2025 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/50227

Browse

Now showing 1 - 20 of 87

Legal dimensions of the cooperation of Ukraine with international financial organizations
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ivanova, R.; Іванова, Р. Ю.
This article discusses the legal aspects of Ukraine’s collaboration with various international financial organizations (IFOs) such as the International Monetary Fund, World Bank, and European Bank for Reconstruction and Development (EBRD). Ukraine’s relations with these institutions are based on legal frameworks such as treaties, memorandums of understanding (MOUs), and cooperation agreements. These instruments specify the terms under which financial resources are provided and detail the reciprocal obligations for the achievement of transparency, accountability, and economic reforms.Among the key enabling financial programs are the Extended Fund Facility (EFF) of the IMF and the Development Policy Loan (DPL) initiative of the World Bank. These programs help to resolve Ukraine’s budget deficits, stabilize the exchange rate, and facilitate macroeconomic changes. Further, highlighted is the EBRD’s contribution in funding Ukraine’s infrastructure, energy and governance projects, showing from the aid how they made an impact for economic stability.Understandably, one of the highlights of Ukraine’s collaboration with the IFOs is anti-corruption activities and fiscal cooperation. Of more importance is the financial assistance from the IMF and World Bank, since it forces Ukraine to adopt certain reforms aimed at improved governance and debt management. The setting up of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine (NABU) displays how transnational legal orders affect the domestic processes and policies of countries.Despite the fact that support provided by foreign organizations is paramount for the recovery of Ukraine’s economy, there are too much skepticism about the public debt value. In this paper, the author analyzes the effect of the foreign aid on Ukraine fiscal balance and the consequences of relying on foreign assistance in the long run. У цій статті розглядаються правові аспекти співпраці України з різними міжнародними фінансовими організаціями (МФО), такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Відносини України з цими інституціями базуються на правовій основі, як-от договори, меморандуми про взаєморозуміння (МОВ) та угоди про співпрацю. Ці інструменти визначають умови, на яких надаються фінансові ресурси, і деталізують взаємні зобов’язання щодо досягнення прозорості, підзвітності та економічних реформ. Серед ключових сприятливих фінансових програм – Механізм розширеного фінансування (EFF) МВФ та ініціатива Світового банку Позика на політику розвитку (DPL). Ці програми допомагають вирішити дефіцит бюджету України, стабілізувати обмінний курс і сприяти макроекономічним змінам. Крім того, висвітлюється внесок ЄБРР у фінансування інфраструктурних, енергетичних та управлінських проектів України, показуючи, як ця допомога вплинула на економічну стабільність. Зрозуміло, що одним із акцентів співпраці України з IFO є антикорупційна діяльність та фіскальна співпраця. Більш важливою є фінансова допомога з боку МВФ і Світового банку, оскільки вона змушує Україну проводити певні реформи, спрямовані на покращення державного управління та управління боргом. Створення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) показує, як транснаціональні правопорядки впливають на внутрішні процеси та політику країн. Незважаючи на те, що підтримка іноземних організацій має першочергове значення для відновлення економіки України, щодо розміру державного боргу є занадто багато скепсису. У цій статті автор аналізує вплив зовнішньої допомоги на фіскальний баланс України та наслідки покладення на зовнішню допомогу в довгостроковій перспективі.
Актуальні проблеми під час воєнного стану у сфері надання адміністративних послуг
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Кравцов, Д. В.; Кравцов, Д.
В статті здійснено аналіз актуальних проблем під час воєнного стану у сфері надання адміністративних послуг. Воєнний стан як особливий правовий режим суттєво впливає на функціонування державних інститутів, зокрема у сфері надання адміністративних послуг, які є інструментом реалізації прав громадян, таких як право на соціальний захист, освіту чи майнові права. Проблеми у їх наданні призводять до порушення цих прав. В умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, яка триває з 24 лютого 2022 року, питання забезпечення безперервності функціонування публічної адміністрації набуло критичного значення, особливо в тій частині, що стосується надання адміністративних послуг населенню. Визначено, що залишаються суттєві труднощі із доступом до адміністративних послуг для громадян, що перебувають на тимчасово окупованих територіях або в зонах активних бойових дій, де вони не мають можливості вчасно зареєструвати акти цивільного стану, змінити місце проживання, отримати посвідчення особи чи підтвердження юридичних фактів, що тягне за собою подальші ускладнення при реалізації права на соціальний захист, освіту, охорону здоров’я або трудову діяльність. Іншою проблемою залишається забезпечення рівного доступу до адміністративних послуг для осіб з особливими потребами, осіб похилого віку та жителів сільських районів, які в умовах воєнного стану виявилися у ще більш у вразливому становищі. Зроблено висновок, що воєнний стан як особливий правовий режим створив безпрецедентні виклики для забезпечення надання адміністративних послуг в Україні, які стикаються з організаційними, технічними, правовими та соціально-психологічними проблемами, обмеження у доступі до державних реєстрів та інформаційних ресурсів, а також ризики фізичної безпеки працівників органів влади призводять до обмежень права громадян і ускладнюють виконання юридичних обов’язків останніх. Держава повинна вжити необхідних заходів у подоланні цих викликів через цифровізацію та спрощення процедур для забезпечення безперешкодної доступності громадян та ефективності роботи системи. The article analyzes the current problems during martial law in the field of administrative services. Martial law as a special legal regime significantly affects the functioning of state institutions, in particular in the field of administrative services, which are a tool for the implementation of citizens’ rights, such as the right to social protection, education, or property rights. Problems in their provision lead to violations of these rights.In the context of the full-scale armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, which has been ongoing since February 24, 2022, the issue of ensuring the continuity of the functioning of public administration has acquired critical importance, especially in the part related to the provision of administrative services to the population.It has been determined that significant difficulties remain with access to administrative services for citizens located in temporarily occupied territories or in zones of active hostilities, where they are unable to register civil status acts in a timely manner, change their place of residence, obtain an identity card or confirmation of legal facts, which entails further complications in exercising the right to social protection, education, healthcare or employment. Another problem remains ensuring equal access to administrative services for people with special needs, the elderly, and residents of rural areas, who have found themselves in an even more vulnerable position under martial law.It is concluded that martial law as a special legal regime has created unprecedented challenges for ensuring the provision of administrative services in Ukraine, which are faced with organizational, technical, legal and socio-psychological problems, restrictions on access to state registers and information resources, as well as risks to the physical safety of government employees lead to restrictions on citizens’ rights and complicate the fulfillment of their legal obligations. The state must take the necessary measures to overcome these challenges through digitalization and simplification of procedures to ensure unhindered accessibility for citizens and the efficiency of the system.
Безспірність як обов’язкова умова нотаріальних проваджень іззасвідчення фактів
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бондар, І. В.; Bondar, I.; Мельник, І. С.; Melnyk, I.
Висвітлено, що безспірність в нотаріальному процесі встановлюється та підтверджується на всіх етапах нотаріального провадження. Безспірність стосується не лише відсутності спору між суб’єктами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії, законності підстав тощо, але й документів, які подаються нотаріусу (чи формуються нотаріусом) необхідних для вчинення нотаріального провадження. Відомості та документи мають містити безспірні факти, необхідні для вчинення нотаріальних дій і завданням нотаріуса є встановлення таких фактів. Метою статті є висвітлення теоретичних та практичних аспектів засвідчення нотаріусом безспірних фактів. Констатовано, що важливим є уважне вивчення поданих документів, звернення уваги на будь-які ознаки їх недійсності та відповідність встановленим законодавством вимогам. Нотаріус зобов’язаний неухильно дотримуватися нотаріальної процедури, втім, варто розуміти, що нотаріус не зможе встановити в багатьох випадках підробку документів. Визначено, що нотаріус зобов’язаний вивчити документ, проаналізувати його зміст, в тому числі на предмет наявності відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної або юридичної особи, зовнішній вигляд і стан (чи містять пошкодження через які неможливо прочитати текст, незастережені виправлення тощо), проаналізувати реквізити ( їх наявність та відповідність встановленим законодавством вимогам), дослідити наявність ознак підробки, які можна побачити при візуальному огляді документа (підчистки, дописки та інші). Встановлено, що повне і всебічне дослідження та аналіз документів нотаріусом є запорукою забезпечення безспірності при вчиненні нотаріальних проваджень із засвідчення фактів. The article highlights that indisputability in the notarial process is established and verified at all stages of notarial proceedings. The indisputability concerns not only the absence of a dispute between the subjects applying for a notarial act to be performed, the legality of the grounds, etc., but also the documents submitted to the notary (or prepared by the notary) necessary for the notarial proceedings. The information and documents must contain indisputable facts, which are necessary for the performance of notarial acts, and the notary’s task is to establish such facts. The aim of the article is to highlight the theoretical and practical aspects of notarisation of indisputable facts by a notary. It is stated that important is to carefully examine the submitted documents and pay attention to any signs of their invalidity and compliance with the requirements established by law. The notary is obliged to strictly follow the notarial procedure, however, it should be understood that in many cases the notary will not be able to detect falsification of documents. It is determined that the notary is obliged to examine the document, analyse its content, including for the availability of information that degrades the honour, dignity and business reputation of an individual or legal entity, appearance and condition (whether it contains damage that makes it impossible to read the text, unspecified corrections, etc.), analyse the details (their availability and compliance with the requirements established by law), and investigate the presence of signs of falsification that can be seen during a visual inspection of the document (erasures, additions, etc.). It is established that a full and comprehensive examination and analysis of documents by a notary is the key to ensuring indisputability while performing notarial proceedings on the notarisation of facts.
