Browse
Recent Submissions
Item Проблема відповідальності за спотворення конкуренції в праві Європейського союзу(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Скундзя, М. М.; Skundzia, M.У статті досліджується питання відповідальності за спотворення конкуренції в Європейському союзі. Питання відповідальності за спотворення конкуренції в праві Європейського союзу є недостатньо висвітленим серед українських науковців, а відтак потребує більш ґрунтовного дослідження. Особливо актуальним постає питання відповідальності за спотворення конкуренції в праві Європейського союзу з огляду на євроінтеграційні процеси та необхідність гармонізації законодавства України в сфері захисту конкуренції до права Європейського союзу. В статті проаналізовано юрисдикційні особливості та повноваження Європейської Комісії та національних органів країн-членів Європейського союзу та розмежування їх компетенції. Особлива увага в статті зосереджена на процедурних питаннях застосування норм права Європейського союзу щодо розслідування справ щодо спотворення конкуренції та притягнення порушників до відповідальності. Також, з метою кращого розуміння правової системи захисту конкуренції в Європейському союзі автором здійснено розмежування поняття «недобросовісна конкуренція», що притаманне правовим системам, які не інтегровані до Європейського союзу та «спотворення конкуренції» як поняття, що застосовується для будь-яких порушень правил конкуренції в межах правового регулювання конкуренційних правовідносин у Європейському союзі. Окремо проаналізовано основні засади та принципи роботи Європейської Комісії та національних органів, до компетенції яких віднесено питання захисту конкуренції. Для підготовки дослідження використана актуальна судова практика Суду справедливості Європейського союзу, теоретичні та практичні надбання українських та закордонних дослідників-правників, актуальні нормативно-правові акти права Європейського союзу, що застосовуються до правового регулювання захисту від спотворення конкуренції. Під час проведення дослідження автором використовувались порівняльно-правовий, формально-юридичний методи, метод синтезу та аналізу. This article is dedicated to the issue of liability for the distortion of competition within the legal framework of the European Union. The article remains underexplored among Ukrainian legal scholars, thereby necessitating a more comprehensive academic inquiry. The matter of liability for competition distortion is particularly relevant in the context of Ukraine’s European integration processes and the pressing need to harmonize Ukrainian competition law with EU legal standards. The article analyses the jurisdictional aspects and powers of the European Commission and national competition authorities of EU Member States, with particular attention to the delimitation of their competences. Special emphasis is placed on procedural aspects of the application of EU law concerning the investigation of competition distortions and the imposition of liability on infringers.In order to enhance understanding of the EU competition protection framework, the author distinguishes between the concept of “unfair competition,” characteristic of legal systems outside the EU framework, and the notion of “distortion of competition,” which serves as a broad term encompassing all forms of competition law infringements within the EU legal order.The paper also examines the fundamental principles governing the operation of the European Commission and national authorities responsible for the enforcement of competition law. The research is grounded in recent case law of the Court of Justice of the European Union, theoretical and practical contributions from both Ukrainian and foreign legal scholars, as well as relevant EU legal instruments regulating the protection against competition distortion. The research methodology employed includes comparative legal analysis, formal legal method, synthesis, and analytical techniques.Item Причини й витоки появи та розвитку міжнародного гуманітарногоправа як окремої галузі права(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Руснак, Ю. І.; Rusnak, Yu.; Федчук, Т. Ю.; Fedchuk, T.Метою є дослідження причин та механізмів появи міжнародного гуманітарного права, як окремої самостійної галузі права. Розкрито особливості історичного процесу появи міжнародного гуманітарного права, як системи універсальних міжнародно-правових норм та договорів. Визначено основні причини появи міжнародного гуманітарного права та необхідність його виділення в окрему самостійну галузь права. Методи. Досліджуючи появу міжнародного гуманітарного права основна увага приділялась сукупності історико-правових та порівняльно-правових методів пізнання. Зокрема широкого застосунку отримав інструментарій саме порівняльно-правового аналізу з метою співставлення історичних умов конкретного періоду розвитку суспільних процесів та тих правових механізмів, які в них зароджувались. Це дало змогу розкрити суттєвий зв’язок між факторами суспільно-політичного та соціально-економічного характеру з одного боку, та процесам формування системи міжнародно-правового захисту жертв війни. Окремого використання отримали група філософсько-правових методів, що дало змогу розкрити механізми впливу норм міжнародного гуманітарного права на суспільно-політичні процеси, а також розкрити їх залежність від розвитку правової свідомості в різних періодах історії ХІХ–ХХІ ст. Результати. Досліджено підходи до визначення причин зародження та розвитку міжнародного гуманітарного права, серед яких найбільше вирізняються наступні: зростання кількості жертв війни через еволюцію військових технологій та необхідність мінімізації руйнівного впливу агресивних військових конфліктів. Проведено аналіз факторів впливу суспільно-політичного, соціогуманітарного та міжнародно-кримінального характеру на процес його становлення та розвитку. Серед основних факторів, окрім необхідності захисту життя та здоров’я людей вступають і такі, які пов’язані із недопустимістю невиправданих руйнувань цивільної інфраструктури, потребою у збереженні поступового розвитку людства та дотримання цивілізаційних принципів розвитку. Висновки. За результатами проведеного дослідження встановлено, що розвиток міжнародного гуманітарного права є реакцією прогресивного суспільства на ті руйнівні процеси, які мали місце протягом кінця ХІХ – початку ХХ ст., що стали причиною захисту цивільного населення під час збройних конфліктів. Згодом, потреба такого захисту була розширена на всіх жертв війни, а останні тенденції розвитку міжнародного гуманітарного права тяжіють до вирішення проблематики попередження збройних конфліктів. Визначені перспективи подальшого розвитку системи міжнародного гуманітарного права та потреби переосмислення його цінності. Purpose. The thesis is devoted to the problem of studying the causes and mechanisms of the emergence of international humanitarian law as a separate independent branch of the judiciary. There were disclosed the features of the historical process of the appearance of international humanitarian law as a system of universal international legal norms and treaties are revealed. There were identified main reasons for the appearance of international humanitarian law and the need for its separation into a separate independent branch of law. Methods. During the studying the emergence of international humanitarian law, the main attention was paid to the set of historical-legal and comparative-legal methods of cognition. The tools of comparative legal analysis were widely used to compare the historical conditions of a specific period of development of social processes and those legal mechanisms that were emerging in them. This made it possible to reveal a significant connection between factors of a socio-political and socio-economic nature on the one hand, and the processes of forming the system of international legal protection of war victims. A group of philosophical and legal methods were used separately, which made it possible to reveal the mechanisms of influence of the norms of international humanitarian law on socio-political processes, as well as to reveal their dependence on the development of legal consciousness in different periods of history of the 19th–21st centuries. Results. There were studied and determined the reasons for the emergence and development of international humanitarian law, among which the following stand out the most: the increase in the number of war victims due to the evolution of military technologies and the need to minimize the destructive impact of aggressive military conflicts. There were also defined the approaches to determining the reasons for the appearance and development of international humanitarian law. It was analysed of factors of influence of a socio-political, socio-humanitarian and international criminal nature on the process of its forming and developing. Among the main factors, in addition to the need to protect the lives and health of people, there are also those that are related to the inadmissibility of unjustified destruction of civilian infrastructure, the need to preserve the gradual development of humanity and compliance with civilizational principles of development. Conclusions. According to the results of the study, it was established that the development of international humanitarian law is a reaction of a progressive society to the destructive processes that took place during the late 19th and early 20th centuries, which caused the protection of the civilian population during armed conflicts.Subsequently, the need for such protection was extended to all victims of war, and the latest trends in the development of international humanitarian law tend to address the problems of preventing armed conflicts. There were determined the prospects for the further development of the system of international humanitarian law and the need to rethink its value.Item Основні критерії підвищення ефективності органів прокуратури під час дії правового воєнного стану(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ткач, А. В.; Tkach, A.