Випуск № 2 (27)

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 7 of 7
  • Item
    Глобальні цілі сталого розвитку в регіональній політиці України
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Громоздова, Лариса Василіївна; Hromozdova, Larysa; Громоздова, Лариса Васильевна; Громоздов, Володимир Володимирович; Hromozdov, Volodymyr; Громоздов, Владимир Владимирович
    У статті наведено результати обласних консультацій з питань визначення регіональних пріоритетів сталого розвитку в Україні, що були ініційовані ООН у 2016 році, та окреслено методологічні передумови й принципи експертного визначення системи пріоритетів збалансованого розвитку регіону, категорій політики та індикаторів оцінювання сталого розвитку на регіональному та місцевому рівнях. Проаналізовано технологію визначення національних і обласних пріоритетів сталого розвитку в Україні в процесі проведення консультацій у 2016 році з питань адаптації в Україні Цілей сталого розвитку ООН, дотримання їх конвенціям Ріо і критеріям оновленої стратегії сталого розвитку ЄС. Зроблено порівняння визначених експертами (2013—2016 рр.) пріоритетів сталого розвитку на національному та обласних рівнях. Наведено заходи, що запропоновані експертами у 2016 році для реалізації першочергових цілей регіональної пріоритетності, пропозиції щодо закладення пріоритетів сталого розвитку в контент нових програм, що спрямовані на забезпечення сталого розвитку на демократичній основі, за участю громадського суспільства. Виходячи з цих пропозицій, основними завданнями для переходу регіонів України до сталого розвитку є: вдосконалення законодавчої бази, розвиток соціальної інфраструктури, забезпечення економічно ефективного і соціально орієнтованого виробництва, проведення реформ у трудових відносинах, створення системи моніторингу сталого розвитку, проведення наукових досліджень, підтримка інновацій і високотехно-логічних секторів економіки, збереження екології, впровадженні технологій відновлюваної енергетики, створення сировинної бази, створення ефективного механізму обміну досвідом між підприємцями в регіонах, удосконалення системи управління на регіональному рівні для реалізації рішень з питань сталого розвитку, підвищення інвестиційної привабливості сильних регіонів, створення рівних умов для підприємницької діяльності, координація діяльності бізнесу і державних підприємств щодо екологічних норм, зниження ресурсоємності виробництва, використання екологічних технологій, встановлення раціональних меж використання ресурсного потенціалу регіону, сприяння розвитку ринкової економіки. Вказані рішення повинні сприяти підвищенню рівня життя людини, реформування ринку праці, в тому числі, це – державна допомога в розвитку підприємництва, створення нових робочих місць, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг при виході регіонів на міжнародне співробітництво.
  • Item
    Економічний імператив становлення глобального суспільства
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Дейнека, Тетяна Анатоліївна; Deyneka, Tetiana
    Сучасне глобальне суспільства стає усе суперечливішим. За таких умов особливої актуальності набуває питання щодо перспектив життя мегасоціуму, що вимагає від економічної науки теоретичних і методологічних досліджень, а також ретельного аналізу емпірики. У публікації представлено концепцію системної трансформації глобальної економіки і глобального суспільства. Визначено таке: підсистеми (сфери) суспільної системи, які трансформуються (економічна, політична, соціальна, духова); об’єкти трансформуван- ня, зміна яких є принциповою для набуття системою нової якості; причини та визначальні чинники трансформації системи. Засновуючись на цьому, доведено, що гармонізована за своїм внутрішнім складом система світового суспільства є цілісністю, кожна з підсистем якої відповідає імперативу гуманізму. За виконання цієї вимоги світове суспільство здатне перейти до вищого рівня цивілізаційного розвитку. В ході дослідження трансформації глобального суспільства застосована методологія, яка забезпечила ідентифікацію названих змін у мегасоціумі та їх опис за допомогою моделі. Вибір визначальних параметрів моделі дозволив дати відповіді на такі питання: яку мету ставить людство, докорінно змінюючи своє життя; якими будуть структурні перетворення; у який спосіб еволюціонуватиме суспільство; як будуть у такому суспільстві інституціоналізовані відносини. На основі використаної теорії і методології обґрунтовано таке: метою суспільної динаміки є всебічний розвиток людини та створення суспільства, заснованого на принципах ноосфери; зміни структури суспільної системи відбуваються одночасно зі змінами підсистем і підпорядковується імперативу постійного збагачення потенціалу розвитку суспільства; способом еволюціонування суспільства є інновації як основа суспільного відтворення в усіх його сферах; системна інституціоналізації суспільних відносин є сукупним ефектом інституціоналізації відносин за сферами (постіндустріальних в економіці, поліцентричного міжнародного порядку в політиці, ноостичних відносини узгодження інтересів і забезпечення взаємної злагоди суб’єктів у соціальній сфері та відносин, зумовлених ідеологією гуманізму – в духовній); причиною та визначальним чинником трансформації системи є загострення / розв’язання суперечності між глобальним капіталом і громадянським суспільством, що об’єктивується в усіх сферах життя соціуму. Відповідно до параметрів прогностичного уявлення про трансформацію глобального суспільства, за єдиною методологією та параметрами ідентифікації предметно описано трансформацію кожної з його сфер – економічної, політичної, соціальної та духовної.
