисту, що знаходить своє практичне втілення лише за умови здійснення ефективного судового контролю. Акцентовано увагу на важливості правила «favor defensionis» як компенсаторного механізму для забезпечення процесуальної рівності сторін в умовах нерівного розподілу владних повноважень. Зазначено, що хоча змагальність на судовій стадії є безумовною, її прояви на досудовому етапі мають не менш важливе значення, зокрема під час вирішення питань про обрання заходів забезпечення кримінального провадження, оскарження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення, ініціювання слідчих (розшукових) дій тощо. Констатовано, що участь слідчого судді як незалежного арбітра під час кримінального переслідування є проявом реалізації засади змагальності, яка полягає у можливості обох сторін обстоювати свої правові позиції й доводити їх перед судом. Доведено, що змагальність є необхідним інструментом справедливого розгляду кримінального конфлікту вже на ранніх етапах провадження, коли відбувається втручання у права особи, яка переслідується. Наголошено, що відповідно положень кримінального процесуального закону, обов’язок доказування обставин, що підтверджують винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, покладено на сторону обвинувачення. З’ясовано, що на досудовій стадії сторона обвинувачення займає більш домінуюче становище щодо впливу на встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок наявності повноважень на здійснення процесуального примусу. Аргументовано, що належне забезпечення засади змагальності на досудовому етапі кримінального провадження є запорукою забезпечення прав, свобод і законних інтересів особи, що переслідується. The article is devoted to the peculiarities of criminal prosecution in relation to the adversarial theory. It is substantiated that the commencement of criminal prosecution leads to the emergence of the defense function. The procedural conflict between the prosecution and the defense is manifested in the adversarial form of criminal procedure. It is determined that the adversarial procedure in pre-trial proceedings requires a balance between the procedural capabilities of the prosecution and defense parties, which is practically realized only if effective judicial control is exercised. The author emphasizes the importance of the “favor defensionis” rule as a compensatory mechanism for ensuring procedural equality of the parties in the context of unequal distribution of power. It is noted that although adversariality at the trial stage is unconditional, its manifestations at the pre-trial stage are no less important, in particular when deciding on the choice of measures to ensure criminal proceedings, appealing against decisions, actions or inactions of the prosecution, initiating investigative (search) actions, etc. It is stated that the participation of an investigating judge as an independent arbitrator in criminal prosecution is a manifestation of the adversarial principle, which consists in the ability of both parties to defend their legal positions and prove them before the court. The author proves that adversariality is a necessary tool for fair consideration of a criminal conflict at the early stages of proceedings when the rights of the person being prosecuted are interfered with. It is emphasized that, in accordance with the provisions of the criminal procedure law, the burden of proof of the circumstances confirming the guilt of a person in committing a criminal offense is placed on the prosecution It is found that at the pre-trial stage, the prosecution has a more dominant position in terms of influence on establishing the circumstances of a criminal offense due to the authority to exercise procedural coercion. The author argues that proper ensuring of the adversarial principle at the pre-trial stage of criminal proceedings is a guarantee of the rights, freedoms and legitimate interests of the person being prosecuted.
Електронні послуги: моделі правового регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Савіцька, В. В.; Savitska, V.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання електронних послуг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування на підставі поданої заяви фізичною або юридичною особою. Підкреслено, що розвиток інформаційних технологій надав можливість впровадити в діяльність органів публічної влади інформаційно-комунікаційних систем, застосування яких надало можливість отримання громадянами різного виду електронних послуг. З метою дослідження правового регулювання відносин надання електронних послуг здійснено аналіз праць науковців, які досліджували проблемні питання надання електронних послуг. Проаналізовано низку вітчизняних нормативно-правових актів, що мають відношення до правового розвитку відносин у галузі електронного надання послуг, серед яких варто відмітити Закони України: «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні комунікації», «Про адміністративні послуги». Також проаналізовано підзаконні правові акти, якими було започатковано становлення електронних послуг. Перш за все це стосується розпоряджень і постанов Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, питань підготовки проектів актів законодавства в електронній формі, розвитку системи електронних послуг тощо. Встановлено, що використовуючи інформаційно-комунікаційні системи надання електронних послуг можуть здійснювати не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, інші уповноважені державою підприємства і організації, але й судові органи. Звертається увага на можливість отримання різного виду електронних послуг доступних на веб-сайті Кабінету Міністрів України, а також існуючі проблеми надання електронних послуг громадянам, що проживають в сільській місцевості, які на сьогодні не в змозі отримати всі види електронних послуг вказаних на веб-сайті Кабінету Міністрів України. Зроблено висновок, що в залежності від галузевої спрямованості існують різні моделі правового регулювання надання електронних послуг та звертається увага на існуючі проблемні питання надання електронних послуг мешканцям, які проживають у сільській місцевості, що потребує подальшого вдосконалення правового механізму надання електронних послуг. This scientific article is devoted to the current problems of providing electronic services provided by state authorities and local self-government bodies on the basis of an application submitted by an individual or legal entity. It is emphasized that the development of information technologies has made it possible to introduce information and communication systems into the activities of public authorities, the use of which has made it possible for citizens to receive various types of electronic services. In order to study the legal regulation of relations in the provision of electronic services, an analysis of the works of scientists who studied the problematic issues of providing electronic services was carried out. A number of domestic regulatory legal acts related to the legal development of relations in the field of electronic service provision were analyzed, among which it is worth noting the Laws of Ukraine: “On the Peculiarities of Providing Public (Electronic Public) Services”, “On Electronic Identification and Electronic Trust Services”, “On Electronic Documents and Electronic Document Management”, “On Electronic Communications”, “On Administrative Services”. The subordinate legal acts that initiated the formation of electronic services were also analyzed. First of all, this concerns the orders and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine on the development of the system of provision of administrative services by executive bodies, issues of preparation of draft legislative acts in electronic form, development of the system of electronic services, etc. It has been established that using information and communication systems, the provision of electronic services can be carried out not only by state authorities and local governments, other state-authorized enterprises and organizations, but also by judicial bodies. Attention is drawn to the possibility of obtaining various types of electronic services available on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine, as well as existing problems in providing electronic services to citizens living in rural areas, who are currently unable to receive all types of electronic services specified on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine. It is concluded that depending on the sectoral focus, there are different models of legal regulation of the provision of electronic services and attention is drawn to existing problematic issues in providing electronic services to residents living in rural areas, which requires further improvement of the legal mechanism for providing electronic services.
Поділ між подружжям частки в статутному капіталі господарського товариства: теоретичні аспекти та практичні виклики
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Простибоженко, О. С.; Prostybozhenko, O.
Стаття присвячена дослідженню правового режиму частки в господарському товаристві як об’єкта права спільної сумісної власності подружжя. Автор здійснив дослідження розвитку цього об’єкта цивільних прав, проаналізував зміну підходів, що складалися в судовій практиці, та запропонував власне бачення перспектив подальшого розвитку правового режиму цього об’єкта. Автор наголошує, що з прийняттям Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» законодавець змінив свій підхід до природи таких господарських товариств. Зв’язок учасників цих господарських товариств більше не вважається якимось особистісним і таким, що не допускає вступ нових учасників без волевиявлення наявних. За аналогією зі спадкуванням, другий із подружжя може вступити до товариства без необхідності отримання окремої згоди інших учасників такого товариства. Ці види господарських товариств наблизились більше до акціонерних товариств, в яких, за загальним правилом, чинні власники акцій не можуть блокувати вступ нових акціонерів. А відтак відпали будь-які перешкоди для реального поділу між подружжям частки в статутному капіталі. Більш того, поділ в натурі між подружжям частки в статутному капіталі є більш збалансованим з точки зору врахування інтересів кожного з подружжя. Такий спосіб поділу спільного майна подружжя гарантував би справедливий підхід у поділі активів та дозволив би кожному із подружжя реалізовувати належним чином своє право власності на відповідну частку у статутному капіталі, включаючи як право на отримання дивідендів, так і право на управління товариством. Зважаючи на те, що законодавець відійшов від принципу збереження особистісних зв’язків між учасниками товариства, такий спосіб поділу частки у статутному капіталі є припустимим навіть за умови наявності інших його учасників. The article is devoted to the study of the legal patrimonial regime of a share in the authorized capital of a business company as an object of spouses’ joint property. The author conducted the study of the development of this civil rights object, analyzed the change in approaches that have developed in judicial practice, and offered his own vision of the prospects for the further development of the legal patrimonial regime of this object. The author emphasizes that the adoption of the Law of Ukraine “On Limited and Additional Liability Companies”, the legislator changed its approach to the nature of these company types. In particular, the relationship between the company participants is no longer considered to be personal, there are no restrictions for the entry of new participants without the consent of the existing ones. By analogy with inheritance, the second spouse can join the company without the need to obtain separate consent from other participants. These company types have become more similar to joint-stock companies, in which, as a general rule, current shareholders cannot block the entry of new shareholders. As a result, any obstacles to the division of shares in the authorized capital between spouses have disappeared. Moreover, the division of the share in the authorized capital between the spouses is more balanced in terms of taking into account each spouses’ interests. This method of dividing the spouses’ joint property would guarantee a fair approach to the division of assets and would allow each spouse to properly exercise their right of ownership to the corresponding share in the authorized capital, including both the right to receive dividends and the right to manage the company. Considering that the legislator has departed from the principle of preserving personal ties between the company’s participants, this method of dividing the share in the authorized capital is permissible even if there are other participants.