У запропонованій статті внесено деякі актуальні пропозиції щодо удосконалення роботи органів прокуратури, враховуючи значний практичний досвід автора щодо виконання повноважень прокурора окружного рівня під час дії правового режиму воєнного стану. Зроблено особливий акцент на необхідності імплементації окремих вимог Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023–2027 роки, затвердженого Указом Президента України № 273/2023 від 11 травня 2023 року. Автором запропоновано конкретні практичні кроки, спрямовані на підвищення ефективності функціонування органів прокуратури шляхом концентрації зусиль на розвитку і дотриманні таких основних критерієв, як: безпека, незалежність, професійність, відкритість, доброчесність, людиноцентричність та ефективність. Також у статті приділено увагу необхідності законодавчих змін та запровадженню перспективних розробок, які мають сприяти збільшенню продуктивності в діяльності прокуратури в цілому та окружної прокуратури зокрема, проте повноцінне функціонування яких потребує нормативного підґрунтя. Насамперед це автоматизований розподіл кримінальних проваджень у прокуратурі по аналогії із авторозподілом справ, який функціонує в судах, унормовує процесуальне навантаження, унеможливлює втручання людського фактора в розподіл провадження на конкретного прокурора та усуває корупціогенні ризики. Переведення паперових кримінальних проваджень в електронну форму шляхом запровадження так званого – eCase Management System, що сприятиме підвищенню якості процесуальних документів, оптимізує час на взаємодію із судом та стороною захисту, унеможливлюватиме зловживання. Крім того у статті зроблено наголос на необхідності чіткого законодавчого розмежування функцій прокуратури та ключових понять кримінального процесуального законодавства, які потребують уточнення, посилення ролі органів прокурорського самоврядування тощо. The article makes some topical proposals for improving the work of the prosecution authorities, given the author’s considerable practical experience of exercising the powers of a district level prosecutor during the martial law regime. Particular emphasis is placed on the need to implement certain requirements of the Comprehensive Strategic Plan for Reforming Law Enforcement Agencies as Part of the Security and Defence Sector of Ukraine for 2023-2027, approved by the Decree of the President of Ukraine No. 273/2023 of 11 May2023. The author proposes specific practical steps aimed at improving the efficiency of the prosecution authorities by focusing on the development and observance of such basic criteria as security, independence, professionalism, openness, integrity, human centredness and efficiency.The article also focuses on the need for legislative changes and the introduction of promising developments which should contribute to increasing the productivity of the prosecution in general and the district prosecution in particular, but the full functioning of the prosecution authorities.First of all, it is an automated distribution of criminal proceedings in the prosecutor’s office similar to the automatic distribution of cases in courts, which regulates the procedural burden, prevents human interference in the distribution of proceedings to a particular prosecutor and eliminates corruption risks. Converting paper criminal proceedings into electronic form by introducing the so-called eCase Management System, which will improve the quality of procedural documents, optimise the time for interaction with the court and the defence, and prevent abuse. In addition, the article emphasises the need for a clear legislative delineation of the functions of the prosecutor’s office and key concepts of criminal procedure legislation which need to be clarified, and the role of prosecutorial self-government bodies should be strengthened, etc.Item Кримінальне переслідування крізь призму теорії змагальності(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Патрелюк, Д. А.; Patreliuk, D.Статтю присвячено розгляду особливостей здійснення кримінального переслідування у взаємозв’язку з теорією змагальності. Обґрунтовано, що початок кримінального переслідування обумовлює появу реалізації функції захисту. Процесуальний конфлікт між стороною обвинувачення та стороною захисту виявляється у змагальній формі кримінального процесу. Визначено, що змагальна процедура у досудовому провадженні вимагає рівноваги між процесуальними можливостями сторін обвинувачення та захисту, що знаходить своє практичне втілення лише за умови здійснення ефективного судового контролю. Акцентовано увагу на важливості правила «favor defensionis» як компенсаторного механізму для забезпечення процесуальної рівності сторін в умовах нерівного розподілу владних повноважень. Зазначено, що хоча змагальність на судовій стадії є безумовною, її прояви на досудовому етапі мають не менш важливе значення, зокрема під час вирішення питань про обрання заходів забезпечення кримінального провадження, оскарження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення, ініціювання слідчих (розшукових) дій тощо. Констатовано, що участь слідчого судді як незалежного арбітра під час кримінального переслідування є проявом реалізації засади змагальності, яка полягає у можливості обох сторін обстоювати свої правові позиції й доводити їх перед судом. Доведено, що змагальність є необхідним інструментом справедливого розгляду кримінального конфлікту вже на ранніх етапах провадження, коли відбувається втручання у права особи, яка переслідується. Наголошено, що відповідно положень кримінального процесуального закону, обов’язок доказування обставин, що підтверджують винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, покладено на сторону обвинувачення. З’ясовано, що на досудовій стадії сторона обвинувачення займає більш домінуюче становище щодо впливу на встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок наявності повноважень на здійснення процесуального примусу. Аргументовано, що належне забезпечення засади змагальності на досудовому етапі кримінального провадження є запорукою забезпечення прав, свобод і законних інтересів особи, що переслідується. The article is devoted to the peculiarities of criminal prosecution in relation to the adversarial theory. It is substantiated that the commencement of criminal prosecution leads to the emergence of the defense function. The procedural conflict between the prosecution and the defense is manifested in the adversarial form of criminal procedure. It is determined that the adversarial procedure in pre-trial proceedings requires a balance between the procedural capabilities of the prosecution and defense parties, which is practically realized only if effective judicial control is exercised. The author emphasizes the importance of the “favor defensionis” rule as a compensatory mechanism for ensuring procedural equality of the parties in the context of unequal distribution of power. It is noted that although adversariality at the trial stage is unconditional, its manifestations at the pre-trial stage are no less important, in particular when deciding on the choice of measures to ensure criminal proceedings, appealing against decisions, actions or inactions of the prosecution, initiating investigative (search) actions, etc. It is stated that the participation of an investigating judge as an independent arbitrator in criminal prosecution is a manifestation of the adversarial principle, which consists in the ability of both parties to defend their legal positions and prove them before the court. The author proves that adversariality is a necessary tool for fair consideration of a criminal conflict at the early stages of proceedings when the rights of the person being prosecuted are interfered with. It is emphasized that, in accordance with the provisions of the criminal procedure law, the burden of proof of the circumstances confirming the guilt of a person in committing a criminal offense is placed on the prosecution It is found that at the pre-trial stage, the prosecution has a more dominant position in terms of influence on establishing the circumstances of a criminal offense due to the authority to exercise procedural coercion. The author argues that proper ensuring of the adversarial principle at the pre-trial stage of criminal proceedings is a guarantee of the rights, freedoms and legitimate interests of the person being prosecuted.Item Морально-етичні засади сучасної юридичної діяльності: кримінально-процесуальний аспект(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Манько, Д. Г.; Manko, D.; Матвєєв, О. В.; Matvieiev, O.У статті здійснено ґрунтовне дослідження морально-етичних засад сучасної юридичної діяльності в рамках кримінального провадження. Актуальність теми зумовлена не лише зростанням суспільного запиту на справедливість, відкритість і доброчесність кримінального правосуддя, а й стрімким розвитком цифрових технологій, глобалізаційних впливів і трансформацією ціннісних орієнтирів у професійній юридичній спільноті. У таких умовах моральність, етичність і професійна етика набувають першорядного значення як засади, що забезпечують не лише формальну законність, а й легітимність правозастосовної діяльності. У статті визначено, що моральність є внутрішньою здатністю особи діяти згідно з принципами добра, справедливості й поваги до іншого, тоді як етичність постає як конкретизована форма моральності, котра виявляється у поведінці відповідно до професійних і соціальних очікувань. Професійна етика в кримінальному процесі розглядається як система ціннісно-нормативних орієнтирів, які визначають межі допустимої поведінки юриста і спрямовані на забезпечення неупередженості, добросовісності та поваги до гідності кожного учасника провадження. Окрему увагу приділено взаємозв’язку між правовими та моральними нормами: доведено, що ці системи не протистоять одна одній, а взаємодіють, формуючи цілісне нормативно-ціннісне поле правозастосування. Наведені приклади демонструють, що дотримання лише «букви закону» без урахування морального змісту може призводити до несправедливих рішень або зловживання процесуальними правами. У роботі виокремлено ключові морально-етичні принципи, що повинні становити підґрунтя кримінального процесу: принцип справедливості як фундамент правової оцінки дій; принцип добросовісності передбачає відповідальне та щире ставлення до процесуальних функцій; принцип поваги до гідності особи як умову моральної легітимності слідчих і судових дій; а також принципи неупередженості та незалежності як гарантії об’єктивності рішень і дій у рамках кримінального провадження. Розкрито низку етичних викликів, характерних для сучасного етапу розвитку кримінального процесу. Зокрема, йдеться про конфлікт інтересів, інформаційний і суспільний тиск, політичну ангажованість, а також про небезпеки, пов’язані з використанням новітніх цифрових технологій у сфері доказування, спостереження, аналітики. Обґрунтовано, що в таких умовах етична оцінка поведінки правників повинна мати не меншу вагу,, ніж правова. Порушено також проблему «етичного формалізму» – ситуації, коли морально сумнівні дії залишаються в межах формальної законності. Зроблено висновок, що ефективне функціонування системи кримінального правосуддя неможливе без морального стрижня професійної діяльності її учасників. Саме тому морально-етичні засади мають бути не факультативною опцією, а центральним елементом професійної ідентичності юриста та цілісного функціонування кримінального процесу. The article presents a thorough study of the moral and ethical foundations of contemporary legal practice within the framework of criminal proceedings. The relevance of the topic is driven not only by the growing public demand for justice, transparency, and integrity in criminal justice, but also by the rapid development of digital technologies, globalization, and the transformation of value orientations within the professional legal community. Under these conditions, morality, ethical conduct, and professional ethics acquire paramount importance as principles that ensure not only formal legality but also the legitimacy of law enforcement activity.The article defines morality as an internal ability of an individual to act in accordance with the principles of goodness, justice, and respect for others, while ethical conduct is seen as a concretized form of morality, manifested in behavior aligned with professional and social expectations. Professional ethics in criminal proceedings is revealed as a system of value-normative guidelines that establish the boundaries of permissible conduct for legal professionals and aim to guarantee impartiality, integrity, and respect for the dignity of every participant in the process.Special attention is given to the relationship