Видання адміністративних актів як інструмент публічного адміністрування нотаріальної діяльності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Розсоха, С. С.; Rozsokha, S.
В статті розкриті наукові положення на основі доктринального досвіду та аналізу емпіричного матеріалу, стосовно видання адміністративних актів спеціальними адміністративними органами, як найбільш вживаного інструменту публічного адміністрування нотаріальної діяльності. З’ясовано правову природу адміністративних актів у сфері нотаріальної діяльності, їх вплив на функціонування інституту нотаріату, а також визначено ознаки, що характеризують ці акти як адміністративно правовий інструмент. Встановлено, що адміністративні акти в нотаріальній сфері є важливим засобом забезпечення публічних інтересів та гармонізації відносин між адміністративними органами і нотаріусами та іншими особами. Наведено приклади адміністративних актів, зокрема рішень про зупинення діяльності нотаріусів, анулювання сертифікацій робочих місць або проведення перевірок. У статті наголошується на необхідності дотримання процедурних і матеріальних норм при виданні адміністративних актів, адже їхня юридична сила має вирішальне значення для забезпечення правової визначеності. Окреслено підходи до класифікації адміністративних актів за суб’єктами видання, правовими наслідками та формою. Визначено роль адміністративних актів як засобів реалізації норм права у нотаріальній діяльності, які спрямовані на конкретизацію прав та обов’язків нотаріусів і контроль за їх виконанням. Проаналізовано судову практику оскарження адміністративних актів у нотаріальній сфері, що свідчить про поширеність таких спорів у контексті захисту професійних інтересів нотаріусів та дотримання законодавчих вимог. На основі узагальнення адміністративних актів, їхніх категорій та судової практики було зроблено висновок, що адміністративні акти є важливим інструментом публічного адміністрування у сфері нотаріальної діяльності. Водночас, їх застосування часто супроводжувалося процедурними порушеннями, недостатністю доказової бази чи перевищенням повноважень. Це підкреслювало важливість дотримання адміністративними органами норм законодавства, прозорості процедур та захисту прав осіб, які зазнавали впливу таких рішень. Судовий контроль залишався ключовим адміністративно-правовим механізмом забезпечення балансу між державними інтересами та захистом прав нотаріусів. The article reveals scientific provisions based on doctrinal experience and analysis of empirical material concerning the issuance of administrative acts by specialized administrative bodies, as the most commonly used instrument of public administration. The legal nature of administrative acts in the field of notarial activities, their impact on the functioning of the notarial institution, and the features that characterize these acts as administrative-legal instruments are established. It is determined that administrative acts in the notarial field are an important means of ensuring public interests and harmonizing relations between administrative bodies, notaries, and other individuals. Examples of administrative acts are provided, including decisions on the suspension of notaries’ activities, the annulment of certifications of workplaces, or the conduct of inspections. The article emphasizes the need to comply with procedural and substantive norms when issuing administrative acts, as their legal force is crucial for ensuring legal certainty. Approaches to the classification of administrative acts by issuers, legal consequences, and form are outlined. The role of administrative acts as tools for implementing legal norms in notarial activities is defined, focusing on the specification of the rights and obligations of notaries and ensuring compliance with them. The analysis of judicial practice regarding the appeal of administrative acts in the notarial sphere highlights the prevalence of such disputes in the context of protecting the professional interests of notaries and compliance with legislative requirements. Based on the generalization of administrative acts, their categories, and judicial practice, the conclusion was made that administrative acts are an essential instrument of public administration in the notarial sphere. At the same time, their application often involved procedural violations, insufficient evidence, or exceeding powers. This emphasized the importance of adherence by administrative bodies to legislative norms, transparency of procedures, and the protection of the rights of those affected by such decisions. Judicial control remained a key administrative-legal mechanism for balancing state interests with the protection of notaries’ rights.
Визначення судом способу захисту прав та інтересів одного з батьків, що проживає окремо від дитини, в контексті забезпечення ясності і чіткості судово рішення
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Костюк, В. І.; Kostiuk, V.
Статтю присвячено аналізу судових висновків про усунення перешкод та визначення способу участі одного з батьків, що проживає окремо у спілкуванні з дитиною та її вихованні та їх впливу на подальшу реалізацію батьківських прав після постановлення судового рішення, набрання ним законної сили та примусовим виконання. Встановлено, що в постановлені судового рішення застосовуються фрази з коригування по реалізаціях зустрічей одного з батьків, що проживає окремо від дитини, зокрема “у присутності одного з батьків, що проживає разом”, “за бажанням дитини”, “за домовленістю між батьками”. Опираючись на позицію Верховного суду України вказано, що бажання дитини не може бути покладене в основу судового рішення, враховуючи факт її постійного проживання з одним з батьків, який має конфлікт батьком чи матір’ю, що проживає окремо, що негативно впливає на сприйняття дитиною його особи. В подальшому дане формулювання призведе до підтримання усталених перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та неможливістю примусового виконання рішення. Визначено, що бажання дитини на постійній основі негативно коригується одним з батьків, що проживає разом. У випадку за домовленістю між батьками, встановлено, що судовий висновок з даним твердженням помилковий, так як основою судових спорів з даного предмету покладений конфлікт між сторонами, тому взагалі така дія, як домовленість неможлива. У випадку присутності одного з батьків, що проживає разом на зустрічі може бути ризик конфліктів при дітях за участю одного з батьків, що проживає разом та буде перешкоджати налагодити контакт одного з батьків, що проживає окремо з дитино і негативно вплине на психологічний та емоційний стан дитини. Також здійснено аналіз судовим справ про дію або бездіяльність державних виконавців та визначено певну проблематику, зокрема значному відтермінуванню по накладенню штраф на боржника у разі невиконання рішення суду, відсутність проведення виконавчих дій у визначений час, складання актів про виконання рішення суду без фактичного виконання дій сказаних в судовому рішення. Вказано про проблематику щодо реалізації права на спілкування засобами дистанційного зв’язку дитини з одним з батьків, що проживає окремо. The article is devoted to the analysis of court opinions on removal of obstacles and determination of the manner of participation of a parent living separately in communication with a child and his/her upbringing and their impact on further exercise of parental rights after the court decision is made, enters into force and is enforced. The author establishes that the court decision contains the phrases adjusted for the implementation of meetings of a parent living separately from the child, in particular, “in the presence of the parent living together”, “at the request of the child”, “by agreement between the parents”. Based on the position of the Supreme Court of Ukraine, it is stated that the child’s wish cannot be the basis for a court decision, given the fact that the child is permanently living with one of the parents who has a conflict with the separated parent, which negatively affects the child’s perception of his or her personality. In the future, this formulation will lead to the maintenance of established obstacles to communication and upbringing of the child and the impossibility of enforcement of the decision. It is determined that the child’s wishes are constantly negatively adjusted by one of the cohabiting parents. In the case of an agreement between the parents, it was established that the court opinion with this statement was erroneous, since the basis of court disputes on this subject is a conflict between the parties, so in general such an action as an agreement is impossible. If one of the cohabiting parents is present at the meeting, there may be a risk of conflicts with the children involving the cohabiting parent, which will prevent the cohabiting parent from establishing contact with the child and will negatively affect the child’s psychological and emotional state. The author also analyses court cases on the actions or inaction of state enforcement officers and identifies certain problems, in particular, significant delays in imposing a fine on the debtor in case of failure to comply with a court decision, failure to carry out enforcement actions within a certain time, and drafting acts on the execution of a court decision without actually performing the actions specified in the court decision.
