Випуск № 2

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38224

Browse

Now showing 1 - 20 of 29

Проблеми правового регулюваня державного нагляду у сфері забезпечення ядерної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Шевченко, Любов Василівна; Shevchenko, Liubov; Шевченко, Любовь Васильевна
В даній науковій статті розглянуто особливості адміністративно-правового регулювання державного нагляду щодо безпеки об’єктів використання ядерної енергії, які містять потенційну небезпеку для життя і здоров’я населення, стану навколишнього середовища, національної безпеки, тощо. Досліджено мету здійснення перевірки дотримання на об’єктах державного нагляду вимог законодавства України, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, з фізичного захисту та умов ліцензій і дозволів та прийняття відповідних заходів впливу у разі порушення вказаних вимог для забезпечення захисту персоналу, населення та навколишнього природного середовища. Акцентовано увагу на особливостях правового регулювання процедури здійснення державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки, зокрема проведено аналіз порядку здійснення державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки та врегулювання процедурних питань реалізації функцій Державної інспекції ядерного регулювання Укрaїни. Розглянуто питання щодо механізму видачі спеціальних дозволів на ведення діяльності в галузі використання атомної енергії; порядку організації та періодичності перевірок, їх предмет та підстави проведення; щодо дотриманням законодавства, умов, передбачених документами дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки суб’єктами державного нагляду та контролю. Визначено пріоритети забезпечення виконання чинних регулюючих положень та умов ліцензій, зокрема у разі вчинення ліцензіатом грубого порушення умов дії ліцензії, які були виявлені в процесі перевірки ліцензіата при здійсненні державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки державним інспектором з ядерної та радіаційної безпеки. Зазначено, що існування механізму видачі спеціальних дозволів на ведення діяльності в галузі використання атомної енергії зумовлює функціонування певних повноважень, наявних в уповноваженого органу державного нагляду у сфері забезпечення ядерної безпеки, які дозволяють точно, і оперативно визначити чи виконуються умови ліцензії ліцензіатами. In this scientific article, the peculiarities of the administrative and legal regulation of the security of the sovereign over the camp of the safety of objects of nuclear energy are examined, in order to avenge the potential for harm to the life and health of the population, I will become a safer environment. Emphasis is placed on the peculiarities of the legal regulation of the procedure for establishing state supervision of the nuclear security camp, and an analysis is made of the procedure for establishing state supervision of pre-trial nuclear and radiation safety to regulate the procedural power of the implementation of the functions of the Ukrainian State Regulation. A review was made of the mechanism for granting special permits for the conduct of activities in the atomic energy room; the order of organization and frequency of revisions, their subject and presentation; until the end of legislation, minds, transferring documents of a permissible nature, norms, rules and standards for nuclear and radiation safety by subjects of state supervision and control. It is noted that the existence of a mechanism for issuing special permits for conducting activities in the field of atomic energy use conditions the functioning of certain powers available to the authorized state supervision body in the field of ensuring nuclear safety, which allow to accurately and quickly determine whether licensees are fulfilling the license conditions.
Застосування норм міжнародного гуманітарного права органами регіональних систем захисту прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Рудницька, О. П.; Rudnytska, O.; Магась-Демидас, Ю. І.; Mahas-Demydas, Yu.
У статті досліджено застосування органами регіональних систем захисту прав людини норм міжнародного гуманітарного права. Визначено, що забезпечення миру та безпеки, прав людини у глобальному світовому масштабі сьогодні набуло особливої гостроти. Встановлено, що в умовах світових глобалізаційних процесів міжнародно-правові механізми захисту прав людини неефективно виконують свої функції у діючій системі міжнародних відносин. Трансформації міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права зумовлюють існування, поряд з універсальними стандартами у сфері захисту прав людини, розвиток і функціонування регіональних: європейської, міжамериканської, африканської та арабської. Уповноважені інституції регіональних систем захисту прав людини, для того, щоб надати більш конкретний захист жертвам внутрішніх збройних конфліктів, розробили низку аргументів, створивши підстави для застосування міжнародного гуманітарного права як незалежного джерела зобов’язань для держав-учасниць відповідних договорів та конвенцій. Визначено можливі наслідки денонсації Російською Федерацією Європейської конвенції з прав людини, зокрема, зупинення Європейським судом з прав людини проваджень переважної більшості справ проти останньої щодо порушення нею норм міжнародного права, не виконання відповідачем жодних рішень, а отже неможливістю притягнути її до відповідальності. Авторами проаналізовано практику розгляду судами регіональних систем скарг про порушення прав індивідів у контексті збройних конфліктів. Встановлено, що вказані органи приймають рішення про притягнення до відповідальності держави-порушника лише у межах міжнародного договору, яким таку систему створено. The article examines the application of the norms of international humanitarian law by the authorities of regional human rights protection systems. It was determined that ensuring peace and security, human rights on a global scale today has become particularly acute. It has been established that in the conditions of world globalisation processes, international legal mechanisms for the protection of human rights do not effectively perform their functions in the current system of international relations. Transformations of international human rights law and international humanitarian law determine the existence, along with universal standards in the field of human rights protection, development and functioning of regional ones: European, inter-American, African and Arab. The authorised institutions of regional human rights protection systems, to provide more specific protection to victims of internal armed conflicts, developed a number of arguments, creating grounds for the application of international humanitarian law as an independent source of obligations for member states of relevant treaties and conventions. The possible consequences of the denunciation of the European Convention on Human Rights by the Russian Federation were determined, in particular, the European Court of Human Rights stopping the proceedings of the vast majority of cases against the latter regarding its violation of the norms of international law, the failure of the defendant to comply with any decisions, and therefore the impossibility of bringing it to justice. The practice of consideration by courts of regional systems of complaints about violations of the rights of individuals in the context of armed conflicts has been analysed. It has been established that the specified authorities make decisions on bringing the offending state to justice only within the framework of the international treaty that created such a system.
Освіта в сфері інтелектуальної власності як напрямок формування правової культури молоді
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Драпушко, Р. Г.; Drapushko, R.; Горінов, П. В.; Horinov, P.; Філик, Н. В.; Filyk, N.
Дана наукова стаття присвячена актуальним питанням ролі освіти в сфері інтелектуальної власності в контексті формування правової культури молоді. Авторами було досліджено напрямки впровадження знань у сфері інтелектуальної власності як умови розбудови післявоєнної України. Для відновлення повоєнної економіки матимуть значення знання інноваційної моделі економіки, які базуються на використанні творчих результатів та новітніх технологій. Критично важливими будуть знання охорони та захисту прав на комп’ютерні технології, авторське право, об’єкти ІВ у сфері медицини, сільського господарства та результати селекції, біології, питання забезпечення об’єктів винахідництва в сфері національної безпеки та оборони країни тощо. Метою цієї статті є визначення ролі освіти у сфері інтелектуальної власності як напрямку формування правової культури молоді. Проаналізовано: сучасний стан правової охорони інтелектуальної власності в контексті стандартів ВОІВ та закцентувано увагу на основних рекомендаціях ВОІВ у сфері інтелектуальної власності. Розглянуто: основні виклики системи освіти в сфері інтелектуальної власності на сучасному періоду розвитку суспільства. Визначено, що освіта в сфері інтелектуальної власності є елементом правової культури суспільства загалом та сприяє повазі до результатів творчої діяльності людини. Доведено, що відновлення України може бути досягнуто через організацію належної освіти в галузі інтелектуальної власності та технологій із застосуванням інновацій в освітній сфері. This scientific article is devoted to the topical issues of the role of education in the field of intellectual property in the context of the formation of the legal culture of young people. The authors investigated the directions of knowledge implementation in the field of intellectual property as a condition for the development of post-war Ukraine. To restore the post-war economy, knowledge of the innovative model of the economy, which is based on the use of creative results and the latest technologies, will be important. Critically important will be knowledge of the protection and protection of rights to computer technologies, copyright, IP objects in the field of medicine, agriculture and the results of breeding, biology, the issue of providing objects of the invention in the field of national security and defense of the country, etc. The purpose of this article is to determine the role of education in the field of intellectual property as a direction of forming the legal culture of youth. Analyzed: the current state of the legal protection of intellectual property in the context of WIPO standards and focused attention on the main recommendations of WIPO in the field of intellectual property. Considered: the main challenges of the education system in the field of intellectual property in the modern period of the development of society. It was determined that education in the field of intellectual property is an element of the legal culture of the society in general and promotes respect for the results of a person's creative activity. It has been proven that the restoration of Ukraine can be achieved through the organization of proper education in the field of intellectual property and technology with the use of innovations in the educational field.
