Випуск № 3

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/45942

Browse

Now showing 1 - 20 of 35

Дії, пов’язані з насильницькою передачею дітей, що становлять міжнародний злочин геноциду
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Саух, А. С.; Saukh, A.
Дана наукова стаття присвячена дослідженню дій, пов’язаних з насильницькою передачею дітей, які, як виявилося, можуть кваліфікуватися як міжнародний злочин-геноцид. В умовах збройних конфліктів і гуманітарних криз насильницька передача дітей стає одним із механізмів знищення або ослаблення етнічних, расових та релігійних груп, які ставлять під загрозу не лише права дітей. Міжнародний збройний конфлікт в Україні супроводжується скоєнням на території нашої держави численних, в тому числі, таких як незаконна депортація або насильницьке переміщення дітей, які, відповідно до Римського статуту класифікуються як геноцид та не мають строків давності. На сьогодні, існує проблема кваліфікації депортації дітей в її міжнародно-правовому вимірі з урахуванням приписів Римського статуту. У статті аналізуються міжнародно-правові норми, що регулюють захист прав дітей та питання геноциду, розглядаються соціальні, політичні та економічні фактори, що сприяють цим діям. Особлива увага приділяється впливу насильницької передачі дітей на міжнародні відносини, включаючи участь міжнародних організацій та правозахисних структур у вирішенні цієї проблеми. Завдяки комплексному підходу, стаття прагне підвищити усвідомленість про цю гостру проблему та сприяти розробці ефективних стратегій захисту дітей в умовах збройних конфліктів. З огляду на міжнародне право та ухвалені конвенції, такі як Конвенція ООН про права дитини та Конвенція про запобігання злочину геноциду, необхідно чітко розуміти коло дій, які сприяють виникненню цієї проблеми, а також провести правову оцінку таких актів. Важливо також підкреслити, що міжнародна спільнота зобов’язана реагувати на ці злочини, забезпечуючи відповідальність осіб, які їх здійснюють. This scientific article is devoted to the study of actions related to the forcible transfer of children, which, as it turned out, can be qualified as an international crime of genocide. In the context of armed conflicts and humanitarian crises, the forcible transfer of children becomes one of the mechanisms for the destruction or weakening of ethnic, racial and religious groups, which endanger not only the rights of children. The international armed conflict in Ukraine is accompanied by numerous crimes committed on the territory of our country, including the illegal deportation or forcible transfer of children, which, according to the Rome Statute, are classified as genocide and do not have a statute of limitations. Today, there is a problem of qualifying the deportation of children in its international legal dimension, taking into account the prescriptions of the Rome Statute. The article analyzes the international legal norms regulating the protection of children’s rights and the issue of genocide, and considers the social, political and economic factors contributing to these actions. Special attention is paid to the impact of the forcible transfer of children on international relations, including the participation of international organizations and human rights organizations in solving this problem. Thanks to a comprehensive approach, the article seeks to raise awareness of this acute problem and contribute to the development of effective strategies for the protection of children in armed conflicts. With regard to international law and adopted conventions, such as the UN Convention on the Rights of the Child and the Convention on the Prevention of the Crime of Genocide, it is necessary to clearly understand the range of actions that contribute to the emergence of this problem, as well as to conduct a legal assessment of such acts. It is also important to emphasize that the international community is obliged to respond to these crimes, ensuring the responsibility of those who commit them.
Забезпечення доступності муніципальних послуг шляхом використання цифрових технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Козін, А. О.; Kozin, A.
Наукова стаття присвячена дослідженню питання доступності муніципальних послуг в Україні; визначенню ролі цифрових технологій у забезпеченні доступності муніципальних послуг. Визначено хронологію забезпечення доступності муніципальних послуг за допомогою цифрових технологій. Проаналізовано нормативно-правове закріплення та реалізацію способів надання муніципальних послуг в Україні. Наведено особливості застосування цифрових технологій у діяльності муніципальних органів. Визначено роль органів місцевого самоврядування у забезпеченні доступності муніципальних послуг, та визначено повноваження інших органів, що залучені до надання муніципальних послуг шляхом використання цифрових технологій. Наведено повноваження органу місцевого самоврядування у сфері цифрових технологій, визначено проблеми їх реалізації. Досліджено питання стратегічного планування у контексті реалізації повноважень органами місцевого самоврядування у сфері цифрової трансформації. Проаналізовано взаємодію органів місцевого самоврядування з центральним органом, що формує політику у сфері цифрової трансформації та результати такої взаємодії. Зазначено про взаємодію органів місцевого самоврядування з міжнародними організаціями в рамках забезпечення доступності муніципальних послуг, зокрема, шляхом використання цифрових технологій. Наведено ефективний досвід зарубіжних країн у сфері забезпечення доступності муніципальних послуг, а також шляхи забезпечення такої доступності, та проблеми, з якими стикались зарубіжні країни у питанні забезпечення доступності муніципальних послуг. Запропоновано шляхи удосконалення функціонування органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення доступності муніципальних послуг, а також способи удосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення доступності муніципальних послуг, зокрема, на основі ефективного досвіду зарубіжних країн. The scientific article is devoted to the study of the availability of municipal services in Ukraine; determining the role of digital technologies in ensuring the availability of municipal services. The chronology of ensuring the availability of municipal services with the help of digital technologies has been determined. The regulatory and legal consolidation and implementation of methods of providing municipal services in Ukraine are analyzed. Features of the use of digital technologies in the activities of municipal bodies are given. The role of local self-government bodies in ensuring the availability of municipal services is defined, and the powers of other bodies involved in the provision of municipal services through the use of digital technologies are defined. The authority of the local self-government body in the field of digital technologies is given, and the problems of their implementation are identified. The issue of strategic planning in the context of the implementation of powers by local self-government bodies in the field of digital transformation has been studied. The interaction of local self-government bodies with the central body that forms policy in the field of digital transformation and the results of such interaction are analyzed. The interaction of local self-government bodies with international organizations in the framework of ensuring the availability of municipal services, in particular, through the use of digital technologies, is noted. The effective experience of foreign countries in the field of ensuring the availability of municipal services, as well as the ways of ensuring such availability, and the problems faced by foreign countries in the issue of ensuring the availability of municipal services are presented. Ways of improving the functioning of local self-government bodies in the field of ensuring the availability of municipal services are proposed, as well as ways of improving the regulatory and legal regulation of ensuring the availability of municipal services, in particular, based on the effective experience of foreign countries.
Проблеми надання гуманітарної допомоги в Україні: практичні аспекти
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Мушенок, С. І.; Mushenok, S.
Надання гуманітарної допомоги є невід’ємною частиною міжнародного співробітництва та суспільної відповідальності. Це не лише допомога у важкі часи, але й інвестиція в майбутнє, що забезпечує стабільність, безпеку та добробут для всіх. Виокремлено практичні проблеми надання гуманітарної допомоги: 1) логістичні виклики: складнощі в транспортуванні гуманітарних вантажів до віддалених або важкодоступних районів, особливо в умовах конфлікту чи природних катастроф; наявність пошкодженої інфраструктури, яка ускладнює доставку допомоги; 2) проблеми координації: відсутність ефективної координації між урядовими структурами, неурядовими організаціями та міжнародними агенціями, що може призводити до дублювання зусиль або пропуску важливих потреб; нерегулярний обмін інформацією між усіма учасниками гуманітарних операцій; 3) фінансування: недостатнє фінансування гуманітарних програм, що обмежує можливості надання допомоги та реалізації проектів; залежність від донорських коштів, які можуть бути нестабільними або обмеженими; 4) правові та політичні бар’єри: відсутність або неналежне регулювання законодавства, яке ускладнює діяльність гуманітарних організацій; політичні перешкоди, які можуть затримувати або ускладнювати надання допомоги, особливо в конфліктних зонах; 5) вразливість отримувачів допомоги: визначення реальних потреб населення може бути ускладнено, що веде до недостатнього або неналежного реагування на гуманітарні потреби; проблеми з доступом до інформації про людей, які потребують допомоги, особливо у випадках внутрішньо переміщених осіб або маргіналізованих груп; 6) культурні та соціальні фактори: нерозуміння місцевих культурних традицій і потреб, що може призвести до невідповідності допомоги реальним потребам населення; страх і недовіра з боку населення до гуманітарних організацій, що можуть бути пов’язані з політичними або військовими аспектами; 7) оцінка ефективності: відсутність чітких механізмів моніторингу та оцінки впливу гуманітарної допомоги, що ускладнює корекцію програм і стратегій; непрозорість у звітуванні про витрати та результати гуманітарних програм. Ці проблеми вимагають комплексного підходу та співпраці між усіма учасниками гуманітарного процесу для забезпечення ефективної та своєчасної допомоги людям у потребі. The provision of humanitarian aid is an integral part of international cooperation and social responsibility. It is not only a help in difficult times, but also an investment in the future, which ensures stability, security and well-being for all. The practical problems of providing humanitarian aid are singled out: 1) logistical challenges: difficulties in transporting humanitarian goods to remote or hard-to-reach areas, especially in conditions of conflict or natural disasters; the presence of damaged infrastructure that complicates the delivery of aid; 2) coordination problems: lack of effective coordination between government structures, non-governmental organizations and international agencies, which can lead to duplication of efforts or omission of important needs; irregular exchange of information between all participants of humanitarian operations; 3) funding: insufficient funding of humanitarian programs, which limits the possibilities of providing aid and implementing projects; dependence on donor funds, which may be unstable or limited; 4) legal and political barriers: the absence or improper regulation of legislation, which complicates the activities of humanitarian organizations; political obstacles that can delay or complicate aid delivery, especially in conflict zones; 5) vulnerability of aid recipients: determining the real needs of the population can be complicated, which leads to insufficient or inappropriate response to humanitarian needs; problems with access to information about people in need, especially in the case of internally displaced persons or marginalized groups; 6) cultural and social factors: lack of understanding of local cultural traditions and needs, which can lead to a mismatch of assistance with the real needs of the population; fear and mistrust of the population towards humanitarian organizations, which may be related to political or military aspects; 7) evaluation of effectiveness: lack of clear mechanisms for monitoring and evaluating the impact of humanitarian aid, which complicates the correction of programs and strategies; lack of transparency in reporting on the costs and results of humanitarian programs. These challenges require an integrated approach and cooperation between all actors in the humanitarian process to ensure effective and timely assistance to people in need.
