2024 рік
Permanent URI for this community
Browse
Browsing 2024 рік by Subject "342.9"
Now showing 1 - 12 of 12
Results Per Page
Sort Options
Item Види публічного майна та його адміністративно-правовий захист(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Пищида, В. М.; Pyshchyda, V.У статті з’ясовано ознаки та види публічного майна як адміністративно-правової (адміністративно-процесуальної) категорії. В результаті дослідження встановлено, що попри існування багатьох критеріїв класифікації публічного майна, зумовленої відсутністю її нормативного визначення, суттєве значення для визначення його як об’єкту публічно-правових відносин має виокремлення публічного майна за його цільовим призначенням на: 1) майно загального користування, до якого слід віднести: а) залізничні, автомобільні, водні, повітряні шляхи (за винятком тих, що перебуває у приватній власності згідно з нормами чинного законодавства, наприклад ст. 25 Закону України «Про автомобільні дороги»); б) бульвари, вулиці, провулки, дороги, майдани, площі, набережні, парки, під’їзди, проїзди, сквери правовий статус яких визначений у ст. 83 ЗК України та віднесено їх до земель, що перебувають у власності територіальних громад та не підлягають передачі у приватну власність; в) будинки та приміщення громадського призначення, перелік яких визначений в додатку А до Державний будівельних норм України, які об’єднані в такі групи: будинки, споруди та приміщення дошкільних навчальних закладів, будинки, споруди та приміщення навчальних закладів, закладів охорони здоров’я та відпочинку, фізкультурно-оздоровчі та спортивні заклади, культурно-видовищні, дозвіллєві та культові закладів, заклади підприємств торгівлі, харчування та побутового обслуговування, заклади соціального захисту населення, науково-дослідні установи, приміщення транспорту, призначені для безпосереднього обслуговування населення, заклади комунального господарства (окрім виробничих, складських та транспортних будинків і споруд); 2) майно, що забезпечує функціонування органів публічної адміністрації: меблі, оргтехніка, автотранспорт, засоби зв’язку, спецзасоби, вогнепальна зброя та боєприпаси, інформаційні бази даних, архівні документи та ін.; 3) публічні грошові кошти: кошти світових та європейських інституцій, залучені до використання в Україні на потреби розвитку публічної сфери, кошти Державного бюджету, кошти місцевих бюджетів, доходи, витрати та видатки бюджету, кошти від надання додаткових адміністративних послуг, що надаються суб’єктами владних повноважень. The article clarifies the signs and types of public property as an administrative-legal (administrativeprocedural) category. As a result of the study, it was established that despite the existence of many criteria for the classification of public property, due to the lack of its normative definition, the separation of public property according to its intended purpose into: 1) public property, to which should include: a) railway, road, water, air routes (with the exception of those that are in private ownership in accordance with the norms of current legislation, for example, Article 25 of the Law of Ukraine «On Motor Roads»); b) boulevards, streets, alleys, roads, squares, squares, embankments, parks, entrances, driveways, parks, the legal status of which is defined in Art. 83 of the Civil Code of Ukraine and classified them as lands owned by territorial communities and not subject to transfer into private ownership; c) buildings and premises of public purpose, the list of which is defined in Appendix A to the State Building Regulations of Ukraine, which are grouped into the following groups: houses, buildings and premises of preschool educational institutions, houses, buildings and premises of educational institutions, health care institutions and recreation, physical culture, health and sports facilities, cultural and entertainment, leisure and religious facilities, establishments of trade, food and household service enterprises, institutions of social protection of the population, scientific and research institutions, transport premises intended for direct service of the population, institutions of communal economy (except production, warehouse and transport buildings and structures); 2) property that ensures the functioning of public administration bodies: furniture, office equipment, motor vehicles, means of communication, special equipment, firearms and ammunition, information databases, archival documents, etc.; 3) public funds: funds of world and European institutions, involved for use in Ukraine for the development of the public sphere, funds of the State budget, funds of local budgets, revenues, costs and expenses of the budget, funds from the provision of additional administrative services provided by entities authoritative powers.Item До характеристики структурних елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Криворучко, Л. С.; Kryvoruchko, L.Запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини вимагає здійснення активної діяльності цілої низки суб’єктів, кожен з яких володіє своїм, особливим адміністративно-правовий статус. Останній являє собою сукупність визначених нормами адміністративного права елементів, які у своїй сукупності є об’єктивним відображенням становища кожного окремого суб’єкта у відповідних правовідносинах. У межах досліджуваної наукової проблематики значення адміністративно-правового статусу полягає у тому, що, по-перше, визначити та створити межі можливої та необхідної поведінки уповноважених суб’єктів під час виконання ними завдань у певній сфері суспільних відносин; по-друге, визначити межі їх відповідальності; по-третє, створити всі необхідні умови для належної якісної та ефективної діяльності (забезпечити юридичні гарантії функціонування). Зазначене вище дає змогу говорити про те, що адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини є явищем складним та багатоаспектним, що обумовлює його складну структуру. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, надано характеристику структурним елементам адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини. Узагальнено, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу. Визначено, що елемент адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини – це юридичні гарантії їх діяльності. Юридичні гарантії являють собою сукупність визначених нормами чинного законодавства правових, організаційних, економічних та соціальних засобів, які у своїй сукупності надають можливість суб’єктам запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини виконувати свою діяльність якісно, ефективно й результативно, а також на засадах верховенства права, законності та незалежності. Зроблено висновок, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу, адже від цього прямо залежать їх безпосередня діяльність та дієвість виконання покладених на них функцій. The implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights requires the active activity of a number of subjects, each of which has its own, special administrative and legal status. The latter is a set of elements determined by the norms of administrative