Київський часопис права

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37214

Browse

Now showing 1 - 20 of 771

23 відсотки території України під загрозою як індикатор кризи правового регулювання протимінної діяльності
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Каптан, М. В.; Kaptan, M.
У науковій статті здійснено комплексний адміністративно-правовий аналіз системи регулювання протимінної діяльності в Україні в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації та значного мінного забруднення території держави. Обґрунтовано, що понад 23% території України перебуває під загрозою вибухонебезпечних предметів, що зумовлює необхідність удосконалення правової та інституційної моделі управління протимінною діяльністю. На основі аналізу законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, Національної стратегії протимінної діяльності до 2033 року, міжнародних стандартів IMAS, а також наукових і аналітичних джерел визначено структуру нормативно-правового забезпечення у досліджуваній сфері, охарактеризовано повноваження ключових суб’єктів державного управління та проаналізовано практичні проблеми їх взаємодії. Встановлено, що чинна система регулювання має ознаки інституційної фрагментації, дублювання функцій між органами виконавчої влади, нормативних колізій, недостатньої уніфікації процедур сертифікації операторів протимінної діяльності та обмеженості механізмів фінансового забезпечення гуманітарного розмінування. Окрему увагу приділено проблемам правового статусу постраждалих осіб, відсутності єдиного реєстру забруднених територій, неузгодженості земельного законодавства з нормами протимінної діяльності та недостатній гармонізації національних стандартів із міжнародними вимогами. На підставі проведеного дослідження визначено сім системних проблем правового регулювання та запропоновано напрями їх вирішення, зокрема створення єдиного центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, консолідацію сертифікаційних функцій, удосконалення компенсаційних механізмів, запровадження єдиної інформаційної системи обліку забруднених територій та посилення координації міжнародної допомоги. Зроблено висновок, що ефективна правова модернізація системи протимінної діяльності є необхідною передумовою відновлення економічного потенціалу України, забезпечення безпеки населення та повернення забруднених територій до продуктивного використання. The scientific article provides a comprehensive administrative and legal analysis of the mine action regulation system in Ukraine in the context of full-scale armed aggression by the Russian Federation and significant mine contamination of the state territory. It is substantiated that more than 23% of the territory of Ukraine is under the threat of explosive objects, which necessitates the improvement of the legal and institutional model of mine action management. Based on the analysis of legislation, subordinate regulations, the National Mine Action Strategy until 2033, international IMAS standards, as well as scientific and analytical sources, the structure of regulatory and legal support in the studied area is determined, the powers of key subjects of state administration are characterized, and practical problems of their interaction are analyzed. It was found that the current regulatory system has signs of institutional fragmentation, duplication of functions between executive bodies, regulatory conflicts, insufficient unification of certification procedures for mine action operators and limited mechanisms for financial support for humanitarian demining. Particular attention is paid to the problems of the legal status of affected persons, the lack of a unified register of contaminated territories, inconsistency of land legislation with mine action norms and insufficient harmonization of national standards with international requirements. Based on the research, seven systemic problems of legal regulation were identified and directions for their solution were proposed, in particular, the creation of a single central executive body with a special status, consolidation of certification functions, improvement of compensation mechanisms, introduction of a single information system for accounting for contaminated territories and strengthening the coordination of international assistance. It is concluded that effective legal modernization of the mine action system is a necessary prerequisite for restoring Ukraine’s economic potential, ensuring the safety of the population, and returning contaminated territories to productive use.
Digital transformation in the civil service sphere
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Shevchenko, Liubov; Шевченко, Любов Василівна
The article examines the digitalization of the civil service as one of the priority areas of its reform in Ukraine in the context of the transformation of the public administration system. The main attention is focused on revealing the content and significance of the digital transformation of the civil service, as well as on the analysis of the institutional, organizational and legal foundations of its provision. The evolution of approaches to the digitalization of the civil service is considered. It is found that it opens up new opportunities for increasing the efficiency, transparency and accessibility of public services, which allow for a more prompt response to the needs of citizens. The functional capabilities of key information and communication technologies introduced into the civil service system, which are used in the processes of personnel management, organization of entry into the civil service, evaluation of performance and professional development of civil servants are characterized. The main areas of digitalization are analyzed, in particular, the provision of electronic administrative services, the development of e-government, the use of state registers and the implementation of the concept of «state as a platform». It is proven that successful digitalization of the civil service is an important factor in increasing the efficiency of public administration, transparency of the activities of state authorities, quality and accessibility of public services, as well as strengthening citizens’ trust in public institutions. The article focuses on the key challenges and risks of the digital transformation of the civil service, in particular in the field of personal data protection, information security, overcoming digital inequality and forming an appropriate level of digital competencies of civil servants. The conclusion is made about the feasibility of further improving the regulatory framework, institutional support and strategic planning of the digital transformation of the civil service, taking into account the conditions of martial law and the tasks of post-war reconstruction of Ukraine. У статті досліджується цифровізація державної служби як один із пріоритетних напрямів її реформування в Україні в умовах трансформації системи публічного управління. Основна увага зосереджується на розкритті змісту та значення цифрової трансформації державної служби, а також на аналізі інституційних, організаційних і правових засад її забезпечення. Розглянуто еволюцію підходів до цифровізації державної служби. З’ясовано, що вона відкриває нові можливості для підвищення ефективності, прозорості та доступності державних послуг, які дозволяють більш оперативно реагувати на потреби громадян. Охарактеризовано функціональні можливості ключових інформаційно-комунікаційних технологій, запроваджених у систему державної служби, що застосовуються у процесах управління персоналом, організації вступу на державну службу, оцінювання результатів службової діяльності та професійного розвитку державних службовців. Проаналізовано основні напрями цифровізації, зокрема надання електронних адміністративних послуг, розвиток електронного урядування, використання державних реєстрів і впровадження концепції «держава як платформа». Доведено, що успішна цифровізація державної служби є важливим чинником підвищення ефективності публічного управління, прозорості діяльності органів державної влади, якості та доступності публічних послуг, а також зміцнення довіри громадян до інститутів публічної влади. У статті акцентується увага на ключових викликах і ризиках цифрової трансформації державної служби, зокрема у сфері захисту персональних даних, інформаційної безпеки, подолання цифрової нерівності та формування належного рівня цифрових компетентностей державних службовців. Зроблено висновок про доцільність подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, інституційного забезпечення та стратегічного планування цифрової трансформації державної служби з урахуванням умов воєнного стану та завдань післявоєнного відновлення України.
Improvement of the procedure for the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Маленко, О. В.; Malenko, O.
У статті автором досліджуються теоретичні та практичні проблеми сучасного стану нормативно-правового регулювання кримінального процесуального інституту судового розгляду кримінального провадження без участі обвинуваченого у зв’язку з його видаленням із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. На основі аналізу положень чинного КПК України визначено характерні ознаки відповідного правового поняття та здійснено його відмежування від заочної кримінальної процесуальної форми, хоча й відзначено наявність у них деяких спільних рис. Автором констатовано факт досить поверхневої правової регламентації порядку видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду й наголошено на значних дискреційних повноваженнях головуючого судді (колегії суддів) при вирішенні відповідного питання, що може призвести до порушення прав та законних інтересів обвинуваченого. Крім того, обґрунтована наявність лише однієї підстави для видалення обвинуваченого із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду – порушення порядку в залі судового засідання, оскільки не підкорення розпорядженням головуючого повністю охоплюється категорією «забезпечення порядку в залі судового засідання». З метою удосконалення нормативно-правового регулювання відповідного кримінального процесуального інституту пропонується доповнити положення чинного КПК України, зокрема щодо можливості перший раз видалити обвинуваченого з зали судового засідання лише тимчасово (до стадії судових дебатів). Наголошено на необхідності встановлення «граничних меж» тимчасового видалення (календарний період, кількість судових засідань тощо). Повторне ж видалення обвинуваченого можливе як тимчасово, так і на весь час судового розгляду за розсудом суду. Запропоновано забезпечити можливість обвинуваченому, якого видалено із зали судового засідання, переглядати відеозапис судових засідань у режимі реального часу (онлайн) або ж у записі з метою повної поінформованості про розгляд відповідного кримінального провадження, що забезпечить наявність додаткових гарантій захисту його прав та законних інтересів у кримінальному провадженні. In the article, the author examines the theoretical and practical problems of the current state of legal regulation of the criminal procedural institution of the trial of criminal proceedings without the participation of the accused in connection with his removal from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial. On the basis of the analysis of the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, the characteristic features of the corresponding legal concept were determined and it was distinguished from the in absentia criminal procedural form, although the presence of some common features was noted. The author stated the fact of a fairly superficial legal regulation of the procedure for removing the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial and emphasized the significant discretionary powers of the presiding judge (college of judges) when deciding the relevant issue, which may lead to a violation of the rights and legitimate interests of the accused. In addition, the presence of only one reason for the removal of the accused from the courtroom temporarily or for the entire duration of the trial is substantiated – violation of order in the courtroom, since disobedience to the order of the presiding judge is fully covered by the category of "maintaining order in the courtroom." In order to improve the legal regulation of the relevant criminal procedural institution, it is proposed to supplement the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, regarding the possibility to remove the accused from the courtroom for the first time only temporarily (until the stage of court debates). The need to establish "boundaries" of temporary removal (calendar period, number of court hearings, etc.) is emphasized. Repeated removal of the accused is possible both temporarily and for the entire duration of the trial at the discretion of the court. It is proposed to provide an opportunity for the accused, who has been removed from the courtroom, to view the video recording of court sessions online or in the recording in order to fully inform him about the consideration of the relevant criminal proceedings, which will ensure the availability of additional guarantees of protection of his rights and interests in criminal proceedings.
