Browse
Recent Submissions
Item Оцінка ефективності правових механізмів відновлення та безпеки авіаційного руху в умовах міжнародних збройних конфліктів(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Черній, Є. В.; Chernii, Ye.У сучасних умовах міжнародних збройних конфліктів питання відновлення та безпеки авіаційного руху набуває особливого значення. Руйнування аеропортової інфраструктури, загрози для цивільної авіації та необхідність оперативного відновлення повітряного сполучення вимагають ефективних правових механізмів. У статті здійснено комплексний аналіз міжнародних і національних правових інструментів, спрямованих на регулювання безпеки авіаперевезень у кризових ситуаціях, а також їхню дієвість у процесі післяконфліктного відновлення авіаційного руху. Досліджено міжнародно-правові норми, зокрема Чиказьку конвенцію про міжнародну цивільну авіацію та норми ІСАО, які регламентують питання безпеки польотів, захисту авіаційної інфраструктури та гарантування прав пасажирів. Особливу увагу приділено аналізу ролі міжнародних організацій та механізмів співробітництва держав у процесі відновлення авіаційного сектору після військових дій. Визначено ключові виклики, з якими стикаються країни, що перебувають у стані збройного конфлікту або відновлюють свою авіаційну галузь після нього, зокрема питання фінансування, правового регулювання відновлювальних робіт та міжнародної взаємодії. Окремо розглянуто національні правові підходи до забезпечення безпеки польотів у кризових умовах, а також механізми адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів. Проаналізовано приклади країн, які вже пройшли етап відновлення авіаційної інфраструктури після збройних конфліктів, що дозволило визначити найбільш ефективні правові рішення та інструменти. Результати дослідження свідчать, що ефективне відновлення авіаційного руху потребує комплексного підходу, який включає як національне, так і міжнародне правове регулювання. Висвітлено необхідність удосконалення чинних правових норм, спрямованих на швидке та безпечне відновлення повітряного простору, а також залучення міжнародної підтримки у процесі відбудови авіаційної галузі. In the context of modern international armed conflicts, the issue of aviation traffic restoration and safety is of particular importance. The destruction of airport infrastructure, threats to civil aviation, and the need for the rapid recovery of air transport require effective legal mechanisms. This article provides a comprehensive analysis of international and national legal instruments aimed at regulating aviation security in crisis situations, as well as their effectiveness in the post-conflict recovery of aviation operations.The study examines international legal norms, particularly the Chicago Convention on International Civil Aviation and ICAO regulations, which govern flight safety, the protection of aviation infrastructure, and the rights of passengers. Special attention is given to the role of international organizations and mechanisms of state cooperation in restoring the aviation sector after military conflicts. The article identifies key challenges faced by countries experiencing armed conflicts or seeking to rebuild their aviation industry, including issues of funding, legal regulation of reconstruction efforts, and international cooperation.National legal approaches to ensuring flight safety in crisis conditions are also explored, along with mechanisms for adapting national legislation to international standards. Case studies of countries that have successfully restored their aviation infrastructure after armed conflicts are analyzed to identify the most effective legal solutions and instruments. The research findings indicate that the effective restoration of aviation traffic requires a comprehensive approach, incorporating both national and international legal frameworks. The study highlights the need to improve existing legal norms to facilitate the rapid and safe recovery of airspace operations, as well as the importance of international support in rebuilding the aviation industry.Item Забезпечення права на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини: стандарти, виклики та перспективи для України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коренев, А. О.; Korenev, A.Стаття присвячена дослідженню перспектив вдосконалення забезпечення права на справедливий суд в Україні відповідно до стандартів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Актуальність теми зумовлена європейськими інтеграційними прагненнями України та необхідністю усунення системних проблем у судовій системі, які перешкоджають ефективному захисту прав громадян. Висвітлено основні виклики, з якими стикається судова система України. Зокрема, це перевантаженість судів, недостатня незалежність суддів та невиконання судових рішень. Важливим аспектом є вплив війни, що створила додаткові труднощі, зокрема закриття судів у зоні бойових дій та ускладнення доступу до правосуддя для населення. Проблеми з адаптацією національного законодавства до стандартів ЄСПЛ також залишаються нагальними, адже українські суди не завжди враховують міжнародні прецеденти у своїй практиці. Пропонуються конкретні шляхи реформування судової системи. Серед них: впровадження електронного судочинства, розвиток альтернативних способів вирішення спорів, створення спеціалізованих судів, таких як антикорупційні та соціальні. Наголошується на необхідності забезпечення незалежності суддів через прозорі конкурсні процедури та запровадження чітких механізмів захисту суддів від зовнішнього впливу. Роль міжнародних партнерів, зокрема Європейського Союзу, Ради Європи та Венеційської комісії, у підтримці реформування судової системи України є визначальною. Їхня експертна та фінансова допомога сприяє впровадженню найкращих практик у національне правозастосування. Окрему увагу приділено підвищенню якості правозастосування та правової освіти. Запровадження регулярних тренінгів для суддів і адвокатів, а також освітніх програм для громадян, сприятиме підвищенню правової культури та формуванню довіри до судової системи. Висновки статті підкреслюють необхідність комплексного підходу до реформ, який має охоплювати законодавчі зміни, інновації в судовому процесі та розвиток професійної освіти. Ця робота стане корисною для юристів-практиків, науковців та реформаторів, зацікавлених у вдосконаленні судової системи України. The article is dedicated to exploring the prospects for improving the enforcement of the right to a fair trial in Ukraine in accordance with the standards enshrined in Article 6 of the European Convention on Human Rights (ECHR) and the practice of the European Court of Human Rights (ECtHR). The relevance of the topic is driven by Ukraine’s European integration aspirations and the need to address systemic issues in the judiciary that hinder the effective protection of citizens’ rights. The article highlights the key challenges faced by Ukraine’s judicial system. These include court overload, insufficient judicial independence, and the non-enforcement of court decisions. A significant aspect is the impact of war, which has created additional difficulties, including the closure of courts in conflict zones and limited access to justice for the population.Issues related to the adaptation of national legislation to ECtHR standards also remain pressing, as Ukrainian courts do not always consider international precedents in their practice. The article proposes specific pathways for judicial system reform. These include the implementation of electronic justice systems, the development of alternative dispute resolution mechanisms, and the establishment of specialized courts such as anti-corruption and social courts. It emphasizes the necessity of ensuring judicial independence through transparent selection processes and introducing clear mechanisms to protect judges from external influence. The role of international partners, including the European Union, the Council of Europe, and the Venice Commission, in supporting judicial reform in Ukraine is recognized as critical. Their expert and financial assistance promotes the introduction of best practices into national law enforcement. Special attention is given to improving the quality of law enforcement and legal education. Regular training for judges and lawyers, along with educational programs for citizens, will contribute to raising legal awareness and fostering public trust in the judiciary. The article concludes by emphasizing the need for a comprehensive approach to reform, encompassing legislative changes, innovations in judicial processes, and the development of professional education. This work will be valuable to legal practitioners, academics, and reformers interested in advancing Ukraine’s judicial system.Item Санкції як механізм міжнародного правосуддя: правові та етичні аспекти(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Задерейко, Світлана Юріївна; Zadereiko, SvitlanaВ даній статті розкрито питання санкцій як механізму міжнародного правосуддя: правові та етичні аспекти. Застосування санкцій у світовій практиці стало невіддільним елементом механізму міжнародного правосуддя щодо найтяжчих злочинів та серйозних порушень прав людини. Вони слугують засобом тиску як на національному, так і на міжнародному рівні, охоплюючи такі форми, як дипломатичні, секторальні, економічні санкції, персональні обмеження, ембарго тощо. Однак, якщо розглядати ситуацію в Україні крізь призму національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, основна увага зосереджується переважно на персональних санкціях. Санкції в міжнародному публічному праві – це примусові заходи, що застосовуються міжнародними організаціями, окремими державами або групою держав щодо суб’єкта міжнародного права (держави, міжнародної організації чи фізичної особи) у відповідь на порушення міжнародно-правових норм. Особливостями застосування санкцій в міжнародному публічному праві є: 1) санкції в міжнародному праві є інструментом колективного або індивідуального примусу, який використовується для того, щоб змусити державу або інший суб’єкт міжнародного права виконувати свої міжнародно-правові зобов’язання; 2) можуть бути колективними, коли їх ухвалює міжнародна організація або регіональні організації. Водночас санкції можуть бути односторонніми, коли їх запроваджує одна держава в межах своєї зовнішньої політики; 3) у міжнародному публічному праві санкції поділяються на кілька основних видів: економічні санкції; дипломатичні санкції; персональні санкції; воєнні санкції (ембарго на озброєння); секторальні санкції; 4) застосування санкцій повинно відповідати нормам міжнародного права, зокрема принципам пропорційності, недискримінації та захисту прав людини. Нерідко міжнародні судові органи, зокрема Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) та Суд ЄС, розглядають скарги щодо незаконних санкцій або їхнього непропорційного впливу на цивільне населення; 5) ефективність санкцій залежить від рівня міжнародної підтримки. Для досягнення очікуваних результатів санкції повинні підтримуватися більшістю міжнародної спільноти; 6) накладення санкцій може мати гуманітарні наслідки. This article discusses the issue of sanctions as a mechanism of international justice: legal and ethical aspects. The