Кафедра теоретичної юриспруденції
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Забезпечення конституційного права на житло внутрішньо переміщених осіб в Україні та країнах, які зазнали збройних конфліктів: порівняльно-правова характеристика(ДВНЗ «Ужгородський національний університет», 2023) Рижук, Юлія Миколаївна; Ryzhuk, YuliiaСтаття присвячена аналізу конституційного права на житло та його забезпеченні внутрішньо переміщеним особам в Україні та країнах, які зазнали збройних конфліктів (на прикладі Боснії і Герцеговини, Хорватії та Грузії). У досліджені проводиться аналіз змісту конституційного права на житло та його реалізація в Україні. Подається аналіз основних нормативно-правових актів, відповідно до яких здійснюється порядок реалізації та забезпечення даного права внутрішньо переміщених осіб. Систему таких документів складають: Конституція України; Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; Житловий кодекс України; Порядок формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб; Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на викуп, будівництво житла з метою передачі для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб та Порядок надання житла, придбаного Держмолодьжитлом за рахунок коштів гуманітарної та іншої допомоги, для тимчасового проживання постраждалих осіб. Окрема увага у роботі приділена аналізу визначення внутрішньо переміщених осіб за законодавством України та країн, які практика яких розглядається. Аргументовано, що всі досліджувані визначення обґрунтовують причину, з якою пов’язується вимушене залишення особою свого постійного місця проживання і, за загальним правилом, таке переселення відбувається внаслідок збройного конфлікту, через військову небезпеку, загрозу життю особи або члена його сім’ї. Правовий статус внутрішньо переміщених осіб у країнах, які розглядалися, визначено у відповідних нормативно-правових документах, як: Закон про біженців з Боснії і Герцеговині та переміщених осіб у Боснії і Герцеговині; Закон про статус переміщених осіб та біженців у Республіці Хорватія та Закон Грузії про внутрішньо переміщених осіб – переслідуваних з окупованих територій Грузії. Аргументовано, що розповсюдженою практикою щодо забезпечення прав на житло внутрішньо переміщених осіб є надання тимчасового житла та будівництво нового, залучаючи кошти міжнародних фондів. The article is devoted to the analysis of the constitutional right to housing and its provision to internally displaced persons in Ukraine and countries that have experienced armed conflicts (using the example of Bosnia and Herzegovina, Croatia and Georgia). The article analyzes the content of the constitutional right to housing and its implementation in Ukraine. An analysis of the main regulatory legal acts is presented, according to which the procedure for implementing and ensuring this right of internally displaced persons is carried out. The system of such documents consists of: the Constitution of Ukraine; Law of Ukraine "On Ensuring the Rights and Freedoms of Internally Displaced Persons"; Housing Code of Ukraine; The procedure for the formation of housing funds intended for temporary residence, accounting and provision of such housing for temporary residence of internally displaced persons; The procedure and conditions for providing subvention from the state budget to local budgets for the purchase, construction of housing for the purpose of transfer for temporary residence of internally displaced persons and the Procedure for providing housing purchased by the State Youth Housing Department at the expense of humanitarian and other aid funds for temporary residence of affected persons. Particular attention in the work is given to the analysis of the definition of internally displaced persons under the legislation of Ukraine and the countries whose practices are under consideration. It is argued that all the studied definitions justify the reason for the forced abandonment of a person's permanent place of residence and, as a general rule, such relocation occurs as a result of an armed conflict, due to military danger, a threat to the life of a person or a member of his family. The legal status of internally displaced persons in the countries under consideration is defined in relevant legal documents, such as: Law on Refugees from Bosnia and Herzegovina and Displaced Persons in Bosnia and Herzegovina; The Law on the Status of Displaced Persons and Refugees in the Republic of Croatia and the Law of Georgia on Internally Displaced Persons - Persecuted from the Occupied Territories of Georgia. It is argued that the widespread practice of ensuring the housing rights of internally displaced persons is the provision of temporary housing and the construction of a new one, attracting funds from international funds.Item Інститут інтерпретації (тлумачення) в європейському контрактному праві: теоретико-цивілістичні засади(Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака, 2021) Гайдулін, Олександр Олександрович; Haidulin, Oleksandr; Крупчан, Олександр ДмитровичРобота присвячена комплексному дослідженню теоретикоцивілістичних засад нової загальної теорії правової інтерпретації, які виводяться на основі герменевтичного аналізу процесу інтерпретації в європейському контрактному праві. The dissertation presents theoretical and methodological frameworks to be considered as a basis of a new civil law interpretation theory elaboration.Item Вимоги до осіб присатних та державних виконавців: порівняльно-правовий аналіз(Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України, 2018) Криволапчук, В. О.; Kryvolapchuk, V. O.; Гришко, Оксана Миколаївна; Hryshko, OksanaSignificant decrease of the performance of court decisions and trust in the judiciary made the scientific community to consider the issue of the introduction of the institution of a private executive. With the enactment of 02.06.2016 of the Bill of Ukraine “About Bodies and Persons Enforcing the Enforcement of Judgments and Decisions of Other Bodies” No1403-VIII, new entrants – private executives have been introduced in Ukraine in the enforcement proceedings. Despite the controversy of introducing into the legal field of private performers, the views on raising the requirements for their competence do not cause disagreements among scholars. The comparative legal analysis carried out by the authors of the paper on the legally established requirements for individuals of private and public executives confirmed the urgency of this issue and revealed different approaches to their selection and competence. The research establishes that, in addition to the requirements regarding the age and education of private performers, the legislator imposes additional requirements on the personal and business qualities of a public executor. The absence of similar requirements to a private performer causes different approaches to the selection of private and public executives. The person of the private executor additionally establishes the requirement to pass the qualifying examination and to have full civilian capacity. Such a requirement for state executives is duplicated in Clause 