2025 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/50227

Browse

Now showing 1 - 20 of 87

Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції Національного банку України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Самойленко, Г.; Samoilenko, H.
В статті визначено, що механізм адміністративно-правового регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції Національного банку України (НБУ) є важливою складовою державного управління у сфері грошового обігу. Він охоплює сукупність правових норм, адміністративних процедур і організаційних заходів, що визначають порядок випуску, обігу та продажу пам’ятних монет, сувенірної продукції та інших нумізматичних виробів. Основними елементами такого механізму є нормативно-правова база, компетентні органи, процедурні аспекти та контрольні заходи. Законодавче регулювання здійснюється на основі Конституції України, Законів України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та інших нормативних актів, що визначають повноваження НБУ щодо емісії нумізматичної продукції. Національний банк України виконує ключову роль у цьому процесі, розробляючи та затверджуючи дизайн, номінал, матеріали та інші характеристики монет. Процедура випуску включає розробку концепції, затвердження ескізів, виробництво монет на Монетному дворі та встановлення правил їх реалізації. Реалізація нумізматичної продукції здійснюється через офіційний інтернет-магазин НБУ, банківські установи та офіційних дистриб’юторів. Важливим аспектом є встановлення ціноутворення, що включає номінальну вартість, ринковий попит та інші економічні чинники. Контроль за дотриманням правил випуску та реалізації здійснюють НБУ, Державна фіскальна служба та інші компетентні органи, що забезпечують правомірність обігу та запобігання фальсифікації. Отже, адміністративно-правове регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції НБУ є складним і багатокомпонентним механізмом, що забезпечує стабільність грошового ринку, розвиток нумізматичної сфери та збереження національної історико-культурної спадщини. The article determines that the mechanism of administrative and legal regulation of the issue and sale of numismatic products of the National Bank of Ukraine (NBU) is an important component of state administration in the field of monetary circulation. It covers a set of legal norms, administrative procedures and organizational measures that determine the procedure for the issue, circulation and sale of commemorative coins, souvenir products and other numismatic products. The main elements of such a mechanism are the regulatory and legal framework, competent authorities, procedural aspects and control measures. Legislative regulation is carried out on the basis of the Constitution of Ukraine, the Laws of Ukraine “On the National Bank of Ukraine”, “On Payment Systems and Funds Transfer in Ukraine” and other regulatory acts that determine the powers of the NBU regarding the issue of numismatic products. The National Bank of Ukraine plays a key role in this process, developing and approving the design, denomination, materials and other characteristics of coins. The issuance procedure includes the development of a concept, approval of sketches, production of coins at the Mint and establishment of rules for their sale. The sale of numismatic products is carried out through the official online store of the NBU, banking institutions and official distributors. An important aspect is the establishment of pricing, which includes the nominal value, market demand and other economic factors. Control over compliance with the rules of issuance and sale is carried out by the NBU, the State Fiscal Service and other competent authorities that ensure the legality of circulation and the prevention of counterfeiting. Thus, the administrative and legal regulation of the issuance and sale of numismatic products of the NBU is a complex and multi-component mechanism that ensures the stability of the money market, the development of the numismatic sphere and the preservation of the national historical and cultural heritage.
Юридична відповідальність за порушення аграрного законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Горішній, О. О.; Horishnii, O.; Грінь, А. А.; Hrin, A.; Мкртчян, Р. С.; Mkrtchian, R.
Стаття присвячена науковому дослідженню поняття юридичної відповідальності за порушення аграрного законодавства. Встановлено, що юридична відповідальність визначається як вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних і юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою. В аграрному праві юридична відповідальність є комплексним правовим інститутом, що охоплює систему різногалузевих норм, які закріплюють види та порядок застосування заходів за порушення аграрного законодавства. Юридична відповідальність за аграрні правопорушення поділяється види за галузевою ознакою, а саме на адміністративну, кримінальну, майнову, дисциплінарну, матеріальну. Визначено, що юридична відповідальність за порушення аграрного законодавства – це є комплексний міжгалузевий інститут до складу якого входять юридичні норми, що закріплюють види та засоби, порядок застосування заходів за порушення у сільськогосподарському виробництві. Види й засоби відповідальності порушників норм аграрного законодавства врегульовані нормами різних галузей права. Вони мають міжгалузеву або загально-правову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки. Встановлено, що підставою відповідальності є порушення правил поведінки, що аграрні правовідносини. Тобто, наявність протиправного діяння і наявність вини щодо скоєного правопорушення. Крім того, підставою застосування юридичної відповідальності за порушення норм аграрного права слід назвати і правозастосовний акт винесений відповідним уповноваженим органом (наказ, постанова, вирок тощо). Визначено, що за вчинені правопорушення, законодавством передбачено такі види юридичної відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, майнова, адміністративна, кримінальна. Зроблено висновок, що під час застосування юридичної відповідальності перед суб’єктами уповноваженими на застосування норм права стоїть завдання щодо вирішення питання який саме вид юридичної відповідальності слід засотувати і чи це дозволить досягти мети з якою вона застосовується до правопорушника. Тобто, під час визначення видів і заходів відповідальності враховується багато факторів, головним з яких виступає яке саме неправомірне діяння вчинено. The article is devoted to the scientific study of the concept of legal liability for violation of agrarian legislation. It is established that legal liability is defined as a type of social liability, the essence of which is the application of sanctions provided for by law to offenders (individuals and legal entities), which are provided for by law and are enforced by the state. In agrarian law, legal liability is a complex legal institution that encompasses a system of multi-branch norms that establish the types and procedure for applying measures for violation of agrarian legislation. Legal liability for agrarian offenses is divided into types by industry, namely, administrative, criminal, property, disciplinary, material. It is determined that legal liability for violation of agrarian legislation is a complex inter-branch institution that includes legal norms that establish the types and means, the procedure for applying measures for violations in agricultural production. Types and means of liability of violators of agrarian legislation are regulated by norms of various branches of law. They have an inter-branch or general legal scope, therefore they are actively used to protect law and order in the agrarian sector of the economy. It has been established that the basis for liability is a violation of the rules of conduct, that is, agrarian legal relations. That is, the presence of an illegal act and the presence of guilt in relation to the committed offense. In addition, the basis for applying legal liability for violation of the norms of agrarian law should be called a law enforcement act issued by the relevant authority (order, resolution, verdict, etc.). It has been determined that for committed offenses, the legislation provides for the following types of legal liability: disciplinary, material, property, administrative, criminal. It has been concluded that when applying legal liability, the subjects authorized to apply the norms of law face the task of resolving the issue of what type of legal liability should be imposed and whether this will allow achieving the goal for which it is applied to the offender.That is, when determining the types and measures of liability, many factors are taken into account, the main one of which is what kind of illegal act was committed.
Конвергенція податкових систем ЄС та України як інструмент інтеграційної політики: аналітичний дискурс сучасних викликів та стратегічних перспектив фіскальної уніфікації
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Мурашко, І. С.; Murashko, I.
