2021 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37215

Browse

Browsing 2021 рік by Subject "340.13"

Now showing 1 - 4 of 4
  • No Thumbnail Available
    Item
    Легітимність права: дескриптивні та прескриптивні підходи
    (Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
    У статті досліджено дескриптивні та прескриптивні підходи до категорії легітимності права. Зазначено, що стосовно легітимності права проблема, що має центральне теоретичне і практичне значення, полягає в проведенні відмінності між дескриптивними і прескриптивними судженнями. Наголошено, що використання поняття «легітимність» для дискурсу про обов’язок підпорядкування публічної влади створюваному нею праву привносить в обговорення уявну позитивність у вигляді опори нормативних суджень на соціальні факти, а саме на факт (не)визнання, хоча насправді ідеальне й фактичне вимірювання легітимності один від одного не залежать. Обґрунтовано, що визнання може розглядатися як соціальний факт, який визначає соціально-психічний механізм правового впливу на поведінку людей, але нормативною умовою дії права не є. Зазначено, що з точки зору різних підходів до права прийняття (визнання) може виступати або як частина поняття «зобов’язуюча сила права», або як фактична умова такої сили й може означати абсолютно різні речі – від соціологічного факту визнання (довіру населення до права, згоду з правовим регулюванням, готовність і бажання використовувати офіційне право для вирішення проблем і спорів тощо) до ідеальної моделі обов’язку розумних осіб прийняти розумне право або нормативної моделі наділення права зобов’язуючою силою через його загальне використання населенням і владними інститутами як стандарту поведінки. Визначено, що ракурси проблематики прийняття права часто залишаються осторонь, коли право і його зобов’язуюча сила некритично виводяться з поняття «визнання», у яке автори відповідних дискурсів закладають різні й часто взаємовиключні значення. Доведено, що розгляд визнання як достатньої ознаки норми права означатиме повернення або до емотивістського розуміння зобов’язуючої сили права (якщо визнання розглядається як соціально-психологічний факт), або до чергового природно-правового аспекту «правильного права» (якщо визнання розуміти як раціональний дискурс, що подумки конструюється). Наголошено, що можлива і третя ситуація, при якій визнання розглядається лише як факультативна умова дії права (або, відповідно, факультативна ознака поняття права): право володіє юридичною силою за фактом його належного встановлення й за умови правильності (справедливості) його змісту, але визнання права покращує його якість і підвищує його ефективність у суспільстві, у цьому випадку визнання не буде ні нормативною умовою дії права, ні концептуальною умовою визначення права. Визначено, що в такому ракурсі легітимність права буде лише одним із численних пунктів у міркуваннях про правову політику. The article examines descriptive and prescriptive approaches to the category of legitimacy of law. It is noted that in relation to the legitimacy of law, the problem of central theoretical and practical significance is to distinguish between descriptive and prescriptive judgments. It is noted that the use of the concept of “legitimacy” for the discourse on the duty of subordination of public power to the right created by it brings to the discussion an imaginary positivity in the form of reliance of normative judgments on social facts, namely on the fact of (non-) recognition, although in fact the ideal and actual measurement of legitimacy do not depend on each other. It is proved that recognition can be considered as a social fact that determines the socio-mental mechanism of legal influence on people's behavior, but it is not a normative condition for the operation of law. It is noted that the points of view of different approaches to the right of acceptance (recognition) can act either as part of the concept of “binding force of law”, or as an actual condition for such force and can mean completely different things – from the sociological fact of recognition (public confidence in the law, agreement with legal regulation, willingness and desire to use official law to resolve problems and disputes, etc.) to the ideal model of the duty of reasonable persons to accept reasonable law or the normative model of giving law binding force through its general use by the population and power institutions as a standard of conduct. It is determined that the perspectives of the problem of law acceptance are often left out when law and its binding force are uncritically derived from the concept of “recognition”, in which the authors of the relevant discourses lay different and often mutually exclusive meanings. It is proved that considering recognition as a sufficient feature of a rule of law will mean a return either to an emotivist understanding of the binding power of law (if recognition is considered as a socio-psychological fact), or to another natural-legal aspect of “right law” (if recognition is understood as a rational discourse that is mentally constructed). It is noted that a third situation is also possible, in which recognition is considered only as an optional condition for the operation of a right (or, accordingly, an optional feature of the concept of law) – a right has legal force upon its proper establishment and subject to the correctness (fairness) of its content, but recognition of a right improves its quality and increases its effectiveness in society, in this case recognition will be neither a normative condition for the operation of the right, nor a conceptual condition for determining the right. It is determined that from this perspective, the legitimacy of law will be only one of the many points in the discussion of legal policy.