Використання штучного інтелекту у веденні господарської діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Юлдашев, О. Х.; Yuldashev, O.; Джунь, В. О.; Dzhun, V.
Сучасні тенденції демонструють швидкий розвиток технологій штучного інтелекту, які все глибше інтегруються у різні сфери людської діяльності, кардинально змінюючи бізнес-середовище та технологічні процеси у багатьох галузях. Застосування передових рішень на базі штучного інтелекту відкриває значні перспективи для організацій і підприємств, сприяючи модернізації бізнес-процесів, покращенню продуктивності та раціоналізації витрат. У матеріалі представлено аналіз ключових аспектів цифровізації підприємницької діяльності, таких як її специфіка, переваги, потенційні недоліки та виклики, які виникають в процесі впровадження цього підходу на місцевих підприємствах. Дослідження враховує той факт, що цифровізація охоплює всі рівні економіки й бізнесу, забезпечуючи зміцнення внутрішніх і зовнішніх зв’язків. У кінцевому результаті це сприяє підвищенню продуктивності компаній та оптимізації їх діяльності загалом. Використання штучного інтелекту відкриває широкі можливості для вдосконалення бізнес-процесів, що підтверджується успішним досвідом підприємств в Україні. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «штучний інтелект» і запропоновано альтернативне трактування цього терміна. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності економічної діяльності через інтеграцію інноваційних технологій. Штучний інтелект має значний потенціал для вдосконалення функціонування господарського права на різних рівнях. Завдяки здатності аналізувати великі масиви даних, алгоритми можуть виявляти приховані закономірності, недоступні людському мисленню. Це особливо корисно при прогнозуванні ризиків, дослідженні економічних тенденцій і розробці довгострокових стратегій. Застосування штучного інтелекту в господарських правовідносинах відкриває широкі можливості, проте його впровадження супроводжується низкою викликів. Серед ключових питань виділяються створення правових механізмів для регулювання цієї сфери та визначення юридичного статусу штучного інтелекту в контексті господарських відносин. Modern trends highlight the rapid advancement of artificial intelligence technologies, which are increasingly integrated into diverse facets of human activity and are transforming business environments and technological processes across numerous industries. The adoption of innovative AI-driven solutions unlocks new opportunities for enterprises and organizations, enabling them to enhance existing workflows, boost productivity, and lower operational costs. This article delves into critical aspects of business digitalization, exploring its core essence, potential benefits and drawbacks, as well as the challenges associated with implementing and adapting such processes within domestic enterprises. The analysis underscores the notion that digitalization–spanning all sectors of the economy and business– plays a pivotal role in strengthening both internal and external organizational connections, ultimately driving higher productivity and enhancing overall business efficiency. The transformative capabilities of artificial intelligence in optimizing business processes are discussed, with a particular focus on Ukraine’s experience in integrating such technologies into business operations. The article examines academic interpretations of the term “artificial intelligence” and offers the author’s unique perspective on its definition. Furthermore, it identifies potential avenues for economic improvement through AI integration. Artificial intelligence holds immense potential to streamline processes within commercial law at multiple levels. By analyzing vast datasets, AI algorithms can uncover hidden patterns that may evade human detection, which is especially valuable in risk evaluation, forecasting economic trends, and devising strategic plans. While the prospects for employing artificial intelligence within commercial legal frameworks are substantial, they come with significant challenges. One key concern is the necessity to establish legal frameworks for regulating AI applications and addressing the status of artificial intelligence within the domain of commercial legal relations.
Вплив правового режиму воєнного стану на здійснення адміністративного судочинства
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Малихіна, В. В.; Malykhina, V.
В дослідженні йде мова про спричинені правовим режимом воєнного стану та повномасштабною збройною агресією росіян проти України особливості у здійснення адміністративного судочинства. Зауважується, що особливістю є необхідність у зміні територіальної підсудності судових справ через неможливість виконувати адміністративними судами своїх повноважень (причинами є окупація чи близькість до лінії бойового зіткнення). Задля цього 03.03.2022 прийнято Закон України «Про внесення зміни до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо визначення територіальної підсудності судових справ» (передбачає можливість зміни територіальної підсудності судових справ за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду); наступною особливістю зазначена необхідність внесення суттєвих змін до процесуального законодавства України у зв’язку із бойовими діями та залученням українців до лав Збройних Сил України, оскільки виникають нові нетипові для мирного часу суспільні відносини (якщо учасник процесу потрапив у полон до росіян тощо). Тобто після повномасштабної збройної агресії росіян проти України з’явився новий значний пласт суспільних відносин, пов’язаних із війною та її впливом на життя українців, які треба регулювати нормативно-правовими актами. Ще однією особливістю відповідно нової реальності дії правового режиму воєнного стану є широке коло суспільних відносин пов’язане у розгляді у адміністративних судах справ, пов’язаних із забезпеченням заходів правового режиму воєнного стану або їх порушень громадянами України. До місцевих судів масово надходять позови про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративних стягнень у вигляду штрафу за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію). The study discusses the peculiarities of the implementation of administrative justice caused by the legal regime of martial law and the full-scale armed aggression of the Russians against Ukraine. It is noted that a peculiarity is the need to change the territorial jurisdiction of court cases due to the inability of administrative courts to exercise their powers (the reasons are occupation or proximity to the line of combat contact). For this purpose, on 03.03.2022, the Law of Ukraine “On Amendments to Part Seven of Article 147 of the Law of Ukraine “On the Judiciary and the Status of Judges” regarding the Determination of the Territorial Jurisdiction of Court Cases” was adopted (provides for the possibility of changing the territorial jurisdiction of court cases by decision of the High Council of Justice, adopted upon the submission of the Chairman of the Supreme Court, by transferring it to the court that is most territorially close to the court that cannot administer justice, or to another designated court); The next feature is the need to make significant changes to the procedural legislation of Ukraine in connection with hostilities and the involvement of Ukrainians in the ranks of the Armed Forces of Ukraine, since new social relations atypical for peacetime arise (if a participant in the process is captured by the Russians, etc.). That is, after the full-scale armed aggression of the Russians against Ukraine, a new significant layer of social relations related to the war and its impact on the lives of Ukrainians appeared, which must be regulated by regulatory acts. Another feature of the new reality of the operation of the legal regime of martial law is a wide range of social relations associated with the consideration in administrative courts of cases related to ensuring the measures of the legal regime of martial law or their violations by citizens of Ukraine. Local courts are receiving a large number of lawsuits to declare illegal and cancel resolutions imposing administrative penalties in the form of a fine under Part 3 of Article 210-1 of the Code of Administrative Offenses (violation of the legislation on defense, mobilization training and mobilization).
Відповідальність за правопорушення, що виникають в сфері ІТ-права
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Уртаєв, О. І.; Urtaiev, O.
