Випуск № 3

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/45942

Browse

Now showing 1 - 20 of 35

Адміністративно-правове регулювання поводження з побутовими відходами в особливих умовах
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Замрига, Артур Вікторович; Zamryha, Artur; Черненко, О. В.; Chernenko, O.
Розкрито питання адміністративно-правове регулювання поводження з побутовими відходами в особливих умовах. Авторами визначено, що існує проблема перевищення обсягів побутових відходів та необхідність їх сортування до чого призвело зростання обсягів побутових відходів. Основними причинами цього явища є: 1) зростання споживання, адже, з підвищенням рівня життя зростає споживання товарів та послуг, що призводить до збільшення кількості відходів. Багато товарів мають короткий термін служби, що сприяє швидкому утворенню відходів; 2) у багатьох регіонах наявна недостатня кількість сміттєзвалищ і станцій для збору відходів, що призводить до їх накопичення на територіях, а також до забруднення навколишнього середовища; 3) відсутність ефективних політик поводження з побутовими відходами. Мова йде про відсутність чіткої політики у сфері управління відходами, що ускладнює контроль за їх утворенням і утилізацією. Невиконання законодавства може призвести до негативних наслідків для екології та здоров’я населення; 4) необхідність проведення інформаційної політики щодо сортування побутових відходів. Зазначено, що сортування побутових відходів є одним з найефективніших способів вирішення проблеми їх перевищення. Основні переваги цього процесу включають: – зменшення обсягу відходів (сортування дозволяє відокремлювати перероблювані матеріали (папір, скло, пластик, метал) від неперероблюваних, що зменшує обсяги сміття, яке потрапляє на звалища); – економія ресурсів (переробка вторинних сировин дозволяє зменшити потребу у видобутку нових природних ресурсів, знижуючи негативний вплив на навколишнє середовище та економлячи енергію); – поліпшення екологічної ситуації (сприяє зменшенню забруднення довкілля, оскільки зменшує кількість відходів, що потрапляють на звалища, і знижує викиди шкідливих речовин); – залучення громадськості (сортування побутових відходів може стимулювати громадську активність і відповідальність, адже участь населення в цьому процесі формує культуру екологічної свідомості); – створення робочих місць (розвиток інфраструктури для збору та переробки вторинних сировин створює нові робочі місця в секторі екологічних послуг). Втім, нажаль, в Україні питання сортування побутових відходів не набуло такої масової підтримки організації. Головними негативними чинниками, на нашу думку, стали: 1) відсутність інфраструктури; 2) недостатня обізнаність населення; 3) відсутність культури поводження з побутовими відходами; 4) низька мотивація для населення; 5) неузгодженість законодавства; 6) відсутність ефективних механізмів збору та переробки; 7) обмежені фінансові ресурси. The issue of administrative and legal regulation of household waste management in special conditions is revealed. The authors determined that there is a problem of exceeding the volume of household waste and the need to sort it, which led to the increase in the volume of household waste. The main reasons for this phenomenon are: 1) the growth of consumption, after all, as the standard of living increases, the consumption of goods and services increases, which leads to an increase in the amount of waste. Many products have a short lifespan, which contributes to the rapid generation of waste; 2) in many regions, there is an insufficient number of landfills and waste collection stations, which leads to their accumulation in the territories, as well as to environmental pollution; 3) lack of effective household waste management policies. We are talking about the lack of a clear policy in the field of waste management, which makes it difficult to control their generation and disposal. Failure to comply with the legislation can lead to negative consequences for the environment and public health; 4) the need to carry out an information policy on the sorting of household waste. It is noted that the sorting of household waste is one of the most effective ways to solve the problem of its excess. The main advantages of this process include: – reducing the amount of waste (sorting allows you to separate recyclable materials (paper, glass, plastic, metal) from non-recyclable ones, which reduces the amount of garbage that ends up in landfills); – saving resources (processing of secondary raw materials allows to reduce the need for extraction of new natural resources, reducing the negative impact on the environment and saving energy); – improvement of the ecological situation (contributes to the reduction of environmental pollution, as it reduces the amount of waste that ends up in landfills and reduces emissions of harmful substances); – involvement of the public (sorting of household waste can stimulate public activity and responsibility, because public participation in this process forms a culture of environmental awareness); – creation of jobs (the development of infrastructure for the collection and processing of secondary raw materials creates new jobs in the sector of environmental services). However, unfortunately, in Ukraine, the issue of household waste sorting has not gained such mass support of the organization. In our opinion, the main negative factors were: 1) lack of infrastructure; 2) insufficient awareness of the population; 3) lack of a culture of household waste management; 4) low motivation for the population; 5) inconsistency of legislation; 6) lack of effective collection and recycling mechanisms; 7) limited financial resources.
Використання правових дефініцій у законодавстві України (на прикладі Митного кодексу України у світлі українських і європейських підходів)
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Возняк, І. З.; Vozniak, I.
Проблематика цієї статті охоплює питання використання правових дефініцій з погляду української і європейської доктрини та відповідних правил, закріплених на методичному та нормативному рівні. Аналіз українського законодавства свідчить про наявність багатьох помилок, які можуть мати негативний вплив на правозастосування, тож це зумовлює потребу в дослідженнях способів виправлення й уникнення таких помилок. Актуальність подібних розвідок зумовлена також тим, що термінологія та правові дефініції є важливим інструментом техніки нормопроєктування, і належне використання цього інструментарію дозволяє законодавцеві досягати поставлених цілей нормативного регулювання (ratio legis). Для визначення особливостей правових дефініцій було досліджено праці українських і європейських правників і дослідників. Виявлено, що під правовою дефініцією варто розуміти особливий засіб забезпечення цілісности й узгоджености правового регулювання, вона існує у формі стислого опису правового поняття та відображає його суттєві ознаки. Формулювання правових дефініцій вимагає застосування відповідних мовних правил і логічних прийомів. На прикладі правових дефініцій Митного кодексу України було показано основні типи порушень цих правил і прийомів. Наголошено на тому, що правові дефініції сприяють несуперечливому, гармонійному поєднанню духу та букви закону, виконують напрямну функцію, яка проявляється в тому, що вони визначають певний спосіб розуміння поняття й обмежують простір для маневрів під час їхнього трактування, служать інституційному закріпленню цих явищ. У німецькій правовій доктрині виявлено підхід, відповідно до якого під правовими дефініціями варто розуміти особливий тип норм нижчого рівня, які містять обмежувальні модифікації узагальнено сформульованих норм та виконують «пояснювальну», «обмежувальну» і «доповнювальну» функції. Було досліджено відповідні нормативні акти та методичні рекомендації, які використовує законодавець в Україні, Польщі та Європейському Союзі, та зроблено висновок про доцільність рецепції окремих положень іноземних актів і методичних рекомендацій для застосування в українській законодавчій практиці. The scope of this article covers aspects of using legal definitions from the point of view of Ukrainian and European doctrine and the relevant rules prescribed at the methodological and regulatory level. The analysis of Ukrainian legislation indicates the abundance of errors that can have a negative impact on law enforcement, so this motivates the need for research into ways of how to correct and avoid such errors. The relevance of such research is also justified by the fact that terminology and legal definitions are important tools of legislative drafting, and the proper application of this means allows the legislator to achieve the purpose behind the law (ratio legis). To determine the nature of legal definitions, the papers of Ukrainian and European lawyers and researchers were studied. It was found that the legal definition should be understood as a special means of ensuring the integrity and consistency of legal regulation; it exists in the form of a concise description of the legal concept and reflects its essential features. The formulation of legal definitions requires the application of appropriate language and logical rules. Based on the examples of legal definitions from the Customs Code of Ukraine, the main types of violations of these rules and conventions were shown. It is emphasized that legal definitions contribute to a consistent, harmonious combination of the letter and spirit of the law, perform a guiding function, which is manifested in the fact that they define a certain way of understanding the concept and limit the space for manoeuvres during their interpretation, as well as serve to institutionalize these phenomena. In German legal doctrine, an approach has been identified, according to which legal definitions should be understood as a special type of lower-level norms that contain restrictive modifications of generally formulated norms and perform “explanatory,” “restrictive,” and “supplementary” functions. The relevant normative acts and methodological recommendations used by the legislators in Ukraine, Poland, and the European Union were studied, and a conclusion was made about the possibility of the reception of certain provisions of foreign acts and methodological recommendations for application in Ukrainian legislative practice.
Генезис формування та становлення світової фінансової системи
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Драчов, Олексій Вікторович; Drachov, Oleksii
Не зважаючи на те, що останнім часом, в світі спостерігається значне зростання міжнародних конфліктів та загострень, головною рушійною силою розвитку людства залишаються глобалізаційні процеси, які спостерігаються в різних сферах людського життя. Так однією з таких ключових сфер є фінансова, завдяки якій мобілізуються вільні кошти фізичних та юридичних осіб та перерозподіляються в ті сфери, де вони мають найбільш вигідне застосування. Важливо відмітити, що сама фінансова система на сьогодні вийшла за межі національних кордонів та стала над національною, тобто світовою. Таким чином, сьогодні досить важко уявити собі якусь закриту національну фінансову систему, яка буде ефективно функціонувати самостійно, без взаємодії з іншими національними, регіональними фінансовими системами та взагалі в рамах світової фінансової системи. Україна також не є виключенням з цього правилу, особливо в контексті того, що наша країна напряму залежить від постійних фінансових вливань в нашу економіку зі сторони західних парнтерів. Саме тому вивчення процесу становлення світової фінансової системи, аналіз її складових частин, визначення етапів її розвитку. Дозволяє нам більш ґрунтовно та цілісно зрозуміти, як вона функціонує, який напрямок її розвитку та яким чином наша теперішня фінансова система України може бути інтегрована в більш глобальну світову фінансову систему. Для нашої країни це питання є особливо актуальне в контексті післявоєнної відбудови, адже створення сприятливого інвестиційного клімату, налагодження стабільних грошових потоків та належне їх правове забезпечення буде лежати в основі подальшої ефективної такої відбудови. Крім того, в цілому проєвропейський вектор розвитку, який Україна, визначила для себе як пріоритетний вимагає повноцінної такої інтеграції, також в рамках й фінансового сектору. Аналіз етапів становлення світової фінансової системи та особливо скупчення уваги на ключових її елементах дає змогу більш глибше зрозуміти, на чому саме треба робити акценти в розвитку, що при адекватній державній політиці може принести нашій державі стрімкий розвиток в післявоєнний період. Despite the fact that recently, the world has seen a significant increase in international conflicts and exacerbations, the main driving force of human development remains the globalization processes observed in various spheres of human life. Thus, one of these key areas is financial, thanks to which the free funds of individuals and legal entities are mobilized and redistributed to those areas where they have the most beneficial application. It is important to note that the financial system itself today has gone beyond national borders and has become above national, i.e. global. Thus, today it is quite difficult to imagine a closed national financial system that will function effectively independently, without interaction with other national, regional financial systems and generally within the framework of the world financial system. Ukraine is also no exception to this rule, especially in the context of the fact that our country directly depends on constant financial infusions into our economy from Western partners. That is why the study of the process of formation of the world financial system, the analysis of its constituent parts, and the determination of the stages of its development. Allows us to more thoroughly and holistically understand how it functions, what is the direction of its development and how our current financial system of Ukraine can be integrated into a more global world financial system. For our country, this issue is particularly relevant in the context of post-war reconstruction, because the creation of a favorable investment climate, the establishment of stable cash flows and their proper legal support will be the basis of further effective reconstruction. In addition, in general, the pro-European vector of development, which Ukraine has identified as a priority, requires full-fledged such integration, also within the framework of the financial sector. The analysis of the stages of the formation of the world financial system and especially the concentration of attention on its key elements enables a deeper understanding of what exactly needs to be emphasized in development, which, with an adequate state policy, can bring rapid development to our country in the post-war period.
До характеристики структурних елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Криворучко, Л. С.; Kryvoruchko, L.
Запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини вимагає здійснення активної діяльності цілої низки суб’єктів, кожен з яких володіє своїм, особливим адміністративно-правовий статус. Останній являє собою сукупність визначених нормами адміністративного права елементів, які у своїй сукупності є об’єктивним відображенням становища кожного окремого суб’єкта у відповідних правовідносинах. У межах досліджуваної наукової проблематики значення адміністративно-правового статусу полягає у тому, що, по-перше, визначити та створити межі можливої та необхідної поведінки уповноважених суб’єктів під час виконання ними завдань у певній сфері суспільних відносин; по-друге, визначити межі їх відповідальності; по-третє, створити всі необхідні умови для належної якісної та ефективної діяльності (забезпечити юридичні гарантії функціонування). Зазначене вище дає змогу говорити про те, що адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини є явищем складним та багатоаспектним, що обумовлює його складну структуру. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, надано характеристику структурним елементам адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини. Узагальнено, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу. Визначено, що елемент адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини – це юридичні гарантії їх діяльності. Юридичні гарантії являють собою сукупність визначених нормами чинного законодавства правових, організаційних, економічних та соціальних засобів, які у своїй сукупності надають можливість суб’єктам запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини виконувати свою діяльність якісно, ефективно й результативно, а також на засадах верховенства права, законності та незалежності. Зроблено висновок, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу, адже від цього прямо залежать їх безпосередня діяльність та дієвість виконання покладених на них функцій. The implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights requires the active activity of a number of subjects, each of which has its own, special administrative and legal status. The latter is a set of elements determined by the norms of administrative law, which in their totality are an objective reflection of the position of each individual subject in the relevant legal relationship. Within the researched scientific issues, the significance of the administrative-legal status is that, firstly, to define and create boundaries of the possible and necessary behavior of authorized subjects during their performance of tasks in a certain sphere of public relations; secondly, to determine the limits of their responsibility; thirdly, to create all the necessary conditions for proper high-quality and effective activity (provide legal guarantees of functioning). The above makes it possible to say that the administrative-legal status of the subjects of the implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is a complex and multifaceted phenomenon, which determines its complex structure. The article, based on the analysis of the scientific views of scientists and the norms of the current legislation, characterizes the structural elements of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights. In general, the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the content of each of the elements of this status outlined by us. It was determined that an element of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is the legal guarantees of their activities. Legal guarantees are a set of legal, organizational, economic and social means determined by the norms of current legislation, which in their entirety provide the opportunity for the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights to perform their activities qualitatively, efficiently and effectively, as well as on the basis of supremacy rights, legality and independence. It was concluded that the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the meaningful content of each of the elements of this status outlined by us, because their direct activity and the effectiveness of the implementation of the tasks directly depend on this functions on them.
Дії, пов’язані з насильницькою передачею дітей, що становлять міжнародний злочин геноциду
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Саух, А. С.; Saukh, A.
Дана наукова стаття присвячена дослідженню дій, пов’язаних з насильницькою передачею дітей, які, як виявилося, можуть кваліфікуватися як міжнародний злочин-геноцид. В умовах збройних конфліктів і гуманітарних криз насильницька передача дітей стає одним із механізмів знищення або ослаблення етнічних, расових та релігійних груп, які ставлять під загрозу не лише права дітей. Міжнародний збройний конфлікт в Україні супроводжується скоєнням на території нашої держави численних, в тому числі, таких як незаконна депортація або насильницьке переміщення дітей, які, відповідно до Римського статуту класифікуються як геноцид та не мають строків давності. На сьогодні, існує проблема кваліфікації депортації дітей в її міжнародно-правовому вимірі з урахуванням приписів Римського статуту. У статті аналізуються міжнародно-правові норми, що регулюють захист прав дітей та питання геноциду, розглядаються соціальні, політичні та економічні фактори, що сприяють цим діям. Особлива увага приділяється впливу насильницької передачі дітей на міжнародні відносини, включаючи участь міжнародних організацій та правозахисних структур у вирішенні цієї проблеми. Завдяки комплексному підходу, стаття прагне підвищити усвідомленість про цю гостру проблему та сприяти розробці ефективних стратегій захисту дітей в умовах збройних конфліктів. З огляду на міжнародне право та ухвалені конвенції, такі як Конвенція ООН про права дитини та Конвенція про запобігання злочину геноциду, необхідно чітко розуміти коло дій, які сприяють виникненню цієї проблеми, а також провести правову оцінку таких актів. Важливо також підкреслити, що міжнародна спільнота зобов’язана реагувати на ці злочини, забезпечуючи відповідальність осіб, які їх здійснюють. This scientific article is devoted to the study of actions related to the forcible transfer of children, which, as it turned out, can be qualified as an international crime of genocide. In the context of armed conflicts and humanitarian crises, the forcible transfer of children becomes one of the mechanisms for the destruction or weakening of ethnic, racial and religious groups, which endanger not only the rights of children. The international armed conflict in Ukraine is accompanied by numerous crimes committed on the territory of our country, including the illegal deportation or forcible transfer of children, which, according to the Rome Statute, are classified as genocide and do not have a statute of limitations. Today, there is a problem of qualifying the deportation of children in its international legal dimension, taking into account the prescriptions of the Rome Statute. The article analyzes the international legal norms regulating the protection of children’s rights and the issue of genocide, and considers the social, political and economic factors contributing to these actions. Special attention is paid to the impact of the forcible transfer of children on international relations, including the participation of international organizations and human rights organizations in solving this problem. Thanks to a comprehensive approach, the article seeks to raise awareness of this acute problem and contribute to the development of effective strategies for the protection of children in armed conflicts. With regard to international law and adopted conventions, such as the UN Convention on the Rights of the Child and the Convention on the Prevention of the Crime of Genocide, it is necessary to clearly understand the range of actions that contribute to the emergence of this problem, as well as to conduct a legal assessment of such acts. It is also important to emphasize that the international community is obliged to respond to these crimes, ensuring the responsibility of those who commit them.
Економіко-правові засади медико-генетичної допомоги в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Крушельницька, Г. Л.; Krushelnytska, H.
Метою статті є дослідження чинного законодавства у сфері забезпечення медико-генетичної допомоги в Україні та висвітленні можливостей її удосконалення з огляду на розвиток новітніх геномних та генетичних біотехнологій, а також забезпечення доступності медико-генетичної допомоги для населення. Для досягнення поставленої мети у науковій роботі було застосовано загальнонаукові, міждисциплінарні і спеціально-юридичні методи, серед яких діалектичний, формально-юридичний методи, а також метод аналізу та моделювання. У статті досліджено основи правового регулювання медико- генетичної допомоги. Розглянуто економіко-правові засади забезпечення пренатальної та неонатальної діагностики спадкових захворювань, спричинених геномними мутаціями. Відзначено необхідність удосконалення медико-генетичної допомоги шляхом впровадження нових методів лікування, зокрема редагування геному соматичних клітин людини та державну фінансову підтримку фундаментальних досліджень у сфері редагування геному клітин зародкової лінії. З метою забезпечення доступності медико-генетичної допомоги населенню, розглядається можливість інтегрувати медико-генетичне консультування до системи первинної медичної допомоги та надання цієї медичної послуги лікарями загальної практики та педіатрами. Також звертається увага на необхідність покладення на медико-генетичну службу в особі профільних інститутів Академії медичних наук України обов’язку проведення експертизи мРНК-вакцин, призначених для імунізації населення України. У зв’язку із цим наводяться останні наукові дослідження, які вказують на потенційну можливість мРНК-вакцин вбудовуватися у ДНК реципієнтів вакцини та передаватися наступним поколінням, що може призвести до змін у геномі людини. На основі проведеного дослідження автор дійшла висновку, що розвиток біомедичних технологій у сфері генетичної інженерії на фоні погіршення генетичних популяційних процесів в Україні потребує відповідної реакції з боку держави. Не зважаючи на позитивні зрушення в економіко-правовому забезпеченні ранньої пренатальної та неонатальної діагностики генетичних захворювань, його застосування не впливає на зниження рівня захворювань, спричинених мутаціями у генах. У зв’язку з цим необхідно створити можливість застосування новітніх технологій редагування генома людини, які дозволять не лише виявляти, але і лікувати генетичні захворювання. З метою забезпечення доступності медико-генетичного консультування для широкого кола пацієнтів, необхідно інтегрувати його до системи первинної медичної допомоги. Також у зв’язку із появою вакцин, створених на платформі мРНК, необхідно покласти обов’язок на медико-генетичну службу проводити попередню експертизу можливості клінічного застосування вакцин на базі ДНК з метою запобігання втручанню в геном людини та геномним мутаціям. The purpose of the article is to study the current legislation in the field of providing medicalgenetic care in Ukraine and highlight the possibilities of its improvement in view of the development of the latest genomic and genetic biotechnologies, as well as ensuring the availability of medical-genetic care for the population. To achieve the set goal, general scientific, interdisciplinary, and special legal methods were used in the scientific work, including dialectical and formal legal methods, as well as the method of analysis and modelling. The article examines the basics of legal regulation of medical and genetic assistance. The economic and legal principles of ensuring prenatal and neonatal diagnosis of hereditary diseases caused by genomic mutations are considered. The need to improve medical and genetic care through the introduction of new treatment methods, in particular the editing of the genome of human somatic cells and the financial support of fundamental research in the field of genome editing of germline cells, was noted. To ensure the availability of medical and genetic care to the population, the possibility of integrating medical and genetic counselling into the system of primary care and providing this medical care by general practitioners, family doctors and paediatricians is being considered. Attention is also drawn to the need to entrust the medical and genetic service, represented by specialized institutes of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, with the duty to carry out an examination of mRNA vaccines intended for immunization of the population of Ukraine. In this regard, recent scientific studies are cited that indicate the potential for mRNA vaccines to be incorporated into the DNA of vaccine recipients and passed on to subsequent generations, which can lead to changes in the human genome. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that the development of biomedical technologies in the field of genetic engineering against the background of the deterioration of genetic population processes in Ukraine requires an appropriate response from the state. Despite the positive developments in the economic and legal provision of early prenatal and neonatal diagnosis of genetic diseases, its use does not affect the reduction of the level of diseases caused by mutations in genes. In this regard, it is necessary to create the possibility of using the latest technologies for editing the human genome, which will allow not only to detect, but also to treat genetic diseases. To ensure the availability of medical and genetic counselling for a wide range of patients, it is necessary to integrate it into the system of primary medical care. Also, in connection with the emergence of vaccines created on the mRNA platform, it is necessary to place an obligation on the medical and genetic service to conduct a preliminary examination of the possibility of clinical use of DNA-based vaccines to prevent interference with the human genome and genomic mutations.
Забезпечення доступності муніципальних послуг шляхом використання цифрових технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Козін, А. О.; Kozin, A.
Наукова стаття присвячена дослідженню питання доступності муніципальних послуг в Україні; визначенню ролі цифрових технологій у забезпеченні доступності муніципальних послуг. Визначено хронологію забезпечення доступності муніципальних послуг за допомогою цифрових технологій. Проаналізовано нормативно-правове закріплення та реалізацію способів надання муніципальних послуг в Україні. Наведено особливості застосування цифрових технологій у діяльності муніципальних органів. Визначено роль органів місцевого самоврядування у забезпеченні доступності муніципальних послуг, та визначено повноваження інших органів, що залучені до надання муніципальних послуг шляхом використання цифрових технологій. Наведено повноваження органу місцевого самоврядування у сфері цифрових технологій, визначено проблеми їх реалізації. Досліджено питання стратегічного планування у контексті реалізації повноважень органами місцевого самоврядування у сфері цифрової трансформації. Проаналізовано взаємодію органів місцевого самоврядування з центральним органом, що формує політику у сфері цифрової трансформації та результати такої взаємодії. Зазначено про взаємодію органів місцевого самоврядування з міжнародними організаціями в рамках забезпечення доступності муніципальних послуг, зокрема, шляхом використання цифрових технологій. Наведено ефективний досвід зарубіжних країн у сфері забезпечення доступності муніципальних послуг, а також шляхи забезпечення такої доступності, та проблеми, з якими стикались зарубіжні країни у питанні забезпечення доступності муніципальних послуг. Запропоновано шляхи удосконалення функціонування органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення доступності муніципальних послуг, а також способи удосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення доступності муніципальних послуг, зокрема, на основі ефективного досвіду зарубіжних країн. The scientific article is devoted to the study of the availability of municipal services in Ukraine; determining the role of digital technologies in ensuring the availability of municipal services. The chronology of ensuring the availability of municipal services with the help of digital technologies has been determined. The regulatory and legal consolidation and implementation of methods of providing municipal services in Ukraine are analyzed. Features of the use of digital technologies in the activities of municipal bodies are given. The role of local self-government bodies in ensuring the availability of municipal services is defined, and the powers of other bodies involved in the provision of municipal services through the use of digital technologies are defined. The authority of the local self-government body in the field of digital technologies is given, and the problems of their implementation are identified. The issue of strategic planning in the context of the implementation of powers by local self-government bodies in the field of digital transformation has been studied. The interaction of local self-government bodies with the central body that forms policy in the field of digital transformation and the results of such interaction are analyzed. The interaction of local self-government bodies with international organizations in the framework of ensuring the availability of municipal services, in particular, through the use of digital technologies, is noted. The effective experience of foreign countries in the field of ensuring the availability of municipal services, as well as the ways of ensuring such availability, and the problems faced by foreign countries in the issue of ensuring the availability of municipal services are presented. Ways of improving the functioning of local self-government bodies in the field of ensuring the availability of municipal services are proposed, as well as ways of improving the regulatory and legal regulation of ensuring the availability of municipal services, in particular, based on the effective experience of foreign countries.
Законодавчі та доктринальні підходи до визначення користувацького контенту
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Козир, О. О.; Kozyr, O.
У статті проаналізовано визначення поняття користувацького контенту, закріпленого в Законі України «Про рекламу» та користувацького відео відповідно до Закону України «Про медіа». Визначено ознаки користувацького контенту відповідно до законодавства та доктринальних підходів. Зазначено, що користувацький контент в сучасних умовах є важливим джерелом інформації та отримав широке використання не лише на рівні користувачів, а й засобів масової інформації, суб’єктів господарювання, рекламної індустрії. Встановлено, що відповідно до законодавства творцем користувацького контенту визнається особа, що не підкреслює особливість правового статусу його авторів. У визначенні користувацького відео, закріпленого в Законі України «Про медіа» творцем визнається користувач, що підкреслює відмінність такого інформативного продукту від матеріалів, створених фахівцями (зокрема офіційними медіа). У свою чергу виходячи з визначення користувача, закріпленого у зазначено законі, ще однією важливою ознакою використання медіа-сервісів користувачем, є відсутність комерційної мети та використання для господарської діяльності. Користувацький контент отримав широке використання в різних сферах, серед яких: використання засобами масової інформації; використання суб’єктами господарювання для просування власної продукції за рахунок залучення відомих блогерів до проведення огляду продукції, її аналізу та характеристики; рекламна сфера, зокрема розміщення товару (продакт-плейсмент) у користувацькому відео. Виділено такі ознаки користувацького контенту: створюється користувачами; це інформація, в тому числі яка може бути виражена у формі користувацького відео; створюється та/або поширюється на платформах спільного доступу до відео, до інформації або з використанням електронних комунікацій; може мати творчий характер; відкритий для різного кола користувачів інформаційних продуктів. The article analyzes the definition of the concept of user content enshrined in the Law of Ukraine “On Advertising” and user video in accordance with the Law of Ukraine “On Media”. The features of user content are defined in accordance with legislation and doctrinal approaches. It is noted that user content in modern conditions is an important source of information and is widely used not only at the level of users, but also by mass media, business entities, and the advertising industry. It has been established that according to the legislation, a person is recognized as the creator of user content, which does not emphasize the peculiarity of the legal status of its authors. In the definition of a user video, enshrined in the Law of Ukraine “On Media”, the user is recognized as the creator, which emphasizes the difference of such an informative product from materials created by specialists (in particular, official media). In turn, based on the definition of the user established in the mentioned law, another important feature of the use of media services is the absence of a commercial purpose and usage for economic activity. User content has been widely applied in various areas, including its usage by mass media and business entities to promote their own products by involving wellknown bloggers in the review of products, their analysis and characteristics; advertising sphere, in particular product placement in a custom video. The following signs of user content are highlighted: it is created by users; this is information, including that which may be expressed in the form of a custom video; it is created and/or distributed on video sharing, information sharing or electronic communications platforms; it can be creative; it is open to a wide range of users of information products.
Захист критичної інфраструктури як складова частина забезпечення національної безпеки України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Рощина, Інна Олександрівна; Roshchyna, Inna
В даній статті визначено, що забезпечення безпеки критичної інфраструктури є одним із найважливіших завдань для будь-якої країни, особливо в умовах війни. Україна, зіткнувшись із повномасштабним вторгненням, вимушена переосмислювати свої підходи до захисту об’єктів критичної інфраструктури. Це стосується не лише безпосереднього захисту фізичних об’єктів, а й забезпечення безпеки інформаційних систем, логістики та постачання. Основні виклики, з якими стикається Україна у сфері захисту критичної інфраструктури, включають захист підприємств, енергетичних станцій, транспортних вузлів та інших стратегічно важливих об’єктів від атак, саботажу та інших протиправних дій. Окрім цього, важливим аспектом є розробка та впровадження ефективних законодавчих механізмів, які дозволять швидко реагувати на нові виклики та загрози. Ця складна та довготривала робота вимагає чіткої координації між усіма рівнями влади, залучення приватного сектору, а також підтримки міжнародних партнерів. В статті аназізується значення криміналістичної науки в забезпеченні боротьби зі злочинністю на об’єктах критичної інфраструктури. Акцентовано увагу, що без глибокого теоретичного дослідження та всебічного вивчення проблем, пов’язаних із криміналістичним забезпеченням протидії кримінальним правопорушенням на об’єктах критичної інфраструктури, неможливо ефективно і комплексно вирішити актуальні практичні питання забезпечення безпеки українського суспільства та держави. Сучасні можливості криміналістичного забезпечення протидії кримінальним правопорушенням на об’єктах критичної інфраструктури включають вивчення наукових категорій, понять і термінів, що застосовуються в процесі розгляду криміналістичного забезпечення. Це також охоплює аналіз етапів становлення і розвитку, а також сучасного стану криміналістичного забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень на цих об’єктах. Організація системного розслідування кримінальних правопорушень на об’єктах критичної інфраструктури та ефективне збирання і дослідження доказів є, також, важливими для забезпечення безпеки суспільства і держави. Це передбачає не тільки безпосередню боротьбу з правопорушеннями, але й комплексний підхід до їх профілактики, що включає удосконалення заходів безпеки та посилення кримінально-правового захисту критичної інфраструктури. In this article it is determined that ensuring the security of critical infrastructure is one of the most important tasks for any country, especially in conditions of war. Ukraine, faced with a full-scale invasion, is forced to rethink its approaches to the protection of critical infrastructure facilities. This applies not only to the direct protection of physical objects, but also to ensuring the security of information systems, logistics and supply. The main challenges that Ukraine faces in the field of critical infrastructure protection include the protection of enterprises, power stations, transport hubs and other strategically important objects from attacks, sabotage and other illegal actions. In addition, an important aspect is the development and implementation of effective legislative mechanisms that will allow a quick response to new challenges and threats. This complex and long-term work requires clear coordination between all levels of government, the involvement of the private sector, and the support of international partners. The article analyzes the importance of forensic science in ensuring the fight against crime at critical infrastructure facilities. Attention is drawn to the fact that without deep theoretical research and a comprehensive study of the problems related to forensic protection against criminal offenses at critical infrastructure facilities, it is impossible to effectively and comprehensively solve the actual practical issues of ensuring the security of Ukrainian society and the state. Modern capabilities of forensic security to combat criminal offenses at critical infrastructure facilities include the study of scientific categories, concepts and terms used in the process of forensic security. It also includes an analysis of the stages of formation and development, as well as the current state of forensic support for pretrial investigation of criminal offenses at these facilities. The organization of a systematic investigation of criminal offenses at critical infrastructure facilities and the effective collection and investigation of evidence are also important for ensuring the safety of society and the state. This involves not only a direct fight against crimes, but also a comprehensive approach to their prevention, which includes improving security measures and strengthening the criminal law protection of critical infrastructure.
Кримінологічний портрет особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України)
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бобчинський, П. М.; Bobchynskyi, P.
Дана наукова стаття присвячена встановленню кримінологічного портрету особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України) на підставі офіційної статистичної звітності. Досліджені Звіти Державної судової адміністрації України про склад засуджених за 2019–2023 роки (на підставі «Форма 7»). Проаналізовано статичні дані 1624 засуджених, відповідно до таких категорій як: вік засуджених на момент вчинення злочину; заняття засуджених на момент вчинення злочину; освіта на час вчинення злочину за ч. 1 ст. 162 КК України та ч. 2 ст. 162 КК України. Доведено, що у досліджені суб’єкту кримінального правопорушення передбаченого ст. 162 КК України, окрім визначення та аналізу обов’язкових ознак суб’єкту кримінального правопорушення суттєве значення має встановлення кримінологічного портрету особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України). На підставі узагальнення відповідних звітних показників щодо кримінологічного портрету особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України) при врахуванні об’єктивну наявність незначних помилок у статистичних даних виявлено найбільш поширені риси особи кримінального правопорушника, який вчинив суспільно небезпечне діяння у вигляді порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України): особа чоловічою статі у віці від 30 до 50 років, службовці, які мають професійно-технічну, повну загальну середню освіту та базову загальну середню. Звісно, даний кримінологічний портрет особи кримінального правопорушника є приблизним та умовним. Отже, щодо особи такого суб’єкта, то вона характеризується наявністю професійно-технічної освіти і не дуже високим рівнем інтелектуальних здібностей, вік таких осіб зазвичай перевищує 30 років, а стать переважно чоловіча. Родом занять осіб, які вчиняють порушення недоторканості житла є робітничі професії, але переважна частина таких суб’єктів – особи, які працездатні, які не працюють і не навчаються, і в суспільстві такі особи займають досить не високе положення. This scientific article is devoted to establishing a criminological portrait of a person committing a violation of the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine) based on official statistical reporting. The Reports of the State Judicial Administration of Ukraine on the composition of convicts for 2019–2023 (based on “Form 7”) were studied. Statistical data of 1624 convicts were analyzed in accordance with the following categories: age of convicts at the time of the crime; occupation of convicts at the time of the crime; education at the time of the crime under Part 1 of Article 162 of the Criminal Code of Ukraine and Part 2 of Article 162 of the Criminal Code of Ukraine. It is proven that in the study of the subject of a criminal offense provided for by Article 162 of the Criminal Code of Ukraine, in addition to determining and analyzing the mandatory features of the subject of a criminal offense, the establishment of a criminological portrait of a person committing a violation of the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine) is of essential importance. Based on the generalization of the relevant reporting indicators regarding the criminological portrait of a person committing a violation of the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine), taking into account the objective presence of minor errors in the statistical data, the most common facial features of a criminal offender who committed a socially dangerous act in the form of violating the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine) were identified: a male person aged 30 to 50 years, employees with vocational, complete general secondary education and basic general secondary education. Of course, this criminological portrait of the personality of a criminal offender is approximate and conditional. Therefore, as for the personality of such a subject, it is characterized by the presence of vocational education and not a very high level of intellectual abilities, the age of such persons usually exceeds 30 years, and the gender is predominantly male. The occupation of persons committing a violation of the inviolability of housing are blue-collar jobs, but the overwhelming majority of such subjects are able-bodied persons who do not work or study, and such persons occupy a fairly low position in society.
Методологія наукового дослідження системи гарантій прав на землю в теорії права України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ковальчук, М. О.; Kovalchuk, M.
Статтю присвячено проблематиці методології наукового дослідження системи гарантій прав на землю в теорії права України. У статті проведено всебічний аналіз існуючих підходів до класифікації методів наукового дослідження системи гарантій прав на землю в межах української правової теорії. Виходячи з критичного огляду наукових джерел, автор пропонує оригінальну класифікацію методів, яка враховує специфічні особливості прав людини й громадянина на землю як об’єкта правового регулювання в Україні. Особлива увага приділена детальній характеристиці основних методологічних інструментів, застосовуваних у дослідженні гарантій прав власності на землю, а також їх ролі у формуванні комплексного та системного підходу до аналізу цієї проблематики. Результати дослідження сприяють удосконаленню методологічного апарату юридичної науки у сфері теорії держави і права, що має важливе значення для подальшого розвитку правової доктрини загалом. Зроблено висновок, що станом на сьогодні гарантії прав на землю є вкрай актуальним питанням для дослідження, що можна пояснити наступним: 1) загальна кількість наукових праць, присвячених гарантіям прав на землю, не є високою. Дане питання перебуває у сфері інтересів вітчизняних дослідників, проте із огляду на відносну молодість галузі земельного права України, земельного законодавства, у тому числі Земельного кодексу України, а також на те, що комплексні дослідження системи гарантій прав на землю у цілому переважно здійснювались у минулі десятиліття, на сьогодні існує потреба у проведенні таких комплексних досліджень; 2) сфера земельного права є такою, що розвивається досить стрімко. Земельне законодавства зазнає постійних змін, окрім того, за останнє десятиліття кардинально змінився зміст та характер багатьох земельних відносин в України. Сфера науки має належним чином реагувати на такі зміни, втім наш аналіз наукової літератури засвідчив, що за останні роки підвищення наукового інтересу до питань, пов’язаних із гарантіями прав на землю, не спостерігається; 3) переважна більшість досліджень гарантій прав на землю здійснюється на основі схожих підходів та основі застосування подібних методів. Вищенаведене вказує, що національна наука потребує досліджень гарантій прав на землю, у яких мета дотягатиметься за допомогою відмінного інструментарію та дещо інакших підходів, для того, щоб питання гарантій прав на землю отримувало подальший доктринальний розвиток. The article is devoted to the problems of the methodology of scientific research of the system of guarantees of rights to land in the theory of Ukrainian law. The article provides a comprehensive analysis of existing approaches to the classification of methods of scientific research into the system of land rights guarantees within the framework of Ukrainian legal theory. Based on a critical review of scientific sources, the author offers an original classification of methods that takes into account the specific features of human and citizen rights to land as an object of legal regulation in Ukraine. Particular attention is paid to the detailed description of the main methodological tools used in the study of guarantees of land ownership rights, as well as their role in the formation of a complex and systematic approach to the analysis of this issue. The results of the study contribute to the improvement of the methodological apparatus of legal science in the field of the theory of the state and law, which is important for the further development of legal doctrine in general. It was concluded that, as of today, land rights guarantees are an extremely relevant issue for research, which can be explained as follows: 1) the total number of scientific works devoted to land rights guarantees is not high. This issue is in the sphere of interests of domestic researchers, however, given the relative youth of the field of land law of Ukraine, land legislation, including the Land Code of Ukraine, as well as the fact that comprehensive studies of the system of guarantees of rights to land in general were mostly carried out in the past decades, today there is a need to conduct such complex studies; 2) the field of land law is such that it develops quite rapidly. Land legislation undergoes constant changes, besides, the content and character of many land relations in Ukraine have changed dramatically over the last decade. The field of science should respond appropriately to such changes, however, our analysis of the scientific literature has shown that in recent years there has been no increase in scientific interest in issues related to guarantees of land rights; 3) the vast majority of studies of guarantees of land rights are carried out on the basis of similar approaches and on the basis of the application of similar methods. The above indicates that national science needs studies of guarantees of land rights, in which the goal will be achieved with the help of excellent tools and slightly different approaches, so that the issue of guarantees of land rights receives further doctrinal development.
Механізм захисту соціальних прав державних службовців
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шаповалова, К. Г.; Shapovalova, K.
Стаття присвячена комплексному аналізу правових механізмів, що забезпечують соціальні права державних службовців в Україні. В умовах сучасних трансформацій державного управління та зростання суспільних очікувань щодо якості державних послуг, гарантування соціальних прав державних службовців є ключовим аспектом забезпечення стабільності і ефективності державної служби. У статті розглядаються особливості правового регулювання соціального захисту, включаючи право на працю, оплату праці, соціальне забезпечення, а також інші соціальні гарантії, передбачені національним і міжнародним соціальним законодавством. Особлива увага приділяється ролі законодавчих та підзаконних актів у забезпеченні ефективного механізму їх реалізації та захисту. У дослідженні висвітлюється, як сучасне трудове законодавство та акти, що регулюють державну службу, впливають на забезпечення стабільності соціальних прав державних службовців. Автор здійснює порівняльний аналіз українського законодавства з відповідними правовими нормами Європейського Союзу, що дозволяє виявити наявні недоліки у вітчизняній правовій системі і запропонувати шляхи їхнього усунення для наближення до міжнародних стандартів. Автор також звертає увагу на проблеми, пов’язані з неузгодженістю різних норм права, що регулюють соціальні права державних службовців, зокрема, між законами про державну службу та іншими галузевими актами. Окремо розглядаються питання судового та адміністративного захисту соціальних прав, включаючи аналіз судової практики, яка відображає реальний стан захисту цих прав. Розкрито значення ефективного механізму захисту соціальних прав для мотивації та збереження високопрофесійних кадрів на державній службі. The article is devoted to a comprehensive analysis of legal mechanisms that ensure the social rights of civil servants in Ukraine. In the conditions of modern transformations of public administration and the growth of public expectations regarding the quality of public services, guaranteeing the social rights of public servants is a key aspect of ensuring the stability and efficiency of the public service. The article examines the peculiarities of legal regulation of social protection, including the right to work, wages, social security, as well as other social guarantees provided for by national and international social legislation. Special attention is paid to the role of legislative and by-laws in ensuring an effective mechanism for their implementation and protection. The study highlights how modern labor legislation and acts regulating the civil service affect the sustainability of the social rights of civil servants. The author carries out a comparative analysis of Ukrainian legislation with the relevant legal norms of the European Union, which allows to identify the existing shortcomings in the domestic legal system and to propose ways to eliminate them in order to approach international standards. The author also draws attention to the problems related to the inconsistency of various legal norms regulating the social rights of civil servants, in particular, between civil service laws and other sectoral acts. Issues of judicial and administrative protection of social rights are considered separately, including the analysis of judicial practice, which reflects the real state of protection of these rights. The importance of an effective mechanism for the protection of social rights for the motivation and retention of highly professional personnel in the public service is revealed.
Міжнародно-правове регулювання захисту довкілля під час збройного конфлікту
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Пахомі, С. К.; Pakhomi, S.
Дана наукова стаття присвячена актуальним питанням міжнародно-правового регулювання захисту довкілля під час збройного конфлікту. Проаналізовані основні міжнародні договори в сфері МГП, які регулюють питання впливу збройного конфлікту на стан навколишнього природного середовища. Паралельно позначено і деякі міжнародні договори в сфері міжнародного екологічного права, які прямо чи опосередковано стосуються впливу збройного конфлікту на стан екології. Позначено, що одним із варіантів для вирішення певних прогалин в регулюванні захисту довкілля під час збройного конфлікту може стати застосування норм міжнародного екологічного права. Так, детальні норми, стандарти та механізми, які містяться в цій галузі, можуть допомогти уточнити та розширити основні принципи міжнародного гуманітарного права для запобігання або оцінки відповідальності за шкоду довкіллю, заподіяну під час збройного конфлікту. Підкреслено, що небагато положень МГП безпосередньо стосуються захисту навколишнього середовища під час збройних конфліктів. Проаналізовано зміст статей Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 року і зазначено, що цей документ визначає поріг недопустимої шкоди для навколишнього природного середовища, але його положення є надто обмежувальним і нечітким, а положення МГП щодо захисту цивільних об’єктів не забезпечують достатнього захисту елементів навколишнього природного середовища під час збройних конфліктів. Попри значущість положень Додаткового протоколу І, їх застосування під час звичайних військових дій обмежене. Ситуація викликає необхідність розробки та ухвалення нової міжнародної угоди. Важливу роль у захисті навколишнього середовища має діяльність МКЧХ, який у 1994 році розробив «Керівні принципи щодо захисту природного середовища під час збройного конфлікту». А наступною міжнародною угодою, яка позначила значимість захисту екології під час збройного конфлікту є Римський статут, а в 2016 році було прийнято під егідою Асамблеї ООН з навколишнього середовища резолюцію «Захист довкілля в районах, уражених збройними конфліктами». Зроблено висновок, що в умовах прогалин в рамках міжнародного гуманітарного права щодо захисту навколишнього середовища під час збройного конфлікту слід звернутись, за необхідності, до норм міжнародного екологічного права. This academic article is dedicated to the pressing issues of international legal regulation of environmental protection during armed conflict. It analyzes the main international treaties in the field of International Humanitarian Law (IHL) that regulate the impact of armed conflict on the state of the natural environment. Additionally, it highlights certain international treaties in the field of international environmental law that directly or indirectly relate to the impact of armed conflict on the environment. It is suggested that one possible way to address certain gaps in the regulation of environmental protection during armed conflict could be the application of international environmental law norms. Detailed norms, standards, and mechanisms found in this field can help clarify and expand the main principles of IHL to prevent or assess responsibility for environmental damage caused during armed conflict. It is emphasized that few provisions of IHL directly address environmental protection during armed conflicts. The content of the articles of Additional Protocol I to the Geneva Conventions of 1949 has been analyzed, noting that this document establishes a threshold for unacceptable harm to the natural environment. Despite the significance of the provisions of Additional Protocol I, their application during regular military operations is limited. This situation necessitates the development and adoption of a new international agreement. The International Committee of the Red Cross (ICRC) plays an important role in environmental protection, having developed the “Guidelines for the Protection of the Natural Environment in Armed Conflict” in 1994. Another significant international agreement recognizing the importance of environmental protection during armed conflict is the Rome Statute. In 2016, under the auspices of the UN Environment Assembly, the resolution “Protection of the Environment in Areas Affected by Armed Conflict” was adopted. It is concluded that, given the gaps within international humanitarian law regarding environmental protection during armed conflict, it is necessary, when required, to refer to the norms of international environmental law.
Окремі аспекти методології дослідження правової регламентації відносин у сфері віртуальної реальності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Грунь, О. В.; Hrun, O.
Досягнення бажаних результатів розуміння методології дослідження правової регламентації відносин у сфері віртуальної реальності має реалізовуватися за допомогою виконання певних умов, найголовнішими з яких є: теоретичне обґрунтування та герменевтично-етимологічний аналіз всіх системоутворюючих понять дослідження, виокремлення збалансованої методологічної системи, стратегічне планування використання результатів дослідження. Зазначена тріада умов дозволяє не тільки повноцінно охарактеризувати предметну сферу дослідження, але й створює відповідний базис для визначення системи співвідношень із вже сталим категоріальним апаратом. До принципів, на основі яких необхідно проводити всебічне дослідження правової регламентації відносин у віртуальному просторі слід відносити: плюралізму, додатковості та міждисциплінарності. Концептуальну ідею дослідження правової регламентації відносин у віртуальному просторі формують такі методологічні підходи, як інформаційно-комунікативний, технологічний, аксіологічний, діяльнісний, синкретичний, та синергетичний. Із сукупності загальнонаукових методів пізнання особливу увагу слід приділяти діалектичному методу, який зумовлює повноцінність розгляду правової регламентації відносин у сфері віртуальної реальності з урахуванням притаманних зав’язків та виявленням взаємозалежності форми й сутності. Зазначений рівень зумовлює використання таких загальнонаукових методів, як аналіз, синтез, абстрагування, індукція, аналогія. Водночас у дослідженні необхідно використовувати спеціально-наукові методи юридичних наук: метод юридичної герменевтики – для розкриття особливостей розуміння та тлумачення правових приписів на основі яких здійснюється правове регулювання відносин у віртуальній сфері; формально-юридичний метод – який передбачає вивчення правових актів, якими регламентується відносини у сфері віртуальної реальності, поза зв’язком з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами; порівняльно-правовий – для зіставлення понять, норм та інститутів різних країн світу як у синхронній так і діахрональній площині. Achieving the desired results of understanding the research methodology of legal regulation of relations in the field of virtual reality must be realized by fulfilling certain conditions, the most important of which are: theoretical justification and hermeneutic-etymological analysis of all system-forming concepts of the study, selection of a balanced methodological system, strategic planning of the use of research results. The specified triad of conditions allows not only to fully characterize the subject area of research, but also creates an appropriate basis for determining the system of relationships with the already established categorical apparatus. The principles on the basis of which it is necessary to carry out a comprehensive study of the legal regulation of relations in the virtual space should include: pluralism, additionality and interdisciplinary. The conceptual idea of the study of legal regulation of relations in the virtual space is formed by such methodological approaches as information-communicative, technological, axiological, activity, syncretic, and synergistic. Taking into account the mentioned approaches and principles, it becomes possible to specify direct research methods. From the set of general scientific methods of cognition, special attention should be paid to the dialectical method, which determines the completeness of the consideration of legal regulation of relations in the field of virtual reality, taking into account the inherent obligations and identifying the interdependence of form and substance. The specified level presupposes the use of such general scientific methods as analysis, synthesis, abstraction, induction, analogy. At the same time, in the research it is necessary to use special scientific methods of legal sciences: the method of legal hermeneutics – to reveal the peculiarities of understanding and interpretation of legal prescriptions on the basis of which legal regulation of relations in the virtual sphere is carried out; formal-legal method – which involves the study of legal acts that regulate relations in the field of virtual reality, unrelated to economics, politics, morality and other social phenomena; comparative legal – to compare the concepts, norms and institutions of different countries of the world both in the synchronous and diachronic plane.
Окремі питання здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичних осіб в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кізлова, О. С.; Kizlova, O.
У представленій статті розглянуто окремі питання здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичних осіб в умовах воєнного стану. Визначено, що основу нормативно-правового регулювання категорії особистих немайнових прав фізичних осіб становлять норми конституційного права, що закріплюють загалом систему особистих прав громадян, а також встановлюють правові гарантії їхнього здійснення. В статті акцентується увага на тому, що в умовах воєнного стану, від агресії РФ, щоденно завдається моральна шкода громадянам України, тобто порушуються їх особисті немайнові права. Дуже важливим постає питання щодо захисту немайнових прав, компенсації моральної шкоди, завданої фізичними та моральними стражданнями, тортурами, тощо, а також щодо відновлення справедливості і притягнення винних осіб до відповідальності. Зазначено, що одним із найпоширеніших способів захисту особистих немайнових прав фізичних осіб є компенсація морального шкоди, яка представляє собою фізичні та моральні страждання, спричинені фізичній особі у результаті порушення його прів і законних інтересів. Особисті немайнові права є достатньо комплексним і добре захищеним інститутом, оскільки зачіпає найбільш важливі і основоположні права людини, які захищаються, як основним законом держави, так і на міжнародному рівні в таких актах як Конвенції про захист прав людини і основних свобод, постанови Європейського Суду з прав людини тощо. Комплекс способів захисту даної категорії прав досить добре освітлений у загальних положень ЦК України, та в Постановах Верховного суду України. The present article considers some issues of exercising and protecting personal non-property rights of individuals under martial law. It is determined that statutory regulation of the category of personal non-property rights of individuals is based on the provisions of constitutional law which generally enshrine the system of personal rights of citizens and establish legal guarantees for their exercise. The article focuses on the fact that under martial law, the Russian aggression inflicts moral damage on Ukrainian citizens on a daily basis, i.e., violates their personal non-property rights. Thus, it is crucial to protect non-property rights, compensate for moral damage caused by physical and mental suffering, torture, etc., as well as restore justice and bring perpetrators to justice. It is noted that one of the most common ways to protect personal non-property rights of individuals is compensation for non-pecuniary damage, which constitutes physical and moral suffering caused to an individual as a result of violation of their and legitimate interests. Personal non-property rights are a fairly comprehensive and well-protected institution, as they affect the most important and fundamental human rights, which are protected both by the basic law of the state and at the international level by the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, judgments of the European Court of Human Rights, etc. The complex of ways to protect the relevant category of rights is well covered in the general provisions of the Civil Code of Ukraine and the rulings of the Supreme Court of Ukraine.
Організаційно-правові засади надання послуг із реабілітації як захід профілактики та протидії наркозлочинності: проблеми та перспективи
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шевчук, О. М.; Shevchuk, O.; Мартиновський, В. В.; Martynovskyi, V.; Матат, Ю. І.; Matat, Yu.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання послуг із реабілітації як заходу протидії наркозлочинності в межах його організаційно-правових засад в Україні та пропозицій із удосконалення національного законодавства із врахуванням європейського досвіду. Встановлено, що право наркозалежних на реабілітацію, соціальну реінтеграцію та ресоціалізацію передбачено Стратегією ЄС щодо наркотиків на 2021–2025 рр., у Плані дій ЄС щодо наркотиків на 2021–2025 роки, у Стратегії наркополітики на період до 2020 року та проекті Державної Стратегії наркополітики України на період до 2030 року, й на законодавчому рівні законах України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» та ін. Визначено, що міжнародні документи (Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року; Конвенція про психотропні речовини 1971 року; Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року проголошують доцільність впровадження заходів реабілітації, реінтеграції та ресоціалізації наркозалежних у національних законодавствах держав учасників Конвенцій. Визначено категорію «реабілітацію наркозалежних осіб» в наукових працях й рекомендаціях ВООЗ, вказано та здійснено аналіз системи методів та форм реабілітації наркозалежних осіб в Україні й окремих країнах ЄС, визначено напрямки удосконалення національного антинаркотичного законодавства. З’ясовано, що відповідно до міжнародних зобов’язань України щодо інтеграції України до світової та європейської спільноти у досліджуваній сфері та в контексті дотримання прав людини вимагає удосконалення й напрямків державної політики надання послуг із реабілітації. Зроблено висновок на доцільність розробки спеціального Закону України «Про реабілітацію наркозалежних осіб». This scientific article is devoted to the current problems of providing rehabilitation services in the field of combating drug crime within its organizational and legal foundations in Ukraine and proposals for improving national legislation taking into account European experience. It has been established that the right of drug addicts to rehabilitation, social reintegration and resocialization is provided for by the EU Drug Strategy for 2021–2025, the EU Action Plan on Drugs for 2021–2025, the Drug Policy Strategy for the period until 2020, and the draft State Drug Policy Strategy of Ukraine for the period until 2030, and at the legislative level, laws of Ukraine «On measures to counter the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors and their abuse» and others. It was determined that international documents (the Single Convention on Narcotic Drugs of 1961; the Convention on Psychotropic Substances of 1971; the UN Convention on Combating Illicit Traffic in Narcotic Drugs and Psychotropic Substances of 1988) declare the expediency of implementing measures for the rehabilitation, reintegration and resocialization of drug addicts in the national legislation of the participating states Conventions. The category «rehabilitation of drug addicts» in scientific works and recommendations of the WHO was defined, the system of methods of rehabilitation of drug addicts in Ukraine and some EU countries was indicated and analyzed, directions for improvement of anti-drug legislation were determined. It has been found that in accordance with Ukraine’s international obligations regarding the integration of Ukraine into the world and European community in the researched field and in the context of human rights compliance, it is necessary to improve the state policy of providing rehabilitation services in the field of combating drug crime. A conclusion was drawn on the expediency of developing a special Law of Ukraine «On the rehabilitation of drug addicts».
Особливості адміністративно-правового регулювання використання та розвитку інформаційних технологій в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Серебро, М. В.; Serebro, M.
Наукова публікація присвячена дослідженню особливостей адміністративно-правового регулювання використання та розвитку інформаційних технологій в умовах воєнного стану. Зазначається, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України роль інформаційних технологій у війні значно зросла. Використання високотехнологічних засобів ураження та інструментів штучного інтелекту дозволяє Україні протистояти у декілька разів переважаючій за чисельністю армії росії. Використання роботизованих систем, безпілотних апаратів (FPV- дронів) з машинним зором, а також DELTA (системи військових продуктів, до якої входять мобільний застосунок, військовий месенджер, безпечний стрімінг з поля бою, цифрова мапа, засоби планування роботи та інтеграції з іншими системами) дозволяє Збройним Силам України ефективно знищувати під- розділи російської армії та планувати військові операції. Окрему увагу акцентовано на необхідності використання новітніх технологій в процесі ведення інформаційної війни, а саме проведенні системних хакерських атак проти російських інтернет ресурсів, включаючи сервери міністерства оборони, федеральної служби безпеки та генерального штабу російської федерації, пропагандистських засобів масової інформації тощо. Проникнення до баз даних названих органів публічної адміністрації російської федерації та оприлюднення інформації про персоналії, плани та звіти військових злочинців є важливою доказовою базою для майбутнього військового трибуналу щодо притягнення до відповідальності вищих посадових осіб росії. Формулюється висновок про необхідність правової регламентації підготовки майбутніх фахівців у сфері використання військових інформаційних технологій – внесення змін то чинного законодавства у сфері середньої, професійно-технічної та вищої освіти щодо підготовки відповідних спеціалістів та затвердження відповідних навчально-практичних програм. Крім того, акцентовано увагу на необхідності адміністративно-правової регламентації забезпечення реалізації заходів безпеки щодо виробників сучасних технічних засобів військового призначення та підготовки спеціалістів у сфері військових інформаційних технологій. Також запропоновано окремим спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерства цифрової трансформації України затвердити стратегію та порядок використання технології штучного інтелекту у військовій сфері, якими передбачити форми взаємодії виробників програмного забезпечення та виробників роботизованих систем та безпілотних літальних апаратів з метою організації спільного виробництва технічних засобів військового призначення із машинним зором. The scientific publication is devoted to the study of the peculiarities of the administrative and legal regulation of the use and development of information technologies in the conditions of martial law. It is noted that after the beginning of the full-scale invasion of the Russian Federation on the territory of Ukraine, the role of information technologies in the war has increased significantly. The use of high-tech means of defeat and artificial intelligence tools allows Ukraine to oppose the Russian army, which is several times larger in number. Use of robotic systems, unmanned aerial vehicles (FPV drones) with machine vision, and DELTA (system of military products, which includes a mobile application, military messenger, secure streaming from the battlefield, digital map, work planning tools and integration with other systems) allows the Armed Forces of Ukraine to effectively destroy units of the Russian army and plan military operations. Particular attention is focused on the need to use the latest technologies in the process of waging information warfare, namely, conducting systemic hacker attacks against Russian Internet resources, including the servers of the Ministry of Defense, the Federal Security Service and the General Staff of the Russian Federation, propaganda media, etc. Penetration into the databases of the named bodies of the public administration of the Russian Federation and the publication of information about the personalities, plans and reports of war crimes is an important evidence base for the future military tribunal to prosecute the highest officials of Russia. A conclusion is formulated on the need for legal regulation of the training of future specialists in the field of using military information technologies – the introduction of changes to the current legislation in the field of professional and technical and higher education regarding the training of relevant specialists and the approval of relevant educational and practical programs. In addition, attention is focused on the need for administrative and legal regulations to ensure the implementation of security measures for manufacturers of modern military equipment and training of specialists in the field of military information technologies. It is also proposed by a separate joint order of the Ministry of Defense of Ukraine and the Ministry of Digital Transformation of Ukraine to approve the strategy and procedure for the use of artificial intelligence technology in the military sphere, which will provide forms of interaction between software manufacturers and manufacturers of robotic systems and unmanned aerial vehicles in order to organize the joint production of technical equipment for military purposes with machine vision.
Повоєнне відновлення України в контексті протидії зміні клімату: політико-правові аспекти
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Павко, Яна Анатоліївна; Pavko, Yana
Стаття присвячена дослідженню політико-правових засад повоєнного відновлення України в контексті протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків. Визначено здобутки нашої держави у сфері боротьби з кліматичними змінами на шляху її майбутньої відбудови. Автор дійшов висновку, що План повоєнного відновлення України залишається основним документом, який передбачає здійснення зеленої трансформації та включає низку заходів, спрямованих на удосконалення кліматичної політики відповідно до норм і принципів ЄС. Заклавши підвалини для повоєнної відбудови України, він має сприяти забезпеченню її сталого економічного зростання. Перед нашою державою стоїть не легке завдання – інтегрувати кліматичні цілі в усі сектори економіки та суспільного життя відповідно до Європейського зеленого курсу. Україна зробила значний внесок у розвиток кліматичної сфери для свого майбутнього відновлення. Наперекір усім труднощам, вона залишається активним учасником міжнародної кліматичної політики, інформує міжнародне співтовариство про завдану шкоду довкіллю та клімату, а також долучається до важливих проектів у сфері протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків. Україна, як майбутній член ЄС, поступово виконує євроінтеграційні завдання у сфері боротьби зі зміною клімату. Вона продовжує працювати над запровадженням національної системи торгівлі викидами парникових газів згідно з вимогами ЄС. Автором вказано на необхідність розробки та прийняття Державної стратегії та програми повоєнної відбудови України, які включатимуть й питання щодо збереження довкілля та протидії зміні клімату. Це мають бути юридично обовʼязкові документи. Запропоновано створити Фонд повоєнного відновлення України, який акумулюватиме кошти на відбудову нашої держави. Одним із напрямків діяльності фонду повинно стати фінансування відновлення довкілля та заходів із протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків. Він має наповнюватися за рахунок коштів держав-партнерів, міжнародних інституцій, а також конфіскованих російських активів. Крім того, в умовах повоєнної відбудови для забезпечення використання коштів за цільовим призначенням обовʼязково має бути створений й аудиторський орган. The article is devoted to the study of the political and legal framework of post-war recovery of Ukraine in the context of counteracting climate change and adaptation to its consequences. The achievements of our country in the field of combating climate change on the way to its future reconstruction are determined. The author concludes that the Post-War Recovery Plan of Ukraine remains the main document providing for the implementation of green transformation and includes a number of measures aimed at improving climate policy in accordance with EU norms and principles. Having laid the foundations for Ukraine’s post-war recovery, it should help ensure its sustainable economic growth. Our country faces a challenging task to integrate climate goals into all sectors of the economy and public life in line with the European Green Deal. Ukraine has made a significant contribution to the development of the climate sphere for its future recovery. Despite all the difficulties, it remains an active participant in international climate policy, informs the international community about the damage caused to the environment and climate, and joins important projects in the field of counteracting climate change and adaptation to its consequences. Ukraine, as a future EU member, is gradually fulfilling its European integration objectives in the field of combating climate change. It continues to work on implementing a national greenhouse gas emissions trading system in line with EU requirements. The author points out the need to develop and adopt a State Strategy and Programme for the Post-War Recovery of Ukraine, which will include issues related to environmental protection and counteracting climate change. These should be legally binding documents. It is proposed to create a Post-War Recovery Foundation for Ukraine, which will accumulate funds for the reconstruction of our country. One of the fund’s activities should be to finance environmental restoration and measures to combat climate change and adapt to its consequences. It should be filled with funds from partner states, international institutions, and confiscated Russian assets. In addition, in the conditions of post-war recovery, an audit body should be established to ensure the use of funds for the intended purpose.
Поняття та особливості прав осіб з інвалідністю внаслідок війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Холодков, Андрій В.; Kholodkov, Andrii
В даній статті розкрито поняття та особливості прав осіб з інвалідністю внаслідок війни. Відзначено, що національне законодавство України не містить чіткого визначення поняття «особа з інвалідністю внаслідок війни». Визначення «особи з інвалідністю внаслідок війни» на законодавчому рівні віднесено до категорії «ветерани війни». Особа з інвалідністю внаслідок війни – це фізична особа, яка зазнала стійкого фізичного, психічного, інтелектуального або сенсорного порушення внаслідок безпосередньої участі у воєнних діях або впливу воєнних обставин. Особливостями категорії «осіб з інвалідністю внаслідок війни» є: 1) різноманітність причин інвалідності. Інвалідність може бути спричинена пораненнями, контузіями, каліцтвами, захворюваннями або психічними травмами, отриманими під час воєнних дій або внаслідок їхнього впливу; 2) включення різних груп населення до осіб, які можуть стати інвалідами внаслідок війни. До цієї категорії належать: військовослужбовці, цивільні особи та діти, які зазнали впливу воєнних дій або безпосередньо брали участь у них; 3) потреба в спеціалізованій медичній та психологічній допомозі. Особи з інвалідністю внаслідок війни потребують комплексної медичної, реабілітаційної та психологічної допомоги для відновлення та підтримки їхнього здоров’я і якості життя; 4) соціальна та економічна вразливість. Ця категорія осіб зазнає значних соціальних та економічних труднощів, що пов’язані з втратою працездатності, необхідністю тривалого лікування та реабілітації, а також із можливим переселенням або втратою житла; 5) необхідність особливого правового захисту та соціальної підтримки. Особи з інвалідністю внаслідок війни потребують спеціальних заходів правового захисту та соціальної підтримки, включаючи доступ до освіти, працевлаштування, соціальних послуг і житла. Законодавство має враховувати їхні специфічні потреби і забезпечувати реалізацію їхніх прав нарівні з іншими громадянами. This article reveals the concept and features of the rights of persons with disabilities as a result of the war. It was noted that the national legislation of Ukraine does not contain a clear definition of the concept of «person with a disability as a result of the war». The definition of «person with a disability as a result of war» at the legislative level is assigned to the category of «war veterans». A person with a disability as a result of war is a natural person who has suffered a permanent physical, mental, intellectual or sensory impairment as a result of direct participation in military operations or exposure to wartime circumstances. Features of the category «persons with disabilities due to war» are: 1) variety of causes of disability. Disability may be caused by injuries, contusions, mutilations, diseases or mental injuries received during or as a result of hostilities; 2) inclusion of various population groups among persons who may become disabled as a result of the war. This category includes: military personnel, civilians and children who were affected by hostilities or directly participated in them; 3) the need for specialized medical and psychological assistance. Persons with disabilities as a result of the war need comprehensive medical, rehabilitation and psychological assistance to restore and maintain their health and quality of life; 4) social and economic vulnerability. This category of persons experiences significant social and economic difficulties associated with the loss of working capacity, the need for long-term treatment and rehabilitation, as well as possible resettlement or loss of housing; 5) the need for special legal protection and social support. Persons with war-related disabilities require special measures of legal protection and social support, including access to education, employment, social services and housing. Legislation must take into account their specific needs and ensure the realization of their rights on an equal basis with other citizens.
Поняття та сутність адміністративної правоохоронної діяльності та особливості її реалізації в сучасних умовах
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Присяжнюк, О. А.; Prysiazhniuk, O.
В статті розглядається та піддається науковому аналізу така правова конструкція як «адміністративна правоохоронна діяльність», визначається та характеризується її сутність, а також юридичні аспекти реалізації. Зауважено, що реалізація таких флагманських конституційних принципів як законність та верховенство права має безпрецедентний вплив на суспільний правопорядок, що є непорушним базисом у функціонуванні сучасної демократичної, правової держави. Наголошено, що провідним шляхом втілення у життя охарактеризованого феномену, без сумнівів, може вважатися правоохоронна діяльність, функцію реалізації якої здійснює значний масив специфічних органів публічної влади, які мають назву правоохоронні. Підкреслено, що адміністративна правоохоронна діяльність, на відміну від інших її напрямів, вбачається найменш дослідженою в сучасній правовій доктрині, більшість наукових розвідок стосується лише адміністративної діяльності органів внутрішніх справ та поліції, у той же час адміністративна правоохоронна діяльність не є однорідною, не всі правоохоронні органи однаковою мірою залучені до неї, напрями цієї діяльності у них різні, відрізняються також засоби її здійснення. Наголошено, що ґенеза адміністративної правоохоронної діяльності полягає у специфічній виконавчо-розпорядча діяльності спеціально створених державних органів, їх апаратів, служб і підрозділів щодо організації та практичного здійснення завдань щодо правоохорони в межах наданих їм повноважень на основі і для виконання законів та інших нормативно-правових актів. Констатовано, що фундаментальні підвалини означеного процесу вкладаються у вектор механізму публічного управління, засадничим регулятором якого є положення адміністративного права. Зауважено, що функціональне визначення правоохорони можна вважати квінтесенцією публічно-управлінського змісту діяльності правоохоронних органів щодо реалізації правоохоронної функції держави. The article examines and subjects to scientific analysis such a legal construction as «administrative law enforcement activity», defines and characterizes its essence, as well as legal aspects of its implementation. It is noted that the implementation of such flagship constitutional principles as legality and the rule of law has an unprecedented impact on public law and order, which is an inviolable basis for the functioning of a modern democratic, legal state. It is emphasized that law enforcement activity, the function of which is carried out by a significant array of specific public authorities, which are called law enforcement, can be considered the leading way of implementing the characterized phenomenon. It is emphasized that administrative law enforcement activity, in contrast to its other areas, is considered the least researched in modern legal doctrine, most scientific research concerns only the administrative activity of internal affairs bodies and the police, at the same time administrative law enforcement activity is not uniform, not all law enforcement agencies equally involved in it, the directions of this activity are different for them, the means of its implementation are also different. It is emphasized that the genesis of administrative law enforcement activity lies in the specific executive order of the activities of specially created state bodies, their apparatuses, services and divisions regarding the organization and practical implementation of law enforcement tasks within the limits of the powers granted to them on the basis of and for the implementation of laws and other regulatory and legal acts. It has been established that the fundamental foundations of this process are laid in the vector of the mechanism of public administration, the basic regulator of which is the provision of administrative law. It is noted that the functional definition of law enforcement can be considered the quintessence of the public-administrative content of the activity of law enforcement agencies in relation to the implementation of the law enforcement function of the state.

Browse

Browsing Випуск № 3 by Title

Results Per Page

Sort Options