  • Thumbnail Image
    Item
    Права людини в умовах цифрової трансформації суспільства: теоретико-правовий аналіз
    (Видавничий дім «Гельветика», 2021) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович; Гришко, Оксана Миколаївна; Hryshko, Oksana; Гришко, Оксана Николаевна
    У даній науковій статті здійснено теоретико-правовий аналіз прав людини в умовах цифрової трансформації суспільства.У статті визначається, що цифрова трансформація є об’єктивним процесом, що зумовлює зміни в суспільному житті, які пов’язані, зокрема, із діджиталізацією, яка має забезпечувати кожній людині рівний доступ до інформації, знань та послуг, що надаються на основі інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій. Встановлено, що в умовах цифрової трансформації права людини зазнають змін. Особливо показовим у цьому контексті є стрімкий розвиток електронної демократії; впровадження електронного документообігу; доступ до інтернету; розвиток телекомунікацій; впровадження національних електронних інформаційних ресурсів; надання електронних послуг у всіх сферах суспільного життя; здійснення електронної ідентифікації; цифрові-зація адміністративних послуг тощо. Обґрунтовано, що процес трансформації прав людини значно прискорився в умовах глобалізації технологій та зумовлює виділення п’ятого покоління прав людини, які характеризуються штучним інтелектом та цифровою трансформацію суспільства. Доведено, що забезпечення прав людини в умовах цифрової трансформації потребує правового, організаційного, технічного та матеріального забезпечення, що зумовлює необхідність вдосконалення не лише діяльності держави. Пріоритетним у цьому напрямі має бути не лише діяльність держави, але й діяльність інших суб’єктів громадянського суспільства, у тому числі й засобів масової інформації, які, як свідчить статистика, найбільше впливають на формування уявлень населення щодо прав людини, про що заявили – 45,3 % опитаних респондентів. Окремим напрямом державної діяльності за участю інститутів громадянського суспільства, приватних ІТ-компаній та провайдерів має бути створення та реалізація програми з розширення технічних можливостей доступу населення до мережі інтернет та мобільного зв’язку на всіх територіях України, організація на проведення навчання старшого віку навичкам користування інтернетом, набуття ними знань про свої права, у сфері цифрових технологій, системи їх гарантій та механізми захисту. In this scientific article the theoretical and legal analysis of human rights in the conditions of digital transformation of society is carried out.The article considers that digital transformation is an objective process that causes changes in public life, which are associated, in particular, with digitalization, which should provide everyone with equal access to information, knowledge and services provided on the basis of information. communication and digital technologies. It is established that in the conditions of digital transformation human rights are undergoing changes. Particularly significant in this context is the rapid development of e-democracy; introduction of electronic document management; Internet connection; development of telecommunications; introduction of national electronic information resources; provision of electronic services in all spheres of public life; implementation of electronic identification; digitization of administrative services, etc.It is substantiated that the process of human rights transformation has significantly accelerated in the context of globalization of technology and leads to the release of the fifth generation of human rights, which are characterized by artificial intelligence and digital transformation of society.It is proved that ensuring human rights in the conditions of digital transformation requires legal, organizational, technical and material support, which necessitates the improvement of not only the activities of the state. Priority in this direction should be not only the activities of the state, but also the activities of other civil society actors, including the media, which, according to statistics, have the greatest impact on the formation of public perceptions of human rights, as stated – 45, 3% of respondents. A separate area of state activity with the participation of civil society institutions, private IT companies and providers should be the creation and implementation of a program to expand the technical capacity of the population to access the Internet and mobile communications in all territories of Ukraine, their acquisition of knowledge about their rights in the field of digital technologies, their guarantee systems and protection mechanisms.