Юридична відповідальність за порушення аграрного законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Горішній, О. О.; Horishnii, O.; Грінь, А. А.; Hrin, A.; Мкртчян, Р. С.; Mkrtchian, R.
Стаття присвячена науковому дослідженню поняття юридичної відповідальності за порушення аграрного законодавства. Встановлено, що юридична відповідальність визначається як вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних і юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою. В аграрному праві юридична відповідальність є комплексним правовим інститутом, що охоплює систему різногалузевих норм, які закріплюють види та порядок застосування заходів за порушення аграрного законодавства. Юридична відповідальність за аграрні правопорушення поділяється види за галузевою ознакою, а саме на адміністративну, кримінальну, майнову, дисциплінарну, матеріальну. Визначено, що юридична відповідальність за порушення аграрного законодавства – це є комплексний міжгалузевий інститут до складу якого входять юридичні норми, що закріплюють види та засоби, порядок застосування заходів за порушення у сільськогосподарському виробництві. Види й засоби відповідальності порушників норм аграрного законодавства врегульовані нормами різних галузей права. Вони мають міжгалузеву або загально-правову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки. Встановлено, що підставою відповідальності є порушення правил поведінки, що аграрні правовідносини. Тобто, наявність протиправного діяння і наявність вини щодо скоєного правопорушення. Крім того, підставою застосування юридичної відповідальності за порушення норм аграрного права слід назвати і правозастосовний акт винесений відповідним уповноваженим органом (наказ, постанова, вирок тощо). Визначено, що за вчинені правопорушення, законодавством передбачено такі види юридичної відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, майнова, адміністративна, кримінальна. Зроблено висновок, що під час застосування юридичної відповідальності перед суб’єктами уповноваженими на застосування норм права стоїть завдання щодо вирішення питання який саме вид юридичної відповідальності слід засотувати і чи це дозволить досягти мети з якою вона застосовується до правопорушника. Тобто, під час визначення видів і заходів відповідальності враховується багато факторів, головним з яких виступає яке саме неправомірне діяння вчинено. The article is devoted to the scientific study of the concept of legal liability for violation of agrarian legislation. It is established that legal liability is defined as a type of social liability, the essence of which is the application of sanctions provided for by law to offenders (individuals and legal entities), which are provided for by law and are enforced by the state. In agrarian law, legal liability is a complex legal institution that encompasses a system of multi-branch norms that establish the types and procedure for applying measures for violation of agrarian legislation. Legal liability for agrarian offenses is divided into types by industry, namely, administrative, criminal, property, disciplinary, material. It is determined that legal liability for violation of agrarian legislation is a complex inter-branch institution that includes legal norms that establish the types and means, the procedure for applying measures for violations in agricultural production. Types and means of liability of violators of agrarian legislation are regulated by norms of various branches of law. They have an inter-branch or general legal scope, therefore they are actively used to protect law and order in the agrarian sector of the economy. It has been established that the basis for liability is a violation of the rules of conduct, that is, agrarian legal relations. That is, the presence of an illegal act and the presence of guilt in relation to the committed offense. In addition, the basis for applying legal liability for violation of the norms of agrarian law should be called a law enforcement act issued by the relevant authority (order, resolution, verdict, etc.). It has been determined that for committed offenses, the legislation provides for the following types of legal liability: disciplinary, material, property, administrative, criminal. It has been concluded that when applying legal liability, the subjects authorized to apply the norms of law face the task of resolving the issue of what type of legal liability should be imposed and whether this will allow achieving the goal for which it is applied to the offender.That is, when determining the types and measures of liability, many factors are taken into account, the main one of which is what kind of illegal act was committed.
«Право анексованої території» в сучасній концепції міжнародного права
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
Ця стаття розглядає міжнародно-правові норми, які забороняють або визнають «право анексованої території», що є основоположною категорією для сучасного міжнародного права та муніципально-майнового права, котре притаманне лише англо-саксонській правовій сім’ї. Це право, як класична норма з часів Давньої Римської Республіки (I ст. до н. е.), лежить в основі трьох варіантів дій, які були центральними орієнтирами для їх здійснення відповідними суб’єктами права з метою: врегулювання права власності на приєднаній території, де встановлена нова державна або місцева влада в межах регіонів, територіальних громад (муніципалітетів); визначення законності застосування сили через встановлення нових державних кордонів та меж регіонів, територіальних громад (муніципалітетів); забезпечення суб’єктам права можливості індивідуально чи колективно визначати свою правову, політичну та адміністративну приналежність у межах нових кордонів або адміністративно-територіальних меж. Заборона насильницької анексії є невіддільною частиною кожного з цих варіантів, а їх поєднання разом могло б мати трансформаційний вплив на правову систему загалом. Однак значення цього питання часто ігнорується або спотворюється. Більше того, аналітики, які досліджують цю проблематику, значною мірою не враховують, що сучасні держави залучені до ширшої боротьби за майбутній світовий порядок і ризикують ерозією існуючих міжнародних відносин. У статті автори формулюють власне визначення «анексії» та висновки щодо місця, функцій і передумов подальшого розгляду «права анексованої території» у системі сучасного міжнародного права, звертаючи увагу на певні правові колізії, що виникають у цьому контексті. This article examines the international legal norms that prohibit «the law of annexed territory» are fundamental category for modern International Law and Municipal and Property law, whichs are inherent in the Anglo-Saxon legal family. This law as a classical norm from the Ancient Roman Republic (I century BC) is the basis of three options for actions (activities) that have been central to the guidelines for their choice by the relevant subjects of law: (1) to settle title to territory as the basis for establishing state authority within territorial communities, municipalities; (2) to regulate the use of force across established state borders and boundaries of territorial communities (municipalities); and (3) to provide subjects with the right along the lines of established borders or administrative territorial boundaries to determine their own destiny and space for power on their own or collectively. The prohibition of forcible annexation is an integral part of each of these processes, and their combination could have a transformative impact on the legal system as a whole. However, the significance of this issue is often overlooked or misinterpreted. Furthermore, analysts in this field have largely failed to recognize that modern states are engaged in a broader struggle for the future world order and risk the erosion of contemporary international relations. In this article the authors formulate their own definition of «annexation» and present conclusions regarding the role, function, and prerequisites for further consideration of the «law of annexed territory» within the framework of modern International Law, while also highlighting specific legal conflicts related to this issue.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – суб’єкт адміністративно-правового регулювання відновлюваної енергетики
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Дараганова, Н. В.; Darahanova, N.
