Browse
Recent Submissions
Item Регламентація наукових досліджень у практиці Європейського суду з прав людини(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.В форматі наукової статті проаналізоване аспекти змісту та розвитку практики Європейського суду праві людини, ЄСПЛ, щодо наукової діяльності; при цьому проведене порівняння наявних рішень ЄСПЛ стосовно релевантних прав людини та наданої ЄСПЛ оцінки конвенційним джерелам у такому вимірі; окреслене співвідношення Європейській конвенції з прав людини та інших договірних актів Ради Європи у відповідному дискурсі. В форматі відповідної аналітики підкреслене роль Рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2021 року щодо Запиту Керівного комітету біоетики, у якому ЄСПЛ відмовився надавати роз’яснення щодо лікування психічного розладу без згоди відповідної особи та з метою захисту інших від серйозної шкоди та констатував, що до його компетенції у вимірі Ов’єдської конвенції 1997 р., віднесене виключно правові питання, що стосуються тлумачення цієї Конвенції, а не питання політики та питання, які виходять за межі простого тлумачення тексту та мають тенденцію доповнювати, покращувати чи виправляти його зміст. Відзначене роль окремої Доповіді дослідницького відділу ЄСПЛ з питань біоетики та прецедентного права 2012 р., де наголошувалося на компетенції ЄСПЛ охоплювати захист людини, її прав людини та, зокрема, людської гідності, у контексті розвитку біомедичних наук та де, серед іншого, підіймалися потенційні проблеми, пов’язані з науковим прогресом у зберіганні людських ембріонів. У статті проведене комплексний аналіз відповідних рішень ЄСПЛ, таких як «Іванс проти Великобританії», «Клочек проти Польщі», «Коста та Паван проти Італії», «Манділ проти Франції», «Рух раелітів Швейцарії проти Швейцарії»,«Сафаров проти Азербайджану», «N. проти Великобританії», «S.H. проти Австрії» тощо. Ці рішення ЄСПЛ формують відповідні стандарти співвіднесення свободи наукових досліджень, національних інтересів держав та прав людини, критеріїв прийнятності наукових досліджень, механізми їх етичної оцінки, шляхи поводження із інформацією про дослідження. У статті доведене, що хоча ЄСПЛ фактично відмовився від ролі органу тлумачення Ов’єдської конвенції 1997 р., водночас ЄСПЛ активно застосовує Ов’єдську конвенцію, як джерело права у справах, які стосуються права на приватне життя та права на свободу слова; це стосується ставлення осіб до біологічних та генетичних технологій, генетичної експертизи та екстракорпоральної вагітності. Крім того, у статті підкреслене, що ЄСПЛ досліджує наукові підґрунтя доступності медичної допомоги у конкретних країнах у вимірі права на життя. Окремим блоком справ є захист ЄСПЛ результатів наукових досліджень від недобросовісного відтворення та поширення; у цьому контексті такі результати захищаються ЄСПЛ як об’єкти права власності. Автор констатує, що аналіз системи рішень ЄСПЛ у цьому контексті, свідчить, що у подальшому вони можуть трансформуватися у вимірі додаткових гарантій науковій діяльності; це має стати предметом додаткових наукових досліджень. In the format of a scientific article, aspects of the content and development of the practice of the European Court of Human Rights, ECHR, regarding scientific activity were analyzed; at the same time, a comparison of the existing decisions of the ECtHR regarding relevant human rights and the evaluation given by the ECtHR to the convention sources in this dimension was carried out; the relationship of the European Convention on Human Rights and of the others Council of Europe’s treaty acts was outlined in the relevant discourse. In the format of the relevant analytics, the role of the ECtHR Decision of September 15, 2021 regarding the Request of the Bioethics Steering Committee is emphasized, in which the ECtHR refused to provide clarification on the treatment of a mental disorder without the consent of the person concerned and for the purpose of protecting others from serious harm and stated that it is within its competence in terms of the Oviedo Convention of 1997, referred exclusively to legal issues related to the interpretation of this Convention, and not to policy issues and issues that go beyond the simple interpretation of the text and tend to supplement, improve or correct its content. The role of a separate Report of the Research Division of the ECtHR on Bioethics and the case-law of the ECtHR, 2012 was noted, which emphasized the competence of the ECtHR to cover the protection of a person, his human rights and, in particular, human dignity, in the context of the development of biomedical sciences and where, among other things, potential problems were raised, related to scientific progress in the storage of human embryos. The article provides a comprehensive analysis of relevant decisions of the ECtHR, such as “Costa and Pavan v. Italy”, “Evans v. the United-Kingdom”, “Francois Mandil v. France”, “Klocek v. Poland”, “Korotyuk v. Ukraine”, “N. v. the United Kingdom”, “Safarov v. Azerbaijan”, “S.H. and Others v. Austria”, etc. These decisions of the ECtHR form appropriate standards for the correlation of freedom of scientific research, national interests of states and human rights, criteria for the acceptability of scientific research, mechanisms for their ethical assessment, ways of handling research information. The article proves, that although the ECtHR actually abandoned the role of the body of interpretation of the Oviedo Convention of 1997, at the same time the ECHR actively applies the Oviedo Convention as a source of law in cases, concerning the right to privacy and the right to freedom of speech; it concerns the attitude of individuals towards biological and genetic technologies, genetic expertise and in vitro pregnancy. In addition, the article emphasizes that the ECtHR examines the scientific basis of the availability of medical care in specific countries in terms of the right to life. A separate block of cases is the ECHR’s protection of the results of scientific research against unfair reproduction and dissemination; in this context, such results are protected by the ECtHR as objects of property rights. The author states that the analysis of the ECtHR decision system in this context shows that in the future they can be transformed in terms of additional guarantees for scientific activity; this should become the subject of additional scientific research.Item Незаконна депортація (переміщення) дітей як різновид воєнного злочину та злочину проти людяності(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Саух, А. С.; Saukh, A.Повномасштабне вторгнення рф в Україну в лютому 2022 року є новим етапом міжнародного збройного конфлікту, який триває з лютого 2014 рокуг. Таке вторгнення спричинило низку подій та вчинків, які зосереджують на собі увагу спеціалістів з різних галузей права. Агресивні дії з боку росії супроводжуються безпрецедентними масштабами незаконної депортації та переміщення цивільного населення, зокрема, дітей. Протягом останніх двох років, ці незаконні дії продовжуються по цей день абсолютно безкарно. Влада росії стверджує, що українські діти виїжджають на територію рф добровільно, хоча насправді їх обмежують в праві повернення та піддають психологічному примусу. Влада агресора маніпулює термінами, які застосовує в своїх публічних заявах, які є хибними та оманливими. Застосування норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту прав дітей під час збройних конфліктів має на меті захистити найуразливішу категорію населення від небезпек, травм і зловживань, пов’язаних зі збройними конфліктами. Війна та збройні конфлікти створюють надзвичайно важкі умови для дітей, відчиняють двері до безжального насилля, втрати батьків, розлуки з сім’єю, психологічного травматизму, вимушеної експлуатації та злочинів проти людяності. Діти стають жертвами різних форм насильства, таких як сексуальна експлуатація, вербування до збройних груп, використання в бойових діях, убивства, підживлення, пограбування та інші злочини. Міжнародне гуманітарне право встановлює загальні норми захисту прав дітей як осіб, які не беруть участь у бойових діях, а також спеціальні норми для їх особливого захисту, враховуючи їх вразливість. Російські військові кожного дня порушують усі правові та моральні норми щодо захисту дітей. Міжнародний збройний конфлікт в Україні супроводжується скоєнням на території нашої держави численних воєнних злочинів та злочинів проти людяності, в тому числі, таких як незаконна депортація або насильницьке переміщення дітей, які, відповідно до Римського статуту, не мають строків давності. На сьогодні, існує проблема кваліфікації депортації дітей в її міжнародно-правовому вимірі з урахуванням приписів Римського статуту. Потреба належної кваліфікації депортації дітей як воєнного злочину та злочину проти людяності у вітчизняному законодавстві, є актуальною для притягнення до кримінальної відповідальності виThe full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation in February 2022 is a new stage in the international armed conflict that has been ongoing since February 2014. This invasion has triggered a series of events and actions that have attracted the attention of specialists in various fields of law. Russia’s aggressive actions have been accompanied by an unprecedented scale of illegal deportation and displacement of civilians, including children. Over the past two years, these illegal actions have continued to this day with complete impunity. The Russian authorities claim that Ukrainian children leave for the territory of the Russian Federation voluntarily, although in reality they are restricted in their right to return and subjected to psychological coercion. The aggressor authorities manipulate the terms used in their public statements, which are false and misleading. The application of international humanitarian law on the protection of children’s rights in armed conflict aims to protect the most vulnerable population from the dangers, trauma and abuse associated with armed conflict. War and armed conflict create extremely difficult conditions for children, opening the door to ruthless violence, loss of parents, family separation, psychological trauma, forced exploitation and crimes against humanity. Children are victims of various forms of violence, such as sexual exploitation, recruitment into armed groups, use in hostilities, murder, starvation, robbery and other crimes. International humanitarian law establishes general rules for the protection of children’s rights as noncombatants, as well as special rules for their special protection, given their vulnerability. Every day, the Russian military violates all legal and moral norms on the protection of children. The international armed conflict in Ukraine is accompanied by the commission of numerous war crimes and crimes against humanity on the territory of our country, including illegal deportation or forced displacement of children, which, according to the Rome Statute, have no statute of limitations. Today, there is a problem of qualifying the deportation of children in its international legal dimension, taking into account the provisions of the Rome Statute. The need for proper qualification of the deportation of children as a war crime and a crime against humanity in domestic legislation is relevant for bringing perpetrators to criminal responsibility. This article analyses the features of these crimes in recent publications and brings the perpetrators to justice.