use of sanctions in world practice has become an integral element of the mechanism of international justice regarding the most serious crimes and serious violations of human rights. They serve as a means of pressure both at the national and international levels, covering such forms as diplomatic, sectoral, economic sanctions, personal restrictions, embargoes, etc. However, if we consider the situation in Ukraine through the prism of national legislation and the practice of the European Court of Human Rights, the main attention is focused mainly on personal sanctions. Sanctions in public international law are coercive measures applied by international organizations, individual states or a group of states against a subject of international law (a state, an international organization or an individual) in response to a violation of international legal norms.The features of the application of sanctions in public international law are: 1) sanctions in international law are an instrument of collective or individual coercion, which is used to force a state or other subject of international law to fulfill its international legal obligations; 2) they can be collective when they are adopted by an international organization or regional organizations. At the same time, sanctions can be unilateral when they are introduced by one state within the framework of its foreign policy; 3) in public international law, sanctions are divided into several main types: economic sanctions; diplomatic sanctions; personal sanctions; military sanctions (arms embargo); sectoral sanctions; 4) the application of sanctions must comply with the norms of international law, in particular the principles of proportionality, non-discrimination and the protection of human rights. Often, international judicial bodies, in particular the European Court of Human Rights (ECHR) and the Court of Justice of the EU, consider complaints about illegal sanctions or their disproportionate impact on the civilian population; 5) the effectiveness of sanctions depends on the level of international support.To achieve the expected results, sanctions must be supported by a majority of the international community; 6) the imposition of sanctions may have humanitarian consequences.Item «Право анексованої території» в сучасній концепції міжнародного права(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, ViktoriiaЦя стаття розглядає міжнародно-правові норми, які забороняють або визнають «право анексованої території», що є основоположною категорією для сучасного міжнародного права та муніципально-майнового права, котре притаманне лише англо-саксонській правовій сім’ї. Це право, як класична норма з часів Давньої Римської Республіки (I ст. до н. е.), лежить в основі трьох варіантів дій, які були центральними орієнтирами для їх здійснення відповідними суб’єктами права з метою: врегулювання права власності на приєднаній території, де встановлена нова державна або місцева влада в межах регіонів, територіальних громад (муніципалітетів); визначення законності застосування сили через встановлення нових державних кордонів та меж регіонів, територіальних громад (муніципалітетів); забезпечення суб’єктам права можливості індивідуально чи колективно визначати свою правову, політичну та адміністративну приналежність у межах нових кордонів або адміністративно-територіальних меж. Заборона насильницької анексії є невіддільною частиною кожного з цих варіантів, а їх поєднання разом могло б мати трансформаційний вплив на правову систему загалом. Однак значення цього питання часто ігнорується або спотворюється. Більше того, аналітики, які досліджують цю проблематику, значною мірою не враховують, що сучасні держави залучені до ширшої боротьби за майбутній світовий порядок і ризикують ерозією існуючих міжнародних відносин. У статті автори формулюють власне визначення «анексії» та висновки щодо місця, функцій і передумов подальшого розгляду «права анексованої території» у системі сучасного міжнародного права, звертаючи увагу на певні правові колізії, що виникають у цьому контексті. This article examines the international legal norms that prohibit «the law of annexed territory» are fundamental category for modern International Law and Municipal and Property law, whichs are inherent in the Anglo-Saxon legal family. This law as a classical norm from the Ancient Roman Republic (I century BC) is the basis of three options for actions (activities) that have been central to the guidelines for their choice by the relevant subjects of law: (1) to settle title to territory as the basis for establishing state authority within territorial communities, municipalities; (2) to regulate the use of force across established state borders and boundaries of territorial communities (municipalities); and (3) to provide subjects with the right along the lines of established borders or administrative territorial boundaries to determine their own destiny and space for power on their own or collectively. The prohibition of forcible annexation is an integral part of each of these processes, and their combination could have a transformative impact on the legal system as a whole. However, the significance of this issue is often overlooked or misinterpreted. Furthermore, analysts in this field have largely failed to recognize that modern states are engaged in a broader struggle for the future world order and risk the erosion of contemporary international relations. In this article the authors formulate their own definition of «annexation» and present conclusions regarding the role, function, and prerequisites for further consideration of the «law of annexed territory» within the framework of modern International Law, while also highlighting specific legal conflicts related to this issue.Item Науковий генезис досліджень повноважень прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину: еволюція доктринальних підходів та правозастосовна практика(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Юрчишин, П. В.; Yurchyshyn, P.Стаття присвячена дослідженню наукового генезису повноважень прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину. У роботі здійснено аналіз еволюції доктринальних підходів до визначення ролі прокурора в кримінальному провадженні, окреслено ключові етапи розвитку його повноважень у контексті забезпечення законності дій правоохоронних органів, а також розглянуто основні проблеми правозастосовної практики. Автор розкриває основні підходи до трактування контролю за вчиненням злочину в юридичній доктрині та кримінальному процесі. Визначено, що історично роль прокурора в цьому аспекті зазнала суттєвих змін: від пасивного нагляду за законністю слідчих дій до активної участі у процесі контролю за вчиненням злочину, включно з прийняттям рішень щодо законності та доцільності таких заходів. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам у сфері кримінального переслідування та практиці Європейського суду з прав людини, зокрема щодо заборони провокації злочину та критеріїв допустимості доказів. Окремо висвітлено законодавчі аспекти реалізації контролю за вчиненням злочину відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 271 КПК, що визначає межі та обмеження у проведенні таких дій. Проведено аналіз судової практики, включно з рішеннями Верховного Суду, які встановлюють критерії оцінки допустимості доказів, отриманих унаслідок контролю за вчиненням злочину. Автор робить висновок про необхідність удосконалення механізму прокурорського нагляду за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, що має сприяти підвищенню ефективності кримінального переслідування та одночасному забезпеченню дотримання правових гарантій. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку наукових підходів до визначення ролі прокурора у сфері контролю за вчиненням злочину, а також для удосконалення правозастосовної практики в контексті кримінального процесуального права України. The article is devoted to the study of the scientific genesis of the prosecutor’s powers in the area of control over the commission of a crime. The author analyzes the evolution of doctrinal approaches to defining the role of the prosecutor in criminal proceedings, outlines the key stages of development of his/ her powers in the context of ensuring the legality of law enforcement actions, and also considers the main problems of law enforcement practice. The author reveals the main approaches to the interpretation of control over the commission of a crime in legal doctrine and criminal procedure. It is determined that historically, the role of the prosecutor in this aspect has undergone significant changes: from passive supervision of the legality of investigative actions to active participation in the process of control over the commission of a crime, including decision-making on the legality and appropriateness of such measures. Particular attention is paid to international standards in the field of criminal prosecution and the case law of the European Court of Human Rights, in particular, the prohibition of provocation of a crime and the criteria for the admissibility of evidence.The author also highlights the legislative aspects of control over the commission of a crime in accordance with the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, Part 2 of Article 271 of the CPC, which defines the limits and restrictions on such actions. The author analyzes the case law, including the decisions of the Supreme Court, which establish the criteria for assessing the admissibility of evidence obtained as a result of control over the commission of a crime. The author concludes that there is a need to improve the mechanism of prosecutorial supervision over covert investigative (detective) actions, which should help to increase the effectiveness of criminal prosecution and at the same time ensure compliance with legal guarantees. The results of the study can be used for further development of scientific approaches to determining the role of the prosecutor in the field of control over the commission of a crime, as well as for improving law enforcement practice in the context of criminal procedure law of Ukraine.Item Прокурорський нагляд у застосуванні тимчасового доступу до речей та документів, проблеми та перспективи(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Чуб, А. В.; Chub, A.; Крилов, Д. В.; Krylov, D.