Київський часопис права

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37214

Browse

Now showing 1 - 20 of 771

Процесуальні особливості розгляду справ про спадкування на тимчасово окупованій території України: судова практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Дяченко, С. В.; Diachenko, S.; Гонцовська, Л. В.; Hontsovska, L.
Статтю присвячено визначенню загальних особливостей розгляду справ про спадкування, з’ясуванню процесуальних особливостей розгляду справ про спадкування на тимчасово окупованій території України, а також аналізу судової практики. Визначено поняття «спадкування» як перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Зазначено, що розгляд справ про спадкування є юрисдикційною формою захисту спадкових прав. Розгляд справ про спадкування може здійснюватись у порядку позовного та окремого провадження, коли провадження відкривається на підставі подання відповідно позовної заяви та заяви. Виявлено, що Цивільний процесуальний кодекс України донині не містить закріпленого поняття «спадковий позов» та його предмету. Констатовано, що для вступу у спадщину на тимчасово окупованій території Україні не потрібно мати довідку внутрішньо переміщеної особи або прописку. Під час дослідження розглянуто певну проблему, яка полягає у тому, що досить часто спадкоємцям потрібно ініціювати судовий процес задля отримання рішення суду про встановлення факту смерті спадкодавця на тимчасово окупованій території України. Виявлено, що фактично існує закріплене відхилення від правила про оформлення спадщини за останнім місцем проживання спадкодавця. А відтак спадкоємці можуть звернутися до будь-якого нотаріуса поза тимчасово окупованої території України із заявою про прийняття спадщини, тоді місцем відкриття спадщини буде місце подання першої заяви. Проаналізовано судову практику в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Розглянуто судові рішення, в одному з яких останнім місцем проживання спадкодавця була територія Автономної Республіки Крим, а в іншому – територія Луганської області, які наразі є тимчасово окупованими Російською Федерацією. З’ясовано, що більшість таких справ про спадкування стосується встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, отримання свідоцтва про смерть і визначення місця відкриття спадщини. The article is devoted to the definition of the peculiarities of the consideration of cases of inheritance, clarification of the procedural features of the consideration of cases of inheritance in the temporarily occupied territory of Ukraine, as well as the analysis of judicial practice. The concept of "inheritance" is defined as the transfer of rights and obligations (inheritance) from a natural person who has died (the testator) to other persons (heirs). It is noted that the consideration of cases of inheritance is a jurisdictional form of protection of inheritance rights. Consideration of inheritance cases may be carried out in the order of claim and separate proceedings, where the opening of proceedings is carried out on the basis of the filing of the statement of claim and the statement, respectively. It was found that the Civil Procedure Code of Ukraine still does not contain a fixed concept of inheritance lawsuit and its subject.It is stated that in order to inherit in the temporarily occupied territory of Ukraine it is not necessary to have a certificate of an internally displaced person or a residence permit. The study examines a problem, which is that quite often the heirs need to initiate legal proceedings to obtain a court decision to establish the death of the testator in the temporarily occupied territory of Ukraine. It was revealed that in fact there is a fixed deviation from the rule of registration of inheritance at the last place of residence of the testator. Therefore, the heirs may apply to any notary outside the temporarily occupied territory of Ukraine with a statement of acceptance of the inheritance, and the place of opening the inheritance will be the place of submission of the first application.Judicial practice in the Unified State Register of Court Decisions is analyzed. Court decisions are considered, in one of which the last place of residence of the testator was the territory of the Autonomous Republic of Crimea, and in the other – the territory of Luhansk region, which are currently temporarily occupied by the Russian Federation. It turned out that most of these cases of inheritance concern the establishment of the fact of death in the temporarily occupied territory, obtaining a death certificate and determining the place of discovery of the inheritance.
Про співвідношення юридичних понять «переривання» і «припинення давнісного строку»
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Цю працю присвячено науковому дослідженню актуального питання про теоретичне і фактичне відмежування юридичних понять «переривання позовної давності» та «дострокове припинення давнісного строку». Піддано критиці застарілий і такий, що не відповідає реальній сутності регульованих матеріальних відносин, коментар правила ст. 264 Цивільного кодексу, згідно з яким позовна давність переривається у разі будь-якого пред’явлення позову за тими самими вимогами до того ж відповідача. Крім того, критично оцінено намагання науковців прив’язати тривалість позовного домагання (позовної давності) не до матеріального права на позов, а до особливостей процесу, що є невірним. Насправді реалізація права на судовий захист, яке виникло після порушення, може відбутись, якщо управнена особа протягом встановленого (давнісного) строку звернулася до суду. Водночас позовна давність не стосується строку примусового здійснення судом позовної вимоги, а лише регулює час дії домагання. Право на позов, як і всіляке інше, обмежене присічним строком, може бути реалізованим лише один раз, після цього воно вичерпується і не має подальшої здатності до реалізації. Чинне законодавство не містить таких юридичних конструкцій, які б дозволили вести мову про повторний захист того ж права після закінчення процесу. Рішення суду (по суті спору) вирішує питання про захист і знімає питання про повторний спір. Тому слід визнати відсутність перебігу позовної давності після пред’явлення та під час розгляду позову. Отже, із кожного порушення може виникнути лише одне право на позов, змістом якого є матеріально-правова вимога. Оскільки вона вже реалізована, інша позовна вимога виникнути не може, відтак не буде існувати і новий перебіг давності. Таким чином, належне пред’явлення позову припиняє позовну давність за вимогами певної особи того ж змісту і до того ж боржника, а не перериває її. This paper is devoted to the research of the topical issue of theoretical and factual separation of legal concepts of interruption of the statute of limitations and early termination of the statute of limitations. The commentary on the rule of Art. 264 of the Civil Code, according to which the statute of limitations is interrupted in case of any filing of a claim under the same requirements to the same defendant. Researchers' efforts to link the duration of a claim (statute of limitations) not to the substantive right to sue, but to the specifics of the process, which is incorrect, have also been criticized. In fact, the exercise of the right to judicial protection that arose after the violation may occur if the entitled person has applied to the court within the established (statute of limitations) period. In this case, the statute of limitations does not apply to the period of enforcement of the claim by the court, but only regulates the duration of the claim. The right to sue, as well as everything else, limited by the cut-off period, can be exercised only once, after which it is exhausted and has no further capacity to exercise. The current legislation does not contain such legal constructions that would allow to talk about the re-protection of the same right after the process. The decision of the court on the merits of the dispute resolves the issue of protection and removes the issue of re-dispute. Therefore, it is necessary to recognize the absence of the statute of limitations after filing and in the process of consideration of the claim. Thus, from each violation may arise only one right to sue, the content of which is a substantive claim. Since it has already been implemented, no other claim can arise, so there will be no new statute of limitations. Thus, the proper filing of a lawsuit terminates the statute of limitations at the request of a certain person of the same content and to the same debtor, and does not interrupt it.
Проблемні питання захисту корпоративних прав під час оскарження рішень загальних зборів акціонерів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Стригунов, О. М.; Stryhunov, O.
