Випуск № 2 (27)

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/23849

Browse

Browsing Випуск № 2 (27) by Subject "330.368:339.9"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Від протекціонізму до неопротекціонізму: нові виміри ліберального регулювання
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Панченко, Володимир Григорович; Резнікова, Наталія Володимирівна
    У статті узагальнено основні змістовні засади політики протекціонізму. Обґрунтовано, що завуальований або напіввідкритий характер протекціонізму зразка ХХІ століття не підпадає під зафіксовані в документах СОТ класичні прояви протекціонізму, а тому подальша гібридизація його форм актуалізує необхідність їхньої класифікації з метою привертання уваги наукової спільноти до нових викликів глобальному регулюванню системи міжнародних економічних відносин. Встановлено, що протекціонізм у процесі глобалізації економіки перетворився з торгової політики, базованої на впровадженні тарифних обмежень, а пізніше і нетарифних інструментів захисту, у складний комплексний державний механізм підвищення конкурентоспроможності національної економіки у процесі глобалізації, що ми називаємо неопротекціонізмом. Наведено класифікацію неопротекціонізму та виокремлено форми прояву кожного із його видів. З’ясовано країнові особливості політики неопротекціонізму. Встановлено, що гнучкість інструментарію реалізації політики неопротекціонізму, відсутність єдиного підходу до інтерпретації способів досягнення анонсованих державою завдань, відмінності у пріоритетах і єдність цілей усіх інструментів, що полягають у стимулюванні відновлення економічного зростання, можуть розглядатись як детермінуючі ознаки нового регулювання. Виявлено, що втручання держави стає іманентною характеристикою ліберальної політики. Простежено, що неопротекціонізм з його гнучким інструментарієм стає політикою зниження асиметричності розподілу вигід від глобалізації і реакцією на глобальні дисбаланси, що вкотре підкреслює тезу про те, що участь держави в регулюванні економічних процесів є об’єктивною реальністю, і ми стаємо свідками трансформації раніше оголошеного напряму в бік дерегуляції в ререгуляцію.