У статті наголошено, що роль працівників прокуратури при застосуванні тимчасового доступу до речей та документів є першочерговою. На це вказують вимоги закону України «Про прокуратуру» та положення Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК України), що визначають прокурора як суб’єкта, на якого покладається обов’язок нагляду за дотриманням закону під час здійснення кримінального провадження у формі процесуального керівництва. Зазначено, що при взаємодії прокурора та слідчого у стадії досудового розслідування при застосуванні тимчасового доступу до речей та документів буде доцільним виділення діяльності слідчого в окрему функцію – розслідування правопорушення, при цьому не відносити його до будь-якої із сторін кримінального провадження, а за прокуратурою залишити нагляд за законністю розслідування. Швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження здійснюється за обов’язкової участі прокурорів, які використовують для цього свої повноваження відповідно до Конституції України, закону України «Про прокуратуру», КПК України та інших нормативно-правових актів. Розширюючи сферу судового контролю та запроваджуючи нові форми прокурорського нагляду, сучасне кримінальне процесуальне законодавство України в умовах воєнного стану передбачає також і нові процесуальні методики збирання та отримання доказів. Треба зазначити, що КПК України встановив як загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132), так і конкретні вимоги до клопотань слідчих про надання тимчасового доступу до речей і документів (ст. 160), а також поширив дію принципу змагальності на досудовому етапі кримінального провадження (ст. 3, ст. 7 та ст. 22). Доведено, що прокурор як суб’єкт кримінального процесу передусім відповідальний за ефективне функціонування всієї системи органів досудового провадження. The article emphasizes that the role of prosecutors in the application of temporary access to things and documents is paramount. This is indicated by the requirements of the Law of Ukraine “On the Prosecutor’s Office” and provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter – CPC of Ukraine), which define the prosecutor as the subject responsible for overseeing compliance with the law during criminal proceedings in the form of procedural guidance. It is noted that in the interaction between the prosecutor and the investigator during the pre-trial investigation phase, it would be appropriate to allocate the investigator’s activities as a separate function – the investigation of the offense, without attributing it to any of the parties in the criminal proceeding, while leaving the prosecution with the oversight of the lawfulness of the investigation.A prompt, comprehensive, complete, and impartial investigation of criminal offenses, as well as the restoration of violated rights, freedoms, and legal interests of participants in criminal proceedings, is carried out with the mandatory involvement of prosecutors, who use their powers in accordance with the Constitution of Ukraine, the Law of Ukraine “On the Prosecutor’s Office,” the CPC of Ukraine, and other legal acts.Expanding the scope of judicial control and introducing new forms of prosecutorial oversight, modern criminal procedural legislation in Ukraine under martial law also provides new procedural methods for collecting and obtaining evidence. It should be noted that the CPC of Ukraine established both general rules for applying measures to ensure criminal proceedings (Article 132) and specific requirements for requests from investigators for temporary access to things and documents (Article 160), as well as extending the principle of adversarial proceedings to the pre-trial stage of criminal proceedings (Articles 3, 7, and 22). It has been established that the prosecutor, as a subject of criminal procedure, is primarily responsible for the effective functioning of the entire system of pre-trial bodies.Item Інтелектуальна форма перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України: кримінально-правові аспект(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ткаченко, П. І.; Tkachenko, P.; Яцюк, Т. С.; Yatsiuk, T.Наукове дослідження присвячене актуальним питанням кримінально-правової характеристики перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Охарактеризовано необхідність криміналізації діянь з точки зору кримінально-правової науки, зокрема викладено ряд суспільних відносин, які мали нагальну потребу в охороні кримінально-правовими засобами. Здійснено аналіз чинного законодавства з метою визначення кола військових формувань утворених відповідно до законів України. Крім того, в роботі визначені основний безпосередній об’єкт, додатковий необхідний безпосередній об’єкт злочину, а також об’єктивну сторону злочину, суб’єкт та суб’єктивну сторону злочину як невід’ємні елементи кримінально-правової характеристики. Узагальнено кваліфікуючі ознаки та надано визначення поняттю «перешкоджання» в контексті кримінально-правової характеристики перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Визначено основні форми вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 114-1 Кримінального кодексу України, зокрема виокремлено фізичну та інтелектуальні форми. Проаналізовано судову практику, що в свою чергу надало можливість виокремити спосіб вчинення перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в інтелектуальній формі, а саме шляхом адміністрування/модерування Інтернет-ресурсів на платформі різноманітних соціальних мереж і месенджерів в яких поширюється інформація щодо переміщення військовослужбовців у тому числі територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки під час здійснення мобілізаційних заходів. Визначено правову основу здійснення заходів, а також структуру та підпорядкування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. The scientific research is devoted to the current issues of the criminal-legal characteristics of obstruction of the lawful activities of the Armed Forces of Ukraine and other military formations. The necessity of criminalizing acts from the point of view of criminal-legal science is characterized, in particular, a number of social relations that were in urgent need of protection by criminal-legal means are outlined. An analysis of the current legislation is carried out in order to determine the range of military formations formed in accordance with the laws of Ukraine. In addition, the work defines the main direct object, the additional necessary direct object of the crime, as well as the objective side of the crime, the subject and the subjective side of the crime as integral elements of the criminal-legal characteristics. The qualifying features are generalized and the concept of “obstruction” is defined in the context of the criminal-legal characteristics of obstruction of the lawful activities of the Armed Forces of Ukraine and other military formations. The main forms of committing a criminal offense provided for in Article 114-1 of the Criminal Code of Ukraine have been determined, in particular, physical and intellectual forms have been distinguished. Judicial practice has been analyzed, which in turn has made it possible to single out a method of committing obstruction of the lawful activities of the Armed Forces of Ukraine in intellectual form, namely by administering Internet resources on the platform of various messengers in which information is disseminated regarding the movement of military personnel, including territorial recruitment and social support centers during mobilization activities. The legal basis for the implementation of activities, as well as the structure and subordination of territorial recruitment and social support centers, has been determined.Item Загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються на фондовому ринку(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Гавриленко, А. А.; Havrylenko, A.У статті здійснено аналіз загальносоціальних заходів запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються на фондовому ринку. З’ясовано, що сучасне українське суспільство вважає основним завданням зменшення та контролю злочинності. Цей підхід до запобігання кримінальним правопорушенням базується на концепції повного залучення всіх ресурсів суспільства, держави та громадян для реалізації заходів, спрямованих на запобігання злочинним проявам на різних рівнях – від національного до конкретних криміногенних ситуацій у регіонах. Запобігання злочинності є складовою соціальної політики держави, яка має на меті подолання криміногенно небезпечних протиріч у суспільних відносинах для їх позитивного вирішення та поступового усунення (так зване загальносоціальне запобігання). Окреслено, що заходи загальносоціального (державного) характеру це комплекс ефективних заходів різних напрямів, таких як соціально-економічні, правові, ідеологічні, організаційно-управлінські та культурно-виховні. Ці заходи спрямовані на подальший розвиток та удосконалення соціальних відносин, а також на усунення або нейтралізацію факторів, що сприяють виникненню злочинності. Запобігання кримінальним правопорушенням на фондовому ринку вимагає розробки, впровадження та реалізації комплексу правових, організаційних і практичних заходів на загальнодержавному та міжвідомчому рівнях. Наголошено, що загальносоціальні заходи, хоча й не є прямими інструментами боротьби з злочинністю або її запобігання, формують умови, які ускладнюють виникнення злочинних дій в цілому. Це вказує на те, що безпека суспільства безпосередньо пов’язана з ризиками та загрозами, які можуть становити небезпеку. Відповідно до специфіки кримінальних правопорушень, що вчиняються на фондовому ринку можна поділити на дві групи: загально-соціальні та спеціально-кримінологічні. При аналізі загальносоціальних заходів, спрямованих на запобігання кримінальним правопорушенням на фондовому ринку, можна відзначити складність підходу, яка проявляється у двох основних аспектах: різноманіття учасників процесу запобігання та різноманітність заходів, які спрямовані на досягнення цілей запобігання кримінальним правопорушенням на фондовому ринку, включаючи правові, процесуальні, організаційно-управлінські та інформаційні. The article analyzes general social measures to prevent criminal offenses committed on the stock market. It is found that modern Ukrainian society considers the reduction and control of crime to be the main task. This approach to preventing criminal offenses is based on the concept of full involvement of all resources of society, the state and citizens to implement measures aimed at preventing criminal manifestations at various levels – from national to specific criminogenic situations in the regions. Crime prevention is a component of the state’s social policy, which aims to overcome criminogenically dangerous contradictions in social relations for their positive resolution and gradual elimination (the so-called general social prevention). It is outlined that measures of a general social (state) nature are a set of effective measures of various directions, such as socio- economic, legal, ideological, organizational-managerial and cultural-educational. These measures are aimed at the further development and improvement of social relations, as well as at the elimination or neutralization of factors contributing to the occurrence of crime. Prevention of criminal offenses on the stock market requires the development, implementation and implementation of a set of legal, organizational and practical measures at the national and interdepartmental levels.It is emphasized that general social measures, although not direct instruments for combating crime or its prevention, create conditions that complicate the occurrence of criminal acts in general. This indicates that the security of society is directly related to the risks and threats that may pose a danger. According to the specifics of criminal offenses committed on the stock market, they can be divided into two groups: general social and special criminological. When analyzing general social measures aimed at preventing criminal offenses in the stock market, one can note the complexity of the approach, which is manifested in two main aspects: the diversity of participants in the prevention process and the diversity of measures aimed at achieving the goals of preventing criminal offenses in the stock market, including legal, procedural, organizational and managerial and informational.Item Кримінологічні підходи до групової некорисливої насильницької злочинності дітей та її ознак(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Богданова, С. О.; Bohdanova, S.