between legal and moral norms. It is argued that these systems are not in conflict but interact to form an integrated normative-value space of legal enforcement. Examples are provided to illustrate that strict adherence to the “letter of the law” without considering its moral dimension can lead to unjust decisions or abuses of procedural rights. The study identifies key moral and ethical principles that should underlie criminal proceedings: the principle of justice as the foundation for legal evaluation of actions; the principle of good faith, which calls for responsible and sincere engagement in procedural functions; the principle of respect for human dignity as a condition for the moral legitimacy of investigative and judicial actions; and the principles of impartiality and independence as guarantees of objective decision-making in criminal procedures.A range of ethical challenges characteristic of the modern stage of criminal justice development is analyzed, including conflicts of interest, informational and public pressure, political bias, and the risks associated with the use of advanced digital technologies in evidence collection, surveillance, and analytics. The article argues that ethical evaluation of legal professionals’ conduct in such contexts is just as important as legal assessment. The issue of “ethical formalism” is also raised–where morally questionable actions remain formally legal.The article concludes that the effective functioning of the criminal justice system is impossible without the moral foundation of professional legal activity. Therefore, moral and ethical principles should not be seen as optional, but rather as a central element of legal professional identity and the integrity of criminal procedure.Item Примусові заходи виховного характеру: правова природа та види(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Цуркан-Сайфуліна, Ю. В.; Tsurkan-Saifulina, Yu.У статті здійснено дослідження правової природи примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності у кримінальному праві України, як особливої форми реагування держави на вчинене правопорушення. Зауважено, що примусові заходи виховного характеру – це самостійний кримінально-правовий та кримінально-процесуальний інститут, що має ознаки міжгалузевого інституту ювенальної відповідальності. Підкреслено, що суть примусових заходів виховного характеру полягає у відмові держави від повного карального потенціалу кримінального закону, замінюючи його заходами, орієнтованими на виховний вплив, ресоціалізацію та профілактику, що підкреслює пріоритет превентивних та виховних функцій у кримінальному праві по відношенню до неповнолітніх осіб та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Здійснено опис ознак інституту примусових заходів виховного характеру та визначено, що КК України містить вичерпний перелік їх видів, який забезпечує можливості для індивідуалізації виховного впливу на неповнолітнього та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Виділено ключові характеристики інституту примусових заходів виховного характеру та виявлено низку суттєвих недоліків у правовому регулюванні та практиці застосування примусових заходів виховного характеру (відсутність об’єктивних критеріїв для вибору заходу, недостатня конкретизація їх змісту, прогалини у регламентації строків та механізмів контролю, неврахування вікових особливостей неповнолітніх, формалізм у виборі заходів, відсутність належної координації між органами, нестача кваліфікованих фахівців та ресурсів, брак моніторингу ефективності та ризик соціальної стигматизації неповнолітнього). Підсумовано, що інститут примусових заходів виховного характеру є важливим елементом ювенальної юстиції, однак для його ефективного функціонування необхідно усунути існуючі правові та практичні недоліки. The article examines the legal nature of compulsory educational measures for minors and persons under the age of criminal liability in criminal law of Ukraine as a special form of state response to the offense. It is noted that compulsory measures of an educational nature are an independent criminal law and criminal procedural institute, which has the features of the inter-sectoral institute of juvenile responsibility. It is emphasized that the essence of compulsory measures of educational nature lies in the refusal of the state from the full punitive potential of the criminal law, replacing it with measures focused on educational influence, re-socialization and prevention, which emphasizes the priority of preventive and educational functions in criminal law with respect to criminal law. The signs of the Institute of Coercive Educational Measures were made and it is determined that the Criminal Code of Ukraine contains an exhaustive list of their types, which provides opportunities for individualization of educational influence on a minor and persons under criminal responsibility.The key characteristics of the institute of compulsory educational measures were highlighted and a number of significant shortcomings in the legal regulation and practice of coercive measures of educational nature (lack of objective criteria for the choice of the event, insufficient specification of their content, gaps in the regulation of the terms and mechanisms of control, failure, non -control, are not identified. bodies, lack of qualified specialists and resources, lack of efficiency monitoring and risk of social stigmatization of a minor). It is summarized that the Institute for Coercive Educational Measures is an important element of juvenile justice, but its effective functioning must be eliminated existing legal and practical shortcomings.Item Прикордонна безпека держави як об’єкт злочинів, передбачених ст. ст. 332–332², 334 КК України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Цвеліх, П. В.; Tsvelikh, P.У статті, у тому числі і в історичній ретроспективі, аналізується об’єкт кримінальних правопорушень у сфері недоторканості державних кордонів. Доводиться, що найбільш поширений у вітчизняній кримінально-правовій доктрині підхід, згідно з яким об’єктом діянь, передбачених ст. ст. 332–334 чинного КК України, визнається встановлений законодавством порядок перетинання державного кордону України (цю позицію займають і розробники проєкту нового КК України), є необґрунтованим, оскільки, з одного боку, зазначений порядок внаслідок вчинення згаданих діянь шкоди не зазнає і завжди залишається незмінним, а з іншого – асоціювання об’єкта цих злочинів з порядком перетинання державного кордону ігнорує їх справжню спрямованість, що залягає у площині державної безпеки. Аргументується, що недоторканість державних кордонів є складовою національної безпеки і охороняється першим розділом Особливої частини КК. Підтримується позиція щодо диференціації державної та національної безпеки, як самостійних об’єктів кримінально-правової охорони. Наголошується на необхідності виокремлення державної безпеки, як захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу, яка є складовою національної безпеки та власно державної безпеки, як захищеності інших життєво важливих національних інтересів, що є комплексним поняттям і включає до себе, у тому числі, і прикордонну безпеку. Робиться висновок, що видовим об’єктом діянь, передбачених ст. ст. 332–3322 та 334 є прикордонна безпека держави (порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю на неї не посягає), яка становить собою сукупність суспільних відносин з реалізації життєво важливих інтересів держави у прикордонному просторі, нормальне функціонування яких забезпечується шляхом встановлення режиму державного кордону України. Пропонується внести відповідні зміни як до назви розділу XIV Особливої частини чинного КК, так і до назви розділу 9.3 проєкту нового КК України. The article analyzes, including from a historical perspective, the object of criminal offenses in the sphere of the inviolability of state borders. It is argued that the most widespread approach in Ukrainian criminal law doctrine – according to which the object of the acts provided for in Articles 332–334 of the current Criminal Code of Ukraine is the legally established procedure for crossing the state border of Ukraine (a position also taken by the drafters of the new Criminal Code) – is unfounded. On the one hand, this procedure does not suffer harm as a result of the mentioned actions and always remains unchanged; on the other hand, associating the object of these crimes with the border-crossing procedure ignores their true orientation, which lies in the realm of state security.It is argued that the inviolability of state borders is an integral part of national security and is protected under Section I of the Special Part of the Criminal Code. The article supports the position that state security and national security should be differentiated as distinct objects of criminal law protection. It is emphasized that state security – understood as the protection of state sovereignty, territorial integrity, and the democratic constitutional order – should be distinguished as a component of national security, while state-level security in a broader sense should also include the protection of other vital national interests, including border security.The article concludes that the generic object of the acts provided for in Articles 332–332² and 334 is the state’s border security, which does not include violations related to the transfer of goods subject to state export control (as such acts do not infringe upon this security). Border security is defined as a set of public relations aimed at realizing the state’s vital interests in the border space, the proper functioning of which is ensured through the establishment and maintenance of the state border regime of Ukraine.It is proposed to amend both the title of Section XIV of the Special Part of the current Criminal Code and the title of Section 9.3 of the draft of the new Criminal Code of Ukraine accordingly.Item Діяльність правоохоронних органів щодо запобігання злочинності в сфері оподаткування(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Мороз, Ю. А.; Moroz, Yu.