Дослідження актуальних, але й досі малодосліджених у національній юридичній науці питань, пов’язаних з категорією «відновлювана енергетика», представляє не лише теоретичний, але й практичний інтерес. Ця стаття досліджує роль та значимість для сфери відновлюваної енергетики такого суб’єкта як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). З’ясовано, що перехід національної енергетики на відновлювані джерела має якісно суттєві переваги, порівняно з використанням традиційних джерелам енергії: збереження невідновлюваних видів палива; уповільнення зміни клімату та зменшення кількості пов’язаних із цим несприятливих природних явищ; збільшення тривалості життя людини; відкриття нових підприємств та створення нових робочих місць. Установлено, що закріплення правового статусу НКРЕКП відповідає сучасному європейському підходу щодо визначення правового статусу такого органу державного регулювання у сфері енергетики та сприяє: 1) створенню передумов для стабільного державного регулюючого впливу на діяльність суб’єктів природних монополій у сфері енергетики, зокрема й у сфері відновлюваної енергетики; 2) виконанню Україною своїх міжнародних зобов’язань перед Енергетичним Співтовариством. Запропоновано всі функції та повноваження НКРЕКП поділити на дві основні групи: загальні – тобто ті, що стосуються всіх суб’єктів у сфері енергетики та комунальних послуг, та спеціальні, – тобто ті, що визначають роль цієї комісії у певних напрямах/сферах енергетики. У сфері відновлюваної енергетики повноваження НКРЕКП стосуються: забезпечення функціонування реєстру гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії та видачі гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, та інтеграції реєстру гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, з реєстрами країн Енергетичного Співтовариства, Європейського Союзу та Організації економічного співробітництва та розвитку. The study of relevant, but still little-studied in national legal science, issues related to the category of «renewable energy» is of not only theoretical, but also practical interest. This article examines the role and significance for the field of renewable energy of such an entity as the National Commission for State Regulation of Energy and Public Utilities (abbreviated as NKREKP).It was found that the transition of the national energy sector to renewables has significant qualitative advantages, thanks to the use of traditional energy sources: preservation of non-renewable fuel sources; slowing down climate change and reducing the number of adverse natural phenomena associated with it; increasing human life expectancy; opening new enterprises and creating new jobs. It has been established that the consolidation of the legal status of the NKREKP corresponds to the modern approach to determining the legal status of such a European state regulatory body in the energy and service sectors: 1) prerequisites have been created for stable state regulation of the impact on the activities of natural monopolies in the energy sector, including in the field of renewable energy; 2) Ukraine’s fulfillment of its international obligations to the Energy Community. It is proposed to divide all functions and powers of the NKREKP into two main groups: general – that is, those that concern all entities in the energy and utilities sector, and special – that is, those that determine the role of this commission in certain areas/spheres of energy. In the field of renewable energy, the powers of the NKREKP relate to: ensuring the functioning of the register of guarantees of origin of electricity generated from renewable energy sources and issuing guarantees of origin of electricity generated from renewable energy sources, and integrating the register of guarantees of origin of electricity generated from renewable energy sources with the registers of the countries of the Energy Community, the European Union and the Organization for Economic Cooperation and Development.
Щодо визначення умов, відповідно до яких справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підлягають розгляду в цивільному судочинстві в порядку окремого провадження
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Поліщук, П. А.; Polishchuk, P.
Стаття присвячена комплексному дослідженню окремих питань щодо визначення умов відповідно до яких справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення підлягають розгляду в цивільному судочинстві в порядку окремого провадження. Здійснено огляд законодавства, доктринальних підходів та матеріалів судової практики щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення у судовому порядку. Встановлено коло умов, за якими справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення можуть розглядатись у цивільному судочинстві, а саме в окремому провадженні. В цивільному судочинстві в порядку окремого провадження відповідно до норм цивільного процесуального законодавства можуть розглядатись й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Також необхідно зазначити, що у зв’язку з введенням воєнного стану в Україні виникла необхідність звернення осіб за захистом своїх прав пов’язаних з таким станом, що сприяло необхідність встановлення й інших юридичних фактів у судовому порядку. Таких, наприклад, як встановлення факту, щодо вимушеного переселення осіб, що відбулось саме внаслідок збройної агресії рф тощо. Крім того на підставі норм законодавства та судової практики, а саме практики Верховного Суду, визначено, які юридичні факти не можуть розглядатись у цивільному судочинстві. Серед яких можна назвати справи про : встановлення факту перебування у полоні окупаційних органів; встановлення факту групи інвалідності та часу її настання, непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку; факт підтвердження права на жиле приміщення або на його обмін тощо. Отже, необхідно зазначити, що у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження можуть розглядатись тільки факти, що мають юридичне значення відповідно до визначених умов, таких як: це повинні бути не просто юридичні факти, а саме факти, що мають юридичне значення із зазначенням мети його встановлення; встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право (відсутній спір про право); якщо не має жодної іншої можливості встановити такий факт; якщо чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення. This article presents a comprehensive analysis of the specific issues concerning the conditions under which cases for establishing facts that hold legal significance are subject to review in civil proceedings in a separate manner. The study reviews relevant legislation, doctrinal approaches, and judicial practice related to the judicial establishment of facts with legal importance. It identifies the scope of conditions that permit such cases to be considered in civil proceeding, specifically within a separate process. According to civil procedural law, other legal facts–those that influence the emergence, modification, or cessation of personal or property rights of individuals–may also be examined in civil proceedings if legislation does not prescribe a different method for their establishment. Furthermore, due to the introduction of martial law in Ukraine, there has been a necessity for individuals to seek legal protection of their rights connected with this regime. This has created a need to establish additional legal facts through judicial process, such as the fact of forced displacement resulting from Russia’s armed aggression. Based on legal norms and judicial jurisprudence–particularly the practices of the Supreme Court– it has been determined which legal facts are not subject to review in civil proceedings. Examples include establishing the fact of detention by occupation authorities, the fact of disability group and its onset time, incapacity for military service with removal from military registration, or the fact confirming the right to a dwelling or its exchange. Therefore, it must be emphasized that only those facts that meet specific conditions and possess legal significance can be considered in civil proceedings in a separate process. These facts must be actual, not merely legal, and their purpose must be clearly articulated; their establishment must be independent of any dispute over rights (i.e., no underlying controversy). Additionally, there should be no other means available to establish the fact, and current legislation must not envisage an alternative extrajudicial procedure for its establishment.
Ефективність діяльності волонтерів в умовах збройної агресії
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Захарчук, Р. А.; Zakharchuk, R.
У статті досліджено правові, організаційні та соціальні аспекти ефективності діяльності волонтерів в умовах збройної агресії проти України. Волонтерський рух виявився одним із найважливіших елементів громадянського суспільства, що оперативно та масово мобілізував ресурси для забезпечення потреб Збройних Сил України, сил територіальної оборони, внутрішньо переміщених осіб, медичних установ і постраждалого цивільного населення. Проаналізовано ключові чинники, що впливають на ефективність волонтерської діяльності: правовий статус волонтерів, організаційна підтримка з боку держави, механізми міжсекторальної взаємодії (влада – громадськість – міжнародні організації), доступ до фінансових та матеріальних ресурсів, а також рівень безпеки волонтерів у зонах бойових дій. Особливу увагу приділено проблемам правової невизначеності, відсутності спеціального законодавства про діяльність волонтерів у зоні бойових дій, неформальності багатьох волонтерських ініціатив та ризикам фізичного і психологічного виснаження. У межах дослідження обґрунтовано необхідність розробки окремого нормативного акта, що регулюватиме діяльність волонтерів у надзвичайних та воєнних умовах, передбачаючи елементи соціального захисту, реєстрації, фінансового стимулювання, а також захисту від переслідувань чи дискредитації. Запропоновано вдосконалити механізми взаємодії волонтерів з органами державної влади, зокрема шляхом створення координаційних платформ на національному та місцевому рівнях. Зроблено висновок, що підвищення ефективності волонтерської діяльності можливе лише за умов комплексного підходу, який охоплює правове, фінансове, організаційне та моральне визнання волонтерського руху як важливої сили громадянської стійкості та захисту суверенітету України в умовах війни. The article examines the legal, organizational and social aspects of the effectiveness of volunteers in conditions of armed aggression against Ukraine. The volunteer movement has proven to be one of the most important elements of civil society, which has promptly and massively mobilized resources to meet the needs of the Armed Forces of Ukraine, territorial defense forces, internally displaced persons, medical institutions and the affected civilian population.The key factors influencing the effectiveness of volunteer activities are analyzed: the legal status of volunteers, organizational support from the state, mechanisms of intersectoral interaction (government – public – international organizations), access to financial and material resources, as well as the level of safety of volunteers in combat zones. Particular attention is paid to the problems of legal uncertainty, the lack of special legislation on the activities of volunteers in combat zones, the informality of many volunteer initiatives and the risks of physical and psychological exhaustion.The study substantiates the need to develop a separate regulatory act that will regulate the activities of volunteers in emergency and war conditions, providing for elements of social protection, registration, financial incentives, as well as protection from persecution or discredit. It is proposed to improve the mechanisms of interaction of volunteers with state authorities, in particular by creating coordination platforms at the national and local levels.It is concluded that increasing the effectiveness of volunteer activities is possible only under the conditions of a comprehensive approach that encompasses the legal, financial, organizational and moral recognition of the volunteer movement as an important force for civil stability and protection of the sovereignty of Ukraine in war conditions.