У статті досліджено актуальні питання юридичної відповідальності за правопорушення, що виникають у сфері ІТ-права, з урахуванням сучасних викликів інформаційного суспільства та стрімкого розвитку цифрових технологій. З’ясовано, що відповідальність в сфері ІТ-права може інтегрувати норми як публічного, так і приватного права, що зумовлюється широким спектром і розгалуженістю можливих правопорушень у цій сфері та потребує визначення відповідного механізму юридичної відповідальності. Встановлено, що в умовах цифровізації суспільних процесів порушення в сфері ІТ-права можуть набувати як приватноправового, так і публічно-правового характеру. У першому випадку йдеться про порушення цивільних інформаційних прав, договірних зобов’язань, неправомірне використання об’єктів інтелектуальної власності тощо, що тягне за собою майнову та немайнову відповідальність. У другому – про порушення законодавства щодо захисту персональних даних, кібербезпеки, інформаційної безпеки, що передбачає адміністративну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність. Особливої уваги заслуговують виклики, пов’язані з кіберзлочинністю та неправомірною обробкою персональних даних, що в умовах воєнного стану набувають загрозливого характеру для національної безпеки України. Підкреслено потребу подальшого вдосконалення законодавства, зокрема – адаптації норм національного права до стандартів ЄС у сфері ІТ-правовідносин, посилення ефективності міжнародного співробітництва та створення умов для оперативного реагування на ІТ-правопорушення. Зроблено висновок, що ефективна відповідальність у сфері ІТ-права потребує комплексного підходу, який має поєднувати превентивні, процедурні та санкційні механізми, а також потребує тісної взаємодії між державними органами, приватним сектором та громадянським суспільством та своєчасного реагування на порушення в сфері ІТ права. Своєчасне оновлення правової бази та підвищення цифрової обізнаності населення, що є ключовими чинниками формування дієвої системи відповідальності щодо використання інформаційно-телекомунікаційних технологій, які стрімко розвиваються. The article examines the current issues of legal liability for offenses arising in the field of IT law, taking into account the modern challenges of the information society and the rapid development of digital technologies. It is found that liability in the field of IT law can integrate the norms of both public and private law, which is due to the wide range and ramifications of possible offenses in this area and requires the definition of an appropriate mechanism of legal liability.It is established that in the conditions of digitalization of social processes, violations in the field of IT law can acquire both private and public law nature. In the first case, we are talking about violations of civil information rights, contractual obligations, improper use of intellectual property objects, etc., which entails property and non-property liability. In the second, we are talking about violations of legislation on the protection of personal data, cybersecurity, information security, which provides for administrative, and in some cases criminal liability. Particular attention is paid to the challenges associated with cybercrime and unlawful processing of personal data, which in conditions of martial law become threatening to the national security of Ukraine. The need for further improvement of legislation is emphasized, in particular, the adaptation of national law to EU standards in the field of IT legal relations, strengthening the effectiveness of international cooperation and creating conditions for a prompt response to IT offenses.It is concluded that effective liability in the field of IT law requires a comprehensive approach that should combine preventive, procedural and sanction mechanisms, and also requires close interaction between state bodies, the private sector and civil society and timely response to violations in the field of IT law. Timely updating of the legal framework and increasing digital awareness of the population, which are key factors in the formation of an effective system of liability for the use of information and telecommunications technologies, which are rapidly developing.
Вільний нотаріат: унормування статусу нотаріуса
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Баранкова, В. В.; Barankova, V.
Статтю присвячено дослідженню особливостей правового статусу нотаріуса, правових засад системи латинського нотаріату з цього питання та особливостей його унормування в українському нотаріальному законодавстві. Обґрунтовується, що сутність нотаріальної діяльності, її завдання та функції свідчать про публічно-правову природу нотаріату як органу безспірної цивільної юрисдикції. Наголошується на поєднанні у правових характеристиках нотаріату публічно-правових та приватно-правових аспектів. Констатується відсутність законодавчого врегулювання питання статусу нотаріуса та недосконалість законодавчого визначення поняття нотаріус. Окреслюються визначальні характеристики статусу нотаріуса. Виходячи з факту, що розподіл нотаріусів на два види обумовлений не характером їх обов’язків, а особливостями організації та фінансового забезпечення нотаріальної діяльності, висновується, що статус приватного й державного нотаріусів є однаковим з точки зору здійснення ними державних функцій, при цьому приватний нотаріус володіє унікальним дуалістичним статусом як посадова особа та особа вільної юридичної професії одночасно, пори той факт, що він не перебуває у штаті державного апарату та не отримує заробітної платні з бюджету. Простежується принципова відмінність між нотаріальною та підприємницькою діяльністю з одного боку, а також між нотаріальною та управлінською – з іншого. Доводиться необхідність законодавчого визначення статусу приватного нотаріуса як посадової особи або особи публічної влади, визначаються можливі наслідки правильного визначення статусу нотаріуса як суб’єкта правозастосування у безспірній сфері, що мають слугувати підґрунтям для реформування системи нотаріату, зокрема, щодо порядку наділення нотаріальними повноваженнями, обмеження кількості посад нотаріусів у нотаріальних округах, законодавчого врегулювання розміру оплати за вчинення нотаріальних дій (встановлення нотаріальних тарифів), деталізації правового механізму державного контролю за нотаріальною діяльністю, відповідальності нотаріуса тощо. Сформульовано пропозиції щодо тенденцій змін у нотаріальному законодавстві України. The article is devoted to the study of the peculiarities of the legal status of a notary, the legal basis of the Latin notary system in this regard and the peculiarities of its regulation in Ukrainian notarial legislation. It is substantiated that the essence of notarial activity, its tasks and functions testify to the public law nature of the notary as a body of indisputable civil jurisdiction. The author emphasises the combination of public law and private law aspects in the legal characteristics of notaries. The author also notes the lack of legislative regulation of the notary status and imperfection of the legislative definition of the notary concept. Thedefining characteristics of the notary status are outlined. Proceeding from the fact that the division of notaries into two types is not due to the nature of their duties, but to the peculiarities of organisation and financial support of notarial activities, it is concluded that the status of private and public notaries is the same in terms of their performance of public functions, and a private notary has a unique dual status as an official and a person of a free legal profession at the same time, despite the fact that he/she is not employed by the State apparatus and does not receive a salary from the budget. There is a fundamental difference between notarial and entrepreneurial activities, on the one hand, and between notarial and managerial activities, on the other. The author proves the necessity of legislative definition of the status of a private notary as an official or a person of public authority and identifies the possible consequences of a correct definition of the status of a notary as a subject of law enforcement in the undisputed area, which should serve as a basis for reforming the notary system, in particular, with regard to the procedure for vesting notarial powers, limiting the number of notary positions in notary districts, legislative regulation of the amount of payment for notarial acts (establishment of notarial tariffs), detailing the legal mechanism of state control over notarial activities, notary liability, etc. Proposals on trends of changes in the notary legislation of Ukraine are formulated.
Генеза виникнення юридичної освіти й науки в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Арабаджи, Н. Б.; Arabadzhy, N.
Ця стаття аналізує історичний розвиток юридичної освіти та науки в Україні, підкреслюючи їхню фундаментальну роль у формуванні національної правової системи та цивілізаційному поступі держави. Актуальність дослідження зумовлена нагальною потребою в пошуку інноваційних підходів до вдосконалення правничої освіти в умовах її реформування, модернізації та інтеграції в європейський і світовий освітній простір. У роботі виділено ключові періоди становлення вищої юридичної освіти на українських землях: від її зародження у XVII–XVIII століттях, через розвиток у радянську добу, до сучасного етапу реформування в незалежній Україні. Підкреслюється, що вітчизняна система професійної підготовки юристів сформувалася на перетині національних традицій та світових досягнень правової думки, зокрема концепцій природного права. Визначальна роль держави у формуванні змісту та форм юридичної освіти, високий рівень розвитку юридичної науки в освітніх закладах, а також співіснування державних та недержавних установ є основними рисами цієї системи. Особлива увага приділяється тому, що реформування юридичної освіти є невід’ємною складовою загальної правової реформи. Це спрямовано на підвищення якості підготовки правників відповідно до сучасних суспільних вимог та міжнародних освітніх стандартів. Адже саме рівень фахової підготовки юристів безпосередньо впливає на ефективність правозастосовної практики, судочинства та функціонування державних інституцій. Створення європейського освітнього простору вимагає обов’язкового врахування всього історичного надбання. Тільки глибоке осмислення попередніх освітніх парадигм та ретельний аналіз їхніх переваг і недоліків дозволить ефективно реформувати вищу юридичну освіту й успішно інтегруватися у світову та європейську інтелектуальну спільноту. Отже, комплексне розв’язання наявних проблем, системна інтеграція освіти, науки та практики, а також збереження принципів фундаментальності та опори на наукові школи є критично важливими для подальшого розвитку юридичної освіти в Україні. This article analyzes the historical development of legal education and science in Ukraine, emphasizing their fundamental role in shaping the national legal system and the country’s civilizational progress. The study’s relevance stems from the urgent need to find innovative approaches to enhance legal education amidst its ongoing reform, modernization, and integration into the European and global educational landscape. The paper identifies key periods in the establishment of higher legal education in Ukrainian lands: from its inception in the 17th–18th centuries, through its development during the Soviet era, to the current stage of reform in independent Ukraine. It is underscored that the national system of legal professional training was formed at the intersection of domestic traditions and global achievements in legal thought, particularly the concepts of natural law. The decisive role of the state in shaping the content and forms of legal education, the high level of development of legal science within educational institutions, and the coexistence of state and non-state institutions are highlighted as defining characteristics of this system. Particular attention is given to the fact that reforming legal education is an integral component of overall legal reform. This aims to enhance the quality of legal professionals’ training in line with contemporary societal demands and international educational standards. Indeed, the level of professional training of lawyers directly impacts the effectiveness of law enforcement, the judiciary, and the functioning of state institutions. The creation of a European educational space necessitates a mandatory consideration of all historical heritage. Only a deep understanding of previous educational paradigms and a thorough analysis of their strengths and weaknesses will enable the effective reform of higher legal education and successful integration into the global and European intellectual community. Therefore, the comprehensive resolution of existing problems, the systematic integration of education, science, and practice, and the preservation of the principles of fundamental knowledge and reliance on scientific schools are critically important for the further development of legal education in Ukraine.