Про раціоналізацію пошуково-пізнавальної діяльності під час проведення обшуку за фактами окремих видів злочинів, підслідних органам безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Досліджено питання раціоналізації пошуково-пізнавальної діяльності під час проведення обшуку за фактами окремих видів злочинів, підслідних органам безпеки. Класифіковано певні групи об’єктів пошуку як засобів раціоналізації пошуково-пізнавальної діяльності під час проведення обшуку у кримінальних провадженнях, передбачених статтями 109–1142, 436–442, 447 КК України, підслідних, згідно з ч. 2 ст. 216 КПК України, у тому числі електронні девайси для аналізу навколишнього середовища (безпілотні літальні апарати, сенсори руху, прилади нічного бачення або тепловізори, інструменти для цифрового стеження, трекери GPS, які можуть встановлюватись на транспортні засоби для спостереження за переміщеннями правоохоронців або інших осіб; фальшиві базові станції (IMSI-catchers), а також рідкісні або спеціалізовані речі: – засоби нейтралізації сигналів камер відеоспостереження (лазерні пристрої для осліплення камер або системи генерації туману для тимчасового затуманення приміщення; – фальшиві предмети, які маскуються під звичайні, наприклад, книги-сейфи, звичайні побутові предмети з прихованими відділеннями для зброї або інших заборонених предметів; – засоби для спотворення слідів дактилоскопічного походження: силіконові форми з чужими відбитками або спеціальні рукавички для приховування власних. Зазначено, що як джерела отримання інформації про об’єкти пошуку виступають: а) протоколи оглядів місць подій, моделі слідів; б) оперативна інформація; в) криміналістичні обліки та колекції; г) висновки судових експертиз, що досліджують об’ємний ідентифікаційний зв’язок, тобто співвідношення слідів та об’єктів, властивості яких у них відображені до однієї групи (класу, роду, виду); ґ) технічні паспорти, гарантійні талони; д) показання свідків, потерпілих, інших підозрюваних тощо. The issue of rationalization of search and cognitive activity during the search based on the facts of certain types of crimes investigated by the security authorities has been studied. Certain groups of search objects are classified as means of rationalizing search and cognitive activities during searches in criminal proceedings, provided for in articles 109–114-2, 436–442, 447 of the Criminal Code of Ukraine, under investigation, in accordance with Part 2 of Art. 216 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, including electronic devices for environmental analysis (unmanned aerial vehicles, motion sensors, night vision devices or thermal imagers, digital tracking tools, GPS trackers that can be installed on vehicles to monitor the movements of law enforcement officers or other persons; fake base stations (IMSI-catchers), as well as rare or specialized things: – means of neutralizing signals from video surveillance cameras (laser devices for blinding cameras or fog generation systems for temporary fogging of the room; – fake objects that are disguised as ordinary ones, for example, safe books, ordinary household objects with hidden compartments for weapons or other prohibited objects; – means for distorting traces of dactyloscopic origin: silicone forms with other people’s prints or special gloves to hide your own. It is noted that the following are the sources of obtaining information about search objects: a) inspection protocols of event sites, trace models; b) operational information; c) forensic records and collections; d) conclusions of forensic examinations examining the three-dimensional identification relationship, i.e. the ratio of traces and objects, the properties of which are mapped to the same group (class, genus, species); e) technical passports, warranty cards; e) testimony of witnesses, victims, other suspects, etc.
Цифрові речі, цифрові активи, віртуальні активи та цифрові токени: розмежувати не можна консолідувати
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Савченко, Є. Ю.; Savchenko, Ye.
Автором розглянуто питання співвідношення понять та сутності цифрових речей, цифрових активів, віртуальних активів та цифрових токенів через призму їх економічної та правової природи, положень актів нормативного характеру України та Європейського Союзу, міжнародних та європейських організацій, а також позицій вітчизняних вчених-правників. В цілому з’ясовано, що вітчизняні правники-науковці, законодавці та практики не мають однозначної відповіді на порушене в даній праці питання. Це зумовлено різноманітними факторами, в тому числі, унікальністю та комплексністю приватно-правової природи віртуальних активів в юридичному контексті, яка відносно донедавна була невідома вітчизняній правовій науці. У статті окреслено проблематику, яка полягає у відсутності законодавчих розмежувань дефініцій та природи цифрових речей, цифрових активів, віртуальних активів та цифрових токенів, а також комплексних цивільно-правових досліджень відносно зазначеної проблематики. На думку автора, така нормативно-правова прогалина разом з недостатнім станом наукової розробки, в результаті спричиняє правову невизначеність в аспекті розуміння природи відповідних цифрових інструментів та, як наслідок, може мати негативний вплив на можливі способи їх використання учасниками цивільних правовідносин та захисту останніми свої прав. На основі проведеного аналізу дефініцій та природи цифрових речей, цифрових активів, віртуальних активів та цифрових токенів, у статті доведено, що вказані об’єкти мають спільні риси такі як існування в цифровому середовищі та наявність економічної цінності, вимірюваної в грошовому еквіваленті. Проте, цифрові речі та цифрові активи не можуть ототожнюватись виходячи з їх сутності, а також родових та видових характеристик, з віртуальними активами та цифровими токенами. Варто зазначити, що цифрові речі та цифрові активи є тотожними категоріями за своєю сутністю, але їх можна розрізняти за природою походження: цифрові речі є юридичною категорією, яка описує дану сутність з точки зору об’єкта цивільних прав, тоді як цифрові активи мають переважно економічну природу і характеризуються, зокрема, як одиниці бухгалтерського обліку. Цифрові речі та цифрові активи, у свою чергу, є родовими категоріями по відношенню до віртуальних активів, які виступають видовою категорією в даному контексті. Аналогічно, цифрові токени можна розглядати як видову категорію віртуальних активів, які є родовою категорією у наведеному співвідношенні. The author examines the relationship between the concepts and essence of digital things, digital assets, virtual assets, and digital tokens through the lens of their economic and legal nature, as well as the provisions of normative acts of Ukraine and the European Union, international and European organizations, and the positions of domestic legal scholars. Overall, it has been determined that domestic legal scholars, legislators, and practitioners do not have a definitive answer to the issue raised in this work. This ambiguity is due to various factors, including the uniqueness and complexity of the private-law nature of virtual assets in a legal context, which has been relatively unknown to domestic legal science until recently. The article outlines the problems associated with the lack of legislative distinctions between the definitions and nature of digital things, digital assets, virtual assets, and digital tokens, as well as the absence of comprehensive civil-law research on this issue. According to the author, this normative-legal gap, along with the insufficient level of scientific development, results in legal uncertainty in understanding the nature of these digital instruments, which, in turn, negatively affects the potential methods of their use by participants in civil legal relations and the protection of their rights. Based on the analysis of the definitions and nature of digital things, digital assets, virtual assets, and digital tokens, the article demonstrates that these objects share common features, such as existence in a digital environment and the presence of economic value measured in monetary terms. However, digital things and digital assets cannot be equated with virtual assets and digital tokens due to their essence and the differences in their generic and specific characteristics. It is worth noting that digital things and digital assets are similar categories in essence, but they can be distinguished by their origin: digital things are a legal category describing this essence from the perspective of civil law objects, whereas digital assets primarily have an economic nature and are characterized, in particular, as units of accounting. Digital things and digital assets, in turn, are generic categories concerning virtual assets, which act as a specific category in this context. Similarly, digital tokens can be regarded as a specific category of virtual assets, which are a generic category in this relationship.