Забезпечення права на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини: стандарти, виклики та перспективи для України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коренев, А. О.; Korenev, A.
Стаття присвячена дослідженню перспектив вдосконалення забезпечення права на справедливий суд в Україні відповідно до стандартів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Актуальність теми зумовлена європейськими інтеграційними прагненнями України та необхідністю усунення системних проблем у судовій системі, які перешкоджають ефективному захисту прав громадян. Висвітлено основні виклики, з якими стикається судова система України. Зокрема, це перевантаженість судів, недостатня незалежність суддів та невиконання судових рішень. Важливим аспектом є вплив війни, що створила додаткові труднощі, зокрема закриття судів у зоні бойових дій та ускладнення доступу до правосуддя для населення. Проблеми з адаптацією національного законодавства до стандартів ЄСПЛ також залишаються нагальними, адже українські суди не завжди враховують міжнародні прецеденти у своїй практиці. Пропонуються конкретні шляхи реформування судової системи. Серед них: впровадження електронного судочинства, розвиток альтернативних способів вирішення спорів, створення спеціалізованих судів, таких як антикорупційні та соціальні. Наголошується на необхідності забезпечення незалежності суддів через прозорі конкурсні процедури та запровадження чітких механізмів захисту суддів від зовнішнього впливу. Роль міжнародних партнерів, зокрема Європейського Союзу, Ради Європи та Венеційської комісії, у підтримці реформування судової системи України є визначальною. Їхня експертна та фінансова допомога сприяє впровадженню найкращих практик у національне правозастосування. Окрему увагу приділено підвищенню якості правозастосування та правової освіти. Запровадження регулярних тренінгів для суддів і адвокатів, а також освітніх програм для громадян, сприятиме підвищенню правової культури та формуванню довіри до судової системи. Висновки статті підкреслюють необхідність комплексного підходу до реформ, який має охоплювати законодавчі зміни, інновації в судовому процесі та розвиток професійної освіти. Ця робота стане корисною для юристів-практиків, науковців та реформаторів, зацікавлених у вдосконаленні судової системи України. The article is dedicated to exploring the prospects for improving the enforcement of the right to a fair trial in Ukraine in accordance with the standards enshrined in Article 6 of the European Convention on Human Rights (ECHR) and the practice of the European Court of Human Rights (ECtHR). The relevance of the topic is driven by Ukraine’s European integration aspirations and the need to address systemic issues in the judiciary that hinder the effective protection of citizens’ rights. The article highlights the key challenges faced by Ukraine’s judicial system. These include court overload, insufficient judicial independence, and the non-enforcement of court decisions. A significant aspect is the impact of war, which has created additional difficulties, including the closure of courts in conflict zones and limited access to justice for the population.Issues related to the adaptation of national legislation to ECtHR standards also remain pressing, as Ukrainian courts do not always consider international precedents in their practice. The article proposes specific pathways for judicial system reform. These include the implementation of electronic justice systems, the development of alternative dispute resolution mechanisms, and the establishment of specialized courts such as anti-corruption and social courts. It emphasizes the necessity of ensuring judicial independence through transparent selection processes and introducing clear mechanisms to protect judges from external influence. The role of international partners, including the European Union, the Council of Europe, and the Venice Commission, in supporting judicial reform in Ukraine is recognized as critical. Their expert and financial assistance promotes the introduction of best practices into national law enforcement. Special attention is given to improving the quality of law enforcement and legal education. Regular training for judges and lawyers, along with educational programs for citizens, will contribute to raising legal awareness and fostering public trust in the judiciary. The article concludes by emphasizing the need for a comprehensive approach to reform, encompassing legislative changes, innovations in judicial processes, and the development of professional education. This work will be valuable to legal practitioners, academics, and reformers interested in advancing Ukraine’s judicial system.
Конвенція організації об’єднаних націй проти корупції: оцінка стану впровадження стандартів у національне кримінальне законодавство
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Арсентьєв, Д. С.; Arsentiev, D.
В статті визначаються та аналізуються стандарти протидії корупції, визначені у Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, ратифікована відповідно до Закону України від 18.10.2006 № 251-V є одним із найбільш комплексних документів, яким визначено загальний зміст політики та практики запобігання та протидії корупції, визначено стандарти, які мають бути інтегровані у відповідну національну практику, а також межі криміналізації корупційних протиправних діянь. Додатковими заходами, які проводяться з метою оцінки стану реалізації механізму запобігання та протидії корупції є проведення щорічного опитування громадян щодо обізнаності та встановлення факту толерування фактів корупції, оформлення щорічних звітів щодо стану реалізації заходів із протидії корупції тощо. Відзначено, що на сьогоднішній день в Україні впроваджена та вдало працює система експертизи стану дотримання антикорупційного законодавства та реалізації антикорупційної політики шляхом встановлення алгоритму підзвітності та підконтрольності. Міжнародне співробітництво здійснюється шляхом проведення спільних проєктів та досліджень у сфері протидії корупції, які засновані на обміні теоретичним та практичним досвідом формування та реалізації антикорупційної політики. Підсумовано, що національне кримінальне законодавство, а також проєкт нового Кримінального кодексу України потребують подальшого дослідження та оновлення в частині формування диспозицій та санкцій кримінально-правових норм, у яких встановлено кримінальну відповідальність за корупційні та пов’язані із корупцією кримінальні правопорушення. Зокрема це також має стосуватись уточнення та приведення у відповідність із міжнародними правовими документами видів таких протиправних діянь, а також видів та розмірів покарань, які мають бути призначені за їх вчинення. The article defines and analyzes the standards for combating corruption set out in the United Nations Convention against Corruption. The United Nations Convention against Corruption, ratified in accordance with the Law of Ukraine No. 251-V of 18.10.2006, is one of the most comprehensive documents that defines the general content of the policy and practice of preventing and combating corruption, defines the standards that should be integrated into relevant national practice, as well as the limits of criminalization of corruptive illegal acts. Additional measures taken to assess the status of the implementation of the mechanism for preventing and combating corruption include conducting an annual survey of citizens on awareness and establishing the fact of tolerance of corruption, drawing up annual reports on the status of implementation of measures to combat corruption, etc. It was noted that today in Ukraine, a system of expertise of the state of compliance with anti-corruption legislation and the implementation of anti-corruption policy has been implemented and is successfully operating by establishing an algorithm of accountability and control. International cooperation is carried out by conducting joint projects and research in the field of combating corruption, which are based on the exchange of theoretical and practical experience in the formation and implementation of anti-corruption policy. It was concluded that the national criminal legislation, as well as the draft of the new Criminal Code of Ukraine, require further research and updating in terms of the formation of dispositions and sanctions of criminal law norms that establish criminal liability for corruption and corruption-related criminal offenses. In particular, this should also concern the clarification and alignment with international legal documents of the types of such illegal acts, as well as the types and amounts of punishments that should be imposed for their commission.
Безспірність як обов’язкова умова нотаріальних проваджень іззасвідчення фактів
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бондар, І. В.; Bondar, I.; Мельник, І. С.; Melnyk, I.