Генеза правового регулювання застосування вогнепальної зброї поліцейськими в Україні: історико-правовий аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бакулін, Д. О.; Bakulin, D.
У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. The article provides a comprehensive historical and legal analysis of the formation and development of the mechanism for the use of firearms by police officers in Ukraine. The key stages of the evolution of legal regulation of this issue are studied. The main trends in changes in approaches to the legal regulation of the use of firearms in the context of reforming the law enforcement system of Ukraine are identified.Particular attention is paid to the impact of international standards, in particular the recommendations of the United Nations, the European Union and the Council of Europe, on the improvement of national legislation on the use of firearms by police officers. The main provisions of international legal acts are analyzed. The author also examines the impact of socio-legal factors on the formation of approaches to regulating the use of force in police activities, taking into account the need to strike a balance between ensuring public safety and protecting human rights and freedoms. The author identifies gaps in the current legislation of Ukraine that may pose risks to law enforcement, in particular, the lack of clear mechanisms for assessing the need for and proportionality of the use of firearms in specific situations. The author analyzes the practice of applying the provisions of legislation regulating the use of firearms in the context of the activities of national courts and law enforcement agencies. The author highlights the key aspects of judicial practice which demonstrate the need to improve legal regulation to ensure legal certainty and prevent abuse.As a result, the author substantiates the need to further improve the legal mechanisms for regulating the use of firearms by the police on the basis of international standards, the rule of law and taking into account the latest approaches to law enforcement in a democratic society. The author proposes specific areas of harmonization of national legislation which will contribute to improving the effectiveness of law enforcement and protection of citizens’ rights, in particular, through the introduction of clear procedures for assessing the legality of the use of force, improving the system of training of police officers, and strengthening parliamentary and public control over the activities of law enforcement agencies in this area.
Державне регулювання процедур містобудівної діяльності: національний та зарубіжний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бєликов, В. І.; Bielykov, V.
Ця стаття присвячена дослідженню державного регулювання процедур містобудівної діяльності. Міське планування є важливою складовою державного управління і безпосередньо впливає на просторовий розвиток, економіку, екологічну безпеку та якість життя регіону. В Україні цей сектор регулюється широкою нормативно-правовою базою, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», але її застосування стикається з низкою проблем, зокрема застарілість або фрагментарність законодавства, що ускладнює його застосування та створює правову невизначеність, недостатня ефективність механізмів нагляду, бюрократизацією процедур, недостатньою цифровізацією та слабкою інтеграцією міжнародного досвіду. Це призводить до низької ефективності державного регулювання, збільшення корупційних ризиків та гальмування розвитку містобудівних проєктів. Вивчення досвіду регулювання містобудівної діяльності в інших країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Великобританії та США, показує, що ефективне управління сектором можливе завдяки чіткому правовому регулюванню, децентралізації повноважень, впровадженню цифрових технологій та активній участі громадян у цьому процесі. Досвід інших країн показує, що існують різні підходи до регулювання просторового планування, процедур отримання дозволів на будівництво, контролю за дотриманням містобудівного законодавства та забезпечення сталого розвитку міських територій. У цій статті проаналізовано тенденції державного регулювання містобудівної діяльності в Україні та зарубіжний досвід, проведено порівняльний аналіз з міжнародним досвідом. Особлива увага приділяється рішенням у сфері децентралізації, громадської участі, екологічних стандартів та міського планування, аналіз яких спрямований на підвищення ефективності управління, забезпечення сталого розвитку регіону та створення сприятливого міського середовища. This article is devoted to the study of state regulation of urban planning procedures. Urban planning is an important component of state administration and directly affects the spatial development, economy, environmental safety and quality of life of the region. In Ukraine, this sector is regulated by a broad regulatory framework, in particular the Law of Ukraine “On Regulation of Urban Planning Activities”, but its application faces a number of problems, in particular the obsolescence or fragmentation of legislation, which complicates its application and creates legal uncertainty, insufficient effectiveness of supervision mechanisms, bureaucratization of procedures, insufficient digitalization and weak integration of international experience.This leads to low efficiency of state regulation, increased corruption risks and inhibition of the development of urban planning projects. Studying the experience of regulating urban planning activities in other countries, in particular in Germany, France, Great Britain and the USA, shows that effective management of the sector is possible thanks to clear legal regulation, decentralization of powers, introduction of digital technologies and active participation of citizens in this process. The experience of other countries shows that there are different approaches to regulating spatial planning, procedures for obtaining construction permits, monitoring compliance with urban planning legislation and ensuring sustainable development of urban areas. This article analyzes trends in state regulation of urban planning activities in Ukraine and foreign experience, and conducts a comparative analysis with international experience. Particular attention is paid to decisions in the field of decentralization, public participation, environmental standards and urban planning, the analysis of which is aimed at increasing management efficiency, ensuring sustainable development of the region and creating a favorable urban environment.
Деякі правові аспекти протидії обмеженню суверенітету через зовнішній вплив: вітчизняний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Гончарук, В. Л.; Honcharuk, V.
Державна незалежність та суверенітет є багатогранним явищем, яке значною мірою впливає на економічну стабільність, державні фінанси та рівень соціальної справедливості. У статті здійснено аналіз ключових чинників, що формують можливість зовнішнього втручання у процеси прийняття державно-управлінських рішень, зокрема в питаннях внутрішньої та зовнішньої політики, управління економікою та призначення кадрів. Дослідження зачіпає складний комплекс проблем економічної незалежності та політичного самовизначення в умовах зовнішнього впливу на державний суверенітет. Особливу увагу приділено виділенню загальних рекомендацій для зміцнення державного суверенітету: інституційних, правових, освітньо-ідеологічних. Проаналізовано законодавчу практику деяких країн світу щодо впровадження та функціонування нормативно-правових актів, що регулюють діяльність осіб або організацій, що перебувають під іноземним впливом або отримують закордонне фінансування. Аргументовано необхідність прийняття альтернативного законодавчого акту “про іноземних агентів” у вітчизняному правовому полі, що дозволить зменшити прихований вплив іноземних структур на формування внутрішньої політики та сприятиме зміцненню національної безпеки та суверeнітету. Автор звертає увагу на важливості забезпечити баланс між залученням міжнародного досвіду та дотриманням конституційних принципів державного управління. Запропоновано рекомендації для подальшого зміцнення суверeнітету, стабільності та економічного зростання України, базуючись на аналізі національних і міжнародних практик. Таким чином, стаття підкреслює, що суверенітет є не лише юридичним поняттям, але й практичною необхідністю для забезпечення ефективного функціонування держави та захисту її національних інтересів. Участь міжнародних експертів у конкурсних процедурах в Україні має нормативну основу в національному законодавстві та міжнародних домовленостях. Однак така практика потребує перегляду або додаткового врегулювання, аби не порушувати принципи державного суверенітету, правової відповідальності та публічного контролю. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення політики сталого розвитку та належного забезпечення національної безпеки, розробки стратегій запобігання втручанню іноземних держав, організацій, окремих груп та осіб у внутрішні справи України. State independence and sovereignty are multifaceted phenomena that significantly impact economic stability, public finance, and the level of social justice. This article analyzes the key factors that shape the potential for external interference in the decision-making processes of public administration, particularly in matters of domestic and foreign policy, economic governance, and personnel appointments. The research addresses the complex interplay between economic independence and political self-determination under conditions of external influence on national sovereignty. Special attention is devoted to the identification of general recommendations for strengthening state sovereignty in institutional, legal, and educational-ideological dimensions. Furthermore, the article examines the legislative practices of several foreign states concerning the adoption and functioning of legal frameworks that regulate the activities of individuals or organizations under foreign influence or financed from abroad. The author substantiates the necessity of introducing an analogous legislative act on “foreign agents” in the Ukrainian legal system. Such an initiative is expected to mitigate hidden foreign influence over domestic policy formation and contribute to reinforcing national security and sovereignty. The article emphasizes the importance of maintaining a balance between adopting international expertise and adhering to constitutional principles of public governance. Recommendations are proposed to further strengthen Ukraine’s sovereignty, stability, and economic growth based on the analysis of both national and international experience. Thus, the article emphasizes that sovereignty is not only a legal concept but also a practical necessity for ensuring the effective functioning of the state and the protection of its national interests. The involvement of international experts in selection procedures in Ukraine has a legal basis in national legislation and international agreements. However, this practice requires revision or additional regulation to avoid violating the principles of state sovereignty, legal accountability, and public oversight. The results of the study may be used to further improve sustainable development policies and ensure national security, as well as to develop strategies aimed at preventing interference by foreign states, organizations, specific groups, or individuals in Ukraine’s internal affairs.