У статті розглянуто насильницьку некорисливу злочинність дітей й встановлено, що вона має переважно груповий характер, адже саме у складі групи діти, як правило, вчиняють найбільш тяжкі злочини такі як вбивства, тілесні ушкодження, катування, хуліганства. Характерними ознаками групових насильницьких злочинів, учинених дітьми є суспільна небезпека діяння та насильницький характер злочину. Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю тих благ, на які посягає злочин, а саме шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину, способу й мотиву діяння, формою та ступенем вини. Таким чином, під груповою некорисливою насильницькою злочинністю дітей запропоновано розуміти сукупність протиправних, винних, суспільно небезпечних діянь, які носять некорисливий, але насильницький характер, вчиняються у складі групи особами віком до 18 років й посягають на невід’ємні права людини, зокрема життя та здоров’я, честь і гідність, а також на моральні та культурні цінності. Надано кримінально-правову характеристику групової некорисливої насильницької злочинності дітей і з’ясовано, що до цієї категорії злочинів належать: умисне вбивство; всі види умисних тілесних ушкоджень; катування і частково хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані блок кримінальних протиправних насильницьких діянь. Установлено, що система нормативно-правових актів, які визначають існування інституту групової некорисливої насильницької злочинності дітей, є недосконалою, оскільки чинне законодавство України містить безліч суперечностей та прогалин. Аналізуючи норми, що регулюють відповідальність за злочини, вчинені дітьми у співучасті, авторка дійшла висновку, що існує проблема формулювання поняття групового кримінального правопорушення в національному кримінальному законодавстві. Нині у кримінальному судочинстві виникають проблеми під час притягнення осіб до відповідальності за групове вбивство (п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України). Запропоновані шляхи до вирішення окресленої проблеми. The article examines violent disinterested crime of children and establishes that it is predominantly group in nature, because it is within the group that children, as a rule, commit the most serious crimes such as murders, bodily harm, torture, hooliganism. The characteristic features of group violent crimes committed by children are the social danger of the act and the violent nature of the crime. The degree of social danger is determined by the entire set of features of the crime: the value of the benefits that the crime encroaches on, namely, the harmfulness of the consequences that occur due to the commission of the crime, the method and motive of the act, the form and degree of guilt. Thus, it is proposed to understand group disinterested violent crime of children as a set of unlawful, guilty, socially dangerous acts that are disinterested, but violent in nature, committed as part of a group by persons under the age of 18 and encroach on inalienable human rights, in particular life and health, honor and dignity, as well as moral and cultural values. A criminal-legal characteristic of group disinterested violent crime of children is provided and it is found that this category of crimes includes: intentional murder; all types of intentional bodily harm; torture and partly hooliganism, which form an independent block of criminal unlawful violent acts in criminological terms. It is established that the system of regulatory legal acts that determine the existence of the institute of group disinterested violent crime of children is imperfect, since the current legislation of Ukraine contains many contradictions and gaps. Analyzing the norms that regulate liability for crimes committed by children in complicity, the author concluded that there is a problem of formulating the concept of group criminal offense in the national criminal legislation. Currently, in criminal proceedings, problems arise when bringing persons to justice for group murder (clause 12, part 2, article 115 of the Criminal Code of Ukraine). Ways to solve the outlined problem are proposed.Item Інституційно-правові детермінанти формування доказової бази адвокатом у кримінальному провадженні(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Андрєєв, І. П.; Andrieiev, I.У статті досліджуються інституційно-правові детермінанти формування доказової бази адвокатом у кримінальному провадженні. Проаналізовано нормативно-правове регулювання доказової діяльності сторони захисту, її процесуальні можливості та обмеження у зборі та поданні доказів. Висвітлено доктринальні підходи до визначення ролі адвоката в доказуванні та встановлення обставин кримінальної справи. Змагальність кримінального процесу розглянута як ключовий принцип, що забезпечує баланс між сторонами та надає адвокату процесуальні інструменти для активної участі у доказовій діяльності. Окрема увага приділена аналізу правових механізмів отримання доказів стороною захисту, зокрема права на витребування документів, можливості проведення адвокатських розслідувань, залучення експертів і спеціалістів, отримання пояснень від свідків та використання новітніх технологій у доказовому процесі. Визначено основні проблеми реалізації права на збирання доказів, зокрема труднощі у доступі до певних категорій інформації, обмеженість доказових інструментів у порівнянні з можливостями сторони обвинувачення, а також практичні аспекти використання доказів, отриманих адвокатом, у судовому розгляді. Розглянуто питання допустимості та належності доказів, отриманих адвокатом, у контексті судової практики та міжнародних стандартів кримінального процесу. Проведено порівняльний аналіз підходів різних правових систем щодо оцінки доказової діяльності захисника, а також впливу практики Європейського суду з прав людини на розширення доказових можливостей адвокатури. Особливу увагу приділено правозастосовним проблемам визнання доказів, отриманих захисником, а також процесуальним гарантіям, що забезпечують рівність сторін у кримінальному провадженні. У статті також розглядається питання використання цифрових технологій у доказовій діяльності адвоката, зокрема застосування OSINT-методів. Окреслено перспективи розвитку доказової діяльності адвоката у кримінальному процесі, зокрема через удосконалення нормативного регулювання, запровадження нових механізмів доказування, розширення процесуальних можливостей сторони захисту та підвищення ролі адвокатських розслідувань. Визначено необхідність подальших наукових досліджень, спрямованих на адаптацію національного законодавства до міжнародних стандартів, зокрема рекомендацій Європейського суду з прав людини та основоположних принципів кримінального судочинства в країнах ЄС. Зроблено висновки про необхідність удосконалення законодавчих положень, що регламентують діяльність адвоката у кримінальному процесі, а також розробку методичних рекомендацій щодо ефективного використання доказової бази стороною захисту. Запропоновано шляхи підвищення ефективності адвокатської доказової діяльності через розширення процесуальних гарантій змагальності та рівності сторін у кримінальному процесі. The article explores the institutional and legal determinants of evidence formation by a defense counsel in criminal proceedings. The study analyzes the regulatory framework governing the evidentiary activities of the defense, examining its procedural capabilities and limitations in collecting and presenting evidence. Doctrinal approaches to defining the role of a defense attorney in proving and establishing the circumstances of a criminal case are highlighted. The adversarial nature of criminal proceedings is considered a key principle that ensures a balance between the parties and provides defense counsel with procedural tools for active participation in the evidentiary process.Particular attention is given to analyzing the legal mechanisms available for obtaining evidence by the defense, including the right to request documents, conduct attorney-led investigations, engage experts and specialists, obtain witness statements, and use modern technologies in the evidentiary process. The article identifies key challenges in exercising the right to gather evidence, including difficulties in accessing specific categories of information, the limited evidentiary tools available to the defense compared to the prosecution, and practical issues concerning the use of evidence obtained by attorneys in court proceedings. The study examines the admissibility and relevance of evidence collected by defense counsel within the context of judicial practice and international criminal procedure standards. A comparative analysis of different legal systems’ approaches to assessing the evidentiary activities of defense counsel is conducted, along with an examination of the influence of the European Court of Human Rights’ case law on expanding the evidentiary capabilities of the legal profession. Special attention is devoted to the legal challenges of recognizing evidence obtained by defense counsel and the procedural safeguards ensuring equality between the parties in criminal proceedings. The article also addresses the role of digital technologies in the evidentiary activities of defense attorneys, particularly the application of OSINT methods. The prospects for the development of evidentiary activities in criminal proceedings are outlined, including improvements in regulatory frameworks, the introduction of new evidentiary mechanisms, the expansion of the defense’s procedural capabilities, and the enhancement of attorney-led investigations. The need for further academic research focused on adapting national legislation to international standards, particularly the recommendations of the European Court of Human Rights and the fundamental principles of criminal justice in EU countries, is emphasized. The article concludes by highlighting the necessity of improving legislative provisions governing defense counsel’s activities in criminal proceedings and developing methodological guidelines for the effective use of the evidentiary base by the defense. Various approaches to enhancing the effectiveness of attorneys’ evidentiary activities are proposed, including strengthening procedural guarantees of adversariality and equality between the parties in criminal proceedings.Item Зовнішні події, процеси, середовища та їх вплив на прийняття управлінських рішень(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Співак, В. М.; Spivak, V.; Співак, М. В.; Spivak, M.Розкрито сучасні наукові думки щодо прийняття управлінських рішень в умовах визначеності, ризику, невизначеності, конфлікту або протидії (активного супротивника). Визначено, що наука адміністративного права до свого арсеналу поступово накопичує різного роду напрацювання з прийняття управлінських рішень, розроблені методології (техніки) прийняття рішень та їх реалізації, які дають змогу суб’єктам прийняття рішень досягти необхідного рівня компетентності, більш об’єктивно оціни- ти проблемну ситуацію, врахувати наявні ресурси та обмеження, сформулювати варіанти прийняття рішень та аналізувати їх, обирати найоптимальніші з них і передбачати їхні можливі наслідки. Вказані особливості прийняття рішень у середовищах з урахуванням методів та технологій. Названі фактори, які впливають на процес прийняття управлінського рішення. Зазначається, що у процесі прийняття рішень особі, що приймає рішення, доводиться враховувати велику кількість показників, критеріїв, чинників, що впливають на поставлену в завданні мету. Показані зовнішні події і процеси які негатив- но впливають на Україну. Визначено, що головною метою належного врядування як соціально-політичного інституту є максимізація добробуту народу. Це досягається через прийняття управлінських рішень, так як вони є основним результатом і сутністю управлінської діяльності. Зроблений висновок про те, що: по-перше, посилюється значення ефективності політико-управлінських рішень їх залежність від громадської думки. Іншими словами, прийняття рішень – це технічна трансформація політичної влади в управління соціальними процесами; по-друге, результат політико-управлінських рішень це свого роду вироблення курсу розвитку держави. Важливу роль у цьому відіграє громадська думка яка може виконувати партнерську функцію у взаєминах з органами публічної адміністрації. Аналіз, систематизація громадської думки, до чи після прийняття управлінського рішення, може слугувати своє- рідним індикатором сприйняття ситуації і задоволеності потреб, вивчення настроїв суспільства. Modern scientific ideas on making management decisions in conditions of certainty, risk, uncertainty, conflict or opposition (active adversary) are revealed. It has been determined that the science of administrative law gradually accumulates in its arsenal various kinds of developments in making managerial decisions, developed methodologies (techniques) of decision-making and their implementation, which allow decision-makers to achieve the necessary level of competence, more objectively assess the problem situation, take into account available resources and limitations, formulate decision-making options and analyze them, choose the most optimal ones and predict their possible consequences. The features of decision-making in environments are indicated, taking into account methods and technologies. The factors that influence the process of making a managerial decision are named. It is noted that in the decision-making process, the decision-maker has to take into account a large number of indicators, criteria, and factors that influence the goal set in the task. External events and processes that negatively affect Ukraine are shown.It is determined that the main goal of good governance as a socio-political institution is to maximize the well-being of the people. This is achieved through the adoption of managerial decisions, as they are the main result and essence of managerial activity. The conclusion is made that: firstly, the importance of the effectiveness of political and managerial decisions is increasing, their dependence on public opinion. In other words, decision-making is a technical transformation of political power into the management of social processes; secondly, the result of political and managerial decisions is a kind of development of the state’s development course. An important role in this is played by public opinion, which can perform a partnership function in relations with public administration bodies. Analysis and systematization of public opinion, before or after making a management decision, can serve as a kind of indicator of the perception of the situation and satisfaction of needs, and a study of public sentiment.Item Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції Національного банку України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Самойленко, Г.; Samoilenko, H.В статті визначено, що механізм адміністративно-правового регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції Національного банку України (НБУ) є важливою складовою державного управління у сфері грошового обігу. Він охоплює сукупність правових норм, адміністративних процедур і організаційних заходів, що визначають порядок випуску, обігу та продажу пам’ятних монет, сувенірної продукції та інших нумізматичних виробів. Основними елементами такого механізму є нормативно-правова база, компетентні органи, процедурні аспекти та контрольні заходи. Законодавче регулювання здійснюється на основі Конституції України, Законів України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та інших нормативних актів, що визначають повноваження НБУ щодо емісії нумізматичної продукції. Національний банк України виконує ключову роль у цьому процесі, розробляючи та затверджуючи дизайн, номінал, матеріали та інші характеристики монет. Процедура випуску включає розробку концепції, затвердження ескізів, виробництво монет на Монетному дворі та встановлення правил їх реалізації. Реалізація нумізматичної продукції здійснюється через офіційний інтернет-магазин НБУ, банківські установи та офіційних дистриб’юторів. Важливим аспектом є встановлення ціноутворення, що включає номінальну вартість, ринковий попит та інші економічні чинники. Контроль за дотриманням правил випуску та реалізації здійснюють НБУ, Державна фіскальна служба та інші компетентні органи, що забезпечують правомірність обігу та запобігання фальсифікації. Отже, адміністративно-правове регулювання випуску та реалізації нумізматичної продукції НБУ є складним і багатокомпонентним механізмом, що забезпечує стабільність грошового ринку, розвиток нумізматичної сфери та збереження національної історико-культурної спадщини. The article determines that the mechanism of administrative and legal regulation of the issue and sale of numismatic products of the National Bank of Ukraine (NBU) is an important component of state administration in the field of monetary circulation. It covers a set of legal norms, administrative procedures and organizational measures that determine the procedure for the issue, circulation and sale of commemorative coins, souvenir products and other numismatic products. The main elements of such a mechanism are the regulatory and legal framework, competent authorities, procedural aspects and control measures. Legislative regulation is carried out on the basis of the Constitution of Ukraine, the Laws of Ukraine “On the National Bank of Ukraine”, “On Payment Systems and Funds Transfer in Ukraine” and other regulatory acts that determine the powers of the NBU regarding the issue of numismatic products. The National Bank of Ukraine plays a key role in this process, developing and approving the design, denomination, materials and other characteristics of coins. The issuance procedure includes the development of a concept, approval of sketches, production of coins at the Mint and establishment of rules for their sale. The sale of numismatic products is carried out through the official online store of the NBU, banking institutions and official distributors. An important aspect is the establishment of pricing, which includes the nominal value, market demand and other economic factors. Control over compliance with the rules of issuance and sale is carried out by the NBU, the State Fiscal Service and other competent authorities that ensure the legality of circulation and the prevention of counterfeiting. Thus, the administrative and legal regulation of the issuance and sale of numismatic products of the NBU is a complex and multi-component mechanism that ensures the stability of the money market, the development of the numismatic sphere and the preservation of the national historical and cultural heritage.Item Електронні послуги: моделі правового регулювання(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Савіцька, В. В.; Savitska, V.Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам надання електронних послуг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування на підставі поданої заяви фізичною або юридичною особою. Підкреслено, що розвиток інформаційних технологій надав можливість впровадити в діяльність органів публічної влади інформаційно-комунікаційних систем, застосування яких надало можливість отримання громадянами різного виду електронних послуг. З метою дослідження правового регулювання відносин надання електронних послуг здійснено аналіз праць науковців, які досліджували проблемні питання надання електронних послуг. Проаналізовано низку вітчизняних нормативно-правових актів, що мають відношення до правового розвитку відносин у галузі електронного надання послуг, серед яких варто відмітити Закони України: «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні комунікації», «Про адміністративні послуги». Також проаналізовано підзаконні правові акти, якими було започатковано становлення електронних послуг. Перш за все це стосується розпоряджень і постанов Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, питань підготовки проектів актів законодавства в електронній формі, розвитку системи електронних послуг тощо. Встановлено, що використовуючи інформаційно-комунікаційні системи надання електронних послуг можуть здійснювати не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, інші уповноважені державою підприємства і організації, але й судові органи. Звертається увага на можливість отримання різного виду електронних послуг доступних на веб-сайті Кабінету Міністрів України, а також існуючі проблеми надання електронних послуг громадянам, що проживають в сільській місцевості, які на сьогодні не в змозі отримати всі види електронних послуг вказаних на веб-сайті Кабінету Міністрів України. Зроблено висновок, що в залежності від галузевої спрямованості існують різні моделі правового регулювання надання електронних послуг та звертається увага на існуючі проблемні питання надання електронних послуг мешканцям, які проживають у сільській місцевості, що потребує подальшого вдосконалення правового механізму надання електронних послуг. This scientific article is devoted to the current problems of providing electronic services provided by state authorities and local self-government bodies on the basis of an application submitted by an individual or legal entity. It is emphasized that the development of information technologies has made it possible to introduce information and communication systems into the activities of public authorities, the use of which has made it possible for citizens to receive various types of electronic services. In order to study the legal regulation of relations in the provision of electronic services, an analysis of the works of scientists who studied the problematic issues of providing electronic services was carried out. A number of domestic regulatory legal acts related to the legal development of relations in the field of electronic service provision were analyzed, among which it is worth noting the Laws of Ukraine: “On the Peculiarities of Providing Public (Electronic Public) Services”, “On Electronic Identification and Electronic Trust Services”, “On Electronic Documents and Electronic Document Management”, “On Electronic Communications”, “On Administrative Services”. The subordinate legal acts that initiated the formation of electronic services were also analyzed. First of all, this concerns the orders and resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine on the development of the system of provision of administrative services by executive bodies, issues of preparation of draft legislative acts in electronic form, development of the system of electronic services, etc. It has been established that using information and communication systems, the provision of electronic services can be carried out not only by state authorities and local governments, other state-authorized enterprises and organizations, but also by judicial bodies. Attention is drawn to the possibility of obtaining various types of electronic services available on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine, as well as existing problems in providing electronic services to citizens living in rural areas, who are currently unable to receive all types of electronic services specified on the website of the Cabinet of Ministers of Ukraine. It is concluded that depending on the sectoral focus, there are different models of legal regulation of the provision of electronic services and attention is drawn to existing problematic issues in providing electronic services to residents living in rural areas, which requires further improvement of the legal mechanism for providing electronic services.Item Видання адміністративних актів як інструмент публічного адміністрування нотаріальної діяльності в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Розсоха, С. С.; Rozsokha, S.В статті розкриті наукові положення на основі доктринального досвіду та аналізу емпіричного матеріалу, стосовно видання адміністративних актів спеціальними адміністративними органами, як найбільш вживаного інструменту публічного адміністрування нотаріальної діяльності. З’ясовано правову природу адміністративних актів у сфері нотаріальної діяльності, їх вплив на функціонування інституту нотаріату, а також визначено ознаки, що характеризують ці акти як адміністративно правовий інструмент. Встановлено, що адміністративні акти в нотаріальній сфері є важливим засобом забезпечення публічних інтересів та гармонізації відносин між адміністративними органами і нотаріусами та іншими особами. Наведено приклади адміністративних актів, зокрема рішень про зупинення діяльності нотаріусів, анулювання сертифікацій робочих місць або проведення перевірок. У статті наголошується на необхідності дотримання процедурних і матеріальних норм при виданні адміністративних актів, адже їхня юридична сила має вирішальне значення для забезпечення правової визначеності. Окреслено підходи до класифікації адміністративних актів за суб’єктами видання, правовими наслідками та формою. Визначено роль адміністративних актів як засобів реалізації норм права у нотаріальній діяльності, які спрямовані на конкретизацію прав та обов’язків нотаріусів і контроль за їх виконанням. Проаналізовано судову практику оскарження адміністративних актів у нотаріальній сфері, що свідчить про поширеність таких спорів у контексті захисту професійних інтересів нотаріусів та дотримання законодавчих вимог. На основі узагальнення адміністративних актів, їхніх категорій та судової практики було зроблено висновок, що адміністративні акти є важливим інструментом публічного адміністрування у сфері нотаріальної діяльності. Водночас, їх застосування часто супроводжувалося процедурними порушеннями, недостатністю доказової бази чи перевищенням повноважень. Це підкреслювало важливість дотримання адміністративними органами норм законодавства, прозорості процедур та захисту прав осіб, які зазнавали впливу таких рішень. Судовий контроль залишався ключовим адміністративно-правовим механізмом забезпечення балансу між державними інтересами та захистом прав нотаріусів. The article reveals scientific provisions based on doctrinal experience and analysis of empirical material concerning the issuance of administrative acts by specialized administrative bodies, as the most commonly used instrument of public administration. The legal nature of administrative acts in the field of notarial activities, their impact on the functioning of the notarial institution, and the features that characterize these acts as administrative-legal instruments are established. It is determined that administrative acts in the notarial field are an important means of ensuring public interests and harmonizing relations between administrative bodies, notaries, and other individuals. Examples of administrative acts are provided, including decisions on the suspension of notaries’ activities, the annulment of certifications of workplaces, or the conduct of inspections. The article emphasizes the need to comply with procedural and substantive norms when issuing administrative acts, as their legal force is crucial for ensuring legal certainty. Approaches to the classification of administrative acts by issuers, legal consequences, and form are outlined. The role of administrative acts as tools for implementing legal norms in notarial activities is defined, focusing on the specification of the rights and obligations of notaries and ensuring compliance with them. The analysis of judicial practice regarding the appeal of administrative acts in the notarial sphere highlights the prevalence of such disputes in the context of protecting the professional interests of notaries and compliance with legislative requirements. Based on the generalization of administrative acts, their categories, and judicial practice, the conclusion was made that administrative acts are an essential instrument of public administration in the notarial sphere. At the same time, their application often involved procedural violations, insufficient evidence, or exceeding powers. This emphasized the importance of adherence by administrative bodies to legislative norms, transparency of procedures, and the protection of the rights of those affected by such decisions. Judicial control remained a key administrative-legal mechanism for balancing state interests with the protection of notaries’ rights.Item Конвергенція податкових систем ЄС та України як інструмент інтеграційної політики: аналітичний дискурс сучасних викликів та стратегічних перспектив фіскальної уніфікації(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Мурашко, І. С.; Murashko, I.У статті розглядається питання адаптації податкової політики України до стандартів Європейського Союзу в умовах європейської інтеграції. Автори акцентують увагу на необхідності встановлення імперативних підходів до корпоративного оподаткування, які відповідають європейським практикам, з метою уникнення штучного заниження податкових надходжень до бюджету. У статті висвітлюються механізми обміну інформацією та контроль за трансфертним ціноутворенням, які впроваджуються в політиці ЄС для боротьби з агресивним податковим плануванням, а також їхній вплив на фінансові потоки між країнами. Окрема увага приділяється співпраці України з країнами, що не є членами ЄС, з метою запобігання використанню офшорних зон і підвищення стійкості податкових надходжень. Автором проаналізовано окремі складові національного досвіду гармонізації податкових механізмів, а також роль України в адаптації національного податкового законодавства до європейських стандартів. Обговорюються рекомендації щодо зниження податкового навантаження на фізичних осіб, раціонального розподілу податкових зобов’язань для юридичних осіб, а також вдосконалення механізмів адміністрування податків. Стаття підкреслює важливість синхронної реалізації податкової та митної політики відповідно до стратегії наближення до стандартів ЄС, а також необхідність створення адміністративних потужностей для якісного впровадження імплементованого законодавства. Результати дослідження надають цінні рекомендації для вдосконалення національної податкової політики України в контексті європейської інтеграції. Також у статті акцентується на важливості підходу до формування податкової політики як дипломатичного мистецтва, що вимагає балансування між національними інтересами та спільними європейськими стандартами. Відзначається, що Україні необхідно забезпечити адекватне сприйняття та реалізацію стандартів ЄС, щоб успішно інтегруватися в європейський економічний простір. Крім того, обговорюються ключові аспекти прямих і непрямих податків у рамках ЄС, які формують збалансовану систему оподаткування для фізичних і юридичних осіб, що відповідає вимогам щодо запобігання ухиленню від сплати податків та уникненню подвійного оподаткування. Автором наголошено на необхідності створення ефективних механізмів адміністративної співпраці між податковими органами України та країн-членів ЄС, що є критично важливим для забезпечення контролю за сплатою податків та запобігання податковим зловживанням. Вони також підкреслюють, що просте імплементування законодавства недостатньо; Україні слід системно розвивати адміністративні можливості та формувати кадровий резерв для успішного застосування європейських норм. Також у статті досліджується роль співпраці з Європейським Союзом у формуванні національних практик оподаткування, які відповідають європейським стандартам. Важливість адаптації податкової політики до вимог ЄС підкреслюється через призму стратегічних цілей України в контексті євроінтеграції, що передбачає приведення національного законодавства у відповідність до норм ЄС. Автори акцентують увагу на необхідності розробки динамічної податкової політики, яка відповідала б як специфічним потребам української економіки, так і стандартам ЄС. У статті також обговорюються сучасні підходи до податкового адміністрування, зокрема пропозиції щодо зниження податкового навантаження на фізичних осіб, раціонального розподілу податкового навантаження на юридичних осіб, а також вдосконалення механізмів адміністрування, що унеможливлюють ухилення від сплати податків і зборів. This article examines the issue of adapting Ukraine’s tax policy to the standards of the European Union in the context of European integration. The authors emphasize the need to establish imperative approaches to corporate taxation that align with European practices to avoid artificially reducing tax revenues to the budget. The article highlights mechanisms for information exchange and control over transfer pricing, which are implemented in EU policy to combat aggressive tax planning, as well as their impact on financial flows between countries. Special attention is given to Ukraine’s cooperation with non-EU countries to prevent the use of offshore zones and enhance the sustainability of tax revenues. The author analyzes specific components of national experience in harmonizing tax mechanisms and the role of Ukraine in adapting its national tax legislation to European standards. Recommendations are discussed regarding reducing the tax burden on individuals, rational allocation of tax obligations for legal entities, and improving tax administration mechanisms. The article underscores the importance of synchronizing tax and customs policies in accordance with the strategy of aligning with EU standards and the need to build administrative capacity for the effective implementation of adopted legislation. The research results provide valuable recommendations for improving Ukraine’s national tax policy in the context of European integration. The article also emphasizes the importance of approaching the formulation of tax policy as a diplomatic art, requiring a balance between national interests and common European standards. It is noted that Ukraine needs to ensure adequate adoption and implementation of EU standards to successfully integrate into the European economic space. Additionally, the article discusses key aspects of direct and indirect taxes within the EU framework, which form a balanced taxation system for individuals and legal entities, aimed at preventing tax evasion and avoiding double taxation. The author stresses the necessity of creating effective administrative cooperation mechanisms between Ukraine’s tax authorities and those of EU member states, which are critical for ensuring tax compliance and preventing tax abuses. The article also emphasizes that simply implementing legislation is not enough; Ukraine should systematically develop its administrative capabilities and establish a trained workforce for the successful application of European norms. The article also examines the role of cooperation with the European Union in shaping national taxation practices that align with European standards. The importance of adapting tax policy to EU requirements is viewed through the lens of Ukraine’s strategic goals in the context of European integration, which involves aligning national legislation with EU norms. The authors highlight the need for developing a dynamic tax policy that addresses both the specific needs of the Ukrainian economy and EU standards. The article also discusses modern approaches to tax administration, including proposals for reducing the tax burden on individuals, rational distribution of tax obligations for legal entities, and enhancing administrative mechanisms that prevent tax avoidance.Item Ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ковбас, І. В.; Kovbas, I.; Михайлюк, В. С.; Mykhailiuk, V.Статтю присвячено з’ясуванню критеріїв ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві. Визначено нормативно-правове підґрунтя принципу ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві. Обґрунтовано, що складовими елементами ефективності судового захисту порушених прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві є доступність суду для громадян. У статті визначено нормативну базу, яка закріплює основні принципи доступності правосуддя. В цьому питанні автор статті звертається до: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та загальних принципів доступності правосуддя ООН Аргументовано, що ефективність захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві є одним із принципів і адміністративної процедури, про що зазначено у п.13 ч.1 ст.4 Закону України «Про адміністративну процедуру», що гарантує ефективні засоби правового захисту. В контексті ефективного захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві та права на судовий захист автор статті звертається до норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, де розкриває норми цього Кодексу, які безпосередньо закріплюють принцип ефективності судового захисту в адміністративному суді. Автор слушно аргументує, що звернення до суду для захисту своїх прав і інтересів не повинен бути обтяжений надмірними фінансовими, часовими чи іншими бар’єрами. Для цього автор звертається в цьому питанні до практики ЄСПЛ та міжнародного досвіду. Ще одним аспектом ефективності захисту порушеного права людини в адміністративному судочинстві автор статті вважає географічну доступність суду. Наступним аспектом ефективності захисту порушених прав людини в адміністративному судочинстві автор вважає технологічні інновації, такі як електронні сервіси, електронні платформи, віртуальні суди. Дається авторський висновок щодо основних аспектів ефективності судового захисту порушених прав в адміністративному судочинстві захисту, включаючи доступність адміністративного судочинства, гарантії права на звернення до суду, наявність механізмів правової допомоги для соціально незахищених осіб, географічна доступність суду, технологічні інновації. The article is devoted to clarification of the criteria for the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings. The author defines the legal basis of the principle of effectiveness of judicial protection of human rights and interests in administrative proceedings. It is substantiated that the constituent elements of the effectiveness of judicial protection of violated rights and interests of an individual in administrative proceedings are accessibility of court for citizens. The article identifies the regulatory framework which enshrines the basic principles of access to justice. In this regard, the author refers to: The Universal Declaration of Human Rights (1948), the International Covenant on Civil and Political Rights (1966), the European Convention on Human Rights (1950) and the UN General Principles of Access to Justice It is argued that the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is one of the principles of administrative procedure, as stated in paragraph 13 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine ‘On Administrative Procedure’, which guarantees effective remedies.In the context of effective protection of a violated human right in administrative proceedings and the right to judicial protection, the author of the article refers to the provisions of the Constitution of Ukraine and the Code of Administrative Procedure of Ukraine, and reveals the provisions of this Code which directly enshrine the principle of effective judicial protection in an administrative court. The author rightly argues that going to court to protect one’s rights and interests should not be burdened with excessive financial, time or other barriers. To this end, the author refers to the case law of the ECHR and international experience. The author believes that another aspect of the effectiveness of protection of a violated human right in administrative proceedings is the geographical accessibility of the court.The author considers technological innovations, such as electronic services, electronic platforms, and virtual courts, to be another aspect of the effectiveness of protection of violated human rights in administrative proceedings. The author gives his own conclusion on the main aspects of the effectiveness of judicial protection of violated rights in administrative proceedings, including accessibility of administrative proceedings, guarantees of the right to appeal to court, availability of legal aid mechanisms for socially vulnerable persons, geographical accessibility of court, and technological innovations.Item Legal dimensions of the cooperation of Ukraine with international financial organizations(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ivanova, R.; Іванова, Р. Ю.This article discusses the legal aspects of Ukraine’s collaboration with various international financial organizations (IFOs) such as the International Monetary Fund, World Bank, and European Bank for Reconstruction and Development (EBRD). Ukraine’s relations with these institutions are based on legal frameworks such as treaties, memorandums of understanding (MOUs), and cooperation agreements. These instruments specify the terms under which financial resources are provided and detail the reciprocal obligations for the achievement of transparency, accountability, and economic reforms.Among the key enabling financial programs are the Extended Fund Facility (EFF) of the IMF and the Development Policy Loan (DPL) initiative of the World Bank. These programs help to resolve Ukraine’s budget deficits, stabilize the exchange rate, and facilitate macroeconomic changes. Further, highlighted is the EBRD’s contribution in funding Ukraine’s infrastructure, energy and governance projects, showing from the aid how they made an impact for economic stability.Understandably, one of the highlights of Ukraine’s collaboration with the IFOs is anti-corruption activities and fiscal cooperation. Of more importance is the financial assistance from the IMF and World Bank, since it forces Ukraine to adopt certain reforms aimed at improved governance and debt management. The setting up of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine (NABU) displays how transnational legal orders affect the domestic processes and policies of countries.Despite the fact that support provided by foreign organizations is paramount for the recovery of Ukraine’s economy, there are too much skepticism about the public debt value. In this paper, the author analyzes the effect of the foreign aid on Ukraine fiscal balance and the consequences of relying on foreign assistance in the long run. У цій статті розглядаються правові аспекти співпраці України з різними міжнародними фінансовими організаціями (МФО), такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Відносини України з цими інституціями базуються на правовій основі, як-от договори, меморандуми про взаєморозуміння (МОВ) та угоди про співпрацю. Ці інструменти визначають умови, на яких надаються фінансові ресурси, і деталізують взаємні зобов’язання щодо досягнення прозорості, підзвітності та економічних реформ. Серед ключових сприятливих фінансових програм – Механізм розширеного фінансування (EFF) МВФ та ініціатива Світового банку Позика на політику розвитку (DPL). Ці програми допомагають вирішити дефіцит бюджету України, стабілізувати обмінний курс і сприяти макроекономічним змінам. Крім того, висвітлюється внесок ЄБРР у фінансування інфраструктурних, енергетичних та управлінських проектів України, показуючи, як ця допомога вплинула на економічну стабільність. Зрозуміло, що одним із акцентів співпраці України з IFO є антикорупційна діяльність та фіскальна співпраця. Більш важливою є фінансова допомога з боку МВФ і Світового банку, оскільки вона змушує Україну проводити певні реформи, спрямовані на покращення державного управління та управління боргом. Створення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) показує, як транснаціональні правопорядки впливають на внутрішні процеси та політику країн. Незважаючи на те, що підтримка іноземних організацій має першочергове значення для відновлення економіки України, щодо розміру державного боргу є занадто багато скепсису. У цій статті автор аналізує вплив зовнішньої допомоги на фіскальний баланс України та наслідки покладення на зовнішню допомогу в довгостроковій перспективі.Item Повноваження уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання корупції: стан та напрями удосконалення(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бузницький, Д. М.; Buznytskyi, D.У статті здійснено комплексне дослідження правового статусу та повноважень уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в Україні. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює їх діяльність, зокрема положення Закону України «Про запобігання корупції» та Типового положення про уповноважений підрозділ (уповноважену особу). Детально розглянуто основні завдання, функції та права уповноважених підрозділів, їх роль у системі запобігання корупції як на загальнодержавному, так і на локальному рівнях. Особливу увагу приділено аналізу механізмів забезпечення незалежності уповноважених підрозділів, гарантій їх діяльності та порядку призначення керівників. Досліджено систему превентивних антикорупційних механізмів, включаючи оцінку корупційних ризиків, забезпечення доброчесності працівників та захист викривачів корупції. Розглянуто особливості взаємодії уповноважених підрозділів з Національним агентством з питань запобігання корупції та іншими суб’єктами антикорупційної діяльності, а також механізми координації їх роботи. Проаналізовано практичні аспекти реалізації повноважень щодо проведення антикорупційної експертизи, аналізу контрагентів та врегулювання конфлікту інтересів. Окрему увагу приділено питанням забезпечення конфіденційності інформації та захисту персональних даних в роботі уповноважених підрозділів. Досліджено особливості процедур візування проєктів актів з основної діяльності та процедури моніторингу Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. На основі проведеного дослідження виявлено проблемні аспекти в діяльності уповноважених підрозділів та запропоновано конкретні шляхи вдосконалення правового регулювання їх статусу, включаючи питання впровадження сучасних інформаційних технологій у їх роботі. The article provides a comprehensive study of the legal status and powers of authorized units (authorized persons) on corruption prevention and detection in Ukraine. The regulatory framework governing their activities has been analyzed, particularly the provisions of the Law of Ukraine “On Prevention of Corruption” and the Standard Regulation on the authorized unit (authorized person). The main tasks, functions, and rights of authorized units, their role in the corruption prevention system at both national and local levels have been examined in detail. Special attention has been paid to analyzing the mechanisms for ensuring the independence of authorized units, guarantees of their activities, and the procedure for appointing managers. The system of preventive anti-corruption mechanisms has been studied, including corruption risk assessment, ensuring employee integrity, and protection of whistleblowers. The peculiarities of interaction between authorized units and the National Agency on Corruption Prevention and other anti-corruption entities, as well as mechanisms for coordinating their work, have been considered. Practical aspects of exercising powers regarding anti- corruption expertise, analysis of counterparties, and conflict of interest resolution have been analyzed. Special attention has been paid to ensuring information confidentiality and personal data protection in the work of authorized units. The procedures for endorsing draft acts on main activities and monitoring procedures of the Unified State Register of Persons who have committed corruption offenses have been studied. Based on the conducted research, problematic aspects in the activities of authorized units have been identified and specific ways to improve the legal regulation of their status have been proposed, including the implementation of modern information technologies in their work.Item Специфічні риси судового захисту права на належне пенсійне забезпечення колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бочаров, Д. О.; Bocharov, D.; Циндра, Р. А.; Tsyndra, R.Стаття присвячена визначенню особливостей судового захисту пенсійних прав колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності. На підставі аналізу використання терміну «судовий захист» у тексті Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що законодавець розуміє поняття «судовий захист» переважно як кінцевий результат діяльності з поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів, а не процесуальну діяльність із досягнення такого результату. Розглянуто погляди науковців на дуалістичну природу судового захисту та дефініцію поняття «судовий захист». Визначено, що судовому захисту права на належне пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, як різновиду правозастосовчої діяльності притаманна низка специфічних рис з процесуального та матеріального аспектів. На підставі відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що з процесуального аспекту особливостями судового захисту у відповідній категорії адміністративних справ є обмеженість предмету доказування, високий ступінь достовірності установлених встановлення фактичних обставин справи та ретроспективний характер поновлюваних прав. З матеріального аспекту специфічними рисами судового захисту пенсійних прав колишніх військовослужбовців як різновиду правозастосовчої діяльності є передбачуваність результату судового розгляду, тривалість фактичного виконання судового рішення та неможливість повного відновлення порушених прав особи. На підставі статистичної інформації за період із 2020 по 2024 роки виявлено тенденцію щодо збільшення тривалості повного виконання судових рішень у пенсійних справах та проаналізовано вплив даної обставини на ефективність поновлення порушених прав колишніх військовослужбовців. Констатовано відсутність ефективного компенсаційного механізму поновлення порушених прав у законодавстві України. The article is devoted to the identification of the peculiarities of the judicial protection of the pension rights of former military personnel as a type of law-application activity. Based on the analysis of the use of the term “judicial protection” in the text of the Code of Administrative Procedure of Ukraine, it appears that the legislator understands the concept of “judicial protection” primarily as the end result of activities aimed at restoring violated rights, freedoms and legitimate interests, and not as procedural activities aimed at achieving such result. The views of scholars on the dualistic nature of judicial protection and the definition of the concept of ‘judicial protection’ are reviewed. The research shows that the judicial protection of the right to an adequate pension for persons retired from military service as a form of law-application activity has a number of procedural and substantive aspects. On the basis of data from the Unified State Register of Court Decisions, the author establishes that from the procedural aspect, the specific features of judicial protection in the relevant category of administrative cases are the limited scope of the subject of proof, a high degree of reliability of the established factual circumstances of the case and the retrospective nature of the rights to be restored. From the material aspect, the specific features of the judicial protection of the pension rights of former military personnel as a type of law-application activity are the predictability of the outcome of court proceedings, the length of time it takes to actually enforce a court decision and the impossibility of full restoration of violated rights. On the basis of statistical data for the period from 2020 to 2024, the author identifies a trend towards an increase in the duration of the full execution of court decisions in pension cases and analyses the impact of this circumstance on the effectiveness of the restoration of the violated rights of former military personnel. The author states the absence of an effective compensation mechanism for the restoration of these violated rights in Ukrainian legislation.Item Державне регулювання процедур містобудівної діяльності: національний та зарубіжний досвід(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Бєликов, В. І.; Bielykov, V.Ця стаття присвячена дослідженню державного регулювання процедур містобудівної діяльності. Міське планування є важливою складовою державного управління і безпосередньо впливає на просторовий розвиток, економіку, екологічну безпеку та якість життя регіону. В Україні цей сектор регулюється широкою нормативно-правовою базою, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», але її застосування стикається з низкою проблем, зокрема застарілість або фрагментарність законодавства, що ускладнює його застосування та створює правову невизначеність, недостатня ефективність механізмів нагляду, бюрократизацією процедур, недостатньою цифровізацією та слабкою інтеграцією міжнародного досвіду. Це призводить до низької ефективності державного регулювання, збільшення корупційних ризиків та гальмування розвитку містобудівних проєктів. Вивчення досвіду регулювання містобудівної діяльності в інших країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Великобританії та США, показує, що ефективне управління сектором можливе завдяки чіткому правовому регулюванню, децентралізації повноважень, впровадженню цифрових технологій та активній участі громадян у цьому процесі. Досвід інших країн показує, що існують різні підходи до регулювання просторового планування, процедур отримання дозволів на будівництво, контролю за дотриманням містобудівного законодавства та забезпечення сталого розвитку міських територій. У цій статті проаналізовано тенденції державного регулювання містобудівної діяльності в Україні та зарубіжний досвід, проведено порівняльний аналіз з міжнародним досвідом. Особлива увага приділяється рішенням у сфері децентралізації, громадської участі, екологічних стандартів та міського планування, аналіз яких спрямований на підвищення ефективності управління, забезпечення сталого розвитку регіону та створення сприятливого міського середовища. This article is devoted to the study of state regulation of urban planning procedures. Urban planning is an important component of state administration and directly affects the spatial development, economy, environmental safety and quality of life of the region. In Ukraine, this sector is regulated by a broad regulatory framework, in particular the Law of Ukraine “On Regulation of Urban Planning Activities”, but its application faces a number of problems, in particular the obsolescence or fragmentation of legislation, which complicates its application and creates legal uncertainty, insufficient effectiveness of supervision mechanisms, bureaucratization of procedures, insufficient digitalization and weak integration of international experience.This leads to low efficiency of state regulation, increased corruption risks and inhibition of the development of urban planning projects. Studying the experience of regulating urban planning activities in other countries, in particular in Germany, France, Great Britain and the USA, shows that effective management of the sector is possible thanks to clear legal regulation, decentralization of powers, introduction of digital technologies and active participation of citizens in this process. The experience of other countries shows that there are different approaches to regulating spatial planning, procedures for obtaining construction permits, monitoring compliance with urban planning legislation and ensuring sustainable development of urban areas. This article analyzes trends in state regulation of urban planning activities in Ukraine and foreign experience, and conducts a comparative analysis with international experience. Particular attention is paid to decisions in the field of decentralization, public participation, environmental standards and urban planning, the analysis of which is aimed at increasing management efficiency, ensuring sustainable development of the region and creating a favorable urban environment.