2 Art. 19 of the Bill of Ukraine “About Civil Service”, as they are civil servants. However, at the present stage, there are no documents confirming the full civil capacity of a person. The issue of verifying the recognition of a person as incapacitated or limited is also indeterminate. The authors propose to introduce information on the recognition of a person incapacitated or restricted to the Unified State Demographic Registry. Legislator does not extend to private performers age restrictions and requirements to the absence of a court decision regarding the deprivation of the right to engage in activities related to the performance of the functions of the state or to hold corresponding positions established for the state executors by the Bill of Ukraine “About Civil Service”. The articles proposed by the authors of the changes to the requirements for private performers are important, since the performer, as the manager of someone else’s property, must have a high level of trust among the participants in the proceedings and society.Item Вимоги до осіб присатних та державних виконавців: порівняльно-правовий аналіз(Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України, 2018) Криволапчук, В. О.; Kryvolapchuk, V.; Гришко, Оксана Миколаївна; Hryshko, OksanaSignificant decrease of the performance of court decisions and trust in the judiciary made the scientific community to consider the issue of the introduction of the institution of a private executive. With the enactment of 02.06.2016 of the Bill of Ukraine “About Bodies and Persons Enforcing the Enforcement of Judgments and Decisions of Other Bodies” No1403-VIII, new entrants “private executivest have been introduced in Ukraine in the enforcement proceedings. Despite the controversy of introducing into the legal field of private performers, the views on raising the requirements for their competence do not cause disagreements among scholars. The comparative legal analysis carried out by the authors of the paper on the legally established requirements for individuals of private and public executives confirmed the urgency of this issue and revealed different approaches to their selection and competence. The research establishes that, in addition to the requirements regarding the age and education of private performers, the legislator imposes additional requirements on the personal and business qualities of a public executor. The absence of similar requirements to a private performer causes different approaches to the selection of private and public executives. The person of the private executor additionally establishes the requirement to pass the qualifying examination and to have full civilian capacity. Such a requirement for state executives is duplicated in Clause 2 Art. 19 of the Bill of Ukraine “About Civil Service”, as they are civil servants. However, at the present stage, there are no documents confirming the full civil capacity of a person. The issue of verifying the recognition of a person as incapacitated or limited is also indeterminate. The authors propose to introduce information on the recognition of a person incapacitated or restricted to the Unified State Demographic Registry. Legislator does not extend to private performers age restrictions and requirements to the absence of a court decision regarding the deprivation of the right to engage in activities related to the performance of the functions of the state or to hold corresponding positions established for the state executors by the Bill of Ukraine “About Civil Service”. The articles proposed by the authors of the changes to the requirements for private performers are important, since the performer, as the manager of someone else’s property, must have a high level of trust among the participants in the proceedings and society.Item Забезпечення прав людини в умовах цифрової трансформації(Громадська організація «Європейська наукова платформа», 2022-08-26) Гришко, Оксана Миколаївна; Hryshko, OksanaItem Людина та держава в контексті взаємовідносин: правовий аспект(Громадська організація «Європейська наукова платформа», 2022-09-23) Гришко, Оксана Миколаївна; Hryshko, OksanaЛюдина й держава та їх взаємовідносини є предметом дослідження багатьох науковців, ідеї яких сформувалися ще в стародавньому світі та набули подальшого аналізу мислителями середньовічного суспільства, Нового та Новітнього часу. Уявлення про впорядкування взаємин людини та держави обґрунтовані Солоном, Сократом, Платоном, М. Падуанським, Б. Спінозою, Дж. Локком, Д. Дідро, П.А. Гольбахом, Г. В. Ф. Геґелем, І. Кантом, Б. Констаном, Дж. С. Міллем та іншими вченими, які апелювали до взаємної відповідальності особи та держави. Наприклад, за період правління Солона уявлення про взаємини людини та держави ґрунтувалися на відповідальності громадян за стан справ у державі через закріплення в законі наступного положення «Хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, той піддається безчестю і позбавляється громадянських прав». Акцентував увагу на взаєминах людини та держави й Сократ, який був прихильником концепції договірних відносин між державою та її членами. Будь-який громадянин, на переконання Сократа, може, відповідно до закону, залишити державу, якщо її порядки йому не до вподоби. Особи, які залишилися в полісі як його члени (громадяни), фактично зобов’язуються виконувати всі веління держави та її органів. Цікавим твердженням філософа є те, що свобода людини можлива лише у випадку панування в державі (полісі) законів, що відповідають вимогам розуму та справедливості [6, с. 25-31]. Платон також вважав, що особи, які добровільно перебувають в межах держави зобов’язані виконувати веління останньої, оскільки людина самотужки не може себе забезпечити вкрай необхідними речами, тому вона згуртовується з іншими в об’єднане поселення, яке філософ визначив державою, а передумовою побудови останньої вважав потреби людини [4, с. 54]. Платон сформував принцип рівності всіх перед могутньою державою, яка через законодавство повинна сприяти силі та мудрості кожного.Item Особливості застосування адміністративно-правових санкцій під час воєнного стану(Видавничий центр «Кафедра», 2022-05-18) Павловська, Наталія Володимирівна; Pavlovska, NataliiaItem Місце та роль України у міжнародній та європейській системах безпеки(Видавничий центр «Кафедра», 2022-05-18) Пікуля, Тетяна Олександрівна; Pikulia, TetianaItem Забезпечення прав осіб похилого віку в умовах глобальної безпеки(Видавничий центр «Кафедра», 2022-05-18) Гришко, Оксана Миколаївна; Hryshko, OksanaItem Незаконні психологічні операції в умовах збройних конфліктів: теоретичні засади правової кваліфікації(Видавничий центр «Кафедра», 2022-05-18) Гайдулін, Олександр Олександрович; Haidulin, OleksandrItem Енергетичний перехід України як передумова її економічної та енергетичної безпеки(Видавничий центр «Кафедра», 2022-05-18) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, MykhailoItem Закон України «Про адміністративну процедуру» як інструмент захисту права людської гідності у сфері публічного адміністрування(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, MykhailoМета статті полягає у розкритті