нних осіб. Дана стаття присвячена аналізу ознак цих злочинів в останніх публікаціях та притягненню винних до відповідальності.Item Проведення слідчих (розшукових) дій: баланс між примусом та конституційними правами(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Тарасюк, С. М.; Tarasiuk, S.Досліджено питання щодо сутності слідчих (розшукових) дій, які провадяться в кримінальному провадженні, допустимості застосування під час їх проведення примусових заходів до осіб, які вчинили протиправні дії, а також дотримання та захисту конституційних прав осіб, які залучаються до участі у проведенні відповідних процесуальних дій. Зосереджено увагу на процесуальній регламентації слідчих (розшукових) дій, підставах для їх проведення, процесуальному порядку проведення. Зроблено висновок, що фактично кожна слідча (розшукова) дія забезпечується заходами державного примусу, а тому чим більші обмеження конституційних прав учасників кримінального провадження, тим вище має бути рівень їх обґрунтованості. Виокремлено специфіку й особливості такої слідчої (розшукової) дій як обшук, а також його відмінність від інших подібних процесуальних заходів. Проаналізовано питання щодо проведення особистого обшуку особи та специфіки застосування примусу до неї. Акцентовано увагу на питанні обшуку в невідкладних випадках без попереднього дозволу слідчого судді. Розглянуто певні аспекти, що пов’язані з регламентацією таких слідчих (розшукових) дій, як огляд, допит, слідчий експеримент, пред’явлення для впізнання в житлі чи іншому володінні особи, наголошено на проблемах пов’язаних із відсутністю чітких норм у КПК України щодо проведення цих дій в житлі, що призводить до певних труднощів їх реалізації на практиці. Акцентується увага на недопустимості як ускладнення процедури проведення слідчих (розшукових) дій, так й послаблення гарантій прав і законних інтересів учасників слідчої дії. Виокремлено негативну практику при проведенні слідчих (розшукових) дій, яка може становити потенційну загрозу конституційним правам осіб, які стають учасниками таких дій. З метою побудови логічних та чітких дій слідчого, прокурора в разі необхідності проведення слідчих (розшукових) дій надано відповідні пропозиції до кримінального процесуального законодавства України. The article examines the issues of the essence of investigative (search) actions carried out in criminal proceedings, the admissibility of coercive measures against persons who have committed illegal acts, as well as the observance and protection of the constitutional rights of persons involved in the relevant procedural actions. The author focuses on the procedural regulation of investigative (search) actions, the grounds for their conduct, and the procedural order of conduct. It is concluded that virtually every investigative (search) action is ensured by measures of state coercion, and therefore the greater the restrictions on the constitutional rights of participants to criminal proceedings, the higher should be the level of their validity. The author highlights the specifics and peculiarities of such investigative (search) action as a search, as well as its difference from other similar procedural measures. The author analyses the issues of personal search of a person and the specifics of coercion. The author focuses on the issue of search in urgent cases without prior permission of the investigating judge. The author considers certain aspects related to the regulation of such investigative (search) actions as inspection, interrogation, investigative experiment, identification in a person’s house or other property, and emphasises the problems associated with the lack of clear rules in the CPC of Ukraine on conducting these actions in a house, which leads to certain difficulties in their implementation in practice. The author emphasises the inadmissibility of both complicating the procedure for conducting investigative (search) actions and weakening the guarantees of the rights and legitimate interests of participants to the investigative action. The author highlights negative practices in conducting investigative (search) actions which may pose a potential threat to the constitutional rights of persons who become participants in such actions. With a purpose of building logical and clear actions of the investigator and prosecutor in case of necessity to conduct investigative (detective) actions, the author provides relevant proposals to the criminal procedure legislation of Ukraine.Item Криміналістичне забезпечення збирання доказів стороною захисту шляхом ініціювання проведення допиту свідка(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Дульський, О. Л.; Dulskyi, O.Наукова стаття присвячена з’ясуванню змісту криміналістичного забезпечення збирання доказів стороною захисту шляхом ініціювання проведення допиту свідка, зокрема – його техніко і тактико-криміналістичних складових. Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення рівноправності сторін у кримінальному процесі, що включає право сторони захисту на збір доказів на рівні зі стороною обвинувачення. Одним з найважливіших методів збору доказів є допит свідків, ініційований захисником. Ця процесуальна дія дозволяє виявити та задокументувати фактичні обставини, що можуть виправдати підозрюваного або пом’якшити його відповідальність. У статті акцентується увага на складності та багатогранності криміналістичного забезпечення збору доказів, що вимагає глибоких знань не тільки у правовій сфері, але й у криміналістиці. Автор досліджує особливості допиту свідків з криміналістичної точки зору за ініціативою захисника та підкреслює важливість фіксації отриманих фактичних даних відповідно до загальноприйнятих криміналістичних рекомендацій. Водночас зазначається, що на практиці захисники не завжди приділяють належну увагу техніко- та тактико-криміналістичному забезпеченню ініційованих ними допитів. Стаття також розглядає діяльність суб’єктів сторони захисту з розробки та використання технічних засобів і прийомів їх застосування, а також створення сприятливих умов під час отримання показань. Обґрунтовується, що техніко- і тактико-криміналістичне забезпечення включає етапи пошуку потенційних свідків, отримання пояснень, подання клопотання про проведення допиту, оскарження відмови у допиті та безпосередня участь захисника під час допиту свідка. Дослідження базується на анкетуванні слідчих, дізнавачів та адвокатів, що дозволило виявити практичні аспекти реалізації техніко- та тактико-криміналістичного забезпечення. У статті аналізуються проблеми та пропонуються рекомендації для покращення практики захисту під час допиту свідків, зокрема підкреслюється важливість мотивації клопотань та оцінки ризиків незадоволення уповноваженими суб’єктами сторони обвинувачення таких клопотань. Автор приходить до висновку, що техніко- та тактико-криміналістичне забезпечення збирання доказів стороною захисту шляхом ініціювання проведення допиту свідка є невід’ємною складовою ефективного захисту, спрямованого на забезпечення прав та законних інтересів підозрюваного. The scientific article is devoted to clarifying the content of forensic support for the collection of evidence by the defence party by initiating the interrogation of a witness, in particular, its technical and tactical forensic components. The relevance of the topic is stipulated by the need to ensure the equality of the parties in criminal proceedings, which includes the right of the defence to collect evidence on an equal footing with the prosecution side. One of the most important methods of gathering evidence is the interrogation of witnesses initiated by the defence counsel. This procedural action allows identifying and documenting the factual circumstances which may exonerate the suspect or mitigate his/her liability. The article focuses on the complexity and multifaceted nature of forensic support for the collection of evidence, which requires in-depth knowledge not only in the legal sphere, but also in forensic science. The author examines the peculiarities of witness interrogation from the forensic point of view at the initiative of the defence counsel and emphasises the importance of recording the obtained factual data in accordance with generally accepted forensic recommendations. At the same time, it is noted that in practice, defence counsels do not always pay due attention to the technical and tactical forensic support of interrogations initiated by them. The article also examines the activities of subjects of the defence party in developing and using technical means and methods of their application, as well as creating favourable conditions for obtaining statements. The author substantiates that technical and tactical forensic support includes the stages of searching for potential witnesses, taking explanations, filing a request for interrogation, appealing against the refusal to interrogate, and direct participation of a defence counsel during the interrogation of a witness. The study is based on a survey of investigators, inquirers and attorneys-at-law, which allowed to identify practical aspects of implementation of technical and tactical forensic support. The article analyses the problems and offers recommendations for improving the defence practice during the examination of witnesses, in particular, the author emphasises the importance of motivation of requests and assessment of the risks of the authorised prosecution side failure to satisfy such requests. The author comes to the conclusion that technical and tactical forensic support of evidence collection by the defence party by initiating interrogation of a witness is an integral part of an effective defence aimed at ensuring the rights and legitimate interests of a suspect.Item Особливості предмета доказування у кримінальних провадженнях щодо статевих кримінальних правопорушень(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Волобуєва, О. О.; Volobuieva, O.У статті розглядаються особливості обставин, що підлягають доказуванню у кримінальних провадженнях щодо статевих кримінальних правопорушень. Звертається увага, що після внесення змін у редакцію відповідних статей Кримінального кодексу України суттєвої трансформації зазнав і зміст предмета доказування. Підкреслюється, що при визначенні особливостей обставин, що входять у предмет доказування потрібно враховувати наступні положення. По-перше, при здійсненні кримінального провадження має бути усвідомлення того, що дослідженню підлягає сексуальна діяльність людей, яка в загальному вигляді розглядається як соціальна інтимна практика, спрямована на задоволення фізіологічної потреби людського організму – сексуального потягу. Це досить специфічна соціальна сфера, яка є суто приватною (конфіденційною) і не підлягає розголосові. Кримінальне ж провадження є публічним і ця обставина може створювати певні перешкоди у встановленні істини у кожному конкретному випадку. По-друге, потрібно враховувати характер насильства, а також об’єктивну (матеріальну) і суб’єктивну (психологічну) обстановку. Під матеріальною обстановкою розуміється конкретне місце і час вчинення статевого кримінального правопорушення, а під психологічною обстановкою – характер стосунків між насильником і потерпілою особою. З урахуванням наведених положень у статті виділяються дві класифікаційні групи статевих кримінальних правопорушень, стосовно яких визначаються і характеризуються обставини, що підлягають доказуванню. Відзначається, що особливості вказаних обставин залежать від наявності чи відсутності позитивного соціального зв’язку знайомства (шлюбного, дружнього, службового тощо) між підозрюваним і потерпілою особою. У зв’язку з цим звертається увага, що саме тому законодавець вказав на наявність такого соціального зв’язку, як кваліфікуючу обставину статевих кримінальних правопорушень. На цьому підґрунті у статті охарактеризовані такі кваліфікуючі обставини і визначені особливості у їх доказуванні (характер стосунків, відсутність добровільної згоди на дії сексуального характеру тощо). The article examines the specifics of the circumstances that must be proven in criminal proceedings regarding sexual criminal offenses. Attention is drawn to the fact that after making changes to the wording of the relevant articles of the Criminal Code of Ukraine, the content of the subject of proof underwent a significant transformation. It is emphasized that the following provisions must be taken into account when determining the specifics of the circumstances included in the subject of proof. First of all, when carrying out criminal proceedings, there should be an awareness that the sexual activity of people is subject to investigation, which is generally considered as a social intimate practice aimed at satisfying the physiological needs of the human body – sexual desire. This is a rather specific social sphere, which is purely private (confidential) and is not subject to publicity. Criminal proceedings are public and this circumstance may create certain obstacles in establishing the truth in each specific case. Secondly, it is necessary to take into account the nature of the violence, as well as the objective (material) and subjective (psychological) situation. The material situation refers to the specific place and time of committing a sexual criminal offense, and the psychological situation refers to the nature of the relationship between the rapist and the victim. Taking into account the above provisions, the article distinguishes two classification groups of sexual criminal offenses, in relation to which the circumstances to be proven are determined and characterized. It is noted that the specifics of the specified circumstances depend on the presence or absence of a positive social relationship of acquaintance (marital, friendly, official, etc.) between the suspect and the victim. In this regard, attention is drawn to the fact that this is why the legislator indicated the existence of such a social connection as a qualifying circumstance of sexual criminal offenses. On this basis, the article characterizes such qualifying circumstances and identifies specific features in their proof (character of the relationship, lack of voluntary consent to sexual acts, etc.).Item Тактичні і процесуальні особливості проведення обшуку під час розслідування незаконної порубки або незаконного перевезення, зберігання, збуту лісу в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Агаркова, О. І.; Aharkova, O.У положеннях наукової статті автором проаналізовано особливості методики розслідування незаконної порубки або незаконного перевезення, зберігання, збуту лісу. На підставі аналізу кримінального процесуального законодавства України та досліджень науковців надано обґрунтоване поняття обшуку та розкрито основні елементи слідчої (розшукової) дії. Визначені тактичні і процесуальні особливості проведення обшуку, тимчасового доступу до речей і документів під час розслідування досліджуваного виду кримінального правопорушення. Розглянуто практику про надання дозволів на проведення обшуку. Виокремлено алгоритм і тактику дій слідчого на підготовчому і заключному етапах проведення обшуку під час розслідування розкрадання лісодеревини. З урахуванням практики ЄСПЛ, визначено особливості накладення арешту на тимчасово вилучене майно підозрюваного та зберігання предметів і знарядь кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України. Методологія дослідження передбачає використання наступних методів: системно-структурний (для встановлення особливостей тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій); структурно-функціональний (для визначення організаційно-тактичних засад проведення огляду); статистичний (для аналізу матеріалів кримінальних проваджень, рішень суду, результатів анкетування). Тобто, в результаті проведеного аналізу, у науковій статті розроблені практичні рекомендації, на базі положень загальної теорії криміналістики та результатів узагальнення судово-слідчої практики, спрямовані на удосконалення проведення обшуку, а саме обшук спрямований на виявлення та вилучення знарядь злочину, зброї, речей та цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів, документів та речових доказів, що мають значення у кримінальному провадженні щодо розслідування незаконної порубки або незаконного перевезення, зберігання, збуту лісу. In the provisions of the scientific article, the author analyzed the peculiarities of the investigation methodology of illegal felling or illegal transportation, storage, and sale of forest. On the basis of the analysis of the criminal procedural legislation of Ukraine and the research of scientists, a well-founded concept of search was provided and the main elements of the investigative (search) action were revealed. The tactical and procedural features of the search, temporary access to things and documents during the investigation of the investigated type of criminal offense are determined. The practice of granting search permits was considered. The algorithm and tactics of the investigator’s actions at the preparatory and final stages of the search during the investigation of timber theft are highlighted. The specifics of imposing a seizure on temporarily seized property of the suspect and storage of objects and tools of a criminal offense have been determined, in accordance with the practice of the European Court of Human Rights. The research methodology involves the use of the following methods: systemic and structural (to establish the specifics of the tactics of individual investigative (search) actions); structural and functional (to determine the organizational and tactical basis of the inspection); statistical (for analysis of materials of criminal proceedings, court decisions, survey results). As a result of the analysis, practical recommendations were developed in the scientific article, based on the provisions of the general theory of criminology and the results of the generalization of judicial and investigative practice, aimed at improving the search. The search is aimed at identifying and seizing the instruments of crime, weapons, things and valuables obtained by crime, as well as objects, documents and physical evidence, which are important in criminal proceedings regarding the investigation of illegal felling or illegal transportation, storage, sale of forest.Item Кримінологічна характеристика комерційного підкупу в приватній сфері /(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Чехунов, М. В.; Chekhunov, M.Наукову статтю присвячено кримінологічній характеристиці комерційного підкупу в приватній сфері в Україні. В основу аналізу покладено поєднання філософських (зокрема, діалектичний), загальнонаукових (синтез, аналіз, індукція, дедукція й узагальнення) та спеціально-наукових методів. Дослідження мало на меті встановити рівень, структуру та динаміку відповідного системного явища за період з 2017 по 2023 рік. Для досягнення поставленої мети проаналізовано звіти Генеральної прокуратури України та судову статистику. Наголошено на важливості аналізу ст. 354 та ст. 368-3 КК України, що встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення комерційного підкупу в діяльності юридичних осіб приватного права. Проаналізовано рівень комерційного підкупу в приватній сфері, який відображає його кількісний розмір, виражений у числових показниках загальної кількості злочинів і осіб, які їх вчинили за період з 2017 по 2023 рік на території України. Виявлено, що за вказаний період було засуджено менше ніж 5 % осіб від загальної кількості корупційних підкупів в приватній сфері. Зроблено проміжний висновок, що розрив між кількістю облікованих правопорушень та кількістю виявлених осіб, які їх вчинили, свідчить про потребу у подальшому удосконаленні механізмів боротьби з корупцією в приватному секторі та підвищенні ефективності роботи правоохоронних органів. Визначено структуру комерційного підкупу в приватній сфері, яка характеризується розподілом та співвідношенням (у відсотках) окремих елементів сукупності щодо їх загальної кількості. Графічно відображено динаміку комерційного підкупу в приватній сфері, яка демонструє тенденції в динаміці облікованих кримінальних правопорушень у період з 2017 по 2023 рр., зокрема спад кількості облікованих правопорушень за ст. 354 КК України та збільшення за ст. 368-3 КК України. Наостанок, у висновках статті підкреслено високий рівень поширення підкупу в приватній сфері, його негативний вплив на економіку країни та важливість інтегрованого підходу до боротьби з досліджуваним явищем. The scientific article is devoted to the criminological characteristics of commercial bribery in the private sector in Ukraine. The analysis is based on a combination of philosophical (in particular, dialectical), general scientific (synthesis, analysis, induction, deduction and generalization) and special scientific methods. The aim of the study was to establish the level, structure and dynamics of the corresponding systemic phenomenon for the period from 2017 to 2023. To achieve the goal, the reports of the General Prosecutor’s Office of Ukraine and court statistics were analyzed. The importance of the analysis of Art. 354 and Art. 368-3 of the Criminal Code of Ukraine, which establish criminal liability for the commission of commercial bribery in the activities of legal entities under private law. The level of commercial bribery in the private sector is analyzed, which reflects its quantitative size, expressed in numerical indicators of the total number of crimes and persons who committed them for the period from 2017 to 2023 on the territory of Ukraine. It was revealed that less than 5% of the total number of corrupt bribes in the private sector were convicted during the specified period. An interim conclusion was made that the gap between the number of registered offenses and the number of identified persons who committed them indicates the need for further improvement of the mechanisms of combating corruption in the private sector and increasing the efficiency of law enforcement agencies. The structure of commercial bribery in the private sphere is defined, which is characterized by the distribution and ratio (in percentages) of individual elements of the population in relation to their total number. The dynamics of commercial bribery in the private sector is graphically displayed, which demonstrates trends in the dynamics of recorded criminal offenses in the period from 2017 to 2023, in particular, the decline in the number of recorded offenses under Art. 354 of the Criminal Code of Ukraine and the increase under Art. 368-3 of the Criminal Code of Ukraine. Finally, the conclusions of the article emphasize the high level of spread of bribery in the private sphere, its negative impact on the country’s economy, and the importance of an integrated approach to combating the studied phenomenon.Item Аналіз корупційних ризиків у сфері охорони здоровʼя України на тлі збільшення бюджетних асигнувань у період воєнного стану(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Уткіна, М. С.; Utkina, M.Стаття присвячена дослідженню питання специфіки корупційних ризиків у секторі охорони здоровʼя України, де бюджетні асигнування був значно збільшені в умовах воєнного стану. Введення воєнного стану часто призводить до перерозподілу асигнувань на охорону здоровʼя в умовах кризи. Зокрема, у 2024 році загалом видатки становлять 239 млрд грн, що на 31 млрд більше, ніж у 2023 р. [1]. Особлива увага приділяється аналізу видатків на програму медичних гарантій (програми реімбурсації для відшкодування вартості лікарських засобів для лікування розладів психіки та поведінки, трансплантації, хірургічні і опікові пакети, а також пакети психологічної підтримки та психіатричної допомоги, пакет допоміжних репродуктивних технологій), централізованої закупівлі лікарських засобів та медичних виробів, закупівлі новітнього медичного обладнання, модернізації медичних закладів, систему реагування на надзвичайні події у сфері громадського здоров’я. Зокрема, у статті були визначені та охарактеризовані основні канали потенційних корупційних ризиків в секторі охорони здоровʼя, що могли виникнути або зрости через збільшення фінансування. Автором були проаналізовані заходи антикорупційної політики, що можуть бути застосовані для запобігання зловживанням у критичний період, під час дії воєнного стану. Таким чином, у статті були виокремлені потенційні слабкі місця в системі охорони здоровʼя в цілому, що можуть сприяти корупційним ризикам, оскільки певною мірою відсутня прозорість та контроль у використанні коштів. Автором було наголошено на тому, що в контексті воєнного стану звичні механізми моніторингу та контролю можуть бути послаблені, що призводить до вразливості системи до корупційних діянь. Зокрема, закупівлі медичного обладнання або медикаментів можуть провадитись без дотримання умов та звичайних процедур тендерів. The article is devoted to studying the specifics of corruption risks in the healthcare sector of Ukraine, where budget allocations were significantly increased under martial law. The introduction of martial law often leads to the redistribution of appropriations for health care in crisis conditions. In particular, in 2024, total expenditures will amount to UAH 239 billion, which is UAH 31 billion more than in 2023 [1]. Special attention is paid to the analysis of expenses for the medical guarantee program (reimbursement programs for reimbursement of the cost of drugs for the treatment of mental and behavioural disorders, transplantation, surgical and burn packages, as well as packages of psychological support and psychiatric care, package of assisted reproductive technologies), centralized procurement of drugs and medical products, procurement of the latest medical equipment, modernization of medical institutions, response system to emergency events in the field of public health. In particular, the article identified and characterized the main channels of potential corruption risks in the healthcare sector that could arise or increase due to increased funding. The author analyzed anti-corruption policy measures that can be applied to prevent abuses in a critical period during martial law. Thus, the article highlighted potential weaknesses in the healthcare system, which may contribute to corruption risks, as there is a certain lack of transparency and control over the use of funds. The author emphasized that in the context of martial law, the usual mechanisms of monitoring and control can be weakened, which leads to the system’s vulnerability to acts of corruption. In particular, procurement of medical equipment or medicines may be carried out without observing tenders’ conditions and standard procedures.Item Види інформації та ознаки як об’єкта правовідносин у медичній сфері(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Ярославський, С. Ю.; Yaroslavskyi, S.Дана стаття є комплексним дослідженням видів інформації та їх ознак як об’єкта правовідносин у медичній сфері. Розібрано базові засади інформаційного права у медичній сфері та методи їх реалізації. У статті обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито зв’язок із різними науковими підходами та темами, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, охарактеризовано методи наукового пізнання, використані в дослідженні. Напрямки дослідження охоплюють: розгляд понятійно-категоріального апарату видів інформації як складової сфери медичного обслуговування; аналіз основних принципів та засад функціонування інформаційного права. Проведено всебічний аналіз наукових підходів до поняття видів інформації, досліджено різні підходи до методології побудови категорій та типологій видів інформації, а також досліджено інформацію як об’єкт цивільних правовідносин та його правової природи. Досліджено зміст інформації та її видів у суспільстві в цілому, що напряму пов’язано із функціонуванням медичної сфери. Повнота розгляду теми неможлива без відпрацювання питання об’єкту інформаційних правовідносин, що було здійснено в даній статті. Оцінено важливість ролі інформації у сфері медичного обслуговування, так як вона охоплює усі сфери медичних відносини: від інформованої добровільної згоди на медичне втручання, інформування про право на лікування на підставі нових клінічних протоколів до можливості участі в клінічних дослідженнях. Проведено аналіз реалізації інформаційних прав в вибраних напрямках надання медичної допомоги. Розглянуто провідні наукові концепції підходів до поняття інформаційного права та висвітлено найбільш вдалі приклади на думку автора. Здійснено історичний екскурс на шляху формування правової категорії інформаційного права у медичній сфері. This article is a comprehensive study of types of information and their features as an object of legal relations in the medical field. The basic principles of information law in the medical field and methods of their implementation are analyzed. The article substantiates the choice of the research topic, reveals the connection with various scientific approaches and topics, defines the goal, task, subject and object of the research, characterizes the methods of scientific knowledge used in the research. Research directions include: consideration of the conceptual and categorical apparatus of types of information as a component of the field of medical care; analysis of the main principles and principles of information law functioning. A comprehensive analysis of scientific approaches to the concept of types of information was conducted, various approaches to the methodology of building categories and typologies of types of information were investigated, and information as an object of civil legal relations and its legal nature was also investigated. The content of information and its types in society as a whole, which is directly related to the functioning of the medical field, was studied. Complete consideration of the topic is impossible without working out the issue of the object of informational legal relations, which was carried out in this article. The importance of the role of information in the field of medical care was assessed, as it covers all areas of medical relations: from informed voluntary consent to medical intervention, informing about the right to treatment based on new clinical protocols to the possibility of participation in clinical research. An analysis of the implementation of informational rights in selected areas of medical assistance was carried out. The leading scientific concepts of approaches to the concept of information law are considered and the most successful examples, in the opinion of the author, are highlighted. A historical excursion was made on the path to the formation of the legal category of information law in the medical field.Item Суб’єкти туристично-рекреаційної діяльності: публічно-правовий аспект(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Яворський, Р. І.; Yavorskyi, R.У статті розглядаються публічно-правові аспекти діяльності суб’єктів туристично-рекреаційної сфери, що є ключовим елементом для забезпечення сталого розвитку туризму та рекреаційної діяльності. Аналізується правовий статус суб’єктів цієї діяльності, включаючи фізичних та юридичних осіб, що надають туристичні послуги, а також роль державних і муніципальних органів у регулюванні цього сектора. Визначається вплив правової невизначеності на діяльність суб’єктів та можливі шляхи усунення таких проблем. Стаття приділяє особливу увагу питанням правового забезпечення сталого розвитку туристично-рекреаційних регіонів. Автори наголошують на необхідності комплексного підходу до правового регулювання для запобігання деградації природних та культурних ресурсів, що є основою туристичної привабливості регіонів. Також у статті аналізуються питання захисту прав споживачів туристичних послуг. Розглядаються чинні законодавчі акти, що регулюють безпеку та якість туристичних послуг, а також механізми захисту прав туристів. Визначаються недоліки чинних правових норм та пропонуються рекомендації щодо їх удосконалення з метою підвищення рівня захисту споживачів і їхньої довіри до туристичного сектора. Однією з центральних тем є взаємовідносини між суб’єктами туристично-рекреаційної діяльності та державними органами. Описуються процеси ліцензування, контролю та нагляду за діяльністю суб’єктів, а також питання взаємодії на різних рівнях управління. Розглядаються способи підвищення ефективності регулювання через покращення нормативно-правової бази та взаємодії між суб’єктами. Стаття містить приклади з міжнародної практики, що ілюструють успішні підходи до правового регулювання туристично-рекреаційної діяльності. Зазначені приклади демонструють, як комплексне правове регулювання може сприяти стійкому розвитку туризму та захисту інтересів всіх зацікавлених сторін. На основі проведеного аналізу у статті формулюються висновки та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання суб’єктів туристично-рекреаційної діяльності в Україні. Автори наголошують на необхідності розробки чіткої та узгодженої нормативно-правової бази, що сприятиме ефективному функціонуванню цієї сфери та забезпеченню сталого розвитку туристичних регіонів. The article examines the public-law aspects of the activities of subjects in the tourism and recreation sector, which is a key element for ensuring the sustainable development of tourism and recreational activities. It analyzes the legal status of entities in this sector, including individuals and legal entities providing tourist services, as well as the role of state and municipal authorities in regulating this sector. The impact of legal uncertainty on the activities of these subjects is identified, along with possible ways to address such issues. The article pays special attention to the issues of legal support for the sustainable development of tourism and recreational regions. The authors emphasize the need for a comprehensive approach to legal regulation to prevent the degradation of natural and cultural resources, which are the foundation of the regions’ tourist attractiveness. The article also analyzes issues related to the protection of consumer rights in tourist services. Existing legislative acts regulating the safety and quality of tourist services, as well as mechanisms for protecting tourists’ rights, are considered. The shortcomings of current legal norms are identified, and recommendations are made for their improvement to enhance consumer protection and increase their trust in the tourism sector. One of the central themes is the relationship between subjects of tourism and recreational activities and state authorities. The processes of licensing, control, and supervision of the activities of these subjects are described, as well as the issues of interaction at various levels of management. Ways to improve the efficiency of regulation through the enhancement of the legal framework and interaction between subjects are considered. The article includes examples from international practice illustrating successful approaches to the legal regulation of tourism and recreational activities. These examples demonstrate how comprehensive legal regulation can contribute to the sustainable development of tourism and the protection of the interests of all stakeholders. Based on the conducted analysis, the article formulates conclusions and recommendations for improving the legal regulation of subjects in the tourism and recreation sector in Ukraine. The authors emphasize the need for the development of a clear and coherent legal framework that will promote the effective functioning of this sector and ensure the sustainable development of tourism regions.Item Характеристика обмежень щодо використання службових повноважень чи становища для отримання неправомірної вигоди та подарунків(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Шовкун, Ю. І.; Shovkun, Yu.У статті сутність обмежень щодо використання службових повноважень чи становища для отримання неправомірної вигоди та подарунків, розкрито шляхом виокремлення низки ознак, серед яких наступні: – сутність нормативно визначених обмежень щодо використання службових повноважень чи свого службового становища, а також одержання подарунків проявляється у їх дуалістичній природі, яка з однієї сторони, полягає у забезпеченні доброчесності публічної служби, а з іншої – їх дотримання досягається завдяки встановленню диференційованих видів юридичної відповідальності за порушення таких обмежень (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та/або цивільно-правової); – обмеження щодо одержання подарунків лімітує цивільну правосуб’єктність публічних службовців на одержання дарунків, що обумовлено захистом публічних інтересів від привалювання приватної користі; – обмеження щодо одержання подарунків переважно покликані виключити можливість вчинення корупційній правопорушень; – правова конструкція окреслення змісту обмежень щодо використання службових повноважень чи свого становища, а також подарунків включає встановлення заборон, що повинно забезпечити ефективність (дієвість) таких обмежень; – обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища, а також подарунків, будучи закріпленими на рівні адміністративного законодавства, є основою для встановлення диспозицій деліктних норм; – нормативно-термінологічне окреслення змісту обмежень щодо використання службових повноважень чи свого становища, а також подарунків обтяжено низкою оціночних понять («загальновизнане уявлення про гостинність») та близьких за змістом категорій («неправомірна вигода», «подарунок»), що негативно впливає на правозастосовну практику. In the article, the essence of restrictions on the use of official authority or position for receiving undue benefits and gifts is revealed by highlighting a number of features, including the following: – the essence of normatively determined restrictions on the use of official powers or one’s official position, as well as the receipt of gifts, is manifested in their dualistic nature, which, on the one hand, consists in ensuring the integrity of public service, and on the other – their compliance is achieved thanks to the establishment of differentiated types of legal responsibility for violation of such restrictions (criminal, administrative, disciplinary and/or civil); – the restriction on receiving gifts limits the civil legal personality of public officials to receive gifts, which is due to the protection of public interests from the encroachment of private benefit; – restrictions on receiving gifts are mainly designed to exclude the possibility of committing corruption offenses; – the legal construction of the outline of the content of restrictions on the use of official powers or one’s position, as well as gifts, includes the establishment of prohibitions, which should ensure the effectiveness (effectiveness) of such restrictions; – restrictions on the use of official powers or one’s position, as well as gifts, being fixed at the level of administrative legislation, are the basis for establishing dispositions of tort norms; – the normative and terminological outline of the content of restrictions on the use of official powers or one’s position, as well as gifts, is burdened with a number of evaluative concepts (“generally recognized concept of hospitality”) and categories similar in content (“unlawful advantage”, “gift”), which negatively affects law enforcement practice.Item Еволюція термінів «криптовалюта», «віртуальні активи» та «криптоактиви» у сучасній правовій площині(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Самсін, Р. І.; Samsin, R.В статті досліджується поява та трансформація основних понять у сфері криптофінансів. Зазначено, що поява біткойна та його швидке розповсюдження обумовили появу подібних криптопродуктів, криптотокени яких мали цифрове вираження вартості та оборотоздатність, які отримали назву «криптовалюти». Подальший розвиток криптоіндустрії обумовили появу нових криптопродуктів з відмінними від криптовалют технічними та фінансовими ознаками (інвестиційних токенів, службових токенів, невзаємозамінних токенів, стейблкойнів тощо), які позиціонувалися їх розробниками як криптовалюти. В 2018 році Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ФАТФ) замість поняття «криптовалюти» запропонувала використовувати «віртуальні активи». З часом це поняття набуло узагальнюючого визначення для всіх криптопродуктів, криптотокени яких мали цифрове вираження вартості та оборотоздатність. В 2023 році в ЄС на наднаціональному рівні прийнято Регламент (ЄС) 2023/1114 Європейського Парламенту та Ради про ринки криптоактивів, а також внесення змін до Регламентів (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 1095/2010 та Директив 2013/36/ ЄС та (ЄС) 2019/1937 (Регламент MiCA), який було розроблено з метою уніфікувати регулювання сфери криптовалютних активів в країнах ЄС. В цьому Регламенті використовується поняття «криптоактиви» як узагальнююче визначення для різних криптопродуктів, криптотокени яких мали цифрове вираження вартості та оборотоздатність (інвестиційних токенів, службових токенів, невзаємозамінних токенів, стейблкойнів тощо). Констатовано, що відбулася своєрідна трансформація понять – від криптовалют до віртуальних активів, а потім – до криптоактивів. На сучасному етапі криптовалюти виступають видом віртуальних активів, а поняття «віртуальні активи» та «криптоактиви» можна вважати тотожними. The article examines the emergence and transformation of the fundamental concepts in the field of crypto-finance. It is observed that the advent of bitcoin and its rapid proliferation gave rise to analogous crypto-products, whose crypto-tokens exhibited a digital representation of value and turnover, which were designated as “cryptocurrencies.” The evolution of the crypto industry has led to the emergence of novel crypto products with technical and financial characteristics distinct from those of cryptocurrencies (investment tokens, utility tokens, non-fungible tokens, stablecoins, etc.). These products have been positioned by their developers as cryptocurrencies. In 2018, the Financial Action Task Force (FATF) proposed the use of “virtual assets” as an alternative to “cryptocurrency.” Over time, the concept evolved to encompass all crypto-products whose cryptotokens exhibited both a digital expression of value and negotiability. In 2023, the EU adopted Regulation (EU) 2023/1114 of the European Parliament and of the Council on cryptoasset markets and amending Regulations (EU) No. 1093/2010 and (EU) No. 1095/2010 and Directives 2013/36/EC and (EU) 2019/1937 (MiCA Regulation) at supranational level, which was designed to harmonize the regulation of the cryptocurrency asset sector across the EU. This Regulation employs the term “cryptoassets” as a general definition for various crypto products whose crypto tokens possess a digital value and turnover (investment tokens, utility tokens, non-fungible tokens, stablecoins, etc.). It is posited that there has been a transformation of concepts, from cryptocurrencies to virtual assets, and then to cryptoassets. At this point in time, cryptocurrencies may be defined as a type of virtual asset. It could be argued that the concepts of “virtual assets” and “cryptoassets” are in fact identical.Item Генезис становлення законодавства щодо обміну податковою інформацією(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Розмош, В. І.; Rozmosh, V.Процес запровадження обміну податковою інформацією між Україною та іншими країнами світу нерозривно пов’язаний із процесом розвитку та становлення податкової системи України у цілому, після здобуття незалежності. Даний процес не був легким та здебільшого формувався під впливом економічної ситуації яка існувала в Україні після розпаду Радянського Союзу та тих чинників які існували у суспільстві. Постійна потреба у грошах та прагнення розширити базу оподаткування, спонукало державний апарат, у пошуку резервів відповідних надходжень, розвитку законодавства у сфері оподаткування, а також отримання відповідної інформації, щодо об’єктів оподаткування не лише у межах України, а і за кордоном. Міжнародні партнери, не були осторонь даного процесу, оскільки також прагнули отримати податкову інформацію про своїх резидентів, що у свою чергу сприяло розвитку міждержавних відносин між Україною та іншими країнами світу по обміну податковою інформацією для цілей оподаткування. У статті досліджено генезис становлення законодавства щодо обміну податковою інформацією в Україні, а також його адаптації до умов сьогодення. Проаналізовано нормативно правові-акти які регулювали даний процес та ті практичні рішення які були прийняті для запровадження обміну податковою інформацією між Україною та іншими країнами світу. Встановлено, що генезис становлення законодавства щодо обміну податковою інформацією в Україні нерозривно пов’язаний із розвитком податкової системи в Україні, через виклики із якими вона стикнулася з моменту здобуття незалежності та військової агресії російської федерації. The process of introducing the exchange of tax information between Ukraine and other countries of the world is inextricably linked with the process of development and formation of the tax system of Ukraine as a whole, after gaining independence. This process was not easy and was mostly formed under the influence of the economic situation that existed in Ukraine after the collapse of the Soviet Union and those factors that existed in society. The constant need for money and the desire to expand the tax base prompted the state apparatus to search for reserves of relevant revenues, develop legislation in the field of taxation, as well as obtain relevant information about the objects of taxation not only within Ukraine, but also abroad. International partners were not aloof from this process, as they also sought to obtain tax information about their residents, which in turn contributed to the development of interstate relations between Ukraine and other countries of the world on the exchange of tax information for taxation purposes. The article examines the genesis of legislation on the exchange of tax information in Ukraine, as well as its adaptation to today’s conditions. The normative legal acts that regulated this process and the practical decisions that were taken to introduce the exchange of tax information between Ukraine and other countries of the world were analyzed. It has been established that the genesis of the legislation on the exchange of tax information in Ukraine is inextricably linked with the development of the tax system in Ukraine, due to the challenges it has faced since independence and the military aggression of the Russian Federation.Item Види публічного майна та його адміністративно-правовий захист(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Пищида, В. М.; Pyshchyda, V.У статті з’ясовано ознаки та види публічного майна як адміністративно-правової (адміністративно-процесуальної) категорії. В результаті дослідження встановлено, що попри існування багатьох критеріїв класифікації публічного майна, зумовленої відсутністю її нормативного визначення, суттєве значення для визначення його як об’єкту публічно-правових відносин має виокремлення публічного майна за його цільовим призначенням на: 1) майно загального користування, до якого слід віднести: а) залізничні, автомобільні, водні, повітряні шляхи (за винятком тих, що перебуває у приватній власності згідно з нормами чинного законодавства, наприклад ст. 25 Закону України «Про автомобільні дороги»); б) бульвари, вулиці, провулки, дороги, майдани, площі, набережні, парки, під’їзди, проїзди, сквери правовий статус яких визначений у ст. 83 ЗК України та віднесено їх до земель, що перебувають у власності територіальних громад та не підлягають передачі у приватну власність; в) будинки та приміщення громадського призначення, перелік яких визначений в додатку А до Державний будівельних норм України, які об’єднані в такі групи: будинки, споруди та приміщення дошкільних навчальних закладів, будинки, споруди та приміщення навчальних закладів, закладів охорони здоров’я та відпочинку, фізкультурно-оздоровчі та спортивні заклади, культурно-видовищні, дозвіллєві та культові закладів, заклади підприємств торгівлі, харчування та побутового обслуговування, заклади соціального захисту населення, науково-дослідні установи, приміщення транспорту, призначені для безпосереднього обслуговування населення, заклади комунального господарства (окрім виробничих, складських та транспортних будинків і споруд); 2) майно, що забезпечує функціонування органів публічної адміністрації: меблі, оргтехніка, автотранспорт, засоби зв’язку, спецзасоби, вогнепальна зброя та боєприпаси, інформаційні бази даних, архівні документи та ін.; 3) публічні грошові кошти: кошти світових та європейських інституцій, залучені до використання в Україні на потреби розвитку публічної сфери, кошти Державного бюджету, кошти місцевих бюджетів, доходи, витрати та видатки бюджету, кошти від надання додаткових адміністративних послуг, що надаються суб’єктами владних повноважень. The article clarifies the signs and types of public property as an administrative-legal (administrativeprocedural) category. As a result of the study, it was established that despite the existence of many criteria for the classification of public property, due to the lack of its normative definition, the separation of public property according to its intended purpose into: 1) public property, to which should include: a) railway, road, water, air routes (with the exception of those that are in private ownership in accordance with the norms of current legislation, for example, Article 25 of the Law of Ukraine «On Motor Roads»); b) boulevards, streets, alleys, roads, squares, squares, embankments, parks, entrances, driveways, parks, the legal status of which is defined in Art. 83 of the Civil Code of Ukraine and classified them as lands owned by territorial communities and not subject to transfer into private ownership; c) buildings and premises of public purpose, the list of which is defined in Appendix A to the State Building Regulations of Ukraine, which are grouped into the following groups: houses, buildings and premises of preschool educational institutions, houses, buildings and premises of educational institutions, health care institutions and recreation, physical culture, health and sports facilities, cultural and entertainment, leisure and religious facilities, establishments of trade, food and household service enterprises, institutions of social protection of the population, scientific and research institutions, transport premises intended for direct service of the population, institutions of communal economy (except production, warehouse and transport buildings and structures); 2) property that ensures the functioning of public administration bodies: furniture, office equipment, motor vehicles, means of communication, special equipment, firearms and ammunition, information databases, archival documents, etc.; 3) public funds: funds of world and European institutions, involved for use in Ukraine for the development of the public sphere, funds of the State budget, funds of local budgets, revenues, costs and expenses of the budget, funds from the provision of additional administrative services provided by entities authoritative powers.Item Перспективи розвитку правового регулювання цифрових активів в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Москвін, Б. Ю.; Moskvin, B.Розвиток цифрових активів в Україні набуває популярності, тоді як в міжнародному полі цифрові активи глобалізуються та посідають провідне місце в списку валют. Проблематика правового регулювання цифрових активів характеризується наступними напрямками: відсутність уніфікованих стандартів цифрової валюти; ризики для інвесторів та користувачів; технічні ризики; виклики для регуляторів; технологічні розбіжності; проблеми оподаткування; вплив на економічну стабільність. Розроблено пропозиції щодо впровадження віртуальних активів в Україні: створення міжнародних стандартів та рекомендацій щодо регулювання цифрових активів на рівні таких організацій, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) або Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР); впровадження уніфікованих національних законодавств, заснованих на міжнародних стандартах, для гармонізації регуляторних підходів між країнами; активна участь у міжнародних ініціативах та форумах, спрямованих на обговорення та вирішення питань правового регулювання цифрових активів; введення чітких вимог до прозорості та безпеки операцій з цифровими активами, а також створення механізмів для захисту прав інвесторів; запровадження освітніх програм для інвесторів та користувачів, щоб підвищити їхню обізнаність щодо ризиків та безпеки цифрових активів; впровадження страхових схем для захисту інвесторів від можливих втрат через шахрайство або технічні збої; посилення міжнародної співпраці та обміну інформацією між регуляторами для ефективного контролю та моніторингу транзакцій з цифровими активами; впровадження передових технологій для моніторингу та аналізу ринків цифрових активів, таких як штучний інтелект та блокчейн; створення технічних стандартів, що забезпечують сумісність між різними блокчейн-платформами та системами цифрових валют; сприяння впровадженню відкритих стандартів для забезпечення інтероперабельності між різними технологіями та платформами; розробка уніфікованих податкових правил для цифрових активів на міжнародному рівні, що дозволить уникнути подвійного оподаткування та податкових ухилень; надання чітких інструкцій та рекомендацій для платників податків щодо оподаткування операцій з цифровими активами. The development of digital assets in Ukraine is gaining popularity, while in the international field, digital assets are becoming globalized and occupy a leading place in the list of currencies. The problems of legal regulation of digital assets are characterized by the following areas: lack of unified digital currency standards; risks for investors and users; technical risks; challenges for regulators; technological differences; taxation problems; impact on economic stability. Proposals for the introduction of virtual assets in Ukraine have been developed: the creation of international standards and recommendations for the regulation of digital assets at the level of such organizations as the International Monetary Fund (IMF) or the Organization for Economic Cooperation and Development (OECD); implementation of unified national legislation based on international standards to harmonize regulatory approaches between countries; active participation in international initiatives and forums aimed at discussing and solving issues of legal regulation of digital assets; introduction of clear requirements for transparency and security of transactions with digital assets, as well as creation of mechanisms to protect the rights of investors; introducing educational programs for investors and users to increase their awareness of the risks and security of digital assets; introduction of insurance schemes to protect investors against possible losses due to fraud or technical failures; strengthening international cooperation and exchange of information between regulators for effective control and monitoring of transactions with digital assets; implementation of advanced technologies for monitoring and analysis of digital asset markets, such as artificial intelligence and blockchain; creation of technical standards ensuring compatibility between various blockchain platforms and digital currency systems; promoting the implementation of open standards to ensure interoperability between different technologies and platforms; development of unified tax rules for digital assets at the international level, which will avoid double taxation and tax evasion; providing clear instructions and recommendations for taxpayers regarding the taxation of transactions with digital assets.Item Захист права публічних службовців на свободу слова: національна судова практика та рішення Європейського суду з прав людини(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Махно, А.; Makhno, A.