Випуск № 3

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/45942

Browse

Now showing 1 - 20 of 35

Предмет господарсько-правового регулювання функціонування товариств з обмеженою відповідальністю та правових засад їх платоспроможності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Поліщук, Р. М.; Polishchuk, R.
Дана наукова стаття присвячена проблематиці визначення предмету господарсько-правового регулювання функціонування товариств з обмеженою відповідальністю та правових засад їх платоспроможності. У праці досліджено визначення понять правового регулювання, предмету правового регулювання, системи права неспроможності, складовою частиною якого є інститут неплатоспроможності боржників – юридичних осіб, зокрема, товариств з обмеженою відповідальністю. Автором проаналізовано норми Кодексу України з процедур банкрутства, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, праці вітчизняних науковців у розрізі досліджуваного предмету. Наголошено на тому, що з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства, мало місце запровадження принципу концентрації усіх спорів, у тому числі майнових, з боржниками – товариствами з обмеженою відповідальністю у межах єдиного відкритого провадження у справах про банкрутство. Охарактеризовано відносини неспроможності через аналіз досліджень вітчизняних авторів, встановлено, що вони мають комплексну публічно-приватну природу, спрямовані на встановлення умов і порядку відновлення платоспроможності товариств з обмеженою відповідальністю або ж визнання їх банкрутами через застосування ліквідаційної процедури з метою справедливого та пропорційного задоволення вимог кредиторів. У статті резюмовано, що предмет господарсько-правового регулювання функціонування товариств з обмеженою відповідальністю та правових засад їх платоспроможності складається з чотирьох елементів: суб’єктів; їхньої поведінки; об’єктів; фактів, які є безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин. Акцентовано увагу на тому, що правовідносини, які складаються між боржниками – товариствами з обмеженою відповідальністю із кредиторами у судових процедурах, відносини щодо арбітражного управління, та у самих процедурах банкрутства відповідних підприємств в цілому, припиняються з підстав зазначених у частині першій статті 90 Кодексу України з процедур, тобто з постановленням ухвали господарським судом про закриття провадження у справах про банкрутство. This scientific article is devoted to the problems of determining the subject of economic and legal regulation of the functioning of limited liability companies and the legal foundations of their solvency. The work examines the definition of the concepts of legal regulation, the subject of legal regulation, the system of insolvency law, an integral part of which is the institution of insolvency of debtors – legal entities, in particular, limited liability companies. The author analyzed the norms of the Code of Ukraine on bankruptcy procedures, the Commercial Code of Ukraine, the Civil Code of Ukraine, the work of domestic scientists in the context of the subject under study. It is emphasized that with the adoption of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures, there was an introduction of the principle of concentration of all disputes, including property, with debtors – limited liability companies within the framework of a single open bankruptcy proceedings. The article characterizes the insolvency relations through the analysis of studies of domestic authors, establishes that they have a complex public-private nature, aimed at establishing the conditions and procedure for restoring the solvency of limited liability companies or declaring them bankrupt through the application of the liquidation procedure in order to fairly and proportionately satisfy the creditors’ claims. The article summarizes that the subject of economic and legal regulation of the functioning of limited liability companies and the legal foundations of their solvency consists of four elements: subjects; their behavior; objects; facts that are the direct grounds for the emergence or termination of relevant legal relations. Attention is focused on the fact that the legal relations that develop between debtors – limited liability companies with creditors in judicial procedures, relations on arbitration management, and in the bankruptcy procedures of the respective enterprises as a whole, are terminated on the grounds specified in part one of Article 90 of the Code of Ukraine on Procedures, that is, with the decision of the economic court to close bankruptcy proceedings.
Забезпечення доступності муніципальних послуг шляхом використання цифрових технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Козін, А. О.; Kozin, A.
Наукова стаття присвячена дослідженню питання доступності муніципальних послуг в Україні; визначенню ролі цифрових технологій у забезпеченні доступності муніципальних послуг. Визначено хронологію забезпечення доступності муніципальних послуг за допомогою цифрових технологій. Проаналізовано нормативно-правове закріплення та реалізацію способів надання муніципальних послуг в Україні. Наведено особливості застосування цифрових технологій у діяльності муніципальних органів. Визначено роль органів місцевого самоврядування у забезпеченні доступності муніципальних послуг, та визначено повноваження інших органів, що залучені до надання муніципальних послуг шляхом використання цифрових технологій. Наведено повноваження органу місцевого самоврядування у сфері цифрових технологій, визначено проблеми їх реалізації. Досліджено питання стратегічного планування у контексті реалізації повноважень органами місцевого самоврядування у сфері цифрової трансформації. Проаналізовано взаємодію органів місцевого самоврядування з центральним органом, що формує політику у сфері цифрової трансформації та результати такої взаємодії. Зазначено про взаємодію органів місцевого самоврядування з міжнародними організаціями в рамках забезпечення доступності муніципальних послуг, зокрема, шляхом використання цифрових технологій. Наведено ефективний досвід зарубіжних країн у сфері забезпечення доступності муніципальних послуг, а також шляхи забезпечення такої доступності, та проблеми, з якими стикались зарубіжні країни у питанні забезпечення доступності муніципальних послуг. Запропоновано шляхи удосконалення функціонування органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення доступності муніципальних послуг, а також способи удосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення доступності муніципальних послуг, зокрема, на основі ефективного досвіду зарубіжних країн. The scientific article is devoted to the study of the availability of municipal services in Ukraine; determining the role of digital technologies in ensuring the availability of municipal services. The chronology of ensuring the availability of municipal services with the help of digital technologies has been determined. The regulatory and legal consolidation and implementation of methods of providing municipal services in Ukraine are analyzed. Features of the use of digital technologies in the activities of municipal bodies are given. The role of local self-government bodies in ensuring the availability of municipal services is defined, and the powers of other bodies involved in the provision of municipal services through the use of digital technologies are defined. The authority of the local self-government body in the field of digital technologies is given, and the problems of their implementation are identified. The issue of strategic planning in the context of the implementation of powers by local self-government bodies in the field of digital transformation has been studied. The interaction of local self-government bodies with the central body that forms policy in the field of digital transformation and the results of such interaction are analyzed. The interaction of local self-government bodies with international organizations in the framework of ensuring the availability of municipal services, in particular, through the use of digital technologies, is noted. The effective experience of foreign countries in the field of ensuring the availability of municipal services, as well as the ways of ensuring such availability, and the problems faced by foreign countries in the issue of ensuring the availability of municipal services are presented. Ways of improving the functioning of local self-government bodies in the field of ensuring the availability of municipal services are proposed, as well as ways of improving the regulatory and legal regulation of ensuring the availability of municipal services, in particular, based on the effective experience of foreign countries.
Про раціоналізацію пошуково-пізнавальної діяльності під час проведення обшуку за фактами окремих видів злочинів, підслідних органам безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Досліджено питання раціоналізації пошуково-пізнавальної діяльності під час проведення обшуку за фактами окремих видів злочинів, підслідних органам безпеки. Класифіковано певні групи об’єктів пошуку як засобів раціоналізації пошуково-пізнавальної діяльності під час проведення обшуку у кримінальних провадженнях, передбачених статтями 109–1142, 436–442, 447 КК України, підслідних, згідно з ч. 2 ст. 216 КПК України, у тому числі електронні девайси для аналізу навколишнього середовища (безпілотні літальні апарати, сенсори руху, прилади нічного бачення або тепловізори, інструменти для цифрового стеження, трекери GPS, які можуть встановлюватись на транспортні засоби для спостереження за переміщеннями правоохоронців або інших осіб; фальшиві базові станції (IMSI-catchers), а також рідкісні або спеціалізовані речі: – засоби нейтралізації сигналів камер відеоспостереження (лазерні пристрої для осліплення камер або системи генерації туману для тимчасового затуманення приміщення; – фальшиві предмети, які маскуються під звичайні, наприклад, книги-сейфи, звичайні побутові предмети з прихованими відділеннями для зброї або інших заборонених предметів; – засоби для спотворення слідів дактилоскопічного походження: силіконові форми з чужими відбитками або спеціальні рукавички для приховування власних. Зазначено, що як джерела отримання інформації про об’єкти пошуку виступають: а) протоколи оглядів місць подій, моделі слідів; б) оперативна інформація; в) криміналістичні обліки та колекції; г) висновки судових експертиз, що досліджують об’ємний ідентифікаційний зв’язок, тобто співвідношення слідів та об’єктів, властивості яких у них відображені до однієї групи (класу, роду, виду); ґ) технічні паспорти, гарантійні талони; д) показання свідків, потерпілих, інших підозрюваних тощо. The issue of rationalization of search and cognitive activity during the search based on the facts of certain types of crimes investigated by the security authorities has been studied. Certain groups of search objects are classified as means of rationalizing search and cognitive activities during searches in criminal proceedings, provided for in articles 109–114-2, 436–442, 447 of the Criminal Code of Ukraine, under investigation, in accordance with Part 2 of Art. 216 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, including electronic devices for environmental analysis (unmanned aerial vehicles, motion sensors, night vision devices or thermal imagers, digital tracking tools, GPS trackers that can be installed on vehicles to monitor the movements of law enforcement officers or other persons; fake base stations (IMSI-catchers), as well as rare or specialized things: – means of neutralizing signals from video surveillance cameras (laser devices for blinding cameras or fog generation systems for temporary fogging of the room; – fake objects that are disguised as ordinary ones, for example, safe books, ordinary household objects with hidden compartments for weapons or other prohibited objects; – means for distorting traces of dactyloscopic origin: silicone forms with other people’s prints or special gloves to hide your own. It is noted that the following are the sources of obtaining information about search objects: a) inspection protocols of event sites, trace models; b) operational information; c) forensic records and collections; d) conclusions of forensic examinations examining the three-dimensional identification relationship, i.e. the ratio of traces and objects, the properties of which are mapped to the same group (class, genus, species); e) technical passports, warranty cards; e) testimony of witnesses, victims, other suspects, etc.