значення Закону України «Про адміністративну процедуру» для захисту права людської гідності у сфері публічного адміністрування. Методологія. Методологію дослідження складають загальні та спеціальні методи наукового пізнання, а зокрема: компаративний, системно-структурний, формально-логічні методи: дедукція, індукція, аналіз та синтез. Їхнє використання дало змогу проаналізувати досліджувану проблематику у єдності її юридичної форми та соціального змісту, а також системно та послідовно підійти до розкриття поставлених завдань дослідження. Результати. У першому розділі статті охарактеризовано нормативне регулювання права людської гідності на рівні законодавства України, відзначено особливе значення рішень Конституційного Суду України у розкритті змісту та ролі цього фундаментального права людини у системі прав людини, а також наголошено на обмеженості його розуміння в Україні, що як наслідок призводить до відсутності захисту права людської гідності під час адміністративних процедур. Другий розділ статті присвячений з’ясуванню сутності вимоги щодо того, аби публічна адміністрація при здійсненні адміністративної процедури завжди бачила у людині суб’єкта права. Ця вимога ґрунтується на праві людської гідності. Вона забороняє перетворювати будь-яку людину на об’єкт у державних процедурах, принижувати її гідність до статусу речі. Третій розділ статті присвячений дослідженню механізмів захисту права людської гідності, які закладені у Законі України «Про адміністративну процедуру». Доведено те, що цей Закон містить низку положень, які спрямовані на забезпечення дотримання права людської гідності приватної особи в адміністративній процедурі. Зокрема, йдеться про право бути заслуханим, вимогу щодо своєчасності розгляду справи приватної особи публічною адміністрацією, вимога пропорційності, вимога відкритості адміністративної процедури та інші ідеї, які забезпечують служіння публічної адміністрації людині, її потребам, правам та законним інтересам. Висновки. У висновках до статті констатовано те, що Закон України «Про адміністративну процедуру» закладає якісно нову юридичну основу адміністративної процедури, яка орієнтована на потреби приватної особи. Ця новизна відображається, насамперед, у таких принципах адміністративної процедури як: гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; своєчасності і розумного строку; безсторонності (неупередженості) адміністративного органу; добросовісності і розсудливості; пропорційності; відкритості; презумпція правомірності дій та вимог особи тощо. Цей Закон України орієнтований на захист приватної особи у сфері публічного адміністрування, а насамперед, на захист права її людської гідності від порушення рішеннями, діями чи бездіяльністю публічної адміністрації. Purpose. The purpose of the article consists in revealing the significance of the Law of Ukraine“On Administrative Procedure” for the protection of the right to human dignity in the field ofpublic administration.Methodology. Research methodology consists of general and special methods of scientificknowledge, and in particular: comparative, systemic-structural, formal-logical methods:deduction, induction, analysis and synthesis. Their use made it possible to analyze the investigatedproblem in the unity of its legal form and social content, as well as systematically and consistentlyapproach the disclosure of the research tasks. Results. The first section of the article describes the normative regulation of the right to human dignityat the level of Ukrainian legislation, notes the special importance of the decisions of the ConstitutionalCourt of Ukraine in revealing the content and role of this fundamental human right in the human rightssystem, and also emphasizes the limitations of its understanding in Ukraine, which as a result leads toto the lack of protection of the right to human dignity during administrative procedures. The second section of the article is devoted to clarifying the essence of the requirement that thepublic administration, when carrying out an administrative procedure, always sees a person as asubject of law. This demand is based on the right of human dignity. It prohibits turning any personinto an object in state procedures, degrading his dignity to the status of a thing. The third section of the article is devoted to the study of the mechanisms of protection of the rightto human dignity, which are laid down in the Law of Ukraine “On Administrative Procedure”. It has been proven that this Law contains a number of provisions aimed at ensuring compliancewith the right to human dignity of a private person in the administrative procedure. In particular,it is about the right to be heard, the requirement for the timeliness of consideration of a privateperson’s case by the public administration, the requirement for proportionality, the requirementfor the openness of the administrative procedure and other ideas that ensure the service of thepublic administration to the person, his needs, rights and legitimate interests. Conclusions. In the conclusions to the article, it is stated that the Law of Ukraine “On Administrative Procedure” establishes a qualitatively new legal basis for administrative procedure, which isfocused on the needs of a private person. This novelty is reflected, first of all, in such principles ofadministrative procedure as: guaranteeing the right of a person to participate in administrativeproceedings; timeliness and reasonable term; impartiality (impartiality) of the administrativebody; good faith and prudence; proportionality; openness; presumption of legality of the person’sactions and demands, etc. This Law of Ukraine is focused on the protection of a private person inthe field of public administration, and first of all, on the protection of his right to human dignityfrom violation of the decisions, actions or inaction of the public administration.Item Право человеческого достоинства в контексте немецкой правовой доктрины(Maqsut Narikbayev University, 2023) Кравченко, Михайло Георгиевич; Kravchenko, Mykhailo; Кравченко, Михайло ГеоргійовичСтатья посвящена исследованию права человеческого достоинства в контексте немецкой правовой доктрины. При исследовании использован широкий спектр общенаучных и специально-юридических методов научного познания, в частности: диалектической логики, сравнительно-правовой и системно-структурный методы. Особое значение для достижения поставленных целей исследования имел анализ отечественной и немецкой юридической литературы, посвященной праву человеческого достоинства, в частности, трудов: С. фон Пуффендорфа, И. Канта и Г. Дюрига. В результате проведенного исследования автор констатирует, что немецкая юридическая мысль сформировала фундаментальное учение о праве человеческого достоинства. Это учение начало формироваться в Германии в эпоху Ренессанса. Впервые концепция права человеческого достоинства получила законченный вид ещё в трудах немецкого исследователя С. фон Пуффендорфа. Выяснено то, что сейчас право человеческого достоинства в рамках немецкого учения о фундаментальных правах чело- века раскрывается через ряд его характеристик. Право человеческого достоинства