У статті глибоко та системно досліджується діяльність правоохоронних органів України щодо запобігання злочинності у сфері оподаткування. Визначено специфічні особливості податкових правопорушень, що виокремлюють їх серед інших видів економічних правопорушень. Охарактеризовано основні форми та методи діяльності правоохоронних органів, які включають оперативно-розшукову діяльність, профілактичні заходи, інформаційно-аналітичне забезпечення та кримінально-правове реагування. Значну увагу приділено аналізу ефективності вже впроваджених заходів, а також виявленню недоліків, що знижують результативність діяльності правоохоронних структур у цій сфері. Аргументовано доведено необхідність комплексного вдосконалення чинних правових і організаційних механізмів запобігання податковій злочинності. Особливий акцент зроблено на необхідності посилення міжвідомчої координації між правоохоронними та фіскальними органами, що дозволить більш ефективно використовувати наявні ресурси та забезпечити оперативність реагування на податкові правопорушення. У статті окремо акцентується увага на ролі сучасних інформаційних технологій, які суттєво підвищують ефективність виявлення схем ухилення від сплати податків, дозволяють ефективніше аналізувати великі масиви фінансово-економічної інформації, а також сприяють запобіганню правопорушенням на початкових стадіях їх розвитку. Особливу увагу приділено питанню підвищення кваліфікації та професійного рівня співробітників правоохоронних органів. Доведено, що регулярне спеціалізоване навчання та постійне професійне вдосконалення працівників є ключовим фактором, що забезпечує якісне та своєчасне виконання завдань у сфері протидії злочинності. Значним аспектом статті є аналіз можливостей використання зарубіжного досвіду, зокрема кращих практик європейських країн, з метою адаптації їх до українських умов та побудови ефективної системи протидії податковій злочинності. Це, в свою чергу, сприятиме зміцненню фінансово-економічної безпеки держави. The article deeply and systematically investigates the activities of law enforcement agencies of Ukraine in preventing crime in the field of taxation. The author identifies specific features of tax offenses that distinguish them from other types of economic offenses. The main forms and methods of law enforcement agencies are characterized, which include operational and investigative activities, preventive measures, information and analytical support, and criminal-legal response. Considerable attention is paid to analyzing the effectiveness of already implemented measures, as well as identifying shortcomings that reduce the effectiveness of law enforcement agencies in this area. The need for comprehensive improvement of existing legal and organizational mechanisms for preventing tax crime is argued. Special emphasis is placed on the need to strengthen interdepartmental coordination between law enforcement and fiscal agencies, which will allow more effective use of available resources and ensure prompt response to tax offenses. The article specifically focuses on the role of modern information technologies, which significantly increase the effectiveness of detecting tax evasion schemes, allow for more effective analysis of large amounts of financial and economic information, and also contribute to the prevention of offenses at the initial stages of their development. Particular attention is paid to the issue of improving the skills and professional level of law enforcement officers. It is proven that regular specialized training and continuous professional development of employees is a key factor that ensures high-quality and timely fulfillment of tasks in the field of combating crime. A significant aspect of the article is the analysis of the possibilities of using foreign experience, in particular the best practices of European countries, in order to adapt them to Ukrainian conditions and build an effective system for combating tax crime. This, in turn, will contribute to strengthening the financial and economic security of the state.Item Порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності військовослужбовців за правопорушення щодо військового майна: досвід країн нато та перспективи для України(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Лаврьонов, Р. П.; Lavronov, R.; Шостак, А. О.; Shostak, A.Статтю присвячено порівняльно-правовому дослідженню регламентації кримінальної відповідальності за правопорушення, пов’язане з порушенням порядку користування військовим майном і його зберігання, у законодавстві провідних країн НАТО. У роботі детально йдеться про нормативно-правові підходи Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Франції та Канади щодо визначення правового статусу військової майни, особливостей складів злочинів, характеристик суб’єкта кримінального правопорушення та умов притягнення до відповідальності. Проаналізовано відмінності у побудові правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за протиправне поводження з майном у збройних силах, із фокусом на межі між необережністю та умислом, а також специфіку встановлення кваліфікуючих ознак. Автором розкрито форми вина, типові елементи об’єктивної сторони, а також підходи до кваліфікації дій залежно від наслідків і істот їх вчинення. Окрему увагу приділено розмежуванню кримінальної та дисциплінарної відповідальності, яке в країнах-членах НАТО має чітке процедурне обґрунтування та забезпечує ефективне реагування на порушення принципу пропорційності. У статті йдеться про структуру військової юрисдикції, зокрема функціонування спеціалізованих судів, внутрішніх органів розслідування та контролю. Показано, що моделі військової юстиції в США, Великій Британії, Франції та Канаді прагнуть на з’єднання незалежності судочинства та внутрішньої відповідальності в межах збройних формувань. На основі аналізу зроблено висновки щодо достатньої придатності елементів зарубіжного досвіду до впровадження в Україні. В умовах воєнного стану та інтенсивного використання матеріально-технічних ресурсів особливої актуальності набуває формування ефективної системи запобігання правопорушенням, що включає внутрішній аудит, інституційний контроль, правове визначення майнового статусу, а також чітке процесуальне оформлення процедур реагування. Узагальнені в статті положення можуть стати підґрунтям для вдосконалення національного кримінального законодавства України в частині правового режиму військового майна та забезпечення військової безпеки у форматі гармонізації з євроатлантичними стандартами. This article presents a comparative legal study of the regulation of criminal liability for offenses involving violations of the procedure for the use and storage of military property in the legislation of leading NATO countries. The paper thoroughly examines the regulatory approaches of the United States, the United Kingdom, France, and Canada concerning the legal status of military property, the elements of criminal offenses, the characteristics of the offender, and the conditions of criminal prosecution. Differences in the structure of legal norms establishing criminal liability for unlawful handling of property in the armed forces are analyzed, with a focus on the distinction between negligence and intent, as well as the specifics of determining aggravating circumstances. The author outlines the forms of guilt, typical components of the actus reus, and approaches to the legal qualification of acts depending on their consequences and circumstances.Special attention is paid to the distinction between criminal and disciplinary liability, which in NATO member states is supported by well-defined procedural grounds and ensures an effective response without violating the principle of proportionality. The article addresses the structure of military jurisdiction, including the functioning of specialized courts, internal investigative bodies, and control mechanisms. It is shown that military justice models in the USA, the UK, France, and Canada aim to balance judicial independence with internal accountability within the armed forces. Based on the analysis, conclusions are drawn about the applicability of selected foreign practices to Ukraine. Under martial law and increased use of logistical resources, the formation of an effective system for preventing military-related offenses becomes particularly relevant. This includes internal audits, institutional oversight, clear legal definitions of property, and well-structured procedural responses. The findings of the article may serve as a foundation for improving Ukraine’s criminal legislation regarding the legal regime of military property and ensuring national defense in alignment with Euro-Atlantic legal standards.Item Загальносоціальні заходи запобігання злочинності в бюджетній сфері(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Івашко, С. В.; Ivashko, S.; Петренко, С. В.; Petrenko, S.У статті досліджуються заходи запобігання кримінальним правопорушенням у бюджетній сфері. Зазначено, що загальносоціальні заходи запобігання злочинності спрямовані на створення умов, за яких ризики вчинення кримінальних правопорушень у сфері бюджетних відносин знижуються. Ці заходи є складовою профілактики правопорушень та мають на меті усунення причин і умов, що сприяють злочинності. Особлива увага приділяється формуванню правових цінностей і високого рівня правосвідомості громадян шляхом неухильного дотримання норм права. Загальносоціальні заходи не лише мають профілактичний характер, але й виконують довготривалу стратегічну функцію. Наголошено, що особливості суб’єктів кримінальних правопорушень у бюджетній сфері, як правило, зумовлені їхнім статусом – це, переважно, спеціальні суб’єкти, визначені кримінальним законодавством України, які вчиняють кримінальні правопорушення, пов’язані з розкраданням бюджетних коштів, зловживанням службовим становищем або корупційні правопорушення. Доведено, що одним із ключових завдань держави є розробка і впровадження в діяльність правоохоронних органів системи кримінологічних заходів, спрямованих на усунення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень у бюджетній сфері. При цьому запобігання має бути спрямоване не лише на конкретних осіб (зокрема посадовців), а й на негативні суспільні процеси загалом. Це досягається шляхом оптимізації бюджетного процесу, підвищення прозорості діяльності органів влади та посилення правової обізнаності працівників бюджетної сфери. Сформульовано авторське визначення запобігання вчинення кримінальних правопорушень у бюджетній сфері – це сукупність комплексних, науково обґрунтованих кримінологічних заходів, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин із метою усунення негативних чинників, що породжують злочинність, та недопущення її на різних стадіях розвитку суспільства. Доведено, що в умовах правового режиму воєнного стану загальносоціальні заходи набувають особливого значення, адже сприяють формуванню суспільного осуду корупційної та іншої злочинної поведінки, осіб які їх вчиняють, поширенню правових цінностей і підвищенню правосвідомості громадян, а також забезпечують ефективну реалізацію принципу невідворотності покарання. This article explores the issues related to the high level of crime in Ukraine, with a particular focus on preventive measures targeting crimes in the budgetary sphere. It is noted that general social crime prevention measures are aimed at creating conditions that reduce the risks of committing criminal offenses related to the budgetary system. These measures are an essential part of the overall crime prevention strategy, targeting the root causes and conditions that foster criminal behavior. Emphasis is placed on the formation of legal values and the consistent application of legal norms, which help cultivate a high level of legal consciousness among citizens. Such measures serve not only a preventive function but also contribute to long-term strategic development. Attention is drawn to the fact that individuals who commit budget-related crimes are often special subjects defined by the criminal legislation of Ukraine. These offenses typically involve embezzlement of public funds, abuse of office, or corruption-related criminal acts. One of the primary responsibilities of the state is to develop and implement a comprehensive set of actions aimed at eliminating the causes and conditions that facilitate criminal activity. Preventive measures must address not only the conduct of specific individuals (especially public officials) but also broader negative social phenomena. This is achieved through optimizing the budget process at all levels, enhancing the transparency of government bodies, and improving the legal literacy of employees in the budgetary sector. Prevention of crime in the budgetary sphere should be understood as a set of scientifically grounded and complex actions undertaken by the state to improve social relations, eliminate negative factors, and prevent offenses at various stages of criminal behavior.In the current realities of martial law, general social measures for crime prevention in the budgetary sphere play a crucial role, as they contribute to strengthening public condemnation of corrupt and criminal behavior, promote legal values, foster legal awareness among citizens, and reinforce the principle of the inevitability of punishment.Item Об’єкт контрабанди: проблемні аспекти(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Забавський, Д. О.; Zabavskyi, D.