Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/43618

Browse

Now showing 1 - 20 of 42

Адміністративно-правовий режим воєнного стану як комплексний інструмент публічного адміністрування забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та прав і законних інтересів фізичних осіб в умовах російсько-української війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Махмурова-Дишлюк, О. П.; Makhmurova-Dyshliuk, O.
В статті розкрито зміст адміністративно-правового режиму воєнного стану як комплексного інструменту публічного адміністрування забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та прав і законних інтересів фізичних осіб в умовах російсько-української війни. Доведено, що це посилена особлива форма, імперативно-владного характеру правового регулювання суспільних відносин, що встановлюються для створення належних умов Збройним силам України, іншим силам безпеки і оборони для відбиття повномасштабного вторгнення та звільнення тимчасово окупованих територій, а також захисту прав свобод та законних інтересів громадян, які постраждали він російського агресора, шляхом надання адміністративним органам спеціальних та додаткових повноважень та встановлення певних обмежень для приватних осіб. Узагальнено, що в теорії адміністративного права України для потреб публічно адміністрування мирного часу інститут адміністративно-правових режим є важливим, однак не головним, проте, в умовах режиму воєнного стану він також стає головним. Актуалізовано, що це самостійний комплексний інструмент публічного адміністрування адміністративних органів та інститут адміністративного права, що передбачає втілення в підзаконну правотворчість, правозастосування та правоохоронну діяльність адміністративних та інших дій, спрямованих на виконання мети і завдань правового режиму воєнного стану визначеного Законом від 12.05.2015р. No 389-VIII. Це система норм адміністративного права, які встановлюють особливі повноваження для адміністративних органів та певні чітко прописані Конституцією та Законом України від 12.05.2015р. No 389-VIII обмеження для громадян. З’ясовано, що зміст адміністративно-правового режиму воєнного стану це процес реалізації у формі адміністративних процедур забезпечення відсічі збройній агресії, звільнення тимчасово окупованих територій, захисту національних інтересів і цінностей України, захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів приватних юридичних осіб. The article reveals the content of the administrative-legal regime of martial law as a comprehensive tool of public administration to ensure the rights, freedoms and legitimate interests of citizens and the rights and legitimate interests of individuals in the conditions of the Russian-Ukrainian war. It has been proven that this is a reinforced special form of the imperative-powerful nature of the legal regulation of social relations, which is established to create appropriate conditions for the Armed Forces of Ukraine, other security and defense forces to repel a full-scale invasion and release temporarily occupied territories, as well as to protect rights, freedoms and legitimate interests citizens who suffered from the Russian aggressor, by granting administrative bodies special and additional powers and establishing certain restrictions for private individuals. In general, in the theory of administrative law of Ukraine, for the needs of public administration in peacetime, the institution of the administrative-legal regime is important, but not the main one, however, in the conditions of the martial law regime, it also becomes the main one. It has been updated that this is an independent comprehensive instrument of public administration of administrative bodies and an institute of administrative law, which provides for the implementation of administrative and other actions aimed at fulfilling the goals and objectives of the legal regime of martial law defined by the Law of May 12, 2015, in sub-legal law-making, law enforcement and law enforcement activities. No.389-VIII. This is a system of norms of administrative law, which establish special powers for administrative bodies and certain ones are clearly prescribed by the Constitution and the Law of Ukraine dated 05.12.2015. No.389-VIII restrictions for citizens. It was found that the content of the administrative-legal regime of martial law is the process of implementation in the form of administrative procedures to ensure the repulsion of armed aggression, the liberation of temporarily occupied territories, the protection of the national interests and values of Ukraine, the protection of the rights, freedoms and interests of natural persons, the rights, and interests of private legal entities persons.
Адміністративно-правові засади становлення публічної служби в Україні: ретроспективний аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Россіхін, В. В.; Rossikhin, V.; Россіхіна, Г. В.; Rossikhina, H.; Хабарова, Т. В.; Khabarova, T.; Надобко, С. В.; Nadobko, S.
Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу становлення адміністративно-правових засад публічної служби в Україні за допомогою синтезу методів та засобів ретроспективного аналізу. Аргументовано показано, що питання становлення та розвитку публічної служби в Україні, як і в будь-якій іншій державі, неможливо розглядати у відриві від хоча б найбільш загальної характеристики основних етапів формування, власне, самої державності. Головною причиною виникнення публічної служби став процес затвердження централізованої держави, який розгорнувся на тлі досить складного зовнішньополітичного становища країни, адже попри велику територію, слабкість товарно-грошових зв’язків, господарської роз’єднаності окремих частин держави, потреба у здійсненні організуючої діяльності існувала постійно. Історико-правові джерела свідчать, проте що, як особливий вид діяльності, заснований на правових нормах, публічна служба не виділялась, а була представлена як державна служба, що сформувалася на території України надзвичайно давно. Діючі норми позитивного права визначали її як службу, яку мала нести кожна «служива» людина. Зі зміною юридичного становища служивого стану зазнавав зміни й характер служби, яка уособлювалась як виконання обов’язку на благо правителя, а дещо згодом й особливою сферою професійної діяльності. В контексті зародження української державності, звернуто увагу на той факт, що необхідність реалізації державного примусу й окремих функцій продержавних утворень зумовили становлення державної служби. Очевидно, що сутність державного устрою та ладу кожного із таких утворень, які існували на українських землях, визначали зміст та спрямованість діяльності органів публічної влади та осіб, які виконували такі функції. Процес становлення якісно-нової, професійної та цілеспрямованої державної служби охоплює досить тривалий проміжок часу та зумовлений особливостями кожного етапу історико-правового етапу становлення української державності. The scientific article is devoted to the research and comprehensive analysis of the formation of the administrative and legal foundations of the public service in Ukraine using the synthesis of retrospective analysis methods and tools. It is argued that the question of the formation and development of the public service in Ukraine, as well as in any other state, cannot be considered in isolation from at least the most general characteristics of the main stages of the formation of statehood itself. The main reason for the emergence of the public service was the process of approving a centralized state, which unfolded against the background of a rather complicated foreign policy situation of the country, because despite the large territory, the weakness of commodity and money ties, the economic disunity of certain parts of the state, the need for organizing activities constantly existed. Historical and legal sources testify, however, that public service was not distinguished as a special type of activity based on legal norms but was presented as a state service that was formed on the territory of Ukraine a very long time ago. Current norms of positive law defined it as a service that every “serving” person had to carry. With the change in the legal status of the civil service, the character of the service also underwent changes, which was embodied as the fulfillment of a duty for the benefit of the ruler, and somewhat later as a special field of professional activity. In the context of the emergence of Ukrainian statehood, attention was drawn to the fact that the need to implement state coercion and certain functions of pro-state organizations led to the formation of the civil service. It is obvious that the essence of the state system and order of each such entity that existed on Ukrainian lands determined the content and direction of the activities of public authorities and persons who performed such functions. The process of forming a qualitatively new, professional, and purposeful civil service covers a rather long period of time and is determined by the peculiarities of each stage of the historical and legal stage of the formation of Ukrainian statehood.
Аналіз нормативно-правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ноцик, А. І.; Notsyk, A.
У статті визначено, що Конституція України відіграє ключову роль у гарантуванні правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади, та визначає основоположні принципи місцевого самоврядування, встановлює повноваження територіальних громад та забезпечує їх ресурсами. Конституція України також гарантує законність діяльності органів місцевого самоврядування та створює умови для співпраці між громадами. Розкрито, що Європейська хартія місцевого самоврядування є міжнародно-правовим фундаментом права на місцеве самоврядування, що встановлює базові стандарти для організації та функціонування об’єднаних територіальних громад, гарантуючи їх легітимність. Зазначено, що Європейська хартія місцевого самоврядування є потужним інструментом для розвитку об’єднаних територіальних громад в Україні, що наближає українську систему місцевого самоврядування до європейських стандартів, сприяє європейській інтеграції України та розвиток транскордонного співробітництва. Визначено, що нормативно-правові засади організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні виникають внаслідок комплексної адміністративної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до яких відносяться: правові акти (статути, регламенти, правила, інструкції тощо); індивідуальні акти та неправові акти (програми, рекомендації); адміністративні договори. Розкрито, що особливістю нормативно-правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні є їх формування на: – загальній ідеї місцевого самоврядування, що закріплена міжнародними та конституційними нормами; – спеціалізації діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, що визначається законами та підзаконними актами України; – специфічних умовах функціонування окремої територіальної громади, що встановлюються внаслідок внутрішньої нормотворчої діяльності територіальної громади (прийняття внутрішніх документів, правил, укладення договорів тощо). The article determines that the Constitution of Ukraine plays a key role in guaranteeing the legal foundations of the organization and functioning of a voluntary united territorial community, and defines the basic principles of local self-government, establishes the powers of territorial communities and provides them with resources. The Constitution of Ukraine also guarantees the legality of the activities of local self-government bodies and creates conditions for cooperation between communities. It was revealed that the European Charter of Local Self-Government is the international legal foundation of the right to local self-government, which establishes basic standards for the organization and functioning of united territorial communities, guaranteeing their legitimacy. It is noted that the European Charter of Local Self-Government is a powerful tool for the development of united territorial communities in Ukraine, which brings the Ukrainian system of local self-government closer to European standards, promotes the European integration of Ukraine and the development of cross-border cooperation. It was determined that the regulatory and legal principles of the organization and functioning of a voluntary united territorial community in Ukraine arise as a result of complex administrative activities of state authorities and local self-government bodies, which include: legal acts (statutes, regulations, rules, instructions, etc.); individual acts and illegal acts (programs, recommendations); administrative contracts. It was revealed that the peculiarity of the regulatory and legal foundations of the organization and functioning of a voluntary united territorial community in Ukraine is their formation on: – the general idea of local self-government, which is established by international and constitutional norms; – specialization of the activities of local self-government bodies in Ukraine, which is determined by the laws and by-laws of Ukraine; – specific conditions for the functioning of a separate territorial community, which are established as a result of the internal rule-making activity of the territorial community (adoption of internal documents, rules, conclusion of contracts, etc.).