  • Thumbnail Image
    Item
    Практика реалізації принципу правової визначеностіяк складника верховенства права
    (Видавничий дім «Гельветика», 2021) Лапка, О. Я.; Lapka, O.; Пікуля, Тетяна Олександрівна; Pikulia, Tetiana; Пикуля, Татьяна Александровна
    У статті проаналізовані історичні передумови становлення «верховенство права» як самостійної правової категорії та правової доктрини сучасності. Здійснене доктринальне тлумачення принципу верховенства права, по-перше, як єдиного феномену європейської культури, що охоплює досвід як англомовних, так і континентально-європейських країн; по-друге, в умовах глобалізації, як універсального принципу співіснування й співробітництва між різними народами та культурами. Наведені результати дослідження незалежної міжнародної неурядової організації, зокрема World Justice Project (WJP) щодо рейтингу досягнень країн світу з позиції забезпечення ними правового середовища, яке базується на універсальних принципах верховенства права, і місце держави Україна у відповідному рейтингу.Наголошено, що ефективна реалізація принципу верховенства права пов’язана передусім з правотворчою та правозастосовною діяльністю. Зокрема, однією із вимог забезпечення верховенства права в державі є послідовне і неухильне дотримання принципу правової визначеності. На основі аналізу фахових публікацій присвячених проблемам розуміння та практики реалізації прин-ципу правової визначеності, запропоновано під останнім розуміти, передусім, зрозумілість нормативно-правових приписів.У свою чергу, аналіз рішень Конституційного Суду України дозволяє розкрити правову визначеність через такі категорії: чіткість, ясність, недвозначність положень законодавства; передбачуваність і повага до легітимних очікувань громадян; вимога остаточності судових рішень і їх неухильної виконуваності – res judicata; протидія свавіллю органів державної влади, обмеження дискреційних повноважень суб’єктів державної влади.На основі вивчених нами рішень ЄСПЛ щодо дотримання принципу правової визначеності в законотворчому та правозастосовному процесах, зроблений висновок про те, що правова визначеність, як елемент принципу верховенства права, вимагає зрозумілості та чіткості (точності) національних законів, порушення яких у підсумку призводить до порушення прав людини. Ці вимоги є запорукою її належного тлумачення і, відповідно, реалізації.Невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного її застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до сваволі. The article analyzes the historical preconditions for the formation of the "rule of law" as an independent legal category and legal doctrine of modernity. A doctrinal interpretation of the principle of the rule of law, first, as a single phenomenon of European culture, covering the experience of both English-speaking and continental European countries; secondly, in the context of globalization, as a universal principle of coexistence and cooperation between different peoples and cultures.The results of a study by an independent international non-governmental organization, in particular the World Justice Project (WJP) on the ranking of world achievements in terms of providing them with a legal environment based on universal principles of the rule of law and Ukraine's place in the ranking.It is emphasized that the effective implementation of the rule of law is primarily related to law-making and law enforcement activities. In particular, one of the requirements for ensuring the rule of law in the state is consistent and strict adherence to the principle of legal certainty.Based on the analysis of professional publications on the problems of understanding and practice of implementing the principle of legal certainty, it is proposed to understand the latter, first of all, the clarity of legal regulations.In turn, the analysis of the decisions of the Constitutional Court of Ukraine allows to reveal the legal certainty through the following categories: clarity, clarity, unambiguity of the provisions of the legislation; predictability and respect for the legitimate expectations of citizens; the requirement of finality of court decisions and their strict enforcement – res judicata; counteracting the arbitrariness of public authorities, limiting the discretionary powers of public authorities.Based on the decisions of the ECtHR on the observance of the principle of legal certainty in legislative and law enforcement processes, we concluded that legal certainty, as an element of the rule of law, requires clarity and clarity (accuracy) of national laws, violation of which ultimately leads to violation of rights. man. These requirements are the key to its proper interpretation and, consequently, implementation.Uncertainty, vagueness of the legal norm leads to its different understanding and interpretation, which in practical terms leads to its different application. Such unregulation or lack of certainty in the activities of public authorities regarding the person, in particular the provision, observance or realization of human and civil rights and freedoms, can have negative consequences and lead to arbitrariness.