Цю наукову статтю присвячено проблемним питанням обсягу та реалізації права на захист корпоративних прав акціонерів – власників простих і привілейованих акцій, що виникають під час оскарження рішень загальних зборів членів акціонерних товариств. З’ясовано ступінь участі загальних зборів акціонерного товариства та його акціонерів в управлінні компанією, зокрема у прямому управлінні. Автором досліджено наявні в Україні способи захисту акціонерами своєї власності та законодавчий механізм захисту корпоративних прав власників акцій під час оскарження рішень загальних зборів акціонерних товариств, установлено наявні в них недоліки і прорахунки, а також прогалини у правовому регулюванні зазначених питань. Наведено нормативно-правові джерела, що регулюють механізм захисту прав акціонерів, а також судову практику із корпоративних спорів, зокрема законодавчо визначену перспективу розгляду судами скарг акціонерів на рішення загальних зборів товариства. Досліджено дотримання Конституційних принципів непорушності права приватної власності, рівності всіх власників перед законом, права володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, заборони протиправного позбавлення права власності, а також права будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у нормативно-правових актах, які регулюють майнові відносини членів акціонерних товариств-власників акцій, а також у судовій практиці у справах зазначеної категорії. Зазначено наявні невідповідності підстав для подання акціонером скарги на рішення загальних зборів підставам, наявним у суді, для задоволення такої скарги відповідним судовим рішенням. Вивчено стан та якість врегулювання нормативно-правовими актами механізму захисту охоронюваних законом інтересів акціонера. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення правового регулювання захисту корпоративних прав акціонерів. Розроблено та обґрунтовано внесення змін (запропоновано нову редакцію) до статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» з метою усунення недоліків нормативно-правового регулювання і розширення прав корпоративного власника (акціонера) на захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів. This scientific article is devoted to problematic issues of the scope and implementation of the right to protection of corporate rights of shareholders – owners of ordinary and preferred shares, which arise during the appeal of the decisions of the general meeting of members of joint stock companies. The degree of participation of the general meeting of the company and its shareholders in the management of the company, including direct management. The author examines the existing ways in Ukraine to protect shareholders property and the legislative mechanism for protecting corporate rights of shareholders when appealing the decisions of the general meeting of joint stock companies, identified shortcomings, miscalculations and gaps in the legal regulation of these issues. The normative and legal sources regulating the mechanism of protection of shareholders rights, as well as case law on corporate disputes are given, including the legally defined perspective of consideration by courts of shareholders complaints against decisions of the general meeting of the company. The observance of the Constitutional Principles of Inviolability of the Right to Private Property, Equality of All Owners before the Law, the Right to Own, Use and Dispose of Their Property, Prohibition of Unlawful Deprivation 136Київський часопис права. 2021. No 4 of Property, and the Right to Protect Their Rights and Freedoms from Violations and Unlawful Infringements in normative legal acts regulating property relations of members of joint-stock companies – owners of shares, and also in judicial practice in cases of the specified category. The existing discrepancies between the grounds for the shareholders appeal against the decision of the general meeting and the grounds available to the court to satisfy such an appeal by the relevant court decision are indicated. The state and quality of regulation of the mechanism of protection of the interests of the shareholder protected by law are studied by normative legal acts. Emphasis is placed on the need to improve the legal regulation of protection of corporate rights of shareholders. Amendments to Article 50 of the Law of Ukraine “On Joint Stock Companies” have been developed and substantiated in order to eliminate shortcomings in legal regulation and expand the rights of corporate owners
Інформаційні права людини та їх місце в системі прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Тополевський, Р. Б.; Topolevskyi, R.
Стаття присвячена визначенню місця інформаційних прав у системі прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у процесі інтенсивного розвитку протягом останніх десятиліть у таких трьох аспектах, як правова доктрина, міжнародно-правові договори, національне законодавство та судова практика (як національна, так і міжнародна). Підкреслено, що основний масив інформаційних прав у практиці Європейського суду з прав людини розглядається та захищається в межах ст. 10 (свобода вираження поглядів) та ст. 11 (право на приватність) Європейської конвенції з прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у тісних зв’язках з іншими правами людини. Колізії інформаційних прав із правами людини встановлюють межі цих прав, відкриваючи нові грані та аспекти інформаційних прав. Зазначено, що найбільш динамічним у сфері інформаційних прав є розвиток цифрових прав, що пов’язано зі стрімким зростанням ролі цифрових гаджетів та обігу інформації (в тому числі, персональної). Прогнозовано ймовірність порушення інформаційних та, зокрема, цифрових прав. У зв’язку з цим варто звернути особливу увагу на збір інформації соціальними мережами та окремими застосунками, розвиток нейромереж (штучного інтелекту), оброблення Big Data та побудову профілів особи з маркетинговими цілями. Однак найбільшою загрозою демократії може стати намагання використати інструменти електронного доступу для проведення виборів, оскільки відсутні засоби захисту зробленого вибору, а наявні засоби кібербезпеки не дають повних гарантій достовірності результатів. Підкреслено, що саме розвиток «цифрових» прав виступає «точкою зростання» системи інформаційних прав та можливих порушень. В сучасному світі відповідь на питання про те, де проходить межа втручання в «цифрове» життя, набуває все більшого значення для сучасного розуміння прав людини. The article describes the place of information rights in the human rights system. It points that information rights have been in the process of intensive development over the last decades in the following three areas: legal doctrine, international legal treaties, national legislation, and case law (both national and international). The article emphasizes that in the area of the European Court of Human Rights case-law; most of the information rights are covered and protected under Article 10 (freedom of expression) and Article 11 (right to privacy) of the European Convention on Human Rights. The author states the information rights are closely related to other human rights. Collisions between information rights and other human rights let us set rights margins. In this way, we open up new facets and aspects of information rights. The information rights are developing at the three levels. They are the level of legal doctrinal recognition, the level of international law recognition, and the level of national recognition. The article notes that the development of digital rights is most dynamic in the set of information rights. This point results from the rapid growth of the role of digital gadgets and information (including personal data). The author forecasts the probability of information and digital rights violations. In this regard, it is worth paying attention to the collection of information, mainly through social networks and individual applications, developed neural networks (artificial intelligence), processing Big Data, and building personal profiles for marketing purposes. However, the greatest threat to democracy may attempt to use electronic access tools for elections. Because there is no means to protect the choice, and the available instruments of cybersecurity do not provide full guarantees of the reliability of the results. The article emphasizes that the development of digital rights is the “growth point” of the system of information rights and possible violations. In today’s world, the answer as to the limit of interference in “digital” life passes is becoming real considerable for the modern understanding of human rights.
Методологічні засади дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Старинський, М. В.; Starynskyi, M.; Миргород-Карпова, В. В.; Myrhorod-Karpova, V.; Shlapko, T.
Стаття присвячена характеристиці методологічних засад дослідження механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення права особи на охорону здоров’я. В процесі дослідження автори доходять висновку, що методологія дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я – це теоретичне обґрунтування доцільності застосування відповідних підходів і способів, які використовуються для проведення теоретико-юридичного дослідження державної політики іноземного інвестування, а також дібрана на науковій основі для зазначеної мети система прийомів і способів, тобто відповідних методів. Під час вибору тієї чи іншої методології дослідник має враховувати філософську і світоглядну складові частини розвитку суспільства; політико-правову основу функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я; ієрархічність відносин та правового регулювання права на охорону здоров’я, включаючи міжнародний елемент. Автори зазначають, що світоглядна, філософська та соціокультурна складові частини методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я має включати весь набір філософсько-світоглядних методів дослідження й пізнання, які використовуються в наукових дослідженнях, оскільки вони є фундаментом для отримання науково обґрунтованих результатів. Врахування політико-правової основи функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я, забезпечується методами історизму та компаративізму. Також автори доводять, що елемент складної ієрархічності відносин охорони здоров’я спонукає дослідника до того, що під час визначення методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я ним має бути використаний весь методологічний інструментарій дослідження функціонування держави та її органів як на території держави, так і за її межами. Автори переконані, що врахування виявлених особливостей вибору методології під час дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я дасть можливість не лише отримати об’єктивні та науково обґрунтовані результати, але й значно підвищити дослідницький потенціал здійснюваної науковцем роботи. The article is devoted to the characteristics of the methodological bases of the research of the mechanism of administrative and legal regulation of ensuring the person’s right to healthcare. In the course of the research the authors come to the conclusion that the methodology of research of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare is a theoretical substantiation of expediency of application of appropriate approaches and methods used for theoretical and legal research of state policy of foreign investment, as well as a system of appropriate techniques and methods selected on a scientific basis for this purpose.When choosing a methodology, the researcher must take into account: a) the philosophical and ideological component of the development of society; b) the political and legal basis for the functioning of the state on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place; c) hierarchy of relations and legal regulation of the right to healthcare, including international experience.The authors note that the ideological, philosophical and socio-cultural component of the research methodology of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare should include the whole set of philosophical and ideological methods of research and cognition used in scientific research, because they are the foundation for obtaining scientifically sound results. Taking into account the political and legal basis of the functioning of the state, on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place is provided by the methods of historicism and comparativism. The authors also argue that the element of complex hierarchy of healthcare relations encourages the researcher to use all the methodological tools for studying the functioning of the state and its bodies both on the territory of the state and abroad when determining the research methodology of studying the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare.The authors are convinced that taking into account the identified features of the choice of methodology in the study of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare will not only obtain objective and scientifically sound results, but also significantly increase the research potential of the scientist’s work.