law, which in their totality are an objective reflection of the position of each individual subject in the relevant legal relationship. Within the researched scientific issues, the significance of the administrative-legal status is that, firstly, to define and create boundaries of the possible and necessary behavior of authorized subjects during their performance of tasks in a certain sphere of public relations; secondly, to determine the limits of their responsibility; thirdly, to create all the necessary conditions for proper high-quality and effective activity (provide legal guarantees of functioning). The above makes it possible to say that the administrative-legal status of the subjects of the implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is a complex and multifaceted phenomenon, which determines its complex structure. The article, based on the analysis of the scientific views of scientists and the norms of the current legislation, characterizes the structural elements of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights. In general, the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the content of each of the elements of this status outlined by us. It was determined that an element of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is the legal guarantees of their activities. Legal guarantees are a set of legal, organizational, economic and social means determined by the norms of current legislation, which in their entirety provide the opportunity for the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights to perform their activities qualitatively, efficiently and effectively, as well as on the basis of supremacy rights, legality and independence. It was concluded that the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the meaningful content of each of the elements of this status outlined by us, because their direct activity and the effectiveness of the implementation of the tasks directly depend on this functions on them.Item Економіко-правові засади медико-генетичної допомоги в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Крушельницька, Г. Л.; Krushelnytska, H.Метою статті є дослідження чинного законодавства у сфері забезпечення медико-генетичної допомоги в Україні та висвітленні можливостей її удосконалення з огляду на розвиток новітніх геномних та генетичних біотехнологій, а також забезпечення доступності медико-генетичної допомоги для населення. Для досягнення поставленої мети у науковій роботі було застосовано загальнонаукові, міждисциплінарні і спеціально-юридичні методи, серед яких діалектичний, формально-юридичний методи, а також метод аналізу та моделювання. У статті досліджено основи правового регулювання медико- генетичної допомоги. Розглянуто економіко-правові засади забезпечення пренатальної та неонатальної діагностики спадкових захворювань, спричинених геномними мутаціями. Відзначено необхідність удосконалення медико-генетичної допомоги шляхом впровадження нових методів лікування, зокрема редагування геному соматичних клітин людини та державну фінансову підтримку фундаментальних досліджень у сфері редагування геному клітин зародкової лінії. З метою забезпечення доступності медико-генетичної допомоги населенню, розглядається можливість інтегрувати медико-генетичне консультування до системи первинної медичної допомоги та надання цієї медичної послуги лікарями загальної практики та педіатрами. Також звертається увага на необхідність покладення на медико-генетичну службу в особі профільних інститутів Академії медичних наук України обов’язку проведення експертизи мРНК-вакцин, призначених для імунізації населення України. У зв’язку із цим наводяться останні наукові дослідження, які вказують на потенційну можливість мРНК-вакцин вбудовуватися у ДНК реципієнтів вакцини та передаватися наступним поколінням, що може призвести до змін у геномі людини. На основі проведеного дослідження автор дійшла висновку, що розвиток біомедичних технологій у сфері генетичної інженерії на фоні погіршення генетичних популяційних процесів в Україні потребує відповідної реакції з боку держави. Не зважаючи на позитивні зрушення в економіко-правовому забезпеченні ранньої пренатальної та неонатальної діагностики генетичних захворювань, його застосування не впливає на зниження рівня захворювань, спричинених мутаціями у генах. У зв’язку з цим необхідно створити можливість застосування новітніх технологій редагування генома людини, які дозволять не лише виявляти, але і лікувати генетичні захворювання. З метою забезпечення доступності медико-генетичного консультування для широкого кола пацієнтів, необхідно інтегрувати його до системи первинної медичної допомоги. Також у зв’язку із появою вакцин, створених на платформі мРНК, необхідно покласти обов’язок на медико-генетичну службу проводити попередню експертизу можливості клінічного застосування вакцин на базі ДНК з метою запобігання втручанню в геном людини та геномним мутаціям. The purpose of the article is to study the current legislation in the field of providing medicalgenetic care in Ukraine and highlight the possibilities of its improvement in view of the development of the latest genomic and genetic biotechnologies, as well as ensuring the availability of medical-genetic care for the population. To achieve the set goal, general scientific, interdisciplinary, and special legal methods were used in the scientific work, including dialectical and formal legal methods, as well as the method of analysis and modelling. The article examines the basics of legal regulation of medical and genetic assistance. The economic and legal principles of ensuring prenatal and neonatal diagnosis of hereditary diseases caused by genomic mutations are considered. The need to improve medical and genetic care through the introduction of new treatment methods, in particular the editing of the genome of human somatic cells and the financial support of fundamental research in the field of genome editing of germline cells, was noted. To ensure the availability of medical and genetic care to the population, the possibility of integrating medical and genetic counselling into the system of primary care and providing this medical care by general practitioners, family doctors and paediatricians is being considered. Attention is also drawn to the need to entrust the medical and genetic service, represented by specialized institutes of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, with the duty to carry out an examination of mRNA vaccines intended for immunization of the population of Ukraine. In this regard, recent scientific studies are cited that indicate the potential for mRNA vaccines to be incorporated into the DNA of vaccine recipients and passed on to subsequent generations, which can lead to changes in the human genome. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that the development of biomedical technologies in the field of genetic engineering against the background of the deterioration of genetic population processes in Ukraine requires an appropriate response from the state. Despite the positive developments in the economic and legal provision of early prenatal and neonatal diagnosis of genetic diseases, its use does not affect the reduction of the level of diseases caused by mutations in genes. In this regard, it is necessary to create the possibility of using the latest technologies for editing the human genome, which will allow not only to detect, but also to treat genetic diseases. To ensure the availability of medical and genetic counselling for a wide range of patients, it is necessary to integrate it into the system of primary medical care. Also, in connection with the emergence of vaccines created on the mRNA platform, it is necessary to place an obligation on the medical and genetic service to conduct a preliminary examination of the possibility of clinical use of DNA-based vaccines to prevent interference with the human genome and genomic mutations.Item Методологія наукового дослідження системи гарантій прав на землю в теорії права України(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ковальчук, М. О.; Kovalchuk, M.Статтю присвячено проблематиці методології наукового дослідження системи гарантій прав на землю в теорії права України. У статті проведено всебічний аналіз існуючих підходів до класифікації методів наукового дослідження системи гарантій прав на землю в межах української правової теорії. Виходячи з критичного огляду наукових джерел, автор пропонує оригінальну класифікацію методів, яка враховує специфічні особливості прав людини й громадянина на землю як об’єкта правового регулювання в Україні. Особлива увага приділена детальній характеристиці основних методологічних інструментів, застосовуваних у дослідженні гарантій прав власності на землю, а також їх ролі у формуванні комплексного та системного підходу до аналізу цієї проблематики. Результати дослідження сприяють удосконаленню методологічного апарату юридичної науки у сфері теорії держави і права, що має важливе значення для подальшого розвитку правової доктрини загалом. Зроблено висновок, що станом на сьогодні гарантії прав на землю є вкрай актуальним питанням для дослідження, що можна пояснити наступним: 1) загальна кількість наукових праць, присвячених гарантіям прав на землю, не є високою. Дане питання перебуває у сфері інтересів вітчизняних дослідників, проте із огляду на відносну молодість галузі земельного права України, земельного законодавства, у тому числі Земельного кодексу України, а також на те, що комплексні дослідження системи гарантій прав на землю у цілому переважно здійснювались у минулі десятиліття, на сьогодні існує потреба у проведенні таких комплексних досліджень; 2) сфера земельного права є такою, що розвивається досить стрімко. Земельне законодавства зазнає постійних змін, окрім того, за останнє десятиліття кардинально змінився зміст та характер багатьох земельних відносин в України. Сфера науки має належним чином реагувати на такі зміни, втім наш аналіз наукової літератури засвідчив, що за останні роки підвищення наукового інтересу до питань, пов’язаних із гарантіями прав на землю, не спостерігається; 3) переважна більшість досліджень гарантій прав на землю здійснюється на основі схожих підходів та основі застосування подібних методів. Вищенаведене вказує, що національна наука потребує досліджень гарантій прав на землю, у яких мета дотягатиметься за допомогою відмінного інструментарію та дещо інакших підходів, для того, щоб питання гарантій прав на землю отримувало подальший доктринальний розвиток. The article is devoted to the problems of the methodology of scientific research of the system of guarantees of rights to land in the theory of Ukrainian law. The article provides a comprehensive analysis of existing approaches to the classification of methods of scientific research into the system of land rights guarantees within the framework of Ukrainian legal theory. Based on a critical review of scientific sources, the author offers an original classification of methods that takes into account the specific features of human and citizen rights to land as an object of legal regulation in Ukraine. Particular attention is paid to the detailed description of the main methodological tools used in the study of guarantees of land ownership rights, as well as their role in the formation of a complex and systematic approach to the analysis of this issue. The results of the study contribute to the improvement of the methodological apparatus of legal science in the field of the theory of the state and law, which is important for the further development of legal doctrine in general. It was concluded that, as of today, land rights guarantees are an extremely relevant issue for research, which can be explained as follows: 1) the total number of scientific works devoted to land rights guarantees is not high. This issue is in the sphere of interests of domestic researchers, however, given the relative youth of the field of land law of Ukraine, land legislation, including the Land Code of Ukraine, as well as the fact that comprehensive studies of the system of guarantees of rights to land in general were mostly carried out in the past decades, today there is a need to conduct such complex studies; 2) the field of land law is such that it develops quite rapidly. Land legislation undergoes constant changes, besides, the content and character of many land relations in Ukraine have changed dramatically over the last decade. The field of science should respond appropriately to such changes, however, our analysis of the scientific literature has shown that in recent years there has been no increase in scientific interest in issues related to guarantees of land rights; 3) the vast majority of studies of guarantees of land rights are carried out on the basis of similar approaches and on the basis of the application of similar methods. The above indicates that national science needs studies of guarantees of land rights, in which the goal will be achieved with the help of excellent tools and slightly different approaches, so that the issue of guarantees of land rights receives further doctrinal development.Item Оподаткування релігійних організацій в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Віхляєв, М. Ю.; Vikhliaiev, M.