Випуск № 2

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38224

Browse

Now showing 1 - 20 of 29

Improvement of the procedure for the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Маленко, О. В.; Malenko, O.
У статті автором досліджуються теоретичні та практичні проблеми сучасного стану нормативно-правового регулювання кримінального процесуального інституту судового розгляду кримінального провадження без участі обвинуваченого у зв’язку з його видаленням із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. На основі аналізу положень чинного КПК України визначено характерні ознаки відповідного правового поняття та здійснено його відмежування від заочної кримінальної процесуальної форми, хоча й відзначено наявність у них деяких спільних рис. Автором констатовано факт досить поверхневої правової регламентації порядку видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду й наголошено на значних дискреційних повноваженнях головуючого судді (колегії суддів) при вирішенні відповідного питання, що може призвести до порушення прав та законних інтересів обвинуваченого. Крім того, обґрунтована наявність лише однієї підстави для видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду – порушення порядку в залі судового засідання, оскільки не підкорення розпорядженням головуючого повністю охоплюється категорією «забезпечення порядку в залі судового засідання». З метою удосконалення нормативно-правового регулювання відповідного кримінального процесуального інституту пропонується доповнити положення чинного КПК України, зокрема щодо можливості перший раз видалити обвинуваченого з зали судового засідання лише тимчасово (до стадії судових дебатів). Наголошено на необхідності встановлення «граничних меж» тимчасового видалення (календарний період, кількість судових засідань тощо). Повторне ж видалення обвинуваченого можливе як тимчасово, так і на весь час судового розгляду за розсудом суду. Запропоновано забезпечити можливість обвинуваченому, якого видалено із зали судового засідання, переглядати відеозапис судових засідань у режимі реального часу (онлайн) або ж у записі з метою повної поінформованості про розгляд відповідного кримінального провадження, що забезпечить наявність додаткових гарантій захисту його прав та законних інтересів у кримінальному провадженні. In the article, the author examines the theoretical and practical problems of the current state of legal regulation of the criminal procedural institution of the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial. On the basis of the analysis of the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, the characteristic features of the corresponding legal concept were determined and it was distinguished from the in absentia criminal procedural form, although the presence of some common features was noted. The author stated the fact of a fairly superficial legal regulation of the procedure for removing the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial and emphasized the significant discretionary powers of the presiding judge (college of judges) when deciding the relevant issue, which may lead to a violation of the rights and legitimate interests of the accused. In addition, the presence of only one reason for the removal of the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial is substantiated – violation of order in the courtroom, since disobedience to the order of the presiding judge is fully covered by the category of "maintaining order in the courtroom." In order to improve the legal regulation of the relevant criminal procedural institution, it is proposed to supplement the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, regarding the possibility to remove the accused from the courtroom for the first time only temporarily (until the stage of court debates). The need to establish "boundaries" of temporary removal (calendar period, number of court hearings, etc.) is emphasized. Repeated removal of the accused is possible both temporarily and for the entire duration of the trial at the discretion of the court. It is proposed to provide an opportunity for the accused, who has been removed from the courtroom, to view the video recording of court sessions online or in the recording in order to fully inform him about the consideration of the relevant criminal proceedings, which will ensure the availability of additional guarantees of protection of his rights and interests in criminal proceedings.
Аналіз законодавчих змін, рекомендацій та законопроектів, спрямованих на удосконалення адміністративного судочинства в Україні під час дії воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii; Цвиркун, Юрий Иванович
У статті подано аналіз новел законодавства, рекомендацій Верховного Суду та Ради суддів України, а також зареєстрованих Верховною Радою України законопроектів, спрямованих на удосконалення адміністративного судочинства в Україні під час воєнного стану. Наголошено, що, незважаючи на умови воєнного стану, конституційне право на судовий захист не може бути обмеженим. Навіть в цих непростих умовах право фізичних та юридичних осіб щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке гарантоване статтею 55 Конституції України, має бути забезпечене державою. Звернено увагу на зусилля, вчинені органами системи правосуддя та іншими органами влади щодо покращення ситуації у сфері судочинства у період воєнних дій та на перешкоди у цій сфері, які, зокрема, парламент намагається усунути шляхом прийняття змін до законодавства, у тому числі і до Кодексу адміністративного судочинства України. Аргументовано на необхідності створення дієвих механізмів на рівні закону, які б працювали і забезпечували доступність до правосуддя у воєнний час, сприяли справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду й вирішенню адміністративних справ та ефективному захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Акцентується, що оперативне вироблення нових концепцій адміністративного судочинства та перспективи їх подальшої практичної реалізації залежать від розв’язання назрілих проблем в правовому полі та адміністративної і судової практики. Проаналізована діяльність судів у період з 24.02.2022 по 02.05.2022. Розглянуто способи удосконалення норм матеріального і процесуального права щодо здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану. The article presents an analysis of new legislation, recommendations of the Supreme Court and the Council of Judges of Ukraine, as well as bills registered by the Verkhovna Rada of Ukraine aimed at improving administrative justice in Ukraine during martial law. It is emphasized that despite the conditions of martial law, the constitutional right to judicial protection cannot be limited. Even in these difficult conditions, the right of individuals and legal entities to appeal in court against decisions, actions or omissions of public authorities, local governments, officials and officials, which is guaranteed by Article 55 of the Constitution of Ukraine, must be guaranteed by the state. Attention is drawn to the efforts made by the judiciary and other authorities to improve the situation in the field of justice during hostilities and to obstacles in this area, which, in particular, Parliament is trying to eliminate by amending legislation, including the Code of Administrative Procedure justice of Ukraine. It is argued that it is necessary to create effective mechanisms at the level of law that would work and ensure access to justice in wartime, promote fair, impartial and timely consideration and resolution of administrative cases and effective protection of human rights, freedoms and interests from violations by government officials powers. It is emphasized that the prompt development of new concepts of administrative proceedings and the prospects for their further practical implementation depend on the solution of pressing problems in the legal field and administrative and judicial practice. The activity of courts in the period from 24.02.2022 to 02.05.2022 is analyzed. Ways to improve the rules of substantive and procedural law on the conduct of justice or martial law are considered.
Аналіз судової практики притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Богдан, Богдана Володимирівна; Bohdan, Bohdana; Богдан, Богдана Владимировна
В представленій науковій статті здійснено спробу розкрити сутність адміністративної відповідальності як одного із засобів адміністративно-правової охорони населення від інфекційних хвороб та дослідити практику притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Визначено, що в умовах сьогодення механізм притягнення до адміністративної відповідальності як засіб адміністративно-правової охорони населення від інфекційних хвороб потребує належного законодавчого врегулювання, оскільки відсутність чіткого формулювання, абстрактний, а в деяких випадках – бланкетний зміст диспозиції окремих норм законодавства надають підстави для винесення неоднозначних судових рішень при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей. Акцентовано увагу на протилежних за змістом резолютивної частини судових рішеннях, які були винесені до та під час оголошення воєнного стану при розгляді справ про адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Доведено на підставі проаналізованих прикладів судової практики, що в умовах сьогодення в Україні відсутній однаковий правовий підхід щодо притягнення до адміністративної відповідальності при вирішенні справ про адміністративні порушення правил щодо карантину людей. Запропоновано авторське визначення терміну «адміністративна відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони населення від інфекційних хвороб», обґрунтовано доцільність його законодавчого закріплення, виокремлено особливі риси адміністративної відповідальності за порушення законодавства у даній сфері. На підставі аналізу змісту норм адміністративного процесуального законодавства та наведених судових рішень обґрунтовано доцільність та необхідність внесення змін до ст. 44³ Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також доповнення його новою ст. 444 «Порушення правил та умов самоізоляції і примусової ізоляції». An attempt to reveal the essence of administrative responsibility as one of the means of administrative and legal protection of the population from infectious diseases and to investigate the practice of prosecute to administrative responsibility persons who committed administrative violations of the rules on quarantine of people is carried out in the presented scientific article. It is determined that in the present days, the mechanism of prosecute to administrative responsibility as a means of administrative and legal protection of the population from infectious diseases requires proper legislative regulation, since the lack of clear wording, abstract, and in some cases – the sended off content of the disposition of certain legislation norms provides grounds for making ambiguous court decisions when considering cases on prosecute to administrative responsibility for violation of the rules regarding people's quarantine. Emphasis is placed on the opposite content of the resolutionary part of the court decisions that were made before and during the declaration of martial law in the consideration of cases on administrative violations of the rules for quarantine of people. It is proved on the basis of analyzed examples of judicial practice that in today's Ukraine there is no identical legal approach to bringing to administrative responsibility in deciding cases on administrative violations of the rules on quarantine of people. The author's definition of the term "administrative liability for violation of legislation in the sphere of protection of the population from infectious diseases" is proposed, the expediency of its legislative consolidation is justified, special features of administrative responsibility for violation of legislation in this sphere are distinguished. Based on the analysis of the content of administrative procedural legislation and court decisions, the expediency and necessity of amendments to Article 44³ of the Code of Ukraine on Administrative Offenses are substantiated, as well as the addition of it with the new Article 444 «Violation of the rules and conditions of self-isolation and forced isolation».
Взаємодія слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у криміналістичному та кримінальному процесуальному вимірах (методологічні та праксеологічні проблеми)
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Стаття присвячена виявленню проблемних питань нормативного врегулювання відносин щодо взаємодії органів досудового розслідування з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність під час досудового розслідування кримінальних правопорушень на основі результатів аналізу відповідної слідчої і судової практики та формулюванню відповідних криміналістичних рекомендацій, а також теоретичних положень, спрямованих на вдосконалення нормативного регулювання взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами на досудовому провадженні. Уточнено дефініцію поняття «взаємодії», котре пропонується розглядати як обумовлену завданнями кримінального провадження узгоджену за цілями та задачами, місцем та часом, здійснювану під єдиним керівництвом діяльність слідчого (дізнавача) та оперативних підрозділів, що реалізується за допомогою раціонального поєднання цими суб’єктами методів і засобів, направлену на виконання функцій розслідування кримінальних правопорушень та кримінального переслідування, який реалізується у нормативно визначених формах. Виокремлено процесуальні форми взаємодії слідчого (дізнавача) з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність: письмове доручення слідчого, дізнавача відповідним оперативним підрозділам; залучення до участі в слідчій (розшуковій) дій та іншій процесуальній дії посадової особи іншого органу досудового розслідування; проведення досудового розслідування слідчою групою. Запропоновані порядки дій слідчих (дізнавачів) та уповноважених оперативних підрозділів: під час ведення оперативно-розшукової справи та направлення оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування або прокурора; під час проведення досудового розслідування. Обґрунтовано доцільність використання під час вирішення задач досудового розслідування окремих інструментів пошуку інформації Open-Source Intelligence (OSINT). The article is devoted to identifying problematic issues of interaction of pre-trial investigation bodies with units that carry out operational and investigative activities during the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp based on analysis of relevant investigative practice and formulation of relevant forensic recommendations. The definition of the concept of «interaction» is formulated, which is proposed to be considered as regulated by the criminal procedure legislation, agreed on the goals and objectives, place and time, carried out under a single leadership a combination of methods and means inherent in these subjects in order to increase the effectiveness of the pre-trial investigation of illegal sowing or cultivation of sleeping poppy or hemp. Procedural and organizational forms of interaction of the investigator with operational units are systematized, taking into account the peculiarities of pre-trial proceedings on the facts of criminal offenses in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors. The procedures for actions of investigators and employees of operational units during the operational and investigative case and sending the operational unit materials on the results of operational and investigative activities to the pre-trial investigation body or prosecutor, as well as actions of employees of investigative and operational units during the pre-trial investigation. Procedural forms of interaction of the investigator (inquirer) with units that carry out operational and investigative activities are distinguished: written assignment of the investigator, inquirer to the relevant operational units; involving an official of another pre-trial investigation body to participate in investigative (search) actions and other procedural actions; conducting a pre-trial investigation by an investigative team. Proposed procedures for the actions of investigators (investigators) and authorized operative units: during the conduct of an operative-investigative case and the dispatch of materials by the operative unit based on the results of operative-investigative activities to the pre-trial investigation body or the prosecutor; during the pre-trial investigation. The expediency of using certain Open-Source Intelligence (OSINT) information search tools when solving pretrial investigation tasks is substantiated.
Внутрішньопартійна демократія: поняття, складові та значення
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Песоцька, К. О.; Pesotska, K.
Стаття присвячена аналізу поняття і складових внутрішньопартійної демократії та визначення ролі цієї категорії у процесі правової інституціоналізації політичних партій в Україні. У статті надано огляд досліджень вітчизняних науковців у галузі права, а також напрацювань інших суспільних наук, які звертаються до аналізу поняття внутрішньопартійної демократії та вивчають її вплив на якісне виконання функцій таких об’єднань. Встановлено, що серед наукової спільноти існує спільне розуміння важливості демократичності внутрішнього функціонування партій. Проаналізовано різноманітні підходи до визначення складових внутрішньопартійної демократії та виокремлено два засадничих принципи цієї категорії, а саме: принципи залучення та децентралізації. Враховуючи існуючі наукові напрацювання, у статті пропонується авторське визначення терміну «внутрішньопартійна демократія», зокрема як системи нормативних положень, які регламентують відносини всередині організації політичної партії, що складаються між членами партії та/або статутними органами та які спрямовані на забезпечення прав членів політичної партії, що передбачені статутом та/або спеціальним законом про політичні партії. З огляду на збільшення ролі політичних партій України у системі здійснення державної влади, проаналізовано значення внутрішньопартійної демократії у процесі правової інституціоналізації цих об’єднань. Оскільки процес правової інституціоналізації сприяє формуванню правових умов діяльності партій, то норми правового регулювання мають бути спрямовані не лише на регламентацію зовнішньої діяльності партій, однак і на встановлення вимог щодо демократичності їхньої внутрішньопартійної організації. Обґрунтовано необхідність у застосуванні підходу людиноцентризму задля ціннісного наповнення положень спрямованих на забезпечення внутрішньопартійної демократії. The article focuses on the analysis of the definition and key components of the internal party democracy, as well as identifies the role of this concept in the process of legal institutionalization of political parties in Ukraine. The article provides an overview of the existing research of Ukrainian scholars in the field of law, as well as the recent developments of other social sciences, which are devoted to the analysis of the concept of internal party democracy and the study of its influence on the quality performance of the party's functions. It has been established that there is a common understanding of the importance of the democratic internal functioning of political parties among the scientific community. Considering the various approaches to the definition of the key components of internal party democracy, the article points out the two fundamental principles of this concept, namely: the principles of inclusiveness and decentralization. Taking into account the existing scientific research on the issue at hand, the author offers to define the term “internal party democracy” as the system of normative provisions that regulate the relations inside a political party, which are formed between party members and/or statutory bodies of a party and which are aimed at ensuring the members` rights, provided by the statute and/ or special law on political parties. In view of the increasing role of political parties of Ukraine in the state power system, the article analyses the importance of the concept of internal party democracy in the process of legal institutionalization of such associations. As the process of legal institutionalization contributes to the formation of legal conditions for the activities of parties, thus, the norms of legal regulation should be aimed not only at the regulations of the external parties` activities, but also at establishing the requirements regarding the democratic nature of their internal functioning. Therefore, the article argues to apply the human-centered approach in order to form value-oriented norms, aimed at ensuring internal party democracy.
Електронні докази як джерела доказів у межах кримінального провадження: судова практика та нормативне регулювання інших процесуальних кодексів України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Музиченко, О. В.; Muzychenko, O.; Карандась, М. В.; Karandas, M.
У статті досліджується та аналізується судова практика та наукові розробки щодо використання електронних доказів у процесі доказування, а також процесуальні норми національного законодавства, що регулюють використання електронних доказів у господарському, адміністративному і цивільному судочинстві. На цій основі пропонується удосконалити кримінальне процесуальне законодавство на предмет чіткого визначення поняття та видів електронних доказів, віднесення електронних доказів до процесуальних джерел доказів, а також формування єдиного підходу у всіх процесуальних кодексах щодо застосування такої категорії як копія електронного доказу. Автори звертають увагу, що на відміну від Кодексу адміністративного судочинства, а також Господарського та Цивільного процесуального кодексів України, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить нормативного регулювання використання електронних доказів у процесі доказування у межах кримінального провадження, що зумовлює віднесення електронного доказу до таких процесуальних джерел як речовий доказ або документ. Крім того, констатується проблема щодо використання скріншотів як одного з видів електронних доказів у межах кримінальних проваджень. Зазначається про необхідність розробки критеріїв щодо допустимості електронних доказів не лише у кримінальному провадженні, а й у цивільному, господарському та адміністративному. На підставі аналізу судової практики встановлено розбіжності в розумінні такого поняття як копія електронного доказу в кримінальному судочинстві та цивільному, господарському і адміністративному. У цьому аспекті запропоновано закріпити єдиний підхід у всіх процесуальних кодексах положення про те, що у випадку зберігання інформації з електронним відображенням на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. The article examines and analyzes judicial practice and scientific developments regarding the use of electronic evidence in the process of proving, as well as procedural norms of national legislation regulating the use of electronic evidence in economic, administrative and civil proceedings. On this basis, it is proposed to improve the criminal procedural legislation on the subject of a clear definition of the concept and types of electronic evidence, the assignment of electronic evidence to procedural sources of evidence, as well as the formation of a unified approach in all procedural codes regarding the use of such a category as a copy of electronic evidence. The authors draw attention that unlike the Code of Administrative Procedure, as well as the Economic and Civil Procedural Codes of Ukraine, the Criminal Procedural Code of Ukraine does not contain normative regulation of the use of electronic evidence in the process of proof within the framework of criminal proceedings, which determines the classification of electronic evidence to such procedural sources as physical evidence or document, also, the lack of regulatory regulation of the use of electronic evidence in the process of proof within the framework of criminal proceedings, which determines the classification of electronic evidence to such procedural sources as physical evidence or a document. Based on the analysis of judicial practice, differences in the understanding of such a concept as a copy of electronic evidence in criminal proceedings and civil, economic and administrative proceedings were established. In addition, there is a problem with the use of screenshots as one of the types of electronic evidence in criminal proceedings. It is noted the need to develop criteria for the admissibility of electronic evidence not only in criminal proceedings, but also in civil, economic and administrative ones. On the basis of the analysis of court practice in criminal proceedings, it is proposed to enshrine a unified approach in all procedural codes of the provision that in the case of storing information with electronic display on several electronic media, each of the electronic copies is considered the original of the electronic document.
Застосування адміністративним судом принципу пропорційності під час розгляду податкових спорів
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Борзаниця, С. В.; Borzanytsia, S.
У статті проаналізовани застосування адміністративним судом принципу пропорційності під час розгляду податкових спорів. Вказано, що принцип пропорційності з часом значно розширив діапазон своєї дії. На сучасному етапі цей принцип застосовується не тільки для визначення меж можливих обмежень прав і свобод особи, а й для регламентації повноважень різних органів та їх збалансування, крім того для запобігання зловживанню дискреційними повноваженнями та встановлення меж свободи процесуального розсуду тощо. Чинне законодавство досить часто встановлює такі цілі, для досягнення яких можуть запроваджуватися певні обмеження. Зокрема Конвенція визнає легітимними такі цілі: захист інтересів національної (державної) безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, громадського спокою, економічного добробуту країни; запобігання безладдю і злочинам; охорона здоров’я і моральності; захист прав і свобод інших осіб, приватного життя або репутації; дотримання інтересів дітей і неповнолітніх; забезпечення загального або публічного інтересу, інтересів правосуддя, його авторитету і неупередженості, а також сплати податків, інших зборів або штрафів; запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно. Схожий перелік цілей закріплює й Конституція України. Цілі можливих обмежень можуть конкретизуватися у процесуальному законодавстві (наприклад у КАС України). Зроблено висновок, що для оптимального застосування судами принципу пропорційності важливе значення має тест на пропорційність; важливою передумовою для забезпечення прав людини та утвердження верховенства права є послідовне і добросовісне застосування принципу пропорційності, а також судова перевірка актів на їх доречність та необхідність і, як наслідок, встановлення справедливого балансу; застосування принципу пропорційності під час розгляду адміністративним судом податкових спорів може забезпечити: справедливе здійснення правосуддя у кожній конкретній адміністративній справі, підвищення якості судових рішень, а також вирішення податкових спорів, які без застосування принципів права потребують втручання законодавця. The article analyzes the application of the principle of proportionality by the administrative court during the consideration of tax disputes. It is indicated that the principle of proportionality has significantly expanded its range of action over time. At the current stage, this principle is used not only to determine the limits of possible restrictions on the rights and freedoms of a person, but also to regulate the powers of various bodies and their balancing, in addition to prevent the abuse of discretionary powers and establish the limits of freedom of procedural discretion, etc. Current legislation quite often sets such goals, for the achievement of which certain restrictions may be introduced. In particular, the Convention recognizes the following goals as legitimate: protection of the interests of national (state) security, territorial integrity, public order, public peace, and economic well-being of the country; prevention of disorder and crime; protection of health and morality; protection of the rights and freedoms of others, private life or reputation; respecting the interests of children and minors; ensuring the general or public interest, the interests of justice, its authority and impartiality, as well as the payment of taxes, other fees or fines; prevention of disclosure of information received confidentially. The Constitution of Ukraine enshrines a similar list of goals. The goals of possible restrictions can be specified in procedural legislation (for example, in the CAS of Ukraine). It was concluded that the proportionality test is important for the optimal application of the principle of proportionality by the courts; an important prerequisite for ensuring human rights and establishing the rule of law is the consistent and conscientious application of the principle of proportionality, as well as judicial review of acts for their appropriateness and necessity and, as a result, establishing a fair balance; application of the principle of proportionality during consideration of tax disputes by an administrative court can ensure: fair administration of justice in each specific administrative case, improvement of the quality of court decisions, as well as the resolution of tax disputes that require the intervention of the legislator without applying the principles of law.
Застосування норм міжнародного гуманітарного права органами регіональних систем захисту прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Рудницька, О. П.; Rudnytska, O.; Магась-Демидас, Ю. І.; Mahas-Demydas, Yu.
У статті досліджено застосування органами регіональних систем захисту прав людини норм міжнародного гуманітарного права. Визначено, що забезпечення миру та безпеки, прав людини у глобальному світовому масштабі сьогодні набуло особливої гостроти. Встановлено, що в умовах світових глобалізаційних процесів міжнародно-правові механізми захисту прав людини неефективно виконують свої функції у діючій системі міжнародних відносин. Трансформації міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права зумовлюють існування, поряд з універсальними стандартами у сфері захисту прав людини, розвиток і функціонування регіональних: європейської, міжамериканської, африканської та арабської. Уповноважені інституції регіональних систем захисту прав людини, для того, щоб надати більш конкретний захист жертвам внутрішніх збройних конфліктів, розробили низку аргументів, створивши підстави для застосування міжнародного гуманітарного права як незалежного джерела зобов’язань для держав-учасниць відповідних договорів та конвенцій. Визначено можливі наслідки денонсації Російською Федерацією Європейської конвенції з прав людини, зокрема, зупинення Європейським судом з прав людини проваджень переважної більшості справ проти останньої щодо порушення нею норм міжнародного права, не виконання відповідачем жодних рішень, а отже неможливістю притягнути її до відповідальності. Авторами проаналізовано практику розгляду судами регіональних систем скарг про порушення прав індивідів у контексті збройних конфліктів. Встановлено, що вказані органи приймають рішення про притягнення до відповідальності держави-порушника лише у межах міжнародного договору, яким таку систему створено. The article examines the application of the norms of international humanitarian law by the authorities of regional human rights protection systems. It was determined that ensuring peace and security, human rights on a global scale today has become particularly acute. It has been established that in the conditions of world globalisation processes, international legal mechanisms for the protection of human rights do not effectively perform their functions in the current system of international relations. Transformations of international human rights law and international humanitarian law determine the existence, along with universal standards in the field of human rights protection, development and functioning of regional ones: European, inter-American, African and Arab. The authorised institutions of regional human rights protection systems, to provide more specific protection to victims of internal armed conflicts, developed a number of arguments, creating grounds for the application of international humanitarian law as an independent source of obligations for member states of relevant treaties and conventions. The possible consequences of the denunciation of the European Convention on Human Rights by the Russian Federation were determined, in particular, the European Court of Human Rights stopping the proceedings of the vast majority of cases against the latter regarding its violation of the norms of international law, the failure of the defendant to comply with any decisions, and therefore the impossibility of bringing it to justice. The practice of consideration by courts of regional systems of complaints about violations of the rights of individuals in the context of armed conflicts has been analysed. It has been established that the specified authorities make decisions on bringing the offending state to justice only within the framework of the international treaty that created such a system.
Контроверсійність моральних та правових приписів під час реалізації антикорупційних заходів
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бондаренко, О. С.; Bondarenko, O.; Малетов, Д. В.; Maletov, D.
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці сутності моральних та правових приписів, а також з’ясувати ступінь контроверсійності. Автори зауважують, що протидія корупції є складним та багатогранним завданням. Нині в Україні діє дуже потужна нормативно-правова база антикорупційного спрямування, яке заснована на міжнародним стандартах протидії корупції. Однак, очікування міжнародних партнерів від України стосовно результативності антикорупційних реформ не можуть бути виправданні. Адже, Україна та більшість її міжнародних партнерів перебувають абсолютно на різних етапах становлення державності, розвитку правової свідомості і культури. Наголошено, що для результативності антикорупційних реформ в Україні надзвичайно важливо змінити у свідомості громадян ставлення до цього явища, шляхом усунення толерування та нейтралізації «позитивних» якостей корупції. як моральні, так і правові норми є різновидами соціальних норм, що покликані врегулювати відносини в суспільстві. Водночас моральні норми є своєрідним базисом, що історично виникли набагато раніше, є більш усталеними у свідомості громадян. І не зважаючи на відсутність «єдиної моралі» для всіх, все ж моральні орієнтири людини змінити, оновити чи взагалі сформувати набагато складніше, ніж правові. Адже, правові норми завжди можуть озброїтися засобами державного примусу. Враховуючи викладене, для ефективного та раціонального запровадження тих чи інших норм, потрібна їх відповідність моральним. Це дозволить спростити правозастосування. Моральні норми стали основою для правових, водночас їх суттєва відмінність полягає у тому, що правові норми можуть бути менш «суворими», адже допускають відносність та диспозитивність. Натомість моральні норми є більш імперативними й коригуються досить рідко. На превеликий жаль рівень правової культури та правової свідомості населення в Україні достатньо низький. А відтак правопорушення не вчиняються громадянами не через повагу до права, а лише через елементарний страх покарання. The article is devoted to an important and relevant topic – the characteristics of the essence of moral and legal prescriptions, as well as to find out the degree of controversy. The authors note that combating corruption is a complex and multifaceted task. Currently, Ukraine has a very powerful regulatory and legal framework for anticorruption, which is based on international anti-corruption standards. However, the expectations of international partners from Ukraine regarding the effectiveness of anti-corruption reforms cannot be justified. After all, Ukraine and most of its international partners are at completely different stages of the formation of statehood, development of legal consciousness and culture. It is emphasized that for the effectiveness of anti-corruption reforms in Ukraine, it is extremely important to change the attitude of citizens towards this phenomenon by eliminating tolerance and neutralizing the "positive" qualities of corruption. both moral and legal norms are types of social norms designed to regulate relations in society. At the same time, moral norms are a kind of basis that arose historically much earlier and are more established in the minds of citizens. And regardless of the lack of a "single morality" for everyone, it is still much more difficult to change, update or even shape a person's moral orientations than legal ones. After all, legal norms can always be armed with means of state coercion. Considering the above, for effective and rational introduction of certain norms, their compliance with moral ones is required. This will simplify law enforcement. Moral norms became the basis for legal norms, while their essential difference is that legal norms can be less "strict", because they allow relativity and discretion. Instead, moral norms are more imperative and are adjusted quite rarely. Unfortunately, the level of legal culture and legal awareness of the population in Ukraine is quite low. Therefore, citizens do not commit crimes because of respect for the law, but only because of elementary fear of punishment.
Кримінально протиправні ризики, котрі можуть виникнути в процесі вдосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ковальова, О. В.; Kovalova, O.
В статті розглядаються кримінально протиправні ризики, котрі можуть виникнути в процесі вдосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування. Вказується, що законодавець зробив спробу попередити спроби надання завідомо неправдивої інформації, котра може мати наслідком порушення процесу доказування у кримінальному провадженні. Однак, нажаль, окремі випадки є розповсюдженими, такими, що складно своєчасно помітити та можуть значно продовжувати терміни досудового розслідування. В цьому контексті вказаний ризик є достатньо серйозним та має бути заздалегідь врахований. Наприклад, якщо є висока ймовірність надання судовими експертами неправдивого висновку, останній має бути перевірений шляхом залучення експертів із інших, незалежних установ, або установ, які підпорядковані іншим Міністерствам. Зазначено, що систематизація інформації шляхом внесення її до комп’ютерних баз даних, таблиць тощо надасть можливість встановити неправдиву інформацію шляхом співставлення в межах певних програм, таким чином, одним із способів удосконалення інформаційного забезпечення в цьому контексті є створення програмного забезпечення, котре надасть можливість шляхом співставлення виділяти інформацію, котра піддається сумніву із її наступною перевіркою. Підсумовано, що до основних способів уникнення ризиків в процесі вдосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування необхідно віднести: 1) створення техніко-програмного забезпечення, спрямованого на своєчасне встановлення фактичних та потенційних програмних помилок з метою їх виправлення/мінімізації; 2) розробка програмного забезпечення, котре сприятиме зниженню корупційних ризиків шляхом обмеження доступу стороні кримінального провадження, зацікавленій у порушенні процесу досудового розслідування та сприянні контрольним перевіркам внесених корективів органами досудового розслідування у наявні дані; 3) створення програмного забезпечення, котре надасть можливість шляхом співставлення виділяти інформацію, котра піддається сумніву із її наступною перевіркою; 4) перевірка ілюстративної інформації шляхом співставлення із фактичним об’єктом або його попередніми фотозображеннями, достовірність яких не викликає сумнівів; 5) перевірка ілюстративної інформації шляхом співставлення із фактичним об’єктом або його попередніми фотозображеннями, достовірність яких не викликає сумнівів. The article considers the criminally illegal risks that may arise in the process of improving the information provision of pre-trial investigation. It is indicated that the legislator made an attempt to prevent attempts to provide knowingly false information, which may result in violation of the evidence process in criminal proceedings. However, unfortunately, individual cases are widespread, such that it is difficult to notice in time and can significantly extend the terms of the pre-trial investigation. In this context, the specified risk is quite serious and should be taken into account in advance. For example, if there is a high probability that forensic experts will give a false opinion, the latter should be verified by involving experts from other, independent institutions or institutions that are subordinate to other Ministries. It is noted that the systematization of information by entering it into computer databases, tables, etc. will provide an opportunity to establish false information by comparison within certain programs, thus, one of the ways to improve information support in this context is the creation of software that will provide an opportunity through comparison to highlight questionable information with its subsequent verification. It is summarized that the main methods of avoiding risks in the process of improving the information support of the pre-trial investigation should include: 1) creation of technical and software aimed at the timely establishment of actual and potential software errors in order to correct/minimize them; 2) development of software that will contribute to the reduction of corruption risks by limiting access to the party of criminal proceedings interested in violating the pre-trial investigation process and facilitating control checks of the corrections made by the pre-trial investigation bodies to the available data; 3) creation of software that will make it possible to identify questionable information by comparing it with its subsequent verification; 4) verification of illustrative information by comparison with the actual object or its previous photographs, the authenticity of which is beyond doubt; 5) verification of illustrative information by comparison with the actual object or its previous photographs, the authenticity of which is beyond doubt.
Криміналістична характеристика кримінальних правопорушень проти довкілля
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Татаренко, С. В.; Tatarenko, S.
У статті розглянуто криміналістичну характеристику як складову методики розслідування кримінальних правопорушень. Розкрито погляди науковців щодо поняття, змісту і структури криміналістичної характеристики, її місця і значення в методиці розслідування кримінальних правопорушень. Наголошено на необхідності використання даних, які розкриває криміналістична характеристика як в теорії криміналістики – при формуванні окремих методик розслідування, так і на практиці – у ході проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень окремого виду (під час формування слідчих версій, планування досудового розслідування, визначення обставин, що підлягають доказуванню та проведення слідчих (розшукових) дій). Проаналізовано наукові дослідження вчених-криміналістів щодо структури криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень проти довкілля. Акцентовано увагу на розробленні криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень проти довкілля на основі їх криміналістичної класифікації, що сприяє визначенню криміналістичної характеристики окремих груп кримінальних правопорушень досліджуваної категорії, зокрема формування типових ознак і особливостей окремої групи кримінальних правопорушень. Визначено, що криміналістична характеристика кримінальних правопорушень проти довкілля є узагальненою інформацією щодо типових ознак окремого виду кримінальних правопорушень проти довкілля, розроблена з урахуванням їх криміналістичної класифікації та особливостей вчинення даного виду кримінальних правопорушень. До структури криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень проти довкілля віднесено такі елементи як предмет кримінально-протиправного посягання, особа правопорушника, спосіб вчинення кримінального правопорушення, обстановка кримінального правопорушення, типові сліди та наслідки кримінальних правопорушень проти довкілля. The article examines forensic characteristics as a component of the methodology of investigation of criminal offenses. The views of scientists regarding the concept, content and structure of forensic characteristics, its place and significance in the methodology of investigation of criminal offenses are disclosed. It is emphasized the need to use the data revealed by forensic characteristics both in the theory of criminology – in the formation of separate methods of investigation, and in practice – in the course of conducting a pre-trial investigation of criminal offenses of a particular type (during the formation of investigative versions, planning of a pre-trial investigation, determining the circumstances that are subject to proof and investigative (search) actions). The scientific research of forensic scientists on the structure of the forensic characteristics of criminal offenses against the environment is analyzed. Attention is focused on the development of the forensic characteristics of criminal offenses against the environment based on their forensic classification, which contributes to the determination of the forensic characteristics of certain groups of criminal offenses of the studied category, in particular, the formation of typical features and characteristics of a separate group of criminal offenses. It was determined that the forensic characteristics of criminal offenses against the environment are generalized information on the typical features of a particular type of criminal offenses against the environment, developed taking into account their forensic classification and the specifics of the commission of this type of criminal offences. The structure of the forensic characteristics of criminal offenses against the environment includes such elements as the subject of the criminal offense, the person of the offender, the method of committing the criminal offense, the circumstances of the criminal offense, typical traces and consequences of criminal offenses against the environment.
Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень, що посягають на об’єкти культурної спадщини України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кулакова, Н. В.; Kulakova, N.
У статті зазначається важливість охорони об’єктів культурної спадщини як діяльності держави по забезпеченню системи правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Така діяльність здійснюється на основі норм міжнародного права та національного законодавства по захисту культурної спадщини. Особливого значення така діяльність набуває під час під час воєнного стану. Під культурною спадщиною розуміється, відповідно національного законодавства, «пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології». Збереження і примноження культурної спадщини забезпечується системою правових та організаційно-управлінських заходів, що регулюються Конституцією України, ратифікованих парламентом України міжнародними конвенціями, законодавчими актами щодо забезпечення збереження культурних надбань, серед яких, Закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та іншими нормативними актами. Предметом охорони об’єкта культурної спадщини є характерна властивість об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається пам’яткою. Все це обумовлює актуальність розвитку та впровадження міжнародного законодавства. З метою обліку об’єктів матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину створено Державний реєстр національного культурного надбання, до якого заносяться пам’ятки історії; пам’ятки археології; пам’ятки містобудування і архітектури; пам’ятки мистецтва; документальні пам’ятки. Також до реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки. Необхідність дослідження стану, структури та тенденцій кримінальних правопорушень, що посягають на об’єкти культурної спадщини України обумовлена необхідність отриманням достовірних даних щодо розповсюдження окремих складів кримінальних правопорушень, характеристики осіб, які їх вчини на певній території. Знання закономірностей дасть можливість визначити не тільки різноманітні параметри досліджуваних злочинів, але й охарактеризувати осіб, що мають підвищену схильність до їх вчинення. Саме сукупність отриманих знань буде сприяти розробці ефективного прогноз змін у стані, структурі та динаміці кримінальних правопорушень на території України. The article notes the importance of protection of objects of cultural heritage as an activity of the state to ensure a system of legal, organizational, financial, material and technical, urban, informational and other measures to account (detection, scientific study, classification, state registration), prevention of destruction or damage, protection, storage, maintenance, appropriate use, conservation, restoration, repair, rehabilitation, adaptation and museification of cultural heritage. Such actions are based on the norms of international law and national legislation on the protection of cultural heritage. Such activities become especially important during martial law. Cultural heritage means «landmarks: works of architecture, monumental sculpture and painting, elements and structures of an archaeological character, inscriptions, caves and groups of elements which are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; ensembles: groups of isolated or united buildings whose architecture, unity or relationship to the landscape are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; sightseeing places: works of man or common works of man and nature, and areas, including archaeological sites, of universal value in terms of history, aesthetics, ethnology, or anthropology". Preservation and multiplication of cultural heritage is provided by the system of legal, organizational and administrative measures regulated by the Constitution of Ukraine, international conventions ratified by the Parliament of Ukraine, legislative acts on preservation of cultural heritage, among which are the Laws of Ukraine «On protection of cultural heritage», «On protection of archaeological heritage», «On museums and museum business», «On export, import and return of cultural property» and other normative acts. The subject of protection of the object of cultural heritage is a characteristic feature of the object of cultural heritage, which constitutes its historical and cultural value, on the basis of which this object is recognized as a monument. All this determines the relevance of the development and implementation of international legislation. To record objects of material and spiritual culture of exceptional historical, artistic, scientific, or other cultural value, which are important for the formation of the national consciousness of the Ukrainian people and determine its contribution to the world cultural heritage, the State Register of National Cultural Heritage was established, which includes stories; archaeological monuments; urban planning and architectural sites; art monuments; documentary attractions. Other objects of exceptional historical, cultural, ethnological, or scientific review value may also be entered in the register. The need to study the status, structure and trends of criminal offenses encroaching on the objects of cultural heritage of Ukraine is due to the need to obtain reliable data on the distribution of certain compositions of criminal offenses, the characteristics of the persons committing them in a particular territory. Knowledge of patterns will allow to determine not only a variety of parameters of the studied crimes, but also to characterize the persons who have an increased propensity to commit them. It is the totality of the obtained knowledge will contribute to the development of effective forecast of changes in the state, structure and dynamics of criminal offenses in the territory of Ukraine.
Науковий доробок досліджень проблематики втручання в діяльність захисника чи представника особи
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Русанівська, Д. Д.; Rusanivska, D.
Дана наукова стаття присвячена науковому доробку досліджень проблематики втручання в діяльність захисника чи представника особи шляхом узагальнення та систематизації результатів фундаментальних наукових досліджень вітчизняних та іноземних вчених. Крім цього детально проаналізовано наукові розвідки з досліджуваної проблематики, викладених у наукових статтях, посібниках. З метою поглибленого вивчення проблематики втручання в діяльність захисника чи представника особи обрано логічний принцип викладу матеріалу, який дає можливість висвітлити концептуальні ідеї та погляди. Аналіз вказаної проблематики розпочато із становлення процесуального статусу захисника та представника особи у кримінальному процесі. Продовжено розглядом процесуальних особливостей участі захисника як суб’єкта кримінального провадження. Також звернута увагу і на дослідженнях, що стосуються захисту прав потерпілих та викликають певний інтерес. Не залишено поза увагою і дослідження, які стосуються процесуального становища потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування на різних стадіях кримінального провадження, адже за досліджуваною категорією кримінальних проваджень, захисник чи представника особи виступає потерпілим. Питання процесуального статусу захисника чи представника особи розглянуто кримінальною процесуальною доктриною, іншим напрямком виступає – втручання в їх діяльність, що розглянуто з позиції кримінального права в контексті кримінально-правової характеристики, кримінальної відповідальності, а представники криміналістики таку тематику не порушували, що зумовило відсутність методики розслідування втручання в діяльність захисника чи представника особи й ускладнило протидію цьому негативному явищу з боку підрозділів Національної поліції України. This scientific article is dedicated to the scientific completion of research on the problem of intervention in the activities of a defender or representative of a person by summarizing and systematizing the results of fundamental scientific research by domestic and foreign scientists. In addition, scientific intelligence on the researched issues, presented in scientific articles, manuals, was analyzed in detail. For the purpose of an in-depth study of the problem of intervention in the activities of a defender or representative of a person, a logical principle of the presentation of the material was chosen, which gives an opportunity to highlight conceptual ideas and views. The analysis of the indicated problems began with the formation of the procedural status of the defender and representative of the person in the criminal process. Continued with consideration of the procedural features of the participation of the defense attorney as a subject of criminal proceedings. Attention was also paid to studies related to the protection of the rights of victims and causing a certain interest. Studies related to the procedural position of the victim as a subject of criminal procedural evidence at various stages of criminal proceedings have not been left out of consideration, because according to the investigated category of criminal proceedings, the defender or representative of the person acts as the victim. The question of the procedural status of a defender or a representative of a person is considered by the criminal procedural doctrine, the other direction is intervention in their activities, which is considered from the point of view of criminal law in the context of criminal law characteristics, criminal liability, and representatives of criminology did not violate such a topic, which led to the lack of investigation methodology interference in the activities of the defender or representative of the person and made it difficult to counteract this negative phenomenon on the part of the units of the National Police of Ukraine.
Окремі питання реалізації дискреційних повноважень адміністративних судів у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Волкова, Юлія Анатоліївна; Volkova, Yuliia; Волкова, Юлия Анатольевна
У статті досліджено окремі питання реалізації дискреційних повноважень адміністративних судів у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. Вказано, що критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені КАС України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об’єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття. Констатовано, що це певна свобода (вибір) адміністративного суду у вирішенні ним конкретної адміністративної справи й ухваленні найоптимальнішого рішенням в межах Конституції та законів України, керуючись та дотримуючись основних засад (принципів) адміністративного права (ч. 3 ст. 2 КАС України). Разом з тим, окрім дискреції, адміністративний суд наділений певним обсягом адміністративних повноважень, як-то у випадку коли адміністративний суд є розпорядником публічної інформації, оскільки надання такої інформації відбувається на умовах можливості розпорядитися цією інформацією адміністративним судом на власний розсуд. Підкреслено, що під час здійснення адміністративного судочинства важливо правильно визначити і співвіднести дискрецію адміністративного суду із дискрецією суб’єкта публічної адміністрації, не припустити присвоєння і здійснення адміністративним судом повноважень цього суб’єкта, а також не допустити необґрунтованого чи надмірного процесуального втручання в розсуд суб’єкта публічної адміністрації. Зроблено висновок, що адміністративний суд має на належному рівні співвіднести процесуальну дискрецію з дискрецією суб’єктів публічної адміністрації, та в свою чергу унеможливити (виключити) присвоєння та здійснення повноважень суб’єктів публічної адміністрації, а також не допустити неправомірного втручання в дискрецію таких суб’єктів. The article examines some issues of exercise of discretionary powers of administrative courts in the field of protection of human and civil rights and freedoms. It is stated that the criteria of judicial control over the exercise of discretionary powers are: inspections of public administration, established by the CAS of Ukraine, in particular, the purpose for which discretionary powers are granted, objectivity of evidence in the case, equality before the law, impartiality; public interest, for which the discretionary power is exercised; the content of constitutional rights and freedoms of the individual; the quality of presentation in the discretionary decision of the arguments, the reasons for its adoption. It is stated that this is a certain freedom (choice) of the administrative court in deciding a specific administrative case and making the best decision within the Constitution and laws of Ukraine, guided by the basic principles (principles) of administrative law (Part 3 of Article 2 of the CAS of Ukraine). At the same time, the administrative court is recognized as a subject of power, as in accordance with paragraph 7 of Art. 4 of the CAS of Ukraine, this entity is assigned – a public authority, local government, their official or official, another entity in the exercise of public authority management functions under the law, in particular to perform delegated powers or provide administrative services. It is emphasized that during administrative proceedings it is important to correctly determine and correlate the discretion of the administrative court with the discretion of the subject of public administration, not to allow the administrative court to assign and exercise the powers of this entity, and project of public administration. It is concluded that the administrative court should properly correlate procedural discretion with the discretion of public administration entities, and in turn prevent (exclude) the assignment and exercise of powers of public administration entities, as well as prevent unlawful interference in the discretion of such entities, projects.
Освіта в сфері інтелектуальної власності як напрямок формування правової культури молоді
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Драпушко, Р. Г.; Drapushko, R.; Горінов, П. В.; Horinov, P.; Філик, Н. В.; Filyk, N.
Дана наукова стаття присвячена актуальним питанням ролі освіти в сфері інтелектуальної власності в контексті формування правової культури молоді. Авторами було досліджено напрямки впровадження знань у сфері інтелектуальної власності як умови розбудови післявоєнної України. Для відновлення повоєнної економіки матимуть значення знання інноваційної моделі економіки, які базуються на використанні творчих результатів та новітніх технологій. Критично важливими будуть знання охорони та захисту прав на комп’ютерні технології, авторське право, об’єкти ІВ у сфері медицини, сільського господарства та результати селекції, біології, питання забезпечення об’єктів винахідництва в сфері національної безпеки та оборони країни тощо. Метою цієї статті є визначення ролі освіти у сфері інтелектуальної власності як напрямку формування правової культури молоді. Проаналізовано: сучасний стан правової охорони інтелектуальної власності в контексті стандартів ВОІВ та закцентувано увагу на основних рекомендаціях ВОІВ у сфері інтелектуальної власності. Розглянуто: основні виклики системи освіти в сфері інтелектуальної власності на сучасному періоду розвитку суспільства. Визначено, що освіта в сфері інтелектуальної власності є елементом правової культури суспільства загалом та сприяє повазі до результатів творчої діяльності людини. Доведено, що відновлення України може бути досягнуто через організацію належної освіти в галузі інтелектуальної власності та технологій із застосуванням інновацій в освітній сфері. This scientific article is devoted to the topical issues of the role of education in the field of intellectual property in the context of the formation of the legal culture of young people. The authors investigated the directions of knowledge implementation in the field of intellectual property as a condition for the development of post-war Ukraine. To restore the post-war economy, knowledge of the innovative model of the economy, which is based on the use of creative results and the latest technologies, will be important. Critically important will be knowledge of the protection and protection of rights to computer technologies, copyright, IP objects in the field of medicine, agriculture and the results of breeding, biology, the issue of providing objects of the invention in the field of national security and defense of the country, etc. The purpose of this article is to determine the role of education in the field of intellectual property as a direction of forming the legal culture of youth. Analyzed: the current state of the legal protection of intellectual property in the context of WIPO standards and focused attention on the main recommendations of WIPO in the field of intellectual property. Considered: the main challenges of the education system in the field of intellectual property in the modern period of the development of society. It was determined that education in the field of intellectual property is an element of the legal culture of the society in general and promotes respect for the results of a person's creative activity. It has been proven that the restoration of Ukraine can be achieved through the organization of proper education in the field of intellectual property and technology with the use of innovations in the educational field.
Особливості правового регулювання відносин державних службовців в системі управління державною службою
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бабій, А. Ю.; Babii, A.
У статті досліджуються особливості правового регулювання відносин державних службовців, оскільки через подвійний характер правового статусу останніх як найманих працівників та як суб’єктів реалізації управлінських рішень воно є комплексним та багатогалузевим. Зауважено, що відносини державних службовців регулюються нормами як адміністративного, так і трудового права, через це виникає необхідність проаналізувати індивідуальні трудові відносини державних службовців, виокремити їх місце, ознаки і сутність та дослідити шляхи удосконалення правового регулювання відносин службовців в поєднанні загальних джерел трудового і адміністративного права і спеціального законодавства, присвяченого відносинам у сфері державної служби. Доведено, що трудові відносини з державними службовцями виникають на договірних засадах та поєднують в собі більшість ознак трудових відносин, встановлених доктринально та практично. Виникнення ж трудових відносин з державними службовцями здійснюється на підставі укладання з ними трудового договору або контракту, професійна діяльність здійснюється з урахуванням ознак класифікатора професій та вимог довідників кваліфікаційних характеристик, що дає підстави говорити про здійснення службовцем трудової функції. Зосереджено увагу на необхідності підвищення ролі трудо-правового регулювання та соціального партнерства у відносинах з державними службовцями, адже сучасному періоду розвитку трудового права властиво розширення договірного регулювання трудових відносин, тому міжнародні договори, генеральні, галузеві, регіональні угоди, колективні договори не повинні виключатись із джерел правового регулювання відносин державних службовців. Згадані заходи забезпечать соціально-орієнтований характер державної служби, сприятимуть підвищенню рівня професіоналізму та ефективності системи управління державною службою. The article examines the features of legal regulation of relations of civil servants because through the double character of legal status of latter as employees and as subjects of implementing management decisions it becomes integrated and diversified. It is noted that relations of civil servants are governed by the norms of both administrative and labour law, therefore the need arises to analyse the individual labour relations of civil servants, to allocate their place, signs and essence and explore ways to improve the peculiarity of the system of regulating the relations of employees in combining common sources of labour and administrative law and special legislation dedicated to relations in the field of public service. It is proven that labour relations with civil servants arise at contractual principles and combine most of the signs of labour relations, established by doctrine and practically. The emergence of labour relations with civil servants is carried out on the basis of conclusion of an employment contract, professional activities are carried out taking into account the signs of the classifier of professions and the requirements of reference books of qualification characteristics which gives reason to talk about the exercising labour function by employees. The need to increase the role of employment regulation and social partnership in relations with civil servants is focused on, as the modern period of the development of labour law is typical for expansion of contractual regulation of labour relations, therefore international treaties, general agreement, industry agreements, regional agreements, collective agreements should not be excluded from the sources of legal regulation of civil service. Mentioned measures will help to increase the level of professionalism and efficiency of the public service management system.
Поняття та правова природа концесійного договору у призмі Закону України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-IX
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Репета, Ю. В.; Repeta, Yu.
Прийняття Закону України «Про концесію» № 155-IX у відповідності до кращих світових практик стало стимулом та передумовою для проведення перших масштабних концесійних конкурсів щодо цілісних майнових комплексів ДП «Стивідорна компанія «Ольвія» та ДП «Херсонський морський торговельний порт». Відповідно, аналіз поняття, правової природи та видів концесійного договору на основі реформи концесійного законодавства та досвіду перших концесійних проєктів згідно з кращою міжнародною практикою є актуальним. Автором запропоновано визначення концесійного договору та наведено його ознаки, проаналізовано предмет, сторони, строк та види концесійного договору. Визначено, що за концесійним договором, одна сторона (концесієдавець) передає другій стороні (концесіонеру) на строк не менше 5 років та не більше 50 років право на створення та/або будівництво та/або управління об’єктом концесії та/або надання суспільно значущих послуг разом з переважною частиною операційного ризику, що охоплює ризик попиту та/або ризик пропозиції, а друга сторона (концесіонер) зобов’язується створити та/або збудувати та/або управляти відповідним об’єктом та/або надавати суспільно значущі послуги за плату від концесієдавця чи без такої та/або за плату від користувачів (споживачів) суспільно значущих послуг, внести в об’єкт концесії інвестицію, а також повернути об’єкт концесії концесієдавцю після припинення дії договору. Виявлено, що концесійні договори можна класифікувати за предметом (так звані концесії «на роботи» та концесії на послуги), за характером оплати концесіонеру (що оплачуються концесієдавцем та що оплачуються споживачами суспільно значущих послуг), а також за територіальною ознакою (міжнародні та національні). Враховуючи виклики, які сьогодні стоять перед інфраструктурою України у зв’язку з повномасштабною війною, яку Російська Федерація розв’язала проти України, концесійний договір як одна з договірних форм здійснення державно-приватного партнерства має потенціал стати важливим елементом її відновлення. Adoption of the Law of Ukraine “On Concession” No. 155-IX, in accordance with the best world practices, became an incentive and prerequisite for сonducting the first large-scale concession tenders for integral property complexes of the State Enterprise “Olvia Stevedoring Company” and State Enterprise “Kherson Sea Trade Port”. Accordingly, the analysis of the concept, legal nature and types of the concession agreement based on the reform of the concession legislation and the experience of the first concession projects in accordance with the best international practice is relevant. The author has proposed a definition of a concession agreement and provided for its features, analyzed the subject, parties, term and types of a concession agreement. It was determined that under the concession contract, one party (concessionaire) transfers to the other party (concessionaire) for a period of not less than 5 years and not more than 50 years the right to create and/or build and/or manage the concession object and/or provide socially significant services together with a major part of operational risk, covering demand risk and/or supply risk, and the second party (concessionaire) undertakes to create and/or build and/or manage the relevant facility and/or provide socially significant services for a fee of the concessionaire or without such and/or for a fee from users (consumers) of socially significant services, make an investment in the concession object, as well as return the concession object to the concessionaire after the termination of the contract. It was found that concession contracts can be classified by subject (so-called concessions "for works" and concessions for services), by the nature of payment to the concessionaire (paid by the concessionaire and paid by consumers of socially significant services), as well as by territorial feature (international and national). Considering the challenges that Ukraine’s infrastructure faces today in connection with the full-scale war that the Russian Federation has unleashed against Ukraine, the concession agreement as one of the contractual forms of public-private partnership has the potential to become an important element of its restoration.
Правова природа та сутність державної реєстрації
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Фетько, Ю. Б.; Fetko, Yu.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам визначення правової природи та сутності державної реєстрації. У статті визначено перелік об’єктів, що підлягають державній реєстрації, а саме: юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхня символіка, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи та фізичні особи – підприємці; акти цивільного стану; речові права на нерухоме майно та їх обтяження; рухоме майно та його обтяження; друковані засоби масової інформації. Проаналізовано теоретичні та законодавчі підходи до визначення сутності поняття державної реєстрації та виділено групи підходів до визначення процедури державної реєстрації, зокрема державна реєстрація розглядається, як засіб фіксування певних фактів, юридичний акт, юридичний факт, інститут адміністративного права, адміністративна процедура. Також визначено ознаки державної реєстрації, серед яких: проведення держаної реєстрації забезпечує фіксацію фактів та відбувається в передбаченому законом порядку. Проаналізувавши приписи чинного законодавства в сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, спільними ознаками державної реєстрації названо: є офіційною; визнається юридичним фактом; полягає у визнанні і підтвердженні відповідного юридичного факту; здійснюється уповноваженими суб’єктами та являє собою сукупність цілеспрямованих адміністративних процедур; такі процедури стосуються внесення відомостей до спеціального реєстру. Пропонується визначення поняття державної реєстрації, як врегульованої адміністративно-правовими нормами процедури, яка забезпечуючи фіксацію фактів передбачає внесення записів до державних реєстрів, регулює адміністративно-правові відносини з метою легітимації правового статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, прав на нерухоме, рухоме майно, їх обтяжень та інших об’єктів державної реєстрації. This scientific article is devoted to the actual problems of determining the legal nature and essence of state registration. The article defines the list of objects that are subject to state registration, namely: legal entities regardless of organizational and legal form, a form of ownership and subordination, their symbols, public formations that do not have the status of a legal entity, and natural persons – entrepreneurs; acts of civil status; real property rights and their encumbrances; movable property and its encumbrances; printed media. Theoretical and legislative approaches to defining the essence of the concept of state registration are analyzed and groups of approaches to defining the state registration procedure are identified, in particular, state registration is considered as a means of recording certain facts, a legal act, a legal fact, an institution of administrative law, and an administrative procedure. The signs of state registration are also defined, among which, there are: state registration ensures the recording of facts and takes place in accordance with the law. Having analyzed the prescriptions of the current legislation in the field of state registration of legal entities, natural persons-entrepreneurs, and real rights to immovable property, their encumbrances, common features of state registration are named: it is official; is recognized as a legal fact; consists in the recognition and confirmation of the relevant legal fact; is carried out by authorized entities and is a set of targeted administrative procedures; such procedures relating to the entry of information into a special register. It is proposed to define the concept of state registration as a procedure regulated by administrative and legal norms, which, while ensuring the recording of facts, provides making entries in state the registers, regulates administrative and legal relations with the aim of legitimizing the legal status of a legal entity, an individual entrepreneur, the rights to immovable and movable property, their encumbrances and other objects of state registration.
Правове регулювання забезпечення прав суб’єктів правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Бугаєць, А. С.; Buhaiets, A.
У статті звернено увагу, що одним з видів допоміжних репродуктивних технологій є метод сурогатного материнства, який, до речі, є був популярним в Україні серед іноземних громадян. Це відносно новий вид допоміжних репродуктивних технологій, який піднімає ряд етичних проблем, які потребують не просто констатації, а чіткого юридичного вирішення. У той же час, правове регулювання сурогатного материнства, у тому числі за участю іноземних елементів, в нашій державі не є достатньо врегульованим, внаслідок чого існує потенційна загроза порушення прав кожного з суб’єктів таких правовідносин (у тому числі найслабшої сторони – дитини, народженої сурогатною матір’ю). Дійсно, у цілому відповідні правовідносини врегульовані фрагментарно – різні сторони таких правовідносин регулюються різними нормативно-правовими актами. Автор приділив увагу дослідженню сучасного стану правового регулювання правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства, а також існуючих ризиків для забезпечення прав суб’єктів відповідних правовідносин. Констатовано, що на сьогодні правове регулювання забезпечення прав суб’єктів правовідносин у сфері транскордонного сурогатного материнства вимагає бути кращим Зокрема, запропоновано встановити вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів про сурогатне материнство, а також пред’являти вимоги до віку і стану здоров’я потенційних батьків. Також звернено увагу, що колізійне регулювання відносин у сфері транскордонного сурогатного материнства призводить до того, що часом іноземцям доводиться звертатися до українських судів для захисту своїх прав у репродуктивній сфері. Як наслідок, іноземцям, в державах яких встановлено спеціальний порядок реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном, доводиться звертатися до українських судів, які переважно задовольняють вимоги заявників, сприяючи їм у реалізації репродуктивних прав. The article draws attention to the fact that one of the types of assisted reproductive technologies is the method of surrogate motherhood, which, by the way, is popular in Ukraine among foreign citizens. This is a relatively new type of assisted reproductive technology, which raises a number of ethical issues that require not just a statement, but a clear legal solution. At the same time, the legal regulation of surrogate motherhood, including with the participation of foreign elements, in our country is not sufficiently regulated, as a result of which there is a potential threat of violation of the rights of each of the subjects of such legal relations (including the weakest party – the child born surrogate mother). Indeed, in general, the relevant legal relations are regulated in a fragmentary way – different sides of such legal relations are regulated by different regulatory and legal acts. The author paid attention to the study of the current state of legal regulation of legal relations in the field of cross-border surrogate motherhood, as well as the existing risks for ensuring the rights of the subjects of the relevant legal relations. It was established that today the legal regulation of ensuring the rights of the subjects of legal relations in the field of cross-border surrogacy requires to be better In particular, it is proposed to establish requirements for mandatory notarization of contracts on surrogate motherhood, as well as to set requirements for the age and health status of potential parents. Attention was also drawn to the fact that conflict regulation of relations in the field of cross-border surrogacy leads to the fact that sometimes foreigners have to turn to Ukrainian courts to protect their rights in the reproductive field. As a result, foreigners whose countries have established a special procedure for registering paternity for children born through surrogate motherhood abroad have to turn to Ukrainian courts, which mostly satisfy the demands of the applicants, helping them to exercise their reproductive rights.
Правові засади здобуття засудженими до позбавлення волі вищої освіти в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Уложенко, Вадим Миколайович; Ulozhenko, Vadym; Уложенко, Вадим Николаевич
В статті проаналізовано соціально-демографічний профіль контингенту засуджених до позбавлення волі в Україні та обґрунтовано значення здобуття такими особами вищої освіти в сучасних умовах. Охарактеризовано вітчизняне кримінально-виконавче законодавство та законодавство про освіту, а також міжнародні документи в частині регулювання здобуття засудженими до позбавлення волі вищої освіти. Наголошено на труднощах здобуття засудженими до позбавлення волі вищої освіти через фокусування законодавства України на наданні таким особам можливості отримання повної загальної середньої та (або) професійної (професійно-технічної) освіти як необхідної умови для ресоціалізації. Розкрито організаційно-правові засади реалізації засудженими до позбавлення волі права на вищу освіту. Зокрема, з’ясовано основи організації зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання для засуджених до позбавлення волі. Проаналізовано наявний досвід здобуття засудженими до позбавлення волі вищої освіти на заочній та дистанційний формах навчання. Обґрунтовано переваги та перспективність дистанційної форми навчання як одного з різновидів інституційної освіти для здобуття вищої освіти засудженими до позбавлення волі. Узагальнено проблеми, які виникають під час застосування інформаційно-комунікаційних технологій в установах виконання покарань й призводять до гальмування розвитку дистанційної форми навчання. Зазначено, що їх вирішення слід розпочинати з удосконалення законодавства. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства в частині забезпечення реалізації засудженими до позбавлення волі права на здобуття вищої освіти з урахуванням вітчизняної практики їх навчання в закладах вищої освіти, наявних наукових розробок та норм міжнародних документів, до яких приєдналася Україна. The article analyzes the social profile of persons sentenced to imprisonment in Ukraine and substantiates the importance of such persons in obtaining higher education in modern conditions. Domestic criminal and executive legislation and legislation on education are described, as well as international documents in terms of regulating the acquisition of higher education by convicts. Emphasis was placed on the difficulties obtained by convicts in higher education due to the focus of Ukrainian legislation on providing such persons with the opportunity to receive a full general secondary and vocational education as a necessary condition for resocialization. The organizational and legal principles of realization of the right to higher education by convicts are revealed. In particular, the basics of the organization of external independent evaluation of learning outcomes for convicts are clarified. The existing experience of convicts sentenced to imprisonment in higher and distance learning is analyzed. The advantages and prospects of distance learning as one of the types of institutional education for higher education by convicts are substantiated. The problems that arise during the use of information and communication technologies in penitentiary institutions and lead to the inhibition of the development of distance learning are generalized. It is noted that their solution should begin with the improvement of legislation. Proposals for amendments to the domestic penitentiary legislation in terms of ensuring the implementation of prisoners' right to higher education, taking into account domestic practice of their education in higher education institutions, existing research and international documents to which Ukraine has acceded.

Browse

Browsing Випуск № 2 by Title

Results Per Page

Sort Options