является основанием признания социальной ценности и уважения к каждому человеку. Оно запрещает превращать человека в объект в государственных процедурах. Человеческим достоинством владеет каждый человек независимо от его состояния физического или психического здоровья, достижений или социального статуса. Человеческое достоинство не лишают из-за «недостойного» поведения, например, из-за совершения какого-либо преступления. Никого нельзя лишить человеческого достоинства. Акцентировано внимание на том, что немецкая юридическая наука намеренно не дает окончательного определения права человеческого достоинства. Она лишь определяет развернутый перечень требований по охране этого фундаментального права человека. Причина такой позиции заключается в том, что любое определение не может обеспечить абсолютную защиту достоинства человека. Иными словами, нормативное определение может повлечь нарушение права человеческого достоинства конкретного частного лица, его необоснованное ограничение. В этой части немецкий подход к праву человеческого достоинства существенно отличается от отечественного, ведь для отечественной науки и практики вполне логичен иной подход, а в частности формирование четких и исчерпывающих дефиниций юридически значимых явлений и категорий. Установлено, что право человеческого достоинства согласно немецкому учению о фундаментальных правах человека должно охраняться любым способом в пределах любых отношений. Выяснено, что существенное влияние на формирование немецкого учения о праве человеческого достоинства оказал негативный опыт нарушений этого права режимом нацистов, который существовал в Германии в 30-х – 40-х гг. ХХ в. Это связано с тем, что охрана человеческого достоинства выстраивается не вокруг того, что разрешено делать, а вокруг того, что запрещено при любых обстоятельствах. The paper deals with the knowledge of the right of human dignity through the prism of German legal doctrine. During the research, a wide range of general scientific and specially legal methods of scientific cognition was used, in particular: methods of dialectical logic, comparative legal method and method of system analysis. Of particular importance for achieving the goals of the study was the analysis of domestic and German legal literature on the right of human dignity, in particular, the works of S. von Puffendorf, I. Kant and E. Dürig. As a result of the conducted research the author states that German legal thought has formed the fundamental doctrine of the right of human dignity. This doctrine began to take shape in Germany during the Renaissance. For the first time the concept of the right of human dignity received a complete form in the writings of the German researcher S. von Puffendorf. It was found out that now the right of human dignity within the framework of the German doctrine of fundamental human rights is revealed through a number of its characteristics. The right to human dignity is the basis for the recognition of social value and respect for each person. It prohibits turning a person into an object in government procedures. Human dignity belongs to every person, regardless of their state of physical or mental health, achievements or social status. Human dignity is not deprived because of “unworthy” behavior, for example, because of the commission of a crime. No one can be deprived of human dignity. Attention is focused on the fact that German legal science intentionally does not give a definitive definition of the right of human dignity. It only defines a detailed list of requirements for the protection of this fundamental human right. The reason for this position is that any definition cannot provide absolute protection of human dignity. In other words a normative definition may entail a violation of the human dignity of a particular individual, its unjustified restriction. In this part the German approach to human dignity law differs significantly from the domestic one because a different approach is quite logical for domestic science and practice and in particular the formation of clear and exhaustive definitions of legally significant phenomena and categories. It is established that the right of human dignity, according to the German doctrine of fundamental human rights, must be protected in any way within any relationship. It was found out that the negative experience of violations of this right by the Nazi regime, which existed in Germany in the 30s - 40s of the twentieth century, had a significant impact on the formation of the German doctrine of the right of human dignity. This is due to the fact that the protection of human dignity is built not around what is allowed to do, but around what is prohibited under any circumstances.Item Стандарти публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації: досвід України та Німеччини(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, MykhailoСтаття присвячена визначенню системи стандартів публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Федеративній Республіці Німеччина. Дослідження базується на аналізі законодавства обох країн, а також вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, присвяченої функції публічної адміністрації щодо цифрової трансформації суспільства. Методологічною основою дослідження стали порівняльно-правовий та системний методи дослідження. Їх застосування дало змогу з’ясувати систему стандартів публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Німеччині. Порівняльно-правовий аналіз досвіду публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Німеччині свідчить про те, що у ФРН воно знаходиться на якісно вищому ступені розвитку. Такий досвід може стати орієнтиром та еталоном для подальшого розвитку цифравізації в Україні. Насамперед, мають бути враховані базові принципи цифровізації, такі як: повага до гідності та прав людини, інформаційного самовизначення, одноразового використання, просування нових цифрових технологій, цифрової стійкості, єдиних стандартів безпеки. Досвід Німеччини свідчить про те, що держава та суспільство в особі окремих інституцій громадянського суспільства, компаній та приватних осіб мають стати партнерами у процесі цифровізації. Доцільно запозичити практику співпраці останніх у межах окремих платформ для співробітництва, а зокрема у сферах: захисту даних та гарантування суверенітету даних; цифрової економіки, сприяння налагодженню контактів у сфері цифровізації, допомоги компаніям у переході до цифрової економіки; системи навчання та науки; цифрового робочого світу; цифрового адміністрування та публічних ІТ, а також формування та реалізації споживчої політики. Україна має стати частиною Цифрової Європи. Це завдання можливо реалізувати лише у тому випадку, якщо наша держава узгодить державну політику у сфері цифровізації із тими цілями та завданнями, які існують на рівні Європейського Союзу. Крім того, рівень захисту даних приватних осіб в Україні має бути приведений у відповідність до тих стандартів, які існують на рівні ЄС. The article is devoted to defining the system of public administration standards in the field of digital transformation in Ukraine and the Federal Republic of Germany. The