Захист критичної інфраструктури як складова частина забезпечення національної безпеки України
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Рощина, Інна Олександрівна; Roshchyna, Inna
В даній статті визначено, що забезпечення безпеки критичної інфраструктури є одним із найважливіших завдань для будь-якої країни, особливо в умовах війни. Україна, зіткнувшись із повномасштабним вторгненням, вимушена переосмислювати свої підходи до захисту об’єктів критичної інфраструктури. Це стосується не лише безпосереднього захисту фізичних об’єктів, а й забезпечення безпеки інформаційних систем, логістики та постачання. Основні виклики, з якими стикається Україна у сфері захисту критичної інфраструктури, включають захист підприємств, енергетичних станцій, транспортних вузлів та інших стратегічно важливих об’єктів від атак, саботажу та інших протиправних дій. Окрім цього, важливим аспектом є розробка та впровадження ефективних законодавчих механізмів, які дозволять швидко реагувати на нові виклики та загрози. Ця складна та довготривала робота вимагає чіткої координації між усіма рівнями влади, залучення приватного сектору, а також підтримки міжнародних партнерів. В статті аназізується значення криміналістичної науки в забезпеченні боротьби зі злочинністю на об’єктах критичної інфраструктури. Акцентовано увагу, що без глибокого теоретичного дослідження та всебічного вивчення проблем, пов’язаних із криміналістичним забезпеченням протидії кримінальним правопорушенням на об’єктах критичної інфраструктури, неможливо ефективно і комплексно вирішити актуальні практичні питання забезпечення безпеки українського суспільства та держави. Сучасні можливості криміналістичного забезпечення протидії кримінальним правопорушенням на об’єктах критичної інфраструктури включають вивчення наукових категорій, понять і термінів, що застосовуються в процесі розгляду криміналістичного забезпечення. Це також охоплює аналіз етапів становлення і розвитку, а також сучасного стану криміналістичного забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень на цих об’єктах. Організація системного розслідування кримінальних правопорушень на об’єктах критичної інфраструктури та ефективне збирання і дослідження доказів є, також, важливими для забезпечення безпеки суспільства і держави. Це передбачає не тільки безпосередню боротьбу з правопорушеннями, але й комплексний підхід до їх профілактики, що включає удосконалення заходів безпеки та посилення кримінально-правового захисту критичної інфраструктури. In this article it is determined that ensuring the security of critical infrastructure is one of the most important tasks for any country, especially in conditions of war. Ukraine, faced with a full-scale invasion, is forced to rethink its approaches to the protection of critical infrastructure facilities. This applies not only to the direct protection of physical objects, but also to ensuring the security of information systems, logistics and supply. The main challenges that Ukraine faces in the field of critical infrastructure protection include the protection of enterprises, power stations, transport hubs and other strategically important objects from attacks, sabotage and other illegal actions. In addition, an important aspect is the development and implementation of effective legislative mechanisms that will allow a quick response to new challenges and threats. This complex and long-term work requires clear coordination between all levels of government, the involvement of the private sector, and the support of international partners. The article analyzes the importance of forensic science in ensuring the fight against crime at critical infrastructure facilities. Attention is drawn to the fact that without deep theoretical research and a comprehensive study of the problems related to forensic protection against criminal offenses at critical infrastructure facilities, it is impossible to effectively and comprehensively solve the actual practical issues of ensuring the security of Ukrainian society and the state. Modern capabilities of forensic security to combat criminal offenses at critical infrastructure facilities include the study of scientific categories, concepts and terms used in the process of forensic security. It also includes an analysis of the stages of formation and development, as well as the current state of forensic support for pretrial investigation of criminal offenses at these facilities. The organization of a systematic investigation of criminal offenses at critical infrastructure facilities and the effective collection and investigation of evidence are also important for ensuring the safety of society and the state. This involves not only a direct fight against crimes, but also a comprehensive approach to their prevention, which includes improving security measures and strengthening the criminal law protection of critical infrastructure.
Предмет господарсько-правового регулювання функціонування товариств з обмеженою відповідальністю та правових засад їх платоспроможності
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Поліщук, Р. М.; Polishchuk, R.
Дана наукова стаття присвячена проблематиці визначення предмету господарсько-правового регулювання функціонування товариств з обмеженою відповідальністю та правових засад їх платоспроможності. У праці досліджено визначення понять правового регулювання, предмету правового регулювання, системи права неспроможності, складовою частиною якого є інститут неплатоспроможності боржників – юридичних осіб, зокрема, товариств з обмеженою відповідальністю. Автором проаналізовано норми Кодексу України з процедур банкрутства, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, праці вітчизняних науковців у розрізі досліджуваного предмету. Наголошено на тому, що з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства, мало місце запровадження принципу концентрації усіх спорів, у тому числі майнових, з боржниками – товариствами з обмеженою відповідальністю у межах єдиного відкритого провадження у справах про банкрутство. Охарактеризовано відносини неспроможності через аналіз досліджень вітчизняних авторів, встановлено, що вони мають комплексну публічно-приватну природу, спрямовані на встановлення умов і порядку відновлення платоспроможності товариств з обмеженою відповідальністю або ж визнання їх банкрутами через застосування ліквідаційної процедури з метою справедливого та пропорційного задоволення вимог кредиторів. У статті резюмовано, що предмет господарсько-правового регулювання функціонування товариств з обмеженою відповідальністю та правових засад їх платоспроможності складається з чотирьох елементів: суб’єктів; їхньої поведінки; об’єктів; фактів, які є безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин. Акцентовано увагу на тому, що правовідносини, які складаються між боржниками – товариствами з обмеженою відповідальністю із кредиторами у судових процедурах, відносини щодо арбітражного управління, та у самих процедурах банкрутства відповідних підприємств в цілому, припиняються з підстав зазначених у частині першій статті 90 Кодексу України з процедур, тобто з постановленням ухвали господарським судом про закриття провадження у справах про банкрутство. This scientific article is devoted to the problems of determining the subject of economic and legal regulation of the functioning of limited liability companies and the legal foundations of their solvency. The work examines the definition of the concepts of legal regulation, the subject of legal regulation, the system of insolvency law, an integral part of which is the institution of insolvency of debtors – legal entities, in particular, limited liability companies. The author analyzed the norms of the Code of Ukraine on bankruptcy procedures, the Commercial Code of Ukraine, the Civil Code of Ukraine, the work of domestic scientists in the context of the subject under study. It is emphasized that with the adoption of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures, there was an introduction of the principle of concentration of all disputes, including property, with debtors – limited liability companies within the framework of a single open bankruptcy proceedings. The article characterizes the insolvency relations through the analysis of studies of domestic authors, establishes that they have a complex public-private nature, aimed at establishing the conditions and procedure for restoring the solvency of limited liability companies or declaring them bankrupt through the application of the liquidation procedure in order to fairly and proportionately satisfy the creditors’ claims. The article summarizes that the subject of economic and legal regulation of the functioning of limited liability companies and the legal foundations of their solvency consists of four elements: subjects; their behavior; objects; facts that are the direct grounds for the emergence or termination of relevant legal relations. Attention is focused on the fact that the legal relations that develop between debtors – limited liability companies with creditors in judicial procedures, relations on arbitration management, and in the bankruptcy procedures of the respective enterprises as a whole, are terminated on the grounds specified in part one of Article 90 of the Code of Ukraine on Procedures, that is, with the decision of the economic court to close bankruptcy proceedings.
Якість та ефективність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів виконавчої влади в сфері протидії податкових правопорушень
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Беззубов, Д. О.; Bezzubov, D.; Коваль, М. В.; Koval, M.
Досліджуються управлінські аспекти забезпечення якості і ефективності діяльності органів державної влади з позицій класичного адміністративного права, аналізуються системи протидії податковим правопорушенням як фактор, що формує підґрунтя розвитку науки адміністративного права, визначаються елементи впливу такої діяльності на стан режиму законності ті правопорядку. Увага акцентується на такому аспекті якості і ефективності, як захист правопорядку та забезпечення економічної безпеки держави, що формують галузеві особливості реалізації норм адміністративного права. Відсутність прикладної бази досліджень категорії якість та ефективність в діяльності органів виконавчої влади, слабо розвинена теорія та практика впровадження напрацювань науки в практичне правове поле, правовий нігілізм у законодавчій роботі та зниження кількості й кваліфікації управлінських кадрів органів виконавчої влади підвищують ступінь загроз і ризиків розвитку держави в цілому. Формування окремого напряму досліджень кількісних і якісних показників діяльності органів виконавчої влади та впровадження результатів наукових надбань у практичне правове життя є основою для адекватного розвитку суспільства та держави, особливо в мовах зовнішньої агресії. Якість та ефективність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів виконавчої влади в сфері протидії податковим правопорушенням залежать від кількох ключових чинників. По-перше, наявність стабільної та чіткої законодавчої бази, яка регулює податкові відносини, грає важливу роль у забезпеченні правового порядку. По-друге, кадровий потенціал, включаючи професійну підготовку співробітників, значно впливає на якість контролю. Також важливими є технологічні засоби, які дозволяють здійснювати автоматизований моніторинг та аналіз даних, а також міжвідомча взаємодія, що забезпечує комплексний підхід до вирішення проблем податкових правопорушень. Додатково, фінансування та ресурси, які виділяються на боротьбу з правопорушеннями, а також активна участь громади у контролі за діяльністю органів влади, сприяють підвищенню прозорості та підзвітності. Сприятливий психологічний клімат в організаціях також є важливим аспектом, що впливає на ефективність роботи. Таким чином, інтеграція цих чинників може значно поліпшити якість адміністративно-правового забезпечення в цій сфері. The managerial aspects of ensuring the quality and efficiency of the activities of state authorities are studied from the standpoint of classical administrative law, the systems of combating tax offenses are analyzed as a factor that forms the basis for the development of the science of administrative law, and the elements of the influence of such activities on the state of the regime of legality and law and order are determined. Attention is focused on such aspects of quality and efficiency as the protection of law and order and ensuring the economic security of the state, which form the sectoral features of the implementation of the norms of administrative law. The lack of an applied base of research in the category of quality and efficiency in the activities of executive authorities, poorly developed theory and practice of implementing the achievements of science in the practical legal field, legal nihilism in legislative work and a decrease in the number and qualifications of managerial staff of executive authorities increase the degree of threats and risks to the development of the state in as a whole The formation of a separate direction of research on quantitative and qualitative indicators of the activity of executive authorities and the implementation of the results of scientific acquisitions in practical legal life is the basis for the adequate development of society and the state, especially in the languages of external aggression. The quality and effectiveness of the administrative and legal support of the activities of the executive authorities in the field of combating tax offenses depend on several key factors. First, the presence of a stable and clear legal framework that regulates tax relations plays an important role in ensuring the legal order. Secondly, the personnel potential, including the professional training of employees, significantly affects the quality of control. Also important are technological tools that allow automated monitoring and data analysis, as well as interdepartmental interaction, which provides a comprehensive approach to solving the problems of tax offenses. In addition, the funding and resources allocated to the fight against crimes, as well as the active participation of the community in monitoring the activities of authorities, contribute to increased transparency and accountability. A favorable psychological climate in organizations is also an important aspect affecting work efficiency. Thus, the integration of these factors can significantly improve the quality of administrative and legal support in this area.