Європейський підхід до встановлення сутності адміністративно-правового механізму національної екологічної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кошля, А. О.; Koshlia, A.
Метою статті є визначення напрямів удосконалення нормативного визначення категорії «національна екологічна безпека», що має базуватися на дотриманні європейських стандартів реалізації та захисту права людини на безпечне довкілля. Автором підкреслено, що реалізація цілей сталого розвитку як пріоритетні засади формування державної політики України, що має визначатися як складова державної політики, про що було внесено відповідні зміни до нормативно-правових актах, що регламентують діяльність уряду та центральних органів виконавчої влади як адміністративних органів, уповноважених на здійснення стратегічних завдань держави. Автором підкреслено, що запровадження на національному рівні необхідності дотримання та впровадження цілей та завдань сталого розвитку, що визначило доцільність вироблення певної системи моніторингу ефективності здійснення повноважень з їх реалізації адміністративними органами. Автором встановлено, що до індикаторів забезпечення вимог національної екологічної безпеки України та досягнення цілей Сталого розвитку відносяться: забезпечення створення стійких систем виробництва продуктів харчування, що сприяють збереженню екосистем і поступово покращують якість земель та ґрунтів, в першу чергу за рахунок використання інноваційних технологій; забезпечення доступності якісних послуг з постачання безпечної питної води, будівництво та реконструкцію систем централізованого питного водопостачання із застосуванням новітніх технологій та обладнання; зменшення обсягів скидання неочищених стічних вод, у першу чергу з використанням інноваційних технологій водоочищення, на державному та індивідуальному рівнях стічних вод у водні об’єкти; частка скидів забруднених стічних вод у водні об’єкти у загальному обсязі скидів тощо; підвищення ефективності водокористування; розширення інфраструктуру та модернізація мереж для забезпечення надійного та сталого енергопостачання на основі впровадження інноваційних технологій. The purpose of the article is to determine directions for improving the normative definition of the category "national environmental security", which should be based on compliance with European standards for the implementation and protection of the human right to a safe environment. The author emphasized that the implementation of the goals of sustainable development as a priority basis for the formation of the state policy of Ukraine, which should be defined as a component of the state policy, about which appropriate changes were made to the normative legal acts regulating the activities of the government and central executive bodies as administrative bodies authorized on the implementation of strategic tasks of the state. The author emphasized that the introduction at the national level of the need to observe and implement the goals and objectives of sustainable development, which determined the expediency of developing a certain system of monitoring the effectiveness of the exercise of powers for their implementation by administrative bodies. The author established that the indicators of ensuring the requirements of national ecological security of Ukraine and achieving the goals of Sustainable Development include: ensuring the creation of sustainable food production systems that contribute to the preservation of ecosystems and gradually improve the quality of lands and soils, primarily through the use of innovative technologies; ensuring the availability of quality services for the supply of safe drinking water, construction and reconstruction of centralized drinking water supply systems using the latest technologies and equipment; reduction of the volume of discharge of untreated wastewater, primarily with the use of innovative water treatment technologies, at the state and individual levels of wastewater into water bodies; the share of discharges of polluted wastewater into water bodies in the total volume of discharges, etc.; increasing the efficiency of water use; expansion of infrastructure and modernization of networks to ensure reliable and sustainable energy supply based on the introduction of innovative technologies.
Правове регулювання забезпечення прав суб’єктів правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бугаєць, А. С.; Buhaiets, A.
У статті звернено увагу, що одним з видів допоміжних репродуктивних технологій є метод сурогатного материнства, який, до речі, є був популярним в Україні серед іноземних громадян. Це відносно новий вид допоміжних репродуктивних технологій, який піднімає ряд етичних проблем, які потребують не просто констатації, а чіткого юридичного вирішення. У той же час, правове регулювання сурогатного материнства, у тому числі за участю іноземних елементів, в нашій державі не є достатньо врегульованим, внаслідок чого існує потенційна загроза порушення прав кожного з суб’єктів таких правовідносин (у тому числі найслабшої сторони – дитини, народженої сурогатною матір’ю). Дійсно, у цілому відповідні правовідносини врегульовані фрагментарно – різні сторони таких правовідносин регулюються різними нормативно-правовими актами. Автор приділив увагу дослідженню сучасного стану правового регулювання правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства, а також існуючих ризиків для забезпечення прав суб’єктів відповідних правовідносин. Констатовано, що на сьогодні правове регулювання забезпечення прав суб’єктів правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства вимагає бути кращим Зокрема, запропоновано встановити вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів про сурогатне материнство, а також пред’являти вимоги до віку і стану здоров’я потенційних батьків. Також звернено увагу, що колізійне регулювання відносин у сфері транскордонного сурогатного материнства призводить до того, що часом іноземцям доводиться звертатися до українських судів для захисту своїх прав у репродуктивній сфері. Як наслідок, іноземцям, в державах яких встановлено спеціальний порядок реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном, доводиться звертатися до українських судів, які переважно задовольняють вимоги заявників, сприяючи їм у реалізації репродуктивних прав. The article draws attention to the fact that one of the types of assisted reproductive technologies is the method of surrogate motherhood, which, by the way, is popular in Ukraine among foreign citizens. This is a relatively new type of assisted reproductive technology, which raises a number of ethical issues that require not just a statement, but a clear legal solution. At the same time, the legal regulation of surrogate motherhood, including with the participation of foreign elements, in our country is not sufficiently regulated, as a result of which there is a potential threat of violation of the rights of each of the subjects of such legal relations (including the weakest party – the child born surrogate mother). Indeed, in general, the relevant legal relations are regulated in a fragmentary way – different sides of such legal relations are regulated by different regulatory and legal acts. The author paid attention to the study of the current state of legal regulation of legal relations in the field of cross-border surrogate motherhood, as well as the existing risks for ensuring the rights of the subjects of the relevant legal relations. It was established that today the legal regulation of ensuring the rights of the subjects of legal relations in the field of cross-border surrogacy requires to be better In particular, it is proposed to establish requirements for mandatory notarization of contracts on surrogate motherhood, as well as to set requirements for the age and health status of potential parents. Attention was also drawn to the fact that conflict regulation of relations in the field of cross-border surrogacy leads to the fact that sometimes foreigners have to turn to Ukrainian courts to protect their rights in the reproductive field. As a result, foreigners whose countries have established a special procedure for registering paternity for children born through surrogate motherhood abroad have to turn to Ukrainian courts, which mostly satisfy the demands of the applicants, helping them to exercise their reproductive rights.
Електронні докази як джерела доказів у межах кримінального провадження: судова практика та нормативне регулювання інших процесуальних кодексів України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Музиченко, О. В.; Muzychenko, O.; Карандась, М. В.; Karandas, M.