study is based on the analysis of the legislation of both countries, as well as domestic and foreign special literature dedicated to the function of public administration in relation to the digital transformation of society. The methodological basis of the study was comparative legal and systematic research methods. Their application made it possible to clarify the system of public administration standards in the field of digital transformation in Ukraine and Germany. A comparative legal analysis of the experience of legal regulation of digital transformation in Ukraine and Germany shows that it is at a qualitatively higher level of development in Germany. Such experience can become a guide and standard for the further development of digitization in Ukraine. First of all, the basic principles of digitization should be taken into account, such as: respect for dignity and human rights, informational self-determination, single use, promotion of new digital technologies, digital sustainability, uniform security standards. The experience of Germany shows that the state and society in the form of individual institutions of civil society, companies and private individuals should become partners in the digitalization process. It is appropriate to borrow the practice of cooperation of the latter within the framework of separate platforms for cooperation, and in particular in the areas of: data protection and guaranteeing data sovereignty; digital economy, promotion of contacts in the field of digitalization, assistance to companies in the transition to the digital economy; education and science systems; digital working world; digital administration and public IT, as well as the formation and implementation of consumer policy. Ukraine should become part of Digital Europe. This task can be realized only if our state aligns the state policy in the field of digitization with the goals and objectives that exist at the level of the European Union. In addition, the level of data protection of private individuals in Ukraine must be brought into line with those standards that exist at the EU level.Item Людиноцентризм як ідейна основа функціонування України за доби цифрової трансформації(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, MykhailoСтаття присвячена дослідженню впливу людиноцентричної ідеології на функціонування Української держави за доби цифрової трансформації. Дослідження базується на аналізі законодавства України, а також вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, присвяченої функціонуванню держави за доби цифрової трансформації. Методологічною основою дослідження були порівняльно-правовий, системний методи та аксіологічний підхід до таких соціально-правових цінностей, як людина, її права, свободи за доби цифрової трансформації. Їхнє застосування дало змогу з’ясувати значення людиноцентризької ідеології для функціонування Української держави за доби цифрової трансформації. Проведене дослідження дає змогу констатувати, що існує принаймні три базових умови, поєднання яких дає змогу говорити про реальний людиноцентризм в межах конкретної держави. По-перше, це верховенство права, яке полягає у визнанні людини, її гідності, належній їй прав та свобод найвищою соціальною цінністю, яка обумовлює обов’язок держави служіння кожній людині. По-друге, правова держава, мета функціонування якої полягає у найповнішому гарантуванні та забезпеченні прав і свобод кожної людини. По-третє, реальне щоденне служіння правової держави, кожного публічного службовця людині через утвердження забезпечення її прав та свобод. Лише при одночасному поєднанні всіх цих умов можна говорити про реальний людиноцентризм у державі. Цифрова трансформація є об’єктивним та триваючим процесом, який глибинно впливає на суспільство та кожну окрему людину. Наразі важко однозначно оцінити його вплив на правоутворення, права та свободи людини. З одного боку, цифрова трансформація надає нові можливості для комунікації влади та приватних осіб, а також інституції громадянського суспільства з приводу формування змісту законів та підзаконних нормативно-правових актів. З іншого боку, цифрова трансформація є чинником, який негативно впливає на право на конфіденційність, а також може нести загрозу функціонуванню суспільства в цілому через такі явища як кібератаки, дезінформація, маніпулювання суспільної свідомістю через інтернет ресурси. The article is devoted to the study of the impact of human-centric ideology on the functioning of the Ukrainian state in the age of digital transformation. The study is based on the analysis of the legislation of Ukraine, as well as domestic and foreign special literature devoted to the functioning of the state in the age of digital transformation. The methodological basis of the research was comparative legal, systemic methods and an axiological approach to such social and legal values as: man, his rights, freedoms in the age of digital transformation. Their application made it possible to find out the importance of human-centered ideology for the functioning of the Ukrainian state in the era of digital transformation. The conducted research makes it possible to state that there are at least three basic conditions of combination, which make it possible to talk about real people-centrism within the boundaries of a specific state. First, it is the supremacy of law, which consists in recognizing a person, his dignity, his rights and freedoms as the highest social value, which conditions the duty of the state to serve every person. Secondly, the rule of law is the goal of functioning, which consists in the most complete guarantee and provision of the rights and freedoms of every person. Thirdly, the real daily service of the rule of law, of every public servant to a person through the affirmation of ensuring his rights and freedoms. Only with the simultaneous combination of all these conditions can we talk about real people-centeredness in the state. Digital transformation is an objective and ongoing process that deeply affects society and every individual. Currently, it is difficult to clearly assess its impact on law-making, human rights and freedoms. On the one hand, digital transformation provides new opportunities for communication between authorities and private individuals, as well as institutions of civil society regarding the formation of the content of laws and bylaws. On the other hand, digital transformation is a factor that negatively affects the right to privacy, and can also threaten the functioning of society as a whole due to such phenomena as cyber attacks, disinformation, manipulation of public consciousness through Internet resources.Item Верховенство права як засада функціонування цифрової держави(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, MykhailoСтаття присвячена з’ясуванню ролі принципу верховенства права у цифровій державі. Дослідження базується на аналізі законодавства України, а також вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, присвяченої розкриттю змісту та значення принципу верховенства права. Методологічною основою дослідження стали порівняльно-правовий, системний методи та