Стаття присвячена дослідженню особливостей здійснення захисту права на свободу слова у контексті інституту публічної служби на основі аналізу судової практики українських судів та рішень Європейського суду з прав людини. Розкрито конституційні засади реалізації та судового захисту права на свободу слова, а також охарактеризовано підстави для його обмеження. У статті наведено аналіз нормативно-правових актів, які встановлюють особливості здійснення цього права державними службовцями, посадовими та службовими особами органів місцевого самоврядування, суддями, прокурорами, поліцейськими та народними депутатами України. Наголошено, що порядок здійснення свободи слова іншими публічними службовцями, чиї посади належать до категорії політичних (зокрема, членів Кабінету Міністрів України та Президента України), наразі не врегульовано на рівні профільного законодавства. Узагальнено рішення українських судів та практику Європейського суду з прав людини у справах, за результатами розгляду яких було встановлено порушення права публічного службовця на свободу вираження поглядів. Відзначено, що у межах національної судової практики кейси щодо захисту права на свободу слова стосуються переважно публікацій службовців у соціальних мережах, дописів у корпоративних месенджерах, висловлення критики на адресу керівництва, висловлення критики щодо інших органів публічної влади та розголошення конфіденційної та службової інформації. Зроблено висновок, що на рівні практики ЄСПЛ високим ступенем захисту користуються такі аспекти діяльності публічних службовців, як обговорення питань щодо функціонування системи правосуддя, розкриття інформації, яка становить суспільний інтерес, розголошення або публікація інформації щодо протиправної поведінки інших публічних службовців. На підставі проведеного аналізу нормативно-правового регулювання здійснення публічними службовцями права на свободу слова надано рекомендації щодо вдосконалення положень профільного законодавства в цій частині. The article is devoted to the study of the peculiarities of protection of the right to freedom of speech in the context of the public service based on the analysis of case-law of Ukrainian courts and judgments of the European Court of Human Rights. The author reveals the constitutional principles of implementation and judicial protection of the right to freedom of speech, and also describes the grounds for its restrictions. The article provides an analysis of the legal acts establishing the specifics of the exercise of this right by civil servants, officials and officers of local self-government bodies, judges, prosecutors, police officers and members of the Parliament of Ukraine. The author emphasizes that the procedure for exercising freedom of speech by other public servants whose positions are classified as political (in particular, members of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the President of Ukraine) is not currently regulated by the relevant legislation. The author summarizes the decisions of Ukrainian courts and the case-law of the European Court of Human Rights in cases where a violation of a public servant’s right to freedom of expression was established. It is noted that within the framework of national judicial practice, cases concerning the protection of the right to freedom of speech relate mainly to publications of employees in social networks, posts in corporate messengers, expressing criticism of the management, expressing criticism of other public authorities and disclosure of confidential and proprietary information. The author concludes that, at the level of ECtHR practice, such aspects of public servants’ activities as discussion of issues related to the functioning of the justice system, disclosure of information of public interest, disclosure or publication of information on the unlawful conduct of other public servants have a high degree of protection. Based on the analysis of the legal regulation of the exercise of the right to freedom of speech by public servants, the author provides recommendations for improving the provisions of the relevant legislation in this part.Item Нормативно-правове забезпечення соціального захисту населення в україні в контексті адміністративно-правової політики України(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кропивницький, М. О.; Kropyvnytskyi, M.Ця стаття присвячена аналізу нормативно-правового забезпечення соціального захисту населення в Україні в контексті адміністративно-правової політики України. Автор класифікує нормативно-правові акти у сфері соціального захисту населення в Україні на чотири групи, вирізняючи при цьому концептуальні проблеми правового регулювання й шляхи його подальшого вдосконалення на рівні кожної групи. Пропонується визначення поняття нормативно-правового забезпечення соціального захисту населення в Україні як сукупності нормативно-правових актів різної юридичної сили, які забезпечують належне функціонування та розвиток системи соціального захисту населення в Україні, суб’єктний склад правовідносин, контроль та відповідальність за порушення у цій сфері тощо. Акцентується вагомість ратифікації Україною нормативно-правових актів ЄС для подальшої адаптації національного соціального законодавства до європейських стандартів та спрямування зусиль Кабінету Міністрів України на повну адаптацію національного законодавства в соціальній сфері до європейських стандартів, визначених багатосторонніми міжнародними інструментами Ради Європи. При цьому автор простежує транзит від радянської (домінування пільг і соціальних виплат, які часто підміняють належний рівень заробітної плати й матеріального забезпечення) до європейської моделі (домінування соціальних послуг і соціальної роботи, спрямованих на підтримку соціально найуразливіших категорій та осіб, що опинилися в складних життєвих обставинах) конструювання розвитку системи соціального захисту населення в Україні. Виокремлюються три концептуальні підходи до проблеми кодифікації соціально-забезпечувального законодавства України: 1) розробка та прийняття надгалузевого Соціального кодексу України; 2) підготовка галузевого кодифікаційного акту типу Кодексу соціального забезпечення (захисту) України; 3) створення низки кодифікаційних актів. This article is aimed at the analysis of legal framework of social security of the people of Ukraine in the context of administrative policy of Ukraine. The author classifies Ukrainian social security legal acts into four groups (international legal acts; the Constitution and Laws of Ukraine; legal acts regulating social security of certain categories; legal acts regulating the conditions and procedure of formation and distribution of social security expenditures), pointing at conceptual problems of legal regulation and further improvement in each group. The definition of legal provision of social security of the people of Ukraine is proposed as a set of legal acts of various legal force to ensure due functioning and development of Ukraine’s social security system, its subject structure, control and responsibility for violations etc. The importance of Ukraine’s ratification of EU regulations is emphasized for further adaptation of national social security legislation to EU standards as well as the efforts of Ukrainian government to fully adapt national law to EU social standards defined by multilateral international instruments of the Council of Europe. At the same time the author explores the transition from Soviet (dominance of benefits and social payments aimed to replace the due level of wages and material support) to European model (supremacy of social services/work aimed at supporting the most socially vulnerable categories and people under difficult life circumstances) of constructing of Ukraine’s social security. Therefore three conceptual approaches to the codification problem of Ukraine’s social security legislation are noted: 1) the adoption of over-branch Social Code of Ukraine; 2) the preparation of codified branch act such as Social Security Code of Ukraine: 3) forming a number of codified acts.Item Функції та принципи адміністративно-правового регулювання здійснення гендерної політики в України(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Кравченко, О. С.; Kravchenko, O.Встановлено, що метою статті є визначення функцій та принципів адміністративно-правового регулювання здійснення гендерної політики в України. Закріплено, що встановлення принципів адміністративно-правового регулювання здійснення гендерної політики вимагає передусім зосередження дослідницької уваги на визначенні його розуміння в цілому. Зроблено висновок, що реалізація функцій здійснення гендерної політики пов’язується із ефективністю здійснення соціально-економічної функції держави, як певного різновиду загально соціальних функцій права. Наголошено, що соціально-економічний розвиток та функції із його забезпечення має сприяти успішності та ефективності здійснення гендерної політики в Україні на засадах стимулювання, забезпечення, суспільного розподілу. Обґрунтовано авторський підхід до нормативного відображення принципів здійснення гендерної політики в України, що полягає у необхідності змінити назву Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» на таку «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок, чоловіків та трансгендерських осіб», де статтю 3 доповнити частиною другою, яка закріпила б систему основоположних засад (принципів) регуляції. Виходячи із вище зазначеного підходу до розуміння функцій адміністративно-правового регулювання суспільних правовідносин, зазначено, що гендерна політика є тією сферою, де спрямування діяльності держави має бути реалізовано у таких напрямах, як: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі. It is established that the purpose of the article is to determine the functions and principles of administrative and legal regulation of the implementation of gender policy in Ukraine. It is established that the establishment of the principles of administrative and legal regulation of the implementation of gender policy requires, above all, to focus research attention on determining its general understanding. It was concluded that the implementation of gender policy functions is related to the effectiveness of the implementation of the socio-economic function of the state, as a certain type of general social functions of law. It was emphasized that socio-economic development and its support functions should contribute to the success and effectiveness of gender policy implementation in Ukraine on the basis of stimulation, provision, and social distribution. The author’s approach to the normative reflection of the principles of implementing gender policy in Ukraine is substantiated, which consists in the need to change the name of the Law of Ukraine «On Ensuring Equal Rights and Opportunities of Women and Men» to «On Ensuring Equal Rights and Opportunities of Women, Men and Transgender Persons», where Article 3 should be supplemented with the second part, which would establish the system of fundamental principles (principles) of regulation. Based on the above-mentioned approach to understanding the functions of administrative and legal regulation of social legal relations, it is stated that gender policy is the sphere where the direction of the state’s activities should be implemented in such directions as: establishing gender equality; prevention of discrimination based on gender; application of positive actions; prevention and counteraction of gender-based violence, including all manifestations of violence against women; ensuring equal participation of women and men in making socially important decisions; ensuring equal opportunities for women and men regarding the combination of professional and family responsibilities; family support, formation of responsible motherhood and fatherhood; raising and promoting the culture of gender equality among the population of Ukraine, spreading educational activities in this area; protection of society from information aimed at discrimination based on gender.Item Адаптація нормативно-правових актів у сфері науково та науково-технічної діяльності в системі Міністерства оборони України в умовах воєнного стану(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Корнієнко, В. О.; Korniienko, V.; Каптан, М. В.; Kaptan, M.