  • Item
    Формування стійкої конкурентоспроможності міст КНР
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Швиданенко, Олег Анатолійович; Shvydanenko, O.; Швыданенко, Олег Анатольевич; Антонюк, Богдан Олександрович; Antoniuk, B.; Антонюк, Богдан Александрович
    У статті розглянуто теоретичні засади міжнародної конкурентоспроможності міст. Досліджено основні методологічні засади сучасних моделей стійкого конкурентоспроможного розвитку країн. Проведено бенчмаркінг стійкої конкурентоспроможності міст і провінцій КНР та проаналізовано сучасні пріоритети збалансованого розвитку КНР. Досліджено стратегії конкурентного розвитку Китаю і проведено бенчмаркінг стійкої конкурентоспроможності китайських міст. Виявлено характер і масштаби урбанізаційних процесів на території Китаю. На основі якісних показників аналізується збалансована конкурентоспроможність міст КНР і розвиток розумних міст у провінціях Китаю. Досліджено засади урядового впливу на зростання стійкої конкурентоспроможності мегаполісів Китаю.
  • Item
    Від протекціонізму до неопротекціонізму: нові виміри ліберального регулювання
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Панченко, Володимир Григорович; Резнікова, Наталія Володимирівна
    У статті узагальнено основні змістовні засади політики протекціонізму. Обґрунтовано, що завуальований або напіввідкритий характер протекціонізму зразка ХХІ століття не підпадає під зафіксовані в документах СОТ класичні прояви протекціонізму, а тому подальша гібридизація його форм актуалізує необхідність їхньої класифікації з метою привертання уваги наукової спільноти до нових викликів глобальному регулюванню системи міжнародних економічних відносин. Встановлено, що протекціонізм у процесі глобалізації економіки перетворився з торгової політики, базованої на впровадженні тарифних обмежень, а пізніше і нетарифних інструментів захисту, у складний комплексний державний механізм підвищення конкурентоспроможності національної економіки у процесі глобалізації, що ми називаємо неопротекціонізмом. Наведено класифікацію неопротекціонізму та виокремлено форми прояву кожного із його видів. З’ясовано країнові особливості політики неопротекціонізму. Встановлено, що гнучкість інструментарію реалізації політики неопротекціонізму, відсутність єдиного підходу до інтерпретації способів досягнення анонсованих державою завдань, відмінності у пріоритетах і єдність цілей усіх інструментів, що полягають у стимулюванні відновлення економічного зростання, можуть розглядатись як детермінуючі ознаки нового регулювання. Виявлено, що втручання держави стає іманентною характеристикою ліберальної політики. Простежено, що неопротекціонізм з його гнучким інструментарієм стає політикою зниження асиметричності розподілу вигід від глобалізації і реакцією на глобальні дисбаланси, що вкотре підкреслює тезу про те, що участь держави в регулюванні економічних процесів є об’єктивною реальністю, і ми стаємо свідками трансформації раніше оголошеного напряму в бік дерегуляції в ререгуляцію.