Цифрові компетентності державних службовців в умовах розвитку цифрового суспільства і виникнення кіберзагроз
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Співак, М. В.; Spivak, M.; Дубіна, О. М.; Dubina, O.
В епоху цифрового суспільства кібербезпека стала невід’ємним аспектом у роботі органів державної влади. Зі зростанням залежності від технологій та Інтернету державні службовці стикаються з безпрецедентним рівнем кіберзагроз. Актуальність даної проблематики в Україні автори статті підтверджують статистичними даними за 2022‒2023 роки. Мета статті полягає у дослідженні та аналізі сучасних форм електронної комунікації в органах державної влади в умовах розвитку цифрового суспільства і виникнення кіберзагроз; визначення особливостей правового регулювання вказаного напрямку; виокремити низку пріоритетних напрямів підвищення кваліфікації державних службовців у контексті цифровізації. Методичною базою дослідження є аналітичні звіти Київської міської державної адміністрації, Національного агентства України з питань державної служби, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. У статті наголошується на тому, що якісна комунікативна підготовка державних службовців їх обізнаність про наслідки небезпек та впровадження найсучасніших технологій, інструментів та практик в умовах постійної агресії у кіберпросторі є необхідною умовою забезпечення стабільної роботи державних інформаційних систем та надання послуг громадянам. Наводяться статистичні дані по показникам використання сучасних форм електронної комунікації у роботі державних службовців. Нині ними є: електронне звернення, електронні послуги, електронна петиція. Розглянуті правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій на державній службі. Визначено перелік знань, вмінь та навичок державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування України щодо володіння технологіями електронного врядування. У висновках наголошується на тому, що при розробці та реалізації навчальних програм у підвищенні кваліфікації державних службовців необхідно передбачити напрями з основ державної політики у сфері інформаційної безпеки, інформаційної війни, кібербезпеки, кіберзагроз. Наступні наукові і практичні розвідки, задля оптимізації управлінських процесів, необхідно спрямувати на розроблення пропозицій з застосування алгоритмів штучного інтелекту на державній службі, а також визначення проблем конфіденційності та безпекових ризиків. Вказується на необхідності вдосконалення навичок інструментів штучного інтелекту у діяльності державної служби. In the era of digital society, cyber security has become an integral aspect of the work of state authorities. With the growing dependence on technology and the Internet, public servants face an unprecedented level of cyber threats. The authors of the article confirm the relevance of this issue in Ukraine with statistical data for 2022‒2023. The purpose of the article is to research and analyze modern forms of electronic communication in state authorities in the context of the development of a digital society and the emergence of cyber threats; determination of the specifics of legal regulation of the indicated direction; to single out a number of priority directions for improving the qualifications of civil servants in the context of digitalization. The methodological basis of the research is the analytical reports of the Kyiv City State Administration, the National Agency of Ukraine for Civil Service, the State Service for Special Communication and Information Protection of Ukraine. The article emphasizes that high-quality communication training of civil servants, their awareness of the consequences of dangers and the implementation of the most modern technologies, tools and practices in conditions of constant aggression in cyberspace is a necessary condition for ensuring the stable operation of state information systems and providing services to citizens. Statistical data on indicators of the use of modern forms of electronic communication in the work of civil servants are provided. Currently, they are: electronic appeal, electronic services, electronic petition. The legal and organizational foundations of state policy in the spheres of electronic communications in the public service are considered. The list of knowledge, abilities and skills of civil servants and officials of local self-government of Ukraine regarding the possession of electronic government technologies has been defined. The conclusions emphasize that when developing and implementing educational programs to improve the qualifications of civil servants, it is necessary to provide directions from the basics of state policy in the field of information security, information warfare, cyber security, and cyber threats. The following scientific and practical investigations, in order to optimize management processes, should be directed to the development of proposals for the use of artificial intelligence algorithms in the public service, as well as the identification of confidentiality problems and security risks. The need to improve the skills of artificial intelligence tools in civil service activities is indicated.
До характеристики структурних елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Криворучко, Л. С.; Kryvoruchko, L.
Запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини вимагає здійснення активної діяльності цілої низки суб’єктів, кожен з яких володіє своїм, особливим адміністративно-правовий статус. Останній являє собою сукупність визначених нормами адміністративного права елементів, які у своїй сукупності є об’єктивним відображенням становища кожного окремого суб’єкта у відповідних правовідносинах. У межах досліджуваної наукової проблематики значення адміністративно-правового статусу полягає у тому, що, по-перше, визначити та створити межі можливої та необхідної поведінки уповноважених суб’єктів під час виконання ними завдань у певній сфері суспільних відносин; по-друге, визначити межі їх відповідальності; по-третє, створити всі необхідні умови для належної якісної та ефективної діяльності (забезпечити юридичні гарантії функціонування). Зазначене вище дає змогу говорити про те, що адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини є явищем складним та багатоаспектним, що обумовлює його складну структуру. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, надано характеристику структурним елементам адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини. Узагальнено, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу. Визначено, що елемент адміністративно-правового статусу суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини – це юридичні гарантії їх діяльності. Юридичні гарантії являють собою сукупність визначених нормами чинного законодавства правових, організаційних, економічних та соціальних засобів, які у своїй сукупності надають можливість суб’єктам запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини виконувати свою діяльність якісно, ефективно й результативно, а також на засадах верховенства права, законності та незалежності. Зроблено висновок, що законодавець, формуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів запровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення захисту прав людини, повинен сумлінно підходити до змістовного наповнення кожного з окреслених нами елементів цього статусу, адже від цього прямо залежать їх безпосередня діяльність та дієвість виконання покладених на них функцій. The implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights requires the active activity of a number of subjects, each of which has its own, special administrative and legal status. The latter is a set of elements determined by the norms of administrative law, which in their totality are an objective reflection of the position of each individual subject in the relevant legal relationship. Within the researched scientific issues, the significance of the administrative-legal status is that, firstly, to define and create boundaries of the possible and necessary behavior of authorized subjects during their performance of tasks in a certain sphere of public relations; secondly, to determine the limits of their responsibility; thirdly, to create all the necessary conditions for proper high-quality and effective activity (provide legal guarantees of functioning). The above makes it possible to say that the administrative-legal status of the subjects of the implementation of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is a complex and multifaceted phenomenon, which determines its complex structure. The article, based on the analysis of the scientific views of scientists and the norms of the current legislation, characterizes the structural elements of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights. In general, the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the content of each of the elements of this status outlined by us. It was determined that an element of the administrative and legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights is the legal guarantees of their activities. Legal guarantees are a set of legal, organizational, economic and social means determined by the norms of current legislation, which in their entirety provide the opportunity for the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights to perform their activities qualitatively, efficiently and effectively, as well as on the basis of supremacy rights, legality and independence. It was concluded that the legislator, forming the administrative-legal status of the subjects of the introduction of international standards in the field of ensuring the protection of human rights, must conscientiously approach the meaningful content of each of the elements of this status outlined by us, because their direct activity and the effectiveness of the implementation of the tasks directly depend on this functions on them.
Економіко-правові засади медико-генетичної допомоги в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Крушельницька, Г. Л.; Krushelnytska, H.
Метою статті є дослідження чинного законодавства у сфері забезпечення медико-генетичної допомоги в Україні та висвітленні можливостей її удосконалення з огляду на розвиток новітніх геномних та генетичних біотехнологій, а також забезпечення доступності медико-генетичної допомоги для населення. Для досягнення поставленої мети у науковій роботі було застосовано загальнонаукові, міждисциплінарні і спеціально-юридичні методи, серед яких діалектичний, формально-юридичний методи, а також метод аналізу та моделювання. У статті досліджено основи правового регулювання медико- генетичної допомоги. Розглянуто економіко-правові засади забезпечення пренатальної та неонатальної діагностики спадкових захворювань, спричинених геномними мутаціями. Відзначено необхідність удосконалення медико-генетичної допомоги шляхом впровадження нових методів лікування, зокрема редагування геному соматичних клітин людини та державну фінансову підтримку фундаментальних досліджень у сфері редагування геному клітин зародкової лінії. З метою забезпечення доступності медико-генетичної допомоги населенню, розглядається можливість інтегрувати медико-генетичне консультування до системи первинної медичної допомоги та надання цієї медичної послуги лікарями загальної практики та педіатрами. Також звертається увага на необхідність покладення на медико-генетичну службу в особі профільних інститутів Академії медичних наук України обов’язку проведення експертизи мРНК-вакцин, призначених для імунізації населення України. У зв’язку із цим наводяться останні наукові дослідження, які вказують на потенційну можливість мРНК-вакцин вбудовуватися у ДНК реципієнтів вакцини та передаватися наступним поколінням, що може призвести до змін у геномі людини. На основі проведеного дослідження автор дійшла висновку, що розвиток біомедичних технологій у сфері генетичної інженерії на фоні погіршення генетичних популяційних процесів в Україні потребує відповідної реакції з боку держави. Не зважаючи на позитивні зрушення в економіко-правовому забезпеченні ранньої пренатальної та неонатальної діагностики генетичних захворювань, його застосування не впливає на зниження рівня захворювань, спричинених мутаціями у генах. У зв’язку з цим необхідно створити можливість застосування новітніх технологій редагування генома людини, які дозволять не лише виявляти, але і лікувати генетичні захворювання. З метою забезпечення доступності медико-генетичного консультування для широкого кола пацієнтів, необхідно інтегрувати його до системи первинної медичної допомоги. Також у зв’язку із появою вакцин, створених на платформі мРНК, необхідно покласти обов’язок на медико-генетичну службу проводити попередню експертизу можливості клінічного застосування вакцин на базі ДНК з метою запобігання втручанню в геном людини та геномним мутаціям. The purpose of the article is to study the current legislation in the field of providing medicalgenetic care in Ukraine and highlight the possibilities of its improvement in view of the development of the latest genomic and genetic biotechnologies, as well as ensuring the availability of medical-genetic care for the population. To achieve the set goal, general scientific, interdisciplinary, and special legal methods were used in the scientific work, including dialectical and formal legal methods, as well as the method of analysis and modelling. The article examines the basics of legal regulation of medical and genetic assistance. The economic and legal principles of ensuring prenatal and neonatal diagnosis of hereditary diseases caused by genomic mutations are considered. The need to improve medical and genetic care through the introduction of new treatment methods, in particular the editing of the genome of human somatic cells and the financial support of fundamental research in the field of genome editing of germline cells, was noted. To ensure the availability of medical and genetic care to the population, the possibility of integrating medical and genetic counselling into the system of primary care and providing this medical care by general practitioners, family doctors and paediatricians is being considered. Attention is also drawn to the need to entrust the medical and genetic service, represented by specialized institutes of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, with the duty to carry out an examination of mRNA vaccines intended for immunization of the population of Ukraine. In this regard, recent scientific studies are cited that indicate the potential for mRNA vaccines to be incorporated into the DNA of vaccine recipients and passed on to subsequent generations, which can lead to changes in the human genome. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that the development of biomedical technologies in the field of genetic engineering against the background of the deterioration of genetic population processes in Ukraine requires an appropriate response from the state. Despite the positive developments in the economic and legal provision of early prenatal and neonatal diagnosis of genetic diseases, its use does not affect the reduction of the level of diseases caused by mutations in genes. In this regard, it is necessary to create the possibility of using the latest technologies for editing the human genome, which will allow not only to detect, but also to treat genetic diseases. To ensure the availability of medical and genetic counselling for a wide range of patients, it is necessary to integrate it into the system of primary medical care. Also, in connection with the emergence of vaccines created on the mRNA platform, it is necessary to place an obligation on the medical and genetic service to conduct a preliminary examination of the possibility of clinical use of DNA-based vaccines to prevent interference with the human genome and genomic mutations.
Іноземний досвід інституційного забезпечення безпеки у сфері економіки
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Коваленко, В. В.; Kovalenko, V.
У статті наголошено на потребі вдосконалення законодавства на основі іноземного досвіду в частині правового статусу контрольно-ревізійних органів (неоднозначне визначення їх завдань та функцій, нечіткість закріплення повноважень, сприяє неналежному здійсненню контролю в розвитку економіки нашої держави), що впливає на забезпечення економічної й фінансової безпек. Наголошено, що у сучасному світі економічна складова набуває все більшого значення для належного функціонування країни та забезпечення її стабільності. Економіка країни та економічні права громадян, що захищені державою, є надійним базисом для подальшого зростання та розвитку. Розвиток будь-якої сфери державної діяльності потребує вивчення та адаптації найкращих світових практик до національного досвіду, і це стосується й державної політики в сфері економічної безпеки. В умовах сьогодення, коли значна кількість правопорушень, що вчиняються в державі негативно впливають на економіку держави, така діяльність набуває особливого значення, оскільки попередити порушення, запобігти йому є набагато вигіднішим для держави, а ніж застосовувати покарання до винних у його вчиненні. Розглянуто іноземний досвід регулювання та реалізації національних державних політик розвитку економіки в контексті їх інституційного забезпечення, який засвідчив, що така система не може будуватись довільно, а за чітким алгоритмічним стратегічним пріоритетом. У процесі оновлення вітчизняного законодавства та реформування інституційної складової – важливо обережно поєднувати перевірені практикою та ефективні вітчизняні досягнення зі стандартами, закріпленими в правових системах інших країн. Неможливо у повному обсязі перенести досвід контрольно-ревізійних служб іноземних країн у вітчизняну правозастосовну практику. Проте знання про розвиток контролю у сфері економіки, а також вивчення позитивних досягнень суттєво вплине на створенні ефективної вітчизняної системи інституційного забезпечення безпеки у сфері економіки. The article emphasizes the need to improve legislation on the basis of foreign experience in terms of the legal status of control and audit bodies (ambiguous definition of their tasks and functions, unclear establishment of powers, contributes to improper implementation of control in the development of the economy of our country), which affects the provision of economic and financial security. It was emphasized that in the modern world the economic component is gaining more and more importance for the proper functioning of the country and ensuring its stability. The country’s economy and the economic rights of citizens protected by the state are a reliable basis for further growth and development. The development of any sphere of state activity requires the study and adaptation of the best world practices to national experience, and this also applies to state policy in the field of economic security. In today’s conditions, when a significant number of offenses committed in the state have a negative impact on the state’s economy, such activity acquires special importance, since it is much more profitable for the state to prevent a violation, to prevent it, than to apply punishment to those guilty of its commission. The foreign experience of regulation and implementation of national state economic development policies in the context of their institutional support was considered, which proved that such a system cannot be built arbitrarily, but according to a clear algorithmic strategic priority. In the process of updating domestic legislation and reforming the institutional component, it is important to carefully combine practice-tested and effective domestic achievements with standards established in the legal systems of other countries. It is impossible to fully transfer the experience of control and audit services of foreign countries to domestic law enforcement practice. However, knowledge about the development of control in the economic sphere, as well as the study of positive achievements, will significantly affect the creation of an effective domestic system of institutional security in the economic sphere.
Щодо питання строків звернення до суду під час дії воєнного стану: аналіз законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii; Лаухін, Д. Ф.; Laukhin, D.
У статті здійснено аналіз норм права, які регулюють питання, пов’язані із позовною давністю та строком звернення до суду, а також пропуску цього строку та підстав його поновлення у межах цивільного, господарського та адміністративного судових процесів. Зауважено, що з дня набрання чинності положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450-IX від 08.11.2023, а це 30.01.2024, всі строки позовної давності, які визначені в Цивільному кодексі України зупинені, щонайменше, на період дії воєнного стану. Звернено увагу, що ураховуючи відповідні зміни законодавства України, особа, яка звертається до суду у порядку цивільного чи господарського судочинства, і при цьому застосуванню підлягає встановлений Цивільним кодексом України строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого приватного права або інтересу, не повинна наводити конкретних причин його пропуску, адже він продовжується автоматично. У зв’язку із цим автори порушують питання, чому законодавчий розподіл щодо застосування строків звернення до суду у межах цивільного, господарського та адміністративного судочинства не є однаковим і ставить у різне становище учасників цих судових процесів. У статті виділено наступне: – положеннями Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450-IX від 08.11.2023 строки позовної давності щодо окремих приватно-правових спорів (цивільних та господарських) зупинено на весь час дії воєнного стану; – у відповідних судових справах на час дії воєнного стану відповідачі позбавлені такого способу захисту, як застосування строків позовної давності щодо позовів, де вони були пропущені, принаймні, без поважних причин; – у судових справах адміністративної юрисдикції на час дії воєнного стану встановлені строки звернення до суду не зупинялись, і відповідачі, які є суб’єктами владних повноважень, не позбавлені права в своїх аргументах посилатись на це у разі пропуску позивачем такого строку без поважних причин; – неоднаковість підходів законодавця до прав та обов’язків сторін в приватно-правових спорах та до питання застосування позовної давності і строків звернення до суду з огляду на види судочинства є необґрунтованим, ставить учасників спірних правовідносин, що виникають у державі, у нерівне становище, не узгоджується з поняттям «правова визначеність». На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що відповідні норми права є дискусійними та потребують подальшого ґрунтовного вивчення. Оскільки відмінність у підходах до строків звернення до суду ставить учасників спірних правовідносин, що виникають у державі, у нерівне становище, то законодавство у цій частині підлягає удосконаленню. За таких причин рівність має забезпечуватися шляхом запровадження позитивних дій з боку держави для врегулювання фактичної нерівності. Тому правові норми, які встановлюють процесуальні строки звернення до суду, слід удосконалити шляхом вироблення єдиного підходу щодо цього в усіх судових процесах. Теперішній підхід законодавця до вирішення проблеми строку звернення до суду є суперечливим і породжує полеміку, а питання строку звернення до суду, поновлення та продовження таких строків в перспективі має бути уніфіковано в усіх судових юрисдикціях. The article contains an analysis of the norms of law that regulate nutrition, related to the longstanding period of application to the court, as well as the omission of this line and the establishment of its renewal between the civil, state and administrative judicial process iv. It is respected that from the day of gaining authority, the Law of Ukraine “On introducing changes to the Civil Code of Ukraine in order to thoroughly establish the procedure for registering the slaughter” No. 3450-IX dated 08.11.2023, and as of 30.01.2024, and lines of call prescription, as written in Tsivilny The Code of Ukraine was updated, at least during the war period. It is noted that the urgent changes in the legislation of Ukraine, a person who is subject to trial in the order of civil and sovereign justice, and with which the stagnation encourages the introduction of lines by the Civil Code of Ukraine, among any person or you can go to court for the protection of your private right or If you are interested, you are not required to provide specific reasons for your omission, but it will continue automatically. In connection with this, the authors destroy the principle that the legislator often stagnates the lines of execution before the trial within the boundaries of civil, state and administrative courts, but it is not necessary to place participants in these court processes at risk. c. The statistics shows the current situation: – the provisions of the Law of Ukraine “On introducing changes to the Civil Code of Ukraine in order to thoroughly establish the procedure for registering the slaughter” No. 3450- IX dated 08.11.2023 lines of limitation are also privately legal disputes (civil and civil) are limited to the entire the hour of war; – for the most important ships, at the time of military action, it is recommended to eliminate this method of protection, such as stashing the lines of seniority for calls, in case they were missed, for example, without good reason; – in the court rights of the administrative jurisdiction at the time of the war, the establishment of the filing lines before the court was not completed, and it was shown that the subjects of the ownership were not abrogating the right in their arguments to appeal to Do not omit such a line without good reason; – the dissimilarity of the legislator’s approaches to the rights and obligations of both parties in private law disputes and to the establishment of statute of limitations and lines of application to court, looking at the types of legal acts that are not settled, to place participants in disputed rights It is true that the power, the unequal station, is at fault, does not agree with the concept of “legal significance”. On the basis of this analysis, a conclusion has been drawn that the relevant rules of law are debatable and require further ground-level examination. Because of the importance of approaching the stages of brutality before the court to put participants in controversial legal issues that arise in the state, in an unequal situation, then the legislation in this part encourages further refinement. For such reasons, jealousy may be ensured by the promotion of positive actions on the side of the state to regulate actual inequality. Therefore, the legal norms that establish the procedural lines of proceedings before the trial should be strengthened by the way of establishing a uniform approach in all judicial processes. The current approach of the legislator to solving the problem of the term of appeal to the court is controversial and generates controversy, and the issue of the term of appeal to the court, renewal and extension of such terms in the future should be unified in all court jurisdictions.
Поняття та сутність адміністративної правоохоронної діяльності та особливості її реалізації в сучасних умовах
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Присяжнюк, О. А.; Prysiazhniuk, O.
В статті розглядається та піддається науковому аналізу така правова конструкція як «адміністративна правоохоронна діяльність», визначається та характеризується її сутність, а також юридичні аспекти реалізації. Зауважено, що реалізація таких флагманських конституційних принципів як законність та верховенство права має безпрецедентний вплив на суспільний правопорядок, що є непорушним базисом у функціонуванні сучасної демократичної, правової держави. Наголошено, що провідним шляхом втілення у життя охарактеризованого феномену, без сумнівів, може вважатися правоохоронна діяльність, функцію реалізації якої здійснює значний масив специфічних органів публічної влади, які мають назву правоохоронні. Підкреслено, що адміністративна правоохоронна діяльність, на відміну від інших її напрямів, вбачається найменш дослідженою в сучасній правовій доктрині, більшість наукових розвідок стосується лише адміністративної діяльності органів внутрішніх справ та поліції, у той же час адміністративна правоохоронна діяльність не є однорідною, не всі правоохоронні органи однаковою мірою залучені до неї, напрями цієї діяльності у них різні, відрізняються також засоби її здійснення. Наголошено, що ґенеза адміністративної правоохоронної діяльності полягає у специфічній виконавчо-розпорядча діяльності спеціально створених державних органів, їх апаратів, служб і підрозділів щодо організації та практичного здійснення завдань щодо правоохорони в межах наданих їм повноважень на основі і для виконання законів та інших нормативно-правових актів. Констатовано, що фундаментальні підвалини означеного процесу вкладаються у вектор механізму публічного управління, засадничим регулятором якого є положення адміністративного права. Зауважено, що функціональне визначення правоохорони можна вважати квінтесенцією публічно-управлінського змісту діяльності правоохоронних органів щодо реалізації правоохоронної функції держави. The article examines and subjects to scientific analysis such a legal construction as «administrative law enforcement activity», defines and characterizes its essence, as well as legal aspects of its implementation. It is noted that the implementation of such flagship constitutional principles as legality and the rule of law has an unprecedented impact on public law and order, which is an inviolable basis for the functioning of a modern democratic, legal state. It is emphasized that law enforcement activity, the function of which is carried out by a significant array of specific public authorities, which are called law enforcement, can be considered the leading way of implementing the characterized phenomenon. It is emphasized that administrative law enforcement activity, in contrast to its other areas, is considered the least researched in modern legal doctrine, most scientific research concerns only the administrative activity of internal affairs bodies and the police, at the same time administrative law enforcement activity is not uniform, not all law enforcement agencies equally involved in it, the directions of this activity are different for them, the means of its implementation are also different. It is emphasized that the genesis of administrative law enforcement activity lies in the specific executive order of the activities of specially created state bodies, their apparatuses, services and divisions regarding the organization and practical implementation of law enforcement tasks within the limits of the powers granted to them on the basis of and for the implementation of laws and other regulatory and legal acts. It has been established that the fundamental foundations of this process are laid in the vector of the mechanism of public administration, the basic regulator of which is the provision of administrative law. It is noted that the functional definition of law enforcement can be considered the quintessence of the public-administrative content of the activity of law enforcement agencies in relation to the implementation of the law enforcement function of the state.
Правові засади розвитку електронного урядування в Україні в умовах європейської інтеграції
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Оксютенко, К. В.; Oksiutenko, K.
Наукова публікація присвячена дослідженню правових засад розвитку електронного урядування в умовах європейської інтеграції. Зазначається, що розвиток електронного урядування покликаний значно оптимізувати діяльність органів публічної адміністрації, включаючи економію матеріально-технічних засобів, яких потребує паперовий документообіг, а також витрат на поштові відправлення. Крім того, можливість надання адміністративних послуг в цифровому форматі значно скорочує час, необхідний для їх отримання. Також суттєво скорочуються витрати часу на комунікацію між різними органами публічної адміністрації, зокрема, на обмін документами, отримання відповідей на запити тощо. Правовою основою розвитку електронного урядування є Конституція та закони України, міжнародно- правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, накази окремих міністерств, а також акти органів місцевого самоврядування. Наголошується на тому, що розвиток електронного урядування є однією з умов набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, адже згідно Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії ї їхніми державами-членами, з іншої сторони, Сторони сприяють поступовому наближенню до права i нормативно-правової бази ЄС у галузі регулювання інформаційного суспільства і електронних комунікацій. З метою удосконалення правових засад розвитку електронного урядування в умовах європейської інтеграції пропонується внести зміни до чинного законодавства, зокрема Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», якими передбачити, що в паперовій формі документи виготовляються (видаються) у виключних випадках, прямо передбачених законами України. The scientific publication is devoted to the study of the legal foundations of the development of electronic governance in the conditions of European integration. It is noted that the development of e-governance is designed to significantly optimize the activities of public administration bodies, including the saving of material and technical means required by paper document circulation, as well as costs for postal shipments. In addition, the possibility of providing administrative services in a digital format significantly reduces the time required to receive them. Also, the time spent on communication between various public administration bodies, in particular, on exchanging documents, receiving answers to requests, etc., is significantly reduced. The legal basis for the development of e-governance is the Constitution and laws of Ukraine, international legal acts ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine, decrees of the President and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of individual ministries, as well as acts of local self-government bodies. It is emphasized that the development of electronic governance is one of the conditions for Ukraine to become a full member of the European Union, because according to the Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their member states, on the other hand, the Parties contribute to the gradual approximation to the law and regulatory framework of the EU in the field of regulation of the information society and electronic communications. In order to improve the legal basis for the development of e-governance in the conditions of European integration, it is proposed to amend the current legislation, in particular the Law of Ukraine «On Electronic Documents and Electronic Document Management», to provide that documents are produced (issued) in paper form in exceptional cases, expressly provided for by law of Ukraine.
Правові гарантії забезпечення прав і свобод маломобільних груп населення в сучасних умовах: теоретико-правовий аспект
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Роговський, Я. С.; Rohovskyi, Ya.
У статті розглянуто сучасний стан розвитку українського суспільства та держави, який характеризується необхідністю проведення теоретико-правового дослідження правових гарантій забезпечення прав і свобод маломобільних груп населення в реальних умовах. У дослідженні здійснено узагальнення наукових підходів щодо гарантій прав і свобод особи, під якими необхідно розуміти, по-перше, певні умови, за яких можлива найповніша та всебічна реалізація прав і свобод особи; по-друге, засоби, які ефективно забезпечують охорону та захист прав і свобод особи в разі їх незаконного порушення. Автором статті зазначено, що в системі гарантій прав і свобод людини та громадянина окреме місце відведено правовим гарантіям, які створюють необхідні юридичні умови для перетворення закріплених у законодавстві прав і свобод людини та громадянина з можливостей на реальність. Значну увагу приділено дослідженню правових гарантій забезпечення прав і свобод маломобільних груп населення в сучасних умовах як правових умов, засобів та способів, що визначають послідовний порядок дій певної категорії осіб щодо реалізації прав і свобод людини у спосіб та у формі, що закріплені міжнародним правом та чинним національним законодавством держави. Автор статті пропонує здійснити поділ цих гарантій на дві великі групи: нормативно-правові (як сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона і захист прав і свобод маломобільних груп населення в сучасних умовах) та організаційно-правові (сукупність державних органів та органів місцевого самоврядування, а також політичних партій і громадянських організацій, засобів масової інформації, міжнародних правозахисних організацій та їх діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування маломобільними групами населення своїми правами і свободами). The article examines the current state of development of Ukrainian society and the state, which is characterized by the need to conduct a theoretical and legal study of legal guarantees of ensuring the rights and freedoms of low-mobility population groups in real conditions. The research summarizes the scientific approaches to the guarantees of the rights and freedoms of the individual, under which it is necessary to understand, firstly, certain conditions under which the most complete and comprehensive realization of the rights and freedoms of the individual is possible; secondly, means that effectively ensure the protection and protection of a person’s rights and freedoms in the event of their illegal violation. The author of the article states that in the system of guarantees of the rights and freedoms of a person and a citizen, a special place is given to legal guarantees that create the necessary legal conditions for transforming the rights and freedoms of a person and a citizen enshrined in legislation from possibilities into reality. Considerable attention is paid to the study of legal guarantees of ensuring the rights and freedoms of low-mobility population groups in modern conditions as legal conditions, means and methods that determine the consistent order of actions of a certain category of persons regarding the realization of human rights and freedoms in the manner and in the form established by international law and in force national legislation of the state. The author of the article proposes to divide these guarantees into two large groups: regulatory and legal (as a set of legal norms, which ensure the implementation, protection and protection of the rights and freedoms of low-mobility population groups in modern conditions) and organizational and legal (a set of state bodies and bodies local self-government, as well as political parties and civil organizations, mass media, international human rights organizations and their activities in the field of law-making and law enforcement, aimed at creating favorable conditions for the real use of their rights and freedoms by less mobile population groups).
Адміністративно-правове регулювання поводження з побутовими відходами в особливих умовах
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Замрига, Артур Вікторович; Zamryha, Artur; Черненко, О. В.; Chernenko, O.
Розкрито питання адміністративно-правове регулювання поводження з побутовими відходами в особливих умовах. Авторами визначено, що існує проблема перевищення обсягів побутових відходів та необхідність їх сортування до чого призвело зростання обсягів побутових відходів. Основними причинами цього явища є: 1) зростання споживання, адже, з підвищенням рівня життя зростає споживання товарів та послуг, що призводить до збільшення кількості відходів. Багато товарів мають короткий термін служби, що сприяє швидкому утворенню відходів; 2) у багатьох регіонах наявна недостатня кількість сміттєзвалищ і станцій для збору відходів, що призводить до їх накопичення на територіях, а також до забруднення навколишнього середовища; 3) відсутність ефективних політик поводження з побутовими відходами. Мова йде про відсутність чіткої політики у сфері управління відходами, що ускладнює контроль за їх утворенням і утилізацією. Невиконання законодавства може призвести до негативних наслідків для екології та здоров’я населення; 4) необхідність проведення інформаційної політики щодо сортування побутових відходів. Зазначено, що сортування побутових відходів є одним з найефективніших способів вирішення проблеми їх перевищення. Основні переваги цього процесу включають: – зменшення обсягу відходів (сортування дозволяє відокремлювати перероблювані матеріали (папір, скло, пластик, метал) від неперероблюваних, що зменшує обсяги сміття, яке потрапляє на звалища); – економія ресурсів (переробка вторинних сировин дозволяє зменшити потребу у видобутку нових природних ресурсів, знижуючи негативний вплив на навколишнє середовище та економлячи енергію); – поліпшення екологічної ситуації (сприяє зменшенню забруднення довкілля, оскільки зменшує кількість відходів, що потрапляють на звалища, і знижує викиди шкідливих речовин); – залучення громадськості (сортування побутових відходів може стимулювати громадську активність і відповідальність, адже участь населення в цьому процесі формує культуру екологічної свідомості); – створення робочих місць (розвиток інфраструктури для збору та переробки вторинних сировин створює нові робочі місця в секторі екологічних послуг). Втім, нажаль, в Україні питання сортування побутових відходів не набуло такої масової підтримки організації. Головними негативними чинниками, на нашу думку, стали: 1) відсутність інфраструктури; 2) недостатня обізнаність населення; 3) відсутність культури поводження з побутовими відходами; 4) низька мотивація для населення; 5) неузгодженість законодавства; 6) відсутність ефективних механізмів збору та переробки; 7) обмежені фінансові ресурси. The issue of administrative and legal regulation of household waste management in special conditions is revealed. The authors determined that there is a problem of exceeding the volume of household waste and the need to sort it, which led to the increase in the volume of household waste. The main reasons for this phenomenon are: 1) the growth of consumption, after all, as the standard of living increases, the consumption of goods and services increases, which leads to an increase in the amount of waste. Many products have a short lifespan, which contributes to the rapid generation of waste; 2) in many regions, there is an insufficient number of landfills and waste collection stations, which leads to their accumulation in the territories, as well as to environmental pollution; 3) lack of effective household waste management policies. We are talking about the lack of a clear policy in the field of waste management, which makes it difficult to control their generation and disposal. Failure to comply with the legislation can lead to negative consequences for the environment and public health; 4) the need to carry out an information policy on the sorting of household waste. It is noted that the sorting of household waste is one of the most effective ways to solve the problem of its excess. The main advantages of this process include: – reducing the amount of waste (sorting allows you to separate recyclable materials (paper, glass, plastic, metal) from non-recyclable ones, which reduces the amount of garbage that ends up in landfills); – saving resources (processing of secondary raw materials allows to reduce the need for extraction of new natural resources, reducing the negative impact on the environment and saving energy); – improvement of the ecological situation (contributes to the reduction of environmental pollution, as it reduces the amount of waste that ends up in landfills and reduces emissions of harmful substances); – involvement of the public (sorting of household waste can stimulate public activity and responsibility, because public participation in this process forms a culture of environmental awareness); – creation of jobs (the development of infrastructure for the collection and processing of secondary raw materials creates new jobs in the sector of environmental services). However, unfortunately, in Ukraine, the issue of household waste sorting has not gained such mass support of the organization. In our opinion, the main negative factors were: 1) lack of infrastructure; 2) insufficient awareness of the population; 3) lack of a culture of household waste management; 4) low motivation for the population; 5) inconsistency of legislation; 6) lack of effective collection and recycling mechanisms; 7) limited financial resources.
Поняття та особливості прав осіб з інвалідністю внаслідок війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Холодков, Андрій В.; Kholodkov, Andrii
В даній статті розкрито поняття та особливості прав осіб з інвалідністю внаслідок війни. Відзначено, що національне законодавство України не містить чіткого визначення поняття «особа з інвалідністю внаслідок війни». Визначення «особи з інвалідністю внаслідок війни» на законодавчому рівні віднесено до категорії «ветерани війни». Особа з інвалідністю внаслідок війни – це фізична особа, яка зазнала стійкого фізичного, психічного, інтелектуального або сенсорного порушення внаслідок безпосередньої участі у воєнних діях або впливу воєнних обставин. Особливостями категорії «осіб з інвалідністю внаслідок війни» є: 1) різноманітність причин інвалідності. Інвалідність може бути спричинена пораненнями, контузіями, каліцтвами, захворюваннями або психічними травмами, отриманими під час воєнних дій або внаслідок їхнього впливу; 2) включення різних груп населення до осіб, які можуть стати інвалідами внаслідок війни. До цієї категорії належать: військовослужбовці, цивільні особи та діти, які зазнали впливу воєнних дій або безпосередньо брали участь у них; 3) потреба в спеціалізованій медичній та психологічній допомозі. Особи з інвалідністю внаслідок війни потребують комплексної медичної, реабілітаційної та психологічної допомоги для відновлення та підтримки їхнього здоров’я і якості життя; 4) соціальна та економічна вразливість. Ця категорія осіб зазнає значних соціальних та економічних труднощів, що пов’язані з втратою працездатності, необхідністю тривалого лікування та реабілітації, а також із можливим переселенням або втратою житла; 5) необхідність особливого правового захисту та соціальної підтримки. Особи з інвалідністю внаслідок війни потребують спеціальних заходів правового захисту та соціальної підтримки, включаючи доступ до освіти, працевлаштування, соціальних послуг і житла. Законодавство має враховувати їхні специфічні потреби і забезпечувати реалізацію їхніх прав нарівні з іншими громадянами. This article reveals the concept and features of the rights of persons with disabilities as a result of the war. It was noted that the national legislation of Ukraine does not contain a clear definition of the concept of «person with a disability as a result of the war». The definition of «person with a disability as a result of war» at the legislative level is assigned to the category of «war veterans». A person with a disability as a result of war is a natural person who has suffered a permanent physical, mental, intellectual or sensory impairment as a result of direct participation in military operations or exposure to wartime circumstances. Features of the category «persons with disabilities due to war» are: 1) variety of causes of disability. Disability may be caused by injuries, contusions, mutilations, diseases or mental injuries received during or as a result of hostilities; 2) inclusion of various population groups among persons who may become disabled as a result of the war. This category includes: military personnel, civilians and children who were affected by hostilities or directly participated in them; 3) the need for specialized medical and psychological assistance. Persons with disabilities as a result of the war need comprehensive medical, rehabilitation and psychological assistance to restore and maintain their health and quality of life; 4) social and economic vulnerability. This category of persons experiences significant social and economic difficulties associated with the loss of working capacity, the need for long-term treatment and rehabilitation, as well as possible resettlement or loss of housing; 5) the need for special legal protection and social support. Persons with war-related disabilities require special measures of legal protection and social support, including access to education, employment, social services and housing. Legislation must take into account their specific needs and ensure the realization of their rights on an equal basis with other citizens.
Щодо проблем підвищення професійного рівня членів виборчих комісій
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Діденко, О. М.; Didenko, O.
У статті розглядаються питання забезпечення підвищення професійного рівня членів виборчих комісій. Відзначається, що реалізований у Виборчому кодексі України підхід до формування складу виборчих комісій з числа осіб, до яких не висувається будь-яких вимог відносно рівня їх освіти, зумовлює на практиці виникнення цілої низки проблем з належним застосуванням членами таких комісій виборчого законодавства під час виконання повноважень, дотриманням виборчих прав громадян. Проведення для членів виборчих комісій навчань з правових, фінансових, інформаційно-технічних, організаційних, мовних та інших питань, з якими вони стикатимуться в роботі, має чималого значення для досягнення дієвості представницької демократії, уможливлення визнання справедливими встановлених підсумків голосування суб’єктами виборчого процесу та усім цивілізованим світом. Відзначається, що у повоєнний період навчанням членів і кандидатів у члени виборчих комісій та комісій з референдуму має займатися Центр підготовки учасників виборчих процесів, положення про який затверджено постановою Центральної виборчої комісії від 14 січня 2022 року. Для покращення дотримання виборчого законодавства, належного забезпечення виборчих прав громадян у діяльності окружних, територіальних і дільничних виборчих комісій під час організації і проведення виборів у повоєнний час пропонується внести ряд змін до Виборчого кодексу України. Зокрема пропонується визначити строк на проведення повоєнних виборів не менш як шість місяців з дня припинення або скасування воєнного стану. Закріплення такого строку визнається об’єктивно необхідним для створення належних умов для організації і проведення повоєнних виборів, забезпечення на них виборчих прав для усіх виборців, а також для проведення навчань для членів виборчих комісій. The article deals with the issue of ensuring the professional level of election commission members. It is noted that the approach implemented in the Election Code of Ukraine to the formation of the composition of election commissions from the number of persons to whom no demands are made regarding the level of their education, leads in practice to the emergence of a whole series of problems with the proper application of election legislation by members of such commissions during the exercise of their powers, observing the electoral rights of citizens. Conducting training for members of election commissions on legal, financial, information-technical, organizational, linguistic and other issues that they will face in their work is of considerable importance for achieving the effectiveness of representative democracy, enabling the recognition of established voting results by the subjects of the election process and the whole civilized world. It is noted that in the post-war period, the training of members and candidates for election commissions and referendum commissions should be carried out by the Center for the Training of Participants in Election Processes, the provision of which was approved by the Central Election Commission Resolution of January 14, 2022. In order to improve the observance of election legislation, the proper provision of the electoral rights of citizens in the activities of district, territorial and precinct election commissions during the organization and conduct of elections in the post-war period, it is proposed to make a number of changes to the Election Code of Ukraine. In particular, it is proposed to determine the term for post-war elections at least six months from the date of termination or abolition of martial law. Fixing such a term is recognized as objectively necessary for creating the proper conditions for the organization and holding of post-war elections, ensuring electoral rights for all voters, as well as for conducting training for members of election commissions.
Кримінологічний портрет особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України)
(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Бобчинський, П. М.; Bobchynskyi, P.
Дана наукова стаття присвячена встановленню кримінологічного портрету особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України) на підставі офіційної статистичної звітності. Досліджені Звіти Державної судової адміністрації України про склад засуджених за 2019–2023 роки (на підставі «Форма 7»). Проаналізовано статичні дані 1624 засуджених, відповідно до таких категорій як: вік засуджених на момент вчинення злочину; заняття засуджених на момент вчинення злочину; освіта на час вчинення злочину за ч. 1 ст. 162 КК України та ч. 2 ст. 162 КК України. Доведено, що у досліджені суб’єкту кримінального правопорушення передбаченого ст. 162 КК України, окрім визначення та аналізу обов’язкових ознак суб’єкту кримінального правопорушення суттєве значення має встановлення кримінологічного портрету особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України). На підставі узагальнення відповідних звітних показників щодо кримінологічного портрету особи, яка вчиняє порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України) при врахуванні об’єктивну наявність незначних помилок у статистичних даних виявлено найбільш поширені риси особи кримінального правопорушника, який вчинив суспільно небезпечне діяння у вигляді порушення недоторканості житла (стаття 162 КК України): особа чоловічою статі у віці від 30 до 50 років, службовці, які мають професійно-технічну, повну загальну середню освіту та базову загальну середню. Звісно, даний кримінологічний портрет особи кримінального правопорушника є приблизним та умовним. Отже, щодо особи такого суб’єкта, то вона характеризується наявністю професійно-технічної освіти і не дуже високим рівнем інтелектуальних здібностей, вік таких осіб зазвичай перевищує 30 років, а стать переважно чоловіча. Родом занять осіб, які вчиняють порушення недоторканості житла є робітничі професії, але переважна частина таких суб’єктів – особи, які працездатні, які не працюють і не навчаються, і в суспільстві такі особи займають досить не високе положення. This scientific article is devoted to establishing a criminological portrait of a person committing a violation of the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine) based on official statistical reporting. The Reports of the State Judicial Administration of Ukraine on the composition of convicts for 2019–2023 (based on “Form 7”) were studied. Statistical data of 1624 convicts were analyzed in accordance with the following categories: age of convicts at the time of the crime; occupation of convicts at the time of the crime; education at the time of the crime under Part 1 of Article 162 of the Criminal Code of Ukraine and Part 2 of Article 162 of the Criminal Code of Ukraine. It is proven that in the study of the subject of a criminal offense provided for by Article 162 of the Criminal Code of Ukraine, in addition to determining and analyzing the mandatory features of the subject of a criminal offense, the establishment of a criminological portrait of a person committing a violation of the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine) is of essential importance. Based on the generalization of the relevant reporting indicators regarding the criminological portrait of a person committing a violation of the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine), taking into account the objective presence of minor errors in the statistical data, the most common facial features of a criminal offender who committed a socially dangerous act in the form of violating the inviolability of housing (Article 162 of the Criminal Code of Ukraine) were identified: a male person aged 30 to 50 years, employees with vocational, complete general secondary education and basic general secondary education. Of course, this criminological portrait of the personality of a criminal offender is approximate and conditional. Therefore, as for the personality of such a subject, it is characterized by the presence of vocational education and not a very high level of intellectual abilities, the age of such persons usually exceeds 30 years, and the gender is predominantly male. The occupation of persons committing a violation of the inviolability of housing are blue-collar jobs, but the overwhelming majority of such subjects are able-bodied persons who do not work or study, and such persons occupy a fairly low position in society.

Browse

Browsing Випуск № 3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options