У статті розглядається питання адаптації податкової політики України до стандартів Європейського Союзу в умовах європейської інтеграції. Автори акцентують увагу на необхідності встановлення імперативних підходів до корпоративного оподаткування, які відповідають європейським практикам, з метою уникнення штучного заниження податкових надходжень до бюджету. У статті висвітлюються механізми обміну інформацією та контроль за трансфертним ціноутворенням, які впроваджуються в політиці ЄС для боротьби з агресивним податковим плануванням, а також їхній вплив на фінансові потоки між країнами. Окрема увага приділяється співпраці України з країнами, що не є членами ЄС, з метою запобігання використанню офшорних зон і підвищення стійкості податкових надходжень. Автором проаналізовано окремі складові національного досвіду гармонізації податкових механізмів, а також роль України в адаптації національного податкового законодавства до європейських стандартів. Обговорюються рекомендації щодо зниження податкового навантаження на фізичних осіб, раціонального розподілу податкових зобов’язань для юридичних осіб, а також вдосконалення механізмів адміністрування податків. Стаття підкреслює важливість синхронної реалізації податкової та митної політики відповідно до стратегії наближення до стандартів ЄС, а також необхідність створення адміністративних потужностей для якісного впровадження імплементованого законодавства. Результати дослідження надають цінні рекомендації для вдосконалення національної податкової політики України в контексті європейської інтеграції. Також у статті акцентується на важливості підходу до формування податкової політики як дипломатичного мистецтва, що вимагає балансування між національними інтересами та спільними європейськими стандартами. Відзначається, що Україні необхідно забезпечити адекватне сприйняття та реалізацію стандартів ЄС, щоб успішно інтегруватися в європейський економічний простір. Крім того, обговорюються ключові аспекти прямих і непрямих податків у рамках ЄС, які формують збалансовану систему оподаткування для фізичних і юридичних осіб, що відповідає вимогам щодо запобігання ухиленню від сплати податків та уникненню подвійного оподаткування. Автором наголошено на необхідності створення ефективних механізмів адміністративної співпраці між податковими органами України та країн-членів ЄС, що є критично важливим для забезпечення контролю за сплатою податків та запобігання податковим зловживанням. Вони також підкреслюють, що просте імплементування законодавства недостатньо; Україні слід системно розвивати адміністративні можливості та формувати кадровий резерв для успішного застосування європейських норм. Також у статті досліджується роль співпраці з Європейським Союзом у формуванні національних практик оподаткування, які відповідають європейським стандартам. Важливість адаптації податкової політики до вимог ЄС підкреслюється через призму стратегічних цілей України в контексті євроінтеграції, що передбачає приведення національного законодавства у відповідність до норм ЄС. Автори акцентують увагу на необхідності розробки динамічної податкової політики, яка відповідала б як специфічним потребам української економіки, так і стандартам ЄС. У статті також обговорюються сучасні підходи до податкового адміністрування, зокрема пропозиції щодо зниження податкового навантаження на фізичних осіб, раціонального розподілу податкового навантаження на юридичних осіб, а також вдосконалення механізмів адміністрування, що унеможливлюють ухилення від сплати податків і зборів. This article examines the issue of adapting Ukraine’s tax policy to the standards of the European Union in the context of European integration. The authors emphasize the need to establish imperative approaches to corporate taxation that align with European practices to avoid artificially reducing tax revenues to the budget. The article highlights mechanisms for information exchange and control over transfer pricing, which are implemented in EU policy to combat aggressive tax planning, as well as their impact on financial flows between countries. Special attention is given to Ukraine’s cooperation with non-EU countries to prevent the use of offshore zones and enhance the sustainability of tax revenues. The author analyzes specific components of national experience in harmonizing tax mechanisms and the role of Ukraine in adapting its national tax legislation to European standards. Recommendations are discussed regarding reducing the tax burden on individuals, rational allocation of tax obligations for legal entities, and improving tax administration mechanisms. The article underscores the importance of synchronizing tax and customs policies in accordance with the strategy of aligning with EU standards and the need to build administrative capacity for the effective implementation of adopted legislation. The research results provide valuable recommendations for improving Ukraine’s national tax policy in the context of European integration. The article also emphasizes the importance of approaching the formulation of tax policy as a diplomatic art, requiring a balance between national interests and common European standards. It is noted that Ukraine needs to ensure adequate adoption and implementation of EU standards to successfully integrate into the European economic space. Additionally, the article discusses key aspects of direct and indirect taxes within the EU framework, which form a balanced taxation system for individuals and legal entities, aimed at preventing tax evasion and avoiding double taxation. The author stresses the necessity of creating effective administrative cooperation mechanisms between Ukraine’s tax authorities and those of EU member states, which are critical for ensuring tax compliance and preventing tax abuses. The article also emphasizes that simply implementing legislation is not enough; Ukraine should systematically develop its administrative capabilities and establish a trained workforce for the successful application of European norms. The article also examines the role of cooperation with the European Union in shaping national taxation practices that align with European standards. The importance of adapting tax policy to EU requirements is viewed through the lens of Ukraine’s strategic goals in the context of European integration, which involves aligning national legislation with EU norms. The authors highlight the need for developing a dynamic tax policy that addresses both the specific needs of the Ukrainian economy and EU standards. The article also discusses modern approaches to tax administration, including proposals for reducing the tax burden on individuals, rational distribution of tax obligations for legal entities, and enhancing administrative mechanisms that prevent tax avoidance.
Договірні форми організації і здійснення господарсько-торговельної діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Фатєєв, А. О.; Fatieiev, A.
У статті проаналізовано проблеми договірного регулювання організації та здійснення господарсько-торговельної діяльності в сучасних умовах господарювання, обґрунтовано пропозиції щодо їхнього подолання. До викликів розвитку правового регулювання господарсько-торговельної діяльності віднесено скасування Господарського кодексу України, відсутність спеціального окремого закону у сфері торгівлі, а також поглиблення європейської інтеграції України та функціонування поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що має на меті забезпечення вільного руху товарів і послуг. Аргументовано, що господарсько-торговельний договір слід розглядати як родове поняття щодо різноманітних договорів, які опосередковують господарські відносини у сфері торгівлі. Зроблено висновок, що основу торгового обороту становлять договори щодо реалізації товару для здійснення господарської діяльності (договір оптової купівлі-продажу, поставки тощо); посередницькі договори, що здійснюються в інтересах учасника торговельного обороту (договори комісії, доручення, агентування); договори, що сприяють торгівлі (договори зберігання, страхування товарів, створення рекламної продукції); та договори про організацію торгівлі (договори з органами влади та місцевого самоврядування та суб’єктами господарсько-торговельної діяльності). Уточнено, що господарсько-торговельному договору характерно поєднання приватного інтересу суб’єктів господарсько-торговельної діяльності та публічного інтересу з метою забезпечення публічного господарського порядку. Зазначене обумовлює необхідність встановлення обмежень договірної свободи та низки вимог до набуття правосуб’єктності суб’єктами цієї діяльності, що здійснюється на професійних засадах, систематично, з метою отримання прибутку та забезпечення руху майна, послуг у господарському обороті. The article analyzes the most сhallenging issues on contractual regulation of of economic trade activities in current business circumstances and proposes the ways for their overcoming. The challenges for developing legal regulation of economic trade activities include the abolition of the Economic Code of Ukraine, the absence of a special law on trade activities, as well as the deepening of Ukraine’s integration to the European Union, functioning of a Deep and Comprehensive Free Trade Area between Ukraine and the EU, aimed at ensuring free movement of goods and services. It is argued that an economic trade contract should be considered as a generic concept for various contracts that mediate economic trade relations. It is concluded that the system of economic trade contracts include the sale of goods contracts (as a basis for trade turnover and implementation of economic trade activities, e.g. wholesale purchase and sale contract, supply, etc.); intermediary contracts concluded in the interests of a participant in trade turnover (commission contracts, mandate contracts, agency contracts); contracts that facilitate trade (storage contracts, insurance contracts, creation of advertising products contracts); and organizational trade agreements (contracts between governmental bodies, local authorities and economic trade entities). It is specified that the economic trade contract is characterized by a combination of the private interest of economic entities and the public interest in order to ensure public economic order. The abovementioned makes it necessary to establish restrictions on contractual freedom and a number of requirements for the acquisition of legal personality for economic entities, which carry out trade activities on a professional basis, systematically, aimed at obtaining profit and ensuring the movement of property and services in economic turnover.
Державне регулювання процедур містобудівної діяльності: національний та зарубіжний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бєликов, В. І.; Bielykov, V.