Безпосередній об’єкт кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК)
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шевченко, І. О.; Shevchenko, I.
У статті досліджуються концептуальні підходи до розуміння безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК України). При з’ясуванні безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК, автор звертається до так званої класифікації об’єкта «по горизонталі». За цією класифікацією в статті виділяють три види об’єктів: основний безпосередній об’єкт, додатковий безпосередній об’єкт та факультативний безпосередній об’єкт. Автор звертає увагу на те, що у наукових публікаціях не завжди чітко визначається безпосередній об’єкт досліджуваного складу кримінального правопорушення, а тому досліджує найбільш поширені в науці кримінального права концепції і погляди на безпосередній об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК України. З метою оптимального визначення основного безпосереднього об’єкта та додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, автором враховуються всі позитивні та негативні підходи при дослідженні безпосереднього об’єкта означеного кримінального правопорушення та на їх підставі формулюються визначення основного безпосереднього об’єкта та додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК. Крім того, для більш чіткого з’ясування безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, автором з’ясовано суб’єктний склад цих відносин. Крім того, з цього приводу з метою належного виокремлення суб’єктного складу досліджуваних відносин автор звертається до законодавчих і підзаконних актів, що стосуються регулювання відносин в означеній сфері. У продовження з’ясування структури об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК, автор акцентує увагу на предметі цих суспільних відносин, соціального зв’язку як структурних елементів та розкриває їх зміст. На підставі викладеного у статті дається авторське визначення безпосереднього об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК України. The article examines the conceptual approaches to understanding the direct object of the criminal offence of failure to take measures to eliminate the consequences of environmental pollution (Article 237 of the Criminal Code of Ukraine). When determining the direct object of the criminal offence under Article 237 of the CC, the author refers to the so-called “horizontal” classification of the object. According to this classification, the article distinguishes three types of objects: the main direct object, additional direct object and optional direct object. The author draws attention to the fact that scientific publications do not always clearly define the direct object of the criminal offence under study, and therefore the author examines the most common concepts and views on the direct object of a criminal offence under Article 237 of the CC of Ukraine. With the aim of optimal definition of the main direct object and additional mandatory direct object of the criminal offence of failure to take measures to eliminate the consequences of environmental pollution, the author takes into account all positive and negative approaches to the study of the direct object of the said criminal offence and, on their basis, formulates the definitions of the main direct object and additional mandatory direct object of the criminal offence under Article 237 of the CC. In addition, for a clearer clarification of the direct object of the criminal offence of failure to take measures to eliminate the consequences of environmental pollution, the author clarifies the subjective composition of these relations. In addition, in order to properly distinguish the subjective composition of the relations under study, the author refers to the legislative and subordinate acts relating to the regulation of relations in this area. Continuing to clarify the structure of the object of a criminal offence under Article 237 of the CC, the author focuses on the subject matter of these social relations and social bonds as structural elements and reveals their content. Based on the above, the article provides the author’s definition of the direct object of a criminal offence under Article 237 of the CC of Ukraine.
Використання зарубіжного досвіду реалізації правового статусу уповноважених осіб з питань запобігання корупції
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бузницький, Д. М.; Buznytskyi, D.
Внутрішні (відомчі) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції є усталеним децентралізованим інституційним елементом національного антикорупційного механізму багатьох держав, а також їм приділена значна увага у рекомендаціях міжнародних організацій. Зважаючи на це, послуговуючись, головним чином, порівняльно-правовим методом наукового пізнання, автор досліджує затверджені Міжнародною організацією вищих органів аудиту рекомендації з відповідного кола питань, правову основу діяльності антикорупційних уповноважених в Італії й інших держав та офіційні роз’яснення, зокрема, Агентства з питань запобігання корупції Франції щодо внутрішніх антикорупційних розслідувань. Автор рекомендує запровадити у положення законодавства України, які визначають організацію та порядок діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, зарубіжний досвід щодо, зокрема: 1) уповноваження їх на одержання будь-яких документів та відомостей від працівників їх організації, необхідних для виконання їх службових обов’язків; 2) посилення прозорості персонального складу, процедур та результатів діяльності антикорупційних уповноважених шляхом оприлюднення тієї їх частини, яка є доцільною для підвищення ефективності громадського контролю; 3) запровадження заходів підвищення кваліфікації антикорупційних уповноважених, обміну досвідом та інших спеціальних навчальних заходів; 4) закріплення на рівні законодавства кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади антикорупційних уповноважених та унеможливлення суміщення цієї діяльності з іншою діяльністю контрольного характеру у межах організації (внутрішня безпека тощо); 5) формалізації та упорядкування процедури внутрішніх антикорупційних розслідувань, зокрема, шляхом визначення їх цілей, учасників, порядку, у тому числі збирання, дослідження та оцінки доказів для гарантування їх прийнятності для використання у подальших провадженнях, встановлення шляхів дотримання конфіденційності осіб викривачів та прав інших учасників розслідувань. Internal (departmental) corruption prevention officers are a well-established decentralized institutional element of the national anti-corruption mechanism of many states, and they are also given considerable attention in the recommendations of international organizations. In light of this, relying predominantly on the comparative legal method of scientific research, the author examines such recommendations on the relevant range of issues approved by the International Organization of Supreme Audit Institutions, the legal basis of the activities of corruption prevention officers in Italy and other countries, as well as official clarification materials, in particular, of the Anti-Corruption Agency of France related to internal anti-corruption investigations. The author recommends amending the legislation of Ukraine determining the organization and procedure of activities of corruption prevention officers with provisions in particular, regarding: (1) authorizing corruption prevention officers to receive any documents and information from employees of their organization, necessary for the performance of their official duties; (2) strengthening the transparency of the personnel, procedures and outcomes of activities of corruption prevention officers by making public that part of them which could contribute to increasing the effectiveness of public control over them; (3) introduction of measures to improve the professional qualities and abilities of corruption prevention officers, exchange of experience between them and other special training measures; (4) enshrining at the legislative level the qualification requirements for candidates for the positions of corruption prevention officers, and making it impossible to combine this activity with other control activities within the organization (internal security, etc.); (5) formalizing and governing the procedure of internal anti-corruption investigations, in particular, by determining their goals, participants and order of activities, including the collection, research and evaluation of evidence in order to guarantee their admissibility for use in further proceedings, establishing ways of safeguarding the confidentiality of whistleblowers and the rights of other participants in these investigations.
Врегулювання спорів про майно та власність у зоні конфлікту: правовий статус тимчасово окупованих територій
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Литвиненко, Є. В.; Lytvynenko, Ye.; Лимонько, А. О.; Lymonko, A.
