Випуск № 2

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/54815

Browse

Now showing 1 - 20 of 37

Компетенція Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками у сфері адміністративно-правового забезпечення обігу медичних
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Некрасова, Н. І.; Nekrasova, N.
Обґрунтовано, що компетенція Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками як центрального органу виконавчої влади становить системну правову категорію, яка інтегрує повноваження, функції, предмет відання та територіальні межі діяльності. Її повноваження мають адміністративно-сервісний та юридично-владний характер і реалізуються через прийняття обов’язкових адміністративних рішень у сфері обігу медичних виробів. Встановлено, що діяльність Служби спрямована на практичне втілення нормативно-правових актів у сфері технічного регулювання та контролю якості продукції. Визначено, що компетенція виступає інструментом забезпечення законності та публічного інтересу у відповідній сфері. Зміст безпосередньо пов’язаний із реалізацією державної політики щодо безпечності медичних виробів. Правовий статус Служби як спеціалізованого суб’єкта публічного адміністрування характеризується домінуванням адміністративно-процедурної діяльності, спрямованої на надання адміністративних послуг та забезпечення прав і законних інтересів приватних осіб. Компетенція Служби включає реалізацію державної політики у сфері медичних виробів через механізми ліцензування, реєстрації та контролю. Її діяльність координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров’я, що забезпечує інституційну узгодженість у системі виконавчої влади. Поряд із сервісною функцією Служба виконує допоміжні контрольні та аналітичні повноваження. Виявлено, що поєднання сервісних і наглядових елементів формує її функціональну специфіку. Компетенція Служби реалізується через контрольно-наглядові повноваження, спрямовані на забезпечення публічного інтересу та безпечності медичних виробів. Вона охоплює державний ринковий нагляд, технічне регулювання, ведення реєстрів та застосування адміністративно-господарських санкцій. Служба впливає на суб’єктів господарювання як через адміністративно-сервісні, так і через імперативні адміністративно-правові інструменти, зокрема приписи, рішення про обмежувальні заходи та штрафи. Її діяльність має функціональний і організаційно-владний характер, що забезпечує ефективність державного контролю. The competence of the State Service of Ukraine on Medicines and Drugs Control, as a central executive authority, is substantiated as a systemic legal construct that integrates its powers, functions, jurisdictional scope, and territorial reach. These powers exhibit a dual nature–combining administrative-service functions with binding authoritative prerogatives–and are operationalized through the adoption of enforceable administrative decisions within the domain of medical device circulation. The Service’s activities are directed toward the effective implementation of normative legal acts governing technical regulation and product quality assurance. In this context, competence functions as a key legal instrument for safeguarding legality and advancing the public interest. Its substantive content is intrinsically linked to the implementation of state policy aimed at ensuring the safety and reliability of medical devices. The legal status of the Service as a specialized субъект of public administration is characterized by the predominance of administrative-procedural activities focused on the provision of administrative services and the protection of the rights and legitimate interests of private actors. Its competence encompasses the implementation of state policy through regulatory mechanisms such as licensing, registration, and supervisory control. Institutional coordination is ensured by the Cabinet of Ministers of Ukraine through the Minister of Health, thereby maintaining coherence within the executive branch. In addition to its service-oriented role, the Service exercises auxiliary analytical and control functions. The integration of service delivery and supervisory oversight defines its functional specificity and enhances its institutional effectiveness. The realization of the Service’s competence is primarily manifested through control and supervisory powers aimed at protecting the public interest and ensuring the safety of medical devices. These functions include state market surveillance, technical regulation, maintenance of official registers, and the imposition of administrative and economic sanctions. The Service exerts regulatory influence over economic operators through both service-based mechanisms and imperative administrative-legal instruments, including binding orders, restrictive measures, and financial penalties. Its activities demonstrate a combined functional and organizational-authoritative character, thereby ensuring the efficiency and enforceability of state oversight.
Посягання у сфері довкілля, вчинені у співучасті
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Йовенко, І. І.; Yovenko, I.
У науковій статті здійснено комплексний кримінально-правовий аналіз посягань у сфері довкілля, вчинених у співучасті, як однієї з найбільш небезпечних та латентних форм сучасної екологічної злочинності. Обґрунтовано, що в умовах зростання антропогенного навантаження на довкілля, інтенсифікації використання природних ресурсів та трансформації економічних відносин екологічні правопорушення дедалі частіше набувають організованого характеру, що обумовлює необхідність їх комплексного наукового осмислення. Розкрито сутність співучасті як форми множинності суб’єктів кримінального правопорушення та визначено її специфіку у сфері екологічних посягань, яка полягає у високому рівні узгодженості дій, розподілі функцій між учасниками та спрямованості на отримання економічної вигоди від незаконного використання природних ресурсів. Проаналізовано основні форми співучасті, зокрема вчинення правопорушень групою осіб за попередньою змовою, організованими групами та злочинними організаціями, а також їх вплив на кваліфікацію кримінальних правопорушень проти довкілля. Окрему увагу приділено характеристиці ролей співучасників у механізмі вчинення екологічних правопорушень. Визначено, що організатор відіграє ключову роль у плануванні та координації протиправної діяльності, виконавець безпосередньо реалізує об’єктивну сторону правопорушення, підбурювач формує намір до його вчинення, а пособник сприяє реалізації злочинного задуму шляхом надання ресурсів, інформації чи усунення перешкод. Наголошено, що така диференціація ролей ускладнює процес доказування та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Встановлено, що найбільш поширеними видами посягань у сфері довкілля, які вчиняються у співучасті, є незаконна порубка лісу, незаконний видобуток корисних копалин, забруднення водних об’єктів та атмосферного повітря, а також порушення правил екологічної безпеки у процесі господарської діяльності. Обґрунтовано, що співучасть підвищує суспільну небезпечність таких діянь, сприяє їх системності, масштабності та латентності, а також забезпечує стійкість протиправних схем. Доведено, що детермінантами посягань у сфері довкілля, вчинених у співучасті, виступають економічна зацікавленість, недосконалість державного контролю, корупційні чинники, високий попит на природні ресурси та низький рівень екологічної правосвідомості. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність удосконалення кримінально-правових норм щодо відповідальності за організовані форми екологічних правопорушень, а також впровадження ефективних кримінологічних заходів запобігання, спрямованих на нейтралізацію причин і умов їх вчинення. The scientific article contains a comprehensive criminal and legal analysis of crimes committed in the area of dowkill, as one of the most dangerous and latent forms of daily environmental pollution. malice. It is concluded that in the minds of the growing anthropogenic impact on the world, the intensification of the extraction of natural resources and the transformation of economical resources, environmental crimes are increasingly on the rise organized in nature, which implies the need for their comprehensive scientific understanding. The essence of voluntary participation as a form of multiplicity of subjects of criminal offenses is revealed and its specificity is identified in the sphere of environmental violations, which is considered to have a high level of usefulness of actions, divisions functions between participants and directivity to reap economic benefits from illegal exploitation of natural resources. Analyzed the main forms of participation, including crime committed by a group of individuals behind the front line, organized groups and malicious organizations, as well as their influence on the qualification of criminal offenses against dovkilla. We pay special attention to the characteristics of the roles of spies in the mechanism of committing environmental crimes. It is indicated that the organizer plays a key role in the planned and coordination of criminal activity, and finally implements the objective side of the crime, the driller forms the intention before its commission, and The accomplice is committed to the implementation of a malicious plan through the provision of resources, information and the removal of codes. It is clear that such differentiation of roles complicates the process of proving and attracting guilty individuals to criminal status. It has been established that the most widespread types of encroachment in the area of dowcillia, which are carried out in the wild, are illegal logging, illegal species of bark copalina, obstruction of water bodies and atmospheric wind, as well as violation of environmental safety rules in the process of government activity. It is ensured that it is necessary to foresee the serious insecurity of such acts, to accommodate their systematicity, scale and latency, and also to ensure the stability of criminal schemes. It has been proven that the determinants of encroachment in the sphere of dovkillya, in the sphere of private participation, are economical pressure, lack of government control, corrupt officials, high consumption of natural resources and low revenue. environmental justice. In connection with this, there is a need to improve criminal law norms to ensure the organization of forms of environmental crimes, as well as to promote effective criminological approaches fear, aimed at neutralizing the causes and minds of their actions.
Залежність конструкції договорів у сфері ІТ від природи цифрового об’єкта
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Вовчок, Р. В.; Vovchok, R.