Одним з елементів адміністративно-правового статусу релігійної організації є її правовий статус як платника податків. За змістом положень Конституції України, наявність релігійних переконань не має жодного впливу на необхідність виконання конституційного обов’язку сплачувати податки і збори, встановлені законом. Втім, загальновідомим є те, що релігійні організації в Україні мають певні пільги щодо сплати обов’язкових платежів. Важливо встановити, чи є такі пільги «недопустимим привілеєм за ознакою релігійних переконань» в розумінні ст. 24 Основного Закону України, чи навпаки – існування таких пільг є виправданим і допустимим в Україні як у світській державі. Необхідність надання обґрунтованої відповіді на це питання робить актуальною тему дослідження питань оподаткування релігійних організацій в Україні. З’ясовано, що порядок оподаткування релігійних організацій визначено Податковим кодексом України, а в тій частині, яка йому не суперечить – також Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Встановлено, що релігійні організації є платниками податків та зборів з урахуванням особливостей, визначених законодавством. Особливості оподаткування релігійних організацій існують щодо сплати податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість і податку на майно. Причиною цих особливостей є неприбутковий характер діяльності релігійних організацій. Ці особливості є економічно зумовленими, не мають характеру привілеїв за ознакою релігійних переконань, оскільки діють для всіх релігійних організацій, які відповідають критеріям, які не є дискримінаційними. Втім, норми про оподаткування релігійних організацій потребують удосконалення. На думку автора, пільги щодо оподаткування податком на додану вартість і податком на майно повинні мати лише ті реOne of the elements of the administrative and legal status of a religious organization is its legal status as a tax payer. According to the provisions of the Constitution of Ukraine, the presence of religious beliefs has no influence on the need to fulfill the constitutional obligation to pay taxes and fees established by law. However, it is common knowledge that religious organizations in Ukraine have certain privileges regarding the payment of taxes and fees. It is important to establish whether such benefits are «impermissible privilege based on religious beliefs» within the meaning of Art. 24 of the Basic Law of Ukraine, or vice versa – the existence of such benefits is justified and permissible in Ukraine as a secular state. The need to provide a reasoned answer to this question makes the topic of research on the taxation of religious organizations in Ukraine relevant. It was found that the procedure for taxation of religious organizations is defined by the Tax Code of Ukraine, and in the part that does not contradict it, also by the Law of Ukraine «On Freedom of Conscience and Religious Organizations». It is established that religious organizations are payers of taxes and fees, taking into account the specifics defined by legislation. The peculiarities of taxation of religious organizations exist in relation to the payment of corporate income tax, value added tax and property tax. The reason for these features is the non-profit nature of the activities of religious organizations. These features are economically determined, and they are not the privileges based on religious beliefs, as they apply to all religious organizations that meet non-discriminatory criteria. However, the rules on taxation of religious organizations need improvement. In the opinion of the author, only those religious organizations that are included in the Register of Non-Profit Institutions and Organizations should have benefits regarding taxation with value added tax and property tax.лігійні організації, які внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій.Item Особливості захисту прав неповнолітніх у провадженні у справах про адміністративні правопорушення(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Дубіна, О. М.; Dubina, O.У статті наголошується на актуальності проблематики дотримання прав неповнолітніх у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Акцентовано на тому що, акти, які визначали єдиний підхід до неповнолітніх незалежно від їх статусу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення втратили чинність. Узагальнюючи різні підходи встановлено, що адміністративною відповідальністю неповнолітніх є врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що мають місце під час застосування в певному порядку та у відповідний спосіб суддями районних, районних у містах, міських або міськрайонних судів заходів впливу до осіб віком від 16 до 18 років у разі вчинення ними адміністративних правопорушень та які тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки переважно виховного характеру. Наведено особливі ознаки адміністративної відповідальності неповнолітніх. Підкреслено, що під час притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності потрібно брати до уваги його вікові особливості, а характер учиненого адміністративного проступку має бути співмірним із заходами впливу. Більше того, необхідно враховувати юридичні гарантії захисту прав і законних інтересів неповнолітніх з метою недопущення їх порушення. Розглянуто гарантії захисту прав неповнолітніх у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у межах Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів. Зроблений висновок, що прослідковується тенденція до індивідуалізації відповідальності неповнолітніх, яка розглядається як один із принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення. Встановлено, що законодавець не виділяє окремої процедури або порядку для притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності; у жодному акті, у тому числі Кодексі України про адміністративні правопорушення, не прописані права, які мають неповнолітні під час провадження у справах про адміністративне правопорушення; обовʼязок захищати права неповнолітнього покладаються на органи виконавчої влади, суди, поліцію та інших субʼєктів, що здійснюють політику у згаданій сфері. The article emphasizes the relevance of the issue of compliance with the rights of minors in the proceedings in cases of administrative offenses. Emphasis is placed on the fact that the acts that defined a uniform approach to minors regardless of their status in the proceedings in cases of administrative offenses have lost their validity. Summarizing different approaches, it was established that the administrative responsibility of minors is the social relations regulated by the norms of administrative law, which take place during the application in a certain order and in an appropriate manner by the judges of district, district in cities, city or city-district courts of measures of influence to persons aged 16 to 18 years in case they commit administrative offenses and which entail for these persons onerous consequences of mainly educational nature. Special features of the administrative responsibility of minors are given. It is emphasized that when bringing a minor to administrative responsibility, his age characteristics should be taken into account, and the nature of the committed administrative offense should be commensurate with the measures of influence. Moreover, it is necessary to take into account legal guarantees of protection of the rights and legitimate interests of minors in order to prevent their violation. The guarantees of the protection of the rights of minors in the proceedings in cases of administrative offenses within the Code of Ukraine on administrative offenses and other laws were considered. It was concluded that there is a trend towards the individualization of the responsibility of minors, which is considered as one of the principles of proceedings in cases of administrative offenses. It is established that the legislator does not single out a separate procedure or procedure for bringing a minor to administrative responsibility; no act, including the Code of Ukraine on Administrative Offenses, prescribes the rights that minors have during administrative offense proceedings; the duty to protect the rights of minors rests with executive authorities, courts, the police and other subjects implementing policy in the mentioned sphere.Item Проблематика адміністративних процедур у сфері реалізації прав особи на земельну ділянку: національний та міжнародний досвід(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бєліков, В. І.; Bielikov, V.