Проведено аналіз питання врегулювання спорів про майно та власність на тимчасово окупованих територіях у контексті збройних конфліктів. Автори досліджують правовий статус такої території та вплив такого статусу у вирішенні питаннь щодо власності. У статті аналізується міжнародні правила, включаючи Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них, які регулюють захист цивільного населення та його майна в умовах конфлікту. Також досліджуються спеціальні механізми, включаючи роль міжнародних організацій у вирішенні спорів та відновленні порядку на окупованих територіях. Наголошено, про важливість дотримання принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права для захисту прав та інтересів громадянського населення в умовах конфлікту. Розглянуті приклади з практики, дають підстави стверджувати про необхідність розробки та застосування ефективних механізмів врегулювання спорів та відновлення порушених прав у контексті тимчасово окупованих територій. Особлива увага приділяється ролі міжнародних правових інструментів у врегулюванні подібних ситуацій, зокрема, Женевським конвенціям та Додатковим протоколам до них, які визначають права та обов’язки сторін конфлікту та забезпечують захист цивільного населення. Розглянуто та досліджено, як саме ці міжнародні норми впливають на регулювання питань власності та майна. Крім того, висвітлюється та підтверджується важливість участь міжнародних організацій у вирішенні таких спорів та відновленні стабільності на окупованих територіях. Аналізується їхня роль у сприянні дотриманню принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права, що є ключовим для забезпечення безпеки та захисту прав громадян в умовах конфлікту. Можна констатувати, що на сьогодні існує необхідність у комплексному підході до вирішення питань власності та майна на тимчасово окупованих територіях, який базується на принципах міжнародного права та сприяє відновленню правового порядку та захисту прав людини в умовах збройних конфліктів. Обґрунтовано важливість дотримання принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права як основи для захисту прав та інтересів громадянського населення в умовах конфлікту. Визначаються основні проблеми та виклики, які виникають при вирішенні питань власності в зоні тимчасової окупації, і запропоновано можливі шляхи їх вирішення. An analysis of the settlement of disputes over property and ownership in temporarily occupied territories in the context of armed conflicts has been carried out. The authors examine the legal status of such territory and the impact of such status in resolving property issues. The article analyzes international rules, including the Geneva Conventions and their Additional Protocols, which regulate the protection of the civilian population and their property in conflict. Special mechanisms are also being explored, including the role of international organizations in resolving disputes and restoring order in the occupied territories. The importance of observing the principles of human rights and international humanitarian law to protect the rights and interests of the civilian population in conflict conditions was emphasized. The considered examples from practice give grounds for asserting the need to develop and apply effective mechanisms for settling disputes and restoring violated rights in the context of temporarily occupied territories. Special attention is paid to the role of international legal instruments in the settlement of similar situations, in particular, the Geneva Conventions and Additional Protocols to them, which determine the rights and obligations of the parties to the conflict and ensure the protection of the civilian population. It has been considered and researched how exactly these international norms affect the regulation of property and property issues. In addition, the importance of the participation of international organizations in resolving such disputes and restoring stability in the occupied territories is highlighted and confirmed. Their role in promoting compliance with the principles of human rights and international humanitarian law, which is key to ensuring security and protecting the rights of citizens in conflict, is analyzed. It can be stated that today there is a need for a comprehensive approach to solving property and property issues in the temporarily occupied territories, which is based on the principles of international law and contributes to the restoration of legal order and the protection of human rights in the conditions of armed conflicts. The importance of observing the principles of human rights and international humanitarian law as a basis for protecting the rights and interests of the civilian population in conflict conditions is substantiated. The main problems and challenges that arise when solving property issues in the zone of temporary occupation are determined, and possible ways to solve them are proposed.
Відмежування військових формувань від правоохоронних органів при кваліфікації за ст. 114-1 Кримінального кодексу України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ясиновський, П. В.; Yasynovskyi, P.
Стаття присвячена розгляду питань щодо відмежування військових формувань від правоохоронних органів, шляхом визначення їх понять, встановлення їх основних видів, для правильної кваліфікації за статтею 114-1 Кримінального кодексу України. Метою та завданням статті є визначення понять, основних видів військових формувань та правоохоронних органів, для подальшого відмежування один від одного. Методологічну основу дослідження становить поєднання теоретичного та практичного підходів, у межах яких знайшли застосування загальнонаукові та спеціально-правові методи. Аналіз понять “військове формування” та “правоохоронний орган” на нормативно-правовому та теоретико-правовому рівнях. В умовах постійної терористичних загроз та подіями, які відбулись на території України, Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 8 квітня 2014 року запроваджено кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань у особливий період (ст. 114–1 Кримінального кодексу України). Крім того, все частіше можна спостерігати використання терміну “військові формування” та “правоохоронні органи” на законодавчому рівні, які мають схожі ознаки, та деякі види органів підпадають, як до військових формувань так і до правоохоронних органів. Для дотримання законних права і свободи осіб, підозрюваних чи обвинувачених у скоєнні такого кримінального правопорушення, необхідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а саме встановити відмінності військових формувань від правоохоронних органів. Проаналізована низка законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо військових формувань, правоохоронних органів та визначено відмінність військових формувань від правоохоронних органів. The article is devoted to consideration of issues regarding the separation of military formations from law enforcement agencies, by defining their concepts, establishing their main types, for proper qualification under Article 114-1 of the Criminal Code of Ukraine. The purpose and task of the article is to define the concepts, the main types of military formations and law enforcement agencies, for further differentiation from each other. The methodological basis of the research is a combination of theoretical and practical approaches, within which general scientific and special legal methods have been applied. Analysis of the concepts of «military formation» and «law enforcement agency» at the normative-legal and theoretical-legal levels. In the conditions of constant terrorist threats and events that took place on the territory of Ukraine, the Law of Ukraine «On Amendments to the Criminal Code of Ukraine» of April 8, 2014 introduced criminal liability for obstructing the lawful activities of the Armed Forces of Ukraine and other military formations during a special period (Article 114–1 of the Criminal Code of Ukraine). In addition, it is increasingly possible to observe the use of the term «military formations» and «law enforcement agencies» at the legislative level, which have similar characteristics, and some types of bodies fall under both military formations and law enforcement agencies. In order to observe the legal rights and freedom of persons suspected or accused of committing such a criminal offense, it is necessary to correctly qualify the act committed by the person, namely to establish the differences between military formations and law enforcement agencies. A number of legislative and other normative legal acts regarding military formations and law enforcement agencies were analyzed and the difference between military formations and law enforcement agencies was determined.
Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів: історія застосування Україною
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Голубєва, Вікторія Олегівна; Holubieva, Viktoriia; Голубева, Виктория Олеговна; Голубєва, А. О.; Holubieva, A.
В статті розглянуто розвиток запровадження Україною, як суверенною державою, в рамках зовнішньоекономічної політики (зокрема, її валютної складової) і сучасний стан нормативно-правової бази і деяких особливостей практики регулювання граничних строків надходження валютної виручки за експортними операціями та/або товарів за імпортними операціями та деяких практичних особливостей у цій сфері. Питання граничних строків виконання зобов’язань при здійсненні експортно-імпортних операцій має дві складові: економічну та юридичну. З економічної точки зору, надходження валютних коштів, як розрахунку по зовнішньоекономічним договорам (контрактам), впливає на податкові надходження до державного бюджету, на курс національної валюти, стан платіжного балансу України та ін. Юридична складова даної сфери дослідження має на меті нормативно закріпити / означити умови і суб’єктів здійснення міжнародних розрахунків (взагалі) і, зокрема, розрахунків по експортно-імпортним договорам (контрактам), та в свою чергу включає «вертикальні» і «горизонтальні» відносини та відповідальність. В першу чергу мова йде про «вертикальні» відносини, про те, що держава для досягнення певної соціально-економічної мети може встановлювати саме граничні строки проведення зовнішньоекономічних операцій (оплати, поставки товарів, надання послуг та ін.), умови контролю (нагляду) за їх дотриманням, і в разі порушення яких нормативно передбачається притягнення до відповідальності. З іншої сторони, з врахуванням національних нормативно-правових вимог, зокрема у сфері валютного законодавства, суб’єкти ЗЕД на основі принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва [67, ст. 2] і автономії волі (lex voluntatis) [68, ст. 5] в зовнішньоекономічних договорах (контрактах), можуть передбачати будь-які умови, в т.ч. оплати, поставки товарів і відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання, тобто вступати в «горизонтальні» відносини. В статті в описовому і табличному вигляді представлено саме те, якими нормативно-правовими актами, на які терміни та ін., Україна з 90-х років ХХ ст. до 24.02.2022 р. вводила і змінювала граничні строки (від 30 до 365 календарних днів) надходження валютної виручки за експортними операціями (тобто переважно розрахунків) та/або надходження товарів за імпортними операціями, як іншої невід’ємної сторони даного процесу. Крім того звертається увага на нормативно визначені можливості подовження означених граничних строків, умови призупинення їх розрахунку (форс-мажор, звернення до судових органів), а також наслідки їх порушення (наприклад, нарахування пені у розмірі від 1% до 0,3%). Широко представлена судова практика з теми дослідження і її окремих аспектів. Звертаємо увагу, що викладення матеріалу щодо граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями в Україні розділено на дві частини за часовою ознакою: – з 90-х рр. ХХ ст. до 23.02.2022 р.; -- з 24.02.2022 р – до тепер (в часи воєнного стану). В даній статті йдеться про довоєнний період, а саме з 90-х рр. ХХ ст. до 23.02.2022 р. The article covers the development of settlement deadlines for commodity export and import operations introduced by Ukraine as a sovereign state within the framework of foreign economic policy (in particular, its currency component), and the current state of the regulatory framework and some special aspects of practical regulation of deadlines of currency receipts being credited for export operations and/or goods delivery for import operations and some operational peculiarities in this area. The matter of commitment implementation deadlines on export-import operations has two components: economic and legal. From an economic point of view, foreign currency being credited as a settlement on foreign economic contracts affects tax revenues to the state budget, influences the exchange rate of the national currency, the state of the balance of payments of Ukraine, etc. The legal component of this research aims at identifying the conditions and subjects of international settlements (in general) and, in particular, settlements on export-import contracts (contracts), and, in its turn, includes «vertical» and «horizontal» relations and responsibilities. First of all, we are talking about «vertical» relations. They imply that it is deadlines for foreign economic operations (payment, delivery of goods, service provision etc.) and conditions for monitoring (supervising) their observance are set out by the state to achieve a certain social and economic goal. If the deadlines and conditions are violated, prosecution is normatively stipulated. On the other hand, taking into account national regulatory and legal requirements, in particular in the field of currency legislation, subjects of foreign economic activity, on the basis of the principle of foreign economic entrepreneurship freedom [67, Article 2] and the autonomy of will (lex voluntatis) [68, Article 5] in foreign economic contracts, may provide for any conditions, including payments, goods delivery and responsibility for their non-fulfillment or poor performance, that is, they create «horizontal» relationship. The article presents in descriptive and tabular form by what normative legal acts, for what terms, etc., within the period between the 90s of the twentieth century and 24.02.2022 Ukraine introduced and changed the deadlines (from 30 to 365 calendar days) for foreign currency earnings on export operations being credited (i.e., mainly settlements) and/or the delivery of goods on import operations, as another integral part of this process. Besides, the article focuses on normatively defined possibilities of specified deadlines being extended, the conditions for their calculation being suspended (force majeure, appeal to the judicial authorities), as well as consequences of their violation (for example, accrual of penalties in the amount of 1% to 0.3%). Legal precedents on the subject of the research and its individual aspects are widely presented. We would like to draw your attention to the fact that the presentation of the material on the deadlines for the delivery of goods for import operations and/or foreign exchange earnings receipt for export operations in Ukraine is divided into two parts according to the time factor: – from the 90s. XX century to 23.02.2022; – from 24.02.2022– until now (during the martial law). This article refers to the pre-war period, namely between the 90s of the XXth century and 23.02.2022.
