Випуск № 2

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/54815

Browse

Browsing Випуск № 2 by Subject "341.24:336.225"

Now showing 1 - 1 of 1
  • No Thumbnail Available
    Item
    Розбіжності у підходах до визначення постійного представництва нерезидента: між розвиненими державами та державами, що розвиваються
    (Видавничий дім «Гельветика», 2026) Український, А. В.; Ukrainskyi, A.
    Постійне представництво нерезидента є одним із базових інститутів міжнародного податкового права, оскільки саме через нього здійснюється розмежування податкових повноважень між державою резидентства та державою джерела доходу. Незважаючи на тривалу еволюцію цієї концепції, сучасна практика її застосування виявляє суттєві теоретичні та прикладні проблеми, зумовлені як відмінностями у підходах міжнародних модельних конвенцій, так і трансформацією глобальних економічних процесів, зокрема цифровізацією. Метою дослідження є виявлення та системне осмислення розбіжностей у підходах до визначення постійного представництва нерезидента у Модельній податковій конвенції ОЕСР та Типовій конвенції ООН, а також оцінка їх впливу на формування балансу податкових інтересів між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Методологічну основу становлять порівняльно-правовий, системно-структурний та функціональний методи, що дозволили не лише зіставити нормативні конструкції, а й розкрити їх економіко-правове призначення. У статті обґрунтовано, що підходи ОЕСР і ООН відображають різні моделі розподілу податкової юрисдикції: тоді як модель ОЕСР орієнтована переважно на інтереси держав резидентства, підхід ООН спрямований на розширення можливостей держави джерела щодо оподаткування доходів нерезидентів. Встановлено, що розширення критеріїв постійного представництва в межах підходу ООН (зниження часових порогів, включення сервісного, агентського та страхового постійного представництва, перегляд переліку виключень) має системний характер і спрямоване на мінімізацію можливостей штучного уникнення податкової присутності. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному обґрунтуванні того, що підхід ООН формує більш ефективний інструментарій захисту податкової бази держави джерела за рахунок розширеного розуміння економічної присутності нерезидента, а також у виявленні взаємозв’язку між еволюцією концепції постійного представництва та розвитком цифрової економіки. Додатково аргументовано, що традиційна модель постійного представництва втрачає здатність адекватно відображати сучасні бізнес-моделі, що зумовлює необхідність переосмислення критеріїв податкового кодексу. У результаті дослідження зроблено висновок про доцільність подальшої трансформації концепції постійного представництва шляхом інтеграції елементів “віртуальної” або “цифрової” присутності, що дозволить забезпечити більш справедливий розподіл податкових прав у глобалізованій економіці. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання при вдосконаленні договірної практики держав, зокрема України, а також у формуванні національної податкової політики з урахуванням сучасних викликів міжнародного оподаткування. A non-resident’s permanent establishment is one of the fundamental institutions of international tax law, as it is through this that tax jurisdiction is apportioned between the state of residence and the source state. Despite the long evolution of this concept, current practice in its application reveals significant theoretical and practical problems, caused both by differences in the approaches of international model conventions and by the transformation of global economic processes, in particular digitalisation. The aim of the study is to identify and systematically analyse the differences in approaches to defining a nonresident’s permanent establishment in the OECD Model Tax Convention and the UN Model Tax Convention, as well as to assess their impact on striking a balance between the tax interests of developed and developing countries. The methodological framework comprises comparative-legal, systemic-structural and functional methods, which have enabled not only a comparison of normative constructs but also an exploration of their economic and legal purpose. The article argues that the OECD and UN approaches reflect different models of tax jurisdiction allocation: whilst the OECD model focuses primarily on the interests of the states of residence, the UN approach aims to expand the source state’s ability to tax the income of non-residents. It has been established that the expansion of the criteria for permanent establishment within the UN approach (lowering time thresholds, including service, agency and insurance permanent establishments, and revising the list of exclusions) is systematic in nature and aimed at minimising opportunities for artificial avoidance of tax presence. The scientific novelty of the study lies in the comprehensive justification that the UN approach forms a more effective toolkit for protecting the source state’s tax base through an expanded understanding of a non-resident’s economic presence, as well as in identifying the interconnection between the evolution of the permanent establishment concept and the development of the digital economy. It is further argued that the traditional model of permanent establishment is losing its ability to adequately reflect modern business models, necessitating a rethinking of the criteria for tax nexus. The study concludes that it is advisable to further transform the concept of a permanent establishment by integrating elements of a ‘virtual’ or ‘digital’ presence, which will ensure a fairer allocation of taxing rights in a globalised economy. The practical significance of the findings lies in their potential application to improving the treaty practices of states, particularly Ukraine, as well as in shaping national tax policy in light of the current challenges of international taxation.