Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/50228

Browse

Now showing 1 - 20 of 31

Legal dimensions of the cooperation of Ukraine with international financial organizations
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ivanova, R.; Іванова, Р. Ю.
This article discusses the legal aspects of Ukraine’s collaboration with various international financial organizations (IFOs) such as the International Monetary Fund, World Bank, and European Bank for Reconstruction and Development (EBRD). Ukraine’s relations with these institutions are based on legal frameworks such as treaties, memorandums of understanding (MOUs), and cooperation agreements. These instruments specify the terms under which financial resources are provided and detail the reciprocal obligations for the achievement of transparency, accountability, and economic reforms.Among the key enabling financial programs are the Extended Fund Facility (EFF) of the IMF and the Development Policy Loan (DPL) initiative of the World Bank. These programs help to resolve Ukraine’s budget deficits, stabilize the exchange rate, and facilitate macroeconomic changes. Further, highlighted is the EBRD’s contribution in funding Ukraine’s infrastructure, energy and governance projects, showing from the aid how they made an impact for economic stability.Understandably, one of the highlights of Ukraine’s collaboration with the IFOs is anti-corruption activities and fiscal cooperation. Of more importance is the financial assistance from the IMF and World Bank, since it forces Ukraine to adopt certain reforms aimed at improved governance and debt management. The setting up of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine (NABU) displays how transnational legal orders affect the domestic processes and policies of countries.Despite the fact that support provided by foreign organizations is paramount for the recovery of Ukraine’s economy, there are too much skepticism about the public debt value. In this paper, the author analyzes the effect of the foreign aid on Ukraine fiscal balance and the consequences of relying on foreign assistance in the long run. У цій статті розглядаються правові аспекти співпраці України з різними міжнародними фінансовими організаціями (МФО), такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Відносини України з цими інституціями базуються на правовій основі, як-от договори, меморандуми про взаєморозуміння (МОВ) та угоди про співпрацю. Ці інструменти визначають умови, на яких надаються фінансові ресурси, і деталізують взаємні зобов’язання щодо досягнення прозорості, підзвітності та економічних реформ. Серед ключових сприятливих фінансових програм – Механізм розширеного фінансування (EFF) МВФ та ініціатива Світового банку Позика на політику розвитку (DPL). Ці програми допомагають вирішити дефіцит бюджету України, стабілізувати обмінний курс і сприяти макроекономічним змінам. Крім того, висвітлюється внесок ЄБРР у фінансування інфраструктурних, енергетичних та управлінських проектів України, показуючи, як ця допомога вплинула на економічну стабільність. Зрозуміло, що одним із акцентів співпраці України з IFO є антикорупційна діяльність та фіскальна співпраця. Більш важливою є фінансова допомога з боку МВФ і Світового банку, оскільки вона змушує Україну проводити певні реформи, спрямовані на покращення державного управління та управління боргом. Створення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) показує, як транснаціональні правопорядки впливають на внутрішні процеси та політику країн. Незважаючи на те, що підтримка іноземних організацій має першочергове значення для відновлення економіки України, щодо розміру державного боргу є занадто багато скепсису. У цій статті автор аналізує вплив зовнішньої допомоги на фіскальний баланс України та наслідки покладення на зовнішню допомогу в довгостроковій перспективі.
Видання адміністративних актів як інструмент публічного адміністрування нотаріальної діяльності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Розсоха, С. С.; Rozsokha, S.
В статті розкриті наукові положення на основі доктринального досвіду та аналізу емпіричного матеріалу, стосовно видання адміністративних актів спеціальними адміністративними органами, як найбільш вживаного інструменту публічного адміністрування нотаріальної діяльності. З’ясовано правову природу адміністративних актів у сфері нотаріальної діяльності, їх вплив на функціонування інституту нотаріату, а також визначено ознаки, що характеризують ці акти як адміністративно правовий інструмент. Встановлено, що адміністративні акти в нотаріальній сфері є важливим засобом забезпечення публічних інтересів та гармонізації відносин між адміністративними органами і нотаріусами та іншими особами. Наведено приклади адміністративних актів, зокрема рішень про зупинення діяльності нотаріусів, анулювання сертифікацій робочих місць або проведення перевірок. У статті наголошується на необхідності дотримання процедурних і матеріальних норм при виданні адміністративних актів, адже їхня юридична сила має вирішальне значення для забезпечення правової визначеності. Окреслено підходи до класифікації адміністративних актів за суб’єктами видання, правовими наслідками та формою. Визначено роль адміністративних актів як засобів реалізації норм права у нотаріальній діяльності, які спрямовані на конкретизацію прав та обов’язків нотаріусів і контроль за їх виконанням. Проаналізовано судову практику оскарження адміністративних актів у нотаріальній сфері, що свідчить про поширеність таких спорів у контексті захисту професійних інтересів нотаріусів та дотримання законодавчих вимог. На основі узагальнення адміністративних актів, їхніх категорій та судової практики було зроблено висновок, що адміністративні акти є важливим інструментом публічного адміністрування у сфері нотаріальної діяльності. Водночас, їх застосування часто супроводжувалося процедурними порушеннями, недостатністю доказової бази чи перевищенням повноважень. Це підкреслювало важливість дотримання адміністративними органами норм законодавства, прозорості процедур та захисту прав осіб, які зазнавали впливу таких рішень. Судовий контроль залишався ключовим адміністративно-правовим механізмом забезпечення балансу між державними інтересами та захистом прав нотаріусів. The article reveals scientific provisions based on doctrinal experience and analysis of empirical material concerning the issuance of administrative acts by specialized administrative bodies, as the most commonly used instrument of public administration. The legal nature of administrative acts in the field of notarial activities, their impact on the functioning of the notarial institution, and the features that characterize these acts as administrative-legal instruments are established. It is determined that administrative acts in the notarial field are an important means of ensuring public interests and harmonizing relations between administrative bodies, notaries, and other individuals. Examples of administrative acts are provided, including decisions on the suspension of notaries’ activities, the annulment of certifications of workplaces, or the conduct of inspections. The article emphasizes the need to comply with procedural and substantive norms when issuing administrative acts, as their legal force is crucial for ensuring legal certainty. Approaches to the classification of administrative acts by issuers, legal consequences, and form are outlined. The role of administrative acts as tools for implementing legal norms in notarial activities is defined, focusing on the specification of the rights and obligations of notaries and ensuring compliance with them. The analysis of judicial practice regarding the appeal of administrative acts in the notarial sphere highlights the prevalence of such disputes in the context of protecting the professional interests of notaries and compliance with legislative requirements. Based on the generalization of administrative acts, their categories, and judicial practice, the conclusion was made that administrative acts are an essential instrument of public administration in the notarial sphere. At the same time, their application often involved procedural violations, insufficient evidence, or exceeding powers. This emphasized the importance of adherence by administrative bodies to legislative norms, transparency of procedures, and the protection of the rights of those affected by such decisions. Judicial control remained a key administrative-legal mechanism for balancing state interests with the protection of notaries’ rights.
Генеза правового регулювання застосування вогнепальної зброї поліцейськими в Україні: історико-правовий аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бакулін, Д. О.; Bakulin, D.
У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку механізму застосування вогнепальної зброї працівниками поліції в Україні. Досліджено ключові етапи еволюції нормативно-правового регулювання цього питання. Визначено основні тенденції змін у підходах до правового регулювання застосування вогнепальної зброї в контексті реформування правоохоронної системи України. Окрему увагу приділено впливу міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, на вдосконалення національного законодавства щодо застосування зброї працівниками поліції. Проаналізовано основні положення міжнародно-правових актів. Автор також розглядає вплив соціально-правових чинників на формування підходів до регулювання застосування сили в діяльності поліції, враховуючи потребу в дотриманні балансу між забезпеченням публічної безпеки та захистом прав і свобод людини. Виокремлено прогалини в чинному законодавстві України, що можуть створювати ризики для правозастосування, зокрема відсутність чітких механізмів оцінки необхідності та пропорційності застосування вогнепальної зброї в конкретних ситуаціях. Проаналізовано практику застосування норм законодавства, що регламентують використання вогнепальної зброї, у контексті діяльності національних судів та правоохоронних органів. Висвітлено ключові аспекти судової практики, які свідчать про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання для забезпечення правової визначеності та запобігання зловживанням. У підсумку автор обґрунтовує необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів регулювання застосування вогнепальної зброї поліцією на основі міжнародних стандартів, принципу верховенства права та з урахуванням новітніх підходів до правоохоронної діяльності в демократичному суспільстві. Запропоновано конкретні напрями гармонізації національного законодавства, що сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронної діяльності та захисту прав громадян, зокрема через запровадження чітких процедур оцінки правомірності застосування сили, вдосконалення системи підготовки працівників поліції, а також посилення парламентського та громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у цій сфері. The article provides a comprehensive historical and legal analysis of the formation and development of the mechanism for the use of firearms by police officers in Ukraine. The key stages of the evolution of legal regulation of this issue are studied. The main trends in changes in approaches to the legal regulation of the use of firearms in the context of reforming the law enforcement system of Ukraine are identified.Particular attention is paid to the impact of international standards, in particular the recommendations of the United Nations, the European Union and the Council of Europe, on the improvement of national legislation on the use of firearms by police officers. The main provisions of international legal acts are analyzed. The author also examines the impact of socio-legal factors on the formation of approaches to regulating the use of force in police activities, taking into account the need to strike a balance between ensuring public safety and protecting human rights and freedoms. The author identifies gaps in the current legislation of Ukraine that may pose risks to law enforcement, in particular, the lack of clear mechanisms for assessing the need for and proportionality of the use of firearms in specific situations. The author analyzes the practice of applying the provisions of legislation regulating the use of firearms in the context of the activities of national courts and law enforcement agencies. The author highlights the key aspects of judicial practice which demonstrate the need to improve legal regulation to ensure legal certainty and prevent abuse.As a result, the author substantiates the need to further improve the legal mechanisms for regulating the use of firearms by the police on the basis of international standards, the rule of law and taking into account the latest approaches to law enforcement in a democratic society. The author proposes specific areas of harmonization of national legislation which will contribute to improving the effectiveness of law enforcement and protection of citizens’ rights, in particular, through the introduction of clear procedures for assessing the legality of the use of force, improving the system of training of police officers, and strengthening parliamentary and public control over the activities of law enforcement agencies in this area.