Ця стаття присвячена дослідженню державного регулювання процедур містобудівної діяльності. Міське планування є важливою складовою державного управління і безпосередньо впливає на просторовий розвиток, економіку, екологічну безпеку та якість життя регіону. В Україні цей сектор регулюється широкою нормативно-правовою базою, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», але її застосування стикається з низкою проблем, зокрема застарілість або фрагментарність законодавства, що ускладнює його застосування та створює правову невизначеність, недостатня ефективність механізмів нагляду, бюрократизацією процедур, недостатньою цифровізацією та слабкою інтеграцією міжнародного досвіду. Це призводить до низької ефективності державного регулювання, збільшення корупційних ризиків та гальмування розвитку містобудівних проєктів. Вивчення досвіду регулювання містобудівної діяльності в інших країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Великобританії та США, показує, що ефективне управління сектором можливе завдяки чіткому правовому регулюванню, децентралізації повноважень, впровадженню цифрових технологій та активній участі громадян у цьому процесі. Досвід інших країн показує, що існують різні підходи до регулювання просторового планування, процедур отримання дозволів на будівництво, контролю за дотриманням містобудівного законодавства та забезпечення сталого розвитку міських територій. У цій статті проаналізовано тенденції державного регулювання містобудівної діяльності в Україні та зарубіжний досвід, проведено порівняльний аналіз з міжнародним досвідом. Особлива увага приділяється рішенням у сфері децентралізації, громадської участі, екологічних стандартів та міського планування, аналіз яких спрямований на підвищення ефективності управління, забезпечення сталого розвитку регіону та створення сприятливого міського середовища. This article is devoted to the study of state regulation of urban planning procedures. Urban planning is an important component of state administration and directly affects the spatial development, economy, environmental safety and quality of life of the region. In Ukraine, this sector is regulated by a broad regulatory framework, in particular the Law of Ukraine “On Regulation of Urban Planning Activities”, but its application faces a number of problems, in particular the obsolescence or fragmentation of legislation, which complicates its application and creates legal uncertainty, insufficient effectiveness of supervision mechanisms, bureaucratization of procedures, insufficient digitalization and weak integration of international experience.This leads to low efficiency of state regulation, increased corruption risks and inhibition of the development of urban planning projects. Studying the experience of regulating urban planning activities in other countries, in particular in Germany, France, Great Britain and the USA, shows that effective management of the sector is possible thanks to clear legal regulation, decentralization of powers, introduction of digital technologies and active participation of citizens in this process. The experience of other countries shows that there are different approaches to regulating spatial planning, procedures for obtaining construction permits, monitoring compliance with urban planning legislation and ensuring sustainable development of urban areas. This article analyzes trends in state regulation of urban planning activities in Ukraine and foreign experience, and conducts a comparative analysis with international experience. Particular attention is paid to decisions in the field of decentralization, public participation, environmental standards and urban planning, the analysis of which is aimed at increasing management efficiency, ensuring sustainable development of the region and creating a favorable urban environment.
Ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ковбас, І. В.; Kovbas, I.; Михайлюк, В. С.; Mykhailiuk, V.
Статтю присвячено з’ясуванню критеріїв ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві. Визначено нормативно-правове підґрунтя принципу ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві. Обґрунтовано, що складовими елементами ефективності судового захисту порушених прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві є доступність суду для громадян. У статті визначено нормативну базу, яка закріплює основні принципи доступності правосуддя. В цьому питанні автор статті звертається до: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та загальних принципів доступності правосуддя ООН Аргументовано, що ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві є одним із принципів і адміністративної процедури, про що зазначено у п.13 ч.1 ст.4 Закону України «Про адміністративну процедуру», що гарантує ефективні засоби правового захисту. В контексті ефективного захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві та права на судовий захист автор статті звертається до норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, де розкриває норми цього Кодексу, які безпосередньо закріплюють принцип ефективності судового захисту в адміністративному суді. Автор слушно аргументує, що звернення до суду для захисту своїх прав і інтересів не повинен бути обтяжений надмірними фінансовими, часовими чи іншими бар’єрами. Для цього автор звертається в цьому питанні до практики ЄСПЛ та міжнародного досвіду. Ще одним аспектом ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві автор статті вважає географічну доступність суду. Наступним аспектом ефективності захисту порушених прав людини в адміністративному судочинстві автор вважає технологічні інновації, такі як електронні сервіси, електронні платформи, віртуальні суди. Дається авторський висновок щодо основних аспектів ефективності судового захисту порушених прав в адміністративному судочинстві захисту, включаючи доступність адміністративного судочинства, гарантії права на звернення до суду, наявність механізмів правової допомоги для соціально незахищених осіб, географічна доступність суду, технологічні інновації. The article is devoted to clarification of the criteria for the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings. The author defines the legal basis of the principle of effectiveness of judicial protection of human rights and interests in administrative proceedings. It is substantiated that the constituent elements of the effectiveness of judicial protection of violated rights and interests of an individual in administrative proceedings are accessibility of court for citizens. The article identifies the regulatory framework which enshrines the basic principles of access to justice. In this regard, the author refers to: The Universal Declaration of Human Rights (1948), the International Covenant on Civil and Political Rights (1966), the European Convention on Human Rights (1950) and the UN General Principles of Access to Justice It is argued that the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is one of the principles of administrative procedure, as stated in paragraph 13 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine ‘On Administrative Procedure’, which guarantees effective remedies.In the context of effective protection of a violated human right in administrative proceedings and the right to judicial protection, the author of the article refers to the provisions of the Constitution of Ukraine and the Code of Administrative Procedure of Ukraine, and reveals the provisions of this Code which directly enshrine the principle of effective judicial protection in an administrative court. The author rightly argues that going to court to protect one’s rights and interests should not be burdened with excessive financial, time or other barriers. To this end, the author refers to the case law of the ECHR and international experience. The author believes that another aspect of the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is the geographical accessibility of the court.The author considers technological innovations, such as electronic services, electronic platforms, and virtual courts, to be another aspect of the effectiveness of protection of violated human rights in administrative proceedings. The author gives his own conclusion on the main aspects of the effectiveness of judicial protection of violated rights in administrative proceedings, including accessibility of administrative proceedings, guarantees of the right to appeal to court, availability of legal aid mechanisms for socially vulnerable persons, geographical accessibility of court, and technological innovations.
Безспірність як обов’язкова умова нотаріальних проваджень іззасвідчення фактів
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бондар, І. В.; Bondar, I.; Мельник, І. С.; Melnyk, I.
Висвітлено, що безспірність в нотаріальному процесі встановлюється та підтверджується на всіх етапах нотаріального провадження. Безспірність стосується не лише відсутності спору між суб’єктами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії, законності підстав тощо, але й документів, які подаються нотаріусу (чи формуються нотаріусом) необхідних для вчинення нотаріального провадження. Відомості та документи мають містити безспірні факти, необхідні для вчинення нотаріальних дій і завданням нотаріуса є встановлення таких фактів. Метою статті є висвітлення теоретичних та практичних аспектів засвідчення нотаріусом безспірних фактів. Констатовано, що важливим є уважне вивчення поданих документів, звернення уваги на будь-які ознаки їх недійсності та відповідність встановленим законодавством вимогам. Нотаріус зобов’язаний неухильно дотримуватися нотаріальної процедури, втім, варто розуміти, що нотаріус не зможе встановити в багатьох випадках підробку документів. Визначено, що нотаріус зобов’язаний вивчити документ, проаналізувати його зміст, в тому числі на предмет наявності відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної або юридичної особи, зовнішній вигляд і стан (чи містять пошкодження через які неможливо прочитати текст, незастережені виправлення тощо), проаналізувати реквізити ( їх наявність та відповідність встановленим законодавством вимогам), дослідити наявність ознак підробки, які можна побачити при візуальному огляді документа (підчистки, дописки та інші). Встановлено, що повне і всебічне дослідження та аналіз документів нотаріусом є запорукою забезпечення безспірності при вчиненні нотаріальних проваджень із засвідчення фактів. The article highlights that indisputability in the notarial process is established and verified at all stages of notarial proceedings. The indisputability concerns not only the absence of a dispute between the subjects applying for a notarial act to be performed, the legality of the grounds, etc., but also the documents submitted to the notary (or prepared by the notary) necessary for the notarial proceedings. The information and documents must contain indisputable facts, which are necessary for the performance of notarial acts, and the notary’s task is to establish such facts. The aim of the article is to highlight the theoretical and practical aspects of notarisation of indisputable facts by a notary. It is stated that important is to carefully examine the submitted documents and pay attention to any signs of their invalidity and compliance with the requirements established by law. The notary is obliged to strictly follow the notarial procedure, however, it should be understood that in many cases the notary will not be able to detect falsification of documents. It is determined that the notary is obliged to examine the document, analyse its content, including for the availability of information that degrades the honour, dignity and business reputation of an individual or legal entity, appearance and condition (whether it contains damage that makes it impossible to read the text, unspecified corrections, etc.), analyse the details (their availability and compliance with the requirements established by law), and investigate the presence of signs of falsification that can be seen during a visual inspection of the document (erasures, additions, etc.). It is established that a full and comprehensive examination and analysis of documents by a notary is the key to ensuring indisputability while performing notarial proceedings on the notarisation of facts.
Генеза правового регулювання застосування вогнепальної зброї поліцейськими в Україні: історико-правовий аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бакулін, Д. О.; Bakulin, D.
У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. The article provides a comprehensive historical and legal analysis of the formation and development of the mechanism for the use of firearms by police officers in Ukraine. The key stages of the evolution of legal regulation of this issue are studied. The main trends in changes in approaches to the legal regulation of the use of firearms in the context of reforming the law enforcement system of Ukraine are identified.Particular attention is paid to the impact of international standards, in particular the recommendations of the United Nations, the European Union and the Council of Europe, on the improvement of national legislation on the use of firearms by police officers. The main provisions of international legal acts are analyzed. The author also examines the impact of socio-legal factors on the formation of approaches to regulating the use of force in police activities, taking into account the need to strike a balance between ensuring public safety and protecting human rights and freedoms. The author identifies gaps in the current legislation of Ukraine that may pose risks to law enforcement, in particular, the lack of clear mechanisms for assessing the need for and proportionality of the use of firearms in specific situations. The author analyzes the practice of applying the provisions of legislation regulating the use of firearms in the context of the activities of national courts and law enforcement agencies. The author highlights the key aspects of judicial practice which demonstrate the need to improve legal regulation to ensure legal certainty and prevent abuse.As a result, the author substantiates the need to further improve the legal mechanisms for regulating the use of firearms by the police on the basis of international standards, the rule of law and taking into account the latest approaches to law enforcement in a democratic society. The author proposes specific areas of harmonization of national legislation which will contribute to improving the effectiveness of law enforcement and protection of citizens’ rights, in particular, through the introduction of clear procedures for assessing the legality of the use of force, improving the system of training of police officers, and strengthening parliamentary and public control over the activities of law enforcement agencies in this area.
Специфічні риси судового захисту права на належне пенсійне забезпечення колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бочаров, Д. О.; Bocharov, D.; Циндра, Р. А.; Tsyndra, R.
Стаття присвячена визначенню особливостей судового захисту пенсійних прав колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності. На підставі аналізу використання терміну «судовий захист» у тексті Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що законодавець розуміє поняття «судовий захист» переважно як кінцевий результат діяльності з поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів, а не процесуальну діяльність із досягнення такого результату. Розглянуто погляди науковців на дуалістичну природу судового захисту та дефініцію поняття «судовий захист». Визначено, що судовому захисту права на належне пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, як різновиду правозастосовчої діяльності притаманна низка специфічних рис з процесуального та матеріального аспектів. На підставі відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що з процесуального аспекту особливостями судового захисту у відповідній категорії адміністративних справ є обмеженість предмету доказування, високий ступінь достовірності установлених встановлення фактичних обставин справи та ретроспективний характер поновлюваних прав. З матеріального аспекту специфічними рисами судового захисту пенсійних прав колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності є передбачуваність результату судового розгляду, тривалість фактичного виконання судового рішення та неможливість повного відновлення порушених прав особи. На підставі статистичної інформації за період із 2020 по 2024 роки виявлено тенденцію щодо збільшення тривалості повного виконання судових рішень у пенсійних справах та проаналізовано вплив даної обставини на ефективність поновлення порушених прав колишніх військовослужбовців. Констатовано відсутність ефективного компенсаційного механізму поновлення порушених прав у законодавстві України. The article is devoted to the identification of the peculiarities of the judicial protection of the pension rights of former military personnel as a type of law-application activity. Based on the analysis of the use of the term “judicial protection” in the text of the Code of Administrative Procedure of Ukraine, it appears that the legislator understands the concept of “judicial protection” primarily as the end result of activities aimed at restoring violated rights, freedoms and legitimate interests, and not as procedural activities aimed at achieving such result. The views of scholars on the dualistic nature of judicial protection and the definition of the concept of ‘judicial protection’ are reviewed. The research shows that the judicial protection of the right to an adequate pension for persons retired from military service as a form of law-application activity has a number of procedural and substantive aspects. On the basis of data from the Unified State Register of Court Decisions, the author establishes that from the procedural aspect, the specific features of judicial protection in the relevant category of administrative cases are the limited scope of the subject of proof, a high degree of reliability of the established factual circumstances of the case and the retrospective nature of the rights to be restored. From the material aspect, the specific features of the judicial protection of the pension rights of former military personnel as a type of law-application activity are the predictability of the outcome of court proceedings, the length of time it takes to actually enforce a court decision and the impossibility of full restoration of violated rights. On the basis of statistical data for the period from 2020 to 2024, the author identifies a trend towards an increase in the duration of the full execution of court decisions in pension cases and analyses the impact of this circumstance on the effectiveness of the restoration of the violated rights of former military personnel. The author states the absence of an effective compensation mechanism for the restoration of these violated rights in Ukrainian legislation.
Забезпечення права на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини: стандарти, виклики та перспективи для України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коренев, А. О.; Korenev, A.
Стаття присвячена дослідженню перспектив вдосконалення забезпечення права на справедливий суд в Україні відповідно до стандартів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Актуальність теми зумовлена європейськими інтеграційними прагненнями України та необхідністю усунення системних проблем у судовій системі, які перешкоджають ефективному захисту прав громадян. Висвітлено основні виклики, з якими стикається судова система України. Зокрема, це перевантаженість судів, недостатня незалежність суддів та невиконання судових рішень. Важливим аспектом є вплив війни, що створила додаткові труднощі, зокрема закриття судів у зоні бойових дій та ускладнення доступу до правосуддя для населення. Проблеми з адаптацією національного законодавства до стандартів ЄСПЛ також залишаються нагальними, адже українські суди не завжди враховують міжнародні прецеденти у своїй практиці. Пропонуються конкретні шляхи реформування судової системи. Серед них: впровадження електронного судочинства, розвиток альтернативних способів вирішення спорів, створення спеціалізованих судів, таких як антикорупційні та соціальні. Наголошується на необхідності забезпечення незалежності суддів через прозорі конкурсні процедури та запровадження чітких механізмів захисту суддів від зовнішнього впливу. Роль міжнародних партнерів, зокрема Європейського Союзу, Ради Європи та Венеційської комісії, у підтримці реформування судової системи України є визначальною. Їхня експертна та фінансова допомога сприяє впровадженню найкращих практик у національне правозастосування. Окрему увагу приділено підвищенню якості правозастосування та правової освіти. Запровадження регулярних тренінгів для суддів і адвокатів, а також освітніх програм для громадян, сприятиме підвищенню правової культури та формуванню довіри до судової системи. Висновки статті підкреслюють необхідність комплексного підходу до реформ, який має охоплювати законодавчі зміни, інновації в судовому процесі та розвиток професійної освіти. Ця робота стане корисною для юристів-практиків, науковців та реформаторів, зацікавлених у вдосконаленні судової системи України. The article is dedicated to exploring the prospects for improving the enforcement of the right to a fair trial in Ukraine in accordance with the standards enshrined in Article 6 of the European Convention on Human Rights (ECHR) and the practice of the European Court of Human Rights (ECtHR). The relevance of the topic is driven by Ukraine’s European integration aspirations and the need to address systemic issues in the judiciary that hinder the effective protection of citizens’ rights. The article highlights the key challenges faced by Ukraine’s judicial system. These include court overload, insufficient judicial independence, and the non-enforcement of court decisions. A significant aspect is the impact of war, which has created additional difficulties, including the closure of courts in conflict zones and limited access to justice for the population.Issues related to the adaptation of national legislation to ECtHR standards also remain pressing, as Ukrainian courts do not always consider international precedents in their practice. The article proposes specific pathways for judicial system reform. These include the implementation of electronic justice systems, the development of alternative dispute resolution mechanisms, and the establishment of specialized courts such as anti-corruption and social courts. It emphasizes the necessity of ensuring judicial independence through transparent selection processes and introducing clear mechanisms to protect judges from external influence. The role of international partners, including the European Union, the Council of Europe, and the Venice Commission, in supporting judicial reform in Ukraine is recognized as critical. Their expert and financial assistance promotes the introduction of best practices into national law enforcement. Special attention is given to improving the quality of law enforcement and legal education. Regular training for judges and lawyers, along with educational programs for citizens, will contribute to raising legal awareness and fostering public trust in the judiciary. The article concludes by emphasizing the need for a comprehensive approach to reform, encompassing legislative changes, innovations in judicial processes, and the development of professional education. This work will be valuable to legal practitioners, academics, and reformers interested in advancing Ukraine’s judicial system.
Щодо визначення умов, відповідно до яких справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підлягають розгляду в цивільному судочинстві в порядку окремого провадження
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Поліщук, П. А.; Polishchuk, P.