Державне регулювання та саморегулювання митної брокерської діяльності: напрями вдосконалення теоретико-правового забезпечення
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Іванченко, Е. П.; Ivanchenko, E.
Стаття присвячена дослідженню науково-теоретичних проблем правового забезпечення державного регулювання та саморегулювання митної брокерської діяльності, визначенню їх об’єктивної необхідності у сучасних умовах господарювання та формулюванню понять вказаних категорій, як двох основних моделей регулюючого впливу на ринок митних боксерських послуг. Аналіз доктрини та митного законодавства України дозволив сформулювати авторське визначення поняття «державне регулювання митної брокерської діяльності», як здійснення державою в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику комплексу економіко-правових та організаційно-управлінських заходів, щодо упорядкування діяльності митних брокерів, з метою реалізації державної митної політики, виконання цільових економічних та інших програм і розвитку ринку митних брокерських послуг. Автором доведено, що ринкове саморегулювання є однією із моделей регулювання ринку, що застосовується для зменшення адміністративних витрат держави та адміністративного тиску на суб‘єктів господарювання. Це дозволило сформулювати поняття «саморегулювання митної брокерської діяльності», як врегульоване нормами права та локальними актами самостійне регулювання суб’єктами митної брокерської діяльності своєї професійної діяльності, що здійснюється митними брокерами через саморегулівну(-ні) організацію(-ї), шляхом виконання такою організацією(-ями) покладених на неї та/або делегованих їй державою повноважень, відповідно до закону. За результатами аналізу, автор формулює висновок, що досліджені моделі регулювання ринку митних брокерських послуг України можуть стати ефективним інструментом ринку митної брокерської діяльності, що дозволить підвищити конкурентоспроможність митного простору України на міжнародному ринку та стимулювати розвиток зовнішньоекономічної діяльності, знизити витрати і час на митне оформлення, підвищити рівень прозорості та ефективності митних процедур, зменшити корупціогенний фактор тощо. The article is devoted to the study of scientific and theoretical issues of legal support for state regulation and self-regulation of customs brokerage activities, determination of their objective necessity in modern economic conditions, and formulation of the concepts of these categories as two main models of regulatory influence on the market of customs brokerage services. The analysis of the doctrine and customs legislation of Ukraine allowed the author to formulate the original definition of the concept of “state regulation of customs brokerage activities” as implementation by the state, represented by the central executive body which implements the state customs policy, of a set of economic-legal and organizational-managerial measures aimed at streamlining the activities of customs brokers to implement the state customs policy, fulfil targeted economic and other programs and develop the customs brokerage market. The author proves that market self-regulation is one of the models of market regulation used to reduce administrative costs of the state and administrative pressure on business entities. This made it possible to formulate the concept of “self-regulation of customs brokerage activities” as self-regulation by customs brokerage entities of their professional activities, which is carried out by customs brokers through self-regulatory organization(s), regulated by law and local acts, via exercising by such organization(s) the powers assigned to it and/or delegated to it by the state under the law. Based on the results of the analysis, the author concludes that the studied models of regulation of the customs brokerage services market in Ukraine can become an effective tool for the customs brokerage market, which will increase the competitiveness of Ukraine’s customs space in the international market and stimulate the development of foreign economic activity, cut the costs and time for customs clearance, improve transparency and efficiency of customs procedures, reduce the corruption factor, etc.
До питання визначення спеціальних суб’єктів публічного адміністрування у сфері виконання кримінальних покарань та пробації
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Агапова, О. В.; Ahapova, O.
Ефективне вирішення програмних цілей держави щодо реформування системи суб’єктів, що функціонують у сфері виконання кримінальних покарань та пробації включає в себе комплекс заходів, спрямованих на підвищення стандартів прав засуджених, створення гуманістичної системи виконання кримінальних покарань, забезпечення ефективного виправлення засуджених та зменшення рецидиву злочинності. У статті досліджується актуальна та функціонуюча сьогодні система суб’єктів публічного адміністрування у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Ґрунтовний аналіз наукової думки дозволив сформувати теоретиче підґрунтя до розуміння актуальних напрямів розвитку пенітенціарної системи України. На підставі аналізу нормативно-правових актів, авторкою виокремлено головний суб’єкт, що наділений виключною компетенцією на забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації – Міністерство юстиції України та встановлено коло інших відповідальних суб’єктів, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме: кримінально-виконавчі інспекції; установи виконання покарань; слідчі ізолятори; воєнізовані формування; навчальні заклади; заклади охорони здоров’я; підприємства установ виконання покарань; воєнізовані формування; інші підприємства, установи і організації тощо. Окрему увагу, авторкою приділено функціонуванню органів пробації та відзначено наполегливу роботу із запровадження цього інституту як ефективного чинника демократичного суспільства. У статті розкривається основні напрями функціонування єдиної державної установи – «Центр пробації». У висновках авторкою наголошується на пріоритетній та вирішальній ролі органів та установ, що складають систему суб’єктів спеціальної компетенції у сфері юстиції України, а також їх безпосередньому впливу на успішність процесу ресоціалізації засуджених осіб. Effectively achieving the state’s programmatic goals for reforming the criminal punishment and probation system requires a comprehensive approach. This includes measures to improve the standards of prisoners’ rights, establish a humane punishment system, and ensure effective rehabilitation and reduced recidivism. This article examines the current system of public administration entities operating in the sphere of criminal punishment and probation. A thorough review of scholarly perspectives has informed a theoretical framework for understanding the evolving directions of Ukraine’s penitentiary system. Legal analysis has identified the Ministry of Justice of Ukraine as the primary entity with exclusive competence to establish and implement state policy in this sphere. Additionally, a range of other responsible entities have been established to support the tasks of the State Criminal Executive Service of Ukraine. These include: Criminal executive inspectorates; Correctional institutions; Pre-trial detention centers; Militarized formations; Educational institutions; Healthcare institutions; Enterprises of correctional institutions; Other enterprises, institutions, and organizations. The author highlights the functioning of probation bodies and acknowledges the ongoing efforts to implement this institution as a crucial element of a democratic society.The article further explores the key functions of the «Probation Center», a singular state institution. The conclusion underscores the critical and leading role of these specialized entities within Ukraine’s justice sphere. Their effectiveness directly impacts the success of the resocialization process for convicted individuals.
Загальна характеристика окремих напрямків волонтерської діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Захарчук, Р. А.; Zakharchuk, R.
В даній статті проаналізовано зміст окремих напрямків волонтерської діяльності та внесено пропозиція доповнити законодавчо закріплені напрямки. Відзначено, що для покращення напрямків волонтерської діяльності необхідним є врахування наступних аспектів: 1) здійснити ретельний аналіз сучасних соціальних, економічних та екологічних потреб, що в більшій мірі, допоможе ідентифікувати пріоритетні напрямки. Важливо визначити термінові та стратегічні завдання для кращого спрямування зусиль волонтерів; 2) партнерство з організаціями: Волонтерські групи можуть збільшити вплив, співпрацюючи з урядовими установами, громадськими організаціями та іншими партнерами. Такий підхід дозволяє об’єднувати ресурси та використовувати їх ефективніше; 3) розвиток навичок волонтерів передбачає надання волонтерам можливостей для професійного та особистісного розвитку допомагає залучати та утримувати висококваліфікованих учасників. Спеціалізовані тренінги та навчання можуть розширити їхні знання та вміння; 4) ефективне використання ІТ-технологій, адже, використання сучасних технологій та інтернет-ресурсів може спростити організацію та координацію волонтерських проектів. Соціальні мережі, платформи для збору коштів та онлайн-інструменти можуть підняти ефективність комунікації та управління. Дуже поширеним після початку російсько-української війни стало організація зборів на визначені цілі, наприклад, купівля машин, засобів нічного бачення, дронів для потреб ЗСУ в боротьбі з окупантів; 5) прозорість та відкритість волонтерської діяльності та її результатів. Знову ж таки, якщо, наприклад, волонтери організували збір коштів, речей, засобів, то фотозвіт таких результатів позитивним чином впливати як на авторитет і довіру до самого волонтера, так і сприятиме більшій зацікавленості осіб, які залучаються. Важливо підтримувати відкритий обмін інформацією між волонтерами, громадськістю та партнерами. Прозорість дій сприяє довірі та підвищує рівень підтримки. Розвиток напрямків волонтерської діяльності зумовлений необхідністю протистояння збройній агресії, подоланню наслідків війни, сприянню відновленню та розвитку країни, а також підтриманні соціальної солідарності та громадянського об’єднання в умовах військового конфлікту. This article analyzes the content of specific directions in volunteer activity and proposes to supplement legislatively established directions. It is noted that to improve the directions of volunteer activity, it is necessary to consider the following aspects: Conduct a thorough analysis of current social, economic, and environmental needs, which will help identify priority directions. It is important to define urgent and strategic tasks for better directing volunteer efforts. Partnership with organizations: Volunteer groups can increase their impact by collaborating with government agencies, non-governmental organizations, and other partners. This approach allows for pooling resources and using them more effectively. Development of volunteers’ skills involves providing volunteers with opportunities for professional and personal development, helping to attract and retain highly skilled participants. Specialized training and education can expand their knowledge and skills. Effective use of IT technologies: Utilizing modern technologies and internet resources can simplify the organization and coordination of volunteer projects. Social networks, fundraising platforms, and online tools can enhance communication and management efficiency. Organizing fundraisers for specific purposes, such as purchasing vehicles, night vision equipment, and drones for the needs of the Armed Forces in the fight against invaders, has become very common after the start of the Russian-Ukrainian war. Transparency and openness of volunteer activities and their results. Once again, if, for example, volunteers organize fundraising, collecting items, or resources, a photo report on such results positively influences both the authority and trust in the volunteer and promotes greater interest from those involved. It is important to support open information exchange between volunteers, the public, and partners. Transparency of actions fosters trust and increases the level of support. The development of directions in volunteer activity is due to the need to counter armed aggression, overcome the consequences of war, contribute to the re covery and development of the country, and maintain social solidarity and civil unity in the conditions of military conflict.