Захист критичної інфраструктури як складова частина забезпечення національної безпеки України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Рощина, Інна Олександрівна; Roshchyna, Inna
В даній статті визначено, що забезпечення безпеки критичної інфраструктури є одним із найважливіших завдань для будь-якої країни, особливо в умовах війни. Україна, зіткнувшись із повномасштабним вторгненням, вимушена переосмислювати свої підходи до захисту об’єктів критичної інфраструктури. Це стосується не лише безпосереднього захисту фізичних об’єктів, а й забезпечення безпеки інформаційних систем, логістики та постачання. Основні виклики, з якими стикається Україна у сфері захисту критичної інфраструктури, включають захист підприємств, енергетичних станцій, транспортних вузлів та інших стратегічно важливих об’єктів від атак, саботажу та інших протиправних дій. Окрім цього, важливим аспектом є розробка та впровадження ефективних законодавчих механізмів, які дозволять швидко реагувати на нові виклики та загрози. Ця складна та довготривала робота вимагає чіткої координації між усіма рівнями влади, залучення приватного сектору, а також підтримки міжнародних партнерів. В статті аназізується значення криміналістичної науки в забезпеченні боротьби зі злочинністю на об’єктах критичної інфраструктури. Акцентовано увагу, що без глибокого теоретичного дослідження та всебічного вивчення проблем, пов’язаних із криміналістичним забезпеченням протидії кримінальним правопорушенням на об’єктах критичної інфраструктури, неможливо ефективно і комплексно вирішити актуальні практичні питання забезпечення безпеки українського суспільства та держави. Сучасні можливості криміналістичного забезпечення протидії кримінальним правопорушенням на об’єктах критичної інфраструктури включають вивчення наукових категорій, понять і термінів, що застосовуються в процесі розгляду криміналістичного забезпечення. Це також охоплює аналіз етапів становлення і розвитку, а також сучасного стану криміналістичного забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень на цих об’єктах. Організація системного розслідування кримінальних правопорушень на об’єктах критичної інфраструктури та ефективне збирання і дослідження доказів є, також, важливими для забезпечення безпеки суспільства і держави. Це передбачає не тільки безпосередню боротьбу з правопорушеннями, але й комплексний підхід до їх профілактики, що включає удосконалення заходів безпеки та посилення кримінально-правового захисту критичної інфраструктури. In this article it is determined that ensuring the security of critical infrastructure is one of the most important tasks for any country, especially in conditions of war. Ukraine, faced with a full-scale invasion, is forced to rethink its approaches to the protection of critical infrastructure facilities. This applies not only to the direct protection of physical objects, but also to ensuring the security of information systems, logistics and supply. The main challenges that Ukraine faces in the field of critical infrastructure protection include the protection of enterprises, power stations, transport hubs and other strategically important objects from attacks, sabotage and other illegal actions. In addition, an important aspect is the development and implementation of effective legislative mechanisms that will allow a quick response to new challenges and threats. This complex and long-term work requires clear coordination between all levels of government, the involvement of the private sector, and the support of international partners. The article analyzes the importance of forensic science in ensuring the fight against crime at critical infrastructure facilities. Attention is drawn to the fact that without deep theoretical research and a comprehensive study of the problems related to forensic protection against criminal offenses at critical infrastructure facilities, it is impossible to effectively and comprehensively solve the actual practical issues of ensuring the security of Ukrainian society and the state. Modern capabilities of forensic security to combat criminal offenses at critical infrastructure facilities include the study of scientific categories, concepts and terms used in the process of forensic security. It also includes an analysis of the stages of formation and development, as well as the current state of forensic support for pretrial investigation of criminal offenses at these facilities. The organization of a systematic investigation of criminal offenses at critical infrastructure facilities and the effective collection and investigation of evidence are also important for ensuring the safety of society and the state. This involves not only a direct fight against crimes, but also a comprehensive approach to their prevention, which includes improving security measures and strengthening the criminal law protection of critical infrastructure.
Проблеми надання гуманітарної допомоги в Україні: практичні аспекти
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Мушенок, С. І.; Mushenok, S.
Надання гуманітарної допомоги є невід’ємною частиною міжнародного співробітництва та суспільної відповідальності. Це не лише допомога у важкі часи, але й інвестиція в майбутнє, що забезпечує стабільність, безпеку та добробут для всіх. Виокремлено практичні проблеми надання гуманітарної допомоги: 1) логістичні виклики: складнощі в транспортуванні гуманітарних вантажів до віддалених або важкодоступних районів, особливо в умовах конфлікту чи природних катастроф; наявність пошкодженої інфраструктури, яка ускладнює доставку допомоги; 2) проблеми координації: відсутність ефективної координації між урядовими структурами, неурядовими організаціями та міжнародними агенціями, що може призводити до дублювання зусиль або пропуску важливих потреб; нерегулярний обмін інформацією між усіма учасниками гуманітарних операцій; 3) фінансування: недостатнє фінансування гуманітарних програм, що обмежує можливості надання допомоги та реалізації проектів; залежність від донорських коштів, які можуть бути нестабільними або обмеженими; 4) правові та політичні бар’єри: відсутність або неналежне регулювання законодавства, яке ускладнює діяльність гуманітарних організацій; політичні перешкоди, які можуть затримувати або ускладнювати надання допомоги, особливо в конфліктних зонах; 5) вразливість отримувачів допомоги: визначення реальних потреб населення може бути ускладнено, що веде до недостатнього або неналежного реагування на гуманітарні потреби; проблеми з доступом до інформації про людей, які потребують допомоги, особливо у випадках внутрішньо переміщених осіб або маргіналізованих груп; 6) культурні та соціальні фактори: нерозуміння місцевих культурних традицій і потреб, що може призвести до невідповідності допомоги реальним потребам населення; страх і недовіра з боку населення до гуманітарних організацій, що можуть бути пов’язані з політичними або військовими аспектами; 7) оцінка ефективності: відсутність чітких механізмів моніторингу та оцінки впливу гуманітарної допомоги, що ускладнює корекцію програм і стратегій; непрозорість у звітуванні про витрати та результати гуманітарних програм. Ці проблеми вимагають комплексного підходу та співпраці між усіма учасниками гуманітарного процесу для забезпечення ефективної та своєчасної допомоги людям у потребі. The provision of humanitarian aid is an integral part of international cooperation and social responsibility. It is not only a help in difficult times, but also an investment in the future, which ensures stability, security and well-being for all. The practical problems of providing humanitarian aid are singled out: 1) logistical challenges: difficulties in transporting humanitarian goods to remote or hard-to-reach areas, especially in conditions of conflict or natural disasters; the presence of damaged infrastructure that complicates the delivery of aid; 2) coordination problems: lack of effective coordination between government structures, non-governmental organizations and international agencies, which can lead to duplication of efforts or omission of important needs; irregular exchange of information between all participants of humanitarian operations; 3) funding: insufficient funding of humanitarian programs, which limits the possibilities of providing aid and implementing projects; dependence on donor funds, which may be unstable or limited; 4) legal and political barriers: the absence or improper regulation of legislation, which complicates the activities of humanitarian organizations; political obstacles that can delay or complicate aid delivery, especially in conflict zones; 5) vulnerability of aid recipients: determining the real needs of the population can be complicated, which leads to insufficient or inappropriate response to humanitarian needs; problems with access to information about people in need, especially in the case of internally displaced persons or marginalized groups; 6) cultural and social factors: lack of understanding of local cultural traditions and needs, which can lead to a mismatch of assistance with the real needs of the population; fear and mistrust of the population towards humanitarian organizations, which may be related to political or military aspects; 7) evaluation of effectiveness: lack of clear mechanisms for monitoring and evaluating the impact of humanitarian aid, which complicates the correction of programs and strategies; lack of transparency in reporting on the costs and results of humanitarian programs. These challenges require an integrated approach and cooperation between all actors in the humanitarian process to ensure effective and timely assistance to people in need.
Цифрові речі, цифрові активи, віртуальні активи та цифрові токени: розмежувати не можна консолідувати
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Савченко, Є. Ю.; Savchenko, Ye.
Автором розглянуто питання співвідношення понять та сутності цифрових речей, цифрових активів, віртуальних активів та цифрових токенів через призму їх економічної та правової природи, положень актів нормативного характеру України та Європейського Союзу, міжнародних та європейських організацій, а також позицій вітчизняних вчених-правників. В цілому з’ясовано, що вітчизняні правники-науковці, законодавці та практики не мають однозначної відповіді на порушене в даній праці питання. Це зумовлено різноманітними факторами, в тому числі, унікальністю та комплексністю приватно-правової природи віртуальних активів в юридичному контексті, яка відносно донедавна була невідома вітчизняній правовій науці. У статті окреслено проблематику, яка полягає у відсутності законодавчих розмежувань дефініцій та природи цифрових речей, цифрових активів, віртуальних активів та цифрових токенів, а також комплексних цивільно-правових досліджень відносно зазначеної проблематики. На думку автора, така нормативно-правова прогалина разом з недостатнім станом наукової розробки, в результаті спричиняє правову невизначеність в аспекті розуміння природи відповідних цифрових інструментів та, як наслідок, може мати негативний вплив на можливі способи їх використання учасниками цивільних правовідносин та захисту останніми свої прав. На основі проведеного аналізу дефініцій та природи цифрових речей, цифрових активів, віртуальних активів та цифрових токенів, у статті доведено, що вказані об’єкти мають спільні риси такі як існування в цифровому середовищі та наявність економічної цінності, вимірюваної в грошовому еквіваленті. Проте, цифрові речі та цифрові активи не можуть ототожнюватись виходячи з їх сутності, а також родових та видових характеристик, з віртуальними активами та цифровими токенами. Варто зазначити, що цифрові речі та цифрові активи є тотожними категоріями за своєю сутністю, але їх можна розрізняти за природою походження: цифрові речі є юридичною категорією, яка описує дану сутність з точки зору об’єкта цивільних прав, тоді як цифрові активи мають переважно економічну природу і характеризуються, зокрема, як одиниці бухгалтерського обліку. Цифрові речі та цифрові активи, у свою чергу, є родовими категоріями по відношенню до віртуальних активів, які виступають видовою категорією в даному контексті. Аналогічно, цифрові токени можна розглядати як видову категорію віртуальних активів, які є родовою категорією у наведеному співвідношенні. The author examines the relationship between the concepts and essence of digital things, digital assets, virtual assets, and digital tokens through the lens of their economic and legal nature, as well as the provisions of normative acts of Ukraine and the European Union, international and European organizations, and the positions of domestic legal scholars. Overall, it has been determined that domestic legal scholars, legislators, and practitioners do not have a definitive answer to the issue raised in this work. This ambiguity is due to various factors, including the uniqueness and complexity of the private-law nature of virtual assets in a legal context, which has been relatively unknown to domestic legal science until recently. The article outlines the problems associated with the lack of legislative distinctions between the definitions and nature of digital things, digital assets, virtual assets, and digital tokens, as well as the absence of comprehensive civil-law research on this issue. According to the author, this normative-legal gap, along with the insufficient level of scientific development, results in legal uncertainty in understanding the nature of these digital instruments, which, in turn, negatively affects the potential methods of their use by participants in civil legal relations and the protection of their rights. Based on the analysis of the definitions and nature of digital things, digital assets, virtual assets, and digital tokens, the article demonstrates that these objects share common features, such as existence in a digital environment and the presence of economic value measured in monetary terms. However, digital things and digital assets cannot be equated with virtual assets and digital tokens due to their essence and the differences in their generic and specific characteristics. It is worth noting that digital things and digital assets are similar categories in essence, but they can be distinguished by their origin: digital things are a legal category describing this essence from the perspective of civil law objects, whereas digital assets primarily have an economic nature and are characterized, in particular, as units of accounting. Digital things and digital assets, in turn, are generic categories concerning virtual assets, which act as a specific category in this context. Similarly, digital tokens can be regarded as a specific category of virtual assets, which are a generic category in this relationship.
Дії, пов’язані з насильницькою передачею дітей, що становлять міжнародний злочин геноциду
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Саух, А. С.; Saukh, A.
Дана наукова стаття присвячена дослідженню дій, пов’язаних з насильницькою передачею дітей, які, як виявилося, можуть кваліфікуватися як міжнародний злочин-геноцид. В умовах збройних конфліктів і гуманітарних криз насильницька передача дітей стає одним із механізмів знищення або ослаблення етнічних, расових та релігійних груп, які ставлять під загрозу не лише права дітей. Міжнародний збройний конфлікт в Україні супроводжується скоєнням на території нашої держави численних, в тому числі, таких як незаконна депортація або насильницьке переміщення дітей, які, відповідно до Римського статуту класифікуються як геноцид та не мають строків давності. На сьогодні, існує проблема кваліфікації депортації дітей в її міжнародно-правовому вимірі з урахуванням приписів Римського статуту. У статті аналізуються міжнародно-правові норми, що регулюють захист прав дітей та питання геноциду, розглядаються соціальні, політичні та економічні фактори, що сприяють цим діям. Особлива увага приділяється впливу насильницької передачі дітей на міжнародні відносини, включаючи участь міжнародних організацій та правозахисних структур у вирішенні цієї проблеми. Завдяки комплексному підходу, стаття прагне підвищити усвідомленість про цю гостру проблему та сприяти розробці ефективних стратегій захисту дітей в умовах збройних конфліктів. З огляду на міжнародне право та ухвалені конвенції, такі як Конвенція ООН про права дитини та Конвенція про запобігання злочину геноциду, необхідно чітко розуміти коло дій, які сприяють виникненню цієї проблеми, а також провести правову оцінку таких актів. Важливо також підкреслити, що міжнародна спільнота зобов’язана реагувати на ці злочини, забезпечуючи відповідальність осіб, які їх здійснюють. This scientific article is devoted to the study of actions related to the forcible transfer of children, which, as it turned out, can be qualified as an international crime of genocide. In the context of armed conflicts and humanitarian crises, the forcible transfer of children becomes one of the mechanisms for the destruction or weakening of ethnic, racial and religious groups, which endanger not only the rights of children. The international armed conflict in Ukraine is accompanied by numerous crimes committed on the territory of our country, including the illegal deportation or forcible transfer of children, which, according to the Rome Statute, are classified as genocide and do not have a statute of limitations. Today, there is a problem of qualifying the deportation of children in its international legal dimension, taking into account the prescriptions of the Rome Statute. The article analyzes the international legal norms regulating the protection of children’s rights and the issue of genocide, and considers the social, political and economic factors contributing to these actions. Special attention is paid to the impact of the forcible transfer of children on international relations, including the participation of international organizations and human rights organizations in solving this problem. Thanks to a comprehensive approach, the article seeks to raise awareness of this acute problem and contribute to the development of effective strategies for the protection of children in armed conflicts. With regard to international law and adopted conventions, such as the UN Convention on the Rights of the Child and the Convention on the Prevention of the Crime of Genocide, it is necessary to clearly understand the range of actions that contribute to the emergence of this problem, as well as to conduct a legal assessment of such acts. It is also important to emphasize that the international community is obliged to respond to these crimes, ensuring the responsibility of those who commit them.
Повоєнне відновлення України в контексті протидії зміні клімату: політико-правові аспекти
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Павко, Яна Анатоліївна; Pavko, Yana
Стаття присвячена дослідженню політико-правових засад повоєнного відновлення України в контексті протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків. Визначено здобутки нашої держави у сфері боротьби з кліматичними змінами на шляху її майбутньої відбудови. Автор дійшов висновку, що План повоєнного відновлення України залишається основним документом, який передбачає здійснення зеленої трансформації та включає низку заходів, спрямованих на удосконалення кліматичної політики відповідно до норм і принципів ЄС. Заклавши підвалини для повоєнної відбудови України, він має сприяти забезпеченню її сталого економічного зростання. Перед нашою державою стоїть не легке завдання – інтегрувати кліматичні цілі в усі сектори економіки та суспільного життя відповідно до Європейського зеленого курсу. Україна зробила значний внесок у розвиток кліматичної сфери для свого майбутнього відновлення. Наперекір усім труднощам, вона залишається активним учасником міжнародної кліматичної політики, інформує міжнародне співтовариство про завдану шкоду довкіллю та клімату, а також долучається до важливих проектів у сфері протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків. Україна, як майбутній член ЄС, поступово виконує євроінтеграційні завдання у сфері боротьби зі зміною клімату. Вона продовжує працювати над запровадженням національної системи торгівлі викидами парникових газів згідно з вимогами ЄС. Автором вказано на необхідність розробки та прийняття Державної стратегії та програми повоєнної відбудови України, які включатимуть й питання щодо збереження довкілля та протидії зміні клімату. Це мають бути юридично обовʼязкові документи. Запропоновано створити Фонд повоєнного відновлення України, який акумулюватиме кошти на відбудову нашої держави. Одним із напрямків діяльності фонду повинно стати фінансування відновлення довкілля та заходів із протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків. Він має наповнюватися за рахунок коштів держав-партнерів, міжнародних інституцій, а також конфіскованих російських активів. Крім того, в умовах повоєнної відбудови для забезпечення використання коштів за цільовим призначенням обовʼязково має бути створений й аудиторський орган. The article is devoted to the study of the political and legal framework of post-war recovery of Ukraine in the context of counteracting climate change and adaptation to its consequences. The achievements of our country in the field of combating climate change on the way to its future reconstruction are determined. The author concludes that the Post-War Recovery Plan of Ukraine remains the main document providing for the implementation of green transformation and includes a number of measures aimed at improving climate policy in accordance with EU norms and principles. Having laid the foundations for Ukraine’s post-war recovery, it should help ensure its sustainable economic growth. Our country faces a challenging task to integrate climate goals into all sectors of the economy and public life in line with the European Green Deal. Ukraine has made a significant contribution to the development of the climate sphere for its future recovery. Despite all the difficulties, it remains an active participant in international climate policy, informs the international community about the damage caused to the environment and climate, and joins important projects in the field of counteracting climate change and adaptation to its consequences. Ukraine, as a future EU member, is gradually fulfilling its European integration objectives in the field of combating climate change. It continues to work on implementing a national greenhouse gas emissions trading system in line with EU requirements. The author points out the need to develop and adopt a State Strategy and Programme for the Post-War Recovery of Ukraine, which will include issues related to environmental protection and counteracting climate change. These should be legally binding documents. It is proposed to create a Post-War Recovery Foundation for Ukraine, which will accumulate funds for the reconstruction of our country. One of the fund’s activities should be to finance environmental restoration and measures to combat climate change and adapt to its consequences. It should be filled with funds from partner states, international institutions, and confiscated Russian assets. In addition, in the conditions of post-war recovery, an audit body should be established to ensure the use of funds for the intended purpose.
Окремі аспекти методології дослідження правової регламентації відносин у сфері віртуальної реальності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Грунь, О. В.; Hrun, O.
Досягнення бажаних результатів розуміння методології дослідження правової регламентації відносин у сфері віртуальної реальності має реалізовуватися за допомогою виконання певних умов, найголовнішими з яких є: теоретичне обґрунтування та герменевтично-етимологічний аналіз всіх системоутворюючих понять дослідження, виокремлення збалансованої методологічної системи, стратегічне планування використання результатів дослідження. Зазначена тріада умов дозволяє не тільки повноцінно охарактеризувати предметну сферу дослідження, але й створює відповідний базис для визначення системи співвідношень із вже сталим категоріальним апаратом. До принципів, на основі яких необхідно проводити всебічне дослідження правової регламентації відносин у віртуальному просторі слід відносити: плюралізму, додатковості та міждисциплінарності. Концептуальну ідею дослідження правової регламентації відносин у віртуальному просторі формують такі методологічні підходи, як інформаційно-комунікативний, технологічний, аксіологічний, діяльнісний, синкретичний, та синергетичний. Із сукупності загальнонаукових методів пізнання особливу увагу слід приділяти діалектичному методу, який зумовлює повноцінність розгляду правової регламентації відносин у сфері віртуальної реальності з урахуванням притаманних зав’язків та виявленням взаємозалежності форми й сутності. Зазначений рівень зумовлює використання таких загальнонаукових методів, як аналіз, синтез, абстрагування, індукція, аналогія. Водночас у дослідженні необхідно використовувати спеціально-наукові методи юридичних наук: метод юридичної герменевтики – для розкриття особливостей розуміння та тлумачення правових приписів на основі яких здійснюється правове регулювання відносин у віртуальній сфері; формально-юридичний метод – який передбачає вивчення правових актів, якими регламентується відносини у сфері віртуальної реальності, поза зв’язком з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами; порівняльно-правовий – для зіставлення понять, норм та інститутів різних країн світу як у синхронній так і діахрональній площині. Achieving the desired results of understanding the research methodology of legal regulation of relations in the field of virtual reality must be realized by fulfilling certain conditions, the most important of which are: theoretical justification and hermeneutic-etymological analysis of all system-forming concepts of the study, selection of a balanced methodological system, strategic planning of the use of research results. The specified triad of conditions allows not only to fully characterize the subject area of research, but also creates an appropriate basis for determining the system of relationships with the already established categorical apparatus. The principles on the basis of which it is necessary to carry out a comprehensive study of the legal regulation of relations in the virtual space should include: pluralism, additionality and interdisciplinary. The conceptual idea of the study of legal regulation of relations in the virtual space is formed by such methodological approaches as information-communicative, technological, axiological, activity, syncretic, and synergistic. Taking into account the mentioned approaches and principles, it becomes possible to specify direct research methods. From the set of general scientific methods of cognition, special attention should be paid to the dialectical method, which determines the completeness of the consideration of legal regulation of relations in the field of virtual reality, taking into account the inherent obligations and identifying the interdependence of form and substance. The specified level presupposes the use of such general scientific methods as analysis, synthesis, abstraction, induction, analogy. At the same time, in the research it is necessary to use special scientific methods of legal sciences: the method of legal hermeneutics – to reveal the peculiarities of understanding and interpretation of legal prescriptions on the basis of which legal regulation of relations in the virtual sphere is carried out; formal-legal method – which involves the study of legal acts that regulate relations in the field of virtual reality, unrelated to economics, politics, morality and other social phenomena; comparative legal – to compare the concepts, norms and institutions of different countries of the world both in the synchronous and diachronic plane.
Правові засади розвитку електронного урядування в Україні в умовах європейської інтеграції
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Оксютенко, К. В.; Oksiutenko, K.
Наукова публікація присвячена дослідженню правових засад розвитку електронного урядування в умовах європейської інтеграції. Зазначається, що розвиток електронного урядування покликаний значно оптимізувати діяльність органів публічної адміністрації, включаючи економію матеріально-технічних засобів, яких потребує паперовий документообіг, а також витрат на поштові відправлення. Крім того, можливість надання адміністративних послуг в цифровому форматі значно скорочує час, необхідний для їх отримання. Також суттєво скорочуються витрати часу на комунікацію між різними органами публічної адміністрації, зокрема, на обмін документами, отримання відповідей на запити тощо. Правовою основою розвитку електронного урядування є Конституція та закони України, міжнародно- правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, накази окремих міністерств, а також акти органів місцевого самоврядування. Наголошується на тому, що розвиток електронного урядування є однією з умов набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, адже згідно Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії ї їхніми державами-членами, з іншої сторони, Сторони сприяють поступовому наближенню до права i нормативно-правової бази ЄС у галузі регулювання інформаційного суспільства і електронних комунікацій. З метою удосконалення правових засад розвитку електронного урядування в умовах європейської інтеграції пропонується внести зміни до чинного законодавства, зокрема Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», якими передбачити, що в паперовій формі документи виготовляються (видаються) у виключних випадках, прямо передбачених законами України. The scientific publication is devoted to the study of the legal foundations of the development of electronic governance in the conditions of European integration. It is noted that the development of e-governance is designed to significantly optimize the activities of public administration bodies, including the saving of material and technical means required by paper document circulation, as well as costs for postal shipments. In addition, the possibility of providing administrative services in a digital format significantly reduces the time required to receive them. Also, the time spent on communication between various public administration bodies, in particular, on exchanging documents, receiving answers to requests, etc., is significantly reduced. The legal basis for the development of e-governance is the Constitution and laws of Ukraine, international legal acts ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine, decrees of the President and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of individual ministries, as well as acts of local self-government bodies. It is emphasized that the development of electronic governance is one of the conditions for Ukraine to become a full member of the European Union, because according to the Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their member states, on the other hand, the Parties contribute to the gradual approximation to the law and regulatory framework of the EU in the field of regulation of the information society and electronic communications. In order to improve the legal basis for the development of e-governance in the conditions of European integration, it is proposed to amend the current legislation, in particular the Law of Ukraine «On Electronic Documents and Electronic Document Management», to provide that documents are produced (issued) in paper form in exceptional cases, expressly provided for by law of Ukraine.
Щодо питання строків звернення до суду під час дії воєнного стану: аналіз законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii; Лаухін, Д. Ф.; Laukhin, D.
У статті здійснено аналіз норм права, які регулюють питання, пов’язані із позовною давністю та строком звернення до суду, а також пропуску цього строку та підстав його поновлення у межах цивільного, господарського та адміністративного судових процесів. Зауважено, що з дня набрання чинності положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450-IX від 08.11.2023, а це 30.01.2024, всі строки позовної давності, які визначені в Цивільному кодексі України зупинені, щонайменше, на період дії воєнного стану. Звернено увагу, що ураховуючи відповідні зміни законодавства України, особа, яка звертається до суду у порядку цивільного чи господарського судочинства, і при цьому застосуванню підлягає встановлений Цивільним кодексом України строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого приватного права або інтересу, не повинна наводити конкретних причин його пропуску, адже він продовжується автоматично. У зв’язку із цим автори порушують питання, чому законодавчий розподіл щодо застосування строків звернення до суду у межах цивільного, господарського та адміністративного судочинства не є однаковим і ставить у різне становище учасників цих судових процесів. У статті виділено наступне: – положеннями Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450-IX від 08.11.2023 строки позовної давності щодо окремих приватно-правових спорів (цивільних та господарських) зупинено на весь час дії воєнного стану; – у відповідних судових справах на час дії воєнного стану відповідачі позбавлені такого способу захисту, як застосування строків позовної давності щодо позовів, де вони були пропущені, принаймні, без поважних причин; – у судових справах адміністративної юрисдикції на час дії воєнного стану встановлені строки звернення до суду не зупинялись, і відповідачі, які є суб’єктами владних повноважень, не позбавлені права в своїх аргументах посилатись на це у разі пропуску позивачем такого строку без поважних причин; – неоднаковість підходів законодавця до прав та обов’язків сторін в приватно-правових спорах та до питання застосування позовної давності і строків звернення до суду з огляду на види судочинства є необґрунтованим, ставить учасників спірних правовідносин, що виникають у державі, у нерівне становище, не узгоджується з поняттям «правова визначеність». На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що відповідні норми права є дискусійними та потребують подальшого ґрунтовного вивчення. Оскільки відмінність у підходах до строків звернення до суду ставить учасників спірних правовідносин, що виникають у державі, у нерівне становище, то законодавство у цій частині підлягає удосконаленню. За таких причин рівність має забезпечуватися шляхом запровадження позитивних дій з боку держави для врегулювання фактичної нерівності. Тому правові норми, які встановлюють процесуальні строки звернення до суду, слід удосконалити шляхом вироблення єдиного підходу щодо цього в усіх судових процесах. Теперішній підхід законодавця до вирішення проблеми строку звернення до суду є суперечливим і породжує полеміку, а питання строку звернення до суду, поновлення та продовження таких строків в перспективі має бути уніфіковано в усіх судових юрисдикціях. The article contains an analysis of the norms of law that regulate nutrition, related to the longstanding period of application to the court, as well as the omission of this line and the establishment of its renewal between the civil, state and administrative judicial process iv. It is respected that from the day of gaining authority, the Law of Ukraine “On introducing changes to the Civil Code of Ukraine in order to thoroughly establish the procedure for registering the slaughter” No. 3450-IX dated 08.11.2023, and as of 30.01.2024, and lines of call prescription, as written in Tsivilny The Code of Ukraine was updated, at least during the war period. It is noted that the urgent changes in the legislation of Ukraine, a person who is subject to trial in the order of civil and sovereign justice, and with which the stagnation encourages the introduction of lines by the Civil Code of Ukraine, among any person or you can go to court for the protection of your private right or If you are interested, you are not required to provide specific reasons for your omission, but it will continue automatically. In connection with this, the authors destroy the principle that the legislator often stagnates the lines of execution before the trial within the boundaries of civil, state and administrative courts, but it is not necessary to place participants in these court processes at risk. c. The statistics shows the current situation: – the provisions of the Law of Ukraine “On introducing changes to the Civil Code of Ukraine in order to thoroughly establish the procedure for registering the slaughter” No. 3450- IX dated 08.11.2023 lines of limitation are also privately legal disputes (civil and civil) are limited to the entire the hour of war; – for the most important ships, at the time of military action, it is recommended to eliminate this method of protection, such as stashing the lines of seniority for calls, in case they were missed, for example, without good reason; – in the court rights of the administrative jurisdiction at the time of the war, the establishment of the filing lines before the court was not completed, and it was shown that the subjects of the ownership were not abrogating the right in their arguments to appeal to Do not omit such a line without good reason; – the dissimilarity of the legislator’s approaches to the rights and obligations of both parties in private law disputes and to the establishment of statute of limitations and lines of application to court, looking at the types of legal acts that are not settled, to place participants in disputed rights It is true that the power, the unequal station, is at fault, does not agree with the concept of “legal significance”. On the basis of this analysis, a conclusion has been drawn that the relevant rules of law are debatable and require further ground-level examination. Because of the importance of approaching the stages of brutality before the court to put participants in controversial legal issues that arise in the state, in an unequal situation, then the legislation in this part encourages further refinement. For such reasons, jealousy may be ensured by the promotion of positive actions on the side of the state to regulate actual inequality. Therefore, the legal norms that establish the procedural lines of proceedings before the trial should be strengthened by the way of establishing a uniform approach in all judicial processes. The current approach of the legislator to solving the problem of the term of appeal to the court is controversial and generates controversy, and the issue of the term of appeal to the court, renewal and extension of such terms in the future should be unified in all court jurisdictions.
До характеристики структурних елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Криворучко, Л. С.; Kryvoruchko, L.
Запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини вимагає здійснення активної діяльності цілої низки суб’єктів, кожен з яких володіє своїм, особливим адміністративно-правовий статус. Останній являє собою сукупність визначених нормами адміністративного права елементів, які у своїй сукупності є об’єктивним відображенням становища кожного окремого суб’єкта у відповідних правовідносинах. У межах досліджуваної наукової проблематики значення адміністративно-правового статусу полягає у тому, що, по-перше, визначити та створити межі можливої та необхідної поведінки уповноважених суб’єктів під час виконання ними завдань у певній сфері суспільних відносин; по-друге, визначити межі їх відповідальності; по-третє, створити всі необхідні умови для належної якісної та ефективної діяльності (забезпечити юридичні гарантії функціонування). Зазначене вище дає змогу говорити про те, що адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини є явищем складним та багатоаспектним, що обумовлює його складну структуру. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, надано характеристику структурним елементам адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини. Узагальнено, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу. Визначено, що елемент адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини – це юридичні гарантії їх діяльності. Юридичні гарантії являють собою сукупність визначених нормами чинного законодавства правових, організаційних, економічних та соціальних засобів, які у своїй сукупності надають можливість суб’єктам запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини виконувати свою діяльність якісно, ефективно й результативно, а також на засадах верховенства права, законності та незалежності. Зроблено висновок, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу, адже від цього прямо залежать їх безпосередня діяльність та дієвість виконання покладених на них функцій. The implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights requires the active activity of a number of subjects, each of which has its own, special administrative and legal status. The latter is a set of elements determined by the norms of administrative law, which in their totality are an objective reflection of the position of each individual subject in the relevant legal relationship. Within the researched scientific issues, the significance of the administrative-legal status is that, firstly, to define and create boundaries of the possible and necessary behavior of authorized subjects during their performance of tasks in a certain sphere of public relations; secondly, to determine the limits of their responsibility; thirdly, to create all the necessary conditions for proper high-quality and effective activity (provide legal guarantees of functioning). The above makes it possible to say that the administrative-legal status of the subjects of the implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is a complex and multifaceted phenomenon, which determines its complex structure. The article, based on the analysis of the scientific views of scientists and the norms of the current legislation, characterizes the structural elements of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights. In general, the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the content of each of the elements of this status outlined by us. It was determined that an element of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is the legal guarantees of their activities. Legal guarantees are a set of legal, organizational, economic and social means determined by the norms of current legislation, which in their entirety provide the opportunity for the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights to perform their activities qualitatively, efficiently and effectively, as well as on the basis of supremacy rights, legality and independence. It was concluded that the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the meaningful content of each of the elements of this status outlined by us, because their direct activity and the effectiveness of the implementation of the tasks directly depend on this functions on them.
Якість та ефективність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів виконавчої влади в сфері протидії податкових правопорушень
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Беззубов, Д. О.; Bezzubov, D.; Коваль, М. В.; Koval, M.
Досліджуються управлінські аспекти забезпечення якості і ефективності діяльності органів державної влади з позицій класичного адміністративного права, аналізуються системи протидії податковим правопорушенням як фактор, що формує підґрунтя розвитку науки адміністративного права, визначаються елементи впливу такої діяльності на стан режиму законності ті правопорядку. Увага акцентується на такому аспекті якості і ефективності, як захист правопорядку та забезпечення економічної безпеки держави, що формують галузеві особливості реалізації норм адміністративного права. Відсутність прикладної бази досліджень категорії якість та ефективність в діяльності органів виконавчої влади, слабо розвинена теорія та практика впровадження напрацювань науки в практичне правове поле, правовий нігілізм у законодавчій роботі та зниження кількості й кваліфікації управлінських кадрів органів виконавчої влади підвищують ступінь загроз і ризиків розвитку держави в цілому. Формування окремого напряму досліджень кількісних і якісних показників діяльності органів виконавчої влади та впровадження результатів наукових надбань у практичне правове життя є основою для адекватного розвитку суспільства та держави, особливо в мовах зовнішньої агресії. Якість та ефективність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів виконавчої влади в сфері протидії податковим правопорушенням залежать від кількох ключових чинників. По-перше, наявність стабільної та чіткої законодавчої бази, яка регулює податкові відносини, грає важливу роль у забезпеченні правового порядку. По-друге, кадровий потенціал, включаючи професійну підготовку співробітників, значно впливає на якість контролю. Також важливими є технологічні засоби, які дозволяють здійснювати автоматизований моніторинг та аналіз даних, а також міжвідомча взаємодія, що забезпечує комплексний підхід до вирішення проблем податкових правопорушень. Додатково, фінансування та ресурси, які виділяються на боротьбу з правопорушеннями, а також активна участь громади у контролі за діяльністю органів влади, сприяють підвищенню прозорості та підзвітності. Сприятливий психологічний клімат в організаціях також є важливим аспектом, що впливає на ефективність роботи. Таким чином, інтеграція цих чинників може значно поліпшити якість адміністративно-правового забезпечення в цій сфері. The managerial aspects of ensuring the quality and efficiency of the activities of state authorities are studied from the standpoint of classical administrative law, the systems of combating tax offenses are analyzed as a factor that forms the basis for the development of the science of administrative law, and the elements of the influence of such activities on the state of the regime of legality and law and order are determined. Attention is focused on such aspects of quality and efficiency as the protection of law and order and ensuring the economic security of the state, which form the sectoral features of the implementation of the norms of administrative law. The lack of an applied base of research in the category of quality and efficiency in the activities of executive authorities, poorly developed theory and practice of implementing the achievements of science in the practical legal field, legal nihilism in legislative work and a decrease in the number and qualifications of managerial staff of executive authorities increase the degree of threats and risks to the development of the state in as a whole The formation of a separate direction of research on quantitative and qualitative indicators of the activity of executive authorities and the implementation of the results of scientific acquisitions in practical legal life is the basis for the adequate development of society and the state, especially in the languages of external aggression. The quality and effectiveness of the administrative and legal support of the activities of the executive authorities in the field of combating tax offenses depend on several key factors. First, the presence of a stable and clear legal framework that regulates tax relations plays an important role in ensuring the legal order. Secondly, the personnel potential, including the professional training of employees, significantly affects the quality of control. Also important are technological tools that allow automated monitoring and data analysis, as well as interdepartmental interaction, which provides a comprehensive approach to solving the problems of tax offenses. In addition, the funding and resources allocated to the fight against crimes, as well as the active participation of the community in monitoring the activities of authorities, contribute to increased transparency and accountability. A favorable psychological climate in organizations is also an important aspect affecting work efficiency. Thus, the integration of these factors can significantly improve the quality of administrative and legal support in this area.
Економіко-правові засади медико-генетичної допомоги в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Крушельницька, Г. Л.; Krushelnytska, H.
Метою статті є дослідження чинного законодавства у сфері забезпечення медико-генетичної допомоги в Україні та висвітленні можливостей її удосконалення з огляду на розвиток новітніх геномних та генетичних біотехнологій, а також забезпечення доступності медико-генетичної допомоги для населення. Для досягнення поставленої мети у науковій роботі було застосовано загальнонаукові, міждисциплінарні і спеціально-юридичні методи, серед яких діалектичний, формально-юридичний методи, а також метод аналізу та моделювання. У статті досліджено основи правового регулювання медико- генетичної допомоги. Розглянуто економіко-правові засади забезпечення пренатальної та неонатальної діагностики спадкових захворювань, спричинених геномними мутаціями. Відзначено необхідність удосконалення медико-генетичної допомоги шляхом впровадження нових методів лікування, зокрема редагування геному соматичних клітин людини та державну фінансову підтримку фундаментальних досліджень у сфері редагування геному клітин зародкової лінії. З метою забезпечення доступності медико-генетичної допомоги населенню, розглядається можливість інтегрувати медико-генетичне консультування до системи первинної медичної допомоги та надання цієї медичної послуги лікарями загальної практики та педіатрами. Також звертається увага на необхідність покладення на медико-генетичну службу в особі профільних інститутів Академії медичних наук України обов’язку проведення експертизи мРНК-вакцин, призначених для імунізації населення України. У зв’язку із цим наводяться останні наукові дослідження, які вказують на потенційну можливість мРНК-вакцин вбудовуватися у ДНК реципієнтів вакцини та передаватися наступним поколінням, що може призвести до змін у геномі людини. На основі проведеного дослідження автор дійшла висновку, що розвиток біомедичних технологій у сфері генетичної інженерії на фоні погіршення генетичних популяційних процесів в Україні потребує відповідної реакції з боку держави. Не зважаючи на позитивні зрушення в економіко-правовому забезпеченні ранньої пренатальної та неонатальної діагностики генетичних захворювань, його застосування не впливає на зниження рівня захворювань, спричинених мутаціями у генах. У зв’язку з цим необхідно створити можливість застосування новітніх технологій редагування генома людини, які дозволять не лише виявляти, але і лікувати генетичні захворювання. З метою забезпечення доступності медико-генетичного консультування для широкого кола пацієнтів, необхідно інтегрувати його до системи первинної медичної допомоги. Також у зв’язку із появою вакцин, створених на платформі мРНК, необхідно покласти обов’язок на медико-генетичну службу проводити попередню експертизу можливості клінічного застосування вакцин на базі ДНК з метою запобігання втручанню в геном людини та геномним мутаціям. The purpose of the article is to study the current legislation in the field of providing medicalgenetic care in Ukraine and highlight the possibilities of its improvement in view of the development of the latest genomic and genetic biotechnologies, as well as ensuring the availability of medical-genetic care for the population. To achieve the set goal, general scientific, interdisciplinary, and special legal methods were used in the scientific work, including dialectical and formal legal methods, as well as the method of analysis and modelling. The article examines the basics of legal regulation of medical and genetic assistance. The economic and legal principles of ensuring prenatal and neonatal diagnosis of hereditary diseases caused by genomic mutations are considered. The need to improve medical and genetic care through the introduction of new treatment methods, in particular the editing of the genome of human somatic cells and the financial support of fundamental research in the field of genome editing of germline cells, was noted. To ensure the availability of medical and genetic care to the population, the possibility of integrating medical and genetic counselling into the system of primary care and providing this medical care by general practitioners, family doctors and paediatricians is being considered. Attention is also drawn to the need to entrust the medical and genetic service, represented by specialized institutes of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, with the duty to carry out an examination of mRNA vaccines intended for immunization of the population of Ukraine. In this regard, recent scientific studies are cited that indicate the potential for mRNA vaccines to be incorporated into the DNA of vaccine recipients and passed on to subsequent generations, which can lead to changes in the human genome. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that the development of biomedical technologies in the field of genetic engineering against the background of the deterioration of genetic population processes in Ukraine requires an appropriate response from the state. Despite the positive developments in the economic and legal provision of early prenatal and neonatal diagnosis of genetic diseases, its use does not affect the reduction of the level of diseases caused by mutations in genes. In this regard, it is necessary to create the possibility of using the latest technologies for editing the human genome, which will allow not only to detect, but also to treat genetic diseases. To ensure the availability of medical and genetic counselling for a wide range of patients, it is necessary to integrate it into the system of primary medical care. Also, in connection with the emergence of vaccines created on the mRNA platform, it is necessary to place an obligation on the medical and genetic service to conduct a preliminary examination of the possibility of clinical use of DNA-based vaccines to prevent interference with the human genome and genomic mutations.
Механізм захисту соціальних прав державних службовців
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шаповалова, К. Г.; Shapovalova, K.
Стаття присвячена комплексному аналізу правових механізмів, що забезпечують соціальні права державних службовців в Україні. В умовах сучасних трансформацій державного управління та зростання суспільних очікувань щодо якості державних послуг, гарантування соціальних прав державних службовців є ключовим аспектом забезпечення стабільності і ефективності державної служби. У статті розглядаються особливості правового регулювання соціального захисту, включаючи право на працю, оплату праці, соціальне забезпечення, а також інші соціальні гарантії, передбачені національним і міжнародним соціальним законодавством. Особлива увага приділяється ролі законодавчих та підзаконних актів у забезпеченні ефективного механізму їх реалізації та захисту. У дослідженні висвітлюється, як сучасне трудове законодавство та акти, що регулюють державну службу, впливають на забезпечення стабільності соціальних прав державних службовців. Автор здійснює порівняльний аналіз українського законодавства з відповідними правовими нормами Європейського Союзу, що дозволяє виявити наявні недоліки у вітчизняній правовій системі і запропонувати шляхи їхнього усунення для наближення до міжнародних стандартів. Автор також звертає увагу на проблеми, пов’язані з неузгодженістю різних норм права, що регулюють соціальні права державних службовців, зокрема, між законами про державну службу та іншими галузевими актами. Окремо розглядаються питання судового та адміністративного захисту соціальних прав, включаючи аналіз судової практики, яка відображає реальний стан захисту цих прав. Розкрито значення ефективного механізму захисту соціальних прав для мотивації та збереження високопрофесійних кадрів на державній службі. The article is devoted to a comprehensive analysis of legal mechanisms that ensure the social rights of civil servants in Ukraine. In the conditions of modern transformations of public administration and the growth of public expectations regarding the quality of public services, guaranteeing the social rights of public servants is a key aspect of ensuring the stability and efficiency of the public service. The article examines the peculiarities of legal regulation of social protection, including the right to work, wages, social security, as well as other social guarantees provided for by national and international social legislation. Special attention is paid to the role of legislative and by-laws in ensuring an effective mechanism for their implementation and protection. The study highlights how modern labor legislation and acts regulating the civil service affect the sustainability of the social rights of civil servants. The author carries out a comparative analysis of Ukrainian legislation with the relevant legal norms of the European Union, which allows to identify the existing shortcomings in the domestic legal system and to propose ways to eliminate them in order to approach international standards. The author also draws attention to the problems related to the inconsistency of various legal norms regulating the social rights of civil servants, in particular, between civil service laws and other sectoral acts. Issues of judicial and administrative protection of social rights are considered separately, including the analysis of judicial practice, which reflects the real state of protection of these rights. The importance of an effective mechanism for the protection of social rights for the motivation and retention of highly professional personnel in the public service is revealed.
Суб’єкти правовідносин соціального і правового захисту особового складу Державної прикордонної служби України та особливості їх нормативно-правового визначення
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ганьба, О. Б.; Hanba, O.; Халимон, С. І.; Khalymon, S.
У статті характеризуються суб’єкти правовідносин соціального і правового захисту особового складу Державної прикордонної служби України (далі – Держприкордонслужба України) та особливості їх нормативно-правового визначення. Виокремлено низку нормативно-правових актів, які склали законодавче підґрунтя дослідження. Наголошено, що будь-які правові відносини залишатимуться статичним явищем, якщо не будуть приведені в рух їх головними учасниками – суб’єктами, завдяки виконанню останніми своїх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків з метою задоволення певних потреб та інтересів. Визначено чіткий перелік суб’єктів правовідносин соціального і правового захисту особового складу Держприкордонслужби України, а також окреслено перелік осіб, на яких не розповсюджується дія Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відповідно, які не є суб’єктами досліджуваних правовідносин. З’ясування особливостей нормативно-правового визначення суб’єктного складу правових відносин досліджуваної сфери сприятиме кращому осмисленню проблематики зазначених суб’єктів та формуванню предметного базису для подальшого пізнання правовідносин соціального і правового захисту особового складу як Держприкордонслужби України, так і інших правоохоронних органів і військових формувань держави. Узагальнено визначення суб’єктів правовідносин соціального і правового захисту особового складу Держприкордонслужби України, під якими розуміються визначені нормативно-правовими актами учасники специфічних правових відносин, що реалізують свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки з метою соціального та правового захисту своїх потреб і інтересів, а також членів їх сімей. Запропоновано внесення змін до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у частині, що стосується доповнення суб’єктів, на яких поширюється дія зазначеного Закону, такими суб’єктами, як працівники правоохоронних органів, які відповідно до їх службових повноважень можуть залучатися до оперативно-службової діяльності. Наголошено на створенні та функціонуванні нових суб’єктів правовідносин соціального і правового захисту особового складу Держприкордонслужби України, що зумовлено вимогами сьогодення. The article describes the subjects of legal relations of social and legal protection of personnel of the State Border Guard Service of Ukraine and the peculiarities of their normative and legal definition. A number of normative and legal acts were singled out, which formed the legal basis of the study. It is emphasized that any legal relations will remain a static phenomenon if they are not set in motion by their main participants – subjects, thanks to the latter’s fulfillment of their subjective rights and legal obligations. A clear list of subjects of legal relations of social and legal protection of personnel of the State Border Guard Service of Ukraine has been defined, as well as a list of persons to whom the Law of Ukraine of December 20, 1991 No. 2011-ХІ “On Social and Legal Protection of Servicemen and Their Family Members” does not apply has been outlined, and, accordingly, which are not subjects of the studied legal relationship. Elucidation of the specifics of the regulatory and legal definition of the subject composition of legal relations in the researched area will contribute to a better understanding of the problems of the specified subjects and the formation of a subject basis for further knowledge of the legal relations of social and legal protection of the personnel of the State Border Guard Service of Ukraine, as well as other law enforcement agencies and military formations state. The definition of subjects of legal relations of social and legal protection of personnel of the State Border Guard Service of Ukraine is generalized, which are understood as participants of specific legal relations defined by normative legal acts, who exercise their subjective rights and legal obligations for the purpose of social and legal protection of their needs and interests. It is proposed to amend the Law of Ukraine dated December 20, 1991 No. 2011-XII “On social and legal protection of military personnel and members of their families” in the part related to the addition of entities subject to the said Law by such entities as employees law enforcement agencies, which, according to their official powers, can be involved in operative and official activities.
Право на свободу об’єднань в профспілки в законодавстві ФРН
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Андрейченко, С. С.; Andreichenko, S.
Стаття досліджує право на свободу об’єднання у професійні спілки в законодавстві ФРН, робиться акцент на сучасному стані забезпечення прав та свобод працівників, позначається роль профспілки в представництві інтересів працівника. Підкреслено, що Основний закон ФРН, стаття 9, гарантує свободу асоціацій. Ніхто не може бути позбавлений права вступити до профспілки. Водночас членство в профспілці є добровільним та нікого не можуть змусити вступати до цього об’єднання. Позначено, що центральним завданням профспілок є колективні переговори. Зроблено акцент на тому, що найчисельнішою і найвпливовішою профспілковою організацією Німеччини є Об’єднання німецьких профспілок. Профспілки мають право створюватись як представницькі органи найманих працівників там, де їх раніше не існувало. Профспілки можуть мати право ініціювати вибори виробничої ради. Підкреслено, що колективні договори завжди є обов’язковими для членів відповідної профспілки. Зазначено, що колективні договори мають юридичну силу, якщо вони відповідають встановленим законом мінімальним стандартам. Зазвичай вони укладаються на галузевому рівні відповідною профспілкою та об’єднанням роботодавців і охоплюють одну галузь на рівні регіону або всієї країни. Підкреслено, що принцип пропорційності обмежує права на страйк і локаут для профспілок, особливо у життєво важливих службах, наприклад, медичні заклади, пошта. Перераховані випадки, коли колективний договір застосовується до трудового договору. Зроблено висновок, що законодавство ФРН щодо регулювання організації та діяльності профспілок містить сучасні міжнародні стандарти захисту прав працівників, що сприяє ефективному представництву їх інтересів. Аргументовано, що український законодавець може скористатися позитивним досвідом ФРН, для удосконалення національного законодавства у питанні регулювання права на свободу об’єднання у професійні спілки. Удосконалення національного законодавства сприятиме демократичному розвитку України та відповідатиме сучасним тенденціям в сфері захисту прав людини. The article explores the right to freedom of association in trade unions under the legislation of the Federal Republic of Germany (FRG), with a focus on the current state of ensuring the rights and freedoms of workers, and highlights the role of trade unions in representing workers’ interests. It emphasizes that Article 9 of the Basic Law of the FRG guarantees freedom of association. No one can be deprived of the right to join a trade union. At the same time, trade union membership is voluntary, and no one can be forced to join such an organization. The article notes that the central task of trade unions is collective bargaining. It highlights that the largest and most influential trade union organization in Germany is the German Confederation of Trade Unions (DGB). Trade unions have the right to be established as representative bodies for employees where none previously existed. Trade unions also have the right to initiate the election of works councils. It is emphasized that collective agreements are always binding for members of the respective trade union. It is stated that collective agreements have legal force if they comply with statutory minimum standards. These agreements are usually concluded at the sectoral level by the appropriate trade union and employers’ association and cover one sector at the regional or national level. The principle of proportionality limits the right to strike and lockout for trade unions, especially in essential services such as healthcare and postal services. The article lists instances where a collective agreement applies to employment contracts. The conclusion is drawn that German legislation regulating the organization and activities of trade unions incorporates modern international standards for the protection of workers’ rights, promoting effective representation of their interests. It is argued that the Ukrainian legislator could benefit from the positive experience of the FRG in improving national legislation regarding the right to freedom of association in trade unions. Enhancing national legislation would contribute to the democratic development of Ukraine and align with modern trends in human rights protection.
Проблема судової нормотворчості у контексті законодавчого регулювання діяльності судової гілки влади в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Погребняк, В. Я.; Pohrebniak, V.
Стаття присвячена розгляду проблеми судової нормотворчості у контексті принципу поділу влад, а також законодавчого регулювання діяльності судової гілки влади в Україні. Автор піддає аналізу положення Конституції України, а також законодавчих актів, зокрема Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у контексті визначення змісту категорії «правосуддя», що розкриває концептуальне завдання судової гілки влади. Також досліджуються положення Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України у ключі встановлення змісту категорій «вирішення спору», «розгляд та вирішення справи» та «судочинство» з метою визначення функціональних особливостей діяльності судів в Україні. Окрема увага присвячена аналізу положень Закону України «Про правотворчу діяльність», як законодавчого акту, що визначає правові та організаційні засади правотворчої діяльності, принципи і порядок її здійснення. Формується висновок, що на рівні положень чинного законодавства України зроблено спробу покладення на суд виключно функції застосування норм права. При цьому, що стосується «нормотворчих» можливостей суду, то вони як не санкціоновані чітко на рівні закону, так і не заборонені й не спростовані ним. Сама ж діяльність суду, яка полягає у «здійсненні правосуддя», наразі розкривається через форму такої діяльності, тобто «судочинство», зміст якої розкривається у положеннях процесуальних кодексів. Таким чином з точки зору характеру вирішення піднятої проблеми на рівні положень законодавчих актів складається ситуація за якої концептуальні приписи, що містяться у Конституції Україні та Законі України «Про судоустрій і статус суддів», який є базовим для визначення правового статусу суду і встановлення правової природи здійснюваної ним діяльності, не розкривають комплексно сутність поняття «правосуддя» і не окреслюють у всій повноті механізм чи вичерпний інструментарій його здійснення. Водночас ці ж положення не містять чіткої заборони щодо здійснення судом окремих форм нормотворчої діяльності в аспекті всієї багатогранності і діапазоні такої діяльності. The article deals with the problem of judicial rulemaking in the context of the power-sharing principle as well as legislative regulation of judicial branch activity in Ukraine. The author analyzes the provisions of the Constitution of Ukraine as well as of legislative acts, particularly the Law of Ukraine On Judiciary and the Status of Judges in the context of determination of the category of “justice” that describes the conceptual task of the judiciary branch. Also the provisions of the Civil Procedural Code of Ukraine as well as of the Economic Procedural Code of Ukraine are researched in the key of defining the content of the category “dispute resolution”, “trial and resolution of the case” and “judiciary” in order to define the functional features of the judicial branch activity in Ukraine. Particular attention is paid to the analysis of the provisions of the Law of Ukraine On Lawmaking Activity as a legislative act determining the juridical and organizational fundamentals of lawmaking activity, principles and order of it realization. It is concluded that a serious attempt has been made by legislative provisions of Ukraine to empower court only by the function of rule-enforcement. But at the same time the “rulemaking” power of court neither sanctioned clearly by the law, nor prohibit or either disproved by them. The judiciary activity itself which as a general rule deals with “execution of justice” is currently defined through the form of such activity i.e. “judiciary” which content are disclosed by the procedural codes provisions. Consequently from the point of view of abovementioned problem resolution according to legislative provisions the case is that the conceptual provisions of the Constitution of Ukraine as well as of the Law of Ukraine On Judiciary and the Status of Judges (that is the basic act for the determination of legal status of the court and establishment of the juridical nature of judicial activity) do not define neither the essence of “justice” (judiciary) nor the complete mechanism or comprehensive instruments of judiciary power execution. At the same time these provisions does not prohibit clearly the possibility of judiciary branch to exercise certain forms of rule-making activity in aspect of its versatility and wide range of such an activity.
Генезис формування та становлення світової фінансової системи
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Драчов, Олексій Вікторович; Drachov, Oleksii
Не зважаючи на те, що останнім часом, в світі спостерігається значне зростання міжнародних конфліктів та загострень, головною рушійною силою розвитку людства залишаються глобалізаційні процеси, які спостерігаються в різних сферах людського життя. Так однією з таких ключових сфер є фінансова, завдяки якій мобілізуються вільні кошти фізичних та юридичних осіб та перерозподіляються в ті сфери, де вони мають найбільш вигідне застосування. Важливо відмітити, що сама фінансова система на сьогодні вийшла за межі національних кордонів та стала над національною, тобто світовою. Таким чином, сьогодні досить важко уявити собі якусь закриту національну фінансову систему, яка буде ефективно функціонувати самостійно, без взаємодії з іншими національними, регіональними фінансовими системами та взагалі в рамах світової фінансової системи. Україна також не є виключенням з цього правилу, особливо в контексті того, що наша країна напряму залежить від постійних фінансових вливань в нашу економіку зі сторони західних парнтерів. Саме тому вивчення процесу становлення світової фінансової системи, аналіз її складових частин, визначення етапів її розвитку. Дозволяє нам більш ґрунтовно та цілісно зрозуміти, як вона функціонує, який напрямок її розвитку та яким чином наша теперішня фінансова система України може бути інтегрована в більш глобальну світову фінансову систему. Для нашої країни це питання є особливо актуальне в контексті післявоєнної відбудови, адже створення сприятливого інвестиційного клімату, налагодження стабільних грошових потоків та належне їх правове забезпечення буде лежати в основі подальшої ефективної такої відбудови. Крім того, в цілому проєвропейський вектор розвитку, який Україна, визначила для себе як пріоритетний вимагає повноцінної такої інтеграції, також в рамках й фінансового сектору. Аналіз етапів становлення світової фінансової системи та особливо скупчення уваги на ключових її елементах дає змогу більш глибше зрозуміти, на чому саме треба робити акценти в розвитку, що при адекватній державній політиці може принести нашій державі стрімкий розвиток в післявоєнний період. Despite the fact that recently, the world has seen a significant increase in international conflicts and exacerbations, the main driving force of human development remains the globalization processes observed in various spheres of human life. Thus, one of these key areas is financial, thanks to which the free funds of individuals and legal entities are mobilized and redistributed to those areas where they have the most beneficial application. It is important to note that the financial system itself today has gone beyond national borders and has become above national, i.e. global. Thus, today it is quite difficult to imagine a closed national financial system that will function effectively independently, without interaction with other national, regional financial systems and generally within the framework of the world financial system. Ukraine is also no exception to this rule, especially in the context of the fact that our country directly depends on constant financial infusions into our economy from Western partners. That is why the study of the process of formation of the world financial system, the analysis of its constituent parts, and the determination of the stages of its development. Allows us to more thoroughly and holistically understand how it functions, what is the direction of its development and how our current financial system of Ukraine can be integrated into a more global world financial system. For our country, this issue is particularly relevant in the context of post-war reconstruction, because the creation of a favorable investment climate, the establishment of stable cash flows and their proper legal support will be the basis of further effective reconstruction. In addition, in general, the pro-European vector of development, which Ukraine has identified as a priority, requires full-fledged such integration, also within the framework of the financial sector. The analysis of the stages of the formation of the world financial system and especially the concentration of attention on its key elements enables a deeper understanding of what exactly needs to be emphasized in development, which, with an adequate state policy, can bring rapid development to our country in the post-war period.
Організаційно-правові засади надання послуг із реабілітації як захід профілактики та протидії наркозлочинності: проблеми та перспективи
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шевчук, О. М.; Shevchuk, O.; Мартиновський, В. В.; Martynovskyi, V.; Матат, Ю. І.; Matat, Yu.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання послуг із реабілітації як заходу протидії наркозлочинності в межах його організаційно-правових засад в Україні та пропозицій із удосконалення національного законодавства із врахуванням європейського досвіду. Встановлено, що право наркозалежних на реабілітацію, соціальну реінтеграцію та ресоціалізацію передбачено Стратегією ЄС щодо наркотиків на 2021–2025 рр., у Плані дій ЄС щодо наркотиків на 2021–2025 роки, у Стратегії наркополітики на період до 2020 року та проекті Державної Стратегії наркополітики України на період до 2030 року, й на законодавчому рівні законах України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» та ін. Визначено, що міжнародні документи (Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року; Конвенція про психотропні речовини 1971 року; Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року проголошують доцільність впровадження заходів реабілітації, реінтеграції та ресоціалізації наркозалежних у національних законодавствах держав учасників Конвенцій. Визначено категорію «реабілітацію наркозалежних осіб» в наукових працях й рекомендаціях ВООЗ, вказано та здійснено аналіз системи методів та форм реабілітації наркозалежних осіб в Україні й окремих країнах ЄС, визначено напрямки удосконалення національного антинаркотичного законодавства. З’ясовано, що відповідно до міжнародних зобов’язань України щодо інтеграції України до світової та європейської спільноти у досліджуваній сфері та в контексті дотримання прав людини вимагає удосконалення й напрямків державної політики надання послуг із реабілітації. Зроблено висновок на доцільність розробки спеціального Закону України «Про реабілітацію наркозалежних осіб». This scientific article is devoted to the current problems of providing rehabilitation services in the field of combating drug crime within its organizational and legal foundations in Ukraine and proposals for improving national legislation taking into account European experience. It has been established that the right of drug addicts to rehabilitation, social reintegration and resocialization is provided for by the EU Drug Strategy for 2021–2025, the EU Action Plan on Drugs for 2021–2025, the Drug Policy Strategy for the period until 2020, and the draft State Drug Policy Strategy of Ukraine for the period until 2030, and at the legislative level, laws of Ukraine «On measures to counter the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors and their abuse» and others. It was determined that international documents (the Single Convention on Narcotic Drugs of 1961; the Convention on Psychotropic Substances of 1971; the UN Convention on Combating Illicit Traffic in Narcotic Drugs and Psychotropic Substances of 1988) declare the expediency of implementing measures for the rehabilitation, reintegration and resocialization of drug addicts in the national legislation of the participating states Conventions. The category «rehabilitation of drug addicts» in scientific works and recommendations of the WHO was defined, the system of methods of rehabilitation of drug addicts in Ukraine and some EU countries was indicated and analyzed, directions for improvement of anti-drug legislation were determined. It has been found that in accordance with Ukraine’s international obligations regarding the integration of Ukraine into the world and European community in the researched field and in the context of human rights compliance, it is necessary to improve the state policy of providing rehabilitation services in the field of combating drug crime. A conclusion was drawn on the expediency of developing a special Law of Ukraine «On the rehabilitation of drug addicts».

Browse

Browsing Випуск № 3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options