Стаття присвячена комплексному дослідженню окремих питань щодо визначення умов відповідно до яких справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення підлягають розгляду в цивільному судочинстві в порядку окремого провадження. Здійснено огляд законодавства, доктринальних підходів та матеріалів судової практики щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення у судовому порядку. Встановлено коло умов, за якими справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення можуть розглядатись у цивільному судочинстві, а саме в окремому провадженні. В цивільному судочинстві в порядку окремого провадження відповідно до норм цивільного процесуального законодавства можуть розглядатись й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Також необхідно зазначити, що у зв’язку з введенням воєнного стану в Україні виникла необхідність звернення осіб за захистом своїх прав пов’язаних з таким станом, що сприяло необхідність встановлення й інших юридичних фактів у судовому порядку. Таких, наприклад, як встановлення факту, щодо вимушеного переселення осіб, що відбулось саме внаслідок збройної агресії рф тощо. Крім того на підставі норм законодавства та судової практики, а саме практики Верховного Суду, визначено, які юридичні факти не можуть розглядатись у цивільному судочинстві. Серед яких можна назвати справи про : встановлення факту перебування у полоні окупаційних органів; встановлення факту групи інвалідності та часу її настання, непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку; факт підтвердження права на жиле приміщення або на його обмін тощо. Отже, необхідно зазначити, що у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження можуть розглядатись тільки факти, що мають юридичне значення відповідно до визначених умов, таких як: це повинні бути не просто юридичні факти, а саме факти, що мають юридичне значення із зазначенням мети його встановлення; встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право (відсутній спір про право); якщо не має жодної іншої можливості встановити такий факт; якщо чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення. This article presents a comprehensive analysis of the specific issues concerning the conditions under which cases for establishing facts that hold legal significance are subject to review in civil proceedings in a separate manner. The study reviews relevant legislation, doctrinal approaches, and judicial practice related to the judicial establishment of facts with legal importance. It identifies the scope of conditions that permit such cases to be considered in civil proceeding, specifically within a separate process. According to civil procedural law, other legal facts–those that influence the emergence, modification, or cessation of personal or property rights of individuals–may also be examined in civil proceedings if legislation does not prescribe a different method for their establishment. Furthermore, due to the introduction of martial law in Ukraine, there has been a necessity for individuals to seek legal protection of their rights connected with this regime. This has created a need to establish additional legal facts through judicial process, such as the fact of forced displacement resulting from Russia’s armed aggression. Based on legal norms and judicial jurisprudence–particularly the practices of the Supreme Court– it has been determined which legal facts are not subject to review in civil proceedings. Examples include establishing the fact of detention by occupation authorities, the fact of disability group and its onset time, incapacity for military service with removal from military registration, or the fact confirming the right to a dwelling or its exchange. Therefore, it must be emphasized that only those facts that meet specific conditions and possess legal significance can be considered in civil proceedings in a separate process. These facts must be actual, not merely legal, and their purpose must be clearly articulated; their establishment must be independent of any dispute over rights (i.e., no underlying controversy). Additionally, there should be no other means available to establish the fact, and current legislation must not envisage an alternative extrajudicial procedure for its establishment.
Кримінологічні підходи до групової некорисливої насильницької злочинності дітей та її ознак
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Богданова, С. О.; Bohdanova, S.
У статті розглянуто насильницьку некорисливу злочинність дітей й встановлено, що вона має переважно груповий характер, адже саме у складі групи діти, як правило, вчиняють найбільш тяжкі злочини такі як вбивства, тілесні ушкодження, катування, хуліганства. Характерними ознаками групових насильницьких злочинів, учинених дітьми є суспільна небезпека діяння та насильницький характер злочину. Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю тих благ, на які посягає злочин, а саме шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину, способу й мотиву діяння, формою та ступенем вини. Таким чином, під груповою некорисливою насильницькою злочинністю дітей запропоновано розуміти сукупність протиправних, винних, суспільно небезпечних діянь, які носять некорисливий, але насильницький характер, вчиняються у складі групи особами віком до 18 років й посягають на невід’ємні права людини, зокрема життя та здоров’я, честь і гідність, а також на моральні та культурні цінності. Надано кримінально-правову характеристику групової некорисливої насильницької злочинності дітей і з’ясовано, що до цієї категорії злочинів належать: умисне вбивство; всі види умисних тілесних ушкоджень; катування і частково хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані блок кримінальних протиправних насильницьких діянь. Установлено, що система нормативно-правових актів, які визначають існування інституту групової некорисливої насильницької злочинності дітей, є недосконалою, оскільки чинне законодавство України містить безліч суперечностей та прогалин. Аналізуючи норми, що регулюють відповідальність за злочини, вчинені дітьми у співучасті, авторка дійшла висновку, що існує проблема формулювання поняття групового кримінального правопорушення в національному кримінальному законодавстві. Нині у кримінальному судочинстві виникають проблеми під час притягнення осіб до відповідальності за групове вбивство (п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України). Запропоновані шляхи до вирішення окресленої проблеми. The article examines violent disinterested crime of children and establishes that it is predominantly group in nature, because it is within the group that children, as a rule, commit the most serious crimes such as murders, bodily harm, torture, hooliganism. The characteristic features of group violent crimes committed by children are the social danger of the act and the violent nature of the crime. The degree of social danger is determined by the entire set of features of the crime: the value of the benefits that the crime encroaches on, namely, the harmfulness of the consequences that occur due to the commission of the crime, the method and motive of the act, the form and degree of guilt. Thus, it is proposed to understand group disinterested violent crime of children as a set of unlawful, guilty, socially dangerous acts that are disinterested, but violent in nature, committed as part of a group by persons under the age of 18 and encroach on inalienable human rights, in particular life and health, honor and dignity, as well as moral and cultural values. A criminal-legal characteristic of group disinterested violent crime of children is provided and it is found that this category of crimes includes: intentional murder; all types of intentional bodily harm; torture and partly hooliganism, which form an independent block of criminal unlawful violent acts in criminological terms. It is established that the system of regulatory legal acts that determine the existence of the institute of group disinterested violent crime of children is imperfect, since the current legislation of Ukraine contains many contradictions and gaps. Analyzing the norms that regulate liability for crimes committed by children in complicity, the author concluded that there is a problem of formulating the concept of group criminal offense in the national criminal legislation. Currently, in criminal proceedings, problems arise when bringing persons to justice for group murder (clause 12, part 2, article 115 of the Criminal Code of Ukraine). Ways to solve the outlined problem are proposed.
«Право анексованої території» в сучасній концепції міжнародного права
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
Ця стаття розглядає міжнародно-правові норми, які забороняють або визнають «право анексованої території», що є основоположною категорією для сучасного міжнародного права та муніципально-майнового права, котре притаманне лише англо-саксонській правовій сім’ї. Це право, як класична норма з часів Давньої Римської Республіки (I ст. до н. е.), лежить в основі трьох варіантів дій, які були центральними орієнтирами для їх здійснення відповідними суб’єктами права з метою: врегулювання права власності на приєднаній території, де встановлена нова державна або місцева влада в межах регіонів, територіальних громад (муніципалітетів); визначення законності застосування сили через встановлення нових державних кордонів та меж регіонів, територіальних громад (муніципалітетів); забезпечення суб’єктам права можливості індивідуально чи колективно визначати свою правову, політичну та адміністративну приналежність у межах нових кордонів або адміністративно-територіальних меж. Заборона насильницької анексії є невіддільною частиною кожного з цих варіантів, а їх поєднання разом могло б мати трансформаційний вплив на правову систему загалом. Однак значення цього питання часто ігнорується або спотворюється. Більше того, аналітики, які досліджують цю проблематику, значною мірою не враховують, що сучасні держави залучені до ширшої боротьби за майбутній світовий порядок і ризикують ерозією існуючих міжнародних відносин. У статті автори формулюють власне визначення «анексії» та висновки щодо місця, функцій і передумов подальшого розгляду «права анексованої території» у системі сучасного міжнародного права, звертаючи увагу на певні правові колізії, що виникають у цьому контексті. This article examines the international legal norms that prohibit «the law of annexed territory» are fundamental category for modern International Law and Municipal and Property law, whichs are inherent in the Anglo-Saxon legal family. This law as a classical norm from the Ancient Roman Republic (I century BC) is the basis of three options for actions (activities) that have been central to the guidelines for their choice by the relevant subjects of law: (1) to settle title to territory as the basis for establishing state authority within territorial communities, municipalities; (2) to regulate the use of force across established state borders and boundaries of territorial communities (municipalities); and (3) to provide subjects with the right along the lines of established borders or administrative territorial boundaries to determine their own destiny and space for power on their own or collectively. The prohibition of forcible annexation is an integral part of each of these processes, and their combination could have a transformative impact on the legal system as a whole. However, the significance of this issue is often overlooked or misinterpreted. Furthermore, analysts in this field have largely failed to recognize that modern states are engaged in a broader struggle for the future world order and risk the erosion of contemporary international relations. In this article the authors formulate their own definition of «annexation» and present conclusions regarding the role, function, and prerequisites for further consideration of the «law of annexed territory» within the framework of modern International Law, while also highlighting specific legal conflicts related to this issue.