Договірні форми організації і здійснення господарсько-торговельної діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Фатєєв, А. О.; Fatieiev, A.
У статті проаналізовано проблеми договірного регулювання організації та здійснення господарсько-торговельної діяльності в сучасних умовах господарювання, обґрунтовано пропозиції щодо їхнього подолання. До викликів розвитку правового регулювання господарсько-торговельної діяльності віднесено скасування Господарського кодексу України, відсутність спеціального окремого закону у сфері торгівлі, а також поглиблення європейської інтеграції України та функціонування поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що має на меті забезпечення вільного руху товарів і послуг. Аргументовано, що господарсько-торговельний договір слід розглядати як родове поняття щодо різноманітних договорів, які опосередковують господарські відносини у сфері торгівлі. Зроблено висновок, що основу торгового обороту становлять договори щодо реалізації товару для здійснення господарської діяльності (договір оптової купівлі-продажу, поставки тощо); посередницькі договори, що здійснюються в інтересах учасника торговельного обороту (договори комісії, доручення, агентування); договори, що сприяють торгівлі (договори зберігання, страхування товарів, створення рекламної продукції); та договори про організацію торгівлі (договори з органами влади та місцевого самоврядування та суб’єктами господарсько-торговельної діяльності). Уточнено, що господарсько-торговельному договору характерно поєднання приватного інтересу суб’єктів господарсько-торговельної діяльності та публічного інтересу з метою забезпечення публічного господарського порядку. Зазначене обумовлює необхідність встановлення обмежень договірної свободи та низки вимог до набуття правосуб’єктності суб’єктами цієї діяльності, що здійснюється на професійних засадах, систематично, з метою отримання прибутку та забезпечення руху майна, послуг у господарському обороті. The article analyzes the most сhallenging issues on contractual regulation of of economic trade activities in current business circumstances and proposes the ways for their overcoming. The challenges for developing legal regulation of economic trade activities include the abolition of the Economic Code of Ukraine, the absence of a special law on trade activities, as well as the deepening of Ukraine’s integration to the European Union, functioning of a Deep and Comprehensive Free Trade Area between Ukraine and the EU, aimed at ensuring free movement of goods and services. It is argued that an economic trade contract should be considered as a generic concept for various contracts that mediate economic trade relations. It is concluded that the system of economic trade contracts include the sale of goods contracts (as a basis for trade turnover and implementation of economic trade activities, e.g. wholesale purchase and sale contract, supply, etc.); intermediary contracts concluded in the interests of a participant in trade turnover (commission contracts, mandate contracts, agency contracts); contracts that facilitate trade (storage contracts, insurance contracts, creation of advertising products contracts); and organizational trade agreements (contracts between governmental bodies, local authorities and economic trade entities). It is specified that the economic trade contract is characterized by a combination of the private interest of economic entities and the public interest in order to ensure public economic order. The abovementioned makes it necessary to establish restrictions on contractual freedom and a number of requirements for the acquisition of legal personality for economic entities, which carry out trade activities on a professional basis, systematically, aimed at obtaining profit and ensuring the movement of property and services in economic turnover.
Діяльність правоохоронних органів щодо запобігання злочинності в сфері оподаткування
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Мороз, Ю. А.; Moroz, Yu.
У статті глибоко та системно досліджується діяльність правоохоронних органів України щодо запобігання злочинності у сфері оподаткування. Визначено специфічні особливості податкових правопорушень, що виокремлюють їх серед інших видів економічних правопорушень. Охарактеризовано основні форми та методи діяльності правоохоронних органів, які включають оперативно-розшукову діяльність, профілактичні заходи, інформаційно-аналітичне забезпечення та кримінально-правове реагування. Значну увагу приділено аналізу ефективності вже впроваджених заходів, а також виявленню недоліків, що знижують результативність діяльності правоохоронних структур у цій сфері. Аргументовано доведено необхідність комплексного вдосконалення чинних правових і організаційних механізмів запобігання податковій злочинності. Особливий акцент зроблено на необхідності посилення міжвідомчої координації між правоохоронними та фіскальними органами, що дозволить більш ефективно використовувати наявні ресурси та забезпечити оперативність реагування на податкові правопорушення. У статті окремо акцентується увага на ролі сучасних інформаційних технологій, які суттєво підвищують ефективність виявлення схем ухилення від сплати податків, дозволяють ефективніше аналізувати великі масиви фінансово-економічної інформації, а також сприяють запобіганню правопорушенням на початкових стадіях їх розвитку. Особливу увагу приділено питанню підвищення кваліфікації та професійного рівня співробітників правоохоронних органів. Доведено, що регулярне спеціалізоване навчання та постійне професійне вдосконалення працівників є ключовим фактором, що забезпечує якісне та своєчасне виконання завдань у сфері протидії злочинності. Значним аспектом статті є аналіз можливостей використання зарубіжного досвіду, зокрема кращих практик європейських країн, з метою адаптації їх до українських умов та побудови ефективної системи протидії податковій злочинності. Це, в свою чергу, сприятиме зміцненню фінансово-економічної безпеки держави. The article deeply and systematically investigates the activities of law enforcement agencies of Ukraine in preventing crime in the field of taxation. The author identifies specific features of tax offenses that distinguish them from other types of economic offenses. The main forms and methods of law enforcement agencies are characterized, which include operational and investigative activities, preventive measures, information and analytical support, and criminal-legal response. Considerable attention is paid to analyzing the effectiveness of already implemented measures, as well as identifying shortcomings that reduce the effectiveness of law enforcement agencies in this area. The need for comprehensive improvement of existing legal and organizational mechanisms for preventing tax crime is argued. Special emphasis is placed on the need to strengthen interdepartmental coordination between law enforcement and fiscal agencies, which will allow more effective use of available resources and ensure prompt response to tax offenses. The article specifically focuses on the role of modern information technologies, which significantly increase the effectiveness of detecting tax evasion schemes, allow for more effective analysis of large amounts of financial and economic information, and also contribute to the prevention of offenses at the initial stages of their development. Particular attention is paid to the issue of improving the skills and professional level of law enforcement officers. It is proven that regular specialized training and continuous professional development of employees is a key factor that ensures high-quality and timely fulfillment of tasks in the field of combating crime. A significant aspect of the article is the analysis of the possibilities of using foreign experience, in particular the best practices of European countries, in order to adapt them to Ukrainian conditions and build an effective system for combating tax crime. This, in turn, will contribute to strengthening the financial and economic security of the state.