  • Thumbnail Image
    Item
    Цифрові технології удосконалення законодавства України
    (Видавничий дім «Гельветика», 2021) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович; Риндюк, Віра Іванівна; Ryndiuk, Vira; Рындюк, Вера Ивановна
    У статті зазначається, що ключовим елементом нормотворчості органів публічної влади щодо удосконалення змісту та/або форми законодавства є інформація про стан відповідних суспільних відносини, які потребують удосконалення їх правового регулювання, а також упорядкована інформація про законодавство, якими вони регулюються. Видами діяльності органів публічної влади, які дають можливість отримати таку інформацію, є правовий моніторинг, а також офіційний облік та інкорпорація законодавства. В умовах цифрової трансформації суспільних відносин ці види діяльності органів публічної влади мають здійснюватися з використанням сучасних інформаційно-аналітичних та інформаційно-пошукових технологій. Виходячи з аналізу законодавства, у будь-якому нормотворчому процесі можна виокремити декілька основних стадій: 1) ухвалення рішення про необхідність прийняття нормативно-правового акта; 2) підготовка проекта тексту; 3) офіційна процедура прийняття НПА; 4) його оприлюднення. Слід зазначити, що нормотворчість з удосконалення законодавства, залежно від характеру його змін, може бути спрямована лише на удосконалення тільки змісту законодавства без зміни його форми. Перш за все це змістовне оновлення нормативно-правових актів у зв’язку з потребами суспільного розвитку, тощо; або навпаки – зміни законодавства без зміни його змісту. У цьому випадку йдеться про консолідацію законодавства, його розчищення від нечинних, застарілих правових положень, усунення зайвого дублювання тощо; може бути також зміна як змісту, так і форми законодавства одночасно (наприклад, кодифікація законодавства або первинна нормотворчість). Відповідний характер змін законодавства визначає й зміст інформації, необхідної для прийняття рішення на першій стадії нормотворчого процесу пов’язаного з удосконаленням законодавства. Розкрито особливості офіційної та офіціозної (напівофіційна) інкорпорації. Зазначено, що інформаційні передумови удосконалення законодавства (щодо його змісту та/або форми) складаються з двох взаємопов’язаних складових: наявність інформації про стан відповідних суспільних відносини, що потребують удосконалення їх правового регулювання, та наявність повної та упорядкованої інформації про законодавство, якими вони регулюються. The article notes that the key element of rule-making by public authorities to improve the content and / or form of legislation is information on the state of relevant public relations, which need to improve their legal regulation, as well as streamlined information on the legislation they regulate. The activities of public authorities that make it possible to obtain such information are legal monitoring, as well as official accounting and incorporation of legislation. In the context of digital transformation of public relations, these activities of public authorities should be carried out using modern information-analytical and information-search technologies. Based on the analysis of legislation, in any rule-making process there are several main stages: 1) decision-making on the need to adopt a legal act; 2) preparation of the draft text; 3) the official procedure for the adoption of the NPA; 4) its promulgation. It should be noted that rule-making to improve legislation, depending on the nature of its changes, can be aimed only at improving only the content of legislation without changing its form. First of all, it is a substantial update of regulations in connection with the needs of social development, etc .; or vice versa – changes in legislation without changing its content. In this case, it is a matter of consolidating the legislation, clearing it of invalid, outdated legal provisions, eliminating unnecessary duplication, etc .; there may also be a change in both the content and form of legislation at the same time (for example, codification of legislation or primary rulemaking). The relevant nature of changes in legislation also determines the content of information needed to make a decision at the first stage of the rule-making process related to the improvement of legislation. Features of official and official (semi-official) incorporation are revealed. It is noted that the information prerequisites for improving the legislation (in terms of its content and / or form) consist of two interrelated components: the availability of information on the state of relevant public relations that need to improve their legal regulation, and the availability of complete and orderly information on legislation. are regulated.