Обгрунтовано, що досліджувана тема є актуальною у сучасних умовах сталого розвитку кризових процесів у світі, на Європейському континенті та в окремо взятих державах, зокрема, – в Україні. Визначено, що проблематика досліджуваного питання полягає в недосконалості адміністративних процедур, спрямованих захищати інтереси і права людини, і ефективно запобігати корупційним ризикам, надмірному навантаженню на адміністративний апарат держави, утворенню зайвих бюрократичних ускладнень, унеможливлюючих, за певних умов, уникнення порушень прав особи. Засвідчено виникнення дискримінаційної складової, у тих випадках, коли юридичне становище однієї конкретної особи не залежить від її волевиявлення, проте не сприяє отриманню бажаного результату в адміністративній процедурі відносно нерухомості, на відміну від іншої особи, котра перебуває в інших умовах і здатна безперешкодно реалізувати свої права та законні інтереси. Визначено наявність різних можливостей мати доступ до правосуддя, що є неприпустимим порушенням основоположних прав і свобод людини і громадянина. Визначено, що шляхами вирішення поставленої проблеми є дослідження іноземного досвіду, імплементація ефективних норм та вдосконалення правового регулювання адміністративних процедур, шляхом їх спрощення та усунення прогалин і колізій законодавства. Встановлено, що міжнародний досвід здійснення адміністративних процедур у сфері нерухомості підлягає вивченню і співставленню із наявним правовим забезпеченням таких процедур на рівні національного законодавства. Визначено необхідність дослідження шляхів вирішення проблем дискримінаційного характеру, з огляду на основоположні права і свободи людини і громадянина, в контексті сучасних реалій і різного правового, фінансового, морального і фізичного стану особи. Досягнуто висновки щодо виокремлення центральної частини нормативного регулювання провадження адміністративних процедур у сфері нерухомості та виявлено слабкі сторони другорядних правових норм, які ускладнюють або унеможливлюють конкретну процедуру на відміну від сприяння більш безпечному, швидкому, законному та ефективному її виконанню і досягненню конкретного законного результату. The studied topic is relevant in the current conditions of sustainable development of crisis processes in the world, on the European continent and in individual states, in particular – in Ukraine. The problem of the studied issue lies in the imperfection of administrative procedures aimed at protecting the interests and human rights, and effectively preventing corruption risks, excessive burden on the administrative apparatus of the state, the formation of unnecessary bureaucratic complications that make it impossible, under certain conditions, to avoid violations of individual rights. The above indicates the emergence of a discriminatory component, in cases where the legal status of one particular person does not depend on his will, but does not contribute to the desired result in the administrative procedure for real estate, unlike another person who is in other conditions and is able to freely exercise his rights and legitimate interests. Often the consequence of such processes are different opportunities to have access to justice, which is an unacceptable violation of the fundamental rights and freedoms of man and citizen. The ways to solve the problem are the study of foreign experience, the implementation of effective norms and the improvement of legal regulation of administrative procedures, by simplifying and eliminating gaps and collisions of legislation. Thus, the international experience in the implementation of administrative procedures in the field of real estate is subject to study and comparison with the existing legal support of such procedures at the level of national legislation. It is important to explore ways of solving problems of a discriminatory nature, taking into account the fundamental rights and freedoms of man and citizen, in the context of modern realities and various legal, financial, moral and physical conditions of a person. As a result of scientific research, conclusions should be reached on the allocation of the central part of the regulatory regulation of administrative procedures in the field of real estate and the weaknesses of secondary legal norms that complicate or make impossible a particular procedure, as opposed to promoting a safer, faster, legitimate and effective implementation and achieving a specific legitimate result.Item Реалізація органами місцевого самоврядування державної політики у сфері охорони здоров’я населення(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Баско, А. В.; Basko, A.В статті з’ясовано поняття та сутність державної політики у сфері забезпечення органами місцевого самоврядування належного функціонування охорони здоров’я населення; здійснено аналіз правових засад забезпечення органами місцевого самоврядування належного функціонування системи охорони здоров’я, виокремлено їх вади та запропоновано напрямки удосконалення. В результаті дослідження встановлено, що державна політика у сфері забезпечення органами місцевого самоврядування належного функціонування системи охорони здоров’я це система організаційних, нормативно-правових, наукових, ресурсних, інформаційно-аналітичних та методологічних заходів, спрямованих на забезпечення надання населенню України якісних медичних послуг, шляхом створення ефективної мережі медичних закладів, належного їх фінансування та надання якісних медичних послуг за рахунок коштів та ресурсів місцевих бюджетів належним чином закумульованих та розподілених органами місцевого самоврядування. Встановлено, що до напрямків удосконалення реалізації органами місцевого самоврядування державної політики у сфері охорони здоров’я населення слід віднести: 1) запровадження електронних реєстрів та сервісів у сфері охорони здоров’я (баз даних лікарів; баз даних пацієнтів, запровадження електронної черги до лікаря, ведення електронної лікарняної картки пацієнта та ін), тобто те, що передбачено Концепцією розвитку електронної охорони здоров’я 2020 року; 2) проведення інвентарізації матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я комунальної власності (визначення закладів охорони здоров’я, які потребують скорочення або об’єднання з більш потужними профільними закладами, при цьому потрібно зберегти спеціалізацію даного закладу охорони здоров’я, покращити стан матеріально-технічного забезпечення роботи лікарів, однак оптимізувати шляхом скорочення адміністративний персонал таких закладів; 3) розробка прозорої та відкритої процедури розрахунку та розподілу медичних субвенцій