Електронні послуги: моделі правового регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Савіцька, В. В.; Savitska, V.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання електронних послуг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування на підставі поданої заяви фізичною або юридичною особою. Підкреслено, що розвиток інформаційних технологій надав можливість впровадити в діяльність органів публічної влади інформаційно-комунікаційних систем, застосування яких надало можливість отримання громадянами різного виду електронних послуг. З метою дослідження правового регулювання відносин надання електронних послуг здійснено аналіз праць науковців, які досліджували проблемні питання надання електронних послуг. Проаналізовано низку вітчизняних нормативно-правових актів, що мають відношення до правового розвитку відносин у галузі електронного надання послуг, серед яких варто відмітити Закони України: «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні комунікації», «Про адміністративні послуги». Також проаналізовано підзаконні правові акти, якими було започатковано становлення електронних послуг. Перш за все це стосується розпоряджень і постанов Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, питань підготовки проектів актів законодавства в електронній формі, розвитку системи електронних послуг тощо. Встановлено, що використовуючи інформаційно-комунікаційні системи надання електронних послуг можуть здійснювати не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, інші уповноважені державою підприємства і організації, але й судові органи. Звертається увага на можливість отримання різного виду електронних послуг доступних на веб-сайті Кабінету Міністрів України, а також існуючі проблеми надання електронних послуг громадянам, що проживають в сільській місцевості, які на сьогодні не в змозі отримати всі види електронних послуг вказаних на веб-сайті Кабінету Міністрів України. Зроблено висновок, що в залежності від галузевої спрямованості існують різні моделі правового регулювання надання електронних послуг та звертається увага на існуючі проблемні питання надання електронних послуг мешканцям, які проживають у сільській місцевості, що потребує подальшого вдосконалення правового механізму надання електронних послуг. This scientific article is devoted to the current problems of providing electronic services provided by state authorities and local self-government bodies on the basis of an application submitted by an individual or legal entity. It is emphasized that the development of information technologies has made it possible to introduce information and communication systems into the activities of public authorities, the use of which has made it possible for citizens to receive various types of electronic services. In order to study the legal regulation of relations in the provision of electronic services, an analysis of the works of scientists who studied the problematic issues of providing electronic services was carried out. A number of domestic regulatory legal acts related to the legal development of relations in the field of electronic service provision were analyzed, among which it is worth noting the Laws of Ukraine: “On the Peculiarities of Providing Public (Electronic Public) Services”, “On Electronic Identification and Electronic Trust Services”, “On Electronic Documents and Electronic Document Management”, “On Electronic Communications”, “On Administrative Services”. The subordinate legal acts that initiated the formation of electronic services were also analyzed. First of all, this concerns the orders and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine on the development of the system of provision of administrative services by executive bodies, issues of preparation of draft legislative acts in electronic form, development of the system of electronic services, etc. It has been established that using information and communication systems, the provision of electronic services can be carried out not only by state authorities and local governments, other state-authorized enterprises and organizations, but also by judicial bodies. Attention is drawn to the possibility of obtaining various types of electronic services available on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine, as well as existing problems in providing electronic services to citizens living in rural areas, who are currently unable to receive all types of electronic services specified on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine. It is concluded that depending on the sectoral focus, there are different models of legal regulation of the provision of electronic services and attention is drawn to existing problematic issues in providing electronic services to residents living in rural areas, which requires further improvement of the legal mechanism for providing electronic services.
Ефективність діяльності волонтерів в умовах збройної агресії
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Захарчук, Р. А.; Zakharchuk, R.
У статті досліджено правові, організаційні та соціальні аспекти ефективності діяльності волонтерів в умовах збройної агресії проти України. Волонтерський рух виявився одним із найважливіших елементів громадянського суспільства, що оперативно та масово мобілізував ресурси для забезпечення потреб Збройних Сил України, сил територіальної оборони, внутрішньо переміщених осіб, медичних установ і постраждалого цивільного населення. Проаналізовано ключові чинники, що впливають на ефективність волонтерської діяльності: правовий статус волонтерів, організаційна підтримка з боку держави, механізми міжсекторальної взаємодії (влада – громадськість – міжнародні організації), доступ до фінансових та матеріальних ресурсів, а також рівень безпеки волонтерів у зонах бойових дій. Особливу увагу приділено проблемам правової невизначеності, відсутності спеціального законодавства про діяльність волонтерів у зоні бойових дій, неформальності багатьох волонтерських ініціатив та ризикам фізичного і психологічного виснаження. У межах дослідження обґрунтовано необхідність розробки окремого нормативного акта, що регулюватиме діяльність волонтерів у надзвичайних та воєнних умовах, передбачаючи елементи соціального захисту, реєстрації, фінансового стимулювання, а також захисту від переслідувань чи дискредитації. Запропоновано вдосконалити механізми взаємодії волонтерів з органами державної влади, зокрема шляхом створення координаційних платформ на національному та місцевому рівнях. Зроблено висновок, що підвищення ефективності волонтерської діяльності можливе лише за умов комплексного підходу, який охоплює правове, фінансове, організаційне та моральне визнання волонтерського руху як важливої сили громадянської стійкості та захисту суверенітету України в умовах війни. The article examines the legal, organizational and social aspects of the effectiveness of volunteers in conditions of armed aggression against Ukraine. The volunteer movement has proven to be one of the most important elements of civil society, which has promptly and massively mobilized resources to meet the needs of the Armed Forces of Ukraine, territorial defense forces, internally displaced persons, medical institutions and the affected civilian population.The key factors influencing the effectiveness of volunteer activities are analyzed: the legal status of volunteers, organizational support from the state, mechanisms of intersectoral interaction (government – public – international organizations), access to financial and material resources, as well as the level of safety of volunteers in combat zones. Particular attention is paid to the problems of legal uncertainty, the lack of special legislation on the activities of volunteers in combat zones, the informality of many volunteer initiatives and the risks of physical and psychological exhaustion.The study substantiates the need to develop a separate regulatory act that will regulate the activities of volunteers in emergency and war conditions, providing for elements of social protection, registration, financial incentives, as well as protection from persecution or discredit. It is proposed to improve the mechanisms of interaction of volunteers with state authorities, in particular by creating coordination platforms at the national and local levels.It is concluded that increasing the effectiveness of volunteer activities is possible only under the conditions of a comprehensive approach that encompasses the legal, financial, organizational and moral recognition of the volunteer movement as an important force for civil stability and protection of the sovereignty of Ukraine in war conditions.
Ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ковбас, І. В.; Kovbas, I.; Михайлюк, В. С.; Mykhailiuk, V.
Статтю присвячено з’ясуванню критеріїв ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві. Визначено нормативно-правове підґрунтя принципу ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві. Обґрунтовано, що складовими елементами ефективності судового захисту порушених прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві є доступність суду для громадян. У статті визначено нормативну базу, яка закріплює основні принципи доступності правосуддя. В цьому питанні автор статті звертається до: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та загальних принципів доступності правосуддя ООН Аргументовано, що ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві є одним із принципів і адміністративної процедури, про що зазначено у п.13 ч.1 ст.4 Закону України «Про адміністративну процедуру», що гарантує ефективні засоби правового захисту. В контексті ефективного захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві та права на судовий захист автор статті звертається до норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, де розкриває норми цього Кодексу, які безпосередньо закріплюють принцип ефективності судового захисту в адміністративному суді. Автор слушно аргументує, що звернення до суду для захисту своїх прав і інтересів не повинен бути обтяжений надмірними фінансовими, часовими чи іншими бар’єрами. Для цього автор звертається в цьому питанні до практики ЄСПЛ та міжнародного досвіду. Ще одним аспектом ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві автор статті вважає географічну доступність суду. Наступним аспектом ефективності захисту порушених прав людини в адміністративному судочинстві автор вважає технологічні інновації, такі як електронні сервіси, електронні платформи, віртуальні суди. Дається авторський висновок щодо основних аспектів ефективності судового захисту порушених прав в адміністративному судочинстві захисту, включаючи доступність адміністративного судочинства, гарантії права на звернення до суду, наявність механізмів правової допомоги для соціально незахищених осіб, географічна доступність суду, технологічні інновації. The article is devoted to clarification of the criteria for the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings. The author defines the legal basis of the principle of effectiveness of judicial protection of human rights and interests in administrative proceedings. It is substantiated that the constituent elements of the effectiveness of judicial protection of violated rights and interests of an individual in administrative proceedings are accessibility of court for citizens. The article identifies the regulatory framework which enshrines the basic principles of access to justice. In this regard, the author refers to: The Universal Declaration of Human Rights (1948), the International Covenant on Civil and Political Rights (1966), the European Convention on Human Rights (1950) and the UN General Principles of Access to Justice It is argued that the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is one of the principles of administrative procedure, as stated in paragraph 13 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine ‘On Administrative Procedure’, which guarantees effective remedies.In the context of effective protection of a violated human right in administrative proceedings and the right to judicial protection, the author of the article refers to the provisions of the Constitution of Ukraine and the Code of Administrative Procedure of Ukraine, and reveals the provisions of this Code which directly enshrine the principle of effective judicial protection in an administrative court. The author rightly argues that going to court to protect one’s rights and interests should not be burdened with excessive financial, time or other barriers. To this end, the author refers to the case law of the ECHR and international experience. The author believes that another aspect of the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is the geographical accessibility of the court.The author considers technological innovations, such as electronic services, electronic platforms, and virtual courts, to be another aspect of the effectiveness of protection of violated human rights in administrative proceedings. The author gives his own conclusion on the main aspects of the effectiveness of judicial protection of violated rights in administrative proceedings, including accessibility of administrative proceedings, guarantees of the right to appeal to court, availability of legal aid mechanisms for socially vulnerable persons, geographical accessibility of court, and technological innovations.