Державне регулювання процедур містобудівної діяльності: національний та зарубіжний досвід
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бєликов, В. І.; Bielykov, V.
Ця стаття присвячена дослідженню державного регулювання процедур містобудівної діяльності. Міське планування є важливою складовою державного управління і безпосередньо впливає на просторовий розвиток, економіку, екологічну безпеку та якість життя регіону. В Україні цей сектор регулюється широкою нормативно-правовою базою, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», але її застосування стикається з низкою проблем, зокрема застарілість або фрагментарність законодавства, що ускладнює його застосування та створює правову невизначеність, недостатня ефективність механізмів нагляду, бюрократизацією процедур, недостатньою цифровізацією та слабкою інтеграцією міжнародного досвіду. Це призводить до низької ефективності державного регулювання, збільшення корупційних ризиків та гальмування розвитку містобудівних проєктів. Вивчення досвіду регулювання містобудівної діяльності в інших країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Великобританії та США, показує, що ефективне управління сектором можливе завдяки чіткому правовому регулюванню, децентралізації повноважень, впровадженню цифрових технологій та активній участі громадян у цьому процесі. Досвід інших країн показує, що існують різні підходи до регулювання просторового планування, процедур отримання дозволів на будівництво, контролю за дотриманням містобудівного законодавства та забезпечення сталого розвитку міських територій. У цій статті проаналізовано тенденції державного регулювання містобудівної діяльності в Україні та зарубіжний досвід, проведено порівняльний аналіз з міжнародним досвідом. Особлива увага приділяється рішенням у сфері децентралізації, громадської участі, екологічних стандартів та міського планування, аналіз яких спрямований на підвищення ефективності управління, забезпечення сталого розвитку регіону та створення сприятливого міського середовища. This article is devoted to the study of state regulation of urban planning procedures. Urban planning is an important component of state administration and directly affects the spatial development, economy, environmental safety and quality of life of the region. In Ukraine, this sector is regulated by a broad regulatory framework, in particular the Law of Ukraine “On Regulation of Urban Planning Activities”, but its application faces a number of problems, in particular the obsolescence or fragmentation of legislation, which complicates its application and creates legal uncertainty, insufficient effectiveness of supervision mechanisms, bureaucratization of procedures, insufficient digitalization and weak integration of international experience.This leads to low efficiency of state regulation, increased corruption risks and inhibition of the development of urban planning projects. Studying the experience of regulating urban planning activities in other countries, in particular in Germany, France, Great Britain and the USA, shows that effective management of the sector is possible thanks to clear legal regulation, decentralization of powers, introduction of digital technologies and active participation of citizens in this process. The experience of other countries shows that there are different approaches to regulating spatial planning, procedures for obtaining construction permits, monitoring compliance with urban planning legislation and ensuring sustainable development of urban areas. This article analyzes trends in state regulation of urban planning activities in Ukraine and foreign experience, and conducts a comparative analysis with international experience. Particular attention is paid to decisions in the field of decentralization, public participation, environmental standards and urban planning, the analysis of which is aimed at increasing management efficiency, ensuring sustainable development of the region and creating a favorable urban environment.
Електронні послуги: моделі правового регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Савіцька, В. В.; Savitska, V.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання електронних послуг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування на підставі поданої заяви фізичною або юридичною особою. Підкреслено, що розвиток інформаційних технологій надав можливість впровадити в діяльність органів публічної влади інформаційно-комунікаційних систем, застосування яких надало можливість отримання громадянами різного виду електронних послуг. З метою дослідження правового регулювання відносин надання електронних послуг здійснено аналіз праць науковців, які досліджували проблемні питання надання електронних послуг. Проаналізовано низку вітчизняних нормативно-правових актів, що мають відношення до правового розвитку відносин у галузі електронного надання послуг, серед яких варто відмітити Закони України: «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні комунікації», «Про адміністративні послуги». Також проаналізовано підзаконні правові акти, якими було започатковано становлення електронних послуг. Перш за все це стосується розпоряджень і постанов Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, питань підготовки проектів актів законодавства в електронній формі, розвитку системи електронних послуг тощо. Встановлено, що використовуючи інформаційно-комунікаційні системи надання електронних послуг можуть здійснювати не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, інші уповноважені державою підприємства і організації, але й судові органи. Звертається увага на можливість отримання різного виду електронних послуг доступних на веб-сайті Кабінету Міністрів України, а також існуючі проблеми надання електронних послуг громадянам, що проживають в сільській місцевості, які на сьогодні не в змозі отримати всі види електронних послуг вказаних на веб-сайті Кабінету Міністрів України. Зроблено висновок, що в залежності від галузевої спрямованості існують різні моделі правового регулювання надання електронних послуг та звертається увага на існуючі проблемні питання надання електронних послуг мешканцям, які проживають у сільській місцевості, що потребує подальшого вдосконалення правового механізму надання електронних послуг. This scientific article is devoted to the current problems of providing electronic services provided by state authorities and local self-government bodies on the basis of an application submitted by an individual or legal entity. It is emphasized that the development of information technologies has made it possible to introduce information and communication systems into the activities of public authorities, the use of which has made it possible for citizens to receive various types of electronic services. In order to study the legal regulation of relations in the provision of electronic services, an analysis of the works of scientists who studied the problematic issues of providing electronic services was carried out. A number of domestic regulatory legal acts related to the legal development of relations in the field of electronic service provision were analyzed, among which it is worth noting the Laws of Ukraine: “On the Peculiarities of Providing Public (Electronic Public) Services”, “On Electronic Identification and Electronic Trust Services”, “On Electronic Documents and Electronic Document Management”, “On Electronic Communications”, “On Administrative Services”. The subordinate legal acts that initiated the formation of electronic services were also analyzed. First of all, this concerns the orders and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine on the development of the system of provision of administrative services by executive bodies, issues of preparation of draft legislative acts in electronic form, development of the system of electronic services, etc. It has been established that using information and communication systems, the provision of electronic services can be carried out not only by state authorities and local governments, other state-authorized enterprises and organizations, but also by judicial bodies. Attention is drawn to the possibility of obtaining various types of electronic services available on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine, as well as existing problems in providing electronic services to citizens living in rural areas, who are currently unable to receive all types of electronic services specified on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine. It is concluded that depending on the sectoral focus, there are different models of legal regulation of the provision of electronic services and attention is drawn to existing problematic issues in providing electronic services to residents living in rural areas, which requires further improvement of the legal mechanism for providing electronic services.
Ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ковбас, І. В.; Kovbas, I.; Михайлюк, В. С.; Mykhailiuk, V.
Статтю присвячено з’ясуванню критеріїв ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві. Визначено нормативно-правове підґрунтя принципу ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві. Обґрунтовано, що складовими елементами ефективності судового захисту порушених прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві є доступність суду для громадян. У статті визначено нормативну базу, яка закріплює основні принципи доступності правосуддя. В цьому питанні автор статті звертається до: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та загальних принципів доступності правосуддя ООН Аргументовано, що ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві є одним із принципів і адміністративної процедури, про що зазначено у п.13 ч.1 ст.4 Закону України «Про адміністративну процедуру», що гарантує ефективні засоби правового захисту. В контексті ефективного захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві та права на судовий захист автор статті звертається до норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, де розкриває норми цього Кодексу, які безпосередньо закріплюють принцип ефективності судового захисту в адміністративному суді. Автор слушно аргументує, що звернення до суду для захисту своїх прав і інтересів не повинен бути обтяжений надмірними фінансовими, часовими чи іншими бар’єрами. Для цього автор звертається в цьому питанні до практики ЄСПЛ та міжнародного досвіду. Ще одним аспектом ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві автор статті вважає географічну доступність суду. Наступним аспектом ефективності захисту порушених прав людини в адміністративному судочинстві автор вважає технологічні інновації, такі як електронні сервіси, електронні платформи, віртуальні суди. Дається авторський висновок щодо основних аспектів ефективності судового захисту порушених прав в адміністративному судочинстві захисту, включаючи доступність адміністративного судочинства, гарантії права на звернення до суду, наявність механізмів правової допомоги для соціально незахищених осіб, географічна доступність суду, технологічні інновації. The article is devoted to clarification of the criteria for the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings. The author defines the legal basis of the principle of effectiveness of judicial protection of human rights and interests in administrative proceedings. It is substantiated that the constituent elements of the effectiveness of judicial protection of violated rights and interests of an individual in administrative proceedings are accessibility of court for citizens. The article identifies the regulatory framework which enshrines the basic principles of access to justice. In this regard, the author refers to: The Universal Declaration of Human Rights (1948), the International Covenant on Civil and Political Rights (1966), the European Convention on Human Rights (1950) and the UN General Principles of Access to Justice It is argued that the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is one of the principles of administrative procedure, as stated in paragraph 13 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine ‘On Administrative Procedure’, which guarantees effective remedies.In the context of effective protection of a violated human right in administrative proceedings and the right to judicial protection, the author of the article refers to the provisions of the Constitution of Ukraine and the Code of Administrative Procedure of Ukraine, and reveals the provisions of this Code which directly enshrine the principle of effective judicial protection in an administrative court. The author rightly argues that going to court to protect one’s rights and interests should not be burdened with excessive financial, time or other barriers. To this end, the author refers to the case law of the ECHR and international experience. The author believes that another aspect of the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is the geographical accessibility of the court.The author considers technological innovations, such as electronic services, electronic platforms, and virtual courts, to be another aspect of the effectiveness of protection of violated human rights in administrative proceedings. The author gives his own conclusion on the main aspects of the effectiveness of judicial protection of violated rights in administrative proceedings, including accessibility of administrative proceedings, guarantees of the right to appeal to court, availability of legal aid mechanisms for socially vulnerable persons, geographical accessibility of court, and technological innovations.
Забезпечення права на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини: стандарти, виклики та перспективи для України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коренев, А. О.; Korenev, A.
Стаття присвячена дослідженню перспектив вдосконалення забезпечення права на справедливий суд в Україні відповідно до стандартів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Актуальність теми зумовлена європейськими інтеграційними прагненнями України та необхідністю усунення системних проблем у судовій системі, які перешкоджають ефективному захисту прав громадян. Висвітлено основні виклики, з якими стикається судова система України. Зокрема, це перевантаженість судів, недостатня незалежність суддів та невиконання судових рішень. Важливим аспектом є вплив війни, що створила додаткові труднощі, зокрема закриття судів у зоні бойових дій та ускладнення доступу до правосуддя для населення. Проблеми з адаптацією національного законодавства до стандартів ЄСПЛ також залишаються нагальними, адже українські суди не завжди враховують міжнародні прецеденти у своїй практиці. Пропонуються конкретні шляхи реформування судової системи. Серед них: впровадження електронного судочинства, розвиток альтернативних способів вирішення спорів, створення спеціалізованих судів, таких як антикорупційні та соціальні. Наголошується на необхідності забезпечення незалежності суддів через прозорі конкурсні процедури та запровадження чітких механізмів захисту суддів від зовнішнього впливу. Роль міжнародних партнерів, зокрема Європейського Союзу, Ради Європи та Венеційської комісії, у підтримці реформування судової системи України є визначальною. Їхня експертна та фінансова допомога сприяє впровадженню найкращих практик у національне правозастосування. Окрему увагу приділено підвищенню якості правозастосування та правової освіти. Запровадження регулярних тренінгів для суддів і адвокатів, а також освітніх програм для громадян, сприятиме підвищенню правової культури та формуванню довіри до судової системи. Висновки статті підкреслюють необхідність комплексного підходу до реформ, який має охоплювати законодавчі зміни, інновації в судовому процесі та розвиток професійної освіти. Ця робота стане корисною для юристів-практиків, науковців та реформаторів, зацікавлених у вдосконаленні судової системи України. The article is dedicated to exploring the prospects for improving the enforcement of the right to a fair trial in Ukraine in accordance with the standards enshrined in Article 6 of the European Convention on Human Rights (ECHR) and the practice of the European Court of Human Rights (ECtHR). The relevance of the topic is driven by Ukraine’s European integration aspirations and the need to address systemic issues in the judiciary that hinder the effective protection of citizens’ rights. The article highlights the key challenges faced by Ukraine’s judicial system. These include court overload, insufficient judicial independence, and the non-enforcement of court decisions. A significant aspect is the impact of war, which has created additional difficulties, including the closure of courts in conflict zones and limited access to justice for the population.Issues related to the adaptation of national legislation to ECtHR standards also remain pressing, as Ukrainian courts do not always consider international precedents in their practice. The article proposes specific pathways for judicial system reform. These include the implementation of electronic justice systems, the development of alternative dispute resolution mechanisms, and the establishment of specialized courts such as anti-corruption and social courts. It emphasizes the necessity of ensuring judicial independence through transparent selection processes and introducing clear mechanisms to protect judges from external influence. The role of international partners, including the European Union, the Council of Europe, and the Venice Commission, in supporting judicial reform in Ukraine is recognized as critical. Their expert and financial assistance promotes the introduction of best practices into national law enforcement. Special attention is given to improving the quality of law enforcement and legal education. Regular training for judges and lawyers, along with educational programs for citizens, will contribute to raising legal awareness and fostering public trust in the judiciary. The article concludes by emphasizing the need for a comprehensive approach to reform, encompassing legislative changes, innovations in judicial processes, and the development of professional education. This work will be valuable to legal practitioners, academics, and reformers interested in advancing Ukraine’s judicial system.
Загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються на фондовому ринку
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Гавриленко, А. А.; Havrylenko, A.
У статті здійснено аналіз загальносоціальних заходів запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються на фондовому ринку. З’ясовано, що сучасне українське суспільство вважає основним завданням зменшення та контролю злочинності. Цей підхід до запобігання кримінальним правопорушенням базується на концепції повного залучення всіх ресурсів суспільства, держави та громадян для реалізації заходів, спрямованих на запобігання злочинним проявам на різних рівнях – від національного до конкретних криміногенних ситуацій у регіонах. Запобігання злочинності є складовою соціальної політики держави, яка має на меті подолання криміногенно небезпечних протиріч у суспільних відносинах для їх позитивного вирішення та поступового усунення (так зване загальносоціальне запобігання). Окреслено, що заходи загальносоціального (державного) характеру це комплекс ефективних заходів різних напрямів, таких як соціально-економічні, правові, ідеологічні, організаційно-управлінські та культурно-виховні. Ці заходи спрямовані на подальший розвиток та удосконалення соціальних відносин, а також на усунення або нейтралізацію факторів, що сприяють виникненню злочинності. Запобігання кримінальним правопорушенням на фондовому ринку вимагає розробки, впровадження та реалізації комплексу правових, організаційних і практичних заходів на загальнодержавному та міжвідомчому рівнях. Наголошено, що загальносоціальні заходи, хоча й не є прямими інструментами боротьби з злочинністю або її запобігання, формують умови, які ускладнюють виникнення злочинних дій в цілому. Це вказує на те, що безпека суспільства безпосередньо пов’язана з ризиками та загрозами, які можуть становити небезпеку. Відповідно до специфіки кримінальних правопорушень, що вчиняються на фондовому ринку можна поділити на дві групи: загально-соціальні та спеціально-кримінологічні. При аналізі загальносоціальних заходів, спрямованих на запобігання кримінальним правопорушенням на фондовому ринку, можна відзначити складність підходу, яка проявляється у двох основних аспектах: різноманіття учасників процесу запобігання та різноманітність заходів, які спрямовані на досягнення цілей запобігання кримінальним правопорушенням на фондовому ринку, включаючи правові, процесуальні, організаційно-управлінські та інформаційні. The article analyzes general social measures to prevent criminal offenses committed on the stock market. It is found that modern Ukrainian society considers the reduction and control of crime to be the main task. This approach to preventing criminal offenses is based on the concept of full involvement of all resources of society, the state and citizens to implement measures aimed at preventing criminal manifestations at various levels – from national to specific criminogenic situations in the regions. Crime prevention is a component of the state’s social policy, which aims to overcome criminogenically dangerous contradictions in social relations for their positive resolution and gradual elimination (the so-called general social prevention). It is outlined that measures of a general social (state) nature are a set of effective measures of various directions, such as socio- economic, legal, ideological, organizational-managerial and cultural-educational. These measures are aimed at the further development and improvement of social relations, as well as at the elimination or neutralization of factors contributing to the occurrence of crime. Prevention of criminal offenses on the stock market requires the development, implementation and implementation of a set of legal, organizational and practical measures at the national and interdepartmental levels.It is emphasized that general social measures, although not direct instruments for combating crime or its prevention, create conditions that complicate the occurrence of criminal acts in general. This indicates that the security of society is directly related to the risks and threats that may pose a danger. According to the specifics of criminal offenses committed on the stock market, they can be divided into two groups: general social and special criminological. When analyzing general social measures aimed at preventing criminal offenses in the stock market, one can note the complexity of the approach, which is manifested in two main aspects: the diversity of participants in the prevention process and the diversity of measures aimed at achieving the goals of preventing criminal offenses in the stock market, including legal, procedural, organizational and managerial and informational.
Зовнішні події, процеси, середовища та їх вплив на прийняття управлінських рішень
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Співак, В. М.; Spivak, V.; Співак, М. В.; Spivak, M.
Розкрито сучасні наукові думки щодо прийняття управлінських рішень в умовах визначеності, ризику, невизначеності, конфлікту або протидії (активного супротивника). Визначено, що наука адміністративного права до свого арсеналу поступово накопичує різного роду напрацювання з прийняття управлінських рішень, розроблені методології (техніки) прийняття рішень та їх реалізації, які дають змогу суб’єктам прийняття рішень досягти необхідного рівня компетентності, більш об’єктивно оціни- ти проблемну ситуацію, врахувати наявні ресурси та обмеження, сформулювати варіанти прийняття рішень та аналізувати їх, обирати найоптимальніші з них і передбачати їхні можливі наслідки. Вказані особливості прийняття рішень у середовищах з урахуванням методів та технологій. Названі фактори, які впливають на процес прийняття управлінського рішення. Зазначається, що у процесі прийняття рішень особі, що приймає рішення, доводиться враховувати велику кількість показників, критеріїв, чинників, що впливають на поставлену в завданні мету. Показані зовнішні події і процеси які негатив- но впливають на Україну. Визначено, що головною метою належного врядування як соціально-політичного інституту є максимізація добробуту народу. Це досягається через прийняття управлінських рішень, так як вони є основним результатом і сутністю управлінської діяльності. Зроблений висновок про те, що: по-перше, посилюється значення ефективності політико-управлінських рішень їх залежність від громадської думки. Іншими словами, прийняття рішень – це технічна трансформація політичної влади в управління соціальними процесами; по-друге, результат політико-управлінських рішень це свого роду вироблення курсу розвитку держави. Важливу роль у цьому відіграє громадська думка яка може виконувати партнерську функцію у взаєминах з органами публічної адміністрації. Аналіз, систематизація громадської думки, до чи після прийняття управлінського рішення, може слугувати своє- рідним індикатором сприйняття ситуації і задоволеності потреб, вивчення настроїв суспільства. Modern scientific ideas on making management decisions in conditions of certainty, risk, uncertainty, conflict or opposition (active adversary) are revealed. It has been determined that the science of administrative law gradually accumulates in its arsenal various kinds of developments in making managerial decisions, developed methodologies (techniques) of decision-making and their implementation, which allow decision-makers to achieve the necessary level of competence, more objectively assess the problem situation, take into account available resources and limitations, formulate decision-making options and analyze them, choose the most optimal ones and predict their possible consequences. The features of decision-making in environments are indicated, taking into account methods and technologies. The factors that influence the process of making a managerial decision are named. It is noted that in the decision-making process, the decision-maker has to take into account a large number of indicators, criteria, and factors that influence the goal set in the task. External events and processes that negatively affect Ukraine are shown.It is determined that the main goal of good governance as a socio-political institution is to maximize the well-being of the people. This is achieved through the adoption of managerial decisions, as they are the main result and essence of managerial activity. The conclusion is made that: firstly, the importance of the effectiveness of political and managerial decisions is increasing, their dependence on public opinion. In other words, decision-making is a technical transformation of political power into the management of social processes; secondly, the result of political and managerial decisions is a kind of development of the state’s development course. An important role in this is played by public opinion, which can perform a partnership function in relations with public administration bodies. Analysis and systematization of public opinion, before or after making a management decision, can serve as a kind of indicator of the perception of the situation and satisfaction of needs, and a study of public sentiment.
Конвергенція податкових систем ЄС та України як інструмент інтеграційної політики: аналітичний дискурс сучасних викликів та стратегічних перспектив фіскальної уніфікації
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Мурашко, І. С.; Murashko, I.
У статті розглядається питання адаптації податкової політики України до стандартів Європейського Союзу в умовах європейської інтеграції. Автори акцентують увагу на необхідності встановлення імперативних підходів до корпоративного оподаткування, які відповідають європейським практикам, з метою уникнення штучного заниження податкових надходжень до бюджету. У статті висвітлюються механізми обміну інформацією та контроль за трансфертним ціноутворенням, які впроваджуються в політиці ЄС для боротьби з агресивним податковим плануванням, а також їхній вплив на фінансові потоки між країнами. Окрема увага приділяється співпраці України з країнами, що не є членами ЄС, з метою запобігання використанню офшорних зон і підвищення стійкості податкових надходжень. Автором проаналізовано окремі складові національного досвіду гармонізації податкових механізмів, а також роль України в адаптації національного податкового законодавства до європейських стандартів. Обговорюються рекомендації щодо зниження податкового навантаження на фізичних осіб, раціонального розподілу податкових зобов’язань для юридичних осіб, а також вдосконалення механізмів адміністрування податків. Стаття підкреслює важливість синхронної реалізації податкової та митної політики відповідно до стратегії наближення до стандартів ЄС, а також необхідність створення адміністративних потужностей для якісного впровадження імплементованого законодавства. Результати дослідження надають цінні рекомендації для вдосконалення національної податкової політики України в контексті європейської інтеграції. Також у статті акцентується на важливості підходу до формування податкової політики як дипломатичного мистецтва, що вимагає балансування між національними інтересами та спільними європейськими стандартами. Відзначається, що Україні необхідно забезпечити адекватне сприйняття та реалізацію стандартів ЄС, щоб успішно інтегруватися в європейський економічний простір. Крім того, обговорюються ключові аспекти прямих і непрямих податків у рамках ЄС, які формують збалансовану систему оподаткування для фізичних і юридичних осіб, що відповідає вимогам щодо запобігання ухиленню від сплати податків та уникненню подвійного оподаткування. Автором наголошено на необхідності створення ефективних механізмів адміністративної співпраці між податковими органами України та країн-членів ЄС, що є критично важливим для забезпечення контролю за сплатою податків та запобігання податковим зловживанням. Вони також підкреслюють, що просте імплементування законодавства недостатньо; Україні слід системно розвивати адміністративні можливості та формувати кадровий резерв для успішного застосування європейських норм. Також у статті досліджується роль співпраці з Європейським Союзом у формуванні національних практик оподаткування, які відповідають європейським стандартам. Важливість адаптації податкової політики до вимог ЄС підкреслюється через призму стратегічних цілей України в контексті євроінтеграції, що передбачає приведення національного законодавства у відповідність до норм ЄС. Автори акцентують увагу на необхідності розробки динамічної податкової політики, яка відповідала б як специфічним потребам української економіки, так і стандартам ЄС. У статті також обговорюються сучасні підходи до податкового адміністрування, зокрема пропозиції щодо зниження податкового навантаження на фізичних осіб, раціонального розподілу податкового навантаження на юридичних осіб, а також вдосконалення механізмів адміністрування, що унеможливлюють ухилення від сплати податків і зборів. This article examines the issue of adapting Ukraine’s tax policy to the standards of the European Union in the context of European integration. The authors emphasize the need to establish imperative approaches to corporate taxation that align with European practices to avoid artificially reducing tax revenues to the budget. The article highlights mechanisms for information exchange and control over transfer pricing, which are implemented in EU policy to combat aggressive tax planning, as well as their impact on financial flows between countries. Special attention is given to Ukraine’s cooperation with non-EU countries to prevent the use of offshore zones and enhance the sustainability of tax revenues. The author analyzes specific components of national experience in harmonizing tax mechanisms and the role of Ukraine in adapting its national tax legislation to European standards. Recommendations are discussed regarding reducing the tax burden on individuals, rational allocation of tax obligations for legal entities, and improving tax administration mechanisms. The article underscores the importance of synchronizing tax and customs policies in accordance with the strategy of aligning with EU standards and the need to build administrative capacity for the effective implementation of adopted legislation. The research results provide valuable recommendations for improving Ukraine’s national tax policy in the context of European integration. The article also emphasizes the importance of approaching the formulation of tax policy as a diplomatic art, requiring a balance between national interests and common European standards. It is noted that Ukraine needs to ensure adequate adoption and implementation of EU standards to successfully integrate into the European economic space. Additionally, the article discusses key aspects of direct and indirect taxes within the EU framework, which form a balanced taxation system for individuals and legal entities, aimed at preventing tax evasion and avoiding double taxation. The author stresses the necessity of creating effective administrative cooperation mechanisms between Ukraine’s tax authorities and those of EU member states, which are critical for ensuring tax compliance and preventing tax abuses. The article also emphasizes that simply implementing legislation is not enough; Ukraine should systematically develop its administrative capabilities and establish a trained workforce for the successful application of European norms. The article also examines the role of cooperation with the European Union in shaping national taxation practices that align with European standards. The importance of adapting tax policy to EU requirements is viewed through the lens of Ukraine’s strategic goals in the context of European integration, which involves aligning national legislation with EU norms. The authors highlight the need for developing a dynamic tax policy that addresses both the specific needs of the Ukrainian economy and EU standards. The article also discusses modern approaches to tax administration, including proposals for reducing the tax burden on individuals, rational distribution of tax obligations for legal entities, and enhancing administrative mechanisms that prevent tax avoidance.
Кримінологічні підходи до групової некорисливої насильницької злочинності дітей та її ознак
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Богданова, С. О.; Bohdanova, S.
У статті розглянуто насильницьку некорисливу злочинність дітей й встановлено, що вона має переважно груповий характер, адже саме у складі групи діти, як правило, вчиняють найбільш тяжкі злочини такі як вбивства, тілесні ушкодження, катування, хуліганства. Характерними ознаками групових насильницьких злочинів, учинених дітьми є суспільна небезпека діяння та насильницький характер злочину. Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю тих благ, на які посягає злочин, а саме шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину, способу й мотиву діяння, формою та ступенем вини. Таким чином, під груповою некорисливою насильницькою злочинністю дітей запропоновано розуміти сукупність протиправних, винних, суспільно небезпечних діянь, які носять некорисливий, але насильницький характер, вчиняються у складі групи особами віком до 18 років й посягають на невід’ємні права людини, зокрема життя та здоров’я, честь і гідність, а також на моральні та культурні цінності. Надано кримінально-правову характеристику групової некорисливої насильницької злочинності дітей і з’ясовано, що до цієї категорії злочинів належать: умисне вбивство; всі види умисних тілесних ушкоджень; катування і частково хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані блок кримінальних протиправних насильницьких діянь. Установлено, що система нормативно-правових актів, які визначають існування інституту групової некорисливої насильницької злочинності дітей, є недосконалою, оскільки чинне законодавство України містить безліч суперечностей та прогалин. Аналізуючи норми, що регулюють відповідальність за злочини, вчинені дітьми у співучасті, авторка дійшла висновку, що існує проблема формулювання поняття групового кримінального правопорушення в національному кримінальному законодавстві. Нині у кримінальному судочинстві виникають проблеми під час притягнення осіб до відповідальності за групове вбивство (п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України). Запропоновані шляхи до вирішення окресленої проблеми. The article examines violent disinterested crime of children and establishes that it is predominantly group in nature, because it is within the group that children, as a rule, commit the most serious crimes such as murders, bodily harm, torture, hooliganism. The characteristic features of group violent crimes committed by children are the social danger of the act and the violent nature of the crime. The degree of social danger is determined by the entire set of features of the crime: the value of the benefits that the crime encroaches on, namely, the harmfulness of the consequences that occur due to the commission of the crime, the method and motive of the act, the form and degree of guilt. Thus, it is proposed to understand group disinterested violent crime of children as a set of unlawful, guilty, socially dangerous acts that are disinterested, but violent in nature, committed as part of a group by persons under the age of 18 and encroach on inalienable human rights, in particular life and health, honor and dignity, as well as moral and cultural values. A criminal-legal characteristic of group disinterested violent crime of children is provided and it is found that this category of crimes includes: intentional murder; all types of intentional bodily harm; torture and partly hooliganism, which form an independent block of criminal unlawful violent acts in criminological terms. It is established that the system of regulatory legal acts that determine the existence of the institute of group disinterested violent crime of children is imperfect, since the current legislation of Ukraine contains many contradictions and gaps. Analyzing the norms that regulate liability for crimes committed by children in complicity, the author concluded that there is a problem of formulating the concept of group criminal offense in the national criminal legislation. Currently, in criminal proceedings, problems arise when bringing persons to justice for group murder (clause 12, part 2, article 115 of the Criminal Code of Ukraine). Ways to solve the outlined problem are proposed.
Множинне громадянство в Україні: сьогодення та перспективи
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Нікітін, А. С.; Nikitin, A.
У статті висвітлюється тематика множинного громадянства та перспектив його розвитку в Україні. Автором відзначається, що питання множинного громадянства неодноразово ставало предметом суспільних дискусій в Україні за часів незалежності, однак з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну та виїзду значної частки українських громадян за кордон дане питання набуло особливої актуальності. Віддаючи належне попереднім спробам запровадження множинного громадянства в Україні, автор відзначає, що подання Президентом України до Верховної Ради Проектів Закону № 10425 «Про деякі питання у сфері міграції щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України» та № 11469 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на здобуття та збереження громадянства України» у 2024 році, стало підставою для породження численних дискусій стосовно доцільності та необхідності запровадження інституту множинного громадянства в Україні як на сучасному етапі, так і в майбутньому. Аналізуючи положення Проекту Закону № 10425, автор відмічає наявність у ньому ряду колізій та прогалин, а також ряду невідповідностей чинному законодавству України. В результаті проведеного дослідження автор робить висновок про недоцільність прийняття Проекту Закону № 10425 у запропонованій редакції. Наголошує автор також і на необхідності більш обґрунтованого аналізу Проекту Закону № 11469, який також має ряд недоліків. Однак, віддаючи належне масі переваг від запровадження інституту множинного громадянства в інших країнах, автор наголошує на доцільності запровадження інституту множинного громадянства, а саме: подвійного громадянства в Україні, однак це вимагає злагодженої роботи відповідних державних структур та фахівців по розробці більш ефективного нормативного забезпечення даного інституту в Україні. Автор вважає, що спочатку необхідно проаналізувати досвід зарубіжних країн щодо запровадження інституту множинного громадянства, ретельно проаналізувати чинне міжнародне та національне законодавство у цій сфері, а вже потім приступати до розробки нового проекту закону, який дозволить більш ефективно врегулювати інститут множинного громадянства в Україні. The article highlights the topic of multiple citizenship and the prospects for its development in Ukraine. The author notes that the issue of multiple citizenship has repeatedly become the subject of public debate in Ukraine since independence, however, with the beginning of the full-scale Russian invasion of Ukraine and the departure of a significant proportion of Ukrainian citizens abroad, this issue has become particularly relevant. Paying tribute to previous attempts to introduce multiple citizenship in Ukraine, the author notes that it was the submission in January 2024 by the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Draft Laws No. 10425 “On Some Issues in the Field of Migration Regarding the Grounds and Procedure for Acquiring and Terminating Citizenship of Ukraine” and No. 11469 “On Amendments to Certain Laws of Ukraine Regarding Ensuring the Implementation of the Right to Acquire and Preserve Citizenship of Ukraine” that became the basis for generating numerous discussions regarding the expediency and necessity of introducing the institution of multiple citizenship in Ukraine both at the present stage and in the future. Analyzing the provisions of the Draft Law No. 10425, the author notes the presence of a number of conflicts and gaps in it, as well as a number of inconsistencies with the current legislation of Ukraine. As a result of the research conducted, the author concludes that it is inappropriate to adopt the Draft Law No. 10425 in the proposed version. The author also emphasizes the need for a more substantiated analysis of the Draft Law No. 11469, which also has a number of shortcomings. However, while paying tribute to the many advantages of introducing the institution of multiple citizenship in other countries, the author emphasizes the feasibility of introducing the institution of multiple citizenship, namely dual citizenship in Ukraine, but this requires coordinated work of relevant state structures and specialists to develop more effective regulatory support for this institution in Ukraine. The author believes that it is first necessary to analyze the experience of foreign countries in introducing the institution of multiple citizenship, to carefully analyze the current international and national legislation in this area, and only then to begin developing a new draft law that will allow more effectively regulating the institution of multiple citizenship in Ukraine.
Науковий генезис досліджень повноважень прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину: еволюція доктринальних підходів та правозастосовна практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Юрчишин, П. В.; Yurchyshyn, P.
Стаття присвячена дослідженню наукового генезису повноважень прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину. У роботі здійснено аналіз еволюції доктринальних підходів до визначення ролі прокурора в кримінальному провадженні, окреслено ключові етапи розвитку його повноважень у контексті забезпечення законності дій правоохоронних органів, а також розглянуто основні проблеми правозастосовної практики. Автор розкриває основні підходи до трактування контролю за вчиненням злочину в юридичній доктрині та кримінальному процесі. Визначено, що історично роль прокурора в цьому аспекті зазнала суттєвих змін: від пасивного нагляду за законністю слідчих дій до активної участі у процесі контролю за вчиненням злочину, включно з прийняттям рішень щодо законності та доцільності таких заходів. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам у сфері кримінального переслідування та практиці Європейського суду з прав людини, зокрема щодо заборони провокації злочину та критеріїв допустимості доказів. Окремо висвітлено законодавчі аспекти реалізації контролю за вчиненням злочину відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 271 КПК, що визначає межі та обмеження у проведенні таких дій. Проведено аналіз судової практики, включно з рішеннями Верховного Суду, які встановлюють критерії оцінки допустимості доказів, отриманих унаслідок контролю за вчиненням злочину. Автор робить висновок про необхідність удосконалення механізму прокурорського нагляду за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, що має сприяти підвищенню ефективності кримінального переслідування та одночасному забезпеченню дотримання правових гарантій. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку наукових підходів до визначення ролі прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину, а також для удосконалення правозастосовної практики в контексті кримінального процесуального права України. The article is devoted to the study of the scientific genesis of the prosecutor’s powers in the area of control over the commission of a crime. The author analyzes the evolution of doctrinal approaches to defining the role of the prosecutor in criminal proceedings, outlines the key stages of development of his/ her powers in the context of ensuring the legality of law enforcement actions, and also considers the main problems of law enforcement practice. The author reveals the main approaches to the interpretation of control over the commission of a crime in legal doctrine and criminal procedure. It is determined that historically, the role of the prosecutor in this aspect has undergone significant changes: from passive supervision of the legality of investigative actions to active participation in the process of control over the commission of a crime, including decision-making on the legality and appropriateness of such measures. Particular attention is paid to international standards in the field of criminal prosecution and the case law of the European Court of Human Rights, in particular, the prohibition of provocation of a crime and the criteria for the admissibility of evidence.The author also highlights the legislative aspects of control over the commission of a crime in accordance with the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, Part 2 of Article 271 of the CPC, which defines the limits and restrictions on such actions. The author analyzes the case law, including the decisions of the Supreme Court, which establish the criteria for assessing the admissibility of evidence obtained as a result of control over the commission of a crime. The author concludes that there is a need to improve the mechanism of prosecutorial supervision over covert investigative (detective) actions, which should help to increase the effectiveness of criminal prosecution and at the same time ensure compliance with legal guarantees. The results of the study can be used for further development of scientific approaches to determining the role of the prosecutor in the field of control over the commission of a crime, as well as for improving law enforcement practice in the context of criminal procedure law of Ukraine.
Органи місцевого самоврядування як суб’єкти реінтеграції ветеранів війни в умовах особливого періоду
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Сівков, С. В.; Sivkov, S.
Відзначено, що органи місцевого самоврядування відіграють ключову роль у процесі реінтеграції ветеранів війни, особливо в умовах особливого періоду, коли суспільство стикається з численними викликами, пов’язаними з соціальною адаптацією та реабілітацією учасників бойових дій. Військові конфлікти та їх наслідки суттєво впливають на життя ветеранів, які повертаються до цивільного середовища, потребуючи підтримки в соціальній, психологічній, медичній та економічній сферах. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти реінтеграції відіграють важливу роль у створенні сприятливого середовища для ветеранів війни. Вони забезпечують реалізацію державних програм підтримки, сприяють працевлаштуванню, допомагають у житловому забезпеченні та організовують психологічну допомогу. Особливу увагу приділяють створенню ветеранських центрів, соціальних хабів та програм перекваліфікації, які дозволяють ветеранам знайти нове місце у суспільстві. В умовах особливого періоду, коли державні ресурси можуть бути обмеженими, місцеві громади беруть на себе ініціативу в розробці та впровадженні індивідуальних програм реінтеграції. Наприклад, через механізми громадського бюджету або співпрацю з міжнародними організаціями залучаються додаткові ресурси для підтримки ветеранів. Також важливим аспектом є соціальна інтеграція – створення умов для активної участі ветеранів у житті громади, їх залучення до громадських ініціатив, волонтерства та підприємницької діяльності. Незважаючи на значні зусилля, існує низка викликів, пов’язаних із недостатнім фінансуванням, бюрократичними перепонами та нестачею кваліфікованих спеціалістів у сфері соціальної адаптації. Для ефективного вирішення цих проблем необхідно впроваджувати комплексні стратегії, що передбачають тісну співпрацю між державними органами, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. Лише за таких умов можливо створити ефективну систему реінтеграції, яка забезпечить ветеранам гідне життя після повернення з фронту. It is noted that local governments play a key role in the process of reintegration of war veterans, especially in the conditions of a special period, when society faces numerous challenges related to social adaptation and rehabilitation of combatants. Military conflicts and their consequences significantly affect the lives of veterans who return to the civilian environment, requiring support in the social, psychological, medical and economic spheres. Local governments as entities of reintegration play an important role in creating a favorable environment for war veterans. They ensure the implementation of state support programs, promote employment, assist in housing and organize psychological assistance. Particular attention is paid to the creation of veteran centers, social hubs and retraining programs that allow veterans to find a new place in society.In a special period, when state resources may be limited, local communities take the initiative in developing and implementing individual reintegration programs. For example, through public budget mechanisms or cooperation with international organizations, additional resources are attracted to support veterans. Another important aspect is social integration – creating conditions for the active participation of veterans in community life, their involvement in public initiatives, volunteering and entrepreneurial activities. Despite significant efforts, there are a number of challenges associated with insufficient funding, bureaucratic obstacles and a shortage of qualified specialists in the field of social adaptation. To effectively address these problems, it is necessary to implement comprehensive strategies that involve close cooperation between state bodies, local governments, public organizations and international partners. Only under such conditions is it possible to create an effective reintegration system that will provide veterans with a decent life after returning from the front.
Оцінка ефективності правових механізмів відновлення та безпеки авіаційного руху в умовах міжнародних збройних конфліктів
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Черній, Є. В.; Chernii, Ye.
У сучасних умовах міжнародних збройних конфліктів питання відновлення та безпеки авіаційного руху набуває особливого значення. Руйнування аеропортової інфраструктури, загрози для цивільної авіації та необхідність оперативного відновлення повітряного сполучення вимагають ефективних правових механізмів. У статті здійснено комплексний аналіз міжнародних і національних правових інструментів, спрямованих на регулювання безпеки авіаперевезень у кризових ситуаціях, а також їхню дієвість у процесі післяконфліктного відновлення авіаційного руху. Досліджено міжнародно-правові норми, зокрема Чиказьку конвенцію про міжнародну цивільну авіацію та норми ІСАО, які регламентують питання безпеки польотів, захисту авіаційної інфраструктури та гарантування прав пасажирів. Особливу увагу приділено аналізу ролі міжнародних організацій та механізмів співробітництва держав у процесі відновлення авіаційного сектору після військових дій. Визначено ключові виклики, з якими стикаються країни, що перебувають у стані збройного конфлікту або відновлюють свою авіаційну галузь після нього, зокрема питання фінансування, правового регулювання відновлювальних робіт та міжнародної взаємодії. Окремо розглянуто національні правові підходи до забезпечення безпеки польотів у кризових умовах, а також механізми адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів. Проаналізовано приклади країн, які вже пройшли етап відновлення авіаційної інфраструктури після збройних конфліктів, що дозволило визначити найбільш ефективні правові рішення та інструменти. Результати дослідження свідчать, що ефективне відновлення авіаційного руху потребує комплексного підходу, який включає як національне, так і міжнародне правове регулювання. Висвітлено необхідність удосконалення чинних правових норм, спрямованих на швидке та безпечне відновлення повітряного простору, а також залучення міжнародної підтримки у процесі відбудови авіаційної галузі. In the context of modern international armed conflicts, the issue of aviation traffic restoration and safety is of particular importance. The destruction of airport infrastructure, threats to civil aviation, and the need for the rapid recovery of air transport require effective legal mechanisms. This article provides a comprehensive analysis of international and national legal instruments aimed at regulating aviation security in crisis situations, as well as their effectiveness in the post-conflict recovery of aviation operations.The study examines international legal norms, particularly the Chicago Convention on International Civil Aviation and ICAO regulations, which govern flight safety, the protection of aviation infrastructure, and the rights of passengers. Special attention is given to the role of international organizations and mechanisms of state cooperation in restoring the aviation sector after military conflicts. The article identifies key challenges faced by countries experiencing armed conflicts or seeking to rebuild their aviation industry, including issues of funding, legal regulation of reconstruction efforts, and international cooperation.National legal approaches to ensuring flight safety in crisis conditions are also explored, along with mechanisms for adapting national legislation to international standards. Case studies of countries that have successfully restored their aviation infrastructure after armed conflicts are analyzed to identify the most effective legal solutions and instruments. The research findings indicate that the effective restoration of aviation traffic requires a comprehensive approach, incorporating both national and international legal frameworks. The study highlights the need to improve existing legal norms to facilitate the rapid and safe recovery of airspace operations, as well as the importance of international support in rebuilding the aviation industry.
Пенсійне забезпечення суддів і прокурорів через призму принципу соціальної справедливості
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Скоробагатько, А. В.; Skorobahatko, A.
Публікація присвячена розгляду питання оптимізації умов призначення спеціальних пенсій суддям та прокурорам. Аналіз соціальної спрямованості чинного пенсійного законодавства підтверджує його невідповідність, у першу чергу, принципу соціальної справедливості, що викликає соціальну напруженість в суспільстві та зумовлює невдоволення громадян соціальною політикою держави. Зазначено, що сьогодні збережено право на відмінні умови пенсіонування суддів та прокурорів, яким встановлено привілейоване пенсійне забезпечення, відмінне від загально-правового регулювання призначення пенсій, що призвело до застосування необґрунтованої диференціації у цьому питанні. Визначено, що соціальна справедливість – це морально-правова категорія, а заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості. З’ясовано, що порушення засад справедливості найчастіше відбувається в умовах суспільно-політичних та економічних криз, військових конфліктів, природних катаклізмів. Серед чинників, що порушують баланс пенсійної системи та руйнують соціальну справедливість у цій сфері, є, зокрема, егоїстичне бажання окремих верств службовців відстоювати власні інтереси за рахунок інтересів суспільства. Відзначено наявність хибної практики, коли окремі поліцейські, судді та прокурори збільшують свої пенсійні виплати судовими рішеннями, що відміняє законодавчо визначене обмеження максимального розміру пенсій, та дозволяє їм отримувати пенсії без урахування верхньої межі. Аргументовано, що спеціальні пенсійні норми мають забезпечувати вищі соціальні стандарти, але вони не повинні бути дискримінаційними у порівнянні з умовами пенсійного забезпечення, закріпленими у загальній пенсійній системі. Запропоновано прийняти Закон України «Про страхове професійне пенсійне забезпечення». Наступним кроком реформування пенсійної системи має стати впровадження нового пенсійного законодавства, яке повністю ліквідує різні принципи нарахування пенсій. Таким нормативним актом має стати Пенсійний кодекс України. The publication is devoted to the issue of optimizing the conditions for granting special pensions to judges and prosecutors. The analysis of the social orientation of the current pension legislation confirms its inconsistency, primarily with the principle of social justice, which causes social tension in society and leads to public dissatisfaction with the social policy of the State. It is noted that today the right to different pension conditions for judges and prosecutors is preserved, and they are granted a privileged pension provision which differs from the general legal regulation of pensions, which has led to the application of unjustified differentiation in this matter. It is determined that social justice is a moral and legal category, and social protection measures should embody the ideas of social solidarity and justice. It has been found that violations of the principles of justice occur most often in the context of socio-political and economic crises, military conflicts, and natural disasters. Among the factors that disturb the balance of the pension system and destroy social justice in this area is particularly the selfish desire of certain segments of employees to defend their own interests at the expense of the interests of society. It is noted that there is a vicious practice when some police officers, judges and prosecutors increase their pension payments by court decisions, which removes the legal limit on the maximum amount of pensions and allows them to receive pensions without taking into consideration an upper limit.It is argued that special pension provisions should ensure higher social standards, but they should not be discriminatory compared to the conditions of pension provision in the general pension system. It is proposed to adopt the Law of Ukraine “On Insurance Professional Pensions”. The next step in reforming the pension system should be the introduction of new pension legislation that will completely eliminate different principles of pension calculation. The Pension Code of Ukraine should become such a regulatory act.
Повноваження уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання корупції: стан та напрями удосконалення
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бузницький, Д. М.; Buznytskyi, D.
У статті здійснено комплексне дослідження правового статусу та повноважень уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в Україні. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює їх діяльність, зокрема положення Закону України «Про запобігання корупції» та Типового положення про уповноважений підрозділ (уповноважену особу). Детально розглянуто основні завдання, функції та права уповноважених підрозділів, їх роль у системі запобігання корупції як на загальнодержавному, так і на локальному рівнях. Особливу увагу приділено аналізу механізмів забезпечення незалежності уповноважених підрозділів, гарантій їх діяльності та порядку призначення керівників. Досліджено систему превентивних антикорупційних механізмів, включаючи оцінку корупційних ризиків, забезпечення доброчесності працівників та захист викривачів корупції. Розглянуто особливості взаємодії уповноважених підрозділів з Національним агентством з питань запобігання корупції та іншими суб’єктами антикорупційної діяльності, а також механізми координації їх роботи. Проаналізовано практичні аспекти реалізації повноважень щодо проведення антикорупційної експертизи, аналізу контрагентів та врегулювання конфлікту інтересів. Окрему увагу приділено питанням забезпечення конфіденційності інформації та захисту персональних даних в роботі уповноважених підрозділів. Досліджено особливості процедур візування проєктів актів з основної діяльності та процедури моніторингу Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. На основі проведеного дослідження виявлено проблемні аспекти в діяльності уповноважених підрозділів та запропоновано конкретні шляхи вдосконалення правового регулювання їх статусу, включаючи питання впровадження сучасних інформаційних технологій у їх роботі. The article provides a comprehensive study of the legal status and powers of authorized units (authorized persons) on corruption prevention and detection in Ukraine. The regulatory framework governing their activities has been analyzed, particularly the provisions of the Law of Ukraine “On Prevention of Corruption” and the Standard Regulation on the authorized unit (authorized person). The main tasks, functions, and rights of authorized units, their role in the corruption prevention system at both national and local levels have been examined in detail. Special attention has been paid to analyzing the mechanisms for ensuring the independence of authorized units, guarantees of their activities, and the procedure for appointing managers. The system of preventive anti-corruption mechanisms has been studied, including corruption risk assessment, ensuring employee integrity, and protection of whistleblowers. The peculiarities of interaction between authorized units and the National Agency on Corruption Prevention and other anti-corruption entities, as well as mechanisms for coordinating their work, have been considered. Practical aspects of exercising powers regarding anti- corruption expertise, analysis of counterparties, and conflict of interest resolution have been analyzed. Special attention has been paid to ensuring information confidentiality and personal data protection in the work of authorized units. The procedures for endorsing draft acts on main activities and monitoring procedures of the Unified State Register of Persons who have committed corruption offenses have been studied. Based on the conducted research, problematic aspects in the activities of authorized units have been identified and specific ways to improve the legal regulation of their status have been proposed, including the implementation of modern information technologies in their work.
Податкове резиденство біженців: правові колізії та практичні виклики в умовах міжнародних стандартів оподаткування та національного законодавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Євстіфєєв, О. К.; Yevstifieiev, O.
У статті проаналізовано актуальне питання податкового резиденства біженців в умовах глобальних міграційних потоків та зростання кількості вимушено переміщених осіб. Автор звертається до малодослідженої сфери, дослідження якої полягає у комплексному підході до розгляду податкового статусу біженців, зокрема у взаємодії міжнародного і національного законодавства та їхніх недоліків у регулюванні податкових зобов’язань цієї категорії осіб. Робота має значну наукову цінність завдяки обґрунтованому аналізу міжнародних податкових стандартів (MLI та CRS) та їх впливу на національні підходи до визначення податкового статусу. Автор здійснює критичний огляд та аналіз правових актів і детально розглядає практичні проблеми, що виникають через недосконалість законодавства в сфері податкового резидентства біженців. Такий підхід дозволяє всебічно охопити проблему та показати, чому сучасна податкова система потребує адаптації для забезпечення прав біженців. До того ж, у роботі проаналізовано подвійне оподаткування та ризики виникнення податкових зобов’язань в декількох юрисдикціях, що створює додаткове фінансове навантаження на біженців і порушує принципи справедливості та рівності. В статті пропонуються конкретні шляхи вирішення проблеми подвійного оподаткування для біженців, а також висуваються можливі напрями адаптації національних податкових законів для врахування специфіки статусу зазначеної категорії осіб. Наведені рекомендації мають практичне застосування в процесі розробки податкової політики, а також сприяють підвищенню ефективності міжнародного співробітництва у податковій сфері. Окрім зазначеного, автор приділяє увагу механізмам гармонізації податкового законодавства різних країн для врахування інтересів біженців. Зокрема, акцентується на необхідності перегляду критеріїв податкового резидентства, таких як місце постійного проживання, економічні інтереси та тривалість перебування в конкретній юрисдикції. Автор зазначає, що існуючі підходи часто ігнорують особливі обставини, в яких опиняються біженці, та призводять до їх дискримінації у податкових відносинах. У роботі також висвітлюються проблеми взаємодії між країнами щодо обміну інформацією про податковий статус осіб у контексті міжнародних стандартів. Автор наголошує, що впровадження таких інструментів, як Багатостороння конвенція MLI (Multilateral Instrument) та система автоматичного обміну інформацією CRS (Common Reporting Standard), потребує додаткової адаптації для забезпечення прозорості й справедливості стосовно біженців. Окремо розглядається питання захисту персональних даних цих осіб, оскільки їх передача між юрисдикціями може нести ризики для їхньої безпеки. Автор підкреслює, що вирішення проблеми податкового резидентства біженців вимагає міждисциплінарного підходу, що включає не лише правові аспекти, але й соціально-економічний аналіз, а також врахування гуманітарних факторів. Такий підхід дозволяє зменшити ризики подвійного оподаткування та створити більш гнучку систему, яка враховуватиме специфіку становища біженців, сприяючи тим самим їхній інтеграції в нові суспільства. The article analyzes the current issue of the tax residency of refugees in the context of global migration flows and the growing number of forcibly displaced persons. The author turns to an understudied field, the study of which consists in a comprehensive approach to the consideration of the tax status of refugees, in particular, in the interaction of international and national legislation and their shortcomings in regulating the tax obligations of this category of persons. The work has significant scientific value due to the well-founded analysis of international tax standards (MLI and CRS) and their impact on national approaches to determining tax status.The author carries out a critical review and analysis of legal acts and examines in detail the practical problems arising from the imperfection of legislation in the field of tax residency of refugees. This approach makes it possible to comprehensively cover the problem and show why the modern tax system needs adaptation to ensure the rights of refugees. In addition, the paper analyzes double taxation and the risks of tax liabilities in several jurisdictions, which creates an additional financial burden on refugees and violates the principles of justice and equality. The article offers specific ways to solve the problem of double taxation for refugees, and also suggests possible ways of adapting national tax laws to take into account the specifics of the status of the specified category of persons. These recommendations have practical applications in the process of developing tax policy, and also contribute to increasing the effectiveness of international cooperation in the tax field.In addition, the author focuses on the mechanisms of harmonizing tax legislation across different countries to account for the interests of refugees. Specifically, emphasis is placed on the need to revise the criteria for tax residency, such as the place of permanent residence, economic interests, and the duration of stay in a specific jurisdiction. The author notes that existing approaches often disregard the unique circumstances faced by refugees, leading to their discrimination in tax relations.The paper also highlights issues of international cooperation between countries regarding the exchange of information on the tax status of individuals in the context of international standards. The author emphasizes that the implementation of such instruments as the Multilateral Instrument (MLI) and the Common Reporting Standard (CRS) requires additional adaptation to ensure transparency and fairness concerning refugees. The issue of protecting the personal data of these individuals is also examined, as its transfer between jurisdictions may pose risks to their safety.The author underscores that addressing the issue of tax residency for refugees demands an interdisciplinary approach that encompasses not only legal aspects but also socio-economic analysis and the consideration of humanitarian factors. Such an approach allows for the reduction of double taxation risks and the creation of a more flexible system that takes into account the specific circumstances of refugees, thereby facilitating their integration into new societies.
Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції Національного банку України
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Самойленко, Г.; Samoilenko, H.
В статті визначено, що механізм адміністративно-правового регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції Національного банку України (НБУ) є важливою складовою державного управління у сфері грошового обігу. Він охоплює сукупність правових норм, адміністративних процедур і організаційних заходів, що визначають порядок випуску, обігу та продажу пам’ятних монет, сувенірної продукції та інших нумізматичних виробів. Основними елементами такого механізму є нормативно-правова база, компетентні органи, процедурні аспекти та контрольні заходи. Законодавче регулювання здійснюється на основі Конституції України, Законів України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та інших нормативних актів, що визначають повноваження НБУ щодо емісії нумізматичної продукції. Національний банк України виконує ключову роль у цьому процесі, розробляючи та затверджуючи дизайн, номінал, матеріали та інші характеристики монет. Процедура випуску включає розробку концепції, затвердження ескізів, виробництво монет на Монетному дворі та встановлення правил їх реалізації. Реалізація нумізматичної продукції здійснюється через офіційний інтернет-магазин НБУ, банківські установи та офіційних дистриб’юторів. Важливим аспектом є встановлення ціноутворення, що включає номінальну вартість, ринковий попит та інші економічні чинники. Контроль за дотриманням правил випуску та реалізації здійснюють НБУ, Державна фіскальна служба та інші компетентні органи, що забезпечують правомірність обігу та запобігання фальсифікації. Отже, адміністративно-правове регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції НБУ є складним і багатокомпонентним механізмом, що забезпечує стабільність грошового ринку, розвиток нумізматичної сфери та збереження національної історико-культурної спадщини. The article determines that the mechanism of administrative and legal regulation of the issue and sale of numismatic products of the National Bank of Ukraine (NBU) is an important component of state administration in the field of monetary circulation. It covers a set of legal norms, administrative procedures and organizational measures that determine the procedure for the issue, circulation and sale of commemorative coins, souvenir products and other numismatic products. The main elements of such a mechanism are the regulatory and legal framework, competent authorities, procedural aspects and control measures. Legislative regulation is carried out on the basis of the Constitution of Ukraine, the Laws of Ukraine “On the National Bank of Ukraine”, “On Payment Systems and Funds Transfer in Ukraine” and other regulatory acts that determine the powers of the NBU regarding the issue of numismatic products. The National Bank of Ukraine plays a key role in this process, developing and approving the design, denomination, materials and other characteristics of coins. The issuance procedure includes the development of a concept, approval of sketches, production of coins at the Mint and establishment of rules for their sale. The sale of numismatic products is carried out through the official online store of the NBU, banking institutions and official distributors. An important aspect is the establishment of pricing, which includes the nominal value, market demand and other economic factors. Control over compliance with the rules of issuance and sale is carried out by the NBU, the State Fiscal Service and other competent authorities that ensure the legality of circulation and the prevention of counterfeiting. Thus, the administrative and legal regulation of the issuance and sale of numismatic products of the NBU is a complex and multi-component mechanism that ensures the stability of the money market, the development of the numismatic sphere and the preservation of the national historical and cultural heritage.
Поняття та значення якості судового рішення як вимоги ефективного правосуддя
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Богданов, О. М.; Bohdanov, O.
Статтю присвячено визначенню поняття та значення якості судового рішення як вимоги ефективності правосуддя. Автором доведено, що якість судового рішення є невід’ємною складовою ефективності правосуддя. Аргументовано, що якість судового рішення детермінована дією принципу верховенства права, складовою якого є правова визначеність та єдність судової практики. Обґрунтовано, що в основі вимоги якості судового рішення знаходиться належна вмотивованість такого рішення та відповідність висновків, викладених у судовому рішенні, зі сталою судовою практикою. Автором доведено, що вимоги до форми судового рішення включають наявність у судовому рішенні всіх необхідних реквізитів, обумовлених офіційністю судового рішення. Встановлено, що окремою характеристикою якості судового рішення є вимоги до його змісту. Доведено, що такі вимоги слід розмежувати на окремі підгрупи. Охарактеризовано вимоги до структури судового рішення, тобто наявність у структурі судового рішення всіх складових елементів, уключаючи вступну, мотивувальну, резолютивну частини. Доведено, що складовою якості судового рішення є техніко-юридичні вимоги, які включають вимоги до мови та логіки викладення судового рішення. З’ясовано, що судове рішення має викладатися з дотриманням точного використання юридичних термінів, логічно та послідовно. Автором аргументовано, що вимоги до належного мотивування судового рішення розкриваються через вимоги до мотивувальної частини відповідного рішення. Доведено, що обов’язковою складовою структури судового рішення є наведення основних доводів позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги з посиланням на встановлені обставини справи та здійснення їх правової оцінки з наведенням конкретних норм права. Обґрунтовано, що вимоги до резолютивної частини судового рішення пов’язані з обов’язковістю його виконання, оскільки можливість швидкого та точного виконання судового рішення у значній мірі залежить від чіткості формулювання резолютивної частини. The article is devoted to defining the concept and meaning of the quality of a court decision as a requirement for the effectiveness of justice. The author proved that the quality of the court decision is an integral component of the effectiveness of justice.It is argued that the quality of a court decision is determined by the operation of the principle of the rule of law, a component of which is legal certainty and the unity of judicial practice. It is substantiated that the basis of the requirement of the quality of a court decision is the proper motivation of such a decision and the conformity of the conclusions set forth in the court decision with stable judicial practice. The author has proven that the requirements for the form of a court decision include the presence in the court decision of all the necessary requisites due to the formality of the court decision.It was established that a separate characteristic of the quality of a court decision is the requirements for its content. It has been proven that such requirements should be divided into separate subgroups. The requirements for the structure of the court decision are characterized, that is, the presence of all constituent elements in the structure of the court decision, including introductory, motivational, and resolutive parts. It has been proven that technical and legal requirements are part of the quality of a court decision, which include requirements for the language and logic of the presentation of the court decision. It has been found that the judgment should be presented in accordance with the precise use of legal terms, logically and consistently. The author argues that the requirements for the proper reasoning of a court decision are revealed through the requirements for the motivational part of the corresponding decision. It has been proven that a mandatory component of the structure of the court decision is the presentation of the main arguments of the statement of claim, appeal or cassation complaint with reference to the established circumstances of the case and their legal assessment with reference to specific legal norms.It is substantiated that the requirements for the final part of the court decision are related to the obligation of its execution, since the possibility of quick and accurate execution of the court decision largely depends on the clarity of the wording of the final part.

Browse

Browsing Випуск № 1 by Title

Results Per Page

Sort Options