У статті, у тому числі і в історичній ретроспективі, аналізується об’єкт такого кримінального правопорушення, як контрабанда. Доводиться, що найбільш поширений у вітчизняній кримінально-правовій доктрині підхід, згідно з яким об’єктом контрабанди визнається встановлений законодавством порядок переміщення товарів чи інших предметів через митний кордон України, має сприйматися критично, оскільки, з одного боку, зазначений порядок внаслідок вчинення контрабанди шкоди не зазнає і завжди залишається незмінним, а з іншого – асоціювання об’єкта контрабанди із згаданим порядком фактично призводить до ігнорування справжньої спрямованості цього злочину, тобто тих охоронюваних КК суспільних відносин, які упорядковуються за допомогою відповідних приписів митного законодавства. Зазначається, що об’єкт контрабанди товарів, включаючи підакцизні та контрабанди культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї, бойових припасів, частин вогнепальної зброї, спеціальних засобів негласного отримання інформації, лісоматеріалів та цінних порід дерев є різним, але у будь-якому випадку він не пов’язаний із господарською діяльністю чи порядком господарювання. Підтримується позиція, згідно з якою терміном «контрабанда» має охоплюватися лише незаконне переміщення через митний кордон України товарів, включаючи підакцизні. Наголошується на тому, що суспільна небезпека контрабанди полягає не у порушенні конституційних основ правопорядку у сфері господарювання, а в ухиленні від сплати мита та інших митних платежів (акцизного податку, податку на додану вартість). Звертається увага на те, що фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, які виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів не є предметом регулювання Господарського кодексу України. Аргументується, що контрабанда спрямована на економічні відносини, які виникають у процесі формування фондів (централізованих і децентралізованих) грошових коштів. Робиться висновок, що контрабанда має розглядатися як кримінальне правопорушення проти фінансів. The article analyzes the object of the criminal offense of smuggling, including from a historical perspective. It is argued that the most common approach in Ukrainian criminal law doctrine – according to which the object of smuggling is the legal procedure for moving goods or other items across the customs border of Ukraine – should be treated critically. On the one hand, this procedure does not suffer any harm as a result of the smuggling act and always remains unchanged. On the other hand, associating the object of smuggling with this procedure essentially leads to neglecting the actual direction of this crime – that is, the social relations protected by the Criminal Code and regulated through the relevant provisions of customs legislation.It is noted that the object of smuggling varies depending on the type: smuggling of goods (including excisable ones), cultural values, poisonous, potent, explosive substances, radioactive materials, weapons, ammunition, firearm components, special means of covert information gathering, timber, and valuable wood species. However, in any case, it is not related to economic activity or business operations. The article supports the position that the term “smuggling” should cover only the illegal movement of goods (including excisable ones) across the customs border of Ukraine.It is emphasized that the social danger of smuggling does not lie in the violation of the constitutional foundations of legal order in the economic sphere, but rather in the evasion of customs duties and other payments (excise tax, value-added tax). Attention is drawn to the fact that financial relations involving business entities that arise during the formation and oversight of budgets at all levels are not regulated by the Commercial Code of Ukraine. It is argued that smuggling is directed at economic relations related to the formation of monetary funds (both centralized and decentralized). The article concludes that smuggling should be regarded as a criminal offense against the financial system.Item Конвенція організації об’єднаних націй проти корупції: оцінка стану впровадження стандартів у національне кримінальне законодавство(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Арсентьєв, Д. С.; Arsentiev, D.В статті визначаються та аналізуються стандарти протидії корупції, визначені у Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, ратифікована відповідно до Закону України від 18.10.2006 № 251-V є одним із найбільш комплексних документів, яким визначено загальний зміст політики та практики запобігання та протидії корупції, визначено стандарти, які мають бути інтегровані у відповідну національну практику, а також межі криміналізації корупційних протиправних діянь. Додатковими заходами, які проводяться з метою оцінки стану реалізації механізму запобігання та протидії корупції є проведення щорічного опитування громадян щодо обізнаності та встановлення факту толерування фактів корупції, оформлення щорічних звітів щодо стану реалізації заходів із протидії корупції тощо. Відзначено, що на сьогоднішній день в Україні впроваджена та вдало працює система експертизи стану дотримання антикорупційного законодавства та реалізації антикорупційної політики шляхом встановлення алгоритму підзвітності та підконтрольності. Міжнародне співробітництво здійснюється шляхом проведення спільних проєктів та досліджень у сфері протидії корупції, які засновані на обміні теоретичним та практичним досвідом формування та реалізації антикорупційної політики. Підсумовано, що національне кримінальне законодавство, а також проєкт нового Кримінального кодексу України потребують подальшого дослідження та оновлення в частині формування диспозицій та санкцій кримінально-правових норм, у яких встановлено кримінальну відповідальність за корупційні та пов’язані із корупцією кримінальні правопорушення. Зокрема це також має стосуватись уточнення та приведення у відповідність із міжнародними правовими документами видів таких протиправних діянь, а також видів та розмірів покарань, які мають бути призначені за їх вчинення. The article defines and analyzes the standards for combating corruption set out in the United Nations Convention against Corruption. The United Nations Convention against Corruption, ratified in accordance with the Law of Ukraine No. 251-V of 18.10.2006, is one of the most comprehensive documents that defines the general content of the policy and practice of preventing and combating corruption, defines the standards that should be integrated into relevant national practice, as well as the limits of criminalization of corruptive illegal acts. Additional measures taken to assess the status of the implementation of the mechanism for preventing and combating corruption include conducting an annual survey of citizens on awareness and establishing the fact of tolerance of corruption, drawing up annual reports on the status of implementation of measures to combat corruption, etc. It was noted that today in Ukraine, a system of expertise of the state of compliance with anti-corruption legislation and the implementation of anti-corruption policy has been implemented and is successfully operating by establishing an algorithm of accountability and control. International cooperation is carried out by conducting joint projects and research in the field of combating corruption, which are based on the exchange of theoretical and practical experience in the formation and implementation of anti-corruption policy. It was concluded that the national criminal legislation, as well as the draft of the new Criminal Code of Ukraine, require further research and updating in terms of the formation of dispositions and sanctions of criminal law norms that establish criminal liability for corruption and corruption-related criminal offenses. In particular, this should also concern the clarification and alignment with international legal documents of the types of such illegal acts, as well as the types and amounts of punishments that should be imposed for their commission.Item Превенція (запобігання) самовільного залишення частини або місця служби в умовах воєнного стану в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Гавловська, А. О.; Havlovska, A.Проаналізовано актуальну проблему запобігання самовільному залишенню частини або місця служби (далі – СЗЧ) в умовах воєнного стану, що має значний вплив на обороноздатність української держави. Зауважено мультифакторний характер СЗЧ, яке призводить до зниження боєздатності військових підрозділів, створює дефіцит особового складу на важливих напрямках, погіршує військову дисципліну та має критичний вплив на оборотоздатність держави. Виконано аналіз статистичних даних, що стосуються кримінальних правопорушень у формі СЗЧ, який виявив значну динаміку зростання їх кількості та суттєве зниження ефективності кримінального переслідування за період повномасштабного вторгнення рф. Окреслено комплекс взаємопов’язаних ініціатив, спрямованих на ефективну превенцію СЗЧ. Зокрема, акцентовано на необхідності вдосконалення нормативно-правової бази, що охоплює не лише розробку і модифікацію норм, які визначають відповідальність за СЗЧ, але й створення механізмів для добровільного повернення та подальшої реінтеграції військовослужбовців. Підкреслено важливість імплементації міжнародних стандартів військового права та правозахисних норм для підвищення прозорості та справедливості у військовій сфері. Зазначено про необхідність посилення інституційної спроможності органів, що відповідають за забезпечення правопорядку та дисципліни у ЗСУ та запропоновано використання ризик-орієнтованих підходів для проактивного їх впливу на чинники, що зумовлюють СЗЧ. Підкреслено важливість створення сприятливого морально-психологічного клімату у військових підрозділах, що передбачає психологічну підтримку, ефективне вирішення конфліктів та запобігання нестатутним взаємовідносинам, забезпечення належних умов проходження служби, що значно знижує стресове навантаження та ризики СЗЧ. Визначено, що систематичне інформування військовослужбовців про їхні права, обов’язки, правові наслідки СЗЧ, а також про наявні механізми захисту їх інтересів сприяє формуванню високого рівня правової культури та сприятиме превенції СЗЧ. Визначено необхідність розробки і впровадження ефективних програм ресоціалізації для військовослужбовців, які вчинили СЗЧ, з метою відновлення потенціалу особового складу ЗСУ та його інтеграції в систему оборони держави. The urgent problem of preventing the unauthorized leave of a part or place of service (hereinafter referred to as the HCP) in the conditions of martial law is analyzed, which has a significant impact on the defense capability of the Ukrainian state. The multifactorial nature of the HRS is noted, which leads to a decrease in the combat capability of military units, creates a shortage of personnel in important areas, worsens military discipline and has a critical impact on the turnover of the state. Analysis of statistics concerning criminal offenses in the form of HSF, which revealed a significant dynamics of increasing their number and a significant decrease in the effectiveness of criminal prosecution during the period of full-scale invasion of the Russian Federation. The complex of interconnected initiatives aimed at effective prevention of HSF is outlined. In particular, the need to improve the regulatory framework is emphasized, which covers not only the development and modification of norms that determine the responsibility for the HCP, but also the creation of mechanisms for voluntary return and further reintegration of servicemen. The importance of implementation of international standards of military law and human rights standards to increase transparency and fairness in the military sphere is emphasized. The need to strengthen the institutional capacity of the bodies responsible for ensuring law and order in the Armed Forces and the use of risk-oriented approaches to the proactive influence on the factors that determine the LCD are proposed.The importance of creating a favorable moral and psychological climate in military units is emphasized, which involves psychological support, effective resolution of conflicts and preventing non-statutory relationships, ensuring the proper conditions of service, which significantly reduces the stress and risks of HSF. It is determined that systematic informing of military personnel about their rights, responsibilities, legal consequences of the HSF, as well as the existing mechanisms for the protection of their interests contributes to the formation of a high level of legal culture and will facilitate the prevention of HSCs. The need to develop and implement effective re -socialization programs for military personnel who committed the HCP in order to restore the potential of the Armed Forces personnel and its integration into the state defense system.Item Фінансова відповідальність у сфері праці, зайнятості, охорони праці, соціального страхування і соціального захисту(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Шумейко, І. П.; Shumeiko, I.Статтю присвячено дослідженню публічно-правових норм, які встановлюють фінансову відповідальність у сфері праці, зайнятості, охорони праці, соціального страхування і соціального захисту в Україні. Правовідносини з притягнення до фінансової відповідальності у цій сфері врегульовані 8 спеціальними законами України. Характерною особливістю є широке застосування пені поряд з основним видом стягнення – штрафом. Найпоширенішою моделлю фінансових санкцій є абсолютно-визначена пропорційна модель, визначена в прямій залежності від показника тяжкості порушення. Суб’єктами правопорушень, в більшості випадків, є особи, які використовують найману працю. Правопорушення посягають на охоронювані законом суспільні відносини, що виникають під час використання найманої праці, справляння страхових внесків і використання страхових коштів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування, виплати пенсій, посередництва в працевлаштуванні за кордоном та у сфері створення робочих місць для осіб з інвалідністю. Склади правопорушень є формальними, єдиною обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є діяння, виражене у формі дії або бездіяльності. Суб’єктивна сторона характеризується виною, яка в окремих випадках носить лише умисний характер, але в більшості випадків форма вини значення для правової кваліфікації діяння не має. Підстави для звільнення від відповідальності, в більшості своїй, пов’язані з форс-мажорними обставинами воєнного стану. Органами, що застосовують стягнення в позасудовому порядку, є Держпраці, органи Пенсійного фонду України, Державна служба зайнятості та Державна податкова служба України. У разі порушення законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, суб’єктом звернення до суду є відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Постанови про накладення штрафів за порушення законодавства про працю, загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збір та облік єдиного внеску – є виконавчими документами. У разі порушення законодавства про зайнятість населення і про соціальну захищеність осіб з інвалідністю – примусове стягнення штрафу здійснюється після набрання законної сили рішенням адміністративного суду. The article is devoted to the study of public law provisions establishing financial responsibility in the field of labour, employment, labour protection, social insurance and social security in Ukraine. Legal relations on bringing to financial responsibility in this area are regulated by 8 special laws of Ukraine. A characteristic feature is the widespread use of fines alongside the main type of penalty – a fine. The most common model of financial sanctions is an absolute proportional model, determined in direct relation to the severity of the violation. In most cases, offences are committed by persons using hired labour. The offences encroach on social relations protected by law that arise in the course of the use of hired labour, collection of insurance contributions and use of insurance funds for compulsory state social and pension insurance, payment of pensions, mediation in employment abroad and in the field of creating jobs for people with disabilities. The corpus delicti of the offences are formal, with the only mandatory feature of the objective side being an act expressed in the form of action or inaction. The subjective side is characterised by guilt, which in some cases is only intentional, but in most cases the form of guilt is irrelevant for the legal qualification of the act. The grounds for exemption from liability are mostly related to force majeure circumstances of martial law. The bodies that apply penalties out of court are the State Labour Service, the Pension Fund of Ukraine, the State Employment Service and the State Tax Service of Ukraine. In case of violation of the legislation on creation of jobs for persons with disabilities, the subject of the court action is the branch of the Social Protection Fund for Persons with Disabilities. Resolutions imposing fines for violations of labour laws, compulsory state pension insurance and the collection and accounting of unified social tax are enforcement documents. In case of violation of the legislation on employment and social protection of persons with disabilities, the fine is enforced after the administrative court decision enters into force.Item Система суб’єктів публічного адміністрування за діяльністю комерційних банків України в особливий період(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Шуліка, Є. Є.; Shulika, Ye.У статті розглядається система суб’єктів публічного адміністрування, які здійснюють регулювання та нагляд за діяльністю комерційних банків України в умовах особливого періоду. Обґрунтовано, що в умовах війни банківський сектор є не лише критично важливою частиною економіки, а й інструментом державної стійкості та безпеки. Саме тому діяльність комерційних банків потребує ефективної координації та контролю з боку широкого кола суб’єктів публічної адміністрації. У статті проаналізовано функціональні повноваження таких органів, як Національний банк України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Антимонопольний комітет, Державна служба фінансового моніторингу, Рада національної безпеки і оборони та інші. Зазначено, що Національний банк України є ключовим суб’єктом публічного адміністрування у сфері банківського регулювання, який здійснює монетарну політику, банківський нагляд, ліцензування та антикризове управління. Проте в умовах особливого періоду роль координаційного органу поступово переходить до міжвідомчих структур, зокрема до РНБО, яка визначає пріоритети збереження банківської системи як елемента національної безпеки. Визначено, що підвищення ризиків для банківської сфери потребує не лише нормативної стабільності, а й швидкої адаптації механізмів регуляторного впливу та оперативної міжвідомчої взаємодії. Аналізуються виклики, пов’язані з діяльністю банків у зоні бойових дій, вимушеною релокацією установ, кіберзагрозами, нестачею ліквідності та обмеженнями валютного регулювання. Обґрунтовано необхідність забезпечення прозорості, правової визначеності та гнучкості адміністративно-правових підходів у взаємодії держави з банківським сектором. Зроблено висновок про доцільність системного перегляду та модернізації нормативно-правової бази публічного адміністрування банківської діяльності з урахуванням як національних, так і міжнародних безпекових стандартів. The article considers the system of public administration entities that regulate and supervise the activities of commercial banks of Ukraine in a special period. It is substantiated that in wartime the banking sector is not only a critically important part of the economy, but also an instrument of state stability and security. That is why the activities of commercial banks require effective coordination and control by a wide range of public administration entities. The article analyzes the functional powers of such bodies as the National Bank of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Ministry of Finance of Ukraine, the Antimonopoly Committee, the State Financial Monitoring Service, the National Security and Defense Council, and others.It is noted that the National Bank of Ukraine is a key public administration entity in the field of banking regulation, which carries out monetary policy, banking supervision, licensing, and anti-crisis management.However, in the conditions of a special period, the role of the coordinating body is gradually transferred to interagency structures, in particular to the National Security and Defense Council, which determines the priorities for preserving the banking system as an element of national security. It is determined that increasing risks for the banking sector requires not only regulatory stability, but also rapid adaptation of mechanisms of regulatory influence and operational interdepartmental interaction. The challenges associated with the activities of banks in the combat zone, forced relocation of institutions, cyber threats, lack of liquidity and restrictions on currency regulation are analyzed. The need to ensure transparency, legal certainty and flexibility of administrative and legal approaches in the interaction of the state with the banking sector is substantiated. The conclusion is made about the expediency of a systematic review and modernization of the regulatory and legal framework of public administration of banking activities, taking into account both national and international security standards.Item Щодо правових механізмів забезпечення таємниці ухвалення судового рішення відповідно до законодавства України та законодавства інших зарубіжних країн(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Цвіркун, Юрій Іванович; Tsvirkun, Yurii; Лаухін, Д. Ф.; Laukhin, D.У статті здійснено аналіз норм, що регулюють питання таємниці ухвалення судового рішення, а також міжнародно-правових механізмів забезпечення таємниці ухвалення судового рішення в зарубіжних країнах.