У статті досліджується залежність конструкції договорів у сфері інформаційних технологій від природи цифрового об’єкта, що становить їх предмет. Особлива увага приділяється аналізу правової природи таких об’єктів, як програмне забезпечення, бази даних, цифровий контент та системи штучного інтелекту, які поєднують ознаки об’єктів права інтелектуальної власності, інформаційних ресурсів та результатів надання послуг. Обґрунтовується, що специфіка цифрового об’єкта зумовлює трансформацію класичних договірних конструкцій та формування гібридних моделей, що поєднують елементи договорів підряду, надання послуг, ліцензійних договорів і договорів про обробку даних. У статті аналізуються особливості визначення істотних умов ІТ-договорів, зокрема умов щодо обсягу прав інтелектуальної власності, режиму доступу до цифрового об’єкта, способів його використання, обмежень і гарантій безпеки. У дослідженні використано системний метод, який дозволив розглянути договірні конструкції у сфері ІТ як цілісну систему, зумовлену взаємозв’язком між природою цифрового об’єкта та правовими формами його використання. Застосовано формально-юридичний метод для аналізу положень цивільного законодавства, а також норм міжнародного та європейського права у сфері права інтелектуальної власності та цифрових технологій. Метод порівняльно-правового аналізу дав змогу дослідити підходи до правової кваліфікації ІТ-договорів у різних правових системах, а узагальнення судової практики дозволило виявити проблеми визначення їх правової природи та застосування відповідних правових режимів. Теоретичне значення дослідження полягає у розвитку наукових підходів про вплив природи цифрового об’єкта на формування договірних конструкцій у сфері ІТ та уточненні ролі об’єкта правовідносин у визначенні змісту зобов’язання. Практичне значення полягає у формуванні підходів до належної правової кваліфікації ІТ-договорів, визначення їх істотних умов та забезпечення балансу прав і обов’язків сторін, що сприятиме підвищенню правової визначеності та ефективності договірного регулювання у цифровій економіці. The article examines the dependence of the construction of contracts in the field of information technology on the nature of the digital object that constitutes their subject matter. Particular attention is paid to the analysis of the legal nature of such objects as software, databases, digital content, and artificial intelligence systems, which combine features of intellectual property objects, information resources, and results of service provision. It is substantiated that the specific nature of a digital object leads to the transformation of classical contractual structures and the formation of hybrid models that combine elements of works contracts, service agreements, license agreements, and data processing agreements. The article analyzes the peculiarities of determining the essential terms of IT contracts, in particular provisions concerning the scope of intellectual property rights, access regimes to digital objects, methods of their use, restrictions, and data security guarantees. The study employs a systemic method, which made it possible to consider contractual structures in the IT sphere as an integrated system determined by the interconnection between the nature of the digital object and the legal forms of its use. A formal legal method is applied to analyze the provisions of civil legislation, as well as norms of international and European law in the field of intellectual property and digital technologies. The comparative legal method enabled the study of approaches to the legal qualification of IT contracts in different legal systems, while the generalization of judicial practice made it possible to identify problems related to determining their legal nature and the application of appropriate legal regimes. The theoretical significance of the study lies in the development of scholarly approaches to the influence of the nature of a digital object on the formation of contractual structures in the IT sphere, as well as in clarifying the role of the object of legal relations in determining the content of obligations. The practical significance lies in formulating approaches to the proper legal qualification of IT contracts, determining their essential terms, and ensuring a balance of rights and obligations of the parties, which will contribute to increasing legal certainty and the effectiveness of contractual regulation in the digital economy.
Порівняльно-правовий аналіз окремих підстав примусового припинення права власності
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Князєва, А. С.; Kniazieva, A.
У статті проведено комплексний порівняльно-правовий аналіз окремих підстав примусового припинення права власності, зокрема, конфіскації, реквізиції та інституту визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави. Проведено правовий аналіз конфіскації в межах кримінального та цивільного права, узагальнено їх спільні базові ознаки та встановлено, що конфіскація поєднує елементи приватноправового та публічно-правового регулювання. Досліджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави як різновид цивільної конфіскації, що застосовується у порядку цивільного судочинства та спрямований на протидію необґрунтованому збагаченню осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Визначено його правову природу, особливості застосування та місце у системі примусового припинення права власності. Проаналізовано реквізицію як форму примусового відчуження майна публічно-правового характеру, що застосовується в умовах надзвичайних обставин, воєнного або надзвичайного стану у позасудовому порядку з обов’язковим відшкодуванням його вартості. Визначено характерні ознаки реквізиції, підстав її застосування та встановлено необхідність додаткового нормативного врегулювання переліку майна, яке може бути примусово відчужене. Підкреслено необхідність удосконалення правового регулювання процедури отримання компенсації вартості майна у разі застосування реквізиції, а також забезпечення належних гарантій захисту права власності. Доведено, що конфіскація та визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави мають санкційний характер, застосовуються, як правило, на підставі судового рішення та передбачають безоплатне вилучення майна у власність держави. Натомість реквізиція не має каральної природи, не пов’язана з вчиненням правопорушення і виступає адміністративним інструментом держави, який застосовується в умовах надзвичайних обставин, воєнного або надзвичайного стану з метою задоволення публічних потреб із обов’язковим відшкодуванням вартості майна. The article provides a comprehensive comparative legal analysis of selected grounds for the compulsory termination of property rights, in particular confiscation, requisition, and the institution of the recognition of assets as unjustified and their subsequent recovery in favour of the state. A legal analysis of confiscation within both criminal and civil law is carried out, its common fundamental features are summarized, and it is established that confiscation combines elements of both private and public law regulation. The institution of the recognition of assets as unjustified and their recovery in favour of the state is examined as a form of civil confiscation applied in civil proceedings and aimed at counteracting unjustified enrichment of persons authorized to perform the functions of the state or local self-government. Its legal nature, specific features of application, and its place within the system of compulsory termination of property rights are determined. Requisition is analyzed as a form of compulsory expropriation of property of a public-law nature, applied under extraordinary circumstances, martial law, or a state of emergency through an out-of-court (administrative) procedure with mandatory compensation for its value. The characteristic features of requisition and the grounds for its application are identified, and the need for further legal regulation of the list of property subject to compulsory expropriation is established. The necessity of improving the legal regulation of the procedure for compensation for the value of property in cases of requisition, as well as ensuring adequate guarantees for the protection of property rights, is emphasized. It is established that confiscation and the recognition of assets as unjustified have a sanctioning nature, are generally applied on the basis of a court decision, and involve the gratuitous transfer of property into state ownership. In contrast, requisition does not have a punitive nature, is not related to the commission of an offence, and serves as an administrative instrument of the state used under extraordinary circumstances, martial law, or a state of emergency to meet public needs with mandatory compensation for the value of the property.
Відповідальність за злочини проти людяності: сучасні тенденції розвитку міжнародного кримінального права
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Лісний, І. А.; Lisnyi, I.; Коваленко, В. Ф.; Kovalenko, V.
У статті здійснено комплексне дослідження сучасних тенденцій розвитку міжнародного кримінального права в контексті притягнення до відповідальності за злочини проти людяності як однієї з найтяжчих категорій міжнародних злочинів. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює відповідну сферу, зокрема положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, практику міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc (для колишньої Югославії та Руанди), а також новітню судову практику міжнародних і національних судів. Особливу увагу приділено еволюції підходів до визначення поняття «злочини проти людяності» як у міжнародно-правовій доктрині, так і в позитивному праві, що дозволило виявити наявні суперечності та прогалини правового регулювання. У роботі детально досліджено елементи складу злочинів проти людяності, включаючи контекстуальні ознаки, об’єктивну та суб’єктивну сторони, а також питання кваліфікації окремих діянь у світлі сучасних міжнародних стандартів. Розглянуто механізми реалізації принципу невідворотності покарання, зокрема через діяльність Міжнародного кримінального суду, універсальну юрисдикцію національних судів та розвиток міждержавного співробітництва у кримінально-правовій сфері. Окремий акцент зроблено на проблематиці притягнення до відповідальності держав та їхніх посадових осіб, включаючи питання імунітету, співвідношення міжнародного та національного права, а також політико-правові виклики, що виникають у процесі здійснення правосуддя. Проаналізовано перспективи кодифікації відповідних норм у рамках окремої конвенції ООН про злочини проти людяності. Обґрунтовано висновок, що сучасний розвиток міжнародного кримінального права характеризується інституційним зміцненням механізмів відповідальності, розширенням юрисдикції міжнародних судових органів, підвищенням ролі національних правових систем у забезпеченні міжнародної кримінальної юстиції та посиленням глобальної координації у протидії найтяжчим злочинам проти людства. The article provides a comprehensive study of current trends in the development of international criminal law in the context of accountability for crimes against humanity as one of the gravest categories of international crimes. It analyzes the regulatory and legal framework governing this area, in particular the provisions of the Rome Statute of the International Criminal Court, the practice of ad hoc international criminal tribunals (for the former Yugoslavia and Rwanda), as well as recent case law of both international and national courts. Special attention is paid to the evolution of approaches to defining the concept of “crimes against humanity” in both international legal doctrine and positive law, which makes it possible to identify existing inconsistencies and gaps in legal regulation. The paper examines in detail the elements of crimes against humanity, including contextual elements, actus reus and mens rea, as well as issues of classification of specific acts in light of contemporary international standards. It also considers mechanisms for implementing the principle of inevitability of punishment, in particular through the activities of the International Criminal Court, the exercise of universal jurisdiction by national courts, and the development of interstate cooperation in the field of criminal law. Particular emphasis is placed on the issue of holding states and their officials accountable, including questions of immunity, the relationship between international and national law, and the political and legal challenges that arise in the administration of justice. The prospects for the codification of relevant norms within a separate UN Convention on Crimes against Humanity are also analyzed. It is substantiated that the modern development of international criminal law is characterized by the institutional strengthening of accountability mechanisms, the expansion of the jurisdiction of international judicial bodies, the increasing role of national legal systems in ensuring international criminal justice, and the enhancement of global coordination in combating the most serious crimes against humanity.
Правове регулювання експлуатації автомобільного транспорту Збройних Сил України в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Гаруст, Ю. В.; Harust, Yu.; Бугіль, В. П.; Buhil, V.
У статті здійснено комплексний аналіз особливостей нормативно-правового регулювання експлуатації автомобільного транспорту у Збройних Силах України в умовах правового режиму воєнного стану. Досліджено трансформацію законодавства, спрямовану на забезпечення максимальної мобільності та боєздатності підрозділів. Проаналізовано механізми залучення техніки від підприємств та громадян. Розглянуто нормативні зміни щодо відомчої реєстрації транспортних засобів, що дозволяють оперативно вводити в експлуатацію волонтерську допомогу та трофейну техніку без зайвої бюрократизації. Особливу увагу приділено питанням правового забезпечення порядку експлуатації військового автотранспорту. Сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регулювання експлуатації автомобільного транспорту в Збройних Силах України. Досліджуючи правове забезпечення порядку експлуатації військового автотранспорту. Метою статті є аналіз діючого нормативно-правового забезпечення сфери експлуатації автомобільного транспорту Збройних Сил України в умовах дії правового режиму воєнного стану та розробка рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання цієї сфери. У ході аналізу правового регулювання експлуатації автомобільного транспорту Збройних Сил України в умовах воєнного стану встановлено, що чинне законодавство України містить загальні положення щодо використання військового транспорту, проте відсутня достатня деталізація щодо особливостей його експлуатації саме в умовах воєнного стану, виявлено, що регулювання здійснюється переважно через накази та директиви Міністерства оборони та Генерального штабу, які мають підзаконний характер і потребують узгодження з законами України, дослідження показало, що фінансування експлуатації військового автомобільного транспорту у воєнний час має особливий режим, зокрема спрощені процедури закупівель та використання бюджетних коштів, виявлено колізії між нормами цивільного транспортного права та військовими статутами, що ускладнює правозастосування, порівняння з практикою країн НАТО показало, що в Україні бракує комплексного закону про військовий транспорт, який би враховував як адміністративні, так і технічні стандарти. This article provides a comprehensive analysis of the specific features of the legal regulation of motor vehicle operations within the Armed Forces of Ukraine under the legal regime of martial law. It examines legislative changes aimed at ensuring maximum mobility and combat readiness of military units. The mechanisms for mobilizing equipment from enterprises and citizens are analyzed. Regulatory changes regarding departmental registration of vehicles are examined, which allow for the rapid deployment of volunteer aid and captured equipment without unnecessary bureaucracy. Particular attention is paid to issues of legal support for the operation of military motor vehicles. Recommendations aimed at improving the legal regulation of the operation of motor vehicles in the Armed Forces of Ukraine have been formulated. Examining the legal framework for the operation of military motor vehicles. An analysis of the legal framework governing the operation of the Armed Forces of Ukraine’s motor transport under martial law has revealed that current Ukrainian legislation contains general provisions regarding the use of military transport, however, there is a lack of sufficient detail regarding the specifics of its operation specifically under martial law; it was found that regulation is carried out primarily through orders and directives of the Ministry of Defense and the General Staff, which are of a subordinate nature and require harmonization with the laws of Ukraine; the study showed that the financing of military motor transport operations during wartime is subject to a special regime, specifically simplified procurement procedures and the use of budget funds. Conflicts were identified between the norms of civil transport law and military statutes, which complicates law enforcement. A comparison with the practices of NATO countries revealed that Ukraine lacks a comprehensive law on military transport that would account for both administrative and technical standards.
Кримінально-виконавчі засади адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Резніченко, Г. С.; Reznichenko, H.
У статті здійснено комплексний аналіз кримінально-виконавчих засад адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Досліджено правову природу адміністративного нагляду як міжгалузевого інституту, що поєднує елементи кримінально-виконавчого та адміністративного права, а також визначено його місце у системі заходів постпенітенціарного впливу. Розкрито особливості правового статусу осіб, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд, та охарактеризовано підстави, порядок і умови його застосування. Особливу увагу приділено ролі кримінально-виконавчих установ у формуванні підстав для встановлення адміністративного нагляду, зокрема через оцінку поведінки засуджених, ступеня їх виправлення та наявності ознак стійкої криміногенної налаштованості. Проаналізовано проблемні питання розмежування понять «злісне порушення порядку відбування покарання» та «вперто не бажає стати на шлях виправлення». З’ясоване місце поняття «вперто не бажає стати на шлях виправлення», як критерію, що впливає на прийняття рішення щодо доцільності застосування адміністративного нагляду. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення критеріїв визначення ступеня виправлення засудженої особи, зокрема «вперто не бажає стати на шлях виправлення». Такий підхід має стимулювати сумлінну поведінку засудженої особи, оскільки з перших днів перебування у місцях позбавлення волі вона матиме взірець тої поведінки, яка є необхідною для кожного окремого випадку змін в умовах відбування позбавлення волі. Відсутність таких критеріїв, усуває можливість адміністрації кримінально-виконавчої установи визначити ступінь виправлення засудженого. Фактично, підставою для встановлення адміністративного нагляду за пунктом «б» ст.3 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», виступає лише засудження особи до покарання у виді позбавлення волі за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочини або засудження два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини. The article provides a comprehensive analysis of the criminal-executive principles of administrative supervision over persons released from places of deprivation of liberty. The legal nature of administrative supervision as an interdisciplinary institution combining elements of criminal-executive and administrative law is investigated, and its place in the system of post-penitentiary impact measures is also determined. The features of the legal status of persons subject to administrative supervision are disclosed, and the grounds, procedure, and conditions for its application are described. Particular attention is paid to the role of penal institutions in forming the grounds for establishing administrative supervision, in particular through assessing the behavior of convicts, the degree of their correction, and the presence of signs of persistent criminogenic disposition. The problematic issues of distinguishing the concepts of “malicious violation of the order of serving a sentence” and “stubbornly unwilling to embark on the path of correction” are analyzed. The place of the concept of “stubbornly unwilling to embark on the path of correction” as a criterion influencing the decision-making on the appropriateness of applying administrative supervision is clarified. The need for legislative consolidation of criteria for determining the degree of correction of a convicted person, in particular «stubbornly unwilling to embark on the path of correction,» is substantiated. This approach should stimulate conscientious behavior of the convicted person, since from the first days of his stay in places of deprivation of liberty he will have a model of the behavior that is necessary for each individual case of changes in the conditions of serving imprisonment. The absence of such criteria eliminates the possibility of the administration of the penal institution to determine the degree of correction of the convicted person. In fact, the basis for establishing administrative supervision under paragraph «b» of Article 3 of the Law of Ukraine «On Administrative Supervision of Persons Released from Places of Deprivation of Liberty» is only the conviction of a person to imprisonment for committing a serious or especially serious crime or being sentenced to imprisonment two or more times for intentional crimes.
Особливості захисту права довірчої власності та інтересів вигодонабувача: досвід України та Великої Британії
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Бевза, Д. О.; Bevza, D.
У статті досліджуються способи захисту права довірчої власності та інтересів вигодонабувача з урахуванням специфіки правової природи цього інституту. Проаналізовано подвійний характер української довірчої власності, що поєднує елементи речових і зобов’язальних правовідносин, та визначено його вплив на формування системи способів правового захисту. Досліджено систему цивільно-правових способів захисту, серед яких виділено речово-правові та зобов’язально-правові механізми захисту права довірчої власності та інтересів вигодонабувача в Україні та Великій Британії. Обґрунтовано, що довірчий власник несе відповідальність не лише за порушення договірних умов, а й за недотримання фідуціарних обов’язків, що передбачає підвищені стандарти оцінки його поведінки. У дослідженні проаналізовано нормативно-правові засади та судову практику Великої Британії, що регулюють питання захисту довірчої власності, із фокусом на поєднанні законодавчого регулювання та прецедентного права. Розкрито підходи до визначення відповідальності довірчого власника за порушення фідуціарних обов’язків, а також охарактеризовано систему судових і превентивних засобів захисту інтересів вигодонабувача, сформовану в межах доктрини справедливості. Додатково встановлено, що у праві країн англо-американської правової сім’ї вигодонабувач трасту наділений значно ширшим спектром способів захисту. Натомість у національному праві України відсутня чітко сформована система спеціальних способів захисту, що зумовлює необхідність застосування загальних положень цивільного законодавства, які не завжди враховують фідуціарну природу відповідних правовідносин. Зроблено висновок про необхідність удосконалення законодавчого регулювання у сфері довірчої власності шляхом імплементації окремих елементів фідуціарного захисту, характерних для трастових правовідносин, зокрема щодо розширення переліку способів захисту та конкретизації стандартів відповідальності довірчого власника. The article examines the remedies for the protection of trust ownership rights and the interests of the beneficiary, taking into account the specific legal nature of this institution. It analyses the dual nature of Ukrainian trust ownership, which combines elements of proprietary and obligatory legal relationships, and determines its impact on the formation of a system of legal remedies. The study explores the system of civil law remedies, distinguishing between proprietary and obligatory mechanisms for the protection of trust ownership rights and beneficiary interests in Ukraine and the United Kingdom. It is substantiated that a trustee bears liability not only for breach of contractual terms but also for violation of fiduciary duties, which entails higher standards for assessing the trustee’s conduct. The research further analyses the statutory framework and case law of the United Kingdom governing the protection of trust ownership, with a focus on the interaction between legislation and precedent. Approaches to determining trustee liability for breach of fiduciary duties are examined, and the system of judicial and preventive remedies for the protection of beneficiary interests developed within the doctrine of equity is characterised. Additionally, it is established that in the legal systems of the Anglo-American legal family, trust beneficiaries are endowed with a significantly broader range of remedies. In contrast, Ukrainian national law lacks a clearly defined system of specific remedies, which necessitates reliance on general provisions of civil law that do not always reflect the fiduciary nature of the relevant legal relationships. The article concludes that there is a need to improve legislative regulation in the field of trust ownership through the implementation of certain elements of fiduciary protection characteristic of trust relationships, particularly by expanding the range of remedies and clarifying the standards of trustee liability.
Національне законодавство у сфері захисту авторських прав на програмне забезпечення зі штучним інтелектом: проблемні питання та шляхи вдосконалення
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Литвиненко, Є. В.; Lytvynenko, Ye.
Стаття присвячена дослідженню проблемних аспектів чинного законодавства України у сфері захисту авторських прав на програмне забезпечення зі штучним інтелектом та формулюванню конкретних пропозицій щодо його вдосконалення. Актуальність теми зумовлена стрімким зростанням масштабів використання генеративного штучного інтелекту: за оцінками Gartner, вже у 2022 році ШІ створював близько 10% усього цифрового контенту у світі, що свідчить про нагальну потребу в правовому регулюванні. Встановлено, що традиційна модель охорони комп’ютерних програм як літературних творів, закріплена у Цивільному кодексі України та Законі України «Про авторське право і суміжні права», попри відповідність міжнародним стандартам, є недостатньою для регулювання об’єктів, що автономно генеруються системами штучного інтелекту без безпосередньої творчої участі людини. Запровадження статтею 33 зазначеного Закону права sui generis на такі об’єкти є першим у світі прикладом спеціального законодавчого режиму їх охорони, однак чинна редакція містить низку суттєвих недоліків. Окремо досліджено конфлікт між правами, наданими українським законодавством, та умовами договорів із глобальними ШІ-платформами, які фактично знецінюють ці права через широкі безвідкличні ліцензії. Проаналізовано досвід Євросоюзу – Регламент 2024/1689 (EU AI Act) та Директиву 2019/790/ ЄС (DSM), як орієнтир для реформування національного законодавства, а також розглянуто двоетапний план гармонізації з acquis ЄС, що передбачає спочатку запровадження м’яких регуляторних інструментів, а згодом ухвалення національного закону про штучний інтелект. За результатами дослідження запропоновано сім шляхів удосконалення: заміна критерію охороноздатності на «індивідуальний характер» за аналогією з правом ЄС; запровадження добровільної державної реєстрації; обмеження обсягу охорони до захисту від дослівного копіювання; обов’язкове маркування ШІ-об’єктів спеціальним символом; законодавче визначення переліку виключених об’єктів; врегулювання конфлікту з платформними угодами; поетапна гармонізація з acquis ЄС. The article examines the problematic aspects of current Ukrainian legislation in the field of copyright protection for artificial intelligence software and formulates concrete proposals for its improvement. The relevance of the topic is driven by the rapid growth in the use of generative artificial intelligence: according to Gartner estimates, as early as 2022 AI was generating approximately 10% of all digital content worldwide, underscoring the urgent need for adequate legal regulation. It is established that the traditional model of protecting computer programs as literary works, enshrined in the Civil Code of Ukraine and the Law of Ukraine «On Copyright and Related Rights», despite its compliance with international standards, is insufficient to regulate objects autonomously generated by artificial intelligence systems without direct human creative participation. The introduction of the sui generis right for such objects under Article 33 of the said Law represents the world’s first example of a special legislative protection regime; however, the current version contains a number of significant shortcomings. A separate focus is placed on the conflict between rights granted under Ukrainian law and the terms of agreements with global AI platforms, which effectively devalue those rights through broad irrevocable licences. The European Union’s experience – Regulation 2024/1689 (EU AI Act) and Directive 2019/790/EU (DSM), is analysed as a benchmark for reforming national legislation, and a twostage harmonisation roadmap with EU acquis is considered, envisaging first the introduction of soft regulatory instruments and subsequently the adoption of a national law on artificial intelligence. Based on the findings, seven avenues for legislative improvement are proposed: replacing the protectability criterion with «individual character» by analogy with EU law; introducing voluntary state registration; limiting the scope of protection to literal copying only; mandatory labelling of AI-generated objects with a special symbol; legislative definition of a list of excluded objects; resolution of the conflict with platform agreements; and phased harmonisation with EU acquis.
«Первинні» (юридичні) джерела адміністративного судочинства
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Константий, О. В.; Konstantyi, O.
У статті розглядаються питання «первинних» (юридичних) джерел адміністративного судочинства, які є обов’язковими для керівництва ними під час вирішення публічно-правових спорів суддями адміністративних судів та для вчинення процесуальних дій учасниками справ. «Первинними» (юридичними) джерелами адміністративного судочинства пропонується розглядати зовнішні форми закріплення загальнообов’язкових правил поведінки, якими визначаються юрисдикція та повноваження адміністративних судів, коло, права і обов’язки учасників судового процесу, а також порядок вчинення процесуальних дій щодо ініціювання і судового вирішення публічно-правових спорів у цілому, виконання прийнятих судами рішень. Розглядаються особливості в якості «первинних» джерел адміністративного судочинства Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також законів України «Про судовий збір», «Про прокуратуру», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про судову експертизу», «Про адміністративну процедуру». За результатами проведеного дослідження зроблено висновок про те, що «первинними» (юридичними) джерелами адміністративного судочинства є відповідні нормативно-правові акти (їх структурні частини), що містять норми адміністративного судового процесу та є складовими елементами системи законодавства України. Відзначається, що для «первинних» джерел адміністративного судочинства не є властивим «переживання» у часі. Зворотної дії закріплені у них норми судового процесу не мають. Адміністративне судочинство здійснюється на основі процесуальних правил, закріплених у «первинних» джерелах цього виду судочинства, в їх редакції, яка є чинною на час (день) вчинення конкретної процесуальної дії, розгляду і вирішення адміністративної справи. The article considers the issues of “primary” (legal) sources of administrative proceedings, which are mandatory for guidance in resolving public law disputes by judges of administrative courts and for the performance of procedural actions by participants in cases. The “primary” (legal) sources of administrative proceedings are proposed to be considered external forms of consolidation of generally binding rules of conduct that determine the jurisdiction and powers of administrative courts, the scope, rights and obligations of participants in the judicial process, as well as the procedure for performing procedural actions regarding the initiation and judicial resolution of public law disputes in general, and the implementation of decisions made by courts. The features of the Constitution of Ukraine, international treaties, the consent to which is binding by the Verkhovna Rada of Ukraine, the Code of Administrative Proceedings of Ukraine, as well as the laws of Ukraine “On Court Fees”, “On the Prosecutor’s Office”, “On the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine for Human Rights”, “On Forensic Expertise”, “On Administrative Procedure” as “primary” sources of administrative proceedings are considered. Based on the results of the study, it was concluded that the “primary” (legal) sources of administrative proceedings are the relevant regulatory legal acts (their structural parts) that contain the norms of administrative judicial proceedings and are constituent elements of the legislative system of Ukraine. It is noted that “primary” sources of administrative proceedings are not characterized by “experience” in time. The norms of judicial process enshrined in them do not have retroactive effect. Administrative proceedings are carried out on the basis of procedural rules enshrined in the “primary” sources of this type of proceedings, in their version, which is valid at the time (day) of the commission of a specific procedural action, consideration and resolution of an administrative case.
Щодо методології дослідження модернізації держави в процесі цифрової трансформації
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Макаров, І. М.; Makarov, I.
Стаття присвячена комплексному осмисленню методологічних засад дослідження модернізації держави в умовах цифрової трансформації як багатовимірного соціально-правового процесу. У центрі уваги перебуває формування цілісної методологічної рамки, здатної забезпечити адекватний аналіз змін, що відбуваються у структурі, функціях та ціннісних орієнтирах держави під впливом інформаційно-комунікаційних технологій. У статті досліджуються методологічні засади аналізу модернізації держави в умовах цифрової трансформації як комплексного соціально-правового явища. Обґрунтовано, що цифровізація виходить за межі суто технологічних змін і зумовлює трансформацію інституційних, функціональних та ціннісних характеристик держави. У зв’язку з цим актуалізується необхідність формування цілісної методології, здатної забезпечити адекватне наукове осмислення цих процесів. Розкрито зміст методології юридичної науки у вузькому та широкому аспектах, а також обґрунтовано доцільність їх поєднання в межах інтегративного праворозуміння. Визначено систему класичних і некласичних принципів дослідження, що забезпечують об’єктивність, логічну узгодженість і багатовимірність аналізу цифрових трансформацій. Окреслено основні методологічні підходи: системно-структурний, діяльнісний, аксіологічний, комунікативний і технологічний, як концептуальні орієнтири пізнання модернізації держави. Особливу увагу приділено класифікації методів юридичної науки, які згруповано на загальні, загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціально-юридичні, що дозволяє забезпечити комплексний характер дослідження. Зроблено висновок про необхідність формування інтегративної методологічної моделі, яка поєднує різні рівні та інструменти наукового пізнання і відповідає сучасним викликам інформаційного суспільства. The article is devoted to a comprehensive understanding of the methodological foundations for studying the modernization of the state in the context of digital transformation as a multidimensional sociolegal process. The focus is on the formation of a coherent methodological framework capable of ensuring an adequate analysis of the changes occurring in the structure, functions, and value orientations of the state under the influence of information and communication technologies. The article examines the methodological foundations for analyzing the modernization of the state in the context of digital transformation as a complex socio-legal phenomenon. It is substantiated that digitalization goes beyond purely technological changes and leads to the transformation of the institutional, functional, and value-based characteristics of the state. In this regard, the need to develop a comprehensive methodology capable of ensuring an adequate scientific understanding of these processes is emphasized. The content of the methodology of legal science is revealed in both its narrow and broad aspects, and the expediency of their combination within the framework of an integrative understanding of law is justified. A system of classical and non-classical research principles is identified, ensuring objectivity, logical consistency, and the multidimensional nature of the analysis of digital transformations. The main methodological approaches system-structural, activity-based, axiological, communicative, and technological are outlined as conceptual guidelines for understanding the modernization of the state. Particular attention is paid to the classification of methods of legal science, grouped into general, general scientific, interdisciplinary, and special legal methods, which ensures the comprehensive nature of the research. It is concluded that there is a need to develop an integrative methodological model that combines different levels and tools of scientific cognition and corresponds to the contemporary challenges of the information society.
Трансформація інститутів цивільного права України під впливом конституційних принципів і практики зарубіжних держав
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Товста, С. П.; Tovsta, S.
У статті здійснено комплексне дослідження трансформації основних інститутів цивільного права України під впливом конституційних принципів, а також із урахуванням досвіду провідних зарубіжних правових систем. Розкрито зміст і значення конституціоналізації приватноправового регулювання, що виявляється у посиленні ролі Конституції України як акта прямої дії у сфері цивільних правовідносин. Проаналізовано взаємозв’язок між конституційними гарантіями прав і свобод людини та цивільно-правовим регулюванням відносин власності, зобов’язальних відносин, особистих немайнових прав, а також спадкового права. Обґрунтовано, що після набуття чинності Конституцією України 1996 року та в умовах євроінтеграційних процесів відбулося системне оновлення цивільного законодавства, спрямоване на його гармонізацію з правом Європейського Союзу, імплементацію положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рецепцію окремих правових конструкцій держав романо-германської та англосаксонської правових сімей. Значну увагу приділено аналізу практики Конституційного Суду України та Верховного Суду, які відіграють ключову роль у формуванні конституційно-правового контексту застосування норм Цивільного кодексу України 2003 року. Досліджено зарубіжний досвід конституціоналізації цивільного права, зокрема у Німеччині, Франції, Нідерландах, Польщі, країнах Балтії та інших державах, що дозволило виявити спільні тенденції та національні особливості розвитку приватного права. Зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення цивільного законодавства України з урахуванням конституційних цінностей, принципу верховенства права, практики Європейського суду з прав людини та найкращих зарубіжних підходів до регулювання цивільних відносин, а також сучасних викликів правового розвитку. The chapter provides a comprehensive study of the transformation of the key institutions of civil law of Ukraine under the influence of constitutional principles, as well as taking into account the experience of leading foreign legal systems. The essence and significance of the constitutionalization of private law regulation are revealed, which is manifested in the increasing role of the Constitution of Ukraine as an act of direct effect in the sphere of civil legal relations. The relationship between constitutional guarantees of human rights and freedoms and civil law regulation of property relations, obligations, personal non-property rights, and inheritance law is thoroughly analyzed. It is substantiated that after the Constitution of Ukraine of 1996 entered into force and in the context of European integration processes, domestic civil legislation underwent systemic modernization aimed at harmonization with European Union law, implementation of the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, and reception of certain legal constructs from the Romano-Germanic and Anglo-Saxon legal families. Particular attention is paid to the case law of the Constitutional Court of Ukraine and the Supreme Court, which play a crucial role in shaping the constitutional and legal context for the application of the Civil Code of Ukraine of 2003. The foreign experience of constitutionalization of civil law is examined, in particular in Germany, France, the Netherlands, Poland, the Baltic States, and other jurisdictions, which made it possible to identify common trends and national specificities in the development of private law. The study concludes that there is a need for further improvement of Ukrainian civil legislation, taking into account constitutional values, the principle of the rule of law, the case law of the European Court of Human Rights, best foreign practices, and contemporary legal challenges.
Трансформація понятійно-категоріального апарату в контексті запобігання незаконному переміщенню зброї через державний кордон України в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Олішевський, І. В.; Olishevskyi, I.
У статті досліджено трансформацію понятійно-категоріального апарату у сфері запобігання незаконному переміщенню зброї через державний кордон України в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що повномасштабна збройна агресія проти України істотно змінила предмет відповідних правопорушень, просторові умови їх вчинення та коло суб’єктів превентивної діяльності. Встановлено, що поряд із класичними видами озброєння підвищеного безпекового значення набули трофейна зброя, окремі різновиди безпілотних систем, засоби радіоелектронної боротьби, спеціальні комплектувальні елементи та інші товари військового або подвійного призначення, що використовуються у сучасних бойових діях. Доведено, що в умовах війни незаконне переміщення зброї не може розглядатися виключно крізь призму її переміщення через митний кордон, оскільки значна частина ризиків формується в районах ведення бойових дій, на тимчасово окупованих територіях, у прифронтових зонах та на внутрішніх рубежах безпекового контролю. Визначено, що у вузькому кримінально-правовому значенні незаконне переміщення зброї пов’язується з ознаками складу правопорушення, закріпленими у законі, тоді як у ширшому безпеково-оперативному значенні воно охоплює також переміщення зброї через прифронтові райони, тимчасово окуповані території, лінію бойового зіткнення та внутрішні рубежі контролю, де формуються сучасні ризики її незаконного обігу. Аргументовано, що трансформація понятійно-категоріального апарату відбувається на трьох взаємопов’язаних рівнях: об’єктному, просторовому та інституційному. Окрему увагу приділено розширенню кола суб’єктів запобігання, посиленню ролі міжвідомчої взаємодії та необхідності адаптації моделі інтегрованого управління кордонами до умов воєнного стану. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання для вдосконалення нормативно-правової бази, а також алгоритмів міжвідомчої взаємодії суб’єктів охорони державного кордону та сил оборони України. The article examines the transformation of the conceptual and categorical framework in the field of preventing the illegal movement of weapons across the state border of Ukraine under martial law. It is substantiated that the full-scale armed aggression against Ukraine has significantly changed the subject matter of the relevant offenses, the spatial conditions of their commission, and the range of subjects of preventive activity. It has been established that, along with classical types of armaments, trophy weapons, certain types of unmanned systems, electronic warfare equipment, special component parts, and other military or dual-use goods used in modern hostilities have acquired increased security significance. It is proved that in wartime conditions the illegal movement of weapons cannot be considered solely through the prism of their movement across the customs border, since a substantial part of the relevant risks is formed in combat areas, temporarily occupied territories, frontline zones, and at internal security control lines. It is determined that, in the narrow criminal-law sense, the illegal movement of weapons is associated with the statutory elements of an offense defined by law, whereas in the broader security-operational sense this category also includes the movement of weapons through frontline areas, temporarily occupied territories, the line of combat engagement, and internal control lines where contemporary risks of illicit arms circulation are formed. It is argued that the transformation of the conceptual and categorical framework takes place at three interrelated levels: object-related, spatial, and institutional. Special attention is paid to the expansion of the range of subjects involved in prevention, the strengthening of interagency cooperation, and the need to adapt the integrated border management model to the conditions of martial law. The practical significance of the obtained results lies in the possibility of their application to improve the regulatory framework, as well as the mechanisms of interagency coordination between state border protection entities and the defense forces of Ukraine.
Ідентифікація як інструмент доказування воєнних злочинів
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Бондар, В. С.; Bondar, V.; Лук’яненко, С. М.; Lukianenko, S.
Дана наукова стаття присвячена особливостями використання методу ідентифікації як інструменту доказування воєнних злочинів. Зазначено, що стаття 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) визначає коло об’єктів (обставин), які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо). Саме вони встановлюють обставини за їх відображеннями (слідами), тобто, по суті проводять ідентифікацію в тих межах, у яких вони є необхідними для здійснення правосуддя та розв’язання задач оперативно-розшукової/контррозвідувальної діяльності. Крім того, в багатьох випадках необхідно встановлювати тотожність й інших різних об’єктів (людини за ознаками голосу, зовнішності, слідами рук, ніг, предметів за їх частинами, вилученими з місця події, ознак місцевості за певними ознаками/орієнтирами тощо). Висвітлено місце та роль у здійсненні ідентифікаційного пошуку матеріалів з перспективною використання у доказуванні воєнних злочинів автоматизованих інформаційних систем та програмних продуктів, які: – дозволяють здійснювати перевірку осіб з метою встановлення наявності сторінок у соціальних мережах, мережі Telegram (у тому числі телеграм-груп), телефонів, установчих даних, родичів та друзів, наявності інформації щодо розміщених оголошень, уподобань, а також пошуку за фото; – надають можливість перевірки фото особи на наявність інформації у мережі Інтернет (як соціальні мережі, так і відкриті Інтернет-сторінки, відео-хостинги тощо); – надають можливість здійснення пошуку просторових та часових причинно-наслідкових зав'язків між подіями (загибель/нанесення ракетного удару – обстановка), що мають значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальних провадженнях, відкритих за ознаками злочинів, передбачених ст. 438 КК України; – дозволяють ідентифікувати військовослужбовців зс рф, що перебували у місцях, з яких здійснювалися пуски засобів ураження по території України у порушення норм міжнародного гуманітарного права. Сформульовані пропозиції щодо подальших наукових розвідок у даному напрямі. This scientific article is devoted to the peculiarities of using the identification method as a tool for proving war crimes. It is noted that Article 91 of the Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter referred to as the CPC of Ukraine) defines the range of objects (circumstances) that are subject to proof in criminal proceedings (time, place, method and other circumstances of committing a criminal offense, the guilt of the accused in committing a criminal offense, the form of guilt, the motive and purpose of committing a criminal offense, etc.). It is they who establish the circumstances by their reflections (traces), that is, in essence, they carry out identification within the limits in which they are necessary for the administration of justice and the solution of the tasks of operational-search/counterintelligence activities. In addition, in many cases it is necessary to establish the identity of other various objects (people by voice, appearance, traces of hands, feet, objects by their parts removed from the scene of the incident, signs of the area by certain signs/ landmarks, etc.). The place and role in the implementation of identification search of materials with the prospective use in proving war crimes of automated information systems and software products is highlighted, which: – allow checking individuals in order to establish the presence of pages in social networks, the Telegram network (including Telegram groups), phones, identification data, relatives and friends, the presence of information on placed ads, preferences, as well as search by photo; – provide the ability to check a person’s photo for the presence of information on the Internet (both social networks and open Internet pages, video hosting, etc.); – provide the opportunity to search for spatial and temporal causal relationships between events (death/ missile strike – situation), which are important for establishing circumstances that are subject to proof in criminal proceedings opened on the grounds of crimes provided for in Article 438 of the Criminal Code of Ukraine; – allow identifying servicemen of the Armed Forces of the Russian Federation who were in places from which weapons of destruction were launched on the territory of Ukraine in violation of the norms of international humanitarian law. Proposals are formulated for further scientific research in this area.
Детермінанти, що впливають на вчинення кримінальних правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Лекарь, А. С.; Lekar, A.
У статті здійснено комплексне кримінологічне дослідження детермінант, що впливають на вчинення кримінальних правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ, зокрема кредитних спілок, з урахуванням сучасних соціально-економічних і правових трансформацій в Україні. Обґрунтовано, що встановлення причинно-умовних зв’язків між особливостями функціонування фінансового сектору, поведінкою його суб’єктів та проявами протиправної діяльності є необхідною передумовою формування ефективної кримінологічної політики та переходу від описового аналізу злочинності до розуміння її внутрішніх механізмів. Доведено, що детермінація кримінальних правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ має складний, багаторівневий і системний характер, що зумовлюється сукупністю взаємопов’язаних факторів. Виокремлено та проаналізовано основні групи детермінант, серед яких: воєнно-політичні, фінансово-економічні, організаційно-правові та морально-психологічні. Встановлено, що в умовах воєнного стану їх вплив істотно посилюється, що проявляється у зниженні фінансової стійкості установ, зростанні соціальної вразливості населення, ускладненні механізмів державного контролю та трансформації криміногенних процесів. Особливу увагу приділено фінансово-економічним чинникам, серед яких визначено макроекономічну нестабільність, інфляційні процеси, зниження платоспроможності населення, дисбаланс кредитних портфелів і обмеженість капіталізації кредитних спілок. Обґрунтовано, що зазначені фактори формують підґрунтя для зловживань, маніпуляцій фінансовими ресурсами та поширення корисливо мотивованих правопорушень. Розкрито вплив організаційно-правових детермінант, пов’язаних із недосконалістю нормативного регулювання, слабкістю систем внутрішнього контролю, фрагментарністю інформаційного забезпечення та недостатнім рівнем взаємодії між суб’єктами фінансового нагляду. Окремо акцентовано увагу на морально-психологічних чинниках, які проявляються у низькому рівні правової культури, деформації ціннісних орієнтацій та схильності до раціоналізації протиправної поведінки. Визначено також зростаючу роль технологічних детермінант, зокрема кіберризиків і цифровізації фінансових процесів, які створюють нові форми і способи вчинення правопорушень. Зроблено висновок, що ефективне запобігання кримінальним правопорушенням у сфері діяльності небанківських фінансових установ потребує системного підходу, спрямованого на усунення криміногенних факторів, удосконалення державного регулювання, посилення фінансового моніторингу, розвитку внутрішнього контролю та підвищення рівня правової і фінансової культури учасників ринку. The statistics have a comprehensive criminological investigation of the determinants that contribute to the commission of criminal offenses in the sphere of activity of non-banking financial institutions, credit balances, and settlements. current socio-economic and legal transformations in Ukraine. It is concluded that the establishment of causal links between the peculiarities of the functioning of the financial sector, the behavior of its subjects and manifestations of illegal activities and the necessary rethinking effective criminological policy and the transition from a descriptive analysis of malignancy to an understanding of internal mechanisms. It has been proven that the determination of criminal offenses in the sphere of activity of non-banking financial institutions is complex, rich and systemic in nature, which implies a combination of mutually related factors. The main groups of determinants have been strengthened and analyzed, including: military-political, financial-economic, organizational-legal and moral-psychological. It has been established that in the minds of the military, their influx is intense, which is manifested in the reduced financial stability of institutions, the growing social disparity of the population, the complicated mechanisms of the sovereign control and transformation of criminogenic processes. Particular respect is given to financial and economic officials, among whom are macroeconomic instability, inflationary processes, reduced paying capacity of the population, imbalance of credit portfolios and regionalization capitalization of credit shares. It is established that the designated factors form the basis for fraud, manipulation of financial resources and the expansion of maliciously motivated crimes. There is an obvious influx of organizational and legal determinants related to the inadequacy of regulatory regulation, the weakness of internal control systems, the fragmentation of information security and insufficient level of mutual cooperation. between subjects of financial visibility. There is a strong emphasis on moral and psychological officials, which manifest themselves in low-level legal culture, deformation of value orientations and the tendency to rationalize unlawful behavior. The growing role of technological determinants, the eradication of cyber crises and the digitalization of financial processes, which create new forms and methods of committing crime, has also been identified. It has been established that effectively eliminating criminal offenses in the sphere of activity of non-banking financial institutions will require a systematic approach aimed at eliminating crime-related factors, strengthening government regulation, strengthening financial monitoring, developing internal control and improving the level of legal and financial culture of market participants.
Адміністративно-правові наслідки інституційної реформи у сільському господарстві України
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Квасюк, С. В.; Kvasiuk, S.
Статтю присвячено комплексному адміністративно-правовому аналізу інституційної реформи 2025 року у сфері публічного адміністрування сільського господарства України, що передбачала укрупнення центральних органів виконавчої влади економічного, аграрного та природоохоронного спрямування та створення Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України як єдиного інтегрованого суб’єкта формування і реалізації державної політики у відповідних сферах. Дослідження ґрунтується на тезі про наявність в Україні явища хронічної інституційної турбулентності в аграрному управлінні, зумовленої багаторічними реорганізаційними процесами, що здійснювалися без належної концептуальної наступності та довгострокової стратегії розвитку сільських територій. У роботі обґрунтовано, що попередні спроби укрупнення органів виконавчої влади не забезпечили підвищення ефективності галузевого управління та стали передумовами формування критичної оцінки нової інституційної моделі. Проаналізовано адміністративно-правовий статус і компетенційний обсяг Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, визначено особливості трансформації розподілу повноважень у сфері аграрної політики, продовольчої безпеки, контрольно-наглядової діяльності, міжнародного представництва та євроінтеграційної координації. Особливу увагу приділено зміні моделі координації – переходу від міжвідомчих узгоджувальних процедур до внутрішньовідомчої координації в межах інтегрованого міністерства. У статті виявлено потенційні позитивні наслідки реформи, зокрема можливості інтегрованого стратегічного планування, синхронізації економічних, аграрних та екологічних політик, оптимізації управлінських процедур і впровадження проєктно-орієнтованих підходів. Водночас обґрунтовано комплекс ризиків, пов’язаних із втратою галузевої спеціалізації, ерозією інституційної пам’яті, ускладненням внутрішньої координації, дефіцитом інституційної довіри та потенційними труднощами імплементації acquis communautaire Європейського Союзу. Зроблено висновок, що інституційна реформа 2025 року має характер масштабного адміністративного експерименту з невідомими наслідками, ефективність якого залежить від нормативного уточнення компетенції інтегрованого міністерства, формалізації внутрішніх координаційних механізмів, збереження галузевої автономності аграрного напряму та забезпечення дієвих форм публічної участі у формуванні державної аграрної політики. The article provides a comprehensive administrative-legal analysis of the 2025 institutional reform in the sphere of public administration of agriculture in Ukraine, which introduced the consolidation of central executive bodies responsible for economic, agricultural and environmental policy and established the Ministry of Economy, Environment and Agriculture of Ukraine as a single integrated authority for the formulation and implementation of state policy in these domains. The study is based on the thesis that Ukraine’s agricultural governance is characterized by a phenomenon of chronic institutional turbulence caused by long-term reorganization processes conducted without conceptual continuity and without a coherent long-term strategy for rural development. It is substantiated that previous attempts to consolidate executive bodies failed to enhance the effectiveness of sectoral governance and created the preconditions for a critical reassessment of the new institutional model. The administrative-legal status and the scope of competences of the Ministry of Economy, Environment and Agriculture of Ukraine are analysed, with particular emphasis on the transformation of the distribution of powers in the fields of agricultural policy, food security, supervisory and control activities, international representation and European integration coordination. Special attention is paid to the transformation of the coordination model, namely the shift from inter-agency conciliation procedures to intra-ministerial coordination within the integrated ministry. The article identifies potential positive outcomes of the reform, including opportunities for integrated strategic planning, synchronization of economic, agricultural and environmental policies, optimization of administrative procedures and the introduction of project-oriented governance approaches. At the same time, a complex of risks is substantiated, associated with the possible loss of sectoral specialization, erosion of institutional memory, increased complexity of internal coordination, deficit of institutional trust and potential difficulties in the implementation of the European Union acquis communautaire. It is concluded that the 2025 institutional reform constitutes a large-scale administrative experiment with uncertain consequences, the effectiveness of which depends on normative clarification of the competences of the integrated ministry, formalization of internal coordination mechanisms, preservation of sectoral autonomy of the agricultural domain and the provision of effective forms of public participation in the formulation of state agricultural policy.
23 відсотки території України під загрозою як індикатор кризи правового регулювання протимінної діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Каптан, М. В.; Kaptan, M.
У науковій статті здійснено комплексний адміністративно-правовий аналіз системи регулювання протимінної діяльності в Україні в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації та значного мінного забруднення території держави. Обґрунтовано, що понад 23% території України перебуває під загрозою вибухонебезпечних предметів, що зумовлює необхідність удосконалення правової та інституційної моделі управління протимінною діяльністю. На основі аналізу законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, Національної стратегії протимінної діяльності до 2033 року, міжнародних стандартів IMAS, а також наукових і аналітичних джерел визначено структуру нормативно-правового забезпечення у досліджуваній сфері, охарактеризовано повноваження ключових суб’єктів державного управління та проаналізовано практичні проблеми їх взаємодії. Встановлено, що чинна система регулювання має ознаки інституційної фрагментації, дублювання функцій між органами виконавчої влади, нормативних колізій, недостатньої уніфікації процедур сертифікації операторів протимінної діяльності та обмеженості механізмів фінансового забезпечення гуманітарного розмінування. Окрему увагу приділено проблемам правового статусу постраждалих осіб, відсутності єдиного реєстру забруднених територій, неузгодженості земельного законодавства з нормами протимінної діяльності та недостатній гармонізації національних стандартів із міжнародними вимогами. На підставі проведеного дослідження визначено сім системних проблем правового регулювання та запропоновано напрями їх вирішення, зокрема створення єдиного центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, консолідацію сертифікаційних функцій, удосконалення компенсаційних механізмів, запровадження єдиної інформаційної системи обліку забруднених територій та посилення координації міжнародної допомоги. Зроблено висновок, що ефективна правова модернізація системи протимінної діяльності є необхідною передумовою відновлення економічного потенціалу України, забезпечення безпеки населення та повернення забруднених територій до продуктивного використання. The scientific article provides a comprehensive administrative and legal analysis of the mine action regulation system in Ukraine in the context of full-scale armed aggression by the Russian Federation and significant mine contamination of the state territory. It is substantiated that more than 23% of the territory of Ukraine is under the threat of explosive objects, which necessitates the improvement of the legal and institutional model of mine action management. Based on the analysis of legislation, subordinate regulations, the National Mine Action Strategy until 2033, international IMAS standards, as well as scientific and analytical sources, the structure of regulatory and legal support in the studied area is determined, the powers of key subjects of state administration are characterized, and practical problems of their interaction are analyzed. It was found that the current regulatory system has signs of institutional fragmentation, duplication of functions between executive bodies, regulatory conflicts, insufficient unification of certification procedures for mine action operators and limited mechanisms for financial support for humanitarian demining. Particular attention is paid to the problems of the legal status of affected persons, the lack of a unified register of contaminated territories, inconsistency of land legislation with mine action norms and insufficient harmonization of national standards with international requirements. Based on the research, seven systemic problems of legal regulation were identified and directions for their solution were proposed, in particular, the creation of a single central executive body with a special status, consolidation of certification functions, improvement of compensation mechanisms, introduction of a single information system for accounting for contaminated territories and strengthening the coordination of international assistance. It is concluded that effective legal modernization of the mine action system is a necessary prerequisite for restoring Ukraine’s economic potential, ensuring the safety of the population, and returning contaminated territories to productive use.
Гарантії захисту економічних інтересів особи під час проведення обшуку
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Кузнецова, Л. В.; Kuznetsova, L.
У статті проаналізовано гарантії захисту економічних інтересів особи під час проведення обшуку у кримінальному провадженні. Розкрито правову природу обшуку як слідчої (розшукової) дії, що супроводжується суттєвим втручанням у сферу майнових прав, а також визначено його вплив на здійснення підприємницької діяльності. Обґрунтовано актуальність дослідження у зв’язку з поширеністю випадків обмеження економічних інтересів суб’єктів господарювання. Проаналізовано проблеми зловживання процесуальними повноваженнями під час проведення обшуків, зокрема використання цієї слідчої дії як інструменту тиску на бізнес або як елементу протиправних механізмів втручання у діяльність підприємств. Встановлено, що найбільші ризики порушення прав особи виникають у випадках проведення обшуків без ухвали слідчого судді в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Досліджено особливості застосування положень, що регулюють проведення невідкладних обшуків, а також практику їх оцінки судами. Визначено, що відсутність чітких критеріїв невідкладності створює передумови для зловживань з боку сторони обвинувачення, а ретроспективний судовий контроль не завжди забезпечує ефективний захист прав особи. Обґрунтовано необхідність розширення процесуальних гарантій шляхом залучення власника майна до розгляду відповідних клопотань. Окрему увагу приділено аналізу вимог щодо мінімізації шкоди, яка завдається під час проведення обшуку, зокрема у контексті часу його проведення. Встановлено, що на практиці вимога щодо проведення обшуку у спосіб, який найменше порушує звичайні заняття особи, часто ігнорується, що негативно впливає на економічні інтереси суб’єктів господарювання та може спричиняти як фінансові, так і репутаційні втрати. Запропоновано напрями вдосконалення кримінального процесуального законодавства та правозастосовної практики, зокрема шляхом уточнення вимог щодо врахування економічних інтересів під час проведення обшуку, розширення участі заінтересованих осіб у судовому контролі та конкретизації критеріїв оцінки правомірності втручання. Зроблено висновок про необхідність забезпечення реального балансу між інтересами кримінального провадження та правами суб’єктів підприємницької діяльності. The article analyzes the guarantees of protection of economic interests of a person during a search in criminal proceedings. The legal nature of a search as an investigative (search) action, accompanied by significant interference in the sphere of property rights, is revealed, and its impact on the implementation of entrepreneurial activity is determined. The relevance of the study is substantiated in connection with the prevalence of cases of restriction of economic interests of business entities. The problems of abuse of procedural powers during searches are analyzed, in particular the use of this investigative action as an instrument of pressure on business or as an element of illegal mechanisms of interference in the activities of enterprises. It is established that the greatest risks of violation of individual rights arise in cases of searches without a decision of the investigating judge in the manner prescribed by criminal procedural legislation. The peculiarities of the application of the provisions regulating the conduct of urgent searches, as well as the practice of their assessment by courts, are investigated. It was determined that the lack of clear criteria of urgency creates the prerequisites for abuses by the prosecution, and retrospective judicial control does not always provide effective protection of the rights of the individual. The need to expand procedural guarantees by involving the property owner in the consideration of relevant petitions was substantiated. Special attention was paid to the analysis of the requirements for minimizing the damage caused during the search, in particular in the context of the time of its conduct. It was established that in practice the requirement to conduct a search in a manner that least disrupts the person’s usual activities is often ignored, which negatively affects the economic interests of business entities and can cause both financial and reputational losses. Directions for improving criminal procedural legislation and law enforcement practice are proposed, in particular by clarifying the requirements for taking economic interests into account during a search, expanding the participation of interested parties in judicial control, and specifying the criteria for assessing the legality of interference. The conclusion is made about the need to ensure a real balance between the interests of criminal proceedings and the rights of business entities.
Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють оперативно-розшукову діяльність в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Тимошенко, В. А.; Tymoshenko, V.; Іванов, С. І.; Ivanov, S.
У статті здійснено ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів України, що регулюють оперативно-розшукову діяльність у період дії воєнного стану. В умовах збройної агресії проти України оперативно-розшукова діяльність набуває особливого значення як інструмент забезпечення національної безпеки, протидії диверсійно-розвідувальним загрозам, терористичним проявам та організованій злочинності. Досліджено положення Конституції України, Закону «Про правовий режим воєнного стану», Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», а також низки підзаконних актів, що визначають правові засади функціонування правоохоронних органів у надзвичайних умовах. Особливу увагу приділено співвідношенню між потребами держави у захисті суверенітету та правами і свободами громадян, які можуть бути обмежені під час воєнного стану. Виявлено ключові проблеми правозастосування, серед яких: прогалини у законодавстві, колізії між окремими нормативними актами, ризики зловживань повноваженнями та порушення прав людини. Наголошено на необхідності вдосконалення правового регулювання оперативно-розшукової діяльності шляхом гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері захисту прав людини та забезпечення балансу між інтересами держави й особи. У статті окреслено напрями подальшого розвитку нормативної бази, зокрема розробку додаткових гарантій правового захисту громадян, удосконалення механізмів контролю за діяльністю правоохоронних органів та підвищення ефективності оперативно-розшукових заходів. Результати дослідження мають практичне значення для формування сучасної моделі безпеки, що відповідає викликам воєнного часу та сприяє зміцненню правопорядку в державі. The article provides a comprehensive analysis of the normative legal acts of Ukraine regulating operative-search activity during the period of martial law. In the context of armed aggression against Ukraine, operative-search activity acquires particular importance as an instrument for ensuring national security, countering sabotage and intelligence threats, terrorist manifestations, and organized crime. The study examines the provisions of the Constitution of Ukraine, the Law “On the Legal Regime of Martial Law,” the Law “On Operative-Search Activity,” as well as a number of subordinate acts that define the legal foundations of law enforcement functioning under extraordinary conditions. Special attention is paid to the correlation between the state’s need to protect sovereignty and the rights and freedoms of citizens, which may be restricted during martial law. Key problems of law enforcement are identified, including gaps in legislation, conflicts between certain normative acts, risks of abuse of authority, and violations of human rights. The necessity of improving the legal regulation of operative-search activity is emphasized through harmonization of national legislation with international human rights standards and ensuring a balance between the interests of the state and the individual. The article outlines directions for further development of the regulatory framework, in particular the elaboration of additional guarantees of citizens’ legal protection, improvement of mechanisms for controlling law enforcement activities, and enhancement of the effectiveness of operative-search measures. The results of the study have practical significance for shaping a modern security model that meets the challenges of wartime and contributes to strengthening law and order in the state.
Digital transformation in the civil service sphere
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Shevchenko, Liubov; Шевченко, Любов Василівна
The article examines the digitalization of the civil service as one of the priority areas of its reform in Ukraine in the context of the transformation of the public administration system. The main attention is focused on revealing the content and significance of the digital transformation of the civil service, as well as on the analysis of the institutional, organizational and legal foundations of its provision. The evolution of approaches to the digitalization of the civil service is considered. It is found that it opens up new opportunities for increasing the efficiency, transparency and accessibility of public services, which allow for a more prompt response to the needs of citizens. The functional capabilities of key information and communication technologies introduced into the civil service system, which are used in the processes of personnel management, organization of entry into the civil service, evaluation of performance and professional development of civil servants are characterized. The main areas of digitalization are analyzed, in particular, the provision of electronic administrative services, the development of e-government, the use of state registers and the implementation of the concept of «state as a platform». It is proven that successful digitalization of the civil service is an important factor in increasing the efficiency of public administration, transparency of the activities of state authorities, quality and accessibility of public services, as well as strengthening citizens’ trust in public institutions. The article focuses on the key challenges and risks of the digital transformation of the civil service, in particular in the field of personal data protection, information security, overcoming digital inequality and forming an appropriate level of digital competencies of civil servants. The conclusion is made about the feasibility of further improving the regulatory framework, institutional support and strategic planning of the digital transformation of the civil service, taking into account the conditions of martial law and the tasks of post-war reconstruction of Ukraine. У статті досліджується цифровізація державної служби як один із пріоритетних напрямів її реформування в Україні в умовах трансформації системи публічного управління. Основна увага зосереджується на розкритті змісту та значення цифрової трансформації державної служби, а також на аналізі інституційних, організаційних і правових засад її забезпечення. Розглянуто еволюцію підходів до цифровізації державної служби. З’ясовано, що вона відкриває нові можливості для підвищення ефективності, прозорості та доступності державних послуг, які дозволяють більш оперативно реагувати на потреби громадян. Охарактеризовано функціональні можливості ключових інформаційно-комунікаційних технологій, запроваджених у систему державної служби, що застосовуються у процесах управління персоналом, організації вступу на державну службу, оцінювання результатів службової діяльності та професійного розвитку державних службовців. Проаналізовано основні напрями цифровізації, зокрема надання електронних адміністративних послуг, розвиток електронного урядування, використання державних реєстрів і впровадження концепції «держава як платформа». Доведено, що успішна цифровізація державної служби є важливим чинником підвищення ефективності публічного управління, прозорості діяльності органів державної влади, якості та доступності публічних послуг, а також зміцнення довіри громадян до інститутів публічної влади. У статті акцентується увага на ключових викликах і ризиках цифрової трансформації державної служби, зокрема у сфері захисту персональних даних, інформаційної безпеки, подолання цифрової нерівності та формування належного рівня цифрових компетентностей державних службовців. Зроблено висновок про доцільність подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, інституційного забезпечення та стратегічного планування цифрової трансформації державної служби з урахуванням умов воєнного стану та завдань післявоєнного відновлення України.

Browse

Browsing Випуск № 2 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options