від Міністерства охорони здоров’я до закладів охорони здоров’я й навпаки; 4) оновлення класифікаційних категорій медичного персоналу відповідно по яким буде формуватись сітка оплати праці (адже сьогодні спостерігається значний перекос в оплаті праці сімейних лікарів (загальної спеціалізації) та профільних лікарів і медичного персоналу, які безпосередньо надають медичні послуг, але отримують оплату праці більше ніж вдвічі менше); 5) сприяння розвитку приватних закладів охорони здоров’я та отриманню ними субвенції в частині надання ними медичнимх послуг загального спрямування (терапевтичного обслуговування). The article clarifies the concept and essence of state policy in the sphere of ensuring the proper functioning of public health protection by local self-government bodies; an analysis of the legal basis for ensuring the proper functioning of the health care system by local self-government bodies was carried out, their defects were identified and directions for improvement were proposed. As a result of the study, it was established that the state policy in the field of ensuring the proper functioning of the health care system by local self-government bodies is a system of organizational, regulatory, scientific, resource, information-analytical and methodological measures aimed at ensuring the provision of quality medical services to the population of Ukraine. by creating an effective network of medical institutions, properly financing them and providing quality medical services at the expense of funds and resources of local budgets properly accumulated and distributed by local self-government bodies. Areas of improvement in the implementation of public health policy by local self-government bodies: 1) introduction of electronic registers and services in the field of health care (doctor databases; patient databases, introduction of an electronic waiting list for a doctor, maintenance of a patient’s electronic hospital card and etc.), i.e. what is provided for in the 2020 Concept of Electronic Health Care Development; 2) conducting an inventory of the material and technical base of communally owned health care facilities (identification of health care facilities that need to be reduced or merged with more powerful specialized facilities, while it is necessary to preserve the specialization of this health care facility, improve the condition material and technical support for the work of doctors, but to optimize by reducing the administrative staff of such institutions; 3) development of a transparent and open procedure for calculating and distributing medical subsidies from the Ministry of Health to health care institutions and vice versa; 4) updating the classification categories of medical personnel, according to which the salary grid will be formed (because today there is a significant distortion in the salary of family doctors (general specialization) and specialized doctors and medical personnel who directly provide medical services, but receive more than twice the salary Less); 5) promotion of the development of private health care institutions and their receipt of subventions in terms of their provision of general medical services (therapeutic services).Item Реалізації органами місцевого самоврядування державної політики у сфері реабілітації військовослужбовців(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Баско, А. В.; Basko, A.В статті на виконання мети дослідження визначено стан правового регулювання сфери надання реабілітаційних послуг військовослужбовцям в Україні, з’ясовано систему реабілітаційних методик, які можуть застосовуватись до військовослужбовців, виокремлено серед них найбільш дієві та результативні; здійснено аналіз міжнародних практик впровадження реабілітаційних методик до військовослужбовців та визначено можливості їх впровадження в Україні, досліджено практику розвитку реабілітаційних центрів як одного із напрямків діяльності органів місцевого самоврядування. В результаті дослідження встановлено, що для дієвого функціонування системи реабілітації військовослужбовців в Україні доцільно вжити ряд заходів: по-перше, необхідно розробити програми комплексної реабілітації війсьовослужбовців до розробки яких залучити команду фахівців, яку очолюватиме лікар з фізичної та реабілітаційної медицини, і до якої, за потреби, входитимуть лікарі вузьких спеціальностей відповідно до захворювання пацієнта (кардіолог, травматолог, невропатолог тощо), фахівець з фізичної терапії, фахівець з ерготерапії, а також, при потребі, соціолог, психолог, педагог, юрист, які мають діяти комплексно з взаємною узгодженністю; по-друге, необхідно нормативно урегулювати принципи роботи реабілітаційної команди, її повноваження, місце й функції в системі реабілітації як одного з ключових суб’єктів системи реабілітації; при розробці планів реабілітації пацієнта від етапу надання невідкладної медичної допомоги до амбулаторно-поліклінічного та санаторно-курортного етапів, доцільно враховувати міжнародні стандарти (протоколи) реабілітації; по-третє, організаційно-правові засади впровадження методик реабілітації військовслужбовців доцільно врегулювати в Державній програмі реабілітації військовослужбовців; по-четверте, необхідно перепрофілювання ряду закладів охорони здоров’я у реабілітаційні центри, або створення в міських (районних) закладах освіти повноцінних реабілітаційних відділень з можливістю окремого; по-п’яте підвищити рівень престижності професії фахівця у сфері реабілітації та розширити державні замовлення в ЗВО щодо підготовки таких спеціалістів. In order to fulfill the purpose of the research, the article defines the state of legal regulation of the provision of rehabilitation services to military personnel in Ukraine, elucidates the system of rehabilitation methods that can be applied to military personnel, singles out the most effective and effective ones among them; the analysis of international practices of implementation of rehabilitation methods for military personnel was carried out and the possibilities of their implementation in Ukraine were determined, the practice of development of rehabilitation centers as one of the areas of activity of local self-government bodies was investigated. As a result of the study, it was found that for the effective functioning of the rehabilitation system of military personnel in Ukraine, it is advisable to take a number of measures: first, it is necessary to develop programs for the comprehensive rehabilitation of military personnel, to the development of which a team of specialists will be involved, which will be headed by a doctor from physical and rehabilitation medicine, and to which, according to needs, will include doctors of narrow specialties according to the patient’s illness (cardiologist, traumatologist, neuropathologist, etc.), a physical therapy specialist, an occupational therapy specialist, as well as, if necessary, a sociologist, psychologist, teacher, lawyer, who must act comprehensively with mutual agreement; secondly, it is necessary to normatively regulate the principles of the rehabilitation team’s work, its