Забезпечення доступу до правосуддя у справах щодо захисту прав, свобод та інтересів військовослужбовців та військовозобов’язаних: актуальні питання практики Європейського Суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Турлакова, Н. В.; Turlakova, N.
У статті проаналізовано забезпечення права військовослужбовців і військовозобов’язаних на доступ до правосуддя крізь призму міжнародних стандартів та практики ЄСПЛ. Доступ до правосуддя визначено як фундамент верховенства права та міжнародний стандарт захисту прав людини. Наголошено, що особливості військової служби можуть зумовлювати обмеження цього права, які мають бути законними, пропорційними й переслідувати легітимну мету. Окреслено гарантії доступу до правосуддя у міжнародному праві, закріплені у нормах гуманітарного права, права з прав людини та у практиці міжнародних судових установ. Проаналізовано справи ЄСПЛ: «Голдер проти Сполученого Королівства», «Ейрі проти Ірландії», «Engel та інші проти Нідерландів», «Kalaç проти Туреччини», «Matelly проти Франції», що сформували стандарти доступу до суду військовослужбовців. Розглянуто кейси проти України («Церква села Сосулівки», «Мерит», «Чуйкіна», «UKRKAVA, TOV»), які виявляють проблеми юрисдикційних, темпоральних, процесуальних і фінансових бар’єрів. Підкреслено, що ЄСПЛ послідовно вимагає гарантувати не лише формальний, а й реальний доступ до правосуддя, включаючи виконання рішень. Автор обґрунтовує, що в умовах тривалого збройного конфлікту Україні потрібна нова модель доступу до суду для військових, яка б поєднала адаптацію законодавства й практики до міжнародних стандартів та воєнного стану. Зроблено висновок про необхідність формування єдиної судової практики, яка зміцнить довіру до права та сприятиме виконанню міжнародних зобов’язань. Матеріали статті мають теоретичне й практичне значення для удосконалення регулювання та захисту прав військовослужбовців у суді. The article analyzes the protection of the right of servicemen and reservists to access to justice through the lens of international standards and the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR).Access to justice is defined as a cornerstone of the rule of law and an essential international standard for the protection of human rights. It is emphasized that the specific nature of military service may necessitate restrictions on this right, which must be lawful, proportionate, and pursue a legitimate aim. The article outlines guarantees of access to justice enshrined in international law, including provisions of humanitarian law, human rights law, and the jurisprudence of international judicial bodies. It examines ECtHR cases such as Golder v. the United Kingdom, Airey v. Ireland, Engel and Others v. the Netherlands, Kalaç v. Turkey, and Matelly v. France, which have shaped standards of court access for servicemen. The paper also reviews cases against Ukraine (Church of Sosulivka Village v. Ukraine, Merit v. Ukraine, Chuykina v. Ukraine, UKRKAVA, TOV v. Ukraine), which reveal problems related to jurisdictional, temporal, procedural, and financial barriers. It is highlighted that the ECtHR consistently requires ensuring not only formal but also real and effective access to justice, including the enforcement of court decisions. The author argues that, in the context of the prolonged armed conflict, Ukraine needs a new model of court access for servicemen that would combine the adaptation of legislation and judicial practice to international standards and the conditions of martial law. The conclusion stresses the need to develop a unified judicial practice that would strengthen trust in the legal system and facilitate compliance with Ukraine’s international human rights obligations. The materials of the article are of both theoretical and practical significance for improving regulation and protecting the rights of servicemen in court.
Забезпечення права на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини: стандарти, виклики та перспективи для України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коренев, А. О.; Korenev, A.
Стаття присвячена дослідженню перспектив вдосконалення забезпечення права на справедливий суд в Україні відповідно до стандартів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Актуальність теми зумовлена європейськими інтеграційними прагненнями України та необхідністю усунення системних проблем у судовій системі, які перешкоджають ефективному захисту прав громадян. Висвітлено основні виклики, з якими стикається судова система України. Зокрема, це перевантаженість судів, недостатня незалежність суддів та невиконання судових рішень. Важливим аспектом є вплив війни, що створила додаткові труднощі, зокрема закриття судів у зоні бойових дій та ускладнення доступу до правосуддя для населення. Проблеми з адаптацією національного законодавства до стандартів ЄСПЛ також залишаються нагальними, адже українські суди не завжди враховують міжнародні прецеденти у своїй практиці. Пропонуються конкретні шляхи реформування судової системи. Серед них: впровадження електронного судочинства, розвиток альтернативних способів вирішення спорів, створення спеціалізованих судів, таких як антикорупційні та соціальні. Наголошується на необхідності забезпечення незалежності суддів через прозорі конкурсні процедури та запровадження чітких механізмів захисту суддів від зовнішнього впливу. Роль міжнародних партнерів, зокрема Європейського Союзу, Ради Європи та Венеційської комісії, у підтримці реформування судової системи України є визначальною. Їхня експертна та фінансова допомога сприяє впровадженню найкращих практик у національне правозастосування. Окрему увагу приділено підвищенню якості правозастосування та правової освіти. Запровадження регулярних тренінгів для суддів і адвокатів, а також освітніх програм для громадян, сприятиме підвищенню правової культури та формуванню довіри до судової системи. Висновки статті підкреслюють необхідність комплексного підходу до реформ, який має охоплювати законодавчі зміни, інновації в судовому процесі та розвиток професійної освіти. Ця робота стане корисною для юристів-практиків, науковців та реформаторів, зацікавлених у вдосконаленні судової системи України. The article is dedicated to exploring the prospects for improving the enforcement of the right to a fair trial in Ukraine in accordance with the standards enshrined in Article 6 of the European Convention on Human Rights (ECHR) and the practice of the European Court of Human Rights (ECtHR). The relevance of the topic is driven by Ukraine’s European integration aspirations and the need to address systemic issues in the judiciary that hinder the effective protection of citizens’ rights. The article highlights the key challenges faced by Ukraine’s judicial system. These include court overload, insufficient judicial independence, and the non-enforcement of court decisions. A significant aspect is the impact of war, which has created additional difficulties, including the closure of courts in conflict zones and limited access to justice for the population.Issues related to the adaptation of national legislation to ECtHR standards also remain pressing, as Ukrainian courts do not always consider international precedents in their practice. The article proposes specific pathways for judicial system reform. These include the implementation of electronic justice systems, the development of alternative dispute resolution mechanisms, and the establishment of specialized courts such as anti-corruption and social courts. It emphasizes the necessity of ensuring judicial independence through transparent selection processes and introducing clear mechanisms to protect judges from external influence. The role of international partners, including the European Union, the Council of Europe, and the Venice Commission, in supporting judicial reform in Ukraine is recognized as critical. Their expert and financial assistance promotes the introduction of best practices into national law enforcement. Special attention is given to improving the quality of law enforcement and legal education. Regular training for judges and lawyers, along with educational programs for citizens, will contribute to raising legal awareness and fostering public trust in the judiciary. The article concludes by emphasizing the need for a comprehensive approach to reform, encompassing legislative changes, innovations in judicial processes, and the development of professional education. This work will be valuable to legal practitioners, academics, and reformers interested in advancing Ukraine’s judicial system.

Browse

Browsing 2025 рік by Title

Results Per Page

Sort Options