аксіологічний підхід до таких соціально-правових цінностей як: людина, її права, свободи у цифровій державі. Їхнє застосування дало змогу з’ясувати роль принципу верховенства права у цифровій державі. Порівняльно-правовий метод дослідження дав змогу з’ясувати підходи щодо розуміння принципу верховенства права в Україні та європейській правовій науці. Важливе значення у цій частині мали дослідження А. Дайсі, який є батьком принципу верховенства права. Праці вченого дали змогу з’ясувати сутність цього принципу та його комплексну природу. З огляду на це визначені складові принципу верховенства права, які у поєднанні дають змогу отримати ефект від його реалізації на практиці. Окремо акцентовано увагу на тому, що принцип верховенства права не може бути реалізований поза правовою державою. Отже, у державі, яка відмовляється підкорити себе вимозі служіння людині, утвердження та забезпечення її прав і свобод, не може бути верховенства права. Проведене дослідження дає змогу констатувати те, що цифровізація держави не звільняє її від основного конституційного визначеного обов’язку щодо утвердження та забезпечення прав і свобод кожної людини. Це незмінний, основний орієнтир діяльності Української держави. Побудова цифрової держави в Україні має органічно поєднуватися із розбудовою правової держави, яка свідомо обмежує себе законодавством заради служіння людині, захисту її прав та свобод. Ми переконані у тому, що захист людини, належних її прав та свобод у цифровій державі можливий лише за умови того, якщо принцип верховенства права стане неодмінним орієнтиром у діяльності будь-якої особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Без цього цифровізація може стати знаряддям насилля над людиною, засобом втручання та обмеження прав і свобод останньої. The article focuses on the role of the rule of law in the digital state. The study is based on the analysis of Ukrainian legislation, as well as domestic and foreign specialised literature on the content and meaning of the rule of law. The methodological basis of the study is the comparative legal, systemic methods and axiological approach to such social and legal values as a person, his or her rights and freedoms in the digital state. Their application made it possible to determine the role of the rule of law in the digital state. The comparative legal method of research made it possible to identify the approaches to understanding the rule of law in Ukraine and European legal scholarship. The research of A. Dicey, who is the father of the rule of law, was of great importance in this regard. His works made it possible to clarify the essence of this principle and its complex nature. With this in mind, the author identifies the components of the rule of law principle which, when combined, make it possible to obtain the effect of its implementation in practice. The author emphasises that the rule of law cannot be implemented outside the rule of law. Thus, there can be no rule of law in a state which refuses to submit itself to the requirement to serve a person, to establish and ensure his or her rights and freedoms. The study makes it possible to state that the digitalisation of the state does not relieve it of its basic constitutional obligation to establish and ensure the rights and freedoms of every person. This is a constant, basic guideline for the Ukrainian state. Building a digital state in Ukraine should be organically combined with the development of a state governed by the rule of law, which deliberately limits itself to legislation in order to serve people, protect their rights and freedoms. We are convinced that the protection of human rights and freedoms in the digital state is possible only if the rule of law becomes an indispensable guideline in the activities of any person authorised to perform state functions. Without this, digitalisation can become a tool of violence against people, a means of interference and restriction of their rights and freedoms.Item До питання понятійного апарату аквакультури, рибництва та сфери аквакультури(Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, 2019) Талдонова, Карина Геннадіївна; Taldonova, KarynaУ статті аналізуються правові засади аквакультури, досліджується понятійний апарат аквакультури, рибництва, виокремлюється поняття сфери аквакультури, звертається увага на дослідження рибництва. Визначено, що аквакультура сьогодні є перспективним напрямком водного середовища в цілому. Проблематика вбачається у тому, що аквакультуру вчені розглядають як напрям рибогосподарської діяльності, пов'язаний із відтворенням і вирощуванням водних організмів, що відбуваються у частково або повністю контрольованих людиною умовах Автором зазначається, що в словниковій літературі визначення поняття «аквакультури» не дають ґрунтовного смислового термінологічного визначення цього поняття, адже всі вони тлумачать термін «аквакультура» як розведення живих організмів у контрольованих умовах, при цьому не характеризуючи притаманних ознак для цієї сфери. Пропонується розглядати аквакультуру, як галузь, яка потребyє держaвної підтримки тa регyлювaння й підтверджує пріоритетність розвитку аквакультури як нового та специфічного напряму дiяльності, органiчно пов’язaного з головними функцiями держaви – гарaнтyвання продовольчої безпеки, пiдтримaння макроекономiчної рiвновaги y тому числi шляхом регyлювaння мiжгaлузевих вiдносин, розвиткy ринковоконкурентного середовищa, зaхисту внyтрiшнього ринкy, a також досягнення соцiальних стaндaртiв рiвня якостi життя. Вбачається, що аквакультуру вчені розглядають як напрям рибогосподарської діяльності, пов'язаний із відтворенням і вирощуванням водних організмів, що відбуваються у частково або повністю контрольованих людиною умовах. При цьому наголошують, що рибництво є складовою аквакультури, що відповідає за штучне відтворення риб, а також за збереження та поповнення промислових запасів риби в природних водоймах, з чим не можемо погодитись. Визначається особливості рекреаційних послуг у сфері аквакультури, а також формуються висновки, засновані на положеннях наукової доктрини та чинного законодавства України. Досліджуються питання нормативного визначення аквакультури та сфери аквакультури. The article analyzes the legal principles of aquaculture, examines the conceptual apparatus of aquaculture, fish farming, highlights the concept of aquaculture, draws attention to the study of fish farming. It is determined that aquaculture today is a promising area of the aquatic environment as a whole. The problem is seen in the fact that scientists consider aquaculture as a direction of fisheries activities associated with the reproduction and cultivation of aquatic organisms that occur in partially or completely controlled by human conditions. The author notes that in the dictionary literature definitions of "aquaculture" do not give a thorough semantic terminological definition of this concept, because they all interpret the term "aquaculture" as breeding living organisms in controlled conditions, without characterizing the inherent features of this area. It is proposed to consider aquaculture as an industry that needs state support and regulation and confirms the priority of aquaculture development as a new and specific area of activity, organically related to the main functions of the state - ensuring food security, maintaining macroeconomics. market-competitive environment, protection of the domestic market, as well as the achievement of social standards of quality of life. It is seen that aquaculture is considered by scientists as a direction of fisheries activities associated with the reproduction and cultivation of aquatic organisms that occur in partially or completely controlled by man. At the same time, they emphasize that fish farming is a component of aquaculture, which is responsible for the artificial reproduction of fish, as well as for the preservation and replenishment of industrial fish stocks in natural reservoirs, with which we can not agree. The peculiarities of recreational services in the field of aquaculture are determined, as well as conclusions are formed based on the provisions of scientific doctrine and current legislation of Ukraine. The issues of normative definition of aquaculture and the sphere of aquaculture are investigated.Item Особливості права користування об’єктами аквакультури(Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, 2021) Талдонова, Карина Геннадіївна; Taldonova, KarynaУ статті аналізуються правові засади аквакультури, охорони водних біоресурсів у сфері аквакультури, визначається, в яких межах має здійснюватися охорона водних біоресурсів, звертається увага на форми власності об’єктів аквакультури, визначається особливості перебування в оренді об’єктів аквакультури, а також формуються висновки, засновані на положеннях наукової доктрини та чинного законодавства України. Досліджуються питання раціонального користуванню водним об’єктом, земельною ділянкою під водоймою або гідротехнічними спорудами цієї водойми, що перебувають у користуванні на умовах оренди. Основними питаннями сучасного етапу розвитку аквакультури є нарощування обсягів виробництва риби, розширення асортименту та поліпшення якості товарів, а на цій основі – забезпечення раціонального споживання рибної продукції населенням, створення сприятливих умов для виробників, поліпшення соціального розвитку села, позбавлення залежності країни від імпортних поставок. Незаперечна роль аквакультури полягає у підвищенні життєвого рівня населення і відповідно спонукає до опрацювання концептуальних засад її становлення й переходу до динамічного розвитку в сучасних умовах. Об’єкти аквакультури можуть надаватися в оренду користувачам (відповідно до договору оренди), і відповідно оренда водних об’єктів є різновидом права спеціального водокористування. Рибогосподарський водний об’єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об’єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об’єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). The article analyzes the legal basis of aquaculture, protection of aquatic bioresources in the field of aquaculture, determines the extent to which the protection of aquatic bioresources, pays attention to the ownership of aquaculture facilities, determines the features of renting aquaculture facilities, and draws conclusions, based on the provisions of scientific doctrine and current legislation of Ukraine. The issues of rational use of a water body, land plot under a reservoir or hydraulic structures of this reservoir, which are in use on lease terms, are investigated. The main issues of the current stage of aquaculture development are increasing fish production, expanding the range and improving the quality of goods, and on this basis - ensuring rational consumption of fish products by the population, creating favorable conditions for producers, improving rural social development, eliminating dependence on imports. The indisputable role of aquaculture is to improve the living standards of the population and, accordingly, encourages the development of conceptual foundations for its formation and transition to dynamic development in modern conditions. Aquaculture facilities can be leased to users (according to the lease agreement), and accordingly the lease of water bodies is a kind of special water use right. A fishery water body for aquaculture purposes is provided for use on lease to a legal entity or an individual in accordance with the Water Code of Ukraine. Parts of a fishery water body are leased to a legal or natural person by bodies that dispose of land plots under water (water space) in accordance with the Land Code of Ukraine, only for the placement of floating fish ponds. In this case, the boundaries of the part of the fishery water body provided for use are determined by the coordinates of the allotted water area. Allocation of a land plot of water fund under water (water space) and establishment of its boundaries in kind (on the ground) are not carried out. A fishery technological reservoir for aquaculture purposes is provided to a legal or natural person by a body that disposes of land under water (water space) in accordance with the Land Code of Ukraine, under a land lease agreement (water fund lands).Item Особливості правового регулювання сфери аквакультури в Україні(Одеська національна юридична академія, 2021) Кожура, Людмила Олександрівна; Kozhura, LiudmylaУ цій статті розкрито особливості правового регулювання аквакультури. Акцентовано увагу, що в Законі України «Про аквакультуру» (далі – Закон) відсутні положення щодо порядку здійснення контролю та нагляду. Ст. 16 Закону є бланкетною та відсилає до Закону України «Про ветеринарну медицину» щодо порядку проведення ветеринарно-санітарного контролю. Натомість у самому Законі відсутні норми, що визначають здійснення інших видів контролю (наприклад, контроль за поданням суб’єктами аквакультури звітної інформації щодо обсягів виробництва продукції аквакультури; контроль за діяльністю суб’єктів аквакультури під час розведення та/або вирощування чужорідних та немісцевих видів гідробіонтів тощо). Відзначимо, що норми Закону не містять положень щодо інших форм контрольної діяльності уповноважених суб’єктів: моніторингу, аудиту, нагляду, перевірки тощо. Відсутність засобів управлінської природи у спеціальному нормативно-правовому акті створює ситуацію нівелювання окремих норм. Прогалиною видається також відсутність норми, що встановлює право громадських інспекторів здійснювати громадський контроль за законністю провадження аквакультури як самостійного виду сільськогосподарської діяльності, наприклад, здійснення громадського контролю щодо дотримання норм Зон аквакультури (рибництва) та рибопродуктивності по регіонах України чи контроль за дотриманням законодавства суб’єктами аквакультури тощо. Окрім здійснення контрольно-наглядової діяльності, також варто акцентувати увагу на здійсненні дозвільно-реєстраційної діяльності у сфері аквакультури уповноваженими суб’єктами. Зокрема, цим Законом не урегульовано питання отримання дозволів (дозволу на спеціальне водокористування; дозволу на вилучення водних біоресурсів тощо) та здійснення реєстраційної діяльності (об’єктів аквакультури, напрямів аквакультури тощо). Запропоновано визначити шляхи реалізації залежно від