Jus limitis кордонне (прикордонне) право в системі права України: щодо постановки проблеми
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Крижановський, А. Ф.; Kryzhanovskyi, A.; Матвєєв, О. В.; Matvieiev, O.
Стаття має на меті постановку й обґрунтування назви корпусу правових норм, які регулюють правовий режим державного кордону як кордонного (прикордонного) права, а також дослідження його ознак, які дають підстави для визнання кордонного (прикордонного) права окремою комплексною галуззю права України. Використовувана в сучасних умовах термінологія у сфері охорони державних кордонів (прикордонник, прикордонне законодавство, прикордонні органи тощо), утворена за допомогою кореня «прикордон», отримує відволікаюче непряме смислове навантаження, яке акцентує всі позначувані нею явища як такі, що мають місце «при кордоні». Насправді ж ці процеси локалізуються, здійснюються, проходять саме «на кордоні». У мовах західних сусідів (польська, румунська, чеська, німецька тощо) ця термінологія утворюється від кореня «кордон». За таким же принципом установлено назву органу охорони кордонів Української Народної Республіки – Окремого корпусу кордонної охорони УНР. У статті автори користуються експериментальним терміном «кордонне право». Виходячи за рамки «класичного» підходу до конструювання внутрішньої структури системи права (виділення галузей та інститутів права за предметом і методом правового регулювання), автори вдаються до вже апробованого вітчизняними науковцями використання правового режиму як системоутворюючої категорії щодо спільностей правових норм, які характеризуються багатопредметністю регульованих ними суспільних відносин. Висновок щодо визнання кордонного права комплексною галуззю права України ґрунтується на тому, що у сфері правового регулювання відносин щодо правового статусу й охорони державного кордону утворилася відносно відокремлена спільність правових норм, ядро яких становить Конституція й органічні закони, а також чинне законодавство. Особливої самобутності кордонне право набуває завдяки утвердженню в ньому комплексного правового режиму, який поєднує правові режими кількох галузей права – адміністративного, військового права, міжнародного права та оперативно-розшукової діяльності. The article aims to establish and justify the name of the corps of the legal norms that govern the legal regime of the state border as border law, as well as to study its features, which give grounds for recognition of border law as separate complex branch of the law of Ukraine. The terminology used in modern conditions in the field of protection of state borders (border guard, border legislation, border authorities, etc.) is created with the help of the root “border”, receives the distracting indirect semantic load that emphasizes all the phenomena marked by it as having a place “at the border”. In fact, these processes are localized, carried out, passed precisely “at the border”. In the languages of western neighbours (Polish, Romanian, Czech, German, etc.), this terminology is derived from the root “border”. According to the same principle, the name of the Ukrainian border protection authority was established the name of the border protection body of the Ukrainian People's Republic – separate corps of border protection of the Ukrainian People's Republic. In this article, the authors use the experimental term “border law”. Going beyond the “classical” approach to the design of the internal structure of the law system (allocation of branches and institutions of law on the subject and method of legal regulation), authors resort to the already tested by domestic scientists the use of the legal regime as a system-forming category regarding the commonalities of legal norms, which are characterized by the multidisciplinary public relations regulated by them. The conclusion on the recognition of border law as a complex branch of law of Ukraine is based on the fact that in the field of legal regulation of relations on the legal status and protection of the state border a relatively separate commonality of legal norms was formed, the core of which is the Constitution and organic laws, as well as current legislation. Border law acquires special originality due to the establishment of a comprehensive legal regime in it, which combines the legal regimes of several branches of law – administrative, military law, international law and operational and search activities.
Legal dimensions of the cooperation of Ukraine with international financial organizations
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ivanova, R.; Іванова, Р. Ю.
This article discusses the legal aspects of Ukraine’s collaboration with various international financial organizations (IFOs) such as the International Monetary Fund, World Bank, and European Bank for Reconstruction and Development (EBRD). Ukraine’s relations with these institutions are based on legal frameworks such as treaties, memorandums of understanding (MOUs), and cooperation agreements. These instruments specify the terms under which financial resources are provided and detail the reciprocal obligations for the achievement of transparency, accountability, and economic reforms.Among the key enabling financial programs are the Extended Fund Facility (EFF) of the IMF and the Development Policy Loan (DPL) initiative of the World Bank. These programs help to resolve Ukraine’s budget deficits, stabilize the exchange rate, and facilitate macroeconomic changes. Further, highlighted is the EBRD’s contribution in funding Ukraine’s infrastructure, energy and governance projects, showing from the aid how they made an impact for economic stability.Understandably, one of the highlights of Ukraine’s collaboration with the IFOs is anti-corruption activities and fiscal cooperation. Of more importance is the financial assistance from the IMF and World Bank, since it forces Ukraine to adopt certain reforms aimed at improved governance and debt management. The setting up of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine (NABU) displays how transnational legal orders affect the domestic processes and policies of countries.Despite the fact that support provided by foreign organizations is paramount for the recovery of Ukraine’s economy, there are too much skepticism about the public debt value. In this paper, the author analyzes the effect of the foreign aid on Ukraine fiscal balance and the consequences of relying on foreign assistance in the long run. У цій статті розглядаються правові аспекти співпраці України з різними міжнародними фінансовими організаціями (МФО), такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Відносини України з цими інституціями базуються на правовій основі, як-от договори, меморандуми про взаєморозуміння (МОВ) та угоди про співпрацю. Ці інструменти визначають умови, на яких надаються фінансові ресурси, і деталізують взаємні зобов’язання щодо досягнення прозорості, підзвітності та економічних реформ. Серед ключових сприятливих фінансових програм – Механізм розширеного фінансування (EFF) МВФ та ініціатива Світового банку Позика на політику розвитку (DPL). Ці програми допомагають вирішити дефіцит бюджету України, стабілізувати обмінний курс і сприяти макроекономічним змінам. Крім того, висвітлюється внесок ЄБРР у фінансування інфраструктурних, енергетичних та управлінських проектів України, показуючи, як ця допомога вплинула на економічну стабільність. Зрозуміло, що одним із акцентів співпраці України з IFO є антикорупційна діяльність та фіскальна співпраця. Більш важливою є фінансова допомога з боку МВФ і Світового банку, оскільки вона змушує Україну проводити певні реформи, спрямовані на покращення державного управління та управління боргом. Створення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) показує, як транснаціональні правопорядки впливають на внутрішні процеси та політику країн. Незважаючи на те, що підтримка іноземних організацій має першочергове значення для відновлення економіки України, щодо розміру державного боргу є занадто багато скепсису. У цій статті автор аналізує вплив зовнішньої допомоги на фіскальний баланс України та наслідки покладення на зовнішню допомогу в довгостроковій перспективі.
Legal support of artificial intelligence
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Biehova, T.; Бєгова, Т. І.