У статті досліджується та аналізується судова практика та наукові розробки щодо використання електронних доказів у процесі доказування, а також процесуальні норми національного законодавства, що регулюють використання електронних доказів у господарському, адміністративному і цивільному судочинстві. На цій основі пропонується удосконалити кримінальне процесуальне законодавство на предмет чіткого визначення поняття та видів електронних доказів, віднесення електронних доказів до процесуальних джерел доказів, а також формування єдиного підходу у всіх процесуальних кодексах щодо застосування такої категорії як копія електронного доказу. Автори звертають увагу, що на відміну від Кодексу адміністративного судочинства, а також Господарського та Цивільного процесуального кодексів України, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить нормативного регулювання використання електронних доказів у процесі доказування у межах кримінального провадження, що зумовлює віднесення електронного доказу до таких процесуальних джерел як речовий доказ або документ. Крім того, констатується проблема щодо використання скріншотів як одного з видів електронних доказів у межах кримінальних проваджень. Зазначається про необхідність розробки критеріїв щодо допустимості електронних доказів не лише у кримінальному провадженні, а й у цивільному, господарському та адміністративному. На підставі аналізу судової практики встановлено розбіжності в розумінні такого поняття як копія електронного доказу в кримінальному судочинстві та цивільному, господарському і адміністративному. У цьому аспекті запропоновано закріпити єдиний підхід у всіх процесуальних кодексах положення про те, що у випадку зберігання інформації з електронним відображенням на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. The article examines and analyzes judicial practice and scientific developments regarding the use of electronic evidence in the process of proving, as well as procedural norms of national legislation regulating the use of electronic evidence in economic, administrative and civil proceedings. On this basis, it is proposed to improve the criminal procedural legislation on the subject of a clear definition of the concept and types of electronic evidence, the assignment of electronic evidence to procedural sources of evidence, as well as the formation of a unified approach in all procedural codes regarding the use of such a category as a copy of electronic evidence. The authors draw attention that unlike the Code of Administrative Procedure, as well as the Economic and Civil Procedural Codes of Ukraine, the Criminal Procedural Code of Ukraine does not contain normative regulation of the use of electronic evidence in the process of proof within the framework of criminal proceedings, which determines the classification of electronic evidence to such procedural sources as physical evidence or document, also, the lack of regulatory regulation of the use of electronic evidence in the process of proof within the framework of criminal proceedings, which determines the classification of electronic evidence to such procedural sources as physical evidence or a document. Based on the analysis of judicial practice, differences in the understanding of such a concept as a copy of electronic evidence in criminal proceedings and civil, economic and administrative proceedings were established. In addition, there is a problem with the use of screenshots as one of the types of electronic evidence in criminal proceedings. It is noted the need to develop criteria for the admissibility of electronic evidence not only in criminal proceedings, but also in civil, economic and administrative ones. On the basis of the analysis of court practice in criminal proceedings, it is proposed to enshrine a unified approach in all procedural codes of the provision that in the case of storing information with electronic display on several electronic media, each of the electronic copies is considered the original of the electronic document.
Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень, що посягають на об’єкти культурної спадщини України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кулакова, Н. В.; Kulakova, N.
У статті зазначається важливість охорони об’єктів культурної спадщини як діяльності держави по забезпеченню системи правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Така діяльність здійснюється на основі норм міжнародного права та національного законодавства по захисту культурної спадщини. Особливого значення така діяльність набуває під час під час воєнного стану. Під культурною спадщиною розуміється, відповідно національного законодавства, «пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології». Збереження і примноження культурної спадщини забезпечується системою правових та організаційно-управлінських заходів, що регулюються Конституцією України, ратифікованих парламентом України міжнародними конвенціями, законодавчими актами щодо забезпечення збереження культурних надбань, серед яких, Закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та іншими нормативними актами. Предметом охорони об’єкта культурної спадщини є характерна властивість об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається пам’яткою. Все це обумовлює актуальність розвитку та впровадження міжнародного законодавства. З метою обліку об’єктів матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину створено Державний реєстр національного культурного надбання, до якого заносяться пам’ятки історії; пам’ятки археології; пам’ятки містобудування і архітектури; пам’ятки мистецтва; документальні пам’ятки. Також до реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки. Необхідність дослідження стану, структури та тенденцій кримінальних правопорушень, що посягають на об’єкти культурної спадщини України обумовлена необхідність отриманням достовірних даних щодо розповсюдження окремих складів кримінальних правопорушень, характеристики осіб, які їх вчини на певній території. Знання закономірностей дасть можливість визначити не тільки різноманітні параметри досліджуваних злочинів, але й охарактеризувати осіб, що мають підвищену схильність до їх вчинення. Саме сукупність отриманих знань буде сприяти розробці ефективного прогноз змін у стані, структурі та динаміці кримінальних правопорушень на території України. The article notes the importance of protection of objects of cultural heritage as an activity of the state to ensure a system of legal, organizational, financial, material and technical, urban, informational and other measures to account (detection, scientific study, classification, state registration), prevention of destruction or damage, protection, storage, maintenance, appropriate use, conservation, restoration, repair, rehabilitation, adaptation and museification of cultural heritage. Such actions are based on the norms of international law and national legislation on the protection of cultural heritage. Such activities become especially important during martial law. Cultural heritage means «landmarks: works of architecture, monumental sculpture and painting, elements and structures of an archaeological character, inscriptions, caves and groups of elements which are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; ensembles: groups of isolated or united buildings whose architecture, unity or relationship to the landscape are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; sightseeing places: works of man or common works of man and nature, and areas, including archaeological sites, of universal value in terms of history, aesthetics, ethnology, or anthropology". Preservation and multiplication of cultural heritage is provided by the system of legal, organizational and administrative measures regulated by the Constitution of Ukraine, international conventions ratified by the Parliament of Ukraine, legislative acts on preservation of cultural heritage, among which are the Laws of Ukraine «On protection of cultural heritage», «On protection of archaeological heritage», «On museums and museum business», «On export, import and return of cultural property» and other normative acts. The subject of protection of the object of cultural heritage is a characteristic feature of the object of cultural heritage, which constitutes its historical and cultural value, on the basis of which this object is recognized as a monument. All this determines the relevance of the development and implementation of international legislation. To record objects of material and spiritual culture of exceptional historical, artistic, scientific, or other cultural value, which are important for the formation of the national consciousness of the Ukrainian people and determine its contribution to the world cultural heritage, the State Register of National Cultural Heritage was established, which includes stories; archaeological monuments; urban planning and architectural sites; art monuments; documentary attractions. Other objects of exceptional historical, cultural, ethnological, or scientific review value may also be entered in the register. The need to study the status, structure and trends of criminal offenses encroaching on the objects of cultural heritage of Ukraine is due to the need to obtain reliable data on the distribution of certain compositions of criminal offenses, the characteristics of the persons committing them in a particular territory. Knowledge of patterns will allow to determine not only a variety of parameters of the studied crimes, but also to characterize the persons who have an increased propensity to commit them. It is the totality of the obtained knowledge will contribute to the development of effective forecast of changes in the state, structure and dynamics of criminal offenses in the territory of Ukraine.
Внутрішньопартійна демократія: поняття, складові та значення
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Песоцька, К. О.; Pesotska, K.