статусу суб’єкта: а) для суб’єктів державного сектору; б) для суб’єктів приватного сектору; в) для експорту. Окремим недоліком Закону хотілося б виокремити відсутність положень, що визначають взаємодію суб’єктів аквакультури між собою; взаємодію публічних органів управління та суб’єктів господарювання, які здійснюють аквакультуру; взаємодію між громадськими органами та органами публічного управління; взаємодію між громадськими органами та суб’єктами господарювання, які здійснюють аквакультуру. This article reveals the features of the legal regulation of aquaculture. It is emphasized that the Law of Ukraine “On Aquaculture” (hereinafter – the Law) does not contain provisions on the procedure for control and supervision. St. 16 of the Law is a blanket and refers to the Law of Ukraine “On Veterinary Medicine” on the procedure for veterinary and sanitary control. Instead, the Law itself does not provide for other types of control (for example, control over the submission of aquaculture entities reporting on the volume of aquaculture production; control over the activities of aquaculture entities during the breeding and/or cultivation of alien and non-native aquatic species, etc.). Note that the provisions of the Law do not contain provisions on other forms of control activities of authorized entities: monitoring, audit, supervision, inspections, etc. The lack of means of administrative nature in a special legal act, create a situation of leveling certain rules. There is also a gap in the lack of a rule establishing the right of public inspectors to exercise public control over the legality of aquaculture as an independent agricultural activity, for example, public control over compliance with aquaculture (fisheries) and fish productivity in Ukraine or compliance with legislation by entities aquaculture, etc. In addition, the implementation of control and supervision activities should also focus on the activities of authorized entities to carry out permitting and registration activities in the field of aquaculture. In particular, this Law does not regulate the issue of obtaining permits (permit for special water use; permit for extraction of aquatic bioresources, etc.) and registration activities (aquaculture facilities, aquaculture areas, etc.). It is proposed to determine the ways of implementation depending on the status of the entity: a) for public sector entities; b) for private sector entities; c) for export. A separate shortcoming of the Law would be to highlight the lack of provisions that determine the interaction of aquaculture entities with each other; interaction of public authorities and business entities engaged in aquaculture; interaction between public bodies and public administration bodies; interaction between public bodies and aquaculture entities.Item Публічна адміністрація як суб’єкт адміністрування сфери аквакультури: теоретико-правовий аналіз(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2021) Талдонова, Карина Геннадіївна; Taldonova, KarynaУ даній науковій статті охарактеризовано поняття публічної адміністрації та структуру органів державної влади у сфері аквакультури. Автором запропоновано систем органів публічної адміністрації поділити на: загальні та спеціальні. Відзначено, що публічна адміністрація аквакультури має розгалужену структуру та системний зміст. Доведено, що публічна адміністрація як правова категорія має два виміри: функціональний і організаційно-структурний. При функціональному підході − це діяльність відповідних структурних утворень з виконання функцій, спрямованих на реалізацію публічного інтересу. Таким інтересом в українському праві визнається інтерес соціальної спільності, що легалізований і задоволений державою. Таким чином, наприклад, виконання публічною адміністрацією правоохоронної функції означає системну діяльність усіх структурних утворень, які мають таку функцію. При організаційно-структурному підході публічна адміністрація − це сукупність органів, які утворюються для здійснення (реалізації) публічної влади. Зазначено, що в українському праві публічною владою визнається: а) влада народу як безпосереднє народовладдя; б) державна влада ‑ законодавча, виконавча, судова; в) місцеве самоврядування. Публічну владу в Україні здійснюють такі органи: по-перше, Верховна Рада України (парламент), Президент України (як владний інститут), місцеві ради. Вони реалізують владу народу, що знаходить вираз у виборчих процесах; по-друге, усі органи й установи, що реалізують державну владу, в той же час, необхідно зауважити, що публічні функції можуть виконуватися не лише суб’єктами публічної адміністрації, але й іншими суб’єктами, зокрема: державними та комунальними (муніципальними) закладами, організаціями, підприємствами; по-третє, усі органи й установи, що реалізують місцеве самоврядування Аргументовано, що публічна адміністрація як суб’єкт адміністрування сфери аквакультури – це система державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які в межах своїх повноважень здійснюють адміністрування сфероюаквакультури. This scientific article describes the concept of public administration and the structure of public authorities in the field of aquaculture. The author proposes to divide the systems of public administration bodies into: general and special. It is noted that the public administration of aquaculture has a branched structure and systemic content. It is proved that public administration as a legal category has two dimensions: functional and organizational-structural. In the functional approach – is the activity of relevant structural entities to perform functions aimed at realizing the public interest. Such an interest in Ukrainian law is the interest of the social community, which is legalized and satisfied by the state. Thus, for example, the performance of a law enforcement function by a public administration means the systematic activity of all structural entities that have such a function. In the organizational and structural approach, public administration is a set of bodies that are formed for the exercise (implementation) of public authority. It is noted that in Ukrainian law public power is recognized: a) the power of the people as direct democracy; b) state power legislative, executive, judicial; c) local self-government. Public power in Ukraine is exercised by the following bodies: first, the Verkhovna Rada of Ukraine (parliament), the President of Ukraine (as a government institution), and local councils. They exercise the power of the people, which finds expression in the electoral process; secondly, all bodies and institutions exercising state power, at the same time, it should be noted that public functions can be performed not only by public administration entities, but also by other entities, in particular: state and municipal (municipal) institutions, organizations, enterprises; third, all bodies and institutions that implement local self-government It is argued that public administration as a subject of aquaculture administration is a system of state bodies and local self-government bodies, their officials who, within their powers, administer aquaculture.