Застосування матеріального права в уніфікованих договорах між транснаціональними компаніями та споживачами в Ізраїлі
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Качурінер, В. Л.; Kachuriner, V.
У статті висвітлено питання застосування матеріального права в уніфікованих договорах між транснаціональними компаніями та споживачами в Ізраїлі. Прийнятим критерієм вибору права в договірному праві є тест згоди сторін, а за його відсутності – тест «найбільш тісного зв’язку». Коли на результат тесту можуть вплинути ширші політичні міркування, які служать загальним нормативним інтересам при застосуванні тесту «найбільш тісного зв’язку», характер і вага зв’язків можуть змінюватися, відповідно до конкретних законів, застосовуваність яких перевіряється відповідно до особливих обставин контракту. За загальним правилом – це вивчення зв’язку договору з певним правом, враховуючи місце, де було укладено договір чи де були проведені переговори до укладення контракту, місце виконання контракту, сторони контракту (їх місце проживання, громадянство, реєстрація та підприємницька діяльність), мову договору, валюту платежу, місце сплати податків і наміри сторін щодо вибору права в інших сферах їхніх відносин. Виявляючи ці спорідненості та визначаючи їхню вагу, немає жодних перешкод для того, щоб суд брав до уваги загальні політичні міркування правової системи та основні принципи договірної сфери, для якої вимагається вибір права. За відсутності конкретної спорідненості суд може вдатися до об’єктивної спорідненості договору, тобто: права, що застосовується до подібних договорів, між подібними сторонами та за подібних обставин. У статті продемонстровано динаміку правових рішень, які вплинули на результат розвитку застосування матеріального права в уніфікованих договорах ізраїльської системи правосуддя, котра побудована таким чином, що кожна справа залежить від суб’єктивного рішення окремого судді, що, на думку автора, призводить до тотального хаосу у правовій системі. Натомість, уніфікація законодавства Ізраїлю у відповідності з міжнародними нормами у сфері міжнародного публічного та приватного права могла б внести чіткість, прозорість, однозначність та значним чином полегшити навантаження системи правосуддя Ізраїлю. The article highlights the application of substantive law in unified contracts between multinational companies and consumers in Israel. The accepted criterion for the choice of law in contract law is the test of the consent of the parties, and in its absence, the test of “closest connection”. When the outcome of the test may be influenced by broader policy considerations that serve the general regulatory interest in applying the “closest connection” test, the nature and weight of the connections to be tested may vary, of course, according to the particular statutes whose applicability is being tested and according to the special circumstances of the contract. As a general rule, this is the study of the connection of a contract with a certain law, paying attention to the place where the contract was concluded or where negotiations were held before the conclusion of the contract, the place of performance of the contract, the parties to the contract (their place of residence, citizenship, registration and business activity), language of the contract, currency of payment, place of tax payment and intentions of the parties regarding the choice of law in other areas of their relationship. In identifying these affinities and determining their weight, there is no obstacle for the court to take into account the general political considerations of the legal system and the basic principles of the contractual field for which the choice of law is required. In the absence of concrete kinship, the court may resort to the objective kinship of the contract, that is: the law applicable to similar contracts, between similar parties and under similar circumstances. Also, the dynamics of legal decisions that influenced the development of the application of substantive law in unified contracts of the Israeli justice system are shown, which is structured in such a way that each case depends on the subjective decision of an individual judge, which, according to the author, leads to total chaos in the legal system. Instead, the unification of Israeli legislation with international norms in the field of international public and private law could bring clarity, transparency, unambiguity and significantly ease the burden of the Israeli justice system.
Контррозвідувальна аналітика
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Горб, В. В.; Horb, V.
Акцентовано увагу на активних процесах цифрової трансформації в Україні, сталому розширенні кіберпростору, обумовленому цим множенню цифрових слідів, різнопланової інформації про особу в мережі Інтернет, численних інформаційних ресурсах і цифрових пристроях. Зазначено про існування законодавчо регламентованого попиту на такі відомості серед співробітників правоохоронних органів, контррозвідувальних підрозділів. Окреслено поступову переорієнтацію Служби безпеки України на повсюдне і масове використання інформаційних систем різної функціональної спрямованості, рівня інформаційної структури і масштабу застосування. Виокремлено притаманні внутрішньовідомчій цифровізації проблеми, репрезентовані завдання контррозвідувальної діяльності та вказано на тенденцію до збільшення частки інформаційної роботи, пов’язаної з пошуком і обробленням даних в інформаційних системах. Проведено дослідження семантичного значення термінів «аналіз», «аналітичний», «аналітика» на підставі чого сформовано судження про безмежність і багатогранність етимології аналітики. Вироблено альтернативний термін – «контррозвідувальна аналітика», розкрито його суть і місце в системі інформаційного забезпечення вітчизняної спецслужби, а також притаманні сутнісні ознаки. Наведено сферу використання кінцевого інформаційного продукту контррозвідувальної аналітики. Відмічено дуальну сутність контррозвідувальної аналітики через призму форм і методів контррозвідувальної діяльності й резюмовано на перспективі трансформації контррозвідувальної аналітики в окрему форму контррозвідки. Наведена аргументація такого прогнозу. Надані пропозиції щодо вироблення наукомісткого підходу до впровадження інформаційних систем в Службі безпеки України, забезпечення їх ефективного і квалітативного використання через запровадження інституту контррозвідувальної аналітики в оперативно-службову діяльність підрозділів контррозвідки. Attention is focused on the active processes of digital transformation in Ukraine, the constant expansion of cyberspace, due to this multiplication of digital traces, diverse information about a person on the Internet, numerous information resources and digital devices. It is noted that there is a legally regulated demand for such information among employees of law enforcement agencies and counterintelligence units. The gradual reorientation of the Security Service of Ukraine towards widespread and mass use of information systems of different functional orientation, level of information structure and scope of application is outlined. The problems inherent in intra-departmental digitization are singled out, the tasks of counterintelligence activities are represented, and the tendency to increase the share of information work related to data search and processing in information systems is indicated. A study of the semantic meaning of the terms «analysis», «analytical», «analytics» was conducted, on the basis of which a judgment was formed about the limitlessness and versatility of the etymology of analytics. An alternative term – «counterintelligence analytics» has been developed, its essence and place in the information support system of the domestic special service, as well as inherent essential features, have been revealed. The scope of use of the final information product of counterintelligence analytics is given. The dual essence of counterintelligence analytics through the prism of forms and methods of counterintelligence activity is noted and summarized on the perspective of the transformation of counterintelligence analytics into a separate form of counterintelligence. The argumentation of such a forecast is given. Proposals are provided for the development of a scientific approach to the implementation of information systems in the Security Service of Ukraine, ensuring their effective and qualitative use through the introduction of the institute of counterintelligence analytics into the operational and service activities of counterintelligence units.
Концептуалізація державної політики у сфері правоохоронної діяльності: теоретико-правовий підхід
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Тичина, Д. М.; Tychyna, D.; Грицюк, І. В.; Hrytsiuk, I.
У статті проведене узагальнення наукових підходів щодо державної політики у правоохоронній діяльності. Надано поняття «державна політика» є пізнавальним інструментом поглиблення людських знань про складний, багатогранний соціальний феномен, одну з форм інтелектуальної діяльності, спрямованої на відображення закономірних взаємозв’язків і властивостей державної діяльності, реалізацію завдань і функцій державного впливу. Під нею слід вважати цілеспрямовану, стабільну, свідомовольову, правову форму організації та здійснення діяльності держави, уповноважених нею суб’єктів за допомогою спеціальних засобів, методів і процедур спрямованих на розроблення стратегічного курсу розвитку найважливіших сфер життєдіяльності суспільства й тактичного управління ними з метою забезпечення прав людини, узгодження інтересів соціальних суб’єктів. У свою чергу, правоохоронну діяльність визначено об’єктом державної політики, що здійснюється уповноваженими суб’єктами державного управління шляхом застосування запобіжних, примусових, юридичних, силових та інших заходів впливу на охоронювані суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод людини, національної безпеки, запобігання і протидії злочинності як основи захисту публічних, суспільних та приватних інтересів, які легалізовані в системі права. Констатовано, що правове регулювання є владним впливом на суспільні відносини, який здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів з метою їх закріплення, упорядкування, розвитку й охорони, спрямований на відображення та узгодження суспільних інтересів задля розвитку основних сфер суспільних відносин. Саме тому цілком очевидним є те, що в сучасних умовах воєнного стану, особливого значення набуває проблема якісного вдосконалення системи правового регулювання діяльності органів правопорядку. Наявність міжнародних і європейських стандартів формування та реалізації державної політики, а також надання державами добровільної згоди на їх обов’язковість неодмінно приводить до впровадження цих стандартів у національне законодавство, завдяки чому закріплюють найбажаніші для особи та суспільства цінності, що стають джерелом державної політики. The article summarizes scientific approaches to state policy in law enforcement. The given concept of «state policy» is a cognitive tool for deepening human knowledge about a complex, multifaceted social phenomenon, one of the forms of intellectual activity aimed at reflecting the natural relationships and properties of state activity, the implementation of tasks and functions of state influence. It should be considered a purposeful, stable, conscious-willed, legal form of organization and implementation of the activities of the state, its authorized subjects with the help of special means, methods and procedures aimed at developing a strategic course of development of the most important spheres of life in society and tactically managing them in order to ensure human rights, coordination of interests of social subjects. In turn, law enforcement activity is defined as an object of state policy, which is carried out by authorized subjects of state administration through the use of preventive, coercive, legal, force and other measures of influence on protected social relations in order to ensure human rights and freedoms, national security, prevention and combating crime as a basis for the protection of public, public and private interests, which are legalized in the legal system. It was established that legal regulation is a powerful influence on social relations, which is carried out by the state with the help of all legal means in order to consolidate, organize, develop and protect them, aimed at reflecting and coordinating public interests for the development of the main spheres of social relations. That is why it is quite obvious that in modern conditions of martial law, the problem of qualitative improvement of the system of legal regulation of the activities of law enforcement agencies is of particular importance. The presence of international and European standards for the formation and implementation of state policy, as well as the voluntary consent of states to their obligation, inevitably leads to the introduction of these standards into national legislation, thanks to which the most desirable values for individuals and society are fixed, which become the source of state policy.
Накладення штрафів за порушення українського антимонопольного законодавства, їх судове оскарження і забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання: вплив антимонопольної реформи
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Сус, М. С.; Sus, M.
Стаття присвячена аналізу положень Закону України No 3295-IX від 09.08.2023 (Закон No 3295-IX), який запустив антимонопольну реформу в Україні, та нормативно-правових актів Антимонопольного комітету України (АМК), прийнятих на розвиток положень цього закону, та наданні їм загальної оцінки з точки зору того як і якою мірою вони можуть вплинути на практику органів АМК щодо накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства та підходи господарських судів щодо контролю за цими рішеннями, існуючу до набрання Законом No 3295-IX чинності проблематику в цій частині в аспекті забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання. За результатами аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів робиться висновок, що встановлення Законом No 3295-IX вимоги, що порядок визначення штрафів за порушення антимонопольного законодавства має бути затверджений у формі нормативно-правового акту АМК, а не рекомендаційних роз’яснень, як було раніше, прямі норми, запроваджені розпорядженням АМК No 16-рп від 23.11.2023, які оновили правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, та No 22-рп від 14.12.2023, яким АМК затвердив правила визначення штрафів за порушення вказаного законодавства, про те, що рішення органів АМК про накладення штрафів мають бути обґрунтованими і що органи АМК мають зазначати обставини, які вони будуть враховувати при визначенні розмірів штрафів, у поданні з попередніми висновками, надаючи відповідачам у справах органів АМК таким чином можливість їх прокоментувати, можна розглядати як позитивне зрушення в частині забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання при розгляді органами АМК справ про порушення антимонопольного законодавства. Закон No 3295-IX, оновлені АМК правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства та правила визначення штрафів збільшують ймовірність того, що господарські суди почнуть більш ефективно контролювати законність рішень органів АМК про накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства безвідносно до рішень про визнання вчинення порушень цього законодавства та визнавати перші недійсними тоді, коли при накладенні штрафів органи АМК не дотримувалися положень розпорядження АМК No 22-рп від 14.12.2023 та інших нормативно-правових актів, прийнятих АМК на розвиток положень Закону No 3295-IX. В якій мірі нове регулювання матиме позитивний ефект фактично покаже правозастосовна практика, яка найближчим часом почне формуватися. Вказується, що Закон No 3295-IX загалом не зачіпає питання зміни господарськими судами рішень органів АМК про накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства, забезпечення чого є одним із зобов’язань України відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, та, як обґрунтовується у статті, видається оптимальним способом організації публічного застосування українського антимонопольного законодавства. Створення умов, аби господарські суди могли ефективно та послідовно змінювати розміри штрафів, накладені органами АМК, при розгляді спорів щодо оскарження рішень цих органів, є одним із найбільш важливих питань для вирішення у світлі триваючої антимонопольної реформи в Україні, що актуалізує подальші дослідження зарубіжного досвіду в цій частині. The article is devoted to analysis of provisions of the Law of Ukraine No. 3295-IX dated 9 August 2023 (the “Law No. 3295-IX”), which launched the antimonopoly reform in Ukraine, and the legal acts of the Antimonopoly Committee of Ukraine (the “AMC”) adopted by the agency for development of provisions of the said law and their general assessment from standpoint of how and what to extent that they could affect the AMC’s bodies’ practice on imposition of fines for infringements of Ukrainian antimonopoly legislation and approaches of commercial courts towards review of these decisions, problematic issues in this part existing before the Law No. 3295-IX entered into force in terms of ensuring observance of rights of undertakings. Upon analysis of provisions of the above-mentioned legal acts, it is concluded that establishment by the Law No. 3295-IX of the requirement that the procedure for determining fines for infringements of antimonopoly legislation should be governed by the AMC’s legal act, and not recommended explanations, as was previously, direct provisions introduced by the AMC’s orders No. 16-rp dated 23 November 2023 updating the rules for review of cases on infringements of antimonopoly legislation and No. 22-rp dated 14 December 2023 approving the rules for determining fines for infringements of the said legislation, stating that the AMC’s bodies decisions on imposition of fines should be justified and that the AMC’s bodies should indicate circumstances to be taken into account when determining amount of fines in a submission with preliminary conclusions, thus giving defendants in the AMC’s bodies’ cases opportunity to comment on them, can be regarded as positive developments in part of ensuring observance of rights of undertakings within the framework of review of cases on infringements of antimonopoly legislation by the AMC’s bodies. The Law No. 3295-IX, the updated rules for review of cases on infringements of antimonopoly legislation as well as the rules for determining fines increase the likelihood that commercial courts will control legality of the AMC’s decisions on imposition of fines regardless of the decisions on recognition of commission of infringements more effectively and invalidate the former decisions if when adopting them the AMC’s bodies failed to comply with provisions of the AMC’s order No. 22-rp dated 14 November 2023 and other legal acts adopted by the AMC for development of provisions of the Law No. 3295-IX. To what extent the new regulation will have a positive effect in reality will be shown by law enforcement practice, which will begin to develop in the near future. It is noted that the Law No. 3295-IX does not touch the issue of changing the AMC’s bodies’ fining decisions by commercial courts at all. At the same time, ensuring that a court or other independent tribunal imposes or, at the person’s request, reviews any sanction imposed by competition authority is one of Ukraine’s obligations under the Association Agreement with EU, and, as argued in the article, appears to be the optimal way of organizing public enforcement of Ukrainian antimonopoly legislation. Creation of conditions to enable commercial courts to change amount of fines imposed by the AMC’s bodies in effective and consistent manner, when considering disputes where these bodies’ decisions are challenged, is one of the most important issues to be addressed within ongoing antimonopoly reform in Ukraine, which respectively actualizes further studies of relevant foreign experience.
«Напередодні та після Нісібіса»: міжнародно-правові особливості римсько-іранської мирної угоди 363 року
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Мельник, В. М.; Melnyk, V.