This article examines the problems of legal qualification and status of artificial intelligence, analyzes case law and scientific approaches to the interpretation of the legal status of artificial intelligence to determine the model of legal regulation of intellectual property rights to objects created by artificial intelligence. The main directions of introduction of the process of digitalization in the field of artificial intelligence in Ukraine are revealed, attention is focused on the main features of the introduction of artificial intelligence in Ukraine and the world. Possible areas for improving the legal regulation of the status of artificial intelligence in Ukraine are identified, and also the main perspective directions of development of the legislation in the field of artificial intelligence are forecasted. Artificial intelligence has been identified as an object of study in a number of scientific disciplines and is a rather complex technical and philosophical phenomenon, and therefore the definitions proposed in science to define the concept of artificial intelligence are very heterogeneous. Emphasis is also placed on the main characteristics of artificial intelligence: technical (software) nature, ability to self-study in data processing, automated nature of such training, autonomy in decision-making, focus on achieving results that people achieve in the process of their intellectual activity. Given the isolated features that allow to establish the closeness of the nature of artificial intelligence to the nature of the computer program, given the dynamic and continuous development of artificial intelligence and the inadmissibility of this definition due to an exhaustive list of technologies that can lead to excessive narrowing of the term and lead to the need for its constant revision, as well as given the requirement for technological neutrality of regulatory definitions, we propose for legal purposes to define the concept of "artificial intelligence" as a computer program based on – algorithms of data analysis and algorithms of formation on the basis of such analysis of algorithms of autonomous decision-making for achievement of the certain purpose. We consider it inexpedient for the purposes of legal regulation to classify artificial intelligence into weak and strong, because the only thing that distinguishes these scientifically defined types of artificial intelligence is the functional content, which is not important in this case to determine the legal status of artificial intelligence. У цій статті досліджено проблеми правової кваліфікації та статусу штучного інтелекту, проаналізовано судову практику і наукові підходи до тлумачення правового статусу штучного інтелекту задля визначення моделі правового регулювання права інтелектуальної власності на об’єкти, створені штучним інтелектом. Розкрито основні напрямки запровадження процесу діджиталізації у сфері обігу штучного інтелекту в Україні, акцентовано увагу на основних особливостях введення в обіг штучного інтелекту в Україні і світі. Визначено можливі напрямки вдосконалення правового регулювання статусу штучного інтелекту в Україні, а також спрогнозовано основні перспективні напрямки розвитку законодавства у сфері штучного інтелекту. Визначено штучний інтелект як об’єкт дослідження низки наукових дисциплін, який є досить складним технічним і філософським явищем, а тому пропоновані в науці дефініції щодо визначення поняття «штучний інтелект» є дуже неоднорідними. Крім того, акцентовано увагу на таких основних характерних ознаках штучного інтелекту: технічний (програмний) характер; здатність до самонавчання під час оброблення даних; автоматизований характер такого навчання; автономність у прийнятті рішень; орієнтованість на досягнення результатів, які людина досягає під час своєї інтелектуальної діяльності. З огляду на виокремлені ознаки, які дозволяють установити близькість природи штучного інтелекту до природи комп’ютерної програми, з огляду на динамічний і безперервний розвиток явища штучного інтелекту і неприпустимість через це визначення такого поняття через вичерпний перелік технологій роботи, що може призвести до надмірного звуження терміну та необхідності його постійного перегляду, а також з огляду на вимогу до технологічної нейтральності нормативних дефініцій, ми пропонуємо в цілях правового регулювання визначити поняття «штучний інтелект» як комп’ютерну програму, в основі якої знаходяться алгоритми аналізу даних та алгоритми формування на основі такого аналізу алгоритмів автономного прийняття рішень задля досягнення визначеної мети. З метою правового регулювання ми вважаємо недоцільною класифікацію штучного інтелекту на слабкий і сильний, адже єдине, що відрізняє ці науково визначені види штучного інтелекту, – це функціональна наповненість, яка не є у цьому випадку важливою для визначення правового статусу штучного інтелекту.
Methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Batiuk, O.; Батюк, О. В.; Novykova, O.; Новикова, О. О.
In the provisions of the scientific article, the authors conduct a scientific study and formulate scientific theoretical provisions in the field of forensic science on the concept of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, its sources, techniques, special methods, forms and purposes of application of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. On this basis, the authors propose to fix in the theoretical provisions of the science of forensics such a definition as the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to form the subject matter of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to determine in what aspects the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security is considered, its theoretical and practical significance, types, forms, levels, subjects and objects of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security and to characterise the features of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. The authors define that the subject of forensic prevention of crimes in general and against national security in particular is scientific provisions and practical recommendations on technical and forensic means, techniques and methods of detecting, recording and investigating criminogenic circumstances, tactical methods and means of their most effective detection and elimination, as well as prevention and suppression of crimes and forensic methods or systems of techniques for detecting and eliminating the causes and conditions of crime, as well as suppression and prevention of crime. As a conclusion, the authors propose to adopt the Law of Ukraine “On Prevention of Criminal Offences”, which would contain general directions, forms, methods of preventive activities in relation to criminal offences, define the range of participants in these activities, their legal status, scope of activity, and criteria for assessing the effectiveness of work. This law will become a procedurally enshrined “tools” for the prevention of crimes in general and crimes against the foundations of national security in particular. У положеннях наукової статті авторами проводиться наукове дослідження та формуються наукові теоретичні положення в галузі криміналістики що поняття методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, її джерел, прийомів, спеціальних методів, форм та цілей застосування методики криміналістичної профілактики злочинів, проти основ національної безпеки. На цій основі авторами пропонується закріпити в теоретичних положеннях науки криміналістики таке визначення, як методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, сформувати предмет методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, визначити в яких аспектах розглядається методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки її значення теоретичне та практичне, види, форми, рівні, суб’єктів та об’єкти методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, тактику здійснюваних заходів криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, та охарактеризувати особливості криміналістичного попередження злочинів проти основ національної безпеки. Автори визначають, що предметом криміналістичної профілактики злочинів загалом та проти національної безпеки зокрема, є наукові положення та практичні рекомендації про техніко- криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації та дослідження криміногенних обставин, тактичні прийоми і засоби їх найбільш ефективного виявлення й усунення, а також запобігання і припинення злочинів та криміналістичні методи або системи прийомів виявлення та усунення причин і умов скоєння злочинів, а також припинення і попередження злочинів. Як висновок автори пропонують прийняти Закон України «Про профілактику кримінальних правопорушень», який містив би загальні напрямки, форми, методи профілактичної діяльності щодо кримінальних правопорушень, визначав би коло учасників цієї діяльності, їхній правовий статус, сферу діяльності, критерії оцінки ефективності роботи. Цей закон стане процесуально закріпленим «інструментарієм» профілактики злочинів загалом та злочинів проти основ національної безпеки зокрема.
Military personnel and their criminal responsibility for violating therules of use and storage of military property
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Lavronov, R.; Лаврьонов, Р. П
This scientific article is devoted to a detailed consideration of the issue of criminal liability of military personnel for violating the rules of use and storage of military property. The study includes an analysis of normative acts and doctrinal approaches regulating this problem, with the aim of clarifying their impact on the modern military sphere. In today’s world, where global challenges and threats are becoming more and more unpredictable, the role of military personnel acquires special importance. They are faced with the task of ensuring the security and defense of the country, which often requires the effective and responsible use of military assets. However, military personnel, like any other members of society, can jeopardize the effectiveness of their functions due to violations of the rules of use and careless storage of military property. This can lead to serious consequences, including the loss of valuable resources, security breaches and undermining of public trust in the military. Taking into account the above-mentioned circumstances, the relevance of the study of the criminal liability of military personnel in the context of their interaction with military property acquires special importance. The responsible and legitimate use of military resources is an important factor in ensuring the effectiveness and stability of national security. This article examines the normative and doctrinal aspects of the criminal liability of military personnel, revealing their importance and influence on the functioning of military structures. The research is aimed at improving the system of military property management and increasing the level of responsibility of the military for its use and storage. Ця наукова стаття присвячена детальному аналізу проблем кримінальної відповідальності військовослужбовців за порушення правил користування та зберігання військового майна, що є важливим аспектом забезпечення дисципліни та ефективності військових структур. У статті досліджуються мотиваційні чинники, які сприяють таким порушенням, включаючи недостатній рівень свідомості військовослужбовців, відсутність належного виховного впливу та прогалин у системах внутрішнього контролю. Встановлено, що основними причинами порушень є низька якість управління військовим майном, недостатній рівень професійної підготовки персоналу та відсутність механізмів превентивного контролю. Аналіз існуючих дисциплінарних процедур виявив їхню недостатню ефективність, що зумовлено неузгодженістю нормативно-правової бази, неоднозначністю санкцій та відсутністю дієвих механізмів моніторингу виконання дисциплінарних рішень. Значна увага приділена міжнародному досвіду регулювання використання військового майна, особливо у контексті участі збройних сил у миротворчих операціях. Підкреслено необхідність гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами для підвищення ефективності контролю. Запропоновано низку конкретних заходів для покращення систем управління та підвищення дисципліни серед військовослужбовців, включаючи впровадження строгих механізмів моніторингу, регулярне проведення тренінгів з підвищення правової обізнаності, модернізацію системи обліку та зберігання майна. Особливий акцент зроблено на формуванні культури відповідальності та свідомості в армійських структурах через створення мотиваційних програм. У підсумку, результати дослідження можуть бути використані як основа для подальшого вдосконалення нормативної бази та практичних заходів з метою підвищення рівня дисципліни, ефективності управління військовим майном і запобігання правопорушенням у військових структурах. Стаття має на меті сприяти системним змінам у підходах до забезпечення дисципліни та ефективності у військовій сфері.
Prohibition and restriction of the right to freedom of peaceful assembly: constitutional and international perspective
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Sinhaievska, O.; Сінгаєвська, О. І.
This article examines the right to freedom of peaceful assembly as a fundamental human right in a democratic society, focusing on ECHR jurisprudence and the constitutional approaches of various states. Its aim is to analyze ECHR case law and national legal frameworks to clarify how “restrictions” and “prohibitions” on assembly are defined and enforced, especially under emergency conditions (the COVID-19 pandemic and martial law).Any interference with assembly must be lawful, pursue a legitimate aim (such as security, public health or others’ rights), and be “necessary in a democratic society”. In particular, the Court has emphasized that a blanket prohibition on public gatherings is an “extremely serious” interference that requires a particularly compelling justification (for example, the ECtHR found an indiscriminate ban on mass rallies without adequate justification to be a disproportionate restriction).Comparative analysis reveals significant variation among constitutions. Some states simply guarantee assembly rights with few details, while others enumerate specific grounds for limiting them. For example, in Ukraine or Germany a mere notification suffices to hold a spontaneous gathering (subject to ex post judicial review), whereas in other countries organizers must seek prior permission – making any unsanctioned event effectively unlawful.Crucially, the terminology matters: when a law speaks of a “prohibition,” authorities tend to bar an assembly outright, but when it speaks of a “restriction,” they generally mean imposing conditions (on time, place or conduct) without denying the right itself. These legal distinctions are reflected in practice and shape how democracies tolerate or constrain public demonstrations.The study pays particular attention to crisis situations. It notes that the COVID-19 pandemic and wartime emergencies prompted many governments to impose strict rules (participant limits, social distancing) or even temporary total bans on gatherings. Several states officially derogated from international assembly obligations during these emergencies. Throughout, the principle of proportionality remains paramount: measures may not exceed what is objectively necessary, and once the crisis abates any overly broad prohibitions should be lifted or eased. This analysis highlights the delicate balance between protecting public order or health and preserving civil liberties in times of crisis.By systematizing these comparative approaches, this article contributes to human rights theory and doctrine.It clarifies that authorities must weigh each restriction against its necessity and distinguishes permissible constraints from impermissible bans. This framework has practical implications: a clear distinction between valid restrictions and prohibited actions will facilitate correct implementation of Article 11 of the Convention at the national level.Looking ahead, these findings can guide courts and policymakers by clarifying criteria and terminology for assembly restrictions even under emergency powers. The study argues that striking a principled balance between security requirements and fundamental freedoms is achievable under the rule of law. Its insights are therefore poised to inform ongoing legal debates and the evolving doctrine on civil liberties during extraordinary times. У цій статті розглядається право на свободу мирних зібрань як одне з основних прав людини в демократичному суспільстві, з особливим акцентом на судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та конституційних підходах різних держав. Мета статті – проаналізувати судову практику ЄСПЛ та національні правові рамки з метою з’ясування, як визначаються та застосовуються «обмеження» та «заборони» щодо зібрань, особливо в надзвичайних умовах (пандемія COVID-19 та воєнний стан). Будь-яке втручання у збори має бути законним, переслідувати законну мету (таку як безпека, охорона здоров’я населення або права інших осіб) і бути «необхідним у демократичному суспільстві». Зокрема, Суд наголосив, що загальна заборона публічних зібрань є «надзвичайно серйозним» втручанням, яке вимагає особливо переконливого обґрунтування (наприклад, ЄСПЛ визнав безрозбірливу заборону масових мітингів без належного обґрунтування непропорційним обмеженням).Порівняльний аналіз показує значні відмінності між конституціями. Деякі держави просто гарантують права на зібрання без деталізації, тоді як інші перелічують конкретні підстави для їх обмеження. Наприклад, в Україні чи Німеччині для проведення спонтанного зібрання достатньо простого повідомлення (з подальшим судовим переглядом), тоді як в інших країнах організатори повинні отримати попередній дозвіл, що фактично робить будь-яку несанкціоновану подію незаконною.Важливо, що термінологія має значення: коли в законі йдеться про «заборону», влада, як правило, повністю забороняє зібрання, але коли йдеться про «обмеження», зазвичай мається на увазі встановлення умов (щодо часу, місця або поведінки) без заперечення самого права. Ці юридичні відмінності відображаються на практиці і визначають, як демократичні держави толерують або обмежують публічні мирні зібрання.У дослідженні особлива увага приділяється кризовим ситуаціям. У ньому зазначається, що пандемія COVID-19 та надзвичайні ситуації воєнного часу спонукали багато урядів запровадити суворі правила (обмеження кількості учасників, соціальне дистанціювання) або навіть тимчасові повні заборони на зібрання. Декілька держав офіційно відступили від міжнародних зобов’язань щодо зібрань під час цих надзвичайних ситуацій. При цьому принцип пропорційності залишається найважливішим: заходи не можуть виходити за межі об’єктивно необхідного, а після закінчення кризи будь-які надмірно широкі заборони повинні бути скасовані або пом’якшені. Цей аналіз підкреслює делікатний баланс між захистом громадського порядку або здоров’я та збереженням громадянських свобод у кризові часи.Систематизуючи ці порівняльні підходи, ця стаття робить внесок у теорію та доктрину прав людини.Вона роз’яснює, що органи влади повинні зважувати кожне обмеження з огляду на його необхідність, та розрізняє допустимі обмеження від недопустимих заборон. Ця концепція має практичне значення: чітке розмежування між дійсними обмеженнями та забороненими діями сприятиме правильному виконанню статті 11 Конвенції на національному рівні. У перспективі ці висновки можуть слугувати орієнтиром для судів та політиків, прояснюючи критерії та термінологію щодо обмежень зібрань навіть у разі надзвичайних повноважень. У дослідженні стверджується, що досягнення принципового балансу між вимогами безпеки та основними свободами є можливим за умов верховенства права. Отже, його висновки можуть стати основою для поточних юридичних дебатів та розвитку доктрини щодо громадянських свобод у надзвичайних ситуаціях.
Synergy of administrative, juridical, and institutional policiesfor successful implementation of transborder cooperationin higher education in Ukraine
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Voroniatnikov, O. O.; Воронятников, О. О.; Kostiuk, T. O.; Костюк, Т. О.
Due to the fact that Ukraine is at the same time the country of origin, destination and transit of migrants, the territory of various scales, characters and vectors migratory flows, it appears difficult to ensure the overall sound State regulation in the field of migration. The solution requires a comprehensive and systematic approach. Among all the factors influencing the public administration of migration processes, its legal background, the issue of the impact of university education on the attraction of foreign capital (in various forms) for the progress of the nation is of the highest interest in this survey. The academic publishing on public administration traditionally emphasizes the theories or mechanisms of management and governance. Significant part of the researchers is considering topical issues by sectors of the public administration system. But nowadays societal development needs multilevel solution with engagement of different fields providing a synergy on administrative, managerial and institutional potential of the State. Equally, sound public administration in one field will boost some other fields and it underlines the necessity of adequate qualification, competences and experience of the policymakers and public administrators. Indeed, in the given paper we provide analysis of interdependence of the migration and educational processes with close consideration of common impact on the development of other sectors of societal life. It is proven that there is a causal link between the educational processes, lawmaking and public administration activity in framework of the migration monitoring and governance. The synergy of the state bodies’ efforts shapes its image, attractiveness for foreigners and, thus, the economic growth. Thus, the cross-disciplinary analysis of a complex set of forces led to the fact that adequate migration policy is needed in order to ensure effectiveness of the internationalization policy, to revive national economics, to preserve the managerial potential of the State. Через те, що Україна одночасно є країною походження, призначення та транзиту мігрантів, територією різного масштабу, характером та переносом міграційних потоків, представляється важким забезпечити загальне надійне державне регулювання у сфері міграції. Рішення вимагає комплексного та систематичного підходу. Серед усіх факторів, що впливають на державне управління міграційними процесами, головним є його правове підґрунтя. Питання впливу університетської освіти на залучення іноземного капіталу (у різних формах) для прогресу нації представляє найбільший інтерес у цьому опитуванні. В академічних публікаціях про державне управління традиційно наголошується на теоріях або механізмах управління та управління. Значна частина дослідників розглядає актуальні питання за секторами системи державного управління. Але в наш час суспільний розвиток потребує багаторівневого вирішення із залученням різних галузей, що забезпечують синергію адміністративного, управлінського та інституційного потенціалу держави. Подібним чином надійне державне управління в одній галузі сприятиме підвищенню деяких інших галузей, і це підкреслює необхідність належної кваліфікації, компетенції та досвіду політиків та державних адміністраторів. Справді, у цій роботі ми проводимо аналіз взаємозалежності міграційних та освітніх процесів з пильним розглядом спільного впливу на розвиток інших секторів суспільного життя. Доведено, що існує причинно-наслідковий зв'язок між освітніми процесами, законотворчістю та діяльністю державного управління в рамках моніторингу та управління міграцією. Синергія зусиль державних органів формує їх імідж, привабливість для іноземців і, отже, економічне зростання. Таким чином, міждисциплінарний аналіз складної сукупності сил призвів до того, що необхідна адекватна міграційна політика для забезпечення ефективності політики інтернаціоналізації, відродження національної економіки, збереження управлінського потенціалу держави.
Адаптація нормативно-правових актів у сфері науково та науково-технічної діяльності в системі Міністерства оборони України в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Корнієнко, В. О.; Korniienko, V.; Каптан, М. В.; Kaptan, M.
Наукова і науково-технічна діяльність України опинилася в нових реаліях функціонування та постали такі питання, які до сьогодні ніхто не вирішував. Війна негативно впливає на організацію науково-дослідного процесу, це зумовлює потребу в гнучкій трансформації діяльності та правового регулювання у сфері науково-технічної діяльності на період дії воєнного стану. Сформовані засади інституційно-правового регулювання сфери освіти та науки на період дії воєнного стану здійснюються в межах і відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VIII [1], Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/202210, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, а також згідно з іншими нормативно-правовими актами України, адаптації та внесення змін до керівних документів, які регулюють наукову та науково-технічну діяльність в системі Міністерства оборони України. Організація та здійснення наукової діяльності в Україні здійснюється відповідно до цілої низки нормативно-правових актів. Законодавство України у сфері наукової діяльності базується на Конституції України, стаття 54 якої гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет Міністрів України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України. Системний аналіз нормативно-правових актів, згідно яких організовується і проводиться ННТД в системі Міністерства оборони України та Збройних Силах України, свідчить про те, що більшість із них відповідають вимогам сьогодення і не потребують ґрунтовного доопрацювання, навіть за умов дії воєнного стану в державі. Разом з тим є такі, що втратили актуальність, та/або не відповідають вимогам часу – в умовах воєнного стану в Україні, а їх змістовне наповнення потребує доопрацювання, та/або внесення відповідних доповнень та низки змін. Основною причиною щодо зазначеного, є відсутність у деяких із них відображення питань стосовно особливостей організації та здійснення ННТД в системі Міністерства оборони України в умовах особливого періоду та воєнного стану в державі. The scientific and scientific and technical activity of Ukraine found itself in new realities of functioning, and such questions arose that no one had solved until today. The war has a negative impact on the organization of the scientific and research process, this causes the need for flexible transformation of activities and legal regulation in the field of scientific and technical activities during the period of martial law. The established principles of institutional and legal regulation of the sphere of education and science during the period of martial law are carried out within the limits and in accordance with the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” dated 05.12.2015 № 389-VIII [1], the Decree of the President of Ukraine “On the Introduction of Martial Law in Ukraine” dated 24.02.2022 № 64/202210, approved by the Law of Ukraine dated 24.02.2022 № 2102-IX, as well as in accordance with other normative legal acts of Ukraine, adaptation and amendments to the governing documents regulating scientific and scientific and technical activity in the system of the Ministry of Defense of Ukraine. The organization and implementation of scientific activities in Ukraine is carried out in accordance with a number of regulatory and legal acts. The legislation of Ukraine in the field of scientific activity is based on the Constitution of Ukraine, Article 54 of which guarantees citizens freedom of scientific, technical and other types of creative activity, protection of intellectual property, copyright. Article 116 obliges the Cabinet of Ministers of Ukraine to ensure the implementation of economic policy in the sphere of education, science and culture. According to paragraph 4 of the same article, the Cabinet of Ministers develops and implements national programs of economic, scientific, technical and cultural development of Ukraine. A systematic analysis of the normative legal acts, according to which the NNTD is organized and conducted in the system of the Ministry of Defense of Ukraine and the Armed Forces of Ukraine, shows that most of them meet the requirements of today and do not require thorough revision, even under the conditions of martial law in the state. At the same time, there are those that have lost their relevance and/or do not meet the requirements of the time – in the conditions of the martial law in Ukraine, and their content needs to be revised and/or appropriate additions and a number of changes must be made. The main reason for the aforementioned is the lack of some of them reflecting on the specifics of the organization and implementation of NNTD in the system of the Ministry of Defense of Ukraine in the conditions of a special period and the state of war in the state.
Адвокат як суб’єкт процесуального представництва в адміністративному судочинстві: вітчизняний та зарубіжний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Гольдберг, Н. О.; Holdberh, N.
У статті досліджено правову природу та особливості статусу адвоката як суб’єкта процесуального представництва в адміністративному судочинстві. Розглянуто основні засади адвокатської діяльності, її роль у забезпеченні права на захист та ефективного доступу до правосуддя. Проаналізовано особливості реалізації функцій адвоката в адміністративних справах, окреслено проблемні аспекти нормативного регулювання та практичного застосування норм законодавства України і США. Метою статті є розкриття правової природи та особливостей правового статусу адвоката як суб’єкта процесуального представництва в адміністративному судочинстві, визначити його роль у забезпеченні права на захист та ефективного доступу до правосуддя, а також охарактеризувати основні принципи реалізації адвокатської діяльності у цій сфері в Україні та США. Зроблено висновок, що інститут процесуального представництва в адміністративному судочинстві є ключовим елементом забезпечення права на справедливий суд та ефективного доступу до право-суддя. В Україні нормативна модель представництва характеризується домінуванням принципу адвокатської монополії, який, хоча й сприяє підвищенню професійного рівня правничої допомоги, водночас обмежує можливості для альтернативних форм захисту прав громадян, особливо в умовах соціальної нерівності та обмеженого доступу до адвокатських послуг. Порівняльний аналіз із правовою системою США свідчить про наявність концептуально іншого підходу до організації процесуального представництва, що ґрунтується на принципі гнучкості та багаторівневості механізмів правничої допомоги. Американська модель характеризується відсутністю жорсткої адвокатської монополії, що дає змогу забезпечити більш широкий доступ громадян до правових послуг. У системі адміністративного судочинства США поряд з адвокатами активно функціонують інші суб’єкти, уповноважені наданням правової допомоги – зокрема, paralegals, legal assistants, administrative advocates та public interest representatives, які можуть здійснювати представництво у певних категоріях справ або на окремих стадіях процесу. Такий підхід не лише знижує вартість правничої допомоги для населення, але й сприяє розвантаженню адвокатури, зосереджуючи її потенціал на справах підвищеної складності та суспільної значущості. The article examines the legal nature and peculiarities of the status of a lawyer as a subject of procedural representation in administrative proceedings. The main principles of legal practice and its role in ensuring the right to defense and effective access to justice are considered. It analyzes the peculiarities of the implementation of the functions of a lawyer in administrative cases and outlines the problematic aspects of regulatory regulation and the practical application of the laws of Ukraine and the United States.The purpose of the article is to reveal the legal nature and peculiarities of the legal status of a lawyer as a subject of procedural representation in administrative proceedings, to determine his role in ensuring the right to defense and effective access to justice, as well as to characterize the basic principles of the implementation of legal practice in this area in Ukraine and the United States.It is concluded that the institution of procedural representation in administrative proceedings is a key element in ensuring the right to a fair trial and effective access to justice. In Ukraine, the regulatory model of representation is characterized by the dominance of the principle of the monopoly of lawyers, which, although it contributes to raising the professional level of legal assistance, at the same time limits the possibilities for alternative forms of protection of citizens’ rights, especially in conditions of social inequality and limited access to legal services.A comparative analysis with the US legal system shows a conceptually different approach to the organization of procedural representation, based on the principle of flexibility and multi-level mechanisms of legal assistance. The American model is characterized by the absence of a strict attorney monopoly, which allows for broader access to legal services for citizens. In the US administrative justice system, other entities authorized to provide legal assistance actively operate alongside lawyers, including paralegals, legal assistants, administrative advocates, and public interest representatives, who can provide representation in certain categories of cases or at certain stages of the process. This approach not only reduces the cost of legal assistance for the population, but also helps to relieve the burden on the legal profession, focusing its potential on cases of increased complexity and public significance.
Адміністративна дискреція у регулюванні ринку віртуальних активів
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Биков, І. О.; Bykov, I.; Мудрицька, К. О.; Mudrytska, K.
У статті здійснено комплексне дослідження адміністративної дискреції у сфері регулювання ринку віртуальних активів в Україні в умовах фрагментарного нормативно-правового регулювання та трансформації цифрової економіки. Обґрунтовано, що сучасний стан правового регулювання обігу віртуальних активів характеризується наявністю правового парадоксу, який полягає у визнанні державою відповідного ринку на політичному рівні за відсутності дієвого нормативного забезпечення. Це зумовлює підвищення ролі адміністративної дискреції як інструменту оперативного реагування на нові виклики, пов’язані з динамікою блокчейн-технологій та транснаціональним характером криптооперацій. Визначено, що адміністративна дискреція у зазначеній сфері набуває нових ознак, пов’язаних із використанням аналітичних алгоритмів, фінансового моніторингу та цифрових інструментів оцінки ризиків, що трансформує традиційний управлінський розсуд у складний симбіоз правових і технологічних рішень. Водночас доведено, що відсутність чітких критеріїв реалізації дискреційних повноважень призводить до правової невизначеності, непередбачуваності правозастосування та ризиків порушення прав учасників ринку, зокрема права власності та свободи господарської діяльності. Особливу увагу приділено аналізу європейського підходу до регулювання віртуальних активів, зокрема положень регламенту MiCA, який передбачає поєднання нормативної визначеності із збереженням певного рівня адміністративної дискреції. Обґрунтовано, що навіть у межах гармонізованого правового режиму зберігається простір для інтерпретаційного розсуду регуляторів, що підтверджується сучасними науковими дослідженнями. Доведено, що ефективна реалізація адміністративної дискреції можлива лише за умови її інституціоналізації, яка передбачає нормативне закріплення меж, критеріїв та процедур прийняття рішень, а також забезпечення належного рівня судового контролю. Запропоновано підхід до трансформації дискреції у структуровано унормований механізм, що забезпечує баланс між гнучкістю державного регулювання та принципами верховенства права. Зроблено висновок, що формування ефективної моделі адміністративної дискреції у сфері віртуальних активів є необхідною передумовою створення прозорого, передбачуваного та інвестиційно привабливого правового середовища, сумісного з правом Європейського Союзу. The article provides a comprehensive study of administrative discretion in the regulation of the virtual asset market in Ukraine under conditions of fragmented legal regulation and the transformation of the digital economy. It is substantiated that the current state of legal regulation of virtual asset circulation is characterized by a legal paradox, which consists in the state’s recognition of the existence of this market at the political level in the absence of an effective regulatory framework. This situation leads to an increased role of administrative discretion as a tool for the prompt response to emerging challenges related to the dynamic development of blockchain technologies and the transnational nature of crypto transactions. It is established that administrative discretion in this area acquires new features associated with the use of analytical algorithms, financial monitoring tools, and digital risk assessment instruments, which transforms traditional managerial discretion into a complex hybrid of legal and technological decision-making. At the same time, it is argued that the absence of clear criteria for the exercise of discretionary powers results in legal uncertainty, unpredictability of law enforcement, and risks of violation of the rights of market participants, particularly the right to property and freedom of economic activity. Special attention is paid to the analysis of the European approach to virtual asset regulation, particularly the provisions of the MiCA Regulation, which combines regulatory certainty with the preservation of a certain level of administrative discretion. It is demonstrated that even within a harmonized legal framework, there remains significant space for interpretative discretion of regulators, as confirmed by contemporary academic research. The study concludes that the effective implementation of administrative discretion is possible only through its institutionalization, which involves the legal definition of its limits, criteria, and decision-making procedures, as well as the establishment of effective judicial control. An approach is proposed for transforming discretion into a structured and regulated mechanism that ensures a balance between the flexibility of public administration and the principles of the rule of law. It is concluded that the development of an effective model of administrative discretion in the field of virtual assets is a necessary prerequisite for creating a transparent, predictable, and investment-attractive legal environment compatible with European Union law.
Адміністративний збір як плата за надання адміністративних послуг: перспективи законодавчого регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Муза, Олег Валентинович; Muza, Oleh
Стаття присвячена аналізу сучасного стану та перспектив законодавчого регулювання адміністративного збору як плати за надання адміністративних послуг в Україні. Зазначено, що реалізація законів України «Про адміністративні послуги» та «Про адміністративну процедуру» закріпила розвиток «сервісної» моделі публічного управління, орієнтованої на людиноцентризм і забезпечення прав приватних осіб. Автор підкреслює, що адміністративні послуги є ключовим елементом адміністративної процедури, а плата за їх надання має встановлюватися на чітких, справедливих і уніфікованих засадах. У статті наведено приклади законодавчого регулювання надання окремих видів адміністративних послуг, в якому визначено порядок справляння адміністративного збору, що свідчить про фрагментарність регулювання і відсутність єдиних підходів до визначення розмірів плати за надання адміністративних послуг та підстав звільнення від неї. Проаналізовано проєкт Закону «Про адміністративний збір» (№ 4380), який спрямований на систематизацію норм у цій сфері. Автором визначено недоліки цього законопроєкту, зокрема, нечіткість критеріїв класифікації адміністративних послуг, надання Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати в окремих випадках розміри адміністративних зборів, відсутність єдиних соціальних критеріїв звільнення від сплати адміністративного збору та ризики комерціалізації сфери надання адміністративних послуг. Зроблено висновок про необхідність прийняття комплексного та узгодженого закону про адміністративний збір, що забезпечуватиме правову визначеність, доступність адміністративних послуг, їх справедливу собівартість та баланс між інтересами держави й приватних осіб. Наголошено на важливості поступового удосконалення законодавчого регулювання даної сфери, врахування соціальної функції інституту адміністративних послуг і продовження курсу на цифровізацію публічного управління. The article is devoted to the analysis of the current state and prospects of legislative regulation of the administrative fee as a payment for the provision of administrative services in Ukraine. It’s noted that the implementation of the Laws of Ukraine «On Administrative Services» and «On Administrative Procedure» has consolidated the development of a «service -based» model of public administration focused on humancenteredness and the ensuring of private individuals’ rights. The author emphasizes that administrative services are a key element of the administrative procedure, and the payment for their provision should be established on clear, fair and unified principles. The article provides examples of legislative regulation of certain types of administrative services, which determines the procedure for charging an administrative fee. This demonstrates the fragmented nature of the legislation and the lack of unified approaches of determining the amount of payment for administrative services and the grounds for exemption from such payment. The draft Law «On Administrative Fee» (No. 4380), aimed at systematizing the norms in this area, is analyzed. The author identifies the shortcomings of this draft law, including unclear criteria for classifying administrative services, granting the Cabinet of Ministers of Ukraine the power to set the amounts of administrative fees, the absence of uniform social criteria for exemption from payment, and the risk of commercialization of the sphere of administrative services. It’s concluded that there is a need to adopt a comprehensive and consistent Law «On Administrative Fee» that would ensure legal certainty, accessibility of administrative services, their fair cost, and a balance between the interests of the state and private individuals. The article emphasizes the importance of gradually improving legislative regulation this area, taking into account the social function of administrative services, and continuing efforts toward the digitalization of public administration.
Адміністративний контроль (нагляд) у діяльності МВС України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Руденко, М. М.; Rudenko, M.
В статті на основі теорії адміністративного права та діючого законодавства розкрити місце і роль адміністративного контролю (нагляду) у діяльності МВС України. Доведено, що контроль у діяльності МВС України є важливою і невід’ємною складовою для забезпечення ефективності законності у діяльності підрозділів та посадових осіб центрального апарату, Національної поліції, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії, служби цивільного захисту МВС України. Основне призначення контролю полягає в перевірці та обліку того, як контрольовані об’єкти в даному випадку, як зовнішні та внутрішні виконують покладені на них завдання та адміністративні обов’язки. Національна поліція здійснює контроль за безпекою дорожнього руху та дотриманням учасниками правил дорожнього руху, за дотриманням вимог законів та інших нормативно-правових актів у різних сферах, включаючи опіку та піклування над дітьми, зберігання і використання зброї, спеціальних засобів, режиму радіаційної безпеки та інші. Функцію контролю за дотриманням порядку вигулу домашніх тварин у громадських місцях та здійснює заходи для запобігання жорстокого поводження з тваринами. Вона здійснює адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Одночасно щодо підрозділів та посадових осіб Національної поліції здійснюється громадський контроль. Державна служба України з надзвичайних ситуацій забезпечує контроль за готовністю авіаційних сил та засобів пошуку і рятування до проведення пошуково-рятувальних операцій. Вона виконує державний нагляд і контроль у сфері пожежної та техногенної безпеки, а також за додержанням вимог під час будівництва об’єктів. Контролює стан навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію. Відповідає за створення та використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Державна прикордонна служба України виконує контрольні функції щодо охорони державного кордону. Це включає в себе виявлення та протидію незаконним перетинанням кордону осіб, транспортних засобів, та переміщенню через кордон незаконних вантажів. Контроль за дотриманням прикордонного режиму. Здійснює протидію незаконній міграції та торгівлі людьми. Забезпечує безпеку та контроль за рухом зброї та інших особливо небезпечних матеріалів та речовин. The article, based on the theory of administrative law and current legislation, reveals the place and role of administrative control (supervision) in the activities of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. It has been proven that control over the activities of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is an important and integral component for ensuring the effectiveness of legality in the activities of units and officials of the central apparatus, the National Police, the State Border Service of Ukraine, the National Guard, and the Civil Protection Service of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. The main purpose of control is to check and record how controlled objects in this case, how external and internal perform the tasks and administrative duties assigned to them. The National Police monitors traffic safety and compliance by participants with traffic rules, compliance with the requirements of laws and other regulatory acts in various areas, including custody and care of children, storage and use of weapons, special equipment, radiation safety regime, and others. The function of monitoring compliance with the procedure for walking pets in public places and takes measures to prevent animal cruelty. It carries out administrative supervision of persons released from places of deprivation of liberty.At the same time, the units and officials of the National Police are subject to public control. The State Service of Ukraine for Emergency Situations provides control over the readiness of aviation forces and means of search and rescue for conducting search and rescue operations. It performs state supervision and control in the field of fire and man-made safety, as well as compliance with requirements during the construction of facilities.Monitors the state of the natural environment, sanitary-hygienic and epidemic situation. Responsible for the creation and use of material reserves for the prevention and elimination of the consequences of emergency situations. The State Border Service of Ukraine performs control functions regarding the protection of the state border. This includes detecting and countering the illegal crossing of the border by persons, vehicles, and the movement of illegal goods across the border. Control over compliance with the border regime. Fights against illegal migration and human trafficking. Ensures safety and control over the movement of weapons and other particularly dangerous materials and substances.
Адміністративно-деліктне право як інструмент забезпечення безпеки держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Константінов, Сергій Федорович; Konstantinov, Serhii
У поданому матеріалі досліджується адміністративно-деліктне право як ключовий інструмент забезпечення державної безпеки, особливо в умовах воєнного стану. Акцент зроблено на актуальності цієї галузі права в сучасних умовах збройної агресії проти України, коли державі необхідно швидко реагувати на порушення правопорядку, забезпечувати мобілізаційну готовність, охороняти стратегічні об’єкти та підтримувати внутрішню стійкість суспільства. В роботі підкреслюється, що адміністративно-деліктне право виконує комплексні функції: регулятивну, превентивну та каральну, які спрямовані на підтримання дисципліни, забезпечення правопорядку, охорону публічної безпеки, захист обороноздатності держави та стабілізацію управлінських процесів. Аналізуються нормативно-правові підстави адміністративної відповідальності у воєнний час, включаючи Конституцію України, Закон «Про правовий режим воєнного стану», Кодекс України про адміністративні правопорушення та спеціальні закони у сфері оборони і національної безпеки. Розкрито інституційний рівень реалізації адміністративно-деліктного права, що передбачає злагоджену взаємодію центральних органів виконавчої влади, органів сектору безпеки і оборони, державної служби з надзвичайних ситуацій, місцевих адміністрацій та органів територіальної оборони. Особлива увага приділяється процедурно-правовому рівню, що охоплює виявлення, документування та розслідування правопорушень, застосування адміністративних стягнень, контроль за виконанням рішень, а також профілактичні заходи і оцінку ефективності правозастосовчої практики. Підкреслюється, що адміністративно-деліктне право у воєнний час відрізняється оперативністю та доступністю, що робить його критично важливим механізмом швидкого реагування на загрози державній безпеці. Превентивна функція спрямована на запобігання правопорушень через роз’яснювальну роботу, моніторинг дотримання правил та підготовку системи швидкого реагування. Каральна функція забезпечує притягнення до відповідальності осіб, які порушують правила воєнного стану або загрожують безпеці держави, з можливістю накладення штрафів, конфіскації предметів, тимчасового обмеження прав або інших адміністративних заходів. Регулятивна функція полягає у встановленні чітких правил поведінки для населення, організації діяльності органів влади та координації дій між центральними і місцевими структурами для забезпечення стабільності суспільних процесів. The presented material examines administrative tort law as a key tool for ensuring state security, especially in conditions of martial law. The emphasis is on the relevance of this branch of law in the modern conditions of armed aggression against Ukraine, when the state needs to quickly respond to violations of law and order, ensure mobilization readiness, protect strategic objects and maintain the internal stability of society. The work emphasizes that administrative tort law performs complex functions: regulatory, preventive and punitive, which are aimed at maintaining discipline, ensuring law and order, protecting public safety, protecting the defense capability of the state and stabilizing management processes. The normative and legal grounds for administrative liability in wartime are analyzed, including the Constitution of Ukraine, the Law «On the Legal Regime of Martial Law», the Code of Ukraine on Administrative Offenses and special laws in the field of defense and national security. The institutional level of implementation of administrative tort law is revealed, which involves coordinated interaction of central executive bodies, security and defense sector bodies, state emergency service, local administrations and territorial defense bodies. Particular attention is paid to the procedural and legal level, which includes the detection, documentation and investigation of offenses, the application of administrative penalties, control over the implementation of decisions, as well as preventive measures and assessment of the effectiveness of law enforcement practice.It is emphasized that administrative tort law in wartime is distinguished by its efficiency and accessibility, which makes it a critically important mechanism for rapid response to threats to state security. The preventive function is aimed at preventing offenses through explanatory work, monitoring compliance with the rules and preparing a rapid response system. The punitive function ensures the prosecution of persons who violate the rules of martial law or threaten the security of the state, with the possibility of imposing fines, confiscation of objects, temporary restriction of rights or other administrative measures. The regulatory function consists in establishing clear rules of conduct for the population, organizing the activities of government bodies and coordinating actions between central and local structures to ensure the stability of social processes.
Адміністративно-правове забезпечення національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Левківська, В. М.; Levkivska, V.
У статті пропонується визначення адміністративно-правового забезпечення національної безпеки, розглядаються його особливості у сучасних умовах. Встановлено, що правове забезпечення національної безпеки у широкому сенсі охоплює всю сукупність соціально-правових елементів і весь процес вироблення юридично значущих заходів (засобів, прийомів, способів) та використання їх у практичній діяльності суб’єктів права щодо впливу на предмет юридичного регулювання для досягнення фактичних результатів у практиці захисту та охорони національної безпеки держави. Обгрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення національної безпеки це діяльність уповноважених суб’єктів, що здійснюється у рамках єдиної державної політики у сфері забезпечення національної безпеки спрямовану на формування адміністративно-правової основи забезпечення національної безпеки, на закріплення у ній системи адміністративно-правових засобів (адміністративно-правових норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень та ін.), за допомогою яких досягається результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб забезпечення національної безпеки країни, створення та підтримки необхідного рівня захищеності об’єктів безпеки держави. Встановлено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, що досягається застосуванням системи заходів політичного, економічного, організаційного, правового, військового, ідеологічного та іншого характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, що забезпечує їх стійкий прогресивний розвиток. Автор приходить до висновку, що забезпечення національної безпеки, безпеки особистості, громадської безпеки та охорона громадського порядку мають здійснюватися в процесі єдиної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і насамперед адміністративно-наглядової. The article proposes a definition of administrative and legal provision of national security, considers its features in modern conditions. It has been established that the legal provision of national security in a broad sense covers the entire set of social and legal elements and the entire process of developing legally significant measures (means, techniques, methods) and their use in the practical activities of legal subjects in relation to the impact on the subject of legal regulation to achieve actual results in the practice of protection and protection of national security of the state. It is well-founded that the administrative-legal provision of national security is the activity of authorized subjects, which is carried out within the framework of a unified state policy in the field of national security, aimed at forming the administrative-legal basis for national security, and establishing a system of administrative-legal means (administratively – legal norms, legal relations, individual orders, etc.), with the help of which an effective, normative and organizational influence on social relations is achieved with the aim of their regulation, protection, development in accordance with the social needs of ensuring the national security of the country, creating and maintaining the necessary level of security about objects of state security. It has been established that national security is the protection of the vital interests of the individual, society and the state from external and internal threats, which is achieved by applying a system of measures of a political, economic, organizational, legal, military, ideological and other nature, adequate to threats to the vital interests of the individual and society and the state, which ensures their sustainable progressive development. The author comes to the conclusion that the provision of national security, personal security, public security and protection of public order should be carried out in the process of the unified activity of state authorities, local selfgovernment bodies and, above all, administrative and supervisory.
Адміністративно-правове забезпечення реалізації регіональної політики як напряму внутрішньої політики української держави
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Коренев, А. О.; Korenev, A.
Мета статті полягає у всебічному аналізі адміністративно-правового забезпечення реалізації державної регіональної політики як напряму внутрішньої політики України, з’ясуванні його теоретико-правових засад, структури та функціональних елементів, а також у визначенні шляхів підвищення ефективності публічного управління у сфері регіонального розвитку. У статті здійснено комплексне дослідження адміністративно-правового забезпечення реалізації державної регіональної політики як складової внутрішньої політики України. Визначено, що державна регіональна політика виконує системоутворюючу роль у забезпеченні збалансованого соціально-економічного розвитку, територіальної цілісності та формуванні конкурентоспроможних регіонів. Проаналізовано нормативно-правову основу, яка визначає порядок формування й реалізації державної регіональної політики, її суб’єктний склад, принципи взаємодії та інституційні механізми управління. Окрему увагу приділено Державній стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки як ключовому документу, що задає стратегічні орієнтири політики збалансованого розвитку та просторової інтеграції регіонів. Розкрито проблеми реалізації регіональної політики в умовах децентралізації, воєнних дій і післявоєнного відновлення, серед яких – недостатня узгодженість між державними та місцевими програмами, обмеженість фінансових ресурсів і слабка інституційна спроможність органів публічної влади. Доведено, що ефективність регіональної політики залежить від удосконалення адміністративно-правового механізму, який охоплює нормативно- правові, організаційні, фінансові та контрольно-аналітичні елементи. Обґрунтовано необхідність посилення координації між рівнями влади, підвищення прозорості використання коштів Державного фонду регіонального розвитку, запровадження цифрових інструментів управління та наближення національної системи публічного адміністрування до європейських стандартів. Зроблено висновок, що адміністративно-правове забезпечення державної регіональної політики має розвиватися у напрямі інтеграції з політикою згуртованості ЄС, удосконалення механізмів партнерства між державою, регіонами та громадами, а також формування інституційно стійкої моделі управління, здатної забезпечити відновлення і сталий розвиток регіонів України. The purpose of the article is to comprehensively analyze the administrative and legal support for the implementation of state regional policy as a direction of domestic policy of Ukraine, to clarify its theoretical and legal foundations, structure and functional elements, as well as to identify ways to increase the efficiency of public administration in the field of regional development. The article carries out a comprehensive study of the administrative and legal support for the implementation of state regional policy as a component of the domestic policy of Ukraine. It is determined that state regional policy plays a system-forming role in ensuring balanced socio-economic development, territorial integrity and the formation of competitive regions. The regulatory and legal framework that determines the procedure for the formation and implementation of state regional policy, its subject composition, principles of interaction and institutional mechanisms of management is analyzed. Special attention is paid to the State Strategy for Regional Development for 2021–2027 as a key document that sets strategic guidelines for the policy of balanced development and spatial integration of regions. The problems of implementing regional policy in the conditions of decentralization, military operations and postwar reconstruction are revealed, including insufficient coordination between state and local programs, limited financial resources and weak institutional capacity of public authorities. It is proven that the effectiveness of regional policy depends on the improvement of the administrative and legal mechanism, which includes regulatory, organizational, financial and control and analytical elements. The need to strengthen coordination between levels of government, increase transparency in the use of funds from the State Regional Development Fund, introduce digital management tools and bring the national public administration system closer to European standards is substantiated. It is concluded that the administrative and legal support of state regional policy should develop in the direction of integration with the EU cohesion policy, improve partnership mechanisms between the state, regions and communities, as well as form an institutionally stable management model capable of ensuring the restoration and sustainable development of the regions of Ukraine.
Адміністративно-правове регулювання гемблінгової діяльності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бовкунов, В.; Bovkunov, V.
Гральна діяльність є складною та багатогранною сферою, яка потребує ефективного адміністративно-правового регулювання. Легалізація гемблінгу в Україні стала одним із кроків, спрямованих на підвищення прозорості ринку та забезпечення наповнення державного бюджету. Однак, із впровадженням нового законодавства виникає низка проблем, пов’язаних із контролем за дотриманням правових норм, запобіганням нелегальній діяльності та забезпеченням прав громадян. Особливістю українського регулювання гральної діяльності є поєднання міжнародних стандартів із національною специфікою. Законодавство враховує необхідність мінімізації негативних соціальних наслідків, таких як лудоманія, та сприяє створенню умов для відповідальної гри. Державні органи, зокрема Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей, отримали чітко окреслені повноваження, але на практиці стикаються з низкою викликів, що зумовлює потребу в удосконаленні адміністративних механізмів. Незважаючи на значний прогрес у легалізації та регулюванні гемблінгу, система потребує ефективного контролю та динамічного оновлення. Необхідно запроваджувати сучасні цифрові інструменти моніторингу, забезпечувати доступ до актуальних даних для аналізу ризиків та розробляти механізми для швидкого реагування на порушення. Особлива увага приділяється створенню умов для прозорої звітності операторів азартних ігор. Адміністративно-правове регулювання гральної діяльності має враховувати як економічні, так і соціальні аспекти. Важливо забезпечити захист прав учасників ринку, включаючи операторів та споживачів, а також сприяти формуванню довіри до системи регулювання. Гармонізація національного законодавства з європейськими стандартами є ключовим напрямом розвитку цієї сфери. Таким чином, дослідження проблем адміністративно-правового регулювання гральної діяльності має вагоме значення як для забезпечення ефективності правозастосування, так і для розвитку прозорого та відповідального ринку азартних ігор. Удосконалення механізмів регулювання дозволить досягти балансу між економічними інтересами держави та соціальною безпекою суспільства. Gambling activities are a complex and multifaceted domain that necessitates effective administrative and legal regulation. The legalization of gambling in Ukraine has become one of the steps aimed at enhancing market transparency and ensuring the generation of revenue for the state budget. However, the implementation of new legislation has led to the emergence of several issues, such as monitoring compliance with legal norms, combating illegal activities, and safeguarding the rights of citizens. A particular characteristic of Ukraine’s regulation of gambling is the combination of international standards with the specific features of national regulation. The legislation emphasizes the need to minimize negative social consequences, such as gambling addiction, while fostering conditions for responsible gaming. State bodies, notably the Commission for the Regulation of Gambling and Lotteries, have been vested with clearly defined powers. However, in practice, these bodies encounter a range of challenges, which underlines the need for further refinement of administrative mechanisms. Although significant progress has been made in legalizing and regulating gambling, the system requires effective oversight and continuous improvement. It is necessary to introduce advanced digital tools for monitoring, ensure access to up-to-date data for risk assessment, and develop mechanisms for prompt responses to violations. Special attention should be paid to establishing conditions for transparent reporting by gambling operators, which is a crucial aspect of maintaining trust within the sector. The administrative and legal regulation of gambling activities must balance economic and social dimensions. It is critical to ensure the protection of the rights of market participants, including both operators and consumers, while also contributing to building trust in the regulatory framework. A vital direction for further development involves aligning national legislation with European standards, as this promotes greater stability and predictability in the sector. Therefore, the study of issues related to the administrative and legal regulation of gambling activities is of substantial importance both for ensuring the effectiveness of law enforcement practices and for fostering the development of a transparent and responsible gambling market. Enhancing regulatory mechanisms will enable the achievement of a balanced approach, accommodating the economic interests of the state while ensuring the social safety of the population.
Адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
В даній науковій статті розглянуто особливості адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія. Здійснено розмежування понять «біженець» та «вимушено переміщена особа». Акцентовано увагу на особливостях правового регулювання даного статусу. Порядок отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія включає наступні стадії: І. Подача документів. Особи з України, які бажають отримати статус тимчасового захисту повинні звернутися до МУПу (місцеве управління поліції) для подачі пакету документів та здійснення інших засвідчувальних дій. До пакету документів включено: 1. Заповнення заяви від особи-заявника. 2. Фото особи заявника та ксерокс паспорта. Акцентовано увагу, що усі особи старше 18 років подають заявку індивідуально, батьки додатково звертаються для дітей до 18 років. У разі наявності у заявника малолітніх та/чи неповнолітніх дітей такі заяви заповнює один з батьків чи законний представник. На заяві в кінці біля підпису власноруч робиться надпис з зазначенням рівня спорідненості (наприклад, мати, законний представник). Особа, яка отримала тимчасовий захист має право на: 1) дозвіл на проживання на період тимчасового захисту (на 1 рік з можливістю продовження); 2) доступ до роботи (вимоги очікування 6 місяців на відміну від отримання статусу біженця в цьому випадку не має); 3) доступ до освіти. Діти до 18 років мають право навчатись у закладах освіти на рівні громадян країни перебування; 4) забезпечення житлом (заселення у центр чи надання засобів для проживання); 5) доступ до соціального забезпечення; 6) доступ до медичного обслуговування; 7) право на відповідну інформацію про тимчасовий захист; 8) можливість отримати статус біженця у майбутньому; 9) можливість повернутися в країну громадянства в будь-який момент. This scientific article considers the peculiarities of administrative and legal regulation of obtaining temporary protection for persons from Ukraine who cannot return to the country and were forced to leave due to the armed conflict with the aggressor country in the Republic of Montenegro. A distinction is made between the concepts of "refugee" and "forcibly displaced person". Emphasis is placed on the peculiarities of the legal regulation of this status. The procedure for obtaining temporary protection for persons from Ukraine who cannot return to the country and were forced to leave due to an armed conflict with the aggressor country in the Republic of Montenegro includes the following stages: I. Submission of documents. Persons from Ukraine who wish to obtain the status of temporary protection must apply to the MUP (local police department) to submit a package of documents and perform other certification actions. The package of documents includes: 1. Completion of the application from the applicant. 2. Photograph of the applicant's identity and photocopy of passport. It is emphasized that all persons over 18 years of age apply individually, parents additionally apply for children under 18 years of age. If the applicant has minor and / or minor children, such applications are filled in by one of the parents or the legal representative. The statement at the end of the signature is handwritten with an indication indicating the level of kinship (eg, mother, legal representative). A person who has received temporary protection has the right to: 1) a residence permit for the period of temporary protection (for 1 year with the possibility of extension); 2) access to work (there is no requirement to wait 6 months in contrast to obtaining refugee status in this case); 3) access to education. Children under the age of 18 have the right to study in educational institutions at the level of the citizens of the host country; 4) provision of housing (settlement in the center or provision of means of subsistence); 5) access to social security; 6) access to medical care; 7) the right to relevant information on temporary protection; 8) the opportunity to obtain refugee status in the future; 9) the opportunity to return to the country of citizenship at any time.

Browse

Browsing Київський часопис права by Title

Results Per Page

Sort Options