Стаття присвячена аналізу поняття і складових внутрішньопартійної демократії та визначення ролі цієї категорії у процесі правової інституціоналізації політичних партій в Україні. У статті надано огляд досліджень вітчизняних науковців у галузі права, а також напрацювань інших суспільних наук, які звертаються до аналізу поняття внутрішньопартійної демократії та вивчають її вплив на якісне виконання функцій таких об’єднань. Встановлено, що серед наукової спільноти існує спільне розуміння важливості демократичності внутрішнього функціонування партій. Проаналізовано різноманітні підходи до визначення складових внутрішньопартійної демократії та виокремлено два засадничих принципи цієї категорії, а саме: принципи залучення та децентралізації. Враховуючи існуючі наукові напрацювання, у статті пропонується авторське визначення терміну «внутрішньопартійна демократія», зокрема як системи нормативних положень, які регламентують відносини всередині організації політичної партії, що складаються між членами партії та/або статутними органами та які спрямовані на забезпечення прав членів політичної партії, що передбачені статутом та/або спеціальним законом про політичні партії. З огляду на збільшення ролі політичних партій України у системі здійснення державної влади, проаналізовано значення внутрішньопартійної демократії у процесі правової інституціоналізації цих об’єднань. Оскільки процес правової інституціоналізації сприяє формуванню правових умов діяльності партій, то норми правового регулювання мають бути спрямовані не лише на регламентацію зовнішньої діяльності партій, однак і на встановлення вимог щодо демократичності їхньої внутрішньопартійної організації. Обґрунтовано необхідність у застосуванні підходу людиноцентризму задля ціннісного наповнення положень спрямованих на забезпечення внутрішньопартійної демократії. The article focuses on the analysis of the definition and key components of the internal party democracy, as well as identifies the role of this concept in the process of legal institutionalization of political parties in Ukraine. The article provides an overview of the existing research of Ukrainian scholars in the field of law, as well as the recent developments of other social sciences, which are devoted to the analysis of the concept of internal party democracy and the study of its influence on the quality performance of the party's functions. It has been established that there is a common understanding of the importance of the democratic internal functioning of political parties among the scientific community. Considering the various approaches to the definition of the key components of internal party democracy, the article points out the two fundamental principles of this concept, namely: the principles of inclusiveness and decentralization. Taking into account the existing scientific research on the issue at hand, the author offers to define the term “internal party democracy” as the system of normative provisions that regulate the relations inside a political party, which are formed between party members and/or statutory bodies of a party and which are aimed at ensuring the members` rights, provided by the statute and/ or special law on political parties. In view of the increasing role of political parties of Ukraine in the state power system, the article analyses the importance of the concept of internal party democracy in the process of legal institutionalization of such associations. As the process of legal institutionalization contributes to the formation of legal conditions for the activities of parties, thus, the norms of legal regulation should be aimed not only at the regulations of the external parties` activities, but also at establishing the requirements regarding the democratic nature of their internal functioning. Therefore, the article argues to apply the human-centered approach in order to form value-oriented norms, aimed at ensuring internal party democracy.
Ґенеза розвитку правового регулювання дистанційної роботи
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Дрозд, О. Ю.; Drozd, O.
Окреслюються фактори, які характеризують сферу трудових правовідносин у сучасному суспільстві, а також визначають основні напрями його розвитку та модернізації. Аналізується вплив пандемії коронавірусної хвороби та введення режиму воєнного стану на збільшення кількості дистанційних працівників в Україні, а також на появу численних правових прогалин, колізій і суперечностей у сфері правового регулювання дистанційної форми зайнятості. Наголошується на існуванні глибокого дисонансу рівня розвитку правового регулювання дистанційної роботи на міжнародному і національному рівні. Розкивається сутність і зміст таких міжнародних і європейських нормативно-правових актів, як Конвенція МОП про надомну працю № 177, Рекомендації МОП щодо надомної праці № 184, Рамкова угода соціальних партнерів ЄС про телепрацю 2002 р., Конвенція МОП про домашніх працівників № 189, Рекомендації МОП про домашніх працівників № 201. Наголошується, що незважаючи на стрімке зростання кількості дистанційних працівників, українським парламентом й досі не було ратифіковано жодного міжнародного та європейського нормативно-правового акту у сфері правового регулювання даної форми трудової зайнятості, хоча проекти відповідних законів не одноразово виносились на розгляд, а сама проблематика дистанційної роботи тривалий час є предметом гострих наукових дискусій. В рамках характеристики генези розвитку вітчизняного законодавства у сфері регулювання праці дистанційних працівників, аналізується зміст та основні положення Постанови Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 275/17-99 від 29.09.1981 р «Про затвердження Положення про умови праці надомників» та Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 р. Досліджуються етапи законодавчого врегулювання дистанційної форми зайнятості в КЗпПУ, в рамках якого аналізується зміст та визначаються основні недоліки Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» від 30.03.2020 р.,а також «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» від 04.02.2021 р. The factors that characterize the area of labor relations in modern society have been outlined, as well as the main directions of its development and modernization have been determined. The impact of the Coronavirus disease pandemic and the introduction of martial law on the increase in the number of remote workers in Ukraine, as well as on the emergence of numerous legal gaps, collisions and contradictions in the area of legal regulation of remote employment have been analyzed. It has been emphasized that there is a deep dissonance of the level of development of the legal regulation of remote work at the international and national levels. The essence and content of such international and European legal instruments as the ILO Home Work Convention No. 177, the ILO Home Work Recommendation No. 184, the Framework Agreement on Telework of 2002, the ILO Domestic Workers Convention No. 189, Domestic Workers Recommendation No. 201. It has been emphasized that, despite the rapid growth of the number of remote workers, the Ukrainian Parliament still has not ratified a single international and European legal instrument in the area of legal regulation of this form of employment, although the relevant draft laws had not been submitted once, and the issue of remote work itself has long been a subject of acute scientific concern. Within the framework of the genesis of the development of domestic legislation in the area of labor regulation of remote workers, the content and main provisions of the Decree of the USSR State Committee on Labor and Social Affairs No. 275/17-99 of September 29, 1981 “On approval of the Regulations on working conditions of homeworkers” and the Law of Ukraine “On Scientific and Scientific-Technical Activities” No. 848-VIII of November 26, 2015 have been analyzed. The stages of legislative regulation of the remote form of employment in the Labor Code of Ukraine have been studied, within which the content and the main shortcomings of the Laws of Ukraine “On Amendments to Certain Legislative Acts Aimed at Providing Additional Social and Economic Guarantees in connection with the spread of the Coronavirus disease (COVID-2019)” of March 30, 2020, as well as “On the amendments to some legislative acts of Ukraine regarding the improvement of the legal regulation of remote, home work and flexible working hours” of February 04, 2021, have been examined.
Аналіз законодавчих змін, рекомендацій та законопроектів, спрямованих на удосконалення адміністративного судочинства в Україні під час дії воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii; Цвиркун, Юрий Иванович
У статті подано аналіз новел законодавства, рекомендацій Верховного Суду та Ради суддів України, а також зареєстрованих Верховною Радою України законопроектів, спрямованих на удосконалення адміністративного судочинства в Україні під час воєнного стану. Наголошено, що, незважаючи на умови воєнного стану, конституційне право на судовий захист не може бути обмеженим. Навіть в цих непростих умовах право фізичних та юридичних осіб щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке гарантоване статтею 55 Конституції України, має бути забезпечене державою. Звернено увагу на зусилля, вчинені органами системи правосуддя та іншими органами влади щодо покращення ситуації у сфері судочинства у період воєнних дій та на перешкоди у цій сфері, які, зокрема, парламент намагається усунути шляхом прийняття змін до законодавства, у тому числі і до Кодексу адміністративного судочинства України. Аргументовано на необхідності створення дієвих механізмів на рівні закону, які б працювали і забезпечували доступність до правосуддя у воєнний час, сприяли справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду й вирішенню адміністративних справ та ефективному захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Акцентується, що оперативне вироблення нових концепцій адміністративного судочинства та перспективи їх подальшої практичної реалізації залежать від розв’язання назрілих проблем в правовому полі та адміністративної і судової практики. Проаналізована діяльність судів у період з 24.02.2022 по 02.05.2022. Розглянуто способи удосконалення норм матеріального і процесуального права щодо здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану. The article presents an analysis of new legislation, recommendations of the Supreme Court and the Council of Judges of Ukraine, as well as bills registered by the Verkhovna Rada of Ukraine aimed at improving administrative justice in Ukraine during martial law. It is emphasized that despite the conditions of martial law, the constitutional right to judicial protection cannot be limited. Even in these difficult conditions, the right of individuals and legal entities to appeal in court against decisions, actions or omissions of public authorities, local governments, officials and officials, which is guaranteed by Article 55 of the Constitution of Ukraine, must be guaranteed by the state. Attention is drawn to the efforts made by the judiciary and other authorities to improve the situation in the field of justice during hostilities and to obstacles in this area, which, in particular, Parliament is trying to eliminate by amending legislation, including the Code of Administrative Procedure justice of Ukraine. It is argued that it is necessary to create effective mechanisms at the level of law that would work and ensure access to justice in wartime, promote fair, impartial and timely consideration and resolution of administrative cases and effective protection of human rights, freedoms and interests from violations by government officials powers. It is emphasized that the prompt development of new concepts of administrative proceedings and the prospects for their further practical implementation depend on the solution of pressing problems in the legal field and administrative and judicial practice. The activity of courts in the period from 24.02.2022 to 02.05.2022 is analyzed. Ways to improve the rules of substantive and procedural law on the conduct of justice or martial law are considered.
Науковий доробок досліджень проблематики втручання в діяльність захисника чи представника особи
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Русанівська, Д. Д.; Rusanivska, D.
Дана наукова стаття присвячена науковому доробку досліджень проблематики втручання в діяльність захисника чи представника особи шляхом узагальнення та систематизації результатів фундаментальних наукових досліджень вітчизняних та іноземних вчених. Крім цього детально проаналізовано наукові розвідки з досліджуваної проблематики, викладених у наукових статтях, посібниках. З метою поглибленого вивчення проблематики втручання в діяльність захисника чи представника особи обрано логічний принцип викладу матеріалу, який дає можливість висвітлити концептуальні ідеї та погляди. Аналіз вказаної проблематики розпочато із становлення процесуального статусу захисника та представника особи у кримінальному процесі. Продовжено розглядом процесуальних особливостей участі захисника як суб’єкта кримінального провадження. Також звернута увагу і на дослідженнях, що стосуються захисту прав потерпілих та викликають певний інтерес. Не залишено поза увагою і дослідження, які стосуються процесуального становища потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування на різних стадіях кримінального провадження, адже за досліджуваною категорією кримінальних проваджень, захисник чи представника особи виступає потерпілим. Питання процесуального статусу захисника чи представника особи розглянуто кримінальною процесуальною доктриною, іншим напрямком виступає – втручання в їх діяльність, що розглянуто з позиції кримінального права в контексті кримінально-правової характеристики, кримінальної відповідальності, а представники криміналістики таку тематику не порушували, що зумовило відсутність методики розслідування втручання в діяльність захисника чи представника особи й ускладнило протидію цьому негативному явищу з боку підрозділів Національної поліції України. This scientific article is dedicated to the scientific completion of research on the problem of intervention in the activities of a defender or representative of a person by summarizing and systematizing the results of fundamental scientific research by domestic and foreign scientists. In addition, scientific intelligence on the researched issues, presented in scientific articles, manuals, was analyzed in detail. For the purpose of an in-depth study of the problem of intervention in the activities of a defender or representative of a person, a logical principle of the presentation of the material was chosen, which gives an opportunity to highlight conceptual ideas and views. The analysis of the indicated problems began with the formation of the procedural status of the defender and representative of the person in the criminal process. Continued with consideration of the procedural features of the participation of the defense attorney as a subject of criminal proceedings. Attention was also paid to studies related to the protection of the rights of victims and causing a certain interest. Studies related to the procedural position of the victim as a subject of criminal procedural evidence at various stages of criminal proceedings have not been left out of consideration, because according to the investigated category of criminal proceedings, the defender or representative of the person acts as the victim. The question of the procedural status of a defender or a representative of a person is considered by the criminal procedural doctrine, the other direction is intervention in their activities, which is considered from the point of view of criminal law in the context of criminal law characteristics, criminal liability, and representatives of criminology did not violate such a topic, which led to the lack of investigation methodology interference in the activities of the defender or representative of the person and made it difficult to counteract this negative phenomenon on the part of the units of the National Police of Ukraine.
Інститут конституційної скарги: від ідеї до норми
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) П’єцко, Ю. Є.; Pietsko, Yu.
Зародження ідеї конституційної скарги та подальше її введення в правове поле зумовило новий етап розвитку конституційного контролю в цілому. Залучення особи до процесу конституційного контролю з однієї сторони, зміцнює демократію, а з іншої – безпосередньо захищає конституційні права людини. Такий механізм індивідуального конституційного звернення особи до органу конституційного контролю набув значного поширення в Європі після Другої Світової війни. Більшість європейських країн враховують досвід запровадження конституційної скарги в інших країнах та адаптують його до своїх національних правових систем. Однак, ефективне впровадження конституційної скарги неможливе без розуміння того, який сенс було покладено в основу ідеї індивідуального конституційного звернення. В статті проаналізовано генезу інституту конституційної скарги в механізмі конституційного контролю від зародження ідеї до її нормативного закріплення. Ретроспективний аналіз дозволив виокремити періоди виникнення захисту особою своїх конституційних прав, а також зміст та природу взаємовідносин особи та держави. Правова природа такого механізму конституційного контролю першочергово передбачала лише захист конституційних прав як таких, однак закріплення міжнародних прав людини зумовило процес адаптації національного законодавства до міжнародно-правових норм, як основної з вимог переходу до демократії. Особливим є те, що в таких взаємовідносинах особа набуває право протистояти державі, що змінює підхід до самих ідей як демократії (через безпосередню участь особи в процесі нормотворення), так і держави (з владної системи до людиноцентристської). Правову природу конституційної скарги, в залежності від того який із зазначених підходів є пріоритетним можна розглядати як «правозахисний», «правоутворюючий» або «державоутворюючий» інститут, а відтак і впроваджувати, відповідно до обраної моделі. The emergence of the idea of a constitutional complaint and its further introduction into the legal field determined a new stage in the development of constitutional control as a whole. The involvement of a person in the process of constitutional control, on the one hand, strengthens democracy, and on the other hand, it directly protects the constitutional rights of a person. This mechanism of individual constitutional appeal of a person to the body of constitutional control became widely spread in Europe after the Second World War. Most European countries take into account the experience of introducing a constitutional complaint in other countries and adapt it to their national legal systems. However, the effective implementation of a constitutional complaint is impossible without an understanding of the meaning underlying the idea of an individual constitutional appeal. The article analyzes the genesis of the institution of a constitutional complaint in the mechanism of constitutional control from the birth of an idea to its normative consolidation. Retrospective analysis made it possible to single out the periods of the individual's protection of his constitutional rights, as well as the content and nature of the relationship between the individual and the state. The legal nature of such a mechanism of constitutional control primarily provided for the protection of constitutional rights as such, however, the consolidation of international human rights determined the process of adapting national legislation to international legal norms, as one of the main requirements of the transition to democracy. What is special is that in such relationships a person acquires the right to oppose the state, which changes the approach to the very ideas of both democracy (due to the direct participation of the person in the process of rule-making) and the state (from a power system to a people-centered one). The legal nature of the constitutional complaint, depending on which of the mentioned approaches is a priority, can be considered as a «human rights», «law-forming» or «state-forming» institution, and therefore implemented, according to the chosen model.
Аналіз судової практики притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Богдан, Богдана Володимирівна; Bohdan, Bohdana; Богдан, Богдана Владимировна
В представленій науковій статті здійснено спробу розкрити сутність адміністративної відповідальності як одного із засобів адміністративно-правової охорони населення від інфекційних хвороб та дослідити практику притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Визначено, що в умовах сьогодення механізм притягнення до адміністративної відповідальності як засіб адміністративно-правової охорони населення від інфекційних хвороб потребує належного законодавчого врегулювання, оскільки відсутність чіткого формулювання, абстрактний, а в деяких випадках – бланкетний зміст диспозиції окремих норм законодавства надають підстави для винесення неоднозначних судових рішень при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей. Акцентовано увагу на протилежних за змістом резолютивної частини судових рішеннях, які були винесені до та під час оголошення воєнного стану при розгляді справ про адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Доведено на підставі проаналізованих прикладів судової практики, що в умовах сьогодення в Україні відсутній однаковий правовий підхід щодо притягнення до адміністративної відповідальності при вирішенні справ про адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Запропоновано авторське визначення терміну «адміністративна відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони населення від інфекційних хвороб», обґрунтовано доцільність його законодавчого закріплення, виокремлено особливі риси адміністративної відповідальності за порушення законодавства у даній сфері. На підставі аналізу змісту норм адміністративного процесуального законодавства та наведених судових рішень обґрунтовано доцільність та необхідність внесення змін до ст. 44³ Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також доповнення його новою ст. 444 «Порушення правил та умов самоізоляції і примусової ізоляції». An attempt to reveal the essence of administrative responsibility as one of the means of administrative and legal protection of the population from infectious diseases and to investigate the practice of prosecute to administrative responsibility persons who committed administrative violations of the rules on quarantine of people is carried out in the presented scientific article. It is determined that in the present days, the mechanism of prosecute to administrative responsibility as a means of administrative and legal protection of the population from infectious diseases requires proper legislative regulation, since the lack of clear wording, abstract, and in some cases – the sended off content of the disposition of certain legislation norms provides grounds for making ambiguous court decisions when considering cases on prosecute to administrative responsibility for violation of the rules regarding people's quarantine. Emphasis is placed on the opposite content of the resolutionary part of the court decisions that were made before and during the declaration of martial law in the consideration of cases on administrative violations of the rules for quarantine of people. It is proved on the basis of analyzed examples of judicial practice that in today's Ukraine there is no identical legal approach to bringing to administrative responsibility in deciding cases on administrative violations of the rules on quarantine of people. The author's definition of the term "administrative liability for violation of legislation in the sphere of protection of the population from infectious diseases" is proposed, the expediency of its legislative consolidation is justified, special features of administrative responsibility for violation of legislation in this sphere are distinguished. Based on the analysis of the content of administrative procedural legislation and court decisions, the expediency and necessity of amendments to Article 44³ of the Code of Ukraine on Administrative Offenses are substantiated, as well as the addition of it with the new Article 444 «Violation of the rules and conditions of self-isolation and forced isolation».
Кримінально протиправні ризики, котрі можуть виникнути в процесі вдосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ковальова, О. В.; Kovalova, O.
В статті розглядаються кримінально протиправні ризики, котрі можуть виникнути в процесі вдосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування. Вказується, що законодавець зробив спробу попередити спроби надання завідомо неправдивої інформації, котра може мати наслідком порушення процесу доказування у кримінальному провадженні. Однак, нажаль, окремі випадки є розповсюдженими, такими, що складно своєчасно помітити та можуть значно продовжувати терміни досудового розслідування. В цьому контексті вказаний ризик є достатньо серйозним та має бути заздалегідь врахований. Наприклад, якщо є висока ймовірність надання судовими експертами неправдивого висновку, останній має бути перевірений шляхом залучення експертів із інших, незалежних установ, або установ, які підпорядковані іншим Міністерствам. Зазначено, що систематизація інформації шляхом внесення її до комп’ютерних баз даних, таблиць тощо надасть можливість встановити неправдиву інформацію шляхом співставлення в межах певних програм, таким чином, одним із способів удосконалення інформаційного забезпечення в цьому контексті є створення програмного забезпечення, котре надасть можливість шляхом співставлення виділяти інформацію, котра піддається сумніву із її наступною перевіркою. Підсумовано, що до основних способів уникнення ризиків в процесі вдосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування необхідно віднести: 1) створення техніко-програмного забезпечення, спрямованого на своєчасне встановлення фактичних та потенційних програмних помилок з метою їх виправлення/мінімізації; 2) розробка програмного забезпечення, котре сприятиме зниженню корупційних ризиків шляхом обмеження доступу стороні кримінального провадження, зацікавленій у порушенні процесу досудового розслідування та сприянні контрольним перевіркам внесених корективів органами досудового розслідування у наявні дані; 3) створення програмного забезпечення, котре надасть можливість шляхом співставлення виділяти інформацію, котра піддається сумніву із її наступною перевіркою; 4) перевірка ілюстративної інформації шляхом співставлення із фактичним об’єктом або його попередніми фотозображеннями, достовірність яких не викликає сумнівів; 5) перевірка ілюстративної інформації шляхом співставлення із фактичним об’єктом або його попередніми фотозображеннями, достовірність яких не викликає сумнівів. The article considers the criminally illegal risks that may arise in the process of improving the information provision of pre-trial investigation. It is indicated that the legislator made an attempt to prevent attempts to provide knowingly false information, which may result in violation of the evidence process in criminal proceedings. However, unfortunately, individual cases are widespread, such that it is difficult to notice in time and can significantly extend the terms of the pre-trial investigation. In this context, the specified risk is quite serious and should be taken into account in advance. For example, if there is a high probability that forensic experts will give a false opinion, the latter should be verified by involving experts from other, independent institutions or institutions that are subordinate to other Ministries. It is noted that the systematization of information by entering it into computer databases, tables, etc. will provide an opportunity to establish false information by comparison within certain programs, thus, one of the ways to improve information support in this context is the creation of software that will provide an opportunity through comparison to highlight questionable information with its subsequent verification. It is summarized that the main methods of avoiding risks in the process of improving the information support of the pre-trial investigation should include: 1) creation of technical and software aimed at the timely establishment of actual and potential software errors in order to correct/minimize them; 2) development of software that will contribute to the reduction of corruption risks by limiting access to the party of criminal proceedings interested in violating the pre-trial investigation process and facilitating control checks of the corrections made by the pre-trial investigation bodies to the available data; 3) creation of software that will make it possible to identify questionable information by comparing it with its subsequent verification; 4) verification of illustrative information by comparison with the actual object or its previous photographs, the authenticity of which is beyond doubt; 5) verification of illustrative information by comparison with the actual object or its previous photographs, the authenticity of which is beyond doubt.
Взаємодія слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у криміналістичному та кримінальному процесуальному вимірах (методологічні та праксеологічні проблеми)
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Стаття присвячена виявленню проблемних питань нормативного врегулювання відносин щодо взаємодії органів досудового розслідування з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність під час досудового розслідування кримінальних правопорушень на основі результатів аналізу відповідної слідчої і судової практики та формулюванню відповідних криміналістичних рекомендацій, а також теоретичних положень, спрямованих на вдосконалення нормативного регулювання взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами на досудовому провадженні. Уточнено дефініцію поняття «взаємодії», котре пропонується розглядати як обумовлену завданнями кримінального провадження узгоджену за цілями та задачами, місцем та часом, здійснювану під єдиним керівництвом діяльність слідчого (дізнавача) та оперативних підрозділів, що реалізується за допомогою раціонального поєднання цими суб’єктами методів і засобів, направлену на виконання функцій розслідування кримінальних правопорушень та кримінального переслідування, який реалізується у нормативно визначених формах. Виокремлено процесуальні форми взаємодії слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність: письмове доручення слідчого, дізнавача відповідним оперативним підрозділам; залучення до участі в слідчій (розшуковій) дій та іншій процесуальній дії посадової особи іншого органу досудового розслідування; проведення досудового розслідування слідчою групою. Запропоновані порядки дій слідчих (дізнавачів) та уповноважених оперативних підрозділів: під час ведення оперативно-розшукової справи та направлення оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування або прокурора; під час проведення досудового розслідування. Обґрунтовано доцільність використання під час вирішення задач досудового розслідування окремих інструментів пошуку інформації Open-Source Intelligence (OSINT). The article is devoted to identifying problematic issues of interaction of pre-trial investigation bodies with units that carry out operational and investigative activities during the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp based on analysis of relevant investigative practice and formulation of relevant forensic recommendations. The definition of the concept of «interaction» is formulated, which is proposed to be considered as regulated by the criminal procedure legislation, agreed on the goals and objectives, place and time, carried out under a single leadership a combination of methods and means inherent in these subjects in order to increase the effectiveness of the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp. Procedural and organizational forms of interaction of the investigator with operational units are systematized, taking into account the peculiarities of pre-trial proceedings on the facts of criminal offenses in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors. The procedures for actions of investigators and employees of operational units during the operational and investigative case and sending the operational unit materials on the results of operational and investigative activities to the pre-trial investigation body or prosecutor, as well as actions of employees of investigative and operational units during the pre-trial investigation. Procedural forms of interaction of the investigator (inquirer) with units that carry out operational and investigative activities are distinguished: written assignment of the investigator, inquirer to the relevant operational units; involving an official of another pre-trial investigation body to participate in investigative (search) actions and other procedural actions; conducting a pre-trial investigation by an investigative team. Proposed procedures for the actions of investigators (investigators) and authorized operative units: during the conduct of an operative-investigative case and the dispatch of materials by the operative unit based on the results of operative-investigative activities to the pre-trial investigation body or the prosecutor; during the pre-trial investigation. The expediency of using certain Open-Source Intelligence (OSINT) information search tools when solving pretrial investigation tasks is substantiated.
Improvement of the procedure for the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Маленко, О. В.; Malenko, O.
У статті автором досліджуються теоретичні та практичні проблеми сучасного стану нормативно-правового регулювання кримінального процесуального інституту судового розгляду кримінального провадження без участі обвинуваченого у зв’язку з його видаленням із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. На основі аналізу положень чинного КПК України визначено характерні ознаки відповідного правового поняття та здійснено його відмежування від заочної кримінальної процесуальної форми, хоча й відзначено наявність у них деяких спільних рис. Автором констатовано факт досить поверхневої правової регламентації порядку видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду й наголошено на значних дискреційних повноваженнях головуючого судді (колегії суддів) при вирішенні відповідного питання, що може призвести до порушення прав та законних інтересів обвинуваченого. Крім того, обґрунтована наявність лише однієї підстави для видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду – порушення порядку в залі судового засідання, оскільки не підкорення розпорядженням головуючого повністю охоплюється категорією «забезпечення порядку в залі судового засідання». З метою удосконалення нормативно-правового регулювання відповідного кримінального процесуального інституту пропонується доповнити положення чинного КПК України, зокрема щодо можливості перший раз видалити обвинуваченого з зали судового засідання лише тимчасово (до стадії судових дебатів). Наголошено на необхідності встановлення «граничних меж» тимчасового видалення (календарний період, кількість судових засідань тощо). Повторне ж видалення обвинуваченого можливе як тимчасово, так і на весь час судового розгляду за розсудом суду. Запропоновано забезпечити можливість обвинуваченому, якого видалено із зали судового засідання, переглядати відеозапис судових засідань у режимі реального часу (онлайн) або ж у записі з метою повної поінформованості про розгляд відповідного кримінального провадження, що забезпечить наявність додаткових гарантій захисту його прав та законних інтересів у кримінальному провадженні. In the article, the author examines the theoretical and practical problems of the current state of legal regulation of the criminal procedural institution of the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial. On the basis of the analysis of the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, the characteristic features of the corresponding legal concept were determined and it was distinguished from the in absentia criminal procedural form, although the presence of some common features was noted. The author stated the fact of a fairly superficial legal regulation of the procedure for removing the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial and emphasized the significant discretionary powers of the presiding judge (college of judges) when deciding the relevant issue, which may lead to a violation of the rights and legitimate interests of the accused. In addition, the presence of only one reason for the removal of the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial is substantiated – violation of order in the courtroom, since disobedience to the order of the presiding judge is fully covered by the category of "maintaining order in the courtroom." In order to improve the legal regulation of the relevant criminal procedural institution, it is proposed to supplement the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, regarding the possibility to remove the accused from the courtroom for the first time only temporarily (until the stage of court debates). The need to establish "boundaries" of temporary removal (calendar period, number of court hearings, etc.) is emphasized. Repeated removal of the accused is possible both temporarily and for the entire duration of the trial at the discretion of the court. It is proposed to provide an opportunity for the accused, who has been removed from the courtroom, to view the video recording of court sessions online or in the recording in order to fully inform him about the consideration of the relevant criminal proceedings, which will ensure the availability of additional guarantees of protection of his rights and interests in criminal proceedings.
Особливості правового регулювання відносин державних службовців в системі управління державною службою
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бабій, А. Ю.; Babii, A.
У статті досліджуються особливості правового регулювання відносин державних службовців, оскільки через подвійний характер правового статусу останніх як найманих працівників та як суб’єктів реалізації управлінських рішень воно є комплексним та багатогалузевим. Зауважено, що відносини державних службовців регулюються нормами як адміністративного, так і трудового права, через це виникає необхідність проаналізувати індивідуальні трудові відносини державних службовців, виокремити їх місце, ознаки і сутність та дослідити шляхи удосконалення правового регулювання відносин службовців в поєднанні загальних джерел трудового і адміністративного права і спеціального законодавства, присвяченого відносинам у сфері державної служби. Доведено, що трудові відносини з державними службовцями виникають на договірних засадах та поєднують в собі більшість ознак трудових відносин, встановлених доктринально та практично. Виникнення ж трудових відносин з державними службовцями здійснюється на підставі укладання з ними трудового договору або контракту, професійна діяльність здійснюється з урахуванням ознак класифікатора професій та вимог довідників кваліфікаційних характеристик, що дає підстави говорити про здійснення службовцем трудової функції. Зосереджено увагу на необхідності підвищення ролі трудо-правового регулювання та соціального партнерства у відносинах з державними службовцями, адже сучасному періоду розвитку трудового права властиво розширення договірного регулювання трудових відносин, тому міжнародні договори, генеральні, галузеві, регіональні угоди, колективні договори не повинні виключатись із джерел правового регулювання відносин державних службовців. Згадані заходи забезпечать соціально-орієнтований характер державної служби, сприятимуть підвищенню рівня професіоналізму та ефективності системи управління державною службою. The article examines the features of legal regulation of relations of civil servants because through the double character of legal status of latter as employees and as subjects of implementing management decisions it becomes integrated and diversified. It is noted that relations of civil servants are governed by the norms of both administrative and labour law, therefore the need arises to analyse the individual labour relations of civil servants, to allocate their place, signs and essence and explore ways to improve the peculiarity of the system of regulating the relations of employees in combining common sources of labour and administrative law and special legislation dedicated to relations in the field of public service. It is proven that labour relations with civil servants arise at contractual principles and combine most of the signs of labour relations, established by doctrine and practically. The emergence of labour relations with civil servants is carried out on the basis of conclusion of an employment contract, professional activities are carried out taking into account the signs of the classifier of professions and the requirements of reference books of qualification characteristics which gives reason to talk about the exercising labour function by employees. The need to increase the role of employment regulation and social partnership in relations with civil servants is focused on, as the modern period of the development of labour law is typical for expansion of contractual regulation of labour relations, therefore international treaties, general agreement, industry agreements, regional agreements, collective agreements should not be excluded from the sources of legal regulation of civil service. Mentioned measures will help to increase the level of professionalism and efficiency of the public service management system.
Проценти при порушенні договору грошової позики (кредиту) в світлі висновків Конституційного Суду України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Короєд, С. О.; Koroied, S.
В статті наводиться загальна характеристика позики. Звертається увага на таку ознаку договору позики, як його відплатність у формі сплати процентів за користування грошовими коштами. Дається науково-практичний аналіз Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України. Досліджується правове регулювання процентів за користування чужими коштами (проценти як плата за користування позикою на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України) та процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання (проценти річних як міра відповідальності позичальника на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України). Наводяться наукові публікації різних періодів з питань одночасного застосування зазначених видів процентів після настання терміну повернення позики. Обґрунтовується, що предметом перевірки на конституційність мало б бути положення саме ч. 1 ст. 1048 ЦК України, адже саме ця норма була неправильно застосована в остаточному судовому рішенні за участю суб’єкта конституційної скарги (банку). Аргументується, що у Конституційного Суду України були наявні підстави для визнання неконституційним положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України в аспекті неможливості одержання позикодавцем від позичальника процентів за користування позикою після настання терміну повернення позики й до моменту фактичного повернення боргу. Наголошується, що ухвалене Конституційним Судом України Рішення не є за законодавством обов’язковим для судів при застосуванні відповідного положення закону як наказ давати закону відповідне тлумачення та не є підставою для приведення судової практики у відповідність до сформульованого висновку. Робиться висновок, що змінити негативну судову практику неправильного застосування положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка ґрунтується на такому тлумаченні вказаної норми, що суперечить Конституції України, можна лише шляхом визнання вказаного положення неконституційним. The article provides a general description of the loan. Attention is drawn to such a feature of the loan agreement as its repayment in the form of interest payments for the use of funds. A scientific and practical analysis of the Judgment of the Constitutional Court of Ukraine dated June, 22nd, 2022 No. 6-р(II)/2022 in the case of the constitutional complaint of the Joint-Stock Company "State Savings Bank of Ukraine" regarding the compliance with the Constitution of Ukraine (constitutionality) of the requirement of the first sentence of the first part of Article 1050 Civil Code of Ukraine. The legal regulation of interests for the use of someone else's funds (interest as a fee for using a loan on the basis of Part 1 of Article 1048 of the Civil Code of Ukraine) and interests for delay in the fulfillment of a monetary obligation (annual interests as a measure of the borrower's responsibility on the basis of Part 2 of Article 625 Central Committee of Ukraine). Scientific publications of different periods on the issue of simultaneous application of the specified types of interests after the loan repayment period are cited. It is justified that the subject of the constitutionality check should be the provisions of Part 1 of Art. 1048 of the Civil Code of Ukraine, because this norm was incorrectly applied in the final court decision involving the subject of the constitutional complaint (the bank). It is argued that the Constitutional Court of Ukraine had grounds for declaring unconstitutional the provisions of Part 1 of Art. 1048 of the Civil Code of Ukraine in the aspect of the impossibility of receiving by lender of interests from the borrower for the use of the loan after the loan repayment deadline and before the actual repayment of the debt. It is emphasized that the Judgment adopted by the Constitutional Court of Ukraine is not legally binding for the courts when applying the relevant provision of the law as an order to give the law an appropriate interpretation and is not a basis for bringing judicial practice into line with the formulated conclusion. It is concluded that change of negative judicial practice of incorrect application of the provisions of Part 1 of Art. 1048 of the Civil Code of Ukraine, which is based on such an interpretation of the specified norm, which contradicts the Constitution of Ukraine, can be possible only through recognizing the specified provision as unconstitutional.
Застосування адміністративним судом принципу пропорційності під час розгляду податкових спорів
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Борзаниця, С. В.; Borzanytsia, S.
У статті проаналізовани застосування адміністративним судом принципу пропорційності під час розгляду податкових спорів. Вказано, що принцип пропорційності з часом значно розширив діапазон своєї дії. На сучасному етапі цей принцип застосовується не тільки для визначення меж можливих обмежень прав і свобод особи, а й для регламентації повноважень різних органів та їх збалансування, крім того для запобігання зловживанню дискреційними повноваженнями та встановлення меж свободи процесуального розсуду тощо. Чинне законодавство досить часто встановлює такі цілі, для досягнення яких можуть запроваджуватися певні обмеження. Зокрема Конвенція визнає легітимними такі цілі: захист інтересів національної (державної) безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, громадського спокою, економічного добробуту країни; запобігання безладдю і злочинам; охорона здоров’я і моральності; захист прав і свобод інших осіб, приватного життя або репутації; дотримання інтересів дітей і неповнолітніх; забезпечення загального або публічного інтересу, інтересів правосуддя, його авторитету і неупередженості, а також сплати податків, інших зборів або штрафів; запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно. Схожий перелік цілей закріплює й Конституція України. Цілі можливих обмежень можуть конкретизуватися у процесуальному законодавстві (наприклад у КАС України). Зроблено висновок, що для оптимального застосування судами принципу пропорційності важливе значення має тест на пропорційність; важливою передумовою для забезпечення прав людини та утвердження верховенства права є послідовне і добросовісне застосування принципу пропорційності, а також судова перевірка актів на їх доречність та необхідність і, як наслідок, встановлення справедливого балансу; застосування принципу пропорційності під час розгляду адміністративним судом податкових спорів може забезпечити: справедливе здійснення правосуддя у кожній конкретній адміністративній справі, підвищення якості судових рішень, а також вирішення податкових спорів, які без застосування принципів права потребують втручання законодавця. The article analyzes the application of the principle of proportionality by the administrative court during the consideration of tax disputes. It is indicated that the principle of proportionality has significantly expanded its range of action over time. At the current stage, this principle is used not only to determine the limits of possible restrictions on the rights and freedoms of a person, but also to regulate the powers of various bodies and their balancing, in addition to prevent the abuse of discretionary powers and establish the limits of freedom of procedural discretion, etc. Current legislation quite often sets such goals, for the achievement of which certain restrictions may be introduced. In particular, the Convention recognizes the following goals as legitimate: protection of the interests of national (state) security, territorial integrity, public order, public peace, and economic well-being of the country; prevention of disorder and crime; protection of health and morality; protection of the rights and freedoms of others, private life or reputation; respecting the interests of children and minors; ensuring the general or public interest, the interests of justice, its authority and impartiality, as well as the payment of taxes, other fees or fines; prevention of disclosure of information received confidentially. The Constitution of Ukraine enshrines a similar list of goals. The goals of possible restrictions can be specified in procedural legislation (for example, in the CAS of Ukraine). It was concluded that the proportionality test is important for the optimal application of the principle of proportionality by the courts; an important prerequisite for ensuring human rights and establishing the rule of law is the consistent and conscientious application of the principle of proportionality, as well as judicial review of acts for their appropriateness and necessity and, as a result, establishing a fair balance; application of the principle of proportionality during consideration of tax disputes by an administrative court can ensure: fair administration of justice in each specific administrative case, improvement of the quality of court decisions, as well as the resolution of tax disputes that require the intervention of the legislator without applying the principles of law.
Роль освіти в умовах становлення інформаційного суспільства
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Дубинський, О. Ю.; Dubynskyi, O.; Бараненко, Д. В.; Baranenko, D.
Стаття присвячена дослідженню ролі освіти в українському суспільстві, оскільки саме вона виступає одним з головних і відносно самостійних соціальних інститутів, що багато в чому сприяє поступу нашої держави до європейської спільноти. Наголошено на потребі пошуку нових підходів до вирішення і традиційних, і принципово нових проблем, що виникають у сфері освіти, необхідність переосмислення сутності процесів, що відбуваються у цій сфері, а також максимального уникнення кризових явищ в системі освіти, зокрема вищій, які можуть негативно позначатися на багатьох сторонах суспільного життя, створюють загрозу національній безпеці, а в перспективі стати (якщо вже не стали) одним із джерел глобальних колізій. Акцентовано на особливому значенні інформатизації освіти, яку однак необхідно розглядати виключно в контексті загальної інформатизації суспільства. The article is devoted to the study of the role of education in Ukrainian society, as it is one of the main and relatively independent social institutions, which greatly contributes to the progress of our country to the European community. The need to find new approaches to solving both traditional and fundamentally new problems in the field of education, the need to rethink the essence of the processes taking place in this area, as well as maximum avoidance of crises in the education system, including higher education, which may adversely affect in many aspects of public life, pose a threat to national security, and in the long run become (if not already) one of the sources of global conflicts. Emphasis is placed on the special importance of informatization of education, which, however, must be considered only in the context of general informatization of society.

Browse

Browsing Випуск № 2 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options