Правовий статус закордонних дипломатичних представництвяк суб’єктів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Омельченко, Андрій Володимирович; Omelchenko, Andrii
У статті наведено загальний теоретичний аналіз системи органів державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності, проаналізовано правовий статус, завдання і функції Міністерства закордонних справ України та закордонних дипломатичних представництв у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України здійснюють державне управління у відповідних сферах (галузях) державного управління. Вони є призначуваними, єдиноначальними, постійно діючими, вищими органами функціональної, галузевої та міжгалузевої компетенції у системі органів виконавчої влади, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, юрисдикція яких поширюється на всю територію держави, що виконують правотворчі та правозастосовчі функції. Особливістю державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні є те, що функції по його здійсненню розподілені між рядом центральних органів виконавчої влади як функціональної, галузевої, так і міжгалузевої компетенції. Це обумовлено комплексним міжгалузевим характером такого об’єкта державного управління, як зовнішньоекономічна діяльність. Міністерство закордонних справ України відноситься до центральних органів виконавчої влади функціональної компетенції, до функцій яких відноситься державне управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні. Воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин. До основних завдань Міністерства закордонних справ України, серед інших, відноситься участь у забезпеченні в межах повноважень, передбачених законом, реалізації державної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції національної економіки до світової економічної системи та інші завдання. Міністерство закордонних справ України здійснює керівництво органами дипломатичної служби України. Статус, система, завдання та функції закордонних дипломатичних установ України визначаються Законом України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 р. No 2449-VIII. The article presents a general theoretical analysis of the system of public administration in the field of foreign economic activity, analyzes the legal status, tasks and functions of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine and foreign diplomatic missions in the field of foreign economic activity.Ministries and other central executive bodies of Ukraine carry out public administration in the relevant areas (branches) of public administration. They are appointed, single, permanent, higher bodies of functional, sectoral and intersectoral competence in the system of executive bodies, subordinated to the Cabinet of Ministers of Ukraine, whose jurisdiction extends to the entire territory of the state, performing law-making and law enforcement functions.The peculiarity of public administration of foreign economic activity in Ukraine is that the functions of its implementation are distributed among a number of central executive bodies of both functional, sectoral and intersectoral competence. This is due to the complex intersectoral nature of such an object of public administration as foreign economic activity. The Ministry of Foreign Affairs of Ukraine belongs to the central executive bodies of functional competence, the functions of which include the state management of foreign economic activity in Ukraine. It is the main body in the system of central executive bodies, which ensures the formation and implementation of state policy in the field of foreign relations. The main tasks of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, among others, include participation in ensuring, within the powers provided by law, the implementation of state foreign economic policy, the policy of integration of the national economy into the world economic system and other tasks.The Ministry of Foreign Affairs of Ukraine manages the bodies of the diplomatic service of Ukraine. The status, system, tasks and functions of foreign diplomatic missions of Ukraine are determined by the Law of Ukraine «On Diplomatic Service» of 07.06.2018 No 2449-VIII.
Актуальні проблеми об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Щербіна, М. Г.; Shcherbina, M.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. Правильне визначення об’єкта кримінального правопорушення має як теоретичне, так і практичне значення. Він є обов’язковим конструктивним елементом будь-якого складу кримінального правопорушення, без якого відсутні склад, кримінальне правопорушення і кримінальна відповідальність за нього. В юридичній літературі питанням об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів приділялась увага у працях певних вчених. Однак у роботах цих науковців саме об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, досліджувався недостатньо. Метою статті є вирішення актуальних проблем об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. На підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства досліджено об’єкт злочину, передбаченого статтею 321-1 КК України. Не вступаючи в полеміку щодо концепцій визначення об’єкта кримінального правопорушення, беремо за основу ту, що визначає його як суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом та яким заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння. Загальним об’єктом кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів є не конкретні суспільні відносини, а вся їх сукупність (система), що поставлені під охорону кримінального закону і яким завдається шкоди або щодо яких створюється загроза заподіяння такої шкоди. Родовим об’єктом цього кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші суспільні відносини у сфері здоров’я населення. Основний езпосередній об’єкт кримінально-протиправного посягання, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, – це встановлений законом порядок виготовлення та обігу лікарських засобів. Додатковими об’єктами виступають життя та здоров’я особи, а також право власності. This scientific article is devoted to topical issues of the object of criminal offense in the form of falsification of medicines or trafficking in falsified medicines. The correct definition of the object of a criminal offense has both theoretical and practical significance. It is an obligatory constructive element of any composition of a criminal offense without which this corpus delict, criminal offense and criminal liability for it is absent. In the legal literature, the issue of the object of a criminal offense in the form of falsification of drugs or the circulation of falsified drugs has been addressed in the works of certain scholars. However, in the works of these scientists, the object of the criminal offense provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine was insufficiently studied. The purpose of the article is to solve current problems of the object of criminal offense in the form of falsification of drugs or trafficking in falsified drugs. On the basis of the analysis of scientific views, theoretical positions and the legislation the object of the crime provided by Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is investigated. Without entering into controversy over the concepts of defining the object of a criminal offense, it is taken as the basis and defines it as public relations, which are protected by criminal law and which cause harm or threaten to cause it. The general object of a criminal offense in the form of falsification of medicinal products or circulation of falsified medicinal products is not specific social relations, but their totality (system), which are placed under the protection of criminal law and which cause (cause) harm or threaten to cause such damage. The generic object of this criminal offense is public relations in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors and other public relations in the field of public health. The main direct object of criminal encroachment provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is the procedure established by law for the manufacture and circulation of medicines. An additional object is the life and health of the person, as well as property rights.
Правове регулювання видатків на фізичну культуру та спорт в Україні: становлення та сучасний стан
(ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 2021) Власенко, Валентина Василівна; Vlasenko, Valentyna; Власенко, Валентина Васильевна
У статті досліджено становлення та сучасний стан правового регулювання видатків на фізичну культуру та спорт. Зокрема, проаналізувавши наукові підходи до розуміння поняття «правове регулювання» з’ясовано його сутність. Для визначення ролі видатків у фінансовому праві, охарактеризовано періоди розвитку фінансового права України у радянський період. Під час дослідження з’ясовано, що в цей час наука фінансового права будувалася на дослідженні публічних фінансів в умовах функціонування централізованих фінансових структур. Також важливими для формування сучасного фінансового права є тогочасні розробки проблем бюджетної компетенції, бюджетних повноважень, бюджетно-правового статусу адміністративно-територіальних одиниць. Акцентовано увагу на тому, що функціонування сфери фізичної культури та спорту в Україні, як сфери соціальної діяльності, регламентується нормативно-правовими актами. Крім того, реалізація державної політики в галузі спортивного руху забезпечується органами законодавчої (Верховна Рада України) та виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади). Президент України видає укази і розпорядження, які стосуються розвитку фізичної культури і спорту, які є обов’язковими до виконання на території України. Особлива роль відведена Міністерству молоді та спорту України як головному органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту. Проаналізувавши нормативно-правові акти, які стосуються видатків на фізичну культуру та спорт, виокремлено чотири етапи становлення правового регулювання цієї сфери з моменту незалежності України: І етап – становлення правового забезпечення фінансування фізичної культури та спорту (1991 – 1996 рр.); ІІ етап – побудови реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту (1997 – 2007 рр.); ІІІ етап – загальнодержавної цільової підтримки фізичної культури та спорту (2008 – 2014 рр.); ІV етап – соціальної спрямованості правового регулювання видатків сфери фізичної культури та спорту (з 2015 р.). The article examines the formation and current state of legal regulation of expenditures on physical culture and sports. In particular, analyzing scientific approaches to understanding the concept of «legal regulation» clarified its essence. To determine the role of expenditures in financial law, the periods of development of financial law of Ukraine in the Soviet period are characterized. The study found that at this time, the science of financial law was based on the study of public finance in the functioning of centralized financial structures. Also important for the formation of modern financial law are the then development of problems of budgetary competence, budgetary powers, budgetary and legal status of administrative-territorial units. Emphasis is placed on the fact that the functioning of the sphere of physical culture and sports in Ukraine, as a sphere of social activity, is regulated by regulations. In addition, the implementation of state policy in the field of sports movement is ensured by the legislative bodies (Verkhovna Rada of Ukraine) and the executive branch (Cabinet of Ministers of Ukraine, central and local executive bodies). The President of Ukraine issues decrees and orders concerning the development of physical culture and sports, which are binding on the territory of Ukraine. A special role is assigned to the Ministry of Youth and Sports of Ukraine as the main body in the system of central executive bodies, which ensures the formation and implementation of state policy in the field of physical culture and sports. After analyzing the legal acts related to expenditures on physical culture and sports, four stages of legal regulation of this area since the independence of Ukraine have been identified: I stage – the formation of legal support for financing physical culture and sports (1991 – 1996); Phase II – building the implementation of state policy in the field of physical culture and sports (1997 – 2007); Stage III – nationwide targeted support for physical culture and sports (2008 – 2014); Stage IV – the social orientation of the legal regulation of expenditures in the field of physical culture and sports (since 2015).
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як захід цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ромась, Д. С.; Romas, D.
Статтю присвячено визначенню особливостей відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права. Встановлено, що метою відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права є компенсація за душевні страждання фізичній особі та посягання на ділову репутацію юридичної особи (оскільки такий суб’єкт авторського права не володіє психікою, не має духовного і психічного прояву). Цивільне законодавство застосовує поняття «моральна шкода» для фізичних осіб, тоді як для юридичних осіб більш характерною є відшкодування «немайнової» шкоди. Автору може завдаватися моральна (немайнова) шкода за порушення як особистих немайнових, так і майнових прав, тоді як іншим особам, яким передано авторське право, може бути завдана моральна (немайнова) шкода через порушення лише майнових авторських прав. У статті запропоновано закріпити на законодавчому рівні презумпцію моральної шкоди для автора стосовно всіх випадків порушення особистих немайнових авторських прав, яка означає, що під час порушення будь-яких авторських прав завжди буде завдано моральних страждань для автора. Водночас порушення майнових авторських прав у суді слід доводити автору та іншим суб’єктам авторського права. Зазначено, що лише грошове відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права занадто вузько характеризує негативні наслідки її завдання. Запропоновано внести відповідні зміни до закону щодо поширення на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права та інших способів. Запропоновано встановити мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди для автора, який зазнав порушення особистих немайнових авторських прав, у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що слугуватиме забезпеченням каральної та виховної функцій цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права. У статті доведено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права залежить від цільового призначення порушення авторського права, ступеня страждань суб’єкта авторського права або інших негативних наслідків, а також від характеру правопорушення. The article is devoted to determining the features of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement. It is established that the purpose of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement is compensation for mental suffering of an individual and encroachment on the business reputation of a legal entity (because such a subject of copyright has no psyche, no spiritual and mental manifestation). Civil law applies the concept of ‘non-pecuniary damage’ to individuals, while for legal entities is more typical compensation for ‘non-pecuniary’ damage. The author may suffer moral (non-pecuniary) damage for infringement of both personal non-proprietary and property rights, while other persons to whom copyright has been transferred may suffer non-pecuniary (non-pecuniary) damage for infringement of only property copyright. The article proposes to enshrine at the legislative level the presumption of moral damage to the author in all cases of infringement of personal non-property copyrights, which means that infringement of any copyright will always cause moral suffering to the author. In this case, the infringement of copyright must be proved in court to the author and other subjects of copyright. It is stated that only monetary compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement too narrowly characterizes the negative consequences of its task. It is proposed to make appropriate amendments to the law on the extension of moral (non-pecuniary) damages for copyright infringement and other means. The article proposes to establish a minimum amount of compensation for non-pecuniary damage for an author who has suffered a violation of personal non-property copyrights in the form of a living wage for able-bodied persons. This will serve to ensure the punitive and educational functions of civil liability for copyright infringement. The article proves that the amount of compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement depends on the purpose of copyright infringement, the degree of suffering of the subject of copyright or other negative consequences, the nature of the infringement.
Інформаційне право України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Коваленко, Л. П.; Kovalenko, L.
Розкриваються поняття «гармонізація законодавства», «цифрова трансформація», «захист прав людей», «європейське право», «цифрові технології», «цифрові права людей», «цифрові послуги», «цифрова освіта», «право на доступ до мережі інтернет». Пропонуються авторські дефініції наведених правових категорій. Значна увага приділяється з’ясуванню системи, функцій, принципів інформаційного права, визначаються їх зміст і класифікація. Наводяться аргументи на корить того, що найбільш витриманими в теоретичному плані й найбільш придатними для української системи правового забезпечення функціонування національного інформаційного суспільства є прийняття Інформаційного кодексу України. Статтю присвячено проблемам гармонізації національного інформаційного законодавства в епоху цифрової трансформації суспільства з європейським правом щодо інформаційної сфери. Визначено теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з європейським правом в інформаційній сфері. Обґрунтовано систему заходів, функції та принципи гармонізації національного законодавства в епоху цифрової трансформації суспільства з європейським правом в інформаційній сфері. Названо етапи гармонізації законодавства України з європейським правом в інформаційній сфері. У зв’язку із цим окреслюються концептуальні підходи до розвитку законодавства в інформаційній сфері, указуються конкретні пропозиції щодо його вдосконалення. Уточнюються система, завдання, функції й повноваження суб’єктів інформаційного права, напрями їх взаємодії та шляхи підвищення ефективності інформаційного законодавства і практики його застосування. Здійснено порівняльний аналіз законодавчого регулювання прав людей в епоху цифрової трансформації в Україні й у зарубіжних державах, на підставі чого опрацьовано пропозиції щодо можливостей використання зарубіжного досвіду в законотворчій діяльності держави. The concepts of harmonization of legislation, digital transformation, protection of human rights, European law, digital technologies, digital human rights, digital services, digital education, the right to access the Internet are revealed. Author's definitions of the given legal categories are offered. Much attention is paid to clarifying the system, functions, principles of information law, determine their content and classification. Arguments are made that the adoption of the Information Code of Ukraine is the most theoretically sound and the most suitable for the Ukrainian system of legal support for the functioning of the national information society. The article is devoted to the problems of harmonization of national information legislation in the era of digital transformation of society with European law in the field of information. Theoretical problems of harmonization of the legislation of Ukraine with the European law in the information sphere are defined. The system of measures, functions and principles of harmonization of national legislation in the era of digital transformation of society with European law in the information sphere is substantiated. The stages of harmonization of the legislation of Ukraine with the European law in the information sphere are named. In this regard, the conceptual approaches to the development of legislation in the information sphere are outlined, specific proposals for its improvement are indicated. The system, tasks, functions and powers of subjects of information law, directions of their interaction and ways of increase of efficiency of information legislation and practice of its application are specified. The comparative analysis of legislative regulation of human rights in an epoch of digital transformation in Ukraine and abroad proposals on the possibilities of using foreign experience in the legislative activity of the state.
До питання тлумачення права на ефективний захист у кримінальному провадженні на підставі застосування судами України практики Європейського суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Волошанівська, Т. В.; Voloshanivska, T.
У статті на підставі огляду рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, зазначено про види зобов’язань, які накладаються на державу, до яких належать такі: вжити заходів для припинення порушення; вжити заходів загального характеру для припинення подібних порушень і запобігання майбутнім; компенсувати шкоду потерпілому за вчинене порушення для того, щоб відновити максимально можливою мірою ситуацію, що мала місце до такого порушення права (restitutio in integrum). На підставі здійсненого аналізу рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, автор приходить до висновку, що, на відміну від низки інших, найбільш поширених порушень Конвенції, зокрема порушень статті 3, яка визначає заборону катувань, за що ЄСПЛ, як правило, встановлює певний розмір відшкодування моральної шкоди, та у разі порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 вище визначеної статті визнання такого порушення ЄСПЛ вважається достатньою сатисфакцією та, як наслідок, призводить до перегляду рішень національних судів. У статті особлива увага приділяється реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України про обов’язкову участь у кримінальному провадженні захисника, що є необхідною для здійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження, у тому числі після набрання вироком законної сили. Нині перед судовою системою нашої держави постає важливе завдання – впровадження практики прямого застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду із прав людини як джерел права під час здійснення правосуддя у кримінальних справах. У статті здійснений аналіз рішень Верховного Суду про перегляд справ на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань під час вирішення справи судом. Під час аналізу було встановлено, що Верховний Суд вусвоїх резолютивних частинах рішень не містив посилань на норми Конвенції про захист прав людини, що стали підставою такого перегляду. На думку автора, вище визначені твердження є недоліком сучасного стану правозастосування у кримінальних провадженнях. The article, based on a review of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, indicated the types of obligations imposed on the state, which include the following: take measures to stop the violation; take general measures to stop such violations and prevent future ones; to compensate the victim for the violation in order to restore as much as possible the situation that took place before such a violation of the law (restitutio in integrum). Based on the analysis of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the author concludes that unlike a number of other, most common violations of the Convention, in particular, Article 3 prohibition of torture, for which the ECtHR normally sets a certain amount of compensation for non-pecuniary damage, and in violation of Article 6 § 3 in conjunction with Article 1 § 1, the ECtHR’s recognition of such violation courts. The article pays special attention to the implementation of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine on mandatory participation in criminal proceedings, which is necessary to protect a person at all statutory stages of criminal proceedings, including after the sentence enters into force. Today, the judicial system of our country faces an important task – the introduction of the practice of direct application of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights as sources of law in the administration of justice in criminal matters. The article analyzes the decisions of the Supreme Court on the review of cases, based on the establishment of an international judicial institution, whose jurisdiction is recognized by Ukraine, violations of international obligations in resolving the case by the court. The analysis found that the Supreme Court, in its operative parts of the judgments, did not contain references to the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights, which became the basis for such a review. According to the author, the above statements are a shortcoming of the current state of law enforcement in criminal proceedings.
Принципи податкового права та їхнє значення у забезпеченні послідовного розвитку процедур податкового контролю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Данієлян, С. А.; Daniielian, S.
Метою роботи є ґрунтовне дослідження принципів податкового права та аналіз їх значення у забезпеченні послідовного розвитку процедур податкового контролю. Автором зазначено, що галузеві принципи права можуть бути двох типів, зокрема галузево обумовлена адаптація загальних принципів права і самобутні принципи конкретної галузі права. Відмічено, що система принципів податкового законодавства отримує свою формалізацію в межах ст. 4 Податкового кодексу України («Основні засади податкового законодавства України»). Автор відмежовує самобутні принципи податкового права від галузево-адаптованих загальних принципів права, закріплених у податковому законодавстві, та наголошує на тому, що кожен із самобутніх принципів податкового права має пряму спеціалізацію та орієнтованість на регулювання сфери оподаткування. На переконання автора, принципи податкового права є прямо або непрямо закріпленими положеннями найвищої міри імперативності, що виступають основою для регламентації податкових відносин. Автором детально розглянуто та схарактеризовано закріплення принципів податкового права у нормативно-правових актах, нормативних договорах, в актах судової правотворчості та у правовій доктрині. Понятійно-категоріальний підхід, застосований нормотворцем у ст. 4 Податкового кодексу України, свідчить про те, що законодавець застосував у цьому випадку комплексний теоретичний підхід до формування нормативних конструкцій відповідної статті. The aim of this article is thorough study of the principles of tax law and analysis of their importance in ensuring the consistent development of tax control procedures. The author notes that sectoral principles of law can be of two types, in particular sectoral-based adaptation of general principles of law and original principles of a particular branch of law. It was noted that the system of principles of tax law is formalized under Art. 4 of the Tax Code of Ukraine ("Basic principles of tax legislation of Ukraine"). The author distinguishes the original principles of tax law from the industry-adapted general principles of law, which are enshrined in tax law and emphasizes that each of the original principles of tax law has a direct specialization and focus on tax regulation. According to the author, the principles of tax law are directly or indirectly enshrined provisions of the highest degree of imperative, which are the basis for the regulation of tax relations. The author has considered in detail and characterized the consolidation of the principles of tax law in regulations, regulations, acts of judicial lawmaking and legal doctrine. Conceptual and categorical approach, which was applied by the legislator in Art. 4 of the Tax Code of Ukraine, indicates that the legislator has applied in this case a comprehensive theoretical approach to the formation of regulatory structures of the article.
Електронний аудит платників податків: проблеми запровадження в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Дмитренко, Емілія Станіславівна; Dmytrenko, Emiliia; Дмитренко, Эмилия Сергеевна
У статті з’ясовано проблеми запровадження електронного аудиту платників податків в Україні. Визначено роль електронного аудиту у механізмі справляння податків в Україні. Вона полягає у спрощенні оброблення інформації, зменшенні часу на проведення податкових перевірок, зниженні витрат на адміністрування контрольної діяльності у цій сфері, у ефективному виявленні порушень податкового законодавства. Акцентовано увагу на перспективність широкого застосування електронного аудиту платників податків в Україні. Однак зазначено, що на сьогодні цей інститут фактично перебуває на етапі становлення, оскільки у законодавстві України не визначено його поняття та сутність.У статті на основі норм чинного законодавства та наукових джерел з’ясовано, що електронний аудит платників податків – це вид аудиту, що полягає у перевірці та аналізі органами контролю фактичного стану справ щодо достовірності податкової звітності і правильності ведення податкового обліку із застосуванням інформаційних технологій. Зазначено, що особливістю електронного аудиту платників податків є використання під час процедури податкової перевірки електронної форми податкової звітності – стандартного податкового аудиторського файлу (Standard Audit File for Tax (SAF-T)). Проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо проведення електронного аудиту на основі податкового аудиторського файлу та акцентовано увагу на використанні різних варіантів його підготовки і подання у різних країнах. Окремо охарактеризовано процес становлення електронного документообігу у сфері оподаткування в Україні. Визначено підстави для прийняття електронного документа, якими є, зокрема, його відповідність затвердженому формату, підтвердження електронного цифрового підпису платника податків та його посадових осіб. У статті з’ясовано особливості проведення документальної невиїзної позапланової електронної перевірки за заявою платника податків (електронної перевірки). Запропоновано доповнити Главу 8 «Перевірки» Податкового кодексу України положеннями про особливості проведення електронної перевірки, а також про умови та порядок надання і використання інформації, необхідної для її здійснення. Акцентовано увагу на використанні у сфері оподаткування низки електронних сервісів та програмних продуктів, які можуть слугувати основою для формування SAF-T в Україні. Також зазначено можливість із урахуванням рекомендацій Організації економічного співробітництва та розвитку в Європі (ОЕСР) та стандарту SAF-T розроблення вітчизняного податкового аудиторського файлу та його відповідного стандарту шляхом внесення змін до законодавства і створення спеціального програмного забезпечення. The article clarifies the implementation problems of electronic audit of taxpayers in Ukraine.The role of electronic audit in the mechanism of tax collection in Ukraine is determined. It is to simplify the processing of information, reduce the time for tax audits, reduce the cost of control activities administration in this area, effectively detect tax violations.Emphasis is placed on the prospects of widespread use of electronic audit of taxpayers in Ukraine. However, it is noted that today this institution is actually at the stage of formation, as the legislation of Ukraine does not define its concept and essence.The article, based on current legislation and scientific sources, clarifies that electronic audit of taxpayers is a type of audit, which consists in checking and analyzing the relevant state of affairs on the accuracy of tax reporting and correctness of tax accounting using information technology. It is noted that the peculiarity of electronic audit of taxpayers is the use during the tax audit of the electronic form of tax reporting – standard tax audit file (Standard Audit File for Tax (SAF-T). The experience of foreign countries in conducting electronic audits based on the tax audit file is analyzed and attention is focused on the use of different options for its preparation and submission in different countries.The process of electronic document flow development in the field of taxation in Ukraine is separately described. The grounds for the adoption of an electronic document are determined, which are, in particular, its compliance with the approved format, confirmation of the electronic digital signature of the taxpayer and his officials.The article clarifies the peculiarities of conducting a documentary on-site unscheduled electronic audit at the request of the taxpayer (electronic audit). It is proposed to supplement Chapter 8 "Audits" of the Tax Code of Ukraine with provisions on the features of electronic audits, as well as the conditions and procedure for providing and using the information necessary for its implementation.Emphasis is placed on the use in the field of taxation of a number of electronic services and software products that can serve as a basis for the formation of SAF-T in Ukraine. It is also possible to develop a domestic tax audit file and its corresponding standard by amending the legislation and creating special software, taking into account the recommendations of the Organization for Economic Cooperation and Development in Europe (OECD) and the SAF-T standard.
Поняття та значення прикордонної безпеки держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ксензюк, А. Я.; Ksenziuk, A.
Наукова стаття присвячена проблемам установлення сутності та змісту поняття «прикордонна безпека держави», що є досить складною та комплексною правовою категорією. Відзначено, що державний кордон і його безпека, без сумніву, є й залишається тим складником, що має найважливіше значення для територіальної цілісності та суверенітету будь-якої держави. Належний рівень правопорядку й безпеки на державному кордоні досягається різними засобами правового характеру. Установлено, що в сучасних умовах термін «прикордонна безпека» набрав доволі широкого розповсюдження й активно використовується як українськими, так і зарубіжними дослідниками. Він є одним із критеріїв щодо обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина. Прикордонна безпека має власну видову специфіку, що спрямована на забезпечення державного суверенітету й територіальної цілісності держави, захист національних інтересів у прикордонній сфері, що й варто вважати основною метою прикордонної безпеки. З огляду на це, наголошується, що проблема забезпечення прикордонної безпеки має надважливе значення для утвердження державності, суверенітету й територіальної цілісності – основним прагненням як окремо взятої людини, так і суспільства й держави, а також відповідною метою такої безпеки. На основі аналізу доктринальних джерел і нормативно-правових актів у відповідній сфері запропоновано під прикордонною безпекою держави розуміти збалансований стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства й держави в прикордонні сфері. Зазначене поняття дає змогу розкрити мету, завдання й об’єкт діяльності, спрямованої на забезпечення прикордонної безпеки, а також окреслити подальші наукові пошуки в цьому напрямі. This scientific Article is devoted to the problems of establishing the essence and content of the definition of “state border security”, which is a very complicated and complex legal category. It is noted that the state border and its security without doubts appears and continues to remain that component playing an important role for the territorial integrity and sovereignty of any State. The proper level of law and order and security at the state border is achieved by various legal means. It is established that in modern conditions the term “border security” has become quite widespread and is actively used by both Ukrainian and foreign researchers. It is one of the criteria for restricting the constitutional rights and freedoms of a human being and a citizen. Border security has its own species specificity, aimed at ensuring state sovereignty and territorial integrity of a State, protection of national interests in the border area, which should be considered as the main goal of border security. In view of this, it is emphasized that the problem of ensuring border security plays crucial role in establishment of statehood, sovereignty and territorial integrity that are the main aspirations of a separate individual and society and State, as well as the appropriate purpose of such security. Based on the analysis of doctrinal origins and regulations in the relevant field, it is proposed to understand the state border security as a balanced status of protection of state sovereignty, territorial integrity, as well as protected by state border legislation interests of a human being, society and State in the border sphere. This definition makes it possible to reveal the purpose, objectives and object of activities aimed at ensuring border security, as well as to outline further directions of scientific research in this area.
Цифрові технології удосконалення законодавства України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович; Риндюк, Віра Іванівна; Ryndiuk, Vira; Рындюк, Вера Ивановна
У статті зазначається, що ключовим елементом нормотворчості органів публічної влади щодо удосконалення змісту та/або форми законодавства є інформація про стан відповідних суспільних відносини, які потребують удосконалення їх правового регулювання, а також упорядкована інформація про законодавство, якими вони регулюються. Видами діяльності органів публічної влади, які дають можливість отримати таку інформацію, є правовий моніторинг, а також офіційний облік та інкорпорація законодавства. В умовах цифрової трансформації суспільних відносин ці види діяльності органів публічної влади мають здійснюватися з використанням сучасних інформаційно-аналітичних та інформаційно-пошукових технологій. Виходячи з аналізу законодавства, у будь-якому нормотворчому процесі можна виокремити декілька основних стадій: 1) ухвалення рішення про необхідність прийняття нормативно-правового акта; 2) підготовка проекта тексту; 3) офіційна процедура прийняття НПА; 4) його оприлюднення. Слід зазначити, що нормотворчість з удосконалення законодавства, залежно від характеру його змін, може бути спрямована лише на удосконалення тільки змісту законодавства без зміни його форми. Перш за все це змістовне оновлення нормативно-правових актів у зв’язку з потребами суспільного розвитку, тощо; або навпаки – зміни законодавства без зміни його змісту. У цьому випадку йдеться про консолідацію законодавства, його розчищення від нечинних, застарілих правових положень, усунення зайвого дублювання тощо; може бути також зміна як змісту, так і форми законодавства одночасно (наприклад, кодифікація законодавства або первинна нормотворчість). Відповідний характер змін законодавства визначає й зміст інформації, необхідної для прийняття рішення на першій стадії нормотворчого процесу пов’язаного з удосконаленням законодавства. Розкрито особливості офіційної та офіціозної (напівофіційна) інкорпорації. Зазначено, що інформаційні передумови удосконалення законодавства (щодо його змісту та/або форми) складаються з двох взаємопов’язаних складових: наявність інформації про стан відповідних суспільних відносини, що потребують удосконалення їх правового регулювання, та наявність повної та упорядкованої інформації про законодавство, якими вони регулюються. The article notes that the key element of rule-making by public authorities to improve the content and / or form of legislation is information on the state of relevant public relations, which need to improve their legal regulation, as well as streamlined information on the legislation they regulate. The activities of public authorities that make it possible to obtain such information are legal monitoring, as well as official accounting and incorporation of legislation. In the context of digital transformation of public relations, these activities of public authorities should be carried out using modern information-analytical and information-search technologies. Based on the analysis of legislation, in any rule-making process there are several main stages: 1) decision-making on the need to adopt a legal act; 2) preparation of the draft text; 3) the official procedure for the adoption of the NPA; 4) its promulgation. It should be noted that rule-making to improve legislation, depending on the nature of its changes, can be aimed only at improving only the content of legislation without changing its form. First of all, it is a substantial update of regulations in connection with the needs of social development, etc .; or vice versa – changes in legislation without changing its content. In this case, it is a matter of consolidating the legislation, clearing it of invalid, outdated legal provisions, eliminating unnecessary duplication, etc .; there may also be a change in both the content and form of legislation at the same time (for example, codification of legislation or primary rulemaking). The relevant nature of changes in legislation also determines the content of information needed to make a decision at the first stage of the rule-making process related to the improvement of legislation. Features of official and official (semi-official) incorporation are revealed. It is noted that the information prerequisites for improving the legislation (in terms of its content and / or form) consist of two interrelated components: the availability of information on the state of relevant public relations that need to improve their legal regulation, and the availability of complete and orderly information on legislation. are regulated.
Судовий захист іноземців та осіб без громадянства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Світличний, О. П.; Svitlychnyi, O.
Судовий захист прав і свобод та законних інтересів – це один із видів державного захисту іноземців та осіб без громадянства. Важливу роль у судовому захисті особи належить імперативним нормам Конституції України, згідно зі статтею 8 Конституції, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Право на судовий захист установлено статтею 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному, зокрема й іноземцям та особам без громадянства, гарантується судовий захист їхніх прав і свобод. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Доведено, що, окрім Основного закону, у якому закріплено основні права і свободи людини, гарантії їх реалізації та юридичні засоби захисту, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і будь-яке кримінальне обвинувачення (ч. 3 ст. 124 Конституції України), інші законодавчі акти, зокрема, вітчизняне процесуальне адміністративне, цивільне, господарське, кримінальне законодавство гарантує захист прав і свобод та законних інтересів іноземців і осіб без громадянства в судах, що є важливим показником механізму правового забезпечення, демократичності та соціальної спрямованості української держави. Акцентується увага на тому, що правовий захист іноземців та осіб без громадянства закріплений і в міжнародних угодах, ратифікованих Україною, а тому ніхто з іноземців і осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, не тільки не може бути позбавлений права на звернення до суду, але й видворений за межі України без рішення суду. Judicial protection of rights and freedoms and legitimate interests is one of the types of state protection of foreigners and stateless persons. An important role of judicial protection of a person belongs to the imperative norms of the Constitution of Ukraine, according to Article 8 of the Constitution recourse to the court to protect the constitutional rights and freedoms of man and citizen directly on the basis of the Constitution of Ukraine is guaranteed. The right to judicial protection is established by Article 55 of the Constitution of Ukraine, according to which the rights and freedoms of man and citizen are protected by the court. This means that everyone, including foreigners and stateless persons, is guaranteed judicial protection of their rights and freedoms. The court may not refuse justice if a citizen of Ukraine, a foreigner, a stateless person believes that their rights and freedoms have been violated or are being violated, obstacles to their realization have been created or are being created or other violations of rights and freedoms are being violated. The court’s refusal to accept claims and other applications, complaints filed in accordance with applicable law, is a violation of the right to judicial protection, which according to Article 64 of the Constitution of Ukraine can not be limited. It is proved that in addition to the Basic Law, which enshrines fundamental human rights and freedoms, guarantees of their implementation and remedies, the jurisdiction of courts extends to any legal dispute and any criminal charge (Part 3 of Article 124 of the Constitution of Ukraine), other legislative acts, in particular, domestic procedural legislation (administrative, civil, economic, criminal) guarantee protection of rights and freedoms and legitimate interests of foreigners and stateless persons in courts, which is an important indicator of the mechanism of legal security, democracy and social orientation of the Ukrainian state. It is emphasized that the legal protection of foreigners and stateless persons is enshrined in international agreements ratified by Ukraine, and therefore none of the foreigners and stateless persons staying in Ukraine legally can not only be deprived of the right to go to court, but also expelled from Ukraine without a court decision.
Завдання початкового етапу судового провадження та методи його реалізації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Мирошниченко, Ю. М.; Myroshnychenko, Yu.
У статті сформовано завдання початкового етапу судового провадження, на якому суддя має спрогнозувати розвиток судової ситуації та вибрати варіанти своїх дій, здатні забезпечити оптимальний хід з’ясування встановлених під час досудового провадження обставин і перевірку їх доказами. В процесі оцінювання ситуації, що склалась на момент закінчення розслідування та віддзеркалена в обвинувальному акті, суддя закладає фундамент програми судового розгляду. З огляду на відсутність у розпорядженні суду матеріалів кримінального провадження констатовано дефіцит інформації, необхідної для ефективної організації своєї діяльності, та пов’язану з цим складність підготовки до судового розгляду, забезпечення його безперервності та оперативності. Наголошено на важливості розроблення в межах базової судової методики рекомендацій, які б сприяли оптимізації судового розгляду кримінальних справ від моменту отримання суддею обвинувального акта. Запропоновано методи подолання негативного впливу фактору інформаційної невизначеності на реалізацію судом завдань підготовчого провадження, алгоритми дій та рішень головуючого щодо забезпечення дотримання встановленого законом строку призначення справи до розгляду. Наголошено на тому, що суддям слід вимагати від професійних представників сторін безумовного дотримання узгодженого з ними графіку судового розгляду, бути наполегливими у донесенні до їх розуміння того, що змінити його може лише суддя, головуючий у справі, а не визначені сторонами чи іншими судами будь-яких інстанцій пріоритети. В результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про те, що використання запропонованих у статті підходів до вивчення обвинувального акта, досудової доповіді, інших документів, наданих суду учасниками кримінального провадження, аналізу їхньої поведінки під час підготовчого судового засідання, а також характеру заявлених ними клопотань та результатів їх обговорення дасть змогу суду отримати орієнтуючу інформацію, необхідну для прогнозування тактики сторін, ситуацій судового розгляду та оптимізує його організацію. The article formulates the task of the initial stage of the trial, in which the judge must predict the development of the court situation and choose options for their actions that can ensure the optimal course of clarifying the circumstances established during the pre-trial proceedings and verifying them with evidence. In assessing the situation at the end of the investigation and reflected in the indictment, the judge lays the foundation for the trial program. Due to the fact that the court does not currently have the materials of the criminal proceedings, there is a lack of information necessary for the effective organization of its activities, and the associated difficulty of preparation for the trial, ensuring its continuity and efficiency. Emphasis is placed on the importance of developing recommendations within the basic judicial methodic that would help to optimize the trial of criminal cases from the moment a judge receives an indictment. Methods of overcoming the negative impact of the factor of information uncertainty on the implementation by the court of the tasks of the preparatory proceedings, algorithms of actions and decisions of the chairman to ensure compliance with the statutory deadline for the appointment of the case for consideration. It is emphasized that judges should require the professional representatives of the parties to adhere unconditionally to the agreed schedule of proceedings, to be persistent in informing them that it can be changed only by the presiding judge, and not by the parties or other courts of any instance. As a result of the study, the author concludes that the use of the approaches proposed in the article to study the indictment, pretrial report, other documents provided to the court by participants in criminal proceedings, analysis of their behavior during the preparatory hearing, as well as the nature of their motions and results their discussion will allow the court to obtain indicative information needed to predict the tactics of the parties, the situations of the trial and optimize its organization.
Гарантування безпеки людини і суспільства як функція держави і монарха у середньовічній Європі
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Загуменна, Ю. О.; Zahumenna, Yu.
У статті досліджено, що ключовою політико-правовою підвалиною формування безпекового дискурсу у середньовічній європейській цивілізації була монопольна за своїм офіційним статусом християнська доктрина. Ця доктрина запропонувала цілісне і взаємозумовлене бачення права, держави, суспільства та їхніх зв’язків у встановленні, обґрунтуванні, легітимації і зміцненні засад безпечного існування соціуму. Вона мала внутрішньополітичний і зовнішньополітичний виміри, охоплювала своїм дискурсом взаємовідносини між різними суб’єктами політико-правових відносин, структурувала ці відносини довкола провідних центрів влади, якими у середньовічній Європі були монархічні, феодальні (великі територіальні магнати) і церковні (папство, єпископат) структури, а також сприяла інтегруванню середньовічних суспільств, особливо на етапах розпаду та занепаду інститутів центральної державної влади. Зазначена концепція багато в чому була побудована на синтезі пізньої античної політико-правової спадщини (уявлення про загальне благо, справедливість, мир тощо) із духовними засадами християнського віровчення (мир, злагода, порядок, ідеї боговстановленості влади, законослухняності тощо). Показано, що у добу Середньовіччя як цивілізації військово-релігійного типу на першому плані були такі сфери публічної безпеки, як воєнна та релігійна. З’ясовано, що політико-правова думка доби Середньовіччя значно змістила акценти у структуруванні суб’єктів гарантування публічної безпеки, поставивши на перше місце Бога і Церкву як Його земне втілення. Правова інституціоналізація публічної безпеки осмислювалась у політико-правовій думці як складне і динамічне явище, невіддільне від співтворчості Бога та людини: Бог як кінцева найвища інстанція гарантування публічної безпеки, гарант її високої аксіологічної цінності, тим не менш, віддає на розсуд людей досить широку сферу докладання власних зусиль для свідомого гарантування публічної безпеки поряд із іншими суспільними цінностями, такими як життя, справедливість, рівність усіх перед Богом, відповідальність, сумління тощо. Слабкість реалізації безпекової функції державою і центральною владою компенсувалась авторитетом і владою Церкви, яка поклала на себе таку безпекову функцію, як утілення Божої Волі та прообраз Граду Божого на Землі. The author shows that the key political and legal basis for the formation of security discourse in medieval European civilization was a monopoly on its official status Christian doctrine. This doctrine offered a holistic and interdependent vision of law, the state, society and their links in establishing, justifying, legitimizing and strengthening the principles of safe existence of society. It had domestic and foreign policy dimensions, covered with its discourse the relationship between the various subjects of political and legal relations, structured these relations around the leading centers of power, which in medieval Europe were monarchical, feudal (large territorial magnates) and church structures. ), as well as contributed to the integration of medieval societies, especially in the stages of decay and decline of the institutions of central government. This concept was largely based on the synthesis of late antiquity political and legal heritage (the idea of the common good, justice, peace, etc.) with the spiritual foundations of Christian doctrine (peace, harmony, order, ideas of godliness, obedience to the law, etc.). It is shown that, being a civilization of military-religious type, the Middle Ages brought to the fore such spheres of public security as military and religious security. It has been found that the political and legal thought of the Middle Ages significantly shifted the emphasis in structuring the subjects of guaranteeing public safety, bringing God and the Church as His earthly incarnation in the first place. Legal institutionalization of public safety was understood in political and legal thought as a complex and dynamic phenomenon, inseparable from the co-creation of God and man: being the ultimate highest authority for guaranteeing public safety, the guarantor of its high axiological value, God nevertheless making one's own efforts to consciously guarantee public safety, along with other social values such as life, justice, equality before God, responsibility, conscience, etc. The weakness of the implementation of the security function by the state and the central government was compensated by the authority and power of the Church, which assumes the security function as the embodiment of God's Will and the prototype of the City of God on earth.
Правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису): проблеми правозастосування
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Лапка, О. Я.; Lapka, O.; Пікуля, Тетяна Олександрівна; Pikulia, Tetiana; Пикуля, Татьяна Александровна
У статті висвітлено проблеми правозастосовної діяльності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме притягнення до юридичної відповідальності осіб, за якими зареєстровано транспортні засоби, за правопорушення, які зафіксовані в автоматичному режимі та в режимі фотозйомки (відеозапису). Здійснено системний аналіз чинного законодавства України щодо взаємопогодженості, наявності правових колізій та/або прогалин між нормами-принципами Конституції України, засадничими принципами Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а також із рішеннями Конституційного Суду України (далі – КСУ) та Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у відповідній сфері. Спираючись на рішення європейських інституцій та розширене тлумачення статті 62 Конституції України, стверджуємо, що, по-перше, презумпція невинуватості не повинна обмежуватися тільки кримінальним процесом, а стосується також процедури розгляду адміністративних правопорушень; по-друге, принцип індивідуалізації відповідальності безпосередньо не визначений в КУпАП, однак опосередковано випливає з його положень. Отже, доведена наявність правової колізії між окремими приписами КУпАП, де одна норма передбачає можливість притягнення до юридичної відповідальності осіб, які не вчиняли адміністративне правопорушення, а інша фактично забороняє це робити, адже вказує на те, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути лише особа, яка безпосередньо вчинила правопорушення. Відповідно, порушено одну з вимог забезпечення верховенства права в державі – послідовне й неухильне втілення принципу правової визначеності. The article highlights the problems of law enforcement activities in the field of road safety, namely the prosecution of persons for whom vehicles are registered, for offenses that are recorded automatically and in the mode of photography (video). A systematic analysis of the current legislation of Ukraine for mutual agreement, legal conflicts and/or gaps in the relevant legal relations with the principles of the Constitution of Ukraine, the basic principles of the Code of Administrative Offenses, as well as decisions of the Constitutional Court and the European Court of Human Rights in the relevant field. Based on the decisions of the European institutions and on the basis of an expanded interpretation of Article 62 of the Constitution of Ukraine it is proved that: first, the presumption of innocence should not be limited to criminal proceedings, but also to the procedure for reviewing administrative offenses; secondly, the principle of individualization of responsibility is not directly defined in the Code of Administrative Offenses, but indirectly follows from its provisions. Therefore, the existence of a legal conflict between certain provisions of the Code of Administrative Offenses has been proved, where one norm provides for the possibility of bringing to justice those who have not committed an administrative offense, another – actually prohibits it, because it indicates that the subject of an administrative offense can only be a person directly committed the offense. Accordingly, one of the requirements for ensuring the rule of law in the state was violated – the consistent and consistent implementation of the principle of legal certainty.
Вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сокиринська, Людмила Анатоліївна; Sokyrynska, Liudmyla; Сокиринская, Людмила Анатольевна; Статкевич, Денис І.; Statkevych, Denys; Статкевич, С. І.; Statkevych, S.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам правотворчості в Україні на фоні глобалізаційних процесів. Здійснено аналіз праць багатьох учених, які вивчали ці питанням. Автори статті акцентують увагу на принципово новому підході до глобалізації, виділяють її умовний поділ на три етапи, де першим є економічна глобалізація, другим – правова глобалізація, третім – культурна глобалізація. Цей підхід можна визначити науковою новизною, що спонукає до подальших досліджень зазначеної теми за кожним із етапів. Робота акцентована на дослідженні правової глобалізації та її впливу на правотворчість в Україні, формуванні нових джерел права вітчизняного законодавства. Перш за все поринання в історію аргументує виділення економічних глобалізаційних процесів як перший етап глобалізації. Основний обсяг роботи присвячено другому етапу, а саме правовій глобалізації, ідея якої полягає в об’єднанні держав із різними правовими системами до єдиної світової держави з єдиними загальними нормами та правилами поведінки у суспільних відносинах. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні шляхом визначення низки дискусійних та спірних джерел права, а саме новітньої рецепції римського права, що полягає перш за все у творінні нового права; упровадження принципів міжнародного права як частини національної правової системи; міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України; встановлення підзаконних актів органами виконавчої влади; правового (судового) прецеденту, адже рішення судів починають впливати на різні правовідносини в більшості сфер суспільного життя. Щодо кожного зазначеного елементу проведено аналіз їх впливу на правотворчість в Україні та надано власні позиції. З огляду на тенденцію висвітлено думки про інтернаціоналізацію національних систем права, яка зводиться до неминучого повного планетарного об’єднання в єдину правову систему. Описано можливий та вірогідний третій етап глобалізації, такий як культурна глобалізація, по завершенню якої відбудеться зрівняння різноманітності націй, багатоманітності держав, різності культур та традицій до єдиної світової держави з єдиними загальними правилами та нормами поведінки у суспільних відносинах. The scientific article is devoted to current problems of lawmaking in Ukraine against the background of globalization processes. It’s an analysis of the works of many scientists who have worked on similar issues. The authors emphasize a fundamentally new approach to globalization; distinguish its conditional division into three stages: the first – economic globalization, the second – legal globalization, the third – cultural globalization. This approach can be defined by scientific novelty, which encourages further research on this topic at each stage. The work focuses on the study of legal globalization and its impact on lawmaking in Ukraine, the formation of new sources of domestic law. To begin with, immersion in history argues for the allocation of economic globalization processes as the first stage of globalization. The main volume of work is devoted to the second stage – legal globalization, the idea of which is to unite states with different legal systems into a single world state with common norms and rules of conduct in public relations. The influence of globalization processes on law-making in Ukraine has been studied by identifying a number of debatable and controversial sources of law, namely: the latest reception of Roman law, which consists primarily in the creation of new law; implementation of the principles of international law as part of the national legal system; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; establishment of bylaws by executive authorities; legal (judicial) precedent, because court decisions begin to affect various legal relations in most spheres of public life. For each of these elements, an analysis of their impact on lawmaking in Ukraine and provided their own positions on each of them. Given the trend, the views on the internationalization of national legal systems, which is reduced to the inevitable full planetary unification into a single legal system. The possible and probable third stage of globalization is described – cultural globalization, after which the diversity of nations, diversity of states, diversity of cultures and traditions will be compared to a single world state with common general rules and norms of behavior in public relations.

Browse

Browsing Київський часопис права by Issue Date

Results Per Page

Sort Options