Акцентовано увагу на тому, що в цивільному, господарському та адміністративних судових процесах України донедавна нарадча кімната була практичним інструментом, який давав можливість судді чи колегії суддів помірковано обговорити обставини справи та ухвалити судове рішення, не зазнаючи будь-якого впливу збоку, оскільки приміщення нарадчої кімнати розташовувалось у приміщенні суду і доступ сторонніх осіб до нього був суворо заборонений. Крім того, нарадча кімната дисциплінувала суддів, які виходили до неї безпосередньо відразу після стадії судових дебатів або з’ясування обставин справи та дослідження доказів і перебували там без можливості доступу до них працівників апарату суду чи сторін аж до моменту ухвалення судового рішення, що сприяло своєчасності відправлення правосуддя. При цьому підкреслено, що існування в Україні інституту «Таємниця нарадчої кімнати» було і є, ураховуючи кримінальне судочинство, однією із гарантій неупередженості та незалежності суддів та одним із запобіжників незаконного впливу на них під час ухвалення рішення. «Нарадча кімната» була і ще є історичним атрибутом або навіть ритуалом вітчизняного судового процесу, який має важливе практичне призначення та є чинником, який запобігає втручанню у діяльність суддів та суду. Разом з тим зауважено, що впровадження інституту «Таємниця ухвалення судового рішення» замість рудиментарного інституту «Таємниця нарадчої кімнати» за аналогією із сусідніми західним країнами повинно забезпечувати перевагу суті над формою. Така зміна може сприяти поглибленню зв’язків із нашими західними сусідами і разом з тим, по мірі розвитку, віддалятиме від радянського спадку. Окрім того, у впровадженні інституту «Таємниця ухвалення судового рішення» проглядається глобальний вплив правової системи Європейського Союзу (далі – ЄС) на національні правові системи, зокрема й України. За результатами викладеного дослідження з порівняння законодавчих актів України та низки країн – членів ЄС зроблено висновки, що ліквідація інституту «Таємниця нарадчої кімнати» повинна мати позитивний вплив на процеси поглиблення інтеграції національного законодавства із законодавствами країн ЄС. Запровадження інституту «Таємниця ухвалення судового рішення» замість «Таємниці нарадчої кімнати» відходить від радянських наративів, сприяє гармонізації українського законодавства до права ЄС, що в цілому має вплинути на ефективність функціонування судової системи України. Водночас, наголошено на необхідності подальшого дослідження зазначеної проблематики через призму практичної діяльності, адже виключно через детальний аналіз судової практики можна буде дійти обґрунтованого висновку про правильність впроваджених змін, чи є такі зміни доцільними і чи є вони прийнятними для національної правової системи. Оновлені процесуальні норми вводять правові категорії, яких до цього не було у вітчизняному процесуальному праві. Усі вони мають бути апробовані на практиці та заслуговують на подальше ретельне наукове вивчення. The article analyzes the rules governing the secrecy of court decision-making, as well as the international legal mechanisms for ensuring secrecy of court decision-making in foreign countries.The author emphasizes that until recently, in civil, commercial and administrative court proceedings in Ukraine, the deliberation room was a practical tool which allowed a judge or a panel of judges to discuss the circumstances of a case in a moderate manner and make a court decision without being subject to any outside influence, since the deliberation room was located in the courtroom and access to it by unauthorized persons was strictly prohibited. In addition, the deliberation room disciplined the judges, who went to it immediately after the stage of court debates and stayed there without access to the court staff or the parties until the judgment was rendered, which contributed to the timely administration of justice.It is emphasized that the existence of the institution of the “Secret of the Deliberation Room” in Ukraine was and is, taking into account criminal proceedings, one of the guarantees of impartiality and independence of judges and one of the safeguards against illegal influence on them during decision-making. The “Deliberation Room” was and still is a historical attribute or even a ritual of the domestic judicial process, which has an important practical purpose and is a factor that prevents interference in the activities of judges and the court.At the same time, it is noted that the introduction of the institution of “Secrecy of court decision-making” instead of the rudimentary institution of “Secrecy of the deliberation room”, similar to neighboring Western countries, should ensure that substance prevails over form. Such a change could contribute to deepening ties with our Western neighbors and at the same time, as it develops, move us away from the Soviet legacy. In addition, the introduction of the institution of “secrecy of judicial decision-making” shows the global influence of the European Union (EU) legal system on national legal systems, including Ukraine’s.Based on the results of the above study comparing the legislative acts of Ukraine and a number of EU member states, the author concludes that the elimination of the “Deliberation room secrecy” institution should have a positive impact on the processes of deepening the integration of national legislation with the legislation of EU countries. The introduction of the institution of “secrecy of court decision-making” instead of “Secrecy of the deliberation room” departs from the Soviet narratives, promotes harmonization of Ukrainian legislation with EU law, which should generally affect the efficiency of the Ukrainian judicial system. At the same time, the author emphasizes the need for further research of this issue through the prism of practical activity, since only through a detailed analysis of judicial practice will it be possible to come to a reasonable conclusion about the correctness of the changes implemented, whether such changes are appropriate and acceptable for the national legal system. The updated procedural rules introduce legal categories that were not previously present in the domestic procedural law at all. All of them should be tested in practice and deserve further thorough scientific study.Item Нормативно-правове регулювання адміністративно-правого захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Холодков, А. В.; Kholodkov, A.У статті здійснено комплексне дослідження системи нормативно-правового регулювання адміністративно-правового захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни. Особлива увага приділена аналізу правового статусу таких осіб, державної політики у сфері соціального захисту та механізмів реалізації їхніх прав у період воєнного стану та після завершення активної фази бойових дій. З урахуванням масштабних наслідків російської агресії проти України, актуалізується необхідність правового реагування на зростаючу кількість осіб, які зазнали поранень, втратили здоров’я чи працездатність унаслідок участі у бойових діях або перебування в зоні воєнного конфлікту. Розкрито ключові акти законодавства, які визначають правові засади адміністративного захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, зокрема: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Кодекс України про адміністративні правопорушення та інші акти, що регламентують порядок надання допомоги, реабілітаційних послуг, медичного забезпечення, пенсійного і пільгового обслуговування. Зазначено прогалини в чинному законодавстві, які ускладнюють ефективну реалізацію прав осіб з інвалідністю, а також розглянуто проблематику доступу до адміністративних послуг у сфері охорони здоров’я, праці, житлового забезпечення та соціальної інтеграції. На підставі проведеного аналізу обґрунтовано необхідність оновлення існуючих нормативно-правових актів з урахуванням воєнних реалій, посилення міжвідомчої координації та впровадження електронних сервісів для спрощення доступу до адміністративного захисту. Запропоновано створення спеціального органу або відомчої структури в системі виконавчої влади, відповідальної за комплексну підтримку та супровід осіб з інвалідністю внаслідок війни. Підкреслюється важливість застосування принципів доступності, недискримінації, людської гідності й поваги до прав людини в практиці адміністративно-правового захисту цієї вразливої категорії громадян. The article carries out a comprehensive study of the system of regulatory and legal regulation of administrative and legal protection of persons with disabilities as a result of war. Particular attention is paid to the analysis of the legal status of such persons, state policy in the field of social protection and mechanisms for the implementation of their rights during martial law and after the end of the active phase of hostilities. Taking into account the large-scale consequences of Russian aggression against Ukraine, the need for a legal response to the growing number of persons who have been injured, lost their health or working capacity as a result of participating in hostilities or being in a military conflict zone is becoming more urgent.Key legislative acts that determine the legal principles of administrative protection of persons with disabilities as a result of war are disclosed, in particular: the Law of Ukraine “On the Status of War Veterans, Guarantees of Their Social Protection”, the Code of Ukraine on Administrative Offenses and other acts that regulate the procedure for providing assistance, rehabilitation services, medical care, pension and preferential services. Gaps in the current legislation that complicate the effective implementation of the rights of persons with disabilities are indicated, and the issues of access to administrative services in the field of health care, labor, housing and social integration are also considered. Based on the analysis, the need to update existing regulatory legal acts taking into account war realities, strengthen interdepartmental coordination and implement electronic services to simplify access to administrative protection is substantiated. The creation of a special body or departmental structure in the executive branch system responsible for comprehensive support and assistance to persons with disabilities as a result of war is proposed. The importance of applying the principles of accessibility, non-discrimination, human dignity and respect for human rights in the practice of administrative and legal protection of this vulnerable category of citizens is emphasized.Item Відповідальність за правопорушення, що виникають в сфері ІТ-права(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Уртаєв, О. І.; Urtaiev, O.