Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/43618

Browse

Now showing 1 - 20 of 42

Реалізації органами місцевого самоврядування державної політики у сфері реабілітації військовослужбовців
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Баско, А. В.; Basko, A.
В статті на виконання мети дослідження визначено стан правового регулювання сфери надання реабілітаційних послуг військовослужбовцям в Україні, з’ясовано систему реабілітаційних методик, які можуть застосовуватись до військовослужбовців, виокремлено серед них найбільш дієві та результативні; здійснено аналіз міжнародних практик впровадження реабілітаційних методик до військовослужбовців та визначено можливості їх впровадження в Україні, досліджено практику розвитку реабілітаційних центрів як одного із напрямків діяльності органів місцевого самоврядування. В результаті дослідження встановлено, що для дієвого функціонування системи реабілітації військовослужбовців в Україні доцільно вжити ряд заходів: по-перше, необхідно розробити програми комплексної реабілітації війсьовослужбовців до розробки яких залучити команду фахівців, яку очолюватиме лікар з фізичної та реабілітаційної медицини, і до якої, за потреби, входитимуть лікарі вузьких спеціальностей відповідно до захворювання пацієнта (кардіолог, травматолог, невропатолог тощо), фахівець з фізичної терапії, фахівець з ерготерапії, а також, при потребі, соціолог, психолог, педагог, юрист, які мають діяти комплексно з взаємною узгодженністю; по-друге, необхідно нормативно урегулювати принципи роботи реабілітаційної команди, її повноваження, місце й функції в системі реабілітації як одного з ключових суб’єктів системи реабілітації; при розробці планів реабілітації пацієнта від етапу надання невідкладної медичної допомоги до амбулаторно-поліклінічного та санаторно-курортного етапів, доцільно враховувати міжнародні стандарти (протоколи) реабілітації; по-третє, організаційно-правові засади впровадження методик реабілітації військовслужбовців доцільно врегулювати в Державній програмі реабілітації військовослужбовців; по-четверте, необхідно перепрофілювання ряду закладів охорони здоров’я у реабілітаційні центри, або створення в міських (районних) закладах освіти повноцінних реабілітаційних відділень з можливістю окремого; по-п’яте підвищити рівень престижності професії фахівця у сфері реабілітації та розширити державні замовлення в ЗВО щодо підготовки таких спеціалістів. In order to fulfill the purpose of the research, the article defines the state of legal regulation of the provision of rehabilitation services to military personnel in Ukraine, elucidates the system of rehabilitation methods that can be applied to military personnel, singles out the most effective and effective ones among them; the analysis of international practices of implementation of rehabilitation methods for military personnel was carried out and the possibilities of their implementation in Ukraine were determined, the practice of development of rehabilitation centers as one of the areas of activity of local self-government bodies was investigated. As a result of the study, it was found that for the effective functioning of the rehabilitation system of military personnel in Ukraine, it is advisable to take a number of measures: first, it is necessary to develop programs for the comprehensive rehabilitation of military personnel, to the development of which a team of specialists will be involved, which will be headed by a doctor from physical and rehabilitation medicine, and to which, according to needs, will include doctors of narrow specialties according to the patient’s illness (cardiologist, traumatologist, neuropathologist, etc.), a physical therapy specialist, an occupational therapy specialist, as well as, if necessary, a sociologist, psychologist, teacher, lawyer, who must act comprehensively with mutual agreement; secondly, it is necessary to normatively regulate the principles of the rehabilitation team’s work, its powers, place and functions in the rehabilitation system as one of the key subjects of the rehabilitation system; when developing patient rehabilitation plans from the stage of providing emergency medical care to the outpatient-policlinic and sanatorium-resort stages, it is advisable to take into account international standards (protocols) of rehabilitation; thirdly, it is expedient to regulate the implementation of military servicemen’s rehabilitation methods in the State program of military servicemen’s rehabilitation; fourthly, it is necessary to repurpose a number of health care facilities into rehabilitation centers, or to create full-fledged rehabilitation departments with the possibility of a separate one in city (district) educational institutions; fifthly, to increase the level of prestige of the profession of a specialist in the field of rehabilitation and to expand state orders in higher education institutions for the training of such specialists.
Новий Lex Mercatoria та сучасна модернізація міжнародного комерційного права
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
На сторінках наукової статті автори розглядають сучасну еволюцію міжнародного комерційного права як «третьої» правової системи, яка є життєво важливим засобом для вирішення проблем глобалізації світової економіки та міжнародної торгівлі. Зазначається, що lex mercatoria концептуалізується як правова система, що існує паралельно з правом і конкурує з ним у плані регулювання транскордонних приватноправових відносин. Lex mercatoria часто постає своєрідним символом sui generis, який гарантує особливий, автономний режим самоорганізації транскордонної торгівлі, тоді як історичні корені цього явища ще потребують логічного доведення і все частіше ставляться під сумнів дослідниками. Lex communitas, будучи сучасною реінкарнацією середньовічного lex mercatoria, породжується професійними спільнотами і поширюється в логістиці мережевої методології далеко за межі транскордонної торгівлі, інтегруючи численні регуляторні недержавні режими, сформовані в різних сферах транскордонних приватноправових відносин. Приналежність до того чи іншого економічного співтовариства у межах внутрішнього ринку ЄС служить підставою для застосування ще додатково норм EU acquis communautaire (acquis). Lex mercatoria XXI століття створюється на основі судового прецеденту в рамках системи Міжнародного комерційного арбітражу, що дозволяє деяким вченим говорити про формування «загального арбітражного права» (англ. arbitral common law). На думку авторів, генезис lex mercatoria свідчить про трансформацію середньовічного lex mercatoria як сукупності стихійно сформованих звичаєвих принципів і норм спрощеного врегулювання торговельних спорів у сучасну lex mercatoria як квазіавтономну регуляторну інституційно-правову систему, як правило, цілеспрямовано створену професійними спільнотами недержавних суб’єктів комерційної діяльності для регулювання транскордонних приватноправових відносин під назвою «міжнародне комерційне право». On the pages of the scientific paper, the authors consider the modern evolution of International Commercial Law as a ‘third’ legal system. Lex mercatoria is conceptualized as a legal system that exists in parallel with International Private Law and competes with it in terms of regulating cross-border private law relations. It is a vital way to meet the challenges of globalization of the world economy and international trade. Furthermore, lex mercatoria often appears as a kind of symbol sui generis, which guarantees a special, autonomous regime of self-organization of cross-border trade. At the same time, the historical roots of this phenomenon still need to be logically proven and are increasingly being questioned by researchers. The lex communitas as the modern reincarnation of the medieval lex mercatoria is generated by professional trade communities. It extends in the logistics of network methodology far beyond cross-border trade and integrates numerous regulatory non-state regimes, which are formed in various spheres of cross-border private law relations. The lex mercatoria of the 21st century is created on the basis of precedent within the system of International Commercial Arbitration, which allows some scholars to speak on the formation of ‘Arbitral Common Law’. According to the authors, the genesis of the lex mercatoria testifies to the transformation of the medieval lex mercatoria as a set of spontaneously formed customary principles and the rules of simplified settlement of trade disputes in the modern lex mercatoria as a quasi-autonomous regulatory institutional and legal system. This system was purposefully created by professional communities of non-state commercial entities to regulate cross-border private law relations, which is referred to as ‘International Commercial Law’.
Штраф за цивільним процесуальним кодексом Німеччини
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Петренко, Н. Д.; Petrenko, N.
Статтю присвячено підставам притягнення особи до відповідальності у цивільному судочинстві Німеччини та штрафу як одній із форм відповідальності. Узагальнено підстави для накладення штрафу: 1) якщо сторона не з’явилася на слухання у випадку, коли суд розпорядився, щоб сторони з’явилися особисто; 2) якщо належним чином викликаний свідок не з’явився; 3) якщо свідок відмовляється давати показання або бути приведеними до присяги; 4) неявка експерта до суду або відмова надати звіт; 5) якщо особа не виконує обов’язку вчинити дії (надати інформацію про доходи чи майно тощо); якщо боржник порушує визначений судом обов’язок вчинити або припинити дії, утриматися від вчинення дій. Встановлено, що можливість накладення штрафу завжди залежить від наявності певних умов. У разі неявки сторони доцільність накладення штрафу має залежати від значення неявки учасника для перебігу судового провадження (наприклад, чи має вона наслідком затягування судового спору, перешкоджання мирному врегулюванню спору, ускладнення з’ясування фактичних обставин справи), а також – наскільки це відомо – від ступеня порушення обов’язку (наприклад, ступінь вини; перша чи повторна неявка), обґрунтування неявки неповажними причинами чи ненадання пояснень причин неявки, особисті та економічні обставини учасника справи. Німецьке процесуальне законодавство не завжди розцінює штраф як захід відповідальності, а тому дозволяє накладати його повторно: наприклад, на судового експерта за неявку чи ухилення від надання висновку. Однак якщо свідок відмовляється давати показання або бути приведеними до присяги штраф не може бути накладений повторно. Відзначено, що в деяких випадках накладенню штрафу має передувати попередження: у разі несвоєчасного подання висновку експертом, на нього може бути накладено штраф, однак цьому має передувати попередження експерта про надання певного строку. Для притягнення до відповідальності боржника, що порушує визначений судом обов’язок вчинити або припинити дії, утриматися від вчинення дій, так само необхідно попередження. The article is devoted to the grounds of holding a person liable in German civil proceedings and a fine as one of the forms of liability. The grounds for imposing a fine can be summarized as follows: 1) if a party has not appeared at a hearing in the event that the court ordered the parties to appear in person; 2) if a duly summoned witness has not appeared; 3) if the witness refuses to testify or be sworn in; 4) non-appearance of an expert in court or refusal to provide an expert opinion; 5) if a person does not fulfill the obligation to perform actions (provide information about income or property, etc.); if a debtor violates the obligation determined by the court to perform or cease actions, to refrain from performing actions. It was established that the possibility of imposing a fine always depends on the presence of certain conditions. In case of non-appearance of a party, the expediency of imposing a fine should depend on the significance of the participant’s non-appearance for the course of the court proceedings (for example, whether it has the effect of prolonging the litigation, hindering the peaceful settlement of the dispute, complicating the clarification of the actual circumstances of the case), as well as– as far as is known– on the degree of breach of duty (for example, the degree of guilt; first or repeated non-appearance), justification of the non-appearance with improper reasons or failure to provide explanations for the reasons for the non-appearance, personal and economic circumstances of the participant in the case. German procedural law does not always consider a fine as a measure of holding a person liable, and therefore allows it to be imposed repeatedly: for example, on a forensic expert for failure to appear or evading to provide their expert opinion. However, if a witness refuses to testify or be sworn in, the fine cannot be imposed again. It was noted that in some cases, the imposition of a fine should be preceded by a warning: in the case of late submission of an opinion by an expert, a fine may be imposed on them, but this should be preceded by giving a warning to the expert about giving a certain period. In order to bring to justice a debtor who violates the court-defined obligation to perform or stop actions, to refrain from performing actions, a warning is also necessary.
Поняття та засади адміністративно-правового статусу учасника бойових дій в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Дяченко, М. М.; Diachenko, M.
В статті розкрито поняття та з’ясовані засади адміністративно-правового статусу учасника бойових дій в Україні. Актуалізовано, що основними цінностями, на яких ґрунтується законодавство та правозастосування адміністративних органів, включають національну складову щодо захисту українського народу, освіти, культури, науки, промисловості, гуманітарні аспекти, як турботу за героями, які втратили на війні фізичне і психологічне здоров’я та патріотичні чинники стосовно підняття статусу та ефективне публічне забезпечення учасників бойових дій усім належних для достойного життя. Доведено, що адміністративно-правовий статус учасника бойових дій в Україні означає сукупність юридичних засобів та правових норм, які визначають його високе положення та роль особи, яка безпосередньо приймала участь в бойових діях, у відносинах з державою, громадським суспільством, а також в контексті захисту та забезпечення її адміністративних прав і пільг. Основні елементи адміністративно-правового статусу учасника бойових дій включають, адміністративні суб’єктивні права, які надані учасникам бойових дій для забезпечення їхньої безпеки та реалізації пільг та інших сприятливих обов’язків гарантованих державою. Ці чесноти можуть стосуватися втраченого здоров’я та часу при здійсненні оборони України від російських терористів та інших окупантів. Публічний обов’язок, поважати Європейські цінності, дотримуватися своїх вправ, свобод та законних інтересів без порушення заборонних норм законодавства. Правосуб’єктність особи, як підстава та порядок виникнення в особи правового статусу учасника бойових дій. Адміністративної та дисциплінарної відповідальності чиновників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування може покладатися відповідальність за не належне забезпечення (порушення) реалізації учасникам бойових дій високого і пільгового адміністративно-правового статусу. The article reveals the concept and clarifies the principles of the administrative and legal status of a participant in hostilities in Ukraine. It has been updated that the main values on which the legislation and law enforcement of administrative bodies are based include the national component regarding the protection of the Ukrainian people, education, culture, science, industry, humanitarian aspects, such as caring for heroes who lost their physical and psychological health in the war, and patriotic factors related to raising the status and effective provision of combatants. It has been proven that the administrative-legal status of a participant in hostilities in Ukraine means a set of legal means and legal norms that determine his high position and the role of a person who directly participated in hostilities, in relations with the state, public society, as well as in the context of protection and ensuring its administrative rights and privileges. The main elements of the administrative-legal status of a participant in hostilities include administrative subjective rights that are granted to participants in hostilities to ensure their safety and the realization of benefits and other favorable obligations guaranteed by the state. These rights may relate to lost health and time in defense of Ukraine against Russian terrorists and other occupiers. It is a public duty to respect European values, to observe one’s exercises, freedoms, and legitimate interests without violating the prohibitions of the law. Legal personality of a person, as a basis and procedure for a person to have the legal status of a participant in hostilities. The administrative and disciplinary responsibility of officials of executive authorities and local self-government bodies may be held responsible for improper provision (violation) of the implementation of high and preferential administrative-legal status to participants in hostilities.
Правове регулювання запровадження та використання штучного інтелекту
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Островський, С. О.; Ostrovskyi, S.
В даній статті проаналізовано правове регулювання запровадження та використання штучного інтелекту. Активне впровадження штучного інтелекту в різноманітні сфери життя суспільства приносить не лише переваги, але й ставить перед нами питання про можливі ризики та відповідальність за дії, здійснені за допомогою цих технологій. Відомо, що згідно з прийнятими міжнародними правовими нормами, збитки, спричинені незаконними діями, повинні бути компенсовані особою, яка відповідає за ці дії. Проте, у контексті штучного інтелекту, який не вважається суб’єктом правовідносин, виникає складність визначення відповідальності. Питання про юридичну відповідальність штучного інтелекту залишається предметом дискусій серед фахівців. З одного боку, існує думка про можливість застосування засад цивільної відповідальності до штучного інтелекту, якщо він діє автономно без безпосередньої участі людини. З іншого боку, підходи до визначення відповідальності за кримінальні або адміністративні порушення не можуть бути однаково застосовані, оскільки вони вимагають наявності усвідомленої поведінки. Однією з унікальних характеристик штучного інтелекту є його здатність до самонавчання, що може імітувати деякі функції людського мозку. Це ставить під сумнів аргумент про неможливість штучного інтелекту усвідомлювати неправомірність своїх дій. Водночас, поточні розробки в області самонавчання не дозволяють стверджувати про наявність у штучного інтелекту свідомості аналогічної людській. Питання правового регулювання діяльності штучного інтелекту вимагає комплексного підходу, який би забезпечував не тільки захист прав людини та суспільних інтересів, але й сприяв подальшому розвитку та інтеграції інноваційних технологій. Розробка та впровадження ефективного правового механізму, здатного адаптуватися до швидких технологічних змін, стане ключовим завданням для юристів, законодавців та всього міжнародного співтовариства. This article analyzes the legal regulation of the introduction and use of artificial intelligence. The active implementation of artificial intelligence in various spheres of social life brings not only advantages, but also raises questions about possible risks and responsibility for actions carried out with the help of these technologies. It is known that according to accepted international legal norms, damages caused by illegal actions must be compensated by the person responsible for these actions. However, in the context of artificial intelligence, which is not considered a subject of legal relations, the difficulty of determining responsibility arises. The issue of legal liability of artificial intelligence remains a subject of debate among experts. On the one hand, there is an opinion about the possibility of applying the principles of civil liability to artificial intelligence, if it acts autonomously without direct human involvement. On the other hand, the approaches to determining responsibility for criminal or administrative violations cannot be equally applied, since they require conscious behavior. One of the unique characteristics of artificial intelligence is its ability to self-learn, which can mimic some of the functions of the human brain. This calls into question the argument about the impossibility of artificial intelligence to realize the illegality of its actions. At the same time, current developments in the field of self-learning do not allow us to claim that artificial intelligence has a consciousness similar to that of a human. The issue of legal regulation of the activity of artificial intelligence requires a comprehensive approach that would ensure not only the protection of human rights and public interests, but also contribute to the further development and integration of innovative technologies. The development and implementation of an effective legal mechanism capable of adapting to rapid technological changes will be a key task for lawyers, legislators and the entire international community. It is emphasized that the introduction of legal regulation of artificial intelligence is critically important for ensuring its safe and ethical use.
Застосування матеріального права в уніфікованих договорах між транснаціональними компаніями та споживачами в Ізраїлі
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Качурінер, В. Л.; Kachuriner, V.
У статті висвітлено питання застосування матеріального права в уніфікованих договорах між транснаціональними компаніями та споживачами в Ізраїлі. Прийнятим критерієм вибору права в договірному праві є тест згоди сторін, а за його відсутності – тест «найбільш тісного зв’язку». Коли на результат тесту можуть вплинути ширші політичні міркування, які служать загальним нормативним інтересам при застосуванні тесту «найбільш тісного зв’язку», характер і вага зв’язків можуть змінюватися, відповідно до конкретних законів, застосовуваність яких перевіряється відповідно до особливих обставин контракту. За загальним правилом – це вивчення зв’язку договору з певним правом, враховуючи місце, де було укладено договір чи де були проведені переговори до укладення контракту, місце виконання контракту, сторони контракту (їх місце проживання, громадянство, реєстрація та підприємницька діяльність), мову договору, валюту платежу, місце сплати податків і наміри сторін щодо вибору права в інших сферах їхніх відносин. Виявляючи ці спорідненості та визначаючи їхню вагу, немає жодних перешкод для того, щоб суд брав до уваги загальні політичні міркування правової системи та основні принципи договірної сфери, для якої вимагається вибір права. За відсутності конкретної спорідненості суд може вдатися до об’єктивної спорідненості договору, тобто: права, що застосовується до подібних договорів, між подібними сторонами та за подібних обставин. У статті продемонстровано динаміку правових рішень, які вплинули на результат розвитку застосування матеріального права в уніфікованих договорах ізраїльської системи правосуддя, котра побудована таким чином, що кожна справа залежить від суб’єктивного рішення окремого судді, що, на думку автора, призводить до тотального хаосу у правовій системі. Натомість, уніфікація законодавства Ізраїлю у відповідності з міжнародними нормами у сфері міжнародного публічного та приватного права могла б внести чіткість, прозорість, однозначність та значним чином полегшити навантаження системи правосуддя Ізраїлю. The article highlights the application of substantive law in unified contracts between multinational companies and consumers in Israel. The accepted criterion for the choice of law in contract law is the test of the consent of the parties, and in its absence, the test of “closest connection”. When the outcome of the test may be influenced by broader policy considerations that serve the general regulatory interest in applying the “closest connection” test, the nature and weight of the connections to be tested may vary, of course, according to the particular statutes whose applicability is being tested and according to the special circumstances of the contract. As a general rule, this is the study of the connection of a contract with a certain law, paying attention to the place where the contract was concluded or where negotiations were held before the conclusion of the contract, the place of performance of the contract, the parties to the contract (their place of residence, citizenship, registration and business activity), language of the contract, currency of payment, place of tax payment and intentions of the parties regarding the choice of law in other areas of their relationship. In identifying these affinities and determining their weight, there is no obstacle for the court to take into account the general political considerations of the legal system and the basic principles of the contractual field for which the choice of law is required. In the absence of concrete kinship, the court may resort to the objective kinship of the contract, that is: the law applicable to similar contracts, between similar parties and under similar circumstances. Also, the dynamics of legal decisions that influenced the development of the application of substantive law in unified contracts of the Israeli justice system are shown, which is structured in such a way that each case depends on the subjective decision of an individual judge, which, according to the author, leads to total chaos in the legal system. Instead, the unification of Israeli legislation with international norms in the field of international public and private law could bring clarity, transparency, unambiguity and significantly ease the burden of the Israeli justice system.
Поняття публічного адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Руденко, О. О.; Rudenko, O.
В статті сформовано зміст поняття публічного адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні. Доведено, що це публічне адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні, як адміністративна діяльність спеціальних адміністративних органів та суб’єктів декларування. Вони є зв’язаними сукупністю адміністративних засад, інструментарію та адміністративних процедур, що встановлюються на основі норм адміністративного права, зовнішнім виявом якого є антикорупційне законодавство. Предметом регулювання є питання подання та обробки декларацій та прийняття та цій основі адміністративних актів несприятливого характеру, щодо осіб, які не подали декларації чи вказали в них неправдиві відомості, об’єднаним єдиним задумом ефективного та широкого за суб’єктами запобігання корупційних проявів серед чиновників усіх рівнів. Доведено, що головною рисою публічного адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні є розпорядча та виконавча діяльність щодо здійснення превентивної антикорупційної функції виконавчої влади в Україні. Об’єктом аналізованих адміністративних відносин є декларація, з інформацією в ній поданої суб’єктом декларування за певною електронною формою, як об’єкт матеріального світу що характеризується складаною адміністративно-правовою природою, також об’єктом в аналізованій сфері є широка палітра адміністративних дії суб’єктів подання та суб’єктів перевірки декларації. Що характеризує сукупність авторських поглядів на юридичну та публічно-управлінську природу декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні, сформованих на основі енциклопедичних знань, теорії адміністративного права, діючого законодавства та практики адміністративної діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. The article describes the content of the concept of public administration of the declaration of persons authorized to perform the functions of the state or local self-government in Ukraine. It has been proven that this is public administration of the declaration of persons authorized to perform the functions of the state or local self-government in Ukraine, as an administrative activity of special administrative bodies and subjects of declaration. They are a connected set of administrative principles, tools and administrative procedures established based on the norms of administrative law, the external manifestation of which is anti-corruption legislation. The subject of regulation is the issue of submission and processing of declarations and the adoption of administrative acts of an unfavorable nature on this basis, in relation to persons who did not submit declarations or indicated false information in them, united by the single idea of effective and wide-ranging prevention of corruption among officials of all levels It is proved that the main feature of the public administration of the declaration of persons authorized to perform the functions of the state or local self-government in Ukraine is administrative and executive activity regarding the implementation of the preventive anti-corruption function of the executive power in Ukraine. The object of the analyzed administrative relations is a declaration, with information in it submitted by the subject of the declaration in a certain electronic form, as an object of the material world characterized by a complex administrative and legal nature, also an object in the analyzed sphere is a wide palette of administrative actions of sub subjects of submission and subjects of verification of the declaration. What characterizes the set of author’s views on the legal and public-administrative nature of the declaration of persons authorized to perform the functions of the state or local self-government in Ukraine, formed because of encyclopedic knowledge, the theory of administrative law, current legislation, and the practice of administrative activities of the National Agency for the Prevention of Corruption.
Нормативно-правове забезпечення реалізації права на посмертне відтворення військовослужбовців та інших осіб: зарубіжний досвід та регламентація в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Лебедєва, Ю. В.; Lebedieva, Yu.
Наукова стаття присвячена аналізу нормативно-правового забезпечення права на біологічне батьківство військовослужбовців та інших осіб, перспективам урегулювання цього права в Україні через крізь поточної демографічної ситуації та повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Автор акцентує увагу на тому, що основним ризиком військової служби є ризик смерті, і, якщо особа скористалася програмами збереження репродуктивних клітин для військовослужбовців або раніше проходила програму лікування та зберегла репродуктивний матеріал в кріобанку, може виникнути проблема з посмертною репродукцією, що наразі не заборонена, але і не регламентована чинним законодавством України. У статті проаналізовано зарубіжний досвід впровадження процедури посмертного відтворення, зокрема, розкрито правові аспекти розпорядження репродуктивним матеріалом у разі смерті особи. Акцентовано увагу на тому, що наразі в законотворчій діяльності спостерігається стійка тенденція до легалізації посмертної репродукції. Для належного правового врегулювання посмертного відтворення в Україні запропоновано регламентувати: надання дозволів чи заборони посмертного відтворення репродуктивного матеріалу, вилученого у померлої особи за життя, та визначення можливості вилучення репродуктивного матеріалу у померлої особи; встановлення чітких вимог щодо застосування посмертного відтворення, порядку надання згоди тощо; встановлення терміну допустимого посмертного зберігання та використання репродуктивного матеріалу та/або кріоконсервованих клітин померлої особи; врегулювання спадкових прав дитини, народженої шляхом посмертного відтворення; встановлення батьківства/материнства померлої особи щодо дитини, народженої внаслідок посмертного відтворення; можливість використання цього методу допоміжної репродуктилогії іноземцями та допустимість вивезення репродуктивного матеріалу з території України за кордон, можливість використання методу посмертного відтворення за громадянами України за кордоном. The scientific article is devoted to the analysis of the normative and legal provision of the right to biological parentage of military personnel and other persons, the prospects for the regulation of this right in Ukraine through the prism of the current demographic situation and the full-scale invasion of the Russian Federation into Ukraine. The author emphasizes the fact that the main risk of military service is the risk of death, and if a person used reproductive cell preservation programs for military personnel or previously underwent a treatment program and stored reproductive material in a cryobank, there may be a problem with posthumous reproduction, which is currently not prohibited. but it is not regulated by the current legislation of Ukraine. The article analyzes the foreign experience of implementing the procedure of posthumous reproduction, in particular, reveals the legal aspects of disposal of reproductive material in the event of a person’s death. Attention is focused on the fact that there is currently a steady trend towards the legalization of posthumous reproduction in legislative activity. For the proper legal regulation of posthumous reproduction in Ukraine, it is proposed to regulate: granting or prohibiting posthumous reproduction of reproductive material removed from a deceased person during his lifetime, and determining the possibility of removing reproductive material from a deceased person; establishing clear requirements for the use of posthumous reproduction, the procedure for granting consent, etc.; establishing the period of permissible postmortem storage and use of reproductive material and/or cryopreserved cells of a deceased person; settlement of inheritance rights of a child born through posthumous reproduction; establishment of paternity/maternity of a deceased person with respect to a child born as a result of posthumous reproduction; the possibility of using this method of assisted reproduction by foreigners on the territory of Ukraine and the admissibility of exporting reproductive material from the territory of Ukraine abroad, the possibility of using the method of posthumous reproduction by citizens of Ukraine abroad.
«Напередодні та після Нісібіса»: міжнародно-правові особливості римсько-іранської мирної угоди 363 року
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Мельник, В. М.; Melnyk, V.
Стаття презентує результати комплексного текстологічного та наративного дослідження Нісібіської мирної угоди 363 року. Договір уклали між собою повноважні представники Римської імперії та Сасанідського Ірану. Він був результатом невдалої військової кампанії римлян, що проводилася впродовж 363 року. Ідеологічною основою для походу римських сил у межі Персії стало прагнення підкорити значну частину іранських земель. Прикладом наслідування в римських аристократичних колах вважався Александр Македонський (336–323 рр. до н. е.). Отже, Імператорський Рим ставив собі на меті повний і безповоротний розгром Династії Сасанідів (на кшталт знищення Династії Ахеменідів Александром у 330 р. до н. е.). Зрештою, імператор Юліан Відступник (361–363) зумів наблизитися до перської столиці (місто Ктесифон), але був убитий. Як наслідок, потужний експедиційний римський корпус відступив і потрапив у пастку основних сил персів. Військова рада швидко обрала нового імператора. Однак, саме Іовіан (363–364) погодив із правителем Ірану Шапуром ІІ (308–380) ключові умови римсько-перських домовленостей. По-перше, Римська імперія відмовлялася від «історичних прав» на володіння в Месопотамії. По-друге, персам передавалися ключові фортифікаційні пункти прикордонної лінії, що суттєво послаблювало оборонну систему імперії. По-третє, угода передбачала депортацію греко-римського населення з Месопотамії до Сирії. Їх мали замінити іранські колоністи. По-четверте, римляни передавали Велику Вірменію в залежність від Ірану терміном на тридцять років. Крім того, римський імператор поклявся не допомагати Вірменії у разі усного чи письмового звернення її базилевса до офіційного Константинополя. Стаття характеризує ключову дискусію між перськими та римськими інтелектуалами з приводу терміну вірменської залежності від Персії. Змальовується ставлення римських коментаторів до факту та обставин укладення угоди. Підкреслюються хитрощі, до яких вдався імператор Іовіан у випадку з тлумаченням юридичного статусу Великої Вірменії. При цьому, Нісібіський мирний договір 363 року виявився ключовим документом для історії міжнародного права IV століття. Наприкінці конкретизуються наслідки прийнятих умов для зовнішньополітичного курсу імператорів-правонаступників. The article presents the results of a comprehensive textual and narrative study of the Nisibis Perso-Roman Peace Treaty of 363 AD. The agreement was concluded between the authorized representatives of the Roman Empire and Sasanian Iran. It was the result of an unsuccessful military campaign of the Romans, which was carried out during 363 AD. The ideological basis for the march of the Roman forces to the borders of Persia was the desire to conquer a large part of the Iranian lands. Alexander the Great (336–323 BC) was considered an example of imitation in Roman aristocratic circles. Therefore, Imperial Rome aimed at the complete and irreversible defeat of the Sasanian Dynasty (like the destruction of the Achaemenid Dynasty by Alexander the Great in 330 BC). In the end, the emperor Julian the Apostate (361–363) managed to approach the Persian capital (Ctesiphon) but was killed. As a result, the powerful Roman expeditionary corps retreated and was trapped by the main forces of the Persians. The military council quickly elected a new emperor. However, it was Jovian (363–364) who agreed with the Iranian ruler Shapur II (308-380) on the key terms of the Roman-Persian agreements. First, the Roman Empire renounced its “historical rights” to possession in Mesopotamia. Secondly, key fortification points of the borderline were handed over to the Persians, which significantly weakened the defense system of the empire. Thirdly, the agreement provided for the deportation of the Greco-Roman population from Mesopotamia to Syria. They were to be replaced by Iranian colonists. Fourthly, the Romans made Greate Armenia dependent on Iran for thirty years. In addition, the Roman emperor swore not to help Armenia in the event of an oral or written appeal by its basileus to official Constantinople. The article characterizes the key debate between Persian and Roman intellectuals regarding the Armenian dependence on Persia. The attitude of Roman commentators to the facts and circumstances of the conclusion of the agreement is depicted. The tricks used by Emperor Jovian in the case of interpretation of the legal status of Greate Armenia are emphasized. At the same time, the Nisibis Peace Treaty of 363 AD turned out to be a key document for the history of international law of the 4th century. In the end, the consequences of the accepted conditions for the foreign policy course of the successor emperors are specified.
Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів: історія застосування Україною
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Голубєва, Вікторія Олегівна; Holubieva, Viktoriia; Голубева, Виктория Олеговна; Голубєва, А. О.; Holubieva, A.
В статті розглянуто розвиток запровадження Україною, як суверенною державою, в рамках зовнішньоекономічної політики (зокрема, її валютної складової) і сучасний стан нормативно-правової бази і деяких особливостей практики регулювання граничних строків надходження валютної виручки за експортними операціями та/або товарів за імпортними операціями та деяких практичних особливостей у цій сфері. Питання граничних строків виконання зобов’язань при здійсненні експортно-імпортних операцій має дві складові: економічну та юридичну. З економічної точки зору, надходження валютних коштів, як розрахунку по зовнішньоекономічним договорам (контрактам), впливає на податкові надходження до державного бюджету, на курс національної валюти, стан платіжного балансу України та ін. Юридична складова даної сфери дослідження має на меті нормативно закріпити / означити умови і суб’єктів здійснення міжнародних розрахунків (взагалі) і, зокрема, розрахунків по експортно-імпортним договорам (контрактам), та в свою чергу включає «вертикальні» і «горизонтальні» відносини та відповідальність. В першу чергу мова йде про «вертикальні» відносини, про те, що держава для досягнення певної соціально-економічної мети може встановлювати саме граничні строки проведення зовнішньоекономічних операцій (оплати, поставки товарів, надання послуг та ін.), умови контролю (нагляду) за їх дотриманням, і в разі порушення яких нормативно передбачається притягнення до відповідальності. З іншої сторони, з врахуванням національних нормативно-правових вимог, зокрема у сфері валютного законодавства, суб’єкти ЗЕД на основі принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва [67, ст. 2] і автономії волі (lex voluntatis) [68, ст. 5] в зовнішньоекономічних договорах (контрактах), можуть передбачати будь-які умови, в т.ч. оплати, поставки товарів і відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання, тобто вступати в «горизонтальні» відносини. В статті в описовому і табличному вигляді представлено саме те, якими нормативно-правовими актами, на які терміни та ін., Україна з 90-х років ХХ ст. до 24.02.2022 р. вводила і змінювала граничні строки (від 30 до 365 календарних днів) надходження валютної виручки за експортними операціями (тобто переважно розрахунків) та/або надходження товарів за імпортними операціями, як іншої невід’ємної сторони даного процесу. Крім того звертається увага на нормативно визначені можливості подовження означених граничних строків, умови призупинення їх розрахунку (форс-мажор, звернення до судових органів), а також наслідки їх порушення (наприклад, нарахування пені у розмірі від 1% до 0,3%). Широко представлена судова практика з теми дослідження і її окремих аспектів. Звертаємо увагу, що викладення матеріалу щодо граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями в Україні розділено на дві частини за часовою ознакою: – з 90-х рр. ХХ ст. до 23.02.2022 р.; -- з 24.02.2022 р – до тепер (в часи воєнного стану). В даній статті йдеться про довоєнний період, а саме з 90-х рр. ХХ ст. до 23.02.2022 р. The article covers the development of settlement deadlines for commodity export and import operations introduced by Ukraine as a sovereign state within the framework of foreign economic policy (in particular, its currency component), and the current state of the regulatory framework and some special aspects of practical regulation of deadlines of currency receipts being credited for export operations and/or goods delivery for import operations and some operational peculiarities in this area. The matter of commitment implementation deadlines on export-import operations has two components: economic and legal. From an economic point of view, foreign currency being credited as a settlement on foreign economic contracts affects tax revenues to the state budget, influences the exchange rate of the national currency, the state of the balance of payments of Ukraine, etc. The legal component of this research aims at identifying the conditions and subjects of international settlements (in general) and, in particular, settlements on export-import contracts (contracts), and, in its turn, includes «vertical» and «horizontal» relations and responsibilities. First of all, we are talking about «vertical» relations. They imply that it is deadlines for foreign economic operations (payment, delivery of goods, service provision etc.) and conditions for monitoring (supervising) their observance are set out by the state to achieve a certain social and economic goal. If the deadlines and conditions are violated, prosecution is normatively stipulated. On the other hand, taking into account national regulatory and legal requirements, in particular in the field of currency legislation, subjects of foreign economic activity, on the basis of the principle of foreign economic entrepreneurship freedom [67, Article 2] and the autonomy of will (lex voluntatis) [68, Article 5] in foreign economic contracts, may provide for any conditions, including payments, goods delivery and responsibility for their non-fulfillment or poor performance, that is, they create «horizontal» relationship. The article presents in descriptive and tabular form by what normative legal acts, for what terms, etc., within the period between the 90s of the twentieth century and 24.02.2022 Ukraine introduced and changed the deadlines (from 30 to 365 calendar days) for foreign currency earnings on export operations being credited (i.e., mainly settlements) and/or the delivery of goods on import operations, as another integral part of this process. Besides, the article focuses on normatively defined possibilities of specified deadlines being extended, the conditions for their calculation being suspended (force majeure, appeal to the judicial authorities), as well as consequences of their violation (for example, accrual of penalties in the amount of 1% to 0.3%). Legal precedents on the subject of the research and its individual aspects are widely presented. We would like to draw your attention to the fact that the presentation of the material on the deadlines for the delivery of goods for import operations and/or foreign exchange earnings receipt for export operations in Ukraine is divided into two parts according to the time factor: – from the 90s. XX century to 23.02.2022; – from 24.02.2022– until now (during the martial law). This article refers to the pre-war period, namely between the 90s of the XXth century and 23.02.2022.
Державне регулювання та саморегулювання митної брокерської діяльності: напрями вдосконалення теоретико-правового забезпечення
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Іванченко, Е. П.; Ivanchenko, E.
Стаття присвячена дослідженню науково-теоретичних проблем правового забезпечення державного регулювання та саморегулювання митної брокерської діяльності, визначенню їх об’єктивної необхідності у сучасних умовах господарювання та формулюванню понять вказаних категорій, як двох основних моделей регулюючого впливу на ринок митних боксерських послуг. Аналіз доктрини та митного законодавства України дозволив сформулювати авторське визначення поняття «державне регулювання митної брокерської діяльності», як здійснення державою в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику комплексу економіко-правових та організаційно-управлінських заходів, щодо упорядкування діяльності митних брокерів, з метою реалізації державної митної політики, виконання цільових економічних та інших програм і розвитку ринку митних брокерських послуг. Автором доведено, що ринкове саморегулювання є однією із моделей регулювання ринку, що застосовується для зменшення адміністративних витрат держави та адміністративного тиску на суб‘єктів господарювання. Це дозволило сформулювати поняття «саморегулювання митної брокерської діяльності», як врегульоване нормами права та локальними актами самостійне регулювання суб’єктами митної брокерської діяльності своєї професійної діяльності, що здійснюється митними брокерами через саморегулівну(-ні) організацію(-ї), шляхом виконання такою організацією(-ями) покладених на неї та/або делегованих їй державою повноважень, відповідно до закону. За результатами аналізу, автор формулює висновок, що досліджені моделі регулювання ринку митних брокерських послуг України можуть стати ефективним інструментом ринку митної брокерської діяльності, що дозволить підвищити конкурентоспроможність митного простору України на міжнародному ринку та стимулювати розвиток зовнішньоекономічної діяльності, знизити витрати і час на митне оформлення, підвищити рівень прозорості та ефективності митних процедур, зменшити корупціогенний фактор тощо. The article is devoted to the study of scientific and theoretical issues of legal support for state regulation and self-regulation of customs brokerage activities, determination of their objective necessity in modern economic conditions, and formulation of the concepts of these categories as two main models of regulatory influence on the market of customs brokerage services. The analysis of the doctrine and customs legislation of Ukraine allowed the author to formulate the original definition of the concept of “state regulation of customs brokerage activities” as implementation by the state, represented by the central executive body which implements the state customs policy, of a set of economic-legal and organizational-managerial measures aimed at streamlining the activities of customs brokers to implement the state customs policy, fulfil targeted economic and other programs and develop the customs brokerage market. The author proves that market self-regulation is one of the models of market regulation used to reduce administrative costs of the state and administrative pressure on business entities. This made it possible to formulate the concept of “self-regulation of customs brokerage activities” as self-regulation by customs brokerage entities of their professional activities, which is carried out by customs brokers through self-regulatory organization(s), regulated by law and local acts, via exercising by such organization(s) the powers assigned to it and/or delegated to it by the state under the law. Based on the results of the analysis, the author concludes that the studied models of regulation of the customs brokerage services market in Ukraine can become an effective tool for the customs brokerage market, which will increase the competitiveness of Ukraine’s customs space in the international market and stimulate the development of foreign economic activity, cut the costs and time for customs clearance, improve transparency and efficiency of customs procedures, reduce the corruption factor, etc.
Проблематика адміністративних процедур у сфері реалізації прав особи на земельну ділянку: національний та міжнародний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бєліков, В. І.; Bielikov, V.
Обгрунтовано, що досліджувана тема є актуальною у сучасних умовах сталого розвитку кризових процесів у світі, на Європейському континенті та в окремо взятих державах, зокрема, – в Україні. Визначено, що проблематика досліджуваного питання полягає в недосконалості адміністративних процедур, спрямованих захищати інтереси і права людини, і ефективно запобігати корупційним ризикам, надмірному навантаженню на адміністративний апарат держави, утворенню зайвих бюрократичних ускладнень, унеможливлюючих, за певних умов, уникнення порушень прав особи. Засвідчено виникнення дискримінаційної складової, у тих випадках, коли юридичне становище однієї конкретної особи не залежить від її волевиявлення, проте не сприяє отриманню бажаного результату в адміністративній процедурі відносно нерухомості, на відміну від іншої особи, котра перебуває в інших умовах і здатна безперешкодно реалізувати свої права та законні інтереси. Визначено наявність різних можливостей мати доступ до правосуддя, що є неприпустимим порушенням основоположних прав і свобод людини і громадянина. Визначено, що шляхами вирішення поставленої проблеми є дослідження іноземного досвіду, імплементація ефективних норм та вдосконалення правового регулювання адміністративних процедур, шляхом їх спрощення та усунення прогалин і колізій законодавства. Встановлено, що міжнародний досвід здійснення адміністративних процедур у сфері нерухомості підлягає вивченню і співставленню із наявним правовим забезпеченням таких процедур на рівні національного законодавства. Визначено необхідність дослідження шляхів вирішення проблем дискримінаційного характеру, з огляду на основоположні права і свободи людини і громадянина, в контексті сучасних реалій і різного правового, фінансового, морального і фізичного стану особи. Досягнуто висновки щодо виокремлення центральної частини нормативного регулювання провадження адміністративних процедур у сфері нерухомості та виявлено слабкі сторони другорядних правових норм, які ускладнюють або унеможливлюють конкретну процедуру на відміну від сприяння більш безпечному, швидкому, законному та ефективному її виконанню і досягненню конкретного законного результату. The studied topic is relevant in the current conditions of sustainable development of crisis processes in the world, on the European continent and in individual states, in particular – in Ukraine. The problem of the studied issue lies in the imperfection of administrative procedures aimed at protecting the interests and human rights, and effectively preventing corruption risks, excessive burden on the administrative apparatus of the state, the formation of unnecessary bureaucratic complications that make it impossible, under certain conditions, to avoid violations of individual rights. The above indicates the emergence of a discriminatory component, in cases where the legal status of one particular person does not depend on his will, but does not contribute to the desired result in the administrative procedure for real estate, unlike another person who is in other conditions and is able to freely exercise his rights and legitimate interests. Often the consequence of such processes are different opportunities to have access to justice, which is an unacceptable violation of the fundamental rights and freedoms of man and citizen. The ways to solve the problem are the study of foreign experience, the implementation of effective norms and the improvement of legal regulation of administrative procedures, by simplifying and eliminating gaps and collisions of legislation. Thus, the international experience in the implementation of administrative procedures in the field of real estate is subject to study and comparison with the existing legal support of such procedures at the level of national legislation. It is important to explore ways of solving problems of a discriminatory nature, taking into account the fundamental rights and freedoms of man and citizen, in the context of modern realities and various legal, financial, moral and physical conditions of a person. As a result of scientific research, conclusions should be reached on the allocation of the central part of the regulatory regulation of administrative procedures in the field of real estate and the weaknesses of secondary legal norms that complicate or make impossible a particular procedure, as opposed to promoting a safer, faster, legitimate and effective implementation and achieving a specific legitimate result.
Удосконалення механізму фінансової відповідальності у безпековому контексті та в умовах цифровізації фінансової системи України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Дмитренко, Емілія Станіславівна; Dmytrenko, Emiliia; Дмитренко, Эмилия Станиславовна
У статті проаналізовано особливості правового регулювання інституту фінансової відповідальності в умовах цифровізації фінансової системи України. Увагу зосереджено на адаптації фінансового законодавства норм і стандартів права Європейського Союзу в умовах цифровізації фінансової системи України. Наголошено на значенні прийнятих Законів України «Про платіжні послуги» та «Про фінансові послуги та фінансові компанії», якими було оновлено понятійно-категоріальний апарат в аналізованих сферах з метою приведення його у відповідність до європейських практик. У результаті аналізу норм цього законодавства, які стосуються цифровізації фінансової системи, зокрема обігу електронних грошей, підкреслено їх безпековий зміст. Значну увагу приділено регулюванню сучасного механізму здійснення нагляду і застосуванню заходів впливу у цій сфері. При цьому виокремлено та здійснено порівняння коригувальних заходів і заходів впливу в аспекті їх безпекового спрямування. Аргументовано, що прийняття окремих норм зазначених Законів, які стосуються цифровізації фінансової системи, зумовило потребу внести зміни до Податкового кодексу України. Окремо розглянуто внесені до нього зміни щодо повноважень контролюючих органів, особливостей застосування штрафу і пені за вчинення податкових правопорушень, передбачених у статтях 118, 124, 129. Звернено увагу на окремі проблеми термінологічного характеру, які не сприяють визначеності змісту норм та потребують вирішення. Зроблено висновок, що удосконалення механізму фінансової відповідальності за податкові правопорушення пов’язано як із цифровізацією фінансової системи, так із приведенням фінансового законодавства до вимог права ЄС, а в підсумку – із забезпеченням фінансової безпеки. Однак через наявність окремих проблем ці питання потребують подальшого опрацювання. The article analyzes the peculiarities of the legal regulation of the institution of financial responsibility in the conditions of digitalization of the financial system of Ukraine. Attention is focused on the adaptation of financial legislation to the norms and standards of the law of the European Union in the conditions of digitalization of the financial system of Ukraine. The importance of the adopted Laws of Ukraine «On Payment Services» and «On Financial Services and Financial Companies» was emphasized, which updated the conceptual and categorical apparatus in the analyzed areas with the aim of bringing it into line with European practices. As a result of the analysis of the norms of this legislation, which relate to the digitalization of the financial system, in particular, the circulation of electronic money, their security content is emphasized. Considerable attention is paid to the regulation of the modern mechanism of supervision and the application of influence measures in this area. At the same time, a comparison of corrective measures and impact measures in the aspect of their safety orientation is highlighted and carried out. It is argued that the adoption of certain norms of the mentioned Laws, which relate to the digitalization of the financial system, led to the need to make changes to the Tax Code of Ukraine. The changes made to it regarding the powers of the controlling bodies, the specifics of the application of fines and penalties for the commission of tax offenses provided for in Articles 118, 124, 129 were separately considered. Attention was drawn to certain problems of a terminological nature that do not contribute to the certainty of the content of the norms and need to be resolved. It was concluded that the improvement of the mechanism of financial responsibility for tax offenses is connected both with the digitalization of the financial system and with the bringing of financial legislation to the requirements of EU law, and ultimately with the provision of financial security. However, due to the presence of certain problems, these issues require further processing.
Загальна характеристика окремих напрямків волонтерської діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Захарчук, Р. А.; Zakharchuk, R.
В даній статті проаналізовано зміст окремих напрямків волонтерської діяльності та внесено пропозиція доповнити законодавчо закріплені напрямки. Відзначено, що для покращення напрямків волонтерської діяльності необхідним є врахування наступних аспектів: 1) здійснити ретельний аналіз сучасних соціальних, економічних та екологічних потреб, що в більшій мірі, допоможе ідентифікувати пріоритетні напрямки. Важливо визначити термінові та стратегічні завдання для кращого спрямування зусиль волонтерів; 2) партнерство з організаціями: Волонтерські групи можуть збільшити вплив, співпрацюючи з урядовими установами, громадськими організаціями та іншими партнерами. Такий підхід дозволяє об’єднувати ресурси та використовувати їх ефективніше; 3) розвиток навичок волонтерів передбачає надання волонтерам можливостей для професійного та особистісного розвитку допомагає залучати та утримувати висококваліфікованих учасників. Спеціалізовані тренінги та навчання можуть розширити їхні знання та вміння; 4) ефективне використання ІТ-технологій, адже, використання сучасних технологій та інтернет-ресурсів може спростити організацію та координацію волонтерських проектів. Соціальні мережі, платформи для збору коштів та онлайн-інструменти можуть підняти ефективність комунікації та управління. Дуже поширеним після початку російсько-української війни стало організація зборів на визначені цілі, наприклад, купівля машин, засобів нічного бачення, дронів для потреб ЗСУ в боротьбі з окупантів; 5) прозорість та відкритість волонтерської діяльності та її результатів. Знову ж таки, якщо, наприклад, волонтери організували збір коштів, речей, засобів, то фотозвіт таких результатів позитивним чином впливати як на авторитет і довіру до самого волонтера, так і сприятиме більшій зацікавленості осіб, які залучаються. Важливо підтримувати відкритий обмін інформацією між волонтерами, громадськістю та партнерами. Прозорість дій сприяє довірі та підвищує рівень підтримки. Розвиток напрямків волонтерської діяльності зумовлений необхідністю протистояння збройній агресії, подоланню наслідків війни, сприянню відновленню та розвитку країни, а також підтриманні соціальної солідарності та громадянського об’єднання в умовах військового конфлікту. This article analyzes the content of specific directions in volunteer activity and proposes to supplement legislatively established directions. It is noted that to improve the directions of volunteer activity, it is necessary to consider the following aspects: Conduct a thorough analysis of current social, economic, and environmental needs, which will help identify priority directions. It is important to define urgent and strategic tasks for better directing volunteer efforts. Partnership with organizations: Volunteer groups can increase their impact by collaborating with government agencies, non-governmental organizations, and other partners. This approach allows for pooling resources and using them more effectively. Development of volunteers’ skills involves providing volunteers with opportunities for professional and personal development, helping to attract and retain highly skilled participants. Specialized training and education can expand their knowledge and skills. Effective use of IT technologies: Utilizing modern technologies and internet resources can simplify the organization and coordination of volunteer projects. Social networks, fundraising platforms, and online tools can enhance communication and management efficiency. Organizing fundraisers for specific purposes, such as purchasing vehicles, night vision equipment, and drones for the needs of the Armed Forces in the fight against invaders, has become very common after the start of the Russian-Ukrainian war. Transparency and openness of volunteer activities and their results. Once again, if, for example, volunteers organize fundraising, collecting items, or resources, a photo report on such results positively influences both the authority and trust in the volunteer and promotes greater interest from those involved. It is important to support open information exchange between volunteers, the public, and partners. Transparency of actions fosters trust and increases the level of support. The development of directions in volunteer activity is due to the need to counter armed aggression, overcome the consequences of war, contribute to the re covery and development of the country, and maintain social solidarity and civil unity in the conditions of military conflict.
Роль «м’якого» права (soft law) ЄС у боротьбі з пандемією Covid-19 (початковий етап – березень – серпень 2020 р.)
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Макарчук, К. В.; Makarchuk, K.
Аналізуються теорія, безпосередня практика та особливості застосування т.зв. м’якого права ЄС у боротьбі з пандемією COVID-19. Право Європейського Союзу, паралельно і у співпраці з національними ініціативами держав-членів, відіграло важливу, якщо не визначальну, роль у боротьбі з поширенням пандемії на її початковому етапі. На додаток до «звичайних» законодавчих заходів (або, у деяких правових системах, адміністративного нормотворчого процесу у формі урядових чи міністерських постанов) більша частина регулювання боротьби з COVID-19 відбувалася за допомогою циркулярів, інструкцій, вказівок та інших м’яких норм права, що приймалися на рівні усього Співтовариства. Інструменти м’якого права зазвичай не мають повної юридичної сили, але можуть мати юридичні та практичні наслідки: стати правовою основою для розвитку національного законодавства держав-членів ЄС (в галузі боротьби з пандемією), забезпечити нормативну основу для згладжування протиріч між національними та загальноєвропейським законодавством у подоланні пандемії як глобального виклику людству, конкретизації обов’язків інституційного співробітництва тощо. Мінлива нормативність, що характерна для «м’якого» права у боротьбі з пандемією COVID-19, виникла та діяла в складній і дуже гнучкій системі міжнародних, наднаціональних, внутрішніх і субдержавних гравців, як державних, так і приватних. Дослідження ролі «м’якого права» у протидії пандемії COVID-19 у Європі вплинуло на вибір стратегій, заснованих на інструментах «м’якого права» у боротьбі з пандемією на міжнародному рівні (ООН, ВООЗ), де «м’яке» право стало єдиним інструментом, враховуючи відсутність компетенції та/або обов’язкових повноважень у таких питаннях. Аналіз дії м’якого законодавства у відповідний період дозволяє зробити висновок, що вказаний інструментарій допоміг загалом успішно, з найменшими втратами впоратися з кризою, викликаною поширенням COVID-19, на її початковому, найбільш гострому етапі (на рівні ЄС). The article analyzes the theory, direct practice and peculiarities of application of the so-called soft law of the EU in the fight against the COVID-19 pandemic. The European Union law, in parallel and in cooperation with national initiatives of the Member States, played an important, if not decisive, role in combating the spread of the pandemic at its initial stage. In addition to “normal” legislative measures (or, in some legal systems, administrative rulemaking in the form of governmental or ministerial decrees), much of the regulation of the fight against COVID-19 has been made through circulars, instructions, guidelines, and other soft law instruments adopted at the Community level. Soft law instruments usually do not have full legal force, but can have legal and practical consequences: they can become a legal basis for the development of national legislation of EU Member States (in the field of combating the pandemic), provide a regulatory framework for smoothing out contradictions between national and European legislation in overcoming the pandemic as a global challenge to humanity, specify responsibilities of institutional cooperation, etc. The shifting normativity characterizing soft law in the fight against the COVID-19 pandemic has emerged and operated in a complex and highly flexible system of international, supranational, domestic and subnational actors, both public and private. The study of the role of soft law in countering the COVID-19 pandemic in Europe has influenced the choice of strategies based on soft law instruments in the fight against the pandemic at the international level (UN, WHO), where soft law has become the only tool, given the lack of competence and/or mandatory powers in such matters. The analysis of the effect of soft legislation in the relevant period leads to the conclusion that this toolkit helped to cope with the crisis caused by the spread of COVID-19 at its initial, most acute stage (at the EU level) with the least losses.
Накладення штрафів за порушення українського антимонопольного законодавства, їх судове оскарження і забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання: вплив антимонопольної реформи
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Сус, М. С.; Sus, M.
Стаття присвячена аналізу положень Закону України No 3295-IX від 09.08.2023 (Закон No 3295-IX), який запустив антимонопольну реформу в Україні, та нормативно-правових актів Антимонопольного комітету України (АМК), прийнятих на розвиток положень цього закону, та наданні їм загальної оцінки з точки зору того як і якою мірою вони можуть вплинути на практику органів АМК щодо накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства та підходи господарських судів щодо контролю за цими рішеннями, існуючу до набрання Законом No 3295-IX чинності проблематику в цій частині в аспекті забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання. За результатами аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів робиться висновок, що встановлення Законом No 3295-IX вимоги, що порядок визначення штрафів за порушення антимонопольного законодавства має бути затверджений у формі нормативно-правового акту АМК, а не рекомендаційних роз’яснень, як було раніше, прямі норми, запроваджені розпорядженням АМК No 16-рп від 23.11.2023, які оновили правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, та No 22-рп від 14.12.2023, яким АМК затвердив правила визначення штрафів за порушення вказаного законодавства, про те, що рішення органів АМК про накладення штрафів мають бути обґрунтованими і що органи АМК мають зазначати обставини, які вони будуть враховувати при визначенні розмірів штрафів, у поданні з попередніми висновками, надаючи відповідачам у справах органів АМК таким чином можливість їх прокоментувати, можна розглядати як позитивне зрушення в частині забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання при розгляді органами АМК справ про порушення антимонопольного законодавства. Закон No 3295-IX, оновлені АМК правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства та правила визначення штрафів збільшують ймовірність того, що господарські суди почнуть більш ефективно контролювати законність рішень органів АМК про накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства безвідносно до рішень про визнання вчинення порушень цього законодавства та визнавати перші недійсними тоді, коли при накладенні штрафів органи АМК не дотримувалися положень розпорядження АМК No 22-рп від 14.12.2023 та інших нормативно-правових актів, прийнятих АМК на розвиток положень Закону No 3295-IX. В якій мірі нове регулювання матиме позитивний ефект фактично покаже правозастосовна практика, яка найближчим часом почне формуватися. Вказується, що Закон No 3295-IX загалом не зачіпає питання зміни господарськими судами рішень органів АМК про накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства, забезпечення чого є одним із зобов’язань України відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, та, як обґрунтовується у статті, видається оптимальним способом організації публічного застосування українського антимонопольного законодавства. Створення умов, аби господарські суди могли ефективно та послідовно змінювати розміри штрафів, накладені органами АМК, при розгляді спорів щодо оскарження рішень цих органів, є одним із найбільш важливих питань для вирішення у світлі триваючої антимонопольної реформи в Україні, що актуалізує подальші дослідження зарубіжного досвіду в цій частині. The article is devoted to analysis of provisions of the Law of Ukraine No. 3295-IX dated 9 August 2023 (the “Law No. 3295-IX”), which launched the antimonopoly reform in Ukraine, and the legal acts of the Antimonopoly Committee of Ukraine (the “AMC”) adopted by the agency for development of provisions of the said law and their general assessment from standpoint of how and what to extent that they could affect the AMC’s bodies’ practice on imposition of fines for infringements of Ukrainian antimonopoly legislation and approaches of commercial courts towards review of these decisions, problematic issues in this part existing before the Law No. 3295-IX entered into force in terms of ensuring observance of rights of undertakings. Upon analysis of provisions of the above-mentioned legal acts, it is concluded that establishment by the Law No. 3295-IX of the requirement that the procedure for determining fines for infringements of antimonopoly legislation should be governed by the AMC’s legal act, and not recommended explanations, as was previously, direct provisions introduced by the AMC’s orders No. 16-rp dated 23 November 2023 updating the rules for review of cases on infringements of antimonopoly legislation and No. 22-rp dated 14 December 2023 approving the rules for determining fines for infringements of the said legislation, stating that the AMC’s bodies decisions on imposition of fines should be justified and that the AMC’s bodies should indicate circumstances to be taken into account when determining amount of fines in a submission with preliminary conclusions, thus giving defendants in the AMC’s bodies’ cases opportunity to comment on them, can be regarded as positive developments in part of ensuring observance of rights of undertakings within the framework of review of cases on infringements of antimonopoly legislation by the AMC’s bodies. The Law No. 3295-IX, the updated rules for review of cases on infringements of antimonopoly legislation as well as the rules for determining fines increase the likelihood that commercial courts will control legality of the AMC’s decisions on imposition of fines regardless of the decisions on recognition of commission of infringements more effectively and invalidate the former decisions if when adopting them the AMC’s bodies failed to comply with provisions of the AMC’s order No. 22-rp dated 14 November 2023 and other legal acts adopted by the AMC for development of provisions of the Law No. 3295-IX. To what extent the new regulation will have a positive effect in reality will be shown by law enforcement practice, which will begin to develop in the near future. It is noted that the Law No. 3295-IX does not touch the issue of changing the AMC’s bodies’ fining decisions by commercial courts at all. At the same time, ensuring that a court or other independent tribunal imposes or, at the person’s request, reviews any sanction imposed by competition authority is one of Ukraine’s obligations under the Association Agreement with EU, and, as argued in the article, appears to be the optimal way of organizing public enforcement of Ukrainian antimonopoly legislation. Creation of conditions to enable commercial courts to change amount of fines imposed by the AMC’s bodies in effective and consistent manner, when considering disputes where these bodies’ decisions are challenged, is one of the most important issues to be addressed within ongoing antimonopoly reform in Ukraine, which respectively actualizes further studies of relevant foreign experience.
Правовий аналіз механізму виправлення помилково складеної податкової накладної
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Жмудінський, В. П.; Zhmudinskyi, V.
Стаття присвячена дослідженню правового механізму виправлення помилково складеної податкової накладної. Визначено, що податкова накладна – це податковий документ, який складається продавцем товарів/послуг в електронній формі в момент виникнення податкових зобов’язань і є первинним документом для відображення податку на додану вартість в обліку. Звернено увагу на те, що досить часто в ході здійснення господарської діяльності, платниками податків помилково складаються податкові накладні на операцію з постачання товарів/послуг, яка фактично не відбулась. Аргументовано, що у випадку складання платником податку помилкової податкової накладної, суми податку на додану вартість, вказані у такій накладній, не включаються до складу податкових зобов’язань за відповідний звітний період і не відображаються в декларації з такого податку, так як не відбулася перша подія, в розумінні ст. 187 Податкового кодексу України, тобто сам факт помилкового складання податкової накладної, не призводить до беззаперечного виникнення податкових зобов’язань у платника податків. В той же час, встановлено, що податковим законодавством України передбачено порядок виправлення допущеної помилки, у разі помилкового складання податкової накладної, а саме шляхом подання розрахунку коригування до такої податкової накладної. При цьому, зазначено, що платник податків вправі подати розрахунок коригування до помилково складеної податкової накладної за умови, якщо така накладна була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. У випадку, якщо реєстрація помилково складеної податкової накладної була зупинена (заблокована), то розрахунок коригування подати неможливо. Обгрунтовано, що для розблокування реєстрації податкової накладної, платник податків має право подати до контролюючого органу письмові пояснення та копії документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції. Доведено відсутність законодавчо визначеного механізму розблокування помилкової податкової накладної, складеної на операцію з постачання товарів/послуг, яка фактично не відбулась. На основі аналізу проведеного дослідження та з метою усунення неоднозначного трактування та застосування норм податкового законодавства, визначено напрямки вдосконалення механізму справляння податку на додану вартість. The article is devoted to the study of the legal mechanism for correcting an erroneously prepared tax invoice. It is determined that a tax invoice is a tax document prepared by the seller of goods/services in electronic form at the time of the occurrence of tax liabilities and is the primary document for recording value added tax in accounting. It is noted that quite often, in the course of business activities, taxpayers mistakenly draw up tax invoices for a transaction for the supply of goods/services that did not actually take place. The author argues that if a taxpayer draws up an erroneous tax invoice, the amounts of value added tax specified in such an invoice are not included in tax liabilities for the relevant reporting period and are not reflected in the tax return, since the first event within the meaning of Article 187 of the Tax Code of Ukraine, i.e. the very fact of erroneous drawing up of a tax invoice, does not lead to the undisputed emergence of tax liabilities of the taxpayer. At the same time, it is established that the tax legislation of Ukraine provides for the procedure for correcting an error in case of erroneous preparation of a tax invoice, namely by submitting a calculation of adjustments to such a tax invoice. It is noted that a taxpayer has the right to submit an adjustment calculation to an erroneously drawn up tax invoice, provided that such invoice has been registered in the Unified Register of Tax Invoices. If the registration of an erroneously drawn up tax invoice has been suspended (blocked), the adjustment calculation cannot be submitted. It is substantiated that in order to unblock the registration of a tax invoice, a taxpayer has the right to submit written explanations and copies of documents confirming the fact of a business transaction to the supervisory authority. The author proves that there is no legislatively defined mechanism for unblocking an erroneous tax invoice drawn up for a transaction for the supply of goods/services that did not actually take place. Based on the analysis of the study and with a view to eliminating ambiguous interpretation and application of tax legislation, the author identifies the areas for improving the mechanism of value added tax collection.
Використання зарубіжного досвіду реалізації правового статусу уповноважених осіб з питань запобігання корупції
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бузницький, Д. М.; Buznytskyi, D.
Внутрішні (відомчі) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції є усталеним децентралізованим інституційним елементом національного антикорупційного механізму багатьох держав, а також їм приділена значна увага у рекомендаціях міжнародних організацій. Зважаючи на це, послуговуючись, головним чином, порівняльно-правовим методом наукового пізнання, автор досліджує затверджені Міжнародною організацією вищих органів аудиту рекомендації з відповідного кола питань, правову основу діяльності антикорупційних уповноважених в Італії й інших держав та офіційні роз’яснення, зокрема, Агентства з питань запобігання корупції Франції щодо внутрішніх антикорупційних розслідувань. Автор рекомендує запровадити у положення законодавства України, які визначають організацію та порядок діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, зарубіжний досвід щодо, зокрема: 1) уповноваження їх на одержання будь-яких документів та відомостей від працівників їх організації, необхідних для виконання їх службових обов’язків; 2) посилення прозорості персонального складу, процедур та результатів діяльності антикорупційних уповноважених шляхом оприлюднення тієї їх частини, яка є доцільною для підвищення ефективності громадського контролю; 3) запровадження заходів підвищення кваліфікації антикорупційних уповноважених, обміну досвідом та інших спеціальних навчальних заходів; 4) закріплення на рівні законодавства кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади антикорупційних уповноважених та унеможливлення суміщення цієї діяльності з іншою діяльністю контрольного характеру у межах організації (внутрішня безпека тощо); 5) формалізації та упорядкування процедури внутрішніх антикорупційних розслідувань, зокрема, шляхом визначення їх цілей, учасників, порядку, у тому числі збирання, дослідження та оцінки доказів для гарантування їх прийнятності для використання у подальших провадженнях, встановлення шляхів дотримання конфіденційності осіб викривачів та прав інших учасників розслідувань. Internal (departmental) corruption prevention officers are a well-established decentralized institutional element of the national anti-corruption mechanism of many states, and they are also given considerable attention in the recommendations of international organizations. In light of this, relying predominantly on the comparative legal method of scientific research, the author examines such recommendations on the relevant range of issues approved by the International Organization of Supreme Audit Institutions, the legal basis of the activities of corruption prevention officers in Italy and other countries, as well as official clarification materials, in particular, of the Anti-Corruption Agency of France related to internal anti-corruption investigations. The author recommends amending the legislation of Ukraine determining the organization and procedure of activities of corruption prevention officers with provisions in particular, regarding: (1) authorizing corruption prevention officers to receive any documents and information from employees of their organization, necessary for the performance of their official duties; (2) strengthening the transparency of the personnel, procedures and outcomes of activities of corruption prevention officers by making public that part of them which could contribute to increasing the effectiveness of public control over them; (3) introduction of measures to improve the professional qualities and abilities of corruption prevention officers, exchange of experience between them and other special training measures; (4) enshrining at the legislative level the qualification requirements for candidates for the positions of corruption prevention officers, and making it impossible to combine this activity with other control activities within the organization (internal security, etc.); (5) formalizing and governing the procedure of internal anti-corruption investigations, in particular, by determining their goals, participants and order of activities, including the collection, research and evaluation of evidence in order to guarantee their admissibility for use in further proceedings, establishing ways of safeguarding the confidentiality of whistleblowers and the rights of other participants in these investigations.
Концептуалізація державної політики у сфері правоохоронної діяльності: теоретико-правовий підхід
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Тичина, Д. М.; Tychyna, D.; Грицюк, І. В.; Hrytsiuk, I.
У статті проведене узагальнення наукових підходів щодо державної політики у правоохоронній діяльності. Надано поняття «державна політика» є пізнавальним інструментом поглиблення людських знань про складний, багатогранний соціальний феномен, одну з форм інтелектуальної діяльності, спрямованої на відображення закономірних взаємозв’язків і властивостей державної діяльності, реалізацію завдань і функцій державного впливу. Під нею слід вважати цілеспрямовану, стабільну, свідомовольову, правову форму організації та здійснення діяльності держави, уповноважених нею суб’єктів за допомогою спеціальних засобів, методів і процедур спрямованих на розроблення стратегічного курсу розвитку найважливіших сфер життєдіяльності суспільства й тактичного управління ними з метою забезпечення прав людини, узгодження інтересів соціальних суб’єктів. У свою чергу, правоохоронну діяльність визначено об’єктом державної політики, що здійснюється уповноваженими суб’єктами державного управління шляхом застосування запобіжних, примусових, юридичних, силових та інших заходів впливу на охоронювані суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод людини, національної безпеки, запобігання і протидії злочинності як основи захисту публічних, суспільних та приватних інтересів, які легалізовані в системі права. Констатовано, що правове регулювання є владним впливом на суспільні відносини, який здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів з метою їх закріплення, упорядкування, розвитку й охорони, спрямований на відображення та узгодження суспільних інтересів задля розвитку основних сфер суспільних відносин. Саме тому цілком очевидним є те, що в сучасних умовах воєнного стану, особливого значення набуває проблема якісного вдосконалення системи правового регулювання діяльності органів правопорядку. Наявність міжнародних і європейських стандартів формування та реалізації державної політики, а також надання державами добровільної згоди на їх обов’язковість неодмінно приводить до впровадження цих стандартів у національне законодавство, завдяки чому закріплюють найбажаніші для особи та суспільства цінності, що стають джерелом державної політики. The article summarizes scientific approaches to state policy in law enforcement. The given concept of «state policy» is a cognitive tool for deepening human knowledge about a complex, multifaceted social phenomenon, one of the forms of intellectual activity aimed at reflecting the natural relationships and properties of state activity, the implementation of tasks and functions of state influence. It should be considered a purposeful, stable, conscious-willed, legal form of organization and implementation of the activities of the state, its authorized subjects with the help of special means, methods and procedures aimed at developing a strategic course of development of the most important spheres of life in society and tactically managing them in order to ensure human rights, coordination of interests of social subjects. In turn, law enforcement activity is defined as an object of state policy, which is carried out by authorized subjects of state administration through the use of preventive, coercive, legal, force and other measures of influence on protected social relations in order to ensure human rights and freedoms, national security, prevention and combating crime as a basis for the protection of public, public and private interests, which are legalized in the legal system. It was established that legal regulation is a powerful influence on social relations, which is carried out by the state with the help of all legal means in order to consolidate, organize, develop and protect them, aimed at reflecting and coordinating public interests for the development of the main spheres of social relations. That is why it is quite obvious that in modern conditions of martial law, the problem of qualitative improvement of the system of legal regulation of the activities of law enforcement agencies is of particular importance. The presence of international and European standards for the formation and implementation of state policy, as well as the voluntary consent of states to their obligation, inevitably leads to the introduction of these standards into national legislation, thanks to which the most desirable values for individuals and society are fixed, which become the source of state policy.
Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК України): аналіз ознак складів кримінального правопорушення та проблеми кваліфікації
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Фролова, О. Г.; Frolova, O.
У статті розкриваються особливості спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК України), робиться аналіз ознак складів кримінального правопорушення та проблеми кваліфікації. Автор зазначає, що допінг є видом предметів кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність. Проблемою правового регулювання, на думку автора, є “неоднаковість” визначення поняття допінгу в кримінальному та регулятивному законодавстві України. Аналіз такої “неоднаковості”, а також звернення до досвіду зарубіжних країни (зокрема, кримінального законодавства Республіки Естонія), як зазначає автор, дає можливість визначити яким чином це впливає на з’ясування ознак предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 323 Кримінального кодексу України, що стосується спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. У статті зазначається, що основним безпосереднім об’єктом у складах кримінального правопорушення, передбаченого ст. 323 КК, є дотримання встановлених антидопінгових правил у процесі антидопінгової діяльності, яка поширюється на неповнолітніх та забезпечує запобігання застосування фармацевтичних допінгових речовин неповнолітніми (іншими словами, запобігає “потраплянню” цих речовин в організм неповнолітніх). Зазначено, що при тлумаченні змісту примітки до ст. 323 КК потрібно враховувати положення регулятивного законодавства, що стосуються використання забороненої речовини чи методу. На думку автора, під “спонуканням” у ч. 1 ст. 323 КК слід розуміти будь-які умисні дії (умовляння, пропозиції, поради, переконування, примушування, застосування насильства, погрози, шантажу тощо), спрямовані на збудження у такої особи бажання вживати допінг чи спробувати це зробити хоча б один раз. The article identifies the features of encouraging minors to use doping (Article 323 of the Criminal Code of Ukraine), analyzes the elements of the criminal offense and the problem of qualification. The author notes that doping is a type of criminal offense that encroaches on pharmaceutical activity. The problem of legal regulation, according to the author, is the «uniformity» of the definition of the concept of doping in the criminal and regulatory legislation of Ukraine. An analysis of such «disparity», as well as an appeal to the experience of foreign countries (in particular, the criminal legislation of the Republic of Estonia), as the author notes, makes it possible to determine how it affects the identification of the signs of the subject of a criminal offense, provided for in Art. 323 of the Criminal Code of Ukraine, which refers to encouraging minors to use doping. The article states that the main direct object of the criminal offense provided for in Art. 323 of the Criminal Code, is compliance with the established anti-doping rules in the process of anti-doping activities, which applies to minors and ensures the prevention of the use of pharmaceutical doping substances by minors (in other words, prevents these substances from «entering» the body of minors). It is noted that when interpreting the content of the notes to Art. 323 of the Criminal Code, it is necessary to take into account the provisions of regulatory legislation relating to the use of a prohibited substance or method. In the opinion of the author, under «incitement» in Part 1 of Art. 323 of the Criminal Code should be understood as any intentional actions (persuasion, suggestions, advice, persuasion, coercion, use of violence, threats, blackmail, etc.) aimed at arousing such a person’s desire to use doping or try to do it at least once.

Browse

Browsing Випуск № 1 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options