powers, place and functions in the rehabilitation system as one of the key subjects of the rehabilitation system; when developing patient rehabilitation plans from the stage of providing emergency medical care to the outpatient-policlinic and sanatorium-resort stages, it is advisable to take into account international standards (protocols) of rehabilitation; thirdly, it is expedient to regulate the implementation of military servicemen’s rehabilitation methods in the State program of military servicemen’s rehabilitation; fourthly, it is necessary to repurpose a number of health care facilities into rehabilitation centers, or to create full-fledged rehabilitation departments with the possibility of a separate one in city (district) educational institutions; fifthly, to increase the level of prestige of the profession of a specialist in the field of rehabilitation and to expand state orders in higher education institutions for the training of such specialists.Item Функції та принципи адміністративно-правового регулювання здійснення гендерної політики в України(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кравченко, О. С.; Kravchenko, O.Встановлено, що метою статті є визначення функцій та принципів адміністративно-правового регулювання здійснення гендерної політики в України. Закріплено, що встановлення принципів адміністративно-правового регулювання здійснення гендерної політики вимагає передусім зосередження дослідницької уваги на визначенні його розуміння в цілому. Зроблено висновок, що реалізація функцій здійснення гендерної політики пов’язується із ефективністю здійснення соціально-економічної функції держави, як певного різновиду загально соціальних функцій права. Наголошено, що соціально-економічний розвиток та функції із його забезпечення має сприяти успішності та ефективності здійснення гендерної політики в Україні на засадах стимулювання, забезпечення, суспільного розподілу. Обґрунтовано авторський підхід до нормативного відображення принципів здійснення гендерної політики в України, що полягає у необхідності змінити назву Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» на таку «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок, чоловіків та трансгендерських осіб», де статтю 3 доповнити частиною другою, яка закріпила б систему основоположних засад (принципів) регуляції. Виходячи із вище зазначеного підходу до розуміння функцій адміністративно-правового регулювання суспільних правовідносин, зазначено, що гендерна політика є тією сферою, де спрямування діяльності держави має бути реалізовано у таких напрямах, як: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі. It is established that the purpose of the article is to determine the functions and principles of administrative and legal regulation of the implementation of gender policy in Ukraine. It is established that the establishment of the principles of administrative and legal regulation of the implementation of gender policy requires, above all, to focus research attention on determining its general understanding. It was concluded that the implementation of gender policy functions is related to the effectiveness of the implementation of the socio-economic function of the state, as a certain type of general social functions of law. It was emphasized that socio-economic development and its support functions should contribute to the success and effectiveness of gender policy implementation in Ukraine on the basis of stimulation, provision, and social distribution. The author’s approach to the normative reflection of the principles of implementing gender policy in Ukraine is substantiated, which consists in the need to change the name of the Law of Ukraine «On Ensuring Equal Rights and Opportunities of Women and Men» to «On Ensuring Equal Rights and Opportunities of Women, Men and Transgender Persons», where Article 3 should be supplemented with the second part, which would establish the system of fundamental principles (principles) of regulation. Based on the above-mentioned approach to understanding the functions of administrative and legal regulation of social legal relations, it is stated that gender policy is the sphere where the direction of the state’s activities should be implemented in such directions as: establishing gender equality; prevention of discrimination based on gender; application of positive actions; prevention and counteraction of gender-based violence, including all manifestations of violence against women; ensuring equal participation of women and men in making socially important decisions; ensuring equal opportunities for women and men regarding the combination of professional and family responsibilities; family support, formation of responsible motherhood and fatherhood; raising and promoting the culture of gender equality among the population of Ukraine, spreading educational activities in this area; protection of society from information aimed at discrimination based on gender.Item Цифрові компетентності державних службовців в умовах розвитку цифрового суспільства і виникнення кіберзагроз(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Співак, М. В.; Spivak, M.; Дубіна, О. М.; Dubina, O.В епоху цифрового суспільства кібербезпека стала невід’ємним аспектом у роботі органів державної влади. Зі зростанням залежності від технологій та Інтернету державні службовці стикаються з безпрецедентним рівнем кіберзагроз. Актуальність даної проблематики в Україні автори статті підтверджують статистичними даними за 2022‒2023 роки. Мета статті полягає у дослідженні та аналізі сучасних форм електронної комунікації в органах державної влади в умовах розвитку цифрового суспільства і виникнення кіберзагроз; визначення особливостей правового регулювання вказаного напрямку; виокремити низку пріоритетних напрямів підвищення кваліфікації державних службовців у контексті цифровізації. Методичною базою дослідження є аналітичні звіти Київської міської державної адміністрації, Національного агентства України з питань державної служби, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. У статті наголошується на тому, що якісна комунікативна підготовка державних службовців їх обізнаність про наслідки небезпек та впровадження найсучасніших технологій, інструментів та практик в умовах постійної агресії у кіберпросторі є необхідною умовою забезпечення стабільної роботи державних інформаційних систем та надання послуг громадянам. Наводяться статистичні дані по показникам використання сучасних форм електронної комунікації у роботі державних службовців. Нині ними є: електронне звернення, електронні послуги, електронна петиція. Розглянуті правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій на державній службі. Визначено перелік знань, вмінь та навичок державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування України щодо володіння технологіями електронного врядування. У висновках наголошується на тому, що при розробці та реалізації навчальних програм у підвищенні кваліфікації державних службовців необхідно передбачити напрями з основ державної політики у сфері інформаційної безпеки, інформаційної