Висвітлено, що безспірність в нотаріальному процесі встановлюється та підтверджується на всіх етапах нотаріального провадження. Безспірність стосується не лише відсутності спору між суб’єктами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії, законності підстав тощо, але й документів, які подаються нотаріусу (чи формуються нотаріусом) необхідних для вчинення нотаріального провадження. Відомості та документи мають містити безспірні факти, необхідні для вчинення нотаріальних дій і завданням нотаріуса є встановлення таких фактів. Метою статті є висвітлення теоретичних та практичних аспектів засвідчення нотаріусом безспірних фактів. Констатовано, що важливим є уважне вивчення поданих документів, звернення уваги на будь-які ознаки їх недійсності та відповідність встановленим законодавством вимогам. Нотаріус зобов’язаний неухильно дотримуватися нотаріальної процедури, втім, варто розуміти, що нотаріус не зможе встановити в багатьох випадках підробку документів. Визначено, що нотаріус зобов’язаний вивчити документ, проаналізувати його зміст, в тому числі на предмет наявності відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної або юридичної особи, зовнішній вигляд і стан (чи містять пошкодження через які неможливо прочитати текст, незастережені виправлення тощо), проаналізувати реквізити ( їх наявність та відповідність встановленим законодавством вимогам), дослідити наявність ознак підробки, які можна побачити при візуальному огляді документа (підчистки, дописки та інші). Встановлено, що повне і всебічне дослідження та аналіз документів нотаріусом є запорукою забезпечення безспірності при вчиненні нотаріальних проваджень із засвідчення фактів. The article highlights that indisputability in the notarial process is established and verified at all stages of notarial proceedings. The indisputability concerns not only the absence of a dispute between the subjects applying for a notarial act to be performed, the legality of the grounds, etc., but also the documents submitted to the notary (or prepared by the notary) necessary for the notarial proceedings. The information and documents must contain indisputable facts, which are necessary for the performance of notarial acts, and the notary’s task is to establish such facts. The aim of the article is to highlight the theoretical and practical aspects of notarisation of indisputable facts by a notary. It is stated that important is to carefully examine the submitted documents and pay attention to any signs of their invalidity and compliance with the requirements established by law. The notary is obliged to strictly follow the notarial procedure, however, it should be understood that in many cases the notary will not be able to detect falsification of documents. It is determined that the notary is obliged to examine the document, analyse its content, including for the availability of information that degrades the honour, dignity and business reputation of an individual or legal entity, appearance and condition (whether it contains damage that makes it impossible to read the text, unspecified corrections, etc.), analyse the details (their availability and compliance with the requirements established by law), and investigate the presence of signs of falsification that can be seen during a visual inspection of the document (erasures, additions, etc.). It is established that a full and comprehensive examination and analysis of documents by a notary is the key to ensuring indisputability while performing notarial proceedings on the notarisation of facts.
Державне регулювання процедур містобудівної діяльності: національний та зарубіжний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бєликов, В. І.; Bielykov, V.
Ця стаття присвячена дослідженню державного регулювання процедур містобудівної діяльності. Міське планування є важливою складовою державного управління і безпосередньо впливає на просторовий розвиток, економіку, екологічну безпеку та якість життя регіону. В Україні цей сектор регулюється широкою нормативно-правовою базою, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», але її застосування стикається з низкою проблем, зокрема застарілість або фрагментарність законодавства, що ускладнює його застосування та створює правову невизначеність, недостатня ефективність механізмів нагляду, бюрократизацією процедур, недостатньою цифровізацією та слабкою інтеграцією міжнародного досвіду. Це призводить до низької ефективності державного регулювання, збільшення корупційних ризиків та гальмування розвитку містобудівних проєктів. Вивчення досвіду регулювання містобудівної діяльності в інших країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Великобританії та США, показує, що ефективне управління сектором можливе завдяки чіткому правовому регулюванню, децентралізації повноважень, впровадженню цифрових технологій та активній участі громадян у цьому процесі. Досвід інших країн показує, що існують різні підходи до регулювання просторового планування, процедур отримання дозволів на будівництво, контролю за дотриманням містобудівного законодавства та забезпечення сталого розвитку міських територій. У цій статті проаналізовано тенденції державного регулювання містобудівної діяльності в Україні та зарубіжний досвід, проведено порівняльний аналіз з міжнародним досвідом. Особлива увага приділяється рішенням у сфері децентралізації, громадської участі, екологічних стандартів та міського планування, аналіз яких спрямований на підвищення ефективності управління, забезпечення сталого розвитку регіону та створення сприятливого міського середовища. This article is devoted to the study of state regulation of urban planning procedures. Urban planning is an important component of state administration and directly affects the spatial development, economy, environmental safety and quality of life of the region. In Ukraine, this sector is regulated by a broad regulatory framework, in particular the Law of Ukraine “On Regulation of Urban Planning Activities”, but its application faces a number of problems, in particular the obsolescence or fragmentation of legislation, which complicates its application and creates legal uncertainty, insufficient effectiveness of supervision mechanisms, bureaucratization of procedures, insufficient digitalization and weak integration of international experience.This leads to low efficiency of state regulation, increased corruption risks and inhibition of the development of urban planning projects. Studying the experience of regulating urban planning activities in other countries, in particular in Germany, France, Great Britain and the USA, shows that effective management of the sector is possible thanks to clear legal regulation, decentralization of powers, introduction of digital technologies and active participation of citizens in this process. The experience of other countries shows that there are different approaches to regulating spatial planning, procedures for obtaining construction permits, monitoring compliance with urban planning legislation and ensuring sustainable development of urban areas. This article analyzes trends in state regulation of urban planning activities in Ukraine and foreign experience, and conducts a comparative analysis with international experience. Particular attention is paid to decisions in the field of decentralization, public participation, environmental standards and urban planning, the analysis of which is aimed at increasing management efficiency, ensuring sustainable development of the region and creating a favorable urban environment.
Ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ковбас, І. В.; Kovbas, I.; Михайлюк, В. С.; Mykhailiuk, V.
Статтю присвячено з’ясуванню критеріїв ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві. Визначено нормативно-правове підґрунтя принципу ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві. Обґрунтовано, що складовими елементами ефективності судового захисту порушених прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві є доступність суду для громадян. У статті визначено нормативну базу, яка закріплює основні принципи доступності правосуддя. В цьому питанні автор статті звертається до: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та загальних принципів доступності правосуддя ООН Аргументовано, що ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві є одним із принципів і адміністративної процедури, про що зазначено у п.13 ч.1 ст.4 Закону України «Про адміністративну процедуру», що гарантує ефективні засоби правового захисту. В контексті ефективного захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві та права на судовий захист автор статті звертається до норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, де розкриває норми цього Кодексу, які безпосередньо закріплюють принцип ефективності судового захисту в адміністративному суді. Автор слушно аргументує, що звернення до суду для захисту своїх прав і інтересів не повинен бути обтяжений надмірними фінансовими, часовими чи іншими бар’єрами. Для цього автор звертається в цьому питанні до практики ЄСПЛ та міжнародного досвіду. Ще одним аспектом ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві автор статті вважає географічну доступність суду. Наступним аспектом ефективності захисту порушених прав людини в адміністративному судочинстві автор вважає технологічні інновації, такі як електронні сервіси, електронні платформи, віртуальні суди. Дається авторський висновок щодо основних аспектів ефективності судового захисту порушених прав в адміністративному судочинстві захисту, включаючи доступність адміністративного судочинства, гарантії права на звернення до суду, наявність механізмів правової допомоги для соціально незахищених осіб, географічна доступність суду, технологічні інновації. The article is devoted to clarification of the criteria for the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings. The author defines the legal basis of the principle of effectiveness of judicial protection of human rights and interests in administrative proceedings. It is substantiated that the constituent elements of the effectiveness of judicial protection of violated rights and interests of an individual in administrative proceedings are accessibility of court for citizens. The article identifies the regulatory framework which enshrines the basic principles of access to justice. In this regard, the author refers to: The Universal Declaration of Human Rights (1948), the International Covenant on Civil and Political Rights (1966), the European Convention on Human Rights (1950) and the UN General Principles of Access to Justice It is argued that the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is one of the principles of administrative procedure, as stated in paragraph 13 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine ‘On Administrative Procedure’, which guarantees effective remedies.In the context of effective protection of a violated human right in administrative proceedings and the right to judicial protection, the author of the article refers to the provisions of the Constitution of Ukraine and the Code of Administrative Procedure of Ukraine, and reveals the provisions of this Code which directly enshrine the principle of effective judicial protection in an administrative court. The author rightly argues that going to court to protect one’s rights and interests should not be burdened with excessive financial, time or other barriers. To this end, the author refers to the case law of the ECHR and international experience. The author believes that another aspect of the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is the geographical accessibility of the court.The author considers technological innovations, such as electronic services, electronic platforms, and virtual courts, to be another aspect of the effectiveness of protection of violated human rights in administrative proceedings. The author gives his own conclusion on the main aspects of the effectiveness of judicial protection of violated rights in administrative proceedings, including accessibility of administrative proceedings, guarantees of the right to appeal to court, availability of legal aid mechanisms for socially vulnerable persons, geographical accessibility of court, and technological innovations.
Передумови юридичної відповідальності за екоцидну політику РФ проти україни в ході російсько-української війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Свинаренко, Ю. П.; Svynarenko, Yu.
У даній науковій статті проаналізовано ключові передумови та багатоаспектні складнощі, що виникають у процесі притягнення до юридичної відповідальності за екоцидну політику росії, яку вона проводить проти України. Виконано комплексний аналіз цілеспрямованої діяльності, що призводить до глобального масового знищення довкілля, включаючи зараження водних ресурсів, атмосферного повітря, а також використання природних об’єктів як зброї, що кваліфікується як тактика «випаленої землі» та свідоме вчинення злочинів проти природи. Визначено, що ця політика грубо порушує низку конституційних прав громадян України, зокрема право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право власності, доступ до питної води та продовольчу безпеку. Здійснено розгляд передумов юридичної відповідальності за екоцид, які охоплюють як міжнародно- правові, так і національні механізми. Встановлено, що дії росії підпадають під положення міжнародних конвенцій, що регулюють правила ведення збройних конфліктів та охорону довкілля, а також відповідні статті національного кримінального законодавства. Проаналізовано численні прояви екоциду, що включають забруднення територій вибухонебезпечними предметами, хімічне забруднення ґрунтів та вод, значні ландшафтні пожежі, обстріли промислових об’єктів та об’єктів критичної інфраструктури, загрозу природоохоронним територіям та біорізноманіттю, а також радіаційну небезпеку від захоплених російськими окупаційними військами об’єктів атомної енергетики України. Визначено суттєвий негативний вплив на водні екосистеми, що проявляється у забрудненні морських та річкових басейнів та руйнуванні гідротехнічних споруд, що призводить до значних техногенних катастроф, окреслено також проблеми, пов’язані з незаконною експлуатацією природних ресурсів та накопиченням відходів від руйнування інфраструктури України. Здійснено також дослідження питання доведення причинно-наслідкового зв’язку та оцінки розміру завданої екологічної шкоди, підкреслюючи його критичну важливість для притягнення до відповідальності. Визначено ключові складнощі, що перешкоджають ефективному притягненню до юридичної відповідальності за екоцид. До них віднесено труднощі у доведенні прямого причинно- наслідкового зв’язку, оцінці повного обсягу шкоди, особливо з урахуванням довгострокових наслідків, а також обмежений доступ до окупованих територій для збору доказової бази. Наголошено на викликах, пов’язаних з відсутністю універсального міжнародного визнання екоциду, як самостійного міжнародного злочину, імунітетом держави, труднощами у виконанні судових рішень, а також невідповідністю існуючих міжнародно-правових норм масштабам екологічних руйнувань, що спостерігаються в Україні. This scientific article analyzes the key prerequisites and multidimensional difficulties that arise in the process of bringing legal responsibility for Russia’s ecocycid policy, which it pursues against Ukraine. A comprehensive analysis of purposeful activity has been performed, which leads to global mass destruction, including contamination of water resources, atmospheric air, as well as the use of natural objects as weapons, which qualifies as tactics of “burned land” and a conscious commission of crimes against nature. It is determined that this policy grossly violates a number of constitutional rights of Ukrainian citizens, in particular the right to a safe life and health of the environment, ownership, access to drinking water and food safety. The prerequisites for legal liability for ecocide, which cover both international legal and national mechanisms. It is established that Russia’s actions fall under the provisions of international conventions governing the rules of armed conflict and environmental protection, as well as relevant articles of national criminal law. Numerous manifestations of ecocide, including contamination of territories with explosive objects, chemical pollution of soils and water, significant landscape fires, shelling of industrial objects and objects of critical infrastructure, threat to environmental territories and biodiversity, and radiation, and radiation hazards, and radiation hazards of Ukraine are analyzed.A significant negative impact on water ecosystems, which is manifested in the pollution of marine and river basins and the destruction of hydraulic structures, which leads to significant man-made disasters, also outlined problems related to the illegal operation of natural resources and the accumulation of waste from the destruction of Ukraine’s infrastructure. The issue of proving cause and effect and evaluation of the amount of environmental damage has also been investigated, emphasizing its critical importance for liable. Key difficulties have been identified that impede effectively liability for ecocide. These include difficulties in bringing direct cause and effect communication, assessing the full amount of damage, especially taking into account long-term consequences, as well as limited access to the occupied territories for the collection of evidence. The challenges related to the absence of universal international recognition of ecocide, as an independent international crime, the immunity of the state, difficulties in the enforcement of court decisions, as well as the inconsistency of existing international legal norms of the scale of ecological destruction observed in Ukraine.
Генеза правового регулювання застосування вогнепальної зброї поліцейськими в Україні: історико-правовий аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бакулін, Д. О.; Bakulin, D.
У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. The article provides a comprehensive historical and legal analysis of the formation and development of the mechanism for the use of firearms by police officers in Ukraine. The key stages of the evolution of legal regulation of this issue are studied. The main trends in changes in approaches to the legal regulation of the use of firearms in the context of reforming the law enforcement system of Ukraine are identified.Particular attention is paid to the impact of international standards, in particular the recommendations of the United Nations, the European Union and the Council of Europe, on the improvement of national legislation on the use of firearms by police officers. The main provisions of international legal acts are analyzed. The author also examines the impact of socio-legal factors on the formation of approaches to regulating the use of force in police activities, taking into account the need to strike a balance between ensuring public safety and protecting human rights and freedoms. The author identifies gaps in the current legislation of Ukraine that may pose risks to law enforcement, in particular, the lack of clear mechanisms for assessing the need for and proportionality of the use of firearms in specific situations. The author analyzes the practice of applying the provisions of legislation regulating the use of firearms in the context of the activities of national courts and law enforcement agencies. The author highlights the key aspects of judicial practice which demonstrate the need to improve legal regulation to ensure legal certainty and prevent abuse.As a result, the author substantiates the need to further improve the legal mechanisms for regulating the use of firearms by the police on the basis of international standards, the rule of law and taking into account the latest approaches to law enforcement in a democratic society. The author proposes specific areas of harmonization of national legislation which will contribute to improving the effectiveness of law enforcement and protection of citizens’ rights, in particular, through the introduction of clear procedures for assessing the legality of the use of force, improving the system of training of police officers, and strengthening parliamentary and public control over the activities of law enforcement agencies in this area.
Прикордонна безпека держави як об’єкт злочинів, передбачених ст. ст. 332–332², 334 КК України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Цвеліх, П. В.; Tsvelikh, P.
У статті, у тому числі і в історичній ретроспективі, аналізується об’єкт кримінальних правопорушень у сфері недоторканості державних кордонів. Доводиться, що найбільш поширений у вітчизняній кримінально-правовій доктрині підхід, згідно з яким об’єктом діянь, передбачених ст. ст. 332–334 чинного КК України, визнається встановлений законодавством порядок перетинання державного кордону України (цю позицію займають і розробники проєкту нового КК України), є необґрунтованим, оскільки, з одного боку, зазначений порядок внаслідок вчинення згаданих діянь шкоди не зазнає і завжди залишається незмінним, а з іншого – асоціювання об’єкта цих злочинів з порядком перетинання державного кордону ігнорує їх справжню спрямованість, що залягає у площині державної безпеки. Аргументується, що недоторканість державних кордонів є складовою національної безпеки і охороняється першим розділом Особливої частини КК. Підтримується позиція щодо диференціації державної та національної безпеки, як самостійних об’єктів кримінально-правової охорони. Наголошується на необхідності виокремлення державної безпеки, як захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу, яка є складовою національної безпеки та власно державної безпеки, як захищеності інших життєво важливих національних інтересів, що є комплексним поняттям і включає до себе, у тому числі, і прикордонну безпеку. Робиться висновок, що видовим об’єктом діянь, передбачених ст. ст. 332–3322 та 334 є прикордонна безпека держави (порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю на неї не посягає), яка становить собою сукупність суспільних відносин з реалізації життєво важливих інтересів держави у прикордонному просторі, нормальне функціонування яких забезпечується шляхом встановлення режиму державного кордону України. Пропонується внести відповідні зміни як до назви розділу XIV Особливої частини чинного КК, так і до назви розділу 9.3 проєкту нового КК України. The article analyzes, including from a historical perspective, the object of criminal offenses in the sphere of the inviolability of state borders. It is argued that the most widespread approach in Ukrainian criminal law doctrine – according to which the object of the acts provided for in Articles 332–334 of the current Criminal Code of Ukraine is the legally established procedure for crossing the state border of Ukraine (a position also taken by the drafters of the new Criminal Code) – is unfounded. On the one hand, this procedure does not suffer harm as a result of the mentioned actions and always remains unchanged; on the other hand, associating the object of these crimes with the border-crossing procedure ignores their true orientation, which lies in the realm of state security.It is argued that the inviolability of state borders is an integral part of national security and is protected under Section I of the Special Part of the Criminal Code. The article supports the position that state security and national security should be differentiated as distinct objects of criminal law protection. It is emphasized that state security – understood as the protection of state sovereignty, territorial integrity, and the democratic constitutional order – should be distinguished as a component of national security, while state-level security in a broader sense should also include the protection of other vital national interests, including border security.The article concludes that the generic object of the acts provided for in Articles 332–332² and 334 is the state’s border security, which does not include violations related to the transfer of goods subject to state export control (as such acts do not infringe upon this security). Border security is defined as a set of public relations aimed at realizing the state’s vital interests in the border space, the proper functioning of which is ensured through the establishment and maintenance of the state border regime of Ukraine.It is proposed to amend both the title of Section XIV of the Special Part of the current Criminal Code and the title of Section 9.3 of the draft of the new Criminal Code of Ukraine accordingly.
Правові аспекти функціонування платформ спільного доступу до інформації: виклики цифрового правозастосування та перспективи регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бугай, М. В.; Buhai, M.
У статті досліджено правові аспекти функціонування платформ спільного доступу до інформації (інформаційно-комунікаційних сервісів, побудованих за принципами децентралізації, відкритого розміщення даних або колективної участі користувачів у створенні контенту). Основну увагу зосереджено на сучасних викликах цифрового правозастосування, які виникають у зв’язку зі стрімким розвитком таких платформ, їхньою технічною складністю та наднаціональним характером. У статті акцентовано на невідповідності традиційних підходів до юридичної відповідальності в умовах алгоритмічного управління контентом, автоматизації модерації, а також використання штучного інтелекту для розподілу інформаційних потоків. Проаналізовано потенційні ризики, пов’язані з розповсюдженням дезінформації, порушенням права на приватність, зниженням рівня захищеності персональних даних та маніпуляцією громадською думкою. Визначено, що чинне національне законодавство в багатьох юрисдикціях не забезпечує належного рівня правової визначеності щодо статусу провайдерів платформ спільного доступу, обсягу їх обов’язків з точки зору запобігання правопорушенням та дотримання стандартів свободи слова. У межах статті обґрунтовано необхідність оновлення правового інструментарію цифрового регулювання з урахуванням практики Європейського Союзу (зокрема Директиви про цифрові послуги), досвіду судових рішень Європейського суду з прав людини та впровадження soft law-механізмів спільного регулювання. Автор наголошує на важливості формування спеціального правового режиму для платформ спільного доступу, який дозволив би ефективно врегулювати баланс між інтересами користувачів, провайдерів і держави. Визначено перспективні напрями розвитку нормативного забезпечення, серед яких: кодифікація термінології, розмежування ролей учасників цифрової взаємодії, посилення прозорості алгоритмів та створення незалежних регуляторних органів із наглядовими функціями. Зроблено висновок, що правове забезпечення функціонування платформ спільного доступу до іThe article examines the legal aspects of the functioning of information-sharing platforms (information and communication services based on decentralization, open data dissemination, or collective user participation in content creation). The focus is placed on the current challenges of digital law enforcement arising from the rapid development of such platforms, their technical complexity, and transnational nature.The study emphasizes the inadequacy of traditional approaches to legal liability in the context of algorithmic content governance, automated moderation, and the use of artificial intelligence for distributing information flows. Potential risks are analyzed, including the spread of disinformation, violations of the right to privacy, reduced protection of personal data, and manipulation of public opinion. It is noted that current national legislation in many jurisdictions does not provide sufficient legal clarity regarding the status of providers of information-sharing platforms, the scope of their obligations in preventing offenses, or compliance with freedom of expression standards. The article substantiates the need to update the legal tools for digital regulation, taking into account the European Union’s experience (particularly the Digital Services Directive), the case law of the European Court of Human Rights, and the implementation of soft law mechanisms for co-regulation.The author emphasizes the importance of developing a special legal regime for information-sharing platforms that would enable an effective balance between the interests of users, providers, and the state. Promising directions for the development of regulatory frameworks are identified, including: codification of terminology, clear delineation of roles among digital actors, increased transparency of algorithms, and the establishment of independent regulatory bodies with supervisory functions. The article concludes that the legal regulation of information-sharing platforms should go beyond a purely technocratic approach and instead involve comprehensive legal modeling focused on digital human rights, information security, and legal predictability within the digital environment.нформації має виходити за межі суто технократичного підходу і передбачати комплексне правове моделювання, орієнтоване на цифрові права людини, інформаційну безпеку та правову передбачуваність цифрового середовища.
Концептуальні засади та перспективи розвитку національного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки в умовах екзистенційних викликів і загроз
(Видавничий дім «Гельветика», 2025)
У статті досліджено концептуальні засади та перспективи розвитку національного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки в умовах екзистенційних викликів та загроз. Авторка наголошує, що екзистенційні виклики та загрози у сфері забезпечення екологічної безпеки є питанням виживання людства і подальшого існування цивілізації на планеті Земля. Екологічна безпека розглядається в різних значеннях: як напрям державної політики; як конституційний обов’язок держави та суб’єктивне право людини і громадянина; як сфера національної безпеки; як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Національне законодавство щодо забезпечення екологічної безпеки станом на сьогодні не систематизоване і є доволі розгалудженим, складним та суперечливим. Зважаючи на результати наукових досліджень права екологічної безпеки, законодавство щодо забезпечення екологічної безпеки авторка пропонує класифікувати за певними напрямами людської діяльності (сферами господарювання). Відзначається, що значним досягненням України на шляху до вступу до Європейського Союзу є прийняття ряду євроінтеграційних законів, серед яких: «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення»; «Про основні засади державної кліматичної політики»; «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами»; «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів»; «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання»; «Про забезпечення хімічної безпеки та управління хімічною продукцією»; «Про водовідведення та очищення стічних вод»; «Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів» тощо. Нагальною необхідністю є розробка та прийняття системи підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію зазначених вище законів. Кліматичні зміни, збройна агресія, глобалізація, євроінтеграція спонукають до реформування та систематизації законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки, оптимальним варіантом якої уявляється розробка та прийняття Закону України «Про екологічну безпеку». The article examines the conceptual foundations and prospects for the development of national legislation on ensuring environmental safety in the conditions of existential challenges and threats. The author emphasizes that existential challenges and threats in the field of environmental security are a matter of human survival and further existence of civilization on planet Earth. Environmental safety is considered in different meanings: as a direction of state policy; as a constitutional duty of the state and a subjective right of a person and a citizen; as a sphere of national security; as a state of the environment which ensures prevention of environmental degradation and emergence of a danger to human health. National legislation on ensuring environmental safety is currently not systematized and is quite extensive, complex and contradictory. Given the results of scientific research into environmental safety law, the author proposes to classify legislation on ensuring environmental safety by certain areas of human activity (economic sectors). It is noted that a significant achievement of Ukraine on its way to joining the European Union is the adoption of a number of European integration laws, including: “On Integrated Prevention and Control of Industrial Pollution”; “On the Basic Principles of State Climate Policy”; “On Regulation of Economic Activities with Ozone Depleting Substances and Fluorinated Greenhouse Gases”; “On the Principles of Monitoring, Reporting and Verification of Greenhouse Gas Emissions”; «On Amendments to Certain Laws of Ukraine on Human Protection from Ionizing Radiation”; “On Ensuring Chemical Safety and Management of Chemical Products”; “On Water Disposal and Wastewater Treatment”; “On the National Register of Pollutant Emissions and Transfer” etc. The urgent need is to develop and adopt a system of bylaws aimed at implementing the above laws. Climate change, armed aggression, globalization, and European integration call for reforming and systematizing legislation on ensuring environmental safety, the best option for which is to develop and adopt the Law of Ukraine “On Environmental Safety”.
Кримінологічні підходи до групової некорисливої насильницької злочинності дітей та її ознак
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Богданова, С. О.; Bohdanova, S.
У статті розглянуто насильницьку некорисливу злочинність дітей й встановлено, що вона має переважно груповий характер, адже саме у складі групи діти, як правило, вчиняють найбільш тяжкі злочини такі як вбивства, тілесні ушкодження, катування, хуліганства. Характерними ознаками групових насильницьких злочинів, учинених дітьми є суспільна небезпека діяння та насильницький характер злочину. Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю тих благ, на які посягає злочин, а саме шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину, способу й мотиву діяння, формою та ступенем вини. Таким чином, під груповою некорисливою насильницькою злочинністю дітей запропоновано розуміти сукупність протиправних, винних, суспільно небезпечних діянь, які носять некорисливий, але насильницький характер, вчиняються у складі групи особами віком до 18 років й посягають на невід’ємні права людини, зокрема життя та здоров’я, честь і гідність, а також на моральні та культурні цінності. Надано кримінально-правову характеристику групової некорисливої насильницької злочинності дітей і з’ясовано, що до цієї категорії злочинів належать: умисне вбивство; всі види умисних тілесних ушкоджень; катування і частково хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані блок кримінальних протиправних насильницьких діянь. Установлено, що система нормативно-правових актів, які визначають існування інституту групової некорисливої насильницької злочинності дітей, є недосконалою, оскільки чинне законодавство України містить безліч суперечностей та прогалин. Аналізуючи норми, що регулюють відповідальність за злочини, вчинені дітьми у співучасті, авторка дійшла висновку, що існує проблема формулювання поняття групового кримінального правопорушення в національному кримінальному законодавстві. Нині у кримінальному судочинстві виникають проблеми під час притягнення осіб до відповідальності за групове вбивство (п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України). Запропоновані шляхи до вирішення окресленої проблеми. The article examines violent disinterested crime of children and establishes that it is predominantly group in nature, because it is within the group that children, as a rule, commit the most serious crimes such as murders, bodily harm, torture, hooliganism. The characteristic features of group violent crimes committed by children are the social danger of the act and the violent nature of the crime. The degree of social danger is determined by the entire set of features of the crime: the value of the benefits that the crime encroaches on, namely, the harmfulness of the consequences that occur due to the commission of the crime, the method and motive of the act, the form and degree of guilt. Thus, it is proposed to understand group disinterested violent crime of children as a set of unlawful, guilty, socially dangerous acts that are disinterested, but violent in nature, committed as part of a group by persons under the age of 18 and encroach on inalienable human rights, in particular life and health, honor and dignity, as well as moral and cultural values. A criminal-legal characteristic of group disinterested violent crime of children is provided and it is found that this category of crimes includes: intentional murder; all types of intentional bodily harm; torture and partly hooliganism, which form an independent block of criminal unlawful violent acts in criminological terms. It is established that the system of regulatory legal acts that determine the existence of the institute of group disinterested violent crime of children is imperfect, since the current legislation of Ukraine contains many contradictions and gaps. Analyzing the norms that regulate liability for crimes committed by children in complicity, the author concluded that there is a problem of formulating the concept of group criminal offense in the national criminal legislation. Currently, in criminal proceedings, problems arise when bringing persons to justice for group murder (clause 12, part 2, article 115 of the Criminal Code of Ukraine). Ways to solve the outlined problem are proposed.
Специфічні риси судового захисту права на належне пенсійне забезпечення колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бочаров, Д. О.; Bocharov, D.; Циндра, Р. А.; Tsyndra, R.
Стаття присвячена визначенню особливостей судового захисту пенсійних прав колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності. На підставі аналізу використання терміну «судовий захист» у тексті Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що законодавець розуміє поняття «судовий захист» переважно як кінцевий результат діяльності з поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів, а не процесуальну діяльність із досягнення такого результату. Розглянуто погляди науковців на дуалістичну природу судового захисту та дефініцію поняття «судовий захист». Визначено, що судовому захисту права на належне пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, як різновиду правозастосовчої діяльності притаманна низка специфічних рис з процесуального та матеріального аспектів. На підставі відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що з процесуального аспекту особливостями судового захисту у відповідній категорії адміністративних справ є обмеженість предмету доказування, високий ступінь достовірності установлених встановлення фактичних обставин справи та ретроспективний характер поновлюваних прав. З матеріального аспекту специфічними рисами судового захисту пенсійних прав колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності є передбачуваність результату судового розгляду, тривалість фактичного виконання судового рішення та неможливість повного відновлення порушених прав особи. На підставі статистичної інформації за період із 2020 по 2024 роки виявлено тенденцію щодо збільшення тривалості повного виконання судових рішень у пенсійних справах та проаналізовано вплив даної обставини на ефективність поновлення порушених прав колишніх військовослужбовців. Констатовано відсутність ефективного компенсаційного механізму поновлення порушених прав у законодавстві України. The article is devoted to the identification of the peculiarities of the judicial protection of the pension rights of former military personnel as a type of law-application activity. Based on the analysis of the use of the term “judicial protection” in the text of the Code of Administrative Procedure of Ukraine, it appears that the legislator understands the concept of “judicial protection” primarily as the end result of activities aimed at restoring violated rights, freedoms and legitimate interests, and not as procedural activities aimed at achieving such result. The views of scholars on the dualistic nature of judicial protection and the definition of the concept of ‘judicial protection’ are reviewed. The research shows that the judicial protection of the right to an adequate pension for persons retired from military service as a form of law-application activity has a number of procedural and substantive aspects. On the basis of data from the Unified State Register of Court Decisions, the author establishes that from the procedural aspect, the specific features of judicial protection in the relevant category of administrative cases are the limited scope of the subject of proof, a high degree of reliability of the established factual circumstances of the case and the retrospective nature of the rights to be restored. From the material aspect, the specific features of the judicial protection of the pension rights of former military personnel as a type of law-application activity are the predictability of the outcome of court proceedings, the length of time it takes to actually enforce a court decision and the impossibility of full restoration of violated rights. On the basis of statistical data for the period from 2020 to 2024, the author identifies a trend towards an increase in the duration of the full execution of court decisions in pension cases and analyses the impact of this circumstance on the effectiveness of the restoration of the violated rights of former military personnel. The author states the absence of an effective compensation mechanism for the restoration of these violated rights in Ukrainian legislation.

Browse

Browsing 2025 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options