Електронні послуги: моделі правового регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Савіцька, В. В.; Savitska, V.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання електронних послуг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування на підставі поданої заяви фізичною або юридичною особою. Підкреслено, що розвиток інформаційних технологій надав можливість впровадити в діяльність органів публічної влади інформаційно-комунікаційних систем, застосування яких надало можливість отримання громадянами різного виду електронних послуг. З метою дослідження правового регулювання відносин надання електронних послуг здійснено аналіз праць науковців, які досліджували проблемні питання надання електронних послуг. Проаналізовано низку вітчизняних нормативно-правових актів, що мають відношення до правового розвитку відносин у галузі електронного надання послуг, серед яких варто відмітити Закони України: «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні комунікації», «Про адміністративні послуги». Також проаналізовано підзаконні правові акти, якими було започатковано становлення електронних послуг. Перш за все це стосується розпоряджень і постанов Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, питань підготовки проектів актів законодавства в електронній формі, розвитку системи електронних послуг тощо. Встановлено, що використовуючи інформаційно-комунікаційні системи надання електронних послуг можуть здійснювати не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, інші уповноважені державою підприємства і організації, але й судові органи. Звертається увага на можливість отримання різного виду електронних послуг доступних на веб-сайті Кабінету Міністрів України, а також існуючі проблеми надання електронних послуг громадянам, що проживають в сільській місцевості, які на сьогодні не в змозі отримати всі види електронних послуг вказаних на веб-сайті Кабінету Міністрів України. Зроблено висновок, що в залежності від галузевої спрямованості існують різні моделі правового регулювання надання електронних послуг та звертається увага на існуючі проблемні питання надання електронних послуг мешканцям, які проживають у сільській місцевості, що потребує подальшого вдосконалення правового механізму надання електронних послуг. This scientific article is devoted to the current problems of providing electronic services provided by state authorities and local self-government bodies on the basis of an application submitted by an individual or legal entity. It is emphasized that the development of information technologies has made it possible to introduce information and communication systems into the activities of public authorities, the use of which has made it possible for citizens to receive various types of electronic services. In order to study the legal regulation of relations in the provision of electronic services, an analysis of the works of scientists who studied the problematic issues of providing electronic services was carried out. A number of domestic regulatory legal acts related to the legal development of relations in the field of electronic service provision were analyzed, among which it is worth noting the Laws of Ukraine: “On the Peculiarities of Providing Public (Electronic Public) Services”, “On Electronic Identification and Electronic Trust Services”, “On Electronic Documents and Electronic Document Management”, “On Electronic Communications”, “On Administrative Services”. The subordinate legal acts that initiated the formation of electronic services were also analyzed. First of all, this concerns the orders and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine on the development of the system of provision of administrative services by executive bodies, issues of preparation of draft legislative acts in electronic form, development of the system of electronic services, etc. It has been established that using information and communication systems, the provision of electronic services can be carried out not only by state authorities and local governments, other state-authorized enterprises and organizations, but also by judicial bodies. Attention is drawn to the possibility of obtaining various types of electronic services available on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine, as well as existing problems in providing electronic services to citizens living in rural areas, who are currently unable to receive all types of electronic services specified on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine. It is concluded that depending on the sectoral focus, there are different models of legal regulation of the provision of electronic services and attention is drawn to existing problematic issues in providing electronic services to residents living in rural areas, which requires further improvement of the legal mechanism for providing electronic services.
Правове забезпечення страхування в аграрному секторі національної економіки України як складової регіональної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ігошин, М. М.; Ihoshyn, M.
Розкрито сутність та основних правові засади регулювання страхування в аграрному секторі національної економіки України, як складової регіональної безпеки. Визначенні основні ризики в аграрному секторі національної економіки України; визначено сутності обов'язкового та добровільного страхування в аграрному секторі національної економіки; проведено аналіз наявного нормативно-правового регулювання страхування в аграрному секторі; проведено аналіз умов страхування в аграрному секторі національної економіки України. Проведено аналіз класифікації ризиків в аграрному секторі національної економіки України. Визначено правові ознаки страхування в аграрному секторі, серед яких об’єкт, основні суб’єкти, мета, підстава виникнення обов’язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику, страхові випадки, договірний характер, страхове відшкодування. Визначено нормативно-правовий комплекс правовідносин зі страхування в аграрному секторі національної економіки України, що здійснюється за допомогою низки нормативно-правових документів. Регулювання правовідносин зі страхування в аграрному секторі національної економіки України, відбувається як за допомогою широкого переліку нормативно-правових актів, так і за допомогою актів страховика, які розробляються та затверджуються ним з урахуванням законодавчих актів та страхової політики страховика. Відносини між страховиком та страхувальником врегульовуються договором, який укладається між ними з дотриманням нормативно-правових актів та актів страховика. Страхування в аграрному секторі національної економіки України є добровільним, крім випадків, коли виробник сільськогосподарської продукції отримує державну підтримку та дотації. The essence of the basic legal framework for regulating insurance in the agricultural sector of the national economy of Ukraine, as well as regional warehouse security, is exposed. Important main risks in the agricultural sector of the national economy of Ukraine; the essence of obligatory and voluntary insurance in the agricultural sector of the national economy is highlighted; an analysis of the existing regulatory and legal regulation of insurance in the agricultural sector was carried out; a brain analysis of insurance in the agricultural sector of the national economy of Ukraine was conducted.An analysis of the classification of risks in the agricultural sector of the national economy of Ukraine was carried out. Understanding the legal characteristics of insurance in the agricultural sector, the middle objects, the main subjects, meta, the basis of the culpable obligation of the insurance company to pay the insurance premium to the insurer, insurance clauses, contractual nature, Insurance of insurance. The regulatory and legal complex of insurance regulations in the agricultural sector of the national economy of Ukraine, which operates through low regulatory and legal documents, has been identified.It is stated that the regulation of legal issues and insurance in the agricultural sector of the national economy of Ukraine is carried out both through a wide range of regulatory and legal acts, as well as through additional insurance assets that are divided into to confirm it with the regulations of legislation and the insurance policy of the insurer. The agreement between the insurer and the insurer is regulated by an agreement that complies with the requirements of the regulatory legal acts and the insurer’s assets. Insurance in the agricultural sector of the national economy of Ukraine is voluntary, except for the fallout, if the manufacturer of agricultural products withdraws government support and subsidies.
Щодо наслідків порушень основоположного права особи на доступ до захисника
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Константий, О. В.; Konstantyi, O.
Стаття присвячена актуальному питанню розуміння змісту, гарантій та наслідків порушень основоположного права людини на доступ до захисника. Відзначається, що у процесі реалізації стратегічного курсу на європейську інтеграцію правоохоронні органи і суди України мають неухильно дотримуватися права осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, на доступ до професійного захисника. При здійсненні функції кримінального переслідування уповноважені представники держави мають керуватися приписами Конституції, кримінально-процесуального законодавства України щодо гарантій права особи на захист та ураховувати відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо захисту цього права. З’ясовано, що відповідно до правових позицій Європейського суду з прав людини право особи на захист професійним захисником є складовим права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право особи на захист захисником, обраним на власний розсуд, згідно з європейськими правозахисними стандартами має забезпечуватися з моменту першого допиту особи слідчим або першого затримання. Досліджуються правові позиції Європейського суду з прав людини щодо змісту та обсягу гарантій основоположного права людини на захист, а також практика перегляду рішень національних судів після встановлення порушень цього права у порядку провадження за виключними обставинами. Зроблено висновок, що наслідком встановлення Європейським судом з прав людини порушень права особи на доступ до захисника при перегляді справ на національному рівні за виключними обставинами виступає виключення з обсягу доказової бази первинних або наступних зізнавальних показань, даних явки з повинною, результатів інших процесуальних дій. Якщо відсутні інші законно отримані та належним чином оформлені докази вини особи, то Велика Палата Верховного Суду скасовує рішення, щодо яких подано заяву про перегляд за виключними обставинами, і направляє справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції для надання нової належної оцінки всім зібраним у справі доказам. The article is devoted to the topical issue of understanding the content, guarantees and consequences of violations of the fundamental human right to access to a lawyer.It is noted that in the process of implementing the strategic course towards European integration, law enforcement agencies and courts of Ukraine must strictly observe the right of persons suspected of committing crimes to access a professional defense lawyer. When carrying out the function of criminal prosecution, authorized representatives of the state must be guided by the provisions of the Constitution, criminal procedural legislation of Ukraine regarding guarantees of the right of an individual to defense and take into account the relevant case law of the European Court of Human Rights regarding the protection of this right.It has been found that, according to the legal positions of the European Court of Human Rights, the right of an individual to be defended by a professional lawyer is a component of the right to a fair trial, guaranteed by Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The right of a person to be defended by a lawyer of his own choosing, in accordance with European human rights standards, must be ensured from the moment of the person’s first interrogation by an investigator or first detention. The legal positions of the European Court of Human Rights on the content and scope of guarantees of the fundamental human right to protection are examined, as well as the practice of reviewing decisions of national courts after establishing violations of this right in proceedings under exceptional circumstances.It is concluded that the consequence of the European Court of Human Rights’ finding of violations of a person’s right to access to a lawyer when reviewing cases at the national level under exceptional circumstances is the exclusion from the scope of the evidentiary base of initial or subsequent confessions, confession data, and the results of other procedural actions. If there is no other legally obtained and properly prepared evidence of the person’s guilt, the Grand Chamber of the Supreme Court shall annul the decisions for which an application for review under exceptional circumstances has been filed and shall refer the case for a new hearing to the court of first or appellate instance for a new proper assessment of the evidence collected in the case.
Науковий генезис досліджень повноважень прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину: еволюція доктринальних підходів та правозастосовна практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Юрчишин, П. В.; Yurchyshyn, P.
Стаття присвячена дослідженню наукового генезису повноважень прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину. У роботі здійснено аналіз еволюції доктринальних підходів до визначення ролі прокурора в кримінальному провадженні, окреслено ключові етапи розвитку його повноважень у контексті забезпечення законності дій правоохоронних органів, а також розглянуто основні проблеми правозастосовної практики. Автор розкриває основні підходи до трактування контролю за вчиненням злочину в юридичній доктрині та кримінальному процесі. Визначено, що історично роль прокурора в цьому аспекті зазнала суттєвих змін: від пасивного нагляду за законністю слідчих дій до активної участі у процесі контролю за вчиненням злочину, включно з прийняттям рішень щодо законності та доцільності таких заходів. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам у сфері кримінального переслідування та практиці Європейського суду з прав людини, зокрема щодо заборони провокації злочину та критеріїв допустимості доказів. Окремо висвітлено законодавчі аспекти реалізації контролю за вчиненням злочину відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 271 КПК, що визначає межі та обмеження у проведенні таких дій. Проведено аналіз судової практики, включно з рішеннями Верховного Суду, які встановлюють критерії оцінки допустимості доказів, отриманих унаслідок контролю за вчиненням злочину. Автор робить висновок про необхідність удосконалення механізму прокурорського нагляду за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, що має сприяти підвищенню ефективності кримінального переслідування та одночасному забезпеченню дотримання правових гарантій. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку наукових підходів до визначення ролі прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину, а також для удосконалення правозастосовної практики в контексті кримінального процесуального права України. The article is devoted to the study of the scientific genesis of the prosecutor’s powers in the area of control over the commission of a crime. The author analyzes the evolution of doctrinal approaches to defining the role of the prosecutor in criminal proceedings, outlines the key stages of development of his/ her powers in the context of ensuring the legality of law enforcement actions, and also considers the main problems of law enforcement practice. The author reveals the main approaches to the interpretation of control over the commission of a crime in legal doctrine and criminal procedure. It is determined that historically, the role of the prosecutor in this aspect has undergone significant changes: from passive supervision of the legality of investigative actions to active participation in the process of control over the commission of a crime, including decision-making on the legality and appropriateness of such measures. Particular attention is paid to international standards in the field of criminal prosecution and the case law of the European Court of Human Rights, in particular, the prohibition of provocation of a crime and the criteria for the admissibility of evidence.The author also highlights the legislative aspects of control over the commission of a crime in accordance with the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, Part 2 of Article 271 of the CPC, which defines the limits and restrictions on such actions. The author analyzes the case law, including the decisions of the Supreme Court, which establish the criteria for assessing the admissibility of evidence obtained as a result of control over the commission of a crime. The author concludes that there is a need to improve the mechanism of prosecutorial supervision over covert investigative (detective) actions, which should help to increase the effectiveness of criminal prosecution and at the same time ensure compliance with legal guarantees. The results of the study can be used for further development of scientific approaches to determining the role of the prosecutor in the field of control over the commission of a crime, as well as for improving law enforcement practice in the context of criminal procedure law of Ukraine.
Поділ між подружжям частки в статутному капіталі господарського товариства: теоретичні аспекти та практичні виклики
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Простибоженко, О. С.; Prostybozhenko, O.
Стаття присвячена дослідженню правового режиму частки в господарському товаристві як об’єкта права спільної сумісної власності подружжя. Автор здійснив дослідження розвитку цього об’єкта цивільних прав, проаналізував зміну підходів, що складалися в судовій практиці, та запропонував власне бачення перспектив подальшого розвитку правового режиму цього об’єкта. Автор наголошує, що з прийняттям Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» законодавець змінив свій підхід до природи таких господарських товариств. Зв’язок учасників цих господарських товариств більше не вважається якимось особистісним і таким, що не допускає вступ нових учасників без волевиявлення наявних. За аналогією зі спадкуванням, другий із подружжя може вступити до товариства без необхідності отримання окремої згоди інших учасників такого товариства. Ці види господарських товариств наблизились більше до акціонерних товариств, в яких, за загальним правилом, чинні власники акцій не можуть блокувати вступ нових акціонерів. А відтак відпали будь-які перешкоди для реального поділу між подружжям частки в статутному капіталі. Більш того, поділ в натурі між подружжям частки в статутному капіталі є більш збалансованим з точки зору врахування інтересів кожного з подружжя. Такий спосіб поділу спільного майна подружжя гарантував би справедливий підхід у поділі активів та дозволив би кожному із подружжя реалізовувати належним чином своє право власності на відповідну частку у статутному капіталі, включаючи як право на отримання дивідендів, так і право на управління товариством. Зважаючи на те, що законодавець відійшов від принципу збереження особистісних зв’язків між учасниками товариства, такий спосіб поділу частки у статутному капіталі є припустимим навіть за умови наявності інших його учасників. The article is devoted to the study of the legal patrimonial regime of a share in the authorized capital of a business company as an object of spouses’ joint property. The author conducted the study of the development of this civil rights object, analyzed the change in approaches that have developed in judicial practice, and offered his own vision of the prospects for the further development of the legal patrimonial regime of this object. The author emphasizes that the adoption of the Law of Ukraine “On Limited and Additional Liability Companies”, the legislator changed its approach to the nature of these company types. In particular, the relationship between the company participants is no longer considered to be personal, there are no restrictions for the entry of new participants without the consent of the existing ones. By analogy with inheritance, the second spouse can join the company without the need to obtain separate consent from other participants. These company types have become more similar to joint-stock companies, in which, as a general rule, current shareholders cannot block the entry of new shareholders. As a result, any obstacles to the division of shares in the authorized capital between spouses have disappeared. Moreover, the division of the share in the authorized capital between the spouses is more balanced in terms of taking into account each spouses’ interests. This method of dividing the spouses’ joint property would guarantee a fair approach to the division of assets and would allow each spouse to properly exercise their right of ownership to the corresponding share in the authorized capital, including both the right to receive dividends and the right to manage the company. Considering that the legislator has departed from the principle of preserving personal ties between the company’s participants, this method of dividing the share in the authorized capital is permissible even if there are other participants.
Корпоративне управління в господарських товариствах: сучаснийстан та шляхи вдосконалення
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Шуба, Б. В.; Shuba, B.; Щокін, Р. Г.; Shchokin, R.
Стаття присвячена детальному аналізу особливостей корпоративного управління в господарських товариствах України у відповідності до сучасних реалій, з акцентом на виявленні проблем та визначенні шляхів вдосконалення звертаючи увагу на міжнародні стандарти і національні особливості. У даному дослідженні наголошується на ефективності корпоративного управління як фундаментальної умови успішного функціонування будь-якої сучасної компанії, що забезпечує її сталий розвиток, підвищує інвестиційну привабливість, а також відповідно до якої здійснюється захист інтересів усіх залучених сторін. Попри позитивні зрушення у формуванні законодавчої платформи корпоративного управління, в Україні зберігаються численні проблеми, такі як недосконалість правової системи, обмежений захист прав інвесторів і недостатньо прозоре регулювання корпоративних відносин. Автори статті виокремлюють сучасні підходи до визначення корпоративного управління, трактуючи його або як діяльність усіх суб’єктів, залучених до процесу управління компанією, або як виключно діяльність органів юридичної особи та представницьких структур. У контексті нормативно-правового регулювання сфери корпоративного управління детально розглядаються положення Цивільного та Господарського кодексів України, закони «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про захист економічної конкуренції», а також зміни до Кодексу корпоративного управління, спрямовані на забезпечення ефективності цієї галузі. Велику увагу приділено огляду загального стану корпоративного управління в Україні, який демонструє поступове наближення до міжнародних стандартів. У документі зазначається, що основними завданнями залишаються прозорість процесу управління, удосконалення механізму захисту прав усіх учасників корпоративних відносин, активний розвиток корпоративної культури та посилення ефективності корпоративної соціальної відповідальності у сталому розвитку. Відсутність прозорості, недоліки в роботі наглядових рад, низький рівень корпоративної культури, недостатня увага до соціальної відповідальності та обмежений доступ до актуальної інформації. В контексті дослідження було запропоновано рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління. Зокрема, вдосконалення нормативно-правової бази та її ефективне впровадження у практику, підвищення ролі членів наглядової ради, посилення стандартів щодо прозорості та доступності інформації відносно економічних аспектів діяльності господарських товариств, поглиблення захисту прав інвесторів та акціонерів, а також розвиток принципів корпоративної культури. Було наголошено на важливості співпраці з міжнародними організаціями за для отримання консультації провідних експертів та технічної підтримки. Таким чином, стаття підтверджує ключову роль здорового корпоративного управління в гарантуванні стабільності діяльності, конкурентоспроможності, а також інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання. Виконання дій, спрямованих на його підвищення, потребує цілісного методу з максимальним використанням провідного світового досвіду та адаптацією до української ситуації. The article is devoted to a detailed analysis of the peculiarities of corporate governance in Ukrainian business entities in accordance with modern realities, with an emphasis on identifying problems and determining ways to improve, paying attention to international standards and national characteristics. This study emphasizes the effectiveness of corporate governance as a fundamental condition for the successful functioning of any modern company, ensuring its sustainable development, increasing its investment attractiveness, and protecting the interests of all parties involved. Despite positive developments in the formation of a legislative platform for corporate governance, numerous problems remain in Ukraine, such as an imperfect legal system, limited protection of investor rights, and insufficiently transparent regulation of corporate relations. The authors of the article highlight modern approaches to defining corporate governance, interpreting it either as the activities of all entities involved in the process of managing a company or as exclusively the activities of legal entities and representative structures. In the context of regulatory and legal regulation of corporate governance, the provisions of the Civil and Commercial Codes of Ukraine, the laws “On Joint Stock Companies,” “On Limited and Additional Liability Companies,” “On Securities and the Stock Market,” “On Protection of Economic Competition,” as well as amendments to the Corporate Governance Code aimed at ensuring the effectiveness of this industry. Much attention is paid to reviewing the overall state of corporate governance in Ukraine, which shows a gradual convergence with international standards. The document notes that the main tasks remain the transparency of the management process, the improvement of the mechanism for protecting the rights of all participants in corporate relations, the active development of corporate culture, and the strengthening of the effectiveness of corporate social responsibility in sustainable development. Lack of transparency, shortcomings in the work of supervisory boards, low level of corporate culture, insufficient attention to social responsibility, and limited access to relevant information. In the context of the study, recommendations were made to improve corporate governance. In particular, improving the regulatory framework and its effective implementation in practice, enhancing the role of supervisory board members, strengthening standards for transparency and accessibility of information regarding the economic aspects of business entities, deepening the protection of investor and shareholder rights, and developing the principles of corporate culture. The importance of cooperation with international organizations in order to obtain advice from leading experts and technical support was emphasized. Thus, the article confirms the key role of sound corporate governance in ensuring the stability of activities, competitiveness, and investment attractiveness of business entities. Taking steps to improve it requires a comprehensive approach that makes the most of leading global experience and adapts it to the Ukrainian situation.
Видання адміністративних актів як інструмент публічного адміністрування нотаріальної діяльності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Розсоха, С. С.; Rozsokha, S.
В статті розкриті наукові положення на основі доктринального досвіду та аналізу емпіричного матеріалу, стосовно видання адміністративних актів спеціальними адміністративними органами, як найбільш вживаного інструменту публічного адміністрування нотаріальної діяльності. З’ясовано правову природу адміністративних актів у сфері нотаріальної діяльності, їх вплив на функціонування інституту нотаріату, а також визначено ознаки, що характеризують ці акти як адміністративно правовий інструмент. Встановлено, що адміністративні акти в нотаріальній сфері є важливим засобом забезпечення публічних інтересів та гармонізації відносин між адміністративними органами і нотаріусами та іншими особами. Наведено приклади адміністративних актів, зокрема рішень про зупинення діяльності нотаріусів, анулювання сертифікацій робочих місць або проведення перевірок. У статті наголошується на необхідності дотримання процедурних і матеріальних норм при виданні адміністративних актів, адже їхня юридична сила має вирішальне значення для забезпечення правової визначеності. Окреслено підходи до класифікації адміністративних актів за суб’єктами видання, правовими наслідками та формою. Визначено роль адміністративних актів як засобів реалізації норм права у нотаріальній діяльності, які спрямовані на конкретизацію прав та обов’язків нотаріусів і контроль за їх виконанням. Проаналізовано судову практику оскарження адміністративних актів у нотаріальній сфері, що свідчить про поширеність таких спорів у контексті захисту професійних інтересів нотаріусів та дотримання законодавчих вимог. На основі узагальнення адміністративних актів, їхніх категорій та судової практики було зроблено висновок, що адміністративні акти є важливим інструментом публічного адміністрування у сфері нотаріальної діяльності. Водночас, їх застосування часто супроводжувалося процедурними порушеннями, недостатністю доказової бази чи перевищенням повноважень. Це підкреслювало важливість дотримання адміністративними органами норм законодавства, прозорості процедур та захисту прав осіб, які зазнавали впливу таких рішень. Судовий контроль залишався ключовим адміністративно-правовим механізмом забезпечення балансу між державними інтересами та захистом прав нотаріусів. The article reveals scientific provisions based on doctrinal experience and analysis of empirical material concerning the issuance of administrative acts by specialized administrative bodies, as the most commonly used instrument of public administration. The legal nature of administrative acts in the field of notarial activities, their impact on the functioning of the notarial institution, and the features that characterize these acts as administrative-legal instruments are established. It is determined that administrative acts in the notarial field are an important means of ensuring public interests and harmonizing relations between administrative bodies, notaries, and other individuals. Examples of administrative acts are provided, including decisions on the suspension of notaries’ activities, the annulment of certifications of workplaces, or the conduct of inspections. The article emphasizes the need to comply with procedural and substantive norms when issuing administrative acts, as their legal force is crucial for ensuring legal certainty. Approaches to the classification of administrative acts by issuers, legal consequences, and form are outlined. The role of administrative acts as tools for implementing legal norms in notarial activities is defined, focusing on the specification of the rights and obligations of notaries and ensuring compliance with them. The analysis of judicial practice regarding the appeal of administrative acts in the notarial sphere highlights the prevalence of such disputes in the context of protecting the professional interests of notaries and compliance with legislative requirements. Based on the generalization of administrative acts, their categories, and judicial practice, the conclusion was made that administrative acts are an essential instrument of public administration in the notarial sphere. At the same time, their application often involved procedural violations, insufficient evidence, or exceeding powers. This emphasized the importance of adherence by administrative bodies to legislative norms, transparency of procedures, and the protection of the rights of those affected by such decisions. Judicial control remained a key administrative-legal mechanism for balancing state interests with the protection of notaries’ rights.

Browse

Browsing 2025 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options