війни, кібербезпеки, кіберзагроз. Наступні наукові і практичні розвідки, задля оптимізації управлінських процесів, необхідно спрямувати на розроблення пропозицій з застосування алгоритмів штучного інтелекту на державній службі, а також визначення проблем конфіденційності та безпекових ризиків. Вказується на необхідності вдосконалення навичок інструментів штучного інтелекту у діяльності державної служби. In the era of digital society, cyber security has become an integral aspect of the work of state authorities. With the growing dependence on technology and the Internet, public servants face an unprecedented level of cyber threats. The authors of the article confirm the relevance of this issue in Ukraine with statistical data for 2022‒2023. The purpose of the article is to research and analyze modern forms of electronic communication in state authorities in the context of the development of a digital society and the emergence of cyber threats; determination of the specifics of legal regulation of the indicated direction; to single out a number of priority directions for improving the qualifications of civil servants in the context of digitalization. The methodological basis of the research is the analytical reports of the Kyiv City State Administration, the National Agency of Ukraine for Civil Service, the State Service for Special Communication and Information Protection of Ukraine. The article emphasizes that high-quality communication training of civil servants, their awareness of the consequences of dangers and the implementation of the most modern technologies, tools and practices in conditions of constant aggression in cyberspace is a necessary condition for ensuring the stable operation of state information systems and providing services to citizens. Statistical data on indicators of the use of modern forms of electronic communication in the work of civil servants are provided. Currently, they are: electronic appeal, electronic services, electronic petition. The legal and organizational foundations of state policy in the spheres of electronic communications in the public service are considered. The list of knowledge, abilities and skills of civil servants and officials of local self-government of Ukraine regarding the possession of electronic government technologies has been defined. The conclusions emphasize that when developing and implementing educational programs to improve the qualifications of civil servants, it is necessary to provide directions from the basics of state policy in the field of information security, information warfare, cyber security, and cyber threats. The following scientific and practical investigations, in order to optimize management processes, should be directed to the development of proposals for the use of artificial intelligence algorithms in the public service, as well as the identification of confidentiality problems and security risks. The need to improve the skills of artificial intelligence tools in civil service activities is indicated.Item Інституційні та процедурні аспекти застосування адміністративного права у сфері надання правової допомоги особам з обмеженими можливостями(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Андреєв, Д. О.; Andreiev, D.Стаття присвячена застосуванню адміністративного права у сфері надання допомоги особам з обмеженими можливостями. Звертається увага на те, що в Україні кількість осіб з інвалідністю зростає з кожним роком, і це обумовлено, зокрема, подіями, пов’язаними з війною. В нашій державі існує система захисту прав інвалідів, а також механізм реалізації цих прав. Однак сучасні виклики, пов’язані з війною, вимагають перегляду і зміни існуючої моделі захисту прав інвалідів. Створення нового законодавства, яке належним чином регулюватиме механізм реабілітації та Автор аналізує процес становлення України як демократичної, соціальної та правової держави з акцентом на захист прав людей з інвалідністю. В період незалежності України було впроваджено низку реформ у соціальній сфері, що спрямовані на забезпечення рівних можливостей для осіб з обмеженими фізичними або психічними можливостями. Після ратифікації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю було прийнято законодавчі акти для їх соціального захисту та реабілітації, зокрема Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору. Конституція України визнає права і свободи людини найвищою соціальною цінністю, що охоплює також осіб з інвалідністю. Законодавство України гарантує рівні права для всіх громадян, включаючи право на працевлаштування, освіту, соціальну допомогу та реабілітацію. Окрема увага приділяється інклюзивному навчанню, що сприяє соціальній інтеграції та розвитку толерантності у суспільстві. В статті підкреслюється важливість удосконалення нормативно-правової бази, реабілітаційних заходів та забезпечення належного фінансування для ефективного захисту прав осіб з інвалідністю. Особлива увага надається створенню умов для соціально-трудової адаптації, освіти та перепідготовки, що сприяє активній участі інвалідів у суспільному житті. The article is devoted to the application of administrative law in the field of assistance to persons with disabilities. The author emphasizes that the number of persons with disabilities in Ukraine is growing every year, and this is due, in particular, to the events related to the war. Our country has a system for protecting the rights of disabled people, as well as a mechanism for realizing these rights. However, the current challenges associated with the war require a review and change of the existing model of protection of the rights of disabled people. The creation of new legislation that will properly regulate the mechanism of rehabilitation and The author analyzes the process of Ukraine’s development as a democratic, social and legal state with a focus on the protection of the rights of people with disabilities. Since Ukraine’s independence, a number of reforms have been implemented in the social sphere aimed at ensuring equal opportunities for persons with physical or mental disabilities. Following the ratification of the UN Convention on the Rights of Persons with Disabilities, legislation was adopted for their social protection and rehabilitation, including the National Strategy for Creating Barrier-Free Space. The Constitution of Ukraine recognizes human rights and freedoms as the highest social value, which also includes persons with disabilities. Ukrainian legislation guarantees equal rights for all citizens, including the right to employment, education, social assistance and rehabilitation. Special attention is paid to inclusive education, which promotes social integration and tolerance in society. The article emphasizes the importance of improving the legal framework, rehabilitation measures and ensuring adequate funding for the effective protection of the rights of persons with disabilities. Particular attention is paid to creating conditions for social and labor adaptation, education and retraining, which promotes the active participation of persons with disabilities in public life.