Наукова і науково-технічна діяльність України опинилася в нових реаліях функціонування та постали такі питання, які до сьогодні ніхто не вирішував. Війна негативно впливає на організацію науково-дослідного процесу, це зумовлює потребу в гнучкій трансформації діяльності та правового регулювання у сфері науково-технічної діяльності на період дії воєнного стану. Сформовані засади інституційно-правового регулювання сфери освіти та науки на період дії воєнного стану здійснюються в межах і відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VIII [1], Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/202210, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, а також згідно з іншими нормативно-правовими актами України, адаптації та внесення змін до керівних документів, які регулюють наукову та науково-технічну діяльність в системі Міністерства оборони України. Організація та здійснення наукової діяльності в Україні здійснюється відповідно до цілої низки нормативно-правових актів. Законодавство України у сфері наукової діяльності базується на Конституції України, стаття 54 якої гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет Міністрів України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України. Системний аналіз нормативно-правових актів, згідно яких організовується і проводиться ННТД в системі Міністерства оборони України та Збройних Силах України, свідчить про те, що більшість із них відповідають вимогам сьогодення і не потребують ґрунтовного доопрацювання, навіть за умов дії воєнного стану в державі. Разом з тим є такі, що втратили актуальність, та/або не відповідають вимогам часу – в умовах воєнного стану в Україні, а їх змістовне наповнення потребує доопрацювання, та/або внесення відповідних доповнень та низки змін. Основною причиною щодо зазначеного, є відсутність у деяких із них відображення питань стосовно особливостей організації та здійснення ННТД в системі Міністерства оборони України в умовах особливого періоду та воєнного стану в державі. The scientific and scientific and technical activity of Ukraine found itself in new realities of functioning, and such questions arose that no one had solved until today. The war has a negative impact on the organization of the scientific and research process, this causes the need for flexible transformation of activities and legal regulation in the field of scientific and technical activities during the period of martial law. The established principles of institutional and legal regulation of the sphere of education and science during the period of martial law are carried out within the limits and in accordance with the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” dated 05.12.2015 № 389-VIII [1], the Decree of the President of Ukraine “On the Introduction of Martial Law in Ukraine” dated 24.02.2022 № 64/202210, approved by the Law of Ukraine dated 24.02.2022 № 2102-IX, as well as in accordance with other normative legal acts of Ukraine, adaptation and amendments to the governing documents regulating scientific and scientific and technical activity in the system of the Ministry of Defense of Ukraine. The organization and implementation of scientific activities in Ukraine is carried out in accordance with a number of regulatory and legal acts. The legislation of Ukraine in the field of scientific activity is based on the Constitution of Ukraine, Article 54 of which guarantees citizens freedom of scientific, technical and other types of creative activity, protection of intellectual property, copyright. Article 116 obliges the Cabinet of Ministers of Ukraine to ensure the implementation of economic policy in the sphere of education, science and culture. According to paragraph 4 of the same article, the Cabinet of Ministers develops and implements national programs of economic, scientific, technical and cultural development of Ukraine. A systematic analysis of the normative legal acts, according to which the NNTD is organized and conducted in the system of the Ministry of Defense of Ukraine and the Armed Forces of Ukraine, shows that most of them meet the requirements of today and do not require thorough revision, even under the conditions of martial law in the state. At the same time, there are those that have lost their relevance and/or do not meet the requirements of the time – in the conditions of the martial law in Ukraine, and their content needs to be revised and/or appropriate additions and a number of changes must be made. The main reason for the aforementioned is the lack of some of them reflecting on the specifics of the organization and implementation of NNTD in the system of the Ministry of Defense of Ukraine in the conditions of a special period and the state of war in the state.Item Предмет правового регулювання як підстава побудови системності в податковому праві(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Деменко, О. Є.; Demenko, O.Аналізуючи особливості реалізації сукупності податково-правових норм можна зробити висновок, що в сучасних умовах послідовною є характеристика податкового права як фінансово-правової підгалузі. Підгалузева природа системи податкових відносин обумовлює як чітке і логічне їх місце в системі фінансових відносин, так і внутрішнє структурування системи податково-правових норм. Це може відбуватись через диференціацію податкових відносин на загальні, які закладають принципові підвалини змісту податкових відносин; особливі, які визначають та деталізують особливості справляння окремих податків та зборів, що входять до складу податкової системи; спеціальні – деліктні відносини, метою яких є деталізація несприятливих наслідків для осіб, які порушують приписи податкового законодавства. Фінансово-правове регулювання охоплює всі стадії руху коштів держави та територіальних громад. В той же час, предмет податкового права пов’язується лише з упорядкуванням відносин щодо регулювання руху коштів до публічних централізованих фондів. При цьому, важливо мати на увазі, що податково-правове регулювання не охоплює всіх відносин, за рахунок яких здійснюється формування доходних частин бюджетів. Йдеться лише про ті відносини, які стосуються доходних джерел надходжень у формі податків та зборів. Відносини, які виражають зміст предмета податкового права характеризуючись єдністю, не є в той же час, однотипними. Це обумовлює внутрішнє структурування системи цих відносин залежно від низки обставин. Відносини, що складають предмет податкового права характеризується об’єктивним поєднанням матеріальних та процедурних приписів. Практично кожна матеріальна норма має гарантуватись відповідною процедурою, бо без процедурного забезпечення неможливо взагалі реалізувати відповідний матеріальний припис. Можна вважати щодо існування групи відносин, які виконують своєрідну роль єдиного знаменника та групи відносин, які підкреслюють специфіку, своєрідність кожного базового інституту податкового права. Підстави реалізації податкових процедур по справлянню кожного окремого платежу, проведення контрольних дій набувають спеціальних особливостей при регулюванні справляння податкового обов’язку відповідно до специфіки податкового платежу. Стосовно узгодження підгалузевих та інституційних фінансово-правових відносин найбільш важливими для системного регулювання податкових відносин є співставлення меж регулювання з інститутом грошового обігу та бюджетним правом. Не менш важливим для побудови узгодженої системи правового впливу є і розуміння межі податкових відносин з відносинами, які складають предмет інших галузей права. Зрозуміло, що різні підстави мають забезпечувати системне регулювання залежно від типу відносин. Саме тому, слушною є деталізація подібної підстави залежно від того, про який тип галузей права йдеться. Analyzing the peculiarities of the implementation of a set of tax-legal norms, we can conclude that in modern conditions, the characteristic of tax law as a financial-legal sub-branch is consistent. The subsectoral nature of the system of tax relations determines both their clear and logical place in the system of financial relations and the internal structuring of the system of tax and legal norms. This can happen due to the differentiation of tax relations into general ones, which lay the fundamental foundations of the content of tax relations; special ones, which define and detail the peculiarities of the administration of individual taxes and fees that are part of the tax system; special – tortious relations, the purpose of which is to detail the adverse consequences for persons who violate the provisions of tax legislation. Financial and legal regulation covers all stages of the movement of funds of the state and territorial communities. At the same time, the subject of tax law is related only to the regulation of relations regarding the regulation of the movement of funds to public centralized funds. At the same time, it is important to keep in mind that the tax and legal regulation does not cover all relations, at the expense of which the revenue parts of budgets are formed. It is only about those relationships that relate to income sources of income in the form of taxes and fees. Relations that express the content of the subject of tax law, characterized by unity, are not, at the same time, of the same type. This determines the internal structuring of the system of these relations depending on a number of circumstances. Relations that make up the subject of tax law are characterized by an objective combination of material and procedural prescriptions. Practically every material norm must be guaranteed by the appropriate procedure, because without procedural support it is impossible to implement the corresponding material prescription at all. It is possible to consider the existence of a group of relations that fulfill a peculiar role of a single denominator and a group of relations that emphasize the specificity and originality of each basic institution of tax law. The grounds for the implementation of tax procedures for making each individual payment, conducting control actions acquire special features when regulating the fulfillment of the tax obligation in accordance with the specifics of the tax payment. Regarding the coordination of sub-industry and institutional financial and legal relations, the most important for the systematic regulation of tax relations is the comparison of regulatory boundaries with the institution of monetary circulation and budget law. Equally important for the construction of a coherent system of legal influence is the understanding of the border of tax relations with relations that make up the subject of other branches of law. It is clear that different grounds should provide systemic regulation depending on the type of relationship. That is why it is appropriate to detail such a basis, depending on the type of branches of law in question.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »