2024 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/43615

Browse

Now showing 1 - 20 of 140

Military personnel and their criminal responsibility for violating therules of use and storage of military property
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Lavronov, R.; Лаврьонов, Р. П
This scientific article is devoted to a detailed consideration of the issue of criminal liability of military personnel for violating the rules of use and storage of military property. The study includes an analysis of normative acts and doctrinal approaches regulating this problem, with the aim of clarifying their impact on the modern military sphere. In today’s world, where global challenges and threats are becoming more and more unpredictable, the role of military personnel acquires special importance. They are faced with the task of ensuring the security and defense of the country, which often requires the effective and responsible use of military assets. However, military personnel, like any other members of society, can jeopardize the effectiveness of their functions due to violations of the rules of use and careless storage of military property. This can lead to serious consequences, including the loss of valuable resources, security breaches and undermining of public trust in the military. Taking into account the above-mentioned circumstances, the relevance of the study of the criminal liability of military personnel in the context of their interaction with military property acquires special importance. The responsible and legitimate use of military resources is an important factor in ensuring the effectiveness and stability of national security. This article examines the normative and doctrinal aspects of the criminal liability of military personnel, revealing their importance and influence on the functioning of military structures. The research is aimed at improving the system of military property management and increasing the level of responsibility of the military for its use and storage. Ця наукова стаття присвячена детальному аналізу проблем кримінальної відповідальності військовослужбовців за порушення правил користування та зберігання військового майна, що є важливим аспектом забезпечення дисципліни та ефективності військових структур. У статті досліджуються мотиваційні чинники, які сприяють таким порушенням, включаючи недостатній рівень свідомості військовослужбовців, відсутність належного виховного впливу та прогалин у системах внутрішнього контролю. Встановлено, що основними причинами порушень є низька якість управління військовим майном, недостатній рівень професійної підготовки персоналу та відсутність механізмів превентивного контролю. Аналіз існуючих дисциплінарних процедур виявив їхню недостатню ефективність, що зумовлено неузгодженістю нормативно-правової бази, неоднозначністю санкцій та відсутністю дієвих механізмів моніторингу виконання дисциплінарних рішень. Значна увага приділена міжнародному досвіду регулювання використання військового майна, особливо у контексті участі збройних сил у миротворчих операціях. Підкреслено необхідність гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами для підвищення ефективності контролю. Запропоновано низку конкретних заходів для покращення систем управління та підвищення дисципліни серед військовослужбовців, включаючи впровадження строгих механізмів моніторингу, регулярне проведення тренінгів з підвищення правової обізнаності, модернізацію системи обліку та зберігання майна. Особливий акцент зроблено на формуванні культури відповідальності та свідомості в армійських структурах через створення мотиваційних програм. У підсумку, результати дослідження можуть бути використані як основа для подальшого вдосконалення нормативної бази та практичних заходів з метою підвищення рівня дисципліни, ефективності управління військовим майном і запобігання правопорушенням у військових структурах. Стаття має на меті сприяти системним змінам у підходах до забезпечення дисципліни та ефективності у військовій сфері.
Адаптація нормативно-правових актів у сфері науково та науково-технічної діяльності в системі Міністерства оборони України в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Корнієнко, В. О.; Korniienko, V.; Каптан, М. В.; Kaptan, M.
Наукова і науково-технічна діяльність України опинилася в нових реаліях функціонування та постали такі питання, які до сьогодні ніхто не вирішував. Війна негативно впливає на організацію науково-дослідного процесу, це зумовлює потребу в гнучкій трансформації діяльності та правового регулювання у сфері науково-технічної діяльності на період дії воєнного стану. Сформовані засади інституційно-правового регулювання сфери освіти та науки на період дії воєнного стану здійснюються в межах і відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VIII [1], Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/202210, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, а також згідно з іншими нормативно-правовими актами України, адаптації та внесення змін до керівних документів, які регулюють наукову та науково-технічну діяльність в системі Міністерства оборони України. Організація та здійснення наукової діяльності в Україні здійснюється відповідно до цілої низки нормативно-правових актів. Законодавство України у сфері наукової діяльності базується на Конституції України, стаття 54 якої гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет Міністрів України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України. Системний аналіз нормативно-правових актів, згідно яких організовується і проводиться ННТД в системі Міністерства оборони України та Збройних Силах України, свідчить про те, що більшість із них відповідають вимогам сьогодення і не потребують ґрунтовного доопрацювання, навіть за умов дії воєнного стану в державі. Разом з тим є такі, що втратили актуальність, та/або не відповідають вимогам часу – в умовах воєнного стану в Україні, а їх змістовне наповнення потребує доопрацювання, та/або внесення відповідних доповнень та низки змін. Основною причиною щодо зазначеного, є відсутність у деяких із них відображення питань стосовно особливостей організації та здійснення ННТД в системі Міністерства оборони України в умовах особливого періоду та воєнного стану в державі. The scientific and scientific and technical activity of Ukraine found itself in new realities of functioning, and such questions arose that no one had solved until today. The war has a negative impact on the organization of the scientific and research process, this causes the need for flexible transformation of activities and legal regulation in the field of scientific and technical activities during the period of martial law. The established principles of institutional and legal regulation of the sphere of education and science during the period of martial law are carried out within the limits and in accordance with the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” dated 05.12.2015 № 389-VIII [1], the Decree of the President of Ukraine “On the Introduction of Martial Law in Ukraine” dated 24.02.2022 № 64/202210, approved by the Law of Ukraine dated 24.02.2022 № 2102-IX, as well as in accordance with other normative legal acts of Ukraine, adaptation and amendments to the governing documents regulating scientific and scientific and technical activity in the system of the Ministry of Defense of Ukraine. The organization and implementation of scientific activities in Ukraine is carried out in accordance with a number of regulatory and legal acts. The legislation of Ukraine in the field of scientific activity is based on the Constitution of Ukraine, Article 54 of which guarantees citizens freedom of scientific, technical and other types of creative activity, protection of intellectual property, copyright. Article 116 obliges the Cabinet of Ministers of Ukraine to ensure the implementation of economic policy in the sphere of education, science and culture. According to paragraph 4 of the same article, the Cabinet of Ministers develops and implements national programs of economic, scientific, technical and cultural development of Ukraine. A systematic analysis of the normative legal acts, according to which the NNTD is organized and conducted in the system of the Ministry of Defense of Ukraine and the Armed Forces of Ukraine, shows that most of them meet the requirements of today and do not require thorough revision, even under the conditions of martial law in the state. At the same time, there are those that have lost their relevance and/or do not meet the requirements of the time – in the conditions of the martial law in Ukraine, and their content needs to be revised and/or appropriate additions and a number of changes must be made. The main reason for the aforementioned is the lack of some of them reflecting on the specifics of the organization and implementation of NNTD in the system of the Ministry of Defense of Ukraine in the conditions of a special period and the state of war in the state.
Адміністративно-правове регулювання гемблінгової діяльності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бовкунов, В.; Bovkunov, V.
Гральна діяльність є складною та багатогранною сферою, яка потребує ефективного адміністративно-правового регулювання. Легалізація гемблінгу в Україні стала одним із кроків, спрямованих на підвищення прозорості ринку та забезпечення наповнення державного бюджету. Однак, із впровадженням нового законодавства виникає низка проблем, пов’язаних із контролем за дотриманням правових норм, запобіганням нелегальній діяльності та забезпеченням прав громадян. Особливістю українського регулювання гральної діяльності є поєднання міжнародних стандартів із національною специфікою. Законодавство враховує необхідність мінімізації негативних соціальних наслідків, таких як лудоманія, та сприяє створенню умов для відповідальної гри. Державні органи, зокрема Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей, отримали чітко окреслені повноваження, але на практиці стикаються з низкою викликів, що зумовлює потребу в удосконаленні адміністративних механізмів. Незважаючи на значний прогрес у легалізації та регулюванні гемблінгу, система потребує ефективного контролю та динамічного оновлення. Необхідно запроваджувати сучасні цифрові інструменти моніторингу, забезпечувати доступ до актуальних даних для аналізу ризиків та розробляти механізми для швидкого реагування на порушення. Особлива увага приділяється створенню умов для прозорої звітності операторів азартних ігор. Адміністративно-правове регулювання гральної діяльності має враховувати як економічні, так і соціальні аспекти. Важливо забезпечити захист прав учасників ринку, включаючи операторів та споживачів, а також сприяти формуванню довіри до системи регулювання. Гармонізація національного законодавства з європейськими стандартами є ключовим напрямом розвитку цієї сфери. Таким чином, дослідження проблем адміністративно-правового регулювання гральної діяльності має вагоме значення як для забезпечення ефективності правозастосування, так і для розвитку прозорого та відповідального ринку азартних ігор. Удосконалення механізмів регулювання дозволить досягти балансу між економічними інтересами держави та соціальною безпекою суспільства. Gambling activities are a complex and multifaceted domain that necessitates effective administrative and legal regulation. The legalization of gambling in Ukraine has become one of the steps aimed at enhancing market transparency and ensuring the generation of revenue for the state budget. However, the implementation of new legislation has led to the emergence of several issues, such as monitoring compliance with legal norms, combating illegal activities, and safeguarding the rights of citizens. A particular characteristic of Ukraine’s regulation of gambling is the combination of international standards with the specific features of national regulation. The legislation emphasizes the need to minimize negative social consequences, such as gambling addiction, while fostering conditions for responsible gaming. State bodies, notably the Commission for the Regulation of Gambling and Lotteries, have been vested with clearly defined powers. However, in practice, these bodies encounter a range of challenges, which underlines the need for further refinement of administrative mechanisms. Although significant progress has been made in legalizing and regulating gambling, the system requires effective oversight and continuous improvement. It is necessary to introduce advanced digital tools for monitoring, ensure access to up-to-date data for risk assessment, and develop mechanisms for prompt responses to violations. Special attention should be paid to establishing conditions for transparent reporting by gambling operators, which is a crucial aspect of maintaining trust within the sector. The administrative and legal regulation of gambling activities must balance economic and social dimensions. It is critical to ensure the protection of the rights of market participants, including both operators and consumers, while also contributing to building trust in the regulatory framework. A vital direction for further development involves aligning national legislation with European standards, as this promotes greater stability and predictability in the sector. Therefore, the study of issues related to the administrative and legal regulation of gambling activities is of substantial importance both for ensuring the effectiveness of law enforcement practices and for fostering the development of a transparent and responsible gambling market. Enhancing regulatory mechanisms will enable the achievement of a balanced approach, accommodating the economic interests of the state while ensuring the social safety of the population.
Адміністративно-правове регулювання поводження з побутовими відходами в особливих умовах
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Замрига, Артур Вікторович; Zamryha, Artur; Черненко, О. В.; Chernenko, O.
Розкрито питання адміністративно-правове регулювання поводження з побутовими відходами в особливих умовах. Авторами визначено, що існує проблема перевищення обсягів побутових відходів та необхідність їх сортування до чого призвело зростання обсягів побутових відходів. Основними причинами цього явища є: 1) зростання споживання, адже, з підвищенням рівня життя зростає споживання товарів та послуг, що призводить до збільшення кількості відходів. Багато товарів мають короткий термін служби, що сприяє швидкому утворенню відходів; 2) у багатьох регіонах наявна недостатня кількість сміттєзвалищ і станцій для збору відходів, що призводить до їх накопичення на територіях, а також до забруднення навколишнього середовища; 3) відсутність ефективних політик поводження з побутовими відходами. Мова йде про відсутність чіткої політики у сфері управління відходами, що ускладнює контроль за їх утворенням і утилізацією. Невиконання законодавства може призвести до негативних наслідків для екології та здоров’я населення; 4) необхідність проведення інформаційної політики щодо сортування побутових відходів. Зазначено, що сортування побутових відходів є одним з найефективніших способів вирішення проблеми їх перевищення. Основні переваги цього процесу включають: – зменшення обсягу відходів (сортування дозволяє відокремлювати перероблювані матеріали (папір, скло, пластик, метал) від неперероблюваних, що зменшує обсяги сміття, яке потрапляє на звалища); – економія ресурсів (переробка вторинних сировин дозволяє зменшити потребу у видобутку нових природних ресурсів, знижуючи негативний вплив на навколишнє середовище та економлячи енергію); – поліпшення екологічної ситуації (сприяє зменшенню забруднення довкілля, оскільки зменшує кількість відходів, що потрапляють на звалища, і знижує викиди шкідливих речовин); – залучення громадськості (сортування побутових відходів може стимулювати громадську активність і відповідальність, адже участь населення в цьому процесі формує культуру екологічної свідомості); – створення робочих місць (розвиток інфраструктури для збору та переробки вторинних сировин створює нові робочі місця в секторі екологічних послуг). Втім, нажаль, в Україні питання сортування побутових відходів не набуло такої масової підтримки організації. Головними негативними чинниками, на нашу думку, стали: 1) відсутність інфраструктури; 2) недостатня обізнаність населення; 3) відсутність культури поводження з побутовими відходами; 4) низька мотивація для населення; 5) неузгодженість законодавства; 6) відсутність ефективних механізмів збору та переробки; 7) обмежені фінансові ресурси. The issue of administrative and legal regulation of household waste management in special conditions is revealed. The authors determined that there is a problem of exceeding the volume of household waste and the need to sort it, which led to the increase in the volume of household waste. The main reasons for this phenomenon are: 1) the growth of consumption, after all, as the standard of living increases, the consumption of goods and services increases, which leads to an increase in the amount of waste. Many products have a short lifespan, which contributes to the rapid generation of waste; 2) in many regions, there is an insufficient number of landfills and waste collection stations, which leads to their accumulation in the territories, as well as to environmental pollution; 3) lack of effective household waste management policies. We are talking about the lack of a clear policy in the field of waste management, which makes it difficult to control their generation and disposal. Failure to comply with the legislation can lead to negative consequences for the environment and public health; 4) the need to carry out an information policy on the sorting of household waste. It is noted that the sorting of household waste is one of the most effective ways to solve the problem of its excess. The main advantages of this process include: – reducing the amount of waste (sorting allows you to separate recyclable materials (paper, glass, plastic, metal) from non-recyclable ones, which reduces the amount of garbage that ends up in landfills); – saving resources (processing of secondary raw materials allows to reduce the need for extraction of new natural resources, reducing the negative impact on the environment and saving energy); – improvement of the ecological situation (contributes to the reduction of environmental pollution, as it reduces the amount of waste that ends up in landfills and reduces emissions of harmful substances); – involvement of the public (sorting of household waste can stimulate public activity and responsibility, because public participation in this process forms a culture of environmental awareness); – creation of jobs (the development of infrastructure for the collection and processing of secondary raw materials creates new jobs in the sector of environmental services). However, unfortunately, in Ukraine, the issue of household waste sorting has not gained such mass support of the organization. In our opinion, the main negative factors were: 1) lack of infrastructure; 2) insufficient awareness of the population; 3) lack of a culture of household waste management; 4) low motivation for the population; 5) inconsistency of legislation; 6) lack of effective collection and recycling mechanisms; 7) limited financial resources.
Адміністративно-правовий режим воєнного стану як комплексний інструмент публічного адміністрування забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та прав і законних інтересів фізичних осіб в умовах російсько-української війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Махмурова-Дишлюк, О. П.; Makhmurova-Dyshliuk, O.
В статті розкрито зміст адміністративно-правового режиму воєнного стану як комплексного інструменту публічного адміністрування забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та прав і законних інтересів фізичних осіб в умовах російсько-української війни. Доведено, що це посилена особлива форма, імперативно-владного характеру правового регулювання суспільних відносин, що встановлюються для створення належних умов Збройним силам України, іншим силам безпеки і оборони для відбиття повномасштабного вторгнення та звільнення тимчасово окупованих територій, а також захисту прав свобод та законних інтересів громадян, які постраждали він російського агресора, шляхом надання адміністративним органам спеціальних та додаткових повноважень та встановлення певних обмежень для приватних осіб. Узагальнено, що в теорії адміністративного права України для потреб публічно адміністрування мирного часу інститут адміністративно-правових режим є важливим, однак не головним, проте, в умовах режиму воєнного стану він також стає головним. Актуалізовано, що це самостійний комплексний інструмент публічного адміністрування адміністративних органів та інститут адміністративного права, що передбачає втілення в підзаконну правотворчість, правозастосування та правоохоронну діяльність адміністративних та інших дій, спрямованих на виконання мети і завдань правового режиму воєнного стану визначеного Законом від 12.05.2015р. No 389-VIII. Це система норм адміністративного права, які встановлюють особливі повноваження для адміністративних органів та певні чітко прописані Конституцією та Законом України від 12.05.2015р. No 389-VIII обмеження для громадян. З’ясовано, що зміст адміністративно-правового режиму воєнного стану це процес реалізації у формі адміністративних процедур забезпечення відсічі збройній агресії, звільнення тимчасово окупованих територій, захисту національних інтересів і цінностей України, захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів приватних юридичних осіб. The article reveals the content of the administrative-legal regime of martial law as a comprehensive tool of public administration to ensure the rights, freedoms and legitimate interests of citizens and the rights and legitimate interests of individuals in the conditions of the Russian-Ukrainian war. It has been proven that this is a reinforced special form of the imperative-powerful nature of the legal regulation of social relations, which is established to create appropriate conditions for the Armed Forces of Ukraine, other security and defense forces to repel a full-scale invasion and release temporarily occupied territories, as well as to protect rights, freedoms and legitimate interests citizens who suffered from the Russian aggressor, by granting administrative bodies special and additional powers and establishing certain restrictions for private individuals. In general, in the theory of administrative law of Ukraine, for the needs of public administration in peacetime, the institution of the administrative-legal regime is important, but not the main one, however, in the conditions of the martial law regime, it also becomes the main one. It has been updated that this is an independent comprehensive instrument of public administration of administrative bodies and an institute of administrative law, which provides for the implementation of administrative and other actions aimed at fulfilling the goals and objectives of the legal regime of martial law defined by the Law of May 12, 2015, in sub-legal law-making, law enforcement and law enforcement activities. No.389-VIII. This is a system of norms of administrative law, which establish special powers for administrative bodies and certain ones are clearly prescribed by the Constitution and the Law of Ukraine dated 05.12.2015. No.389-VIII restrictions for citizens. It was found that the content of the administrative-legal regime of martial law is the process of implementation in the form of administrative procedures to ensure the repulsion of armed aggression, the liberation of temporarily occupied territories, the protection of the national interests and values of Ukraine, the protection of the rights, freedoms and interests of natural persons, the rights, and interests of private legal entities persons.
Адміністративно-правові засади становлення публічної служби в Україні: ретроспективний аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Россіхін, В. В.; Rossikhin, V.; Россіхіна, Г. В.; Rossikhina, H.; Хабарова, Т. В.; Khabarova, T.; Надобко, С. В.; Nadobko, S.
Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу становлення адміністративно-правових засад публічної служби в Україні за допомогою синтезу методів та засобів ретроспективного аналізу. Аргументовано показано, що питання становлення та розвитку публічної служби в Україні, як і в будь-якій іншій державі, неможливо розглядати у відриві від хоча б найбільш загальної характеристики основних етапів формування, власне, самої державності. Головною причиною виникнення публічної служби став процес затвердження централізованої держави, який розгорнувся на тлі досить складного зовнішньополітичного становища країни, адже попри велику територію, слабкість товарно-грошових зв’язків, господарської роз’єднаності окремих частин держави, потреба у здійсненні організуючої діяльності існувала постійно. Історико-правові джерела свідчать, проте що, як особливий вид діяльності, заснований на правових нормах, публічна служба не виділялась, а була представлена як державна служба, що сформувалася на території України надзвичайно давно. Діючі норми позитивного права визначали її як службу, яку мала нести кожна «служива» людина. Зі зміною юридичного становища служивого стану зазнавав зміни й характер служби, яка уособлювалась як виконання обов’язку на благо правителя, а дещо згодом й особливою сферою професійної діяльності. В контексті зародження української державності, звернуто увагу на той факт, що необхідність реалізації державного примусу й окремих функцій продержавних утворень зумовили становлення державної служби. Очевидно, що сутність державного устрою та ладу кожного із таких утворень, які існували на українських землях, визначали зміст та спрямованість діяльності органів публічної влади та осіб, які виконували такі функції. Процес становлення якісно-нової, професійної та цілеспрямованої державної служби охоплює досить тривалий проміжок часу та зумовлений особливостями кожного етапу історико-правового етапу становлення української державності. The scientific article is devoted to the research and comprehensive analysis of the formation of the administrative and legal foundations of the public service in Ukraine using the synthesis of retrospective analysis methods and tools. It is argued that the question of the formation and development of the public service in Ukraine, as well as in any other state, cannot be considered in isolation from at least the most general characteristics of the main stages of the formation of statehood itself. The main reason for the emergence of the public service was the process of approving a centralized state, which unfolded against the background of a rather complicated foreign policy situation of the country, because despite the large territory, the weakness of commodity and money ties, the economic disunity of certain parts of the state, the need for organizing activities constantly existed. Historical and legal sources testify, however, that public service was not distinguished as a special type of activity based on legal norms but was presented as a state service that was formed on the territory of Ukraine a very long time ago. Current norms of positive law defined it as a service that every “serving” person had to carry. With the change in the legal status of the civil service, the character of the service also underwent changes, which was embodied as the fulfillment of a duty for the benefit of the ruler, and somewhat later as a special field of professional activity. In the context of the emergence of Ukrainian statehood, attention was drawn to the fact that the need to implement state coercion and certain functions of pro-state organizations led to the formation of the civil service. It is obvious that the essence of the state system and order of each such entity that existed on Ukrainian lands determined the content and direction of the activities of public authorities and persons who performed such functions. The process of forming a qualitatively new, professional, and purposeful civil service covers a rather long period of time and is determined by the peculiarities of each stage of the historical and legal stage of the formation of Ukrainian statehood.
Адміністративно-правові заходи щодо подолання загроз енергетичній безпеці у сферах електроенергетики та ядерної енергетики
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Цибка, А. А.; Tsybka, A.
Ця стаття присвячена комплексному аналізу адміністративно-правових заходів, що застосовуються державою в умовах воєнного стану з метою подолання загроз енергетичній безпеці в галузях електроенергетики та ядерної енергетики. У межах роботи використовуються різні методи дослідження, зокрема формально-правовий аналіз нормативно-правових актів, формально-догматичний метод для виявлення змісту правового регулювання енергетичної безпеки в електроенергетичній галузі та галузі ядерної енергетики, а також системний метод для розгляду конкретних адміністративно-правових заходів у ширшому контексті енергетичної безпеки України. Визначено, що наявні загрози, зокрема, масовані ракетні обстріли та атаки безпілотників на енергетичну інфраструктуру створюють серйозні виклики для стабільності енергосистеми, що вимагає оперативного адміністративно-правового реагування. Проаналізовано ключові законодавчі зміни, прийняті для регулювання ринку електричної енергії, підтримки ринку електроенергії, підвищення ефективності використання ядерної енергії та захист критичної інфраструктури. Висвітлено роль суб’єктів господарювання, які набувають особливого адміністративно-правового статусу в умовах воєнного стану, та механізми їхньої відповідальності. Підкреслюється важливість взаємодії державних органів, суб’єктів господарювання та громадян у забезпеченні енергетичної безпеки країни, а також наголошується на ролі адміністративно-правових методів переконання та інформування населення. Автор акцентує увагу на необхідності вдосконалення механізмів управління енергетичним ринком, зокрема децентралізації енергетичної системи, лібералізації ринку електроенергії, перегляду граничних цін відповідно до європейських стандартів. Окремо розглянуто перспективи розвитку ядерної енергетики як ключового елемента енергетичної безпеки країни. Висновки статті вказують на необхідність подальшого вдосконалення адміністративно-правових заходів та стимулювання розвитку децентралізованої енергетики, що сприятиме підвищенню стійкості енергосистеми України. This article is devoted to a comprehensive analysis of the administrative and legal measures undertaken by the state under martial law to address threats to energy security in the electricity and nuclear energy sectors. The study employs various research methods, including formal legal analysis of regulatory acts, the formaldogmatic method to determine the content of legal regulation of energy security in the electricity and nuclear energy sectors, and the systematic method to examine specific administrative and legal measures within the broader context of Ukraine’s energy security. It has been established that existing threats, such as massive missile and drone attacks on energy infrastructure, pose serious challenges to the stability of the energy system, requiring timely administrative and legal responses. Key legislative changes aimed at regulating the electricity market, supporting the energy market, enhancing the efficiency in the use of nuclear energy, and protecting critical infrastructure are analyzed. The role of business entities, which acquire a special administrative and legal status under martial law, and the mechanisms of their accountability are highlighted. The importance of interaction between state authorities, business entities, and citizens in ensuring the country’s energy security is emphasized, along with the role of administrative and legal methods of persuasion and public awareness. The author focuses on the need to improve energy market management mechanisms, including decentralizing the energy system, liberalizing the electricity market, and revising price caps in line with European standards. The prospects for developing nuclear energy as a key element of the country’s energy security are also examined. The article’s conclusions underscore the necessity of further enhancing administrative and legal measures and promoting the development of decentralized energy systems, which will contribute to strengthening Ukraine’s energy system’s resilience.
Адміністративно-процедурна форма утворення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Колпаков, А. В.; Kolpakov, A.
У статті пропонується для обговорення авторське бачення на сутність і зміст процедурності в організації об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку. Безпосереднім предметом дослідження постала адміністративно-процедурна форма утворення таких об’єднань, зокрема, її визнання, структура і система. Метою статті є отримання нових знань про властивості, характеристики, якості і ознаки процедурної форми утворення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку. Методологія дослідження гармонізована з принциповим положенням, відповідно до якого застосування того чи іншого методу не можна звести до єдиної формули, а конкретні дослідницькі технології (процедури аналізу, порівняння, систематики, періодизації тощо) варіюють в залежності від характеру предмета дослідження і його мети. Автор аналізує сутність і значення процедурних форм, як інструментів удосконалення моделей і наукових конструкцій у сфері публічного адміністрування. Він зазначає, що на первісних етапах формування адміністративно-процесуальних і адміністративно-процедурних знань чітке розмежування між процесуальною і процедурною формами не відслідковується. Втім, у дослідженнях того часу було сформульовано два важливих судження про таку форму: а) як необхідну умову належного функціонування будь-яких адміністративних правовідносин і б) як юридичний запобіжник необмеженого адміністративного розсуду. Згодом вони набрали доктринального змісту і отримали розвиток у сучасних адміністративно-правових дослідженнях. Особливу увагу приділено Законам України: а) «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022, який врегулював відносини органів публічної влади з фізичними та юридичними особами; б) «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001, який регламентував створення і функціонування таких об’єднань. Пі підставі аналізу теоретичних здобутків, нормативного матеріалу і досвіду діяльності об’єднань, запропоновано під процедурною формою утворення ОСББ розуміти нормативно встановлений порядок організаційно-юридичної діяльності уповноважених суб’єктів, спрямований на досягнення інституційно-правового результату – утворення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Визначено основні властивості процедурної форми, включаючи її структуру, послідовність операцій, внутрішню організацію, темпоральні властивості та системність. Сформульовані загальні обґрунтування щодо доречності формування адміністративно-процедурної доктрини. The article proposes for discussion the author’s vision of the essence and content of procedurality in the organization of associations of owners of residential and non-residential premises in a multi-apartment building, the protection of their rights, and the fulfillment of their obligations regarding the joint maintenance of the multi-apartment building. The immediate subject of the study is the administrative-procedural form of the formation of such associations, in particular, its recognition, structure, and system. The purpose of the article is to gain new knowledge about the properties, characteristics, qualities, and features of the procedural form of the formation of associations of co-owners of a multi-apartment building. The research methodology is harmonized with the principle according to which the application of a particular method cannot be reduced to a single formula, and specific research technologies (procedures of analysis, comparison, systematization, periodization, etc.) vary depending on the nature of the subject of research and its purpose. The author analyzes the essence and significance of procedural forms as tools for improving models and scientific constructions in the field of public administration. He notes that at the initial stages of the formation of administrative-procedural and administrative-procedural knowledge, a clear distinction between procedural and procedural forms is not traced. However, in the studies of that time, two important judgments about such a form were formulated: a) as a necessary condition for the proper functioning of any administrative legal relations and b) as a legal safeguard against unlimited administrative discretion. Subsequently, they acquired doctrinal content and developed in modern administrative-legal studies. Special attention is paid to the Laws of Ukraine: a) “On Administrative Procedure” dated 17.02.2022, which regulated the relations of public authorities with individuals and legal entities; b) “On Associations of Co-owners of Multi-apartment Buildings” dated 29.11.2001, which regulated the creation and functioning of such associations. Based on the analysis of theoretical achievements, normative material, and the experience of the activities of associations, it is proposed to understand the procedural form of the formation of associations of co-owners of multi-apartment buildings as a normatively established order of organizational and legal activities of authorized subjects aimed at achieving an institutional-legal result – the formation of an association of co-owners of a multi-apartment building. The main properties of the procedural form are defined, including its structure, sequence of operations, internal organization, temporal properties, and systematization. General justifications regarding the appropriateness of the formation of the administrative-procedural doctrine are formulated.
Аналіз корупційних ризиків у сфері охорони здоровʼя України на тлі збільшення бюджетних асигнувань у період воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Уткіна, М. С.; Utkina, M.
Стаття присвячена дослідженню питання специфіки корупційних ризиків у секторі охорони здоровʼя України, де бюджетні асигнування був значно збільшені в умовах воєнного стану. Введення воєнного стану часто призводить до перерозподілу асигнувань на охорону здоровʼя в умовах кризи. Зокрема, у 2024 році загалом видатки становлять 239 млрд грн, що на 31 млрд більше, ніж у 2023 р. [1]. Особлива увага приділяється аналізу видатків на програму медичних гарантій (програми реімбурсації для відшкодування вартості лікарських засобів для лікування розладів психіки та поведінки, трансплантації, хірургічні і опікові пакети, а також пакети психологічної підтримки та психіатричної допомоги, пакет допоміжних репродуктивних технологій), централізованої закупівлі лікарських засобів та медичних виробів, закупівлі новітнього медичного обладнання, модернізації медичних закладів, систему реагування на надзвичайні події у сфері громадського здоров’я. Зокрема, у статті були визначені та охарактеризовані основні канали потенційних корупційних ризиків в секторі охорони здоровʼя, що могли виникнути або зрости через збільшення фінансування. Автором були проаналізовані заходи антикорупційної політики, що можуть бути застосовані для запобігання зловживанням у критичний період, під час дії воєнного стану. Таким чином, у статті були виокремлені потенційні слабкі місця в системі охорони здоровʼя в цілому, що можуть сприяти корупційним ризикам, оскільки певною мірою відсутня прозорість та контроль у використанні коштів. Автором було наголошено на тому, що в контексті воєнного стану звичні механізми моніторингу та контролю можуть бути послаблені, що призводить до вразливості системи до корупційних діянь. Зокрема, закупівлі медичного обладнання або медикаментів можуть провадитись без дотримання умов та звичайних процедур тендерів. The article is devoted to studying the specifics of corruption risks in the healthcare sector of Ukraine, where budget allocations were significantly increased under martial law. The introduction of martial law often leads to the redistribution of appropriations for health care in crisis conditions. In particular, in 2024, total expenditures will amount to UAH 239 billion, which is UAH 31 billion more than in 2023 [1]. Special attention is paid to the analysis of expenses for the medical guarantee program (reimbursement programs for reimbursement of the cost of drugs for the treatment of mental and behavioural disorders, transplantation, surgical and burn packages, as well as packages of psychological support and psychiatric care, package of assisted reproductive technologies), centralized procurement of drugs and medical products, procurement of the latest medical equipment, modernization of medical institutions, response system to emergency events in the field of public health. In particular, the article identified and characterized the main channels of potential corruption risks in the healthcare sector that could arise or increase due to increased funding. The author analyzed anti-corruption policy measures that can be applied to prevent abuses in a critical period during martial law. Thus, the article highlighted potential weaknesses in the healthcare system, which may contribute to corruption risks, as there is a certain lack of transparency and control over the use of funds. The author emphasized that in the context of martial law, the usual mechanisms of monitoring and control can be weakened, which leads to the system’s vulnerability to acts of corruption. In particular, procurement of medical equipment or medicines may be carried out without observing tenders’ conditions and standard procedures.
Аналіз нормативно-правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ноцик, А. І.; Notsyk, A.
У статті визначено, що Конституція України відіграє ключову роль у гарантуванні правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади, та визначає основоположні принципи місцевого самоврядування, встановлює повноваження територіальних громад та забезпечує їх ресурсами. Конституція України також гарантує законність діяльності органів місцевого самоврядування та створює умови для співпраці між громадами. Розкрито, що Європейська хартія місцевого самоврядування є міжнародно-правовим фундаментом права на місцеве самоврядування, що встановлює базові стандарти для організації та функціонування об’єднаних територіальних громад, гарантуючи їх легітимність. Зазначено, що Європейська хартія місцевого самоврядування є потужним інструментом для розвитку об’єднаних територіальних громад в Україні, що наближає українську систему місцевого самоврядування до європейських стандартів, сприяє європейській інтеграції України та розвиток транскордонного співробітництва. Визначено, що нормативно-правові засади організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні виникають внаслідок комплексної адміністративної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до яких відносяться: правові акти (статути, регламенти, правила, інструкції тощо); індивідуальні акти та неправові акти (програми, рекомендації); адміністративні договори. Розкрито, що особливістю нормативно-правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні є їх формування на: – загальній ідеї місцевого самоврядування, що закріплена міжнародними та конституційними нормами; – спеціалізації діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, що визначається законами та підзаконними актами України; – специфічних умовах функціонування окремої територіальної громади, що встановлюються внаслідок внутрішньої нормотворчої діяльності територіальної громади (прийняття внутрішніх документів, правил, укладення договорів тощо). The article determines that the Constitution of Ukraine plays a key role in guaranteeing the legal foundations of the organization and functioning of a voluntary united territorial community, and defines the basic principles of local self-government, establishes the powers of territorial communities and provides them with resources. The Constitution of Ukraine also guarantees the legality of the activities of local self-government bodies and creates conditions for cooperation between communities. It was revealed that the European Charter of Local Self-Government is the international legal foundation of the right to local self-government, which establishes basic standards for the organization and functioning of united territorial communities, guaranteeing their legitimacy. It is noted that the European Charter of Local Self-Government is a powerful tool for the development of united territorial communities in Ukraine, which brings the Ukrainian system of local self-government closer to European standards, promotes the European integration of Ukraine and the development of cross-border cooperation. It was determined that the regulatory and legal principles of the organization and functioning of a voluntary united territorial community in Ukraine arise as a result of complex administrative activities of state authorities and local self-government bodies, which include: legal acts (statutes, regulations, rules, instructions, etc.); individual acts and illegal acts (programs, recommendations); administrative contracts. It was revealed that the peculiarity of the regulatory and legal foundations of the organization and functioning of a voluntary united territorial community in Ukraine is their formation on: – the general idea of local self-government, which is established by international and constitutional norms; – specialization of the activities of local self-government bodies in Ukraine, which is determined by the laws and by-laws of Ukraine; – specific conditions for the functioning of a separate territorial community, which are established as a result of the internal rule-making activity of the territorial community (adoption of internal documents, rules, conclusion of contracts, etc.).
Безпосередній об’єкт кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК)
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шевченко, І. О.; Shevchenko, I.
У статті досліджуються концептуальні підходи до розуміння безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК України). При з’ясуванні безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК, автор звертається до так званої класифікації об’єкта «по горизонталі». За цією класифікацією в статті виділяють три види об’єктів: основний безпосередній об’єкт, додатковий безпосередній об’єкт та факультативний безпосередній об’єкт. Автор звертає увагу на те, що у наукових публікаціях не завжди чітко визначається безпосередній об’єкт досліджуваного складу кримінального правопорушення, а тому досліджує найбільш поширені в науці кримінального права концепції і погляди на безпосередній об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК України. З метою оптимального визначення основного безпосереднього об’єкта та додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, автором враховуються всі позитивні та негативні підходи при дослідженні безпосереднього об’єкта означеного кримінального правопорушення та на їх підставі формулюються визначення основного безпосереднього об’єкта та додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК. Крім того, для більш чіткого з’ясування безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, автором з’ясовано суб’єктний склад цих відносин. Крім того, з цього приводу з метою належного виокремлення суб’єктного складу досліджуваних відносин автор звертається до законодавчих і підзаконних актів, що стосуються регулювання відносин в означеній сфері. У продовження з’ясування структури об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК, автор акцентує увагу на предметі цих суспільних відносин, соціального зв’язку як структурних елементів та розкриває їх зміст. На підставі викладеного у статті дається авторське визначення безпосереднього об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК України. The article examines the conceptual approaches to understanding the direct object of the criminal offence of failure to take measures to eliminate the consequences of environmental pollution (Article 237 of the Criminal Code of Ukraine). When determining the direct object of the criminal offence under Article 237 of the CC, the author refers to the so-called “horizontal” classification of the object. According to this classification, the article distinguishes three types of objects: the main direct object, additional direct object and optional direct object. The author draws attention to the fact that scientific publications do not always clearly define the direct object of the criminal offence under study, and therefore the author examines the most common concepts and views on the direct object of a criminal offence under Article 237 of the CC of Ukraine. With the aim of optimal definition of the main direct object and additional mandatory direct object of the criminal offence of failure to take measures to eliminate the consequences of environmental pollution, the author takes into account all positive and negative approaches to the study of the direct object of the said criminal offence and, on their basis, formulates the definitions of the main direct object and additional mandatory direct object of the criminal offence under Article 237 of the CC. In addition, for a clearer clarification of the direct object of the criminal offence of failure to take measures to eliminate the consequences of environmental pollution, the author clarifies the subjective composition of these relations. In addition, in order to properly distinguish the subjective composition of the relations under study, the author refers to the legislative and subordinate acts relating to the regulation of relations in this area. Continuing to clarify the structure of the object of a criminal offence under Article 237 of the CC, the author focuses on the subject matter of these social relations and social bonds as structural elements and reveals their content. Based on the above, the article provides the author’s definition of the direct object of a criminal offence under Article 237 of the CC of Ukraine.
Види об’єктів сфери громадського харчування та гостинності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кропивний, Є. В.; Kropyvnyi, Ye.
Розкрито поняття та види об’єктів сфери громадського харчування та гостинності. Об’єкти громадського харчування не лише задовольняють потреби населення, але й виступають важливим чинником економічного зростання, сприяючи створенню робочих місць, збільшенню податкових надходжень, розвитку суміжних галузей і залученню туристів, що загалом позитивно впливає на економіку країни. Слід відзначити, що досить популярним рішенням є поєднання діяльності декількох видів об’єктів громадського харчування, а також зміна їх формату діяльності в залежно від свят, сезону, цільової аудиторії тощо. Законодавчий перелік закладів громадського харчування не є вичерпним. Неоднозначність терміну «інший заклад» є надто загальним і не дає чіткого розуміння, які саме заклади можуть потрапити під цю категорію. У правовому контексті такий підхід може призвести до невизначеності та труднощів при регулюванні нових форматів бізнесу в сфері громадського харчування, таких як фудтраки, мобільні кафе або онлайн-замовлення з доставкою. В умовах пандемії, повномасштабного вторгнення, що спричинило, в тому числі, економічну кризу одним з найпопулярніших видів об’єктів сфери громадського харчування став кейтеринг. Запропоновано об’єкти громадського харчування залежно від різних критеріїв можна систематизувати наступним чином: за типом послуг: – ресторани: елітні ресторани (fine dining); сімейні ресторани; тематичні ресторани; – кафе: класичні кафе; кафе-кондитерські; кав’ярні; – бари: коктейль-бари; спортивні бари; паби; – фаст-фуди: мережеві ресторани швидкого харчування; локальні заклади швидкого харчування; за формою організації харчування: їдальні: промислові (на підприємствах); шкільні чи університетські; соціальні (для малозабезпечених верств населення); буфети; стріт-фуд (вулична їжа). Об’єкти громадського харчування відіграють важливу роль також у розвитку економіки країни, оскільки вони створюють багатогалузеву мережу, що охоплює виробництво, торгівлю, сферу послуг і туризм. Різні види закладів громадського харчування, такі як ресторани, кафе, бари, фаст-фуди, їдальні та мобільні фудтраки, забезпечують значний обсяг споживання товарів і послуг, сприяючи розвитку місцевих та національних ринків. The concept and types of facilities in the sphere of public catering and hospitality are disclosed. Public catering facilities not only satisfy the needs of the population, but also act as an important factor in economic growth, contributing to the creation of jobs, increasing tax revenues, the development of related industries and attracting tourists, which generally has a positive effect on the country’s economy. It should be noted that a fairly popular solution is to combine the activities of several types of public catering facilities, as well as change their format of activity depending on holidays, season, target audience, etc. The legislative list of public catering establishments is not exhaustive. The ambiguity of the term «other establishment» is too general and does not provide a clear understanding of which establishments can fall under this category. In a legal context, this approach can lead to uncertainty and difficulties in regulating new business formats in the field of public catering, such as food trucks, mobile cafes or online orders with delivery. In the conditions of a pandemic, a full-scale invasion, which caused, among other things, an economic crisis, catering has become one of the most popular types of public catering facilities. The proposed public catering facilities, depending on various criteria, can be systematized as follows: by type of service: – restaurants: elite restaurants (fine dining); family restaurants; themed restaurants; – cafes: classic cafes; pastry cafes; coffee shops; – bars: cocktail bars; sports bars; pubs; – fast food: chain fast food restaurants; local fast food establishments; by form of catering: canteens: industrial (at enterprises); school or university; social (for low-income groups); buffets; street food (street food). Public catering facilities also play an important role in the development of the country’s economy, as they create a multi-sector network covering production, trade, the service sector and tourism. Various types of public catering establishments, such as restaurants, cafes, bars, fast food, canteens and mobile food trucks, provide a significant volume of consumption of goods and services, contributing to the development of local and national markets.
Види публічного майна та його адміністративно-правовий захист
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Пищида, В. М.; Pyshchyda, V.
У статті з’ясовано ознаки та види публічного майна як адміністративно-правової (адміністративно-процесуальної) категорії. В результаті дослідження встановлено, що попри існування багатьох критеріїв класифікації публічного майна, зумовленої відсутністю її нормативного визначення, суттєве значення для визначення його як об’єкту публічно-правових відносин має виокремлення публічного майна за його цільовим призначенням на: 1) майно загального користування, до якого слід віднести: а) залізничні, автомобільні, водні, повітряні шляхи (за винятком тих, що перебуває у приватній власності згідно з нормами чинного законодавства, наприклад ст. 25 Закону України «Про автомобільні дороги»); б) бульвари, вулиці, провулки, дороги, майдани, площі, набережні, парки, під’їзди, проїзди, сквери правовий статус яких визначений у ст. 83 ЗК України та віднесено їх до земель, що перебувають у власності територіальних громад та не підлягають передачі у приватну власність; в) будинки та приміщення громадського призначення, перелік яких визначений в додатку А до Державний будівельних норм України, які об’єднані в такі групи: будинки, споруди та приміщення дошкільних навчальних закладів, будинки, споруди та приміщення навчальних закладів, закладів охорони здоров’я та відпочинку, фізкультурно-оздоровчі та спортивні заклади, культурно-видовищні, дозвіллєві та культові закладів, заклади підприємств торгівлі, харчування та побутового обслуговування, заклади соціального захисту населення, науково-дослідні установи, приміщення транспорту, призначені для безпосереднього обслуговування населення, заклади комунального господарства (окрім виробничих, складських та транспортних будинків і споруд); 2) майно, що забезпечує функціонування органів публічної адміністрації: меблі, оргтехніка, автотранспорт, засоби зв’язку, спецзасоби, вогнепальна зброя та боєприпаси, інформаційні бази даних, архівні документи та ін.; 3) публічні грошові кошти: кошти світових та європейських інституцій, залучені до використання в Україні на потреби розвитку публічної сфери, кошти Державного бюджету, кошти місцевих бюджетів, доходи, витрати та видатки бюджету, кошти від надання додаткових адміністративних послуг, що надаються суб’єктами владних повноважень. The article clarifies the signs and types of public property as an administrative-legal (administrativeprocedural) category. As a result of the study, it was established that despite the existence of many criteria for the classification of public property, due to the lack of its normative definition, the separation of public property according to its intended purpose into: 1) public property, to which should include: a) railway, road, water, air routes (with the exception of those that are in private ownership in accordance with the norms of current legislation, for example, Article 25 of the Law of Ukraine «On Motor Roads»); b) boulevards, streets, alleys, roads, squares, squares, embankments, parks, entrances, driveways, parks, the legal status of which is defined in Art. 83 of the Civil Code of Ukraine and classified them as lands owned by territorial communities and not subject to transfer into private ownership; c) buildings and premises of public purpose, the list of which is defined in Appendix A to the State Building Regulations of Ukraine, which are grouped into the following groups: houses, buildings and premises of preschool educational institutions, houses, buildings and premises of educational institutions, health care institutions and recreation, physical culture, health and sports facilities, cultural and entertainment, leisure and religious facilities, establishments of trade, food and household service enterprises, institutions of social protection of the population, scientific and research institutions, transport premises intended for direct service of the population, institutions of communal economy (except production, warehouse and transport buildings and structures); 2) property that ensures the functioning of public administration bodies: furniture, office equipment, motor vehicles, means of communication, special equipment, firearms and ammunition, information databases, archival documents, etc.; 3) public funds: funds of world and European institutions, involved for use in Ukraine for the development of the public sphere, funds of the State budget, funds of local budgets, revenues, costs and expenses of the budget, funds from the provision of additional administrative services provided by entities authoritative powers.
Види інформації та ознаки як об’єкта правовідносин у медичній сфері
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ярославський, С. Ю.; Yaroslavskyi, S.
Дана стаття є комплексним дослідженням видів інформації та їх ознак як об’єкта правовідносин у медичній сфері. Розібрано базові засади інформаційного права у медичній сфері та методи їх реалізації. У статті обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито зв’язок із різними науковими підходами та темами, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, охарактеризовано методи наукового пізнання, використані в дослідженні. Напрямки дослідження охоплюють: розгляд понятійно-категоріального апарату видів інформації як складової сфери медичного обслуговування; аналіз основних принципів та засад функціонування інформаційного права. Проведено всебічний аналіз наукових підходів до поняття видів інформації, досліджено різні підходи до методології побудови категорій та типологій видів інформації, а також досліджено інформацію як об’єкт цивільних правовідносин та його правової природи. Досліджено зміст інформації та її видів у суспільстві в цілому, що напряму пов’язано із функціонуванням медичної сфери. Повнота розгляду теми неможлива без відпрацювання питання об’єкту інформаційних правовідносин, що було здійснено в даній статті. Оцінено важливість ролі інформації у сфері медичного обслуговування, так як вона охоплює усі сфери медичних відносини: від інформованої добровільної згоди на медичне втручання, інформування про право на лікування на підставі нових клінічних протоколів до можливості участі в клінічних дослідженнях. Проведено аналіз реалізації інформаційних прав в вибраних напрямках надання медичної допомоги. Розглянуто провідні наукові концепції підходів до поняття інформаційного права та висвітлено найбільш вдалі приклади на думку автора. Здійснено історичний екскурс на шляху формування правової категорії інформаційного права у медичній сфері. This article is a comprehensive study of types of information and their features as an object of legal relations in the medical field. The basic principles of information law in the medical field and methods of their implementation are analyzed. The article substantiates the choice of the research topic, reveals the connection with various scientific approaches and topics, defines the goal, task, subject and object of the research, characterizes the methods of scientific knowledge used in the research. Research directions include: consideration of the conceptual and categorical apparatus of types of information as a component of the field of medical care; analysis of the main principles and principles of information law functioning. A comprehensive analysis of scientific approaches to the concept of types of information was conducted, various approaches to the methodology of building categories and typologies of types of information were investigated, and information as an object of civil legal relations and its legal nature was also investigated. The content of information and its types in society as a whole, which is directly related to the functioning of the medical field, was studied. Complete consideration of the topic is impossible without working out the issue of the object of informational legal relations, which was carried out in this article. The importance of the role of information in the field of medical care was assessed, as it covers all areas of medical relations: from informed voluntary consent to medical intervention, informing about the right to treatment based on new clinical protocols to the possibility of participation in clinical research. An analysis of the implementation of informational rights in selected areas of medical assistance was carried out. The leading scientific concepts of approaches to the concept of information law are considered and the most successful examples, in the opinion of the author, are highlighted. A historical excursion was made on the path to the formation of the legal category of information law in the medical field.
Використання зарубіжного досвіду реалізації правового статусу уповноважених осіб з питань запобігання корупції
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бузницький, Д. М.; Buznytskyi, D.
Внутрішні (відомчі) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції є усталеним децентралізованим інституційним елементом національного антикорупційного механізму багатьох держав, а також їм приділена значна увага у рекомендаціях міжнародних організацій. Зважаючи на це, послуговуючись, головним чином, порівняльно-правовим методом наукового пізнання, автор досліджує затверджені Міжнародною організацією вищих органів аудиту рекомендації з відповідного кола питань, правову основу діяльності антикорупційних уповноважених в Італії й інших держав та офіційні роз’яснення, зокрема, Агентства з питань запобігання корупції Франції щодо внутрішніх антикорупційних розслідувань. Автор рекомендує запровадити у положення законодавства України, які визначають організацію та порядок діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, зарубіжний досвід щодо, зокрема: 1) уповноваження їх на одержання будь-яких документів та відомостей від працівників їх організації, необхідних для виконання їх службових обов’язків; 2) посилення прозорості персонального складу, процедур та результатів діяльності антикорупційних уповноважених шляхом оприлюднення тієї їх частини, яка є доцільною для підвищення ефективності громадського контролю; 3) запровадження заходів підвищення кваліфікації антикорупційних уповноважених, обміну досвідом та інших спеціальних навчальних заходів; 4) закріплення на рівні законодавства кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади антикорупційних уповноважених та унеможливлення суміщення цієї діяльності з іншою діяльністю контрольного характеру у межах організації (внутрішня безпека тощо); 5) формалізації та упорядкування процедури внутрішніх антикорупційних розслідувань, зокрема, шляхом визначення їх цілей, учасників, порядку, у тому числі збирання, дослідження та оцінки доказів для гарантування їх прийнятності для використання у подальших провадженнях, встановлення шляхів дотримання конфіденційності осіб викривачів та прав інших учасників розслідувань. Internal (departmental) corruption prevention officers are a well-established decentralized institutional element of the national anti-corruption mechanism of many states, and they are also given considerable attention in the recommendations of international organizations. In light of this, relying predominantly on the comparative legal method of scientific research, the author examines such recommendations on the relevant range of issues approved by the International Organization of Supreme Audit Institutions, the legal basis of the activities of corruption prevention officers in Italy and other countries, as well as official clarification materials, in particular, of the Anti-Corruption Agency of France related to internal anti-corruption investigations. The author recommends amending the legislation of Ukraine determining the organization and procedure of activities of corruption prevention officers with provisions in particular, regarding: (1) authorizing corruption prevention officers to receive any documents and information from employees of their organization, necessary for the performance of their official duties; (2) strengthening the transparency of the personnel, procedures and outcomes of activities of corruption prevention officers by making public that part of them which could contribute to increasing the effectiveness of public control over them; (3) introduction of measures to improve the professional qualities and abilities of corruption prevention officers, exchange of experience between them and other special training measures; (4) enshrining at the legislative level the qualification requirements for candidates for the positions of corruption prevention officers, and making it impossible to combine this activity with other control activities within the organization (internal security, etc.); (5) formalizing and governing the procedure of internal anti-corruption investigations, in particular, by determining their goals, participants and order of activities, including the collection, research and evaluation of evidence in order to guarantee their admissibility for use in further proceedings, establishing ways of safeguarding the confidentiality of whistleblowers and the rights of other participants in these investigations.
Використання правових дефініцій у законодавстві України (на прикладі Митного кодексу України у світлі українських і європейських підходів)
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Возняк, І. З.; Vozniak, I.
Проблематика цієї статті охоплює питання використання правових дефініцій з погляду української і європейської доктрини та відповідних правил, закріплених на методичному та нормативному рівні. Аналіз українського законодавства свідчить про наявність багатьох помилок, які можуть мати негативний вплив на правозастосування, тож це зумовлює потребу в дослідженнях способів виправлення й уникнення таких помилок. Актуальність подібних розвідок зумовлена також тим, що термінологія та правові дефініції є важливим інструментом техніки нормопроєктування, і належне використання цього інструментарію дозволяє законодавцеві досягати поставлених цілей нормативного регулювання (ratio legis). Для визначення особливостей правових дефініцій було досліджено праці українських і європейських правників і дослідників. Виявлено, що під правовою дефініцією варто розуміти особливий засіб забезпечення цілісности й узгоджености правового регулювання, вона існує у формі стислого опису правового поняття та відображає його суттєві ознаки. Формулювання правових дефініцій вимагає застосування відповідних мовних правил і логічних прийомів. На прикладі правових дефініцій Митного кодексу України було показано основні типи порушень цих правил і прийомів. Наголошено на тому, що правові дефініції сприяють несуперечливому, гармонійному поєднанню духу та букви закону, виконують напрямну функцію, яка проявляється в тому, що вони визначають певний спосіб розуміння поняття й обмежують простір для маневрів під час їхнього трактування, служать інституційному закріпленню цих явищ. У німецькій правовій доктрині виявлено підхід, відповідно до якого під правовими дефініціями варто розуміти особливий тип норм нижчого рівня, які містять обмежувальні модифікації узагальнено сформульованих норм та виконують «пояснювальну», «обмежувальну» і «доповнювальну» функції. Було досліджено відповідні нормативні акти та методичні рекомендації, які використовує законодавець в Україні, Польщі та Європейському Союзі, та зроблено висновок про доцільність рецепції окремих положень іноземних актів і методичних рекомендацій для застосування в українській законодавчій практиці. The scope of this article covers aspects of using legal definitions from the point of view of Ukrainian and European doctrine and the relevant rules prescribed at the methodological and regulatory level. The analysis of Ukrainian legislation indicates the abundance of errors that can have a negative impact on law enforcement, so this motivates the need for research into ways of how to correct and avoid such errors. The relevance of such research is also justified by the fact that terminology and legal definitions are important tools of legislative drafting, and the proper application of this means allows the legislator to achieve the purpose behind the law (ratio legis). To determine the nature of legal definitions, the papers of Ukrainian and European lawyers and researchers were studied. It was found that the legal definition should be understood as a special means of ensuring the integrity and consistency of legal regulation; it exists in the form of a concise description of the legal concept and reflects its essential features. The formulation of legal definitions requires the application of appropriate language and logical rules. Based on the examples of legal definitions from the Customs Code of Ukraine, the main types of violations of these rules and conventions were shown. It is emphasized that legal definitions contribute to a consistent, harmonious combination of the letter and spirit of the law, perform a guiding function, which is manifested in the fact that they define a certain way of understanding the concept and limit the space for manoeuvres during their interpretation, as well as serve to institutionalize these phenomena. In German legal doctrine, an approach has been identified, according to which legal definitions should be understood as a special type of lower-level norms that contain restrictive modifications of generally formulated norms and perform “explanatory,” “restrictive,” and “supplementary” functions. The relevant normative acts and methodological recommendations used by the legislators in Ukraine, Poland, and the European Union were studied, and a conclusion was made about the possibility of the reception of certain provisions of foreign acts and methodological recommendations for application in Ukrainian legislative practice.
Врегулювання спорів про майно та власність у зоні конфлікту: правовий статус тимчасово окупованих територій
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Литвиненко, Є. В.; Lytvynenko, Ye.; Лимонько, А. О.; Lymonko, A.
Проведено аналіз питання врегулювання спорів про майно та власність на тимчасово окупованих територіях у контексті збройних конфліктів. Автори досліджують правовий статус такої території та вплив такого статусу у вирішенні питаннь щодо власності. У статті аналізується міжнародні правила, включаючи Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них, які регулюють захист цивільного населення та його майна в умовах конфлікту. Також досліджуються спеціальні механізми, включаючи роль міжнародних організацій у вирішенні спорів та відновленні порядку на окупованих територіях. Наголошено, про важливість дотримання принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права для захисту прав та інтересів громадянського населення в умовах конфлікту. Розглянуті приклади з практики, дають підстави стверджувати про необхідність розробки та застосування ефективних механізмів врегулювання спорів та відновлення порушених прав у контексті тимчасово окупованих територій. Особлива увага приділяється ролі міжнародних правових інструментів у врегулюванні подібних ситуацій, зокрема, Женевським конвенціям та Додатковим протоколам до них, які визначають права та обов’язки сторін конфлікту та забезпечують захист цивільного населення. Розглянуто та досліджено, як саме ці міжнародні норми впливають на регулювання питань власності та майна. Крім того, висвітлюється та підтверджується важливість участь міжнародних організацій у вирішенні таких спорів та відновленні стабільності на окупованих територіях. Аналізується їхня роль у сприянні дотриманню принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права, що є ключовим для забезпечення безпеки та захисту прав громадян в умовах конфлікту. Можна констатувати, що на сьогодні існує необхідність у комплексному підході до вирішення питань власності та майна на тимчасово окупованих територіях, який базується на принципах міжнародного права та сприяє відновленню правового порядку та захисту прав людини в умовах збройних конфліктів. Обґрунтовано важливість дотримання принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права як основи для захисту прав та інтересів громадянського населення в умовах конфлікту. Визначаються основні проблеми та виклики, які виникають при вирішенні питань власності в зоні тимчасової окупації, і запропоновано можливі шляхи їх вирішення. An analysis of the settlement of disputes over property and ownership in temporarily occupied territories in the context of armed conflicts has been carried out. The authors examine the legal status of such territory and the impact of such status in resolving property issues. The article analyzes international rules, including the Geneva Conventions and their Additional Protocols, which regulate the protection of the civilian population and their property in conflict. Special mechanisms are also being explored, including the role of international organizations in resolving disputes and restoring order in the occupied territories. The importance of observing the principles of human rights and international humanitarian law to protect the rights and interests of the civilian population in conflict conditions was emphasized. The considered examples from practice give grounds for asserting the need to develop and apply effective mechanisms for settling disputes and restoring violated rights in the context of temporarily occupied territories. Special attention is paid to the role of international legal instruments in the settlement of similar situations, in particular, the Geneva Conventions and Additional Protocols to them, which determine the rights and obligations of the parties to the conflict and ensure the protection of the civilian population. It has been considered and researched how exactly these international norms affect the regulation of property and property issues. In addition, the importance of the participation of international organizations in resolving such disputes and restoring stability in the occupied territories is highlighted and confirmed. Their role in promoting compliance with the principles of human rights and international humanitarian law, which is key to ensuring security and protecting the rights of citizens in conflict, is analyzed. It can be stated that today there is a need for a comprehensive approach to solving property and property issues in the temporarily occupied territories, which is based on the principles of international law and contributes to the restoration of legal order and the protection of human rights in the conditions of armed conflicts. The importance of observing the principles of human rights and international humanitarian law as a basis for protecting the rights and interests of the civilian population in conflict conditions is substantiated. The main problems and challenges that arise when solving property issues in the zone of temporary occupation are determined, and possible ways to solve them are proposed.
Відмежування військових формувань від правоохоронних органів при кваліфікації за ст. 114-1 Кримінального кодексу України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ясиновський, П. В.; Yasynovskyi, P.
Стаття присвячена розгляду питань щодо відмежування військових формувань від правоохоронних органів, шляхом визначення їх понять, встановлення їх основних видів, для правильної кваліфікації за статтею 114-1 Кримінального кодексу України. Метою та завданням статті є визначення понять, основних видів військових формувань та правоохоронних органів, для подальшого відмежування один від одного. Методологічну основу дослідження становить поєднання теоретичного та практичного підходів, у межах яких знайшли застосування загальнонаукові та спеціально-правові методи. Аналіз понять “військове формування” та “правоохоронний орган” на нормативно-правовому та теоретико-правовому рівнях. В умовах постійної терористичних загроз та подіями, які відбулись на території України, Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 8 квітня 2014 року запроваджено кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань у особливий період (ст. 114–1 Кримінального кодексу України). Крім того, все частіше можна спостерігати використання терміну “військові формування” та “правоохоронні органи” на законодавчому рівні, які мають схожі ознаки, та деякі види органів підпадають, як до військових формувань так і до правоохоронних органів. Для дотримання законних права і свободи осіб, підозрюваних чи обвинувачених у скоєнні такого кримінального правопорушення, необхідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а саме встановити відмінності військових формувань від правоохоронних органів. Проаналізована низка законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо військових формувань, правоохоронних органів та визначено відмінність військових формувань від правоохоронних органів. The article is devoted to consideration of issues regarding the separation of military formations from law enforcement agencies, by defining their concepts, establishing their main types, for proper qualification under Article 114-1 of the Criminal Code of Ukraine. The purpose and task of the article is to define the concepts, the main types of military formations and law enforcement agencies, for further differentiation from each other. The methodological basis of the research is a combination of theoretical and practical approaches, within which general scientific and special legal methods have been applied. Analysis of the concepts of «military formation» and «law enforcement agency» at the normative-legal and theoretical-legal levels. In the conditions of constant terrorist threats and events that took place on the territory of Ukraine, the Law of Ukraine «On Amendments to the Criminal Code of Ukraine» of April 8, 2014 introduced criminal liability for obstructing the lawful activities of the Armed Forces of Ukraine and other military formations during a special period (Article 114–1 of the Criminal Code of Ukraine). In addition, it is increasingly possible to observe the use of the term «military formations» and «law enforcement agencies» at the legislative level, which have similar characteristics, and some types of bodies fall under both military formations and law enforcement agencies. In order to observe the legal rights and freedom of persons suspected or accused of committing such a criminal offense, it is necessary to correctly qualify the act committed by the person, namely to establish the differences between military formations and law enforcement agencies. A number of legislative and other normative legal acts regarding military formations and law enforcement agencies were analyzed and the difference between military formations and law enforcement agencies was determined.
Генезис безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Рудик, М. М.; Rudyk, M.
У статті на основі аналізу історичних документів, нормативно-правових актів та практики діяльності, виділено та проаналізовано періоди розвитку законодавства у сфері безпеки дорожнього руху. Наголошено, що перші законодавчі акти, які регулювали дорожній рух, були прийняті ще на початку XVIII ст. в країнах західної Європи, а активний розвиток автотранспортної промислов’ості на початку ХХ ст. зумовив розвиток кримінального законодавства у напрямі поступового створення норм, що регулюють кримінально-правовий захист діяльності певних видів транспорту від злочинних посягань за наявності складних проблем кодифікації. Із того часу питання забезпечення безпеки на автомобільному транспорті не втрачають своєї актуальності, що є цілком зрозумілим, враховуючи активний розвиток сфери автомобільного транспорту як у світі в цілому, так і в Україні зокрема. Особливо загострилася проблема забезпечення означеної безпеки в усьому світі наприкінці XX століття, коли розвиток автотранспортної промисловості вийшов на новий рівень: автомобілі стали більш доступними для людей; зросла питома вага автомобільних пасажирських та вантажних перевезень; рівень досягнутих технологій дозволив суттєво поліпшити технічні характеристики автомобілів, зокрема в частині їх швидкісних якостей. У статті звернуто увагу на законодавство сучасної України – оцінено правові норми, які спрямовані на запобігання правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху. У рамках проведеного дослідження виділено новий специфічний етап розвитку безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту, який пов’язаний із прийняттям Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та фактичним введенням цього стану. Заходи контролю для забезпечення безпеки дорожнього руху у воєнний час реалізуються як на блокпостах, так і за їх межами. Проте розвиток законодавства України в цій сфері на сьогоднішній день не можна вважати достатньо завершеним, оскільки існує ряд прогалин і застарілих положень, які також містяться в прийнятих державних цільових програмах, концепціях і стратегіях боротьби зі злочинністю. The article, based on the analysis of historical documents, regulatory legal acts and practice, highlights and analyzes the periods of development of legislation in the field of road safety. It is emphasized that the first legislative acts regulating road traffic were adopted at the beginning of the 18th century in the countries of Western Europe, and the active development of the motor transport industry at the beginning of the 20th century led to the development of criminal legislation in the direction of the gradual creation of norms regulating the criminal protection of the activities of certain types of transport from criminal encroachments in the presence of complex problems of codification. Since then, the issues of ensuring safety in road transport have not lost their relevance, which is quite understandable, given the active development of the field of road transport both in the world as a whole and in Ukraine in particular. The problem of ensuring the specified safety became especially acute throughout the world at the end of the 20th century, when the development of the motor transport industry reached a new level: cars became more accessible to people; the specific weight of motor passenger and freight transportation increased; the level of achieved technologies allowed to significantly improve the technical characteristics of cars, in particular in terms of their speed qualities. The article draws attention to the legislation of modern Ukraine – it assesses legal norms aimed at preventing offenses in the field of road safety. As part of the conducted research, a new specific stage of development of road safety and operation of road transport was identified, which is associated with the adoption of the Law of Ukraine «On the Legal Regime of Martial Law» and the actual introduction of this state. Control measures to ensure road safety in wartime are implemented both at checkpoints and beyond. However, the development of Ukrainian legislation in this area cannot be considered sufficiently complete today, since there are a number of gaps and outdated provisions, which are also contained in the adopted state target programs, concepts and strategies for combating crime.
Генезис становлення законодавства щодо обміну податковою інформацією
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Розмош, В. І.; Rozmosh, V.
Процес запровадження обміну податковою інформацією між Україною та іншими країнами світу нерозривно пов’язаний із процесом розвитку та становлення податкової системи України у цілому, після здобуття незалежності. Даний процес не був легким та здебільшого формувався під впливом економічної ситуації яка існувала в Україні після розпаду Радянського Союзу та тих чинників які існували у суспільстві. Постійна потреба у грошах та прагнення розширити базу оподаткування, спонукало державний апарат, у пошуку резервів відповідних надходжень, розвитку законодавства у сфері оподаткування, а також отримання відповідної інформації, щодо об’єктів оподаткування не лише у межах України, а і за кордоном. Міжнародні партнери, не були осторонь даного процесу, оскільки також прагнули отримати податкову інформацію про своїх резидентів, що у свою чергу сприяло розвитку міждержавних відносин між Україною та іншими країнами світу по обміну податковою інформацією для цілей оподаткування. У статті досліджено генезис становлення законодавства щодо обміну податковою інформацією в Україні, а також його адаптації до умов сьогодення. Проаналізовано нормативно правові-акти які регулювали даний процес та ті практичні рішення які були прийняті для запровадження обміну податковою інформацією між Україною та іншими країнами світу. Встановлено, що генезис становлення законодавства щодо обміну податковою інформацією в Україні нерозривно пов’язаний із розвитком податкової системи в Україні, через виклики із якими вона стикнулася з моменту здобуття незалежності та військової агресії російської федерації. The process of introducing the exchange of tax information between Ukraine and other countries of the world is inextricably linked with the process of development and formation of the tax system of Ukraine as a whole, after gaining independence. This process was not easy and was mostly formed under the influence of the economic situation that existed in Ukraine after the collapse of the Soviet Union and those factors that existed in society. The constant need for money and the desire to expand the tax base prompted the state apparatus to search for reserves of relevant revenues, develop legislation in the field of taxation, as well as obtain relevant information about the objects of taxation not only within Ukraine, but also abroad. International partners were not aloof from this process, as they also sought to obtain tax information about their residents, which in turn contributed to the development of interstate relations between Ukraine and other countries of the world on the exchange of tax information for taxation purposes. The article examines the genesis of legislation on the exchange of tax information in Ukraine, as well as its adaptation to today’s conditions. The normative legal acts that regulated this process and the practical decisions that were taken to introduce the exchange of tax information between Ukraine and other countries of the world were analyzed. It has been established that the genesis of the legislation on the exchange of tax information in Ukraine is inextricably linked with the development of the tax system in Ukraine, due to the challenges it has faced since independence and the military aggression of the Russian Federation.

Browse

Browsing 2024 рік by Title

Results Per Page

Sort Options