Стаття презентує результати комплексного текстологічного та наративного дослідження Нісібіської мирної угоди 363 року. Договір уклали між собою повноважні представники Римської імперії та Сасанідського Ірану. Він був результатом невдалої військової кампанії римлян, що проводилася впродовж 363 року. Ідеологічною основою для походу римських сил у межі Персії стало прагнення підкорити значну частину іранських земель. Прикладом наслідування в римських аристократичних колах вважався Александр Македонський (336–323 рр. до н. е.). Отже, Імператорський Рим ставив собі на меті повний і безповоротний розгром Династії Сасанідів (на кшталт знищення Династії Ахеменідів Александром у 330 р. до н. е.). Зрештою, імператор Юліан Відступник (361–363) зумів наблизитися до перської столиці (місто Ктесифон), але був убитий. Як наслідок, потужний експедиційний римський корпус відступив і потрапив у пастку основних сил персів. Військова рада швидко обрала нового імператора. Однак, саме Іовіан (363–364) погодив із правителем Ірану Шапуром ІІ (308–380) ключові умови римсько-перських домовленостей. По-перше, Римська імперія відмовлялася від «історичних прав» на володіння в Месопотамії. По-друге, персам передавалися ключові фортифікаційні пункти прикордонної лінії, що суттєво послаблювало оборонну систему імперії. По-третє, угода передбачала депортацію греко-римського населення з Месопотамії до Сирії. Їх мали замінити іранські колоністи. По-четверте, римляни передавали Велику Вірменію в залежність від Ірану терміном на тридцять років. Крім того, римський імператор поклявся не допомагати Вірменії у разі усного чи письмового звернення її базилевса до офіційного Константинополя. Стаття характеризує ключову дискусію між перськими та римськими інтелектуалами з приводу терміну вірменської залежності від Персії. Змальовується ставлення римських коментаторів до факту та обставин укладення угоди. Підкреслюються хитрощі, до яких вдався імператор Іовіан у випадку з тлумаченням юридичного статусу Великої Вірменії. При цьому, Нісібіський мирний договір 363 року виявився ключовим документом для історії міжнародного права IV століття. Наприкінці конкретизуються наслідки прийнятих умов для зовнішньополітичного курсу імператорів-правонаступників. The article presents the results of a comprehensive textual and narrative study of the Nisibis Perso-Roman Peace Treaty of 363 AD. The agreement was concluded between the authorized representatives of the Roman Empire and Sasanian Iran. It was the result of an unsuccessful military campaign of the Romans, which was carried out during 363 AD. The ideological basis for the march of the Roman forces to the borders of Persia was the desire to conquer a large part of the Iranian lands. Alexander the Great (336–323 BC) was considered an example of imitation in Roman aristocratic circles. Therefore, Imperial Rome aimed at the complete and irreversible defeat of the Sasanian Dynasty (like the destruction of the Achaemenid Dynasty by Alexander the Great in 330 BC). In the end, the emperor Julian the Apostate (361–363) managed to approach the Persian capital (Ctesiphon) but was killed. As a result, the powerful Roman expeditionary corps retreated and was trapped by the main forces of the Persians. The military council quickly elected a new emperor. However, it was Jovian (363–364) who agreed with the Iranian ruler Shapur II (308-380) on the key terms of the Roman-Persian agreements. First, the Roman Empire renounced its “historical rights” to possession in Mesopotamia. Secondly, key fortification points of the borderline were handed over to the Persians, which significantly weakened the defense system of the empire. Thirdly, the agreement provided for the deportation of the Greco-Roman population from Mesopotamia to Syria. They were to be replaced by Iranian colonists. Fourthly, the Romans made Greate Armenia dependent on Iran for thirty years. In addition, the Roman emperor swore not to help Armenia in the event of an oral or written appeal by its basileus to official Constantinople. The article characterizes the key debate between Persian and Roman intellectuals regarding the Armenian dependence on Persia. The attitude of Roman commentators to the facts and circumstances of the conclusion of the agreement is depicted. The tricks used by Emperor Jovian in the case of interpretation of the legal status of Greate Armenia are emphasized. At the same time, the Nisibis Peace Treaty of 363 AD turned out to be a key document for the history of international law of the 4th century. In the end, the consequences of the accepted conditions for the foreign policy course of the successor emperors are specified.
Новий Lex Mercatoria та сучасна модернізація міжнародного комерційного права
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2024) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
На сторінках наукової статті автори розглядають сучасну еволюцію міжнародного комерційного права як «третьої» правової системи, яка є життєво важливим засобом для вирішення проблем глобалізації світової економіки та міжнародної торгівлі. Зазначається, що lex mercatoria концептуалізується як правова система, що існує паралельно з правом і конкурує з ним у плані регулювання транскордонних приватноправових відносин. Lex mercatoria часто постає своєрідним символом sui generis, який гарантує особливий, автономний режим самоорганізації транскордонної торгівлі, тоді як історичні корені цього явища ще потребують логічного доведення і все частіше ставляться під сумнів дослідниками. Lex communitas, будучи сучасною реінкарнацією середньовічного lex mercatoria, породжується професійними спільнотами і поширюється в логістиці мережевої методології далеко за межі транскордонної торгівлі, інтегруючи численні регуляторні недержавні режими, сформовані в різних сферах транскордонних приватноправових відносин. Приналежність до того чи іншого економічного співтовариства у межах внутрішнього ринку ЄС служить підставою для застосування ще додатково норм EU acquis communautaire (acquis). Lex mercatoria XXI століття створюється на основі судового прецеденту в рамках системи Міжнародного комерційного арбітражу, що дозволяє деяким вченим говорити про формування «загального арбітражного права» (англ. arbitral common law). На думку авторів, генезис lex mercatoria свідчить про трансформацію середньовічного lex mercatoria як сукупності стихійно сформованих звичаєвих принципів і норм спрощеного врегулювання торговельних спорів у сучасну lex mercatoria як квазіавтономну регуляторну інституційно-правову систему, як правило, цілеспрямовано створену професійними спільнотами недержавних суб’єктів комерційної діяльності для регулювання транскордонних приватноправових відносин під назвою «міжнародне комерційне право». On the pages of the scientific paper, the authors consider the modern evolution of International Commercial Law as a ‘third’ legal system. Lex mercatoria is conceptualized as a legal system that exists in parallel with International Private Law and competes with it in terms of regulating cross-border private law relations. It is a vital way to meet the challenges of globalization of the world economy and international trade. Furthermore, lex mercatoria often appears as a kind of symbol sui generis, which guarantees a special, autonomous regime of self-organization of cross-border trade. At the same time, the historical roots of this phenomenon still need to be logically proven and are increasingly being questioned by researchers. The lex communitas as the modern reincarnation of the medieval lex mercatoria is generated by professional trade communities. It extends in the logistics of network methodology far beyond cross-border trade and integrates numerous regulatory non-state regimes, which are formed in various spheres of cross-border private law relations. The lex mercatoria of the 21st century is created on the basis of precedent within the system of International Commercial Arbitration, which allows some scholars to speak on the formation of ‘Arbitral Common Law’. According to the authors, the genesis of the lex mercatoria testifies to the transformation of the medieval lex mercatoria as a set of spontaneously formed customary principles and the rules of simplified settlement of trade disputes in the modern lex mercatoria as a quasi-autonomous regulatory institutional and legal system. This system was purposefully created by professional communities of non-state commercial entities to regulate cross-border private law relations, which is referred to as ‘International Commercial Law’.
Нормативно-правове забезпечення реалізації права на посмертне відтворення військовослужбовців та інших осіб: зарубіжний досвід та регламентація в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Лебедєва, Ю. В.; Lebedieva, Yu.
Наукова стаття присвячена аналізу нормативно-правового забезпечення права на біологічне батьківство військовослужбовців та інших осіб, перспективам урегулювання цього права в Україні через крізь поточної демографічної ситуації та повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Автор акцентує увагу на тому, що основним ризиком військової служби є ризик смерті, і, якщо особа скористалася програмами збереження репродуктивних клітин для військовослужбовців або раніше проходила програму лікування та зберегла репродуктивний матеріал в кріобанку, може виникнути проблема з посмертною репродукцією, що наразі не заборонена, але і не регламентована чинним законодавством України. У статті проаналізовано зарубіжний досвід впровадження процедури посмертного відтворення, зокрема, розкрито правові аспекти розпорядження репродуктивним матеріалом у разі смерті особи. Акцентовано увагу на тому, що наразі в законотворчій діяльності спостерігається стійка тенденція до легалізації посмертної репродукції. Для належного правового врегулювання посмертного відтворення в Україні запропоновано регламентувати: надання дозволів чи заборони посмертного відтворення репродуктивного матеріалу, вилученого у померлої особи за життя, та визначення можливості вилучення репродуктивного матеріалу у померлої особи; встановлення чітких вимог щодо застосування посмертного відтворення, порядку надання згоди тощо; встановлення терміну допустимого посмертного зберігання та використання репродуктивного матеріалу та/або кріоконсервованих клітин померлої особи; врегулювання спадкових прав дитини, народженої шляхом посмертного відтворення; встановлення батьківства/материнства померлої особи щодо дитини, народженої внаслідок посмертного відтворення; можливість використання цього методу допоміжної репродуктилогії іноземцями та допустимість вивезення репродуктивного матеріалу з території України за кордон, можливість використання методу посмертного відтворення за громадянами України за кордоном. The scientific article is devoted to the analysis of the normative and legal provision of the right to biological parentage of military personnel and other persons, the prospects for the regulation of this right in Ukraine through the prism of the current demographic situation and the full-scale invasion of the Russian Federation into Ukraine. The author emphasizes the fact that the main risk of military service is the risk of death, and if a person used reproductive cell preservation programs for military personnel or previously underwent a treatment program and stored reproductive material in a cryobank, there may be a problem with posthumous reproduction, which is currently not prohibited. but it is not regulated by the current legislation of Ukraine. The article analyzes the foreign experience of implementing the procedure of posthumous reproduction, in particular, reveals the legal aspects of disposal of reproductive material in the event of a person’s death. Attention is focused on the fact that there is currently a steady trend towards the legalization of posthumous reproduction in legislative activity. For the proper legal regulation of posthumous reproduction in Ukraine, it is proposed to regulate: granting or prohibiting posthumous reproduction of reproductive material removed from a deceased person during his lifetime, and determining the possibility of removing reproductive material from a deceased person; establishing clear requirements for the use of posthumous reproduction, the procedure for granting consent, etc.; establishing the period of permissible postmortem storage and use of reproductive material and/or cryopreserved cells of a deceased person; settlement of inheritance rights of a child born through posthumous reproduction; establishment of paternity/maternity of a deceased person with respect to a child born as a result of posthumous reproduction; the possibility of using this method of assisted reproduction by foreigners on the territory of Ukraine and the admissibility of exporting reproductive material from the territory of Ukraine abroad, the possibility of using the method of posthumous reproduction by citizens of Ukraine abroad.
Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені злочинними спільнотами
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бондар, В. С.; Bondar, V.
У статті розглянуто особливості, притаманні обставинам, які підлягають доказуванню в досудовому розслідуванні злочинів, учинених злочинними спільнотами, що обумовлені поняттям кримінального правопорушення, підставою кримінальної відповідальності або звільнення від кримінальної відповідальності, загальними принципами призначення покарання, ознаками конкретних складів злочинів. З урахуванням розглянутих особливостей визначено й розглянуто обставини, що входять до предмета доказування по цій категорії кримінальних правопорушень. Обґрунтовано, що особливості предмета доказування в кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення, вчинені злочинними спільнотами можна охарактеризувати таким чином: 1) доказування в кримінальних провадженнях про злочини, вчинені злочинними спільнотами являє собою вид доказування про сукупність кримінальних правопорушень, основне «ядро» яких можуть складати як однорідні за кримінально-правовими ознаками та тотожні за елементами кримінального процесуального предмета доказування, за криміналістичними засобами та прийомами виявлення їх джерел злочини; 2) оскільки елементами систем, які являють собою серійні злочини є окремі злочини, учинені підозрюваним, та в зв’язку з кожним з цих злочинів відкривалися кримінальні провадження, у подальшому об’єднані в одному провадженні, доказування здійснюються по кожному з них, адже вони мають власний предмет, це стосується фактів учинення кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за ознаками реальної сукупності. Виокремлено додаткові ознаки злочинної спільноти (злочинної організації), які певною мірою підтверджують наявність обов’язкових ознак та свідчать про підвищений рівень злочинного лідерства: 1) наявність економічного підґрунтя злочинної спільноти, яка визначається наявністю одного або декількох суб’єктів підприємницької діяльності, які або безпосередньо належать злочинним угрупуванням, або контролюються ними, наявністю у розпорядженні злочинної спільноти загальних коштів, які використовуються для забезпечення її кримінально-протиправної діяльності, використанням наявних у злочинної спільноти можливостей для легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом; 2) етнічний (національний) склад злочинної спільноти, певна «спеціалізація» злочинних угрупувань, наявність міжрегіональних або транснаціональних зв’язків у злочинному середовищі. Зазначено, що перелік таких додаткових ознак не є вичерпним та може доповнюватись у зв’язку з подальшим вдосконаленням. The article examines the peculiarities, inherent circumstances that are subject to proof in the pre-trial investigation of crimes committed by criminal communities, which are determined by the concept of a criminal offense, the basis of criminal liability or exemption from criminal liability, general principles of punishment, features of specific crimes. Taking into account the considered features, the circumstances included in the subject of proof for this category of criminal offenses were defined and considered. It is substantiated that the specifics of the subject of evidence in criminal proceedings about criminal offenses committed by criminal communities can be characterized as follows: 1) evidence in criminal proceedings about crimes committed by criminal communities is a type of evidence about a set of criminal offenses, the main “core” of which can be as crimes that are uniform in terms of criminal law characteristics and identical in terms of the elements of the criminal procedural subject of proof, in terms of forensic means and methods of identifying their sources; 2) since the elements of the systems that represent serial crimes are separate crimes committed by the suspect, and criminal proceedings were opened in connection with each of these crimes, which were later combined into one proceeding, proofs are carried out for each of them, because they have their own subject, this refers to the facts of the commission of criminal offenses, which are qualified according to the characteristics of the real population. Additional signs of a criminal community (criminal organization) are singled out, which to some extent confirm the presence of mandatory signs and testify to the increased level of criminal leadership: 1) the presence of an economic basis of a criminal community, which is determined by the presence of one or more business entities, which either directly belong to or are controlled by criminal groups, the availability of general funds at the disposal of the criminal community, which are used to ensure its criminal and illegal activities, the use of opportunities available to the criminal community for the legalization (laundering) of criminally obtained funds; 2) ethnic (national) composition of the criminal community, a certain “specialization” of criminal groups, the presence of interregional or transnational connections in the criminal environment. It is noted that the list of such additional features is not exhaustive and may be supplemented in connection with further improvement.
Особливості використання учасниками кримінального судочинства власних технічних засобів для забезпечення участі в судовому розгляді
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ткач, А. В.; Tkach, A.
Актуальність статті полягає в тому, що з урахуванням реалій широкомасштабного вторгнення рф, нанесення ракетних ударів майже по всій території нашої держави та залучення значної частини громадян до відсічі збройній агресії в лавах ЗСУ, надзвичайно гостро постала проблематика забезпечення особистої участі у судових засідання учасників кримінальних проваджень, в першу чергу свідків і потерпілих. З перших днів великої війни Верховний Суд намагався надати рекомендації, яким чином діяти судам в таких надскладних умовах. Метою статті є окреслити шляхи вирішення проблематики дистанційної участі в судовому процесі учасників, які з поважних причин не можуть особисто прибути до приміщення суду під час дії правового режиму воєнного стану, дослідження актуальної судової практики на зазначену тематику та висловлення пропозицій щодо вирішення проблемних питань, які виникають під час правозастосовної практики. У запропонованій статті висвітлено окремі аспекти використання учасниками кримінального судочинства власних технічних засобів під час дистанційної участі в судовому розгляді в умовах дії правового режиму воєнного стану. Проаналізовано актуальну судову практику, досліджено правові висновки Верховного Суду, новели законодавства з обраної тематики. Зокрема описано нещодавно прийнятий Верховною Радою України законопроєкт № 8219, який вирішує низку проблем із дистанційною участю в судовому провадженні. Спираючись на досліджену судову практику, зроблено висновки, що при належній організації судового процесу, дистанційна участь сторони кримінального провадження сприяє дотриманню розумності строків розгляду кримінального провадження, вирішує проблему затягування судового розгляду у зв’язку із неприбуттям сторін безпосередньо в судове засідання, покликана зменшити відсоток нерозглянутих судами кримінальних проваджень. Також у статті приділено увагу змінам в кримінальне процесуальне законодавство, які врегульовують дистанційну участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, тобто коли особа, яка бажає взяти участь в судовому засіданні знаходиться поза межами суду. Наведено правовий порядок, запропонований законодавцями щодо подання клопотання стороною провадження про дистанційну участь та описано порядок дій суду в разі надходження такого клопотання. The relevance of the article lies in the fact that, taking into account the realities of the large-scale invasion of the Russian Federation, the launch of missile strikes on almost the entire territory of our country and the involvement of a large part of citizens in repelling armed aggression in the ranks of the Armed Forces, the issue of ensuring the personal participation in court sessions of participants in criminal proceedings has become extremely acute. primarily witnesses and victims. From the first days of the great war, the Supreme Court tried to provide recommendations on how the courts should act in such extremely difficult conditions. The purpose of the article is to outline the ways to solve the problem of remote participation in the court process of participants who, for good reasons, cannot personally come to the court premises during the legal regime of martial law, to study the current judicial practice on the specified topic and to express proposals for solving the problematic issues that arise during law enforcement practice. The proposed article highlights certain aspects of the use of own technical means by participants to criminal proceedings during remote participation in court proceedings under the martial law regime. The author analyses the current case law, examines the legal opinions of the Supreme Court, and legislative innovations on the selected topic. In particular, the author describes the Draft Law No. 8219 recently adopted by the Verkhovna Rada of Ukraine, which solves a number of problems with remote participation in court proceedings. Based on the studied case law, the author concludes that, if the trial is properly organised, remote participation of a party to criminal proceedings contributes to the observance of the reasonableness of the time limits for consideration of criminal proceedings, solves the problem of delay in court proceedings due to the parties’ failure to appear in court, and is intended to reduce the percentage of criminal proceedings not considered by the courts. The article also focuses on the amendments to the criminal procedure legislation which regulate remote participation in court proceedings via videoconference using own technical means, i.e. when a person wishing to participate in a court hearing is outside the court. The author provides the legal procedure proposed by legislators for filing a motion by a party to the proceedings for remote participation and describes the procedure for court action upon receipt of such a motion.

Browse

Browsing Випуск № 1 by Title

Results Per Page

Sort Options