  • Item
    Офшорні фінансові центри у глобальному русі капіталів
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Луцишин, Зоряна Орестівна; Мехтієв, Ельнур Оруджевич
    Статтю присвячено дослідженню місця та ролі офшорних фінансових центрів у системі фінансової глобалізації та причин використання офшорів у механізмі сек’юритизації активів. Важливим атрибутом глобальної фінансової системи та перерозподільною ланкою світових фінансових потоків є численні офшорні та інші пільгові зони, які дозволяють ухилятися від існуючого національно-державного податкового режиму. Нині близько 70 країн і територій пропонують свої офшорні послуги щодо іноземного капіталу, банківських операцій, прибутковості від операцій на власне фінансових ринках. У світовому офшорному бізнесі сконцентровані великі суми, які часто-густо не мають зв’язків із країною свого походження, так званий космополітичний капітал (блукаючий). Якщо на початку 80-х років ХХ століття вважалося, що офшорні компанії контролюють близько 500 млрд дол., то уже на початку 90-х років ця сума подвоїлася і оцінювалася в 1 трлн дол. Сьогодні від ⅓ до половини світового обігу капіталу проходить каналами офшорного бізнесу, а отже в офшорних центрах світу зосереджено майже половину банківських депозитів нерезидентів. Власне світові фінансові центри, які є складовою міжнародних ринків капіталу, і забезпечують акумуляцію і перерозподіл світових капіталів. СФЦ вихоплюють з процесу відтворення (з кругообігу капіталу) найбільш однорідний і мобільний елемент – гроші та вільно маніпулюючи ними, зосереджують у своїх руках величезну економічну силу. Посилили роль світових фінансових центрів і останні досягнення інформатики, які дозволяють здійснювати миттєві операції і в найкоротший термін переміщати величезні суми у будь-яку точку земної кулі. СФЦ складаються не лише із потужних банків і фінансових інститутів, які функціонують на міжнародній арені, а невід’ємною їх часткою є також валютні, фондові та інші біржі, які узгоджено працюють за все уніфікованішими правилами. Світові фінансові центри встановлюють нові критерії господарської діяльності, видозмінюють її мотивацію і пріоритети. В основному ці зміни спрямовані в бік скорочення строків діяльності та в бік надання переваги прибутковості над усіма іншими критеріями. В результаті зростаюча частина коштів направляється не у виробництво, а в чисто фінансові операції. Справа не лише у тому, що при наявності значних фінансових коштів обсяг конкурентоспроможних, за міжнародними стандартами, виробничих об’єктів обмежений і часто-густо обтяжений підвищеним політичним ризиком. Сама фінансова сфера, штучно створює особливо вигідні умови для себе і генерує при цьому ризики, які необхідно нівелювати, сек’юритизувати.
  • Item
    Глобальний формат фінансово-інституційної трансформації фондових бірж
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Бурмака, Микола Олексійович; Burmaka, M.; Бурмака, Николай Алексеевич; Зінченко, Федір Анатолійович; Zinchenko, F.; Зинченко, Фёдор Анатольевич
    Статтю присвячено дослідженню процесів глобальної трансформації інституту фондових бірж через механізми інтернаціоналізації, корпоративної і мережевої консолідації і технологізації. Об’єктивні процеси інтернаціоналізації фондових ринків на фоні фінансової глобалізації та формування глобальних інформаційних ресурсів висувають перед фондовими біржами нові виклики, які долаються застосуванням адекватних стратегій розвитку. Зростаюча конкуренція між фондовими біржами та новими інститутами залучення капіталу вимагає від бірж застосування сучасних біржових технологій, у першу чергу інноваційних, для підтримки ліквідності та підвищення інвестиційної привабливості. Проаналізовано новітні тенденції та детермінантні фактори побудови сучасної глобальної фінансово-інституційної архітектури, провідну роль у якій почали відігравати нові фондові біржи і біржові платформи, сформовані у зростаючих світових фінансових центрах. Ідентифіковано основні компоненти реструктуризації міжнародного біржового ринку у процесі фінансової глобалізації, одним з проявів якої стала певна фрагментація ринків і їх універсалізація. На прикладі процесів модернізації фінансових ринків США та ЄС протягом останнього десятиліття розглянуто фінансово-правові механізми національного та регіонального рівнів, покликані забезпечити сталий розвиток глобальної економіки на посткризовому етапі. Діагностовано міжнародну активність фондових бірж через показники кількості іноземних компаній у лістингу, обсягу торгівлі іноземними фінансовими інструментами та участі у біржовій торгівлі закордонних інвесторів. Запропоновано та проведено розрахунки індексів інтернаціоналізації провідних біржових майданчиків світу. Проаналізовано консолідаційні процеси за участю провідних фондових бірж і нових електронних торговельних систем на регіональному, мезоглобальному та глобальному рівнях, наслідком яких стало формування потужних біржових холдингів, здатних задовольняти потреби широкого кола трейдерів і інвесторів з різноманітними інвестиційними стратегіями. Виявлено ключові чинники реструктуризації світового біржового простору під впливом процесів інформатизації, мережевізації та технологізації. Розкрито мотивацію, механізми та наслідки сучасного етапу розвитку біржових фондових ринків країн Європейського Союзу, США та Азійського регіону.
  • Item
    Міжнародна конкурентна диспозиція національних систем вищої освіти
    (ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2017) Антонюк, Лариса Леонтіївна; Antoniuk, Larysa; Антонюк, Лариса Леонтьевна; Ільницький, Денис Олександрович; Ilnytskyy, Denys; Ильницкий, Денис Александрович; Барабась, Дмитро Олександрович; Barabas, D.; Барабась, Дмитрий Александрович; Сандул, Марія Станіславівна; Sandul, M.; Сандул, Мария Станиславовна
    У роботі досліджено стратифікацію національних систем вищої освіти у динамічному конкурентному середовищі, яка є однією з форм поглиблення асиметрій глобального економічного розвитку. Уряди країн – ключових інноваторів, реагуючи на глобальні виклики, значну увагу приділяють підвищенню конкурентоспроможності національних систем вищої освіти як генератору конкурентних переваг суб’єктів міжнародних економічних відносин, які уречевлюються у формі інтелектуального капіталу. Для виявлення міжнародної конкурентної диспозиції національних систем вищої освіти досліджено еволюцію парадигм вищої освіти, детермінанти, критерії та показники оцінювання, методики класифікації та досліджень конкурентоспроможності систем вищої освіти. Проведено стратифікацію країн за рівнем конкурентоспроможності національних систем вищої освіти, яка спирається на їх позиціонування в системі координат якості, охоплення вищою освітою та питомих витрат, побудову конкурентних карт глобального освітнього ринку, кластерний аналіз. В основу побудови конкурентних карт покладено показники якості систем вищої освіти, які є складовими індексу глобальної конкурентоспроможності, та індикатори складання рейтингу національних систем вищої освіти. На підставі аналізу конкурентних карт розкрито динамічність позицій країн та обґрунтовано доцільність їх поділу на чотири групи. Виявлено, що групування країн і їх ключові характеристики відповідають рівням розвитку, що притаманні парадигмам Освіта 1.0 – Освіта 4.0. Ідентифіковано чотири типи конкурентної диспозиції національних освітніх систем: лідерські, міцні, слабкі та аутсайдерські, кожному з яких притаманні характерні особливості. Доводено доцільність групування національних систем вищої освіти на проміжні, перехідні підгрупи, яких виокремлюють від однієї до трьох. Розкрито, що кожна з методик групування країн має недоліки та переваги, тому можуть застосовуватись різні з них залежно від цілей стейкхолдерів. Виявлено, що ідентифікація позицій системи вищої освіти України, як і інших країн, залежить від обраної системи показників і демонструє можливості її віднесення як до країн з міцними конкурентними позиціями, так і до країн, що займають аутсайдерські позиції. Це є характерним для країн перехідної підгрупи. Позитивні тенденції 2017 року дозволили Україні стабілізувати позиції у глобальному освітньому просторі, проте не компенсували тривале падіння основних показників системи вищої освіти. Обґрунтовано, що для підвищення конкурентоспроможності системи вищої освіти України доцільним є реалізація цільової стратегії розвитку, в якій мають інтегрально відображатися ключові пріоритети реформування – спрямованість діяльності на результати, підвищення ефективності взаємозв’язків, розвиток середовища діяльності та покращення якості ресурсної бази.