У статті досліджено актуальні питання юридичної відповідальності за правопорушення, що виникають у сфері ІТ-права, з урахуванням сучасних викликів інформаційного суспільства та стрімкого розвитку цифрових технологій. З’ясовано, що відповідальність в сфері ІТ-права може інтегрувати норми як публічного, так і приватного права, що зумовлюється широким спектром і розгалуженістю можливих правопорушень у цій сфері та потребує визначення відповідного механізму юридичної відповідальності. Встановлено, що в умовах цифровізації суспільних процесів порушення в сфері ІТ-права можуть набувати як приватноправового, так і публічно-правового характеру. У першому випадку йдеться про порушення цивільних інформаційних прав, договірних зобов’язань, неправомірне використання об’єктів інтелектуальної власності тощо, що тягне за собою майнову та немайнову відповідальність. У другому – про порушення законодавства щодо захисту персональних даних, кібербезпеки, інформаційної безпеки, що передбачає адміністративну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність. Особливої уваги заслуговують виклики, пов’язані з кіберзлочинністю та неправомірною обробкою персональних даних, що в умовах воєнного стану набувають загрозливого характеру для національної безпеки України. Підкреслено потребу подальшого вдосконалення законодавства, зокрема – адаптації норм національного права до стандартів ЄС у сфері ІТ-правовідносин, посилення ефективності міжнародного співробітництва та створення умов для оперативного реагування на ІТ-правопорушення. Зроблено висновок, що ефективна відповідальність у сфері ІТ-права потребує комплексного підходу, який має поєднувати превентивні, процедурні та санкційні механізми, а також потребує тісної взаємодії між державними органами, приватним сектором та громадянським суспільством та своєчасного реагування на порушення в сфері ІТ права. Своєчасне оновлення правової бази та підвищення цифрової обізнаності населення, що є ключовими чинниками формування дієвої системи відповідальності щодо використання інформаційно-телекомунікаційних технологій, які стрімко розвиваються. The article examines the current issues of legal liability for offenses arising in the field of IT law, taking into account the modern challenges of the information society and the rapid development of digital technologies. It is found that liability in the field of IT law can integrate the norms of both public and private law, which is due to the wide range and ramifications of possible offenses in this area and requires the definition of an appropriate mechanism of legal liability.It is established that in the conditions of digitalization of social processes, violations in the field of IT law can acquire both private and public law nature. In the first case, we are talking about violations of civil information rights, contractual obligations, improper use of intellectual property objects, etc., which entails property and non-property liability. In the second, we are talking about violations of legislation on the protection of personal data, cybersecurity, information security, which provides for administrative, and in some cases criminal liability. Particular attention is paid to the challenges associated with cybercrime and unlawful processing of personal data, which in conditions of martial law become threatening to the national security of Ukraine. The need for further improvement of legislation is emphasized, in particular, the adaptation of national law to EU standards in the field of IT legal relations, strengthening the effectiveness of international cooperation and creating conditions for a prompt response to IT offenses.It is concluded that effective liability in the field of IT law requires a comprehensive approach that should combine preventive, procedural and sanction mechanisms, and also requires close interaction between state bodies, the private sector and civil society and timely response to violations in the field of IT law. Timely updating of the legal framework and increasing digital awareness of the population, which are key factors in the formation of an effective system of liability for the use of information and telecommunications technologies, which are rapidly developing.Item Забезпечення доступу до правосуддя у справах щодо захисту прав, свобод та інтересів військовослужбовців та військовозобов’язаних: актуальні питання практики Європейського Суду з прав людини(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Турлакова, Н. В.; Turlakova, N.У статті проаналізовано забезпечення права військовослужбовців і військовозобов’язаних на доступ до правосуддя крізь призму міжнародних стандартів та практики ЄСПЛ. Доступ до правосуддя визначено як фундамент верховенства права та міжнародний стандарт захисту прав людини. Наголошено, що особливості військової служби можуть зумовлювати обмеження цього права, які мають бути законними, пропорційними й переслідувати легітимну мету. Окреслено гарантії доступу до правосуддя у міжнародному праві, закріплені у нормах гуманітарного права, права з прав людини та у практиці міжнародних судових установ. Проаналізовано справи ЄСПЛ: «Голдер проти Сполученого Королівства», «Ейрі проти Ірландії», «Engel та інші проти Нідерландів», «Kalaç проти Туреччини», «Matelly проти Франції», що сформували стандарти доступу до суду військовослужбовців. Розглянуто кейси проти України («Церква села Сосулівки», «Мерит», «Чуйкіна», «UKRKAVA, TOV»), які виявляють проблеми юрисдикційних, темпоральних, процесуальних і фінансових бар’єрів. Підкреслено, що ЄСПЛ послідовно вимагає гарантувати не лише формальний, а й реальний доступ до правосуддя, включаючи виконання рішень. Автор обґрунтовує, що в умовах тривалого збройного конфлікту Україні потрібна нова модель доступу до суду для військових, яка б поєднала адаптацію законодавства й практики до міжнародних стандартів та воєнного стану. Зроблено висновок про необхідність формування єдиної судової практики, яка зміцнить довіру до права та сприятиме виконанню міжнародних зобов’язань. Матеріали статті мають теоретичне й практичне значення для удосконалення регулювання та захисту прав військовослужбовців у суді. The article analyzes the protection of the right of servicemen and reservists to access to justice through the lens of international standards and the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR).Access to justice is defined as a cornerstone of the rule of law and an essential international standard for the protection of human rights. It is emphasized that the specific nature of military service may necessitate restrictions on this right, which must be lawful, proportionate, and pursue a legitimate aim. The article outlines guarantees of access to justice enshrined in international law, including provisions of humanitarian law, human rights law, and the jurisprudence of international judicial bodies. It examines ECtHR cases such as Golder v. the United Kingdom, Airey v. Ireland, Engel and Others v. the Netherlands, Kalaç v. Turkey, and Matelly v. France, which have shaped standards of court access for servicemen. The paper also reviews cases against Ukraine (Church of Sosulivka Village v. Ukraine, Merit v. Ukraine, Chuykina v. Ukraine, UKRKAVA, TOV v. Ukraine), which reveal problems related to jurisdictional, temporal, procedural, and financial barriers. It is highlighted that the ECtHR consistently requires ensuring not only formal but also real and effective access to justice, including the enforcement of court decisions. The author argues that, in the context of the prolonged armed conflict, Ukraine needs a new model of court access for servicemen that would combine the adaptation of legislation and judicial practice to international standards and the conditions of martial law. The conclusion stresses the need to develop a unified judicial practice that would strengthen trust in the legal system and facilitate compliance with Ukraine’s international human rights obligations. The materials of the article are of both theoretical and practical significance for improving regulation and protecting the rights of servicemen in court.Item Класифікація суб’єктів забезпечення національної безпеки(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Труба, Р. М.; Truba, R.Статтю присвячено з’ясуванню можливостей класифікації суб’єктів забезпечення національної безпеки. Критичний аналіз наявних наукових підходів до класифікації суб’єктів національної безпеки виявив як їхні переваги, так і недоліки. Зокрема, систематизація суб’єктів за формою діяльності чи специфікою компетенції, за розподілом компетенції та функціональним призначенням, а також за функціональними ролями дозволяє повною мірою осмислити окремі аспекти адміністративно-правової характеристики цих суб’єктів. Водночас такі підходи обмежують широту охоплення відповідних суб’єктів у межах системи суб’єктів забезпечення національної безпеки. На цій підставі сформульовано висновок про те, що з-поміж різних підходів до класифікації суб’єктів забезпечення національної безпеки найбільш теоретично та практично оптимальною є класифікація таких суб’єктів за ознакою юридичної (адміністративно-правової) природи та рівнем повноважень. У межах цієї класифікації виокремлено три групи суб’єктів: державні органи; органи місцевого самоврядування; суб’єкти громадянського суспільства. Окрему увагу приділено оцінці впливу суб’єктів міжнародного права (передусім міжнародних організацій) на забезпечення національної безпеки. Встановлено, що міжнародні організації є лише умовними суб’єктами забезпечення національної безпеки, адже вплив таких суб’єктів слід розглядати в контексті міжнародного співробітництва та зобов’язань України на міжнародній арені, яка є повноцінним суб’єктом міжнародного співтовариства, що в цій площині забезпечує національну безпеку в результаті взаємодії посадових осіб національних органів публічної служби з представниками міжнародних організацій. The article is dedicated to exploring the possibilities of classifying the actors involved in ensuring national security. The article notes that, unlike during the post-Soviet period of development of national security doctrine and the doctrine of its assurance, contemporary doctrines assert that national security is a universal benefit and value that should extend to everyone within the territory of Ukraine. It is considered the concern of all, in accordance with the principles of responsibility, patriotism, and national solidarity. A critical analysis of existing scientific approaches to this classification reveals both advantages and disadvantages.Specifically, systematizing these actors by form of activity or specific competence (as proposed by V.M. Stolbovy), by distribution of competence and functional purpose (E.V. Kobko), and by functional roles (Yu.M. Pavlyutin) allows for a comprehensive understanding of individual aspects of their administrative and legal characteristics. However, such approaches tend to limit the breadth of coverage of relevant entities within the system responsible for national security. Based on this analysis, the article concludes that among the various classification methods, the most theoretically and practically optimal is to categorize these actors based on their legal (administrative-legal) nature and level of authority. Within this framework, three groups of actors are distinguished: state bodies, local government bodies, and civil society actors. Special attention is given to assessing the influence of international law actors – primarily international organizations – on ensuring national security. It is established that international organizations are only conditionally considered actors in national security because their influence should be viewed in the context of international cooperation and Ukraine’s obligations on the international stage. Ukraine, as a full-fledged subject of the international community, ensures national security partly through the interaction of officials from national public service bodies with representatives of international organizations.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »